ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ІНОЗЕМЦІВ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (НА МАТЕРІАЛАХ УКРАЇНИ)

brief description

ЗМІСТ
Вступ...................................................................................................................3
Розділ 1. Правове становище іноземців у Російській імперії в роки Першої світової війни: історіографія проблеми .........................................................11
Розділ 2. Правове становище іноземців у Російській імперії на початок Першої світової війни......................................................................................21
Розділ 3. Правове становище військовослужбовців – іноземців на території українських губерній у складі Російської імперії в роки Першої світової війни...................................................................................................................72
Підрозділ 3.1. Проблема правового статусу військовополонених у міжнародному праві під час Першої світової війни..................................... 72
Підрозділ 3.2. Правове становище німецьких та австро-угорських військовополонених у Російській імперії під час Першої світової війни...................................................................................................................83
Розділ 4. Правовий статус цивільних осіб – іноземних громадян на території українських губерній у складі Російської імперії в роки Першої світової війни..................................................................................................116
Підрозділ 4.1. Регулювання права власності іноземних підданих на землю у роки Першої світової війни........................................................................116
Підрозділ 4.2. Правові засади політики царського уряду щодо обмеження прав підданих воюючих з Росією держав в галузі промисловості, торгівлі та фінансів.......................................................................................................141
Висновки..........................................................................................................153
Список використаних джерел........................................................................162
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Період Першої світової війни є одним з найменш досліджених у вітчизняній історії держави і права, як і загальній історії. Перший глобальний військово-політичний катаклізм, у який було втягнено десятки країн, став найбільш соціально-значущою подією епохи. У військових діях брали участь десятки мільйонів людей. Правові системи держав світу, їх механізми зазнали суттєвого випробування. У той же час Перша світова війна стала важливим чинником для розвитку міжнародного публічного права, у тому числі гуманітарного. Важливим атрибутом, характеристикою розвиненості суспільства, демократичності держави є її поводження щодо людини, і особливо це проявляється під час війни чи надзвичайних ситуацій мирного часу.
У той же час, подібним показником є ставлення держави до іноземних громадян та осіб без громадянства, яке також стає більш чітким і виразним якраз в умовах війни. Саме таким періодом для Російської імперії стала Перша світова війна. Дослідження правового регулювання особистого і майнового статусу іноземців у ці роки дає чимало для загальної характеристики державно-правової системи Росії, відкриває нові грані кризових явищ, які призвели до падіння найбільшої в світі імперії, пояснює певні соціально-правові чинники розвитку між¬на¬родного гуманітарного права. Важливим дослідження правового статусу іноземців у роки Першої світової війни в українських губерніях Російської імперії є ще й тому, що чимало з них взяли активну участь в подальших революційних подіях, а також у громадянській війні в Україні.
Досвід правового регулювання відносин іноземних громадян та держави, визначення правового статусу іноземців у роки Першої світової війни на українських землях у складі Російської імперії, переважно негативний, має важливе значення для формування сучасного законодавства України, забезпечення прав і свобод іноземних громадян.
Про актуальність досліджуваної проблеми свідчить і пильна увага світової спільноти до питання дотримання прав людини під час численних військових конфліктів сучасності (Афганістан, Балкани, Ірак та ін.).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з п.1.1 “Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки”.
Мета і задачі дослідження. Об’єктом дослідження є правові відносини держави і людини в Російській імперії у роки Першої світової війни.
Предметом дослідження є сукупність правових норм, що визначали статус іноземців у Російській імперії у період Першої світової війни, чинники їх виникнення та особливості застосування.
Хронологічні рамки дослідження визначені часом участі Російської імперії у Першій світовій війні (1914-1917 рр.)
Географічні рамки дослідження охоплюють українські землі, які входили до складу Російської імперії.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні правового статусу іноземців у Російській імперії в роки Першої світової війни, його змін, соціальної обумовленості.
Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються такі завдання:
- здійснити історіографічний аналіз проблеми, доробок дореволюційних, радянських, сучасних науковців, вчених далекого та близького зарубіжжя, у якому піднімаються питання правового статусу іноземців у Російській імперії в роки Першої світової війни
- подати загальну характеристику розвитку законодавства та підзаконної нормативної бази Російської імперії щодо регулювання особистого та майнового статусу іноземних підданих, його стан на початок війни, з’ясувати міжнародно-правові зобов’язання Росії в цьому плані
- дослідити зміни правового становища іноземців на території українських губерній протягом 1914-1917 рр., вплив на нього специфіки правового режиму відповідних регіонів
- простежити особливості державно-правового регулювання статусу підданих ворожих Росії держав, зокрема військовополонених дослідити міру відповідності у цьому плані національного законодавства тогочасним нормам міжнародного гуманітарного права
- дослідити вплив політичних, економічних, ідеологічних та інших чинників на законодавство Російської імперії, яке регулювало правове становище іноземців
Методологічну базу дослідження складає діалектичний підхід до аналізу державно-правових процесів, принципи історизму та об’єктивності. Розвиток законодавства Російської імперії щодо регулювання особистого та майнового статусу іноземців на початок війни, зміни у правовому статусі підданих іноземних держав протягом 1914-1917 рр., міжнародне законодавство щодо іноземців (зокрема військовополонених) напередодні та під час Першої світової війни аналізувалися за допомогою формально-юридичного, системно-структурного, порівняльно-правового та історико-генетичного методів. Дослідження впливу економічних та політико-ідеологічних чинників на законодавство Російської імперії, яке регулювало правове становище іноземців, з’ясування відповідності правозастосовчої діяльності щодо іноземців суспільним потребам, реальні умови утримання військовополонених та практика використання їх праці в українських губерніях здійснювалося завдяки соціологічному методу.
