ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОСВІТИ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОСВІТИ 12
1.1. Система державних органів управління у сфері освіти 12
1.2. Органи місцевого самоврядування та їх повноваження у сфері освіти 33
1.3. Місце органів громадського самоврядування в управлінні освітою 47
РОЗДІЛ ІІ. УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 61
У СФЕРІ ОСВІТИ
2.1. Особливості утворення навчальних закладів усіх типів і рівнів 61
акредитації
2.2. Організаційні засади науково-методичного забезпечення діяльності у сфері освіти 70
2.3. Правова регламентація організації та проведення державного 82
інспектування навчальних закладів
2.4. Особливості організації міжнародної співпраці у сфері освіти, розвитку зв'язків із навчальними закладами 94
РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ОСВІТИ 101
3.1. Особливості економіко-правового регулювання діяльності у сфері 101
освіти
3.2. Основні принципи та джерела фінансування освіти 108
3.3. Правові засади цільового використання фінансових ресурсів у сфері 132
Освіти
3.4. Вдосконалення організаційно-правового механізму фінансування у 142
сфері освіти
ВИСНОВКИ 150
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 159

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі соціально-економічного розвитку українського суспільства розбудова освіти набуває пріоритетного значення у діяльності держави. Освіта виступає як основа соціального, економічного, духовного, інтелектуального та культурного розвитку суспільства і держави. Про увагу держави до проблем освіти свідчить наявність дуже потужного нормативного забезпечення: 8 законів України; понад 70 указів Президента України; близько 90 постанов Кабінету Міністрів України з різних напрямів функціонування системи освіти.
І хоча законодавчо регламентовані майже всі аспекти функціонування галузі, існуюча потреба в постійній її модернізації вимагає створення оптимального комплексного механізму управління освітою й організації навчально-виховного процесу, наукового та інформаційного забезпечення галузі, інтеграції національної освіти до європейського та світового простору. Сам факт проведення слухань у Верховній Раді про стан і перспективи розвитку загальної середньої освіти в Україні (2002 р.), професійно-технічної освіти в Україні (2003 р.), вищої освіти в Україні (2004 р.) є надзвичайно важливими подіями для подальшого вдосконалення освіти. В них відзначається, що функціонування галузі ускладнюється недосконалістю системи управління, недостатнім контролем державних органів управління освіти за діяльністю більш як півтори тисячі приватних навчальних закладів, що замаються освітянською діяльністю. Парламентські слухання акцентували увагу на необхідності вжиття заходів для входження національної системи освіти і науки до Європейського простору, участі України у Болонському процесі, сутність якого полягає у створенні системи освіти, яка б забезпечувала можливість постійного навчання впродовж усього життя людини.
Програмними документами, відповідно до яких сьогодні здійснюється вдосконалення державного управління в галузі освіти, є концепція адміністративної реформи в Україні (1998 р.) та Національна доктрина розвитку освіти (2000 р.), де визначено, що основними завданнями управління є створення ефективної системи державного управління і формування ефективної організації виконавчої влади.
Отже, актуальною науково-теоретичною та практичною проблемою видається визначення засад організаційно-правового регулювання управління в сфері освіти, його вдосконалення та фінансового забезпечення. Необхідно зазначити, що останнім часом окремим проблемам вдосконалення освітянської діяльності було присвячено низку наукових праць, зокрема В.С.Журавського “Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні”, І.С.Каленюк “Освіта в економічному вимірі: потенціал та механізм розвитку”, Т.В.Фініков “Сучасна вища освіта: світові тенденції і Україна” та ін. Проте комплексне дослідження присвячене аналізу правових проблем вдосконалення організації діяльності та управління у сфері освіти поки що відсутнє.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до плану роботи відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою “Організація моніторингу ефективності чинного законодавства та прогнозування наслідків його застосування” (державний реєстраційний № 0104И006941).
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Основною метою дослідження є обгрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання системи управління освітою, організаційного та фінансового забезпечення галузі.
Відповідно до цього в роботі зосереджується увага на вирішенні таких завдань:
— проаналізувати нормативно-правову базу у сфері управління освітою;
— визначити основні напрями організаційно-правового забезпечення навчальних закладів;
— дослідити систему організації наукової діяльності навчальних закладів і участі навчальних закладів в науковій роботі;
— визначити напрями модернізації системи освіти, необхідності підтримки нових інститутів у цій сфері;
— визначити основні аспекти оптимізації системи контролю за дотриманням вимог щодо якості освіти, запровадження державних та міжнародних стандартів, фінансового забезпечення у сфері освіти.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення освітянської діяльності між громадянами і навчальними закладами, а також у процесі здійснення державою функцій управління і контролю у сфері освіти і науки.
Предметом дисертаційного дослідження є організаційно-правові засади управління у сфері освіти, його фінансове забезпечення, нормативно-правові акти чинного законодавства та літературні джерела з питань державного управління і освітянської діяльності та практика застосування законодавства.
Методологічну основу дисертації складають загальновизнані методи пізнання і розкриття змісту соціально-правових явищ та інститутів, одним із яких є інститут державного управління освітою.
Особливості об’єкта і предмета дослідження, його мета і завдання обумовили використання таких методів:
історичний — при розгляді процесів гносеологічного розвитку управління у сфері освіти та виховання суспільства;
діалектичний — управління у сфері освіти розглядається в нерозривному зв’язку його юридичного та економічного змісту;
порівняльно-правовий — при з’ясуванні співвідношення понять національної системи освіти і науки з європейськими цінностями у галузі освіти, участі України у Болонському процесі;
структурно-функціональний — при визначенні місця і ролі заходів адміністративно-правового регулювання у сфері освіти;
системного аналізу — для співставлення різноманітних нормативно-правових актів з метою з’ясування їх впливу на відносини в сфері освіти.
Використання методів аналізу, узагальнення та синтезу дозволило з’ясувати систему органів управління, основні принципи їх діяльності, особливості економіко-правового забезпечення освіти та внести пропозиції щодо вдосконалення організаційно-правового механізму управління освітою в Україні.
