ПРОБЛЕМА РОЗМЕЖУВАННЯ ПУБЛІЧНОГО І ПРИВАТНОГО ПРАВА У ПРАВОВІЙ ДУМЦІ УКРАЇНИ ХІХ- ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

brief description

ПЛАН
Вступ …....……...………………………………………………………...…
Розділ 1 Історія правової думки України та її значення для правових досліджень (до питання методологічної основи роботи) ......
Розділ 2 Зародження в Україні вчень про розмежування
публічного і приватного права …………………………....….
2.1. Вплив поглядів професора В.Т. Золотницького
на вивчення проблем публічного і приватного права..
2.2. Вітчизняна правова наука першої половини
ХІХ століття та питання розмежування публічного
і приватного права ..........................................................
Розділ 3 Розвиток теорій розмежування публічного і приватного права у другій половині ХІХ століття – на початку ХХ століття (до 1917 року) ……………………………………….
3.1. Погляди „індивідуалістів” на співвідношення
публічного і приватного права ......................................
3.2. Теорія соціального права ...............................................
3.3. Вчення представників Київської релігійної школи
філософії права про публічне і приватне право ...........
3.4. Формальна теорія розмежування публічного і
приватного права .............................................................
3.5. Теорія юридичної централізації та
децентралізації ...............................................................
3.6. Значення теорій ХІХ – початку ХХ століття для
вирішення проблеми розмежування публічного і
приватного права ……………………………………….
Розділ 4 Дослідження системи права в Україні у 20-ті роки
ХХ століття ……………………………………………………
4.1. Погляди прихильників поділу системи права
на публічне і приватне право .........................................
4.2. Вчення представників теорії єдності системи
радянського права ...........................……….....…...……
Висновки ........................................…………………...…………………….
Список використаних джерел ......................................................................
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах, коли Україна переживає глибокі соціально-політичні зміни, триває процес формування громадянського суспільства, відбувається побудова суверенної, демократичної правової держави європейського зразка, на порядок денний ставляться питання про впорядкування процесів суспільного розвитку, надання їм поступальності, ефективності і цілеспрямованості. Вирішення цього завдання зумовлює необхідність підвищення ролі та значення, в першу чергу, юриспруденції як випробуваного практикою людства протягом багатьох століть універсального регулятора суспільних трансформацій.
У юридичній науці існують проблеми, які мають тисячолітню історію свого виникнення і еволюції, але на кожному етапі розвитку людської цивілізації потребують уваги громадськості для відповідної оцінки і тлумачення, згідно з духом і завданнями конкретної епохи. Серед них можна виділити питання співвідношення “держави і особи”, “суспільства і держави”, “права і закону” і, звичайно, проблему співвідношення публічного і приватного права. Як відомо, згадана проблематика не відноситься до новітніх процесів. Адже ще давньоримський юрист Ульпіан зазначав, що “вивчення права розпадається на дві частини: публічне і приватне (право). Публічне право, яке (відноситься) до становища римської держави, приватне, яке (відноситься) до користі приватних осіб”(§ 2. Книга перша. Титул І “Про правосуддя і право” (De iustitia et iure) [58, с. 157].
Впродовж усієї історії розвитку правової науки в країнах світу з’явилося чимало робіт, присвячених різноманітним аспектам співвідношення публічного і приватного права. Активізація уваги з боку науковців до цієї проблеми відбулася на початку ХІХ століття і триває до цього часу. Саме в цей період в правовій літературі Західної Європи було висунуто чимало теорій та визначені критерії відмежування публічного і приватного права. Не були винятком і вчені колишніх Російської імперії та Радянського Союзу, в складі яких перебувала Україна. Тогочасні дослідники права, серед яких було чимало українців, використовуючи досвід західноєвропейських колег, висловлювали своєрідні та оригінальні ідеї і характеристики. Відзначаючи внесок співвітчизників у вирішення проблеми розмежування публічного і приватного права, слід визнати в нинішній юридичній літературі брак поглядів повного і цілісного характеру.
Із здобуттям незалежності України ця проблема з виключно наукової перетворилася на практичну у світлі прийняття і набрання чинності новим Цивільним кодексом України як кодексом приватного права та Кодексом адміністративного судочинства України, який урегульовує процедуру розгляду саме публічно-правових спорів. Необхідність системного вивчення поглядів вчених України на проблему співвідношення публічного і приватного права є нагальною. Особливо актуального значення набуває розробка такого підходу в сучасній юридичній науці, щоб комплексно встановити взаємозалежність і взаємозв’язок поглядів усіх генерацій українських вчених з теоріями європейських авторів щодо вирішення цієї проблеми.
Таким чином, актуальність правового та філософського осмислення співвідношення публічного і приватного права зумовлена як практичними проблемами трансформації посттоталітарного українського суспільства, так і теоретичними проблемами, пов’язаними зі світоглядно-методологічною переорієнтацією правознавства на глибоке вивчення процесів сучасного суспільно-правового розвитку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках науково-дослідної роботи „Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” (ТЗ НДР № 01 БФ 042-01), яка виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Мета полягає у повному і системному розкритті поглядів українських дослідників ХІХ – початку ХХ століття на проблему розмежування публічного і приватного права, їхні взаємозв’язки з відповідними західноєвропейськими вченнями та можливості використання цих вчень для вирішення зазначеної проблематики.
Для досягнення поставленої мети в дисертації слід розв’язати такі завдання:
- визначити критерії, відповідно до яких певні вчені можуть бути названі представниками правової думки України;
- встановити перелік науковців, які протягом досліджуваного періоду зробили внесок у розвиток вчення про співвідношення публічного та приватного права;
- здійснити періодизацію етапів розвитку досліджень публічного і приватного права в Україні;
- сформулювати сукупність ознак для розрізнення публічного та приватного права, виходячи з основних положень теорій розмежування, розроблених українськими вченими у ХІХ – на початку ХХ століття;
- з’ясувати теоретичне та практичне значення розподілу права на публічне та приватне для сучасної правової системи України.
Об'єктом дослідження є правова спадщина українських вчених-юристів ХІХ – початку ХХ століття.
Предметом дослідження роботи є погляди українських вчених-юристів ХІХ – початку ХХ століття на проблему розмежування публічного і приватного права, висвітлені в їхніх працях з теорії права, філософії права, історії права, історії політичних і правових вчень, римського права, цивільного права, поліцейського права, адміністративного права, міжнародного права.
Методи дослідження. Методологією дисертаційного дослідження є система філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів.
У роботі використовувався, зокрема, діалектичний метод, що дало змогу встановити особливості не лише виникнення, а й розвитку правових поглядів на розмежування публічного та приватного права.
У дисертації застосовувався системний метод дослідження, що дозволило комплексно розглянути розвиток вчень про розподіл права на публічне та приватне. За допомогою історико-порівняльного методу було здійснено зіставлення теорій українських вчених з відповідними вченнями російських та західноєвропейських науковців.
Формально-юридичний метод був застосований при оцінці й аналізі теорій розмежування права та формулюванні визначень і тез.
Для визначення поняття публічних і приватних правовідносин використовувалися положення теорії правовідносин, особливо щодо суб’єктів, підстав їх виникнення, зміни та припинення.
