ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ОРГАНІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ НА ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ШАВКУН МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧ

УДК 343.13

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ОРГАНІВ
СУДОВОЇ ВЛАДИ НА ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ
КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Романюк Богдан Васильович,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2009

ЗМІСТ
СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОНТРОЛЮ СУДУ НА ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 12
1.1. Поняття, суть, принципи та значення процесуального контролю суду на досудових стадіях кримінального процесу 12
1.2. Становлення та сучасний стан правового забезпечення процесуального контролю суду 33
Висновки до розділу 1 59
РОЗДІЛ 2 ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ СУДІВ В СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ 62
2.1. Зміст та види процесуального контролю суду за діяльністю органів досудового розслідування в стадії порушення кримінальної справи 62
2.2. Судовий контроль при вирішенні питання органами дізнання та досудового слідства про порушення кримінальної справи 88
Висновки до розділу 2 112
РОЗДІЛ 3 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОНТРОЛЮ ОРГАНАМИ СУДОВОЇ ВЛАДИ В СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ 114
3.1. Процесуальний контроль органів судової влади за прийняттям рішень щодо проведення слідчих дій в стадії досудового розслідування 114
3.2. Роль органів суду щодо контролю за застосуванням запобіжних заходів органами розслідування 142
3.3. Процесуальний контроль суду за законністю та обґрунтованістю закриття кримінальної справи органами досудового розслідування 165
Висновки до розділу 3 177
ВИСНОВКИ 180
ДОДАТКИ 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 205

СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВЦВК – Всесоюзний Центральний Виконавчий Комітет
ДПА – Державна податкова адміністрація
КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України
МВС – Міністерство внутрішніх справ
НКЮ – Народний Комісаріат Юстиції
РНК РРФСР – Рада Народних Депутатів Російської Радянської Соціалістичної Федеративної Республіки
РРСФР – Російська Радянська Соціалістична Федеративна Республіка
СБУ – Служба Безпеки України
СКС – Статут Кримінального Судочинства
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ЦК КПРС – Центральний Комітет Комуністичної Партії Радянського Союзу

ВСТУП

Актуальність теми. Зростання контрольних повноважень суду закладено у Конституції України, (зокрема, у ст. 29, 30, 31, 55) [1], яка увібрала в себе всі найважливіші міжнародні стандарти у сфері захисту прав людини і громадянина та віддала безумовний пріоритет захисту прав особи. У зв’язку з цим, особливого значення набуває роль суду у сфері захисту прав юридичних та фізичних осіб в області кримінального судочинства і, зокрема, при провадженні досудового розслідування, тому що така діяльність пов’язана з втручанням в особисте життя громадян, обмеженням їх прав і свобод та застосуванням примусу.
Законом України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р., суттєво розширені повноваження суду щодо здійснення контролю на досудових стадіях кримінального судочинства та дещо змінені наглядові функції прокуратури. Такий перерозподіл повноважень між судом та прокуратурою був зумовлений тим, що суд, на відміну від прокурора або начальника слідчого відділу, не здійснює постійного нагляду, не втручається в процесуальну діяльність органів досудового розслідування і дізнання і не несе відповідальність за результати їх діяльності. Отже, незалежний судовий контроль є найефективнішим механізмом забезпечення прав учасників процесу. Його діяльність в стадії досудового розслідування можлива при зверненні зацікавлених суб’єктів кримінального судочинства за дозволом на проведення певних слідчих дій або застосування кримінально-процесуального примусу чи за скаргою на дії або бездіяльність слідчих органів. Але розгляд та вирішення цих питань, що виникають за участю суду в стадії порушення кримінальної справи, дізнання та досудового слідства, є досить важливими, оскільки в практичній діяльності як з боку органів дізнання, слідчого, так і з боку прокурора ще, на жаль, допускаються помилки, які призводять до порушення прав громадян. Проте, чинне законодавство у даній сфері має певні прогалини, що негативно відбивається на практиці кримінального процесу й потребує перегляду.
Вивчення стану наукової розробки цієї проблематики свідчить про те, що через нетривалий час існування інституту судового контролю вона ще недостатньо досліджувалася спеціалістами у галузі кримінально-процесуального права. Розглядались лише окремі аспекти контрольних функцій суду на досудових стадіях розслідування. Опрацюванню деяких із зазначених проблем в різні часи приділяли увагу такі науковці, як С. Абрамян, О. Білоусов, В. Бойко, О. Врублевський, В. Галузо, Ю. Грошевий, О. Дубинський, В. Зеленський, А. Ляш, О. Капліна, О. Кобліков, З. Коврига, В. Корнуков, Н. Колоколов, О. Кононенко, Ю. Кореневський, Т. Козирев, В. Маляренко, Є. Мірошниченко, М. Михеєнко, В. Нор, М. Погорецький, В. Півненко, П. Пилипчук, І. Петрухін, М. Сірий, С. Стахівський, М. Строгович, А. Туманянц, Г. Чангулі, М. Шумило.
Правова реформа, що проводиться в Україні, спрямована на зміцнення самостійності і незалежності судової влади. Проте наявність певних невизначеностей у КПК України змушує суд нерідко діяти за аналогією чи самостійно тлумачити певні норми. Всі ці та інші питання потребують серйозних теоретичних досліджень та переосмислень.