Нормативну базу дисертації складають Конституція України, інші закони України, підзаконні нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів влади.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні висновки і практичні рекомендації ґрунтуються на працях українських та зарубіжних вчених. Зокрема, були досліджені наукові праці Н.В.Абашкіної, В.К.Аверкіна, В.Б.Авер’янова Е.В.Авксентьєва, О.П.Альохіна, С.С.Алексеєва, Ю.М.Алексеєва, О.Ф.Андрійко, Е.В.Авсенєва, І.В.Агафонова, Д.М.Бахраха, Ю.П.Битяка, І.П.Голосніченко, А.Б.Віфлємського, В.С.Журавського, І.С.Каленюк, Р.А.Калюжного, В.К.Колпакова, В.В.Копейчикова, Н.О.Корсунської, О.Л.Копиленко, В.В.Кравченко, В.Я.Малиновського, Н.М.Мироненко, Н.Р.Нижник, М.В.Оніщука, Т.Є.Оболенської, О.П.Орлюк, П.М.Рабіновича, Ройтера Вольфанга, О.Ф.Скакун, Н.Г.Тищенко, Е.А.Тихонової, Т.В.Фінікова, О.В.Чурпина, В.М.Шаповала, В.П. Щетиніна, П.П.Юзькова, О.І.Ющика та ін.
Обсяг опрацьованої літератури, вивчених і узагальнених практичних матеріалів дозволяє стверджувати про вірогідність і наукову обгрунтованість результатів виконаного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця робота є першим в Україні комплексним дослідженням моделі та механізму управління освітою в умовах демократизації суспільства, розбудови України як громадянської правової держави, організаційних засад діяльності в галузі освіти та правового регулювання фінансування освіти в умовах ринкової економіки.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках, що виносяться на захист:
1. Зроблено висновок про те, що система управління освітою має постійно удосконалюватися, має модернізуватися модель управління через децентралізацію управління, налагодження взаємодії між відповідними державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, розвиток автономії навчальних закладів, посилення та постійне вдосконалення системи громадського освітянського самоврядування, розширення повноважень регіональних органів управління освітою.
2. Визнано важливість розроблення заходів щодо розвитку українського науково-освітнього інформаційного простору, а також національних телекомунікаційних мереж. Сформульовано пропозицію щодо розроблення як цільових програм інформації для всіх без винятку навчальних закладів незалежно від форм власності, так і практичних механізмів їх реалізації. Органи управління освітою мають здійснити належне інформаційне забезпечення навчального та наукового процесів.
3. Доведено доцільність удосконалення механізмів ліцензування та акредитації навчальних закладів, а також у цілому системи атестації та оцінювання знань студентів. Органи освіти мають запроваджувати сучасну національну систему оцінки та моніторингу якості освіти, яка б максимально поєднувала в собі вимоги міжнародних та державних стандартів, практики та національні традиції.
4. Обгрунтовано пропозицію вдосконалення порядку підготовки кадрів у вищих навчальних закладах за державні кошти, а також врегулювання земельних відносин в освітній сфері, зокрема щодо віднесення ділянок, закріплених за державними вищими навчальними закладами, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну або приватну власність.
5. Встановлено необхідність здійснення організації навчання відповідно до потреб особистості та ринку праці на базі навчальних закладів різних типів, розвиваючи при цьому нові форми навчання. Зокрема, акцентується увага на необхідності державної підтримки інституту безперервної освіти, навчання протягом життя, зорієнтованих на основні соціально-економічні зрушення в суспільстві та світові тенденції розвитку освіти, врахування змін на ринку праці.
6. Зроблено висновок про тенденції поглиблення взаємовигідної міжнародної співпраці навчальних закладів на дво- і багатосторонній основі з міжнародними організаціями та установами (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ Європейським Союзом, Радою Європи), Світовим банком, зарубіжними освітянськими фондами, іншими міжнародними організаціями. Інтеграція вітчизняної освіти у міжнародний освітній простір має здійснюватися з обов’язковим врахуванням національних інтересів, постійного розвитку та збереження інтелектуального потенціалу нації.
7. Визначено конкретні напрями удосконалення законодавства у сфері фінансування освіти, зокрема, щодо:
— чіткого окреслення підстав та механізму прийняття рішення про запровадження платного навчання та надання платних додаткових послуг державним закладом;
— встановлення максимального обсягу платних послуг, який може надавати державний навчальний заклад з тим, щоб при цьому не створювалися перешкоди для якості процесу навчання в межах бюджетного фінансування;
— запровадження механізму формування ціни на платні послуги навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, додаткові освітні послуги та більш чіткого порядку використання учбовими закладами державної власності (будівель, обладнання, навчально-методичної літератури тощо) при наданні платних послуг в учбовому процесі.
8. Сформульовано висновок про необхідність удосконалення механізму міжбюджетних трансфертів у частині фінансування освіти, зокрема, шляхом врахування видатків на позашкільну освіту в загальному обсязі трансфертів на освіту з обласного (районного) бюджету до бюджетів територіальних громад.
