ПРАВОВІ ЗАСАДИ НАБУТТЯ І ПРИПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ЮРИДИЧНИМИ ОСОБАМИ ПРИВАТНОГО ПРАВА

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

ПАСІЧНИК Андрій Володимирович

УДК 343.922(043.5)

ПРАВОВІ ЗАСАДИ НАБУТТЯ І ПРИПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ЮРИДИЧНИМИ ОСОБАМИ ПРИВАТНОГО ПРАВА

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
ЛУК’ЯНЕЦЬ Дмитро Миколайович,
доктор юридичних наук, доцент

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права .............................
12
1.1 Юридична особа приватного права як суб’єкт адміністративних правовідносин ....................................................................................................
12
1.2 Структура адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права ...............................................................................................
23
1.3 Види адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права ....................................................................................................................
69
Висновки до Розділу 1 ....................................................................................... 80

РОЗДІЛ 2. Динаміка адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права .....................................................................................
87
2.1 Передумови виникнення адміністративної правосуб’єктності
юридичних осіб приватного права ...................................................................
87
2.2 Виникнення адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права ...............................................................................................
100
2.3 Розвиток адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб
приватного права ...............................................................................................
130
2.4 Припинення адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права ...............................................................................................
155
Висновки до Розділу 2 ....................................................................................... 183

ВИСНОВКИ ...................................................................................................... 189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................... 195

ВСТУП

Актуальність теми. Поступова реалізація в Україні адміністративної та адміністративно-правової реформ вимагає переосмислення значної частини понятійного апарата науки адміністративного права, та інституту суб’єктів адміністративного права зокрема. Однак сучасні адміністративно-правові дослідження зосереджують увагу, переважно, на правовому статусі державних органів або фізичних осіб. Натомість питанню трансформації елементів адміністративно-правового статусу і правосуб’єктності юридичних осіб приватного права, обумовленої новаціями адміністративного законодавства, приділяється недостатньо уваги.
Більше того, адміністративна правосуб’єктність не лише недостатньо вивчається в аспекті «людиноцентристської» концепції адміністративного права, а і взагалі ще з радянського періоду адміністративного права не має єдиного розуміння. Звичайно, що за таких обставин і адміністративна правосуб’єктність юридичних осіб приватного права залишається малодослідженою, а вироблені науковцями підходи до визначення її змісту – суперечливими. Ускладнює ситуацію і близькість вказаного явища до сфери приватного права. Це обумовлює існування випадків невиправданого застосування досягнень науки цивільного права у дослідженнях адміністративної складової правосуб’єктності юридичних осіб приватного права.
Проте чітке встановлення змісту елементів адміністративної правосуб’єктності юридичної особи приватного права, підстав їх виникнення, розвитку і припинення має надзвичайно важливе значення. Адміністративні правовідносини, механізм адміністративно-правового регулювання і навіть адміністративне право у цілому існують виключно для їх суб’єктів. Відсутність останніх позбавляє сенсу вищевказані явища. Отже, юридичні особи приватного права нарівні із органами державної влади чи фізичними особами є «мотивом» існування і розвитку адміністративного права.
У свою чергу, адміністративна правосуб’єктність є категорією, котра вводить особу у коло суб’єктів адміністративного права. Вона встановлює вимоги до майбутніх учасників адміністративних відносин, дозволяє колективним соціальним утворенням трансформуватись у юридичну особу. Наразі ж наука адміністративного права не дає чіткого розуміння алгоритму взаємодії елементів адміністративної правосуб’єктності і факту виникнення нового суб’єкта права. Більше того, малодослідженими залишаються питання впливу різноманітних юридичних фактів на стан елементів адміністративної правосуб’єктності юридичної особи. Хоча такий вплив безперечно існує і призводить до суттєвих змін правосуб’єктності та адміністративно-правового статусу юридичної особи приватного права, а інколи навіть до її ліквідації. Майже взагалі недослідженим залишається зв’язок елементів адміністративної правосуб’єктності із процедурою припинення діяльності юридичної особи приватного права.
Вочевидь, вищенаведені проблеми теорії адміністративного права призводять до суперечливого і фрагментарного нормативного регулювання відносин державної реєстрації юридичних осіб приватного права, проходження ними різноманітних дозвільних процедур, ліцензування, застосування заходів адміністративного примусу, припинення діяльності.
Таким чином, адміністративна правосуб’єктність є однією з фундаментальних категорій адміністративного права, а встановлення змісту її елементів, закономірностей їх виникнення, існування і припинення є надзвичайно актуальним питанням як з точки зору класичної теорії адміністративного права, так і в аспекті її сучасного реформування.
З метою отримання максимально достовірних результатів роботи були вивчені як адміністративно-правові дослідження, так і загальнотеоретичні, цивілістичні, трудові, кримінально-правові. Також опрацьовано роботи окремих учених Російської імперії, видатних представників радянської школи права, а також сучасних провідних українських, російських, казахських науковців.
Зокрема, теоретичну базу дисертаційного дослідження склали наукові праці таких учених, як В. Б. Авер’янов, С. С. Алексєєв, О. Ф. Андрійко, Д. Н. Бахрах, Ю. П. Битяк, М. І. Брагінський, С. М. Братусь, Я. Р. Веберс, А. В. Венедіктов, М. В. Вітрук, В. П. Грібанов, О. С. Іоффе, А. І. Камінка, Ю. М. Козлов, Н. В. Козлова, М. В. Костів, О. А. Красавчиков, І. М. Кучеренко, Б. М. Лазарєв, В. В. Лаптєв, Д. М. Лук’янець, Я. М. Магазінер, В. К. Мамутов, М. І. Матузов, О. О. Міронов, А. В. Міцкевіч, Д. М. Овсянко, Г. І. Петров, І. О. Покровський, В. Д. Примак, М. Сібільов, О. Ф. Скакун, Н. С. Суворов, Ю. А. Тіхоміров, Ю. К. Толстой, Є. А. Флейшиць, Р. О. Халфіна, О. І. Харитонова, Б. Б. Черепахін, Ю. С. Шемшученко, О. М. Якуба, Ц. А. Ямпольська та багатьох інших.
