ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКА ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ У ПЕРЕХІДНОМУ СУСПІЛЬСТВІ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ НА МАТЕРІАЛАХ КРАЇН СНД)

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП...............................................................................................................................3
Розділ 1. Тип поліцейської системи як чинник, що визначає зміст та характер правового статусу працівника ОВС.......................................................18

1.1 Особливості перехідного суспільства у країнах-учасницях СНД.....................18
1.2 Французька модель поліцейської системи як еталон сучасної поліцейської системи країн романо-германської правової сім’ї.....................................................32
1.3 Міліцейсько-поліцейська система країн СНД як окремий різновид поліцейської системи країн романо-германської правової сім’ї..............................61
1.4 Розвиток законодавства країн-учасниць СНД про правовий статус працівників органів внутрішніх справ.........................................................................72

Розділ 2. Загальна характеристика правового статусу працівника органів внутрішніх справ у країнах СНД.............................................................................83

2.1. Поняття та структура правового статусу працівника органів внутрішніх cправ..................................................................................................................................83
2.2. Державно-владні повноваження, права та юридичні обов’язки як елементи правового статусу працівників ОВС країн-учасниць CНД....................................110
2.3. Обмеження у правовому статусі працівників органів внутрішніх справ за законодавством країн-учасниць СНД........................................................................131
2.4 Юридична відповідальність працівників органів внутрішніх справ за законодавством країн-учасниць СНД.........................................................................139

ВИСНОВКИ..................................................................................................................148
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ...............................................................155

ВСТУП

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю подальшого розвитку вітчизняної правоохоронної доктрини та підвищення ефективності функціонування органів внутрішніх справ України й налагодження міжнародного співробітництва з метою протидії правопорушенням на пострадянському та європейському просторах.
Лібералізація та демократизація суспільних процесів на теренах колишнього СРСР – визначальна ознака становлення громадянського суспільства та правової державності у більшості країн-учасниць СНД. Пошук оптимальної моделі взаємодії громадянського суспільства і правоохоронних органів відбувається шляхом творчого переосмислення власного досвіду та успадкування всього прогресивного з нього при одночасному використанні досягнень як країн-учасниць СНД, так і інших країн світу. Вибір зазначеної моделі потребує зміни правового статусу працівників органів внутрішніх справ, наближення його до універсальних тенденцій, які обумовлені суспільними процесами, що відбуваються як у регіональному, так і у світовому масштабі.
За таких умов актуальним стає науковий, компаративістсько-правовий, аналіз особливостей правового статусу працівника органів внутрішніх справ у країн-учасниць СНД на основі понятійного та концептуального апарату загальної теорії держави і права. Необхідність такого аналізу викликана тим, що й досі є не розкритими методологічні та юридико-технологічні питання у сфері правоохоронної політики цих країн: ступінь збереження традиційних елементів і внесення новацій в них; збагачення юридичного інструментарію; процес удосконалення та уніфікації правничої термінології.
Актуалізує теоретичний аналіз обраної теми потреба в розширені меж існуючих уявлень про: а) види правового статусу людини, зокрема про юридичну природу її спеціального правового статусу; б) загальні та відмінні риси в організації поліцейсько-міліцейських систем України, Росії, Білорусі, Казахстану, Вірменії, Азербайджану та інших країн співдружності; в) роль та місце служби в органах внутрішніх справ серед інших видів державної служби в країнах-учасницях СНД; г) місце поліцейсько-міліцейської системи країн-учасниць СНД у поліцейській системі країн романо-германської правової сім’ї.
Актуальність окресленої теми виявляється також у конкретизації ролі органів внутрішніх справ у правоохоронному механізмі демократичної держави, визначенні співвідношення категорій „правовий статус працівника МВС” та „правовий статус посадової особи МВС”, винайденні в сусідніх країнах-учасницях СНД ефективних юридичних гарантій, що забезпечують правовий статус працівника органів внутрішніх справ з метою їх впровадження у вітчизняну правоохоронну систему.
Актуальність дослідження посилює загальнотеоретичний компаративістсько-правовий підхід, що вперше здійснений у країнах-учасницях СНД за 14-річний період існування цієї співдружності.
Зв’язок з науковими програмами. Дисертацію виконано відповідно до п. 49 Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002 – 2005 р., пп. 1- 13, „Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002-2005 рр.”, затверджених Наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 р.,п.1.3, п. 1.4, „Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001- 2005 р.”.
Стан наукової розробки проблеми. Теорія правового статусу спеціального суб’єкта, у тому числі посадової особи (представника влади), була системно та всесторонньо досліджена представниками попередніх поколінь вчених-юристів, які працювали протягом усього ХХ століття. Ц.А. Ямпольска, С.М. Братусь, В.М. Горшеньов, М.В. Вітрук, М.Ф. Орзих, О.С. Васільєв, О.О Лукашова, П.О. Недбайло, Г.І. Петров, С.С. Студенікін, В.М. Чхиквадзе, Л.С Явич та інші внесли значний внесок у її розробку, створивши для представників наступних поколінь вчених-юристів серйозний науковий та методологічний інструментарій, що дозволив плідно розвивати дану доктрину.
З падінням тоталітаризму, утворенням на пострадянському просторі нових незалежних країн, які активно почали розбудовувати свою державність, теорія правового статусу особистості в цілому, теорія правового статусу спеціального суб’єкта, зокрема, не загубили своєї актуальності. З урахуванням деідеологізації та певних змін, що були зумовлені реаліями 80-90рр. ХХ ст., доктрина правового статусу спеціального суб’єкта стала методологічною та науковою основою для створення відповідного законодавства, що визначає статус державного службовця, у т.ч. правоохоронця у країнах, що розглядаються.
У свою чергу, проблематика правового статусу працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД виникла у юриспруденції у 90-х рр. ХХ століття у зв’язку з розпадом єдиної системи органів внутрішніх справ СРСР та формуванням на її місці міністерств внутрішніх справ незалежних країн. Проте, на початку ХХI століття у юридичній науці країн-учасниць СНД не було жодного комплексного дослідження, спрямованого на виявлення спільних закономірностей розвитку даного правоохоронного інституту у цих країнах, виявлення спільних і особливих рис, що притаманні різновиду правового статусу громадянина. При тому, що у 90-х рр. ХХ століття на пострадянському просторі відбувався активний процес створення національних систем МВС та формування відповідних правоохоронних доктрин. До того ж, у цей час у кожній країні-учасниці СНД були прийняті законодавчі акти, що визначали правовий статус міліції (поліції) та її співробітників.
У рамках цих процесів у кожній окремо взятій країні-учасниці СНД самостійно розпочалися наукові дослідження, пов’язані з питанням правового статусу працівника органів внутрішніх справ, визначення місця і ролі міліції та інших правоохоронних органів у державному механізмі в умовах побудови правової і демократичної держави.
Спільною рисою усіх наукових досліджень, що провадилися у країнах-учасницях СНД у 90-х рр. ХХ століття, по питанню правового статусу працівників органів внутрішніх справ є те, що вони відбувалися без поєднання з проблематикою розвитку і формування національних правових систем у країнах-учасницях СНД, їх типологізацією, що з методологічної точки зору, є певним недоліком.
