ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ (ХІХ—ХХ ст.)

brief description

На правах рукопису

КОРЖ НАЗАР ЯРОСЛАВОВИЧ

УДК 340:123:329:329](477)(19-20)’

ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ
В УКРАЇНІ (ХІХ—ХХ ст.)

Спеціальність 12.00.01 — теорія та історія держави і права,
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Кондратюк Олександр Володимирович

Львів — 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...4
РОЗДІЛ 1. Стан дослідження………………………………………….11
1.1. Історіографія питання. ……………………………………………..11
1.2. Джерельна база. …………………………………………………….18
1.3.Методологія дослідження. ……………………………………….....51
РОЗДІЛ 2. Формування правового статусу політичних партій в Україні (ХІХ — початок ХХ ст.) ......……………………………………......73
2.1. Передумови становлення українських політичних партій в Австро-Угорській імперії …….....………………………………………………………73
2.2. Правовий статус і практика діяльності українських політичних партій в Австро-Угорщині. ………………………………………………….....85
2.3. Правове становище політичних партій у Російській імперії (кінець ХІХ — початок ХХ ст.) …………………….......………………………………94
РОЗДІЛ 3. Правовий статус політичних партій у період відродження української державності.………………………………….....115
3.1. Правове становище історичних політичних партій за
Центральної Ради. …………………………………………………………….115
3.2. Законодавство Української Держави Гетьмана Скоропадського
про політичні партії.…………………………………………………………...124
3.3. Діяльність політичних партій в Україні за часів Директорії…….135
3.4. Зміст правового статусу політичних партій у ЗУНР……………..138
РОЗДІЛ 4. Українські політичні партії та їхній правовий статус у міжвоєнний період………………………………………………………........143
4.1. Практика реалізації правосуб’єктності політичної партії в
період Радянської України (середина 20-х — середина
80-х років ХХ ст.)………………………………………………………..……..143

4.2.Регулювання правового статусу політичних партій
у міжвоєнній Польщі, на Буковині та Закарпатті…………………………….149
4.3. Діяльність українських політичних організацій під час Другої світової війни. ………………………………………………………………….170
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….177
СПИСОК ВИКОРСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……......189

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Політичні перетворення, які відбуваються сьогодні в Україні, роблять нагальною потребу теоретичного переосмислення вітчизняної історії політичних партій. Плідна робота істориків і політологів упродовж останніх 10 років створила належне підґрунтя для формування концепції вітчизняної історії політичних партій, подолання стереотипів радянського часу. У той же час правові проблеми становлення та розвитку історичних політичних партій в ХІХ – ХХ столітті комплексно не аналізувалися.
Вітчизняний досвід становлення багатопартійності продемонстрував, що формування сильних і впливових політичних партій можливе лише за умови існування ефективної системи правового регулювання порядку їхнього створення, статутної діяльності і, насамперед, їхньої участі у виборах та у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.
Проблема правового регулювання утворення і функціонування політичних партій має комплексний характер і не зводиться до розробки та прийняття законодавчих актів, що визначають порядок їх створення та здійснення ними статутної діяльності. Потрібний аналіз дієвості й ефективності застосування правових норм на практиці, своєчасне виявлення колізій, що вимагають свого правового рішення, оцінка адекватності правових норм до реалій і тенденцій політичного життя.
Історико-правове дослідження правового статусу історичних політичних партій в Україні є своєрідним „ключем” до розуміння закономірностей, характеру, наступності та тенденцій розвитку правового регулювання діяльності політичних партій.
Актуальність дослідження проблем формування і розвитку правового статусу політичних партій зумовлена також процесами партійного будівництва в сучасній Україні, необхідністю вирішення з врахуванням історичного досвіду численних проблем взаємозв’язку держави та партій, громадянського суспільства та партій, людини та партій.
Історико-правові дослідження проблем правового регулювання діяльності політичних партій у різні часи здійснювали відомі вітчизняні та зару¬біжні вчені: В. Бабкін, А. Білоус, О. Бобіна, О. Бриндак, М. Вебер, Р. Вєтров, О. Гейда, Й. Гермайзе, І. Гладуняк, В. Гончаренко, В. Дорошенко, Л. Дунаєва, М. Дюверже, О. Жерноклєєв, В. Журавський, О. Зайцев, С. Заславський, І.Калмакан, А. Квашонкін, В. Ковтун, Ю. Коргунюк, М. Кугутяк, Т. Кузьо, Г. Левицька, В. Литвин, М. Лозинський, Д. Лук’янов, О. Мельник, І. Михальський, М. Москалюк, І. Музика, В. Пашук, М. Попов, М. Примуш, Й. Рисіч, В. Румянцев, Ж.-Ж. Руссо, Г. Саміло, І. Сафронова, О. Скрипник, О. Сухий, М. Токар, В. Черепанов, Ю. Шведа, О. Шишко, Ю. Юдін та інші.
Однак, до цього часу не було ґрунтовного, комплексного історико-правового дослідження проблем становлення, формування історичних політичних партій в Україні, їх еволюції, ролі і значення у розвитку українського суспільства і держави. Саме це і дає можливість ставити питання необхідності такого дисертаційного дослідження про становлення українських історичних партій з тим, щоб глибше зрозуміти їх роль і значення у формуванні громадянського суспільства і правової держави в сучасній Україні.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до науково-дослідної проблематики: “Філософсько-правові й теоретично-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні”, яку розробляє кафедра теорії історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ (державна реєстрація № 0109U007855).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є системний ана¬ліз становлення та розвитку правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст).
Досягнення цієї мети вимагало вирішення таких завдань:
- сформувати джерельну та історіографічну базу дослідження, ввести до наукового обігу невідомі джерела;
- виявити витоки правового регулювання діяльності історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст), соціально-економічні передумови його розвитку в Україні;
- охарактеризувати основні етапи правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ – XX ст);
- встановити загальні закономірності та конкретно-історичні особли¬вості еволюції правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ – XX ст);
- критично оцінити законодавчі обмеження для утворення та діяльності політичних партій на українських землях у ХІХ-ХХ ст.;
-дослідити зміст та форму українських політичних партій ХІХ-ХХ ст., їх організаційно-правові ознаки, місце та роль в історії держави та права України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з правовим регулюванням утворення та діяльності політичних партій, їх прав та обов’язків в ХІХ - ХХ ст.ст.
