ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ПРОКУРОРА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА СВОБОД ГРОМАДЯНИНА

brief description

З м і с т

ВСТУП....................................................................................................................3
Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРОКУРОРОМ ПРАВ, СВОБОД ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯНИНА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ
1.1.Права, свободи та інтереси громадянина як об’єкт захисту прокурором в адміністративному судочинстві…………..….............….11
1.2.Прокурор як суб’єкт адміністративного судового процесу……………………...……………………………………..........…38
1.3.Правові основи участі прокурора в адміністративному судовому процесі з метою захисту прав, свобод та законних інтересів громадянина в сфері публічних правовідносин…………………...........64
Висновки до Розділу 1………………………………………...........…………..84

Розділ 2. ФОРМИ ЗАХИСТУ ПРОКУРОРОМ ПРАВ, СВОБОД ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯНИНА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ
2.1.Представництво прокурором інтересів громадянина в адміністративному суді першої інстанції…………………….........……86
2.2.Захист прокурором прав, свобод та законних інтересів громадянина при перегляді судових рішень адміністративними судами……......….122
2.3.Шляхи вдосконалення захисту прокурором прав, свобод та законних інтересів громадянина в адміністративному судовому процесі………………………..………………………………………..…147
Висновки до Розділу 2…………………………………………………...........168

ВИСНОВКИ……………………………………………………………............170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………...........…………180
ВСТУП
Актуальність теми. Серед способів правового захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина особливе місце посідає правовий захист з боку незалежного органу – адміністративного суду. Його діяльність покликана гарантувати дотримання прав людини у її відносинах із владними структурами, дозволяє дати належну оцінку діяльності суб’єктів, що мають владні повноваження, у випадку порушення ними чинного законодавства і, тим самим, забезпечити реалізацію принципу відповідальності державної влади за свою діяльність перед людиною.
За таких умов потребує поглибленого дослідження інститут представництва в адміністративному судовому процесі. Практика застосування норм Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє визначити низку протиріч, колізій, що обумовлює потребу вдосконалення механізму судового захисту. У цьому контексті варто зазначити, що поза увагою положень адміністративного процесуального законодавства залишились питання щодо забезпечення трактування понятійного апарату адміністративного процесуального представництва, підстав його виникнення, особливостей здійснення. Недостатнім є правове регулювання відносин з представництва, визначення ролі органів прокуратури, інших органів державної влади, місцевого самоврядування.
При цьому першочергового значення набувають питання щодо вдосконалення правового регулювання представництва, здійснюваного прокурором, оскільки Конституція України та Закон України „Про прокуратуру” покладають на прокурора обов’язок представляти інтереси найвразливіших верств населення. Крім того, функціонування дієвого механізму захисту прав, свобод, інтересів громадян, нездатних самостійно захищати свої права є одним з критеріїв визнання держави соціально орієнтованою, правовою.
Існуючі роботи з адміністративного права та процесу були присвячені загальним проблемам адміністративного процесу (О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, В.Г. Перепелюк, А.О. Селіванов, М.М. Тищенко та інші), формування адміністративної юстиції в Україні (І.П. Голосніченко, Ю.С. Педько, А.В. Руденко, О.І. Шостенко та інші), у тому числі – і системи адміністративних судів, а також проблемам захисту прав громадян у відносинах з органами виконавчої влади (В.Б. Авер’янов, І.Л. Бородін, В.М. Гаращук, А.Т. Комзюк, Л.В. Кузенко та інші). Питання участі прокурора у захисті прав громадян розглядались, в основному, у контексті здійснення прокурорського нагляду (Ю.М. Грошевий, П.М. Каркач, І.Є. Марочкін, М.О. Маркін, В.Т. Нор, М.В. Косюта, Г.П. Середа, В.В. Шуба та інші). Окремо постають роботи В.С. Стефанюка, який послідовно захищав ідею формування системи адміністративних судів в Україні та запровадження адміністративного судового процесу на засадах змагальності сторін, диспозитивності, рівності прав його учасників перед законом і судом. Певною мірою питання представництва прокурором інтересів громадянина було досліджено в роботах з цивільного процесуального права та господарського процесуального права (І.А. Павлуник, М.В. Руденко, Н.Ю. Сакара, С.А. Чванкін, Б.М. Юрков, М.Й. Штефан, С.Я. Фурса та інші). Разом з тим, проблеми вдосконалення статусу прокурора в адміністративному судовому процесі ще не набули достатнього вивчення.
Таким чином, недостатність у розробках на теоретичному рівні, наявність прогалин і колізій у чинному законодавстві та, у зв’язку з цим, необхідність проведення комплексного адміністративно-правового дослідження проблеми вдосконалення захисту прокурором прав, свобод, інтересів громадянина у адміністративному судовому процесі обумовили вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної ради України, зокрема програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний номер №0103U007975.)
Дослідження виконано на виконання Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи №1179 (1999) щодо дотримання Україною зобов’язань перед Радою Європи, протоколу №14 до Конвенції (ратифіковано Законом України №3435-IV від 09.02.2006),постанови Верховної Ради України від 28.04.1992р. “Про концепцію судово-правої реформи в Україні”
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення особливостей захисту прокурором прав, свобод та інтересів громадянина у адміністративному судовому процесі та обґрунтування напрямків розвитку адміністративного процесуального законодавства у цій сфері, а також формулювання відповідних рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства.
