ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДЕКЛАРУВАННЯ БЕЗПЕКИ ОБ’ЄКТІВ ПІДВИЩЕНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

brief description

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ
І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

МОСКАЛЕНКО Олексій Володимирович

УДК 349.6

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДЕКЛАРУВАННЯ БЕЗПЕКИ
ОБ’ЄКТІВ ПІДВИЩЕНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Спеціальність: 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Єрмоленко Володимир Михайлович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Розділ 1 Юридична природа декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки
12

1.1 Теоретичні засади декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки
12
1.2 Поняття та юридичні ознаки декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки
23
1.3 Види декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки
35
Висновки до розділу 1 64
Розділ 2 Нормативно-правове регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки

67
2.1 Національне законодавство у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки в Україні
67
2.2 Міжнародний досвід правового регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки
86

Висновки до розділу 2
96

Розділ 3 Правовідносини у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки
98

3.1 Загальна характеристика та об’єктно-суб’єктний склад правовідносин у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки
98
3.2 Юридичні факти у сфері правовідносин декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки
123

Висновки до розділу 3 154
ВИСНОВКИ 159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 168

ВСТУП

Актуальність теми. Аналіз чинного законодавства дає змогу визначити, що екологічно небезпечні види діяльності характеризуються підвищеним екологічним ризиком, а тому підлягають посиленому спеціальному регулюванню на інституційному, науково-технічному, економічному та нормативно-правовому рівнях. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність особливо коригувати такі види діяльності (й відповідні об’єкти), зокрема через здійснення обов’язкового декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації таких ситуацій та їх наслідків. Однак на сьогодні питання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки на законодавчому рівні не достатньо чітко врегульовані. Законодавством розглядаються лише окремі види такого декларування, зокрема декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки (Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р.), декларування безпеки небезпечних вантажів (Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р.), декларування відповідності (Закон України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р.), а й частково декларування безпеки гідротехнічних споруд. Саме невирішеність зазначених проблем зумовила значний рівень актуальності й нагальності обраної теми дисертації. Актуальність теми підвищується цілковитою відсутністю наукових досліджень питань виникнення, розвитку та функціонування декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки як вагомої гарантії екологічної (техногенно-природної) безпеки. Наведені підстави й зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Теоретичною основою для дисертаційного дослідження стали наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців: С.С. Алексеєва, В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, М.М. Бринчука, А.П. Гетьмана, Ю.І. Гревцова, О.Л. Дубовик, А.П. Дудіна, О.В. Зайчука, Є.О. Іванова, Г.В. Кикоть, О.В. Кловач, Т.Г. Ковальчук, В.В. Костицького, С.М. Кравченко, М.В. Краснової, О.І. Крассова, Н.Р. Малишевої, М.І. Матузова, Н.М. Оніщенко, Ю.К. Толстого, М.О. Фролова, Р.Й. Халфіної, Ю.С. Шемшученка та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах еколого-правової складової програми наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України за темою «Розробка концепції правового регулювання сталого розвитку сільських територій» (номер державної реєстрації 0109U003356).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення комплексної характеристики правового регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі здійснення декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, а також пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки.
Досягненню мети сприяли постановка й виконання таких завдань:
– визначити поняття «декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки» і його характерні ознаки;
– виокремити основні види декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки;
– встановити особливості нормативно-правового опосередкування відносин у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки;
– виявити атрибутивні властивості правовідносин у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки;
– охарактеризувати об’єктно-суб’єктний склад правовідносин у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері правового регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері безпечного використання об’єктів підвищеної екологічної небезпеки.
Предметом дослідження є правові аспекти декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження автором використані філософські (діалектичний), загальнонаукові (структурно-функціональний, формально-логічний, системного аналізу) та спеціально-наукові (історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний) методи пізнання.
Діалектичний метод було використано як загальну основу всієї методології дослідження, що дало змогу розглянути правове регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки як цілісний процес, що відбувається в поєднанні і взаємозв’язку його матеріальної та юридичної складових, який передбачає постійний розвиток форм його правового опосередкування. Застосування структурно-функціонального методу допомогло виокремити особливості суб’єктно-об’єктного складу правовідносин у сфері правового регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки. За допомогою формально-логічного методу проаналізовано й поглиблено понятійно-термінологічний апарат у сфері правових аспектів декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, розкрито зміст та особливості застосування окремих правових норм. Системний аналіз було закладено в основу узгодження пропозицій щодо змін і доповнень до чинного законодавства. Історико-правовий метод дав змогу проаналізувати ретроспективні аспекти становлення і розвитку правового регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки. Порівняльно-правовий метод покладено в основу зіставлення національного й зарубіжного законодавства, яке регулює декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, зокрема у сфері декларування безпеки гідротехнічних споруд у Російській Федерації. Для з’ясування відповідності змісту норм права суспільним відносинам, що виникають у процесі правового регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, використано формально-юридичний метод.