Згідно з Конституцією України та міжнародними актами, що стали частиною національного законодавства, в Україні повинна підвищуватись роль суду в охороні життєвих цінностей і благ особи, яка залучається до сфери кримінального судочинства. Тому, процесуальний контроль органів судової влади при провадженні досудового розслідування, стає однією з найголовніших процесуальних гарантій не тільки прав і свобод громадян, а й правосуддя у кримінальних справах в цілому. Крім того, такий контроль покликаний своєчасно усувати порушення законності та створювати правові умови виконання завдань кримінального судочинства.
Але в науці відсутнє комплексне дослідження інституту судового контролю за дізнанням та досудовим слідством. Це стосується цілого ряду питань, зокрема, предмета судового контролю, кола суб’єктів, які мають право на оскарження дій органів досудового розслідування, їх правового статусу, а також обсягу та меж судового контролю в стадії досудового розслідування. Саме на усунення цих прогалин і спрямована дана наукова робота.
Викладені вище обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження і свідчать про її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематики пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 рр. (наказ МВС України № 755 від 05 липня 2004 р.), Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (Указ Президента України № 361/2006), Концепції реформування кримінальної юстиції України (Указ Президента України № 311/2008) та планів науково-дослідних і дослід¬но-конструк¬торських робіт Київсь¬кого національ¬ного універси¬тету внутрішніх справ на 2005–2008 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка теоретичних питань і окреслення шляхів вирішення практичних проблем процесуального контролю органів судової влади на досудових стадіях кримінального процесу, напрямків його реформування та рекомендацій для покращення судової практики, внесення пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України.
Виходячи з мети дослідження, автор поставив перед собою такі завдання:
– виявити закономірності розвитку і функціональне призначення процесуального контролю органів судової влади на досудових стадіях кримінального процесу;
– на основі історико-правового дослідження, розвитку кримінально-процесуального законодавства з’ясувати сутність та змістовну сторону поняття “процесуальний контроль органів судової влади на досудових стадіях кримінального процесу” та стан наукових розробок з даної проблематики;
– визначити місце, роль та обсяг повноважень судів при здійсненні процесуального контролю на досудових стадіях кримінального процесу;
– з’ясувати співвідношення функцій суду та прокуратури у питаннях контролю за законністю та захистом прав громадян на досудових стадіях кримінального процесу;
– визначити чинники, що впливають на ефективність судового контролю за досудовим розслідуванням;
– розробити рекомендації із покращення судової практики з питань процесуального контролю за діяльністю органів досудового розслідування та пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері кримінально-процесуальної діяльності суду щодо контролю за законністю і обґрунтованістю дій і рішень органів дізнання та досудового слідства.
Предмет дослідження – процесуальний контроль органів судової влади на досудових стадіях кримінального процесу.
Методи дослідження. Дисертація виконана на основі використання філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Метод діалектики застосовувався при вивченні нормативно-правової бази захисту прав і свобод громадянина, обґрунтованості та законності прийняття органами досудового розслідування процесуальних рішень у справі, для висвітлення становлення та розвитку інституту судового контролю за досудовим розслідуванням.
Серед загальнонаукових слід виділити методи системного аналізу, структурний та функціональний. Перший з них дозволив розглянути форми та засоби діяльності суду для реалізації функції процесуального контролю як елементу системи заходів по здійсненню правосуддя. Два інших методи використовувалися для вивчення правових засад функціонування системи державних органів досудового розслідування, уповноважених здійснювати роботу з розкриття вчинених та запобігання вчиненню нових злочинів, збирання доказової бази щодо винуватих осіб, притягнення їх до відповідальності, зокрема, для з’ясування їх організаційної структури та функціональної підпорядкованості відповідно до виконуваних завдань. Методи аналізу та узагальнення застосовувалися при дослідженні конкретних правових норм та інститутів кримінально-процесуального законодавства України, які закріплюють основи правового статусу суду щодо контролю за досудовим слідством.
Використання таких спеціальних методів, як формально-юридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, дало змогу всебічно проаналізувати правові акти дорадянського періоду розвитку нашої країни, правові акти СРСР, УРСР та сучасної України (в тому числі, проект нового КПК) з питань, що розглядаються в роботі, порівняти умови державно-правового захисту прав учасників кримінального процесу, виявити схожість та відмінності в ідеологічному та організаційному підходах до вирішення цього питання в історичному минулому країни та сучасній Україні.
Емпіричну базу дослідження складають дані офіційної статистики, результати опитування 327 працівників ОВС, прокуратури та суду, результати вивчення і аналізу 253 кримінальних справ, що сприяло формуванню обґрунтованості та достовірності зроблених висновків.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших комплексних наукових досліджень з проблем процесуального контролю органів судової влади на досудових стадіях кримінального процесу.