Визначена мета обумовила наступні завдання наукового дослідження:
- дослідити світовий досвід захисту прокурором суб’єктивних прав, свобод та інтересів у публічно-владній сфері у органах адміністративної юстиції,
- встановити зміст прав, свобод та інтересів громадянина, які є об’єктом захисту прокурором в адміністративному судовому процесі,
- визначити місце інституту участі прокурора в адміністративному судовому процесі у міждисциплінарному інституті представництва,
- систематизувати правові основи участі прокурора в адміністративному судовому процесі,
- охарактеризувати особливості адміністративної процесуальної правосуб’єктності прокурора у адміністративному судовому процесі при захисті прав, свобод та законних інтересів громадянина,
- здійснити порівняльний аналіз форм захисту прокурором прав, свобод та законних інтересів громадянина в адміністративному судовому процесі та у цивільному й господарському процесах, визначити особливості захисту на кожній стадії адміністративного судового процесу,
- визначити напрямки вдосконалення адміністративного процесуального законодавства у частині, що стосується регулювання відносин щодо здійснення прокурором функції представництва та сформулювати відповідні пропозиції щодо змін.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням прокурором захисту прав, свобод та інтересів громадянина у адміністративному судовому процесі.
Предметом дослідження є дії, процедури захисту прокурором прав, свобод та інтересів громадянина під час здійснення адміністративного судочинства.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасні методи наукового пізнання. Їх застосування ґрунтується на діалектиці, що дозволяє дослідити формування адміністративної процесуальної правосуб’єктності прокурора щодо здійснення ним захисту прав, свобод, інтересів громадянина у адміністративному судовому процесі на підставі аналізу світового досвіду та порівняння із його цивільною процесуальною правосуб’єктністю.
У роботі застосовуються такі методи наукового пізнання: логіко-семантичний – для аналізу та поглиблення понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.2); класифікації та групування – для систематизації правових основ участі прокурора у адміністративному судовому процесі, виділення моделей захисту суб’єктивних прав, свобод та інтересів у публічно-владній сфері у органах адміністративної юстиції (підрозділи 1.2, 1.3); історико-правовий та порівняльно-правовий – для аналізу особливостей формування інституту представництва прокурором прав, свобод, інтересів громадянина та дослідження сучасних форм захисту прокурором прав, свобод, інтересів громадянина (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2); на основі методів правового моделювання, компаративного, логіко-семантичного методу та документального аналізу формулювались напрямки вдосконалення адміністративного процесуального законодавства (підрозділи 1.1, 1.2, 2.2, 2.3).
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених з теорії держави та права, адміністративного права та процесу. При підготовці дисертації також використовувались теоретичні напрацювання у галузях філософії права, конституційного права, цивільного процесуального права, господарського процесуального права, а також здобутки фахівців-дослідників проблем розвитку судоустрою та прокурорського нагляду. Нормативною основою роботи є Конституція України, Кодекс адміністративного судочинства України, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регулюють сферу захисту прокурором прав, свобод, інтересів громадянина у адміністративному судовому процесі. Емпіричну базу дослідження становить судова практика за участю прокурора. Використано також особистий досвід роботи дисертанта на керівних посадах в органах прокуратури.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень, присвячених теоретичним та практичним проблемам вдосконалення захисту прокурором прав, свобод та інтересів громадянина у адміністративному судовому процесі. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
- дістала подальшого розвитку систематизація способів захисту суб’єктивних прав, свобод та інтересів громадянина у публічно-владній сфері у органах адміністративної юстиції. На підставі аналізу світового досвіду та залежно від ступеню участі прокурора у цьому процесі виділені чотири моделі захисту;
- дістало подальшого розвитку положення про структуру міждисциплінарного інституту представництва шляхом визначення місця інституту участі прокурора в адміністративному судовому процесі як його складової, виділені особливості прокурорського представництва;
- виходячи з характеру регулювання участі прокурора в адміністративному судовому процесі, виділені три групи правових основ участі;
- уперше визначено сутність представництва прокурором в адміністративному судовому процесі інтересів громадянина як правовідносини, що встановлюються і реалізовуються на підставі Конституції України, Закону України „Про прокуратуру”, Кодексу адміністративного судочинства України в рамках яких прокурор вчиняє в адміністративному судочинстві процесуальні дії від імені і для захисту прав, свобод й законних інтересів осіб – громадян України, що через різноманітні обставини не можуть або позбавлені можливості самостійно відстоювати ці свої особисті цінності від їх порушень (обмежень) рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єктів владних повноважень – органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб;
- уперше визначені особливості адміністративної процесуальної правосуб’єктності прокурора у адміністративному судовому процесі при захисті прав, свобод й законних інтересів громадян: а) може виступати тільки як представник, б) здійснює представництво визначених Законом України „Про прокуратуру” категорій громадян, в) відносини між прокурором і громадянином є публічними правовими, г) прокурор є позивачем у процесуальному розумінні, але не володіє власне правами позивача, однак обсяг його процесуальних можливостей під час участі в розгляді судом справи адміністративної юрисдикції є повним, д) прокурор ініціює розгляд адміністративним судом публічно-правового спору, коли цього вимагає захист громадянина, нездатного самостійно це робити чи реалізовувати процесуальні повноваження, шляхом подання адміністративного позову, е) представництво прокурором інтересів незахищеного громадянина можливе на будь-якій стадії адміністративного судового процесу;
- на підставі історико-правового аналізу законодавчого визнання державою прав, свобод та інтересів громадян удосконалені поняття „права”, „свобода”, „інтерес громадянина” у контексті адміністративного судочинства та обґрунтована доцільність їх законодавчого закріплення;