Джерельна база дисертації різноманітна. Її склали:
- законодавчі акти Російської імперії, що визначали правовий статус іноземців на початку ХХ ст., вміщені у “Повному зібранні законів Російської імперії” та “Зводі законів Російської імперії”, “Зібранні узаконень та розпоряджень уряду, що видається при Урядуючому Сенаті”
- міжнародні договори, вміщені у тематичних збірниках
- відомчі нормативні акти МВС, опубліковані в тематичних збірках нормативних матеріалів, що видавалися в дореволюційний період
- нормативних матеріалів, що видавалися в дореволюційний період
- документальні матеріали, які виявлені в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (Ф.286, 301, 278, 323, 442, 1600), Державному архіві Київської області (Ф.283), Державному архіві Дніпропетровської області (Ф.11), Державному архіві Запорізької області (Ф.24), Державному архіві Харківської області (Ф.19)
- періодика та мемуари.
Більшість зазначених матеріалів вводиться до наукового обігу вперше. Це дозволяє розглянути різноманітні аспекти проблеми, а також заповнити певні прогалини, що пов’язані з обмеженістю інформації.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому що:
1. Дисертація є першим у вітчизняній історико-правовій науці комплексним дослідженням правового статусу іноземців за надзвичайних умов Першої світової війни та його соціальної обумовленості.
2. Визначено, що на початок Першої світової війни законодавство Російської імперії містило досить докладний розподіл іноземців на окремі розряди з встановленням особливостей положення кожного з них. При цьому мали місце протиріччя та колізії, а саме: відокремлення такої категорії як “іноземці, що отримали російське підданство”, до якої входили іноземні колоністи, що у великій кількості мешкали на території українських губернії.
3. Доведено, що правове становище іноземців в Російській губернії мало свої особливості в різних сферах державної служби, а також у сфері цивільного обігу. Іноземці не приймалися на військову та цивільну службу (за деякими винятками), не мали виборчих прав, не могли займати посади у судовому відомстві, мали певні обмеження у праві на отримання освіти. Разом з тим, у сфері підприємницької діяльності, а також у праві на придбання рухомого та нерухомого майна іноземці були прирівняні до російських підданих за деякими винятками.
4. Встановлено, що мали місце обмеження прав іноземців у придбанні нерухомості на території українських губерній, зокрема у Київській, Подільській та Волинській, де іноземні піддані не могли набувати поза міськими поселеннями права власності на нерухоме майно.
5. Доведено, що правовий статус підданих воюючих з Росією держав та їх союзників характеризувався тим, що вони позбавлялися на період війни тих прав, які їм були надані договорами або засадами взаємності, зокрема права на судовий захист, що було порушенням норм Конвенції про закони та звичаї сухопутної війни, прийнятої на Другій конференції миру в Гаазі у жовтні 1907 р. та інших норм тогочасного міжнародного гуманітарного права.
6. Проаналізовані причини та особливості проведення в українських губерніях політики по ліквідації так званого “німецького засилля”. Деякі надзвичайні заходи, що здійснювалися урядом у рамках цієї політики (припис іноземним підданим ворожих Росії держав, а також німецьким колоністам, що мешкали у західних прикордонних районах, “добровільно продавати з публічних торгів землі”), фактично уявляли собою повернення до середньовіччя, коли широко практикувалася конфіскація та реквізиція майна іноземців.
7. Встановлено, що війна 1914-1918 рр. як перший глобальний військовий конфлікт у світовій історії створила новий досвід у справі правового регулювання становища військовополонених: поняття полону було значно розширено і фактично розповсюджувалося на всіх підданих, що опинилися на території ворожої держави, а економічний фактор обумовив широкомасштабне примусове використання військовополонених як дешеву робочу силу у всіх галузях господарства, на найбільш важких та шкідливих роботах. Вказане порівняння стало брутальним порушенням принципів міжнародного гуманітарного права.
8. Доведено, що “нормальною формою” утримання військовополонених як в Росії, так і в Німеччині та Австро-Угорщині було постійне ув’язнення, яке мало характер суворого режиму.
9. Встановлено, що політика Росії щодо військовополонених під час Першої світової війни в цілому не відрізнялася від політики її противників. Її зміст полягав у максимальному використанні праці військовополонених при мінімальних витратах на їх утримання.
10. Визначено, що традиційне для зовнішньої політики самодержавства намагання представити Росію як єдину захисницю слов’янських народів було чинником, що обумовлював диференційоване ставлення царського уряду до військовополонених різних національностей: для полонених слов’ян встановлювався більш м’який режим утримання та праці, надавалася можливість звільнитися з полону через вступ до особливих національних загонів, що формувалися в російській армії.
Практичне значення результатів дослідження полягає у наявній можливості використання його матеріалів, висновків та узагальнень в науково-дослідній діяльності, при підготовці праць з історико-правової проблематики, при викладанні навчальних курсів “Історія держави і права України”, “Міжнародне право”, спецкурсів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, доповідались на V щорічних історико-правових читаннях “Актуальні проблеми історіографії історії держави і права” (м. Сімферополь, м. Алушта, 3-5 жовтня 2000 р), VІ щорічних історико-правових читаннях “Наступність у праві та юридичній науці” (м. Львів, 28-30 вересня 2001 р.) та VІІІ історико-правовій конференції “Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи”(м. Феодосія, 15-18 вересня 2002 р.), які пройшли під егідою Міжнародної асоціації істориків права, Національного університету внутрішніх справ, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені автором в 3 статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України:
1. Гаркавий С.В. Обмеження прав підданих воюючих з Російською імперією держав в Україні у період Першої світової війни // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип. 15. – С. 146-150.
2. Гаркавий С.В. Право власності іноземних підданих на землю в Україні в роки Першої світової війни //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип. 16. – С. 256-262.
3. Гаркавий С.В. Правове становище іноземців за законодавством Російської імперії на початок Першої світової війни //Вісник Юридичної академії МВС України. – 2003. - №1. – С.362-369.
Структура дисертації. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, що включають чотири підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 161 сторінку, список використаних джерел – 187 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

Вступ Російської імперії у другій половині ХІХ ст. в активну фазу буржуазної модернізації, що супроводжувалося бурхливим розвитком промисловості, залізничного транспорту, землеробства, спричинила значний приплив в країну іноземців. Значна їх кількість (переважно німці та чехи), заохочувана урядом, оселялися на постійне проживання на Правобережжі та Півдні України, де були утворені численні колоні іноземних переселенців.
