Правові основи становлення залізничної мережі на теренах України (друга половина ХІХ

brief description:
Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

На правах рукопису

Корнієнко Петро Сергійович

УДК 34 (477) “18/19” : 625.1
(індекс)

Правові основи становлення залізничної мережі на теренах України
(друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового
ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Тимченко Анатолій Павлович,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2010

ПЛАН
Вступ ...............................................…………………………..........................................3
Розділ 1. Стан наукової розробки та джерельна база дослідження ..................13
Розділ 2. Правове регулювання будівництва залізничної мережі на
теренах України (друга половина ХІХ – початок ХХ століть) .........................40
2.1. Соціально-економічні передумови створення мережі залізниць .....................40
2.2. Особливості нормативно-правового регулювання процесу
будівництва залізничної мережі на теренах України
(друга половина ХІХ – початок ХХ століть) .........................................................55
2.3. Правова основа забезпечення фінансування будівництва залізниць ...............80
2.4. Характеристика нормативно-правових актів, які регулювали
відведення землі під будівництво залізниць у другій половині ХІХ –
на початку ХХ століть...............................................................................................95
Розділ 3. Нормативно-правове регулювання експлуатації залізниць
в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століть) ...............................117
3.1. Особливості правового регулювання здійснення вантажних та
пасажирських перевезень в Україні ......................................................................117
3.2. Нормативно-правова регламентація фінансової діяльності залізниць ..........135
3.3. Тарифи на послуги залізниць та їх правове регулювання ...............................153
Висновки ........................................................................................................................176
Список використаних джерел…. ............................................................................189
Додатки ..........................................................................................................................214

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Останні роки в історії нашої країни супроводжуються численними змінами у суспільній практиці. Запровадження в Україні ринкових відносин з адекватними їм організаційними формами господарювання викликало необхідність пошуку правильних критеріїв для об’єктивної оцінки подій, які відбуваються. Виявлення таких критеріїв повинно сприяти зваженій і чіткій концепції подальшого соціально-економічного розвитку країни. Цього можна досягти лише за умови всебічного вивчення світового і вітчизняного досвіду соціально-економічних перетворень та їх правового забезпечення.
Особливо це стосується транспортної мережі, оскільки від ефективності її роботи значною мірою залежить успіх усіх подальших реформ.
Науковий аналіз і відтворення усіх складнощів процесу зародження і функціонування залізничної мережі в Україні як однієї з провідних галузей економіки дозволяє збагнути його акумулюючу роль у господарському житті суспільства. Висвітлення проблем, здобутків і прорахунків у здійсненні залізничного будівництва і налагодженні роботи цього виду транспорту допоможе застерегти наше суспільство від повторення помилок минулого. Особливо це актуально в наш час, коли постає питання приватизації залізниць, які функціонують на території України. Однак історичний досвід показує, що організація будівництва й експлуатації приватних залізниць (а, відповідно, і нормативно-правова база) не відповідали зростаючим потребам розвитку країни. Тільки з поверненням більшої частини залізничної мережі у власність держави у 80–90-х роках ХІХ століття ситуація почала змінюватися на краще.
Проаналізувати сучасний стан регулювання діяльності залізничної мережі можливо лише дослідивши її історію. Тільки завдяки комплексному аналізу законодавчої бази, яка регулювала створення та функціонування залізничної мережі в Україні у кінці ХІХ – на початку ХХ століть, можна зрозуміти ті кардинальні зміни, що відбулися у цій сфері протягом зазначеного періоду.
Бурхливий розвиток капіталістичного будівництва і торгівлі в Україні у кінці ХІХ – на початку ХХ століть сприяв виникненню і розбудові залізничної мережі. Будівництво залізниць та їх експлуатація вимагали відповідного правового регулювання. Це призвело до поступового нагромадження нормативно-правових актів та їх постійного вдосконалення.
Аналіз нормативно-правових актів, які регулювали будівництво та експлуатацію залізниць в Україні, показує, що залишився унікальний досвід, творче осмислення якого може збагатити сучасну історико-правову науку. Адже правові ідеї та поняття, що сформувалися у праві Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть щодо правового регулювання створення та функціонування мережі залізниць, пройшли випробування часом і є частиною вітчизняного права, його теоретичною і практичною спадщиною. Але до цього часу ні в науковій, ні в навчальній літературі зазначене питання комплексно не висвітлювалося.
Наявні наукові праці торкалися проблеми лише побічно, висвітлюючи окремі аспекти правотворчої діяльності в цій галузі. Водночас особливості правового регулювання будівництва та експлуатації залізниць, землевідведення під залізничні лінії, тарифної політики тощо вимагають ґрунтовного дослідження. Вони допоможуть дослідити низку маловідомих питань, органічно пов’язаних із будівництвом та функціонуванням мережі залізниць в Україні.
Крім того, тема дисертаційного дослідження, на нашу думку, має велике значення і як окрема наукова проблема, оскільки дозволяє дослідити і маловивчені аспекти історії створення та експлуатації мережі залізниць в Україні, оцінити зв’язок їх будівництва з бурхливим економічним розвитком цього регіону в кінці ХІХ – на початку ХХ століть.
Таким чином, актуальність обраної теми дисертації визначається як сучасним значенням зазначеного виду шляхів сполучення для Української держави, так і потребою ширшого історико-правового дослідження стану нормативно-правового регулювання будівництва і функціонування залізничної мережі України у кінці ХІХ – на початку ХХ століть.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Вивчення організаційних і правових засад, основних закономірностей будівництва та функціонування мережі залізниць України, спрямоване на виконання Концепції Державної програми реформування залізничного транспорту України, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 651-р.
Дисертацію виконано як планове дослідження у рамках науково-дослідницької роботи Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова за напрямком «Дослідження проблем гуманітарних наук» (ініціативна тематика; протокол № 5 засідання Вченої Ради Університету від 27.01.2005 р.).
Мета дослідження полягає у виявленні, на підставі комплексного аналізу організаційних і правових засад, основних закономірностей будівництва та функціонування мережі залізниць України в кінці ХІХ – на початку ХХ століть; з’ясуванні технологічної підготовки основних законодавчих актів та їх значенні для процесу розбудови та експлуатації залізничної мережі в Україні.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дослідження:
• визначити ступінь наукової розробки проблеми, виконати ґрунтовніший, ніж це зроблено попередниками, історіографічний аналіз наукової літератури за темою дослідження;
• визначити найважливіші соціально-економічні та політичні передумови, що зумовили необхідність становлення та розбудови залізничної мережі в Україні;
• на основі аналізу нормативно-правових актів виявити правову основу забезпечення фінансування будівництва залізниць;
• з’ясувати основні шляхи і методи законодавчого забезпечення будівництва та експлуатації мережі залізниць;
• виявити особливості правового статусу приватних залізничних товариств, відстежити еволюцію правової регламентації будівництва та експлуатації залізничної мережі;
• визначити основні механізми реалізації відповідних нормативно-правових актів, способи контролю та юридичної відповідальності посадових осіб за їх невиконання;
• висвітлити та проаналізувати систему нормативно-правових актів, які регулювали відведення землі під будівництво залізниць;
• розкрити особливості правового регулювання здійснення вантажних та пасажирських перевезень на теренах України в другій половині ХІХ – на початку ХХ століть;
• дослідити тарифи на послуги залізничного транспорту та їх правове регулювання;
• з’ясувати значення законодавства у галузі будівництва та експлуатації залізниць (друга половина ХІХ – початок ХХ століть) для розвитку залізничної мережі в сучасній Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які склалися в процесі правового регулювання становлення і розвитку залізничної мережі на теренах України у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть.