Нормативно-правову основу дослідження складали акти конституційного, адміністративного, цивільного, трудового законодавства України, а також окремі нормативні документи Європейського Союзу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планових тем відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Теоретичні і практичні проблеми розвитку організаційно-правового механізму реалізації виконавчої влади в Україні» (номер державної реєстрації 0104U007588) та «Розвиток демократичних засад державного управління в Україні: проблеми адміністративно-правового забезпечення» (номер державної реєстрації 0106U008728).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення змісту елементів адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права; з’ясування закономірностей її виникнення, розвитку і припинення; формування наукових підходів та практичних рекомендацій щодо використання компетентними органами влади отриманих результатів у нормотворчій та правозастосовчій діяльності.
Вказана мета дослідження зумовлює вирішення таких завдань:
розкрити зміст поняття «адміністративна правосуб’єктність юридичних осіб приватного права» та встановити чіткий перелік і значення його елементів;
розробити класифікацію адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права та її елементів;
шляхом проведення аналізу елементів правосуб’єктності засновників майбутнього суб’єкта права та повноважень відповідних органів влади встановити передумови виникнення юридичної особи приватного права;
розробити уніфікований алгоритм дій засновників та уповноважених органів щодо здійснення державної реєстрації будь-якого виду юридичної особи приватного права;
встановити факти, котрі впливають на динаміку обсягу елементів адміністративної правосуб’єктності юридичної особи приватного права і, здійснивши аналіз чинної нормативної бази щодо її відповідності виявленим закономірностям вищевказаного впливу, запропонувати відповідні зміни до законодавства України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу створення юридичних осіб приватного права, їх участі у різноманітних дозвільних, ліцензійних, юрисдикційних та інших адміністративних процедурах, а також ліквідації вказаних суб’єктів.
Предметом дослідження є правові засади набуття і припинення адміністративної правосуб’єктності юридичними особами приватного права, норми, що визначають зміст її елементів та практика їх реалізаціїї.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять філософсько-світоглядні, загальнонаукові і спеціально-наукові методи наукового пізнання, зокрема: діалектичний, системний, структурно-функціональний, методи аналогії, аналізу, синтезу, моделювання та прогнозування, а також порівняльно-правовий та формально-логічний.
За допомогою таких загальнонаукових методів, як діалектичний, системний, структурно-функціональний та формально-логічний було визначено зміст адміністративної правоздатності юридичних осіб приватного права; передбачено існування раніше невідомого елемента адміністративної правосуб’єктності – деліктоздатності, який опосередковує протиправну діяльність суб’єкта права; обґрунтовано притаманність адміністративної правосуб’єктності сукупності засновників юридичної особи приватного права; запропоновано зміни до законодавства, спрямовані на покращення нормативного регулювання питань державної реєстрації та ліквідації юридичних осіб приватного права. Використання методів аналогії, аналізу і синтезу забезпечило виділення видів адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права. А методи моделювання, прогнозування, а також порівняльно-правовий забезпечили розробку єдиної нормативної моделі здійснення державної реєстрації юридичних осіб приватного права будь-якого виду.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційна робота є першим в українській юридичній науці дослідженням динаміки елементів адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права та її взаємозв’язку із адміністративно-правовим регулюванням і адміністративно-правовим статусом юридичних осіб приватного права.
Серед результатів дослідження елементи наукової новизни містяться у таких положеннях:
уперше:
визначено перелік адміністративно-правових передумов створення юридичної особи приватного права, а саме: наявність у засновників необхідного обсягу адміністративної правоздатності; адміністративної дієздатності; відповідного суб’єктивного адміністративного права, а також кореспондуючого йому обов’язку уповноваженого органу влади;
охарактеризовано динаміку елементів адміністративної правосуб’єктності юридичної особи приватного права, внаслідок чого доведено розширення обсягу адміністративної дієздатності юридичної особи за умови отримання нею дозвільного документа чи ліцензії, зменшення вказаного обсягу у разі застосування окремих заходів адміністративного примусу, а також повну втрату адміністративної дієздатності внаслідок призначення ліквідатора, тимчасового адміністратора або керуючого;
доведено необхідність формування інституту правонаступництва адміністративних прав і обов’язків юридичних осіб, що перетворюються, а також запропоновано імплементацію у законодавство окремих елементів такого механізму;
удосконалено:
нормативну модель державної реєстрації юридичної особи приватного права, яка полягає у чіткому та ефективному розподілі повноважень органів державної влади, залучених до процесу створення юридичної особи, відповідно до їх компетенції, функцій, професійних навичок та забезпечення продуктивної реалізації публічно-сервісної функції держави;
класифікацію додаткової адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права шляхом виокремлення таких критеріїв, як: мета, предмет діяльності, та організаційно-правова форма;
підходи до визначення понять «адміністративна правосуб’єктність», «адміністративна правоздатність», «адміністративна дієздатність», «адміністративна деліктоздатність юридичної особи приватного права»;
набули подальшого розвитку:
обґрунтування необхідності запровадження у наукову термінологію таких дефініцій, як: «відомча реєстрація» – факт включення певної інформації про юридичну особу певного виду до відомчих реєстрів (які адмініструються іншими, ніж державні реєстратори, службовими особами), а також «легалізація» – сукупність дій засновників та уповноважених органів влади щодо державної та відомчої реєстрації юридичної особи приватного права;