- уперше систематизовані процесуальні дії у порядку представництва прокурором у адміністративному суді першої інстанції та визначені особливості адміністративної процесуальної правосуб’єктності прокурора при перегляді судових рішень. У суді першої інстанції прокурор здійснює такі процесуальні дії: 1) підготовка та подання до адміністративного суду адміністративного позову, 2) представництво інтересів громадянина на стадії попереднього судового розгляду адміністративним судом справи, ініційованої прокурором, 3) участь прокурора у розгляді справи за його позовом чи у іншій справі за його ініціативою та визначеному законом порядку. Особливості адміністративної процесуальної правосуб’єктності прокурора при перегляді судових рішень наступні: а) наявність права подавати відповідний до законодавчо встановленого процесуальний акт-документ, який є юридичною підставою здійснення кожного провадження, пов’язаного із переглядом судових рішень; б) формальний характер зміни вимог прокурором або відмови від адміністративного позову; в) можливість доповнення апеляційної чи касаційної скарги, окремого подання на ухвалу і постанову суду не лише прокурором, який їх вніс, але й прокурором вищого рівня; г) наявність права знайомитися з матеріалами справи у адміністративному суді у випадку, якщо прокурор не брав участі у справі з метою вирішення питання про наявність підстав для перегляду судового рішення; д) відсутність права приєднатись до апеляційної чи касаційної скарги;
- обґрунтована необхідність внесення змін до чинного законодавства з метою вдосконалення правового регулювання процедур здійснення прокурором функції представництва у адміністративному судовому процесі.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки можуть бути використані для подальших досліджень загальнотеоретичних питань, пов’язаних із вдосконаленням правового регулювання інституту представництва у адміністративному судовому процесі. Висновки, сформульовані у дисертації, можуть застосовуватись у законопроектній роботі, зокрема при розробці нових та вдосконаленні чинних нормативних актів, що регламентують відносини, пов’язані із здійсненням прокурором функції представництва. Матеріали дисертаційного дослідження також можуть використовуватись у навчальному процесі, а саме – при викладанні такої дисципліни як „Адміністративний процес”.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були апробовані дисертантом на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні»(27 грудня 2000р. м. Харків); на міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми застосування цивільного процесуального кодексу та кодексу адміністративного судочинства України» (25-26 січня 2007 р. м. Харків).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи викладені у трьох публікаціях, опублікованих у провідних фахових наукових виданнях ВАК України та двох наукових тезах збірників конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають шість підрозділів, висновків після кожного розділу й наприкінці дисертації, списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить __179__ сторінок (до списку використаних джерел). Список використаних джерел складається з __187__ найменувань і займає __17__ сторінок. Загальний обсяг роботи складає __196__ сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявлено у визначенні особливостей захисту прокурором прав, свобод та інтересів громадянина у адміністративному судовому процесі, шляхів його вдосконалення, а також обґрунтуванні напрямів розвитку відповідного законодавства. Сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі.
1. Процесуальним законом коло випадків участі прокурора в адміністративному судовому процесі пов’язано тільки з виконанням ним функцій представництва інтересів держави і громадянина в адміністративному суді і не передбачає захисту при цьому прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових правовідносин. Однак це не означає, що прокурор у рамках здійснення функції забезпечення захисту інтересів держави не може подавати адміністративний позов і приймати участь у розгляді судом адміністративної справи з метою порушення органами державної влади чи місцевого самоврядування прав окремих державних (казенних) підприємств, установ, організацій.
2. Обсяг прав і свобод людини, що захищався органами правосуддя (адміністративної юстиції), розширювався поряд із тим, як в процесі історичного розвитку держава законодавчо визнавала їх нові види.
Історично першими державою були гарантовані громадянські і політичні права людини (liberte). За суттю ці права фактично є свободами – гарантують людині захист від зловживань (неправильного застосування) публічної влади. В контексті адміністративного судочинства предметом адміністративного позову при зверненні за захистом даної групи прав та свобод виступають відповідні протиправні дії, рішення (акти) органів державної влади та місцевого самоврядування.
До другого покоління прав та свобод належить група соціально-економічних і культурних прав (egalite). Практика судово-прокурорської діяльності засвідчує, що найбільше порушень (обмежень) прав та свобод громадян України допускається в сфері публічного управління освітою, охороною здоров’я, пенсійним та соціальним забезпеченням. Адміністративним судочинством в Україні забезпечується не весь обсяг трудових прав громадян, а лише ті, що пов’язані із прийняттям, проходженням та припиненням служби в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Третім поколінням є група колективних (солідарних) прав і свобод людини (fraternite). Вони є неоднорідними. Адміністративним судочинством забезпечуються окремі права даної групи, зокрема ті, які належать певним організаціям (спільностям) громадян.
Четверте покоління прав і свобод – права людини в інформаційному суспільстві (комунікаційні права). Права та свободи людини й громадянина в галузі інформаційних технологій від їх порушень суб’єктами владних повноважень утворюють об’єкт забезпечення національною адміністративною юстицією.
3. Під правами як об’єктом захисту адміністративним судочинством розуміються надані законом особі такі можливості, реалізація яких потребує сприяння з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування (соціально-економічні, особисті, культурні, екологічні, інформаційні права).
Свобода – це можливості людини і громадянина, що можуть бути практично здійснені за відсутності втручання носіїв владних повноважень у відповідну сферу індивідуальної поведінки (політичні, громадянські свободи).
Інтересом громадянина визначено його прагнення до користування благом з метою задоволення індивідуальних потреб, які не суперечать чинному законодавству, суспільним та загально правовим засадам, і реалізація яких відбувається у сфері здійснення державної влади і місцевого самоврядування.