Новизну дисертаційного дослідження відображають такі наукові положення:
вперше:
– запропоновано авторське бачення терміну “правосуддя” та надано його характеристику, виходячи з аналізу наукових розробок з проблематики судового контролю за досудовим розслідуванням. Правосуддя – це один з напрямів реалізації судової влади та його самостійною кримінально-процесуальною функцією регулятивного характеру, яка забезпечує виконання законодавчих вимог щодо режиму законності, розкриття злочинів, охорони прав і свобод людини й громадянина як найвищої цінності держави, притягнення до кримінальної відповідальності винуватих та недопущення покарання осіб, що не винуваті у скоєнні злочину;
– внесено пропозиції щодо виключення з ч. 2 ст. 30 Конституції і ст. 177, 178 КПК України термін “інше володіння особи”, оскільки він не відповідає вимогам Європейської конвенції з прав людини;
– запропоновано внести зміни до ч.1 ст. 44 КПК України та наділити правом мати адвоката особу, щодо якої порушено кримінальну справу, до визнання її підозрюваним;
– визначено чинники, що впливають на ефективність судового контролю за досудовим розслідуванням;
– запропоновано внести зміни до КПК України щодо визначення терміну “очевидець” та на законодавчому рівні закріпити його права та обов’язки, наприклад, дорівнюючи за процесуальним становищем очевидця та свідка;
– уточнено правове становище “правопорушника”. Правопорушник – це особа, яка порушила норми кримінального закону України та наділена кримінально-процесуальним законодавством певними правами та обов’язками підозрюваного чи обвинуваченого, зокрема, правом давати пояснення або відмовитись від дачі пояснень, правом на оскарження дій та рішень органів досудового розслідування, правом на захисника, правом на заявлення клопотань та відводів, за наявності відповідних випадків – на забезпечення безпеки;
– обґрунтовано необхідність внесення змін до чинного законодавства України, що визначає порядок застосування до неповнолітніх запобіжних заходів, передбачених ст. 436 КПК України, та покладення на суд функції контролю за прийняттям слідчим таких рішень;
удосконалено:
– позицію щодо більш чіткого регламентування порядку зупинення і відновлення досудового розслідування та встановлення процесуального контролю суду за прийняттям таких рішень;
– законодавче визначення випадків, за яких суд може застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, за що передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років;
дістало подальший розвиток:
– визначення терміну “судовий контроль за досудовим розслідуванням” та функцій такого контролю на досудових стадіях кримінального процесу, виділено основні з них – контрольну й захисну;
– концепція посилення контролю органів судової влади за діяльністю органів досудового розслідування шляхом внесення змін до норм діючого кримінально-процесуального законодавства, які регулюють порядок провадження окремих слідчих дій (наприклад, щодо доцільності заборони органам досудового розслідування проводити обшук житла громадян без дозволу суду);
– пропозиція щодо розгляду подання слідчих про накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку місцевими судами;
– обґрунтування необхідності чіткого визначення приводів для відмови в порушенні кримінальної справи, а також доцільності доповнення ст. 99 КПК України нормою, яка б встановлювала, що прийняття такого рішення відноситься до повноважень суду;
– ідея щодо реформування протокольної форми досудової підготовки матеріалів шляхом включення до КПК України окремих статей для встановлення процесуально-правового становища очевидців злочину та правопорушників.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації основні положення та висновки використані при проведенні досліджень з проблем вдосконалення механізму із захисту прав людини шляхом здійснення судового контролю за дізнанням і досудовим слідством. Зокрема:
- у правозастосовчій сфері – розроблені рекомендації використовуються у практичній діяльності дізнавачами, слідчими, прокурорами, суддями та іншими фа¬хівцями в галузі права (акт впровадження прокуратури Дніпропетровської області від 21 листопада 2006 р., акт впровадження слідчого управління УМВС України в Запорізькій області від 21 грудня 2005 р.);
- у навчальній роботі – наукові положення і висновки дослідження використані для підготовки відповідних розділів навчальних та навчально-методичних посібників з курсу “Кримінальний процес України”, “Судові та право¬охоронні органи України”, спецкурсів “Тлумачення та практика застосування кримі¬нально-процесуальних норм”, “Забезпечення конституційних прав та свобод громадян при розслідуванні кримінальних справ” (акт впровадження ДДУВС від 05 червня 2005 р., акт впровадження ЗЮІ від 03 червня 2005 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана самостійно. Усі сформульовані положення та висновки є результатом особистих досліджень автора. У статті “Про деякі аспекти контролю суду при визначенні обґрунтованості прийняття рішень про порушення кримінальної справи”, написаній у співавторстві, автору належить 50 % змісту.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження двічі обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедр кримінального процесу та криміналістики Київського національного університету внутрішніх справ. Основні положення та результати дослідження оприлюднені на п’яти науково-практичних конференціях: науково-практичній конференції “Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства” (м. Дніпропетровськ, 2004), всеукраїнській науково-практичній конференції ”Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах” (м. Дніпропетровськ, 2004), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання кримінально-правових наук” (м. Дніпропетровськ, 2005), всеукраїнській науково-практичній конференції “Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства” (м. Запоріжжя, 2005), міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2006).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дослідження відображенні у дев’яти статтях, сім статей – опубліковані у виданнях, включених ВАК України до переліку фахових з юридичних наук), дві статті – у збірниках тез конференцій.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено узагальнення тих положень і пропозицій, що мають теоретичне та практичне значення для вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. Дисертант по-новому вирішив поставлене наукове завдання, систематизувавши досвід діяльності органів судової влади щодо здійснення процесуального контролю за провадженням досудового розслідування. Зокрема, у висновках зазначається наступне:
Законодавство України при роз’ясненні повноважень органів судової влади через поняття „правосуддя” не наповнює це поняття конкретним змістом, що, в свою чергу, викликає неоднозначне розуміння цього терміна правознавцями-практиками і юристами-науковцями.