Наукова новизна одержаних результатів. На основі проведеного дисертаційного дослідження було сформульовано концептуально нові в теоретичному та практичному плані положення, які виносяться на захист:
уперше:
– з’ясовано, що декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки може розглядатися як:
а) комплекс робіт, що являє собою визначену законодавством діяльність суб’єктів господарювання та спеціально уповноважених на те центральних органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (сукупність певних дій), у межах якої з метою підтвердження спеціальної правосуб’єктності на можливість здійснення поводження з небезпечними речовинами, матеріалами, продуктами, об’єктами, розробляється, розглядається, аналізується й оцінюється техніко-нормативний документ – декларація безпеки, що дає змогу встановити рівень екологічного ризику цих видів діяльності та об’єктів вимогам екологічної безпеки. Такий документ підлягає занесенню до спеціального Державного реєстру;
б) правовідносини у сфері забезпечення екологічної безпеки, що виникають між суб’єктами господарювання, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою, з одного боку, та спеціально уповноважених органів державної влади і місцевого самоврядування – з іншого, щодо розроблення техніко-нормативного документа (декларації безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки), її експертизи та внесення до спеціального Державного реєстру України;
в) елемент правового статусу власника або користувача такого об’єкта підвищеної екологічної небезпеки;
г) гарантія забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля;
ґ) засіб правового забезпечення екологічної безпеки;
д) комплексний міжгалузевий інститут права екологічної безпеки, що являє собою систему екологічних, санітарно-епідеміологічних, адміністративних, цивільних, кримінальних, міжнародних та інших норм права, які регулюють відносини у сфері забезпечення екологічної безпеки;
е) складова правопорядку, оскільки впорядковує спеціальну діяльність суб’єктів господарювання та інших осіб, що допомагає реалізовувати їх інтереси й задовольняти виробничі потреби;
є) напрям державної екологічної політики, спрямований на запобігання негативному впливу господарської діяльності на стан навколишнього природного середовища та життя і здоров’я громадян;
ж) форма управлінської діяльності, спрямована на забезпечення екологічної безпеки;
– обґрунтовано положення, що на національному рівні нормативно-правове регулювання здійснюють нормативно-правові акти, які: а) на концептуальному рівні заклали основи формування декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки; б) визначають саму суть декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки; в) визначають процедури декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки; г) встановлюють забезпечувальні (охоронні) засоби проведення декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки;
– доведено, що правові норми, які регулюють здійснення окремих видів декларування, містять нормативно-правові акти різної галузевої належності, однак їх основна мета зводиться до гарантування права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля, забезпечення його якісного стану (на внутрішньому й зовнішньому рівнях) згідно з основними нормативами екологічної безпеки, мінімізації ризику спричинення шкоди навколишньому природному середовищу та життю і здоров’ю громадян, що дає підстави стверджувати про формування нового інституту екологічного права (права екологічної безпеки) в межах основних функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та функціонально-правового механізму забезпечення екологічної безпеки;
– встановлено, що правовідносини у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки – це врегульовані нормами екологічного законодавства суспільні відносини, що виникають між суб’єктами господарювання, діяльність яких пов’язана з експлуатацією об’єктів підвищеної небезпеки, реалізацією декларованої продукції, експлуатацією гідротехнічних споруд і перевезенням небезпечних вантажів, а також органами державної влади й місцевого самоврядування з приводу розроблення, затвердження, експертизи та реєстрації декларацій безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки та проведення контролю й нагляду за задекларованими об’єктами;
– доведено, що правовідносини, які виникають у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки: а) за своєю юридичною природою є екологічними правовідносинами, які для досягнення найбільшої ефективності правового регулювання можуть бути врегульовані переважно засобами та методами екологічного права як окремої самостійної галузі; б) у динаміці свого розвитку є комплексними міжгалузевими правовідносинами, які виникають у процесі реалізації норм основоположних інститутів екологічного права (охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки довкілля і життя та здоров’я людей, управління в галузі екології, відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства тощо);
– обґрунтовано, що безпосереднім об’єктом декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки є декларація безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, яка містить інформацію про відповідність декларованого об’єкта вимогам екологічного законодавства. Водночас опосередкованим об’єктом декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки є навколишнє природне середовище та життя і здоров’я людей, оскільки сам комплекс дій щодо розроблення декларації безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки спрямований на гарантування екологічної безпеки;
удосконалено:
