Проценко Вікторія Володимирівна Становлення та діяльність освітянської профспілки в Українській СРР у 1920-ті рр.

brief description

Проценко Вікторія Володимирівна, аспірант кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Становлення та діяльність освітянської профспілки в Українській СРР у 1920-ті рр.» (07.00.01 - історія Укра­їни). Спецрада Д 26.001.20 у Київському національ­ному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ПРОЦЕНКО ВІКТОРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 94(477):331.105.44:37 “192”
ДИСЕРТАЦІЯ
СТАНОВЛЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ОСВІТЯНСЬКОЇ ПРОФСПІЛКИ В
УКРАЇНСЬКІЙ СРР У 1920-ТІ РР.
Спеціальність 07.00.01 – Історія України
Подається на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень.
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів
мають посилання на відповідне джерело
В.В.Проценко
Науковий керівник
Колесник Віктор Федорович,
член-кореспондент НАН України,
доктор історичних наук, професор
Київ - 2017

ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ……………………………………………………………………………..3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………….....…...15
ВСТУП……………………………………………………………………..……..……17
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………………………………………23
РОЗДІЛ 2. УТВОРЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ПРОФСПІЛКИ ОСВІТЯН ТА ЇЇ
СТАТУТНО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ………………………………….……43
РОЗДІЛ 3. ПРОФСПІЛКИ У ВИРІШЕННІ МАТЕРІАЛЬНИХ ТА
СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ ТА НАУКИ ……..……..81
РОЗДІЛ 4. УЧАСТЬ ПРОФСПІЛОК У ОСВІТНЬО-КУЛЬТУРНІЙ РОБОТІ ..113
РОЗДІЛ 5. ОСВІТЯНСЬКІ ПРОФСПІЛКИ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ
ЖИТТІ РЕСПУБЛІКИ…………………………………………………………….140
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………..…..176
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………227
15
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВІНО – Вищий інститут народної освіти
ВЛКСМ – Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді
ВУС – Всеукраїнська учительська спілка
ВУРПС – Всеукраїнська рада професійних спілок
ВУЦВК – Всеукраїнський центральний виконавчий комітет
ВЦВК – Всеросійський центральний виконавчий комітет
Губвиконком – губернський виконавчий комітет
Губ/окрмісто – губернське/округове місто
Губ/окрвідділ – губернський/округовий відділ
Губпрофрада – губернська рада професійних спілок
ДАК – Державний архів міста Києва
ДАКО – Державний архів Київської області
ДАХО – Державний архів Харківської області
ДАПО – Державний архів Полтавської області
ІНО – Інститут народної освіти
Істпроф УСРР – Комісія з вивчення історії професійного руху УСРР
КП(б)У – Комуністична партія (більшовиків) України
Нарком – народний комісар
Наркомат – народний комісаріат
НКВС УСРР – Народний комісаріат внутрішніх справ Української СРР
НКО УСРР – Народний комісаріат освіти Української СРР
ОРПС – обласна рада професійних спілок
РНК/Раднарком УСРР – Рада народних комісарів Української СРР
РОБОС – Спілка робітників освіти
СВБ – Спілка войовничих безбожників
СВУ – Спілка визволення України
СНР – Секція наукових робітників
16
ЦДАВО України – Центральний державний архів вищих органів влади і
управління України
ЦДАГО України – Центральний державний архів громадських об’єднань
України
ЦК – Центральний комітет
ЦК КП(б)У – Центральний комітет Комуністичної партії (більшовиків) України
ЦСУ УСРР – Центральне статистичне управління Української СРР
17
ВСТУП
Актуальність дослідження визначається сучасним станом історіографії
в Україні, коли помітний зростаючий науковий інтерес до вивчення історії
суспільно-політичних, соціально-економічних, демографічних і культурноосвітніх процесів. Це зумовлено як необхідністю перегляду попередніх
напрацювань під кутом зору нових методологічних підходів, так і потребою
заповнити наявні прогалини в історичних дослідженнях. У тоталітарну добу
вивчення досвіду історії профспілок в Радянському Союзі було підпорядковано
політиці та ідеології, тобто не мало самостійного наукового статусу.
