ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХОДІВ СТЯГНЕННЯ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО ОСІБ, ПОЗБАВЛЕНИХ ВОЛІ

brief description

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1
Поняття заходів стягнення, що застосовуються до засуджених
1.1. Сутність дисциплінарної відповідальності засуджених 11
1.2. Місце заходів стягнення у системі методів карально-виховного впливу 27
1.3. Класифікація заходів стягнення, що застосовуються до осіб,
позбавлених волі 37

Розділ 2
Механізм застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі
2.1. Поняття механізму застосування заходів стягнення 54
2.2. Компетенція посадових осіб кримінально-виконавчих установ у сфері застосування заходів стягнення 59
2.3. Переведення засуджених, що злісно порушують вимоги режиму, в інші кримінально-виконавчі установи 77
2.4. Порядок застосування заходів стягнення 95
2.5. Аналіз застосування заходів дисциплінарних стягнень 110

Розділ 3
Значення заходів стягнення в системі засобів карально-виховного впливу, шляхи їх удосконалення
3.1. Роль і значення дисциплінарної практики в діяльності кримінально-виконавчих установ 147
3.2. Удосконалення системи дисциплінарних стягнень 163
Висновки 187
Список використаних літературних джерел 197

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Згідно з діючим законодавством України позбавлення волі є найсуворішим серед покарань, передбачених Кримінальним Кодексом України. Стаття 63 Кримінального кодексу України визначає позбавлення волі як покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.
Таким чином, при відбуванні цього покарання засуджені протягом визначеного проміжку часу знаходяться в спеціально відведених місцях і зазнають позбавлень. Іншими словами, засуджений продовжує жити, але перебуває в спеціально створених умовах і зобов'язаний дотримуватися режиму цих умов. Режим і його дотримання переслідує ряд цілей, і у випадку порушення режиму законодавством передбачена відповідальність. Зокрема, йдеться про заходи стягнення.
Заходи стягнення виступають як засіб забезпечення режиму, а також відіграють роль певного психологічного стримуючого фактора, однак ця їх властивість не завжди реалізується. Проте вони зберігають свою важливість як важіль, за допомогою якого держава навіть в умовах позбавлення волі здатна впливати на засуджених.
Застосування заходів стягнення передбачається цілим рядом галузей права та інших груп соціальних відносин. Історично склалося так, що стягнення як елемент виховання довело свою необхідність. Не є виключенням і кримінальне покарання у виді позбавлення волі. У зв’зку з цим заходи стягнення є важливим інститутом виправно-трудовго права.
На жаль, сьогодні дисциплінарна відповідальність засуджених перетворилася на інструмент маніпулювання поведінкою і статусом засудженого, що не виправдано ані з погляду закону, ані з погляду педагогічного впливу цих заходів на засудженого. Економічний стан нашої держави, застарілість багатьох норм права породжують багато проблем у правозастосовчій діяльності. Не виняток і заходи стягнення. Їх система багато в чому вже не виконує функції, покладеної на неї в минулому, та не несе очікуваного виховного, педагогічного і навіть карального навантаження.
Нині кримінально-виконавча система України реформується, норми виправно-трудового права зазнають змін. Законодавець прагне привести їх у відповідність з міжнародними стандартами. Кримінально-виконавча система в цілому, й інститут дисциплінарної відповідальності зокрема, усе ще потребують істотного реформування і приведення галузі виправно-трудового права до нормативної єдності. Питання, пов’язане із заходами стягнення, є одним із суттєвих моментів у справі реформування кримінально-виконавчої системи. Про це свідчить і той факт, що експерти міжнародних організацій рекомендували відповідним органам нашої держави організувати діяльність з розробки та затвердження принципово нової системи дисциплінарних стягнень.
Вивченню проблеми застосування дісциплінарних стягнень приділяли велику увагу такі вчені як І.А. Водолаз, М.М. Галкін, В.С. Генералов, А.Н. Горбенко, А.А. Жижиленко, М.П. Журавльов, А.А. Новіков, А.П.Іванов, Ю.Ф. Кваша, О.Г. Колб, А.І. Марцев, М.Б. Метьолкін, А.Х. Степанюк, Г.А. Фірсов, Л. Халдєєв та ряд інших. Також цій проблемі у відносно недавньому минулому вже в Російській Федерації присвячені декілька робіт, зокрема А.С. Єрицяна, Л.Б. Смирнова.
І все ж можна стверджувати, що ця проблема і дотепер не досліджена належним чином в умовах незалежної держави Україна. Це пов'язано також з тим, що кримінальне і виправно-трудове законодавство, як уже зазначалося вище, зазанало істотних змін, значно лібералізувалося. До того ж, автори, що вивчали заходи стягнення, значною мірою присвячували свої дослідження вивченню правозастосовчої практики, тенденціям застосування системи заходів стягнення. Поза увагою залишилися критичне осмислення дисциплінарної відповідальності засуджених, колізійні питання правового регулювання зазначеного інституту і практики його застосування. Найближчим часом планується прийняття нового кодексу, який врегулює питання відбування кримінальних покарань. Цей кодекс матиме вже якісно нові положення, котрі відповідатимуть вимогам часу, міжнародному законодавству, а також тим правовідносинам з виконання покарань, які довели свою доцільність. Відповідно, нова система заходів стягнення має увібрати позитивний досвід вітчизняної правозастосовчої практики, врахувати вимоги міжнародних стандартів, підтвердити свою життєздатність та ефективність. На нашу думку, сьогодні склалися всі передумови для комплексного вивчення заходів стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Обрана тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, спрямована на виконання загальних задач, поставлених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001 - 2005 рр., яка затверджена Указом Президента України від 25.12.00 року № 1376/2000.
Мета і задачі дослідження отримати нове знання про інститут дисциплінарної відповідальності засуджених в цілому та зокрема про заходи стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, за матеріалами, зібраними в кримінально-виконавчих установах Харківської області, а також в інших областях України іншими науковцями.
Дослідження передбачає вивчення кількісних та якісних характеристик (властивостей) зазначенного явища, особливостей певних видів стягнень, їх класифікацію та механізм застосування.