положення щодо характерних рис адміністративної дієздатності суб’єкта права, однією з яких є відносний характер вказаної властивості, що пояснюється зумовленням її реалізації не лише волею особи, нормою права та процедурою її реалізації, а додатково ще й наявністю відповідної компетенції уповноваженого органу державної влади, за відсутності якої неможливо реалізувати певне суб’єктивне адміністративне право;
пропозиції щодо внесення змін до Законів України «Про об’єднання громадян», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про торгово-промислові палати в Україні», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» з метою встановлення єдиного моменту виникнення нової юридичної особи приватного права;
обґрунтування необхідності вдосконалення окремих законів України з метою нормативного закріплення єдиної конструкції взаємодії різних органів влади у процесі легалізації об’єднань громадян, благодійних організацій, релігійних організацій, адвокатських об’єднань, професійних спілок та інших видів юридичних осіб, які потребують проведення відомчої реєстрації;
пропозиції щодо імплементації правових норм, які посилять рівень дотримання законодавства суб’єктами адміністративно-правових відносин, що виникають з приводу банкрутства чи ліквідації юридичних осіб приватного права;
положення щодо нормативного запровадження механізму попередження ухилення юридичних осіб від адміністративної відповідальності шляхом їх перетворення в інші організаційно-правові форми.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані: у правотворчій роботі при розробці нових нормативних актів та вдосконаленні чинних; правозастосовчій діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, інших органів державної влади у сферах державної реєстрації, ліцензування, застосуванні заходів адміністративного примусу, ліквідації юридичних осіб приватного права; науково-дослідній роботі – для поглиблення теоретичних розробок категорій «суб’єкт адміністративного права», «адміністративна правосуб’єктність», «адміністративні правовідносини», «адміністративна відповідальність» тощо; навчальному процесі – при викладанні курсів адміністративного права, адміністративної відповідальності, державного управління, порівняльного адміністративного правознавства у вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації державних службовців, при підготовці підручників, навчально-методичних посібників, довідкових видань, монографій.
Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювались на засіданні відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені та обговорювались на наступних конференціях: Всеукраїнська конференція з адміністративного права «Перспективи та проблеми адміністративної реформи в Україні» (м. Запоріжжя, 1–2 березня 2007 р.; тези опубліковано); Х Всеукраїнська науково-практична конференції «Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України» (м. Суми, 22–23 листопада 2007 р.; тези опубліковано); Міжнародна науково-практична конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 17–18 травня 2008 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених «Правова система України в світлі європейського вибору» (м. Київ, 13 червня 2008 р.; тези опубліковано); Міжнародна наукова конференція молодих науковців, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 21 – 22 листопада 2008 р.; тези опубліковано); Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Алушта, 29 квітня – 1 травня 2010 р.; тези опубліковано); VI Міжнародна науково-практична конференція студентів та молодих вчених «Від громадянського суспільства – до правової держави»: (м. Харків, 4–5 березня 2011 р.; тези опубліковано); VI Міжнародна науково-практична конференція «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (м. Київ, 23–24 вересня 2011 р.).
Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення у 5 фахових статтях та 6 опублікованих тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації обумовлені метою та завданням дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, що поділені на сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінок, список використаних джерел – 19 сторінок (202 найменування).

bibliography

ВИСНОВКИ

У Висновках сформульовано найбільш суттєві результати і положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення та нові підходи до вирішення наукового завдання щодо правових засад набуття і припинення адміністративної правосуб’єктності юридичними особами приватного права. До найголовніших з них можна віднести:
1. Соціальним змістом правоздатності є соціальна свобода (яка реалізується переважно через суб’єктивні права) та соціальний обов’язок (знаходить своє нормативне вираження у юридичних обов’язках). Юридичним змістом правоздатності є необхідність та здатність особи бути суб’єктом правовідносин. Похідними (однак не другорядними) від вказаних можна визнати необхідність та здатність мати суб’єктивні права, свободи, охоронювані законом інтереси, юридичні обов’язки (тобто елементи правового статусу), котрі фактично забезпечують можливість функціонування особи у правовому полі. На думку автора слід вказувати не лише на здатність, а і на необхідність бути суб’єктом права, що обумовлено тісним взаємозв’язок правової системи та людини. Правоздатність засвідчує не лише здатність бути суб’єктом права, а і визнання з боку права зацікавленості в існуванні такого суб’єкта.
2. Під адміністративною правоздатністю юридичної особи приватного права слід розуміти визнані адміністративним правом соціально-правові здатність і необхідність бути суб’єктом адміністративних правовідносин. Похідними від них є визнані адміністративним правом соціально-правові здатність і необхідність мати адміністративні права, охоронювані законом інтереси, свободи, а також виконувати адміністративні обов’язки.
3. Адміністративна дієздатність юридичної особи приватного права – це встановлена на підставі норм адміністративного права та наявності відповідного юридичного факту (фактів) здатність юридичної особи приватного права власними вольовими діяннями реалізовувати адміністративну правоздатність і володіти елементами адміністративно-правового статусу (реалізовувати дозволене та виконувати належне).