Предметом дослідження є правові основи становлення залізничної мережі на території України у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть.
Хронологічно рамки дослідження обмежені другою половиною ХІХ – початком ХХ століть. Саме у другій половині ХІХ століття розпочалося інтенсивне залізничне будівництво в Російській імперії і, зокрема, в Україні, яке тривало до початку Першої світової війни. Це призвело до активної правотворчості у цій галузі, яка припинилася у 1917 році. Упродовж 1917- 1920 рр. жодному з урядів, що діяли на території України, не вдалося створити нові нормативно-правові акти, які регламентували будівництво та експлуатацію залізничної мережі.
Територіальні межі дослідження. У дисертації розглядаються процеси, пов’язані з правовим регулюванням становлення та розвитку залізничної мережі на території дев’яти українських губерній, які у згадану добу входили до складу Російської імперії (Волинської, Катеринославської, Київської, Подільської, Поліської, Полтавської, Таврійської, Херсонської та Чернігівської).
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає комплекс філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів і принципів. Визначальними у цій системі, з урахуванням специфіки історико-правового дослідження, є наступні методи:
• формально-юридичний метод, який забезпечив правове моделювання дійсності, тобто її пізнання з позицій і в межах поняття права, виявлення та описання її ознак за допомогою правових характеристик;
• історико-правовий метод використовувався при виявленні факторів, що зумовили зростання залізничної мережі на теренах України у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть;
• історико-системний метод у нашому дослідженні зумовлений необхідністю цілісного охоплення найважливішого за своїми наслідками законодавства в галузі залізничного транспорту другої половини ХІХ – початку ХХ століть;
• статистичний та герменевтичний методи застосовувалися на попередніх етапах дослідження, пов’язаних із виявленням та опрацюванням джерельної бази дисертації;
• порівняльний метод аналізу та синтезу покладено в основу пошуку зв’язків (наступності) з попередніми історичними періодами, зокрема в законодавчій та правозастосувальній (процесуальній) сфері;
• хронологічний метод забезпечив можливість визначити послідовність проведення дослідження та структури викладення матеріалу;
• структурний та структурно-функціональний методи застосовувалися при аналізі нормативно-правових актів, договорів, статутів залізниць та рішень органів влади.
Зазначені методи дозволили отримати різноманітну наукову інформацію для аналізу історичного досвіду нормативно-правового регулювання створення залізничної мережі в Україні.
Теоретичну основу дослідження склали сформульовані в історико-правовій науці фундаментальні наукові положення таких учених: І.В. Агієнка, В.І. Ангелейка, П.Н. Андрєєва, Б.І. Андрусишина, В.Є. Белінського, А.Д. Білімовича, С.С. Богатчук, О.О. Борзенка, Б. Брандта, Н.Л. Брюля, А.А. Бубликова, О. Варнеке, С.Ю. Вітте, Є.С. Гальперіна, П.І. Георгієвського О.Н. Головка, І.О. Гуржія, К.І. Гуцевича, П. Деларова, А.І. Камінки, М.А. Кислінського, Г.М. Кірпи, С.В. Кульчицького, Г.Х. Майделя, В.Г. Мірошниченка, П.П. Михайленка, Ф. Осецького, П. Писемського, М. Плавтова, А.П. Погребинського, Р.О. Пономаренка, Ю.І. Романенко, Д. Ротванда, М.Н. Селихова, М.Е. Слабченка, М. Соколовського, А.М. Соловйової, В.Г. Тальберга, В. Теплицького, Ф. Тернера, А.П. Тимченка, М.Д. Токарського, І.В. Толокньова, В. Ундінцева, А.Ф. Федорова, М. Фідлера, Т.С. Хачатурова, П.В. Чегодаєва, А. Чупрова, М. Шапошникова, Л.Є. Шепелєва, Г.Ф. Шершеневича.
Для розробки теми і вирішення поставлених завдань використовувалися також матеріали з історії України, із загальної теорії держави і права, цивільного права та інших правових наук.
Джерельну базу дослідження становили:
– законодавчі акти, які регламентували діяльність у сфері будівництва та експлуатації мережі залізниць в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть, надруковані у «Повному зібранні законів Російської імперії», «Зводі законів Російської імперії», «Зібранні узаконень і розпоряджень правлячого Сенату», окремі нормативні акти, які регулювали відносини у сфері будівництва та експлуатації залізничної мережі;
– відомчі нормативні акти Міністерства шляхів сполучення і Міністерства фінансів, опубліковані в тематичних збірниках, які видавалися у кінці ХІХ - на початку ХХ століть;
– неофіційні видання законів Російської імперії та нормативно-правових актів, які стосуються зазначеного питання;
– архівні матеріали, які значною мірою вперше запроваджуються у науковий обіг. Це, зокрема, документальні матеріали, виявлені у фондах Центрального державного історичного архіву у м. Києві (фонди 285, 286, 310, 442, 692 та інші) та у Державному архіві Харківської області (фонд 3);
– періодика ХІХ – початку ХХ століть, що містить основний масив інформації, аналіз якої дозволив найповніше розкрити більшість важливих питань досліджуваної теми. Цінні відомості про нормативно-правові акти з питань будівництва та експлуатації залізниць в Україні містяться у виданнях фінансово-економічної («Промышленность и торговля»), технічної («Журнал Министерства Путей Сообщения», «Инженер») та юридичної («Журнал гражданского и уголовного права») спрямованості.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що на основі значного обсягу виявлених джерел вперше в Україні проведено комплексне ретроспективне дослідження проблеми правового регулювання будівництва та експлуатації залізничної мережі на теренах України у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть.