Ці процеси не могли не знайти відображення у російському законодавстві. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. достатньо повно визначився правовий статус окремих категорій іноземців. Законодавство Російської імперії визначало особливості правового статусу іноземних дворян, іноземних духових осіб, іноземних ремісників, іноземних поселенців (колоністів, сільських робітників, іноземних євреїв).
Стосовно різних сфер діяльності іноземців в Росії у другій половині XIX – на початку XX ст. сформувався певний механізм правового регулювання. Законодавство деталізувало особливості правового статусу іноземців у сфері державної служби (військової та цивільної), участі у діяльності бірж, заняттях у сфері мореплавства, отримання освіти, різного роду промислами тощо.
Загальні положення про іноземців у другій половині XIX – на початку XX століття базувалися на низці принципових законоположень: “Чинність законів обов’язкова для всіх без виключення російських підданих і для іноземців, що перебували у Російській державі”, “Іноземці, які перебувають у Росії, підлягають дії російських законів і користуються їх загальним захистом”, “Іноземці, які поселилися на куплених ними землях, повинні нести земські повинності на рівні з жителями того краю, де вони поселилися”.
У правовому статусі іноземців, які перебували на державній службі в Росії, визначалися особливості їх прийому на службу та службова діяльність в армії і в цивільних структурах. Прийом іноземців на службу та безпосередньо сама служба законодавчо обставлялася низкою умов та обмежень. Стосовно військової сфери, то у другій половини ХІХ ст. права іноземців на службу в російській армії поступово обмежуються, а з 1890 р. вони були їх позбавлені. Законодавство, регламентуючи прийом іноземців на цивільну службу, поділяло їх на дві категорії: ті, які не прийняли присягу на підданство, і ті, які прийняли таку присягу. Перших заборонялося приймати на державну службу, за винятком тих, хто отримав права на класні чини по закінченні університетів або інших навчальних закладів. Разом з тим, встановлена законом заборона не мала чинності у сфері „вченої та навчальної діяльності”. Відносно других існували певні обмеження (хоча і незначні) в правах на цивільній службі.
У сфері державної діяльності “по судовому відомству” та “по виборній службі” права іноземців були ще більше обмежені. Для них повністю виключалася можливість служити у судових органах, брати участь у виборах і бути обраними в центральні та місцеві державні органи влади та самоврядування. Іноземці також не мали права брати участь у виборних державних органах, діяльність яких була пов’язана з торгівлею.
У склад комерційних судів іноземці допускалися тільки як “іноземні купці” зі встановленням пропорції їх щодо іногородніх російських купців. Іноземці мали право участі у керівництві різних бірж, але й тут при формуванні їх правлінь для іноземців існували певні квоти по кількісному складу, а правління бірж, як правило, складалися тільки з російських підданих.
Російське законодавство регламентувало і права іноземців на отримання освіти. Аналіз статутів навчальних закладів та інших нормативних актів кінця ХІХ – початку ХХ ст. дозволяє дійти висновку, що у багатьох навчальних закладах Росії перешкод до вступу та навчання в них іноземців не існувало, за винятком деяких з них.
Правовому регулюванню підприємницької діяльності іноземців та визначенню їх майнових прав у російському законодавстві приділялася досить велика увага. Узаконення визначали правовий статус іноземців у різних сферах підприємницької діяльності та юридичних осіб (акціонерних товариств, компаній тощо).
Державний апарат самодержавства до питань реалізації норм законодавства щодо надання прав іноземцям ставився вельми прискіпливо. Однак, умови капіталістичного розвитку, того справжнього ринкового буму, які склались в Російській імперії, вірніше в її промислово розвинених районах (до яких з повним правом можна було віднести Наддніпрянську, особливо Лівобережну Україну) після скасування кріпосного права призвели до певного “вирівнювання” правового статусу іноземців за походженням, які набули російського підданства, і тих, котрі не зробили цього. Капіталістичні відносини робили “свою справу”, а зважаючи на те, що царський уряд намагався створити найбільш сприятливі умови для іноземних інвестицій, права іноземних підданих в галузі цивільного обігу фактично (за невеликими винятками, які по суті обходились шляхом створення змішаних, за участю російських та іноземних підданих, юридичних осіб) не відрізнялись від тих, які мали російські піддані, особливо у важкій промисловості.
Законодавство визначало права та свободи іноземців в Російській імперії. Вони “особисто та за майном” підлягали дії російських законів і користувалися “їх загальним захистом”. Іноземці мали свободу віросповідання, мали право укладати усілякі договори, заповідати своє майно іноземцям або російськім підданим, придбати спадок за законом та заповітом на підставі загальних правил тощо.
Законодавство значну увагу приділяло визначенню майнових прав іноземців в Росії. Згідно з законом іноземцям надавалася можливість придбати усілякого роду нерухоме та рухоме майно. Однак з цього правила були й виключення, пов’язані з обмеженням майнових прав іноземців, котрі мали відношення як до деяких категорій земель, так і деяких територій (зокрема у Київській, Волинській та Подільській губерніях), де іноземці не мали права придбання власності або були обмежені у цьому праві (в основному щодо нерухомого майна).
У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у законодавстві Російської імперії достатньо чітко визначилася кримінальна, адміністративна та цивільна юрисдикція держави щодо іноземців.
З початком Першої світової війни правове становище іноземних підданих воюючих з Росією держав радикальним чином змінилося, щодо регулювання їх статусу створюється надзвичайне законодавство, деякі положення якого суперечили міжнародно-правовим зобов’язанням Російської імперії.
Законодавчим актом Російської імперії, що регулював правове становище військовослужбовців ворожих армій, що опинилися у полоні, було “Положення про військовополонених” від 14 жовтня 1914 р, яке, хоча й було виконане переважно у річищі постулатів Гаазької конвенції 1907 р., не містило у собі жодного посилання на норми міжнародного права. Це Положення більш чітко, ніж Гаазька конвенція 1907 р., окреслювало коло осіб, котрі вважалися військовополоненими, а саме: воно обмежувалось тільки військовослужбовцями регулярної армії і не прирівнювало до військовополонених ополченців та добровольців, а також цивільних осіб, що супроводжували війська. Більш жорстким виявилось російське законодавство у питанні використання примусової праці військовополонених і всупереч Гаазькій конвенції вказувало на те, що здійснені військовополоненими роботи винагороді не підлягають.