Правосуддя в кримінальному процесі – явище не сформульоване ані на державному, ані на теоретичному рівні як єдине поняття. Уявляється, що правосуддя є одним з напрямів реалізації судової влади та його самостійною кримінально-процесуальною функцією регулятивного характеру, яка забезпечує виконання законодавчих вимог щодо режиму законності, розкриття злочинів, охорони прав і свобод людини й громадянина як найвищої цінності держави, притягнення до кримінальної відповідальності винуватих та недопущення покарання осіб, що не винуваті у скоєнні злочину.
Здійснення судом контролю за законністю і обґрунтованістю дій і рішень органів досудового розслідування є самостійною функцією судової влади. Правосуддя, як основна функція судової влади, та судовий контроль мають багато спільного. Це знаходить свій прояв: у суспільних правовідносинах в сфері функціонування судової влади, де найбільш чітко виявляються охоронні та регулятивні функції держави; у принципах та особливому процесуальному суворо регламентованому законом порядку здійснення правосуддя та судового контролю; у формі реалізації правосуддя та судового контролю шляхом постановлення судом відповідного судового рішення (вироку, постанови, ухвали).
Проте між цими функціями є суттєві відмінності: а) неоднакові форми державної діяльності щодо реалізації судової влади; б) неоднакове функціональне призначення. Тобто при здійсненні правосуддя чітко вираженою є регулятивна функція держави, а при виконанні судового контролю реалізується контрольна діяльність держави та виконується охоронна функція.
Судовий контроль на досудових стадіях кримінального судочинства виконує функцію урівноважуючої сили між функціями кримінального переслідування та захисту. В загально-правовому розумінні відсутнє єдине визначення сутності судового контролю. При спробі визначення процесуального контролю органів судової влади на досудових стадіях кримінального процесу така невизначеність набуває особливої гостроти тому, що об’єктом судового контролю є: а) права і свободи учасників кримінального процесу; б) порядок здійснення кримінально-процесуальної діяльності, пов’язаної з порушенням кримінальної справи і подальшим кримінально-процесуальним провадженням по ній.
Судовий контроль за досудовим розслідуванням – це система процесуальних дій і рішень суду, що направлені на перевірку кримінально-процесуальної діяльності органів досудового розслідування, виявлення, аналіз та усунення порушень кримінально-процесуального закону.
Метою судового контролю за досудовим слідством, на нашу думку, є ті бажані результати, на досягнення яких спрямована діяльність усіх правоохоронних органів та судової влади в цілому. А під завданням судового контролю, взагалі, і на досудових стадіях кримінального судочинства, зокрема, необхідно розуміти певний перелік дій, які необхідно виконати задля досягнення вище зазначеної мети.
Органи судової влади, на відміну від прокуратури, є незалежними та не мають відомчих інтересів у питаннях боротьби зі злочинністю. Судовий контроль за додержанням законності при провадженні досудового слідства має ряд суттєвих переваг над наглядом прокуратури, так як перш за все суд не відповідає за кількісні та якісні показники досудового слідства. Він зацікавлений в усуненні кожного порушення, що мало місце на етапі досудового слідства. Порушення закону, які були допущені слідчими та не виявлені і не виправлені контролюючими органами, вказують на значні недоліки або відомчий вплив у роботі усіх органів та посадових осіб, що здійснюють кримінально-процесуальне провадження. Тому саме суд і є єдиним та надійним гарантом додержання прав суб’єктів кримінального судочинства, і лише під контролем суду можливо більш повно забезпечити додержання законності досудового провадження, а досудове слідство стає більш прозорим та прогнозованим.
Вивчивши завдання судового контролю і проблеми реалізації судом своїх функцій, можна визначити головні чинники, що впливають на ефективність судового контролю за досудовим слідством та потребують особливої уваги з боку держави:
а) нормативне визначення меж компетенції судової гілки влади щодо контролю за здійсненням досудового розслідування кримінальних справ;
б) розробка на теоретичному рівні єдиного злагодженого механізму здійснення процесуального контролю суду за досудовим слідством у сфері кримінального судочинства;
в) наявність практичного досвіду зі здійснення процесуального контролю суду під час порушення кримінальної справи, проведення слідчих дій, застосування запобіжних заходів, закриття кримінальної справи;
г) врахування прогалин та суперечностей, що виникають при реалізації судового контролю за досудовим слідством, під час вдосконалення чинного КПК України та при розробці і затвердженні проекту нового КПК України;
д) суб’єктивні фактори, що пов’язані з професійним здійсненням своїх повноважень суддями, а також із впливом на органи досудового розслідування та суд вищестоящих, контролюючих органів;
є) надання на законодавчому рівні учасникам кримінального процесу права на оскарження до суду будь-яких незаконних рішень та дій органів досудового розслідування чи прокурора.
Процесуальний контроль за досудовим слідством пройшов у своєму розвитку три історичні періоди: дорадянський (до 1917 р.), який відзначився проведенням судової реформи 1864 р., законодавчим закріпленням судового контролю, введенням посади судового слідчого та відокремленням судової влади від адміністративної; радянський (1917–1991 рр.), під час якого було ліквідовано функцію судового контролю за розслідуванням кримінальних справ, наділено цією функцією прокуратуру та створено законодавчу базу без урахування підконтрольності суду діяльності органів досудового розслідування; та пострадянський (з 1991 р.), в якому реформується кримінальне судочинство України, затверджується принцип змагальності сторін на досудовому слідстві, надається особливе значення функції судового контролю за досудовими стадіями кримінального процесу, що знаходить своє відображення у змінах до чинного КПК України, а також у проекті нового КПК України.