У результаті всебічного вивчення нормативно-правових актів, які регламентували відносини у сфері будівництва й експлуатації залізниць в Україні у названу добу, практики їх застосування, відомостей, уміщених у спеціальній літературі щодо історії залізничного транспорту, а також використання наукових досліджень, які прямо чи побічно стосуються досліджуваної проблеми, сформульовано теоретичні висновки, що мають наукову новизну, а саме:
– набуло подальшого розвитку положення про те, що найважливішими чинниками, які зумовили необхідність підготовки нормативно-правових актів у сфері будівництва й експлуатації залізниць, були нові соціально-економічні умови, які виникли на території України після реформи 1861 року;
– вперше розкрито особливості введення концесійної системи виникнення залізничних акціонерних товариств, відповідно до якої жодна компанія не могла створюватися без особливого дозволу уряду; визначено етапи періоду концесійного будівництва залізниць, серед яких: 1) 1865–1868 рр., що характеризуються відсутністю певної системи у видачі концесій, які носили здебільшого випадковий характер; 2) 1868–1870 рр. характеризуються активною законотворчістю в галузі фінансування створення мережі залізниць в Україні та згортанням казенного будівництва залізниць; 3) 1870–1873 рр. – третій етап розпочався прийняттям указу від 26 грудня 1870 року, що встановлював новий порядок оцінки вартості залізниць і передбачав жорсткий контроль держави над залізничними товариствами; 4) 1873–1874 рр. характеризуються наданням залізничним концесіонерам додаткових пільг при будівництві залізниць, зокрема акціонерному капіталу надавалася абсолютна урядова гарантія прибутку на акції на весь термін концесії, починаючи з моменту її видачі, а не після закінчення спорудження дороги, як це було раніше; 5) 1875–1880 рр. характеризуються згортанням видачі концесій на спорудження залізниць;
– вперше виявлено і охарактеризовано нормативно-правові акти, які регулювали відведення землі під будівництво залізниць у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть. Встановлено, що відчуження земель під будівництво залізничної мережі регулювалося як загальними, так і спеціальними законами Російської імперії, а також сепаратними нормативно-правовими актами, тобто статутами залізничних товариств;
– одержала подальший розвиток теза про те, що мережа залізниць в Україні у досліджувану добу розвивалася інтенсивнішими темпами, ніж на решті території Російської імперії;
– визначено, що регулювання будівництва та експлуатації залізничної мережі в Україні у кінці ХІХ – на початку ХХ століть здійснювалося за нормами акціонерного, торговельного, фінансового, цивільного права;
– виявлено, що реальні суспільно-економічні процеси випереджали нормопроектування у галузі будівництва й експлуатації залізниць в Україні у кінці ХІХ – на початку ХХ століть;
– подальшого розвитку дістала теза про те, що серед причин бурхливого розвитку залізничного будівництва у 60–80-х рр. ХХ ст. була участь держави у цьому процесі;
– вперше здійснено порівняльний аналіз статутів залізничних товариств, які визначали особливості будівництва та експлуатації залізничної мережі в Україні;
– визначено масштаби та недоліки приватного будівництва та експлуатації залізниць і вплив урядових структур на цей процес;
– з’ясовано процес землевідведення та відчуження казенних і приватних земель під будівництво залізниць та його правове регулювання;
– виявлено, що з розвитком мережі залізниць з’явилася проблема нормативно-правового регулювання тарифів на їх послуги у зв’язку з тим, що товариства самовільно знижували тарифи з метою залучення до перевезення більшої кількості вантажів. Встановлено, що тарифи формувалися під впливом трьох факторів: 1) роздробленості залізничної мережі між багатьма залізничними товариствами; 2) повної свободи та самостійності кожного з них у справі встановлення тарифів; 3) широкою конкуренцією між товариствами.
Практичне значення дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження можна використати у розробці загальних і спеціальних лекційних курсів з історії держави і права України загалом та історії транспортного законодавства зокрема. Крім того, матеріали дослідження можна використати у підготовці підручників, навчальних посібників, наукових праць відповідної проблематики, зокрема історико-правового та історико-економічного напрямків, для підготовки видань з історії окремих галузей народного господарства та правознавства, тісно пов’язаних із транспортом. Окремі частини дослідження, додатки, придатні як основа лекцій при читанні навчальних курсів з історії держави і права України у вищих навчальних закладах.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Результати дисертаційного дослідження було оприлюднено на Всеукраїнській науковій конференції «Другі юридичні читання» (м. Київ, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 18 травня 2005 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі» (м. Київ, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 8–9 лютого 2006 р.); IV міжнародній науково-теоретичній конференції молодих учених «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть» (м. Тернопіль, приватний вищий навчальний заклад «Інститут економіки і підприємництва», 2006 р.); Міжнародній науковій конференції «Правова система, громадянське суспільство та держава» (м. Львів, Львівський національний університет імені Івана Франка, 4–6 травня 2006 р.); Міжнародній науковій конференції «Треті юридичні читання» (м. Київ, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 25–26 квітня 2007 р.); Міжнародній науковій конференції «Четверті юридичні читання» (м. Київ, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 3–4 квітня 2008 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відбиток у п’яти наукових статтях, опублікованих у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаної літератури (287 найменувань) та двох додатків. Загальний обсяг роботи складає 305 сторінок ; додатки складають 92 сторінки.

bibliography:
ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження нам удалося досягти поставлених цілей та отримати деякі конкретні результати при вирішенні питань, що досліджувалися. Результати отриманого теоретичного матеріалу дають підстави сформулювати загальні висновки дисертаційного дослідження.
Залізничний транспорт – одна з найважливіших галузей національної економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях, захисту економічних інтересів України.
Транспортне залізничне законодавство є найбільш стабільним, основні його положення, які регулюють відносини, пов’язані з будівництвом, з укладанням договорів перевезення, з подачею транспортних засобів; відповідальність за їх використання, втрату, пред’явлення претензій щодо різних порушень у процесі експлуатації залізниць тощо сформувалося ще на початку ХХ століття. Саме тому вивчення питань, пов’язаних із проблемами нормативно-правового регулювання створення та експлуатації залізничної мережі у кінці ХІХ – на початку ХХ століть, є актуальними і сьогодні. Вони допомагають краще зрозуміти та оцінити чинне залізничне законодавство, зробити правильні висновки щодо проблем, які існують у ньому сьогодні. При цьому слід враховувати, що нове залізничне законодавство незалежної України ще тільки формується, тобто нарівні із новими нормативно-правовими актами діє значна кількість нормативних актів, прийнятих ще в період соціалізму, а вони, в свою чергу, включають значну кількість правових норм, сформульованих ще на початку ХХ століття. Це призвело до того, що ці нормативно-правові акти вже не відповідають сучасним реаліям експлуатації залізничного транспорту.
Нині залізничний транспорт є найбільш розвинутою підгалуззю транспортної галузі України. За загальною довжиною залізничних шляхів він займає четверте місце у світі після США, Росії та Канади. Вантажообіг, який виконує залізничний транспорт, складає біля 50–60% від загального обсягу перевезень.