– положення про те, що декларація безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки – це техніко-нормативний, строковий документ, який готується підприємством, установою, організацією, громадянами-підприємцями всіх форм власності та господарювання, які здійснюють поводження хоча б з однією речовиною, матеріалом чи продуктом, що віднесені законодавством до категорії небезпечних, або експлуатують об’єкти, визначені як екологічно небезпечні, в порядку, визначеному законодавством і в якому визначається комплекс заходів, що вживаються такими суб’єктами господарської діяльності з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного характеру;
– положення про те, що декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки – це врегульований системою правових норм засіб забезпечення екологічної безпеки, який реалізується через здійснення цілеспрямованої діяльності спеціально уповноважених державних та самоврядних органів, установ, організацій та суб’єктів господарювання, метою якої є розроблення, аналіз, оцінювання та контроль декларації безпеки як техніко-нормативного документа, в якому визначається комплекс заходів, що вживаються суб’єктами господарської діяльності з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного характеру й у межах якої реалізуються специфічні відносини, відповідна правосуб’єктність та правопорядок, а також напрямок державної екологічної політики у сфері забезпечення екологічної безпеки;
набули подальшого розвитку:
– положення про необхідність розроблення або доповнення національного законодавства положеннями про обов’язковість запровадження єдиного інформаційного блоку з обнародуванням усіх розроблених на сьогодні декларацій безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, а також посилення контролю за якістю таких документів та притягненням винних у наданні недостовірної інформації осіб до юридичної відповідальності, зокрема через розроблення та прийняття нормативно-правового акта, присвяченого питанням проведення експертизи декларацій безпеки об’єктів підвищеної небезпеки в Україні;
– положення про необхідність визначення на законодавчому рівні переліків об’єктів підвищеної небезпеки, продукції та вантажів, які підлягають декларуванню безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані:
– у науково-дослідній діяльності – для подальшого розроблення засобів вирішення еколого-правової проблематики, пов’язаної з оптимізацією режиму безпечності об’єктів підвищеної екологічної небезпеки;
– у нормотворчій діяльності – для вдосконалення чинного законодавства України, зокрема Законів України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про підтвердження відповідності», «Про перевезення небезпечних вантажів» та інших нормативно-правових актів, якими регулюються відносини у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки;
– у правозастосовній діяльності – у сфері здійснення нагляду і контролю органами державної виконавчої влади за процесом декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки;
– у навчальному процесі – під час викладання навчальних дисциплін «Екологічне право України», «Право екологічної безпеки», спецкурсів еколого-правового спрямування, а також у процесі підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації, висновки та рекомендації обговорювалися й були схвалені на засіданнях кафедри аграрного, земельного та екологічного права ім. академіка В.З. Янчука, вченої ради ННІ земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України, а також були апробовані у виступах з науковими доповідями на міжнародних науково-практичних конференціях «Сучасний стан та перспективи подальшого розвитку правової системи України» (м. Харків, 14–15 вересня 2012 р.), «Головні напрями систематизації та вдосконалення законодавства України» (м. Київ, 20–21 жовтня 2012 р.), «Одинадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 23–24 листопада 2012 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у 3-х статтях, опублікованих у визначених МОНМС України фахових виданнях, та у 3-х тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок, з яких список використаних джерел (183 найменування) складає 21 сторінку.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розробленні загальної характеристики правових аспектів декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки. Кінцевим результатом дисертаційного дослідження стали нижченаведені висновки.
1. Поняття «декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки», «декларування відповідності» та «декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки» є синонімічні, оскільки ці сфери цілком логічно включаються до сфери правового забезпечення екологічної безпеки, яка за науково-практичним визначенням розглядається як складова національної та транснаціональної безпеки, тобто такий стан розвитку суспільних правовідносин і відповідних їм правових зв’язків, за яких системою правових норм, інших державно-правових і соціальних засобів гарантується захищеність права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля, забезпечується регулювання здійснення екологічно небезпечної діяльності й запобігання погіршенню стану довкілля та іншим наслідкам, небезпечним для життя і здоров’я особи, суспільства й держави, яка потребує чіткої конституціоналізації в чинному законодавстві.
2. Декларація безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки – це техніко-нормативний строковий документ, який готується підприємством, установою, організацією, громадянами-підприємцями всіх форм власності та господарювання, які здійснюють поводження хоча б з однією речовиною, матеріалом чи продуктом, що віднесені законодавством до категорії небезпечних, або експлуатують об’єкти, визначені як екологічно небезпечні, у порядку, визначеному законодавством і в якому визначається комплекс заходів, що вживаються такими суб’єктами господарської діяльності з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного характеру.
3. Декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки може розглядатися як:
– комплекс робіт, що являє собою визначену законодавством діяльність суб’єктів господарювання та спеціально уповноважених на те центральних органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (сукупність певних дій), у межах якої, з метою підтвердження спеціальної правосуб’єктності на можливість здійснення поводження з небезпечними речовинами, матеріалами, продуктами, об’єктами, розробляється, розглядається, аналізується та оцінюється техніко-нормативний документ – декларація безпеки, що допомагає встановити рівень екологічного ризику цих видів діяльності та об’єктів вимогам екологічної безпеки. Такий документ підлягає занесенню до спеціального Державного реєстру;
– врегульовані нормами права відносини у сфері забезпечення екологічної безпеки, що виникають між суб’єктами господарювання, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою, з одного боку, та спеціально уповноважених органів державної влади і місцевого самоврядування – з іншого, щодо розроблення техніко-нормативного документа (декларації безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки), її експертизи та внесення до спеціального Державного реєстру України;
– елемент правового статусу власника або користувача такого об’єкта підвищеної екологічної небезпеки;
– гарантія забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля;
– засіб правового забезпечення екологічної безпеки;
– комплексний міжгалузевий інститут права екологічної безпеки, що є системою екологічних, санітарно-епідеміологічних, адміністративних, цивільних, кримінальних, міжнародних та інших норм права, які регулюють відносини у сфері забезпечення екологічної безпеки;
– складова правопорядку, що являє собою стан фактичної впорядкованості правових відносин щодо декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, які виникають між суб’єктами господарської діяльності та спеціально уповноваженими органами державної влади й місцевого самоврядування і які спрямовані на забезпечення екологічної безпеки;
– напрям державної екологічної політики, спрямований на запобігання негативному впливу господарської діяльності на стан навколишнього природного середовища та життя і здоров’я громадян;
– форма управлінської діяльності, яка спрямована на забезпечення екологічної безпеки.
4. Декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки – це врегульований системою правових норм засіб забезпечення екологічної безпеки, який реалізується через здійснення цілеспрямованої діяльності спеціально уповноважених державних і самоврядних органів, установ, організацій та суб’єктів господарювання, метою якої є розроблення, аналіз, оцінка та контроль декларації безпеки, як техніко-нормативного документа, в якому визначається комплекс заходів, що вживаються суб’єктами господарської діяльності з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного характеру, та в межах якої реалізуються специфічні відносини, відповідна правосуб’єктність та правопорядок, а також напрямок державної екологічної політики у сфері забезпечення екологічної безпеки.
5. До видів декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної безпеки сьогодні можна віднести: а) декларування безпеки об’єктів підвищеної (промислової) небезпеки; б) декларування безпеки небезпечних вантажів; в) декларування безпеки гідротехнічних споруд; г) декларування відповідності.
Однак майже кожен із видів декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної безпеки не має чіткого законодавчого регулювання, зокрема законодавством не визначаються переліки об’єктів підвищеної безпеки та продукції, які підлягають декларуванню, немає чіткого регулювання декларування гідротехнічних споруд, що ускладнює практичну реалізацію такого засобу забезпечення екологічної безпеки.
6. Нормативно-правові акти у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки доцільно класифікувати з критеріями: 1) за дією у просторі: а) національне нормативно-правове регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки; б) міжнародне та зарубіжне нормативно-правове регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки; 2) за сферою правового регулювання: нормативно-правові акти, спрямовані на: а) декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки; б) декларування безпеки небезпечних вантажів; в) декларування безпеки гідротехнічних споруд; г) декларування відповідності.
7. На національному рівні нормативно-правове регулювання здійснюють нормативно-правові акти, які: а) на концептуальному рівні заклали основи формування декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки; б) визначають саму суть декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки; в) визначають процедури декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки; г) встановлюють забезпечувальні (охоронні) засоби проведення декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки.
8. Правові норми, які регулюють здійснення окремих видів декларування, містять нормативно-правові акти різної галузевої належності, однак їх основна мета зводиться до гарантування права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля, забезпечення його якісного стану (на внутрішньому і зовнішньому рівнях) згідно з основними нормативами екологічної безпеки, мінімізації ризику спричинення шкоди навколишньому природному середовищу та життю і здоров’ю громадян, що дає підстави стверджувати про формування нового інституту екологічного права (права екологічної безпеки) в межах основних функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища / функціонально-правового механізму забезпечення екологічної безпеки.
9. Визначені види декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки здебільшого характеризуються або відсутністю встановленого механізму декларування або відсутністю чіткого переліку об’єктів, які підлягають такому декларуванню, що стає підставою для винесення пропозиції про необхідність удосконалення чинного законодавства України через прийняття та розроблення спеціальних нормативних актів з даного питання.
10. Правовідносини у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки – це врегульовані нормами екологічного законодавства суспільні відносини, що виникають між суб’єктами господарювання, діяльність яких пов’язана з експлуатацією об’єктів підвищеної небезпеки, реалізацією декларованої продукції, експлуатацією гідротехнічних споруд та перевезенням небезпечних вантажів, а також між органами державної влади і місцевого самоврядування щодо розроблення, затвердження, експертизи та реєстрації декларацій безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки та проведення контролю й нагляду за продекларованими об’єктами.
