ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ ТА ЙОГО МІСЦЕ В ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА

brief description

Зміст

ВСТУП........................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретичні аспекти реалізації права................10
1.1. Концептуальні підходи до аналізу реалізації
правових норм............................................................................................ 10
1.2. Норма права як основа механізму реалізації права..........................32
1.3. Системний аналіз форм реалізації права ..........................................53
1.4. Механізм реалізації права і його місце
в правовій дійсності.....................................................................................74
Висновки до розділу 1.................................................................................98

РОЗДІЛ 2. Природа правозастосування як особливої форми
реалізації права.........................................................................................100
2.1. Поняття, сутність та ознаки застосування права .............................100
2.2. Правозастосовчий процес як особлива форма
юридичного процесу.......................................................................120
2.3. Сутність та зміст нетипових ситуацій
правозастосовчого процесу.......................................................................143
2.4. Правова культура як фактор ефективності
правозастосовчої діяльності......................................................................167
Висновки до розділу 2................................................................................181

ВИСНОВКИ...............................................................................................183

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................188
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Становлення і розвиток демократичної, соціальної, правової держави і громадянського суспільства в Україні, входження її до міжнародного економічного і правового простору, неможливе без удосконалення правозастосовчої діяльності відповідних державних органів, які мають бути тими ефективними правовими інституціями, діяльність яких направлена на вирішення соціально-правових завдань у державі.
Доцільність наукової розробки даної проблеми пов’язана, зокрема, з тим особливим значенням, яке має для суспільства увесь складний процес реалізації норм права. Адже не стільки прийняття та існування правових приписів саме по собі, скільки їх втілення у діяльність суб’єктів, здатне впливати на політичний і соціальний стан життя суспільства та держави. Якість правозастосовчої діяльності державних органів є одним з тих факторів, що визначають рівень правової культури в державі, стан законності і правопорядку.
Підвищення рівня функціонування правової системи залежить як від удосконалення механізму правового регулювання, так і механізму правозастосовчої діяльності, що сприятиме подальшому пошуку шляхів щодо поліпшення механізму захисту прав людини і громадянина, точності переводу нормативних велінь в русло конкретних суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Зазначені факти зумовлюють потребу переосмислення теоретичних засад реалізації права та правозастосування, з врахуванням світового і національного історичного досвіду, наповнюючи їх новим змістом.
Юридична наука використовує здобутки минулого, якими є праці таких дореволюційних вчених-правознавців, як М.А. Гредескул, М.М. Коркунов, Л.Й. Петражицький, Г.Ф. Шершеневич та ін., які сформували світоглядну та методологічну базу для проведення низки загальнотеоретичних досліджень.
Вагомий внесок у розробку питань, пов’язаних з особливостями процесу реалізації, дії права та інших аспектів даної проблеми зробили такі відомі вчені теоретики, як С.С. Алексєєв, С.І. Братусь, О.М. Васильєв, А.Б. Венгєров, Н.В. Вітрук, М.Н. Вопленко, В.В. Глазирін, В.М. Горшеньов, І.Я. Дюрягін, В.В. Єршов, В.П. Казимирчук, В.В. Лазарєв, П.О. Недбайло, М.Ф. Орзіх, А.С. Піголкін, Ю.С. Решетов, Є.П. Шикін, Л.С. Явич та ін.
Однак, реформування різноманітних сфер життєдіяльності суспільства, особливо правової, на сучасному етапі потребує нового та більш глибокого аналізу, який відповідав би потребам сьогодення.
На сучасному етапі дослідження питань механізму правореалізації та правозастосовчого процесу знаходять розвиток у працях таких вітчизняних дослідників в галузі теорії держави і права, як Д.О. Бочарова, Ю.Л. Власова, О.В. Зайчука, О.Л. Копиленка, М.С. Кельмана, М.І. Козюбри, С.Л. Лисенкова, Л.О. Макаренко, Н.М. Оніщенко, О.В. Пунько, П.М. Рабіновича, М.Б. Рісного, О.Ф. Скакун, Т.І. Тарахонич, О.І. Ющика та ін. Поряд з цим, використано методологічний потенціал праць російських правознавців, а саме: Є.А. Боліканової, В.І. Гоймана, О.А. Іванова, В.В. Єршова, В.М. Карташова, М.К. Малікова, М.М. Марченка, Ю.О. Тихомирова та ін., які аналізували проблеми реалізації та дії нормативно-правових актів, питання законності правозастосовчих актів, та інші теоретичні та практичні аспекти застосування права.
Незважаючи на значну кількість наукових робіт, дослідження проблематики правозастосування потребує комплексного підходу з урахуванням нових напрямів розвитку вітчизняної юридичної науки, з необхідністю переосмислення наукових поглядів минулого, з висвітленням прикладних аспектів даного напряму дослідження.
Актуальність розробки даної теми визначається також тим, що в юридичній літературі донині не набули належного розвитку поняття та зміст механізму реалізації права, процесу застосування права, відсутнє єдине розуміння характеру, функцій, мети правозастосовчої діяльності, кола суб’єктів, які здійснюють таку діяльність, тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений планом наукових досліджень Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і виконувалась у межах планових тем відділу теорії держави і права «Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України» (номер державної реєстрації 0102U001597) та «Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод особи і громадянина в Україні» (номер державної реєстрації 0104U007590).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення і аналіз проблем реалізації права, обґрунтування місця і ролі правозастосування у цьому процесі. Для досягнення поставленої мети вирішувалися наступні завдання:
дослідити правореалізацію як реальне, практичне перетворення у життя формально-визначених правових приписів, спрямованих на досягнення цілей, які закріплені у нормі права;
проаналізувати норму права як основу механізму реалізації права;
розкрити особливості впровадження норм права у життя шляхом аналізу категорій «дія права» і «реалізація права»;
уточнити основні форми реалізації права, зокрема, у правовідносинах і поза ними, за участю державних органів та без їх участі;
визначити особливий характер правозастосування в процесі реалізації права, що містить у собі різні його форми;
здійснити аналіз поняття, стадій та змісту правозастосовчого процесу;
на підставі аналізу чинного законодавства, уточнити сутність та зміст окремих термінів, що є складовими теорії правозастосування;
з’ясувати особливості окремих видів «нетипових правозастосовчих ситуацій», що виникають в процесі реалізації права;
охарактеризувати категорію «правозастосовчий суб’єкт» та її взаємозв’язок з категорією правова культура, що є суб’єктивним фактором процесу застосування права.