До висловленого також необхідно додати, що загальною закономірністю у сфері дослідження даної проблематики у країнах-учасницях СНД є те, що нею сьогодні переважно займаються вчені, які працюють у відомчих навчальних закладах системи МВС, створених після утворення незалежних держав. Серед найбільш відомих відомчих навчальних закладів, де вже сформовані цілі наукові школи і напрямки, у тому числі і у галузі проблематики, що ми розглядаємо, можна виділити: Національний університет внутрішніх справ МВС України (м. Харків, Україна); Національна академія внутрішніх справ України (м. Київ, Україна); Академія Управління МВС Російської Федерації (м. Москва Російська Федерація); Санкт-Петербурзький університет внутрішніх справ (м. Санкт-Петербург, Російська Федерація); Академія поліції ім. Штефана чел Маре (м. Кишиневу, Молдова); Академія міліції МВС Республіки Бєларусь (м. Мінськ, Республіка Бєларусь), Академія поліції Республіки Азербайджан (сел. Мардакяни, Азербайджан); Академія МВС Республіки Казахстан (м. Алма-Ата, Казахстан).
Так, в Україні протягом 90-х рр. ХХ століття проводились теоретико-правові дослідження, стосовно специфіки правоохоронних відносин за участю міліції (О.В.Юриста), ролі міліції як інституту громадянського суспільства (О.В.Цельєв), правового забезпечення службової діяльності міліці (А.В. Каручеру).
Досліджувалися сучасні системи правоохоронних органів (О.В. Бубенцова), правове положення міліції у механізмі держави (Т.О. Пікуля), а також теоретико-правові аспекти, що стосуються особливостей правового статусу державних службовців органів внутрішніх справ (П.І.Павленко). На думку даного автора, саме компетенція повинна вважатися тим елементом правового статусу посадової особи, котрий визначає роль та призначення державного органа у системі відповідних органів влади [1, c.10].
Загальнотеоретичним проблемам розвитку інституту державної служби в Україні присвячені праці О.В. Петришина, у тому числі його монографія – „Державна служба: історико-теоретичні передумови. Порівняльно-правовий та логіко-понятійний аналіз”, опублікована у 1998 році, а також науково-аналітичні дослідження С.М. Озирської і Ю.Д. Полянського – „Система державної служби європейських країн: Велика Британія, Російська Федерація, Україна, Французька Республіка».
У порівняльно-правовому аспекті законодавство про міліцію України та Російської Федерації було проаналізовано в дисертаційному досліджені О.Тюриної.
Особливості соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ України розкриті у дисертаційній роботі К.Ю. Мельника – „Соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ (проблеми теорії та практики)”. Аналізу специфіки дисциплінарної відповідальності працівників органів внутрішніх справ України, присвячена дисертаційна робота С.П. Попова – „Звільнення працівників органів внутрішніх справ за порушення дисципліни і законності (теоретико-правовий аспект)”.
Питання, які відносяться до юридичної природи трудових правовідносин за участю працівників міліції, розглядаються у дисертації О.В. Лавриненко „Правове регулювання праці співробітників міліції”.
Також необхідно виділити, що значний доробок у розвиток національної української доктрини правового статусу працівників органів внутрішніх справ внесли такі вчені, як О.М. Бандурка, Л.Д. Богачова, Ю.П. Битяк, В.С. Венедіктов, М.І. Козюбра, А.Т. Комзюк, А.М. Колодій, В.В. Копєйчіков, О.Ф. Скакун, О.Н. Ярмиш, які стали засновниками багатьох наукових напрямків по даній проблематиці.
Різноманітні „грані” проблематики правового статусу працівника органів внутрішніх справ нерідко є об’єктом наукового дослідження у юриспруденції інших країн-учасниць СНД, в першу чергу, в Російській Федерації.
Дослідженню окремих аспектів юридичної природи державної служби в органах внутрішніх справ присвячені наукові дослідження В.М. Манохіна – „Служба і службовці в Російській Федерації: правове регулювання”, О.В. Кудрявцева, П.П. Сергуна –„Служба в органах внутрішніх справ. Коментарі. Схеми”,та також ряд інших робіт Ю.М. Старилова і О. Ноздрачова.
Розвиток доктрини правового статусу працівника органів внутрішніх справ в умовах формування правоохоронної системи у контексті специфіки перехідного періоду аналізували у наукових працях такі російські вчені-юристи як О.Г. Братко, А.Б. Вобліков, В.Ю. Піотровський, І.В. Куртяк. На думку останнього автора, в органах внутрішніх справ правовий статус посадової особи передбачає собою специфічну форму реалізації задач щодо забезпечення особистої безпеки громадян, попередження та припинення правопорушеннь, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки [2 с.151-152]
Особливості ряду юридичних механізмів, спрямованих на деполітизацію діяльності правоохоронних органів у цілому і органів внутрішніх справ зокрема розглянуті у працях П.М. Панченка.
Проблемам забезпечення правових, соціальних, економічних гарантій захисту прав працівників органів внутрішніх справ, присвячені роботи Ю.П. Соловей, Ю.С Костири, О.Г Архіпова, Р.У Концелідзе.
Конституційно-правові основи діяльності міліції досліджені у роботах Л.Ф Кваші, Л.Д. Смірнова. Питанням кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, присвячені дослідження О.М. Артем’єва, В.В Бобирєва. Аналізом проблем кримінально-правового захисту працівників міліції у РФ займається О.Д. Сафронов.
Так, Л.Д. Смірнов вважає, що правовий статус працівника міліції, як правова інституція, відноситься до числа спеціальних статусів з регламентацією яких законодавець пов’язує покладені на особу додаткові (спеціальні) повноваження [3, с. 155]
Крім того, необхідно відзначити, що в Російській Федерації існує чимало теоретико-правових досліджень, які направлені на розвиток доктрини правового статусу спеціального суб’єкта, у т.ч. працівника органів внутрішніх справ. Серед них необхідно виділити монографії І.М. Зубова – „Система МВС Російської Федерації: сучасні проблеми функціонування і розвитку”; О.В. Малько – „Стимули і обмеження у правах: теоретико-інформаційний аспект”, а також дисертаційні роботи А.О. Стремоухова – „Юридичний статус спеціального суб’єкта (теоретико-правовий аспект)”; І.Б. Киричука – „Організація і діяльність органів внутрішніх справ як предмет правового регулювання (питання теорії)”; І.І Лізікової – „Правовий статус працівників правоохоронних органів (загальнотеоретичні аспекти)”. На думку І.І. Лізікової, основною системоутворюючою ознакою правового статусу працівника міліції є рівність для всього особового складу [4, с.154].
Актуальні питання, стосовно проблем правового статусу працівників органів внутрішніх справ, досліджувались також вченими інших країн-учасниць СНД (Бєларусі, Казахстану і т.п.). Так у дисертаційному досліджені С.П. Чігринова розкриті особливості державно-правового статусу міліції у Республіці Бєларусь [5, с.9-12]. У свою чергу у ряді робіт таких білоруських авторів, як В.І. Янушко та В.В. Мороз, розглядаються проблеми забезпечення безпеки особового складу органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків [6, с.43-45].
Ґрунтовний науковий аналіз питань, стосовно проблематики правового статусу працівників органів внутрішніх справ, наведено у працях відомого казахського вченого-юриста Р.Х. Макуева, зокрема у монографії – „Правозастосувальна діяльність міліції (в умовах формування правової держави)”.
Розвитку доктрини правового статусу працівника органів внутрішніх справ також сприяли такі вчені–юристи країн-учасниць СНД, як: С.Б. Абулгазін, Д.М. Бахрах, І.Л. Бачило, В.В. Бобирєв, Ю.Д. Блувштейн, В.В. Волошина, Б.Н. Габричідзе, О.О. Гришковець, Б.П. Кондрашов, О.М. Костюков, І.Ш. Килясханов, Б.М. Лазарев, Г.М. Мякішев, А.О. Олейник, Д. Ореєв, С.Д. Порощук, М.Ф. Савелій, А.О. Скальський, А.С. Телегін, О.Г. Тиковенко, С.М. Шишкарьов, А.Ю. Якімов.
Об’єктом дисертаційного дослідження є теоретичні проблеми спеціального правового статусу людини.