11. Правовідносини у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки передусім є:
– правовідносинами регулятивного характеру, оскільки головною метою їх виникнення, функціонування і припинення є виконання закріпленого в законодавстві обов’язку суб’єктів господарювання, діяльність яких пов’язана з об’єктами підвищеної екологічної небезпеки, розробити декларацію безпеки об’єкта підвищеної екологічної небезпеки з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, ліквідації їх можливих наслідків та попередження заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян;
– правовідносинами охоронюваного характеру, оскільки спрямовані на охорону навколишнього природного середовища та життя і здоров’я людини від настання надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
– правовідносинами процесуального характеру, оскільки визначають перелік повноважень, з одного боку, фізичних і юридичних осіб, які є власниками або користувачами об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, а з іншого – уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері розроблення, затвердження, експертизи та реєстрації декларацій об’єктів підвищеної екологічної небезпеки;
– правовідносини відносного характеру, оскільки виникають між конкретними уповноваженими і зобов’язаними особами з метою набуття права на використання об’єктів підвищеної екологічної небезпеки;
– правовідносини динамічного характеру, оскільки завжди перебувають у стані реалізації (розроблення й затвердження декларацій є періодичною процедурою, що здійснюється один раз на кілька років (стосовно декларацій безпеки об’єктів підвищеної небезпеки та декларацій безпеки гідротехнічних споруд) або на кожну партію товару чи вантажу (стосовно декларацій відповідності та декларацій безпеки небезпечного вантажу);
– правовідносинами реального або конкретного характеру, оскільки вони завжди виникають між конкретними суб’єктами в процесі реалізації права на здійснення екологічно небезпечних видів діяльності, пов’язаної з певним ризиком настання негативних наслідків для навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей.
12. Правовідносини у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки виникають у встановлених законом випадках за наявності відповідної правоздатності суб’єктів господарювання, а також органів державної влади і місцевого самоврядування на підставі визначених законодавством юридичних фактів та становлять систему взаємопов’язаних між собою суб’єктивних прав та обов’язків суб’єктів, обумовлених інтересом останніх у задоволенні своїх потреб.
Правовідносини, які виникають у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, за своєю юридичною силою є екологічними правовідносинами, які для досягнення найбільшої ефективності правового регулювання можуть бути врегульовані переважно засобами й методами екологічного права як окремої самостійної галузі.
Правовідносини у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки в динаміці свого розвитку є комплексними міжгалузевими правовідносинами, які виникають під час реалізації норм основоположних інститутів екологічного права (охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки довкілля і життя та здоров’я людей, управління в галузі екології, відповідальність за порушення вимог екологічного законодавства тощо).
13. Суб’єктами вказаних правовідносин є: 1) фізичні та юридичні особи: а) які здійснюють будівництво та експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки; б) які здійснюють будівництво та експлуатацію гідротехнічних споруд; в) які здійснюють виготовлення окремих видів продукції; г) власники небезпечних вантажів, що перевозяться всіма видами транспорту, окрім трубопровідного; 2) органи державної влади та місцевого самоврядування, до яких належать: а) органи загальної компетенції та б) органи спеціальної компетенції.
До органів державної влади загальної компетенції належать: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, обласні (міські) та районні державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування. До органів державної влади спеціальної компетенції належать органи надвідомчого та галузевого характеру. До органів надвідомчого характеру належать: Міністерство екології та природних ресурсів України в особі Державної екологічної інспекції України, Міністерство охорони здоров’я України в особі Державної санітарно-епідеміологічної служби України, Міністерство надзвичайних ситуацій України в особі Державної інспекції техногенної безпеки України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції. До органів галузевого характеру у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки належать: Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів; Міністерство інфраструктури України в особі уповноважених ним органів: Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державної авіаційної служби України, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.
14. Потребують удосконалення положення чинного законодавства щодо визначення центрального органу державної виконавчої влади у сфері технічного регулювання та центрального органу державної виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності, оскільки у зв’язку з адміністративно-структурною реформою органів центральної державної виконавчої влади ці повноваження опинилися в компетенції одного органу – Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.
15. Безпосереднім об’єктом декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки є декларація безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, яка містить інформацію про відповідність декларованого об’єкта вимогам екологічного законодавства.
Водночас опосередкованим об’єктом декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки виступає навколишнє природне середовище та життя і здоров’я людей, оскільки сам комплекс дій щодо розроблення декларації безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки у даному разі все ж таки спрямований на гарантування екологічної безпеки. Таким чином, декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки є одним із засобів забезпечення екологічної безпеки.
16. Необхідне розроблення або доповнення національного законодавства положеннями про обов’язковість запровадження єдиного інформаційного блоку з обнародуванням усіх розроблених на сьогодні декларацій безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, а також посилення контролю за якістю таких документів і притягненням винних у наданні недостовірної інформації осіб до юридичної відповідальності, зокрема через розроблення та прийняття нормативно-правового акта, присвяченого питанням проведення експертизи декларацій безпеки об’єктів підвищеної небезпеки в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про об’єкти підвищеної небезпеки : Закон України від 18 січня 2001 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 15. – Ст. 73.
