ПРАВОВІ ФОРМИ ДЕМОКРАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ПРИШЛЯК ГАЛИНА ЯРОСЛАВІВНА

УДК 342.951 : 351.9 ] (477)

ПРАВОВІ ФОРМИ ДЕМОКРАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Кельман Михайло Степанович,
кандидат юридичних наук, доцент

Львів – 2011
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА, ТЕОРЕТИЧНА БАЗА МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМ ДЕМОКРАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ..……………..10
1.1. Теоретичні основи інституту демократичного контролю (наукознавчий аспект)…….……………………………………………………………….10
1.2. Методологія дослідження форм демократичного контролю…………..23
Висновок до розділу 1…………………………………………………………...47

РОЗДІЛ 2. КОНТРОЛЬ НАРОДУ У ПРОЦЕСІ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА……………………………………….……………………………..51
2.1. Становлення і розвиток інституту демократичного контролю.…………51
2.2. Визначальні положення політико-правових вчень про демократичний контроль..……………………………………………………………………………...93
2.3. Участь народу у здійсненні влади та у контролі над її діяльністю із залученням інститутів демократії ……..……...……………………………………103
Висновок до розділу 2………………………………………………………….125

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВИХ ФОРМ ДЕМОКРАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ…….128
3.1. Правові форми демократичного контролю: поняття та класифікація….128
3.2.Шляхи забезпечення механізму реалізації правових форм демократичного контролю в Україні…………………………………………………………………..162
Висновок до розділу 3………………………………………………………….171

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………....174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….............………..180

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Зумовлене кардинальними змінами соціально-економічного і суспільно-політичного становища України реформування усіх сфер державного життя нашого суспільства передусім пов’язане з удосконаленням структурних елементів влади, створенням нових інститутів та норм безпосередньої демократії, що повинні забезпечити ефективне залучення народу до управління державними і суспільними справами, насамперед через налагодження дієвого контролю за роботою представницьких органів і державного апарату. У розв’язанні цієї актуальної проблеми важливе значення має ініціатива громадськості щодо створення системи постійного діалогу й взаємодії інститутів громадянського суспільства, органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Усіляко підтримуючи і розвиваючи цю ініціативу, постійно дбаючи про посилення контрольної функції держави, керівні владні чільники водночас повинні приділяти належну увагу розбудові інститутів громадянського суспільства, активізації громадських організацій як повноцінних учасників вирішення соціально-економічних та соціокультурних питань, що, безумовно, передбачає суттєве розширення компетенції інституцій громадянського суспільства, зокрема передачі частини функцій, які нині виконують органи державної влади, громадським організаціям та органам місцевого самоврядування.
Усе це формує і зміцнює основоположну сферу державно-правових відносин, передусім тих, що складаються між народом і державою, громадянином і владою. Ці державно-правові відносини органічно встановлюються між органами державної влади, з одного боку, громадянами та їхніми об’єднаннями – з іншого, а відтак розвиваються і поглиблюються у зв’язку з необхідністю неухильного дотримання принципу народного суверенітету під час здійснення політичної влади.
Варто наголосити, що за двадцятиріччя досить складного державотворчого процесу в Україні нагромадилося нових і водночас чимало суперечливих явищ, які вимагають ґрунтовного наукового аналізу. Тож вибір об’єктом дослідження і традиційних, усталених у світовій практиці, і нових форм демократичного контролю за діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування зумовлений насамперед тим, щоб науково обґрунтувати низку пропозицій, спрямованих на розв’язання актуальної проблеми. Безумовно, для успішного виконання такого масштабного завдання потрібні консолідація всіх громадських рухів, об’єднання зусиль громадян та їхніх формувань на основі всебічного відкритого обговорення й акумуляції думок, зіставлення і врахування інтересів, колективного й узгодженого ухвалення рішень, що мають наближувати реалізацію ідеї загальнонародного консенсусу щодо життєво важливих проблем розвитку громадянського суспільства.
Науковому осмисленню функціонування такого інституту громадянського суспільства, як демократичний контроль, українські та зарубіжні вчені приділили чимало уваги. Дослідники наголошують, що саме він є важливою складовою частиною громадського самоврядування, з розвитком якого пов’язане становлення громадянського суспільства, темпи його утвердження в Українській демократичній, правовій державі. У цьому контексті слід відзначити значущість науково-теоретичних положень про роль контролю як соціального явища, викладених й обґрунтованих у працях О. Андрійко, Ю. Барабаша, Ю. Битяка, Г. Бребан, Д. Валадеса, Б. Гурне, Ю. Дмитрієва, О. Зайчука, Ж. Зіллер, М. Кельмана, М. Козюбри, В. Комарової, В. Котюка, М. Оніщука, О. Полінець, В. Погорілка, Н. Плахотнюка, П. Рабіновича, О. Сушинського, В. Трипольського, В. Федоренка, Ю. Фрицького, В. Цвєткова та ін.
Незважаючи на істотний у кількісному вимірі доробок, є підстави констатувати, що українські вчені досі комплексно не дослідили поняття демократичного контролю як окремого інституту в системі народовладдя, не розкрили на належному рівні роль його правових форм у становленні й розвитку демократичної, правової держави, не дали відповідей на низку питань, пов’язаних з удосконаленням контрольних функцій громадськості. А між тим недосконалість реалізації правових форм демократичного контролю в сучасній Україні, недостатня розробленість методологічних принципів його інституалізації позначаються на перебігу соціальних змін, призводять до поширення негативних процесів у суспільних відносинах. З уваги на необхідність усунення цих прогалин у вітчизняному правознавстві і вибрано тему цього дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено в контексті науково-дослідної роботи Львівського державного університету внутрішніх справ за напрямом «Філософсько-правові та теоретично-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні» (державний реєстраційний номер 0109U007855), а також узагальнення позитивних результатів вивчення зарубіжного досвіду під час опрацювання визначальних аспектів комплексної теми за напрямом «Проблеми реформування правової системи України» (державний реєстраційний номер 0109U007853).
Мета і завдання дослідження. Мета наукового пошуку – узагальнити і розвинути загальнотеоретичні уявлення щодо проблеми демократичного контролю як окремого правового інституту та його правових форм.
