Правове регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ІНФОРМАЦІЙНІ ВІДНОСИНИ ТА ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 12
1.1. Дослідження інформаційних відносин у науковій літературі 12
1.2. Правове регулювання інформаційних відносин в Україні 25
1.3. Зарубіжний досвід правового регулювання отримання інформації органами державної влади 32
Висновки до Розділу І 39
РОЗДІЛ ІІ. ОБ’ЄКТНО-СУБ’ЄКТНИЙ СКЛАД ПРАВОВІДНОСИН ЩОДО ОТРИМАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ 41
2.1. Органи державної влади України як суб’єкти правовідносин щодо отримання інформації 41
2.2. Види інформації, яку можуть отримувати органи державної влади України 45
2.3. Правові підстави для отримання органами державної влади України інформації 73
Висновки до Розділу ІІ 118
РОЗДІЛ ІІІ. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ЩОДО ОТРИМАННЯ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ ІНФОРМАЦІЇ 123
3.1. Оптимізація інформаційної правосуб’єктності органів державної влади України 123
3.2. Принципи регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації та шляхи їх закріплення в законодавстві 138
Висновки до Розділу ІІІ 161
ВИСНОВКИ 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 170
ДОДАТКИ 191

ВСТУП

Актуальність дослідження. Демократичні перетворення, що відбуваються в українському суспільстві, зумовлюють формування нових видів відносин між державою, громадянами та інститутами громадянського суспільства. Інформаційна відкритість органів державної влади, доступність адміністративних послуг для громадян стають основними пріоритетами розвитку державного апарату. Однак для належного задоволення і захисту прав та інтересів громадян органи державної влади України зобов’язані здійснювати важливі державні функції, нерідко пов’язані з необхідністю отримання інформації.
За історичних обставин ще до 90-х років ХХ століття отримання органами державної влади інформації задля виконання державних функцій забезпечувалося авторитетом державних органів у суспільстві. Це гарантувало фактично беззаперечне отримання ними інформації та її носіїв. Причому не виникало питань щодо правомірності, відповідності закону отримання органами державної влади інформації. На сьогодні ж суб’єкти, які надають інформацію (фізичні, юридичні особи приватного і публічного права), мають достатній рівень обізнаності з правовими вимогами, і при наданні чи ненаданні інформації орієнтуються переважно власними вузько корпоративними інтересами і не враховують важливості тієї або іншої державної функції. Інформаційне законодавство України також дає таким суб’єктам право обмежувати доступ до власної інформації, що у багатьох випадках стає підставою для відмови у наданні інформації на законні запити органів державної влади України.
Додає складності при виконанні органами влади України державних функцій і недостатнє правове врегулювання відповідних відносин. Проведене у ході дослідження опитування державних службовців та інших працівників органів державної влади показало, що 57 % респондентів не вважають достатнім обсяг законодавчо передбачених повноважень органів державної влади для отримання інформації. Крім того, серед причин, які заважають органу державної влади отримувати інформацію, на відсутність правових підстав вказали 49,5 % респондентів, а на неоднозначність термінів, що визначають відповідні повноваження органу державної влади 57,6 % опитаних службовців. Це також зумовлює необхідність наукового обґрунтування удосконалення правового регулювання відносин, що виникають з приводу отримання органами державної влади України інформації, визначенні підходів до уніфікації термінів та понять, що використовуються у нормотворчій діяльності.
У своїх наукових працях питання інформаційних прав та обов’язків різних суб’єктів розкривають такі науковці: В.М.Брижко, О.С.Денісова, Р.А.Калюжний, Т.А.Костецька, О.В.Кохановська, Л.В.Кузенко, О.В.Логінов, А.І.Марущак, О.В.Нестеренко, Є.В.Петров, О.В.Соснін, В.С.Цимбалюк, М.Я.Швець; І.Л.Бачило, В.М.Лопатин, М.А.Федотов, В.А.Копилов (Російська Федерація); акцентували увагу на питаннях державної інформаційної політики, захисту інформаційних ресурсів та ін. І.В.Арістова, Б.А.Кормич та О.В.Олійник.
Досліджували повноваження органів державної влади України наступні дослідники: В.Т.Білоус, С.Я.Вавженчук, С.К.Гречанюк, В.І.Гурковський, П.В.Кикоть, О.Д.Крупчан, Н.В.Лебідь, М.А.Микитюк, Д.С.Роговенко.
Таким чином, вибір теми дисертації зумовили соціальна і наукова значущість досліджуваного питання, недостатній рівень його теоретико-методологічної розробленості, що виражається в:
• необхідності наукового обґрунтування співвідношення інформаційних прав суб’єктів, які надають інформацію, і органів державної влади України задля уникнення конфліктних ситуацій при реалізації органами державної влади України своїх повноважень ;
• недостатньому правовому регулюванні відносин, що виникають з приводу отримання органами державної влади України інформації, тобто наявністю значних пробілів у праві щодо підстав, процедур, умов отримання органами державної влади України інформації від інших державних органів, юридичних осіб приватного права та фізичних осіб;
• відсутності єдиних науково обґрунтованих принципів регулювання відповідних відносин та підходів до формулювання основних термінів і понять для визначення повноважень органів державної влади України у сфері отримання інформації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За своїм змістом і спрямованістю наукового пошуку тема дисертації відповідає пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2005 – 2010 рр., затвердженим загальними зборами Академії правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування основ правового регулювання відносин, що виникають з приводу отримання органами державної влади України інформації.