Об’єктом дослідження є сфера реалізації права в аспекті правозастосування.
Предметом дослідження є теоретико-правові та прикладні засади правозастосування в процесі реалізації права.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження виступає сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. За допомогою діалектичного методу пізнання відбувалося дослідження та обґрунтування основних понять, використаних у роботі, та вивчення соціально-правових явищ в контексті їх виникнення, функціонування та розвитку. Використання порівняльно-правового методу дало змогу відмежувати різноманітні поняття та явища, виявити їх особливі риси (наприклад, застосування права та інших форм правореалізації, реалізації та дії права, правозастосовчого процесу та процедури тощо). Формально-юридичний метод використовувався в процесі аналізу норм, що виражають певний рівень готовності права до реалізації. Логіко-юридичний метод надав змогу визначити зміст процесу реалізації права та правозастосовчої діяльності. Статистичний метод використовувався для узагальнення результатів вивчення практики, виявленні помилок, що припускаються в правозастосовчій практиці. За допомогою соціологічного методу досліджувалася юридична практика та правова культури правозастосовчого суб’єкта як невід’ємна складова процесу застосування права. Структурно-функціональний метод надав можливість проаналізувати деякі особливості структури, змісту нормативно-правових актів, їх функціональне призначення у правозастосовчій діяльності. За допомогою системного методу проведено системний аналіз форм і способів реалізації права, здійснено дослідження процесу застосування права, його стадій, процедур тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з небагатьох у вітчизняній юридичній науці теоретико-правових наукових досліджень застосування права як особливої державно-владної діяльності та визначення її місця в процесі реалізації права.
Наукову новизну становлять наступні висновки, положення, які визначають особистий внесок автора:
дістало подальшого розвитку положення, відповідно до якого «дія права» і «реалізація права» не співпадають за обсягом та співвідносяться як ціле та частка внаслідок того, що у понятті «дія права» узагальнюються усі способи впливу юридичних норм на поведінку індивідів і на суспільне життя, що дало автору можливість акцентувати увагу на інформаційному, ціннісно-орієнтаційному і власне юридичному характері цього впливу; а під реалізацією права розуміється реальне, практичне перетворення у життя формально-визначених правових приписів через фактичну поведінку суб’єктів права з метою задоволення основних потреб людини, суспільства і держави за допомогою способів і засобів, встановлених державою;
уточнено взаємозв’язок понять «реалізація права» та «застосування права» з точки зору широкого (інтегративного) праворозуміння, в результаті чого охарактеризовано суттєву ознаку правозастосування, а саме його комплексний характер, що передбачає можливість застосування права паралельно із дотриманням, виконанням і використанням права;
обґрунтовано висновок про необхідність використання системного підходу щодо аналізу форм правореалізації крізь призму різних видів норм права та способів правового регулювання;
розширено наукові уявлення щодо подальшого розвитку комплексного механізму реалізації права як особливої правової підсистеми механізму правового регулювання, що містить у собі відповідні регулятивні та охоронні правові засоби, за допомогою яких об’єктивне і суб’єктивне право втілюється у фактичній поведінці суб’єктів, тобто залежить від їх вольової діяльності, з метою досягнення відповідного правового результату;
наведено додаткову авторську аргументацію щодо доцільності створення комплексного механізму дії права, що охоплює всі сторони та аспекти реалізації права та повинен виходити з широкого праворозуміння, з того, що норми законів та інших нормативних актів покликані відображати право, яке органічно притаманне даному суспільству;
запропоновано авторське бачення поняття «правозастосовчого суб’єкта» як організованих, інституційно оформлених колективних або одноособових суб’єктів, що можуть мати відповідну структуру, наділені владними повноваженнями для здійснення своїх завдань і функцій та застосовують властиві їм організаційно-правові форми діяльності;
уточнено поняття, правозастосовчого процесу як явища правової реальності, яке належить до сфери юридичного процесу та являє собою сукупність послідовних, упорядкованих дій суб’єктів, наділених державно-владними повноваженнями, що включає в себе процедури відповідного характеру, які забезпечують належне застосування права;
обґрунтовано положення про те, що «нетипові ситуації в правозастосовчій діяльності» - це реальні життєві ситуації, що знаходяться поза межами прямого впливу правових норм та підлягають вирішенню правозастосовчими органами;
на основі аналізу різних наукових підходів виокремлено елементи структури правової культури правозастосовчого суб’єкта, що виступають фактором ефективності правозастосовчої діяльності.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації сформульовано та обґрунтовано висновки та положення, які можуть сприяти подальшому поглибленню концептуальних засад дослідження застосування права як особливої державно-владної діяльності. Ці результати можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях: у законопроектній діяльності з метою вдосконалення механізму реалізації права; у практичній діяльності правозастосовчих суб’єктів; для подальшої розробки наукових, теоретичних основ правореалізації, а також науково обґрунтованого процесу впровадження права у життя; у навчальному процесі, при викладанні курсу теорії держави і права, спецкурсу проблеми реалізації норм права у вищих юридичних закладах освіти; при написанні підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, монографій з проблем, пов’язаних з правореалізацією.
Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження були апробовані на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, у тому числі: «Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтеграційних процесів» (м. Київ, 28 – 29 квітня 2004 р.; тези опубліковані); «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 3 – 4 лютого 2004р.; тези опубліковані); «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської обл., 25 січня – 3 лютого 2004 р.; тези опубліковані); «Юридичні читання молодих вчених» (м. Київ, 23 – 24 квітня 2004 р.; тези опубліковані); «Сучасні правові проблеми українського державотворення» (м. Біла Церква, 29 квітня 2005 р.; тези опубліковані); «Другі юридичні читання» (м. Київ, 18 травня 2005 р.; тези опубліковані); «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської обл., січень 2005 р.; тези опубліковані).
Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені в п’яти статтях у фахових наукових виданнях ВАК України.
Структура дисертаційної роботи побудована відповідно до мети та завдань, складається з вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 24 сторінках (299 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ

Отже, зясувавши природу та зміст процесу реалізації права та визначивши особливий та самостійний характер правозастосування у цьому процесі, ми маємо можливість узагальнити викладений вище теоретичний матеріал.
