Правові засади Спільної зовнішньої політики Європейського Союзу: загальнотеоретична характеристика

brief description

П Л А Н

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………..…………...…………3

Вступ………………………………………………………………………………...4

Розділ 1. Європейська міждержавна інтеграція
як правовий феномен сучасних
міждержавних відносин……………………………………...11
1.1. Сучасні процеси міждержавної інтеграції у контексті світової
глобалізації та інтернаціоналізації…………………………………………….11
1.2. Проблеми реалізації державного суверенітету в умовах
європейської міждержавної інтеграції………………………………………...30
1.3 Особливості розвитку правового механізму європейської інтеграції
у сфері зовнішньої політики, здійснюваної у рамках Євросоюзу…………...52
Висновки до розділу 1………………………………………………………………77

Розділ 2. Правове регулювання Спільної зовнішньої
політики ЄС на сучасному етапі………………………..80
2.1. Правова природа зовнішньої політики ЄС……………………………………80
2.2. Інституційний механізм реалізації Спільної зовнішньої політики ЄС….…104
2.3. Тенденції і перспективи розвитку Спільної зовнішньої політики ЄС
і місце України у цьому процесі……………………………………………...127
Висновки до розділу 2……………………………………………………………..163

Висновки……………………………………………………………………….168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………175

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЄЄА Європейський єдиний акт
ЄЕС Європейське економічне співтовариство
ЄОВС Європейське об’єднання вугілля і сталі
ЄС Європейський союз
ЄСЗД Європейської служба з питань зовнішньої діяльності
ЄПБО Європейська політика безпеки і оборони
ЄПС Європейська політична співпраця
ЄПС Європейська політика сусідства
КПБ Комітет з питань політики та безпеки
КПП Комітет постійних представників
НАТО Організація Північноатлантичного договору
ОБСЄ Організація з безпеки та співробітництва у Європі
ООН Організація Об’єднаних Націй
РЗС Рада закордонних справ
СЗПБ Спільна зовнішня політика і політика безпеки
СЗП Спільна зовнішня політика
СКСПО Спільний комітет старших посадових осіб
СПБ Спільна політика безпеки
УПС Угода між Україною та ЄС є про партнерство та співробітництво
ЦСЄ Центральна і Східна Європа

ВСТУП
Актуальність теми. Розширення Європейського Союзу (ЄС) призвело до того, що дана організація безпосередньо вийшла до кордонів України. Це зумовлює особливий інтерес, із позиції теорії та практики, до дослідження правових форм і механізмів співробітництва ЄС із третіми країнами, особливо у контексті його нової концепції „сусідства”. У зв’язку з реалізацією Україною стратегічної мети своєї зовнішньої політики – повноправного членства в ЄС, особливого значення набуває розробка концептуальних засад договірно-правового регулювання відносин співробітництва з даною організацією, у т.ч., з урахуванням змін, передбачених Лісабонським договором.
У теперішній час у ЄС відбуваються складні та іноді різноспрямовані процеси. З одного боку, за рахунок „перетікання” дедалі нових повноважень до наднаціональних органів ЄС у Брюсселі посилюється його внутрішня єдність. З іншого боку – залишаються незрозумілими перспективи співробітництва країн ЄС у сфері зовнішньої політики, оскільки масштабне розширення ЄС зробило його внутрішньо неоднорідним і важкокерованим.
Спільна зовнішня політика і політика безпеки (СЗППБ) займають двояке становище в ЄС. З одного боку, це окрема сфера діяльності ЄС, у межах якої він наділяється спеціальною компетенцією, а з іншого – це один зі структурних компонентів даної організації, котрий зараз особливо активно розвивається, перетворюючись на самостійний і важливий напрямок діяльності організації. Складовою частиною СЗППБ є Європейська політика у сфері оборони і безпеки (ЄПОБ) – комплекс заходів ЄС у військовій сфері.
Не переоцінюючи успіхи ЄС у сфері зовнішньополітичної та безпекової інтеграції, слід відзначити, що значення цієї складової в його діяльності швидко зростає. Нового імпульсу такій інтеграції дав Лісабонський договір, який надав право ЄС виступати на міжнародній арені від імені усіх держав-членів. Повноцінний аналіз такої діяльності, включаючи можливу участь ЄС у врегулюванні конфліктів, надання допомоги країнам з перехідними економічними й політичними системами, антитерористичну й міграційну політику ЄС, вимагає розуміння специфіки функціонування інститутів СЗППБ і діяльності ЗВПБ/СЄПБО.
Підтримання й розвиток взаємовигідних відносин України з ЄС як самостійним суб’єктом зовнішньополітичної діяльності вимагає належної доктринальної бази, яка тільки-но починає формуватися. Окремі питання зовнішньої політики ЄС уже досліджувалися у вітчизняній правовій літературі. Серед вітчизняних дослідників, до питань правового регулювання зовнішніх зносин ЄС у своїх працях зверталися Баймуратов М. О., Барановський Ф. В., Дмитрієв А. І., Заблоцька Л. Г., Муравйов В. І., Опришко В. Ф., Петров Р. Ф., Посельський В. В. та ін. Однак, комплексно зміст, основні напрямки і тенденції зовнішньої політики ЄС, а також організаційно-правовий механізм її реалізації в Україні не досліджувався. У російській науковій літературі цим питанням відводиться значно більше уваги (достатньо згадати праці Астапенка В. А., Горбатової Є. Е., Данелії Г. Р., Ентіна М. Л., Зонової Т. В., Кашкіна С. Ю., Луканіна Д. Б. та ін.). Серед західних учених, котрі займаються згаданою проблематикою, можна назвати Араха М., Арнольда Р., Греві Дж., Етціоні А., Кемерона Ф., МакГолдріка Д., Сміта М., Татама А., Уайта Б. та ін. Проте висока динаміка інституційних і нормативно-правових перетворень у межах ЄС уже не дають повною мірою використовувати наявну джерельну базу, актуалізуючи нові наукові пошуки у даній сфері.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі конституційного права та правосуддя Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова в рамках Державної цільової комплексної програми «Утвердження загальнолюдських цінностей в процесі становлення в Україні демократичної, правової держави» (номер державної реєстрації 0104u004620).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретична характеристика Спільної зовнішньої політики ЄС як правового феномену та особливостей її правового регулювання на сучасному етапі. Відповідно до цього у дисертації вирішувалися такі завдання:
- розкрити причини, зміст і спрямованість сучасних процесів міждержавної інтеграції у контексті світової глобалізації та інтернаціоналізації;
- з’ясувати основні проблеми реалізації державного суверенітету в умовах європейської міждержавної інтеграції;
- простежити розвиток Спільної зовнішньої політики ЄС та її нормативного закріплення;
- виявити особливості розвитку правового механізму європейської інтеграції у сфері зовнішньої політики, здійснюваної у рамках Євросоюзу;
- з’ясувати правову природу Спільної зовнішньої політики ЄС;
- проаналізувати значення основоположних договорів про Європейський Союз (Маастрихтського, Амстердамського, Ніццького та Лісабонського договорів) для розвитку його Спільної зовнішньої політики;
- розкрити інституційний механізм реалізації Спільної зовнішньої політики ЄС;
- визначити основні тенденції і перспективи розвитку Спільної зовнішньої політики ЄС, а також місце України у цьому процесі.