4. Обґрунтовано існування ще одного елемента правосуб’єктності суб’єкта права, котрий позначає здатність до вчинення протиправних діянь. Враховуючи доведену відсутність власного змісту поняття «адміністративна деліктоздатність», етимологію цього терміна, а також його епізодичне згадування у науковій літературі у значенні здатності вчиняти правопорушення, пропонуємо даний елемент адміністративної правосуб’єктності іменувати адміністративною деліктоздатністю. Під нею слід розуміти обумовлену існуванням відповідних норм адміністративного права та юридичного факту (фактів) здатність юридичної особи власними вольовими діяннями вчиняти правопорушення.
У зв’язку з цим здатність нести адміністративну відповідальність (як елемент адміністративної дієздатності) пропонуємо іменувати респондоздатністю.
5. Встановлено, що елементами адміністративної правосуб’єктності юридичної особи приватного права є адміністративні правоздатність, дієздатність і деліктоздатність. Під адміністративною правосуб’єктністю юридичної особи слід розуміти здатність і необхідність колективного суб’єкта суспільних відносин бути суб’єктом адміністративних правовідносин та самостійно, відповідально і на власний розсуд користуватись таким статусом у передбачених законом межах і порядку, а також здатність вчиняти правопорушення.
6. Виділено види адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб приватного права. Адміністративна правосуб’єктність поділяється на загальну (що характерна для всіх без виключення юридичних осіб приватного права) та додаткову.
Додаткова за метою поділяється на: правосуб’єктність громадських організацій, фондових бірж, товарних бірж, саморегулівних організацій професійних учасників фондового ринку, кредитних спілок, благодійних організацій, релігійних організацій, професійних спілок та їх об’єднань, торгово-промислових палат, об’єднань співвласників багатоквартирного будинку, приватних пенсійних фондів та підприємницьких товариств (підприємницьку). Її можна назвати додатковою цільовою адміністративною правосуб’єктністю.
Підприємницькі товариства також можуть мати інші види додаткової адміністративної правосуб’єктності: конструкційну (критерієм виділення якої є організаційно-правова форма юридичної особи) та предметну. Конструкційна поділяється на додаткову конструкційну адміністративну правосуб’єктність приватного акціонерного товариства та додаткову конструкційну адміністративну правосуб’єктність публічного акціонерного товариства. Предметна поділяється на страхову, банківську, аудиторську, інвестиційну, довірчу, фондову та освітню додаткові предметні адміністративні правосуб’єктності.
7. Адміністративна дієздатність має «відносний» характер, оскільки її реалізація обумовлюється наявністю відповідної компетенції уповноваженого органу державної влади. За відсутності необхідних владних повноважень, суб’єктивне адміністративне право реалізувати неможливо. Тому пропонується на рівні закону встановити правило, відповідно до якого включення до адміністративно-правового статусу суб’єкта права нових елементів обов’язково має призводити до одночасної зміни правового статусу відповідного органу державної влади.
Адміністративно-правовими матеріальними передумовами для виникнення нової юридичної особи приватного права є: відповідний елемент обсягу адміністративної правоздатності; адміністративна дієздатність; відповідне суб’єктивне адміністративне право як елемент адміністративно-правового статусу; а також кореспондуючий йому обов’язок уповноваженого органу влади.
8. Обґрунтовано необхідність змінити законодавче визначення державної реєстрації. Вважаємо, що під цим поняттям слід розуміти не засвідчення факту, а безпосередньо сам факт внесення певних відомостей про юридичну особу чи фізичну особу – підприємця державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Також пропонуємо ввести до законодавства нові дефініції: «відомча реєстрація» – факт включення певної інформації про юридичну особу певного виду до відомчих реєстрів (які адмініструються іншими, ніж державні реєстратори, службовими особами); а також «легалізація» – сукупність дій засновників та уповноважених органів влади щодо державної та відомчої реєстрації юридичної особи.
9. Пропонується запровадження єдиної нормативної моделі створення юридичної особи будь-якого виду. Вона має складатись із відомчої і державної реєстрацій. Засновники непідприємницьких товариств для здійснення відомчої реєстрації надають установчі документи та іншу передбачену законодавством інформацію до відповідного органу влади. Останній з метою здійснення державного контролю перевіряє відповідність отриманих документів, інформації та дій засновників вимогам спеціального законодавства. При цьому перевірку суто формальних вимог (наявність правосуб’єктності засновників, їх належну кількість тощо), переважно, можна покласти на державних реєстраторів, які здатні ефективно реалізовувати конститутивну функцію державної реєстрації і здійснити вже державну реєстрацію, наслідком якої є виникнення юридичної особи. Підприємницькі ж товариства мають проходити лише державну реєстрацію. Це забезпечить розумний розподіл функцій державних органів і швидкість здійснення реєстрації нового суб’єкта права.
10. Під час ліцензійних та дозвільних процедур перевіряється здатність юридичної особи надійно і якісно здійснювати потенційно небезпечні чи соціально важливі види підприємницької діяльності; забезпечувати непорушність прав та свобод громадян, колективних суб’єктів, держави. З метою встановлення вказаних показників законодавець передбачив юридичні факти, які, формально, мають свідчити про належний ступінь розвитку волі юридичної особи. Вони містяться у ліцензійних умовах чи аналогічних документах. Їх дотримання юридичної особою підтверджує належний рівень розвитку волі, яка є базовим компонентом дієздатності. Отже, отримання ліцензії чи іншого дозвільного документа розширює обсяг дієздатності, у тому числі й адміністративної.