1. Правореалізація передбачає соціальну і юридично значиму поведінку суб’єктів, їх позитивну діяльність для досягнення певних соціальних результатів. Реальний вплив права на правову поведінку суб’єктів виявляється цінністю кожної конкретної норми, яка відображає характер і обсяг закріплених у ній соціальних цінностей (матеріальних і духовних).
2. Термін «дія права» і «реалізація права» не співпадають за обсягом та співвідносяться як ціле та частка внаслідок того, що у понятті «дія права» узагальнюються усі способи впливу юридичних норм на поведінку індивідів і на суспільне життя, що дає можливість акцентувати увагу на інформаційному, ціннісно-орієнтаційному і власне юридичному характері цього впливу; а під реалізацією права розуміється реальне, практичне перетворення у життя формально-визначених правових приписів через фактичну поведінку суб’єктів права з метою задоволення основних потреб людини, суспільства і держави за допомогою способів і засобів, встановлених державою;
3. Розкриваючи взаємозв’язок понять «реалізація права» та «застосування права» з точки зору широкого (інтегративного) праворозуміння, можна охарактеризувати суттєву ознаку правозастосування, а саме його комплексний характер, що передбачає можливість застосування права паралельно із дотриманням, виконанням і використанням права;

4. Правове регулювання слід відрізняти від правового впливу. Правовий вплив, на відміну від правового регулювання, пов’язаний з тими суспільними відносинами, які не регулюються правом, але на які поширюється дія права. Правовий вплив формується не тільки за допомогою таких засобів, як норми права, а і залежить від правової культури, яка сформувалась у даному суспільстві.
Державно-правові веління, які містяться у нормативно-правових актах і конкретних нормах, втілюються у життя завдяки правовідносинам і через них реалізуються на практиці. Правовідносини – один з важливих елементів життя суспільства, в рамках яких знаходить своє відображення переважна більшість юридичних прав і обов’язків. Реалізація норм права поза правовідносинами являє собою лише частину основного компонента механізму реалізації права.
5. Аналіз різноманітних механізмів правореалізації спонукає до висновку про доцільність створення інтегративного, комплексного механізму дії права, що охоплює усі сторони й аспекти реалізації права. Цей механізм повинен виходити з широкого (інтегративного) праворозуміння, з того, що норми законів та інших нормативних актів покликані відображати право, яке органічно притаманне даному суспільству. Отже, комплексний механізм дії права визначається як складна організована система соціально-правових засобів і розглядається у єдності і взаємозв’язку з соціальною діяльністю людей, їх інтересами і потребами, і пов’язується із гарантуванням досягнення цілей цієї діяльності відповідними правовими засобами. Комплексний механізм дії права включає три стадії (правоутворення, правотворчості і правовпровадження) і усі ці процеси відбуваються під впливом усього суспільства, усіх його компонентів у їх єдності.
Механізм реалізації права – це особлива правова підсистема механізму правового регулювання, що містить у собі відповідні регулятивні та охоронні правові засоби, за допомогою яких об’єктивне і суб’єктивне право втілюється у фактичній поведінці суб’єктів, тобто залежить від їх вольової діяльності, з метою досягнення відповідного правового результату.
6. Застосування норм права поряд з такими юридичними діями, як дотримання, виконання і використання правових норм, пов’язане з реалізацією права і являє собою специфічний вид юридичної діяльності. Тобто, правозастосування комплексно поєднує у собі інші форми правореалізації, це лише вказує на його ключове положення у загальному механізмі правореалізації і його державно-владному характері в системі засобів і способів забезпечення правомірної поведінки.
7. Особливостями правозастосування, що відрізняють його від інших форм реалізації права, є:
- комплексний характер, що передбачає можливість здійснення правозастосування паралельно із дотриманням, виконанням і використанням;
- державно-владний характер правозастосовчої діяльності;
- необхідність дотримання чіткого процедурно-процесуального порядку, передбаченого законом;
- в деяких випадках є необхідною організаційною передумовою реалізації норм права;
- індивідуально-конкретизований характер;
- творчий характер;
- результатом правозастосування є винесення акту застосування норм права відповідно до вимог закону.
8. Правозастосовча діяльність – це юридична цілісна система послідовних, упорядкованих дій по реалізації права, що здійснюється особливим колом суб’єктів (державних органів та посадових осіб), наділених державно-владними повноваженнями, яка відбувається у певних процесуально-процедурних формах, тобто у регламентованому правовому порядку вчинення правозастосовчих дій, що забезпечують належне застосування права.
Правозастосовчий процес – це явище правової реальності, яке належить до сфери юридичного процесу та являє собою сукупність послідовних, упорядкованих дій суб’єктів, наділених державно-владними повноваженнями, що включає в себе процедури відповідного характеру, які забезпечують належне застосування права.
9. Правозастосовчий суб’єкт – це організовані, інституційно оформлені колективні або одноособові суб’єкти, що мають відповідну структуру, наділені владними повноваженнями для здійснення своїх завдань і функцій та застосовують властиві їм організаційно-правові форми діяльності.
11. Нетипові ситуації в правозастосовчій діяльності – це об’єктивно існуючі життєві ситуації (випадки), що підлягають вирішенню правозастосовчими органами та знаходяться за межами прямого впливу правових норм, і які покликані регулювати ці суспільні відносини. Правозастосовча діяльність як система логічно пов’язаних, послідовних дій у таких випадках певним чином втрачає свою традиційну послідовність, у зв’язку з чим і набуває рис нетиповості.
12. Взаємодія законності і правової культури відбувається на різних рівнях: загальносоціальному, регіональному, груповому, індивідуальному. У даному випадку найбільший інтерес представляє аналіз взаємозв’язку цих соціальних явищ на індивідуальному рівні з урахуванням специфіки діяльності індивіда, який є суб’єктом правозастосування. У зв’язку з цим виникає необхідність аналізу двох взаємопов’язаних питань: 1) особистості, що наділена належним рівнем правової культури; 2) індивідуальних якостей, що впливають на ефективність і законність діяльності, яку здійснює правозастосовчий орган.