Предметом дослідження є загальнотеоретичні закономірності виникнення, розвитку та функціонування правового статусу працівника ОВС в країнах-учасницях СНД.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб за допомогою специфічних засобів загальної теорії держави і права та юридичної компаративістики встановити загальні й відмінні риси правового статусу працівника органів внутрішніх справ ряду країн-учасниць СНД (України, Росії, Білорусі, Казахстану, Азербайджану та Молдови), визначити ступінь обумовленості його конкретного змісту певним типом поліцейської системи.
Відповідно до сформульованої мети визначено завдання дослідження:
- з’ясувати особливості перехідного суспільства та їх вплив на право творення, здійснюване у країнах-учасницях СНД;
- виокремити специфічні риси поліцейської системи країн-учасниць СНД та обґрунтувати її кваліфікацію як певного різновиду поліцейської системи країн романо-германської правової сім’ї;
- визначити ступінь відповідності вимог до поліцейських стандартів у країнах-учасницях СНД модельним світовим та європейським поліцейським стандартам у цій галузі;
- встановити загальні тенденції розвитку систем МВС країн-учасниць СНД;
- провести комплексний аналіз нормативно-правової бази країн співдружності, що визначає правовий статус працівників органів внутрішніх справ, з метою виокремлення загальних та відмінних рис;
- дати критичний аналіз сучасних доктринальних підходів, що існують у країнах-учасницях СНД до розуміння категорії “правовий статус працівника органів внутрішніх справ”;
- представити системний аналіз структури, змісту правового статусу працівників органів внутрішніх справ в країнах-учасницях СНД;
- визначити роль основних категорій інституту державної служби для дослідження правового статусу працівників органів внутрішніх справ;
- розкрити основні риси механізму забезпечення правового статусу працівників органів внутрішніх справ у країнах-учасницях СНД;
- внести пропозиції щодо удосконалення законодавчого врегулювання правового статусу працівників органів внутрішніх справ МВС України.
Методологічна база дослідження складається із сукупності наукових методів і принципів, які в комплексі застосовуються для вирішення завдань дослідження та досягнення його мети. Засадничі принципи дослідження - об’єктивність, методологічний плюралізм, кумулятивність наукових знань, органічна єдність теорії та практики. Базовою методологічною основою стали загальнонауковий діалектичний метод, який обґрунтовує взаємозв’язок та взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ та метод порівняльно-правового аналізу, за допомогою якого висвітлено юридичну природу правового статусу працівника органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД та узагальнено соціально-правові чинники трансформації правоохоронної системи цих країн, що у сукупності визначають цей статус, його тенденції та перспективи розвитку.
Застосовувалися й інші загальні та спеціально-наукові методи: герменевтичний, формально-догматичний, моделювання. Використано прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, аналогію, абстракцію.
Завдяки методу моделювання було побудовано модель міліцейсько-поліцейської системи країн-учасниць СНД та визначено її місце у поліцейській системі країн романо-германської правової сім’ї. Системно-функціональний метод посприяв аналізу таких правових явищ, як правовий статус працівника органів внутрішніх справ та правовий статус посадової особи цих органів у взаємодії їх структурних елементів, а також виявленню якісно нового рівня їхнього функціонування. Формально-логічний метод став у нагоді при дослідженні особливостей посадових повноважень, прав, обов’язків та юридичної відповідальності працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД та механізму забезпечення їх правового статусу. За допомогою герменевтичного методу встановлювалася текстуальна сутність нормативних приписів законодавчих актів, що стосуються працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД. Метод системного аналізу використовувався при підготовці практичних рекомендацій і пропозицій з вдосконалення законодавства, що регламентує правовий статус працівників органів внутрішніх справ МВС України. Завдяки історико-генетичному методу встановлено динаміку розвитку законодавства про міліцію та поліцію, яке формувалося в національних правових системах пострадянських країн
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українській юридичній літературі з позицій загальної теорії держави і права та юридичної компаративістики зроблено спробу комплексного дослідження правового статусу працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД у їх загальних і відмінних рисах один з одним та з європейськими і світовими моделями.
В результаті у дисертації сформульовані наступні положення, які репрезентують наукову новизну:
1) вперше обстоюється теза про те, що міліцейська система України, як і поліцейські та міліцейські системи інших країн-учасниць СНД, належить до єдиної поліцейської системи централізованого типу, утворюючи в її складі самостійну “євразійську” групу романо-германської правової сім’ї. При цьому, якісною своєрідністю законодавства країн-учасниць СНД, що визначає відповідний правовий статус, є відсутність універсалізації функцій міністерства внутрішніх справ, тобто на відміну від країн ЄС, в країнах СНД органи внутрішніх справ не мають ніяких інших повноважень, крім повноважень у галузі правоохорони;
2) подальшого розвитку набула теза про те, що правовому статусу працівника органів внутрішніх справ належить провідна роль у визначенні сутності конкретної національної поліцейської системи, її відповідності сучасним світовим поліцейським стандартам та належності до певного типу світових поліцейських систем;
3) на підставі всебічного аналізу динаміки розвитку суспільства у пострадянських країнах та з врахуванням досягнень європейської поліцеїстики, котра виникла у ХХ сторіччі, обґрунтовано, що правовий статус працівника органів внутрішніх справ є не лише юридичною, але й соціальною категорією. Зустрічний двосторонній процес взаємодії працівника органів внутрішніх справ і суспільства є спеціальною правовою соціалізацією працівника органів внутрішніх справ, яка, врешті-решт, визначає об’єм та зміст його правового статусу;
4) доведено, що законодавству про органи внутрішніх справ країн-учасниць СНД (90-і рр. ХХ століття – початок ХIХ століття), незважаючи на своєрідність концептуальних підходів до проблеми їх розбудови, притаманно чимало спільних рис, серед яких головними є наступні: а) єдність принципів діяльності, цілей та завдань, покладених на органи внутрішніх справ країн СНД; б) ідентичність структурної будови закону або акту, у якому визначено основи правового статусу працівника органів внутрішніх справ країн СНД; в) загальні прийоми та правила юридичної техніки, за допомогою яких створюється таке законодавство;
5) вперше запропоновано класифікацію чинників, що визначають об’єм та зміст правового статусу працівника органів внутрішніх справ. Головними серед них є наступні: а) тип та організація поліцейської (міліцейської) системи країни; б) особливості проходження державної служби в цілому та в органах внутрішніх справ зокрема; в) пануюча правова доктрина та правові традиції у галузі правоохорони; г) соціальне призначення поліції (міліції);
6) на основі аналізу питання про співвідношення загального та спеціального правового статусу людини встановлено, що для спеціального правового статусу працівника органів внутрішніх справ характерна наявність жорстких внутрішніх системних зв’язків між правами, владними повноваженнями, обов’язками, обмеженнями, юридичною відповідальністю та гарантіями;
7) у результаті аналізу сутності та змісту правосуб’єктності працівників органів внутрішніх справ вперше обґрунтовано висновок про універсальний характер критеріїв спеціальної правосуб’єктності цієї категорії державних службовців (жорсткий віковий ценз, наявність певного рівня освіти з врахуванням спеціалізації та рангу посади, стан здоров’я, наявність необхідних особистих, моральних та професійних якостей), внаслідок чого вони в тій чи іншій мірі закріплені у відповідному законодавстві не тільки країн-учасниць СНД, але й більшості країн світу;
8) на підставі порівняльно-правового аналізу законодавчих актів про поліцію та міліцію країн СНД та окремих країн Європейського Союзу запропоновано нове трактування системоутворюючих елементів структури правового статусу працівника органів внутрішніх справ, до яких віднесені, передусім, державно-владні повноваження та обов’язки. Встановлено, що права працівника органів внутрішніх справ та відповідні гарантії виступають в якості похідних (забезпечувальних) елементів його спеціального правового статусу;
9) аргументовано показано, що правовий розсуд як центральний елемент державно-владного повноваження посадової особи органів державної влади має певні обмеження у посадової особи органів внутрішніх справ;
10) запропоновано теоретичну класифікацію видів елементів правового статусу працівника органів внутрішніх справ, їх поділ на постійні та тимчасові; загальні та спеціальні; матеріальні та процесуальні; повноваження, обов’язки та права керівного складу та інших категорій персоналу;
11) вперше охарактеризовано загальні риси юридичної відповідальності працівника органів внутрішніх справ в країнах-учасницях СНД відповідно до їх нормативно-правової бази: 1) відсутність систематизації правових приписів законодавчих актів щодо підстав, видів та відповідних санкцій для цієї категорії державних службовців; 2) встановлення юридичної відповідальності як в законах та підзаконних, в тому числі відомчих нормативно-правових актах (дисциплінарних статутах тощо); 3) підвищений характер юридичної відповідальності працівників органів внутрішніх справ.
Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання їх:
– у правотворчій діяльності для вдосконалення нормативно-правової бази з питань забезпечення умов для успішного виконання цілей та завдань, поставлених перед працівниками органів внутрішніх справ МВС України, впровадження в діяльність органів внутрішніх справ України загальновизнаних міжнародних демократичних поліцейських стандартів;
– у правоохоронній діяльності для пошуку оптимальних форм взаємодії та координації між органами внутрішніх справ країн-учасниць СНД;
– як теоретичної бази для подальших наукових досліджень із проблематики сутності та природи спеціального правового статусу людини в цілому та працівника органів внутрішніх справ, зокрема;
– у навчальному процесі при викладанні курсів з теорії держави і права, юридичної деонтології у навчальних закладах освіти системи МВС; спецкурсу з правового статусу працівника органів внутрішніх справ на курсах підвищення кваліфікації працівників міліції ОВС;
при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів для забезпечення службової підготовки працівників органів внутрішніх справ
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася по розділах і в цілому на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України. Автор виступав з повідомленнями за матеріалами дисертаційного дослідження на конференції міжнародної асоціації істориків права у Чернівецькому державному університеті (м. Чернівці, 20-22 травня 2005 р.) та на науково-практичній конференції ад’юнктів та слухачів магістратури у Національному університеті внутрішніх справ МВС України (м. Харків, 25 травня 2005 р.). Висновки, інші положення і матеріали дослідження використовувалися при підготовці та проведенні семінарських занять з курсу „Теорії держави та права” у Національному університеті внутрішніх справ МВС України.
За темою дисертації автором підготовлено й опубліковано три наукових статті у фахових виданнях з юриспруденції:
1. Коваленко Ю.І. „Обмеження в правовому статусі працівника органів внутрішніх справ: порівняльно-правовий аналіз за законодавством України та Російської Федерації.” (Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. – 2004 – № 3. – С.233-241);
2. Коваленко Ю.І. „Правовий статус працівника міліції по законодавству Республіки Бєларусь.” (Право і безпека. – 2005. – Т.4. – № 2. – С.72-75);
3. Коваленко Ю.І. Правовий статус працівника органів внутрішніх справ за законодавством Республіки Казахстан //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – Вип. 30. – С.225-229

bibliography

ВИСНОВКИ

До основних висновків дисертаційного дослідження належить віднести наступні:
1. Всебічне дослідження закономірностей становлення інституту правового статусу працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД неможливо провести поза контекстом динаміки генези пострадянського суспільства, оскільки правове забезпечення правоохоронних інституцій держави завжди у тому чи іншому ступені адекватне рівню його розвитку;
2. Необхідним елементом державного механізму будь-якої країни є поліцейська система. Вона уявляє собою цілеспрямовану та суворо організовану сукупність правоохоронних інститутів виконавчої гілки влади, що знаходяться у нерозривному зв’язку та взаємодоповнюють один одного, вся діяльність яких підпорядкована досягненню єдиної мети - встановленню контролю над злочинністю, забезпеченню нормального функціонування органів державної влади, державних та громадських інститутів, утворених у відповідності до конституції країни;
3. Існуючі у світі поліцейські системи можна класифікувати на дві основні моделі: фрагментарну (децентралізовану) і централізовану (континентальну). У свою чергу, централізована модель поліцейської системи держави поділяється на два види. До першого з них відносяться держави, що забезпечують свою внутрішню безпеку в повсякденних умовах тільки силами звичайної (цивільної) поліції. До країн другого (основного) виду централізованої моделі поліцейської системи держави відносяться країни з постійним використанням спеціальних поліцейських формувань збройних сил - жандармерії;
4. Модель організації поліцейської системи Франції є класичною моделлю централізованої поліцейської системи. У Європі в ХХ столітті вона визнана найбільш оптимальною і такою, що відповідає вимогам демократії. Це пояснюється тим, що ця модель поліцейської системи з успіхом пройшла випробування кризовими періодами у історії цієї країни, забезпечила стабільність у державі і в суспільстві не заподіявши шкоди своїм демократичним інститутам, гарантуючи реальну реалізацію прав і свобод для своїх громадян. Тому вона вважається еталоном між поліцейськими системами, що існують у Континентальній Європі;
5. Ключовою ознакою поліцейської системи Франції є наявність декількох самостійних, що мають особливий правовий статус правоохоронних поліцейських формувань різноманітної підпорядкованості, наділених повноваженнями, що взаємоперетинаються у галузі забезпечення громадського порядку та безпеки.
6. Поліцейські і міліцейські системи, що існують у країнах-учасницях СНД, відносяться до другого типу централізованої поліцейської системи. На відміну від Франції й інших країн, де збройні сили у мирний час виконують ще й поліцейські функції, у країнах-учасниць СНД армія та її окремі підрозділи не виконують поліцейських функцій у мирний час.
7. Тип поліцейської системи (централізована/децентралізована) є одним із ключових критеріїв, що визначають кількісний склад правоохоронних інституцій держави і, у кінцевому результаті, обсяг правового статусу працівника органів внутрішніх справ (особливо керівного складу МВС).
8. Використання централізованої моделі організації поліцейської системи у країнах-учасницях СНД при побудові національних поліцейських систем пояснюється, з одного боку, історичними традиціями (як і у Царській Росії, так і у Радянському Союзі використовувалася саме ця модель організації міліцейської системи), так і тим, що дана модель найбільш оптимальна для держав, що знаходяться на перехідній стадії суспільного розвитку, з іншої сторони .
9. Головною доктринальною установкою законодавства про органи внутрішніх справ колишніх республік, що входили до складу СРСР, на початку 90-х рр. ХХ століття стала теза - про самостійність союзних республік у сфері керівництва та управління органами внутрішніх справ.
10. Із прийняттям у колишніх союзних республіках відповідного законодавства про органи внутрішніх справ у цих країнах відразу визначилися дві основні тенденції у напрямку його розвитку:
а) створення національних поліцій у рамках міністерства внутрішніх справ за зразком європейських поліцейських систем (Азербайджан, Грузія, Вірменія, Молдова, Казахстан);
б) створення національних міліцейських систем на базі колишнього міністерства внутрішніх справ СРСР (Україна, Російська Федерація, Бєларусь);
11. Більшість з законодавчих актів, що визначають основи правового статусу працівників органів внутрішніх справ у країнах-учасницях СНД, має практично однакову внутрішню структуру побудови. Відповідні закони про міліцію України, Російської Федерації, Бєларусі, Казахстану складаються з розділів, присвячених: 1)загальним положенням ; 2) правам і обов’язкам працівників міліції; 3) умовам і порядку застосування спеціальних засобів, фізичної сили та зброї; 4) умовам проходження служби у підрозділах міліції/поліції; 5) соціальним, правовим та іншим гарантіям захисту працівників міліції, членів їх родин; 6) юридичній відповідальності працівників міліції/поліції; 7) державному фінансуванню підрозділів міліції/поліції.