При написанні дисертації автор використав праці українських вчених ХІХ – початку ХХ століття: Азаревича Д.І., Берновського К., Бунге М.Х., Бошка В.І., Васьковського Є.В., Владимирського-Буданова М.Ф., Гамбарова Ю.С., Гредескула М.А., Гуляєва О.М., Дністрянського С.С., Дювернуа М.Л., Ерліха Є., Євтихієва О.Ф., Загурського Л.М., Золотницького В.Т., Іванішева М.Д., Канторовича Я.О., Карпова Ф., Кістяківського Б.О., Кобалевського В.Л., Кованько П.Л., Корецького В.М., Кукольника В.Г., Куплеваського М.О., Ландкофа С.Н. Лодія П.Д., Мазуренка Ю.П., Малініна М.І., Малицького О.Л., Мітіліно М.І., Мулюкіна О.С., Неволіна К.О., Окіншевича Л.О., Оршанського І.Г., Палієнка М.І., Пахмана С.В., Петражицького Л.Й., Платонова І.В., Покровського Й.О., Ренненкампфа М.К., Синайського В.І., Синіцина В., Сливицького В.І., Сокольського В.В., Спекторського Є.В., Фатєєва О.М., Тарановського Ф.В., Тарасова І.Т., Трубецького Є.М., Трублаєвича М., Цитовича М.М., Цитовича П.П., Чижова М.Ю., Шпилевського М.М., Юркевича П.Д.
Положення про публічне та приватне право більшості праць зазначених авторів вперше використано в дисертаційному дослідженні.
У дисертації використано положення і висновки сучасних досліджень з історії правової думки (Азаркіна М.М., Бабкіна В.Д., Бельського М.С., Бурана В.В., Бєліка В.П., Гавриленка О.А., Денисова В.Н., Депенчук Л., Ємельянової І.Є., Зоркіна В.Д., Касяненка Ю.Я., Ковальчука О.М., Кодана С.В., Куприць Н.Я., Лещенко Н.П., Марчука В.П., Матвєєвої Є.Б., Мачиніна І.Ф., Мироненка О.М., Морозової С.Є., Мушкет І.І., Петріва М.Й., Плотнієкса А.А., Скоткіної В.П., Скрипильова Є.А., Тихонова В.М., Цвіка М.В., Чиснікова В.М.).
В основу авторського розуміння приватного і публічного права лягли теоретико-правові праці Бандурки О.М., Батанова О.В., Гончарук О.В., Діденко Н., Колодія А.М., Котюка В.О., Мадіссона В.В., Мережка О.О., Пушкіна О.А., Рабіновича П.М., Рудої Н.А., Селіванова В.М., Скакун О.Ф., Ющика О.І.
Дослідження приватно-правових відносин, у тому числі цивільно-правових, Азимова Ч.Н., Бірюкова І.А., Дзери О.В., Довгерта А.С., Саніахметової Н.О., Сібільова М.М., Сироти І.М., Харитонова Є.О. та Шевченко Я.М. дозволили сформувати в роботі поняття приватного права.
А окремі роботи з господарського, адміністративного, трудового права, права соціального забезпечення та судового права Авер’янова В.Б., Болотіної Н.Б., Гайворонського В.М., Знаменського Г.Л., Куйбіди Р.О., Мамутова В.К., Старілова Ю.М., Тихомирова Ю.Я. та Харитонової О.І. допомогли сформувати розуміння публічного права та публічно-правових відносин.
Але слід зазначити, що в сучасній правовій науці відсутні роботи, у яких проводиться дослідження проблем розвитку вчень про розмежування
публічного та приватного права в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття.
Отже, наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим системним монографічним дослідженням усієї історії розвитку ідей співвідношення публічного і приватного права в українській юридичній думці ХІХ – початку ХХ століть.
Новизна дослідження також зумовлюється такими чинниками:
- комплексним аналізом особливостей співвідношення публічного і приватного права в умовах правової реформи в Україні;
- недостатньою кількістю робіт, у яких робиться спроба системного вирішення питання публічного та приватного права;
- залученням в науковий обіг джерел, які до цього часу не були об’єктом вивчення сучасних вітчизняних вчених
У результаті проведеного дослідження сформульовані положення, які виносяться на захист:
1. Уточнено критерії, відповідно до яких певні вчені можуть бути названі представниками правової думки України. Представниками української юриспруденції слід вважати осіб, які займалися викладацькою діяльністю або видавали свої книги в Україні або проживали за кордоном, але визнавали себе представниками української науки.
2. Встановлено, що започаткував дослідження публічного та приватного права у вітчизняній науці Володимир Золотницький у своїй праці „Природне право” (1764 рік), а останньою в досліджуваний період є робота Костянтина Берновського „Об’єкт права” (1931 рік).
3. Встановлено перелік вчених-юристів України, які займалися дослідженням питання співвідношення публічного та приватного права протягом ХІХ – на початку ХХ століття.
4. Обгрунтовано, що всі дослідження питань публічного і приватного права в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття доцільно поділяти на три
періоди:
а) І-а половина ХІХ століття характеризується розумінням
приватного права як права громадянського суспільства, а публічного права – як права, що випливає із суспільного договору між правителем та підданими;
б) ІІ-а половина ХІХ століття – початок ХХ століття (до 1917 року) ознаменовані зародженням та розвитком таких вчень про розмежування публічного та приватного права:
- індивідуалістична школа ставила на провідні ролі інтереси окремої особи та їх дотримання при поділі права на приватне та публічне;
- теорія соціального права, представники якої намагалися обґрунтувати можливість покращення правового становища осіб через об’єднання в окрему систему соціального права норм публічного і приватного права щодо становища окремої особи. Положенням та принципам соціального права, на їхнє переконання, мала підпорядкуватися система публічного і приватного права;
- релігійна школа філософії права стверджувала, що християнство дозволило подолати існуючі у праві крайнощі: публічне право наповнити індивідуалізмом, а приватне право зробити соціалізованим;
- теорія юридичної централізації та децентралізації зверталася до аналізу правового змісту відносин, становища їх учасників, способів реалізації ними суб’єктивних прав та обов’язків.
Здійснювався також розвиток традиційних західноєвропейських вчень (матеріальної теорії, формальної теорії, теорії інтересу, нормативної теорії, теорії суб’єкта).
в) 20-ті роки ХХ століття охарактеризовані боротьбою прихильників поділу права на публічне та приватне і представників теорії єдності системи права, яка з часом стала панівною у радянській правовій науці.
5. Доведено, що з використанням положень однієї теорії неможливо провести розмежування публічного і приватного права. Тому, виходячи з основних теорій, висунутих українськими вченими ХІХ – початку ХХ століття, сформульовано ознаки розмежування публічного та приватного права. Серед них:
а) розгляд публічного та приватного права не як відокремлених систем, між якими проведена різка межа, а як сукупність суспільних відносин, які постійно переходять з однієї якості в іншу та об’єднані в єдину систему нормативного регулювання (теорія єдності системи права);
б) відмінність суб’єктів відносин (Кукольник В.Г., Тарановський Ф.В.). Для визнання відносин публічно-правовими обов’язковим їх учасником має бути особа (фізична або юридична), яка вступає в них для здійснення притаманних їй публічно-владних повноважень. Приватні відносини характеризуються участю в них осіб, у тому числі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, які реалізують у них лише свою цивільну дієздатність;
в) розрізнення правового становища учасників відносин (теорія юридичної централізації та децентралізації). Публічні правовідносини характеризуються підпорядкуванням одних суб’єктів (приватних осіб або нижчестоящих владно-публічних органів) іншому суб’єктові владних повноважень, який має право визначати для підпорядкованих осіб порядок і підстави для реалізації їхніх прав (повноважень) та виконання обов’язків. У приватних відносинах присутня як правова, так і фактична рівність їх учасників;
г) відмінність змісту правовідносин (теорія юридичної централізації та децентралізації). У публічних відносинах, як правило, їх учасники можуть вчиняти такі дії і виконувати свої обов’язки лише в той спосіб, який прямо передбачений у законі (принцип імперативності). Диспозитивність приватного права означає можливість виникнення приватних прав та обов’язків у їх учасників із дій, які передбачені актами законодавства, а також із дій, які не передбачені законодавством;
ґ) відмінний характер правового захисту прав (формальна теорія). Особливості процесуальних правовідносин формуються виходячи зі змісту матеріальних публічних чи приватних відносин. Приватні відносини, для яких характерна рівність їх учасників, підлягають розгляду у суді на засадах безсторонності та повної реалізації змагальності й диспозитивності. Публічні правовідносини (кримінальні та адміністративні), зважаючи на існування підпорядкованості приватних осіб волі владних суб’єктів, реалізованій у публічних повноваженнях, мають розглядатися судом з огляду на всебічний захист прав фактично слабшої сторони у відносинах (приватної особи);
д) відношення суспільства до певного інституту визначає його місце у правовій системі (серед публічного чи приватного права) (Юркевич П.Д.)