Основна частина залізничної транспортної мережі в Україні сформувалася ще на початку ХХ століття, коли збудували основні гілки Одеської, Південної, Донецької, Південно-Західної та Придніпровської залізниць. У зазначений період довжина залізничних колій України складала біля 8 тис. верст. У 1913 р. залізницями було перевезено біля 100 млн. т вантажів та 124 млн. пасажирів. Розбудова та експлуатація залізничної мережі вимагали чіткого нормативно-правового регулювання цього процесу.
Розглянувши основні питання правового регулювання будівництва та експлуатації залізничної мережі в Україні, можемо сформулювати деякі особливості, характерні для даного процесу загалом:
1. Аналіз літератури, присвяченої проблемам становлення та розвитку законодавства, яким регулювалося створення та експлуатація залізничної мережі в Україні, свідчить про переважне історичне та техніко-економічне спрямування праць дослідників, у яких розкриваються окремі питання означеної проблеми. Майже всі узагальнюючі праці вчених-юристів, що досліджують законодавче регулювання відносин у сфері створення та експлуатації залізничної мережі в Україні, було створено у кінці ХІХ – на початку ХХ століть. Після 1917 р. дослідження такого характеру повністю відсутні.
2. Попри негативні явища, що спостерігалися під час будівництва залізниць, а також те, що процес розбудови залізничної мережі в нашій державі розпочався значно пізніше, ніж у більшості розвинутих країн Європи, на кінець ХІХ – початок ХХ століть в Україні було створено досить розгалужену мережу залізниць. Залізниці надійно сполучили Україну з центром Російської імперії та Прибалтійськими портами, Білоруссю та Польщею, докорінно змінивши промислову географію Російської імперії. Вони об’єднали райони з різним рівнем економічного розвитку у єдину народногосподарську систему, встановили загальний рівень цін, розширили ринки збуту, посилили спеціалізацію окремих регіонів. Лісостепова зона України, яка протягом тривалого часу не мала змоги брати участі у хлібному вивозі (через відсутність залізниць), увійшла до низки збіжжєвивізних. Для цукрової промисловості залізниці відкрили нові шляхи збуту, дали могутній імпульс розвиткові важкої індустрії. Без залізничного будівництва не могли так швидко розвиватися кам’яновугільна та металургійна промисловість України. Їй належала п’ята частина залізничних доріг Європейської Росії. За темпами будівництва виділялися насамперед Подільська і Київська губернії, де розвивалася велика капіталістична цукрова промисловість, та Катеринославщина – район зосередження гірничої, металургійної і машинобудівної промисловості, які дедалі більше набирали всеросійського значення. Найменш забезпеченими залізничними коліями залишалися Волинська і Таврійська губернії. Розміщення залізничних доріг певною мірою відбивало ступінь економічного і передусім промислового розвитку відповідних районів імперії.
3. У залізничному будівництві уряд керувався здебільшого не економічною доцільністю, а переважно національно-патріотичними міркуваннями. Тому, за допомогою залізниць, Україна дедалі тісніше прив’язувалася до метрополії, про що свідчать матеріали комісії, створеної у 1865 р., яка виробляла подальші плани будівництва залізниць.
4. Споруджуючи залізниці, уряд імперії прагнув утвердити свій імідж на міжнародному ринку як економічно розвинутої держави. У зв’язку з цим напрямок залізниць обирався таким чином, щоб, створивши якомога кращі можливості для економічного розвитку центру, забезпечити вихід його продукції як на внутрішній, так і зовнішній ринки збуту.
5. Важливим фактором, що впливав на політику залізничного будівництва, було забезпечення передусім станових інтересів поміщицько-дворянського класу. При розгляді доцільності будівництва залізниць держава враховувала необхідність доступу на ринки збуту сільськогосподарської продукції, яка вироблялася в поміщицьких маєтках. Свідченням цього є те, що перші залізниці забезпечували переважно транспортування продукції поміщиками українського півдня та чорноземного центру, а нова тарифна система, запроваджена в кінці 80-х років на хлібні вантажі, закріпила їх монопольне становище на внутрішньому ринку. Тарифи були знижені при хлібному перевезенні до Москви, Балтійських та Чорноморських портів, центрів борошномельної промисловості.
6. У результаті різностороннього аналізу ми дійшли висновку, що одним із основних чинників ефективного розвитку та експлуатації залізничної мережі є формування прогресивної нормативно-правової бази. Правовідносини у сфері функціонування залізничної мережі у зазначений період регулювалися загальноімперськими нормативно-правовими актами і не мали істотних відмінностей у їх реалізації на всій території Російської імперії. Щодо правових умов розвитку залізничної мережі, то вже у другій половині ХІХ століття функціонувала імперська система права, закладена ще в кодифікаційних роботах, здійснених під керівництвом М.М. Сперанського. Це – «Зібрання законів Російської імперії», «Звід законів російської імперії», «Уложення про покарання кримінальні й виправні» тощо.
7. Згідно з чинним законодавством більшості країн, у тому числі й Російської імперії, право спорудження залізниці належало або самій державі, або приватному товариству, якому спеціально уступлено це право з боку держави. У першому випадку говоримо про державне залізничне господарство, у другому – про приватне залізничне господарство. Процес будівництва та експлуатації залізничної мережі й, відповідно, правове регулювання цього процесу можна розділити на чотири періоди: період державного спорудження залізниць (1855–1865 рр.); період приватного (концесійного) будівництва (1866–1880 рр.); період державного будівництва та експлуатації (1880–1890 рр.); повернення до способу приватного будівництва залізниць (початок ХХ століття). Загалом, підводячи підсумки процесу створення та експлуатації мережі залізниць, слід визначити дві основні риси їх взаємовідносин із державою. Перша полягала у безпосередній ініціативі держави у створенні залізничної мережі та у її наступній підтримці у вигляді надання суттєвих пільг залізничним товариствам у процесі спорудження та експлуатації залізниць. По-друге, створення та експлуатація залізничної мережі у Російській імперії, у тому числі на території України, перебували під сильним контролем державних органів. Весь досліджуваний період вони залишалися продуктом адміністративної ініціативи верховної державної влади. Тому для мережі залізниць вищезазначеного періоду характерне жорстке регулювання її діяльності з боку держави. Особливо актуально це в наш час, коли піднімається питання приватизації залізниць, що функціонують на території України. Однак, на нашу думку, такий крок буде хибним. Адже, як свідчить історичний досвід, організація будівництва та експлуатації приватних залізниць (а, відповідно, і нормативно-правова база цього процесу) не відповідали зростаючим потребам розвитку країни. Тільки з поверненням більшої частини залізничної мережі у власність держави у 80–90-х роках ХІХ століття ситуація почала змінюватися на краще.