Комплекс прав і свобод людини, який закріплений в Конституції України та кримінально-процесуальному законодавстві, в цілому відповідає міжнародним стандартам та демонструє визнання нашою державою права на судовий захист в галузі здійснення кримінального судочинства. Витоки механізмів судового контролю за досудовим слідством закладені в таких міжнародних правових актах, як „Загальна декларація прав людини”, міжнародний „Пакт про громадянські і політичні права”, Європейська конвенція „Про захист прав людини і основних свобод”. На сучасному етапі становлення та розвитку інституту судового контролю за досудовим слідством та проведення в Україні судово-правової реформи, необхідним є подальше вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та більш наблизити його до міжнародних стандартів.
На стадії порушення кримінальної справи роль органів судової влади при визначенні обґрунтованості прийняття рішень полягає в перевірці рішень органів дізнання, досудового слідства або прокурора судом за скаргами зацікавлених осіб, бо тільки завдяки такій перевірці суд може встановити обґрунтованість або необґрунтованість прийнятого рішення. Тому для запобігання невизначеності при відмові в порушенні кримінальної справи необхідно у ст. 99 КПК України чітко визначити приводи для відмови в порушенні кримінальної справи, які необхідно розробити Пленуму Верховного Суду України з узагальнення судової практики.
В стадії досудового розслідування для посилення процесуального контролю органів судової влади за прийняттям рішень по проведенню слідчих дій необхідно:
а) під поняттям „житло” в кримінально-процесуальному розумінні слід розглядати: (1) особистий будинок зі всіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча і не призначені для цього, але є складовою частиною будинку; (2) будь-яке житлове приміщення незалежно від форми власності; (3) будь-яке інше приміщення або забудова, що не входить у житловий фонд, але використовується для тимчасового проживання, зокрема, дача, садовий будинок, кімната в гуртожитку, кімнати баз відпочинку, туристські намети тощо;
б) Конституція (ст. 14-1) і норми КПК України дещо відрізняються від формули, передбаченої ч.2 ст. 8 Європейської конвенції з прав людини, в якій встановлені значно ширші можливості для обмеження прав особи на недоторканість житла, ніж в національному законодавстві. Тому пропонується виключити з ч. 2 ст. 30 Конституції і ст. 177, 178 КПК України терміну „інше володіння особи”, оскільки воно не відповідає вимогам Європейської конвенції з прав людини;
в) з метою більш повного захисту прав громадян під час досудового розслідування необхідно до тексту ст. 193 КПК України включити норму, що буде дозволяти проведення примусового освідування підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка лише з дозволу суду;
г) для вирішення ж проблеми, яка виникає при затриманні обвинуваченого або підозрюваного (в порядку визначеному ст. 106 та ст. 115 КПК України), який має стійку залежність від вживання наркотичних засобів, або особи, яка страждає на захворювання серцево-судинної системи, і яку за законом необхідно доправити до суду для вирішення питання про правомірність обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, на нашу думку, необхідно доповнити ст. 165-2 КПК України нормою, яка б дозволяла провести допит затриманого в строк, рекомендований лікарем, або винести таке рішення за відсутності затриманого, але з обов’язковою участю захисника, який представляє інтереси затриманого,
д) зі ст. 177 КПК України виключити частину 6, бо завдяки цій нормі органи досудового розслідування можуть проводити обшук помешкання без дозволу суду. А це, в свою чергу, є прямим порушенням конституційного принципу недоторканності житла,
є) покласти здійснення повноважень розглядати подання слідчих і виносити постанови про накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку на місцеві суди.
Під час провадження протокольної форми досудової підготовки матеріалів для більш повного захисту прав суб’єктів кримінального судочинства, на нашу думку, необхідно до ст. 32 КПК України внести визначення такого суб’єкта кримінального судочинства, як правопорушник та очевидець. А у главі 3 КПК України за допомогою окремих кримінально-процесуальних норм закріпити процесуальний статус вищезазначених суб’єктів кримінально-процесуального провадження.
Пропонується вважати, що під терміном „правопорушник” вбачається особа, яка порушила норми кримінального закону України та наділена кримінально-процесуальним законодавством певними правами та обов’язками підозрюваного чи обвинуваченого, зокрема, правом давати пояснення або відмовитись від дачі пояснень, правом на оскарження дій та рішень органів досудового розслідування, правом на захисника, правом на заявлення клопотань та відводів, за наявності відповідних випадків – на забезпечення безпеки. Також доцільним було б внести зміни до КПК України щодо визначення терміну „очевидець” та на законодавчому рівні закріпити його права та обов’язки, наприклад, дорівнюючи за процесуальним становищем очевидця та свідка. Такий підхід надав би можливість правопорушнику звертатись до суду для оскарження процесуальних дій на стадії досудового розслідування та встановив би процесуальний контроль судової гілки влади нарешті і за проведенням провадження за протокольною формою.