9. Пропонується доповнити чинне законодавство положеннями щодо захисту прав як держави, так і випускника вищого учбового закладу, посилення відповідальності за нецільове та неефективне витрачання коштів, персональної відповідальності керівників вищих навчальних закладів за якість підготовки фахівців, організацію наукових досліджень, інтегрування їх результатів у виробництво та інші сфери економічного та суспільного життя країни.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертації теоретичні положення щодо вдосконалення законодавства у напрямі правового регулювання управління та організації в галузі освіти, бюджетного та позабюджетного фінансування освіти можуть бути використані:
— у науково-дослідній роботі — для поглиблення теорії адміністративно-правових засобів регулювання відносин у сфері освітянської діяльності. Дослідження дозволило сформулювати та висвітлити низку важливих положень, пов’язаних із визначенням правових основ та організаційних засад науково-методичного і економічного забезпечення діяльності у сфері освіти;
— у правотворчій діяльності — при доповненні чинних законодавчих актів конкретними правовими нормами в частині укладення державних контрактів між замовником і виконавцем та визначенні інших істотних умов договорів між вищим навчальним закладом та студентом, а також при розробці законопроектів, зокрема проекту Закону України “Про органи громадського самоврядування у сфері освіти”;
— у навчальному процесі — при викладанні навчальних дисциплін “Адміністративне право України”, “Державне управління”, “Адміністративні процедури та процес”, а також при впровадженні сучасної національної системи оцінки та моніторингу якості освіти;
— у практичній діяльності — при розробці цільових програм інформатизації, визначенні обгрунтованих нормативів фінансування загальної середньої освіти та визначенні механізму розрахунку потреби держави у фахівцях певних спеціальностей.
Одержані результати дисертаційного дослідження в певних випадках мають комплексний та міжгалузевий характер і можуть бути використані в теорії управління, загальній теорії держави і права, конституційному, цивільному, господарському та інших галузях права для підготовки підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів та проведенні лекцій, інших занять із студентами юридичних і економічних закладів освіти.
Апробація результатів дисертації проводилися на засіданнях Інституту законодавства Верховної Ради України. Теоретичні висновки і пропозиції, сформульовані у дисертації, обговорювалися на: міжнародній науково-практчній конференції “Адмінстративне право в контексті європейського вибору України” (м. Київ 6-7 лютого 2004 року); міжнародній науково-практичній конференції для студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очами молодих дослідників” (м. Київ 8 –– 9 квітня 2004 року); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький 5 –– 6 листопада 2004 року).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладені у трьох публікаціях, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують одинадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (197 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 158 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження, отримані на основі аналізу теоретичної літератури, відповідних нормативно-правових актів, правозастосовчої практики, дають підстави зробити такі висновки.
1. Система управління освітою має постійно удосконалюватися, має модернізуватися модель управління через децентралізацію управління, налагодження взаємодії між відповідними державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, розвиток автономії навчальних закладів, посилення та постійне вдосконалення системи громадського освітянського самоврядування, розширення повноважень регіональних органів управління освітою. Вбачається за доцільне розширити у процесі здійснення реформування освіти в Україні повноваження органів місцевого самоврядування в питаннях управління освітою.
2.Слід посилити відповідальність керівників вищих навчальних закладів за якість підготовки фахівців, організацію наукових досліджень, інтегрування їх результатів у виробництво та інші сфери економічного та суспільного життя країни.
3.Вбачається важливим розроблення заходів щодо розвитку українського науково-освітнього інформаційного простору, а також національних телекомунікаційних мереж. Пропонується розробити як цільові програми інформатизації для всіх без винятку навчальних закладів незалежно від форм власності, так і практичні механізми їх реалізації. Органи управління освітою мають здійснити належне інформаційне забезпечення навчального та наукового процесів.
4. Слід упорядкувати систему інспектування та контролю у сфері освіти. Належного врегулювання вимагають системи акредитації, ліцензування та атестації, що має бути закріплено в окремому законі.
Необхідно удосконалити механізми ліцензування та акредитації навчальних закладів, а також у цілому системи атестації та оцінювання знань студентів. Органи освіти мають запропонувати сучасну національну систему оцінки та моніторингу якості освіти, яка б максимально поєднувала в собі вимоги міжнародних та державних стандартів, практики та національні традиції.
5.Необхідно чітко розмежувати повноваження атестаційних, методичних та інспекційних служб, а також напрями узгодженості та координації їх діяльності.
6. Мають бути чітко визначені вимоги і критерії щодо атестації навчальних закладів та їх працівників, які б повністю виключали фактор суб’єктивного підходу до останньої. Крім того, мають бути підвищені вимоги до рівня підготовки професійних кадрів, а також і до рівня підготовки членів атестаційних комісій.
7. Нагальною є потреба у вдосконаленні порядку підготовки кадрів у вищих навчальних закладах за державні кошти, а також врегулювання земельних відносин в освітній сфері, зокрема щодо віднесення ділянок, закріплених за державними вищими навчальними закладами, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну або приватну власність.
8. Структура підготовки фахівців з вищою освітою має бути приведена у відповідність із світовими тенденціями розвитку освіти та економіки. Обсяги державного замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою слід скоригувати з потребами ринку праці.
9.Організація навчання має здійснюватись відповідно до потреб особистості та ринку праці на базі навчальних закладів різних типів. При цьому слід розвивати нові форми навчання.
10.Держава має підтримати розвиток інституту безперервної освіти, навчання протягом життя, зорієнтованих на основні соціально-економічні зрушення в суспільстві та світові тенденції розвитку освіти, врахування змін на ринку праці.
11.Спеціально уповноважений центральний орган державної виконавчої влади у сфері освіти має приділяти більше уваги проблемі розвитку освітнього потенціалу України, питанням прогнозування та визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері освіти відповідно до потреб особистості, суспільства та держави.
12.При розробці нормативно-правової бази для функціонування систем освіти законодавцеві необхідно застосовувати відповідні міжнародні та європейські стандарти, всіляко сприяти інтеграції вітчизняної освіти у світовий простір із збереженням і захистом національних інтересів.
13.Є доцільним й достатнє забезпечення навчальних закладів соціальними педагогами: і не тільки всіх дошкільних навчальних закладів компенсуючого типу, спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей, які потребують соціальної допомоги, а й усіх без винятку навчальних закладів, у тому числі й закладів післядипломної освіти.
14. Слід забезпечити належну правову регламентацію процесу залучення і стимулювання участі роботодавців у підготовці, перепідготовці кадрів, освітніх і наукових програмах та проектах.
15.Доцільним є відновлення органами місцевого самоврядування разом із місцевими органами державної влади мережі просвітніх закладів для молоді, особливо сільської, а також мереж бібліотек, виховних закладів, консультативних пунктів для учнівської та студентської молоді поряд із створенням психологічних служб.