Об’єктом дослідження є Європейський Союз як міждержавне утворення нового типу. Предметом дослідження є правові засади Спільної політики Європейського Союзу.
Методи дослідження. Робота побудована на використанні діалектичного методу як універсальної основи для пізнання дійсності. Діалектика взаємозв’язку політичних, економічних, ідеологічних, соціальних факторів розвитку європейських держав дозволила уявити суспільно-політичні процеси і процеси ухвалення зовнішньополітичних рішень протягом певного історичного відрізку часу в їхній динаміці й протиріччях. Методологічною основою дисертації також є поєднання системного та історичного підходів при розгляді предмета дослідження в його розвитку й динаміці. Разом із тим, для характеристики інституційного механізму реалізації Спільної зовнішньої політики ЄС використовувалися системно-структурний і структурно-функціональний методи. З’ясування змісту основоположних договорів про ЄС відбувалося з використанням аналізу, дедукції та індукції, наукового узагальнення. Автором також застосовувалися такі наукові методи, як порівняльно-правовий та історико-описовий, які дозволили сформулювати загальні риси предмету дослідження та об’єктивно виявити нові тенденції у формуванні СЗППБ і розвитку зовнішньополітичних відносин ЄС. Крім того, у роботі використано методи, що застосовуються в історичних і політологічних дослідженнях: синхронний (розгляд подій у контексті одночасних історичних обставин) і хронологічний (послідовний аналіз явищ у їхній часовій протяжності).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є одним із перших у вітчизняній юридичній науці досліджень теоретико-правових засад Спільної зовнішньої політики Європейського Союзу. У дисертації представлено цілісне проблемно-хронологічне дослідження етапів формування зовнішньополітичного потенціалу Європейського Союзу (від Маастрихтського до Лісабонського договору). Крім того, в роботі зроблено акцент на нові явища і тенденції в галузі СЗПБ, привнесені Лісабонським договором.
Наукова новизна дисертаційної роботи конкретизується у наступних основних положеннях, що виносяться на захист:
уперше:
- розкрито причини, зміст і спрямованість сучасних процесів міждержавної інтеграції у контексті світової глобалізації та інтернаціоналізації; на прикладі Спільної зовнішньої політики ЄС доведено, що процес євроінтеграції має наслідком не стільки обмеження державного суверенітету окремих країн, як делегування ними окремих своїх повноважень наднаціональним інституціям;
- обґрунтовано позицію, що замість жорсткої системи територіальних держав, в якій кордони є своєрідними маркерами, що визначають суверенітет, на території Західної Європи поступово формується і більш гнучка, багаторівнева система, яка має не ієрархічний, але, скоріше, мережевий характер; а сама еволюція ЄС – це суттєвий виклик як зовнішнім, так і внутрішнім вимірам суверенітету територіальної держави;
- простежено еволюцію Спільної зовнішньої політики ЄС та її нормативного закріплення від Маастрихтського до Лісабонського договору;
- з’ясовано правову природу Спільної зовнішньої політики ЄС; встановлено, що правові норми, котрі ухвалюються в рамках СЗПБ, мають конвенційний характер і, як наслідок, не володіють прямою дією в рамках національних правових систем держав-членів ЄС, тобто є обов’язковими для держав-членів і для самого Союзу, але не породжують прав та обов’язків для фізичних і юридичних осіб; для здійснення зовнішньополітичних норм потрібні процедури ратифікації і заходи з імплементації;
- зроблено висновок, що механізм СЗПБ є за своєю суттю не інтеграційним, а міжурядовим, хоча і радикально відрізняється від механізму звичайних міжнародних організацій; держави-члени зберегли свій суверенітет у відповідних галузях, але домовилися про спільні цілі і методи узгоджених дій з використанням інститутів ЄС.
по-новому:
- проаналізовано значення основоположних договорів про Європейський Союз (Маастрихтського, Амстердамського, Ніццького та Лісабонського договорів) для розвитку його Спільної зовнішньої політики;
- розкрито інституційний механізм реалізації Спільної зовнішньої політики ЄС; встановлено, що основу інституційної структури на сьогодні складають Європейський Рада, Рада ЄС, Європейська Комісія, Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, частково Європейський Парламент, а також певна кількість спеціалізованих органів, створених для вирішення окремих питань;
- визначено основні тенденції і перспективи розвитку Спільної зовнішньої політики ЄС, а також місце України у цьому процесі; встановлено, що нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики сусідства.
удосконалено:
- термінологічну базу за темою дослідження шляхом розмежування понять «Європейська зовнішня політика» і «Зовнішня політика Європейського Союзу»; встановлено, що перше поняття є ширшим, оскільки охоплює сфери діяльності ЄС, зовнішню політику держав-членів, а іноді й зовнішньополітичну співпрацю інших європейських об’єднань, тоді як друге обмежується рамками Європейського Союзу;
- доктринальне тлумачення сутності Європейської зовнішньої політики; аргументовано, що вона являє собою об’єднання трьох складових: зовнішньої політики, яка охоплює всі сфери співпраці Союзу, зовнішньої політики ЄС, що міститься в СЗПБ, і національної зовнішньої політики, що проводиться державами-членами самостійно, але під впливом і відповідно до політики ЄС.
дістало подальшого розвитку:
- розуміння поняття „суверенітет”, обґрунтовано, що Спільна зовнішня політика і політика безпеки ЄС є свідченням того, що процес євроінтеграції має наслідком не стільки обмеження державного суверенітету окремих країн, як делегування ними окремих своїх повноважень наднаціональним інституціям;
- вчення про нормативну основу СЗПБ; обґрунтовано тезу про диференціацію ролі актів, що приймаються установами ЄС, у регулюванні СЗПБ; встановлено, що джерелами, характерними для даної сфери, є загальнообов’язкові рішення, які приходять на зміну таким правовим формам реалізації заходів Союзу з питань СЗПБ, як спільні стратегії, спільні позиції і сумісні дії.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки та основні положення, викладені в дисертації можуть представляти практичний інтерес не тільки для юристів-міжнародників і тих, хто вивчає процеси регіональної інтеграції, але й для багатьох органів державного управління, які призвані розвивати відносини у різних сферах. Розгляд нових механізмів щодо реалізації спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського Союзу може бути корисним при вироблені тактичних і стратегічних дій відносно західноєвропейських держав, так і держав Центральної і Східної Європи, які прагнуть до членства в цьому інтернаціональному об’єднанні. Практичний інтерес у процесі взаємодії з Європейським Союзом може представити викладення механізмів прийняття рішень його інститутами, а також аналіз нових сфер їх компетенції, зокрема, щодо укладення міжнародних договорів, реалізації положень Шенгенського законодавства, розвитку співробітництва у кримінально-правовій сфері тощо.