Предметом дослідження є історико-правові закономірності та особли¬вості становлення і розвитку правового статусу історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст).
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сис¬тема загальнонаукових і спеціально-юридичних методів.
Зокрема, вико¬ристовувалися: історико-правовий метод - у процесі з'ясування закономір¬ностей та тенденцій розвитку законодавства про політичні партії; порівняльно-правовий метод - при зіставленні законодавства у цій сфері на різних етапах розвитку, а також при порівнянні законодавства різних дер¬жав; формально-юридичний метод - при аналізі нормативно-правових ак¬тів; метод тлумачення - при з'ясуванні їх змісту; метод системного аналі¬зу, структурно-функціональний підхід використовувався для аналізу струк¬тури державних органів у системі контролю за діяльністю політичних партій та виявлення зв'язків між цими органами.
З метою проведення історико-правового дослідження правового статусу політичних партій перспективним було використання термінологічного методу для вивчення походження термінів і понять, що використовувалися для правового регулювання партійних відносин. Уточнення змісту й обсягу цих понять дасть нам змогу чіткіше усвідомити еволюцію загальновживаних юридичних термінів, пов’язаних з діяльністю партій.
Джерельну базу дослідження становлять нормативно-правові акти Австрії (Австро-Угорщини), Російської імперії, Тимчасового уряду, Центральної Ради, Української Держави Гетьмана Скоропадського, Директорії, СРСР, УРСР, Польщі, Румунії, Чехословаччини та незалежної України (Конституція України, Закони України “Про політичні партії в Україні”, “Про об’єднання громадян” та ін.), які визначали правове становище політичних партій.
Використані архівні матеріали, зокрема Державного архіву Львівської області та Центрального державного історичного архіву України в м. Львові.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є одним із перших у вітчизняному правознавстві комплексним досліджен¬ням правового становища історичних політичних партій протягом XІХ - XX ст.ст. на всіх територіях, які зараз входять до складу України. Елементи наукової новизни притаманні таким її положенням і висновкам:
уперше:
- обґрунтовано висновок про історичну зумовленість становлення правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст), циклічність та наступність його розвитку;
- встановлено історико-правові закономірності розвитку правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст), його еволюційний зв'язок зі ста¬новленням основних європейських концепцій правового регулювання статусу політичних партій, законодавством про політичні партії Австро-Угорщини, Російської імперії, Польщі, Чехословаччини, Румунії;
- викладено термінологічний апарат дослідження історії політичних партій в Україні, встановлено герменевтичний зв'язок теоретичних понять і юридичних термінів, які на відповідному рівні відображали та відображають історико-правовий процес становлення правового статусу політичних партій в Україні;
- виявлено за наслідками дослідження становлення правового статусу українських політичних партій позитивний та негативний історико-правовий досвід для удосконалення законодавства про партії в сучасній Україні, зокрема, для визначення місця політичних партій у механізмі функціонування системи органів політичної влади, встановлення належних обмежень для утворення та діяльності політичних партій, удосконалення порядку фінансування політичних партій.
по-новому:
- сформульовано зміст, форми та ознаки історичних джерел правового регулювання діяльності історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст);
- сформовано джерельну базу, інтерпретовано пам'ятки права та право¬ву інформацію;
дістали подальший розвиток:
- характеристика еволюції ідей правового становища політичних партій в Україні;
- пропозиції щодо удосконалення законодавства про політичні партії на базі історичного досвіду та європейських перспектив України.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони по¬глиблюють теоретичний потенціал вітчизняної історико-правової науки щодо правового становища політичних партій в Україні, можуть бути використані для проведення подальшого дослідження цієї проблеми.
Матеріали дисертаційної роботи можна використовувати у навчальному процесі, а також при підготовці відповід¬них монографій, підручників, навчальних посібників, розробленні навчаль¬них програм та методичних рекомендацій. Висновки та узагальнення, сфор¬мульовані у дослідженні, можуть бути враховані у процесі вдосконалення за¬конодавства України про політичні партії.
Положення та висновки дисертаційного дослідження поглиблюють знання української історико-правової науки з проблем формування та функціонування історичних українських полятичних партій на території України та можуть бути використані в подальших історико-правових дослідженнях з цієї проблематики.
Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі: на лекціях і практичних заняттях з курсу історії держави і права України, для підготовки підручників і посібників для поглибленого вивчення даної проблематики.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертацію було обговорено на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ.
Низку її положень виголошено у доповідях на 4 конференціях та 2 круглих столах: Науково-звітній конференції Львівського державного університету внутрішніх справ «Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах розбудови правової держави» (Львів, 5 березня 2008 року); Всеукраїнському круглому столі «Проблеми державотворення та правотворення в Україні» (Львів, 5 березня 2010 року); Науково-звітній конференції Львівського державного університету внутрішніх справ «Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах розбудови правової держави» (Львів, 12 березня 2010 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (Київ, 23 квітня 2010 року); VIII Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми» (Тернопіль, 5 листопада 2010 року); Всеукраїнському круглому столі «Проблеми державотворення та правотворення в Україні» (Львів, 18 лютого 2011 року).
Публікації. По темі дисертаційного дослідження опубліковано загалом 10 праць, у тому числі 4 статті у фахових виданнях, визнаних ВАК України.
Одна стаття написана у співавторстві з С. В. Кондратюком. Особистий внесок автора становить 50 % тексту статті. Ідеї, положення та матеріали С. В. Кондратюка у дисертаційному дослідженні не використовувалися.
Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження.
Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел.
Повний обсяг дисертації становить 214 сторінок, із них 188 сторінок займає основний текст, 26 сторінок – список використаних джерел.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає в аналізі становлення правового статусу політичних партій в Україні (ХІХ-ХХ ст.), оцінці правового врегулювання утворення та діяльності українських політичних партій цього періоду. За наслідком проведення дисертаційного дослідження зроблено наступні висновки.