8. Найважливішою функцією залізниць, які складали єдину залізничну мережу України у кінці ХІХ – на початку ХХ століть, було створення оптимальних умов для безперебійної її експлуатації. Цьому сприяло чітке регламентування її діяльності, передбачене як загальним, так і сепаратним законодавством. На основі аналізу нормативно-правових актів як загального, так і сепаратного законодавства нами зроблено визначення поняття «експлуатація». На нашу думку, експлуатація – це утримання та використання всіх засобів залізниці для здійснення її основної мети, тобто перевезення пасажирів та вантажів. Так як залізниці можна розглядати з двох поглядів – як складну технічну систему, призначену для виконання механічної роботи, та як організоване промислове підприємство, то під залізничною експлуатацією в широкому сенсі ми розуміємо сукупність залізничного господарства як у технічному, так і в комерційному відношенні. Таким чином, вона поділяється на дві головні галузі: технічну та комерційну експлуатації. До першої відносяться: утримання та ремонт рухомого складу та технічна організація руху, дії майстерень при залізницях, постачання локомотивів водою тощо. До другої відносять отримання прибутку із залізничних перевезень та порядок оформлення перевезень. Тому залізничну експлуатацію слід розглядати як сукупність дій, які мали опосередковане і безпосереднє відношення до призначення залізниці як засобу перевезення. Словом, експлуатацію складали дії, які не тільки прямо приводили залізницю в рух, а й усі дії, які були засобом для всебічного її функціонування.
9. Протягом досліджуваного періоду спостерігався постійний розвиток і удосконалення правових норм, що регулювали діяльність залізниць, що багато в чому визначалося потребами економіки України, яка бурхливо розвивалася. Розвиток економіки відбувався завдяки збільшенню залізничної мережі та змінам у процесах її функціонування, що було нерозривно пов’язано із прийняттям нових законодавчих актів. Водночас найважливішими чинниками, які зумовили необхідність підготовки нормативно-правових актів у сфері будівництва і експлуатації залізниць, були нові соціально-економічні умови, що виникли на території України після реформи 1861 року.
10. Поняття законодавчого регулювання будівництва та експлуатації мережі залізниць в Україні були закладені ще у другій половині ХІХ століття. Вони складали своєрідну систему «залізничного права», що включала нормативно-правові акти, якими регулювався процес будівництва та експлуатації залізничної мережі. У досліджуваний період на території України діяла загальноімперська правова система. Ті норми закону, які визначали відношення залізниць до публіки, складали цивільне залізничне право; решта належала до сфери публічного залізничного права. Вираженням публічно-правового характеру залізничних підприємств та держави була всебічна законодавча та адміністративна регламентація всіх форм та способів розбудови залізничної мережі та її експлуатації. Джерелами залізничного права служили: загальні закони («Про примусове відчуження нерухомого майна», статті 575–600 Законів цивільних, «Про винагороду за шкоду та збитки, спричинені залізницями», ст. 683 Законів цивільних Російської імперії, «Про акціонерні компанії», статті 2139–2198 Законів цивільних тощо), спеціальні узаконення («Загальний статут російських залізниць», «Статут шляхів сполучення», «Положення про Раду із залізничних справ», «Тимчасове положення про залізничні тарифи та про установлення за тарифними справами» від 8 березня 1889 року та ін.) та сепаратні нормативно-правові акти (статути залізничних товариств, затверджені імператором).
11. Створення та експлуатація залізничної мережі в Україні регламентувалися загальним та сепаратним законодавством. Загальне законодавство регулювало здебільшого питання заснування залізничних компаній та надання їм привілеїв, будучи скоріше інститутом адміністративного (публічного), ніж цивільного (приватного) права. Сепаратне законодавство, навпаки, було інститутом приватного права, регулюючи чисто цивільно-правові питання. Поступово у статутах залізничних товариств почали допускати відхилення від прямих вимог загального акціонерного законодавства.
12. У російській практиці міцно утвердився погляд на статут як на спеціальний закон чи акт сепаратного законодавства. Але, на думку дореволюційних спеціалістів, його сила полягала у договірному характері. Це означало, що статут був обов’язковим тільки для тих, хто підписався на акції або паї, але не для третіх осіб, особливо у тих випадках, коли його статті могли суперечити загальному законодавству. Це призвело до того, що Закон про акціонерні товариства від 1836 р. практично перестав застосовуватися, а діяли тільки норми про порядок їх заснування. Головну роль відігравали статути залізничних товариств, які регламентували всі аспекти їх діяльності. На нашу думку, феномен сепаратного законодавства можна розцінювати по-різному. З одного боку, в результаті його існування не було єдності в регламентації діяльності залізничних товариств. Значну кількість компаній, які діяли на території України наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть, було створено ще в 60-х рр. ХІХ ст. Їх статути залишалися без змін і за своїм змістом багато в чому не відповідали пізнішим теоретичним уявленням. Водночас статути залізничних товариств, створених на межі ХІХ–ХХ століть, відрізнялися більшою конкретикою, але й вони не завжди достатньою мірою забезпечували права рядових акціонерів та залишали невирішеними багато важливих питань.
З іншого боку, аналіз сепаратного законодавства свідчить про те, що воно виявилося рухливим та швидко пристосовувалося до економічних відносин, які інтенсивно розвивалися у другій половині ХІХ ст. Можливість внесення до статутів положень, які суперечили загальному законодавству, відсутність суворих вимог до змісту статутів дозволили визначати правовий статус кожного залізничного товариства відповідно до особливостей будівництва та експлуатації кожної конкретної залізничної лінії.
13. Через те, що всі залізничні товариства діяли як акціонерні компанії, важливого значення набуває застосування норм акціонерного права у процесі їх діяльності. Важливим джерелом акціонерного права стало прийняття 6 грудня 1836 р. Положення про компанії на акціях – першого в Європі нормативно-правового акта, який регулював правове становище акціонерних залізничних товариств. Вважаємо, що характерною рисою цього документа було те, що він визначав здебільшого питання заснування акціонерних товариств та надання їм привілеїв. У російському праві це були концесії, які визначалися не як угода, хоча її так часто називали, а як дозвіл на певні привілеї.
14. У дореволюційному праві Російської імперії було сформульовано основні положення сучасного акціонерного законодавства. Відповідно до законодавства, яке діяло у досліджуваний період, акціонерне залізничне товариство розглядалося як організація з відповідним капіталом, сформованим із внесків учасників. Розмір капіталу обов’язково повинен був передбачатися у статуті, а його збільшення здійснювалося шляхом емісії додаткових акцій, можливість якої передбачалася у статутах.
15. Нормативно-правовими актами Російської імперії досліджуваного періоду досить чітко регламентувався процес відчуження земель та майна для будівництва залізничної мережі в Україні. Чинне законодавство цього періоду спрямовувалося на охорону інтересів власників землі шляхом її правильної оцінки та своєчасної виплати нарахованих компенсацій. Вивчення архівних документів, особливо нормативно-правових актів та порядку їх застосування, свідчать, що залізничні товариства досить часто порушували їх вимоги. Зокрема порушувалися права селян, які мали дрібні наділи та права громад при відчуженні общинних земель, які їм належали.