Для досягнення зазначеної мети у процесі дослідження передбачалося вирішити такі завдання:
 здійснити аналіз джерельної бази з проблеми дослідження;
 сформулювати понятійно-категоріальний апарат дослідження, зокрема, конкретизувати зміст поняття «отримання органами державної влади України інформації»;
 розробити класифікацію інформації, яку можуть отримувати органи державної влади України;
 розкрити підстави для отримання органами державної влади України інформації;
 теоретично обґрунтувати принципи правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації;
 запропонувати підходи до формулювання термінів, що визначатимуть повноважень органів державної влади України на отримання інформації;
 сформулювати теоретичні висновки та практичні рекомендації щодо удосконалення чинного інформаційного законодавства України з питань отримання органами державної влади України (далі по тексту: ОДВ – І. Сопілко) інформації.
Об’єкт дослідження — суспільні інформаційні відносини, суб’єктом яких виступають органи державної влади.
Предмет дослідження — правове регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації.
Методи дослідження обрані з урахуванням теми, мети та завдань дослідження. Стан досліджуваної в дисертації теми вивчався на основі застосування теоретичних методів:
 діалектичного — при розкритті місця органів державної влади України у правовідносинах щодо отримання інформації (підрозділ 2.1.);
 структурно-функціонального — під час визначення правових підстав для отримання органами державної влади України інформації і напрямів оптимізації інформаційної правосуб’єктності органів державної влади України (підрозділи 2.3., 3.1.);
 формально-логічного — при визначенні видів інформації, яку можуть отримувати органи державної влади України (підрозділ 2.2.);
 соціологічного — під час проведення анкетування державних службовців органів державної влади України (підрозділ 2.1.);
 правових аналогій — у процесі розкриття зарубіжного досвіду правового регулювання отримання інформації органами державної влади України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні основ правового регулювання відносин з приводу отримання органами державної влади України інформації. У дисертації
вперше:
сформульовано спеціальні принципи правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації, до яких віднесено: достовірність і повнота інформації, яка надається органам державної влади; своєчасність отримання ОДВ інформації; отримання ОДВ інформації про особисте життя за згодою фізичної особи (за винятком випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини); рівності прав ОДВ та інших учасників інформаційних відносин на отримання відкритої інформації; закріплення юридичної відповідальності за порушення права ОДВ отримувати інформацію; використання ОДВ законних засобів отримання інформації; законодавчого закріплення обов’язку фізичних і юридичних осіб надавати інформацію органам державної влади на їх законний запит; погодження з власником інформації питання про передачу стороннім суб’єктам отриманих від нього цінних відомостей (об’єктів права інтелектуальної власності, інформації з обмеженим доступом (далі по тексту: ІзОД – І. Сопілко), недоторканість якої охороняється законом); встановлення плати за надання органу державної влади інформації при переході до держави майнових прав на таку інформацію;
запропоновано підходи до формулювання термінів і понять інформаційного права для встановлення повноважень ОДВ на отримання інформації, у частині обов’язкового врахування наступних чинників: необхідності закріплення особливої процедури набуття інформаційної дієздатності органу державної влади; встановлення строків отримання інформації; вказівка суб’єкта, який зобов’язаний надати інформацію органу державної влади; закріплення форми отримання інформації; визначення виду інформації за режимом доступу, яка може бути отримана ОДВ; встановлення підстав надання інформації, зокрема визначення умов платності чи безоплатності.
Удосконалено:
визначення поняття «отримання органами державної влади України інформації» — це вид інформаційної діяльності, що полягає у набутті, придбанні, накопиченні органами державної влади України відповідно до чинного законодавства України документованих або публічно оголошуваних відомостей задля виконання державних функцій;
основні напрями оптимізації інформаційної правосуб’єктності ОДВ, зокрема виділено: прийняття нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері отримання ОДВ інформації, зокрема закріплення відповідальності за ненадання інформації на законний запит ОДВ; створення правової бази для використання електронних інформаційних засобів отримання ОДВ інформації; адаптація вітчизняного законодавства до загальноприйнятих міжнародних стандартів з питань отримання інформації у національне законодавство шляхом підписання і ратифікації відповідних договорів та угод; уніфікація правозастосування щодо отримання ОДВ інформації, зокрема здійснення правосуддя з відповідних питань;
критерії класифікації інформації, яку можуть отримувати ОДВ, у частині виділення наступних критеріїв: режим доступу до інформації (відкрита й ІзОД); спосіб поширення інформації (ОДВ отримують документовану інформацію та публічно оголошену інформацію); суб’єкти отримання (інформація, яка може бути отримана органами законодавчої, виконавчої, судової влади); форма активності органу державної влади при отриманні інформації (інформацію, яка самостійно надається іншими суб’єктами та інформацію, яка витребовується органом державної влади). Останній критерій класифікації запропоновано активно використати для удосконалення правового регулювання відносин щодо отримання ОДВ інформації, оскільки самостійне і добровільне надання органам державної влади інформації є безконфліктним, порівняно з витребовуванням або навіть примусовим вилученням. Рекомендовано орієнтуватися на створення умов для добровільного надання органам державної влади України інформації і для відповідного їх закріплення в законодавстві;
класифікацію підстав для отримання органами державної влади України інформації у залежності від виконуваних органом влади функцій та видів діяльності, розрізняючи підстави для отримання інформації у процесі здійснення: контрольно-наглядової діяльності, адміністративно-процесуальної і цивільно-процесуальної діяльності, кримінально-процесуальної діяльності, оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, кримінально-виконавчої діяльності.