Для вирішення окреслених питань в дослідженні зроблено спробу розв’язати такі задачі:
1) визначити сутність та юридичну (правову) природу заходів стягнення;
2) розробити класифікацію заходів стягнення з урахуванням їх впливу на особу засудженого та його правовий статус;
3) з аналізу діючого законодавства зробити висновок про правову природу переведень засуджених до кримінально-виконавчих установ з іншим видом режиму за злісні порушення вимог режиму;
4) визначити та акцентувати механізм практичного застосування заходів стягнення;
5) виявити зміст окремих видів стягнень в процесі їх застосування до осіб, позбавлених волі за результатами проведених польових досліджень;
6) виявити практичну ефективність застосування заходів стягнення на підставі даних, отриманих під час проведення дослідження практичної діяльності кримінально-виконавчих установ;
7) визначити місце та роль системи заходів стягнення серед інших заходів карально-виховного впливу;
8) на підставі аналізу практики застосування заходів стягнення та діючого законодавства України розробити пропозиції щодо вдосконалення системи заходів стягнення.
Об’єкт дослідження. Об’єктом є заходи стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі в кримінально-виконавчих установах на певний строк (ст. 67 ВТК України), як різновид відповідальності в цілому та відповідальності засуджених зокрема.
Предмет дослідження: соціальна та юридична (правова) природа заходів стягнення, їх сутність, механізми та тенденції застосування заходів стягнення до засуджених, роль стягнення серед інших засобів карально-виправного впливу та шляхи удосконалення інституту дисциплінарних стягнень.
Методи дослідження.
В ході здійснення дослідження застосовувалися різні методи, зокрема: діалектичний, формально-логічний метод, історичний, порівнювальний, аналіз, синтез, класифікація, соціологічний метод збирання та обробки інформації (анкетування, спостереження, інтерв’ю).
Комплексне застосування зазначених методів дало змогу вивчити предмет дослідження послідовно та найбільш повно, всебічно, а також дійти повних висновків і виробити рекомендації з удосконалення системи заходів стягнення.
Завдяки застосуванню діалектичного методу як методологічної бази для всього дослідження, вдалося дослідити інститут дисциплінарної відповідальності в його розвитку та зв’язках з іншими правовими явищами. Формально-логічний метод дозволив створити завершену структуру дослідження, розставити необхідні акценти та послідовно вивчити отриманий матеріал. За допомогою історичного методу інститут заходів дисциплінарних стягнень був розглянутий в історичній ретроспективі, так би мовити, в історичному розвитку. Методи порівняння, аналізу, синтезу та соціологічні методи збору інформації дозволили отримати достовірну та достатньо повну інформацію про предмет дослідження, вивчити її, дійти наукових висновків та досягнути результатів дослідження.
Застосування зазначених методів допомогло отримати вірогідні та репрезентативні дані про заходи стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі. Отримані дані є інформаційною базою для виявлення закономірностей, досягнення наукових висновків про явища, що вивчаються, та розроблення рекомендацій про шляхи удосконалення системи заходів стягнення.
Емпірична база дослідження складається з вивчення та аналізу стану дисциплінарної практики в кримінально-виконавчих установах Харківської області. Дослідженням було охоплено 9 кримінально-виконавчих установ Харківської області, також були використані дані офіційної статистичної звітності зазначених установ і загальнодержавні статистичні дані, узагальнені відповідними службами Державного Департаменту України з питань виконання покарань. Під час дослідження проводилося анкетування працівників установ виконання покарань та деяких категорій засуджених, у результаті чого одержано 293 анкети. Було використано дані, отримані іншими вченими в ході дослідження дисциплінарної практики в установах виконання покарання Запорізької області, проведений аналіз публікацій, періодичних видань, судові огляди та узагальнення.
Наукова новизна дослідження визначається насамперед тим, що вперше в умовах незалежної держави України, заходи стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, є об’єктом безпосереднього, комплексного, теоретичного, монографічного наукового дослідження. При розкритті теми були враховані зміни та реформи, що сталися в кримінально-виконавчій системі та виправно-трудовому законодавстві.
Також дотепер у науці не існувало конструктивного критичного підходу до зазначеної проблеми, який би виявив недоліки та протиріччя діючого виправно-трудового законодавства і дозволив висунути пропозиції, спрямовані на подальше вдосконалення дисциплінарної практики.
Новизна обумовлена тим, що характер суспільних відносин, у тому числі при виконанні покарання у вигляді позбавлення волі, значно змінився і вимагає переосмислення та перегляду.
Проведене дослідження є самостійним, комплексним та логічно структурованим вивченням проблем правового регулювання заходів стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі.
Зокрема, можна виділити такі основні положення дослідження:
- у дослідженні зроблено спробу виявити правову природу дисциплінарної відповідальності як інституту кримінально-виконавчого права;
- на основі історичного аналізу та аналізу практики застосування заходів стягнення наведено їхню класифікацію, яка, на думку автора, найбільш повно відбиває зміст стягнень та їх вплив на засуджених;
- підкреслений та по-новому розглянутий механізм застосування заходів стягнення;
- у досліджені наведено обґрунтовані думки з приводу розподілу обов’язків щодо застосування заходів стягнення між посадовими особами кримінально-виконавчих установ;
- вивчено сутність та висловлено думку про правову природу переведення засуджених, які злісно порушують вимоги режиму, в кримінально-виконавчі установи з іншим режимом; наведено їх спільні риси та відмінності від заходів стягнення, передбачених ст. 67 ВТК України;
- зроблено конструктивний критичний аналіз порядку застосування заходів стягнення з визначенням недоліків, колізій та архаїзмів зазначеного інституту виправно-трудового права;
- автор, вивчивши об’єкт дослідження, дійшов висновку про неефективність існуючої процедури оскарження засудженими накладених на них стягнень та надав пропозиції щодо оптимізації вказаної процедури;
- дисертант також зосередив увагу на можливість оскарження засудженим, накладених на нього стягнень безпосередньо до суду, можливість якох існувала, але фактично не використовувалася і не була предметом розгляду та відпрацювання механізму такого оскарження;
- узагальнені дані вивчення практики застосування дисциплінарних стягнень і наведене власне бачення існуючої дисциплінарної практики;
- сформульовані роль і значення заходів стягнення в правозастосовчій діяльності кримінально-виконавчих установ у зв’язку з втіленням завдань виправно-трудового права;
- розглянуті можливості удосконалення системи дисциплінарних стягнень та внесені пропозиції щодо її зміни, зокрема, понять “злісного порушення”, “безуспішності застосування інших заходів впливу”, “грубого порушення”;
- наведена модель системи заходів стягнення, яка може бути покладена в основу змін до відповідної статті ВТК України, а також проекту нового кримінально-виконавчого кодексу України;
- запропоновано назвати главу ВТК України “Система заходів підтримання дисципліни в кримінально-виконавчих установах”.