6. З’ясовано значення розподілу права на публічне та приватне, яке полягає в необхідності додержання нормотворцем при врегулюванні суспільних відносин поряд з визначальним принципом правової держави (верховенства права) принципу „публічним відносинам – публічно-правовий інструментарій, а приватним відносинам – приватно-правовий метод”.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки дисертації поглиблюють знання вітчизняної правової науки з проблеми розмежування публічного та приватного права і можуть бути використані у подальших історико-правових та теоретико-правових дослідженнях цього питання.
Матеріали роботи можуть бути використані у навчальному процесі: лекціях і практичних заняттях з курсів теорії держави і права, філософії права, історії політичних і правових вчень, історії правової думки України, а також для підготовки підручників та посібників (окремих розділів) для поглиблення вивчення цієї проблематики. Окремі результати дослідження можуть бути корисними для проведення правової реформи в Україні.
Апробація результатів дослідження проводилася на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на лекційних та практичних заняттях юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка з курсів “Теорія права”, “Проблеми теорії права” та “Застосування правових норм”, при читанні лекцій у Академії суддів України для суддів та претендентів на посаду судді адміністративних судів, науково-практичних конференціях, конкурсах:
1) Всеукраїнському конкурсі наукових робіт з юридичних дисциплін за результатами 2002/2003 навчального року (перше місце);
2) Міжнародних науково-практичних конференціях студентів і аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 8-9 квітня 2004 року, 13-14 квітня 2005 року, 20-21 квітня 2006 року);
3) Міжнародній студентській науковій конференції “Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави” (м. Львів, 5-7 травня 2004 року);
4) Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 року);
5) Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми приватного права в умовах становлення національної економіки” (м. Київ, 10-11 грудня 2004 року) (третє місце);
6) Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 13-14 квітня 2005 р.);
7) IV Національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування” (м. Сімферополь - Ялта, 20-22 травня 2005 р.);
8) Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 року) (перше місце);
9) Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку” (м. Київ, 25-26 листопада 2005 року).
Висновки дисертаційного дослідження були апробовані автором при здійсненні аналізу проекту Кримінально-процесуального кодексу України (Банчук О. Реалізація засад кримінального судочинства в проекті нового Кримінально-процесуального кодексу України // Юридичний вісник України. – 30 серпня – 5 вересня 2003 р. – С. 6), дослідженні правової допомоги в Україні (Правова допомога: Зарубіжний досвід та пропозиції для України / Автори-упорядники О.А. Банчук, М.С. Демкова. – К.: Факт, 2004. – 336 с.), вивченні розвитку публічного права України (Розвиток публічного права в Україні. Доповідь за 2003-2004 роки / За загальною редакцією І.Б. Коліушка, Н.В. Александрової. – К.: Лікей, 2005. – 448 с.), дослідженні європейських стандартів судочинства (Банчук О.А., Куйбіда Р.О. Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод до процедури здійснення судочинства. – К.: “ІКЦ “Леста”, 2005. – 114 с.), вивченні шляхів реалізації правових реформ в Україні (Legal reforms in Ukraine: Materials of the Centre for Political and Legal Reforms / Editorship by Ihor Koliushko. – Kyiv, 2005. – 272 p.).
Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладено в 12 наукових публікаціях, у тому числі 5 фахових:
1. Банчук О. Погляди українських представників теорії соціального права (Шпилевського М.М. та Спекторського Є.В.) на проблему розмежування публічного і приватного права // Міжнародна студентська наукова конференція “Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави” 5-7 травня 2004 року. Тези доповідей. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. – 2004. – С. 37-39;
2. Банчук О.А. Погляди Й.О. Покровського на розмежування публічного і приватного права та їх значення для сучасності // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004 року). – Хмельницький: В-во ХУУП, 2004. – С. 6-7;
3. Банчук О.А. Поділ права на публічне і приватне: теоретичний постулат чи вимога часу? // Збірник тез доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми приватного права в умовах становлення національної економіки”. – К.: Асоціація студентів-правників юридичного факультету Київського національного імені Тараса Шевченка, 2004. – С. 11-12;
4. Банчук О. Теорія юридичної централізації та децентралізації Петражицького – Покровського як критерій розмежування публічного і приватного права // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 12. – С. 69 – 72;
5. Банчук О.А. Дослідження проблеми розмежування публічного і приватного права в українській правовій думці 20-х років ХХ століття // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - № 1 (39). – С. 116 – 122;
6. Банчук О. Погляди українських представників теорії соціального права на проблему розмежування публічного і приватного права // Право України. – 2005. – № 2. - С. 118-120.
7. Банчук О.А. Загальна характеристика основних теорій розмежування публічного та приватного права // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жовтня 2005 року): У 3-х частинах: Частина перша: “Загальнотеоретичні та історичні правові науки. Конституційне право”. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. – С. 4-6.
8. Банчук О.А. Новації українського законодавства та питання розмежування публічного та приватного права (на прикладі Кодексу адміністративного судочинства) // Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку: Збірник тез Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів (25-26 листопада 2005 року). – Київ-Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. – С. 11-12.
9. Банчук О. Сучасне значення розмежування приватного та публічного права в Україні // Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку: Збірник тез Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів (25-26 листопада 2005 року). – Київ-Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. – С. 7-9.
10. Банчук О. Загальні ознаки публічно-правових спорів, підсудних адміністративним судам // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь, 2005. – Спеціальний випуск: у 2 ч. – Ч. 2. – С. 12-17.
11. Банчук О.А. Питання розмежування публічного та приватного права в правовій думці України першої половини ХІХ століття // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 30. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – C. 154-160.
12. Банчук О.А. Публічно-правові відносини: сутність та ознаки. Публічно-правовий спір // У кн.: Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посібник / За заг. редакцією Куйбіди Р.О., Шишкіна В.І. – К.: Старий світ, 2006. – С. 101-116.
Структура роботи побудована за проблемно-хронологічним принципом та зумовлена метою і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (які включають 10 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (281 найменування).
Повний обсяг дисертації складає 213 сторінок, з них – 26 сторінок займає список використаних джерел.

bibliography

ВИСНОВКИ

Унаслідок проведеного дисертаційного дослідження можна зробити такі висновки:
1. Обгрунтовано необхідність системного вивчення поглядів вітчизняних науковців ХІХ – початку ХХ століття на розмежування публічного та приватного права з метою подолання недостатньої комплексності нинішніх досліджень цієї проблеми і використання всього арсеналу сучасної юридичної методології для вирішення цієї наукової проблеми. У дореволюційний період науковці зробили неоціненний внесок у процес вивчення цього питання, висунувши цілий ряд оригінальних і самобутніх теорій, що не в останню чергу пояснюється їхнім намаганням пристосувати це вчення до національних особливостей держави і права.
2. Уточнено критерії віднесення певного вченого до правової думки України:
1) викладацька або наукова робота особи в навчальних чи наукових закладах на території України, або
2) видання своїх праць на території України, або
3) викладацька або наукова робота особи в навчальних чи наукових закладах за межами України (в країнах Західної Європи та Америки), а також видання своїх праць за кордоном, але ідентифікація себе як представника українського народу.
3. Встановлено, що започаткування досліджень публічного та приватного права у вітчизняній юриспруденції слід пов’язувати з працею професора Золотницького Володимира Трохимовича „Природне право” („Скорочене природне право, вибране з різних авторів для користі російського суспільства”) 1764 року. Останньою працею досліджуваного періоду української правової думки, у якій аналізуються питання розмежування приватного та публічного права, є книга Костянтина Берновського „Об’єкт права” (1931 рік).