Історія правового врегулювання порядку утворення та діяльності політичних партій є невід’ємною складовою історико-правового процесу в Україні. Її початки пов’язані з етапом реалізації та гарантування основних політичних прав людини. Саме у ХІХ-ХХ ст. революційні зміни у змісті та формі держави, розвиток конституціоналізму, становлення громадянського суспільства обумовили необхідність реалізації одного з основоположних прав - права на об’єднання, у тому числі на об’єднання у політичні партії.
Історія українських політичних партій пов’язана із серйозними змінами у політичній, суспільно-економічній та правовій історії України. Сьогодні можна говорити про її циклічність і пов’язувати відповідні цикли з боротьбою українського народу за незалежну державу. Між українським і європейським партійним будівництвом існують спільні риси, однак розвиток українських партій був більш суперечливим, конфліктним. Проте навіть в умовах жорсткого політичного протистояння (як внутрішнього, так і зовнішнього), розвиток українських партій вирізнявся історичною наступністю.
Оскільки розвиток політичних партій в Україні – це тривалий процес, який полягав в переході від одного якісного стану в інший, історико-правова наука акцентує увагу на їх правовому статусі як важливій правовій передумові усього розвитку.
За результатами дослідження виділено три етапи в історичному становленні сучасних політичних партій в Україні та три етапи у розвитку правового статусу політичних партій, а також співвіднесено ці етапи. До етапів історичного становлення сучасних політичних партій необхідно віднести:
- перший етап – етап становлення нечисельних політичних організацій типу політичних гуртків (партій вибраних за Максом Вебером);
- другий етап – етап розвитку політичних клубів з широкою участю громадян;
- третій етап – етап створення та функціонування масових політичних партій.
В історичному становленні правового регулювання політичних партій також необхідно виділити три етапи. Перший етап пов'язаний з розвитком конституціоналізму та парламентаризму в Австрійській та Російській імперії і полягає у конституційному визнанні права на політичне об`єднання, тобто створення політичних організацій, зокрема політичних партій. Другий етап – це розвиток загального законодавства про політичні партії. Третій етап характерний врегулюванням парламентської діяльності політичних партій (по суті встановленням правового статусу парламентських політичних партій) та створенням спеціального законодавства про політичні партії.
Співвіднесення та поєднання цих періодизацій історії українських політичних партій кінця ХІХ – середини ХХ ст. дозволило виокремити три періоди, у кожному з яких правовий статус партій має свої специфічні риси: 1) кінець ХІХ ст. – 1917 рік – час утворення масових українських політичних партій та становлення засад їх діяльності; 2) 1917-1921 рр. – період відродження української держави, коли політичні партії у значній мірі самі творили свій правовий статус і безпосередньо впливали на становлення правового регулювання діяльності політичних партій; 3) 20-і – 40-і роки ХХ століття – час, коли правовий статус українських політичних партій формувався іноземними державами, до складу яких входили українські землі – Польщею, Румунією, Чехословаччиною.
Така періодизація базується серед іншого і на виявлених закономірностях розвитку правового статусу політичних партій в Україні.
Історично свобода об`єднання завжди становила важливу характеристику українського суспільства. У періоди бездержавності вона набувала ще більшої важливості. В умовах національного та політичного поневолення українці для самореалізації, або для витримування інституціоналізованих сил, які їх оточували, розуміли невідворотність об`єднання з однодумцями для досягнення спільних цілей.
Поступово в українському історичному русі формувалося розуміння того, що свобода об`єднання становить ефективну противагу діям та владі держави. У багатьох відношеннях свобода об`єднуватися у політичні партії стала у ХІХ столітті для українців найважливішою основною свободою, оскільки стала правом людини, яке явно відрізняло тоталітарну державу від демократичної. У царській Росії держава не могла терпіти політичних об`єднань українців через потужну противагу державній владі, тотальній денаціоналізації, національному та соціальному пригнобленню. В Австро-Угорській імперії свобода політичних об`єднань пов’язана з історичним переходом від абсолютної до конституційної монархії.
У ХІХ столітті інтелектуальні сили українства усвідомили, що політичні об`єднання, зокрема, партії є великою політичною та державницькою школою. Індивід не може належати до цих об`єднань без того, аби не розуміти, як підтримується порядок з-поміж великої кількості людей та яким чином їх зусилля спрямовуються на досягнення спільної політичної мети. Відтак до історико-правового дослідження правового статусу українських політичних партій ХІХ – середини ХХ століття цілком доречним є підхід А.Токвіля «Політичні об`єднання тому можуть розглядатися як великі вільні школи, де всі члени спільноти навчаються загальній теорії об`єднання».
Проте об`єктивний процес утворення українських партій відбувався в умовах бездержавності, коли українські землі входили до складу двох імперій Австро-Угорської та Російської. В часі цей процес не просто співпав, а й був каталізований політичними, національними, соціальними, правовими процесами, історичною модернізацією цих держав. Проте умови розвитку українських партій як виразника інтересів українського суспільства, яке опинилось не тільки в межах двох імперій, а й після перетворення Австрійської в конституційну монархію, - ще й у двох різних політичних режимах, були неоднаковими. Саме такі різні обставини (але зі спільною основою – бездержавного існування) вплинули на характер процесів правового регулювання утворення та діяльності політичних партій. В «австрійській» частині України, особливо з кінця ХІХ ст. в австро-угорській конституційній монархії стало можливим використання інститутів парламентської демократії для дальшого розвитку нації, в тому числі і як учасника державно-правових процесів, умови тогочасного жорсткого політичного режиму в Російській імперії давали поштовх до появи «підпільних» та «емігрантських» політичних об`єднань.
Відтак правовий статус перших українських політичних партій у ХІХ столітті формувався шляхом поєднання зовнішніх чинників державного та правового регулювання політичної діяльності та внутрішньопартійних, насамперед, ідеологічних і організаційних чинників.