Дістали подальшого розвитку:
положення теорії інформаційного права щодо доцільності використання терміна «отримання інформації» для уніфікованого застосування в інформаційному законодавстві;
наукові погляди щодо співвідношення понять «отримання інформації» і «отримання джерел інформації», зокрема визначено, що ці поняття не є тотожними, оскільки при отриманні джерел інформації не завжди можна отримати інформацію: у зв’язку з неналежними засобами роботи з відповідними джерелами, у зв’язку з відсутністю у суб’єкта отримання джерела інформації спеціальних знань (наприклад, знання мови) чи навичок (здатності до аналітичної роботи). Відповідно рекомендовано розрізняти зазначені поняття і відповідним чином використовувати терміни при нормотворчій діяльності.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що розроблені науково-теоретичні положення, висновки за результатами дослідження можуть бути використані для удосконалення правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації.
Практична значущість дослідження передбачає, що виокреслені в дисертації пропозиції можуть бути використані:
 у нормотворчій діяльності — для удосконалення нормативно-правового регулювання відносин щодо отримання ОДВ інформації;
 у правозастосовній діяльності — для підвищення ефективності діяльності ОДВ у зв’язку з вчасним і повним отриманням інформації від сторонніх суб’єктів;
 у науково-дослідній сфері — при подальшій науковій розробці проблеми правового регулювання інформаційних відносин;
 у навчальному процесі — для викладання лекцій та проведення практичних занять з інформаційного права.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні концептуальні ідеї, теоретичні положення, висновки і рекомендації, які викладено в дисертації, належать авторові.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані при її обговоренні на засіданнях кафедри адміністративного права та адміністративного процесу Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ і на засіданнях кафедри конституційного і адміністративного права Інституту повітряного і космічного права та масових комунікацій Національного авіаційного університету. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження оприлюдненні та обговорювались на наукових конференціях, круглих столах, зокрема: на міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу» (м. Ірпінь, 16 квітня 2004 р.); на міжнародних науково-технічних конференціях «Авіа-2005»: том VI «Правові засади державотворення України» (м. Київ, 26-28 квітня 2005 р.) та «Авіа-2007»: науковий напрям 6 «Правові засади державотворення України» (м. Київ, 25-27 квітня 2007 р.); на науково-практичній конференції «Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічний патріотизм та стратегічні можливості України» (м. Київ, 7-8 лютого 2008 р.); на науково-практичній конференції «Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічний патріотизм та стратегічні можливості України» (м. Київ, 19-20 лютого 2009 р.); на міжнародній науково-практичній конференції «Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів управління та підрозділів МНС України» (м. Черкаси, 28 квітня 2009 року).
Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у 17 публікаціях, у тому числі у 9 наукових виданнях, що входять до переліку фахових видань ВАК України, у 8 тезах конференцій.
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які мають підрозділи, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дослідження становить 169 сторінок. Дисертація містить список використаних джерел, який має 203 позиції.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у науково-теоретичному обґрунтуванні основ правового регулювання відносин, що виникають із приводу отримання органами державної влади України інформації.
Реалізовані мета і завдання дослідження дають змогу зробити наступні висновки й рекомендації.
1. Усебічний аналіз вітчизняної та світової літератури, нормативно-правових актів, що становили теоретико-методологічну основу дослідження, свідчить, що наукове завдання розкриття основ і принципів правового регулювання отримання органами державної влади України інформації не була предметом комплексного дослідження. Зважаючи на практичне значення наукового завдання, потребували вирішення питання об’єктно-суб’єктного складу правовідносин щодо отримання інформації органами державної влади України, а також оптимізації інформаційної правосуб’єктності органів державної влади України, визначення принципів регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації та шляхів їх закріплення в законодавстві. Усе це дало підстави для висновку, що стан наукової розробки вказаної теми не може вважатися задовільним і потребує фундаментального наукового дослідження.
2. У розвитку теорії інформаційного права зроблено висновок, що терміни «отримання» і «одержання» інформації є тотожними, однак для уніфікованого застосування в інформаційному законодавстві доцільно використовувати лише термін «отримання інформації». «Отримання інформації» – це поняття, яке не є тотожним з поняттям «отримання джерел інформації», оскільки при отриманні джерел інформації не завжди можна отримати інформацію: у зв’язку з неналежними засобами роботи з відповідними джерелами, у зв’язку з відсутністю у суб’єкта отримання джерела інформації спеціальних знань (наприклад, знання мови) чи навичок (здатності до аналітичної роботи). Саме тому, рекомендовано розрізняти зазначені поняття і відповідним чином використовувати терміни при нормотворчій діяльності.