Практичне значення одержаних результатів проведеного дослідження полягає в тому, що отримані результати та зроблені висновки сприяють вивченню системи заходів стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, дозволяють критично і по-новому поглянути на зазначені питання.
Висновками, зробленими в дисертаційному дослідженні, можна користуватися під час підготовки курсу лекцій з кримінально-виконавчого права, методичних і навчальних посібників, а також підручників для юридичних вищих навчальних закладів; при підвищенні кваліфікації практичних працівників правоохоронних органів; у подальших наукових дослідженнях проблем кримінально-виконавчого права; у практиці застосування дисциплінарних стягнень, а також з науково-методичною метою.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дослідження знайшли відображення в опублікованих наукових статтях і тезах наукових доповідей, були повідомлені автором на науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Становлення правової системи демократичної України та юридична наука” (м. Харків, червень 1998 р.), на науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини)” (м. Харків, 12 грудня 1998 р.).
Результати досліджень використовуються під час проведення занять з курсу “Кримінально-виконавче право” зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні положення проведеного дослідження знайшли відображення в 5 статтях і 2 тезах наукових повідомлень.
Структура дисертації складається зі вступу, 3 розділів, які містять 10 підрозділів, висновку, списку використаних літературних джерел в кількості 193. Загальний обсяг роботи 213 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження системи заходів стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, дозволило зробити певні висновки, сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації щодо шляхів удосконалення застосування зазначених заходів та перспективи подальшого розвитку та реформування виправно-трудового законодавства.
1. Діюче виправно-трудове законодавство передбачає дисциплінарну відповідальність засуджених, яка наступає за скоєння останніми порушень режиму, встановленого в кримінально-виконавчій установі. Дисциплінарна відповідальність засуджених передбачає відносини підлеглості між суб’єктами правовідносин. В юридичній науці ця особливість дисциплінарної відповідальності є визнаною. Але дисциплінарній відповідальності засуджених притаманні специфічні риси, зокрема:
- зобов’язана сторона відносин відповідальності наділена особливим правовим статусом;
- правовідносини складаються в ході виконання покарання у вигляді позбавлення волі;
- правовідносини регулюються нормами виправно-трудового права;
- суб’єкти правовідносин не рівні;
- заходи стягнення, що застосовуються до засуджених, властиві лише виправно-трудовому праву.
Отже, розкриваючи зазаначені особливості, а також сутність дисципліни як такої, автор дістає висновку про те, що дисциплінарна відповідальність засуджених має специфічну правову природу. Крім наведених рис, специфічність її полягає в тому, що вона віддзеркалює державний примус як свій внутрішній зміст.
Основним проявом дисциплінарної відповідальності в умовах позбавлення волі є дисциплінарна практика. Автор розрізняє поняття дисциплінарної практики в вузькому та широкому розумінні.
Дисциплінарна практика в вузькому розумінні – це діяльність адміністрації кримінально-виконавчої установи з застосування до засуджених заходів стягнення за здійснення порушень режиму.
Дисциплінарна практика в широкому розумнні – це діяльність криміналь-но-виконавчих установ з реалізації функції забезпечення реалізації криміналь-но-правової кари шляхом організації діяльності зазначених органів з метою здійснення задач, що стоять перед кримінальним покаранням.
Розглянувши особливості дисциплінарної відповідальності та дисциплінарної практики, необхідно визначити поняття заходів стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі.
Дисциплінарні стягнення – це певний, передбачений законом та відповідний тяжкості порушення режиму захід впливу на засудженого, що порушив вимоги режиму, який застосовується уповноваженими на те органами держави і посадовими особами та передбачає встановлення на певний строк правообмежень, спрямований, в остаточному підсумку, на досягнення цілей покарання.
2. Проведений історико-порівняльний аналіз наукових джерел, а також аналіз практики застосування дисциплінарних стягнень дозволив розробити класифікацію цих заходів, яка вбирає у себе досягнення науки та враховує вплив конкретних стягнень на особу засудженого та його правовий статус.
Будь-яка система завжди являє собою цілісність, єдність, оскільки її елементи знаходяться у співвідношеннях та зв’язках між собою. Для більш якісного пізнання системних явищ, зв’язків елементів системи між собою, застосовується такий метод як класифікація, тобто розподіл явища за певними критеріями на однорідні групи.
На наш погляд, можна виділити наступні класифікаційні групи:
Стягнення, які не змінюють умов утримання засуджених і не впливають на їх правовий статус. До них належать: попередження, догана, позачергове чергування по прибиранню приміщень і території місця позбавлення волі, разове позбавлення засуджених, що утримуються у виховно-трудових колоніях, відвідування кіно, концерту, участі в спортивних іграх. Подібність усіх цих стягнень полягає у тому, що всі вони є одиничним актом, тобто вичерпуються або тільки оголошенням стягнення, або оголошенням і одноразовою дією, і не мають істотної тривалості в часі. Правовий статус засудженого не змінюється, він має той же обсяг прав, проте вважається вже таким, що має стягнення.
Наступна група – це стягнення, що неістотно змінюють умови утримання засуджених, незначні по тривалості. Серед них: скасування поліпшених умов утримування, переведення засуджених у штрафний або дисциплінарний ізолятор (ШІЗО/ДІЗО), а також переведення засуджених, що утримуються у тюрмі, в карцер. Для цієї групи стягнень характерна зміна умов утримання у бік погіршення на нетривалі терміни. Обсяг прав засудженого змінюється, вони зазанають додаткових правообмежень, але на незначний термін.
Третя класифікаційна група – це стягнення, що істотно змінюють умови утримання засуджених на значні терміни. До них належать: переведення засуджених у приміщення камерного типу (ПКТ), переведення в одиночні камери, а у тюрмах - на суворий режим. Ці стягнення на значний період часу фактично змінюють правовий статус засудженого. Наприклад, засуджений, переведений у ПКТ на термін до шести місяців, зобов'язаний підкорятися режимним вимогам, встановленим для даних приміщень протягом тривалого періоду часу. Тобто засуджений, що знаходився в звичайних житлових при-міщеннях колонії особливого режиму, переведений у ПКТ, тим самим, у силу ч. 4 ст. 69 ВТК України, здобуває статус особи, що утримується у тюрмі на суворому режимі.
3. У ході дослідження було проаналізовано коло посадових осіб, які мають право застосування заходів стягнення, а також процедуру оскарження накладених стягнень.