Апробація результатів дисертації здійснювалась у процесі проведення семінарських і практичних занять з курсу «Міжнародне право», «Право Європейського Союзу» для студентів Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Про основні положення й висновки даної наукової роботи неодноразово доповідалось на кафедрі конституційного права та правосуддя Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Вони також обговорювалися на трьох наукових конференціях, у т.ч. на 5-й науковій конференції професорсько-викладацького складу наукових працівників економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова (м. Одеса, 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Другі юридичні читання» (м. Київ, 18 травня 2005 р.) та Міжнародній конференції «Роль регіонів у реалізації євро інтеграційної стратегії України» (м. Одеса, 18 травня 2006 р.).
Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження оприлюднені у восьми наукових працях, у т.ч. у п’яти статтях у фахових виданнях та трьох тезах повідомлень на наукових конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Інтеграція – це правове явище, яке являє собою мирне й технологічно (організаційно, нормативно) обґрунтоване об’єднання окремих держав, яке характеризується передачею державами частини своїх повноважень знизу – нагору, тобто перерозподілу їх на наднаціональний рівень.
Інтеграція відіграє важливу роль у розвитку сучасних держав. Недостатній рівень розвитку зовнішніх зв’язків завдає шкоди національним ін¬тересам країн. Потреба в інтеграції сучасних держав викликана вироб¬ленням єдиних стандартів правового статусу людини й громадянина, поведінки людей у їх взаємовідносинах та ставленні до навколишньої дійсності, в тому числі права. Цей процес значно прискорює необ¬хідність вирішення глобальних проблем виживання людської цивілізації – збереження довкілля; недопущення зміни клімату планети; пошук альтернативних дже¬рел енергії; освоєння космічного простору і Світового океану; боротьба з новими хворобами, демографічними й соціальними аномаліями, екстремізмом і терориз¬мом тощо. Зазначені глобальні проблеми можна вирішити лише спільними зусиллями держав і це об'єктивує необхідність їх інтеграції.
Активність процесів інтеграції безпосередньо залежать від глобалізації та інтернаціоналізації. Вони істотно впливають на характер і функції держави, ведуть до посилення вза¬ємовпливу держав, їхньої взаємозалежності. Чим стрімкіше та активніше розвиваються глобалізаційні та інтернаціоналізаційні процеси в світі, чим досконалішими стають засоби обміну інформацією та способи переміщення фізичних осіб та капіталів, тим глибше взаємопроникнення культур і вироблення єдиних стандартів у сфері політики, економіки, соціальної політики, права тощо. Інтернаціоналізація та глобалізація спонукають на¬ціональні уряди делегувати до міжнародних інституцій свої суверенні повнова¬ження, зберігаючи при цьому роль вищого правового, політичного й морального авторитету. Тобто процес євроінтеграції має наслідком не стільки обмеження державного суверенітету окремих країн, як делегування ними окремих своїх повноважень наднаціональним інституціям.
Яскравим свідченням цього є СЗПБ, встановлена і оформлена Договорами про ЄС. Спільні політики, закріплені в Договорі про ЄС, це практично сфера, в якій держави-члени передають свої повноваження Союзу. З певною часткою умовності її можна характеризувати як сферу виняткового відання Союзу. У рамках Спільних політик, передбачених Договором про ЄС, здійснюється безпосереднє нормативно-правове регулювання з боку Союзу. Передавши на наднаціональний рівень свої суверенні повноваження у цій сфері, держави-члени втратили право здійснювати самостійні й односторонні дії, що їм суперечать.
Концепція суверенітету є однією з ключових для поняття європейської єдності, однак сьогодні сутність поняття «суверенітет» зазнала суттєвої трансформації. Стало очевидним, що вестфальський політико-територіальний «ідеал», втілений у системі західноєвропейських суверенних держав, не є єдиним оптимальним способом організації політичного життя. Жорстка система територіальних держав, у якій кордони є своєрідними маркерами, що визначають суверенітет, на території Західної Європи поступово формується і замінюється більш гнучкою, багаторівневою системою, яка має не ієрархічний, але, скоріше, мережевий характер. Таким чином, сама еволюція ЄС – це суттєвий виклик як зовнішнім, так і внутрішнім вимірам суверенітету територіальної держави.
Існують різні розбіжності стосовно природи ЄС. Деякі спеціалісти називають його про-федерацією, інші – картельним конгломератом держав, фірм, субнацій, існуючих і конкуруючих під одним дахом тощо. У даному випадку головне полягає в тому, що ЄС являє собою не «наддержаву», яка формується, а новий тип політії, тому традиційна концепція суверенітету як влади над визначеною територією стосовно цієї політичної системи виявляється неприйнятною. Так, визначені функціональні сфери знаходяться у компетенції ЄС (зокрема СЗП і ПБ), однак у більшості галузей рішення приймаються міждержавним методом, отже вирішальне слово залишається за державами-членами. Більш того, спроби реформування СЗПБ ЄС показують, наскільки важко, болюче відбувається процес передачі компетенції наверх, на наднаціональний рівень. Зовнішня політика, яка також є суттєвим виміром суверенітету, знаходиться у віданні держав ЄС. Нарешті, навіть територія – найбільш очевидна ознака суверенітету – не є для ЄС безумовною. Так, ЄС офіційно формують 27 держав, однак територіальна дія Економічного і Валютного союзу є географічно меншою. ЄС змушений відмовлятися від принципу універсальності і передбачає гнучкі територіальні об’єднання всередині себе, причому ця тенденція, скоріше всього, буде посилюватися і в майбутньому.
Разом із тим не слід вважати, що поняття «суверенітет» повністю виключене із дискурсу європейської інтеграції, необхідно лише розуміти, в якому значенні це поняття використовується. Немає сенсу зупинятися на традиційному вестфальському суверенітеті, однак можна говорити про суверенітет функціональний, про розподілений суверенітет (обговорюючи федеративні елементи у політичній системі ЄС), на кінець, про парламентський суверенітет держав, який піддається суттєвій трансформації під тиском інтеграційних процесів. ЄС являє собою нову фазу еволюції політико-територіальної структури сучасних суспільств. Йде формування нової політичної карти Європи, тому концепти попередніх етапів, яким являється, зокрема, суверенітет територіальної держави, повинні використовуватися з суттєвими обмовками.
Зовнішня політика – це концептуально вироблений курс певної держави в міжнародних відносинах, спрямований на системний розвиток, підтримку і врегулювання стосунків з іншими державами, що керується певною метою і принципами. Як правило, головною метою зовнішньої політики є формування сприятливих умов для реалізації внутрішньої політики; остання, у свою чергу, істотно впливає на першу.