Для чіткого регулювання діяльності суду щодо обрання адекватного передбаченого законодавством запобіжного заходу автор пропонує:
а) доповнити ст. 155 КПК України виключним переліком випадків, при наявності яких до обвинуваченого або підозрюваного може бути застосований запобіжний захід у вигляді взяття під варту за вчинення злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років.
б) для подолання невизначеності в питанні заміни запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на інший, або при його скасуванні, на нашу думку, необхідно в ст. 165 КПК України чітко закріпити положення, згідно з яким запобіжний захід у вигляді взяття під варту може бути замінений або скасований лише за вмотивованою постановою суду (судді).
в) стосовно застосування запобіжних заходів до неповнолітніх, що передбачені ст. 436 КПК України, то слід внести зміни у вказану статтю з метою більш чіткої регламентації контрольних повноважень суду за застосуванням цих заходів до неповнолітніх.
Під час прийняття рішення слідчим про зупинення слідства на підставі ст. 206 КПК України, уявляється за необхідне встановити контроль суду за прийняттям цих рішень та, враховуючи принципи судово-правової реформи, законодавчо зобов’язати слідчого здійснювати ці дії лише з дозволу суду.
Для запобігання порушенню прав юридичних та фізичних осіб при закритті кримінальних справ необхідно доповнити ч. 1 ст. 214 КПК України нормою, яка вимагала б від слідчого закривати кримінальну справу з дозволу суду, а за наявності реабілітуючих підстав обов’язково інформувати усіх зацікавлених осіб про прийняття такого рішення, в тому числі і тих осіб, стосовно яких провадження по кримінальній справі частково закрито, оскільки необґрунтоване закриття кримінальної справи шкодить боротьбі зі злочинністю та дозволяє окремим злочинцям уникнути покарання. Крім того, закриття кримінальної справи є остаточним закінченням всіх процесуальних дій по ній та не передбачає можливості поновити провадження. Саме тому до закриття кримінальної справи необхідно підходити дуже виважено, що може забезпечити лише суд.
Отже, таке складне та багатогранне явище, як судова влада, заслуговує на науково-обґрунтований аналіз усіх пов’язаних з її функціонуванням питань, розмежування схожих явищ та встановлення взаємозв’язків між ними. Тому, здобуті висновки дисертаційної роботи необхідно використати як підґрунтя для подальших наукових розробок з даної проблематики. Лише такий підхід дозволить посилити роль судової влади, взагалі, та процесуального контролю органів судової влади на досудових стадіях кримінального процесу, що повністю буде відповідати вимогам Конституції України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. – К. : Вікар, 1996. – 127 с.
2. Тацій В. Конституційно-правові засади становлення української державності / Тацій В., Тодика Ю. – Х. : Юрінком Інтер, 2003. – 195 с.
3. Вицин С. От формирования судебной власти к ее реформированию / Вицин С. // Российская юстиция. – 2001. – № 4. – С. 2–5.
4. Шавкун М. Г. Процесуальний контроль суду за діяльністю органів досудового слідства / Шавкун М. Г. // Тези доповідей щорічної Міжнародної науково-практичної конференції “Запорізькі правові читання” (18-19 травня 2006 р.). – Запоріжжя : ЗНУ, 2006. – С. 366–369.
5. Шило О. Оскарження до суду постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи: актуальні проблеми / Шило О., Капліна О. // Право України. – 2003. – № 11. – С. 137–140.
6. Погорілко В. Права та свободи людини і громадянина в Україні / Погорілко В., Головченко В., Сірий М. – К. : Атіка, 1997. – 248 с.
7. Шило О. Судовий захист як вид державного захисту прав і законних інтересів людини в правовій державі / Шило О. // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 2. – С. 203–213.
8. Альперт С. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти. Конспект лекції / Альперт С. – Х. : НЮАУ, 1997. – 125 с.
9. Корнуков В. Обеспечение и защита прав личности, как основная задача и концептуальная основа реформирования российского уголовного процесса / Корнуков В. // Актуальные вопросы обеспечения прав личности в уголовном судопроизводстве : межвуз. сб. научн. ст. – Саратов, 2005. – С. 13–18.
10. Уголовный процесс России : Лекции-очерки / Ларин А., Мельникова Э., Савицкий В. – М. : Юристъ, 1997. – 361 с.
11. Фаткуллин Ф. Обвинение и защита по уголовным делам / Фаткуллин Ф., Зиннатулин З., Аврох Я. – Казань, 1976. – 315 с.
12. Моисеева Т. Объективность и беспристрастность суда первой инстанции / Моисеева Т. – М. : Юристъ, 2006. – 120 с.
13. Савицкий В. Организация судебной власти в Российской Федерации : уч. пособие для вузов / Савицкий В. – М. : Наука, 1996. – 129 с.
14. Химичева О. Концептуальные основы процессуального контроля и надзора на досудебных стадиях уголовного судопроизводства : [Монография] / Химичева О. – М. : Закон и право, 2004. – 287 с.
15. Фойницкий Н. Курс уголовного судопроизводства /. Фойницкий Н. – –
Т. 1 – 4-е. изд. – Спб., 1996. – 732 с.
16. Тельберг Д. Русское уголовное судопроизводство / Тельберг Д. – –
Т.1 – Киев, 1889. – 231 с.