3. Органи державної влади є повноправними суб’єктами правовідносин щодо отримання інформації, однак вони не володіють свободою вибору при здійсненні такого права. ОДВ як учасники інформаційних відносин на законних підставах мають право на отримання інформації, можуть володіти інформацією, що не є їх власністю задля виконання передбачених законом завдань і функцій. Таке право зумовлюється специфікою виконуваних завдань відповідним органом у межах здійснення адміністративної, контрольно-наглядової, кримінально-процесуальної та іншої діяльності. Для обліку платників податку, для цілей попередження і припинення злочинів, для здійснення контролю за окремими сферами суспільних відносин (наприклад, володіння засобами підвищеної небезпеки), органи влади повноважні створювати спеціальні інформаційні масиви (бази даних), які формуються переважно з ІзОД, отриманих від фізичних та юридичних осіб. Крім того, для виконання правоохоронних функцій органи державної влади наділені повноваженнями щодо отримання комерційної таємниці суб’єктів господарювання, банківської таємниці, інших видів ІзОД.
У зв’язку з цим визначено зміст поняття «отримання органами державної влади України інформації» — це вид інформаційної діяльності, що полягає у набутті, придбанні, накопиченні органами державної влади України відповідно до чинного законодавства України документованих або публічно оголошуваних відомостей задля виконання державних функцій.
4. Критеріями класифікації інформації, яку можуть отримувати ОДВ, є:
- режим доступу до інформації (відкрита й ІзОД);
- спосіб поширення інформації (ОДВ отримують документовану інформацію та публічно оголошену інформацію);
- суб’єкти отримання (інформація, яка може бути отримана органами законодавчої, виконавчої, судової влади);
- форма активності органу державної влади при отриманні інформації (інформацію, яка самостійно надається іншими суб’єктами та інформацію, яка витребовується органом державної влади).
Класифікацію інформації за формами активності ОДВ при її отриманні запропоновано активно використати для удосконалення правового регулювання відносин щодо отримання ОДВ інформації, оскільки самостійне і добровільне надання органам державної влади інформації є безконфліктним, порівняно з витребовуванням або навіть примусовим вилученням. Рекомендовано орієнтуватися на створення умов для добровільного надання органам державної влади інформації і для відповідного їх закріплення в законодавстві.
5. Підстави для отримання органами державної влади інформації розглядаються у двох розуміннях: юридичному та фактичному; вони залежать від місця конкретного органу в системі державного апарату, а також від виконуваних органом влади функцій та видів діяльності. Класифікувати підстави для отримання органом державної влади інформації запропоновано у залежності від виконуваних органом влади функцій та видів діяльності, розрізняючи підстави для отримання інформації у процесі здійснення:
 контрольно-наглядової діяльності,
 адміністративно-процесуальної і цивільно-процесуальної діяльності,
 кримінально-процесуальної діяльності,
 оперативно-розшукової діяльності,
 розвідувальної і контррозвідувальної діяльності,
 кримінально-виконавчої діяльності тощо.
6. Основними напрямами оптимізації інформаційної правосуб’єктності ОДВ є:
 прийняття нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері отримання ОДВ інформації, зокрема закріплення відповідальності за ненадання інформації на законний запит ОДВ;
 створення правової бази для використання електронних інформаційних засобів отримання ОДВ інформації;
 адаптація вітчизняного законодавства до загальноприйнятих міжнародних стандартів з питань отримання інформації у національне законодавство шляхом підписання і ратифікації відповідних договорів та угод;
 уніфікація правозастосування щодо отримання ОДВ інформації, зокрема здійснення правосуддя з відповідних питань.
7. Спеціальними принципами правового регулювання відносин щодо отримання ОДВ інформації визначено:
- достовірність і повнота інформації, яка надається органам державної влади;
- своєчасність отримання ОДВ інформації;
- отримання ОДВ інформації про особисте життя за згодою фізичної особи (за винятком випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини);
- рівності прав ОДВ та інших учасників інформаційних відносин на отримання відкритої інформації;
- закріплення юридичної відповідальності за порушення права ОДВ отримувати інформацію;
- використання ОДВ законних засобів отримання інформації;
- законодавчого закріплення обов’язку фізичних і юридичних осіб надавати інформацію органам державної влади на їх законний запит;
- погодження з власником інформації питання про передачу стороннім суб’єктам отриманих від нього цінних відомостей (об’єктів права інтелектуальної власності, ІзОД, недоторканість якої охороняється законом);
- встановлення плати за надання органу державної влади інформації при переході до держави майнових прав на таку інформацію.
8. При використанні термінів, що визначатимуть поняття інформаційного права для встановлення повноважень конкретного ОДВ, запропоновано враховувати наступні чинники:
- необхідність закріплення особливої процедури набуття інформаційної дієздатності органу державної влади;
- встановлення строків отримання інформації;
- вказівка суб’єкта, який зобов’язаний надати інформацію органу державної влади;
- закріплення форми отримання інформації;
- визначення виду інформації за режимом доступу, яка може бути отримана ОДВ;
- встановлення підстав надання інформації, зокрема визначення умов платності чи безоплатності.
9. На основі отриманих у дисертації результатів для удосконалення чинного інформаційного законодавства України, а також нормативно-правових актів, що визначають повноваження органів державної влади України, можна запропонувати такі рекомендації:
- розробити нормативні положення, що визначали б уніфіковану для усіх ОДВ процедуру отримання, зберігання, використання і поширення інформації, якими передбачити деталізовані правила поведінки співробітників органу державної влади з отриманою інформацією;
- для закріплення особливого правового статусу органів державної влади обґрунтовано пропозиції щодо доповнення статті 37 Закону України «Про інформацію» положенням, яке б унеможливлювало відмови одного ОДВ у наданні інформації іншому ОДВ;
- для уникнення подвійного трактування норми статті 212-3 КУпАП змінити зазначену статтю: замість слів «на запит громадянина чи юридичної особи» закріпити редакцію «на запит громадянина, юридичної особи публічного і приватного права».