Для досягнення мети дисертаційної роботи поставлено такі основні завдання:
- здійснити теоретико-методологічне обґрунтування демократичного контролю як окремого правового інституту в системі народовладдя;
- проаналізувати становлення та розвиток демократичного контролю;
- розкрити сутність та характерні риси демократичного контролю як соціального явища;
- з’ясувати значення інститутів демократії у здійсненні народом влади та контролю над нею;
- розкрити зміст та дієвість правових форм демократичного контролю;
- визначити шляхи забезпечення механізму реалізації правових форм демократичного контролю в Україні.
Об’єкт дослідження – демократичний контроль як державно-правовий інститут в Україні.
Предмет дослідження – правові форми демократичного контролю в Україні.
Методи дослідження. В основу наукової роботи покладено комплекс філософських, загальнонаукових та спеціально-правових методів. Основним з них, що дозволив реалізувати сформульовану в дисертації мету, є системний метод. Його використання дало змогу дослідити сформульовану проблему в єдності її соціального змісту і юридичної форми, здійснити всебічний аналіз форм демократичного контролю в Україні за діяльністю органів державної влади й управління.
З урахуванням особливостей діалектичного методу демократичний контроль розглянуто в його процесуальній сутності як складову частину державного управління й самоорганізації суспільства щодо виявлення і вирішення суспільних суперечностей. На підставі детермінаційного методу констатовано, що визначення категорії «демократичний контроль» і виявлення її юридичних властивостей, зокрема принципів цієї форми народовладдя, неможливі без визначення причиново-наслідкових зв’язків між досліджуваним явищем і соціальним середовищем (підрозділи 1.2, 2.2, 3.1); завдяки методу історизму об’єктивно встановлено, що засновані на радянській теорії та практиці форми демократичного контролю виявилися малоефективними, враховуючи це, потрібно шукати принципово нові сучасні шляхи розвитку й удосконалення цього виду прямого народовладдя; за допомогою функціонального методу пізнано механізм дії та вдосконалення структури елементів демократичного контролю – народовладної ідеології, відповідного законодавства України та правового механізму реалізації демократичного контролю (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1).
На основі принципу композиції та компліментарності використано філософсько-правові методи в умовах методологічного плюралізму. У процесі дослідження здійснено порівняльний аналіз українських та зарубіжних конституційно-правових актів (підрозділи 2.3, 3.1, 3.2), а також аналітичний огляд тематично наближеної юридичної, філософської, соціологічної, економіко-управлінської, політичної літератури (підрозділи 1.2, 2.2).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що визначено місце і роль демократичного контролю (контролю народу) в системі народовладдя (державного будівництва); схарактеризовано механізм його практичної реалізації, можливості і межі правового регулювання; розроблено рекомендації щодо підвищення ефективності цього важливого державно-правового інституту.
У дисертації викладено низку нових концептуальних положень, висновків і рекомендацій, що мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:
уперше:
- теоретично обґрунтовано концептуальну сутність понять «демократичний контроль» та «правові форми демократичного контролю»;
- доведено необхідність виокремлення демократичного контролю як комплексного правового інституту;
- з’ясовано передумови ефективного функціонування правових форм демократичного контролю;
- визначено доцільність подальшої інституціалізації демократичного контролю як важливого чинника його вдосконалення і посилення впливу його форм на суспільні відносини в умовах розбудови громадянського суспільства;
удосконалено:
- систематизацію українського та зарубіжного історико-правового досвіду застосування різних форм демократичного контролю, впровадження їх у практику державного будівництва;
- теоретико-правову мотивацію досягнення відкритого діалогу та партнерства органів державної влади, органів місцевого самоврядування з інституціями громадянського суспільства та широкого залучення громадян до процесу державного управління;
набуло подальшого розвитку:
- конституційно-правове обґрунтування засад забезпечення дієвого контролю народу над всіма гілками державної влади, опираючись на чинні нормативні акти, до яких необхідно внести низку запропонованих уточнень;
- застосування механізму здійснення правових форм демократичного контролю;
- використання способів поєднання форм безпосередньої та представницької демократії для забезпечення громадянам організованої участі у владі та контролю над нею;
- формування сутності та значення демократичного контролю.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони мають і науково-теоретичне, і практичне значення:
- у науковій роботі – для подальших теоретичних розробок проблем дієвого демократичного контролю;
- у правотворчості – у результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства‚ зокрема Конституції України, Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», Закону України «Про об’єднання громадян», а також обґрунтовано доцільність ухвалення закону, що гарантуватиме право громадян на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації як форм демократичного контролю.
- у правореалізації – для підвищення рівня правової культури та правосвідомості населення при застосуванні правових форм демократичного контролю;
- у навчальному процесі – під час викладання таких навчальних дисциплін, як «Філософія права», «Соціологія права», «Теорія держави і права», «Актуальні проблеми теорії держави і права», «Конституційне право».
Результати дисертаційної роботи використовують у навчальному процесі в Львівському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження № 47 від 31.08.2011) та Львівському інституті Міжрегіональної академії управління персоналом (акт впровадження № 294 від 25.07.2011) при викладанні дисциплін «Теорія держави і права», «Актуальні проблеми теорії держави і права», «Конституційне право».
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації положення, узагальнення, оцінки, висновки та пропозиції обґрунтовані на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу матеріалів практики діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування, наукових та нормативних джерел.
Апробація результатів дослідження. За результатами дослідження проблеми загалом та окремих її аспектів одержані висновки було оприлюднено на науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми правового захисту суб’єктивних прав та свобод особи в сучасних умовах формування громадянського суспільства та становлення правової держави» (м. Львів, 2008); «Актуальні проблеми правового захисту суб’єктивних прав та свобод особи в сучасних умовах формування громадянського суспільства та становлення правової держави» (м. Львів, 2009); «Актуальні питання юридичної науки – 2010» (м. Львів, 2010); «Історико-правові дослідження у сфері захисту прав особи» (м. Львів, 2010); «Проблеми державотворення та правотворення в Україні» (м. Львів, 2011); «Актуальні питання юридичної науки – 2011» (м. Львів, 2011).