2. Про перевезення небезпечних вантажів : Закон України від 6 квітня 2000 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 28. – Ст. 222.
3. Про підтвердження відповідності : Закон України від 17 травня 2001 р. [в редакції від 2 грудня 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32. – Ст. 169.
4. Словарь русского языка : в 4 т. Т. 1 : А–Й / АН СССР, Ин-т рус. яз. ; под ред. А.П. Евгеньевой. – 3-е изд., испр. и доп. – М. : Рус. яз., 1985. – 736 с.
5. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн : хрестоматія для студентів юрид. вузів та факультетів / О.О. Шевченко. – К. : Вентурі, 1995. – 176 с.
6. Юридична енциклопедія : в 6 т. Т. 2 : Д–Й / голова редкол. Ю.С. Шемшученко. – К. : Укр. енцикл., 1999. – 744 с.
7. Актуальні проблеми міжнародного права навколишнього середовища : підруч. / Кравченко С.М., Андрусевич А.О., Бонайн Дж. ; за заг. ред. С.М. Кравченко. – Львів : Вид. центр ЛНУ, 2002. – 336 с.
8. Про державний суверенітет України : Декларація Верховної Ради УРСР від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
9. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1991 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
10. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища : постанова Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 46. – Ст. 637.
11. Про екологічну експертизу : Закон України від 9 лютого 1995 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 8. – Ст. 54.
12. Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку : постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 // Зібрання Постанов Уряду України. – 1995. – № 10. – Ст. 252.
13. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення : Закон України від 24 лютого 1994 р. [в редакції від 4 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 29. – Ст. 190.
14. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки : навч. та наук.-практ. посіб. – К. : Знання-Прес, 2002. – 332 с.
15. Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру : Закон України від 8 червня 2000 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 337.
16. Про відходи : Закон України від 5 березня 1998 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36–37. – Ст. 242.
17. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. [в редакції від 19 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47. – Ст. 349.
18. Про затвердження Інструкції з організації перевезень вантажів повітряним транспортом : наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 2 листопада 2005 р. № 822 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 47. – Ст. 2976.
19. Про затвердження Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення : наказ Міністерства транспорту України від 14 грудня 1998 р. № 497 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 2. – Ст. 258.
20. Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки : постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 956 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 29. – Ст. 1357.
21. Дубовик О.Л. Экологическое право : учеб. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003. – 584 с.
22. Габдюшев Р.И. Уроки декларирования безопасности производственных объектов Республики Башкортостан / Р.И. Габдюшев, А.Б. Галяутдинов, А.В. Росляков // Безопасность труда в промышленности. – 1999. – № 8. – С. 10–12.
23. Про затвердження Порядку функціонування оперативного взаємного сповіщення про продукцію, що становить серйозний ризик, та подання повідомлень для внесення до неї : постанова Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2011 р. № 1398 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 7. – Ст. 245.
24. Про порядок визначення відповідності діяльності об’єктів, які підлягають приватизації, вимогам екологічної безпеки : Наказ Фонду державного майна України і Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки № 1598/194 від 21 вересня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 38. – Ст. 105.
25. Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Фонду державного майна України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 19 серпня 1999 р. № 1598/194: наказ Фонду державного майна України і Міністерства екології та природних ресурсів України № 1819/540 від 14 грудня 2011 р. // Офіційний вісник України. – 2012. – № 5. – Ст. 195.
26. Дубовик О.Л. Европейское экологическое право. Теория и законодательство (Обзор работ Л. Кремера) / [О.Л. Дубовик, С.А. Халчанский, Ю.Р. Храмова и др.] // Современное экологическое право в России и за рубежом. – М. : ИГП, ИНИОН РАН, 2001. – С. 153–174.
27. Охрана природы. Экологический паспорт промышленного предприятия. Основные положения. ГОСТ № 17.0.0.04–90. – М. : Гос. Комитет СССР по охране природы, 1990. – 28 с.
28. Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів [Електронний ресурс] : наказ Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19 грудня 1995 р. № 252. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0466-95.
29. Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів: наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в редакції від 16 серпня 2005 р. № 140 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 35. – Ст. 2164.
30. Екологічне право: Особлива частина : підруч. [для студ. юрид. вузів і факультет.] : повний акад. курс / за ред. В.І. Андрейцева. – К. : Істина, 2001. – 544 с.
31. Про затвердження Тимчасового порядку декларування відповідності продукції з низьким ступенем ризику для життя і здоров’я споживачів : наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 грудня 2005 р. № 342 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 52. – Ст. 3381.
32. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій : навч. посіб. / Андрейцев В.І. – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
33. Фролов М.О. Правові аспекти екологічного ризику : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.06 / М.О. Фролов ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – 20 с.