16. Необхідно створити обласним, районним та міським, районним у містах радам окрему інфраструктуру для організації навчальних занять з дітьми, що за станом здоров’я протягом довгого періоду або постійно перебувають у лікарнях, санаторіях, вдома, розвинуті дистанційні форми навчання з допомогою інформатизаційних засобів.
17.Необхідно вирішити на законодавчому рівні питання про передачу окремих галузевих науково-дослідних установ до складу вищих навчальних закладів, що може суттєво підвищити науковий потенціал вузівської науки.
18.Пропонується посилення організації наукової діяльності в комунальних вищих навчальних закладах, підготовки в цих закладах наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Для цієї мети радам необхідно створювати наукові, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, технологічні парки, центри нових інформаційних технологій, науково-технічної творчості та інші формування.
19.Вбачається, що особливу увагу доцільно приділити навчальним програмам, як складової державного стандарту освіти. При інспектуванні навчальних закладів слід перевіряти стан дотримання навчальним закладом вимог, які висуваються до навчальних програм. Особливо це стосується приватних навчальних закладів.
20.В сучасних умовах, коли студенти змушені поєднувати навчання з працею, необхідно розвивати і поширювати таку форму навчання, як екстернат.
21. Вимагають належного законодавчого врегулювання питання громадського самоврядування, зокрема розробкою окремого проекту Закону України „Про органи громадського самоврядування у сфері освіти”.
22. Вбачається за доцільне розробити окремий проект закону про безперервну освіту, передбачивши в ньому класифікацію форм такої освіти, закріплення права кожної особи на безперервну освіту, вимоги до такої освіти, механізми забезпечення належної якості та рівня підготовки в закладах такого типу.
23. Передбачити при затвердженні Державного бюджету України на кожний наступний рік передбачати додаткові видатки на розвиток освітянської та наукової галузей відповідно до вимог законів України „Про освіту” та „Про наукову і науково-технічну діяльність”.
24.Для інтеграції у світовий освітній простір та приєднання України до Болонського процесу необхідно істотно підвищити ефективність і якість міжнародної діяльності українських навчальних закладів, розширити експорт освітніх послуг, постійно запроваджувати нові спільні освітні програми.
25.Необхідно залучати широкі кола учасників навчально-виховного процесу України до наукової роботи за міжнародними проектами, до участі в міжнародних конференціях та симпозіумах, а також поглиблювати взаємовигідну міжнародну співпрацю навчальних закладів на дво- і багатосторонній основі з міжнародними організаціями та установами (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Європейським Союзом, Радою Європи), Світовим банком, зарубіжними освітянськими фондами, іншими міжнародними організаціями. Інтеграція вітчизняної освіти у міжнародний освітній простір має здійснюватися з обов’язковим врахуванням національних інтересів, постійного розвитку та збереження інтелектуального потенціалу нації, характеру співпраці.
26.Вищі навчальні заклади мають бути перетворені на потужні наукові осередки, на базі яких має здійснюватися підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці.
27. Пропонуються конкретні напрями удосконалення законодавства у сфері фінансування освіти, зокрема, щодо:
- чіткого окреслення підстав та механізму прийняття рішення про запровадження платного навчання та надання платних додаткових послуг державним закладом освіти;
- встановлення максимального обсягу платних послуг, який може надавати державний навчальний заклад із тим, щоб при цьому не створювалися перешкоди для якості процесу навчання в межах бюджетного фінансування;
- запровадження механізму формування ціни на платні послуги навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, додаткові освітні послуги та більш чіткого порядку використання учбовими закладами державної власності (будівель, обладнання, навчально-методичної літератури тощо) при наданні платних послуг в учбовому процесі.
28.Потребує удосконалення механізм міжбюджетних трансфертів у частині фінансування освіти, зокрема, шляхом врахування видатків на позашкільну освіту в загальному обсязі трансфертів на освіту з обласного (районного) бюджету до бюджетів територіальних громад.
29.Необхідно законодавчо врегулювати порядок укладання між замовниками та виконавцями державного замовлення у сфері освіти державного контракту.
30. Пропонується доповнити чинне законодавство положеннями щодо захисту прав як держави, так і випускника вищого учбового закладу в процесі здійснення навчання за державні кошти, посилення відповідальності за нецільове та неефективне витрачання державних коштів.
31. Можна стверджувати, що перспективним напрямом підвищення ефективності фінансування освіти є запровадження банківських механізмів фінансування освіти, таких, зокрема, як кредити на освіту для окремих осіб, спеціальні програми заощаджень на освіту тощо.
34. Встановлено, що потребує вдосконалення механізм бюджетного фінансування освіти шляхом встановлення обсягів не тільки мінімальних, а й об’єктивно зумовлених нормативів фінансування освіти, що сприятиме розвитку матеріально-технічної бази школи та дозволить доповнити фінансування освіти стимулюючою складовою, яка б встановлювала відповідність між обсягом фінансування та якістю освітніх послуг.
32. Для реального захисту інтересів як держави, так і випускників вищих навчальних закладів слід внести зміни до законодавчих актів, спрямованих на захист прав та посилення відповідальності за неефективне та нецільове витрачання бюджетних коштів у сфері освіти державними замовниками, виконавцями державного замовлення та випускниками вищих учбових закладів, зокрема:
- щодо чіткого законодавчого врегулювання питань, пов’язаних із укладенням та формуванням державних контрактів у сфері освіти між державними замовниками та виконавцями державного замовлення;
- щодо визначення істотних умов договору, що укладається керівництвом вищого навчального закладу з випускником, які мають передбачати, що випускник повинен відпрацювати певний час у державному секторі, а держава, по-перше, зобов’язана забезпечити його робочим місцем саме у державному секторі, оскільки навчання ведеться на державні кошти, по-друге, має створити йому певні умови для проживання та освітньої діяльності.