4. Аналіз світового досвіду участі прокурора у захисті суб’єктивних прав, свобод та інтересів у публічно-владній сфері у органах адміністративної юстиції дозволив визначити, що наразі склалося чотири моделі захисту. По-перше, в ряді країн має місце ситуація, коли прокуратура або взагалі відсутня, або здійснює функції лише кримінальної направленості. Представництво в судах інтересів громадян, в тому числі нездатних самостійно звертатися за судовим захистом, проводить адвокатура (Великобританія, Італія). Другу модель утворюють країни, в яких демократія знаходиться на високому ступені розвитку, де прокуратура виступає учасником адміністративного судового процесу з тим, щоб захищати в ньому передусім державні та інші публічні інтереси, інтереси законності. Суб’єктивні права громадян захищає адвокатура. Держава гарантує малозабезпеченим безоплатну правову допомогу (США, ФРН, Франція, Польща та ін.). Третя модель запроваджена в країнах, які знаходяться на перехідному етапі до побудови громадянського суспільства, формування розвиненої економічної системи. Прокурор виступає учасником адміністративного судочинства, забезпечуючи як інтереси держави, так і приватних осіб, нездатних самостійно захищати свої права, свободи від порушень суб’єктами владних повноважень (пенсіонерів, соціально незабезпечених, недієздатних, хворих, малолітніх тощо) (Російська федерація, Угорщина, Молдова, Україна, Бразилія та ін.). Четверта модель функцій прокуратури в адміністративному процесі виявляється в країнах, в яких й дотепер відсутній політичний плюралізм, функціонує авторитарна держава. Прокуратура здійснює суцільний нагляд за законністю, в тому числі за діяльністю органів правосуддя, уповноважується подавати позови й вступати в будь-який судовий процес, виходячи із суб’єктивної думки щодо необхідності захисту в ньому інтересів держави чи будь-якої особи (Таджикистан, Тукменістан, Бєларусь, Китайська Народна Республіка, Куба, В’єтнам).
5. Інститут участі прокурора в адміністративному судовому процесі в Україні визнано складовим міждисциплінарного інституту представництва. Природа прокурорського представництва визнана як особливий вид законного представництва, що має такі особливості: а) здійснюється на підставі Конституції України, б) прокуратура завжди виступає на захист законності і не має приватного інтересу.
За змістом положень КАСУ захист прокурором в адміністративному судочинстві прав і законних інтересів держави й обмеженої категорії нездатних самостійно приймати участь у розгляді судами адміністративних справ громадян, виступає різновидом законного представництва, а саме – прокурорським видом законного представництва.
6. Відносини між прокурором та громадянином, інтереси якого представляються в адміністративному судовому процесі, відмінні за своєю правовою природою від взаємин, які складаються в рамках договірного і законного представництва батьками, опікунами, піклувальниками тощо. На відміну від останніх, приватноправових (цивільних, сімейних) за їх характером, вони є публічними правовими, зв’язаними з реалізацією прокуратурою соціальної функції захисту прав і свобод у сфері публічного управління осіб, які не здатні самостійно за різних причин це робити. Вступ у процес з метою захисту інтересів такої категорії осіб не є правом, а обов’язком прокурора в рамках виконання покладених на нього державою службових завдань гарантувати права та свободи громадян України. В адміністративному судовому процесі прокурор має бути визнаний такою особою, яка бере участь у справі, що має суспільний, державний, тобто лише процесуальний інтерес в її вирішенні адміністративним судом відповідно та на підставі закону.
7. Представництво прокурором в адміністративному судовому процесі інтересів громадянина може бути визначено як такі, що встановлюються і реалізовуються на підставі Конституції України[46], Закону України „Про прокуратуру”[53], Кодексу адміністративного судочинства України, правовідносини, в рамках яких прокурор вчиняє в адміністративному судочинстві процесуальні дії від імені і для захисту прав, свобод й законних інтересів осіб – громадян України, що через різноманітні обставини не можуть або позбавлені можливості самостійно відстоювати ці свої особисті цінності від їх порушень (обмежень) рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єктів владних повноважень – органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Представництво прокурором інтересів громадянина в адміністративному судочинстві є за його природою різновидом законного представництва, здійснюваного органами та особами, яким законом надано право захищати в адміністративних судах „чужі” права та свободи, прокурорським адміністративно-процесуальним представництвом.
8. Правові основи участі прокурора в адміністративному судовому процесі з метою захисту прав, свобод та законних інтересів громадян у сфері публічно-правових відносин за характером регулювання такої участі можуть бути поділені на три групи: матеріальні, процесуальні, організаційні. Матеріально-правовою основою участі прокурора в адміністративному судочинстві є матеріальні за природою норми статті 121 Конституції України, Закону України „Про прокуратуру” та ст.ст. 60, 61 КАСУ, що визначають питання повноважень, підстав та форм для такої прокурорської діяльності. Норми щодо компетенції та завдань органів прокуратури України у сфері адміністративного судового процесу отримали механізм реалізації в процесуально-правових за характером положеннях КАСУ, зокрема Розділів ІІІ-V, що встановлюють порядок розгляду адміністративними судами справ про оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень, здійснення учасниками адміністративного судового розгляду своїх процесуальних прав і обов’язків. Діяльність прокуратури щодо застосування матеріальних та процесуальних правових основ для представництва в адміністративному судовому процесі інтересів громадянина організовується відповідними спеціальними відомчими актами Генеральної прокуратури України як вищого в системі органів прокуратури України органу. Ці акти мають виключно внутрішній характер.
9. Прокурор під час представництва інтересів в адміністративному суді громадянина, нездатного самостійно захистити свої права чи реалізувати повноваження, як учасник розгляду справи, з позицій розпорядження матеріальними позовними вимогами є певною мірою обмеженим законодавцем в цілому. Він є позивачем у процесуальному розумінні, не володіє власне правами позивача. Разом з тим, обсяг процесуальних можливостей прокурора під час його участі в розгляді судом справи адміністративної юрисдикції є повним. Будучи представником інтересів громадянина чи держави, він наділений такими ж процесуальними правами, як і інші особи, що беруть участь у розгляді справи. Прокурор ініціює розгляд адміністративним судом публічно-правового спору, коли цього вимагає захист громадянина, нездатного самостійно це робити чи реалізовувати процесуальні повноваження, шляхом подання адміністративного позову.