34. Краснова М.В. Правові аспекти гарантій прав на землю / М.В. Краснова // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. – 2004. – Вип. 58. – С. 99–107. – (Серія : Юридичні науки).
35. Андрейцев В.І. Конституційне право громадян на екологічну безпеку: функціонально-процесуальні гарантії / В.І. Андрейцев // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. – 2002. – Вип. 46. – С. 82–89. – (Серія : Юридичні науки).
36. Юридична енциклопедія : в 6 т. Т. 5 : П–С / голова редкол. Ю.С. Шемшученко. – К. : Укр. енцикл., 2003. – 736 с.
37. Социологический энциклопедический словарь / ред.-координатор Г.В. Осипов. – М. : Инфра-М, Норма, 1998. – 488 с.
38. Про схвалення Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 р. : розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 р. № 880-р // Офіційний вісник України. – 2007. – № 79. – Ст. 2961.
39. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 р. : Закон України від 21 грудня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 26. – Ст. 218.
40. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 червня 2003 р. [в редакції від 13 жовтня 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
41. Пожаровзрывоопасность веществ и матеориалов. Номенклатура показателей и методы их определения : ГОСТ 12.1.044-89, утверджен и введен в действие постановлением Государственного комитета СССР по управлению качеством продукции и стандартам от 12 декабря 1989 г. № 3683. – М. : Изд-во стандартов, 1989. – 99 с.
42. Грузы опасные. Классификация и маркировка : ГОСТ 19433-88, утвержден и введен в действие постановлением Государственного комитета СССР по стандартам от 19 августа 1988 г. № 2957. – М. : Изд-во стандартов. – 1988. – 57 с.
43. Система стандартов безопасности труда. Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности : ГОСТ 12.1.007-76, утвержден и введен в действие постановлением Государственного комитета стандартов Совета Министров СССР от 10 марта 1976 года № 579. – М. : Гостехиздат, 1976. – 3 с.
44. Система стандартов безопасности труда. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны : ГОСТ 12.1.005-88, утвержден и введен в действие постановлением Государственного комитета СССР по стандартам от 29 сентября 1988 года № 3388. – М. : Изд-во стандартов, 1988. – 49 с.
45. Перелік наркотичних (психотропних) комбінованих лікарських засобів, що містять малу кількість психотропних речовин списку № 2 таблиці III Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р. № 770 : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23 квітня 2007 р. № 202 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 46. – Ст. 1930.
46. Про пестициди та агрохімікати : Закон України від 2 березня 1995 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 14. – Ст. 91.
47. Про ветеринарну медицину : Закон України від 25 червня 1992 р. [в редакції від 17 липня 2011 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 531.
48. Охрана природы. Почвы. Классификация химических веществ для контроля загрязнения : ГОСТ 17.4.1.02-83, утвержден и введен в действие постановлением Государственного комитета СССР по стандартам от 17 грудня 1983 г. № 6107. – М. : Изд-во стандартов. – 1984. – 3 с.
49. Бринчук М.М. Правовая охрана окружающей среды от загрязнения токсическими веществами / М.М. Бринчук. – М. : Наука, 1990. – 213 с.
50. Про затвердження Методики ідентифікації потенційно небезпечних об’єктів: наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 23 лютого 2006 р. № 98 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 12, № 14. – 2006 ; № 18. – 2006. – Ст. 841.
51. Митний кодекс України від 13 березня 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 44–45, № 46–47, № 48. – Ст. 552.
52. Питання, пов’язані із застосуванням митних декларацій : постанова Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 р. № 450 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 40. – Ст. 1545.
53. Про затвердження Правил ядерної та радіаційної безпеки при перевезенні радіоактивних матеріалів : наказ Державного комітету ядерного регулювання України // Офіційний вісник України. – 2006. – № 38. – Ст. 2606.
54. Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру : постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1788 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 47. – Ст. 2163.
55. Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів : наказ МНС України від 18 грудня 2000 р. № 338 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 4. – Ст. 164.
56. Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів [Електронний ресурс] : наказ Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19 грудня 1995 р. № 252. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0466-95.
57. Про затвердження Методики ідентифікації потенційно небезпечних об’єктів : Наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 23 лютого 2006 р. № 98 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 12, № 14, № 18. – Ст. 841.
58. Про затвердження Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах : Наказ Міністерства надзвичайних ситуацій України від 3 квітня 2012 р. № 661 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 40. – Ст. 1562.
59. Про меліорацію земель: Закон України від 14 січня 2000 р. [в редакції від 17 листопада 2010 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 11. – Ст. 90.
60. Про безпеку гідротехнічних споруд : Закон Російської Федерації від 21 липня 1997 р. // СЗ РФ. – 1997. – № 30. – Ст. 3589.
61. Про безпечність та якість харчових продуктів та продовольчої сировини : Закон України від 23 грудня 1997 р. [в редакції від 4 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 19. – Ст. 98.
62. Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності : Закон України від 1 грудня 2005 р. [в редакції від 2 грудня 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 12. – Ст. 101.
63. Про затвердження Технічного регламенту модулів оцінки відповідності та вимог щодо маркування національним знаком відповідності, які застосовуються в технічних регламентах : постанова Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2003 р. № 1585 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 41. – Ст. 2175.
64. Ковальчук Т.Г. Правові питання забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 / Т.Г. Ковальчук; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1996. – 20 c.
65. Про затвердження Санітарних правил і норм по застосуванню харчових добавок [Електронний ресурс] : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 16 грудня 1996 р. № 222. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0715-96.
66. Про затвердження Державного гігієнічного нормативу «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів канцерогенних для людини : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 6 березня 1997 р. № 25 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 11. – Ст. 107.
67. Про реалізацію статті 28 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів : постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1023 // Урядовий кур’єр. – 2006. – № 147, 9 серп.
68. Про затвердження Тимчасового порядку декларування відповідності продукції з низьким ступенем ризику для життя і здоров’я споживачів : Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 грудня 2005 р. № 342 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 52. – Ст. 3381.
69. Про затвердження переліку певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, право на вчинення яких набувається на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства : постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 2010 р. № 449 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 45. – Ст. 1469.
70. Про затвердження переліку певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, які не можуть провадитися на підставі подання декларації відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства : постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 725 // Офіційний вісник України. – 2010. – № 65. – Ст. 2240.
71. Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів: Закон України від 31 травня 2007 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 35. – Ст. 484.
72. Угода про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень : Указ Президента України «Про приєднання України до угоди Угода про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень від 2 квітня 2007 р. № 262/2007 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 24. – Ст. 980.
73. Про молоко та молочні продукти : Закон України від 24 червня 2004 р. [в редакції від 7 червня 2010 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 47. – Ст. 513.
74. Про зерно та ринок зерна в Україні : Закон України від 4 липня 2002 р. [в редакції від 3 квітня 2009 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 35. – Ст. 258.
75. Про державну підтримку сільського господарства України : Закон України від 24 червня 2004 р. [в редакції від 3 серпня 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 49. – Ст. 527.
76. Про насіння і садивний матеріал : Закон України від 26 грудня 2002 р. [в новій редакції від 3 грудня 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 13. – Ст. 92.
77. Про карантин рослин : Закон України від 30 червня 1993 р. [в редакції від 30 травня 2011 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 34. – Ст. 352.
78. Про виноград та виноградне вино : Закон України від 16 червня 2005 р. [в редакції від 15 березня 2011 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 31. – Ст. 419.
79. Про рослинний світ : Закон України від 9 квітня 1999 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 198.
80. Про Червону книгу України : Закон України від 7 лютого 2002 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 30. – Ст. 201.
81. Про тваринний світ : Закон України від 13 грудня 2001 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 14. – Ст. 97.
82. Про захист тварин від жорстокого поводження : Закон України від 21 лютого 2006 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 27. – Ст. 230.
83. Про охорону атмосферного повітря : Закон України від 16 жовтня 1992 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50. – Ст. 678.
84. Водний кодекс України від 6 квітня 1995 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
85. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16 червня 1992 р. [в редакції від 14 липня 2011 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 502.
86. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 17. – Ст. 99.
87. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. [в редакції від 3 грудня 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3–4. – Ст. 27.
88. Про нафту і газ : Закон України від 12 липня 2001 р. [в редакції від 7 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 50. – Ст. 262.
89. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 36. – Ст. 340.
90. Про затвердження Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами : постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 1631 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 42. – Ст. 2222.
91. Про охорону праці : Закон України від 14 жовтня 1992 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
92. Про пожежну безпеку : Закон України від 17 грудня 1993 р. [в редакції від 19 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 5. – Ст. 21.
93. Про автомобільні дороги : Закон України від 8 вересня 2005 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 51. – Ст. 556.
94. Про регулювання містобудівної діяльності : Закон України від 17 лютого 2011 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 34. – Ст. 343.
95. Про радіочастотний ресурс України : Закон України від 1 червня 2000 р. [в редакції від 18 листопада 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 298.
96. Кловач Е.В. Правовое регулирование безопасности в потенциально опасных отраслях промышленности / Е.В. Кловач // Безопасность труда в промышленности. – 1992. – № 8. – С. 59–64.
97. Кирьянов Ю.Г. Декларация о безопасности потенциально опасных промышленных объектов / Ю.Г. Кирьянов, С.М. Лыков, А.С. Печеркин, В.И. Сидоров // Химическая промышленность. – 1992. – № 12. – С. 45–49.
98. Иванов Е.А. Об основных принципах формирования государственной политики в области промышленной безопасности опасных производственных объектов / Е.А. Иванов // Безопасность труда в промышленности. – 2002. – № 1. – С. 7–11.