Разючим контрастом з нормами міжнародного та національного законодавства були фактичні умови утримання військовополонених. Згідно з Гаазькою конвенцією 1907 р. та Положенням 14 жовтня 1914 р. військовополоненим повинні були створюватися такі ж умови життя, що й російським військовослужбовцям. Проте, проголошення такого гуманного ставлення до полонених не враховувало умов реальної війни, у ході якої виявилася неможливість повного зрівняння військовополонених з військовослужбовцями власної армії. Розходження між реальними можливостями держави та нормами закону приводили до суцільних порушень останніх.
По мірі розширення амплітуди війни, коли на перший план вийшло завдання використання праці військовополонених для потреб народного господарства, царським урядом була видана низка законів, що сформували правову базу для залучення полонених до роботи у різних галузях економіки. Низька продуктивність праці військовополонених внаслідок відсутності матеріальної зацікавленості (хоча, це не було основною причиною небажання працювати) обумовили внесення вже у березні 1915 р. у законодавство певних змін, згідно з якими відомствам та установам, що мали у своєму розпорядженні працюючих полонених, надавалося право виплачувати їм гроші за виконану роботу.
Розташування великої кількості військовополонених в Україні обумовлювалось особливостями її економічного розвитку в Російській імперії. Родючі українські чорноземи, покликані забезпечити хлібом величезну армію, гірнича та металургійна промисловість, розташована в районі Донецького та Криворізького басейнів спричиняли на тлі зростаючого внаслідок мобілізації дефіциту робочої сили активне використання дешевої праці військовополонених.
Важливим чинником, що впливав на правове становище військовополонених в Російській імперії, була ідеологічна політика самодержавства, зміст якої визначався обґрунтуванням війни зі свого боку як війни „визвольної, спрямованої проти німецького рабства, за щастя слов’янських народів”. Саме тому для офіційної влади вельми важливо було представити Росію в очах полонених як єдину захисницю слов’янства, а також пропагувати серед них ідею слов’янської єдності. Цим чинником пояснюється різне ставлення царського уряду до полонених слов’янських та неслов’янських національностей. Першим надавалися певні пільги, а саме: розташування у районах з помірним кліматом, надання офіцерам практично необмеженої свободи, а нижчим чинам можливість здійснювати недільні прогулянки. Уже в кінці 1914 р. військовополоненим слов’янам була надана можливість звільнитися з полону шляхом вступу до особливих національних підрозділів російської армії. Разом з тим, військовополонені слов’яни, що працювали на приватних підприємствах, перебували в таких же самих поганих умовах, як і полонені інших національностей, та піддавалися такий же жорстокій експлуатації.
Правовий статус цивільних осіб - підданих воюючих з Росією держав характеризувався тим, що вони позбавлялися тих прав, що надавалися їм договорами або засадами взаємності, зокрема права на судовий захист, що підтверджувалося відповідним рішенням Сенату.
„Неприятельські” піддані затримувалися в якості військовополонених і підлягали висилці за межі Росії, а також за межі окремих її територій. В’їзд до Росії їм дозволявся тільки в особливих випадках з дозволу відповідних органів влади. Виняток з цих загальних правил встановлювався для німецьких та австро-угорських підданих слов’янського, французького та італійського походження, а також для турецьких та болгарських підданих християнського сповідання.
З початком війни царський уряд здійснив ряд заходів, спрямованих на обмеження майнових прав „неприятельських” підданих: вони позбавлялися можливості придбати право власності на нерухоме майно, а також обмежувалися у праві спадкування; їм заборонялося набувати майно внаслідок реалізації заставних прав або повернення боргів; в акціонерних товариствах, які мали право на придбання нерухомості, австро-угорські, німецькі та турецькі піддані не могли обіймати керівні посади в акціонерних товариствах; піддані ворожих Росії держав повинні були добровільно відчужити нерухоме майно, яке належало їм, якщо воно було розташоване за межами міських поселень або в 24 губерніях, зокрема Волинській, Подільській, Херсонській, Таврійській, Катеринославській. У вказаних регіонах зобов’язувалися у примусовому порядку продати свої землі і колоністи німецького та австро-угорського походження. Тут вже російський уряд ставав на позиції відвертого шовінізму, діставши і тих далекоглядних німців, які отримали російське підданство, і тих, хто маючи німецьке або мадярське коріння, русифікувався. Застосовуючи ці заходи, царат, з одного боку, сподівався хоч у якийсь мірі вирішити болюче аграрне питання, а з іншого, розпалював шовіністичні настрої у суспільстві. Російські піддані німецького, австрійського та угорського походження позбавлялися також права набувати будь-яким способом власність.
Паралельно з ліквідаційною політикою в галузі землеволодіння царським урядом вживалися заходи по боротьби з “німецьким засиллям” у сфері фінансів, промисловості та торгівлі. Спочатку тут застосовувалися заходи, продиктовані воєнною необхідністю: встановлювався контроль за фінансовою діяльністю німецьких та австрійських акціонерних товариств заморожувалися вклади „неприятельских” підданих; до торгівельних та приватних підприємств ворожих підданих, а також до російських товариств з німецько-австрійським капіталом направлялися урядові інспектори.
Весною та влітку 1915 р., коли військові поразки вимусили царат шукати підтримки у буржуазних кіл, компанія по боротьбі “з німецьким засиллям” розпочалася з більшою інтенсивністю та розмахом: уряд отримав повноваження ліквідувати торговельні та промислові підприємства незалежно від того, діяли вони за німецьким (австрійським, турецьким) або російським статутом. При цьому переслідувалася мета розпалити шовіністичні настрої серед дрібної буржуазії, яку, до речі, можна було задовольнити ліквідацією її конкурентів – дрібних німецьких торгівців та ремісників.