10. Представництво прокурором інтересів незахищеного громадянина можливе на будь-якій стадії адміністративного судового процесу. Це означає, що прокурор може не лише подати адміністративний позов, але й вступити у вже призначену до розгляду чи таку, що розглядається адміністративним судом, справу адміністративної юрисдикції.
11. Представництво прокурором інтересів громадянина в адміністративному суді першої інстанції є складною за змістом та формами процесуальною діяльністю. Вона включає вчинення трьох комплексів процесуальних дій:
- підготовка та подання до адміністративного суду адміністративного позову з метою захисту прав, свобод та інтересів громадянина у публічно-владній сфері,
- представництво інтересів громадянина на стадії попереднього судового розгляду адміністративним судом справи, ініційованої прокурором,
- участь прокурора у розгляді адміністративним судом першої інстанції справи за його позовом чи у іншій справі за його ініціативою.
12. Прокурорська робота з подання адміністративного позову до суду в інтересах громадянина умовно може бути поділена на два етапи: спочатку готується позовна заява, виконуються усі вимоги процесуального законодавства щодо її змісту та форми, збираються необхідні для підтвердження позовних вимог докази, а потім настає стадія безпосереднього подання позовної заяви до суду згідно з існуючими правилами територіальної та предметної підсудності. При цьому прокурор слідкує за тим, як подані матеріали розглядаються адміністративним судом, чи не залишаються ним без руху, а також чи в установлений законом термін порушується провадження у справі, призначається день і час проведення попереднього засідання в ній. Особливістю позовних заяв, які подаються прокурором до адміністративного суду в інтересах захисту прав громадянина, є те, що в них, на відміну від звернень інших повноважних ініціаторів судового процесу (мається на увазі позивачів в матеріальному розумінні) має міститися також обґрунтування обставин – чому відповідний громадянин сам не може звернутися до адміністративного суду. При цьому до позовної заяви приєднуються відповідні письмові докази. Вирішуючи питання територіальної підсудності при подачі адміністративного позову в інтересах громадянина, прокурор має керуватись положеннями ч.2 ст.19 КАСУ, згідно яких вирішення питань правомірності актів управління індивідуальної дії, а також дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, належить до компетенції адміністративного суду за місцем знаходження (проживання) позивача, тобто громадянина. Закон наділяє прокурора правом оскаржити до вищестоящої судової інстанції рішення місцевого або окружного адміністративного суду про залишення його позовної заяви без руху або про її повернення.
На стадії попереднього судового засідання прокурор має підготувати в разі потреби клопотання про витребування додаткових доказів у справі, про виклик свідків, проведення судової експертизи тощо. Якщо прокурор встановить, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам чи інтересам особи, яку представляє, він має заявити клопотання про забезпечення позову.
При організації підготовки до судового засідання діяльність прокурора має включати: 1) ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, 2) пошук та вивчення всіх законодавчих норм з предмету спорту, 3) аналіз відповідної судової практики, 4) вивчення методичної літератури щодо процедур судового розгляду, 5) підготовка примірного переліку запитань в ході судового засідання, 6) перевірка існування перешкод для розгляду адміністративної справ і, у випадку необхідності, підготовка заяви про відвід судді (суддів), секретаря судового засідання.
Прокурор бере участь у судовому засіданні суду першої інстанції на усіх його етапах з урахуванням його процесуальної правосуб’єктності: 1) відкриття засідання та оголошення справи, 2) перевірка явки осіб, які беруть участь у справі, 3) роз’яснення перекладачеві його прав та обов’язків, приведення до присяги, 4) оголошення складу суду і роз’яснення права відводу, 5) роз’яснення судом учасникам розгляду справи їх прав та обов’язків, 6) розгляд клопотань та заяв осіб, що беруть участь у справі, 7) розгляд адміністративної справи по суті, 8) судові дебати, 9) закінчення розгляду справи та прийняття рішення по ній.
13. Процесуальна правосуб’єктність прокурора при перегляді судових рішень в адміністративному судовому процесі ширша, ніж у цивільному процесі, що обумовлене предметом розгляду справи в адміністративному суді – спір, що випливає з публічно-правових відносин.
Правосуб’єктність прокурора при перегляді судових рішень має такі особливості: а) наявність права подавати відповідний до законодавчо встановленого процесуальний акт-документ, який є юридичною підставою здійснення кожного провадження, пов’язаного із переглядом судових рішень; б) формальний характер зміни вимог прокурором або відмови від адміністративного позову; в) апеляційна чи касаційна скарга, окреме подання на ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня; г) якщо прокурор не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для перегляду судового рішення, він має право знайомитися з матеріалами справи у адміністративному суді; д) прокурор не має права приєднатись до апеляційної чи касаційної скарги.
14. З метою вдосконалення адміністративної процесуальної правосуб’єктності прокурора в адміністративному судовому процесі обґрунтована необхідність внесення змін до чинного законодавства по таких напрямках:
1) вдосконалення загальних положень КАСУ щодо уточнення дефініції „суб’єкт владних повноважень”, положення про юрисдикцію адміністративних судів, заміни терміну „публічна служба” на „державна служба, служба в органі влади Автономної Республіки Крим чи служба в органі місцевого самоврядування”, уведення нових дефініцій „права громадян”, „свободи громадян”, „інтереси громадян”;
2) визначення положень щодо приводів здійснення прокурором представництва, а також встановлення переліку категорій громадян, інтереси яких представляє прокурор;
3) забезпечення чіткості і однозначності регулювання процедур здійснення представництва у адміністративному судовому процесі шляхом конкретизації процесуальних форм представництва прокурора при перегляді судових рішень, закріплення в КАСУ неможливості закінчення справи примиренням у випадку, якщо прокурор виступає на захист інтересів держави, уточнення положення щодо права прокурора здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.