12. Конституційні права й обов’язки складають основний зміст загального правового статусу особистості і є фундаментом для спеціальних і індивідуального правових статусів. Саме ці елементи загального правового статусу додають стабільність і стійкість двом іншим видам правового статусу, тому що не залежать від бажання того або іншого індивіду і закріплені у законі як положення будь-якої особи.
Загальний правовий статус встановлює початкову рівність правових можливостей будь-якого громадянина. Іншими словами має поширення на всіх без винятку членів суспільства і в однаковій мірі.
13. Спеціальний правовий статус пов’язаний із спеціальним суб’єктом. Він відрізняється більшою розмаїтістю і динамічністю, ніж загальний правовий статус громадянина. Володіння спеціальним правовим статусом залежить від тієї соціальної ролі, в якій громадянин виступає як суб’єкт права.
14. Реалізація правового статусу працівників органів внутрішніх справ можлива лише в організаційних рамках служби у правоохоронних органах, яка є у свою чергу складовою частиною інституту державної служби.
15. У залежності від правового положення службовців державна служба поділяється на цивільну і мілітаризовану. Цивільна державна служба може бути загальною і спеціальною (наприклад, дипломатична й ін.). Мілітаризована державна служба має багато відмінних ознак і поділяється , у свою чергу, на військову , (поліцейську) міліцейську, воєнізовану.
16. Поняття державної посади є вузловим для всієї організації державної служби. Посада - це організаційно-структурна вихідна одиниця державного органа, що включає у себе частину його компетенції. Для неї характерні наступні моменти: по-перше, вона є організаційною структурою органу, а, по-друге, державний службовець здійснює за посадою повноваження, що є складовою частиною компетенції того органу, в якому службовець обіймає посаду, по - третє, кожна посада утворюється у розпорядницькому порядку. Правовими актами визначаються її назва, місце у службовій ієрархії (кому вона підпорядковується, хто підпорядковується їй, який порядок заміщення). Вона включається у штатний розклад і єдину номенклатуру посад державних службовців.
17. Структура правового статусу працівників органів внутрішніх справ, з позиції широкого підходу, включає наступні елементи: громадянство і правосуб’єктність; повноваження; обов’язки; обмеження; юридичну відповідальність; різного роду гарантії.
18. Ядром у досліджуваному правовому статусі є державно-владні повноваження й обов’язки, а також юридична відповідальність працівників органів внутрішніх справ, тобто ті структурні елементи, що складають основний зміст розглянутого явища у вузькому (власному) сенсі слова.
19. Службові (посадові) повноваження працівників органів внутрішніх справ є однією з форм діяльності держави і характеризуються своєю соціальною природою, владністю, особливостями реалізації. Соціальна природа розглянутих повноважень визначається приналежністю органу, у якому вони несуть службу, до правоохоронних органів держави. Знаходячись на державній мілітаризованій службі, зазначені особи отримують владу від держави.
20. Саме владний характер відрізняє повноваження від суб’єктивних прав. На відміну від суб’єктивного права, що є видом і мірою можливої поведінки, при реалізації повноважень посадова особа не може ні відмовитися від них , ні користуватися ними на свій розсуд. Більше того, у ряді випадків законодавець прямо встановлює юридичну відповідальність за використання повноважень не по цільовому призначенню або ж за їхнє невикористання у встановленому порядку. Таким чином, по своїй природі повноваження представляють вид, міру належної поведінки посадової особи. Однак, вони мають відмінності і від юридичних обов’язків. Державно-владні повноваження являють собою право вимагати підпорядкування інших суб’єктів відносин законним розпорядженням посадових осіб, котрі реалізують їх у процесі своєї професійної діяльності.
21. Особливості проходження служби вимагають володіння додатковими здібностями та якостями, що мають специфічний характер. Це знаходить вираження у підвищених вимогах, які висуваються до інтелектуального, морального і культурного рівнів працівників. Більш високі вимоги встановлюються і до професійних, ділових і особистих якостей, станову здоров’я, способу життя, соціальним зв’язкам.
22. У даний час у законодавстві країн-учасниць СНД про органи внутрішніх справ не існує окремих (кодифікованих) нормативно-правових актів, що були б цілком присвячені тільки повноваженням, правам і обов’язкам працівників цих органів, а також процедурам їх реалізації, подібно практиці, що існує у ряді держав Європи. Крім того, у базових законодавчих актах країн-учасниць СНД про органи внутрішніх справ (міліції/поліції), за винятком відповідного законодавства Азербайджану, не проведена класифікація на види прав, обов’язків і повноважень працівників органів внутрішніх справ.
23. Повноваження, права й обов’язки, тобто те що є „серцевиною” правового статусу працівника органів внутрішніх справ, можна розділити на кілька структурних блоків, що володіють загальними правовими рисами. Необхідно виділити: а) повноваження, права й обов’язки, якими працівник міліції володіє постійно, незалежно від часу і місця перебування; б) додаткові права й обов’язки, покладені на співробітника при ускладненні оперативної обстановки, виникненні надзвичайних обставин; в) права і повноваження спрямовані на забезпечення реалізації прав і обов’язків. Вони, у свою чергу, підрозділяються на ті, що пов’язані із застосуванням працівниками органів внутрішніх справ примусових заходів і не пов’язані із застосуванням цих мір (права, спрямовані на захист прав і законних інтересів працівників органів внутрішніх справ).
24. Особливістю законодавства країн-учасниць СНД про органи внутрішніх справ є відсутність у ньому уніфікованої термінології, застосовуваної для характеристики професійних можливостей працівників органів внутрішніх справ.
Дефініції понять „права працівників органів внутрішніх справ”, „повноваження працівників органів внутрішніх справ”, „обов’язки працівників органів внутрішніх справ” законодавчо не конкретизовані. Внаслідок цього існує визначена термінологічна колізія, а в ряді випадків відбувається підміна понять. Найбільш яскраво це виявляється на прикладі законодавства Республіки Казахстан про органи внутрішніх справ.
25. Проаналізувавши якісні характеристики основних структурних елементів правового статусу працівників органів внутрішніх справ у країнах-учасницях СНД, необхідно відзначити, що в них існує єдиний підхід до нормативно-правового забезпечення професійної діяльності цього виду державних службовців і єдина правова політика у даній області . Це, в свою чергу, пояснює чому в країнах-учасницях СНД повноваження, права й обов’язки працівників органів внутрішніх справ по своєму змісту і способу викладу в нормативно-правових актах мають подібні риси.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1) Павленко П.І. Правовий статус службовця органів внутрішніх справ: проблеми загальної теорії: Автореф. дисс… к.ю.н.: 12.00.01. – Донецьк, 2003. – 22 с.
2) Куртяк И.А. Правовой статус должностного лица в системе органов внутренних дел: Дис… канд. юр. наук: 12.00.02. -Спб., 1998. - С.174.
3) Смирнов Л.В. Административно-правовой статус сотрудника милиции: Дисс…к.ю.н.: 12.00.02. – М., 1996 – 178 с.
4) Лизикова И.И. Правовой статус работников правоохранительных органов (общетеоретические аспекты): Дисс…к.ю.н.: 12.00.01. – М., 1997 – 211 с.
5) Чигринов С.П. Государственно-правовой статус милиции (по материалам республики Беларусь): Автореф. дисс…к.ю.н.: 12.00.02. – М.: Академия МВД РФ, 1993. – 24 с.