Результати наступу на “німецькі капітали” та “німецьке землеволодіння” не привели та й не могли привести до будь-яких значних результатів, а сама ліквідаційна політика мала показний, демагогічний характер. Повільність у здійсненні заходів у рамках боротьби з “німецьким засиллям” пояснюється, перш за все, існуванням у вищих ешелонах влади та фінансово-промислових сферах угруповань, тісно пов’язаних з капіталом Німеччини. Далі, спроба боротися з німецькими монополіями, які панували у провідних, стратегічно важливих для Росії (особливо під час війни) галузях промисловості, а також політика витіснення величезної кількості середніх німецьких підприємств самі по собі були не тільки нездійсненними, зважаючи на роль німецьких капіталів в країні, але й безглуздими, оскільки являли собою фактично боротьбу з власною економічною системою. Але й ті незначні результати, що були досягнуті у результаті проведення ліквідаційної політики, мали негативний характер: фінансові труднощі, з якими зіткнулися підприємства, що ліквідувалися, заміна адміністрації чиновниками, часто недостатньо компетентними, дезорганізовували нормальний хід роботи на цих підприємствах та й ще більше сприяли розвалу господарського життя Росії.
Дослідження правового становища іноземців у Російській імперії роки Першої світової війни наочно показує, що відсутність гарантій дотримання міжнародних конвенцій щодо прав людини знецінює навіть загальновизнані норми міжнародного права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авербах О.М. Законодательные акты, вызванные войной 1914-1915 гг. Изд.2-е. В 2-х т. – Петроград, 1916. – Т.2. – 787 с.
2. Ананьич Б.В. Россия и международный капитал. – Л.: Наука, Ленингр. отд., 1970. – 316 с.
3. Аврех А.Я. Распад третьеиюньской системы. - М.: Наука, 1985. – 327 с.
4. Абрамова Н.П. Из истории иностранных акционерных обществ в России (1905-1914 гг.) // Вестник Московского университета. История. – 1982. - №3. – С. 78-79.
5. Базилевич М. Положение русских пленных в Германии и отношение германцев к населению занятых ими областей Царства Польского и Литвы. – Пг., 1917. – 165 с.
6. Баскін Ю.Я. Фельдман Д.И. История международного права. – М.: Международные отношения, 1990. – 208 с.
7. Беляцкин С.А. Война и правосудие. К вопросу о правовом положении на суде подданных воюющих держав. – М.: Тип. Стасюлевича, 1914. – 28с.
8. Венгерские интернационалисты в Великой Октябрьской социалистической революции. – М.: Воениздат, 1959 – 322 с.
9. Воронин А. Об иностранных поселенцах в Юго-Западном крае. - К., б.г. – 23 с.
10. Ганелин Р.Ш. Россия и США. Очерки истории русско-американских отношений. 1914-1917 гг. – Л.: Наука, Ленингр. отд., 1969 – 417 с.
11. Гринштейн Б.И. В германском плену (1914-1920 гг.) // Вопросы истории. – 1975. – № 9. – С.115-126.
12. Городовое положение // Свод законов Российской империи. В XVI т. – СПб., 1892. – Т. II.
13. Государственная дума. ІV созыв: Стеногр. отчеты. Заседание 26 июля 1914 г. – СПб., 1914 – Р.п.
14. Гольдштейн И.М. Немецкое иго и освободительная война: Сб. статей по вопросам о войне и немецком засилье в русской торговле и промышленности. – М.: Типо – лит. Русского товарищества печатного и издательского дела, 1915. – 51 с.
15. Державний архів Дніпропетровської області (ДАДнО). – Ф.11. – Оп.1. – Спр. 1348.
16. ДАДнО. – Ф. 11. – Оп. 1. – Спр. 1360.
17. ДАДнО. – Ф. 11. – Оп. 1. – Спр .1319.
18. Державний архів Запорізької області (ДАЗО). – Ф. 24. – Оп. 2 – Спр. 207.
19. Державний архів Київської області (ДАКО). – Ф. 283. – Оп. 4. – Спр. 6.
20. ДАХО. – Ф. 19. – Оп. 1. – Спр. 296.
21. ДАХО. – Ф. 19. – Оп. 1. – Спр. 297.
22. ДАХО. – Ф. 19. – Оп. 1. – Спр. 299.
23. ДАХО. – Ф. 19. – Оп. 1. – Спр. 300.
24. ДАХО. – Ф.19. – Оп.1. – Спр.304.
25. ДАХО. – Ф. 19.- Оп. 1.- Спр. 297.
26. ДАХО. – Ф. 19. – Оп.1. – Спр. 292.
27. ДАХО. – Ф. 19.- Оп. 1. – Спр. 301.
28. Добрин С.И. Гражданско-правовое положение в России поданных воюющих с нею государств. – Пг.: Общественная польза, 1914. – 41 с.
29. Доклад проф. Ф. Тормейра и д-ра Ф. Фьеррьера младшего (членов делегации Международного комитета Красного Креста) об их посещении лагерей военнопленных в России. – Пг., 1916. – 53 с.
30. Донгаров А.Г. Иностранный капитал в России и СССР. – М.: Международные отношения, 1989. – 168 с.
31. Дякин В.С. Первая мировая война и мероприятия по ликвидации так называемого немецкого засилья // Первая мировая война. 1914-1918 гг. –М.: Наука, 1968. – С. 227-238.
32. Захаров М.А. Курс международного права. – Пг., 1917. – 464 с.
33. Золото Рейна (о немцах в России). – Пг., 1915. – 395 с.
34. Ивинский Б. Немцы и их доброжелатели: как они ведут с русскими борьбу. – М.: Тип. акц. о-ва „Московское издательство”, 1915. – 40 с.
35. Интернационалисты в боях за власть Советов. – М.: Наука, 1965. – 614 с.
36. Интернационалисты. Участие трудящихся стран Центральной и Юго-Восточной Европы в борьбе за власть Советов в России. 1917-1920 гг./ Ю.Н Щербаков, А.Я. Манусевич, А.Х Клеванский и др. - М.: Наука, 1987. – 450 с.