Пропонується нова редакція частини другої статті 60 КАСУ, якою встановлено межі процесуальної правосуб’єктності прокурора:
2. „Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво при здійсненні будь-яких дій чи процедур у межах адміністративного процесу. Прокурор здійснює в суді представництво малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років та неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, які позбавлені батьківської опіки та дітей-сиріт, недієздатних фізичних осіб, непрацездатних фізичних осіб, фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, осіб похилого віку. Прокурор здійснює представництво невизначеного кола осіб з метою захисту виборчих, екологічних, соціальних, національних, споживчих та інших солідарних прав та інтересів громадян”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Кодекс адміністративного судочинства України // Офіційний вісник України. – 2005. – № 32. – Ст. 1918.
2. Теорія держави і права: Підручник // За ред. С.Л. Лисенкова. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 448 с.
3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос.- Х.: Консум, 2001. – 656 с.
4. Алексеев С.С. Общая теория права: Учебник: В 2-х т. – М.:Юрид. лит., 1982. – Т 2. – 359 с.
5. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
6. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К.: Юрінком Інтер, 1994. – 236 с.
7. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.:Юристъ, 1997. – 672 с.
8. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник. – М.: Инфра, 1998. – 509 с.
9. Бородін І.Л. Права і свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. – 2001. – №12. – С. 32-35.
10. Матвієнко А.С. Форми та принципи конституційно-правового забезпечення прав та свобод людини й громадянина // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали X регіональної науково-практичної конференції: 5-6 лютого 2004 року. – Львів: Юрид. фак-т ЛНУ, 2004. – С. 144.
11. Права людини і громадянина: Навч. посіб. / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. – К., 2004. – 336 с.
12. Яковюк І.В. Права людини і становлення соціальної держави // Права людини в умовах реформування правової системи України: тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. – X.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 11-14.
13. Рабінович П.М. Права людини та їх юридичне забезпечення (основи загальної теорії держави і права). – К.: НМК ВО, 1992. – 100 с.
14. Кашепов В.П. Институт судебной защиты прав и свобод граждан и средства ее реализации // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 66-71.
15. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Автори - упорядники І.Б. Коліушко, Р.О. Куйбіда. – К.: Факт, 2003. – 146 с.
16. Константий О.В. Адміністративна юстиція як атрибут демократичної правової держави // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №4. – С. 46-48.
17. Прокурорський нагляд в Україні: Підручник / За ред. проф. І.Є Марочкіна та ін. – X.: Одіссей, 2005. – 240 с.
18. Бачінін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права. Підручник. – К.: Ін Юре, 2003. – 472 с.
19. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. – X.: Право, 2001. – 416 с.
20. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1974. – 775 с.
21. Педько Ю.С. Становлення адміністративної юстиції в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 208 с.
22. Добрянський С.П. Права людини як специфічна форма буття (існування) моралі // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали X регіональної науково-практичної конференції: 5-6 лютого 2004 року. – Львів: Юрид. фак-т ЛНУ, 2004. – С. 6-7.
23. Пальцева Л.А. Суд у Гомера и Гесиода / Исследования и публикации по истории античного мира / Под ред. проф. З.Д. Фролова. – Санкт-Петербург: Изд-во. Санкт-Петербургского гос. унив., 2002. – 428 с.
24. Джонс А.Х.М. Правосудие поздней Римской Империи / Гибель античного мира / Перевод с англ. Т.В. Горяйновой – Ростов-на-Дону: Изд-во „Феникс”, 1997. – 576 с.
25. Тодыка Ю.Н. Права человека в истории политико-правовой мысли / Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине. – К.: Ін юре, 2004. – 368 с.
26. Соборное право // Газета „Коммерсант”. – 2006. – № 60 (№ 3391). – 6 апреля. – С. 8.
27. Баев В. Г. Нормативно-правовая организация государственной власти в сфере экономики: Веймарская республика в Германии 1919-1933 г.г. // Вестник ТГУ им. Г. Р. Державина. – Тамбов, 2001. –– Вып. 2 (22). – С. 50-57.
28. Золотухин С.В. К вопросу о концепции „третьего поколения прав человека” или „прав солидарности” // Советский ежегодник международного права. – 1991. – М.: Наука, 1992. – С.141-160.
29. Корнєєва Т. Права людини в інформаційному суспільстві. Комунікаційні права: четверте покоління прав людини. Тлумачний словник української мови /За ред. проф. В.С.Калашника. – Х.: Прапор, 2002. – 992 с.
30. Червякова О.Б. Актуальні питання застосування законодавства про адміністративне судочинство // Захист права на інформацію в порядку адміністративного судочинства: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, Нац. юрид. акад.. України (25-26 січня 2007р.), Х.: - 300 с.
31. Тлумачний словник української мови / За ред. проф. В.С. Калашника. – Харків: Прапор, 2002. – с.503.
32. Теорія держави і права: Підручник / За ред. С.Л. Лисенкова. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – с. 326,327
33. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.1: А- Г. – 672 с.
34. Малько А.В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юристь, 2004. – 304 с.
35. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 р. //Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
36. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.4: Н-П. – 2002. – 720 с.
37. Тодыка Ю.Н. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине. – К.: Ін юре, 2004. – 368 с.
38. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник. – М.: Инфра-М., 1998. – 509 с.
39. Юридический энциклопедический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева. – М.:Сов. энцикл., 1984. – с.51
40. Юридический энциклопедический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева. – М.:Сов. энцикл., 1984. – с. 146,147.
41. Юридический энциклопедический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева. – М.:Сов. энцикл., 1984. – с. 399.
42. Юридический энциклопедический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева. – М.:Сов. энцикл., 1984. – с.168,169
43. Юридический энциклопедический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева. – М.:Сов. энцикл., 1984. – с. 168-170.
44. Понимаем права человека. Руководство по образованию в области прав человека / Европейский Центр обучения и исследований в области прав человека и демократии (ЕТС), Федеральное министерство иностранных дел Австрии. – Варшава: Аепсу Каго, 2005. – 45 с.
45. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.:Юрайт, 2000. – 422 с.
46. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
47. Хальота А.І. Конституційні особисті права та свободи людини і громадянина та їх забезпечення органами внутрішніх справ: Автореф. дис.. к. ю. н.: 12.00.02 / Національна академія внутрішніх справ. – К., 2004. – 21с.
48. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
49. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник. – М.: Инфра-М., 1998.– с. 158.
50. Коренев А.П. Административное право России. Учебник. В. 3-х частях. Т.1 – М.: МЮИ МВД России, издательство „Щит”, 1999. – 280 с.
51. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) // Офіційний вісник України. – 2004. – № 50. – Ст. 3288.
52. Курбатов А.Я. Теоретические основы сочетания частных и публичных интересов при правовом регулировании предпринимательской деятельности в российском законодательстве. // Государство и право. – 2001. – № 1. – С. 64-68.
53. Про прокуратуру: Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
54. Богатырев Ф.О. Интерес в гражданском праве // Журнал российского права. – 2002. – №2. – С. 34.
55. Проблемы теории государства и права: Учебное пособие / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Юристь, 2001. – 656 с.
56. Марченко М. Н. Государственно- правовые взгляды Р. Иеринга и современность // Правовая политика и правовая жизнь. – 2000. – № 1. – С. 144-157.
57. Рясенцев В.А. Условия и юридические последствия отказа в защите гражданського права // Советская юстиция. – 1962. – №9. – С. 9.
58. Грибачов В.П. Интерес в гражданском праве // Советское государство и право. – 1967. – №1. – С. 52.
59. Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты. – Л.: ЛГУ, 1968. – 71 с.
60. Гукасян Р.Е. Проблема интересов в советском гражданском процессуальном праве. – Саратов: Приволжское кн. изд., 1970. – 190 с.
61. Кучинский В. А. Личность, свобода, право. – М.: Юрид. лит., 1978. – 207 с.
62. Ромовская З.В. Судебная защита охраняемого законом интереса // Вестник Львовского университета. – 1983. – Вып.2. – С. 74.
63. Малько А.В. Законные интересы советских граждан: Автореф. канд. дисс. / Саратовский юридический институт. – Саратов, 1985. – 19 с.
64. Сиренко В. Ф. Проблема интереса в государственном управлении // АН УССР. Ин-т гос-ва и права. – Киев: Наукова думка, 1980. – 179 с.
65. Субочев В.В. Механизм трансформации законных интересов в субьективные права и субъективных прав в законные интересы. // Современное право. - 2007. - №3 – с. 89-96.
66. Шубина Т.Б. Теоретические проблемы защиты права: Автореф. дис... к.ю.н. / Самарский юридический институт Минюста России. – Самара, 1998. – 20 с.
67. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – Москва: Юрид. лит., 1985. – 175 с.
68. Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. – 200 с.
69. Малько А.В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юристъ, 2004. – с. 160,161
70. Проблемы теории государства и права: Учебное пособие / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Юристъ, 2001. – с. 381
71. Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина: Дис... д.ю.н.: 12.00.07 / Національний університет внутрішніх справ. – X., 2004. – 364 с.
72. Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – X.:Консул, 2003. – 464 с.
73. Агєєв О.В. Прокурор як суб’єкт адміністративного процесу: Автореф. дис... к.ю.н.: 12.00.07 / Харківський національний університет внутрішніх справ. – X., 2006. – 18 с.
74. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. – X.: Изд-во НУВД, 2001. – 353с.
75. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій / За ред. В.Т. Нора. – К.: Атака, 2004. – 352 с.
76. Долежан В.В. Проблемы компетенции прокуратуры: Дисс. … д-ра юрид. наук / ВНИИ прокуратуры СССР. – М., 1991. – 438 с.
77. Пінаєв А.О. Місце прокуратури в системі органів влади на сучасному етапі розвитку України // Правова система України: теорія і практика. – К., 1993. – С. 428-430.
78. Давиденко Л.М. Місце і роль прокуратури в механізмі державної влади // Правова система України: теорія і практика: Матеріали наук. – практ. Коференції. – К., 1993. – С. 379-380.
79. Руденко М.В. Актуальні проблеми застосування ЦПК та КАСУ: // прокурор як учасник цивільного та адміністративного процесу: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, Нац. юрид. акад.. України (25-26 січня 2007р.), Х.: - 300 с.
80. Селіванов А.О. Адміністративне судочинство – новий інститут реалізації судової влади // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – №10 (62). – С.5.
81. Бахрах Д.Н. Юридический процесс и административное судопроизводство // Журнал российского права. – М: Норма, 2000. – № 9. – С. 6-17.
82. Аверьянов В.Б. Приоритет публично-сервисных отношений (принцип верховенства права в реформировании украинского административного права) // Юридическая практика. – 2006. – № 18 (463). – 2 мая. – С. 4.
83. Кузьменко О.В. Адміністративний, управлінський та деліктний процес в Україні. // Науковий вісник НАВСУ. – 2003. – Вип. 2. – С. 66-72.
84. Халатов С.А. Представительство в гражданском и арбитражном процессе. – М.: Норма, 2002. – 208 с.
85. Кулакова В.Ю. Участие в гражданском процессе государственных органов и органов местного самоуправления: Автореф. дис... к.ю.н.: 12.00.15 / Московская государственная юридическая академия. – М, 2001. – 25 с.
86. Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании. Англия, Уэльс, Шотландия. – М.: Институт международного права и экономики, издательство „Триада”, 1996. – 157 с.
87. Конституции зарубежных стран: Сборник / Сост. Дубровин В.Н. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 448 с.
88. Женетель С.З. Участие прокурора в административных делах на примере ряда стран // Арбитражный и гражданский процессы. – 2002. – №3. – С. 34-38.