13. Правова культура правозастосовчого суб’єкта як різновид правової культури суспільства в цілому передбачає: 1) його відношення до правових норм як необхідних і найбільш доцільних правил поведінки; 2) усвідомлення своєї соціальної ролі в процесі індивідуального регулювання суспільних відносин, своїх посадових прав і обов’язків, що у кінцевому результаті виключає його професійну недбалість; 3) відношення до прав і свобод людини як до певних ціннісних орієнтирів, що визначають значення і зміст правозастосування.
14. Виходячи з аналізу різноманітих наукових підходів до розуміння правової культури та її змісту в контексті правозастосовчої діяльності надає автору можливість виокремити елементи структури правової культури правозастосовчого суб’єкта, що виступають фактором ефективності правозастосовчої діяльності. Серед них, зокрема, наступні:
а) рівень правових знань (тобто, знання законодавства та досягнень юридичної науки) та вміння користуватися правовим інструментарієм, що сприяє забезпеченню законності та правопорядку у суспільстві;
б) повага до права (тобто усвідомлення соціальної цінності права як регулятора суспільних відносин, впевненість у необхідності і соціальній корисності законів, у цінності права як мірила свободи і справедливості);
в) професійна правосвідомість, зміст якої формується на підставі положень чинного законодавства і яка визначає відношення до прав і свобод людини як до певних ціннісних орієнтирів, що визначають значення і зміст правозастосування. Даний елемент включає в себе також юридичне мислення – тобто здатність мислити юридично, зокрема, надавати юридичну оцінку фактам – правильно і юридично точно їх кваліфікувати та вміти застосовувати свої знання у практичній діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абушенко В.Л. Ценностные ориентации личности: проблемы формирования (социологический аспект). – Мн.: Наука, 1994. – 230 с.
2. Алексеев С.С. Государство и право. – М.: Юрид. лит, 1993. – 192 с.
3. Александров Н.Г. Применение норм советского социалистического права: Лекция. – М.: МГУ, 1958. – 40 с.
4. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. М.: Юрид. лит., 1976. – 256 с.
5. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит, 1966. – 187 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс лекций: В 2-х томах. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 359 с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс лекций: В 2-х томах. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 360 с.
8. Алексеев С.С. О понимании советского права // Советское государство и право. – 1979. – № 7. – С. 56 – 74.
9. Алексеев С.С. Право: время новых подходов // Советское государство и право. – 1991. – № 2. – С. 3 – 11.
10. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – В 2-х томах. – Т. 1. – 396 с.
11. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид. лит., 1971. – 223 с.
12. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 253 с.
13. Афанасьева Л.В. Нормы права и их действие (вопросы теории). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – М., 2000. – 17 с.
14. Афанасьев В.С. Современные проблемы теории законности. – М.: Юрист, 1993. – 342 с.
15. Аюева Е.И. О взаимосвязи цели и интереса в правоприменительной деятельности // Советское государство и право. – 1973. – № 4. – С. 12 – 19.
16. Баранов В.М. Поощрительные нормы советского социалистического права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978.–146 с.
17. Бару М.И. Оценочные понятия в трудовом законодательстве // Советское государство и право. – 1970. – № 7. – С. 104 – 108.
18. Бенедик И.В. Стадии в юридическом процессе: общетеоретические исследования. Автореф. дисс.... канд. юрид. наук. – Харьков, 1986. – 16 с.
19. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. – М.: Политиздат, 1978. – 310 с..
20. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-правовых норм. – Воронеж. ун-т, 1984. – 163 с.
21. Бобровник С.В. Колізійні норми в системі засобів правового регулювання // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 12. – К., 2001. – С. 69 – 76.
22. Бобровник С.В. Правова система, правова надбудова та механізм правового регулювання: співвідношення понят // Правова держава. Вип. 13. – С. 48 – 54.
23. Бобылев А.И. Механизм правового воздействия на общественные отношения // Государство и право. – 1999. – № 5. – С. 104 – 109.
24. Боликанова Е.А. Проблема обеспечения законности правоприменительных актов органов государственного управления. Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1999. – 20 с.
25. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятель¬ности. – М.: Рос. право, 1992. – 320 с.
26. Бородін І. Права та свободи громадян, їх классифікація, гарантії реалізації // Право України. – 2001. – № 12. – С.32 – 34.
27. Братко А.Г. Запреты в советском праве. – Изд-во Сарат. Ун-та, 1979. – 92 с.
28. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории). – М.: Юрид. лит., 1976. – 215 с.
29. Бурлай Е.В. Нормы права и правоотношение в социалистическом обществе. – К.: Наукова думка, 1987. – 92 с.
30. Василенко А.В. Сущность и принципы правоприменительной деятельности (теоретико-правовое исследование). Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. Саратов. – 1987. – 17 с.
31. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1979. – 264 с.
32. Васильев А.М. О применении норм советского социалистического права // Советское государство и право. – 1954. – № 7. – С. 91 – 99.
33. Венгеров А.Б. О прецеденте толкования правовой нормы // Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1966. – Вып. 6. – С.3 – 17.
34. Венгеров А.Б. Роль судебной практики в развитии советского права. Автореф. дисс... канд. юрид. наук. – М., 1966. – 18 с.
35. Венгеров А.Б. Теория государства и права. Учебник для вузов. – М.: Новый юрист, 1998. – 624 с.
36. Венська конвенція 1969 р. «Про право міжнародних договорів».
37. Вильнянский С.И. Правовые и иные социальные нормы в период развернутого строительства коммунизма // Правоведение. – 1962. – № 4. – С. 20 – 24.
38. Витрук Н.В. Акты применения права в механизме реализации прав и свобод личности // Правоведение. – 1983. – № 2. – С. 3 – 7.
39. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
40. Власов Ю.Л. Окремі проблеми реалізації норм права у практичній діяльності органів судової влади // Держава і право: Зб-к наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 29. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – С. 22 – 26.
41. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 180 с.
42. Волинка К.Г. Правовий статус особи та гарантії реалізації прав і свобод за Конституцією України. – К., НПУ ім. М.П.Драгоманова, 1998. – 34 с.
43. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2003. – 240 с.
44. Вопленко Н.Н. О понятии и основных чертах процессуальных правоприменительных производств и режимов // Процессуальные вопросы повышения эффективности правового регулирования социалистических общественных отношений. – Ярославль, 1981. – С.3 – 20.