4. З’ясовано, що дослідженням питання співвідношення публічного та приватного права протягом ХІХ – на початку ХХ століття в Україні займалися: Азаревич Д.І., Берновський К., Бунге М.Х., Бошко В.І., Васьковський Є.В., Владимирський-Буданов М.Ф., Гамбаров Ю.С., Гредескул М.А., Гуляєв О.М., Дністрянський С.С., Дювернуа М.Л., Ерліх Є., Євтихієв О.Ф., Загурський Л.М., Золотницький В.Т., Іванішев М.Д., Канторович Я.О., Карпов Ф., Кістяківський Б.О., Кобалевський В.Л., Кованько П.Л., Корецький В.М., Кукольник В.Г., Куплеваський М.О., Ландкоф С.Н., Лодій П.Д., Мазуренко Ю.П., Малінін М.І., Малицький О.Л., Мітіліно М.І., Мулюкін О.С., Неволін К.О., Окіншевич Л.О., Оршанський І.Г., Палієнко М.І., Пахман С.В., Петражицький Л.Й., Платонов І.В., Покровський Й.О., Ренненкампф М.К., Синайський В.І., Синіцин В., Сливицький В.І., Сокольський В.В., Спекторський Є.В., Фатєєв О.М., Тарановський Ф.В., Тарасов І.Т., Трубецькой Є.М., Трублаєвич М., Цитович М.М., Цитович П.П., Чижов М.Ю., Шпилевський М.М., Юркевич П.Д.
5. Встановлено, що всі дослідження питань публічного і приватного права в Україні, виходячи з проблемно-хронологічного підходу, їхнього характеру та змісту отриманих наукових висновків можуть бути розподілені на три періоди:
1) І-а половина ХІХ століття, яка характеризується розумінням приватного права як права громадянського суспільства, а публічного права як права, що випливає із суспільного договору між правителем та підданими. Різницю між підсистемами права (публічною та приватною) виводили з відмінностей суб’єктивних прав осіб. Вважалося, що в разі участі особи в приватних відносинах, вона здійснює реалізацію суб’єктивних приватних прав, які беруть свій початок з природних прав. А за участі в публічних відносинах особа використовує свої суб’єктивні публічні права, які мають за основу права, виписані у суспільному договорі;
2) ІІ-а половина ХХ століття – початок ХХ століття (до 1917 року) ознаменована як зародженням самобутніх, національних вчень про розмежування публічного та приватного права, так і подальшим розвитком традиційних західно-європейських вчень (матеріальної теорії, формальної теорії, теорії інтересу, нормативної теорії, теорії суб’єкта, теорії санкції). В Україні значного поширення набули такі вчення: індивідуалістична школа (Ренненкампф М.К., Малінін М.І., Пахман С.В., Оршанський І.Г., Гамбаров Ю.С., Дювернуа М.Л., Мулюкін О.С.) теорія соціального права (Шпилевський М.М., Спекторський Є.В., Ерліх Є., Гредескул М.А., Кістяківський Б.О.), релігійна школа філософії права (Юркевич П.Д., Трубецькой Є.М., Тарановський Ф.В.), теорія юридичної централізації та децентралізації (Васьковський Є.В., Петражицький Л.Й., Покровський Й.О.);
3) 20-ті роки ХХ століття охарактеризовані боротьбою двох протилежних напрямків досліджень:
а) прихильників поділу права на публічне та приватне, та
б) прихильників теорії єдності системи права.
Наслідком цього нерівного протистояння стала перемога теорії єдності, яка була вираженням політичних поглядів керівників країни.
6. На підставі досліджень українських вчених ХІХ – початку ХХ століття уточнено існуючу різницю між приватним та публічним правом. Встановленню приватності чи публічності відносин допоможе розгляд публічного та приватного права не як відокремлених систем, між якими проведено різку межу, а як сукупності суспільних відносин, які постійно переходять з однієї якості в іншу та об’єднані в єдину систему нормативного регулювання (теорія єдності системи права).
На наш погляд, при розмежуванні потрібно враховувати комплекс критеріїв:
1) відмінність суб’єктів відносин. Для визнання відносин публічно-правовими необхідно, щоб їх обов’язковим учасником була особа, яка бере участь у них для здійснення наданих їй владних повноважень (Кукольник В.Г., Тарановський Ф.В.). Приватноправові відносини характеризуються участю в них осіб, у тому числі й органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що реалізують у них лише свою цивільну правоздатність;
2) розрізнення правового становища учасників відносин (теорія юридичної централізації та децентралізації). Публічно-правові відносини характеризуються підпорядкуванням одних суб’єктів (приватних осіб або підпорядкованих органів) іншому суб’єктові, що наділений владними повноваженнями і який має право визначати для підпорядкованих осіб порядок і підстави для реалізації їхніх прав (повноважень) та виконання обов’язків. У приватноправових відносинах, як правило, відсутнє підпорядкування одного учасника іншому. Учасники цих відносин підпорядковуються лише вимогам законів;
3) відмінність в методі регулювання правовідносин (теорія юридичної централізації та децентралізації). У публічно-правових відносинах, як правило, їх учасники можуть діяти лише у випадках і в спосіб, що визначені законом. У цьому полягає метод імперативності. Приватноправові відносини засновані на диспозитивності: учасники цих відносин можуть діяти за власною ініціативою та у вибраний ними спосіб, що не суперечить закону;
4) відмінний характер правового захисту прав (формальна теорія). Особливості процесуальних правовідносин формуються, виходячи зі змісту матеріальних публічних чи приватних відносин. Приватні відносини, для яких характерна рівність їх учасників, підлягають розгляду в суді на засадах безсторонності та повної реалізації змагальності й диспозитивності. Публічні правовідносини (кримінальні та адміністративні) через те, що є підпорядкованість приватних осіб волі владних суб’єктів, реалізованій у публічних повноваженнях, мають розглядатися судом з огляду на всебічний захист прав фактично слабшої сторони у відносинах (приватної особи).
Названі критерії у своїй сукупності дозволяють визначити в кожному конкретному випадку, чи є ті або інші відносини публічно-правовими чи приватноправовими.
Насамкінець, у процесі встановлення приватності або публічності відносин, відповідно, потреби врегулювати їх певними способами залежить від відношення суспільства до певного інституту, його місця і подальшої ролі в суспільному житті (Юркевич П.Д.).
7. Крім наукового значення, питання розподілу права на публічне та приватне стало нині дуже важливим для процесів правотворення та правозастосування. При правотворенні, зокрема законотворенні, мають дотримуватися відповідні критерії розмежування і вони можуть набути такого самого значення, як і принцип верховенства права. Принцип існування приватного і публічного права означає, що приватні за своєю природою відносини не можуть бути врегульовані на основі методу і принципів публічного права, а публічні відносини – за допомогою приватно-правових методів.
При правозастосуванні фізичні та юридичні особи, насамперед - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, посадові і службові особи, мають усвідомлювати існування загально-дозвільного принципу („дозволено все, що прямо не заборонено у законі”) у приватних відносинах та спеціально-дозвільного („дозволено тільки те, що прямо передбачено у законі”) у публічних відносинах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року, № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року, № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 49. - Ст. 272.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44. - Ст. 356.
4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року, № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст. 144.
5. Цивільний процесуальний кодекс України вiд 18 березня 2004 року, № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - (№№ 40-42). – Ст. 492.
6. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року, № 2747-IV // Офіційний вісник України. – 2005. - № 32. – Cт. 1918.
7. Проект Кримінально-процесуального кодексу України № 3456-д від 18 листопада 2005 р. // http://gska2.rada.gov.ua:7777/pls/zweb/webproc4_1
?id=&pf3511=15041.