89. Уртадо А. Основные права человека и их защита по законодательству Колумбии // Государство и право. – 1994. – №5. – С. 134-140.
90. Положення про адміністративні суди Німеччини в редакції від 19 березня 1991 року // Адміністративна юстиція: проблеми та перспективи запровадження в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 29-30 листопада 2005 року) // Верховний Суд України, Центр політико-правових реформ. – К., 2002. – 320 с.
91. Судебные системы европейских стран. Справочник / Перевод с франц. Д.И. Васильєва и с англ. О.Ю. Кобякова. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 336 с.
92. Мухамеджанов Э.Б. Прокуратура Польши // Журнал „Юрист”. – 2004. – №1 (31). – С.7
93. Закон Польщі від 11 травня 1995 року „Про Верховний адміністративний суд” // Адміністративна юстиція: проблеми та перспективи запровадження в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 29-30 листопада 2005 року) // Верховний Суд України, Центр політико-правових реформ. – К., 2002. – 320 с.
94. Додонов В.Н., Крутских В.Е. Прокуратура в России и за рубежом. Сравнительное исследование / Под ред. С.И. Герасимова. – М.: Норма, 2001. – 192 с.
95. Николаева Л.А., Соловьева А.К. Административная юстиция и административное судопроизводство: зарубежный опыт и российские традиции: Сборник. – Спб.: Юридический центр Пресе, 2004. – 332 с.
96. Артамонова Е.М. Защита прокурором прав и законных интересов неопределенного круга лиц в гражданском судопроизводстве: Автореф. дис... к.ю.н : 12.00.11 / НИИ проблем укрепления законности и правопорядка при Генеральной прокуратуре РФ. – М, 2004. – 27 с.
97. Жернаков М.В. Правове регулювання представництва у сфері оподаткування: Монографія. – X.: Право, 2006. – 144 с. – С. 50-52.
98. Павлуник І.А. Представництво в цивільному процесі України: Автореф. дис... к.ю.н.: 12.00.03 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2002. – 19 с.
99. Чванкін С.А. Добровільне представництво у цивільному процесі України: Автореф. дис... к.ю.н.: 12.00.03 / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2005. – 22 с.
100. Викут М. А. Стороны – основные лица искового производства. – Саратов: Саратовский юридический институт, 1968. – 76 с.
101. Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України. – Київ: Прецедент, 2007. – 531 с.
102. Косюта М. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 375 с.
103. Черенков Е.А. Обеспечение социалистической законности при применении мер воздействия за административные правонарушения: Дис. … канд. юрид. наук. – М.: МВШМ МВД СССР, 1987. – 199 с.
104. Мичко М. До питання про загально-наглядову діяльність прокуратури // Право України. – 2000. – № 4. – С. 50-51.
105. Каркач П.М. Актуальні проблеми застосування ЦПК та КАСУ: особливості участі прокурора при розгляді в судах цивільних та адміністративних справ: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, Нац. юрид. акад.. України (25-26 січня 2007р.), Х.: - 300 с.
106. Руденко М.В. Прокурор в господарському судочинстві: Навчальний посібник. – К.: Ін Юре, 2003. – 374 с.
107. Сакара Н.Ю. Сущность представительства в гражданском процессе // Юридическая практика. – 2000. – №30 (136). – 27 июля.– С. 8.
108. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001 / Відповід. ред. П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 512 с.
109. Советский гражданский процесс: Учебник / Под ред. проф. А.А. Добровольского и А.Ф. Клейнмана. – М: Изд-во МГУ, 1970. – 440 с.
110. Козлов А.Ф. Представительство в суде // Советский гражданский процесс / Под ред. К.И. Комиссарова, В.М. Семенова. – М: Юрид. лит., 1988. – 480 с.
111. Юрков Б.М. Представництво в суді // Цивільне процесуальне право України / За ред. В.В. Комарова. – X.: Основа, 1992. – 416 с.
112. Жук А. Договор поручения в процессе // Юридическая практика. – 2006. – №16 (434). – С. 9.
113. Актуальные проблемы теории и практики гражданского процесса / Д.М. Чечот, Н.А. Чечина, А.А. Кривоносова и др. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 237 с.
114. Коваль Л.В. Административно-деликатное отношение. – Киев: Вища школа, 1979. – 230 с.
115. Погребной И.М. Общетеоретические проблемы производств в юридическом процессе: Дис... к.ю.н.: 12.00.01 / Харьковский юридический институт. – X., 1982. – 182 с.
116. Махина С. Н. Управленческий и административный процессы: Проблемы теории и перспективы правового регулирования: Автореф. дисс... к.ю.н: 12.00.02 / Уральская государственная юридическая академия. – Саратов, 1998. – 24 с.
117. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. – М.: Норма, 2003. – 240 с.
118. Якимчук М.К. Проблеми управління в органах прокуратури України: теорія і практика: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 440 с.
119. Селіванов А.О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових доктрин: Наук, видання. – К.: Ін Юре, 2000. – 68 с.
120. Про організацію роботи по представництву в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень: Наказ Генерального прокурора України № 6 гн від 19.09.2005 року.
121. Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень: Наказ Генерального прокурора України № 6 гн від 29.11.2006 року
122. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів: Наказ Генерального прокурора України №3 гн від 19.09.2005р.
123. Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод неповнолітніх: Наказ Генерального прокурора України № 6/1 гн. Від 15.04.2004р.
124. Горьова С.Л. Норми адміністративного права (проблеми теорії та практики формотворення): Дис... к.ю.н.: 12.00.07 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – X., 2000. – 151 с.
125. Застрожная O.K. Советский административный процесс: Учеб. пособие. – Воронеж: ВГУ, 1985. – 100 с.
126. Перепелюк В.Г. Процесуальні та матеріа