Отримані результати дозволили дійти висновку про те, що вірним є рішення законодавця наділити правом застосування заходів стягнення порівняно невелику кількість посадових осіб кримінально-виконавчих установ. Розширення кола посадових осіб може призвести до зловживань, а також внесе плутанину в організацію, здійснення та облік дисциплінарної практики. Така ситуація, безумовно, призведе до суб'єктивного підходу в оцінці поведінки засуджених і може стати засобом маніпулювання засудженими. Доцільно було б максимально централізувати і навіть ускладнити процедуру накладення дисциплінарних стягнень, однак з умовою обов'язкового урахування думки начальника відділення. Це могло б сприяти реалізації принципів виправно-трудового права і більш уважному застосуванню стягнень, активізації індивідуальної роботи у відділенні, кращій поінформованості начальника кримінально-виконавчої установи (КВУ) про реальний стан дисциплінарної практики в установі.
Що ж до оскарження засудженими накладених на них стягнень, то проаналізувавши діюче кримінально-виконавче законодавство, ми дійдемо висновку, що оскарження може мати, так би мовити, кілька рівнів. Перший рівень – це випадки, коли скарга подається засудженим безпосередньо особі, яка наклала стягнення. Ця посадова особа самостійно розглядає скаргу та у разі її обґрунтованості скасовує, пом'якшує або замінює захід дисциплінарного стягнення. Цей “рівень” оскарження і компетенції посадових осіб КВУ стосується усіх посадових осіб, яким належить право застосування заходів стягнення. Другий “рівень” - частина 9 статті 68 ВТК України закріплює, що вища посадова особа може скасувати стягнення у випадку, якщо посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею за відсутності порушення з боку засудженого. Тут, на наш погляд, йдеться про випадки, коли засуджений, користуючись наданим йому статтею 44 ВТК України правом, звертається зі скаргами в державні органи, бо ця стаття не містить будь-яких обмежень щодо оскарження заходів дисциплінарного впливу. Однак такі державні органи повинні бути вищестоящими по відношенню до посадових осіб, які наклали стягнення.
І третій рівень – це оскарження дисциплінарних стягнень прокурору та в суд. Параграф 33 Правил внутрішнього розпорядку в п. 4 встановлює, що скарги, адресовані прокурору, перегляду не підлягають, і не пізніше, ніж у добовий термін направляються прокурору. Це положення закону також не має жодних винятків, які давали б підстави не поширювати даний порядок на оскарження дисциплінарних стягнень. Крім того, важливою гарантією забезпечення прав засудженого є можливість оскарження ним накладенного стягнення безпосередньо до суду. Така можливість фактично передбачена ст. ст. 8, 55, 124 Конституції України та ст. 248-2 ГПК України. Однак, з іншого боку, польові дослідження показали, що практики оскарження засудженими накладених на них стягнень до суду не існує. Це пов’язане, на наш погляд, з відсутністю механізму такого оскарження та непоінформованістю засуджених про те, що вони мають таке право.
Незважаючи на зазаначені “рівні” можливості оскарження засудженими накладених на них стягнень, гадаємо, що система стягнень не є досконалою. Насамперед, це пов’язано з тим, що перші два “рівні” не дають засудженому можливості захищати свої права перед неупередженим, незалежним органом або особою, оскільки фактично той, хто наклав стягнення, і розглядає скаргу. Третій “рівень” неефективний за своєю процедурою, оскільки остання дуже розтягнута в часі та не передбачає зупинення виконання стягнення, яке оскаржується.
4. Автор розглядає в роботі такий правовий інститут, як переведення засуджених, які злісно порушили вимоги режиму, в інші КВУ, які передбачені ст. 47 ВТК України.
Щодо питання про те, відносяться переведення до системи заходів стягнення, чи вони є елементом прогресивної системи, вважаємо, що переведення мають певну специфіку, і тому не можуть бути повною мірою віднесені до заходів стягнення. Їх специфіка полягає в тому, що переведення, як уже зазаначалося, не входять у перелік стягнень, передбачених статтею 67 ВТК України. Про те, що переведення відрізняються також за порядком їх накладення, також говорилося. Варто нагадати і про те, що порушення, за які застосовуються переведення, є злісними і свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпеки засудженого. У певних, передбачених чинним законодавством, випадках злісні порушення можуть викликати кримінальну відповідальність. Заходи стягнення, передбачені статтею 67 ВТК України, накладаються за порушення, що не є злісними, не свідчать ще про значний ступінь суспільної небезпеки засудженого, про стійке погіршення його поведінки. Переведення в іншу КВУ означає, що засуджений, який злісно порушив вимоги режиму, переміщається з однієї КВУ в іншу для відбування покарання. Тобто засуджений на весь термін покарання, що залишився (виключення складають лише тюрми), переводиться в кримінально-виконавчу установу, яка спочатку йому не призначалася. Кожне зі стягнень, передбачених статтею 67 ВТК України, застосовується до засудженого в КВУ того виду режиму, який був призначений Комісією, є засобом за-безпечення режиму і не торкається суті самого режиму. Переведення змінюють режим, тобто сам порядок виконання і відбування покарання, а отже, і правове становище засудженого. Безумовно, будь-яке стягнення торкається правового статусу засудженого, обмежуючи його в тих чи інших правах. Але при переведенні засудженого в КВУ з іншим, більш суворим режимом, правове становище засудженого змінюється кардинально. Більш суворий режим передбачає великий ступінь ізоляції від суспільства, більший обсяг правообмежень тощо. Причому весь цей комплекс одночасно "накладається" на засудженого.
Таким чином, вважаємо, що переведення все ж таки не є заходами стягнення, але це питання потребує більш детальної розробки. Необхідне чітке з'ясування правової природи переведень. На наш погляд, такі заходи впливу як переведення засуджених, які злісно порушують вимоги режиму, необхідно виключити з Виправно-трудового кодексу України, оскільки вони не відповідають принципам виправно-трудовго права, ускладнюють процес індивідуальної роботи з засудженим, а також не виправдані ані з караль-но-виховної, ані з економічної точки зору. До того ж, ці заходи впливу вносять неоднорідність в систему заходів впливу на порушників режиму та фактично “розбивають” всю систему заходів впливу на дві частини: перша - це власне, дисциплінарні стягнення, а друга - переведення засуджених в інші установи. До того ж виключення цих захобів впливу сприятиме виконанню принципу гуманізації системи виконання кримінальних покарань. Уся система дисциплінарних заходів і процедур повинна бути інтерпретована не як винятково каральна або стримуюча в негативному значені, але як така, що має позитивні аспекти з огляду на їхню спрямованість і застосування.