8. Авер’янов В.Б. Кобалевський Володимир Лукич // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 2004. – Т.6: Т-Я. – С. 626.
9. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. Колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Юридична думка, 2004. – 584 с.
10. Азаревичъ Д.И. Система римскаго права. – СПб., 1887. – Т.1. – 484 с.
11. Азаркин Н.М. История юридической мысли России: Курс лекций. – М.: Юридическая литература, 1999. – 572 с.
12. Азимов Ч. Поняття і зміст приватного права // Вісник Академії правових наук. -1998. – № 3. - С. 50–58.
13. Академічна юридична думка / І.Б. Усенко, Т.І. Бондарук (уклад.); Ю.С. Шемшученко (ред.); НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 1998. – 503 с.
14. Андрейцев В.І., Ковальчук Т.Г. Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 2004. – Т. 6: Т-Я. – С. 484-485.
15. Андрейцев В.І., Короткий В.А. Микола Іванішев. – К., 1999. – 219 с.
16. Андрейцев В.І. Спекторський Євген Васильович // ALMA MATER: Університет св. Володимира напередодні та в добу Української революції. 1917-1920. Матеріали, документи, спогади. У 3-х кн. / Упоряд. В.А. Короткий, В.І. Ульяновський. - Кн.1: Університет св. Володимира між двома революціями. – К.: Прайм, 2000. – С. 21-22.
17. Андрусяк Т.Г. Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 2004. – Т. 6: Т-Я. – С. 485.
18. Аренсъ Г. Юридическая энциклопедія или изложеніе о правѣ и государствѣ на основаніи принциповъ этической філософіи права. – СПб., 1863. – 524 с.
19. Бабкін В.Д., Усенко І.Б. Нарис історії розвитку загальної теорії держави і права, філософії та енциклопедії права // Антологія української юридичної думки: В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Том 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права /Упорядники: В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко, Н.М. Пархоменко; відп. редактори В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко. – К., Видавничий дім “Юридична книга”, 2002. – С. 9-43.
20. Бакіров В.С. Юридичний факультет Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 2004. – Т. 6: Т-Я. – С. 487.
21. Банчук О. Реалізація засад кримінального судочинства у проекті нового Кримінально-процесуального кодексу України // Юридичний вісник України. – 30 серпня – 5 вересня 2003 року. – С. 6.
22. Бельский Н.С. Ученый-административист В.Л. Кобалевский: жизнь, труды, основне научные положение (К 110-летию со дня рождения) // Государство и право. – 2002. - № 12. – С. 81-88.
23. Берновский К. Об’ект права. – Х., 1931. – 134 с.
24. Берновський К. Цивільне право. – Х.: Юридичне Вид-во Наркомюсту УССР, 1929. – 98 с.
25. Биографический словарь профессоровъ и преподавателей императорскаго Университета св. Владимира. – К., 1884.
26. Бірюков І. Предмет і метод приватного права // Право України. – 2002. - № 3. – С. 34–37.
27. Болотіна Н. Соціальне право України: окремі теоретичні проблеми формування та розвитку // Право України. – 2000. - № 12. – С. 24-27.
28. Бошко В.И. Очерки развития правовой мысли (от Хаммураби до Ленина). – Х.: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1925. – 570 с.
29. Бунге Н.Х. Поліцейское право. - Т. 1 - К. 1869. – 334 с.
30. Буран В.В. Платонов Іван Васильович // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 2004. – Т. 6: Т-Я. – С. 658.
31. Буран В.В., Чисніков В.М. Тарасов Іван Трохимович // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 2004. – Т. 6: Т-Я. – С. 20.
32. Васильєв А.С. Юридичний факультет Одеського державного університету // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 2004. – Т. 6: Т-Я. – С. 486.
33. Васьковскій (Евгеній Владимировичъ) // Большая енциклопедія. Подъ ред. С.Н. Южакова и проф. П.Н. Никонова. Четвертый томъ. Бугуруаганскій уѣзд – Византійское право. – СПб., 1902. – С. 446.
34. Васьковскій Е.В. Учебникъ гражданскаго права. – Вып. 1. – Спб., 1894. – 189 с.
35. Вільнянський С.Й. Радянське цивільне право. [Учб. посібник для студентів юридичних фак. вузів]. – ч. 1. – Х.: Вид-во Харківського університету, 1966. – 320 с.
36. Владимирский-Будановъ М.Ф. Обзоръ исторіи русскаго права. – Вып. 1. Исторія русскаго государственнаго права. – К., 1886. – 225 с.
37. Гайворонський В. Цивільне законодавство: від нічого “приватного” до нічого “публічного” // Вісник Академії правових наук. - 1997. – № 4. – С. 91-100.
38. Гамбаровъ Ю.С. Курсъ гражданскаго права. Томъ 1. Часть общая. – СПб., 1911. – 780 с.
39. Гамбаровъ Ю.С. Свобода и ее гарантия. – СПб., 1910. – 279 с.
40. Гамбаровъ (Юрий Степановичъ) // Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ Х. Гальбергъ – Германій. – СПб., Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1892. - С. 55-56.
41. Гессенъ І.В. Основныя проблемы гражданскаго права // Право. - № 4. – 1916. – С. 234-245.
42. Гимназія высшихъ наукъ и лицей кн. Безбородько. - СПб., 1881. – 156 с.
43. Гойхбаргъ А.Г. Новое о нѣмецкомъ землевладѣніи // Право. - № 2. – 1916. – С. 111-121.
44. Гойхбарг А. Очерки преобразования земельного и гражданского права в буржуазных государствах. - М., 1925. – 176 с.
45. Гойхбарг А. Хозяйсвенное право РСФСР. – М., 1929. – 224 с.
46. Голубевъ Н. Значеніе теоріи общественнаго права для науки административнаго права // Юридическія записки. – 1914. – Вып. ІІІ (ХХІ). – С. 337 – 354.
47. Гончарук О.В. Дихотомія права: право публічне та право приватне // Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К., 2004. –19 с.
48. Гражданский кодекс советских республик. Текст и практический комментарий под редакцией проф. Ал. Малицкого. – Изданье третье, исправ. и доп. – Х., 1927. – 774 с.
49. Гредескулъ Н.А. Лекціи по общей теоріи права. – Спб., 1909. – 317с.
50. Гредескулъ Н.А. Г. Петражицкій и его политика права // Записки Харьковскаго университета. – 1900. - № 3. – 34 с.
51. Гредескулъ Н.А. Современные вопросы права. – Х., 1906. – 53 с.
52. Гредескул (Николай Андрееевич) // Энциклопедический словарь русского библиографического института Гранат. - Том семнадцатый. Греция – Дарвин. – С. 6*.
53. Гуляевъ А.М. Русское гражданское право. Обзоръ действующего законодательства и проектъ гражданскаго уложенія: Пособіе къ лекциямъ. Издание 2-е, доп. – СПб., 1911. – 472 с.
54. Данилів В.-Ю. Солідарність і солідаризм / І. Андрущенко, Д. Павлюк (пер. з нім.). – К.: “Видавничий дім “КМ Academia”, 2000. – 146 с.
55. Демирли М.А.о. Право и история: эпистомологическое исследование: Опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко-правового познания. – СПб.: Издательство С.-Петербурского университета, 2002. – 454 с.
56. Денисов В.Н. Корецький Володимир Михайлович // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 2: К-М. – С. 349-350.
57. Депенчук Л. Богдан Кістяківський. – К.: Основи, 1995. – 174 с.
58. Дигесты Юстиниана: Избранные фрагменты / Пер. и примеч. М.С. Перетерского; Отв. ред. Е.А. Скрипилев. – М.: Наука, 1986. – 456 с.
59. Добриянов В.С. Методологические проблемы теоретического и исторического познания. – М., 1968. – 318 с.