6) Проблемы обеспечения безопасности личного состава при выполнении служебных обязанностей. / Под ред. В.И. Янушко. – Минск.: Академия милиции МВД Республики Беларусь. – 1992. – 68 с.
7) Добродумов П. Про реформу політичної системи України. //Право України. – 2003. - № 5. – С. 19-24.
8) Варламова Н.В., Н.Б. Пахоленко Общественный консенсус: подходы к проблеме. // Гос-во и право. – 1992. - №9. – С. 3-11.
9) Rawls G. The Domain of the Political and Overlapping Consensus. – New York University Law Review. - 1989. – Vol.64. - №2. – Р. 233-255.
10) Пиотровский В.Ю. Правоохранительная система в условиях формирования правового государства в России (историко-правовой и теоретико-правовой аспекты): Дисс… к.ю.н.: 12.00.01. – Спб, 2003. – 154 с.
11) Павленко Ю.І. Трансформація суспільства і проблеми соціальної політики. -К.: Нац. ун-т стратегічний досліджень. Сер. “соціальні стратегії”, 1997. –58 с.
12) Kuzio Taras. Ukraine Under Kuchma : Political Reform, Economic Transformation and Security Policy in Independent Ukraine. – St. Martins Pr., 1997. – 256 p.
13) Khazanov A. M. After the USSR : Ethnicity, Nationalism, and Politics in the Commonwealth of Independent States. – University of Wisconsin Pr., 1996. – 240 p.
14) Ашин Г. Смена элит // Общественные науки и современность. –1995. – № 1. – С. 45–49.
15) Мушинский В.О. Сумерки тоталитарного сознания. // Государство и право. – 1992. - №3.- С. 80-87.
16) Журавський В. С. (у співавторстві). Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору. –К.: Логос, 1997. – 180 с.
17) Журавський В. С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект). – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 112 с.
18) Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. – М., 1990.
19) Пшеворский А. Демократия и рынок. Политические и экономические реформы в Восточной Европе и Латинской Америке. – М., 1999. – 156 с.
20) Зинченко С.А. Лисневский Э.В. Собственность, политическая власть и право: генезис, соотношение. // Государство и право. – 1992. - №3.- С. 3-13.
21) Макуев Р.Х. Правоприменительная деятельность милиции (в условиях формирования правового государства): В 2-х частях. – Алмааты, 1993. Ч.1. – 212 с.
22) Цуницька О.В. Паритетна демократія як основоположний принцип формування громадянського суспільства // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – О.: АстроПринт, 1998. – Вип. 3–4. – С. 9–13.
23) Кваша Л.Ф. Конституционно-правовые основы деятельности российской милиции: Монография, - М., 2000., - 227 с.
24) Погорілко В.Ф., Головченко В.В., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні / Під ред. М.С. Лопата. -К.: Ін Юре, 1997. –48 с.
25) Коростей В. Правові проблеми національної демократії. //Право України. – 2003. - № 1. – С. 120-123.
26) Скрипнюк О. Вплив інститутів громадянського суспільства на становлення і розвиток демократичного політичного режиму. //Право України. – 2001. - № 5. – С. 12-18.
27) Бжезинський З. Незалежна Україна змінює всю геополітичну карту Європи // Світ про Україну. – 1993. – № 2. – С. 3–20.
28) Полохало В. Политология посткоммунистических обществ в Украине и России: к методам политического анализа //Полис. – 1998. - № 3. – С.10-16.
29) Организованная преступность и переход к рыночным отношениям: «Круглый стол» журнала «Государство и Право» // Государство и право. – 1992. - №3.- С. 21.-40.
30) Кремень В. та ін. Соціально-політична ситуація в Україні: стан і тенденції розвитку (середина 1993 року) // Політологічні читання. – 1994. – № 1.
31) Виттковски А. Пятилетка без плана: Украина: 1991-1996: Формирование национального государства, экономики, элиты. – К.: Сфера, 1998. – 240 с.
32) Темченко В. Функції держави із забезпечення прав людини у ринковій економіці. //Право України. – 2003. - № 5. – С. 47-51
33) Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові правової держави //Право України. – 1998. - № 8. – С. 43-47.
34) В.Корж. Способи легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих організованими групами, злочинними організаціями. //Право України. –2003. - №1. – С. 90-95
35) Стретович В. Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування. //Право України. – 1998. - № 2. – С. 3-7.
36) Шишкарев С.Н. Полицейская система Франции: Дисс… д.ю.н.: 12.00.14. – М., 2001. – 165 с.
37) Юридический энциклопедический словарь./Под ред. А.Я. Сухарева. – М.: Сов. энциклопедия, 1987. – 528с.
38) D’Orsi A. Ipotere repressivo. La polizia. Milano, 1982.
39) Рууд Ч.А. Взаимодействие политических полиций Австро-Венгрии, Франции и России //Вестник Российского университета дружбы народов. - Сер.: Политология. - 2003. - № 4 - С. 65-75.
40) Губанов А.В. Полиция Запада. – М., 1993.
41) J. Aubert, R. Petit. La Police en France. –Paris, 1981. – 267 p.
42) Polizia Moderna. – 2001. - №3.
43) Быков А.В. Организационно-правовые основы деятельности жандармерии западноевропейских государств в обеспечении общественной безопасности: Дисс…к.ю.н.: 12.00.14. - М., 1998. – 210 с.
44) Губанов А.В. Полиция зарубежных государств: Организационно-правовые основы, стратегия и тактика, кадровое обеспечение деятельности, международное полицейское сотрудничество: Монография, - М.: Моск.акад. МВД РФ, 2001. –220 с.
45) Encyclopedie National de la Police. - Paris, 1955. - 750 р.
46) Бобырев В.В. Организационно-правовые основы кадрового обеспечения полиции государств Западной Европы: Дисс… к.ю.н.: 12.00.02. – М., 2002. – 147 с.
47) Скальский А.О. Жандармерия Франции: Лекция, - М.: Акад. МВД СССР, 1984. – 22 с.
48) J.R. Jammes. European insights: Effective policing: The French gendarmerie. - London, 1982. – 160 p.
49) Haenel H. Pichon R. La gendarmerie. Paris, 1983. – 210 р.
50) Чеишвили М.В. Полиция Финляндской Республики. – М. 2001. – 132с.
51) Полиция Франции. //ГИЦ МВД СССР. Вопросы борьбы с преступностью за рубежом. – М. – 1991. - № 4.
52) Андреященко Т.П. Полиция Франции. Реформы полицейского управления 1960-180 гг. и проблемы охраны общественного порядка: Дис… к.ю.н: 12.00.14. – М., 1990. – 155с.
53) Мачковский Г.И. Полиция Франции. – М., 1972. – 177 .
54) Брэбан Ги Французское административное право. – М.: Прогресс, 1988. – 487 с.
55) Sociologie du Travial. – 1999. - №10.- P. 401-409.
56) Statistiche e Studi di Servizi dello Stato. – Roma, 2000. - P.411-415.
57) Государственная служба основных капиталистических стран /Под. Ред В.А. Туманова. – М.: Наука, 1977. – 291 с.
58) The Police Chef. – 1996. - №3.- Р.13-15.
59) Структура и функции французской жандармерии //Информационный бюллетень ВИНИТИ. Проблемы преступности в капиталистических странах. – М.– 1982. – №9. – С. 67-81.
60) Vendelin Hreblay. La police judiciaire - Paris: Presses univ. de France , 1988 - 127 p.
61) Бельсон Я.М. Карательный механизм современных буржуазных государств: Учеб. пособие . - М. : Акад. МВД СССР , 1980 - 88 с.
62) Tobias John Jacob. Crime and police in England, 1700-1900. - New York : St. Martin's press , 1979 - 194 р.
