ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ЕТИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІВНОСТІ СТОРІН В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТВСТУП ....................................................................................................................................................3РОЗДІЛ 1..................................................................................................................................ПОНЯТТЯ І ПРАВОВІ ЗАСАДИ РІВНОСТІ СТОРІН В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ..................................................................................................................131.1. Передумови рівності сторін в кримінальному судочинстві......................................131.2. Сторони в кримінальному судочинстві.................................................................321.3. Рівність сторін серед інших принципів кримінального процесу............................48РОЗДІЛ 2................................................................................................................................РІВНІСТЬ СТОРІН В КОНТЕКСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ..........................................................................682.1. Поняття кримінально-процесуальних функцій під кутом зору рівності, змагальності і диспозитивності...............................................................................................682.2. Функція обвинувачення...................................................................................752.3. Функція захисту................................................................................................................942.4. Функція вирішення справи ....................................................................................................121РОЗДІЛ 3.....................................................................................................................................ЕТИКО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ РІВНОСТІ СТОРІН В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ....................................................................................................................1363.1. Етико-психологічний аспект законодавчого забезпечення рівності сторін......1363.2. Взаємодія сторін у здійсненні завдань судочинства..............................................1533.3. Правила професійної етики в забезпеченні рівності сторін..................................168ВИСНОВКИ...........................................................................................................186СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................193

bibliography

ВИСНОВКИУ дисертації проведено узагальнення теоретичних та запропоновано нові практичні підходи щодо поняття, реалізації принципу рівності сторін у кримінальному процесі України на основі врахування його особливостей, який за авторською концепцією має бути кардинально реформований в контексті європейських стандартів. Результати дослідження дали можливість сформулювати низку висновків теоретичного, методичного та практичного характеру, що забезпечує вирішення завдань дослідження відповідно до поставленої мети дисертації:1. Побудова правової держави має на меті створення такої правової системи, за якої особа не буде зазнавати обмежень, не передбачених законом, і завжди матиме можливість правовим шляхом захистити свої інтереси. Діяльність держави повинна спрямовуватись на реальне забезпечення захисту прав і свобод своїх громадян на основі їх рівності.2. Захист конституційних прав і свобод людини та громадянина у кримінальному судочинстві забезпечується сукупністю і системою процесуальних дій суду та учасників процесу, що ґрунтуються на нормах КПК, в яких відтворено, серед інших, принцип рівності сторін.3. Принципи кримінально-процесуального права це обумовлені соціально-економічними умовами суспільного життя нормативні положення, які визначають завдання і мету правосуддя в кримінальних справах, характер, зміст і побудову кримінального судочинства, а також повноваження суб’єктів кримінального процесу та їх процесуально-правове становище.4. Розглядаючи принципи як єдину систему, необхідно сконцентрувати їх в одному розділі Кримінально-процесуального кодексу України, оскільки вони знаходяться в тісному взаємозв’язку і обумовлюють дію один одного.5. Серед принципів, які визначають демократичність, справедливість кримінального судочинства, перебуває принцип рівності сторін, що є основоположним в системі принципів кримінально-процесуального права, включаючи в себе певну ідею рівності всіх людей у суспільстві.6. Значення принципу рівності сторін полягає в тому, що його варто розглядати як демократичне начало, яке забезпечує встановлення істини у кримінальній справі, створюючи сприятливі умови для виявлення всіх обставин у справі, однак сама по собі рівноправність ще не забезпечує досягнення істини, бо сторони не завжди в ній не зацікавлені.7. Законодавець не тільки регламентує коло прав і обов'язків кожного суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності (ст. 262-268 КПК України), але і закріплює принципову основу взаємодії всіх суб'єктів з реалізації своїх прав, вводячи в ст. 261 КПК положення, за якими обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представники в судовому розгляді користуються рівними правами з представлення доказів, участі в дослідженні доказів і заяві клопотань.8. Доцільним є введення в КПК України терміна сторони” і розкрити його персоніфікований зміст, що дасть можливість чітко розмежувати суб’єктів кримінального процесу, визначити їх процесуальний статус.9. Принцип змагальності, як одна з передумов рівності, повинен діяти на всіх стадіях судочинства, хоча на досудовому слідстві в умовах таємниці слідства і особливої процедури збирання доказів він матиме дещо усічений вигляд. Тому ст. 16¹ КПК повинна бути сформульована таким чином, щоб принцип змагальності пронизував все судочинство з моменту порушення кримінальної справи, бо поява функції обвинувачення неодмінно і без всяких умов тягне за собою появу функції захисту.10. Велике етичне навантаження