60. Довгерт А. Система приватного права та структура проекту нового Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997. - Число 1 (6)’ 1997. - С. 16-28.
61. Дюги Л. Конституціонное право. Общая теорія государства / Переводъ приватъ-доцентовъ Московскаго университета А. Ященко, В. Краснокутскаго и Б. Сыромятникова. Съ предисловіями къ русскому переводу проф. П. Новгородцева и автора. - М., 1908. – 957 с.
62. Дюги Л. Общие преобразование гражданского права со времени Кодекса Наполеона. – М., 1919. – 110 с.
63. Дювернуа (Николай Львовичъ) // Большая енциклопедія. Подъ ред. С.Н. Южакова и проф. П.Н. Никонова. Девятый томъ. Духовенство – Идское поле. – СПб., 1902. – С. 54.
64. Дювернуа Н.Л. Изъ курса лекцій по гражданскому праву. Введеніе и часть общая / Ученіе о лицах: І, лица физические / По запискамъ слушателей. испр. и доп. Н.Л. Дювернуа. – СПб., 1889. – 320 с.
65. Дювернуа Н.Л. Чтенія по гражданскому праву. Томъ І. Введеніе и часть общая (выпускъ І-й). 3-е изданіе. – СПб., 1898. – 320 с.
66. Дябло В. Мазуренко Ю.П. Система права переходного периода. Опыт систематики. – Х., 1925. (Рецензия) // Советское право. - № 1. – 1926. – С. 113-114.
67. Дьяконовъ М. Неволинъ (Константинъ Алексеевичъ) // Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ ХХА. Наказный атаманъ – Неясыти. – СПб., Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1897. – С. 801 – 803.
68. Евтихиев А.Ф. Основы советского административного права. – Х., 1925. – 334 с.
69. Євтихієв О.Ф. Основи радянського адміністративного права. – Х., 1928. – 296 с.
70. Еллинекъ Г. Право современнаго государства. - Томъ 1: Общее ученіе о государствѣ. – СПб., 1908. – 599 с.
71. Емельянова И.Е. “Общественное право” В.Н. Лешкова // Правоведение. – 1986. - № 6. – С. 69-78.
72. Иванишевъ Н.Д. Разсужденіе объ идеѣ личности въ древнемъ правѣ богемскомъ и скандинавскомъ // В кн.: Сочиненіе Иванишева Н.Д., изданныя иждивеніем Университета Св. Владиміра / Подъ редакцій профессора А.В. Романовича-Славатинскаго и бібліотекаря К.А. Царевскаго. – К., 1876. – С. 86-101.
73. Іерингъ Р. Цѣль в правѣ. І-й томъ. Перев. В.Р. Лицкаго, Н.В. Муравьева, Н.Ф. Дерюжинскаго, подъ ред. В.Р. Лицкаго. – СПб., 1881. – 412 с.
74. Загурскій Л.Н. Опытъ исторіи юридическаго факультета императорскаго Харьковскаго Университета. – Х., 1906. – 192 с.
75. Загурскій Л.Н. Элементарный учебникъ римскаго права. Общая часть. 3-е исправленное и доп. изд. Вып. 1. – Х., 1897. – 242 с.
76. Знаменский Г.Л. Общественный хозяйственный порядок и законодательство // Государство и право. – 1994. - № 4. – С. 61-69.
77. Знаменский Г.Л. Хозяйственное законодательство Украины. – К., 1994. – 56 с.
78. Золотницкий В. Сокращеніе естественнаго права, выбранное изъ разныхъ Авторовъ для пользы россїйскаго Общества. – СПб., 1764. – 148 с.
79. Золотницкий (Владиміръ Трофимовичъ) // Новый энциклопедическій словарь. Восемнадцатый томъ. Жукова – Ивница. – СПб., Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1915. - С. 782.
80. Зорькин В.Д. Позитивистские теории права в России. – М.: Изд-во МГУ, 1978. – 269 с.
81. Исторія университета св. Владимира. – К., 1884.
82. Кавелинъ К. Что есть гражданское право и гдѣ его прѣдѣлы? Одинъ изъ современныхъ юридических вопросовъ. - СПб., 1864. – 152 с.
83. Канторович Я.О. Основні ідеї цивільного права. – Х., 1928. – 310с.
84. Канторович Я.А. Правовые основы хозяйственного строя СССР. – Л.: Наука и Школа, 1925. – 231 с.
85. Карповъ Θ. Объ отношеніи законовъ Государственнаго Благоустройства и Благочинія къ законамъ Гражданскимъ // Опыты въ сочиненіяхъ студентовъ Императорскаго Харьковскаго Университета. – Томъ 1-й. – Х., 1846. – С. 321 – 344.
86. Касяненко Ю.Я., Гавриленко О.А., Бєлік В.П. Євтихієв Олександр Федорович // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 2: Д-Й. – С. 405.
87. Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых исследований. – М.: Мысль, 1986. – 330 с
88. Кечекьян С.Ф. К вопросу о различии частного и публичного права. – Х., 1927. – 26 с.
89. Кечекьян С.Ф. Методологические вопросы истории политических учений // Вопросы философии. – 1962. - № 2. – С. 86-98.
90. Кистяковскій Б.А. Государство правовое и соціалистическое // Вопросы философіи и психологіи. – ноябрь-декабрь, 1906. – Кн. V (85). – С. 469-507.
91. Кистяковскій Б.А. Социальные науки и право. – М., 1916. – 704 с.
92. Кистяковскій (Богданъ Александровичъ) // Новый энциклопедическій словарь. Двадцать первый томъ. Каринтинъ – Кноррингъ. – Петроградъ. Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1916. - С. 668.
93. Київський університет ім. Т.Г. Шевченка. Розвиток науки в Київському університеті за сто років / Відп. ред. М.А. Кушнарьов. - К., 1935. – 294 с.
94. Кобалевский В. Очерки советского административного права. – Х., 1924. – 74 с.
95. Кобалевский В. Очерки советского административного права.: Учеб. пособие. – Х., 1924. – 258 с.
96. Кобалевский В. Советское административное право. – Х., 1929. – 420 с.
97. Ковалевскій М. Историко-сравнительный методъ въ юриспруденціи и приѣмы изучения исторіи права. – М., 1880. – 74 с.
98. Ковальченко М.Д. Методы исторического исследования. – М., 1987. – 439 с.
99. Ковальчук О.М. Розвиток теорії права у Київському університеті в ХІХ – на поч. ХХ ст. // Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2002. – 19с.
100. Кодан С.В. Школа профессоров российского права М.М. Сперанского // Государство и право. – 2003. - № 9. – С. 88 – 95.
101. Кодифікація приватного (цивільного) права України / А.С. Довгерт, О.А. Підопригора, Д.В. Боброва та ін.; А.С, Довгерт (ред.). – К. 2000. – 336 с.
102. Козин Н.Г. Познание и историческая наука. – Саратов, 1980. – 243 с.
103. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
104. Корецкий В.М. Международное хозяйственное право (1924 г.) // Корецкий В.М. Избранные труды: В 2-х кн. / Редкол.: В.Н. Денисов (гл. ред); АН УССР. Ин-т государства и права. – К.: Наукова думка, 1989. - Кн. 1. – С. 124–145.
105. Корнилов Ф.Д. Юридический догматизм и диалектический материализм. – Саратов, 1925. – 81 с.
106. Котюк В.О. Основи держави і права: Навч. посібник. - 3 вид. - К.: Атіка, 2001. – 430 с.
107. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
108. Куйбіда Р.О. Реформування правосуддя в Україні: стан та перспективи: Монографія. – К.: Атака, 2004. – 288 с.
109. Кукольникъ В. Россійское частное гражданское право. - Ч.1. - Спб., 1815. – 368 с.
110. Кукольникъ (Василій Григорьевичъ) // Новый энциклопедическій словарь. Двадцать третій томъ.– Петроградъ, Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1916. - С. 602.