34. Потребують врегулювання окремі аспекти фінансування державних навчальних закладів із позабюджетних джерел, зокрема, необхідним вбачається визначення:
- підстав та механізму прийняття рішення про запровадження платного навчання та надання платних додаткових послуг державним закладом освіти;
- максимального обсягу платних послуг, який може надавати державний навчальний заклад з тим, щоб при цьому не створювалися перешкоди для якості процесу навчання в межах бюджетного фінансування;
- механізму формування ціни на платні послуги навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, додаткові освітні послуги та більш чіткого порядку використання учбовими закладами державної власності (будівель, обладнання, навчально-методичної літератури тощо) при наданні платних послуг в учбовому процесі.
35. Аналіз положень законодавства, пов’язаних із формуванням та виконанням державного замовлення у сфері освіти, дозволив зробити висновок про необхідність:
- розроблення документа, який би встановлював механізм розрахунку потреби держави у фахівцях певних спеціальностей, що базується на стратегічній програмі соціально-економічного розвитку країни;
- чіткого розмежування на законодавчому рівні порядку надання учбовими закладами платних та безплатних освітніх послуг державними закладами освіти. Вбачається, що найкращим виходом було б законодавчо запровадити заборону для державних навчальних закладів здійснювати платне навчання та надавати додаткові платні освітні послуги. За умови ж збереження таких положень доцільним є забезпечення більшої прозорості господарсько-фінансової діяльності державних освітніх установ шляхом здійснення громадського контролю за їх діяльністю, пов’язаною з надходженням та витрачанням такими закладами коштів, отриманих як із бюджетних, так і позабюджетних джерел.
36.Вбачається доцільним здійснити в цілому реформування правового інституту управління освітою, модернізацію органів і систем управління.
37. Має бути організована належна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, призначених для управління якістю освіти. Зокрема, для ефективного здійснення останнього слід створити незалежну службу оцінки якості освіти, яка б оцінювала відповідність набутої якості освіти затвердженим вимогам і нормативним показникам.
38. У процесі запровадження нової моделі управління необхідно посилити роль органів місцевого самоврядування у сфері управління освітою, розширити участь громадського самоврядування, а також окремим проектом закону закріпити статус і напрями діяльності громадського самоврядування в навчальних закладах.
39. Слід закріпити автономію за вищими навчальними закладами всіх рівнів, перетворити її на реальну, а не формальну, як це має місце на сучасному етапі.
40.Мають бути спрямовані на забезпечення якості освіти всі наявні економічні, соціальні та духовні ресурси суспільства. Вищі навчальні заклади мають стати осередками науки і широко залучатися до участі в державних та галузевих інноваційних проектах та програмах.
41. Доцільно розробити і впровадити цільові програми інформатизації для всіх без винятку навчальних закладів України незалежно від форм власності. Органи управління освітою мають здійснити належне інформаційне забезпечення навчального та наукового процесів.
42. Має бути встановлений оптимальний порядок підготовки кадрів у вищих навчальних закладах за державні кошти.
Аналіз вітчизняного та зарубіжного понятійного апарату дозволив запропонувати таку дефініцію поняття адміністративно-державного управління в галузі освіти: „Адміністративно-державне управління в галузі освіти – це здійснення державної політики та конкретних заходів у цій галузі через систему спеціально уповноважених органів і установ”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашкіна Н. В., Авксєнтьєва О. І., Антонюк Р. І., Десятов Т. М., Корсуньська Н. О. Професійна освіта в зарубіжних країнах: порівняльний аналіз / АПН України; Інститут педагогіки і психології професійної освіти. – 2-ге вид. – К. : Вибір, 2002. – 322 с.
2. Абашкіна Н. В. Принципи розвитку професійної освіти в Німеччині / АПН України; Інститут педагогіки і психології професійної освіти. – К. : Вища школа, 1998. – 207 с.
3. Аверкин В. Н. Проблема финансирования системы образования // Экономика образования . – 1999. – № 3.– С. 9–11.
4. Авсенев Е. В., Егоров И. Ю., Карпов В. И., Слонимский А. А. Наука стран Европы на пороге III тысячелетия / НИИ статистики Государственного комитета статистики Украины. – К., 1999. – 207 с.
5. Агафонов. И. В. Становлення національної системи освіти в Україні: 1917–1920 рр. – О.: Принт Мастер, 2002. – 206 с.
6. Адміністративне право України / За ред. Ю. Битяка. – Х . : Право. –2001. – 527 с.
7. Администратор образования: управленческая компетентность в современных условиях: Сб. материалов науч.-практ. конф. НИРО / Нижегородский ин-т развития образования / В. М. Соколов (отв. ред. редкол.) – Нижний Новгород : Нижегородский гуманитарный центр, 2000. – 241 с.
8. Актуальные вопросы региональной педагогики: Сб. науч. тр. / Саратовский гос. технический ун-т / В. П. Корсунов (отв. ред.). – Саратов, 2001. – 67 с.
9. Алексєєв Ю. М. Україна: освіта і держава (1987–1997). – К., 1998 – 110 с.
10. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія: Підручник для студ., асп. та мол. викл. вузів / Міжнародний фонд "Відродження". – К. : Либідь, 1998. – 558 с.
11. Ананьєв Б. Г. Интеллектуальное развитие взрослых как характеристика обучаемости // Сов. педагогика. – 1969. – № 10.
12. Аніщенко О. В. Розвиток професійної освіти жінок в Україні (друга половина XIX– початок XX століття): Дис. канд. пед. наук: 13.00.04 / Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. – К., 2000. – 279 с.
13. Артюх Г. М. Управління і організація освіти в перехідний до ринкових відносин період (на прикладі м. Києва): Автореф. дис. ... канд. екон. наук: 08.10.03 / НДІ соціально-економічних проблем. – К., 1996. – 20 с.