Європейська зовнішня політика являє собою об’єднання трьох складових: зовнішньої політики, яка охоплює всі сфери співпраці Союзу; зовнішньої політики ЄС, що міститься в СЗПБ, і національної зовнішньої політики, що проводиться державами-членами самостійно, але під впливом і відповідно до політики ЄС.
Аналізуючи здатність Євросоюзу до формування і здійснення самостійної зовнішньої політики, необхідно підкреслити, що його зовнішня політика є «спільною», а не «єдиною», на відміну від єдиної валюти ЄС. «спільна політика» відображає колективний вплив, тоді як «єдина політика» – продукт держави, якою Союз не є. Отже, за державами-членами зберігається право визначати, в яких конкретних зовнішньополітичних питаннях у них є спільні інтереси. Зрозуміло, це має відбуватися в рамках інституційної структури Союзу і на підставі передбачених установчим договором процедур. У цьому разі компетенція ЄС за своєю природою є швидше конкуруючою, ніж винятковою, як це відбувається в класичних федераціях.
Різний зміст мають і поняття «європейська зовнішня політика» та «зовнішня політика Європейського Союзу». Перше поняття є ширшим, воно охоплює сфери діяльності ЄС і зовнішню політику держав-членів, а також іноді і зовнішньополітичну співпрацю інших європейських об’єднань, тоді як друге обмежується рамками ЄС.
Відповідно до Договору про ЄС (п. 2 ст. 1) із змінами, внесеними Лісабонським договором, ядром права ЄС є установчі договори ЄС – Договір про ЄС і Договір про функціонування ЄС. Головними джерелами, характерними для сфери СЗПБ є рішення, які мають юридично обов’язкову силу. Вони виступають правовою формою усіх заходів Союзу з питань СЗПБ, для яких раніше використовувалися специфічні правові інструменти, такі як спільні стратегії, спільні позиції і сумісні дії. Прийняття законодавчих актів у рамках СЗПБ не допускається.
Особливості міжнародно-правових актів у сфері СЗПБ полягають у тому, що вони належать до нових явищ правового регулювання інтеграційного процесу і співпраці в ЄС. Правові норми, що ухвалюються в рамках СЗПБ, не мають прямої дії в рамках національних правових систем держав-членів ЄС, тобто є обов’язковими для держав-членів і для самого Союзу, але не породжують прав та обов’язків для фізичних і юридичних осіб.
Що стосується регулювання зовнішньополітичних питань у тексті Лісабонського договору, то він без сумніву, став кроком назад порівняно з текстом Конституції для Європи. Сфера Спільної зовнішньої політики і політики безпеки не потрапила під законодавче регулювання.
Одне з найзначніших досягнень Лісабонського договору – перетворення Євросоюзу на повноцінний суб’єкт міжнародного права (тепер ЄС зможе підписувати міжнародні угоди від свого імені, в тому числі й у сфері СЗПБ). До цього правосуб’єктністю володіли тільки Європейські співтовариства – попередники Союзу.
Значно розширився перелік сфер діяльності, у яких держави-члени вже не зможуть застосовувати право вето, – рішення щодо них ухвалюватимуться більшістю голосів, а отже, зросте і сама ймовірність ухвалення таких рішень. Проте в найбільш чутливих питаннях зберігається принцип одноголосності, зокрема у питаннях Спільної зовнішньої політики і політики безпеки.
У сфері СЗПБ держави-члени наділили Союз необмеженою у предметному розумінні компетенцією. П. 1 ст. 24 свідчить: «Союз визначає і здійснює спільну зовнішню політику і політику безпеки, що охоплює всі сфери зовнішньої політики...». Водночас держави-члени зосередили всю повноту відповідальності за здійснення СЗПБ в інститутах міжурядової співпраці.
У ЄС діє єдина інституційна структура, але ті ж самі інститути мають різний обсяг повноважень у рамках СЗПБ. Основу інституційної структури складають Європейський Рада, Рада ЄС, Європейська Комісія, Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, частково Європейський Парламент, а також певна кількість спеціалізованих органів, створених для вирішення окремих питань.
Особливості здійснення СЗП ЄС обумовлені дефіцитом легітимності європейських структур влади і відсутністю юрисдикційного контролю з боку Суду. При збереженні домінуючої ролі міжурядових інститутів, що обстоюють національні інтереси держав-членів, останніми роками спостерігається тенденція до так званої «Брюсселізації», що характеризується поступовим усуненням національних урядів від одноосібного ухвалення рішень у галузі зовнішньої політики ЄС. Цей процес призводить, відповідно, до деякого посилення ролі таких інститутів, як Європейська Комісія і Європейський Парламент, в інституційній структурі СЗП ЄС.
Безпрецедентне розширення Союзу, посилення його міжнародного статусу і розвиток дипломатичних стосунків з третіми країнами, а також дедалі більше виокремлення СЗПБ в окрему сферу діяльності, є об’єктивними передумовами подальшого формування самостійного напряму Спільної зовнішньої політики ЄС.
Аналіз системи зовнішньополітичного механізму свідчить про те, що юридична конструкція ЄС у цій галузі є віддзеркаленням головної суперечності процесу політичної інтеграції – між подальшим політичним об’єднанням і, відповідно, обмеженням суверенних прав держав-членів, та їх прагненням зберегти свій суверенітет. Ця суперечність викликана частою різноспрямованістю інтересів країн-членів. Директивність у сфері «єдиної» зовнішньої політики країн ЄС поки що є малопродуктивною. Вироблення консенсусу при обговоренні міжнародних справ пов’язане з украй складним завданням – звести інтереси до «спільного знаменника».
Для об’єктивного сприйняття СЗП ЄС необхідно зрозуміти, що вона не може і не повинна формуватися і втілюватися в життя так само, як зовнішня політика окремих країн. Тому природа СПЗ повинна відображати як політичну єдність Союзу в цілому, так і певну самостійність і суверенність держав-членів, що його складають. У цьому полягає запорука формування й ефективної реалізації дійсно «Спільної» зовнішньої політики ЄС.
Політика ЄС щодо України відрізняється амбівалентністю стратегічно¬го бачення, асиметричністю формату взаємодії та обмеженістю практичних засобів. Можна виділити три основні компоненти у структурі цієї політики, які визначають її конфігурацію та результативність – це формати залучення України до інтеграційних процесів, які пропонуються з боку ЄС, ступінь за-лучення ЄС до процесу внутрішньої трансформації української держави та готовність до координації власних кроків із власне українським керівництвом та із провідними суб’єктами, від яких залежить стабі¬лізація і європеїзація України. Якщо в останні роки перший з цих компонентів був суттєво вдосконале¬ний в ході погодження положень Угоди про асоці¬ацію та Східного партнерства, то інші компоненти не відповідають поточним реаліям в українському внутрішньому контексті та в існуючій геополітичній ситуації у Східній Європі. Тому поширена точка зору про недостатність залучення ЄС до процесів у да¬ному просторі є лише частково виправда¬ною: залучення ЄС не є адекватним не тільки і не стільки за обсягом, скільки за характером, спрямованістю та методами, на які покладається євроінте¬граційна спільнота.