Сучасні партії виникли в Україні під впливом не тільки політичних а й інституційних змін, серед яких зміни у виборчому праві, зростання ролі парламентів, формування інших представницьких органів влади, необхідність представництва національних інтересів у структураї влади.
Основні закономірності другого етапу розвитку правового статусу політичних партій обумовлені динамікою державних, суспільних і правових змін у ході української революції початку ХХ століття, коли документи нормативного характеру приймалися, змінювалися та втрачали чинність у надзвичайно стислі терміни. Тому, на цьому етапі особливо важливу роль у формуванні правового статусу політичних партій відіграють їх документи нормативного характеру, які встановлюють структуру партій, регулюють членство в них, статус органів управління, фінансування та використання майна.
Закономірністю наступного етапу є перехід до спеціального правового регулювання діяльності політичних партій та формування правових обмежень у діяльності політичних партій та їх фінансуванні. Проте цю закономірність не можна вважати загальною, оскільки правовий статус партій на українських землях, що входили до складу різних держав істотно відрізнявся. У тоталітарних державах, попри конституційне закріплення статусу політичних партій, законодавчо або фактично встановлювалась монополія на політичну владу однієї політичної партії. Важливо також те, що в демократичних державах конституції визнали принцип політичного плюралізму.
Загальною закономірністю можна вважати поступову правову інституціоналізацію політичних партій, яка передбачала перехід від регулювання окремих сторін діяльності (наприклад, участь у виборах) до регулювання усього комплексу відносин, пов’язаних з їх утворенням, організацією та діяльністю.
Наукове дослідження правового статусу політичних партій розпочалося майже одразу після їх утворення. Проте основні дослідження діяльності політичних партій - це історичні дослідження. Ґрунтовні історичні праці не оминули також наукових проблем правового характеру. Зокрема, досліджувалися політико-правової ідеї в програмних документах українських політичних партій та організацій; участь політичних партій у виборчих процесах; організаційна структура та членство в політичних партіях.
Специфікою джерельної бази періоду утворення українських політичних партій є домінування архівних матеріалів з фондів державних відомств. Законодавчі акти приймались переважно в результаті суспільних перетворень та революцій.
Державою регламентується значна сфера діяльності політичних партій – від самого поняття «політична партія» до порядку їх утворення, вимог та обмежень щодо членства, прав та обмежень у передвиборчій, парламентській та опозиційній діяльності та порядку припинення діяльності політичних партій. Правове становище політичних партій в тій чи іншій державі встановлюється конституціями, законами та регламентами парламенту, актами уряду. Окремі питання діяльності політичних партій вирішуються актами міністерств та судовими рішеннями. Значна частина правовідносин за участю політичних партій регулюється їх внутрішніми документами. Роль нормотворчої діяльності політичних партій, як показали результати дослідження, зростає за умов домінування загальнодозвільного типу правового регулювання. Історично цей тип правового регулювання характерний для періоду відродження української державності, сприяв розвитку ініціативності, самостійності у прийнятті рішень політичними партіями.
Проте в такі періоди зростала і роль правових обмежень, націлених на захист суспільних відносин. Взагалі історію правового статусу політичних партій в Україні неможливо уявити без історико-правового процесу формування правових обмежень для політичних партій. У результаті дослідження вдалося виявити ті правові обмеження, які можна вважати позитивним історико-правовим досвідом і ті, які мали негативний характер. До історично обґрунтованих правових обмежень слід віднести: заборону на участь у політичних партіях державних службовців, суддів, працівників правоохоронних органів, військових; заборона на діяльність політичних партій, створених за ознакою професійної, расової, національної чи релігійної приналежності, заборона політичних партій, які пропагують тоталітарні цінності.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Австрійській імперії (Австро-Угорщині) в умовах режиму конституційної монархії, який надавав українському населенню ширшу свободу слова та асоціацій, ніж у Російській імперії, дедалі більше активізувалось суспільно-політичне життя і розгортався національний рух. Створювалися й діяли українські політичні партії, організації і товариства. Правове регулювання діяльності політичних партій здійснювалося Конституціями 1848 р. та 1867 р., а також законами «Про товариства» та «Про порядок проведення зібрань» 1867 р. Останнім окреслено повний перелік можливих ситуацій, які можуть виникнути при організації та проведенні зібрання, та визначено шляхи їх вирішення. Його положення, які, в більшості, не втратили чинності і до сьогодні, мають певну цінність для формування та вдосконалення вітчизняного законодавства, нормативної бази щодо забезпечення демократичного і безпечного проведення різноманітних зібрань громадян України. Конкретне уявлення про правовий статус політичних партій того часу дають проаналізовані матеріали «Повітового товариства політичного «Селяньска Рада в Бучачи».
В австрійському законодавстві не дано визначення поняття політичної партії, не визначено різновидів політичних організацій. По суті політична діяльність здійснюється у тих же організаційно-правових формах, що й господарська. Недостатня визначеність і закріпленість правової термінології, відсутність спеціальної термінології щодо політичних партій, які характеризували тогочасне австрійське законодавство, істотно вплинули на утворення політичних партій. З іншого боку, саме у цей час утворюються українські політичні партії європейського зразка.
Особливістю утворення політичних партій в Російській імперії було те, що їх становлення відбувалось за умов фактичної заборони діяльності будь-яких незалежних від влади політичних організацій, а також повної відсутності будь-яких представницьких органів. Законодавчі акти, які дозволяли утворення політичних організацій та встановлювали їх правовий статус, видавались після революційних подій 1905-1906 та 1917 років. Такі акти містили досить демократичні положення. Хоча післяреволюційна реакція призвела до спаду діяльності політичних партій, українські політичні партії продовжували діяльність, згуртувавшись і діючи більш таємно. Під час І Світової війни для представництва і захисту українського народу було створено Союз Визволення України.
В період відродження Української державності правове становище політичних партій визначалося в загальних рисах у Конституційних актах. Детальніше окремі елементи правового статусу політичних партій регулювались за Гетьманату.
Нормативна база для діяльності політичних партій у 20-і роки ХХ століття характерна своєю специфікою. ЇЇ доцільно розділити на дві великі групи: 1) акти, що встановлювали, визначали та гарантували право громадян на політичне об`єднання, у тому числі утворення політичних партій; 2) акти, що регулювали порядок здійснення політичної діяльності, визначали загальні вимоги до політичних партій у процесі їх діяльності.