111. Куплеваский Н.О. Русское государственное право. – Т.1-й. – Х., 1894. – 358 с.
112. Куплеваский (Николай Осиповичъ) // Новый энциклопедическій словарь. Двадцать третій томъ.– Петроградъ, Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1916. - С. 667.
113. Куприц Н.Я. Из истории государственно-правовой мысли дореволюционной России (ХІХ в.). – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 168 с.
114. Куприц Н.Я. Из истории науки советского государственного права.– М.: Юрид. лит., 1971. – 274 с.
115. Ландкоф С. Господарсько-адміністративне право. – Х., 1931. – 240 с.
116. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. – К., 1941. – 192 с.
117. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. - 2-е вид. – К., 1948. – 424 с.
118. Ландкоф С.Н. Радянське право: Підручник. – К., 1967. – 455 с.
119. Лаппо-Данилевскій А.С. Методологія исторіи. – СПб., 1913. – 799 с.
120. Ленин В.И. Письмо в Политбюро ЦК РКП (б) о гражданском кодексе РСФСР. 22 февраля 1922 года // В кн.: Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – Изд. 5-е. – Т. 44. – М.: Издательство политической литературы, 1982. – С. 400.
121. Ленин В.И. Письмо Д.И. Курскому. О задачах Наркомюста в условиях новой экономической политики. 20 февраля 1922 года // В кн.: Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – Изд. 5-е. – Т. 44. – М.: Издательство политической литературы, 1982. – С. 396-400.
122. Ленин В.И. Письмо Д.И. Курскому с замечаниями на проект Гражданского кодекса. 28 февраля 1922 года // В кн.: Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – Изд. 5-е. – Т. 44. – М.: Издательство политической литературы, 1982. – С. 411-412.
123. Лешковъ В. О законахъ благоустройства и благочинія, или что такое Полиція? // Москвитянинъ. – 1843. - № 5. - С. 83-108.
124. Лешковъ В. Русскій народъ и государство. Исторія русскаго общественнаго права до XVIII вѣка. – М., 1858. – 612 с.
125. Лещенко Н.П., Морозова С.Є. Ландкоф Самуїл Наумович // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 2001. – Т. 3: К-М. – С. 450.
126. Лозинський М. Антін Менгер і його соціально-політичні твори. – Львів, 1907. – 80 с.
127. Лодій (Петръ Дмитриевичъ) // Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ ХVІІА. Ледье – Лопаревъ. - СПб., Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1896. - С. 907.
128. Лодій П. Θеорія общихъ правъ, содержащая в себе философское учение о естественномъ всеобщемъ государственномъ правѣ. - СПб., 1828. – 210 с.
129. Луковская Д.И. Политические и правовые учения: историко-теоретический аспект. – Л., 1985. – 161 с.
130. Мадіссон В.В. Основи філософії приватного права: Навч. посібник/ Науково-дослідний ін-т приватного права і підприємництва АПрН України. – К.: Школа, 2004. – 143 с.
131. Мазуренко Ю.П. Система права переходного периода. Опыт систематики. – Х., 1925. – 43 с.
132. Мазуренко Ю.П. Система права переходного периода. Опыт систематики. – Х., 1925. (Рецензия) // Революция права. – 1927. - № 1. – С. 219- 220.
133. Майнцъ К. Историческое введеніе въ элементарный курсъ системы римскаго права / Пер. с нем. под ред. и с допол. А. Н. Стоянова. – Х., 1889. – 494 с.
134. Малининъ М.И. Къ вопросу объ основныхъ принципахъ гражданскаго права и гражданскаго уложения. – Одесса, 1882. – 21 с.
135. Мамутов В. До питання про поняття приватного права // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - № 2. – С. 58-61.
136. Маркевичъ А.И. Двадцатипятилетие императорскаго Новороссийскаго университета. – О., 1890.
137. Марчук В.П., Скоткіна В.П. Ерліх (Ehrlich) Євген // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 1999. – Т. 2: Д-Й. – С. 364-365.
138. Мачинин И.Ф. Гурвич Георгий // Антология мировой правовой мысли: В 5 т. / Г.Ю. Семюгин (руководитель науч. проекта); Национальный общественно-научный фонд. – М.: Мысль, 1999. – Том ІІІ. Европа. Америка: XVII – XX вв. – С. 656-657.
139. Мейеръ Д.И. Русское гражданское право. – Изданные по запискамъ слушателей подъ редакціей А. Вицына. - 3-е изданіе. - СПб., 1864. – 789 с.
140. Менгеръ А. Новое ученіе о государствѣ / Перев. с нем. под ред. Б. Кистяковскаго. – СПб., 1905. – 357 с.
141. Мережко О.О. Приватне право // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 5: П-С. – С. 87.
142. Методологія приватного права: Зб. наук. пр.: За матеріалами наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 травня 2003 р. / О.Д. Крупчан та ін. (ред.); Академія правових наук та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480 с.
143. Методология социалистического правоведения: Учебное пособие / А.В. Сурилов, Л.Д. Долгополова, О.Е. Ежова. – К.: УМВК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 52 с.
144. Мироненко О.М. Трубецькой Євген Миколайович // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 2004. – Т. 6: Т-Я. – С. 143.
145. Мітіліно М.І. Торговельне правознавство. – К., 1925. – 280 с.
146. Мулюкинъ А.С. Объ индивидуализмѣ древняго русскаго гражданскаго права. – О., 1911. – 18 с.
147. Мушкет И.И., Матвеева Е.Б. Обоснование теории общественного права в книге В.Н. Лешкова “Русский народ и государство. История русского общественного права до ХVII в.” // История государства и права. – 2000. - № 3. – С. 7-10.
148. Наумов И. Роль и значение правовых форм в переходной период // Советское право. – 1926. - № 5. – С. 27-30.
149. Неволинъ К. Исторія россійскихъ гражданскихъ законовъ. - Т. 1. - СПб., 1851 – 456 с.
150. Неволинъ К. Энциклопедія законовѣденія. - Т. 1-2. - К., 1839-1840.
151. Нерсесянц В.С. История и современность (об укреплении взаимосвязей юридических дисциплын исторического и теоретического профиля) // Методология историко-правовых исследований / Отв. ред. Гулиев В.Е. – М., 1980. – С. 40-46.
152. Нерсесянц В.С. Логическое и историческое в познании государства и права // Методологические проблемы советской юридической науки / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Наука, 1980. – С. 161-179.
153. Нечаевъ В. Оршанскій (Илья Григорьевичъ) // Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ ХХІІ. Опека – Оутсайдеръ. – СПб., Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1897. - С. 230.
154. Нечаевъ В. Пахманъ (Семенъ Викентьевичъ) // Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ ХХІІІ. Патенты на изобрѣтенія – Петропавловскій. – СПб., Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1898. - С. 57–58.
155. Нечаевъ В. Петражицкій (Левъ Іосифовичъ) // Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ ХХІІІ. Патенты на изобрѣтенія – Петропавловскій. - СПб., Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1898. - С. 447 – 448.
156. Нечаевъ В. Покровскій (Іосифъ Алексеевичъ) // Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ ХХIV. Повелительное наклоненіе – Полярные координаты. – СПб., Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1898. - С. 248.
157. Нольде А. Очередныя вопросы в литературѣ гражданскаго права // Вѣстник гражданскаго права. - № 2. – 1916. – С. 145–165.
158. Окіншевич Л. Вступ до науки про право і державу. – Мюнхен, 1987. – 223 с.
159. Оршанский И.Г. Изслѣдованія по русскому праву. – СПб., 1892. – 537 с.
160. Павлова Г.Е. Организация науки в России в первой половине ХІХ в. / АН СССР. Ин-т истории естествознания и техники; Отв. ред. С.Р. Микулинский. - М.: Наука, 1990. – 239 с.
161. Паліенко Н.И. Ученіе о существе права и правовой связанности государства. – Х., 1908. – 342 с.