17. Полянский Н. Уголовный процесс. Уголовный суд. Его устройство и деятельность / Полянский Н. – М. : Госиздат, 1911. – 1216 с.
18. Колоколов Н. Судебный контроль в стадии предварительного расследования: реальность, перспективы / Колоколов Н. // Государство и право. – 1998. – № 11. – С. 31–39.
19. Шавкун М. Г. Досудове слідство та судовий контроль за його провадженням / Шавкун М. Г. // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – Дніпропетровськ. – 2005. – № 3 (22). – С. 393–396.
20. Савельева Т. Конституционные основы судебной власти / Савельева Т. // Реализация Конституции Российской Федерации. – Саратов, 1994. – С. 85–86.
21. Петрухин И. Прокурорский надзор и судебный контроль над следствием / Петрухин И. // Российская юстиция. – 1998. – № 9. – С. 12–17.
22. Ковтун Н. Судебный контроль в уголовном судопроизводстве России / Ковтун Н. – Н. Новгород, 2002. – 127 с.
23. Зиннатулин З. Уголовно-процессуальные функции / Зиннатулин З. – Ижевск, 1996. – 162 с.
24. Добровольская Т. Понятие советского социалистического правосудия / Добровольская Т. – М. : МГУ, 1963. – 139 с.
25. Галузо В. Судебный контроль над законностью и обоснованностью содержания под стражей, подозреваемых и обвиняемых на стадии предварительного расследования : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. : 12.00.09 / Галузо В. – М., 1995. – 70 с.
26. Солодилов А. Судебный контроль в системе уголовного процесса России / Солодилов А. – Томск, 2000. – 122 с.
27. Малков В. Теория управления в сфере правоохранительной деятельности: Учебник / Малков В. – М. : Центр учебной литературы, 1990. – 190 с.
28. Кореневский Ю. Судебная практика и совершенствование предварительного расследования / Кореневский Ю. – М. : Дело, 1974. – 120 с.
29. Якубович Н. Теоретические основы предварительного следствия / Якубович Н. – М. : Наука, 1971. – 180 с.
30. Єлісовенко Ю. Основні чинні кодекси і закони України / Єлісовенко Ю. – 2-е перероб. та доповн. вид. – К. : Ін Юре, 2003. – 976 с.
31. Марочкін І. Судова влада. Організація судових та правоохоронних органів: навч. посіб. / Марочкін І., Сівільова М., Толочко О. – Х. : Еспада, 2000. – 272 с.
32. Філін Д. Функції суду в досудових стадіях кримінального процесу / Філін Д. // Право України. – 2005. – № 1. – С. 63–65.
33. Лазарев В. Основы права / Лазарев В. – М. : Юристъ, 1998. – 448 с.
34. Чепурнова Н. Судебный контроль в Российской Федерации: проблемы методологии и государственно-правовой практики / Чепурнова Н. – Ростов н/Д., 1999. – 316 с.
35. Туманянц А. Контрольні функції суду у сфері кримінального судочинства / Туманянц А. – Х. : Основа, 2000. – 108 с.
36. Лазарева В. Судебная власть и ее реализация в уголовном процессе / Лазарева В. – Самара, 1999. – 279 с.
37. Коваль Л. Адміністративне право / Коваль Л. – К. : Наукова думка, 1996. – 590 с.
38. Грошевий Ю. Органи судової влади в Україні / Грошевий Ю., Марочкін І. – К. : Ін Юре, 1997. – 124 с.
39. Грошевий Ю. М. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України : навч. посіб. для студентів юрид. спеціальностей вищих закладів освіти / Грошевий Ю. М. – Х. : Право. – 2002. – 160 с.
40. Добровольская Т. Приципы советского уголовного процесса / Добровольская Т. – М. : Дело, 1971. – 180 с.
41. Мотовиловкер Я. О принципах объективной истины, презумпции невиноватости и состязательности процесса / Мотовиловкер Я. – Ярославль, 1978. – 280 с.
42. Гриненко А. Конституционные основы досудебного уголовного процесса в Российской Федерации / Гриненко А. – М. : Наука, 2000. – 133 с.
43. Ковтун Н. Судебный контроль в уголовном судопроизводстве России: Монография / Ковтун Н. – Н. Новгород, 2002. – 164 с.
44. Кальницкий В. Ведомственный процессуальный контроль за деятельностью следователя органов внутрених дел: Автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Кальницкий В. – М., 1982. – 111 с.
45. Про судоустрій України : Закон України від 7 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. – № 10.
46. Тертишник В. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / Тертишник В. – К. : Вид-во А.С.К., 2002. – 1056 с.
47. Півненко В. Впровадження конституційних принципів змагальності та рівності сторін на стадії досудового слідства: проблеми і шляхи їх вирішення / Півненко В., Мірошниченко Є. // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3. – С. 48–52.
48. Манівець Є. Деякі питання удосконалення кримінально-процесуального законодавства / Манівець Є. // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 8. – С. 104–106.
49. Чельцов-Бебутов М. Курс уголовно-процессуального права / Чельцов-Бебутов М. // Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческих, феодальных и буржуазных государствах. – Спб., 1995. – 736 с.
50. Петрухин И. Судебная власть / Петрухин И. – М. : Наука, 2003. – 770 с.
51. Демидов И. Проблемы прав человека в российском уголовном процессе: концептуальные положения / Демидов И. – М. : Юристъ, 1996. – 179 с.