У період Української революції зросла роль нормотворчої діяльності самих політичних партій. Революційні партії, як правило, відкидали нормативно-правовий базис тогочасного суспільства, вважали за можливе в умовах революції та війни діяти нелегальними методами. Еволюційні партії намагалися діяти легально, проте активно впливати на формування свого правового статусу.
Важливою ознакою цього періоду є формування правових умов для багатопартійності і її конституювання як принципу права.
За роки радянської влади більшовики цілою низкою постанов спочатку заборонили діяльність всіх опозиційних політичних партій і рухів, а потім поставили під жорсткий партійний контроль діяльність практично всіх громадських організацій. У 1923 – 1929 рр. в компартії були розгромлені всі намагання непідкорення “генеральній лінії” центрального керівництва. У 30-х роках знищувалась уже сама можливість виникнення інакомислення як у суспільстві, так і в партії. Таким чином, традиція діяльності незалежних від держави суспільних і політичних організацій була перервана аж до березня 1990 р., коли ІІІ з'їзд народних депутатів СРСР змінив ст. 6 (Положення про КПРС як керівну і спрямовуючу силу суспільства і ядро політичної системи) Конституції СРСР 1977 р. і поклав початок відродженню багатопартійності.
Правове регулювання діяльності політичних партій у міжвоєнних Польщі, Румунії, Чехословаччині істотно відрізнялося від такого в СРСР. Принципи організації й діяльності політичних партій у міжвоєнній Польській державі формувалися поступово, чергувалися періоди від демократії до переслідування за політичну діяльність. Схожа ситуація була в Румунії. На Буковині, яка входила до складу Румунії, у перші повоєнні роки політичний режим ще намагався дотримуватися принципів регіональної партійності. Однак стан облоги (по суті воєнний чи надзвичайний стан) обмежував діяльність значної кількості політичних партій, тому частина українських політичних організацій регіонального характеру трансформувалася чи зникла взагалі. Політика румунізації, уніфікації політичного життя передбачала преференції для загальнорумунських політичних об`єднань, тому більшість буковинських політичних організацій ввійшли до складу румунських партій. Частина українських політичних партій, як правого, так і лівого ідеологічного спрямування, діяла нелегально. Розвиток правового статусу політичних партій у Румунії характеризувався переходом від багатопартійності, політичного та ідеологічного плюралізму до монополії однієї партії. У квітні 1938 року в Румунії були ліквідовані всі політичні партії, а їхнє майно було націоналізоване. Шляхом створення Фронту національного відродження королівська диктатура намагалася встановити одноособовий та тотальний контроль за політичним життям у країні.
Багатопартійна система Чехословацької Республіки базувалася на загальноприйнятих демократичних засадах, що дозволило політичним партіям розгорнути широку діяльність. Водночас, як і на інших західноукраїнських землях, періоди вільної діяльності політичних партій чергувались з їх забороною. Важливу роль у дослідженні правового статусу політичних партій у міжвоєнних Польщі, Румунії, Чехословаччині відіграє аналіз виборчого законодавства.
Специфіка формування правового статусу політичних партій на Закарпатті у складі Чехословацької республіки обумовлена, з одного боку, ідеологічними постулатами державності - державницькою ідеологією «чехословізму», парламентською демократією і принципом непорушності територіального врегулювання в Європі на основі Версальської системи, з іншого, ідеологією автономізму, яку сповідували політичні організації краю. Існуванню чисельних політичних партій на Закарпатті (32 партії у 30-х роках ХХ століття) сприяло не тільки спеціальне законодавство про політичні партії, а й політика «трансплантації» загальночеських партій, яку навіть засуджував міністр закордонних справ Е.Бенеш і яка забезпечувала «розмивання» політичних сил.
«Надмірність» чехословацької багатопартійності стала однією з причин для державоподібного утворення – Карпатської України розпустити у 1939 році політичні партії та створити нову політичну організацію українців Закарпаття Українське національне об`єднання (УНО) як «елемент абсолютної єдності політичної, етнічної, національної та господарської».
Порівняльно-історичний аналіз розвитку правового статусу політичних партій на українських землях у міжвоєнний період довів його безпосередній зв'язок з трансформаціями державного (політичного) режиму. Демократичні політичні режими забезпечували право громадян на об`єднання у політичні партії, конституційний принцип політичного плюралізму (багатопартійності) та загальнодозвільне правове регулювання діяльності політичних партій. Тоталітарні режими вдавалися до позаправових методів регулювання діяльності політичних партій, поступової заборони опозиційних політичних партій та утвердження монополії однієї політичної сили, яка, навіть якщо мала назву політичної партії, не мала ознак політичної партії.
Навіть у складний час Другої Світової війни діяли окремі політичні організації з метою досягнення певних політичних та соціально-економічних цілей: Організація Українських Націоналістів, Український Центральний Комітет, Українська Національна Рада у Львові, Український Крайовий Комітет, Українська Народно-Демократична Партія, Українська Національна Рада у Києві, Український Національний Комітет.
Дослідження правового статусу політичних партій в Україні в ХІХ-ХХ ст. дозволяє стверджувати про наявність історико-правового досвіду, з позицій якого необхідно оцінювати перспективи правового регулювання діяльності політичних партій в сучасній Україні. Цей досвід регулювання, який істотно залежить від розуміння в європейській політичній та правовій традиції інституту політичних партій як елемента зв’язку між громадянським суспільством і демократичною публічною владою, обумовлює необхідність правового забезпечення демократичності внутрішнього організаційного устрою політичних партій, демократичних методів їх діяльності, чіткого та прозорого порядку фіксування, прямої заборони тоталітарних партій, відкритості (нетаємності) структур політичних партій, належних обмежень для утворення і діяльності політичних партій.