Публікації. Основні положення і результати дисертації викладено в 11 публікаціях: 5 статей опубліковано у фахових виданнях, 6 – у збірниках тез науково-практичних конференцій.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що охоплюють сім підрозділів, висновків, списку нормативно-правових актів і літератури. Загальний обсяг роботи становить 212 сторінок, з яких 179 – основний текст, 33 – список використаних джерел, серед яких нормативно-правові акти, довідкова та спеціальна література (369 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено концептуальні положення функціонування правових форм демократичного контролю, аналітично-прогностично розкрито можливості їх удосконалення з метою широкого застосування в умовах розбудови громадянського суспільства. Для цього було з’ясовано теоретико-правові підходи забезпечення демократичного контролю в суспільстві, який уже склався, та проведено системний аналіз із застосуванням зарубіжної практики у цьому напрямі крізь призму змін та трансформацій, яких зазнає контрольно-владна діяльність народу.
Осмислення основних результатів проведеного дослідження є підставою для таких підсумкових узагальнень і пропозицій:
1. На основі опрацювання великої кількості літературних публікацій констатовано, що нині у вітчизняному правознавстві поки що нема монографічних праць, присвячених демократичному контролю як окремому інституту юридичної науки, що й зумовлює потребу заповнення цієї прогалини. Очевидно, важливу роль у вивченні усіх аспектів становлення, розвитку й функціонування демократичного контролю покликана відігравати вибрана методологія дослідження цього політико-правового явища, яка є системою теоретико-правових поглядів, наукових підходів, принципів, методів, прийомів і способів пізнання та об’єктивної оцінки ідеології народного контролю, відповідного законодавства та правового механізму реалізації форм демократичного контролю. Слід умовно виділити такі системи методів пізнання загальної теорії держави і права: загальнофілософські, загальнонаукові, спеціальні та приватнонаукові. Загальнофілософські методи формують основні методологічні підходи до дослідження основ демократичного контролю та світогляд дослідників цієї теоретико-правової проблематики. Ефективним у дослідженні теоретико-правових засад демократичного контролю є детермінаційний методологічний підхід, який запропонував Лаплас. За допомогою цього підходу можна визначити категорію «демократичний контроль» і виявити її юридичні властивості, зважаючи на причиново-наслідкові зв’язки між досліджуваним явищем і соціальним середовищем.
Перспективним методологічним підходом у дослідженні проблеми розвитку демократичного контролю є й метод історизму, адже ґенеза народного контролю має переважно формаційний характер, а основні віхи розвитку цього інституту тісно пов’язані із соціальними перетвореннями, які зазвичай мають класовий або національний характер.
Актуальними є й діалектичні методологічні підходи, які вимагають всебічного підходу до вивчення проблем теорії та практики форм демократичного контролю, вивчення зв’язків інститутів безпосередньої та представницької демократії щодо організації контролю народу за державними органами в Україні. Діалектичний підхід важливий і в розв’язанні парадигми щодо минулого, те¬перішнього і майбутнього демократичного контролю.
Застосований для дослідження проблем демократичного контролю в дисертаційній роботі набір методів не є вичерпним, оскільки сама методологічна система теорії держави і права, якій властивий динамізм, перебуває на стадії форму¬вання і постійно поповнюється новими методами. Тому розвиток дієвого демократичного контролю в умовах сучасного державотворення логічно сприятиме й удосконаленню методології відповідних наукових досліджень в Україні.
2. Історичний аналіз визначення місця і ролі демократичного контролю в системі народовладдя свідчить, що демократичний контроль в усі часи був тісно пов’язаний з такими категоріями, як «демократія», «безпосередня демократія», або «пряме народовладдя», які пройшли складний шлях утвердження, становлення та розвитку до того рівня сприйняття, який нині властивий громадянському суспільству більшості цивілізованих країн світу. Складність і неоднозначність категорії «демократичний контроль» та її полівалентність у сучасних політико-правових реаліях можна пояснити з огляду на суперечливість розуміння і сприйняття категорії — «демократія», яка й була покладена в ос¬нову досліджуваного явища.
Демократія як політико-правове вчення про владу народу в суспільстві та державі ще з античної епохи викликає суперечності серед мислителів і політиків та підлягає постійному переоцінюванню. Навіть істотно збагатившись поглядами мислителів Реформації та Відродження, а також вченнями Новітнього часу, ідеї демократії не одержали абсолютно універсального і беззаперечного трактування. Тож наукові дослідження в різні історичні періоди, зокрема в останні роки, не знижують актуальності розроблення ні загальнотеоретичних, ні спеціальних питань, пов’язаних з інститутом демократичного контролю.
3. Аналізуючи різні погляди науковців на категорію «контроль», ми з’ясували, що велику увагу цьому терміну приділяють правники, зокрема адміністративісти. Вони визначають його як спосіб забезпечення законності і дисципліни в управлінні державними та суспільними справами, а також як функцію співвідношення з владою, специфічну стадію юридичного процесу, керівництва, як форму демократії, метод управління, елемент правової форми діяльності державних органів тощо.
З’ясовано, що тлумачення терміна «контроль» в англійсько-українському словнику термінів і понять з державного управління найбільше відповідає юридичному змісту контролю як форми безпосередньої участі народу у здійсненні контролю за діяльністю органів державної влади, де контролем визначено будь-яку перевірку відповідності конкретного об’єкта встановленим обмеженням, засоби впливу організації на досягнення необхідних результатів і контролю відповідності кількості і якості таких результатів організаційній специфіці.
Враховуючи різні позиції, вважаємо демократичний контроль одним із видів соціального (суспільного) контролю, який полягає у спостереженні народу за діяльністю органів державної влади, їх посадових осіб, в аналізі та перевірці цієї діяльності, що спрямовані на запобігання, виявлення та припинення дій, які спричиняють порушення конституційних прав та законних інтересів людини. Крім того, демократичний контроль є важливим чинником формування громадянського суспільства і тим елементом, що забезпечує взаємозв’язок державної влади і народу. Характерними рисами демократичного контролю є здійснення громадянами перевірки раціональності, економності, об’єктивної професійної обґрунтованості рішень органів державної влади, що виходять за межі правомірності, доцільності тих чи інших процесів в управлінні державними справами, а також контроль народу дозволяє одержати значний обсяг інформації, що допомагає йому брати активну участь у здійсненні державної влади.