16. Важливим питанням, яке вирішувалося російським законодавством кінця ХІХ – початку ХХ століть, були залізничні тарифи. Це питання регулювалося як сепаратними нормативно-правовими актами, так і спеціальним залізничним законодавством. Остаточно тарифну реформу було закріплено законом від 8 березня 1889 р. про залізничні тарифи, який діяв із невеликими змінами включно до 1917 р.
Тарифна реформа 1889 р. утвердила державну монополію на залізничні тарифи, надавши уряду “все керівництво діями залізниць зі встановлення тарифів з метою захисту інтересів населення, промисловості, торгівлі та казни”.
17. Протягом досліджуваного періоду спостерігався постійний розвиток і вдосконалення правових норм, які регулювали процес будівництва та експлуатації залізничної мережі в Україні, що багато в чому визначалося потребами економіки країни, яка бурхливо розвивалася. Нами виявлено, що реальні суспільно-економічні процеси випереджали нормопроектування у галузі будівництва і експлуатації залізниць в Україні у досліджуваний період. Протягом кінця ХІХ – початку ХХ століть нормативно-правове регулювання створення та функціонування мережі залізниць в Україні мало багаторівневий характер: воно здійснювалося як шляхом прийняття нових законів та змін до них, так і за допомогою підзаконних актів. Так, було внесено зміни до «Загального статуту російських залізниць», «Статуту шляхів сполучення», «Положення про товариства на акціях», до «Загального тарифу перевезення вантажів на російських залізницях», низки інших документів. Внесення змін до нормативно-правових актів, які регламентували будівництво та експлуатацію залізниць, свідчить про прагнення уряду вдосконалювати їх з урахуванням набутого досвіду.
18. Аналіз досвіду спорудження та експлуатації мережі залізниць в Україні у розглянуту добу вказує на те, що в умовах економічних реформ та переходу до ринкових відносин, залізнична мережа, яка інтенсивно розвивалася, обов’язково потребувала державної підтримки у вигляді надання пільг та участі казни у фінансуванні спорудження нових залізничних ліній. Крім того, система державного гарантування цінних паперів різних емітентів сприяла залученню коштів приватних осіб для забезпечення фінансування такого довгострокового економічного проекту, як створення та експлуатація залізничної мережі. Досвід Російської імперії підтверджує ефективність державного гарантування масштабних економічних проектів, втілення в життя яких відповідає національним інтересам. Аналіз економічної та правової літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть показує, що спорудження залізничної мережі стало можливим завдяки здійсненню у 70–90-х рр. ХІХ ст. державних та приватних позик із державною гарантією, що стало основою для спорудження розгалуженої мережі залізниць, яка охопила всі регіони України.
У результаті різностороннього аналізу ми дійшли до висновку, що в середині ХІХ – на початку ХХ століть було розроблено систему нормативно-правових актів, які чітко регламентували всі сторони будівництва та експлуатації залізничної мережі. Завдяки розробці та запровадженню нормативно-правових актів, що регулювали створення залізничної мережі в Україні та її експлуатацію, діяльність залізниць здійснювалася досить успішно, забезпечуючи високі темпи росту економіки держави.
Є підстави констатувати, що деякі елементи «залізничного права», розроблені в кінці ХІХ – на початку ХХ століть, знайшли своє втілення на сучасному етапі реформування транспортного законодавства. Так, після проголошення незалежності України було прийнято закони «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР, «Про транспорт» від 10 листопада 1994 року № 232/94-ВР, Положення про міністерство транспорту та зв’язку України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 р. № 789, затверджено Статут українських залізниць, розроблено акціонерне законодавство. Однак необхідно відмітити, що у зазначений період залізниці здебільшого задовольняли потреби суспільного виробництва населення у перевезеннях. Проте стан нормативно-правової, виробничо-технічної бази залізниць і технологічний рівень перевезень за багатьма параметрами не відповідає зростаючим потребам суспільства та європейським стандартам якості надання транспортних послуг, що найближчим часом може стати перешкодою для подальшого соціально-економічного розвитку держави. До першочергових проблем, які необхідно розв’язати для забезпечення подальшого розвитку залізничного транспорту, належать:
1) недосконалість нормативно-правових актів, що регулюють діяльність залізниць та невідповідність їх організаційної структури умовам розвитку ринкової економіки;
2) відсутність дієвого механізму компенсації збитків під час надання суспільних послуг;
3) недосконалість правового регулювання механізму землевідведення під будівництво залізниць.
На основі глибокого історико-правового дослідження ми вважаємо за необхідне внести наступні пропозиції із вдосконалення сучасного нормативно-правового регулювання діяльності залізничної мережі України:
1. Створити на базі Укрзалізниці державну акціонерну компанію як єдиний виробничо-технологічний комплекс.
2. Потребує вирішення питання щодо подолання відставання у розвитку мережі українських залізниць таких держав, як США Канади, Японії, країн Європейського Союзу, Росії та інших, які сьогодні перебувають на різних етапах розвитку і реформування, але при цьому істотно випереджають залізниці України. В цьому відношенні важливе значення мав би розроблений і прийнятий Верховною Радою законопроект, який визначав би особливості реформування цього єдиного виробничо-технологічного комплексу та обмежував право відчуження його земельних ресурсів та майна. А стабільне та ефективне функціонування виробничо-технологічного комплексу України є необхідною умовою забезпечення її обороноздатності, національної безпеки, цілісності держави і, безумовно, підвищення рівня життя населення.
3. Внести зміни до закону України «Про залізничний транспорт, зокрема доповнити пункт 1 ст. 5 вказаного закону таким формулюванням: «що не підлягає приватизації».
4. Доповнити положення «Про Міністерство транспорту та зв’язку України», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 року № 789, таким формулюванням: «Укрзалізниця погоджує тарифи на перевезення пасажирів і транзитних вантажів через територію України з Мінтрансзв’язку.
5. Пункт 8 пп. 16 положення «Про Міністерство транспорту та зв’язку України», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 року №789, викласти у наступній редакції: «укладає та розриває контракти з керівниками підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства».
6. Проект Закону України «Про мирні зібрання» доповнити наступним формулюванням: «до місць, де проведення мирних зібрань заборонено, належать землі залізничного транспорту та охоронні зони».
7. У сучасній Україні необхідно не тільки будувати, а й своєчасно здійснювати ремонт залізничної мережі, бо протяжність колій, ремонт яких не проведено своєчасно, сьогодні досягла більше 30% загальної протяжності. Внаслідок цього обмежується швидкість руху поїздів, створюється реальна загроза безпеці руху на залізничному транспорті, виникнення техногенних катастроф.
8. Передати функції державного управління, які сьогодні виконує Укрзалізниця, Мінтрансзв’язку зі створенням у його складі урядового органу державного управління з безпосереднім підпорядкуванням йому виробничих підприємств, медичних, освітніх та соціально-культурних закладів у сфері залізничного транспорту.