5. Дисертант розглянув питання, пов’язані з визначенням поняття “злісного порушення режиму” та зробив наступні висновки:
Поняття злісного порушення режиму завжди викликало багато запитань у наукових колах. На проблемність та неврегульованість цього поняття звертало увагу чимало вчених у різні періоди часу, але до однозначного висновку наукова спільнота не дійшла і до нині. В проекті кримінально-виконавчого кодексу України це поняття не використовується, законодавець говорить лише про “злісного порушника” вимог режиму. Поняття “злісного порушника” з одного боку, безпосередньо пов’язане з особою порушника (а точніше, з його особистими якостями, а з іншого боку, “лібералізовано”. Стаття 133 проекту Кримінально-виконавчого кодексу 1998 р. встановлює, що злісний порушник – це особа, яка скоїла визначений перелік порушень (аналогічний переліку, встановленому ст. 47 діючого Виправно-трудового кодексу України), або така, до якої застосовувалися за три порушення заходи дисциплінарного впливу. Стаття 139 проекту Кримінально-виконавчого кодексу 2002 р. дає аналогічне визначення поняття злісного порушника встановленого порядку відбування покарання. Для дисциплінарної практики це положення може дати ефект штучного збільшення кількості злісних порушень дисципліни в установі, оскільки, наприклад, три попередження здатні зробити засудженого злісним порушником режиму.
Дисертантом запропоновано визначення злісного порушення вимог режиму. Злісним буде таке порушення вимог режиму, яке носить характер очевидного ігнорування та протидії режимним вимогам і адміністрації кримінально-виконавчої установи у здійсненні їх функцій та таке, що має систематичний характер.
Наведені інші рекомендації щодо окремих видів порушень, які визнаються законодавцем злісними.
6. Проведені дослідження застосування заходів стягнення дозволили зробити деякі висновки щодо застосовуваності та дійовості окремих стягнень.
Так, найбільш розповсюдженими та застосовуваними стягненнями є переведення засуджених до ДІЗО або ШІЗО, переведення до ПКТ. Зазначені стягнення є також і самими ефективними. Як працівники КВУ, так і засуджені при опитувані висловилися про те, що ці види стягнень є найбільш суворими та небажаними для засуджених. Пов’язано це, очевидно, з тим, що вказані види стягнень завдають засудженому додаткових страждань, пов’язаних, насамперед, із забороною курити та обмеженістю часу перебування на свіжому повітрі, а також з відсутністю можливості спілкування.
З іншого боку, такі стягнення, як догана та попередження, виявили свою неефективність та несерйозне ставлення до них з боку засуджених. Ці стягнення не тягнуть за собою для засудженого додаткових страждань, а якщо догана оголошена усно, то засуджений може навіть її не помітити та не сприйняти як певний захід.
Найкращим попереджувальним заходом, який сприяє зменшенню кількості порушень та випадків застосування заходів дисциплінарних стягнень, у переважній більшості випадків була названа, як працівниками КВУ, так і засудженими, трудова зайнятість засуджених.
7. У зв’язку з дослідженням практики застосування заходів стягнення були зроблені висновки, пропозиції та зауваження щодо порядку застосування стягнень.
Заслуговує зауваження максимальний термін давності притягнення засудженого до дисциплінарної відповідальності, встановлений тривалістю в шість місяців. На наш погляд, цей строк знадто великий. За даними психологічної науки, пам'ять людини найбільше жваво відтворює недавні події. І отже, людина реагує на них гостріше. А якщо стягнення за зроблене порушення відстоїть від нього на значний проміжок часу, то воно не чинить належного впливу і найчастіше навіть не співвідноситься у свідомості порушника зі скоєним порушенням. Іншими словами, порушник забуває про здійснений вчинок, і стягнення "спізнюється". Те саме стверджують практичні працівники КВУ. Тому доцільно було б скоротити максимальний термін притягнення засудженого до ди-сциплінарної відповідальності до 2 місяців.
Діюче виправно-трудове законодавство не регламентує питань, пов'язаних з моментом початку і закінчення відбування стягнення. Невизначеним також є питання про те, чи вважаються такими, що мають стягнення, засуджені, на яких вони були накладені, але у виконання не приводилися. Адже законодавець вимагає закінчення річного терміну з моменту відбування стягнення. Тому незрозуміло, яким чином буде розраховуватися річний термін погашення правових наслідків застосування стягнення, якщо порядок перебігу цього строку не встановлений законодавстом. Необхідно в статті ВТК України, присвяченій порядку застосування заходів стягнення, передбачити порядок фі-ксації моментів початку та закінчення відбування засудженим стягнення, в тому числі стягнення, яке було накладене, однак у виконання не приводилося.
Крім того, на наш погляд, необхідно на законодавчому рівні, шляхом внесення відповідних змін у виправно-трудове законодавство, уточнити і погодити поняття злісного порушення режиму і безуспішності застосування заходів впливу. Вважаємо, що поняття безуспішності застосування заходів впливу доцільно було б взагалі виключити з законодавства, оскільки воно вносить невизначеність у здійснення дисциплінарної практики, а також почасти дискредитує систему виконання покарань. Адже якщо заходи дисциплінарного впливу є безуспішними, то де гарантії того, що вони будуть "успішні" надалі, а також гарантії того, що вся система виконання кримінальних покарань "успіш-на"?
8. Визначена роль та місце стягнень серед інших засобів караль-но-виховного впливу.
В роботі наведений ряд положень, дотримання яких, на наш погляд, підвищило б роль стягнень та ефективність їх виховного і профілактичного впливу на засуджених.
Дисциплінарна практика відіграє важливу та дійову роль в реалізації завдань та цілей покарання в цілому, а також принципів виправно-трудового права. Під час здійснення дисциплінарної практики тією чи іншою мірою реалізуються всі принципи виправно-трудового права. Деякі прямо і безпосередньо, інші - побічно.
Аналіз практики кримінально-виконавчих установ показує, що їх діяльність служить досягненню цілей попередження здійснення правопорушень засудженими. Це, насамперед, заходи, спрямовані на забезпечення режиму виконання і відбування покарання. Сюди відноситься діяльність з охорони засуджених у місцях позбавлення волі, однією з задач якої є запобігання здійсненню правопорушень; проведення оперативно-пошукової роботи, що, у свою чергу, має на меті також превентивний вплив; припинення порушень вимог режиму, що розпочалися, а також залучення до кримінальної відповідальності за здійснення злочинів; діяльність по застосуванню стягнень за порушення режиму відбування покарання і заохочення за суспільнокорисні вчинки.