Шляхи вирішення проблем ефективності політи¬ки ЄС щодо України пролягають через обмеження «нормативних амбіцій» ЄС, більш чітке визначен¬ня цілей його політики та диверсифікацію інстру¬ментів її реалізації поряд із розширенням її полі¬тичного підґрунтя. ЄС потрібно узгоджувати свої нормативні вимоги з геополітичними потребами країн-партнерів, їхнім правом на власний націо¬нальний проект розвитку, не вимагаючи повної і автоматичної імплементації норм і правил ЄС неза¬лежно від реалій поточного внутрішнього контек¬сту. Першочерговою умовою стабілізації східноєв-ропейського простору загалом і України зокрема є нормалізація політичних процесів на трьох рівнях – на рівні відносин з Росією, на рівні відносин з іншими державами Східної Європи та на внутріш¬ньополітичному рівні. І лише в разі такої нормалі¬зації імплементація норм і цінностей ЄС може бути успішною в даному просторі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абалкин Л. И. Термины и понятия рыночной экономики / Л. И. Абалкин, Б. А. Бекряев. – М. : Поиск, 1992. – 352 с.
2. Абдуллаев М. И. Проблемы теории государства и права : учебник / М. И. Абдуллаев, С. А Комаров. – СПб. : Питер, 2003. – 576 с.
3. Автономов А. С. О системности категории конституционного права / А. С. Автономов // Конституционный строй России. Вып. 3. – М. : ИГП РАН., 1996. – С. 31–41.
4. Агабеков Г. Б. Жан Боден – основоположник государственного суверенитета: научно-аналит. обзор / Г. Б. Агабеков. – М. : ИНИОН, 1990. – 44 с.
5. Азаркин Н. М. Монтескье / Н. М. Азаркин. – М. : Юрид. лит., 1988. – 128 с.
6. Алексєєнко І. В. Національні держави в умовах глобалізації світу (політичні і правові аспекти) : монографія / І. В. Алексєєнко. – К. ; Ніжин : Аспект-Поліграф, 2006. – 360 с.
7. Американские просветители : избранные произведения. В 2 т. Т. 2. – М. : Мысль, 1969. – 445 с. – (Серия „Философское наследие”).
8. Андерсен Б. Инструменты совершенствования / Б. Андерсен ; пер. С. Ариничева. – М. : Стандарты и качество, 2007. – 272 с.
9. Андреев Ю. В. Цена свободы и гармонии. Несколько штрихов к портрету греческою цивилизации / Ю. В. Андреев. – СПб. : Алетея, 1998. – 432 с.
10. Андреев Ю.В. Раннегреческий полис / Ю. В. Андреев. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1976. – 141 с.
11. Антонов И. П. Международное право как правопорядок международной системы (концептуальный подход юристов ФРГ) / И. П. Антонов // Международное и частное право. – 2006. – № 5. – С. 2–6.
12. Арах М. Европейский Союз: видение политического объединения: пер. со словенского / М. Арах. – М. : Экономика, 1998. – 467 с.
13. Артамонова О. Ф. Международная правосубъектность Европейского Союза / О. Ф. Артамонова // Журнал российского права. – 2002. – № 8. – С.143-151.
14. Астапенко В. А. Эволюция Европейского Союза : Амстердамский договор 1999 года : автореф. дисс. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 „Международное право”/ Астапенко Владимир Аркадьевич; МГИМО(У) МИД РФ. – М., 2000. – 26 с.
15. Баймуратов М. А. Международное публичное право : учебник / М. А. Баймуратов ; Одес. нац. юрид. акад. – К. : Истина, 2004. – 552 с.
16. Баймуратов М. А. Международный правопорядок: концептуальные подходы к становлению понятийной характеристики / М. А. Баймуратов // Международное публичное и частное право. – 2010. – № 1. – С. 2–10.
17. Барабанов О.Н. Тенденции развития ОВПБ ЕС и ЗЕС: нежданный вызов для России? // Россия и основные институты безопасности в Европе / под ред. Д. Трениной. – М. : S&P, Московский центр Карнеги, 2000. [Электронный ресурс]. Режим доступа : http://www.carnegie.ru/ru/pubs/books/ volume/36469.htm
18. Барановский В. Г. Политическая интеграция в Западной Европе. Некоторые вопросы теории и практики / В. Г. Барановский. – М. : Наука, 1983. – 264 с.
19. Барановский В. Г. Западная Европа: военно-политическая интеграция / В. Г. Барановский. – М. : Междунар. отношения, 1988. – 465 с.
20. Барановський Ф. В. Європейська інтеграція та демократичний розвиток України: концептуальний аналіз взаємовпливу : монографія / [Ф. В. Барановський; НАН України; Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса]. – Луганськ : Елтон-2, 2007. – 407 с.
21. Бехруз Х. Н. Актуализация сравнительно-правовых исследований в эпоху глобализации : открытая лекция / Х. Н. Бехруз. – К. ; М. ; Симферополь : Ин-т государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, 2008. – 24 с. – (Акад. сравнительного правоведения : открытые лекции Третьего междунар. науч. семинара «Сравнительное правоведение: современное состояние и перспективы» ; вып. 13).
22. Биктасов О. К. Взаимодействие государства и гражданского общества в условиях интеграции в международную правовую систему: некоторые вопросы истории и теории / О. К. Биктасов, Г. З. Щербаковский // История государства и права. – 2006. – № 6. – С. 3–7.
23. Богуславский М. М. Иммунитет государства: советская доктрина / М. М. Богуславский // Советский ежегодник международного права. – М. : Наука, 1981. – С. 228–243.
24. Боден Ж. Шість книг про республіку // Історія вчень про право і державу : хрестоматія / [укл. і заг. ред. Г. Г. Демиденко]. – X. : Право, 2005. – С. 157-164.
25. Большой энциклопедический словарь / гл. ред. А. М. Прохоров. – 2-е изд. перераб. и доп. – М. : БРЭ; СПб. : Норинт, 1998. – 1456 с.
26. Бондарь Н. С. Конституционный суд как институт модернизации российской государственности / Н. С. Бондарь // Конституционное правосудие : вестник конф. органов конституционного контроля молодой демократии. – Ереван, 2006. – Вып. 1. – С. 5–31.
27. Бурханов Р. А. Политические учения античности : учеб-метод. пособие / Р. А. Бурханов. – Нижневартовск : Изд-во Нижневарт. пед. ин-та, 1995. – 446 с.
28. Буряк П. Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності : навч. посібник для студ. вищих навч. закладів / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало ; Львів. держ. фінансова акад. – К. : Хай-Тек Прес, 2007. – 336 с.