4. Встановлено, що процес забезпечення громадянам організованої участі у владі та контролю над нею неможливо уяви¬ти поза межами поєднання інститутів демократії – безпосередньої та представницької. Пряма (безпосередня) демократія максимальною мірою забезпечує активну участь народу в соціальному управлінні, дає простір вияву громадянської ініціативи. Вона дозволяє народові самостійно й повновладно виражати волю в політико-правових актах. А представницька демократія – це здійснення влади обраними представниками народу, котрі діють або колегіально як органи, або ж як посадові особи. Тому тільки в єдності різних форм безпосередньої та представницької демократії створюватимуться організаційні гарантії повної підконтрольності посадових осіб населенню, які є найважливішим критерієм сучасної моделі самоврядування народу.
5. Зазначено, що під формами контролю народу слід розуміти ті елементи, які погоджено функціонують і в певний спосіб поєднуються, утворюючи механізм здійснення демократичного контролю. Оскільки зміст народовладдя полягає у здійсненні державної влади, то демократичний контроль можна вважати головною його інституційною формою. До його правових форм належать: всенародні голосування (референдуми); громадські ініціативи; збори та зібрання громадян за місцем їх проживання; реалізація громадянами усього комплексу політичних прав і свобод (право брати участь в управлінні справами суспільства і держави; право на інформацію; свобода слова, друку, зборів, мітингів і демонстрацій тощо; право на особисті та колективні звернення в державні органи і до посадових осіб; право на оскарження в суді неправомірних дій (рішень і вчинків) посадових осіб і державних органів, що утискають права громадян).
Проаналізувавши реалізацію правових форм демократичного контролю в Україні, пропонуємо: доповнити перелік політичних прав і свобод в конституційному законодавстві України правом громадян та їх об’єднань на контроль над органами державної влади і місцевого самоврядування; конкретизувати в подальшому конституційну норму про право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39 Конституції України); уточнити поняття «втручання» у ст. 8 Закону України «Про об’єднання громадян».
6. Аналітично доведено, що для налагодження правових форм демократичного контролю необхідний ефективний механізм участі народу в управлінні державними справами, тобто потрібно розвивати та зміцнювати інститути безпосередньої демократії, прямої участі громадян в ухваленні та реалізації найважливіших суспільно-політичних рішень. Також варто реалізовувати принципи виборності усіх посадових осіб, їх змінності в будь-який час та періодичної заміни, а підконтрольність представницьких органів державної влади безпосередньо народові та їх відповідальність перед ним має бути чіткіше закріплена в нашому конституційному законодавстві.
Крім того, очевидно, що усі суспільні формування, етнічні та соціальні спільноти, громадяни і суспільство загалом можуть і повинні глибоко усвідомити та засвоїти конституційні норми, визнати нагальну потребу керуватися ними, захищати їх та забезпечувати постійний контроль над їх дотриманням усіма державними структурами. Основним шляхом вдосконалення контролю народу в Україні є необхідність розроблення відповідного організаційно-правового механізму реалізації неруйнівного контролю народу над усіма гілками державної влади, тобто створення певного комплексу засобів (юридичних, інституціональних, матеріально-фінансових, організаційних, соціально-психологічних, системно-аналітичних тощо) або, іншими словами, завершення політичної, правової та адміністративної реформ. Йдеться про належне загальнодержавне і суспільне визнання такого комплексного правового інституту, як інститут демократичного контролю.
Невідкладним завданням є вдосконалення владних відносин на основі нової філософії влади – відкритого діалогу та партнерства з інституціями громадянського суспільства, широкого залучення громадян до практичного державного управління, проведення заходів з удосконалення політичної, правової освіти громадян України з урахуванням потреб та можливостей певних соціальних груп.
Розв’язання цих проблем можливе лише за умов поєднання інституційних змін у системі публічної влади з реформою територіальної організації влади в Україні та створення більш раціональної й ефективної системи територіальної організації публічної влади в державі, здатної гарантувати найвищу соціальну цінність людини, її права та свободи, створити оптимальні умови для її розвитку.
Отже, основними напрямами здійснення демократичного контролю в Україні можна вважати: визнання такого комплексного правового інституту, як інститут контролю народу; реформу політичної системи суспільства та реформу територіальної організації влади в Україні; залучення громадян (через партії та інші інститути громадянського суспільства) до процесів державного управління на принципах народовладдя; запровадження реальних механізмів дієвого діалогу влади з населенням; створення ефективних важелів для реалізації чинних і прийняття нових законодавчих нормативно-правових актів щодо політичних прав і свобод людини; закріплення в нашому конституційному законодавстві принципу підконтрольності представницьких органів державної влади безпосередньо народові та їх відповідальності перед ним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативно – правові акти
1. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
2. Декларація про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Cт.429.
3. Доповідь Уповноваженого з прав людини на засіданні Верховної Ради України 14 січня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://helsinki.org.ua/index.php/index.php?id=1295011998
4. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Офіційний вісник України. – 2008. – № 93. – Ст. 89.
5. Закон «Про вибори до Установчих Зборів Української Народної Республіки» // Вісник Генерального Секретаріату УНР. – 1917. – № 5. – С. 1 – 15.
6. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
7. Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 33. – Ст. 443.
8. Закон СРСР «Про всенародне голосування (референдум СРСР)» від 27 грудня 1990р.// Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. – 1991. – № 1. – Ст. 213.
9. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
10. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – С. 170.
11. Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
12. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 22. – Ст. 262.
13. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 41 – 45. – Ст. 529.
14. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.
15. Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 04 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – Ст. 270.
16. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 31. – Ст. 141.
17. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25 – 26. – Ст. 131.
18. Лист Міністерства юстиції України «Щодо правового регулювання проведення мирних заходів» від 16 листопада 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=%76%38%32%33%2D%33%32%33%2D%30%39
19. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.nau.ua/doc/?code=%39%39%35%5F%30%34%33
20. Послання Президента України Віктора Януковича до Українського народу від 03 червня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.president.gov.ua/news/17307.html
21. Постанова Верховної Ради України «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання» від 4 грудня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 51. – Ст. 533.