Дисциплінарні стягнення значною мірою ефективно впливають на порушників режиму, допомагають проводити профілактичну роботу з метою попередження нових порушень, ставлять злісних порушників в умови, які перешкоджають здійсненню нових посягань на встановлений порядок відбування покарання, забезпечують застосування інших режимних заходів, передбачених виправно-трудовим законодавством. І хоча дисциплінарні стягнення є, насамперед, засобами правового впливу, проте, виходячи з функцій права взагалі і загальної мети кримінального покарання у вигляді позбавлення волі, вони також покликані виховувати і виправляти засуджених.
9. Нереальність і фіктивність цілей кримінального покарання в цілому негативно впливає, зокрема, на дисциплінарну практику, роблячи її неупорядкованою, безрезультативною і безцільною. З іншого боку, "зняти" мету виправлення цілком також, на наш погляд, передчасно. Це може призвести до вилученя з карально-виховного процесу виховних елементів, втрати орієнтирів, критеріїв діяльності КВУ, зникненню підґрунтя для деяких стягнень (ПКТ, ШІЗО, переведень на поліпшені умови утримування). Вихід з такого становища в закріпленні юридичного виправлення як мети покарання.
Необхідно створити дійсно ефективну систему стягнень, яка б указувала засудженому на необхідність дисциплінованої поведінки. І хоча деякі вчені відзначають, що нерідко засуджений "не виправляється, а пристосовується", можливо, це потрібно вважати позитивним ефектом дисциплінарного стягнення. Оскільки без такого пристосування, без цієї адаптації ніякий подальший процес виправлення неможливий, і якщо засуджений втратить здатність адаптуватися, то після звільнення він може знову вчинити злочин.
Удосконалення дисциплінарних стягнень, на наш погляд, повинне мати на меті створення такої системи, яка припускала б включення засудженого з першого ж дня його перебування в КВУ у динамічний і стійкий процес ієрархічного просування до звільнення.
Говорячи про удосконалення системи заходів стягнень, треба відзначити, що їх у принципі не можна сприймати у відриві від заходів заохочення. Так, заохочення і стягнення є двома протилежними оцінками, що здійснюють переважно моральний вплив і тягнуть за собою цілком реальні матеріальні зміни умов життя засудженого. Один з аспектів реформування дисциплінарної практики якраз має полягати в тому, що стягнення і заохочення повинні скласти єдину систему, так би мовити, противаг. Це необхідно для того, щоб дисципліна підтримувалася не тільки і не стільки за допомогою покарань, скільки за допомогою заохочення, стимулювання. Автор наводить модель системи заходів стягнення, яка може бути покладена в основу змін до відповідної статті ВТК та пропонує назвати її "Система заходів підтримки дисципліни в КВУ".
Список використаних джерел:
1. Аванесов Г.А. Изменение условий содержания осужденных в процессе отбывания наказания в виде лишения свободы (прогрессивная система) / Под ред. Стручкова Н.А.-М.: ВНИИ МВД СССР, 1968.- 149 с.
2. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994.- 357 с.
3. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1979. – 264 с.
4. Аполимов Е.В. Вина и наказание // К новой жизни. -1968.- № 10.- С. 68-69
5. Артамонов В.П., Кузнецов Ф.Т. Организация работы начальника ВТК.- М.: Госюриздат, 1968.- 46 с.
6. Бажанов М.И. Наказание в проекте УК Украины // Проблеми законності. – Вип. 38: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків, 1999. – С. 167-179
7. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. - Днепропетровск: Пороги, 1992.-168 с.
8. Бажанов О.И., Волков А.Я. Правовое положение осужденных: Учеб. пособие. – Минск: Наука и техника, 1983.- 72 с.
9. Бажанов О.И. Прогрессивная система исполнения наказания. – Минск: Наука и техника, 1981. – 168 с.
10. Бандурка О.М., Севостьянов В.П. Правове положення засуджених до позбавлення волі: (Посібник). – Х.: Основа, Ун-т внутр. справ, 1997. – 242 с.
11. Барабаш А.Т. Дисциплинарное взыскание как правовое средство надлежащего отношения к работе // Пробл. соц. законности. – 1988.- вып. № 21.- С. 38-44.
12. Бару М.И. Регрессные обязательства в трудовом праве.- М.: Госюриздат, 1962.- 46 с.
13. Бахрах Д.Н. Состав административного проступка. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1987.- 173 с.
14. Беляев А.А. Правовое положение осужденных к лишению свободы: Учеб. пособие. – Горький: Горьк. высш. шк. МВД СССР, 1976. – 119 с.
15. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА М, 1998. – VI. – 790 с.
16. Брюнер Л. Сила и материя.- СПб: , 1907.- 323 с.
17. Васильев А.И. Изменение условий содержания осужденных к лишению свободы. - Рязань: НИ и РИО, 1981.- 46 с.
18. Васильев А.И., Левченко В.В. Робота с предложениями, заявлениями и жалобами осужденных к лишению свободы: Учеб. пособие / Управление внутр. дел Рос. Федерации, Глав. упр. кадров.-М.: Юрид. лит., 1992.- 85 с.
19. Васильев А.И., Маслихин А.В., Фефелов В.А. Средства обеспечения режима в исправительно-трудовых учреждениях: Лекция.- Рязань: НИ и РИО. - 1979.- 45 с.
20. Водолаз И.А. Правонарушение и ответственность осужденных за их осуществление в период отбытия наказание в исправительно-трудовых учреждениях: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. - М., 1982.- 34 с.
21. Виправно-трудовой кодексУкраїни. – Київ: Принт. – 2002. – 94 с.
22. Виправно-трудовий кодекс УРСР. – Київ: Вид-во політичної літератури, 1971. – 84 с.
23. Висновки ПАРЄ № 190 про вступ України до Ради Європи, 1995 // Проти катувань / Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 1997. – 200 с.
24. Гавриленко Д.А. Понятие дисциплины и ее роль в механизме советского государственного управления // Управление и право / Под ред. Ю.М. Козлова. - М.: Изд-во Моск. ун-та,1975.- С. 251-264.
25. Галкин М.М. Дисциплинарная ответственность осужденных как средство борьбы с нарушениями режима в воспитательно-трудовых колониях: Автореф.дис...канд. юрид. наук: 12.00.08. - М.,1985.- 20 с.
26. Гарланд Д. Эффективность наказания. Надежность данных // Тюремная реформа в посттоталитарных странах: Международный семинар. - Донецк: Донецкий Мемориал, 1998.- 162 с.
27. Гегель Г.В.Ф. Философия правая / Пер. с немецк.: Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990.-524 с.