29. Бэррес Р. Документы Американской Революции. Декларация независимости. Конституция Соединенных Штатов. Билль о правах : пер. с англ. / Р. Бэррес. – М. : Рос. экон. журн. ; Тверь : Альба, 1994. – 222 с.
30. Василенко В. А. Международно-правовые санкции / В. А. Василенко. – К. : Вища школа, 1982. – 230 с.
31. Волошин Ю. О. Онтологічні проблеми визначення категорії «міждержавна інтеграція» у вітчизняній та зарубіжній конституційно-правовій та політологічній доктрині / Ю. О. Волошин // Порівняльно-правові дослідження . – 2008. – № 2. – С. 70–78.
32. Газизуллин Н. Ф. Международная интеграция как категория экономической науки и конкретная форма интернационализации хозяйственной жизни / Н. Ф. Газиззулин, А. Н. Марышев, Н. А. Черкасов // Проблемы современной экономики. – 2003. – № 3. – С. 39-44.
33. Гапотій В. Д. Теоретичні та практичні аспекти суверенітету народу, нації та держави : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук : 12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень” / Гапотій Віктор Дмитрович; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – X., 2005. – 18 с.
34. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель. – М. : Мысль, 1990. – 524 с. – (Серия „Философское наследие”)
35. Гиляров А. Н. Греческие софисты, их мировоззрение и деятельность в связи с общей политической и культурной историей Греции / А. Н. Гиляров. – М. : Наука, 1988. – 558 с.
36. Глобализация и развитие законодательства : очерки / [С. А. Боголюбов, В. Г. Вишняков, Н. Г. Доронина и др. ; отв. ред. Ю. А. Тихомиров, А. С. Пиголкин]. – М. : Городец, 2004. – 464 с.
37. Глобализация: благо или угроза? // Экономическое обозрение (Узбекистан). – 1998. – № 3. – С. 83–97.
38. Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної : пер. з англ. / Т. Гоббс. – К. : Дух і Літера, 2000. – 600 с.
39. Горбатова Е. Э. Общая внешняя политика и политика безопасности Европейского Союза: актуальные проблемы : автореф. дис. на стиск. учен. степ. канд. полит, наук : 23.00.02 „Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии” / Горбатова Екатерина Эдуардовна; Ин-т Европы РАН. – М., 2002. – 19 с.
40. Гоці С. Урядування в об’єднаній Європі : пер. з італ. / С. Гоці. – К.: К.І.С., 2003. – 286 с.
41. Грицяк І. А. Право та інституції Європейського Союзу : навчальний посібник / І. А. Грицяк. – К. : К.І.С., 2004. – 300 с.
42. Гроций Г. О праве войны и мира / Г. Гроций // История политический и правовых учений : хрестоматия / сост. Г. Г. Демиденко. – Харьков : Факт, 1999. – С. 131–148.
43. Гроций Г. Пролегомены к трем книгам «О праве войны и мира» / Г. Гроций // История политических и правовых учений : хрестоматия : в 2 ч. Ч. 1 : Зарубежная политико-правовая мысль / сост. В. В. Ячевский. – Воронеж : Изд-во Воронежского гос. ун-та, 2000. – С. 339–353.
44. Данелия Г. Р. Институциональная структура второй опоры Европейского Союза / Г. Р. Данелия // Вестник ТИСБИ. – 2006. – № 1 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.tisbi.org/science/vestnik/ 2006/issue1/Jur1.html
45. Данелия Г. Р. Мягкое право в системе правового регулирования Второй опоры Европейского Союза / Г. Р. Данелия // Международное публичное и частное право. – 2006. – № 6. – С. 5-8.
46. Данелия Г. Р. Особенности правового регулирования сотрудничества государств-членов ЕС в области общей внешней политики и политики безопасности : дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Данелия Георгий Ревазович. – Казань, 2006. – 181 c.
47. Данелия Г. Р. Особенности правового регулирования сотрудничества государств-членов ЕС в области общей внешней политики и политики безопасности : автореф. дис. ... канд. юр. наук: 12.00.10. / Данелия Георгий Ревазович; Казанский государственный университет им. В.И. Ульянова-Ленина. – Казань, 2006. – 17 с.
48. Данелия Г. Р. Роль мягкого права в системе правового регулирования второй опоры Европейского Союза: постановка проблемы / Г.Р. Данелия // Сборник аспирантских науч. работ юрид. факультета КГУ. – Казань : Центр инновац. технологий, 2004. – Вып. 5. – Ч. 1. – C. 249-257.
49. Данелия Г. Р. Роль мягкого права в системе правового регулирования внешнеполитического сотрудничества государств - членов ЕС // Сборник аспирантских науч. работ юрид. факультета КГУ. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2005. – Вып. 6. – С. 200-203.
50. Данте А. Монархия : пер. с итал. / А. Данте. – М. : КАНОН-прес-Ц, 1999. – 194 с. – (Civitas Terrena; Социальная теория, политика и право).
51. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
52. Диас-Мелиан де Ханиш М. В. Основы и природа правовой интеграции / М. В. Диас-Мелиан де Ханиш // Правоведение. – 2001. – № 6. – С. 180–183.
53. Дмитрієв А. І. Міжнародне публічне право / А. І. Дмитрієв, В. І. Муравйов. – Юрінком Інтер, 2000. – 560 с.
54. Договір про запровадження Конституції для Європи // Конституційні акти Європейського Союзу. Частина 1 / [упор. Г. Друзенко; за заг. ред. Т. Качки]. – К. : Юстиніан, 2005. – С. 334-335.
55. Договор о Европейском Союзе // Конституційні акти Європейського Союзу. Частина 1 / [упоряд. Г. Друзенко; за заг. ред. Т. Качки]. – К. : Юстиніан, 2005. – C. 21-176.
56. Договоры, учреждающие Европейские Сообщества. – М. : Междунар. изд. группа «Право», 1994. – 387 с.
57. Дошаев Р. М. Совместный этап развития Европейского Союза и экономическое сотрудничество в Европе : дис. … канд. экон. наук : 08.00.14 / Дошаев Руслан Мусаевич. – М., 1995. – 147 с.
58. Другий спільний звіт про прогрес у переговорах щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukraine-eu.mfa.gov.ua/eu/ua/publication/content/47345.htm.
59. Друкер П. Новые реальности в правительстве и политике, в экономике и бизнесе, обществе и мировоззрении : пер. с англ. / П. Дукер. – М. : Бук Чембэр Интернешнл, 1994. – 380 с.
60. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства : пер. с фр. / Л. Дюги. – Одесса : Юрид. лит., 2005. – 256 с.
61. Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства / Л. Дюги. – М. : М. Н. Клочков, 1909. – 148 с.
62. Европейское право : учебник / С. В. Водолагин, Е. Ю. Козлов, А. А. Наку [и др.].; под общ. ред. Л. М. Энтина. – М. : Норма, 2004. – 720 c.