45. Вопленко Н.Н. Реализация права: Уч. пособие. – Волгоград: Изд-во Волг. гос. ун-та, 2001. – 48 с.
46. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1983. – 484 с.
47. Вопленко Н.Н. Теоретические проблемы режима законности в применении норм социалистического права. Автореф. дисс. ...докт. юрид. наук. – Волгоград. гос ун-т, 1984. – 33 с.
48. Гердер И. Идеи к философии истории человечества. – М.: Наука, 1977. – 703 с.
49. Глазырин В.В., Никитский В.И. Эффективность правоприменительных актов // Советское государство и право. – 1984. – № 2. – С. 11 – 18.
50. Глазырин В.В. Хозрасчет. Труд. Стимулы. – М.: Знание, 1989. – 64 с.
51. Гойман В.И. Действие права (методологический анализ). Дисс. ...докт. юрид. наук. – М., 1992. – 487 с.
52. Гойман В.И. Действие права (методологический анализ). – Автореф. дисс. ... докт. юр. наук. – М., 1992. – 42 с.
53. Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 № 1798 – XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – ст. 56.
54. Гойман-Червонюк В.И. Очерк теории государства и права. – М.: Юрид. лит., 1996. – 435 с.
55. Горшенев В.М. Нетипичные нормативные предписания в праве // Советское государство и право. – 1978. – № 3. – С. 113 – 118.
56. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит.,1972. – 256 с.
57. Горшенев В.М. К вопросу о функциях и процессуальных формах правоприменительного процесса // Сб-к ученых трудов Свердловского юридического института. – Вып. 9. – Свердловск, 1969. – С.49-60.
58. Горшенев В.М., Дюрягин И.Я. Правоприменительная деятельность // Советское государство и право. – 1969. – № 5. – С. 21 – 29.
59. Гранат Н.Л. Правовые и нравственно-психологические основы обеспечения законности на предварительном следствии. Дисс. ... докт. юрид. наук. – М., 1992. – 457 с.
60. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1987. – 127 с.
61. Гредескул Н.А. К учению об осуществлении права. – Харьков: “Типография Адольфа Дарре”, 1900. – 235 с.
62. Григонис Э.П. Теория государства и права. – СПб: Питер, 2002. – 317 с.
63. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. – К.: Знання, 2005. – 375 с.
64. Давид Рене. Основные правовые системы современности. – М.: Прогресс, 1988. – 496 с.
65. Дрейшев Б.В. Правотворческие отношения в советском государственном управлении. – Л.: ЛГУ, 1978. – 175 с.
66. Дробязко С.Г. Эффективность законодательства в создании материально-технической базы коммунизма: Автореф. дисс. …докт. юрид. наук, 1969. – 44 с.
67. Дюги Л. Конституционное право: Общая теория / Перевод А. Ященко. – М.: Тип. Сытина, 1908. – 957 с.
68. Дюрягин И.Я. Право и управление. – М.: Юрид. лит., 1981. – 168 с.
69. Дюрягин И.Я. Правоприменительные отношения как разновидность управленческих правоотношений // Советское государство и право. – 1977. – № 7. – С.46 – 55.
70. Дюрягин И.Я. Применение норм советского права. Теоретические вопросы. – Свердловск: Сверд. юрид. ин-т, 1973. – 247 с.
71. Дюрягин И.Я. Функции применения права // Правоведение. – 1972. – № 2. – С. 25 – 29.
72. Дьоміна О.С. Правова культура як основа демократичного, правового розвитку українського суспільства // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 1. – С. 38 – 41.
73. Ершов В.В. Конкретизация правовых норм в процессе судебного правоприменения. – М.: Б.и., 1991. – 89 с.
74. Ершов В.В. Судебное правоприменение (теоретические и практические проблемы). – М.: Б.и., 1991. – 95 с.
75. Ершова Л.А. Правовая культура должностных лиц и пути ее формирова¬ния. Автореф. дисс... канд. юрид. наук. – М., 1991. – 16 с..
76. Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность. Учебное пособие. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 330 с.
77. Житловий кодекс України: Офіційне видання. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2000. – 135 с.
78. Завадская Л.Н. Механизм реализации права. – М.: Наука, 1992. – 288 с.
79. Завадская Л.Н. Теоретические вопросы применения права // Теория права: Новые идеи. – М., 1991. – Вып. 1. – С. 10 – 95.
80. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / Під ред. Копєйчикова В.В. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
81. Зайцев И.М. Устранение судебных ошибок в гражданском процессе. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1985. – 135 с.
82. Зайцев И.М., Рассахатская Н.А. Гражданская процессуальная форма: понятие, содержание и значение // Государство и право. – 1995. – № 2. – С.47-52.
83. Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 N 1251 – XII. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 39. – ст. 510.
84. Закон України “Про податок на добавлену вартість” від 20.12.1991 N 2007 – XII. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 14. – ст. 184.
85. Зеленко Б.И. Правовое стимулирование учасников социалистического соревнования. – М.: Наука, 1987. – 96 с.
86. Иванов О.А. Механизм правоприменеия. Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Саратов, 1995. – 19 с.
87. Иванов С.А., Лившиц Р.З. Личность в советском трудовом праве. – М.: Наука, 1982. – 233 с.
88. Илефиренко А.В. Социальные факторы реализации права. – Автореф. … к.ю.н. – М., 1989. – 20 с.
89. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1979. – 144 с.
90. Казимирчук В.П. Социальный механизм действия права // Советское государство и право. – 1970. – № 1. – С. 37 – 44.
91. Калмыков Ю.Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1976. – 267 с.
92. Карташов В.Н. Обобщение юридической практики. – Ярославль: Яр. ГУ, 1991. – 64 с.
93. Карташов В.Н. Применение права. – Ярославль: Яр. ГУ, 1980. – 74 с.
94. К итогам дискуссии о применении права // Советское государство и право. – 1955. – № 3. – С. 49 – 50.
95. Керимов Д.А. Конституция СССР и развитие политико-правовой теории. – М.: Мысль, 1979. – 196 с.
96. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 472 с.
97. Клочкова А.В., Пристанская О.В. Информационные предпосылки криминализации общественного сознания // Вестник Московского ун-та. Серия I, Право. – 1999. – № 2. – С. 17 – 28.