28. Генералов В.С. Статистический анализ дисциплинарной практики в исправительно-трудовых учреждениях и его использование в воспитательной работе с осужденными // Методика организации индивидуальной работы с осужденными в ВТУ.- Рязань: ВШ МВД СССР, 1976.- С. 26-32
29. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Психические состояния человека, лишенного свободы: Лекция / Под ред. проф. К.К. Платонова - М.: НИ и РИО ВШ МВД МООП СССР, 1968.- 41 с.
30. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Психологические основы режима: Лекция.-М.: НИ и РИО ВШ МВД МООП СССР, 1968.- 24 с.
31. Голіна В.В. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження// Збірник наукових праць Харківського центру вивчення організованої злочинності. Вип. 1. – Харків: Харц. Центр вивчення орг. злочин. при НЮАУ ім. Я. Мудрого, 2000. – С. 120 - 139.
32. Голіна В.В. Злочинності – організовану протидію. – Харків: Рубікон, 1998. – 128 с.
33. Голіна В.В., Лукашевич С.Ю. Щодо поняття та загальної характеристики злочинності у місцях позбавлення волі // Проблеми законності. Вип. 38: Респ. Міжвідомчий науковий збірник. – Харків: Нац. юрид. академія України.- 1999. – С. 187-194.
34. Горбенко А.Н. Особенности применения мер поощрения и взыскания в колониях особого режима // Методика организации индивидуальной работы с осужденными в исправительно-трудовых учреждениях.- Рязань: ВШ МВД СССР. - 1976.- С. 82-84
35. Городинець Ф.М., Смирнов Л.Б., Спицнандель В.Б. Юридическая ответственность осужденных: (История и современность).- СПб., 1997. - 173 с.
36. Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку. - Харьков: Право, 1998.- 142 с.
37. Даньшин И.Н. Ответственность за хулиганство по советскому уголовному праву. – Харьков: Изд-во Харьковского ун-та, 1971. – 192 с.
38. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. – М.: Юрид. лит., 1973. – 200 с.
39. Деев В.Г., Прокопов М.П. Организация воспитательной работы с осужденными в отряде.- М.: ВНИИ МВД СССР, 1981.- 72 с.
40. Демченко М.Ю. К вопросу о понятии дисциплины в советском праве // Дисциплина и ответственность / Под ред. Курилова В.И.: Межвуз. сб. – Владивосток, 1985. – 168 с.
41. Європейскі в’язничі правила // Європейскі стандарти тримання ув’язнених /Харківська правозахисна група. - Харків: Фоліо,1998.- 112 с.
42. Елеонский В.А. Влияние наказания на осужденных: Учеб. пособие. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1980.- 82 с.
43. Елеонский В.А. Отношение осужденных к наказанию. - Рязань: НИ и РИО, 1976.- 200 с.
44. Ерицян А.С. Меры взыскания, применяемые к осужденным в местах лишения свободы по Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации // Проблемы теории наказания и его исполнения в новом Уголовном кодексе и Уголовно-исполнительном кодексе / Под ред. В.И. Селиверстова.- М.: ВНИИ МВД РФ, 1997.- С. 70-72
45. Жижиленко А.А. О границе между дисциплинарной и криминальной неправдой по Уголовному кодексу РСФСР. // Право и жизнь.- 1922 - кн. 1. – С. 64-79;
46. Журавлев М.П., Новиков А.А. и др. Правонарушения осужденных к лишению свободы и меры дисциплинарной ответственности. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1970.- 144 с.
47. Журавлев М.П., Новиков А.А. Нарушение режима в исправительно-трудовых учреждениях и меры взыскания.- М.: Изд-во политотдела ИТУ МВД СССР, 1972.- 142 с.
48. Зиоменко Ю.И. Некоторые вопросы о юридической ответственности в условиях перехода Украины к рыночным отношениям // Правовое государство Украина: Проблемы перспективы развития: Короткие тезисы док. и науч. сообщений н. - пр. конфер. 4-11 ноября 1995.- Харьков: Нац. юрид. акад. Украины им. Я. Мудрого. - 1995.- С. 169-171;
49. Иванов А.П. Общественный порядок и общественная безопасность в исправительно-трудовых учреждениях. – Рязань: НИ и РИО, 1981. – 56 с.
50. Из истории исправительно-трудовых учреждений РСФСР (октябрь 1917-1920 года). Сборник документов / Под ред. А.К. Стальговича. - М.: ВШ МВД РСФСР, 1960. - 167 с.
51. Исправительно-трудовая педагогика /Под ред. В.Ф. Пирожкова.- М.: ВШ МООП СССР, 1976. – 304 с.
52. Исправительно-трудовая психология: Учеб. пособие / Под ред. К.К. Платонова, А.Д. Глоточкина, К.Е.Игошева. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1985.- 360 с.
53. Інструкція про порядок розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, зі слідчих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ: Затв. наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 30 серпня 2001 р. № 157 // Офіц. вісник України. – 2001. - № 39. – Ст. 1779.
54. Інформаційний бюлетень № 2: Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у 1998 році. – К.: Державний департамент України з питань виконання покарань, 1999. – 83 с.
55. Інформаційний бюлетень № 3: Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у першому півріччі 1999 року. – К.: Державний департамент України з питань виконання покарань, 1999. – 77 с.
56. Карбонье Ж. Юридическая социология: Пер. с фр. и вступ. ст. В.А. Туманова.- М.: Прогресс, 1986.- 351 с.
57. Каретников И.В. Криминологические проблемы исполнения и отбывания уголовного наказания в виде лишения свободы // Сов. государство и право. – 1989. - № 10.- С.66-72
58. Каретников И.В., Марков А.Я. Некоторые вопросы предупреждения преступлений в местах лишения свободы // Проблемы профилактики правонарушений в местах лишения свободы: Сборник научных работ. – М.: ВНИИ МВД СССР. - 1985. – С. 3-12.
59. Кардополов Ю.Ф. Понятие карательно-воспитательной практики и основные уровни обеспечения общественного порядка // Вопросы уголовной ответственности и наказания: Межвуз. сб.- Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та. - 1986.-176 с.
60. Кваша Ю.Ф., Метелкин М.Б. Нарушение режима и привлечение осужденных к ответственности за их совершение// Проблемы профилактики правонарушений в местах лишения свободы. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1985. – С. 12-22
61. Кирилюк А.В., Джужа О.М. Пенітенціарна кримінологія та соціаль-но-попереджувальна діяльність. Загальна частина: Навч. посібник.-Київ: НВТ “Правник”. - НАВСУ, 1997. - 115с.