22. Резолюція 34/169 Генеральної Асамблеї ООН «Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку» від 17 грудня 1979 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon.nau.ua/doc/?code=%39%39%35%5F%32%38%32
23. Рішення Конституційного Суду України (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) № 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 28. – С. 109.
24. Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом) № 6-рп/2005 від 05 жовтня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 41. – Ст. 31.
25. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства» від 21 листопада 2007 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 89. – С. 89 –92.
26. Указ Президента України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» від 15 вересня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 38. – С. 17 – 18.
27. Указ Президента України «Про заходи у зв'язку з 70 – ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937 – 1938 років» від 21 травня 2007 р. // Офіційний вісник Президента України . – 2007. – № 13. – Ст. 26.
28. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації проведення зборів, мітингів, вуличних заходів і демонстрацій в СРСР» від 28 липня 1988 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v9306400-88
29. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990. – № 1. – Ст. 225.
Довідкова література
30. Англійсько – український словник термінів і понять з державного управління/ [уклад. Г.Райт та ін. ; пер. В.Івашко]. – К. : Основи, 1996. – 128с. : Бібліограф. С. 126 – 127.
31. Антологія української юридичної думки: в 6–ти т. / [за ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка] – К. : Вид. Дім «Юридична книга», 2003. – Т. 4. : Конституційне (державне) право. – 599 с.
32. Демократія : Антологія / [упор. О. Проценко] ; Наукове тов – во ім. В.Липинського ; Ін – т європейських досліджень НАН України. – К.: Смолоскип, 2005. – XXVIII, 1108 с.
33. Довідник з історії України / [за заг. ред. І.Підкови та Р.Шуста]. – К. : Генеза, 2001. – 1135 с.
34. История в энциклопедии Дидро и Д’Аламбера / [пер. с франц. и прим. Н.В. Ревуненковой ; под общ. ред. А. Д. Люблинской]. – Л. : Наука, Ленинградское отделение, 1978. – 312 с.
35. Конституционное право : Энциклопедический словарь / [отв. ред. и рук. авт. кол. С.А.Авакьян]. — М. : НОРМА : НОРМА-ИНФРА.М, 2000. — 675, [1] с.
36. Новий тлумачний словник української мови : у 3-х т. / [уклад. В.Яременко, О.Сліпушко]. – 2-е вид., випр. – К. : Аконіт, 2001. – Т. 1. – 926 с.
37. Новий тлумачний словник української мови : у 4-х т. / [уклад. В.В.Яременко, О.М. Сліпушко]. – К. : Аконіт, 1999. – Т. 2 – 910 с.
38. Словник іншомовних слів / [за ред. О.С. Мельничука] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://supermodern.narod.ru/slovnuk_meln/slova/ka.htm
39. Современная западная социология : словарь / [сост. Давыдов Ю. Н. и др.]. – М. : Политиздат, 1990. – 432 с.
40. Философский энциклопедический словарь / [подгот. А.Л. Грекулова и др.; редкол.: С. С. Аверинцев и др.]. – 2-е изд. – М. : Сов. энцикл., 1989. – 814 с.
41. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю.С.Шемшученко [та ін.] ; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України … [та ін.]. – К . : Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1998. – Т. 2 : Д – Й. – 1999. – 744 с.

Спеціальна література
42. Авер’янов В.Б. Проблеми демократизації державного управління в контексті адміністративної реформи в Україні / В.Б. Авер’янов // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 2. – С. 3 – 8.
43. Автономов А.С. Правовая онтология политики. К построению системы категорий / А.С. Автономов ; Фонд развития парламентаризма в России. – М. : ИНТОГРАФ, 1999. – 383 с. ил. – Библиогр. : с. 365 – 383.
44. Административное право России. Особенная часть: учеб. для вузов / [Бахрах Д.Н., Соловей Ю.П., Чемакин И.М. и др. ; рук. авт. коллектива и отв. ред. Д.Н. Бахрах]. – М. : Бек, 1997. – 320 с.
45. Азаркин Н. М. Монтескье : [Фр. мыслитель, юрист] / Н. М. Азаркин. – М. : Юрид. лит., 1988. – 126, [2] с.
46. Александров Н. Г. Законность и правовые отношення в советском обшестве / Н.Г. Александров. — М. : Госюриздат, 1955. — 176 с.
47. Алексеев-Попов В.С. О социальных и политических идеях Жан-Жака Руссо / В.С. Алексеев-Попов // Руссо Ж.-Ж. Трактаты. – М., 1969. – 287с.
48. Американские федералисты : Гамильтон, Мэдисон, Джей : Избранные статьи. / [пер., прим. и вступ. заметка Гр. Фрейдина ; ред. Валерий и Лида Челидзе]. – Benson, Vermont : Chalidze Publications, 1990. – 327 с.
49. Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д – ра юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право» / О. Ф. Андрійко; Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К. : [б.в.], 1999. – 38 с.
50. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно – правові засади / О.Ф. Андрійко. – К. : Наукова думка, 2004. – 300 с.
51. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность / [В.Ф. Сиренко и др.]. – К. : Наукова думка, 1993. – 164, [2] с.
52. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории / Аристотель. – Мн. : Литература, 1998. – 1392 с.
53. Аристотель. Афинская полития. Государственное устройство афинян / Аристотель; пер. и примеч. С.И. Родцига ; Российская акад. образования, Московский психолого-социальный ин-т . – 3-е изд., испр. – М. : Флинта, Московский психолого-социальный ин-т, 2007. – 233 с.
54. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Р. Арон ; перевод с фр. Г.И.Семенова. – М. : Текст : Лит.-изд. студия РИФ, 1993. – 301,[2] с.
55. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом (Опыт системного исследования) / В.Г. Афанасьев. – 2-е изд. доп. – М. : Политиздат, 1973. – 392 с.
56. Ашин Г. К. Современные теории елиты. Критический очерк / Г. К. Ашин. – М. : Междунар. отношения, 1985. – 256 с.
57. Бабинов Ю.А. Гражданское общество и демократия участия : монография / [Ю.А. Бабинов, А.А. Чемшит, В.Ф.Шрейдер]. – Севастополь : СевНГУ, 2006. – 418 с.