11. Виявлено такі види адміністративної дієздатності юридичної особи: загальну, яка виникає під час державної реєстрації юридичної особи приватного права, та додаткову, набуття якої обумовлюється отриманням ліцензії чи дозвільного документа. Оскільки банки, страхові, аудиторські чи інвестиційні компанії; довірчі товариства; торговці цінними паперами; освітні установи зобов’язані отримати ліцензію, додаткову адміністративну дієздатність можна поділити на факультативну та обов’язкову. Крім позбавлення додаткової адміністративної дієздатності, законодавство передбачає ще і можливість зменшення загальної. Це відбувається у разі обмеження здатності формувати чи реалізовувати волю юридичної особи.
12. Встановлено, що законодавство містить нормативні конструкції, які дозволяють зробити висновок про можливість повної втрати юридичною особою адміністративної дієздатності ще до державної реєстрації її ліквідації. Так, аналіз правового статусу ліквідатора підприємницького товариства, тимчасового адміністратора банку чи іншої фінансової установи, тимчасового керуючого (адміністрації) енергопостачальника свідчить про їх здатність і можливість повністю замінити всі органи керівництва юридичної особи. А законодавство цілком дозволяє реалізувати такий потенціал і перебрати повноваження щодо управління діяльністю колективного суб’єкта права. При цьому така особа здатна мати елементи адміністративно-правового статусу (має адміністративну правоздатність), фактично володіє правами, обов’язками тощо (має адміністративно-правовий статус), однак через позбавлення органів управління повноважень не здатна виявити та реалізовувати власну волю.
13. Обґрунтовано, що позбавлена адміністративної дієздатності особа не здатна вчиняти адміністративні правопорушення. Проте вказана закономірність не врахована законодавцем. Закони, які передбачають притягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності, не містять жодних виключень щодо неделіктоздатних суб’єктів. Тому пропонуємо включити до Законів України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про банки і банківську діяльність», «Про електроенергетику», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» норми, якими встановити, що з моменту прийняття компетентним органом влади рішення про призначення, відповідно, ліквідатора, тимчасових адміністратора чи керуючого, юридичні особи, щодо яких прийнято таке рішення, не можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за порушення норм законодавства, що сталось після призначення зазначених осіб.
Разом з цим необхідно передбачити можливість притягнення ліквідатора, тимчасових адміністратора чи керуючого до адміністративної відповідальності у разі наявності об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, суб’єктом якого чинне на сьогодні законодавство визнає саме юридичну особу.
14. З метою попередження ухилення юридичних осіб від адміністративної відповідальності шляхом їх перетворення в інші організаційно-правові форми, пропонуємо передбачити технічну можливість включати до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців інформацію про накладення на юридичну особу адміністративних стягнень. Разом з цим, потрібно зобов’язати органи, які мають право їх накладати, надавати відповідну інформацію державним реєстраторам, котрі повинні включати її до вказаного реєстру, а також встановити нормативну заборону на проведення реєстрації припинення суб’єкта права за наявності в реєстрі вищевказаної інформації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Б. Реформування адміністративного права України в контексті євроінтеграційних вимог / В. Б. Авер’янов // Національна держава і право в умовах глобалізації : зб. наук. статей. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – С. 40–44.
2. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву / Агарков М. М. – М. : Юриздат, 1940. – 175 с.
3. Агарков М. М. Ценность частного права / М. М. Агарков // Правоведение. – 1992. – № 1. – С. 25–41.
4. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / [ред. В. Б. Авер`янов]. – К. : Юридична думка, 2004–2005. –
Т. 1: Загальна частина. – 2004. – 584 с.
5. Адміністративне право України : підручник / [Битяк Ю. П., Паращук В. М., Дьяченко О. В. та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
6. Административное право / [под ред. Л. Л. Попова]. – М. : Юристъ, 2002. – 669 с.
7. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1981–1982. –
Т. 1. – 1981. – 360 с.
8. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1981–1982. –
Т. 2. – 1982. – 361 с.
9. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования / Алексеев С. С. – М. : Статут, 1999. – 712 с.
10. Алексеев С. С. Проблемы теории права : [курс лекций] : в 2 т. / Алексеев С. С. – Свердловск : Свердлов. юрид. ин-т, 1972–1973. –
Т. 1. – 1972. – 396 с.
11. Алексеев С. С. Частное право / Алексеев С. С. – М. : Статут, 1999. – 158 c.
12. Алехин А. П. Предприятие в системе отраслевого управления. Административно-правовые вопросы / Алехин А. П. – М. : Изд-во Москов. ун-та, 1977. – 191 с.
13. Андреев В. К. Правосубъектность хозяйственных органов: сущность и реализация / Андреев В. Н. – М. : Наука, 1986. – 123 с.
14. Андрійко О. Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади / Андрійко О. Ф. – К. : Наукова думка, 2004. – 300 с.
15. Архипов С. И. Субъект права (теоретическое исследование) : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.01 / Архипов С. И. – Екатеринбург : Уральская гос. юрид. академия, 2005. – 522 с.
16. Бараненков В. В. Понятие юридического лица в современном гражданском праве России / В. В. Бараненков // Государство и право. – 2003. – № 11. – С. 53–59.
17. Бахрах Д. Н. Административное право : [учебник для вузов] / Бахрах Д. Н. – М. : Изд-тво БЕК, 1999. – 368 с.
18. Бегичев Б. К. Трудовая правоспособность советских граждан / Бегичев Б. К. – М. : Юрид. лит., 1972. – 245 с.
19. Блащук Т. Організаційна єдність як ознака юридичної особи / Т. Блащук // Підприємництво господарство і право. – 2005. – № 10. – С. 41–44.