Трансформація правового статусу політичних партій у ХІХ-ХХ ст. засвідчує зміну їх ролі з політичних організацій, які відстоювали ідеї та права українства в умовах чужих держав, до важливої, а подекуди вирішальної складової механізму функціонування системи органів публічної влади в сучасній Україні. Історико-правовий аналіз цієї трансформації додає аргументів на користь пропозицій для подальшого правового регулювання діяльності політичних партій в Україні, а саме: забезпечення невід’ємного принципу реєстрації політичної партій, контролю за партією через програмні документи, а не через її діяльність, детального опису внутрішньопартійних норм, що традиційно є компетенцією самої партії, регламентацію місця партії в інформаційному просторі, втрату правового статусу партій за умов порушення конституції чи законів України у своїй діяльності та за неучасть у виборах протягом виборчого періоду (5 років), державну фінансову підтримку політичних партій, що залежить від їхньої участі у парламентській діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Алексієвець Л. М. Польща: утвердження незалежної держави 1918—1926 / Л. М. Алексієвець. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2006. — 448 с.
2. Аркуша О. Парламентська традиція галицьких українців у другій половині XIX — на початку XX ст. / О. Аркуша // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. — 2000. — Вип. 6. — С. 68—85.
3. Багатопартійна українська держава на початку XX ст. Програмні документи перших політичних партій / упор. В. С. Журавський.— К.: [б. в.], 1992. — 96 с.
4. Біла Наталія Михайлівна. Діяльність українських політичних партій серед селянства Східної Галичини (кінець ХІХ — початок ХХ ст.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Наталія Михайлівна Біла. — Л., 2004. – 180 с.
5. Білоус А. О. Політичні об'єднання України / А. О. Білоус. — К. : Україна, 1993. — 107 с.
6. Білоусов С. Вивчати історію нашої Батьківщини / С. Білоусов // Більшовик України. — 1937. — № 9—10. — С. 127—136.
7. Бобина О. В. Діяльність Української соціал-демократичної робітничої партії в умовах Української національно-демократичної революції 1917—1920 рр.: автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Олег Валерійович Бобина. — К., 1993. — 23 с.
8. Босак О. І. Українська соціал-демократична партія в соціальному і національному рухах Галичини (90-ті рр. XIX ст. — 1914 р.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Орест Іванович Босак. — Л., 2003. — 19 с.
9. Бочковський Г. Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономічні прямування / Г. Бочковський. — Л. : [б. в.], 1916. — 223 с.
10. Бриндак О. Ліквідація більшовиками політичної опозиції та встановлення однопартійної системи в Україні в 20-ті роки ХХ ст / О. Бриндак. — О. : [б. в.], 1998. — 254 с.
11. Бровцинова Е. П. Судебно-следственные материалы как источник по истории революционного движения России начала XX века (1904—1914 гг.): автореф. дис. … канд. ист. наук. / Е. П. Бровцинова. — М., 1977. — 24 с.
12. Буковина, її минуле і сучасне / за ред. Д. Квітковського, Т. Бриндзона, А. Жуковського — Детройт; Париж: [б. в.], 1956. — 163 с.
13. Буховец О. Социальные конфликты и крестьянская ментальность начала XX века: новые материалы, методы, результаты / О. Буховец. — М.: Мосгорархив, 1906. — 395 с.
14. Варшавчик М. А. Историко-партийное источниковедение. Теория. Методология. Методика / М. А. Варшавчик. — К.: Выща шк., 1984. — 319 с.
15. Великий українець: матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського / упор., підгот. текстів та фотоматеріалів, комент., приміт. А. П.Демиденка. — К.: Веселка, 1992. — 551 с.
16. Верстюк В. Роль і місце Центральної Ради в модерній історії України / В. Верстюк // Укр. іст. журн. — 1997. — № 5. — С. 17—25.
17. Вєтров Р. І. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900—1925 pp.) / Р. І. Вєтров, С. П. Донченко. — Дніпpоздеpжинськ: Полігpафіст, 2001. — 244 c.
18. Вєтров Р. Ставлення до Гетьманської Держави українських і російських соціалістичних партій / Р. Вєтров // Історія України. — 1998. — № 18. — С. 3.
19. Відозва Української Національної ради від 1 листопада 1918 року // Конституційні акти України. 1917—1920. Невідомі конституції України. — К.: Філософ. і соціолог. думка. — 1992. — С. 94—95.
20. Власенко О. Парламентаризм у програмах перших українських політичних партій (1885—1914 рр.) / О. Власенко // Укр. парламентаризм. Історія і сучасність. — 1998. — Вип. 23—24. — С. 210—218.
21. Волін М. Історія КП(б)У в стислому нарисі / М. Волін. — Х.: Пролетар, 1930. — 204 с.
22. Гаврилів І. О. Діяльність українських політичних партій та організацій Західної України в умовах польського окупаційного режиму (1921—1939 рр.) (військово-політичний аспект) : дис. канд. ... іст. наук: 20.02.22 / Ігор Омелянович Гаврилів. — Л., 1996. — 220 с.
23. Гайдалемівський П. Українські політичні партії, їх розвиток і програми / П. Гайдалемівський.— Зальцведель: [б. в.]. — 1919.— 43 с.
24. Гамрецький Ю. Криза дрібнобуржуазних партій на Україні / Ю. Гамрецький // Укр. іст. журн. — 1976. — № 12. — С. 60—68.
25. Ганкевич М. З перед двадцяти літ (Початки української соціал-демократії в Галичині) / М. Ганкевич // Календар “Впереду”. — 1920. — С. 71—82.
26. Гейда О. В. Теоретико-правові основи організації та діяльності політичних партій в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ольга Володимирівна Гейда. — Х., 2005. — 190 с.
27. Георгиева Н. Г. Нелегальная листковая печать России конца XIX — начала XX века / Н. Г. Георгиева // Вопр. истории. — 1972. — № 6. — С.35—47.
28. Гермайзе Й. Нариси з iсторiї революційного руху на Україні / Й. Гермайзе. — К. : Книгоспілка, 1926. — Т. 1. — 388 с.
29. Гермайзе О. Нелегальні відозви з нагоди Шевченківських роковин / О. Гермайзе. — К.: Держвидав України, 1925. — 65 с.