37. Интернационалисты. Трудящиеся зарубежных стран – участники борьбы за власть Советов. – М.: Наука, 1967. – 614 с.
38. История первой мировой войны (1914 – 1918 гг.)/ Под ред. Ростукова И.И. В 2-х т. – М.: Наука, 1975. – Т.1. – 446 с.
39. Каменский П.В. Вопрос или недоразумение (к вопросу об иностранных поселениях на юге России). – М.: Тип. А.А. Левенсона. –136 с.
40. Кацов Л. Сквозь плен. – М.: Воениздат, 1930. – 123 с.
41. Кирьянов Ю.И. Рабочие Юга России. 1914 - февраль 1917 гг. – М.: Наука, 1971. – 307 с.
42. Киевские губернские ведомости. – 1916. – 1 марта.
43. Клеванский А.Х. Из истории чехословацких политических организаций в России // Ученые записки Института славяноведения. – М.: Академия Наук СССР, 1962. – Т.XXV. – C. 60-101.
44. Колокол. – 1916. – 20 июля.
45. Коркунов Н.М. Русское государственное право. – СПБ.: Тип. Стасюлевича, 1914. – 632 с.
46. Кулинич І.М. Німецькі колонії на Україні (60-ті роки XVIII – 1917 р.) // Український історичний журнал. – 1990. – № 2. – С. 18-30.
47. Кулинич І.М.Україна у загарбницьких планах німецького імперіалізму (1900 -1914 гг.). – К.: АН УРСР, 1963. – 215 с.
48. Левин Д.А. Судебная защита иностранцев (к разъяснению общего собрания Сената). // Вестник гражданского права. – 1915. – № 2 – С. 135-144.
49. Линдеман К.Э. Прекращение землевладения и землепользования поселян собственников. Указы 2 февраля и 13 декабря 1915 года и 10, 15 июля и 19 августа 1916 года и их влияние на экономическое состояние Южной России. – М., 1917. – 354 с.
50. Липранди А.П. Германия в России. – Харьков, Мирный труд, 1911. – 148 с.
51. Мартенс Ф. Современное международное право. В 2-х т. – СПб, 1908. – Т. ІІ.- 617 с.
52. Максимов В.Я. Законы о товариществах. – М., 1911. – 235с.
53. Малиновский Л.В. Общины немецких колонистов в России и их региональные особенности в ХІХ – начале ХХ в. // Вопросы истории. – 1990. – № 2. – С. 175-180.
54. Марков С. Зверства немцев в первую мировою войну. – М.: Воениздат, 1941. – 56 с.
55. Международное право. По лекциям Камаровского Л.А. и Ульницкого В.А.. – М.: Унив. тип., 1908. – 275 с.
56. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Норма, 2000. – 784 с.
57. Мыш М.И. Руководство к русским законам о евреях. – СПб, 1914. – 453 с.
58. „Немецкое зло”: Сб. статей, посвященных вопросу борьбы с внутренней Германией. Вып.1 – М.: Т-во А.И. Мамонова., 1915. – 109 с.
59. О воспрещении выдачи кредитными установлениями неприятельским подданным платежей и вкладов, а также допуска сих лиц к безопасным ящикам. Имен. высоч. указ Правительств. Сенату от 22 мая 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 31 мая 1915 г. – № 152. - Ст. 1196.
60. О некоторых мероприятиях, вызванных военным временем. Имен. высоч. указ Правительств. Сенату от 15 ноября 1915 г. // Собр. узак. и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 19 ноября 1914 г. – № 316. – Ст. 2923.
61. О выборке поддаными воюющих с Россиею государств промысловых на 1915 год свидетельств. Высоч. утверд. Положение Совета министров 11 января 1915 года // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате . – 18 января 1915 г. – № 20. – Ст. 157.
62. О допущении некоторых иностранных акционерных обществ к производству своих операций в России и без испрашивания на сие высочайшего разрешения Высоч. утверд. Положение Совета министров 11 сентября 1888 года // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 23 сентября 1888 г. – № 93. – Ст. 873.
63. О законах и обычаях сухопутной войны: Гаагская конвенция 5 октября 1907 г.: // Горовцев А.М. Война и право. – СПб., 1910. – Приложение.
64. О землевладении и землепользовании в государстве Российском австрийских, венгерских, германских или турецких подданных. Высоч. утверд. Положение Совет министров 2 февраля 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 3 февраля 1915г. – № 39. – Ст. 349.
65. О землевладении и землепользовании некоторых разрядов состоящих в русском подданстве австрийских, венгерских или германских выходцев. Высоч. Утвердь. 2 февраля 1915 года Положение Совета министров // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 3 февраля 1915 г. – № 39. – Ст. 350.
66. О назначении правительственных инспекторов для надзора за деятельностью некоторых торгово-промышленных предприятий. Высоч. утверд. Положение Совета министров 11 января 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 31 марта 1915 г.- № 98. – ст. 788.
67. О паспортах прибывающих в Россию иностранцев. Высоч. утверд. Положение Совета министров 26 июня 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 9 июля 1915 г. – № 193. – Ст. 1508.
68. О правилах, коими Россия будет руководствоваться во время войны 1914 года. Имен. высоч. указ Правительств. Сенату от 28 июля 1914 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 2 августа 1914 г. – № 209. – Ст.2 104.
69. О предоставлении некоторым категориям вражеских поданных прав на судебную защиту. Имен. высоч. указ Правительств. Сенату от 2 ноября 1914 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 11 ноября 1914 г. – № 327. – Ст. 2446.
70. О предоставлении Совету министров особых полномочий в отношении акционерных обществ, действующих на основании утвержденных в империи уставов. Высоч. утверд. Положение Совета министров 1 июля 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 16 июля 1915 г. – № 204. – Ст. 1642.
71. О прекращении землевладения и землепользования австрийских, венгерских или германских выходцев в приграничных местностях. Высоч. утв. 2 февр. 1915 г. Положение Совета министров // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 3 февраля 1915 г. – № 39. – Ст. 351.