Необхідність розробки зазначеної теми визначається, насамперед, якісно новим
сучасним етапом у розвитку вітчизняної історичної науки, який розпочався
після проголошення державного суверенітету України, розпаду СРСР та
уніфікованої радянської історіографії. Дослідники відійшли від марксистськоленінської методології, позбавилися радянських ідеологічних догматів.
Отже, актуальність обраної теми визначається насамперед потребами
історичної науки. Чимало сторінок історії УСРР 1920-х рр. протягом багатьох
десятиліть спотворювалися, фальсифікувалися, замовчувалися радянською
історичною наукою. Повною мірою це стосується і освітянських профспілок в
УСРР. Власне, з 1930-х рр. ця тематика розглядалася тільки під
технократичним та ідеологічним кутом зору. Наукові розвідки, присвячені
профспілковому руху, не виходили за межі офіційних концепцій та базувалися
на відповідних шаблонах та стереотипах. Але радянська історіографія протягом
десятиріч показувала поступальний розвиток марксистсько-ленінської
історичної науки, приховуючи тяжкі наслідки впливу на неї тоталітаризму.
Лише наприкінці 1980-х рр. після проголошення горбачовської демократизації і
гласності науковці почали перегляд багатьох сторінок радянської історії,
включаючи 1920-і рр. З крахом радянського тоталітаризму в Україні активно
відбувається процес здолання стереотипів, застарілих підходів, що існували в
радянських історичних працях, здійснюється якісно новий аналіз історичного
18
минулого. З проголошенням незалежності України сформувалися сприятливі
умови для наукового і об’єктивного висвітлення усіх аспектів означеної
тематики.
Актуальність дослідження посилюється тим, що здобуття Україною
незалежності стало найважливішою передумовою реформування системи
освіти, зміною функцій галузевих профспілок, без чого неможливо побудувати
громадянське суспільство, подолати економічну і соціальну кризу так званого
«перехідного періоду», забезпечити економічне зростання та культурне
піднесення. В умовах розбудови української державності на принципах
громадянського суспільства зростає значення критичного узагальнення досвіду
та винесення історичних уроків з минулого 1920-х рр., коли радянська влада
створила політичну систему, яка слугувала формуванню тоталітарного
суспільства. Складовою цієї системи були профспілки радянського типу. Тому
в українській історіографії останнього десятиліття підвищилась увага до
проблеми взаємодії держави, політичних, громадських, професійних
організацій у вирішенні найважливіших суспільних проблем.
Звернення до історичних уроків 1920-х рр. має важливе значення для
успішної реалізації цілої низки ухвалених в Україні законодавчих актів, які
визначають стратегію і тактику діяльності професійних спілок на принципах
соціального партнерства. Однак намагання роботодавців досягти економічного
розвитку супроводжуються ігноруванням прав та інтересів працівників. При
цьому державна політика, що ґрунтується на бюрократичних засадах,
ускладнює реалізацію прав професійних спілок та формування феномену
соціального партнерства. Дається взнаки й пасивність робітників у розв’язанні
соціальних проблем, що є наслідком патерналістської політики радянської
держави. Породжена нею психологія соціального утриманства тягне сучасне
українське суспільство у тоталітарне минуле, заважаючи розвиткові
громадянської активності. Байдужість українських громадян зумовлюється
недовірою до професійних спілок, які, декларуючи захист прав трудящих,
протягом десятиріч радянської влади в дійсності обстоювали інтереси держави.
19
Щоб повернути довіру громадян України до професійних організацій,
необхідно змінити їх переконання про неспроможність останніх обстоювати
інтереси найманих працівників. Глибокий і всебічний науковий аналіз процесу
становлення, умов та змісту діяльності освітянської профспілки в УСРР у
1920-і рр., її місця у формуванні тоталітарного суспільства, обґрунтування
відповідних історичних уроків сприятиме якнайшвидшому відродженню
авторитету профспілки освітян суверенної України.