30. Гермайзе О. Противоєнні прокламації часів світової війни / О. Гермайзе // Україна.— К.: [б. в.], 1924.— Кн. 3. — С. 123—148.
31. Гірчак Є. Ленін і українське питання / Є. Гірчак // Більшовик України. — 1929. — № 1. — С. 18—37.
32. Голуб П. А. Солдатские массы юго-западного фронта в борьбе за власть Советов (март 1917 — февраль 1918 гг.) / П. А. Голуб. — К.: Госполитиздат УССР, 1958. — 254 с.
33. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин / П. Голубенко. — К.: Наук. думка,1993. — 447 с.
34. Гомотюк О. Є. Центральна Рада в українському державо¬творчому процесі (березень 1917 — квітень 1918 рр.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Оксана Євгенівна Гомотюк. — К., 1997. — 24 с.
35. Гошуляк І. Політичні аспекти історії громадянської війни на Україні / І. Гошуляк // Укр. іст. журн. — 1990. — № 12. — С. 36—46.
36. Гриб Н. Прийняття, структура та основні положення Австрійської Конституції 1867 року / Н. Гриб // Вісн. Львів. нац. ун-ту. — Сер. юрид. — 2006. — Вип. 43. — С. 50—55.
37. Гриценко А. Політичні сили в боротьбі за владу в Україні: рік 1919 / А. П. Гриценко — К.: Ін-т історії України АН України, 1993. — 81 с.
38. Гриценко А. П. Політичні сили у боротьбі за владу в Україні (кінець 1917 р. — початок 1919 р.) / А. П. Гриценко — К.: Ін-т історії України АН України, 1993. — 102 с.
39. Гриценко А. Політичні сили в боротьбі за владу в Україні: рік 1920-й / А. П. Гриценко — К.: Ін-т історії України АН України, 1993. — 94 с.
40. Грозовський І. Козацьке право / І. Грозовський // Право України. — 1997. — №6. — С. 17—24.
41. Грушевський М. Новий період історії України за роки від 1914 до 1919 / М. Грушевський / упор. А. Ф. Трубайчук. — К.: Либідь, 1992. — 46 с.
42. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття: нариси політичної історії / Т. Гунчак. — К.: Либідь, 1993. — 288 с.
43. Гуревич З. Псевдомарксизм на службі українського націоналізму / З. Гуревич // Більшовик України. — 1929. — № 9. — С. 55—69.
44. Данилович С. Пояснення програми Русько-української радикальної партії / С. Данилович. — Л.: З друкарні народної С. Манецького і Спілки, 1897. — 72 с.
45. Дацюк Т. Питання державності в програмах і практиці політичних партій і рухів України в перші десятиріччя XX століття / Т. Дацюк // Українська державність: історія і сучасність: матеріали наук. конф., 21—22 січня 1993 р. / Ін-т нац. відносин і політології АН України. — К.: [б. в.] 1993. — С. 117—119.
46. Держалюк М. С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917—1922 роках / М. С. Держалюк. — К.: Оріяни, 1998. — 240 с.
47. Дмитрушко В. М., Коцур А. П. Парламентаризм в Україні другої половини ХІХ ст. — 1920 р.: історіографія / В. М. Дмитрушко, А. П. Коцур. — Київ; Чернівці: Книги — ХХІ, 2009. — 244 с.
48. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ — початку ХХ ст / О. Добржанський. — Чернівці: [б. в.] 1999. — 574 с.
49. Дорошенко В. Революційна українська партія (РУП) (1900—1905 рр.): нарис з історії Української соціал-демократичної партії / В. Дорошенко. — Л.: [б. в.], 1921. — 40 с.
50. Древаль Ю. Д. Парламентаризм перших українських політичних партій (кінець XIX — початок XX ст.) / Ю. Д. Древаль // 80-річчя відродження української державності: минуле і сучасне: доповіді і повідомлення на Всеукр. наук, конф., 14—16 листопада 1997 р. — Сімферополь: [б. в.], 1997. — С. 38—40.
51. Дубинський А. Революційна українська партія (РУП) на Полтавщині. За архівними матеріалами 1901—1905 рр. / А. Дубинський // За сто літ: матеріали з громадського і літературного життя України XIX і початків XX ст. — К.: [б. в.], 1928. — Кн. 7. — С. 283—320.
52. Дудикевич Б. За правдиве висвітлення історичного процесу в Західній Україні / Б. Дудикевич, В. Маланчук // Вільна Україна. — 1958. — 9 берез. — С. 3.
53. Дюверже М. Политические партии [пер. с франц.] / М. Дюверже. — М.: Академ. проект, 2000. — 538 с.
54. Енциклопедія українознавства: у 10 т. / гол. ред. В. Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989. — 4016 с.
55. Єфремов С. Українська прокламація царської Росії (В десятиліття світової війни ) / С. Єфремов // Україна.— 1924.— Кн. 1—2. — С. 176—178.
56. Жерноклеєв О. Українська соціал-демократія в Галичині: нарис історії (1899—1918) / О. Жерноклеєв. — К.: Основні цінності, 2000. — 168 с.
57. Жерноклеєв О. Український соціал-демократичний рух в Галичині в кінці ХІХ — на початку ХХ ст.(1899—1918 рр.): автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.02 / Олег Станіславович Жерноклеєв. — Чернівці, 1995. — 22 с.
58. Журавський В. С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект) / дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / В. С. Журавський. — Х., 2000. — 169 с.
59. Журавський В. Становлення політичних партій в українському суспільстві та їх роль у політичному структуруванні парламенту / В. Журавський — К.: Парламен. вид-во, 2002. — 106 с.
60. Журавський В. С. Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського парламентаризму: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Віталій Станіславович Журавський. — О., 2001. — 36 с.
61. Зайцев О. Ю. Представники українських політичних партій Західної України в парламенті Польщі (1922—1939 рр.) / О. Ю. Зайцев // Укр. іст. журн. — 1993. — № 1. — С.72—84.
62. Закон про охорону свободи виборів і виборчих зборів та закон про виборчий примус. — Чернівці: Наклад. Політ. т-ва “Руска Рада”, 1911. — 22 с.
63. Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці // Конституційні акти України. 1917—1920. Невідомі конституції України. — К.: Філос. і соціолог. думка, 1992. — С. 114—116
64. Закон України “Про політичні партії” від 05.04.2001 № 2365-III // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 10 — С. 38.
65. Иванов Л. М. Революция 1905—1907 гг. на Украине / Л. М. Иванов / Революция 1905—1907 годов в национальных районах России. — М.: [б. в.], 1949. — С. 14—106.
66. Источниковедение. Теория. История. Метод. Источники российской истории / И. Н. Данилевский, В. В. Кабанов, О. М. Медушевский и др. — М.: РГГУ, 2000. — 702 с.
67. Історія суспільних рухів і політичних партій України (XIX—XX ст.): навч. посіб. / Я. Й. Малик, Б. Д. Вол, О. Я. Красівський та ін. — Л.: Видавн. центр Львів. ун-ту, 1998.— 328 с.
68. Калмакан І. К. Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в ХХ столітті: дослідження / І. К. Калмакан, О. Б. Бриндак. — О.: Астропринт, 1997. — 192 с.
69. Квашонкин А. В. Юридические основы создания и деятельности НКО в Российской Федерации: история и проблемы законодательства [электронный ресурс] // Вест. Моск. ун-та. — Сер. 21: Управление (государство и общество). — 2005. — №4.
70. Киридон А. Питання державності в програмах і практиці перших політичних організацій Західної України наприкінці XIX ст. / А. Киридон, П. Киридон // Українська державність: історія і сучасність: матеріали наук. конф., 21—22 січня 1993 р./ Ін-т нац. відносин і політології HAH України. — К.: [б. в.], 1993. — С. 68—70.
71. Кіцак В. Внутрішня політика гетьмана П. Скоропадського / В. Кіцак // Молода нація. — 1997. — № 6. — С. 158—180.
72. Ковальчук Т. Історіографія становлення та діяльності українських політичних партій початку століття / Т. Ковальчук // Наук. праці з питань політ. історії: міжвідомчий наук. зб. Київ. ун-ту ім. Т. Шевченка. — Вип. 172: Політичні партії на Україні (1905—1925 рр. — 1992. — С. 105—114.
73. Козицький М. Національно-політична думка на Україні (кінець XIX — початок XX ст.) / М. Козицький, О. Поліщук // Наук. праці з питань політ. історії: міжвідомчий наук. зб. Київ. ун-ту ім. Т. Шевченка. — Вип. 172: Політичні партії на Україні (1905—1925 рр.). — 1992. — С. 3—13.
74. Колесник В. Український рух в Австро-Угорщині (кін. XIX — поч. XX ст.) / В. Колесник, О. Рафальський. — К.: Стилос, 1998. — 36 с.
75. Кондратьєв Я. Ю. Право на зібрання: теоретико-правові аспекти вітчизняного та зарубіжного досвіду / Я. Ю. Кондратьєв, П. Я. Кондратьєв // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика): наук.-практ. журн. — 2002. — № 6. — С. 5—12.
76. Конституции и Конституционные акты Союза ССР (1922—1936): сб. документов / под ред. И. П. Трайнина. — М.: [б. и.], 1940. — 272 с.
77. Конституційне право зарубіжних країн / за заг. ред. В. О. Ріяки. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 544 с.
78. Конституційний закон про права громадян для королівств і областей, що представлені в рейхсраті (12 грудня 1867 р.) // Хрестоматія з історії держави і права України: у 2 т. — К.: [б. в.], 1997. — Т. 1. — С. 375—377.
79. Конституційний закон Чехо-Словацької Республіки про автономію Карпатської України // П. Стерчо. Карпато-Українська держава. До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919—1939 роках. — Торонто: [б. в.], 1965. — С. 235—242.
80. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
81. Коргунюк Ю. Г. Российская многопартийность: становление, функционирование, развитие / Ю. Г. Коргунюк, С. Е. Заславський. — М.: ИНДЕМ, 1996. — 351 с.
82. Кравець М. До питання про Русько-українську радикальну партію у Східній Галичині в 90-х рр. XIX ст. / М. Кравець // 3 історії західноукраїнських земель: зб. ст. — 1957. — Вип. 2. — С. 124—140.
83. Кравець М. Початок робітничого руху в Східній Галичині / М. Кравець // З історії західноукраїнських земель: зб. ст. — 1958. — Вип. 3. — С. 23—59.
84. Кравець М. Робітничий рух у Східній Галичині наприкінці XIX ст. (1892—1900 роки) / М. Кравець // З історії західноукраїнських земель: зб. ст. — 1960. — Вип. 4. — С. 40—65.
85. Кривобок О. П. Діяльність політичних партій та організацій на півночі Лівобережної України у кінці ХІХ — на початку ХХ ст.: дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Олександр Павлович Кривобок. — К., 2009. — 181 с.
86. Кугутяк М. Галичина: сторінки історії: нарис суспільно-політичного руху (XIX ст. — 1939 р.) / М. Кугутяк. — Івано-Франківськ: [б. в.], 1993. — 204 с.
87. Кугутяк М. Історія української націонал-демократи (1918—1929): у 2 т. / М. Кугутяк. — Київ; Івано-Франківськ: Плай, 2002. — Т. 1. — 536 с.
88. Кугутяк М. Радикальна партія в Східній Галичині / М. Кугутяк // Укр. іст. журн. — 1990. — № 10. — С. 55—63.
89. Кульчицький В. Галицький крайовий сейм — знаряддя соціального і національного пригнічення трудящих (1861—1914 рр.) / В. Кульчицький // Питання теорії і практики радянського права. — 1958. — Вип. 4. — С. 5—19.
90. Кульчицький B. C. Державний лад і право в Галичині (в другій половині XIX — на початку XX ст.) / В. С. Кульчицький. — Л.: [б. в.], 1965. — 112 с.
91. Кульчицький В. С. Історія держави і права України / В. С. Кульчицький, М. І. Настюк, Б. Й. Тищ