Отже, у дисертаційному дослідженні здійснено спробу виявити основні тенденції та закономірності створення й експлуатації залізничної мережі в Україні, відтворення на основі архівних матеріалів, літературних і правових джерел процесу розробки та затвердження нормативно-правових актів, які регламентували спорудження та діяльність залізниць у Російській імперії, в тому числі на території України.
Вважаємо за необхідне зазначити ті аспекти досліджуваної теми, які могли б стати предметом подальшого поглибленого вивчення. Головним завданням нашої наукової роботи було дослідження практичного досвіду нормативно-правового регулювання процесу спорудження, розбудови та експлуатації мережі залізниць, вивчення інститутів акціонерного, торговельного та господарського законодавства, яке відповідно до теоретичних та практичних засад правознавства Російської імперії становили норми «залізничного права». Тому ми свідомо уникали детального аналізу теоретичних дискусій з окремих питань цієї галузі права. Водночас вони можуть стати предметом самостійного історико-правового дослідження, яке матиме важливе загальнотеоретичне та практичне значення. На нашу думку, представляють окремий інтерес і питання нормативно-правового регулювання соціального захисту працівників залізниць, які також можуть стати предметом окремого дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акционерное законодательство // Промышленность и торговля. – 1913. – №13. – С.4–7.
2. Акционерные общества и товарищества на паях (ст.ст. 2139–2198, ч. I, т. X) по решениям гражданского кассационного департамента Правительствующего Сената / Сост. Г.В. Бергольдт. – Изд. 2-е, испр. и доп., неоф. – М.: Товарищество типолитографии И. М. Машистова, 1904. – 188 с.
3. Ангелейко В.І. Залізниці України в 1865-1965 рр. / В.І. Ангелейко // Нариси з історії техніки і природознавства. – Вип. 2. – К., 1962. – С.3–17.
4. Андреев П.Н. Юго-Западные казенные железные дороги: историко-экономический очерк в связи с результатами эксплуатации за время до перехода (1880–1894) и после перехода в казенное управление (1895–1908) / П.Н.Андреев. – Изд. 3-е, испр. и доп. – К.: Типография С.В.Кульженко, 1909. – 94 с.
5. Андрусишин Б.І. Професійні спілки України і 1917–1920 рр. / Б.І. Андрусишин // Нариси історії професійних спілок України. – К., 2002. – С. 101–234.
6. Андрусишин Б.І. У пошуках соціальної рівноваги: нарис історії робітничої політики українських урядів революційних та визвольних змагань 1917–1920 рр. / Б.І.Андрусишин. – К., 1995. – 192 с.
7. Ашик В. Финансовые результаты эксплуатации русской железнодорожной сети за последние трехлетие 1907, 1908, 1909 гг. / В.Ашик. – СПб., – 124 с.
8. Белинский В.Е. Недействительность учреждения акционерных компаний / В.Е. Белинский // Вестник права. – 1899. – № 8. – С. 105–120.
9. Бєлінський Є.Ф. Формування залізничного пролетаріату на Україні в ІІ половині ХІХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук / Є.Ф. Бєлінський. – К., 1964. – 34 с.
10. Беловежский В.И. Результаты эксплуатации российских железных дорог с 1901 по 1906 г. / В.И. Беловежский. – СПб. 1910. – 16 с.
11. Беловежский В.И. Система железнодорожных тарифов на сети русских железных дорог: краткое изложение начал установления тарифов и действующих их систем / В.И. Беловежкий. – СПб.: Тип. Михайловой, 1908. – 92 с.
12. Белоцерковец Б.П. Сводка стоимости работ и технических данных по постройке железных дорог (за время до 1913 г.) / Б.П. Белоцерковец. – Вологда: Северный печатник, 1928. – 189 с.
13. Билимович А.Д. Товарное движение на русских железных дорогах: статистич. исследование / А.Д. Билимович. – К.: Тип. университета св. Владимира, 1902. – 289 с.; 62 табл.; 39 диагр.
14. Богатчук С.С. Залізничний транспорт України у ІІ половині ХІХ – на початку ХХ століть (соціально-економічний аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук / С.С. Богатчук. – К., 2000. – 31с.
15. Борзенко А. Концессия железнодорожного права / А. Борзенко. – М., 1883. – 300 с.
16. Брагин И. Внешний рынок и тарифы железных дорог / И. Брагин // Промышленность и торговля. – 1914. – С. 365–369.
17. Брагин И. Опасный опыт поощрения железнодорожного дела / И.Брагин // Промышленность и торговля. – 1915. – № 10. – С. 547–553.
18. Брюль Н.Л. Общий устав российских железных дорог, измененный и дополненный изданными по 1 июля 1904 года постановлениями и распоряжениями / Н.Л. Брюль. – 3-е изд., неоф. – СПб., 1904. – 914 с.
19. Брюль Н.Л. Сборник железнодорожных узаконений и распоряжений правительства. – Ч. І / Брюль Н.Л. – 4-е изд. – СПб, 1908. – 1127 с.
20. Брюль Н.Л. Сборник железнодорожных узаконений и распоряжений правительства / Брюль Н.Л. – Ч.ІІ. – СПб., 1909. – 986 с.
21. Брюль Н.Л. Систематический сборник действующих на Русских железных дорогах узаконений и распоряжений правительства, а также положений, правил, инструкций и соглашений, изданных или одобренных правительством / Н.Л. Брюль. – СПб., 1890. – 2351 с.
22. Бубликов А.А. Железнодорожные концессии 1908 года / А.А.Бубликов // Промышленность и торговля. – 1908. – № 13. – С. 273–277.
23. Бубликов А.А. Недоделанная реформа / А.А. Бубликов // Промышленность и торговля. – 1910. – № 9. – С. 598–600.
24. Бубликов А.А. Тарифные стоны действительность / А.А. Бубликов // Промышленность и торговля. – 1910. – № 3. – С. 162–165.
25. Бубликов А.А. Частное железнодорожное строительство последних лет / А.А. Бубликов. – СПб., 1914. – 55 с.
26. Варнеке О. До історії залізничного транспорту на Україні: (за даними Одеського архіву) / О. Варнеке. – Б.м., б.р. – 21 с.
27. Варнеке О. Залізничне будівництво на Україні в 1860-х рр. / О.Варнеке // Записки Одеського наукового товариства УАН. Секція соціяльно-історична. – 1927. – №1. – С.5–22.
28. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.–Ірпінь: Перун, 2001. – 1426 с.
29. Веселовский С.Б. Феодальное земледелие в Северо-Восточной Руси. – В 2-х т. / С.Б. Веселовский. – Т.1. – Ч. І–ІІ. – М.–Л., 1947. – 283 с.