98. Козлов Ю.М. Вопросы теории эффективности правовых норм. Автореф. дисс. ...канд. юрид. наук. – М., 1972. – 24 с.
99. Козюбра Н.И. Некоторые тенденции развития права зрелого социализма // XXVI съезд КПСС и проблемы теории государства и права / Отв. ред. А.М. Васильев. – М., 1982. – С. 110 – 117.
100. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К.: Наукова думка, 1979. – 206 с.
101. Коломинский Я. Человек среди людей. – М.: Молодая гвардия, 1973. – 238 с.
102. Колотов Н.Г. Принятие решения как стадия процесса применения норм права. Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Свердловск, 1980. – 20 с.
103. Комаров С.А. Общая теори государства и права: Учебник. – М.: Юрайт, 1997. – 416 с.
104. Конституція України. Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р.: Офіційне видання. – К.: Юрінком, 1996. – 79 с.
105. Конституция Российской Федерации: Принятая всенародным голосованием 12 декабря 1993 г.: Официальный текст. – М.: Изд-во Норма, 2001. – 51 с.
106. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: тенденции и перспективы. – Красноярск: Изд-во Красн. ун-та, 1991. – 240 с.
107. Коробова А.П. Правовая политика: понятие, формы реализации, приоритеты в современной России / Дисс… канд. юрид. наук. – Самара, 2000. – 189 с.
108. Королев А.И., Мушкин А.В. Государство и власть // Правоведение. – 1963. – № 2. – С.15 – 26.
109. Косович В.М. Оцінювання й оцінки у національному й міжнародному правозахисті / Гол. ред. П.М. Рабінович. – Серія І. Дослідження та реферати. Вип. 13. – Львів: Світ, 2006. – 251с.
110. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти). Навч. посіб. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.
111. Кримінальний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2004. – 240 с.
112. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003. – 938 с.
113. Кудрявцев В.Н. Право как элемент культуры // Право и власть / Под общ. ред. М.П. Вышинского. – М.: Прогресс, 1990. – С. 235 – 242.
114. Кудрявцев В.Н. Конфликт закона и правовая реформа // Государство и право. – 1997. – № 12. – С.20 – 25.
115. Кудрявцев В.Н. Правосознание юриста // Советская юстиция. – 1974. – № 10. – С. 3 – 5.
116. Кудрявцев В.Н., Васильев А.М. Право: развитие нового понятия // Советское государство и право. – 1985. – № 7. – С. 3 – 7.
117. Кулапов В.Л. Рекомендательные нормы советского права. – Саратов: Сарат. гос. ун-т, 1987. – 112 с.
118. Курдюков Г.И. О целях и интересах государств при исполнении норм международных договоров // Исполнение международных договоров СССР / Отв. ред. Г.В. Игнатенко. – Свердловск: СИЮ, 1986. – 117 с.
119. Лазарев В.В. Значение процессуальных норм в обеспечении эффективной деятельности правоприменяющих субъектов // Актуальные проблемы юридического процесса в общенародном государстве: Сб-к статей / Под ред. Э.А.Пушининой. – Ярославль: Яр. ГУ, 1979. – Вып. 1. – С. 15 – 23.
120. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. – М.: Юрид. лит., 1972. – 280 с.
121. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. – М.: Юрид. лит., 1974. – 184 с.
122. Лазарев В.В. Особенности реализации правовых предписаний // Советское государство и право. – 1972. – № 2. – С. 21 – 28.
123. Лазарев В.В. Правоприменительные акты и их эффективность в условиях развитого социалистического общества. Автореф. ...дис. докт. юрид. наук. – М., 1972. – 46 с.
124. Лазарев В.В. Применение советского права. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1972. – 200 с.
125. Лазарев В.В. Социально-психологические аспекты применения права. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 141 с.
126. Лазарев В.В. Сфера и пределы правового регулирования // Советское государство и право. – 1970. – № 1. – С. 32 – 39.
127. Лазарев В.В. Понятие и разновидности нетипичных ситуаций правоприменительного процесса // Применение советского права. – Свердловск, 1974. – Вып. 40. – С. 90 – 96.
128. Лазарев В.В. Эффективность правоприменительных актов. (Вопросы теории). – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1975. – 207 с.
129. Левченко И.П. Механизм применения права (опыт системного исследования): Монография. – Смоленск: Изд-во СГУ, 1997. – 104 с.
130. Леушин В.И. Способы реализации правосубъектности / Проблемы реализации права // Межвузовский сборник научных трудов / Ред. Н.Н. Степанова. – Свердловский юрид. ин-т, 1990. – 116 с.
131. Леушин В.И. Юридическая практика в системе социалистических общественных отношений. – Красноярск: Красн. ун-т, 1987. – 146 с.
132. Лившиц Р.З. Теория права: Новые идеи. – М.: Инс-т гос. и права АН СССР, 1991. – 184 с.
133. Лисенков С. Правовий вплив і правове регулювання як форми прояву дії права на суспільні відносини: співвідношення та порівняння // Порівняльно-правові дослідження. Український грецький міжнародний науковий юридичний журнал. – № 1. – 2006. – С. 28 – 31.
134. Личность и уважение к закону: Социологический аспект / Отв. ред. В.Н.Кудрявцев и др. – М.: Наука, 1979. – 285 с.
135. Лукашева Е.А. Социалистическое право и личность. – М.: Наука, 1987. – 158 с.
136. Луспеник Д.Д., Бородін М.М. Забезпечення єдності судової практики: незалежність судді при здійсненні правосуддя та підкорення лише закону може виявитися під загрозою // Судова апеляція. – № 2 (3). – 2006. – С. 34 – 43.
137. Лучин В.О. Процессуальные нормы в советском государственном праве. – М.: Юрид. лит., 1976. – 168 с.
138. Лучин В.О. Теоретические проблемы реализации конституционных норм. Дисс. … докт. юрид. наук в форме научного доклада. – М., 1993. – 480 с.
139. Макаренко Л.О. Теоретичні закономірності дії правових приписів. Дисс. ...канд. юрид. наук. – К., 2004. – 191 с.
140. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М.: Юрид. лит., 1985. – 190 с.
141. Малиновский А.А. Правовой вакуу – новый термин юридической науки // Государство и право. – 1997. – № 2. – С.109-112.