Отже, актуальність обраної теми визначається насамперед науковопізнавальними потребами та певним прагматичним значенням історичних
уроків на сучасному етапі розбудови Української держави на принципах
громадянського суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано у межах програми науково-дослідницьких робіт «Україна
в загальноєвропейських історичних процесах: пошуки цивілізаційного вибору»,
затвердженої вченою радою історичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка (державний реєстраційний номер
16БФ046-01).
Мета дисертації полягає у висвітленні особливостей становлення та
діяльності освітянської профспілки Української СРР у 1920-ті рр.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання наступних наукових
завдань:
 проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу
дослідження;
 розкрити передумови та процес становлення освітянської
профспілки УСРР у 1920-ті рр., проаналізувати її статутноорганізаційні основи;
 узагальнити діяльність профспілок по вирішенню матеріальних та
соціальних проблем освітян;
 з’ясувати роль і місце освітянської профспілки в освітній та
культурно-масовій роботі;
20
 розкрити участь освітянської профспілки у суспільно-політичному
житті країни, з’ясувати вплив адміністративно-командної системи
на процес її функціонування.
Об’єктом дослідження є освітянська профспілка в УСРР у 1920-ті рр.
Предметом дослідження є процес становлення та основні напрями
діяльності освітянської профспілки УСРР у 1920-ті рр., тенденції та
закономірності підпорядкування освітянської профспілки радянській владі.
Хронологічні межі роботи охоплюють 1920-ті рр., упродовж яких
відбувався процес організаційно-структурного та функціонального становлення
освітянської профспілки. Нижня межа зумовлена переходом до нової
економічної політики й створенням Спілки працівників освіти УСРР. Верхня –
остаточною ліквідацією НЕПу та оформлення тоталітарного режиму, де
профспілка остаточно перетворилася на додаток до репресивної машини, що
зумовило перегляд ставлення радянської влади до профспілкового руху. Межі
1920-х рр. певною мірою умовні, оскільки окремі складові досліджуваної
проблематики існували й поза ними. Тому для забезпечення логіки викладу в
роботі здійснено екскурси за межі вказаного періоду.
Територіальні межі відповідають адміністративним кордонам УСРР у
1920-ті рр.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше
узагальнено процес формування, умови створення та особливості діяльності
освітянської профспілки в УСРР у 1920-і рр. На основі аналізу конкретноісторичного матеріалу та архівних матеріалів показано освітянську профспілку
не лише як об’єкт державної політики, але і як суб’єкт історичного процесу,
розкрито роль профспілок у вирішенні соціально-матеріальних проблем
працівників освіти та науки, участь профспілок у освітній, культурно-масовій
роботі та суспільно-політичному житті республіки.
У дисертації переглянуто застарілі, офіційно санкціоновані в радянські
часи висновки, здійснено сучасні історіографічні оцінки радянської літератури
з історії профспілкового руху в УСРР у 1920-і рр., показано їх
21
підпорядкованість панівним тоді політичним поглядам, виокремлено проблеми,
перспективні для подальшого дослідження.
Практичне значення отриманих під час дослідження результатів полягає
в тому, що вони суттєво збагачують знання про розвиток освітянського
профспілкового руху в УСРР у 1920-ті рр., ліквідовують наявні прогалини в
сучасному історіографічному дискурсі з означеної тематики. Зміст дисертації
поглиблює розуміння складних процесів в політичній системі УСРР 1920-х рр.,
дає можливість з’ясувати реальний статус профспілок в умовах формування
тоталітарного суспільства. Основні положення дослідження можуть бути
використані для підготовки нормативних і спеціальних курсів, узагальнюючих
праць з новітньої історії України, повсякденного життя УСРР в добу НЕПу.