63. Единый Европейский Акт 1986 г. // Документы Европейского Союза. Том 2. – М. : Междунар. изд. группа «Право», 1993. – С. 45-48.
64. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Еллинек. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – 752 с.
65. Ентін М. Л. Правові основи зовнішньої політики і політики у сфері оборони та безпеки ЄС : навч. посіб. / М. Л. Ентін, М. О. Баймуратов, О. А. Делінський. – К. : ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. – 224 с.
66. Ершов С. В. Правовые особенности формирования наднациональной власти ЕС в процессе взаимодействия права ЕС и национального права государств-членов : дисс... канд. юрид. наук : 12.00.10 / Ершов Сергей Владиславович. – М., 2003. – 163 с.
67. Європейська інтеграція України: Політико-правові проблеми / [В. П. Горбатенко, Л. А. Луць, В. С. Бігун та ін.; за ред. В. П. Горбатенко]. – К. : Юрид. думка, 2005. – 332 с.
68. Журкин В. В. Европейский Союз: внешняя политика, безопасность, оборона / В. В. Журкин // Доклады Института Европы, № 47. – М. : РАН. Ин-т Европы, 1998. – С. 31-48.
69. Закон України „Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” від 1 липня 2010 р. № 2411-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 40. – Ст. 527.
70. Западноевропейская интеграция : политические аспекты / отв. ред. Н. С. Кишилов. – М. : Наука, 1985. – 336 с.
71. Зонова Т. В. Дипломатические структуры Европейского Союза // Дипломатия иностранных государств : yчеб. пособие / под ред. Т. В. Зоновой; МГИМО(У) МИД РФ. – М. : РОССПЭН, 2004. – С.310-349.
72. Ибрашев Ж. Коллективная дипломатия как нечто новое в международных отношениях / Ж. Ибрашев, Э. Енсебаева. [Электронный ресурс]. Режим доступа : http://www.cvi.kz/text/Jornal/N1/Art_IbrEcen.html.
73. Ильин Ю. Д. Лекции по истории и праву Европейского Союза / Ю. Д. Ильин. – Х. : Консум, 1998. – 155 с.
74. Иноземцев В. Л. Расколотая цивилизация / В. Л. Иноземцев. – М.: Academia ; Наука, 1999. – 740 с.
75. История политических и правовых учений : учебник для вузов / под общ. ред. О. В. Мартышина. – М. : Норма, 2004. – 194 с.
76. Інтеграція України у світове товариство : матеріали наук.-практ. конф., м. Київ, 19-20 груд. 1998 р. / Інформ. агентство США (USIA) ; Рада міжнар. наук. досліджень та обмінів (IREX) ; наук. ред. В. Вовк. – К., 1999. – 291 с.
77. Кант И. К вечному миру / [И. Кант ; подг. текста и вступ. ст. А. В. Гулыги]. – М. : Моск. рабочий, 1989. – 75 с.
78. Кант И. Сочинения : в 6 т. / [И. Кант; подгот. Н. Мотрошилова, Б. Тушлинг]. – М. : Kami, 1994. – Т. 1: Трактаты и статьи (1784 – 1796). – 586 с.
79. Кант И. Трактаты и письма / И. Кант. – М. : Наука, 1980. – 712 с. – (Памятники философской мысли).
80. Капустин А. Я. Европейский Союз: интеграция и право : монография / А. Я. Капустин. – М. : Изд-во РУДH, 2000. – 436 c.
81. Карнаухова А. М. Європейське співробітництво у сфері захисту навколишнього природного середовища : автореф. дис… на здоб. наук. ступ. канд. політ. наук : спец. 23.00.04 „Політичні проблеми міжнародних відносин і глобального розвитку / Карнаухова Антоніна Михайлівна; Інститут міжнар. відносин Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. – К., 2008. – 22 с.
82. Кембаев Ж. М. Общая внешняя политика и политика безопасности Европейского Союза: правовые основы становления и перспективы развития / Ж. М. Кембаев // Журнал российского права. – 2007. – № 6. – С. 88-96.
83. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу : навч. посібник : пер. з англ. / В. Кернз. – К. : Т-во „Знання», КОО, 2002. – 381 с.
84. Клемин А. В. Формирование единого европейского правопорядка: некоторые итоги [Электронный ресурс] / А. В. Клемин // 40 лет римским договорам: Европейская интеграция и Россия : материалы конф. – Режим доступа: http://ww.edc.spc.spb.ru/activities/conferences/40 years/klemin.html
85. Ковальова О. О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України: монографія / О. О. Ковальова. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН Укр., 2003. – 340 с.
86. Конституційне право України : підручник / за ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. – К. : Укр. центр правничих студій, 1999. – 376 с.
87. Конституція України : наук.-практ. коментар / [В. Б. Аверьянов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін. ; ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевий та ін.]. – Харків : Право ; К. : Ін Юре, 2003. – 808 с.
88. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
89. Конюхова И. А. Международное и конституционное право : теория и практика взаимодествия / И. А. Конюхова. – М. : Формула права, 2006. – 496 с.
90. Котенева М. В. Эволюция современной европейской идентичности (геополитический аспект) : дис… канд. полит. наук : 23.00.04 / М. В. Костенёва. – М., 2004. – 143 с.
91. Кочин И. А. Эволюция модели общей внешней политики и политики безопасности Европейского Союза / И. А. Кочин // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия: Юридические науки. – 2006. – № 1 (19). – С. 87-98.
92. Кременецький Б. В. Зовнішня та безпекова політика ЄС, військове співробітництво України з ЄС / Б. В. Кременецький // Оборонний вісник. – 2010. – № 2. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://defpol.org.ua/site/index.php/en/arhiv/kolonkaavtora/2012-2010-05-11-08-2-10
93. Кузнецова Е. Миф, завоевавший мир / Е. Кузнецова // Россия в глобальной политике. – М., 2003. – Т. 1. – № 3 (июль–сент.). – С. 219–225.
94. Кузьмин Э. Л. Мировое государство: иллюзии или реальность? / Э. Л. Кузьмин. – М. : Междунар. отношения, 1969. – 200 с.
95. Кузьмин Э. Л. Принцип системности в теории и методологии К. Маркса / В. П. Кузьмин. – М. : Политиздат, 1986. – 400 с.
96. Култыгин В. П. Незападные концепции глобализации / В. П. Култыгин // Личность. Культура. Общество. – М. , 2002. – Т.4. – Вып. 1/2 (11/12). – С. 80–103.
97. Ладер К.-Х. Теория аутопойезиса как поход, позволяющий лучше понять право постмодерна (от иерархии норм к гетерархии изменяющихся петтернов правовых интеротношений) / К.-Х. Ладер // Правоведение. – 2007. – № 4. – С. 13–42.
98. Лапкин В. В. Модернизация, глобализация, идентичность. Общие проблемы и российские особенности / В. В. Лапкин // Полис. – 2008. – № 2. – С. 50–58.