58. Барабаш Ю.Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект) : монографія / Ю.Г. Барабаш. – Харків : Легас, 2004. – 191 с.
59. Баранова С.Г. Демократія як тип політичного режиму / С. Г. Баранова. – Львів : Світ, 1998. – 116 с.
60. Батанов О.В. Конституційно-правовий статус терито¬ріальних громад в Україні : монографія / [за заг. ред. В.Ф. Погорілка]. — К. : Концерн Видавничий дім Ін Юре, 2003. — 512 с.
61. Бахрах Д.Н. Административное право : учеб. для вузов / Д.Н. Бахрах. – М. : БЭК, 1996. – 355 с.
62. Бердяев Н. Философия неравенства / Н. Бердяев; сост., авт. предисл., с. 3-20, и примеч. Л. В. Поляков. – М. : ИМА-пресс, 1990. – 285,[1] с.
63. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: монографія / Ю.П. Битяк ; Національна юридична академія ім. Я.Мудрого, Академія правових наук України. – Харків : Право, 2005. – 303 с.
64. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: проблеми становлення, розвитку та функціонування: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право» / Ю.П. Битяк ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2006. — 40 с.
65. Бойко Н. Социальный контроль и демократизация общества / Н. Бойко. – К. : Институт социологии НАНУ, 2007. – 272 с.
66. Бойцова В.В. Правовой институт омбудсмана в системе взаимодействия государства и гражданського общества: автореф. дис. на соискание научной степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право ; муниципальное право» / В.В. Бойцова ; Ин-т законодательства и сравнит. правоведения при правительстве РФ. – М., 1995. – 40 с.
67. Бондарь Н.С. Гражданин и публичная власть. Конституционное обеспечение прав и свобод в местном управление: учеб. пособие / Н.С.Бондарь. –М. : Издат. Дом «Городец», 2004. – 351 с.
68. Боннер А Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности / А.Т. Боннер. — М. : Российское право, 1992. — 320 с.
69. Борденюк В. Механізм (апарат) державного управління як система органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування / В. Борденюк // Право України. – 2005. - № 6. – С. 16 – 21.
70. Боржо Ш. Учреждение и пересмотр конституций / Ш. Боржо.– М. : Издание М. и С. Сабашниковых, 1905. – Выпуск 1. – 110 с.
71. Бортніков В.І. Політична участь і демократія: українські реалії: монографія / В.І. Бортніков. – Луцьк : РВВ Вежа Волинського державного ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – 510, [11] с. : табл.
72. Босакевич М. Перикл – стратег по должности и по сути / М. Босакевич // Персонал. – 2001. – № 10. – С. 66 – 69.
73. Брэбан Г. Французское административное право / Г. Брэбан ; пер. с фр. Д.И. Васильева, В. Д. Карповича; под ред. и со вступ. ст. С. В. Боботова. – М. : Прогресс, 1988. – 487 с.
74. Валадес Д. Контроль над властью / Д. Валадес. – М. : Идея-Пресс, 2006. – 248 с.
75. Василевич Г.А. Народ – источник государственной власти / Г.А. Василевич // Государство. Демократия. Закон: сб. науч. статей, посвященных 80-летию проф. Анатолия Александровича Головко / редкол. : Г.А. Василевич (отв. ред.) [и др.]. – Мн. : ШУСТБГУ, 2005. – С. 11 – 25.
76. Васильєв В., Лінн В. Колективізація та селянський опір на Україні (листопад 1929 – березень 1930 рр.) // В. Васильєв, В. Лінн. – Вінниця : Логос, 1997. – 537 с.
77. Витрук Н.В. Права человека: стан и перспективы развития / Н.В. Витрук // Право и власть. – М. : Прогресс. – 1990. – С. 154 – 179.
78. Выдрин И.В. Местное самоуправление в Российской Федерации: от идеи к практике (конституц.-правовой аспект): монография / И.В. Выдрин; Урал. гос. юрид. акад. – Екатеринбург : УрГЮА, 1998. – 205, [2] с.
79. Выдрин И.В. Муниципальное право России: учебник для вузов / И.В. Выдрин, А.Н. Кокотов. – М. : Норма, 2001. — 368 с.
80. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России: учеб. пособие / Л. Д. Воеводин. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1997. – 298,[1] с.
81. Воронов М.П. Питання взаємозв’язку місцевих рад з їх виконавчими органами / М.П. Воронов, К.Є. Соляннік // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2003. – № 5. – С. 45 – 56.
82. Гаврилов М.І. Філософія демократичної державності: монографія / М.І. Гаврилов. – Донецьк, 2007. – 378 с.
83. Галанза П.Н. Учение Иммануила Канта о государстве и праве / П.Н. Галанза. – М., 1960. – 52 с.
84. Ганьба Б. Системний підхід у державно-правових дослідженнях / Б.Ганьба // Вісник Львів.ун-ту. Серія юридична. – 2000. – Вип. 35 – С. 59 – 65.
85. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні / В.М. Гаращук. – Х.: Фоліо, 2002. – 176 с.
86. Гаращук В.М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право» / В.М. Гаращук. – Х., 2003. – 35 с.
87. Гачек Ю. Общее государственное право на основе сравнительного правоведения.– Рига : Наука и Жизнь, 1912 . – Ч. 2 : Право современной демократии. – 180 с.
88. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель ; пер. с нем. ; авт. вступ. ст., с. 3-43, и примеч. В. С. Нерсесянц ; АН СССР, Ин-т философии. – М. : Мысль, 1990. – 524,[2] с.
89. Глухачов Є.Ф. Місцеве самоврядування в Україні: особливості його правової природи / Є.Ф. Глухачов // Актуальні проблеми державного управління. – 2001. – № 1. – С. 39 – 43.
90. Гоббс Т. Сочинения: в 2 т. / Т. Гоббс. – М. : Мысль, 1991. – Т. 2. – 731 с.
91. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття) / І.П. Голосніченко ; Міжрегіональна Академія управління персоналом. – К., 1998. – 52 с.