63) Хижняк С.П. Полиция в Англии и США. - Саратов: СЮИ, 1994. - 60 с.
64) Шалягин Д.Д. Полиция США : Учеб. Пособие. - М. : Мос. акад. МВД России, 2001. - 92 с.
65) Николайчик. В.М. США: полицейский контроль над обществом. - М.: Наука , 1987 – 192 с.
66) Горшенева, И.А. Полиция в механизме современного государства: Теоретико-правовые аспекты : Дисс... к.ю.н.: 12.00.01. - М., 2002 - 237 с.
67) Юридическая энциклопедия. /Под общ. ред. Б.Н. Топорнина. -М.: Юристъ, 2001.-1267 c..
68) Князев В.В., Сазонова Н. И., Жмыхов А.А. Полицейские системы ведущих зарубежных стран: Пособие. – М: ВНИИ МВД РФ, 2004. – 90 с.
69) Еремин В.Н. Полиция Японии: Учеб. Пособие. – М.: Акад. МВД СССР, 1980. - 78 с.
70) Христофоров И.С. Полицейские органы Японии. //Вестник МВД России. -2002. - № 3.- С. 68–73.
71) Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26.03.1992 р., N 2235-XII. //Відомості Верховної Ради України. – 1992. - N 29. - Ст.397.
72) Закон Азербайджанской Республики «О статусе внутренних войск» от 08.02.1994 г., № 781. //Ведомости Верховного Совета Азербайджанской Республики. – 1994. - № 17. –Ст. 233.
73) Указ Президента Республики Казахстан, имеющий силу Закона, «Об органах внутренних дел Республики Казахстан» от 21.12.1995 N 2707. //Ведомости Верховного Совета Республики Казахстан. – 1995. - № 23. – Ст.154.
74) Закон Азербайджанской Республики «О полиции» от 28.10.1999 г., № 727-IГ. //Сборник законодательных актов Азербайджанской Республики. – 1999. - № 11. –Ст.611.
75) Закон України “Про міліцію”// Відомості Верховної Ради.-1991.- № 4.- Ст. 20.
76) Положение о Министерстве внутренних дел Республики Молдова: Утв. Постановлением Правительства Республики Молдова от 30.07.1998 г., N 844. //Monitorul Oficial. -N 75-76. – 13.08.1998 г.
77) Положение о Министерстве внутренних дел Российской Федерации: Утв. Указом Президента РФ от 18.07.1996 г. № 1039 //Рос. газета. – 31.07.1996 г.
78) Закон РФ «О милиции» от 18.04.1991 г. (в ред. Закона РФ от 15.06.1996 г.). //Сб. законодательных актов РФ. –1996. - № 25. – Ст.2695.
79) Закон Республики Беларусь «О милиции» от 26.02.1991 г., N 637-XII. //Ведомости Верховного Совета Белорусской ССР. – 1991. - N 13 (15). - Ст.150.
80) Указ Президента Республики Беларусь «О некоторых вопросах органов и подразделений внутренних дел Республики Беларусь» от 04.06.2004 г. № 268. //Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. - 2002 г. -№ 4. – Ст.1/3355.
81) Аврутин Ю. Е. Полиция и милиция в механизме обеспечения государственной власти в России: Теория, история, перспективы. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. -499 с.
82) Вобликов А.Б. Органы внутренних дел в системе политической власти: Монография. - М., 2002. – 123 с.
83) Горожанин А..В. Государство и полиция: Монография. – Спб.: Спб ун-т, 2001 - 303 с.
84) Зубов И.Н. Система МВД Российской Федерации : современные проблемы функционирования и развития: Монография, - Спб, 1998., - 205 с.
85) Соловей Ю.П. Новое законодательство о милиции. //Гос-во и право. – 1992. - № 5. – С.67-75.
86) Мірошніченко М. Ідентичність – легітимність – правопорядок: до проблеми реформування правової системи України. //Право України. – 2003. - № 5. – С. 31-36.
87) Тюріна О. Правоохоронні органи: питання теоретичного осмислення та нормативного визначення. //Право України. – 2001. - № 5. – С. 76-79.
88) Сафронов А.Д. О повышении эффективности уголовно-правовой защиты сотрудников милиции. //Гос-во и право. – 1996. - №2. – С.75-82.
89) Федеральный закон «Об оперативно-розыскной деятельности» от 05.07.1995 г. //Собрание законодательства РФ. – 1995. - № 33. – Ст.3349.
90) Конституція України від 28.06.1996 р. //Відомості Верховної Ради – 1996. - N 30. - Ст. 141.
91) Конституция Российской Федерации от 12.12.1993 г. //Рос. газета. – 25.12.1993. - № 237;
92) Строгович М.С. Основные вопросы советской социалистической законности. – М.: Наука, 1966. – 252 с.
93) Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
94) Лепёшкин А.И. Правовое положение советских граждан. – М.: Мысль, 1966. – 56 с.
95) Матузов Н.И. Юридические обязанности и ответственность как элементы правового статуса личности //Конституция СССР и правовое положение личности. //Конституция СССР и правовое положение личности. – М.: ИГПАН СССР, 1979, 1979. – С.81-88.
96) Воеводин Л.Д. Правовое положение личности в науке советского государственного права // Советское государство и право. – 1965. - № 2. – С. 42-50.
97) Новоселов В.И. Два понятия правового положения граждан в СССР. //Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года (вопросы теории государства и права). – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – С.249-254.
98) Горшенев В.М. Структура правового статуса гражданина в свете Конституции СССР 1977 года //Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. 51-58.
99) Чхиквадзе В.М. Советское государство и личность. – М.: Юрид. лит., 1978. – 103 с.
100) Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1985. – 175 с.
101) Явич Л.С. Общая теория права. –Л.: Изд – во Ленинград. ун – та, 1976. - 287 с.
102) Патюлин В.А. Государство и личность в СССР (Правовые аспекты взаимоотношений) – М.: Наука, 1974. – 246 с.
103) Бережков А.Г. Права личности: некоторые вопросы теории. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 140 с.
104) Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юрид. лит., 1973. - 344 с.
105) Стремоухов А.А. Юридический статус специального субъекта (теоретико-правовой аспект): Дисс… к.ю.н.: 12.00.01. – М., 2003. – 215 с.
106) Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М.: Госюриздат, 1962. – 213 с.
107) Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. – М.: Юрид. лит., 1972. – 280 с.
108) Старилов Ю.Н. Служебное право: Учебник. – М.: Бек, 1996. – 698 с.
109) Ноздрачев А. Государственные служащие: на пути к новому статусу //Хозяйство и право. 1995. - № 2. – С. 69-80.
110) Федеральный закон «Об основах государственной службы Российской Федерации» от 31.07.1995 г., N 119-ФЗ. //Собрание законодательства РФ. – 31.07.1995 г. - №31. – Ст.2990.
111) Манохин В.М. Служба и служащий в Российской Федерации: правовое регулирование. – М.: Юристъ, 1997. – .296 с.
112) Ильясов С.Г., Кудрявцев А.В., Сергун П.П. Государственная служба в органах внутренних дел: Справочник. – М.: Право и закон. 1996. – 96 с.
113) Пахомов И.Н. Виды советских государственных служащих, их права и обязанности. – Львов, 1975. – 56 с.
114) Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні: Навчально-методичний посібник / Н.Р. Нижник (ред.) – К.: Ін Юре, 1999. – 242 с.
115) Петришин А.В. Государственная служба: Историко-теоретические предпосылки. Сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ / Национальная юридическая академия им. Я. Мудрого. – Х.: Факт, 1998. –167 с.