99. Локк Дж. Сочинения : В 3 т. / Дж. Локк. – М. : Мысль, 1988. – Т.3. – 669 с. – (Философское наследие).
100. Луканин Д. Б. Механизм внешней политики Европейских Сообществ и ЕС / Д. Б. Луканин // Конституционно-правовой механизм внешней политики : учебное пособие / ред. В. П. Воробьев, Ю. И. Лейбо, А. Г. Орлов. – М. : МГИМО; РОССПЭН, 2004. – С. 65-83.
101. Лукашук И. И Глобальная ответственность государств / И. И. Лукашук // Правовая система в условиях глобализации : сб. материалов «круглого стола» / под ред. Н. П. Колдаевой, Е. Г. Лукьяновой. – М. : Ось-89, 2005. – С. 16–22.
102. Лукашук И. И. Взаимодействие международного и внутригосударственного права в условиях глобализации / И. И. Лукашук // Журнал российского права. – 2002. – № 3. – С. 115–128.
103. Луць Л. А. Деякі проблеми європейської правової інтеграції / Л. А. Луць // Держава і право. – 2002. – Вип. 16. – С. 11–16.
104. Малый А. Ф. Реформа правосубъектности Европейского Союза. Европейский конвент / А. Ф. Малый, М. С. Черноудова // Проблемы конституционного и муниципального права : Сборник научных трудов. – Архангельск : Изд-во Арханг. гос. техн. ун-та, 2003. – C. 123-134.
105. Мартенс Ф. Ф. Современное международное право цивилизованных народов : в 2 т. Т.2. / Ф. Ф. Мартенс ; [Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, Юрид. фак. ; ред. В. А. Томсинов]. – М. : Зерцало, 2008. –432 с.
106. Марченко М. Н. Глобализация и ее воздействие на современное национальное государство (методологический аспект) / М. Н. Марченко // Теоретико-методологические проблемы права. – М. : Зерцал, 2007 . – С. 53–88.
107. Марченко М. Н. Государственный суверенитет: проблемы определения понятия и содержания / М. Н. Марченко // Правоведение. – 2003. – № 1. – С. 186–197.
108. Матвеевский Ю. А. Глобализация и интеграция. Позиции России / Ю. А. Матвеевский [Электронный ресурс]. Режим доступа : http: //www.rami.ru/publications/convent/matveevsky.rtf
109. Мачин И. Ф. Правовые взгляды софистов / И. Ф. Мачин // Вестник Московского университета. Сер. 11. Право. – 2001. – Вып. 3. – С. 89–104.
110. Международное право : учебник / отв. ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунов. – М. : НОРМА–ИНФРА-М, 2001. – 672 с.
111. Мере Ж Принцип Суверенітету / Ж. Мере. – Львів : Кальварія, 2003. – 216 с.
112. Микієвич М. М. Інституційне право Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки : монографія / М. М. Микієвич. — Львів, 2005. – 416 с.
113. Мирочник С. О. Конституционное наследие английских колоний в Северной Америке / С. О. Мирочник // Человек и общество : правовые проблемы взаимодействия : сб. статей. – СПб., 1996. – Вып. 7. – С. 23-29.
114. Михеев В. В. Логика глобализации и интересы России / В. В. Михеев // Pro et Contra. – 1999. – Т. 4. – № 4 (Осень). – С. 49–59.
115. Міжурядові регіональні організації : навчальний посібник / за ред. Б. І. Гуменюка. – К. : Вид.-поліграф. центр « Київ. ун-т», 2001. – 198 с.
116. Морозова Л. А. Влияние глобализации на функции государств / Л. А. Морозова // Государство и право. – 2006. – № 6. – С. 101-107.
117. Національна держава і право в умовах глобалізації : зб. наук. статей / [упоряд. Н. М. Пархоменко ; за ред. Ю. С. Шемшученка]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – 132 с.
118. Нерсесянц В. С. Философия права: учебник / В. С. Нерсесянц. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Норма, 2008. – 848 с.
119. Обердорфф А. Политическое становление Европы / А. Обердорфф // Европейская интеграция: современное состояние и перспективы : Сб. науч. статей ; науч. ред. С. И. Паньковский. – Мн. : ЕГУ, 2001. – С. 6-30.
120. Оппенгейм Л. Международное право / Л. Оппенгейм. – М. : Изд-во иностр. лит, 1948. – Т. 1, п/т. 1. – 408 с.
121. Орлова Ю. М. Взаимодействие Суда ЕС с международными и национальными судебными учреждениями : дис. … канд. юрид наук : спец. 12.00.10. / Ю. М. Орлова ; Казан. гос. ун-т им. В. И. Ульянова-Ленина. – Казань, 2005. – 216 с.
122. Памятники Римского права. Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М. : Зерцало, 1997. – 608 с.
123. Пастухова Н. Б. Государственный суверенитет в эпоху глобализации / Н. Б. Пастухова // Журнал российского права. – 2006. – № 5. – С. 130–141.
124. Пастухова Н. Б. Проблемы государственного суверенитета / Н. Б. Пастухова. – М. : Норма, 2006. – 288 с.
125. Пашнєва В. А. Проблеми державного суверенітету у творчості М. І. Палієнка / В. А. Пашнєва // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2005. – № 31. – С. 359.
126. Перший спільний звіт про прогрес у переговорах стосовно нової посиленої угоди між Україною та ЄС [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukraine-eu.mfa.gov.ua/eu/ua/publication/content/47344.htm.
127. Пионтковский А. А. К методологии изучения действующего права // А. А. Пионтковский // Ученые записки ВИЮН. – 1947. – Вып. 6.
128. План дій „Україна – Європейський Союз” Європейська політика сусідства, схвалений Радою з питань співробітництва між Україною і Європейським Союзом 21 лютого 2005 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_693&p= 1294095626644690.
129. План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ: погоджено на IV засіданні Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС, м. Київ, 12.12.2001 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/
130. Поленина С. В. Правовые и методологические основы проблемы глобализации: предметные, структурные, социально-экономические, политологические и иные характеристики / С. В. Поленина // Правовая система России в условиях глобализации и регионального интеграции: теория и практика / отв. ред. С. В. Поленина. – М. : Формула права, 2006. – С. 27–69.
131. Политология : энциклопедический словарь / [общ. ред. и сост. Ю. А. Аверьянов]. – М. : Изд-во Моск. коммер. ун-та, 1993. – 431 с.
132. Порядок денний асоціації Україна – ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію від 23 листопада 2009 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/
133. Посельський В. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції / В. Посельський. – К. : Смолоскип, 2001. – 168 c.
134. Постанова Верховної Ради України „Про Заяву Верховної Ради України „Про започаткування переговорів між Україною та ЄС щодо укладення нового базового договору” від 22 лютого 2007 р. № 684-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 16. – Ст. 223.
135. Постанова Верховної Ради України „Про основні напрями зо