72. О распространении страхования от военной опасносты на грузы, привозимые в Россию и вывозимые из нее через порты дружественных государств. Высоч. утверд. Положение Совета министров 2 февраля 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 24 мая 1915 г. – № 145. – Ст. 1112.
73. О состоянии людей в государстве // Свод законов Российской империи. – СПб, 1832. – Т. ІХ.
74. Об изменении правил об отпуске военнопленных на сельскохозяйственные работы. Высоч. утверд. Положение Совета министров от 22 апреля 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 8 мая 1915 г. – № 134. – Ст. 1048.
75. Об исключении неприятельских подданных из состава членов обществ взаимного кредита и городских кредитных обществ. Имен. высоч. указ Правительствующему Сенату от 10 мая 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 24 мая 1915 г. – № 145. – Ст. 1109.
76. Об ограничении прав поданных воюющих с Россиею держав по привилегиям на изобретения. Высоч. утверд. Положение Совета министров 21 февраля 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. –– 26 февраля 1915 г. – № 66. – Ст. 560.
77. Об отпуске военнопленных для работ в частных промышленных предприятиях. Высоч. утверд. Положение Совета министров от 25 июня 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 5 июля 1915. – Отд.1. – № 210. – Ст. 1641.
78. Об отпуске средств на содержание и окарауливание военнопленных, привлеченных к работам по ведомству землеустройства и земледелия. Высоч. утверд. Положение Совета министров от 25 июля 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 11 августа 1915 г. – № 225. – Ст. 1731.
79. Об отпуске средств на содержание и окарауливание военнопленных, привлекаемых к работам по земским и городским хозяйствам. Высоч. утверд. Положение Совета министров от 27 июля 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 15 августа 1915 г. – Отд.1. – № 233. – Ст. 1772.
80. Об отсрочке в подчинении действию ограничительных правил узаконения 2 февраля 1915 года о землевладении и землепользовании в государстве Российском австрийских, венгерских, германских или турецких подданных лиц славянского происхождения. Высоч. утверд Положение Совета министров от 1 июля 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 3 июля 1915 г. – № 205. – Ст. 1608.
81. Об установлении временных ограничений в отношении приобретения прав на недвижимые имущества, а также пользования и заведования ими, подданными государств, которые состоят в положении войны с Россией. Имен. высоч. указ Правительств. Сенату от 27 сентября 1914 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 1 октября 1914. – № 266. – Ст. 2421.
82. Об установлении изъятия из правил Высочайше утвержденного, 11 января 1915 года, Положения Совета министров в пользу некоторых категорий неприятельских подданных. Высоч. утверд. Положение Совета министров от 11 января 1915 года // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 20 марта 1915 г. – № 90. – Ст. 757.
83. Об утверждении основных условий на устройство и эксплуатацию городских телефонов частными предпринимателями от 11 мая 1901 г. Высоч. утверд. Положение Совета министров от 2 мая 1901 года // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 17 июня 1901 г. – № 69. – Ст. 1395.
84. Об утверждении правил о порядке надзора за предприятиями, предусмотренного Высочайше утвержденных 16 марта 1915 года Положением Совета министров. Распоряжение, объявленное Правит. Сенату, министром финансов 4 апреля 1915 года // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 8 апреля 1915 г. – № 107. – ст. 832.
85. Общее губернское учреждение// Свод законов Российской империи.-СПб., 1906. – Т. ІІ. – Ч.І.
86. Общий свод по империи результатов разработки данных первой всеобщей переписи населения, произведенной 28 января 1897 г. – СПб., 1905. – Т. 1. – Р.п.
87. Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г.- СПб., 1905. – Т. 33. – Р.п.
88. Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г.- СПб., 1905. – Т. 46. – Р.п.
89. Пилипенко О. Трудова імміграція в Україну і політика Російської імперії щодо переселенців у другій половині ХІХ ст. // Людина і політика. – 1999. – № 3. – С.19-22.
90. Положение о губернских и уездных земских земских учреждениях // Свод законов Российской империи. – СПб, 1892. – Т. ІІ. – Ч.І.
91. Положение о военнопленных. Высоч. утверд. Положение Совета министров от 7 октября 1914 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 16 октября 1914 г. – Отд .1. – № 281. – Ст. 2568.
92. Попович Н. Югославянское движение в России (1914-1918) // Советское славяноведение. – 1987. – №3. – С.14-28.
93. Положение о мореходных учебных заведениях министерства финансов. Высоч. утверд. положение Совета министров 6 мая 1902 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 11 июня 1902 г. – № 55. – Ст. 579.
94. Правила австро-венгерского военного министерства о положении военнопленных на работах в Австрии. – Пг., 1917. – 342 с.
95. Правила о допущении военнопленных на работы по постройке железных дорог частными обществами. Распоряжение, объявленное Правительств. Сенату, министром юстиции 25 мая 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 29 мая 1915 г. – № 150. – Ст. 1162.
96. Правила о местностях, объявляемых состоящими на военном положении // Свод законов Российской империи. В XVI т. – СПб., 1892. – Т. II. – прил. к ст. 23 Общего учреждения губернского.
97. Правила о порядке зачисления в установленный отделом IV Высочайшего Указа от 15 ноября 1914 г. фонд и выдачи из такового платежей австрийским, венгерским, германским и турецким поданным, учреждениям, обществам и товариществам. Распоряжение, объявленное Правительств. Сенату, министром финансов 19 ноября 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – № 319. – 25 ноября 1914 г. – Ст. 2946.
98. Правила о порядке надзора за предприятиями, предусмотренного отделом VII Высочайшего Указа 15 ноября 1914 г. Распоряжение, объявленное Правительств. Сенату, министром юстиции 27 декабря 1914 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 6 января 1915 г. –№ 7. – Ст. 64.
99. Правила о порядке представления военнопленных для исполнения казенных и общественных работ, в распоряжение заинтересованных в том ведомств от 7 октября 1914 г. Распоряжение, объявленное Правительств. Сенату, министром юстиции 25 мая 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 29 мая 1915 г. – № 150. – Ст. 1162.