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів глибинної проблеми правових основ отримання різноманітними суб’єктами інформації і засвідчує необхідність її подальшого розроблення за такими найбільш перспективними напрямами як дослідження правових основ реалізації права громадян на інформацію, науково-теоретичного обґрунтування уніфікації термінології інформаційного права тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Винер Н. Кибернетика и общество / Н.Винер; под ред. Э.Я.Кальмана. — М.: Изд-во иностранной литературы, 1958. — 200 с.
2. Урсул А.Д. Информация и отражение / А.Д. Урсул— М., 1973. — 358 с.
3. Глушков В.М. Основы безбумажной информатики / В.М. Глушков— М., 1982. — 240 с.
4. Философский энциклопедический словарь [состав. Л.Ф.Ильичев, П.Н.Федосеев, С.М.Ковалев]. — М.: Сов. энциклопедия, 1983. — 586 c.
5. Цимбалюк В.С. Інформація як об’єкт культурного усвідомлення та пізнання в суспільних відносинах / В.С. Цимбалюк // Правова інформатика. — 2004. — № 2 (9)/2004. — С. 25.
6. Брижко В. До питання застосування у правотворчості понять «інформація» та «дані» / В.Брижко // Правова інформатика. — К., 2005. — № 4 (8)/2005. — С. 31-37.
7. Соснін О. Національні інформаційні ресурси у сучасних умовах: проблемні питання вітчизняного законодавства / О. Соснін // Право України. — 2003. — С. 124-128.
8. Костецька Т.А. Право на інформацію в Україні / Т.А. Костецька— К., 1998. — 224 с.
9. Кузенко Л.В. Правове регулювання права громадян на інформацію в сфері державного управління: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Л.В. Кузенко. — Харків, 2003. — 20 с.
10. Петров Є.В. Інформація як об’єкт цивільно-правових відносин: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес, сімейне право; міжнародне приватне право»/ Є.В.Петров . — Харків, 2003. — 20 с.
11. Логінов О.В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право»/ О.В. Логінов— К., 2005. — 22 с.
12. Карчевський М.В. Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (аналіз складу злочину): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право» / М.В. Карчевський. — Луганськ, 2002. — 22 с.
13. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
14. Кузенко Л.В. Інформація як елемент державного управління: загальні засади її класифікації / Л.В.Кузенко // Збірник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. — 2001. — № 11. — С. 216-220.
15. Марущак А.І. Межі реалізації права на доступ до інформації / А.І. Марущак // Бюлетень Мін’юсту України. — 2008. — №2 (76). — С. 29-37.
16. Кльопфер М. Інформаційне право. Робочий переклад Німецького Фонду міжнародного правового співробітництва [Електронний ресурс] / Міхаель Кльопфер, Андреас Нойн / Мюнхен: Видавництво Бек, 2002. – Режим доступу: www.pravo.org.ua
17. Острейковский В.А. Информатика: Учеб. для вузов / В.А. Острейковский— М.: Высш. шк., 2000. — 511 с.
18. Основи інформаційного права України: Навч. посібн. / [B.C.Цимбалюк, В.Д.Гавловський, В.В.Гриценко та ін.]; за ред. М.Я.Швеця, Р.А.Калюжного та П.В.Мельника. — К.: Знання, 2004. — 556 с.
19. Інформаційне законодавство: Збірник законодавчих актів у 6 томах / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка, І.С. Чижа. — Т. 1. Інформаційне законодавство України. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. —С. 860.
20. Шкарупа В. Застосування положень права щодо формування основ теорії інформаційного права / Шкарупа В., Цимбалюк В. // Правова інформатика. — К., 2006. — № 3 (11)/2006. — С. 44-51.
21. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права / [Брижко В.М., Гавловський В.Д., Калюжний Р.А., Попович В.М., Цимбалюк В.С.] / Академія правових наук України; Науково-дослідний центр правової інформатики. — Ужгород: ІВА, 2003. — 400 с.
22. Хахановський В. Структура та завдання навчальної дисципліни «Інформаційне право» / В. Хахановський // Правова інформатика. — К., 2006. — № 3 (11)/2006. — С. 52-56.
23. Клименко К. Історико-філософські та правові основи методології правового регулювання суспільних правовідносин / К. Клименко // Право України. — 2007. — № 3. — С. 35.
24. Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади: дис... доктора юрид. наук: 12.00.07 / І.В. Арістова. — Х., 2002. — 476 с.
25. Денісова О.С. Роль преси у правовому інформуванні громадян України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія держави і права; історія політичних і правових учень» / Денісова О.С. — Харків, 2003. — 21 с.
26. Демкова М. Проблеми доступу до публічної інформації [Електронний ресурс]/ Демкова М. // Режим доступу: http://www.lawyer.org.ua.
27. Яременко О. Правове регулювання доступу до офіційної правової інформації в Україні / О.Яременко // Правова інформатика. — 2006. — № 1 (9)/2006. — С. 10-15.