20. Борисова В. Теорії сутності юридичної особи: історія і сучасність / В. Борисова // Вісник академії правових наук. – 2001. – № 4. – С. 117–130.
21. Братусь С. Н. О соотношении гражданской правоспособности и субъективных гражданских прав / С. Н. Братусь // Советское государство и право. – 1948. – № 8. – С. 30–37.
22. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права / Братусь С. Н. – М. : ГИЮЛ, 1950. – 156 с.
23. Братусь С. Н. Юридические лица в советском гражданском праве : [ученые труды] / Братусь С. Н. – М. : Юрид. изд-во МЮ СССР, 1947. – Вып. ХІІ6 – 363 с.
24. Веберс Я. Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве / Веберс Я. Р. – Рига : Зинатне, 1976. – 231 с.
25. Венгеров А. Б. Теория государства и права : [учебник для юрид. вузов] / Венгеров А. Б. – [3-е изд.]. – М. : Юриспруденция, 2000. – 528 с.
26. Венедиктов А. В. О субъектах социалистических отношений / А. В. Венедиктов // Советское государство и право. – 1955. – № 8. – С. 17–28.
27. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность / Венедиктов А. В. – М.-Л. : АН СССР, 1948. – 834 с.
28. Виконавча влада і адміністративне право / [за заг. ред. В. Б. Авер’янова]. – К. : Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. – 668 с.
29. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Витрук Н. В. – М. : Наука, 1979. – 229 с.
30. Витрук Н. В. Общая теория правового положения личности / Витрук Н. В. – М. : Норма, 2008. – 448 с.
31. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России : [учеб. пособие] / Воеводин Л. Д. – М. : Изд-тво МГУ, Издательская группа ИНФРА, М-НОРМА, 1997. – 304 с.
32. Гойман В. И. Действие права (методологический анализ) / Гойман В. И. – М. : Академия МВД РФ, 1992. – 181 с.
33. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 18.
34. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
35. Гражданское и торговое право зарубежных государств : учебник : в 2 т. / [ред. Е. А. Васильев, А. С. Комаров]. – [4-е изд.]. – М. : Междунар. отношения, 2004–2005. –
Т. 1. – 2004. – 560 с.
36. Грешников И. П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве / Грешников И. П. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 331 с.
37. Грибанов В. П. Юридические лица / Грибанов В. П. – М. : Изд-во Москов. ун-та, 1961. – 115 с.
38. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / [за заг. ред. В. Б. Авер’янова]. – К. : Факт, 2003. – 384 с.
39. Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні : [монографія] / Джунь В. В. – [2-е вид.]. – К. : Юрид. практика, 2006. – 384 с.
40. Ершова И. В. Предпринимательское право : [учебник] / Ершова И. В. – [4-е изд., перераб. и доп.]. – М. : ИД «Юриспруденция», 2006. – 560 с.
41. Ионова Ж. А. Правовые проблемы легитимации предпринимательства / Ж. А. Ионова // Хозяйство, труд, право. – 1997. – № 5. – С. 46–50.
42. Иоффе О. С. Вопросы теории права / О. С. Иоффе, М. Д. Шаргородский. – М. : Юрид. лит., 1961. – 378 с.
43. Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права» / Иоффе О. С. – М. : Статут, 2000. – 777 с.
44. Иоффе О. С. Логические пределы понятий юридического лица, оперативного управления, хозяйственного обязательства / О. С. Иоффе // Цивилистические исследования : сб. науч. трудов / [под ред. Б. Л. Хаскельберга, Д. О. Тузова]. – М. : Статут, 2004. – Вып. 1. – С. 36–55.
45. Иоффе О. С. Советское гражданское право : [курс лекций]. Ч. 1 / Иоффе О. С. – Ленинград : Изд-во Ленинград. ун-та, 1958. – 511 с.
46. Исаков В. Б. Юридические факты в российском праве : [учеб. пособие] / Исаков В. Б. – М. : Юрид. Дом «Юстицинформ», 1998. – 48 с.
47. Каминка А. И. Очерки торгового права / КаминкаА. И. – М. : Центр ЮрИнфоР, 2002. – 547 с.
48. Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе / Кечекьян С. Ф. – М. : Изд-во АН СССР, 1958. – 187 с.
49. Кібенко О. Правові наслідки внесення відомостей до ЄДР: порівняльно-правовий аналіз положень Першої директиви ЄС та українського законодавства / О. Кібенко // Підприємництво господарство і право. – 2005. – № 10. – С. 3–7.
50. Кобецька Н. Співвідношення ліцензування господарської діяльності та природноресурсового ліцензування / Н. Кобецька // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 30–33.
51. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. : затверджений Законом від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50. – Ст. 375.
52. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 5. – Ст. 1122.
53. Козлов Ю. М. Административное право : [учебник] / Козлов Ю. М. – М. : Юристъ, 1999. – 320 с.
54. Козлов Ю. М. Административное право / Козлов Ю. B. – М. : Юрид. лит., 1968. – 320 с.
55. Козлова Н. В. Правосубъектность юридического лица / Козлова Н. В. – М. : Статут, 2005. – 476 с.
56. Костів М. В. Адміністративна правосуб’єктність юридичних осіб та особливості її реалізації в адміністративно-деліктних відносинах : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Костів М. В. – К., 2005. – 202 с.
57. Красавчиков О. А. Модели гражданской правосубъектности / О. А. Красавчиков // Проблемы социалистической законности на современном этапе коммунистического строительства : тези Республиканской науч. конф. (Харьков, 21–23 ноября 1978 г.). – Харьков : Юрвуз, 1978. – С. 105–107.