Апробація дослідження. Основні положення дисертаційного
дослідження були представлені у наукових доповідях на 10 конференціях: ХІІІ
Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених
«Шевченківська весна – 2015: Історія» (Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, м. Київ, 01 квітня 2015 р.); IV Міждисциплінарні
гуманітарні читання: тези доповідей Міжнародної науково-практичної
конференції (Інститут історії України НАН України, м. Київ, 28 жовтня
2015 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Перспективи
розвитку сучасної науки» (м. Харків, 04-05 грудня 2015 р.); Міжнародній
науково-практичній конференції «Сучасні наукові дослідження представників
суспільних наук – прогрес майбутнього» (ГО «Львівська фундація суспільних
наук», м. Львів, 25-26 березня 2016 р.); ХІV Міжнародній науковій конференції
студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна – 2016: Історія»
(Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 02-03
квітня 2016 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Україна в гуманітарних і
соціально-економічних вимірах» (Дніпропетровський національний університет
імені Олеся Гончара, м. Дніпропетровськ, 29-30 квітня 2016 р.); Міжнародній
науково-практичній конференції «Історичні, соціологічні, політологічні науки:
історія, сучасний стан та перспективи досліджень» (Херсо́нський держа́вний
22
університет, м. Херсон, 23-24 вересня 2016 р.); Конференції «Україна–
Цивілізація. Утвердження українського цивілізаційного простору: духовно-історичні
передумови, сучасні тенденції та перспективи розвитку» (Карпатський університет
імені Августина Волошина; Українська богословська академія, м. Ужгород,
2016 р.); ІІ міждисциплінарній науково-практичній конференції «UChoice: 4P
Ukrainian Choice: Public Policy, Politics, Psychology» (Національний університет
«Одеська юридична академія», м. Одеса, 08 жовтня 2016 р.); VI Міжнародній
науково-практичної інтернет-конференції: «Актуальні проблеми гуманітарних
наук у дослідженнях молодих науковців» (Національний педагогічний
університет імені М.П. Драгоманова, м. Київ, 06 грудня 2016 р.).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у 7 статтях у
наукових фахових виданнях (у тому числі одна – у зарубіжному науковому
виданні) та 10 публікаціях апробаційного характеру, які додатково розкривають
тему дослідження.
Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти
розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.
Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження.
Загальний обсяг дисертації становить 265 сторінок. З них основний текст
дисертацї викладено на 159 сторінках. Список використаних джерел та
літератури містить 510 найменувань і займає 51 сторінку.

bibliography

ВИСНОВКИ
Вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань дає змогу
сформулювати узагальнюючі висновки.
З’ясовано, що з 1920-х рр. до теперішнього часу науковці підготували
значну кількість різнопланових за характером та проблематикою досліджень,
які лише дотичні до обраної теми. Фрагментарно деякі питання створення та
діяльності освітянських профспілок у 1920-ті рр. знайшли відображення в
узагальнюючих виданнях з історії УСРР 1920-1930-х рр., та культурного
будівництва, у працях, присвячених формуванню радянської інтелігенції,
історії радянських державних органів, громадських організацій, включаючи
профспілки, у тематичних дослідженнях з історії українізації та освіти в УСРР
у 1920-ті рр. Але ніхто із учених не досліджував процес утворення та
функціонування освітянської профспілки в УСРР у 1920-ті рр., ця тема ще не
була предметом спеціального комплексного наукового дослідження і не
знайшла свого узальнюючого висвітлення.
Через брак монографічних і колективних праць, змістовних
кваліфікаційних досліджень, присвячених профспілці освітян УСРР у 1920-ті
рр., складно виокремити чітку періодизацію історіографії теми. Хоча
упорядкування історіографічних джерел та проблемно-хронологічних напрямів
досліджень, врахування сучасної періодизації історичної науки загалом дає
змогу умовно виділити три історіографічні періоди. Перший охоплює 1920-ті
рр. і характеризується публікацією публіцистично-наукових статей, інших
матеріалів політично-практичного спрямування, підготовлених партійнорадянськими працівниками, діячами профспілок, представниками НКО УСРР,
журналістами. Другий історіографічний період охоплює 1930 - 1980-ті рр.,
коли з’явилися загальні роботи та дисертації з історії радянських профспілок,
підготовлені на основі марксистсько-ленінської методології. Сучасний
історіографічний період у вивченні означеної теми розпочався після розпаду
170
СРСР та проголошення незалежності України. Вітчизняні історики активно
переосмислюють історію функціонування усіх складових радянської політичної
системи 1920-х рр., включаючи профспілки.