100. Правила об отпуске военнопленных для работы в частных промышленных предприятиях. Распоряжение, объявленное Правительств. Сенату, министром юстиции 25 мая 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 29 мая 1915 г. – № 150. – Ст. 1162.
101. Правила об отпуске военнопленных на сельскохозяйственные работы. Высоч. утверд. Положение Совета министров от 28 февраля 1915 г. // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – 15 марта 1915. – Отд. 1. – № 83. – Ст. 715.
102. Про правовий статус іноземців: Закон України від 4 лютого 1994 р. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 1994. – №12. –С. 42-47.
103. Полное собрание законов Российской империи, собр. 1-е, Т.VI, № 3937.
104. Полное собрание законов Российской империи, собр. 1-е, Т. XVI, № 11720.
105. Полное собрание законов Российской империи, собр. 1-е, Т. XVI, № 11880.
106. Полное собрание законов Российской империи, собр. 1-е, Т. XXVI, № 19873
107. Полное собрание законов Российской империи, собр. 1-е, Т. XXVIII, № 21192.
108. Полное собрание законов Российской империи, собр. 1-е, Т. ХХХІХ, № 30004
109. Полное собрание законов Российской империи, собр. 2-е, Т. ІІ, № 1469.
110. Полное собрание законов Российской империи, собр. 2-е, Т. XXXV. № 35880.
111. Полное собрание законов Российской империи, собр. 2-е, Т. XXXVIII, отд. 1, № 39118.
112. Полное собрание законов Российской империи, собр. 3-е, Т. VII, № 5253.
113. Полное собрание законов Российской империи, собр. 3-е, Т. ХХІІІ, отд. 2-е, № 22906.
114. Полное собрание законов Российской империи, собр. 3-е, Т. ХХІІІ, отд. 1-е, № 23020.
115. Полное собрание законов Российской империи, собр. 3-е, Т. ХХІІІ, отд. 1-е, № 23021.
116. Полное собрание законов Российской империи, собр. 3-е, Т. XLVI, отд. 1-е, № 49705.
117. Полное собрание законов Российской империи, собр. 3-е, Т.ХХVІІІ, № 21547.
118. Русские ведомости. – 1915. – № 52.
119. Сборник международных конвенций и правительственных распоряжений / Сост. Альбах Г.П. – М., 1917. – 432 с.
120. Свод законов гражданских // Свод законов Российской империи. – СПб., 1900. – Т. ІХ.
121. Свод законов о состояниях // Свод законов Российской империи. – СПб., 1876. – Т. ІХ.
122. Свод законов о состояниях // Свод законов Российской империи. – СПб., 1899. – Т. IХ.
123. Свод военных постановлений 1869 г. Изд.2-е, кн. XV. – СПб., 1896. – 813 с.
124. Сергеев И.И. Мирное завоевание России немцами. – Пг.: Общество 1914 г., 1917. – 146 с.
125. Сидоров А.Л. Экономическое положение России в годы первой мировой войны. – М.: Наука, 1988. - 665 с.
126. Труды военно-исторической комиссии. – М., 1920. – 543 с.
127. Уголовное уложение //Свод законов Российской империи. – СПб, 1903. –Т. XV.
128. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных //Свод законов Российской империи. – СПб., 1892. – Т. XV.
129. Устав горный // Свод законов Российской империи. – СПб., 1893. – Т. VІІ.
130. Устав гражданского судопроизводства // Свод законов Российской империи. – СПб., 1892. – Т. XVI. – Ч. І.
131. Устав духовных дел иностранных исповеданий // Свод законов Российской империи. – СПб., 1896. – Т. XI. – Ч. І.
132. Устав о колониях иностранцев в империи // Свод законов Российской империи. – СПб., 1857. – Т. II. – Ч.II.
133. Устав о воинской повинности // Свод законов Российской империи. – СПб., 1897. – Т. ІV.
134. Устав о паспортах // Свод законов Российской империи. – СПб., 1857. – Т. ХІV. – Ст. 530.
135. Устав о паспортах // Свод законов Российской империи. – СПб, 1903. – Т. ХІV.
136. Устав о службе по определению от правительства // Свод законов Российской империи. – СПб., 1896. – Т. IІ.
137. Устав о содержащихся под стражей // Свод законов Российской империи.– СПб., 1890. –Т. XІV.
138. Устав о ссыльных // Свод законов Российской империи. – СПб, 1890. – Т. Х ІV.
139. Устав о цензуре// Свод законов Российской империи. – СПб., 1890. – Т. XIV.
140. Устав промышленный // Свод законов Российской империи. – СПб., 1893. – Т. I. – Ч.2.
141. Устав таможенный // Свод законов Российской империи. – СПб., 1904. – Т.VI.
142. Устав торговый // Свод законов Российской империи. – СПб., 1893. – Т.XI. – Ч. ІІ.
143. Устав уголовного судопроизводства // Свод законов Российской империи. – СПб., 1892. – Т. XVI. – Ч. І.
144. Устав ученых учреждений и учебных заведений // Свод законов Российской империи. – СПб., 1893. – Т. ХI. – Ч. І.
145. Устав о предупреждении и пресечении преступлений// Свод законов Российской империи. – Спб., 1892. – Т. XIV.
146. Установленные, согласно отд. ІІІ высоч. Правительств. Сенату указа от 22 мая 1915 г. министром финансов, по соглашению с министром внутренних дел, правил о допуске к нанятым в кредитных установлениях неприятельскими поданными безопасным ящикам и ликвидация их // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. – № 158. – 6 июня 1915 г. – Ст. 1214.
147. Учреждение Государственной Думы. – СПб, 1906.
148. Учреждение судебных установлений // Свод законов Российской империи. – СПб., 1896. – Т.XVI.
149. Флоринский М.Ф. Кризис государственного управления в России в годы первой мировой войны: Совет министров в 1914-1917 гг. – Л.: ЛГУ, 1988. – 208 с.
150. Харьковские губернские ведомости. – 1903 г. – 1 июля.
151. Харьковские губернские ведомости. – 1914 г. – 9 декабря.
152. Центральний державний істори