28. Кузенко Л.В. Правове регулювання права громадян на інформацію в сфері державного управління: дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Л.В. Кузенко— Х., 2003. — 173 с.
29. Задорожня Л. Щодо законодавчого врегулювання деяких аспектів прав громадян на інформацію / Задорожня Л. // Правова інформатика. — 2005. — № 1 (5)/2005. — С. 15-16.
30. Хахановський В. Структура та завдання навчальної дисципліни «Інформаційне право» / В. Хахановський // Правова інформатика. — К., 2006. — № 3 (11)/2006. — С. 52-56.
31. Баранов О. Інститути інформаційного права / О. Баранов // Правова інформатика. — К., 2006. — № 3 (11)/2006. — С. 37-43.
32. Марущак А.І. Доступ до інформації: питання правового регулювання / Марущак А.І. // Бюлетень Мін’юсту України. — 2006. — №1. — С. 35-41.
33. Красноступ Г.М. Організаційно-правові аспекти необхідності реформування сучасного інформаційного законодавства / Г.М. Красноступ // Бизнес и безопасность. — 2005. — № 6/2005. — С. 15.
34. Бачило И.Л. Информационное право: Учебник / [Бачило И.Л., Лопатин В.Н., Федотов М.А.]; под ред. акад. РАН Б.Н.Топорнина. – [2-е изд., с изм. и доп.] — СПб.: Издательство Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. — 725 с.
35. Копылов В.А. Информационное право: вопросы теории и практики / В.А. Копылов — М.: Юристъ, 2003. — 622 с.
36. Кохановська О.В. Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні: дис. … доктора юрид. наук: 12.00.03 / О.В. Кохановська — К., 2006. — 531 с.
37. Брижко В.М. Е-боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право: Монографія / Брижко В.М., Швець М.Я., Цимбалюк B.C.; за ред. проф. М.Швеця. — К.: НДЦПІ АПрН України, 2007. — 234 с.
38. Олійник О.В. Організаційно-правові засади захисту інформаційних ресурсів України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.В. Олійник— К., 2006. — 201 с.
39. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
40. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 11. — Ст. 461.
41. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 1. — Ст. 1.
42. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. (в редакції Закону від 12 січня 2006 р. № 3317-IV) // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 18. — Ст. 155.
43. Закон України «Про інформаційні агентства» від 28 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 13. — Ст. 83.
44. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 50. — Ст. 302.
45. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 33. — Ст. 345.
46. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 36. — Ст. 164.
47. Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» від 5 липня 1994 р. (нова редакція) // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 31. — Ст. 286.
48. Закон України «Про державну статистику» (в редакції Закону від 13 липня 2000 р. № 1922-III) // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 43. — Ст. 362.
49. Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» від 27 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 7. — Ст. 45.
50. Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 15. — Ст. 86.
51. Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — Ст. 93.
52. Закон України «Про Національну систему конфіденційного зв'язку» від 10.01.2002 // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 15. — Ст. 103.
53. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №5-6. — Ст. 30.
54. Закон України «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України» від 23 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 30. — Ст. 258.
55. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. (зі змінами) // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 8376/1999.
56. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. (зі змінами) // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1961. — № 2. — С. 15.
57. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 34. — Ст. 266.
58. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 25. — Ст. 180.
59. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 1. — Ст. 2.
60. Закон України «Про захист суспільної моралі» // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 14. — Ст. 192.
61. Закон України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26 грудня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 12. — Ст. 89.
62. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 4. — Ст. 20.
63. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.
64. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 303.
65. Закон України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 34. — Ст. 451.
66. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 29. — Ст. 389.
67. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.
68. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 53. — Ст. 793.
69. Закон України «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 19. — Ст. 94.
70. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 3. — Ст. 17.
71. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 1. — Ст. 1.
72. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. // Офіційний вісник України. — 2006. — № 13. — Ст. 857.
73. Закон України «Про обов’язковий примірник документів» від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 22-23. — Ст. 199.
74. Карчевський М.В. Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (аналіз складу злочину): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право» / М.В. Карчевський — Луганськ, 2002. — 22 с.
75. Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 березня 2008 р. «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України» від 23 квітня 2008 р. № 377/2008 // Офіційний вісник Президента України. — 2008. — № 18. — Ст. 570.
76. Марущак А.І. Науково-практичні аспекти збереження комерційної таємниці на підприємстві / А.І.Марущак // Юридичний радник. — 2006. — № 2. — С. 12-14.
77. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні / За заг. ред. Ю.С.Шемшученка, І.С.Чижа. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – 765 с.
78. Марущак А.І. Правомірні засоби доступу громадян до інформації: Науково-практич. посібник / А.І.Марущак. — Біла Церква: Вид-во «Буква», 2006. – 230 с.
79. Інформаційне законодавство : Зб. законодавчих актів : У 6 т. / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Держкомтелерадіо України / Ю. С. Шемшученко (заг.ред.), І. С. Чиж (заг.ред.). — К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. — Т. 3 : Інформаційне законодавство країн СНД та Балтії : Латвія, Литва, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан. — 440 с.
80. Інформаційне законодавство : Зб. законодавчих актів : У 6 т. / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Держкомтелерадіо України / Ю. С. Шемшученко (заг.ред.), І. С. Чиж (заг.ред.) — К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. — Т. 4 : Інформаційне законодавство країн Європи і Азії. — 384 с.