На сучасному етапі вітчизняної історіографії відбуваються якісні зміни у
дослідженні профспілкового руху в УСРР, зумовлені деідеологізацією
історичної науки, розширенням доступу до історичних джерел, застосуванням
нових методологічних підходів та модерної теорії тоталітаризму. Але, не
дивлячись на це, історія освітянської профспілки УСРР 1920-х рр. не стала
предметом спеціального дослідження.
Встановлено, що утворення радянської освітянської профспілки
відбувалося за умови існуванням декількох профспілкових об’єднань, які діяли
в роки Української революції і до яких входили освітяни. Це Всеросійська
учительська спілка, що об’єднувала насамперед російських вчителів, відданих
царській владі і вороже налаштованих проти рад, Всеукраїнська учительська
спілка, яка підтримувала уряди УНР і об’єднувала національно свідомих і
патріотично налаштованих українських освітян, підтримувані більшовиками
малочисельні прокомуністичні профспілки (союз учителів-інтернаціоналістів,
який відкрито перейшов на бік радянської влади, спілка вчителів-комуністів) та
інші нові профспілкові організації.
З’ясовано, що більшовицька влада створювала нову радянську
профспілку освітян шляхом розпуску як ворожої у грудні 1918 р. Всеросійської,
ліквідації як націоналістичної у січні 1920 р. Всеукраїнської та розгрому інших
опозиційних незалежних учительських спілок. Витісняючи інші професійні
об’єднання, більшовики прагнули утвердити єдину офіційну систему
освітянських профорганізацій.
Проаналізовано, що утворена в серпні 1919 р. насамперед на базі Союзу
вчителів-інтернаціоналістів Всеросійська спілка працівників освіти та
соціалістичної культури, крім вчителів, об’єднувала працівників вищої школи
та науковців, була повністю під контролем більшовицької влади, стояла на
платформі тісної співпраці з нею у справі здійснення соціалістичних
171
перетворень. Об’єднання у жовтні 1921 р. Всеросійської спілки працівників
освіти і соціалістичної культури з профспілкою працівників мистецтва
виявилося не тривалим, так як у 1922 р. працівники мистецтв і освіти
відокремилися в самостійні організації.
Показано, що в УСРР організаційне становлення радянської профспілки
працівників освіти відбулося у 1920 році. Утворення та поширення організацій
Всеросійської спілки працівників освіти та соціалістичної культури
ініціювалося і підтримувалося партійно-державними структурами республіки.
Впродовж 1920-1922 рр. шляхом чистки профспілкового апарату від політично
неблагодійних кадрів, введення комуністів на провідні профспілкові посади,
відкритим переслідуванням прихильників вільних профспілок над
освітянською профспілкою було встановлено партійно-державний контроль.
Уже в середині 1920-х рр., як зазначалось на І з’їзді Всеукраїнської спілки
працівників освіти (січень 1925 р.), переважна частина освітян УСРР перейшла
на бік радянської влади,
Наприкінці 1920-х рр. майже всі освітяни і науковці входили до
профспілкового об’єднання, що було досягнуто не стільки реалізацією
принципу добровільного профспілкового членства, як за допомогою політикоадміністративного тиску на працівників освіти та науки. Адже освітянину, який
залишався поза спілкою часто загрожувало звільнення з роботи. Тому членство
в спілці ставало необхідно-примусовим і часто мало лише формальний
характер.
Відповідно до Статуту спілка працівників освіти СРСР була єдиною
організацією, яка будувалася на основі більшовицького принципу
демократичного централізму. Статут визначав основні функції та напрями
діяльності, організаційні основи та структуру, джерела фінансування, умови
членства профспілки освітян, повноваження спілки у сфері захисту
економічних і правових інтересів працівників освіти та науки, участь
організації в регулюванні умов праці робітників освіти, роботі відповідних
державних органів, забезпеченні культурного рівня і розвитку суспільно-
172
політичної свідомості членів спілки. При цьому радянська освітянська
профспілка мала функціонувати у режимі «приводного пасу» від правлячої
державної партії до мас, що неминуче призводило до її одержавлення.