162. Пахманъ С.В. Къ вопросу о предметѣ и системѣ русскаго гражданскаго уложеніе // Журналъ гражданскаго и уголовнаго права. – 1882. – Кн. 8. – С. 193-222.
163. Пахманъ С.В. О значеніи личности въ области гражданскаго права. – СПб., 1883. – 32 с.
164. Пахманъ С.В. О современномъ движеніи въ наукѣ права // Журналъ гражданскаго и уголовнаго права. – 1882. - № 3. – С. 1 – 68.
165. Петражицкій Л.І. Предисловіе и введеніе въ науку политики права // Университетскіе извѣстія. – К., 1896. - № 8, августъ. – С. І – XCIX.
166. Петражицкій Л.І. Теорія права и государства въ связи съ теорией нравственности. – Изд. 2-ое, испр. и доп. – Т. ІІ. - Спб., 1909. – 319 – 758 с.
167. Петрів М.Й. Наукові праці українських правників в галузі права в Чехо-Словацькій Республіці в 1927-1940 р.р.: Бібліографічний покажчик. – К.: Львів, 1998. – 62 с.
168. Платоновъ И.В. Вступительныя понятія въ ученія о благоустройствѣ и благочиніи государственномъ. – Х., 1856. – 143 с.
169. Плотниекс А.А. Становление и развитие советской правовой мысли. – Рига, 1978. - 378 с.
170. Покровскій И.А. Желательная постановка гражданскаго права в изученіи и преподаваніи. – К. 1896. – 19 с.
171. Покровскій И.А. Исторія римскаго права. – Петроград, 1913. – 577 с.
172. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – 353 с.
173. Правова допомога: Зарубіжний досвід та пропозиції для України/ Автори-упорядники О.А. Банчук, М.С. Демкова. – К.: Факт, 2004. - 336 с.
174. Протасов В.Н. Основы общеправовой процессуальной теории. – М.: Юрид. лит., 1991. – 144 с.
175. Пушкін О., Скакун О. Концепція нового цивільного кодексу України // Українське право. – 1997. - Число 1 (6). - С. 8-16.
176. Рабінович П. Історія вітчизняного загальнотеоретичного правознавства: до реконструкції джерел // Право України. – 2003. - № 11. – С. 176–177.
177. Рабінович П., Панкевич О. Соціальне право: деякі питання загальної теорії // Право України. – 2003. - № 1. – С. 104–107.
178. Радловъ Э. Юркевичъ (Памфилъ Даниловичъ) // Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ ХLI. Эрданъ – Яйценошеніе. – СПб., Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1904. - С. 420.
179. Раевич С.Н. К вопросу о делении права на публичное и частное // Советское право. – 1927. - № 1. – С. 3–15.
180. Рейнгардъ Х.Ф. Естественное право / Перевод с латинскаго И. Сычугова. - Казань, 1818. – 124 с.
181. Рецензия на книгу Ю.П. Мазуренка. Система права переходного периода. Опыт систематики. – Х., 1925 // Революция права. – 1927. - № 1. – С. 219 – 220.
182. Ренненкампфъ Н. О правѣ и нравственности и ихъ взаимномъ отношеніи. – К., 1859. – 18 с.
183. Ренненкампфъ Н.К. Очерки юридической энциклопедіи. – К.-Спб., 1880. – 282 с.
184. Ренненкампфъ Н.К. Юридическая энциклопедія. – К., 1907. – 295 с.
185. Ренненкампфъ (Николай Карловичъ) // Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ ХХVІА. Резонансы и резонаторы – Роза ди-Тиволи. – СПб., Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1899. - С. 577.
186. Российское государство и правовая система: Современное развитие, проблемы, перспективы / О.Я. Баев, О.В. Баулин, П.Н. Бирюков, и др.; Ю.Н. Старилов (ред.). – Воронеж: Изд-во Воронежского госуд. ун-та. 1999. – 704 с.
187. Руда Н.А., Батанов О.В. Публічне право // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - Т. 3. - К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 5: П-С. – С. 197-198.
188. Рудаковъ В.Е. Шпилевскій (Михаилъ Михайловичъ) // Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. – Томъ XХХIХ. – СПб., Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ, 1903. – С. 830-831.
189. Ряппо Я. Реформа высшей школы на Украине в годы революции (1920-1924). Сборник статей и докладов. – Х.: Госиздат Украины, 1925. – 153 с.
190. Селіванов В., Діденко Н. Діалектика приватного і публічного у правовому регулюванні // Право України. - 2001. - № 11. - С. 15-22.
191. Сеньобосъ Ш. Исторический методъ въ примѣненіи къ социальнымъ наукамъ. – М., 1902. - 240 с.
192. Сібільов М. Загальна характеристика сфери приватного права // Вісник Академії правових наук. - 2001. – № 2. - С. 123–135.
193. Сібільов М. М. Поняття правового режиму приватного права // Вісник Академії правових наук. - 2001. – № 4. - С. 106–117.
194. Синайскій В.М. Русское гражданское право. Изд. 2-ое, испр. – Вып. 1. - К.,1917. – 258 с.
195. Синицын В. Частное и публичное право // Вестник советской юстиции. – 1928. - № 17. – С. 503-505.
196. Сирота І.М. Право соціального забезпечення: Підручник. – Х.: Одіссей, 2001. – 384 с.
197. Скакун О.Ф. Джерельна база наукових досліджень з історії політичних і правових вчень та інтерпретація політико-правового вчення // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - № 3. – С. 144-150.
198. Скакун О.Ф. Политическая и правовая мысль на Украине (1861 – 1917). – Х.: Вища школа, 1987. – 159 с.
199. Скакун О.Ф., Пушкін О.А., Бандурка О.М. Про співвідношення приватно-правових і публічно-правових начал в цивільному і адміністративному законодавстві // Правова система України: теорія і практика. – К., 1993. – С.109-111.
200. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х.: Консум; Ун – т внутр. дел, 2000. – 704 с.
201. Скрипилев Е.А. Стоянов А.Н. // Антология мировой правовой мысли: В 5 т. Том IV. Россия. ХІ-ХІХ в.в. / Г.Ю. Семюгин (руководитель науч. проекта); Национальный общественно-научный фонд. – М.: Мысль, 1999. – С. 731-732.
202. Соколов В.В. Систематический указатель юридической литературы. Издание второе. – М.: Колос, 1924. – 324 с.
203. Сокольскій В.В. Краткій учебникъ русскаго государственнаго права. – Одесса, 1890. – 334 с.
204. Спекторскій Е.В. Пособие къ лекціямъ по энциклопедіи права. – Вып.1. – К., 1917. – 132 с.
205. Спекторскій Е.В. Происхожденіе общаго или универсальнаго права // Журналъ Министерства народнаго просвѣщенія. – 1916. - № 11. – С.35-56.
206. Спекторскій Е. Теорія солидарности. – М., 1916. – 27 с.
207. Спекторскій Е.В. Энциклопедія права. – Вып.1. – Варшава, 1912. – 192 с.
208. Спекторскій Е. Христіанство и культура. – Прага, 1925. – 308 с.
209. Станиславскій А. О ходѣ законовѣдѣнія в Россіи и о результатахъ современнаго его направленія, съ присовокупленіемъ систематическаго указателя сочиненій юридическаго содержанія, изданныхъ въ Россіи съ 1830 по 1852 годъ включительно. – СПб., 1853. – 110 с.
210. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права. В 3 т. Т.І: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА.М), 2002. – 728 с.
211. Стефанчук Р.О. Петражицький Лев Йосипович // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 2002. – Т. 4: Н-П. – С. 514-515.
212. Сурилов А.В. Теория государства и права. – К., Одесса: Вища школа, 1989. – 439 с.
213. Тарановскій Θ. В.Догматика положительнаго государственнаго права во Франціи при старомъ порядкѣ.