92. Горлачев Р.Ю. Конституционно-правовые гарантии непосредственной демократии в Российской Федерации: автореф. дис. на соискание ученой ступени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право». – М., 2003. – 25 с.
93. Горшенев В.М. Контроль как правовая форма деятельности / В.М. Горшенев, И.Б. Шахов. – М. : Юридическая литература, 1987. – 176 с.
94. Графский В.Г. Бакунин / В.Г. Графский. – М. : Юрид. лит., 1985. – 142 с. - (Из истории полит. и правовой мысли) ; Библиогр.: с.138 – 141. Указ.имен : с.136 – 137.
95. Григорьева В.А. Эволюция местного самоуправления. Отечественная и зарубежная практика: Монография / В.А. Григорьева. – К. : Истина, 2005. – 424 с.
96. Григорчук М. Демократія та політична культура / М. Григорчук // Вісник УАДУ. – 2001. – №2. – С. 224 – 229.
97. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Гуго Гроций; пер. с латин. А.Л. Саккетти; [вступ. ст. А.Л. Сакетти, А. Желудкова, с. 10 – 38]. – [Репринт с изд. 1956 г.] – М. : Ладомир, 1994. – 867, [1] с. ил.
98. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа / сост. и ист.-биогр. очерк Ф.П.Шевченко, В.А. Смолия ; примеч. В.М. Рычки, А.И.Гуржия. – К. : Лыбидь, 1990. – 397 с.
99. Грушевський М.С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV сторіччя / М.С. Грушевський. – [Репринтне вид. 1891 р.]. – К. : Наукова думка, 1991. – 542 с.
100. Грушевський М.С. Історія України – Руси : в 11 т., 12 кн. / [редкол.: П.С. Сохань (голова) та ін.; авт. вступ. ст.: В.А. Смолій та ін.]. – К. : Наукова думка, 1991. – Т. 1 : До початку ХІ віку. – 648, [1] с.
101. Грушевський М.С. Історія України – Русі. –Нью Йорк: Книгоспілка, 1954. – Т.3 : До року 1340. – 587 с.
102. Гурне Б. Державне управління / Б. Гурне. – К. : Основи, 1993. – 165 с.
103. Даль Р. О демократии / пер. с англ. А.С. Богдановского, науч. ред. пер. О.А. Алякринский. – М. : Аспект Пресс, 2000. – 205 с.
104. Дворцов А.Т. Жан-Жак Руссо / А.Т. Дворцов. – М. : Наука, 1980. – 111 с.
105. Джолос С.В. Слабкість демократії на пострадянському просторі / С.В. Джолос // Матер. І Міжнар. наук.-практ. конфер. «Науковий потенціал світу 2004», (м. Дніпропетровськ, 1 – 15 листопада 2004 р.). – Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2004. – Т. 50. – С. 17 – 20.
106. Дірявка Ю.П. Українська комуністична партія (укапістів): утворення, діяльність та ліквідація (1920-1925 рр.) : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. істор. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / Ю.П. Дірявка - Дніпропетровськ : [б.в.], 2008. – 19 с.
107. Дмитриев Ю.А. Избирательное право и процесс в Российской Федерации / Ю.А. Дмитриев, В.Б. Исраелян. – Ростов- на-Дону : Феникс, 2004. – 864 с.
108. Дмитриев Ю. А. Референдум в системе народовластия / Ю. А. Дмитриев, В.В. Комарова. – М. : Манускрипт, 1995. – 323 с.
109. Добролюбов Н. А. Сочинения : в 4-х т. / Н.А. Добролюбов; с биогр., сост. А.М. Скабичевским. – СПб. : О.Н. Попова, 1896. – Т. 3. – 548 с.
110. Дорогин В.А. Суверенитет в советском государственном праве / В.А.Дорогин ; [под ред. чл.-кор. АН СССР М. Аржанова]. – М., 1948. – 208 с.
111. Дорошенко В. Революційна Українська Партія (РУП) / В. Дорошенко. – Львів – К. : ЦКУСДРП, 1921. – 40 с.
112. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: в 2 т. – 2-ге вид. – Репринтне вид. – К.: Мюнхен : Глобус ; Дніпрова хвиля, 1991. – Т. 1 : До половини ХVІІ століття. – 238 c.
113. Дорошенко Д. Нарис історії України: в 2 т. – 2-е вид. – Репринтне вид. – К.: Мюнхен : Глобус ; Дніпрова хвиля, 1991. – Т.2 : Від половини ХVІІ століття – 349 с.
114. Драгоманов М. Про волю віри / М. Драгоманов // Слово і час. – 1991. – № 9. – С. 3 – 12.
115. Драгоманов М.П. Историческая Польша и великорусская демократия / М.Драгоманов. – Женева : Georg, 1881. – 512 с.
116. Драгоманов М.П. Тираноубийство в России и поведение Западной Европы. Собр. полит. соч. : в 2 т. / М.П. Драгоманов. – Париж, 1906. – Т.2. – 874 с.
117. Дрейслер И. Непосредственный контроль как форма социалистической демократии / И. Дрейслер. – Харьков, 1978. – 54 с.
118. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства / пер. с фр. А.Ященко, В. Краснокутский, Б. Сыромятников ; предисл. П. Новгородцева. – М. : Изд. Т-ва И.Д. Сытина, 1908. – 1000 с.
119. Дюнан А. Народное законодательство в Швейцарии : ист. обзор / Альфонс Дюнан; пер. с фр. Г.Ф. Львовича. – СПб. : тип. М.М. Стасюлевича, 1896. – 125 с.
120. Егоров С. А. Политическая юриспруденция в США / С. А. Егоров; отв. ред. А. А. Мишин. – М. : Наука, 1989. – 219,[3] с.
121. Екологічне вчення Церкви: Іван Павло ІІ на тему створіння / пер. з нім., доп. та упор. укр. видання Володимира Шеремети. – Івано-Франківськ : ІФТА, 2006. – 100 с.
122. Енгельс Ф. Початок Родини, приватної власності і держави // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – 2-е вид. – Нью-Йорк : Укр. федерація амер. соц. партії, 1919. – Т. 21. – 192 с.