142. Маликов М.К. Гносеологические основы реализации права: Уч. пособие // Изд-е Башкирского ун-та. – Уфа, 1998. – 304 с.
143. Милишев Б.В. Судова практика: поняття, ознаки, структура // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 2. – С. 22 – 27.
144. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве: Теоретико-информационный аспект. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1994. – 180 с.
145. Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах. – М.: Юрист, 1997. – 197 с.
146. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. Автореф. дисс. … докт. юрид. наук. – Саратов, 1995. – 41 с.
147. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. – М.: Мысль, 1977. – 255 с.
148. Мамонов В.В. Гарантии прав, свобод и обязанности граж¬дан СССР. – Алма-Ата: Казахстан, 1981. – 80 с.
149. Мамутов В.К. Совершенствование правового регулирования хозяйственной деятельности. – К.: Наукова думка, 1982. – 235 с.
150. Мартьянов И.В., Рабинович П.М. Рецензия на книгу И.Я. Дюрягина «Применение норм советского права» // Правоведение. – 1975. – № 1. – С. 122.
151. Масленников В.А. Конституционные обязанности граждан. – М.: Знание, 1970. – 48 с.
152. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 293 с.
153. Матузов Н.И., Семененко Б.М. О сущности, содержании и структуре юридической обязанности // Вопросы теории государства и права. Актуальные проблемы теории государства и права. Межвузовский научный сборник. – Изд-во Саратовского ун-та, 1983. – С. 58 – 72.
154. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права. Учебник. – М.: Проспект, 2001. – 760 с.
155. Медведчук В.В. Про методологічні основи правової системи України та шляхи її вдосконалення // Вісник Академії правових наук України. – Х., 1996. – С. 36 – 42.
156. Международное право: Учебник для вузов / Отв. ред. В.И.Кузнецов, Ю.М. Колосов. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 624 с.
157. Методологические проблемы общественных нау / Под. ред. Л.Ф.Ильтчева. – М.: Наука, 1979. – 472 с.
158. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Ремаренко, Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – Т. 1. – 1232 с.
159. Мингазов Л.Х. Эффективность норм международного права: теоретические проблемы. – Дисс. …докт. юрид. наук. – Казань, 2000. – 448 с.
160. Михаляк Я.С. Применение социалистического права в период развернутого строительства коммунизма. – М.: Гоюриздат, 1963. – 44 с.
161. Михаляк Я.С. Применение социалистического права. – М.: МГУ, 1973. – 128 с.
162. Морозова Л.А. Конституционное регулирование в СССР. – М.: Юрид. лит., 1985. – 143 с.
163. Мотовиловкер Е.Я. Теория регулятивного и охранительного права. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990. – 135 с.
164. Наумов А.В. О судебном прецеденте как источнике уголовного права // Современные тенденции развития уголовной политики и уголовного законода¬тельства / Под ред. С.В.Бородина. – М.: Инс-т гос. и права РАН, 1994. – 93 с.
165. Наумов А.В. Применение уголовно-правовых норм. – Волгоград: Волгогр. ун-т, 1973. – 214 с.
166. Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника. – М.: Прогресс, 1974. – 256 с.
167. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госюриздат, 1960. – 511 с.
168. Неновски Н. Право и ценности / Перевод с болг. В.М. Сафронова. – М.: Госюриздат, 1987. – 248 с.
169. Нерсесянц В.С. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов. – М.: Норма, 2002. – 832 с.
170. Новицкий И.Б. Источники советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1959. – 160 с.
171. Нормы советского права / Авт. кол. М.И. Байтин, И.Н. Синякин, Н.Н. Вопленко и др. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 248 с.
172. Обеспечение законности в деятельности органов внутренних дел. – М.: Юрид. лит., 1993. – 245 с.
173. Общая теория права / Под ред. В.К. Бабаева. – Н. Новгород, 1993. – 534 с.
174. Общая теория государства и права. Академический курс. В 2-х т. / Ред. Н.И. Матузов. – М.: Зерцало, 1998. – Т.2. – 620 с.
175. Общая теория права и государства / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1994. – 360 с.
176. Общая теория права / Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э.Баумана, 1995. – 384 с.
177. Общая теория права и государства / Под ред. В.В. Лазарева– М.: Юрист, 1996. – 472 с.
178. Общая теория права и государства / Под ред. В.В. Лазарева– М.: Юрист, 2000. – 517 с.
179. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Азъ, 1997. – 944 с.
180. Орзих М.Ф. Право и личность. Вопросы теории правового воздействия на личность социалистического общества. – К., Одесса: Вища школа, 1978. – 141 с.
181. Перфильев В.В. Действие права (понятие, структура, свойства) / Автореф. дисс. ...канд. юрид. наук. – М., 1975. – 16 с.
182. Петражицкий Л. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб.: Слово, 1907. – Т. 1. – 308 с.
183. Пиголкин А.С. Нормы советского социалистического права и их структура // Вопросы общей теории советского права: Сб-к статей / Под. ред. С.Н. Братуся. – М.: Госюриздат, 1960. – 406 с.
184. Пиголкин А.С. Обнаружение и преодоление пробелов в праве // Совет¬ское государство и право. – 1970. – № 3. – С.50 – 55.
185. Пиголкин А.С. Формы реализации норм общенародного права // Советское государство и право. – 1963. – № 6. – С. 26 – 36.
186. Пионтковский А.А. Актуальные вопросы общей теории социалистического права // Проблемы советского социалистического государства и права в современный период / Под ред. В.Н. Чхиквидзе. – М.: Наука, 1969. – С. 90 – 105.
187. Поленина С.В. Законотворчество в Российской Федерации. – М.: РАН, Инс-т гос. и права, 1996. – 145 с.
188. Поленина С.В. Качество закона и совершенствование правотворчества // Советское государство и право. – 1987. – № 7. – С. 12 – 20.
189. Політика, право і влада в контексті трансформаційних процесів в Україні: Монографія / За ред. І.О. Кресіної. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – 304 с.
190. Попов В.В. Обыкновения правоприменительной деятельности. Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Волгоград, 2000. – 20 с.
191. Постанова Пленуму Верховного Суду України N 11 від 29.12.1976 р. “Про судове рішення”. Сайт в інтернеті: http:// zakon1.rada.gov.ua.
192. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». Сайт в інтернеті: http:// zakon1.rada.gov.ua.
193. Права личности в социалистическом обществе / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, М.С. Строгович. – М.: Наука, 1981. – 271 с.
194. Правовая система социализма: В 2-х кн. – Кн. 2. Функционирование и развитие / Отв. ред. А.М. Васильев. – М.: Юрид. лит., 1987. – 326 с.
195. Правоприменение в Советском государстве. – М.: Юрид. лит, 1985. – 303 с.
196. Правотворчество в СССР / Под ред. А.В. Мицкевича. –М.: Юрид. лит., 1974. – 319 с.
197. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Ред. В.С. Нерсесянц. – М.: Норма, 2002. – 813 с.
198. Проблемы теории государства и права: Учебник для вузов / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1987. – 446 с.
199. Пронина М.Г. Поощрения и ответственность в условиях внутрипроизводного хозрасчета. – Мн.: Наука и техника, 1982. – 120 с.
200. Протасов В.Н. Основы общеправовой процессуальной теории. – М.: Юрид. лит., 1991. – 143 с.
201. Рабінович П.М. Законодавство сучасної України: до характеристики тенденцій розвитку // Вісник Академії правових наук України. – Х., 1996. – С.14 – 23.
202. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навч. посіб. – К.: Атіка. – 2001. – 176 с.
203. Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. – Львов: Вища школа, 1985. – 165 с.
204. Рабинович П.М. Проблемы теории законности развитого социализма. – Львов: Вища школа, 1979. – 203 с.
205. Радько Т.Н. О роли запретов в правовом регулировании // Труды ВСШ МВД СССР. – Вып. 1. – Волгоград: Волг. гос. ун-т, 1969. – С. 25 – 31.
206. Решетов Ю.С. Механизм правореализации в условиях развитого социализма. – Казань, 1980. – 165 с.
207. Решетов Ю.С. Реализация норм советского права: Системный анализ. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1989. – 157 с.
208. Решетов Ю.С. Реализация прав граждан в условиях развитого социализма. – М.: Наука, 1983. – 218 с.
209. Рісний М.Б. Правозастосувальний розсуд (загальнотеоретичні аспекти). Автореф. дисс. ...канд. юрид. наук. – Львів, 2006. – 16 с.
210. Ростовщиков И.В. Реализация прав личности и деятельность органов внутренних дел. – Волгоград: Волг. ун-т, 1996. – 229.
211. Румынина В.В. Клименко А.В. Теория государства и права: Методическое пособие. – М.: Форум: Инфра – М, 2002. – 320 с.
212. Сабо И. Социалистическое право (перевод с венгер.) / Под ред. В.А.Туманова. – М.: Прогресс, 1964. – 396 с.
213. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник. – М.: Юрист, 2000. – 448 с.
214. Сальников В.П. Правовая культура личности как целевая установка юри¬дического всеобуча // Актуальные проблемы юридического всеобуча в условиях формирования социалистического правового государства: Межвуз. сб-к статей / Под ред. И.А.Королева. – М., 1990. – С. 214 – 220.
215. Сальников В.П. Социалистическая правовая культура. Методологические проблемы. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989. – 142 с.
216. Сахаров А.В., Ратинов А.Р. Теоретические основы предупреждения преступности. – М.: Знание, 1977. – 187 с.
217. Сейнароев Б.М. План и договор: материальное стимулирование: (практическое пособие). – М.: Юрид. лит., 1989. – 189 с.
218. Селівон М. Принцип верховенства права: окремі аспекти реалізації // Наукові записки: серія «право». – Вип. 6. – Острог: Вид-во Націон. ун-ту «Острозька академія», 2005. – С.130 – 137.
219. Сенякин И.Н. Специальные нормы советского права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 97 с.
220. Сергейко П.Н. Законность, обоснованность и справедливость судебных актов. – Краснодар: Изд-во Кубан. ун-та, 1974. – 191 с.
221. Середа О. Правова процедура як правова категорія // Наукові записки: серія “право”. – Вип. 6. – Острог: Вид-во нац. ун-ту “Острозька академія, 2005. – С. 62 – 66.
222. Серков В.А. Социально-психологический механизм правового воздействия на поведение личности. Авореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Свердловск, 1983. – 17 с.
223. Сиротин А.С. Воспитание уважения к праву как направление идеологи¬ческой работы. – М.: Наука, 1984. – 189 с.
224. Сімейний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 176 с.
225. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х.: Консум, 2000. – 704 с.
226. Словарь международного права. – М.: Междунар. отношения, 1982. – 248 с.
227. Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1979. – 1600 с.
228. Соколов Н.Я. Профессиональное сознание юристов. – М.: Наука, 1988. – 224 с.
229. Спасов Б.П. Закон и его толкование. – М.: Юрид. лит., 1986. – 247 с.
230. Спиридонов Л.И. Теория государства и права: Учебник. – М.:ПБОЮЛ М.А.Захаров, 2001. – 304 с.
231. Степанов И.М. Конституция и политика. – М.: Наука, 1984. – 173 с.
232. Степанов В.М. О социалистической законности // Правоведение. – 1977. – № 3. – С. 10 – 17.
233. Стретович В.М. Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування // Право України. – 1998. – № 2. – С. 3 – 7.
234. Строгович М.С. Основные вопросы советской социалистической законности. – М.: Наука, 1966. – 252 с.
235. Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. – М.: Изд-во НАН СССР, 1947. – 275 с.
236. Судебная практика в советской правовой системе / Под ред. С.Н. Братуся, А.Б. Венгерова. – М.: Знание, 1975. – 328 с.
237. Сырых В.М. Теория государства и права. – М.: Юстицинформ, 2005. – 703 с.
238. Тарасов Н.И. Роль социально-психологических факторов в правовом регулировании. Авореф. дисс. ...канд. юрид. наук. – Свердловск, 1979. – 22 с.
239. Тарахонич Т.І. Правове регулювання: теоретичні аспекти // Правова держава: Щорічник наукових праць Інтитуту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Вип. 12. – К., 2001. – с.75 – 79.
240. Тверитин С.А. Правоприменение как особая форма реализации права: Лекция. – Домодедово: ВИПК МВД России, 2002. – 18 с.
241. Теорія держави і права / За заг. ред. В.В. Ко