81. Закон Румунії № 182 від 12 квітня 2002 р. «Про захист класифікованої інформації» [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.ijnet.org.
82. Закон Угорської Республіки «Про державні та службові секрети» [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.khoa.org.
83. Конах В. К. Забезпечення інформаційної безпеки держави як складової системи національної безпеки (приклад США) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец 21.01.01 / В. К. Конах. — К., 2005. — 17 с.
84. Декларації принципів «Побудова інформаційного суспільства — глобальне завдання в новому тисячолітті» від 12 грудня 2003 р.
85. Матеріали МЗС України про співробітництво у рамках ЦЄІ (1996-1999) // Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua
86. Report of the meeting of the Central European Initiative “Information and Media” working group “Public Diplomacy and Journalizm, synergy of persuasive voices”. Bucharest. 1999.
87. Макаренко Є. Європейська інформаційна політика / Є.Макаренко. – К.: Наша культура і наука, 2000. – 368 с.
88. Волчинская Е.К. Интернет и право: состояние и перспективы правового регулирования [Електронний ресурс] / Е.К. Волчинская // Режим доступу: http://www.infolaw.ru.
89. Білан І. Коментар до проекту Закону «Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України» [Електронний ресурс] / Білан І. // Режим доступу: www.ucipr.kiev.ua
90. Резолюція Ради Європи «Про оперативні запити правоохоронних органів стосовно громадських телекомунікаційних мереж та послуг» (ENFOPOL) від 20 червня 2001 р., Брюссель (Офіційний переклад здійснено Центром перекладів актів Європейського права при Міністерстві юстиції України) // Інформаційне законодавство: Зб. законодавчих актів: У 6 т. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. — Т. 5: Міжнародно-правові акти в інформаційній сфері. – 765 с.
91. Рекомендації Ради Європи № R(95)13 від 11 вересня 1995 р. «Про проблеми кримінально-процесуального права, пов’язані з інформаційними технологіями» // Правова інформатика. — 2006. — № 3. — С. 91-93.
92. Вавженчук С.Я. Конституційні основи розвитку виконавчої влади в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / С.Я.Вавженчук— Х., 2008. — 18 с.
93. Микитюк М.А. Владні повноваження Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України: проблеми теорії та практики реалізації у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес, фінансове право; інформаційне право»/ М.А. Микитюк. — Л., 2008. — 20 с.
94. Білоус В.Т. Координація боротьби з економічною злочинністю: Монографія / В.Т.Білоус. – Ірпінь, Акад. держ. податк. служби України, 2002. – 449 с.
95. Виконавча влада в Україні: Навч. посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України / Н.Р. Нижник (заг.ред.). — К. : Видавництво УАДУ, 2002. — 127с.
96. Крупчан О. Д. Організація виконавчої влади / Крупчан О. Д. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 132 с.
97. Гурковський В.І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки: дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / В.І.Гурковський. — К., 2004. —225 с.
98. Флюр О.М. Інтеграція України у світовий інформаційний простір: дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / О.М. Флюр. — К., 2004. — 192 с.
99. Анализ законотворчества в Российской Федерации в контексте права человека на информацию [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.medialaw.ru/publications/books/inf_right/1.html#6.
100. Петров Є.В. Інформація як об’єкт цивільно-правових відносин: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 /Є.В. Петров. — Х., 2003. — 20 с.
101. Зверева Е.А. Информация как объект неимущественных гражданских прав [Електронний ресурс] / Е.А. Зверева // Режим доступу: http://www.eyenews.ru/medpravo6.htm
102. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 16.05.2008 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2008. — № 25. — Ст. 241.
103. Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 48. — Ст. 296.
104. Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. № 897 // Офіційний вісник України. — 2007. — № 52. — Ст. 2102.
105. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень» від 25 травня 2006 р. № 740 // Офіційний Вісник України. — 2006. — № 22. — Ст. 1623.
106. Брижко В. М. Інформаційне суспільство. Дефініції : людина, її права, інформація, інформатика, інформатизація, телекомунікації, інтелектуальна власність, ліцензування, сертифікація, економіка, ринок, юриспруденція / Брижко В. М., Гальченко О. М., Цимбалюк В. С./ За ред. Р. А. Калюжного, М. Я. Швеця. — К., 2002. — 220 с.
107. Марущак А.І. Інформаційне право: доступ до інформації: навчальний посібник / А.І.Марущак. — К.: КНТ, 2007. — 532 с.
108. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 36. — Ст. 275.
109. Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 14.07.2006 р. № 267 // Офіційний вісник України. — 2006. — № 32. — Ст. 2330.
110. Рішення Конституційного Суду України №5-зп від 30 жовтня 1997 р. (справа К.Г.Устименка) у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів №4310/1997.
111. Закон України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 р. // Голос України. — 2006. — № 7. — 14.01.2006 р.
112. Закон України «Про захист персональних даних» // Правова інформатика. – 2006. – № 3 (11)/2006. – С. 88-90.
113. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 9. — Ст. 62.
114. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4.
115. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 39.
116. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.
117. Проект Закону України «Про захист персональних даних», зареєстрований Верховною Радою України від 25.03.2008 р. № 2273 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
118. Кикоть П.В. Міністерства в системі органів виконавчої влади України: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / П.В. Кикоть. — К., 2002. — 210 с.