116) Орзих М.Ф. Правовой статус должности руководителя в аппарате управления. (Организационно-правовые проблемы) // Руководитель в аппарате государственного управления. / авт. В.В. Цветков. – К.: АН УССР Институт государства и права, 1988. – С. 169-173
117) Кисіль Л.Є. Поняття посади та посадової особи у змісті інституту державної служби // Державне управління: Теорія і практика. / За загальною редакцією д. ю. н., професора В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998 – С. 189-195.
118) Петров Г.И. Гражданин и должностное лицо в советском государстве // Вестник ЛГУ. – 1971. - № 23. – С. 126- 131.
119) Кононов П.И. Понятие должностного лица в советском административном праве //Актуальные проблемы правовой перестройки. ВНИИ сов. гос. стр-ва и законодательства. – М., 1990. – С.41- 48.
120) Ямпольская Ц.А. О должностных лицах в советском государственном аппарате // Вопросы административного права. – М.-Л., 1949. – С. 134-153.
121) Усольцев А.Т. Должностное лицо в советском государственном управлении // Правоведение. – 1987. - № 3. – С. 15-17.
122) Костюков А.Н. Должностное лицо: Административно-правовой статус //Правоведение. – 1987. - № 2. – С.20-24.
123) Елистратов А.И. Должностное лицо и гражданин //Правоведение. – 1994. - №4. – С.84-90.
124) Петухов Г.Е., Васильев А.С. Понятие должностного лица в советском законодательстве и правовой науке // Правоведение. – 1980. – № 3. – С. 24-29.
125) Озірська С.М., Полянський Ю.Д. Система державної служби європейських країн: Велика Британія, Російська Федерація, Україна, Французька Республіка: Науково-аналітичне дослідження / Українська академія державного управління при Президентові України, Центр досліджень адміністративної реформи. – К.: Видавництво УАДУ, 1999. – 166 с.
126) Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
127) Н.А. Фоменко. Понятие и юридическое содержание трудовой правосубъектности. //Проблемы гражданского права и процесса. – Иркутск. – 1970. - С. 200—211.
128) Пхаладзе Б.В. Соотношение правоспособности и субъективного права. //Ученые записки ВНИИСЗ. - Вып.14. – 1967. - С. 61—74.
129) Инструкция о порядке применения положения о прохождении службы лицами рядового и начальствующего состава органов внутренних дел Республики Казахстан, утверждена Приказом МВД РК от 01.01.2001 г., N 1. http://www.pavlodar.com/zakon/info.html?dok=00737.
130) Бачило И.Л., Щекочихин П.Г., Катричев С.В. Ответственность в управлении / отв. ред. А.Е. Лунёв, Б.М. Лазарев. – М.: Наука, 1985. – 303 с.
131) Закон Республики Молдова «О полиции» от 18.12.1990, № 416-XII. // Monitorul Oficial. – 1998 г. - №26-27. - Ст. 176.
132) Тиковенко А.Г. Начальник и подчиненный: Правовые аспекты служебных отношений. – Минск: Наука и техника, 1984. – 160 с.
134) Бельский К.С. Феноменология административного права. – М., 1995.
135) Бахрах Д.Н. Дисциплинарное принуждение. //Правоведение. -1985.- №3.
136) Ардашкин В.Д. Правоохранительный механизм: понятие, научный инструментарий. //Охранительный механизм в правовой системе социализма. – Красноярск: Изд-во Краснояр. Ун-та, 1989. – С. 110-124.
137) Пустовіт Ж. Поняття соціальних гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні. –Право Україні. –2000. -№3. –С. 25-28.
138) Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Юрид.лит., 1960. – 511 с.
139) Желтобрюхов С.П. Прокурорский надзор как гарантия законности в Российском государстве (проблемы теории и практики): Автореф. дисс... канд. юрид. наук: 12.00.01. - Саратов, 1999. – 27 с.
140) Соловей Ю.П. Правовое регулирование деятельности милиции в Российской Федерации. – Омск, 1993. –504 с.
141) Березовская С.Г., Каминская В.И., Лебедев М.П. Правовые гарантии законности в СССР. – М.: изд – во АН СССР, 1962. - 475 с.
142) Концелидзе Р.У. Правовая и социальная защищенность сотрудников милиции: Автореф.дис..к.ю.н.: 12.00.02. – М., 1993. – 20 с.
143) Архипов А.Г. Социально-правовой статус органов внутренних дел: Автореф. дисс… к.ю.н.: 12.00.01. – Н.Новгород, 1992. – 23 с.
144) Костыря Ю.С Теоретико-экономические основы организации социальной защиты сотрудников органов внутренних дел: Учебное пособие. – М., 2002. – 36 с.
145) В.Н. Протасов. Правоотношение как система. – М., 1991. – 144 с.
146) Закон Азербайджанской Республики «Об утверждении Положения о прохождении службы в органах внутренних дел Азербайджанской Республики» от 29.06.2001 г., № 168-IIГ.//Сборник законодательных актов Азербайджанской Республики. – 2001. - № 7. – Ст.453.
147) Антонов И.П. Полиция ФРГ: (Прошлое, настоящее, перспективы развития). – М., 2004. - 119 с.
148) Gusy Christoph. Polizeirecht. – Tübingen, 2000. – 321 p.
149) Mussgnung Friederike. Das Recht des polizeilichen Schusswaffengebrauchs. - Frankfurt a. M., 2001. - 287 р.
150) Закон Республики Казахстан «Об органах военной полиции» от 21.02.2005 г.. №32-3. //Казахстанская правда. - 02.03.2005.
151) Закон Республики Казахстан «Об оперативно-розыскной деятельности» от 15.09.1994 г //Ведомости Верховного Совета Республики Казахтан. –1994. - № 13. – Ст.199.
152) Братко А.Г. Правоохранительная система (вопросы теории). – М.: Юрид. лит., 1991. – 208 с.
153) Юридичний словник. За ред Б.М. Бабія, Ф.Г. Бурчака, В.М. Корецького. Київ, 1983 р. – 871 с.
154) Гракович О.И.. Органы внутренних дел в борьбе за укрепление общественного порядка. – Минск., 1980.
155) Монтескье Ш.Л. О духе законов. Избранные произведения. - М.: Госполитиздат, 1955. – 799 с.
156) Барбин В.В. Конституционно-правовые основания ограничений основных прав и свобод человека и гражданина и их реализация в деятельности органов внутренних дел: Дисс… к.ю.н.: 12.00.02. – М., 2003. – 185 с.
157) Беломестных Л.Л. Ограничения прав и свобод человека и гражданина (теоретические аспекты): Дисс… к.ю.н.: 12.00.01. – М., 2003. – 180 с.
158) Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве: теоретико-информационный аспект. – Саратов: Изд-во Сарат ун-та, 1994. – 182 с.
159) Суворов Л.К. Об ограничении политических прав и свобод работников правоохранительных органов //Гос-во и право. – 1994. - № 11. – С.119-126.
160) Закон Республики Казахстан «О борьбе с коррупцией» от 02.07.1998 г., N 267-1. //Информационный бюллетень Министерства Финансов Республики Казахстан. -1999. - N 1.
161) Мельник К.Ю. Соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ (проблеми теорії та практики): Автореф. Дис. к.ю.н.: 12.00.05., Х., 2002р. – 20 с.
162) Закон України “Про боротьбу з корупцією”// Відомості Верховної Ради України.-1995.- № 34.- Ст. 266.
163) Братусь С.Н. Юридическая ответственность и сознание долга //Вопросы теории государства и права. Актуальные проблемы теории государства и права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та. 1983. – С. 42-58.
164) Дисциплинарный устав органов внутренних дел Республики Беларусь, утвержден Указом Президента Республики Беларусь от 04.06.2004 г., № 268. //Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. – 2004. - № 91-1/5581.
165) Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Затверджено Указом Президії Верховної Ради України від 29 липня 1991 року. // Відомості Верховної Ради України.-1991.- № 7.