в утвердженні принципу рівності в судочинстві і умовою забезпечення змагальності є введення в кримінальний процес принципу диспозитивності, який передбачає обов’язок суду, зберігаючи об'єктивність і неупередже¬ність, створювати й забезпечувати сторонам необхідні і рівні умови для виконання ними їхніх процесуальних функцій і здійснення наданих їм прав (ч. 6 ст. 16¹ КПК).11. На досудовому слідстві, де відбувається практично збирання всієї доказової інформації, захист не може повною мірою виконувати функцію захисту, бо закон не створив для цього реального механізму. В той же час на наступних стадіях судочинства можливості прирощування нових знань весь час зменшуються, тоді як процес все більше набуває рис змагального. За цих умов є відчутними процесуальні диспропорції у здійсненні права на захист та неприйнятні тенденції спрямування кримінального судочинства.12. Будь-які матеріали, отримані захисником, стають доказами тільки після їх процесуального закріплення уповноваженими на те посадовими особами. Для того, щоб вони одержали статус доказів, їм необхідно додати процесуальну форму певних видів доказів, передбачивши в КПК, що „у випадку подання захисником відомостей які мають властивості належності й допустимості, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд повинні винести мотивовану постанову (ухвалу) про прийняття доказів і прилучення їх до справи”.13. Таким же чином повинно вирішуватися питання й про прилучення як доказів відомостей, зібраних іншими учасниками процесу, наприклад, потерпілим або його представником, бо інакше буде порушуватися принцип рівноправності й змагальності.14. Необхідно законодавчо закріпити, що не обмежені кількістю і тривалістю конфіденційні побачення адвоката з обвинуваченим (підозрюваним, підсудним, засудженим) не потребують нічиїх дозволів ні за яких умов, а можуть лише узгоджуватись зі слідчим щодо зайнятості підзахисного у слідчих діях і адміністрацією місця ув’язнення щодо режиму функціонування цього закладу. Юридичними підставами таких побачень повинна бути постанова (ухвала) про допуск адвоката до захисту і ордер на ведення адвокатом цієї справи.15. З метою реалізації принципу рівності сторін слід визнати участь захисника в апеляційній та касаційній інстанціях, на його прохання обов’язковою.16. Глибока принципова аморальність інституту повернення кримінальних справ на додаткове розслідування вимагає його негайного скасування, він існує для відвертого здобуття додаткових доказів винуватості підсудного з метою будь-що постановити обвинувальний вирок, адже для постановлення виправдувального вироку цілком достатньо не усунутих в ході судового слідства сумнівів щодо винуватості підсудного.17. Суд не повинен брати на себе не властиву йому функцію обвинувачення, порушуючи кримінальні справи, бо у цьому разі зникають гарантії його неупередженості і справедливого правосуддя. У справах приватного обвинувачення суд за заявою потерпілого може видкривати провадження у справі.18. Дії та рішення, які носять обвинувальний характер: порушення та відмова в порушенні кримінальної справи, визнання особи підозрюваною та обвинуваченою, пред’явлення обвинувачення та складення обвинувального висновку, повинні здійснюватися лише прокурором. Обвинувальну функцію повинен виконувати прокурор, а за певних обставин потерпілий.19. Відмова від державного обвинувачення, за наявності для цього достатніх і законних підстав, не тільки право, а й обов'язок прокурора. Наслідком цього є припинення прокурором обвинувальної діяльності, тобто припинення функції публічного обвинувачення. Якщо немає обвинувачення з боку потерпілого, то зникає і функція захисту.20. Професійна етика учасників кримінального судочинства України, так само як духовність і мо¬ральність, формується соціальним середовищем, суспільством, його ціннісними настановами, моральними принципами та нормами. Вона є од¬ним з вагомих показників розвитку громадянського суспільства, його внут¬рішньою характеристикою, що визначається закріпленими в Конституції України правами та свободами громадян, законністю, рівнем правосвідо¬мості і станом правосуддя.Наше законодавство, на жаль, нерідко утверджує нерівність не тільки буквально нормативно, але і тонко психологічно, закладаючи в підсвідомість учасників процесу, населення, чиновників, представників влади нерівне ставлення до сторін і помилкову оцінку суті їх діяльності та соціального стану в суспільстві, не говорячи вже про формування традиційно знехтувального відношення до захисту (адвоката), створюючи упереджене ставлення до обвинуваченого (підсудного).21. Поняття сторони припускає дійсну їхню рівність і не обов'язково за способами досягнення мети, а більше за можливостями її досягнення. Тому участь захисника у стадії досудового слідства не повинна бути формальною фікцією, а важливою гарантією від порушення стороною обвинувачення процесуальних прав обвинуваченого, спроб приниження його людської гідності, застосування заборонених законом засобів і прийомів.22. Назви формально однакових за юридичним значенням документів (п.15, 19 ст. 32 КПК), що виходять від рівноправних учасників змагального процесу, за визначенням повинні бути однаковими - протест, подання, думка, заява, клопотання, скарга. Така термінологічна розбіжність створює уявлення про різне положення обвинувачення і захисту в процесі і насправді приводить до не рівнозначного ставлення до сторін, діючи на підсвідомість.23. Спілкування між сторонами і судом у судовому процесі опосередковано тим, що для сторін взаємодія виступає як результат їх пізнавальної діяльності, тоді як для суду пізнавальний процес судовим слідством не закінчується. Звідси і цільова спрямованість цього спілкування: з одного боку, у дискусії з процесуальним супротивником перевірити обґрунтованість своїх висновків, з іншого максимально сприяти результативності впливу доказуваних тез на формування суддівського переконання. І тут загальною підставою у взаємодії сторін між собою і суду зі сторонами є професійний такт як частина професійної майстерності суб'єктів, що виявляється в умінні глибоко проаналізувати докази з можливістю найбільш оптимального вибору засобів і прийомів впливу один на одного, на суд і оточуючих.