62. Кирюхина Л.В. Самоосознание через познание себя. - М.: Знание, 1992.- 68 с.
63. Ковалев О.Г. Психологические основы исправления правонарушителя. - М.: Юрид. лит., 1968.- 136 с.
64. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение.- К: Высшая школа, 1979.- 230 с.
65. Колб О.Г. Профілактика правопорушень серед неповньолітніх в слідчих ізоляторах // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - Київ: РВВ Київського інституту внутрішніх справ. – 1996. - № 1.- С. 89-94.
66. Комментарий к минимальным стандартным правилам обращения с заключенными / Под ред. П.Г. Мищенкова. - М.: Экспертное бюро, 1997.- 800 с.
67. Комментарий к Основам Исправительно-трудового законодательства СССР и союзных республик / Под ред. Н.А. Стручкова. - М.: Юрид. лит., 1972. - 184 с.
68. Конституція України від 28 липня 1996 г. № 254-к/96-ВР // Відомості Верхов. Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141
69. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. № 2341- III. // Відомості Верхов. Ради України. – 2001. - № 25-26. – Ст. 131
70. Кримінальний кодекс України від 28.12.60 р. № 2000¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬-¬V // Відомості Верхов. Ради України. – 1961. - № 2. – Ст. 14
71. Кримінально-виконавчий кодекс України: проект. – Київ: Державний департамент України з питань виконання покарань, 1997. – 87 с.
72. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.60 р. № 1000-V // Відомості Верхов. Ради України. – 1961 р. - № 2. – Ст. 15
73. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник/ За ред. І.М. Даньшина. – Харків: Право, 1999. – 232 с.
74. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. А.И. Долговой.- М.: Издательская группа ИНФРА М НОРМА, 2000.- 784 с.
75. Крутецький В.А., Лукин И.С. Воспитание дисциплинированности у подростков.- М.: Политиздат, 1970.- 48 с.
76. Крыленко Н.В. Суд и право в СССР. Ч. 3.- Основы уголовно-материального права. – М.: Юрид. лит., 1930.- 156 с.
77. Кудрявцев В.Н., Лазарев Б.М. Дисциплина и ответственность: пути укрепления // Советское государство и право. – 1981. - № 6.-С. 67-77.
78. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. - М.: Наука,1976.- 286 с.
79. Кудрявцев Ю.В. Норма права как социальная информация.- М.: Юрид. лит., 1981.- 144 с.
80. Курс кримінально-виконавчого права України. Загальна та особлива частини: Навч. посібник / За заг. ред. Джужи О.М. – Київ: Юрінком Інтер, 2000.- 304 с.
81. Лавриенко О. Дисциплина и нравственно-юридическая ответственность // Бизнес-информ.- 1997.- № 19.- С. 16-18;
82. Лейст О.Э. Понятие ответственности в теории права // Вестник Московского ун-та. - серия 11, Право. - 1994.- № 1.- с. 31-38.
83. Лопушанский Ф.А., Туркевич І.К. Правопорушення та відповідальність / Відпов. редак. канд. юрид.наук. М.М. Король.- Київ: Наукова думка, 1982.-110 с.
84. Лукашевич С.Ю. Кримінологічна характеристика злочинності в місцях позбавлення волі// проблеми законності: Республ. міжвідомчий наук. зб. Вип. 44. – Харків: Нац. юрид. академія України, 2000. - С. 174 – 180.
85. Лукашевич С.Ю. Специфіка спеціально-кримінологічного попередження злочинності засуджених у місцях позбавлення волі. – Луганськ: РВВ ЛІВС МВС України, 2001. – Вип. 4. – С. 125 - 134
86. Лучин В.О. Процессуальные нормы в советском государственном праве. - М.: Юрид. лит., 1976.- 168 с.
87. Лыгалов И.И. Управление режимом отбывания наказания в исправитель-но-трудовых учреждениях: Учебное пособие. - Рязань: НИ и РИО, 1978.- 73 с.
88. Льовочкін В.А. Нормативно-правовоі та організаційні засади забезпечення реалізації в Україні міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2002. – 18 с.
89. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: в 8-ми т. - Т. 5 / Сост. Л.Ю. Гордин, А.А. Фролов – М.: Педагогика, 1985. – 336 с.
90. Маковник Р.С. Государственно-правовой статус осужденного к лишению свободы.- Рязань: НИ и РИО Рязанская ВШ, 1979. – 41 с.
91. Малеин Н.С. Современные проблемы юридической ответственности // Гос. и право. – 1994.- С. 23-32
92. Марцев А.И. Злостное нарушение требований режима в исправительно-трудовых учреждениях – преступление // 50 лет СССР и развитие советского гос-ва и права.- Омск, 1973.- С.84-90.
93. Марцев А.И. Дисциплинарная ответственность осужденных к лишению свободы: Учеб. пособие. – Омск: Омская ВШ МВД СССР, 1969. – 68 с.
94. Маслихин А.В. Принцип гуманизма в исполнении наказания в виде лишения свободы: Учеб. пособие - Рязань: Рязанская ВШ, 1978.- 82 с.
95. Мелентьев М.П., Жарый В.Д. Становление и развитие исправительно-трудового законодательства Украинской ССР: Учеб. пособие. - Домодедово: ВИПК МВД СССР, 1989.- 110 с.
96. Мелентьев М.П. Функции советского исправительно-трудового права и механизм их осуществления.- М.: ВНИИ МВД СССР, 1980.-132 с.
97. Метелкин М.Б. О нормах, которые регулируют применение взысканий // Исправительно-трудовые учреждения: Бюллетень ВНИИ МВД СССР.- 1978. - № 4.- С. 52-56
98. Механизм преступного поведения / Отв. ред. Кудрявцев В.Н. – М.: Наука, 1981. – 247 с.
99. Минаков Г.Л. Права и законные интересы лиц, отбывающих наказание в виде лишения свободы и гарантии их реализации: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1991. – 24 с.
100. Минимальные стандартные правила обращения с заключенными // Уголов-но-исполнительное законодательство Украины: Сборник нормативных актов. - Харьков: ХИВД, 1993.-164с.
101. Михайленко П.П. Нариси з історії кримінального законодавства Української РСР. – Київ: АН УРСР, 1959. – 436 с.
102. Михлин А.С., Пономарев П.Г. и др. Уголовно-исполнительное право: Учебник / Под ред. проф. И.В. Шмарова.-М.: Новый юрист, 1998.- 368 с.
103. Наказание и исп