58. Красавчиков О. А. Социальное содержание правоспособности советских граждан / О. А. Красавчиков // Правоведение. – 1960. – № 1. – С. 12–25.
59. Красавчиков О. А. Сущность юридического лица / О. А. Красавчиков // Советское государство и право. – 1976. – № 1. – С. 47–55.
60. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве / Красавчиков О. А. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1958. – 183 с.
61. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25. – Ст. 131.
62. Крупчан О. Напрями удосконалення процедури видачі ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності / О. Крупчан, В. Перепелюк // Юридична Україна. – 2008. – № 5. – С. 49–59.
63. Кузнецова Л. Г. Развитие института дееспособности граждан в новом гражданском законодательстве / Л. Г. Кузнецова // Правоведение. – 1965. – № 4. – С. 72–80.
64. Кучеренко И. М. Как зарегистрировать и перерегистрировать предприятие / И. М. Кучеренко // Проблемы предпринимательства. – 1996. – № 1. – С. 10–13.
65. Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права : [монографія] / Кучеренко І. М. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – 328 с.
66. Лазарев Б. М. Компетенция органов управления / Лазарев Б. М. – М. : Юрид. лит., 1972. – 280 с.
67. Лаптев В. В. Правовое положение промышленных и производственных объединений / Лаптев В. В. – М. : Наука, 1978. – 247 с.
68. Лозовская С. В. Правосубъектность в гражданском праве : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Лозовская С. В. – М., 2001. – 220 с.
69. Ломакин Д. В. Очерки теории акционерного права и практики применения акционерного законодательства / Ломакин Д. В. – М. : Статут, 2005. – 221 с.
70. Лук’янець Д. М. Адміністративно-деліктні відносини в Україні: теорія та практика правового регулювання : [монографія] / Лук’янець Д. М. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2006. – 367 с.
71. Лук’янець Д. М. До проблеми систематизації заходів адміністративної відповідальності юридичних осіб / Д. М. Лук’янець // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 11. – С. 12–16.
72. Лук’янець Д. М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку : [монографія] / Лук’янець Д. М. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 220 с.
73. Любимов Ю. С. Квазисубъектное образование в гражданском праве / Ю. С. Любимов // Правоведение. – 2000. – № 6. – С. 98–124.
74. Магазинер Я. М. Избранные труды по общей теории права / Я. М. Магазинер ; [отв. ред. А. К. Кравцов]. – СПб. : Изд-тво Р. Асланова Юрид. центр Пресс, 2006. – 352 с.
75. Матузов Н. И. Личность, права, демократия. Теоретические проблемы субъективного права / Матузов Н. И. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1972. – 290 с.
76. Матузов Н. И. Субъективные права граждан СССР / Матузов Н. И. – Саратов : Приволжское книжное изд-во, 1966. – 189 с.
77. Миронов О. О. Субъекты советского государственного права / О. О. Миронов ; [под ред. И. Е. Фарбера]. – Саратов : Изд-тво Саратов. ун-та, 1975. – 80 с.
78. Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38. – Ст. 288.
79. Михайлов С. В. Категория интереса в российском гражданском праве / Михайлов С. В. – М. : Статут, 2002. – 205 с.
80. Мицкевич А. В. Субъекты советского права / Мицкевич А. В. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1962. – 212 с.
81. Мусин В. А. К вопросу о соотношении гражданской правоспособности и субъективных прав / В. А. Мусин // Вестник Ленинградского университета. – 1964. – № 17. – Вып. 3. – С. 108–115.
82. Нечаева А. М. Правоспособность и дееспособность физических лиц как субъектов гражданских прав / А. М. Нечаева // Субъекты гражданского права : сб. науч. статей / [отв. ред. Т. Е. Абова]. – М. : Ин-т государства и права РАН, 2000. – С. 6–13.
83. Никифоров А. С. Юридическое лицо как субъект преступления / А. С. Никифоров // Государство и право. – 2000. – № 8. – С. 18–27.
84. Новоселов В. И. Правовое положение граждан в советском государственном управлении / Новоселов В. И. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1976. – 217 с.
85. Овсянко Д. М. Административное право : [учебн. пособие] / Овсянко Д. М. – М. : Юристъ, 2002 – 468 с.
86. Пальчук П. М. Проблеми визначення поняття «ліцензія» на здійснення господарської діяльності / П. М. Пальчук // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1. – С. 83–86.
87. Петренко В. Загальна характеристика юридичного складу, що опосередковує заснування суб’єкта господарювання / В. Петренко // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 11. – С. 47–50.
88. Петров Г. И. Административная правосубъектность граждан СССР / Г. И. Петров // Правоведение. – 1975. – № 1. – С. 24–31.
89. Петров Г. И. Советские административно-правовые отношения / Петров Г. И. – Ленинград : Изд-во Ленинград. ун-та, 1972. – 159 с.
90. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 13–17. – Ст. 112.
91. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права / Покровский И. А. – [3-е изд., стер.]. – М. : Статут, 2001. – 354 с.
92. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / [Авер’янов В. Б., Андрійко О. Ф., Битяк Ю. П. та ін.] ; за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : НВП Вид-во «Наукова думка» НАН України, 2007. – 586 с.
93. Правовые проблемы гражданской правосубъектности : межвуз. сб. науч. трудов / [отв. ред. О. А. Красавчиков]. – Свердловск : Свердлов. юрид. ин-т, 1978. – Вып. 62. – 156 с.
94. Примак В. Д. Вина і добросовісність у цивільному праві (теорія, законодавство, судова практика) / Примак В. Д. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 432 с.