123. Жан Боден – основоположник концепции государственного суверенитета : научно – аналитический обзор / Г.Б. Агабеков ; Академия наук СССР, Институт научной информации по общественным наукам. – М. : ИНИОН, 1990. – 44, [1] с.
124. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л, Богачова та ін.; за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. — Харків : Право, 2002. – 432 с.
125. Захаров Є. Громадський контроль і права людини / Є. Захаров // Права людини в Україні. – № 02. – 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.khpg.org/index.php?id=1261552395
126. Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах / А.Б. Зеленцов. – М. : РУДН, 2002. – 190 с.
127. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС / Ж. Зіллер. – К. : Основи, 1996. – 420 с.
128. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес ; сімейне право ; міжнародне приватне право» / В.М. Зубар ; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. — К., 2001. — 18с.
129. Зуев В.Й. «Власть» в системе политологических категорий / В.Й. Зуев // Государство и право. – 1992. – № 5. – С. 90-97.
130. Избирательное и референдумное право Российской Федерации : учебник / В.В. Пылин - СПб., Орел : Изд – во ЛГОУ им. Пушкина, Вариант В, 2001. – 282 c.
131. Ильин И. А. Путь к очевидности : сборник / И. А. Ильин ; послесл. В. И. Кураева ; примеч. Р. К. Медведевой . – М. : Республика, 1993. – 430,[1]с.
132. Ильин И.А. Наши задачи. Книга для повседневного чтения / И. А. Ильин. – Волгоград : Волгогр. ком. по печати, 1997. – 93,[2] с.
133. Институты самоуправления: историко-правовое исследование / [Графский В.Г., Ефремова Н.Н., Карпец В.И. и др.]; отв. ред. Л.С. Мамут; Рос. акад. наук, Ин-т государства и права. – М. : Наука, 1995. – 300, [1] с.
134. Інститути та інструменти розвитку тери¬торій. На шляху до європейських принципів / [за ред. С. Максименка]. — К. : Міленіум, 2001. — 244 с.
135. Иоанн 1927-1995. Русь соборная : Очерки христиан. государственности // Высокопреосвященнейший Иоанн, митрополит Санкт-Петербургский и Ладожский. – СПб. : Цар. дело, 1995. – 248 с.
136. История политических и правовых учений. Средние века и Возрождение / [отв. ред. В.С. Нерсесянц]. – М. : Наука, 1986. – 349 с.
137. Кабышев В. Т. Прямое народовластие в Советском государ¬стве / В.Т.Кабышев. — Саратов : СГУ, 1974. — 147 с.
138. Казимирчук В. П. Право и методы его изучения / В. П. Казимирчук. — М. : Юрид. лит., 1965.— 204 с.
139. Каленский В.Г. Государство как объект социологического анализа (Очерки истории и методологии исследования) / В.Г. Каленский ; отв. ред. В.Е. Гулиев. – М. : Юрид. лит., 1977. – 185 с.
140. Калиновський Б.В. Конституційні принципи місцевого самоврядування в Україні: дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 «Конституційне право» / Б.В.Калиновський. – К., 2003. – 218 с.
141. Камінський А. На перехідному етапі. Гласність, перебудова і демократія на Україні / з пер. Мирослава Прокопа. – Мюнхен, 1990. – VІІІ, 623 с.
142. Кампо В.М. Місцеве самоврядування в Україні. – К. : Ін Юре, 1997. – 33 с.
143. Кант И. Метафизика нравов / Иммануил Кант ; пер. с нем., примеч. С.Я. Шейнман – Топштейн и Ц. Г. Арзаканьяна. – М. : Мир книги ; Литература, 2007. – 399 с.
144. Карасева М. В. Конституционное право граждан СССР на обжалование [текст] / М. В. Карасева ; науч. ред. В. С. Основин. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. – 150 с.
145. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях: монографія / А. Карась. — К. – Львів, 2004. – 520с.
146. Карпачова Н.І. Уповноважений з прав людини в системі конституційних механізмів захисту прав і свобод людини в Україні / Н.І. Карпачова // Матеріали наукової конфер. «Конституція України – основа модернізації держави і суспільства» (м. Харків, 21 – 22 червня 2001 р.) / Академія правових наук України, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. – Х.: Право, 2001. – С. 25 – 30.
147. Каутский К. От демократии к государственному рабству (ответ Троцкому) / К. Каутский ; пер. под ред и с предисл. Р. Абрамовича. – Берлин : Изд. журн. «Соц. вестник», 1922. – XXII, 166, [1] с.
148. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права: методологічні проблеми розвитку та системний аналіз: монографія / М.С. Кельман. – Тернопіль: Терно – граф, 2007. – 152 с.
149. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права: підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. – Львів : Новий світ – 2000, 2003. – 584 с.
150. Керимов Д. А. Общая теория государства и права: предмет, структура, функции / Д. А. Керимов.— М. : Юрид. лит., 1977.— 124 с.
151. Кечекьян С.Ф. Государство и право Древней Греции / С.Ф. Кечекьян. – М. : Из-во Москов. ун – та, 1963. – 224 с.
152. Кечекьян С.Ф. Учение Аристотеля о государстве и праве / С.Ф.Кечекьян. – М. – Л. : Изд – во АН СССР, 1947. – 224 с.
153. Кириченко Л. Народовладдя і місцеве самоврядування в Україні / Л.Кириченко // Право України. – 2001. – № 6. – С. 99 – 101.
154. Кістяківський Б. Вибране / пер. з рос. Л.Г. Малишевської; упоряд., передм. і прим. Л.П. Депенчук. – К. : Абрис, 1996. – 512 с.
155. Книгін К. Правове визначення референдуму як форми народовладдя (проблеми теорії і практики) / К. Книгін // Право України. — 2001.— №11. — С. 28 – 31.
156. Князев В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини та громадян в Україні / В. Князев // Право України. – 1998 . – № 11. – С. 29 – 31.
157. Князева Е. Н. Основания синергетики. Синергетическое мировидение / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. – М. : КомКнига, 2005. – 240 с.
158. Ковальчук В. Всенародний референдум як одна з форм легітимації державної влади: зарубіжний та вітчизняний досвід / В. Ковальчук // Право України. – 2009. – № 12. – С. 151 – 160.
159. Ковлер А. И. Исторические формы д