14. Арутюнов В. С., Стрекова Л. Н. Динамика научной и образовательной системы: Курс лекций: Основы организационно-административной практики в науке (Социология научного сообщества) / Российский химико-технологический ун-т им. Д. И. Менделеева; Институт проблем устойчивого развития.–М.: РХТУ им. Д. И. Менделеева, 2001. – 131 с.
15. Бодалев А. А. О предмете акмеологии // Психологический журнал. – 1993. –Т. 14. - № 5.
16. Богелюк В. Й. Психологічні особливості управління інноваційними процесами в школі: Монографія. – Д. : Січ, 2003. – 343 с.
17. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. –2001. – № 37. – Ст. 189.
18. Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: Учеб. пособие. – М.: Логос, 2000. –200 с.
19. Васильев Ю. С. Экономика и организация управления вузом: Учебник для выс. шк. – СПб.: Лань, 2001.
20. Вифлеемский А. Б., Чиркина О. В. Документальное оформление дополнительных платных оразовательных услуг // Образование в документах. – 2002. – № 18. – С. 35–42; № 19. – С. 59–65.
21. Вифлеемский А. Б., Чиркина О. В. Как установить цену на образовательные услуги // Образование в документах. – 2002. – № 20. –С. 64–70.
22. Вифлеемский А. Б. Договор на оказание платных дополнительных образовательных услуг / /Народное образование. –2002. – № 10. – С. 289–293.
23. Вифлеемский А. Б. Нормативное финанасирование образования: намерения и реальные результаты // Народное образование. – 2002. – № 6. – С. 27–36.
24. Вифлеемский А. Б. О роли попечительских советов в управлении образовательным учреждением // Администратор системы образования: технологии управления: Материалы научн.-практ. конф. НИРО. –Нижний Новгород, 2001. – С. 30–41.
25. Вифлеемский А. Б. Организация работы с внебюджетными средствами образовательных учреждений // Администратор в системе образования: Сб. учебно-метод. материалов – Нижний Новгород, 1999. – С. 133–144.
26. Вифлеемский А. Б. Совершенствование социально-экономического механизма образовательных учреждений в условиях рыночных преобразований: Монография. – Нижний Новгород, 2001. –207 с.
27. Вифлеемский А. Б. Судьба малокомплектной школы // Управление школой. – 2003. – № 10.– С. 10.
28. Вифлеемский А. Б. Чем грозят изменения в финансировании школы // Управление школой. – 2003. – № 8.–С. 13.
29. Вифлеемский А. Б. Экономика образования: Уч. пособие; в 2 кн. – М.: Народное образование, 2003. – Кн. 1. –368 с.; Кн. 2. –384 с.
30. Вифлеемский А. Б. Чиркина О. В. Нормативно-правовая база и порядок организации платных дополнительных услуг // Образование в документах. – 2002. – № 17. – С. 48–60.
31. Ройтер В. Финансирование образования: международные модели, пути, опыт и мышление” // Университетское управление. – 2000. – №4 (15). – С. 4–9.
32. Воронкова В. Г. Муніципальний менеджмент.–К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 248 с.
33. Дабагян А. В., Михайличенко А. М. Некоторые проблемы реформирования системы образования. – Х., 2001. – 315 с.
34. Дарманський М. М., Войтенко В. І. Про завдання та функції управління освітою в регіонах щодо постатейного виконання положень Закону України «Про освіту». – Хмельницький: Поділля, 1997. – 92 с.
35. Державне управляння вищою освітою в Україні: структура, функції, тенденції розвитку. – К.: Вид-во УАДУ. – 2001. – 308 с.
36. Дмитренко Г. А. Стратегический менеджмент в системе образования / Межрегиональная академия управления персоналом. – К., 1999. – 174 с.
37. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. – К. : Ін Юре, 2003. – 415 с.
38. Жураковский Г. Е. Очерки по истории античной педагогики. – М. : Изд-во АПН РСФСР, 1963. – 510 с.
39. Інноваційна діяльність у закладах освіти Полтавщини: Зб. – Полтава, 2002. – 48 с.
40. Ильинский И. В. Рынок образования: структура и механизм функционирования // Экономика образования. – 1999. – № 2. – С. 43–52.
41. Ишина И. В. Экономическая база российского образования и межбюджетные отношения // Экономика образования. – 2002. – № 6. –С. 7–20.
42. Каленюк І. С. Економіка освіти: Навч. посібник. – К. : Знання України, 2003. – 316 с.
43. Каленюк І. С. Освіта в економічному вимірі: потенціал та механізм розвитку / Інститут вищої освіти АПН. — К. : ТОВ „Кадри”, 2001. — 326с.
44. Коменский Я. А., Локк Д., Руссо Ж.-Ж., Песталоцци Й. Педагогическое наследие. – М. : Педагогика, 1989. – С. 154–155; 161; 170–171. Коменский Я.А. Избранные педагогические произведения в 2-х томах.-М.-1982.
45. Крячко Т. Деньги идут туда, где есть идеи: Норма и норматив // Народное образование. – 2002. – № 10. – С. 21–24.
46. Концептуальні засади модернізації системи освіти в Україні: програми та матеріали. – Х. : Народна Україна, – 2002. – 204 с.
47. Квієк М. Польське законодавство про вищу освіту: досвід та уроки. – К. : Таксон, 2001. – 220 с.
48. Кузьмина Н. В. Предмет акмеологии. – СПб., 1995. – 24 с.
49. Кумбс Ф. Кризис образования в современном мире. – М., 1970.
50. Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: У 2 т. – К: Видавець Ешке, 2002.
51. Локк Дж. Педагогические сочинения. – 1939. – 320 с.
52. Малиновський В. Я. Державне управління. – К. : Атіка, 2003. – 576 с.
53. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М. : Дело, 1999. – 800 с.
54. Научно-технический прогресс и перестройка системы образования в Швеции: Научно-аналитическое обозрение. – М.,1994. – 91 с.
55. Научно-технический прогресс и система образования (Великобритания, США, ФРГ, Франция, Швеция): Сб. обозрений. – М., 1985. – 268 с.