30. Витте С.Ю. Конспект лекций о народном и государственном хозяйстве, читанная Е. И. Высочеству Великому князю Михаилу Александровичу в 1900–1902 гг. / С.Ю. Витте. – СПб., 1912. – 134 с.
31. Витте С.Ю. Принципы железнодорожных тарифов по перевозке грузов / С.Ю. Витте – СПб., 1910. – 364 с.
32. Витте С.Ю. Причины убыточности русских железных дорог / С.Ю. Витте // Вестник финансов. – 1910. – №16. – С. 320–328.
33. Витте С.Ю. Собрание сочинений и документов. – В 5-ти т. / С.Ю. Витте. – Т.І. Пути сообщения и экономическое развитие России. – М.: Наука, 2002. – 608 с.; ил. (Памятники экономической мысли).
34. В. К. К проекту особого налога с пассажиров / В.К. // Промышленность торговля. – 1913. – № 16. – С.253–255.
35. Волков Н. Очерк законодательной деятельности в царствование императора Александра ІІІ / Н. Волков. – СПб., 1910. – 372, 14 с.
36. Волков С. Общий Устав российских железных дорог: (т. ХІІ, ч. І Свода законов, изд. 1886 г. по прод. 1893 г.) с приложением всех изданных законов, правил, постановлений и распоряжений правительства по 1 июля 1901 года / С. Волков, М. Березняков. – 3-е изд. – СПб.: Товарищество «Печатня С. Яковлева», 1901. – 1248 с.
37. Воспрещение железным дорогам понижать существующие тарифы на хлебные грузы, подвозимые к портам и станциям западной сухопутной границы // Собрание узаконений и распоряжений Правительствующего Сената. – 1888. – С. 58.
38. Временное учреждение Министерства Путей Сообщения// Свод законов Российской империи. – Изд. 1886 г. по прод. 1893 г. – Т. І. – Ч. ІІ. Учреждение министерств. – СПб., 1914.
39. Временные правила о перевозке по Харьково-Николаевской железной дороге пассажиров, товаров и прочих предметов. – Харьков, 1876. – 38 с.
40. Временные правила относительно общих способов устранения соперничества железных дорог между собой по перевозке грузов // Собрание узаконений и распоряжений Правительствующего Сената. – 1889. – С. 704.
41. Временные правила относительно составления, публикации, введение в действие и отмены тарифов Российских железных дорог, открытых для общественного пользования с указанием соблюдаемых сроков // Собрание узаконений и распоряжений Правительствующего Сената. – 1889. – С. 276.
42. Всеподданейший отчет по ведомству Путей сообщения за 25 лет с 10 февраля 1855 г. по 19 февраля 1880 г. / Министерство Путей сообщения. – СПб, 1880. – 91 с.
43. Выкуп Московско-Киевско-Воронежской железной дороги // Промышленность и торговля. – 1915. – № 7. – С. 335.
44. Высочайшие повеления и всеподданнейшие доклады Министерства путей сообщения / Министерство Путей сообщения. – СПб., 1894. – 279 с.
45. Гальперин Э.С. Указатель железнодорожных тарифов / Э.С. Гальперин. – Одесса, 1909. – 44 с.
46. Георгиевский П.И. Исторический очерк развития путей сообщения в XIX веке / П.И. Георгиевский. – СПб.: Типограф. Ю.Н. Эрлих, 1893. – 95 с.
47. Георгиевский П.И. Финансовые отношения государства и частных железнодорожных обществ в России / П.И. Георгиевский. – СПб.: Типограф. МПС, 1887. – 328 с.
48. Головачев А.А. История железнодорожного дела в России / А.А. Головачев. – СПб., 1881. – 404 с.
49. Головко О.М. Фінансова адміністрація російської імперії в Україні (кінець XVIII – поч. XX ст.): історико-правове дослідження / О.М. Головко. – Харків: СІМ, 2005. – 448 с.
50. Граф С.Ю. Витте о причинах дефицитности нашего железнодорожного хозяйства / С.Ю. Витте // Промышленность и торговля. – 1910. – № 8. – С. 514–521.
51. Губер К.К. О русских железных дорогах: доклад на заседании Комитета Общества для содействия русской промышленности и торговле / К.К. Губер; Общество для содействия русской промышленности и торговле. – СПб.: Типограф. А.С.Суворина, 1880. – 38 с.
52. Гуржій І. Україна в системі всеросійського ринку 60–90-х рр. ХХ століття: історико-економічне дослідження / І. Гуржій. – К.: Наукова думка, 1968. – 190 с.
53. Гусаков А.Г. Конспект лекций по торговому праву / А.Г. Гусаков. – СПб.: Типограф. И.Трофимова, 1911. – 528 с.
54. Гуцевич К.И. Железные дороги и тарифы: свод трудов местных Комитетов о нуждах сельскохозяйственной промышленности / К.И. Гуцевич; Комитет о нуждах сельскохозяйственной промышленности. – СПб.: Типограф. В.Ф. Кирсбаума, 1904. – 398 с.
55. Дарование обществу Юго-Западных железных дорог права принудительного отчуждения городской земли в Одессе, занятой сооружениями Юго-Западной железной дороги // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое Правительствующим Сенатом. – 1889. – С.731.
56. Деларов П. Об ответственности железнодорожных предпринимателей и их агентов за причинение эксплуатациею вреда лицам и имуществу / П. Деларов. – СПб.: Типограф. В.Безобразова и комп., 1874. – 254 с.
57. Демченко В.Я. Наша железнодорожная политика в связи с ходатайством Общества Московско-Киево-Воронежской железной дороги новой концессии на постройку линии Бахмач – Одесса / В.Я. Демченко. – К.: Тип. Акционерного общества Н.Т. Корчак-Новицкого, 1908. – 18 с.
58. Дополнительное отчуждение земель для надобностей Юго-Западных и Фастовской железных дорог // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое Правительствующим Сенатом. – 1890. – С. 491.
59. Доходы и расходы Харьково-Николаевской и Юго-Западных железных дорог // Инженер. – 1892. – С. 218–220; 422–425.
60. Емельянова И.А. Высшие органы государственной власти и управления России в дореволюционный период / И.А. Емельянов. – Казань, 1962. – 54 с.
61. Ермолаев А.В. Причины доходности железнодорожных акций / А.В. Ермолаев. – М.: Печатное дело, 1912. – 48 с.
62. Железнодорожное дело в Пруссии и России // Инженер. – 1891. – С. 285–287.
63. Железнодорожное строительство и промышленность // Промышленность и торговля. – 1916. – № 34–35. – С.157–160.
64. Железнодорожные фрахты: Оттиск из журнала «Промышленность и торговля». – Б.м., б.г. – разн. паг.
65. Железные дороги и тарифы / [сост. К.И. Гуцевич]. – СПб., 1903. – 392 с.; 1 карта.
66. Журавлев В.В. Национал