Розкрито, що відмовившись в умовах непу і обмежених ринкових
відносин від безпосереднього включення профспілок до системи влади,
більшовики залишили за ними функцію захисту економічних та соціальних
інтересів працюючих. У 1920-ті рр. освітянські профспілки УСРР своєю участю
у тарифно-економічній роботі, підготовці та укладенні колективних угод
впливали на поліпшення нормування та умов праці освітян та науковців,
спільно з органами державної влади забезпечували підвищення та
диференціацію їхньої заробітної плати, яка у грошовій формі почала
здійснюватися після завершення у 1924 р. грошової реформи. Але тарифноекономічна робота низових організацій освітянської профспілки до середини
1920-х рр. не мала системного характеру і не займала у їх діяльності
домінуючого місця. Водночас у другій половині 1920-х рр. вона
формалізувалася, а перехід до практики укладання типових колективних угод
свідчив про бюрократизацію цієї галузі діяльності профспілок і
підпорядкування останніх адміністраціям та державним структурам.
Отже, радянська влада використовувала елементи політики соціального
партнерства із освітянською профспілкою в сфері регламентації трудових
стосунків, але у другій половини 1920-х рр. у зв'язку з посиленням
адміністративних методів керівництва участь спілок у вирішенні питань
трудових відносин, матеріальних та соціальних інтересів працівників освіти та
науки набувала формально-показового характеру і все більше
підпорядковувалася держаній політиці.
Профспілки спільно із законодавчими та виконавчими органами влади
забезпечували поступове зростання заробітної плати вчителів та науковців,
особливо у другій половині 1920-х рр., коли фінансування оплати праці, на
відміну від першої половини 1920-х рр., набуло стабільного характеру,
диференціацію відповідно до тарифної сітки, приналежності до концентру,
173
державного та місцевого бюджетів оплати праці міських і сільських освітян,
запровадження доплат за додаткові види праці та трудовий стаж.
При цьому заробітна плата вчителів, особливо сільських залишалася
мізерною. За 1922-1926 рр. вона зросла у 5 разів, але її реальний розмір
становив 33 крб. на місяць. Водночас заробітна плата науковців була більше
ніж у 4 рази вищою за заробітну плату сільського вчителя.
Важливою складовою діяльності профспілок було забезпечення
працівників освіти житлом та надання їм комунальних пільг. Ці питання у
другій половині 1920 – х рр. включалися до переважної більшості колективних
договорів, але у рамках відповідних постанов ВУЦВК та РНК УСРР. Житловобудівельні кооперативи, створювані профспілками наприкінці 1920-х рр., не
набули широкого розповсюдження, а, отже, не могли суттєво впливати на
покращення житлових умов широкого загалу працівників освіти та науки, які
проживали в містах та сільських освітян, які лишалися поза сферою житловокомунальних кооперативів.
З метою надання фінансової допомоги працюючим освітянські
профспілки організували мережу кас взаємодопомоги, а для безробітних
створювали спеціальні фонди. Щоправда, робота по створенню таких фондів не
була централізована і визначалася насамперед ініціативою та активністю
низового профактиву та рядових спілчан, можливості яких надавати допомогу
були обмежені.
Допомогу у санаторно-курортному лікуванні члени освітянських
профспілок отримували завдяки централізованому розподілу путівок ЦК спілки
працівників освіти. І хоча кількість таких путівок наприкінці 1920-х рр.
поступово зростала, загалом їх було явно недостатньо для задоволення потреб
працівників освіти та науки.
Встановлено, що у 1920-ті рр. освітянські профспілки брали
безпосередню участь в освітній та культурно-масовій роботі, яка
спрямовувалася на ліквідацію неписемності серед населення, створення на
основі класового принципу та ідеологічних засад нової радянської системи
174
освіти, підготовку через систему професiйної освiти спеціалістів для рiзних
галузей народного господарства i державного будiвництва, реалізацію політики
українізації, забезпечення через систему клубів, сільбудів, хат-читалень,
червоних кутків інших закладів ідейно-політичного і культурного впливу на
маси.