95. Примак В. Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб : [монографія] / Примак В. Д. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 432 с.
96. Про адвокатуру : Закон України вiд 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
97. Про акціонерні товариства : Закон України вiд 17 вересня 2008 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 50–51. – Ст. 384.
98. Про аудиторську діяльність : Закон України вiд 22 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 23. – Ст. 243.
99. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5–6. – Ст. 30.
100. Про благодійництво та благодійні організації : Закон України вiд 16 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 46. – Ст. 292.
101. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : Закон України від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 40. – Ст. 365.
102. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом : Закон України вiд 14 травня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31. – Ст. 440.
103. Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування : Закон України вiд 14 жовтня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 411.
104. Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків : Закон України від 15 лютого 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 36. – Ст. 362.
105. Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні : Закон України вiд 15 грудня 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 9. – Ст. 76.
106. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності : Закон України вiд 19 жовтня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 11. – Ст. 69.
107. Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» : Закон України від 16 березня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 37. – Ст. 310.
108. Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участі державних підприємств : Декрет Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 11. – Ст. 94.
109. Про вибори народних депутатів України : Закон України від 25 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27–28. – Ст. 366.
110. Про виключну (морську) економічну зону України : Закон України вiд 16 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 21. – Ст. 152.
111. Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні : висновок на проект Закону України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=36335.
112. Про господарські товариства : Закон України вiд 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
113. Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів : Закон України вiд 19 грудня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 46. – Ст. 345.
114. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців : Закон України вiд 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31–32. – Ст. 263.
115. Про державну статистику : Закон України від 17 вересня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 43. – Ст. 608.
116. Про деякі питання ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців : наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва вiд 8 червня 2005 р. № 50 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 24. – Ст. 1368.
117. Про довірчі товариства : Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 19. – Ст. 207.
118. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності : Закон України вiд 6 вересня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 48. – Ст. 483.
119. Про електроенергетику : Закон України вiд 16 жовтня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 1. – Ст. 1.
120. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах : постанова Правління Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 51. – Т. 1. – Ст. 2707.
121. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, господарської діяльності з медичної практики та проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт (крім робіт на об’єктах ветеринарного контролю) : наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства охорони здоров’я України від 16 лютого 2001 р. № 38/63 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 10. – Ст. 421.
122. Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг : розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 2 грудня 2003 р. № 146 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 52. – Т. 2. – Ст. 2840.
123. Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні : наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 лютого 2005 р. № 28 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 19. – Ст. 1006.
124. Про затвердження Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва : постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 р. № 667 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 32. – Ст. 1296.
125. Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства : постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. № 369 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 41. – Ст. 1864.
126. Про затвердження Положення про особливості застосування заходів впливу у вигляді відсторонення керівництва від управління фінансовою установою та призначення тимчасової адміністрації та про внесення змін до деяких нормативно-правових актів : розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 27 березня 2008 р. № 416 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 41. – Ст. 1374.
127. Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій : постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 34. – Ст. 1601.
128. Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію) : розпорядження Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 р. № 33-р // Офіційний вісник України. – 2002. – № 13. – Ст. 679.
129. Про затвердження Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій представництв, відділень : постанова Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 р. № 375 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 44. – Ст. 1991.
130. Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств : рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15 березня 2007 р. № 487 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 28. – Ст. 1133.
131. Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску акцій : рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 квітня 2007 р. № 942 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 44. – Ст. 1826.
132. Про затвердження Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів : рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19 грудня 2006 р. № 1591// Офіційний вісник України. – 2007. – № 9. – Ст. 339.
133. Про затвердження Порядку видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень : постанова Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2001 р. № 150 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 7. – Ст. 285.
134. Про затвердження Порядку застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику : постанова Кабінету Міністрів України від 19 липня 2000 р. № 1139 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 29. – Ст. 1230.
135. Про затвердження Регламенту передачі Міністерством юстиції та його територіальними органами державним реєстраторам даних про юридичних осіб : наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства юстиції України від 27 лютого 2007 р. № 23/74/5 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 17. – Ст. 674.
136. Про затвердження форм реєстраційних карток : наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20 квітня 2007 р. № 54 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 34. – Ст. 1370.
137. Про захист економічної конкуренції : Закон України вiд 11 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.
138. Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України вiд 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
139. Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) : Закон України вiд 15 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 21. – Ст. 103.
140. Про колективні договори і угоди : Закон України вiд 1 липня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – Ст. 361.
141. Про кредитні спілки : Закон України вiд 20 грудня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 15. – Ст. 101.
142. Про ліцензування певних видів господарської діяльності : Закон України від 1 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
143. Про міліцію : Закон України вiд 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
144. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України вiд 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
145. Про недержавне пенсійне забезпечення : Закон України вiд 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47–48. – Ст. 372.
146. Про об’єднання громадян : Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
147. Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку : Закон України вiд 29 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 78.
148. Про освіту : Закон України вiд 23 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 34. – Ст. 451.
149. Про особливості державної реєстрації деяких видів об’єднань громадян і професійних спілок та змін до їх установчих документів : лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 3 червня 2008 р. № 4691 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1158.73.0.
150. Про охорону праці : Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
151. Про підтвердження відповідності : Закон України вiд 17 травня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32. – Ст. 169.
152. Про планування і забудову територій : Закон України вiд 20 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 31. – Ст. 250.
153. Про політичні партії в Україні : Закон України вiд 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – Ст. 118.
154. Про прокуратуру : Закон України вiд 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
155. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності : Закон України вiд 15 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
156. Про професійних творчих працівників та творч