119. Лебідь Н.В. Адміністративно-правовий статус державних інспекцій в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / Н.В. Лебідь. — Х., 2004. — 20с.
120. Мельник Ю.В. Правове регулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади: дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Ю.В. Мельник. — К., 2006. — 187с.
121. Роговенко Д.С. Правовий статус Рахункової палати України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / Д.С. Роговенко. — К., 2007. — 19 с.
122. Нестеренко О.В. Право на доступ до інформації в Україні: конституційно-правовий аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 / О.В. Нестеренко. — Х., 2008. — 20с.
123. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 21. — Ст. 920.
124. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 3. — Ст. 17.
125. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 40-41, 42. — Ст. 492.
126. Удалова Л.Д. Теоретичні засади отримання вербальної інформації у кримінальному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / Л.Д. Удалова / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2007. — 29с.
127. Гречанюк С.К. Організаційно-правові засади взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / С.К. Гречанюк— Ірпінь, 2006. — 20 с.
128. Єдерблом Х. Принципи доступу осіб до офіційної інформації [Електронний ресурс] /Єдерблом Хелена // Режим доступу: http://www.lawyer.org.ua.
129. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 53. — Ст. 793.
130. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 1. — Ст. 2.
131. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51. – Ст.292.
132. Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. — N 18. — Ст. 78.
133. Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради. — 1999. — № 9-10. — Ст. 65.
134. Лист ГоловКРУ від 01.09.2008 № 25-18/957 «Щодо отримання інформації від непідконтрольних суб'єктів» // Все про бухгалтерський облік. — 2009. — № 65. — Стор. 32.
135. Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. // Відомості Верховної Ради. — 2002. — № 38-39. — Ст. 288.
136. Порядок реєстрації об'єктів права інтелектуальної власності у митному реєстрі, отримання інформації та взаємодії митних органів з іншими правоохоронними і контролюючими органами та власниками прав на об'єкти права інтелектуальної власності у разі призупинення митного оформлення товарів за ініціативи митного органу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2007 р. № 622 // Офіційний вісник України.— 2007. — № 28. — Ст. 1111.
137. Методичні рекомендації стосовно суб’єктів, які мають право на отримання інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 23.03.2009 р. № 525/5.
138. Закон України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»// Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 51. — Ст. 553.
139. Наказ Мін'юсту України «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно» від 07.02.2002 р. № 7/5 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 8. — Ст. 383.
140. Лист Національного банк України від 05.11.2008 р. № 48-012/1831-15380.
141. Сіренко В.Ф. Законодавство і закон / Методологічні підходи до визначення ефективності законодавства/ Сіренко В.Ф., Ющик О.І. // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1994. – № 2. – С. 13-22.
142. Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 р. №1577.
143. Положення про Міністерство економіки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 р. № 777.
144. Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1543.
145. Положення про Міністерство фінансів України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1837.
146. Супровідна записка до проекту Закону про внесення змін і доповнень до деяких законів України у сфері інформаційного забезпечення діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зареєстрованого у Верховній Раді від 10 листопада 2005 р. № 8435 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/law2/Proect.2.
147. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади» від 17.10.1997 р. № 1153 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 43. — Ст. 50.
148. Закон України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 27. — Ст. 180.
149. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 // Відомості Верховної Ради України. —1992. — № 6. — Ст. 56.
150. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 // Відомості Верховної Ради України. – 09.09.2005. – № 35. – Ст. 446.
151. Закон «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» // Відомості Верховної Ради України. – 31.08.1993. – № 35. – Ст. 358.
152. Закон «Про державну податкову службу в Україні» // Відомості Верховної Ради УРСР. – 05.02.1991. – № 6. – С.37.
153. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 07.07.1992. – № 27. – Ст. 382.
154. Закон України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 27. — Ст. 208.
155. Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 04.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 35. — Ст. 236.
156. Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 24. — Ст. 207.
157. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 50. — Ст. 47.
158. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. № 249-IV // Відомості Верховної Ради України. – 03.01.2003. – № 1. – Ст. 2.
159. Протокол між Адміністрацією Державної прикордонної служби України та Головним Комендантом Прикордонної варти Республіки Польща про обмін статистичною та аналітичною інформацією від 16.06.2009 // Офіційний вісник України. — 2009. — № 52. — Ст. 1820.
160. Протокол про міжвідомче співробітництво з обміну інформацією між Генеральною прокуратурою України та Прокуратурою Республіки Чилі від 26.05.2009 // Офіційний вісник України. — 2009. — № 43. — Ст. 1460.
161. Порядок обміну інформацією за спеціальними запитами, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 18 червня 1997 р. № 185.
162. Угода між Україною та Республікою Словенія про обмін та взаємну охорону інформації з обмеженим доступом від 04.06.2008 // Офіційний вісник України. — 2009. — № 29. — Ст. 961.
163. Бачило И.Л. Свободный доступ к информации и Интернет / И.Л. Бачило [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://emag.iis.ru/arc/infosoc/emag.nsf
164. Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 47. — Ст. 256.
165. Постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію особистого прийому громадян у Кабінеті Міністрів України» від 11 вересня 2003 р. № 1447// Єдиний державний реєстр но