Профспілки надавали допомогу органам влади у відновленні роботи
старих та відкритті нових шкіл, підготовці та перепідготовці учителів у процесі
радянської модернізації освіти, організовували робітничі університети і
забезпечували їх діяльність, відбирали молодь на навчання у вузах, технікумах
та робітничих факультетах, забезпечували функціонування мережі шкіл
профспілкового навчання, де здійснювалася підготовки та перепідготовки
профспілкових кадрів, Секції наукових робітників здійснювали наукову
підготовку майбутніх викладачів. Але вся ця робота по створенню нової
радянської системи освіти, як і культурно-масові та освітні заходи в клубах,
сільбудах, червоних кутках, формалізувалася і політизувалася, спрямовувалася
на пропаганду та роз’яснення політики партії, ідейно-політичне виховання мас
і забезпечення їх участі соціалістичному будівництві.
Українізаційна робота освітянських профспілок охоплювала робітників і
службовців, систему освіти та науки, радянський, партійний і профспілковий
апарат, хоча значною мірою мала адміністративно-директивний характер. Але,
незважаючи на обмеженість і формалізм у здійсненні, вона сприяла зростанню
національної свідомості, зміцнювала авторитет профспілок серед
україномовного населення та забезпечувала вплив профспілок і правлячої
партії в українському селі.
Доведено, що соціально-економічні, політичні та інші процеси та
кампанії, які відбувалися в країні, зумовлювали зміст суспільно-політичної
діяльності освітянських профспілок УСРР. На початку 1920-х рр. вони
прилучилися до кампанії допомоги голодуючим, хоча лише з 1922 р. їхня
допомога почала надходити місцевому населенню, а до цього вона
спрямовувалася у голодуючі губернії РФСРР.
175
Впродовж 1920-х рр. профспілки освітян брали участь у формуванні і
зміцненні органів влади – рад. Вони проводили агітаційно-пропагандистську,
організаційну роботу під час перевиборчих кампаній, забезпечували обрання до
складу рад своїх представників. Але, якщо до середини 1920-х рр. виборці не
проявляли помітної активності, а законодавство про вибори не було
систематизоване, то після проголошення ХІІІ з’їзд РКП(б) в 1924 р. курсу на
пожвавлення рад було завершено визначення статусу рад всіх рівнів,
профспілки разом з іншими громадськими організаціями добилися суттєвого
зростання явки виборців і зміцнення депутатського корпусу та апарату рад за
рахунок відданих радянській владі депутатів, серед яких досить помітно була
питома вага освітян. Участь профспілки освітян у виборах до рад, діяльність
обраних до їх складу спілчан сприяла легітимізації більшовицького режиму.
Атеїстична, антирелігійна діяльність освітянських профспілок
здійснювалася в рамках політики більшовиків щодо церкви та релігії і
вважалася своєрідною формою класової боротьби. У другій половині 1920-х рр.
після прийняття вищими партійно-радянськими органами влади низки постанов
про посилення антирелігійної боротьби, профспілки разом з осередками
товариства безвірників значно активізували роботу по створенню
антирелігійних гуртків, проведенню атеїстичної пропаганди у клубах та
сільбудах, під час організації різних масових заходів. У частини віруючих
войовничий атеїзм викликав відкрите несприйняття і супротив.
Під час хлібозаготівельних кампаній і особливо під час їх кризи у 1927-
1928 та 1928-1929 рр. освітянські профспілки УСРР залучали спілчан до
пропаганди заготівельної політики радянської влади та здійснення
організаційних заходів для її реалізації. Але це не пом’якшувало зростаючої
наприкінці 1920-х соціальної напруги на селі у зв’язку із застосуванням у ході
заготівельних кампаній надзвичайних заходів.
Шефська робота освітянських профспілок УСРР над армією і флотом, їх
участь в пропаганді та організації державних позик для реалізації планів
соціалістичного будівництва, кампаніях боротьби з ворогами радянської влади,
176
які розгорнулися наприкінці 1920-х рр. у зв’язку з фальсифікованими судовополітичними процесами та наростаючими репресіями, свідчили, що профспілки
стали невід’ємною складовою тоталітарної політичної системи і були цілком
підпорядковані політиці партійно-радянської влади.