56. Научно-технический прогресс и современные концепции образования в развитых капиталистических странах / АН СССР. –М., 1987. – 69 с.
57. На шляху реформування освіти в Україні. – К. : “КМ Академія”, 2003. – 75с.
58. Нижник Н., Машков О. Системний підхід в організації державного управління. –К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 160 с.
59. Освіта в Україні. – К. : Молодіжна Альтернатива, 2001. – Вип. 3 – 32 с.
60. Новіков Б. В., Сініок Г. Ф., Круш П. В. Основи адміністративного менеджменту. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 560 с.
61. На шляху реформування освіти в Україні. – К . : “КМ Академія” , 2003. – 75 с.
62. Оболенська Т. Є. Маркетинг освітніх послуг: вітчизняний і зарубіжний досвід / Київський національний економічний ун-т. –К. : КНЕУ, 2001. –208 с.
63. Одерій Л. П. Оцінка в міжнародній системі освіти: Методологія та інструментарій / Київський держ. економічний ун-т. –К., 1995. – 196 с.
64. Освіта України за роки незалежності: стан, факти, події / За ред. В. Г. Кременя. –К. : Вища школа, 2001. – 159 с.
65. Освіта і наука в Україні: Матеріали до VІІІ Світового конгресу українців / Упорядник О. С. Сухолиткий, Л.М.Бороденкова, М.К.Глоба. – К.: Український Центр духовної культури, 2002. – 912 с..
66. Освіта Київщини в цифрах і фактах (2002/2003 навчальний рік): Інформ.-аналіт. зб. – К. : Сакцент, 2003. – 112 с.
67. Освіта України: Нормативно-правові документи. До ІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти. –-К. : Міленіум, 2001. – 472 с.
68. Освіта Черніветчини: Стат.зб./Чернівецька облдержадміністрація: Управління освіти і науки. – Ч., 2002. – 103 с.
69. Освіта в системі цінностей людського розвитку. – К. : Знання, 2003. – 450с.
70. Реморенко И. Переходим на нормативное финансирование // Управление школой. – 2003. – № 6. – С. 3.
71. Ринок освіти в системі кадрового забезпечення сталого розвитку України / Нац. універ. “Львівська політехніка”. – Л., 2002. – 337 с.
72. Сірополко С. Історія освіти в Україні: 2-ге вид. –Л. : Афіша, 2001. – 664с.; К.-Наукова думка.-2001.- 912 с.
73. Сисоєва С., Соколова І. Нариси з історії розвитку педагогічної думки. – К.: ЦУЛ, 2003. – 307 с.
74. Система неперервної освіти: здобутки – пошуки, проблеми. – Чернівці, 1996.
75. Степанова Е. И. Умственное развитие и обучаемость взрослых. – Л., 1981.
76. Стратегія реформування освіти в Україні: рекомендації з освіти.- Київ, 2003. – 296 с.
77. Сучасні проблеми науки та освіти: Матеріали 3-ї міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції, 1–9 травня 2002 р., м. Ужгород / Українська асоціація "Жінки в науці та освіті" ; Харківський національний ун-т ім. В. Н. Каразіна; Ужгородський національний ун-т. –Х., 2002. – 290 с.
78. Тищенко Н. Г., Ливши В. Б. Концепция реформирования экономики системы образования // Экономика образования. – 1999. – № 1. – С. 51–61.
79. Тищенко Н. Почем образовательная услуга? Нормативное финансирование как муниципальная проблема // Народное образование. –2002. – № 10. – С. 24–25.
80. Фініков Т. В. Сучасна вища освіта: світові тенденції і Україна / Міжнародний фонд досліджень освітньої політики; Інститут економіки та права "Крок". – К. : Таксон, 2002. – 176 с.
81. Щетинин В. П. Образование как некоммерческая отрасль экономики // Экономика образования. – 1999. – № 3. – С. 4–6.
82. Щетинин В. П. Рынок образовательных услуг в современной России // Экономика образования. – 1999. – № 2. – С. 53–60.
83. Конституція України: Офіційне видання. - К. Видавничий дім Ін Юре, 2004.
84. Закон України „Про освіту” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 34. – Ст. 451.
85. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 48. – Ст. 409.
86. Закон України “Про поставки продукції для державних потреб” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 46. – Ст. 9.
87. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
88. Закон України “Про професійно-технічну освіту” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 32. – Ст. 215.
89. Закон України “Про позашкільну освіту” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 46. – Ст. 39.
90. Закон України “Про дошкільну освіту” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 49. – Ст. 259.
91. Закон України “Про вищу освіту” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 20. – Ст. 134.
92. Закон України “Про загальну середню освіту” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 28. – Ст. 230.
93. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” //Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 12. – Ст. 165.
94. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні” // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 51. – Ст. 459.
95. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань "Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні"» від 4 червня 2004 року № 1755–IV.
96. Указ Президента України “Про заходи щодо державної підтримки освіти в Україні" від 09.06.1994 р. № 290/94 .- http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
97. Указ Президента України “Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні" від 12.09.1995 р. № 832/95 // Урядовий кур'єр". – 1995.- http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
98. Указ Президента України “Про основні напрями реформування професійно-технічної освіти в Україні" від 08.05.1996 р. № 322/96 // Урядовий кур'єр. –1996. – 16 травня.
99. Указ Президента України “Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів” від 23.01.1996 р. № 77/96 // Урядовий кур'єр. –1996. – 25 січня.
100. Указ Президента України “Про Міністерство освіти і науки України" від 07.06.2000 р. № 773/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 23. – Ст. 934.
101. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні» від 09.10.2001 р. № 941/2001 // Урядовий кур'єр. – 2001. – 17 жовтня.
102. Указ Президента України “Про Національну програму правової освіти населення» від 18.10.2001 р. № 992/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 43. – Ст. 1921.
103. Указ Президент України “Про Національну доктрину розвитку освіти» від 17.04.2002 р. № 347/2002 // Урядовий кур'єр. – 2002. – 12 квітня.
104. Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України” від 17.02.2004 р. № 199/2004 // Урядовий кур'єр. – 2004. – 25 лютого.
105. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України від 04.03.2004 р. № 5- рп/2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 11. – Ст. 674.
106. Рекомендацій парламентських слухань "Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні" від 13 січня 2002 р. № 700.- http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
107. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Методики розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом, бюджетами міст районного значення, сіл, селищ” від 24.12.2003 р. № 1994 // Офіційний вісник України. –2003. – № 52, т. 1. – Ст. 2782.
108. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням” від 29.02.1996 р. № 266 // Збірник постанов.-1996.-№ 8.- Ст. 239.
109. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням” від 22.08.1996 р. № 992 // Урядовий кур’єр. – 1996. – 10 жовтня.
110. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися на умовах державного контракту за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів в освітній галузі “Державне управління" від 01.09.1997 р. № 949 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 36. – С. 10.
111. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про державний вищий навчальний заклад” від 05.09.1996 р. № 1074 // Урядовий кур’єр.- №166-167.
112. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами” від 20.01.1997 р. № 38 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 4. – С. 30.
113. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти” від 16.06.2003 р. № 916 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 25. – Ст. 1203.
114. Постанова Кабінету Міністрів України “Про ліцензування освітніх послуг” від 29.08.2003 р. № 1380 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 36. – Ст. 1946.
115. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про ступеневу професійно-технічну освіту” від 03.06.1999 р. № 956 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 23. – С. 30.
116. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)” від 20.01.1998 р. № 65 // Урядовий кур'єр. – 1998. – 26 лютого.
117. Наказ Мінекономіки та з питань європейської інтеграції “Про затвердження критеріїв формування державного замовлення на поставку продукції для державних потреб” від 14.06.2002 р. № 179 .- http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
118. Наказ МОН України “Про План організаційно-практичної роботи з виконання заходів щодо реалізації Рекомендацій парламентських слухань "Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні" від 13.12.2002 р. № 700. - http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi..
119. Наказ МОН України “Про затвердження Типового договору про навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг навчальними закладами” від 11.03.2002 р. № 183 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 15. – Ст. 831.
120. Наказ Міністерства освіти, Міністерства фінансів та Міністерства економіки України “Про затвердження Порядку надання платних послуг державними навчальними закладами” від 27.10.1997 р. № 383/239/131-http://zakon 1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
121. Указ Президії Верховної Ради УРСР "Про ратифікацію Конвенції про визнання учбових курсів, дипломів про вищу освіту та вчених ступенів у державах регіону Європи” від 11.01.1982 р. № 2993–X Ст. 189.- http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
122. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про Вищу атестаційну комісію України” від 25.05.1992 №265.- http//zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main/cgi.
123. Наказ МОН України “Про створення Координаційної ради з розвитку системи дистанційного навчання при Міністерстві освіти і науки” від 26.04.2004 р. № 335.
124. Наказ МОН України “Про затвердження Положення про визнання іноземних документів про освіту” від 20.08.2003 р. № 563 // Офіційний вісник України. –2003.– № 40. – Ст. 2147.
125. Програма МОН України “Програма співробітництва в галузі освіти і науки між Міністерством освіти і науки України та Шведським Інститутом на 2001–2003 роки” від 08.08.2001 р. // Офіційний вісник України. –2003. – № 31. – Ст. 1665.
126. 126.Наказ МОН України “Про затвердження Положення про державну підсумкову атестацію студентів з предметів загальноосвітньої підготовки у вищих навчальних закладах I–II рівнів акредитації, які здійснюють підготовку фахівців на основі базової загальної середньої освіти” від 25.04.2001 р. № 341 // Освіта України – № 21. – Ст. 6.
127. Наказ МОН України “Про затвердження Положення про державну підсумкову атестацію учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти” від 14.12.2000 р. № 588 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 52. – Ст. 2285.
128. Наказ МОН України “Про удосконалення методичної роботи в системі професійно-технічної освіти” від 12.12.2000 р. № 582. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
129. Наказ МОН України “Про затвердження Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності” від 07.11.2000 р. № 522 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 1, т. 1. – Ст. 52.
130. Наказ МОН України “Про затвердження Положення про вище професійне училище та центр професійно-технічної освіти” від 20.06.2000 р. № 225 // Офіційний вісник України. –2000. – № 30. – Ст. 1293.
131. Наказ Міносвіти “Про затвердження Положення про державну атестацію (екстернат) для одержання документів про загальну середню освіту” від 27.03.1997 р. № 87 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 16. – С. 276.
132. Угода про співробітництво з формування єдиного (загального) освітнього простору Співдружності Незалежних Держав / МЗС України, СНД від 17.01.1997 р. - http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
133. Наказ Міносвіти від 22.05.1996 № 165 “Про затвердження Положення про державну атестацію вищих закладів освіти” від 27.03.1997 р. № 87. - http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
134. Наказ Міносвіти, Мінфіну, Мінекономіки “Про затвердження Порядку надання платних послуг державними навчальними закладами” // Офіційний вісник України. –1998. – № 2. – С. 19.
135. Наказ Міносвіти “Про затвердження Положення про ради ректорів (директорів) вищих закладів освіти” від 12.05.1996 р. № 146.- http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
136. Наказ Міносвіти “Про затвердження Типового положення про атестацію середніх загальноосвітніх, позашкільних, дошкільних закладів освіти і закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації” від 05.03.1996 р. № 66. - http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
137. Наказ Міносвіти “Про затвердження Положення про Державну інспекцію закладів освіти при Міністерстві освіти України” від 11.02.1993 р. № 34.- http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
138. Постанова Рахункової палати “Про використання коштів Державного бюджету України закладами освіти на підготовку спеціалістів за державним замовленням” від 26.12.2002 р. № 30–3.- http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
139. Наказ Міністерства освіти і науки України від 12.05.2004 р. № 86.- http://zakon1.rada