52. Марочкін І. Організація судових та правоохоронних органів: навч. посіб. / Марочкін І., Сібільова Н., Толочко О. – Х. : Юр Інком, 2000. –140 с.
53. Шишкін В. Змагальність – принцип судочинства в демократичному суспільстві / Шишкін В. // Право України. – 1999. – № 12. – С. 24–26.
54. Давыденко Л. Прокурор на предварительном следствии: блюститель закона или обвинитель? / Давыденко Л. // Весы Фемиды. – 2000. – № 3. – С. 59–61.
55. Коблев Р. О равенстве прав участников уголовного процесса // Законность / Коблев Р. – 1998. – № 10. – С. 42–44.
56. Михеєнко М. Кримінально-процесуальне право / Михеєнко М., Молдован В., Шибіко В. – К. : Ін Юре, 1997. – 570 с.
57. Лебедев В. Судебная защита свободы и личной неприкосновенности граждан на предварительном следствии / Лебедев В. – М. : Юристъ, 2001. – 180 с.
58. Зиннатулин З. Осуществление правосудия – функция российского уголовного процесса / Зиннатулин З. // Российский судья. – 2001. – № 6. – С. 13–17.
59. Химичева О. Судебный контроль за процессуальными действиями и оперативно-розыскными мероприятиями (досудебное производство) / Химичева О. – М. : Наука, 1998. –125 с.
60. Лопаткина Ж. Институт судебного контроля на досудебных стадиях уголовного процесса России : Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. / Лопаткина Ж. – Краснодар, 2002. – 89 с.
61. Кальницкий В. Обоснованность производства следствий как предмет судебной оценки / Кальницкий В. // Электронная правовая база «Консультант Плюс».
62. Кучмій Н. В. Процесуальний контроль органів судової влади: історія і сучасність / Кучмій Н. В., Шавкун М. Г. // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – Дніпропетровськ. – 2004. – № 1 (14). – С. 164–168.
63. Российское законодательство Х-ХХ вв. : В 9 т. / Под ред. Шиянова. – М. : Наука, 1991. – –
Т. 8. – 496 с.
64. Кульчицький В. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1984 р. / Кульчицький В., Сидорчук О. // Право України. – 2003. – № 6. – С. 125–128.
65. О суде : Декрет Совета Народных Комисаров № 1 от 24.11.1917 г. // СУ СССР. – 1917. – № 4. – 500 с.
66. Ширман М. Из истории вопроса о защите на предварительном следствии / Ширман М. // Советское государство и право. – 1941. – № 2. – С. 41–45.
67. О суде : Декрет Совета Народных Комисаров № 2 от 7.03.1918 г. // СУ СССР. – 1918. – № 26. – 420 с.
68. Шалумов М. История советской адвокатуры / Шалумов М. – М. : Госиздат, 1939. – 450 с.
69. Александров Г. Некоторые вопросы, предварительного следствия и дознания Александров Г. // Вопросы судопроизводства и судоустройства в новом законодательстве СССР. – М. : Госиздат, 1959. – С. 59–62.
70. Положение о военных следователях : утвердженое приказом Революционного Военного Совета РСФСР № 1595 от 30.09.1919 г. // СУ РСФСР. – 1919. – № 38. – 276 с.
71. Об ограничении права на вознаграждение лиц, привлеченных к следствию или суду : Декрет СНК РСФСР от 30.07.1919 г. // СУ РСФСР. – 1920. – № 54. – 236 с.
72. Положение о революционных военных трибуналах : утвердженое приказом Революционного Военного Совета РСФСР № 730 от 4.05.1920 г. // СУ РСФСР. – 1921. – № 31-32. – 326 с.
73. Гончаренко В. Хрестоматія з історії державні права України : навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак. / Гончаренко В., Рогожин А., Святоцький О. За ред. члена-кореспондента Академії правових наук України В. Гончаренка. – У 2 т. – К. : Ін Юре. – 1997. – –
Т. 2. Лютий 1917-1996р.– 800 с.
74. Ведомости Верховного Совета РСФСР. – 1963. – 181 с.
75. Жогин Н. Изменение закона о подследственности и задачи прокурорського надзора за следствием / Жогин Н. // Социалистическая законность. – 1963. – № 2. – С. 18–22.
76. Шевцов В. Вопрос о повышении роли суда в обеспечении законности дознания и предварительного следствия / Шевцов В. – М. : Госиздат, 1973. – –
Т. ХХ : Проблемы управления законностью и охрана прав личности в уголовном процессе. – 486 с.
77. О практике вынесения судами частных (особых) определений : Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 14.10.1964 г. № 12 // Сборник Постановлений Верховного Суда СССР 1924–1970 гг. – М., 1970. – 528 с.
78. Чельцов-Бебутов М. Курс уголовно-процессуального права / Чельцов-Бебутов М. // Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческих, феодальных и буржуазных государствах. – Спб., 1995. – 736 с.
79. Кобликов А. Судебные реформы в России / Кобликов А. // Законность. – 1998. – № 3. – С. 49–54.
80. О внесении изменений в УПК РСФСР : Постановление ВЦИК и СНК РСФСР от 20 октября 1929 г. // СУ РСФСР. – 1929. – № 78. – ст. 756.
81. О внесении изменений в ст. 6, 7 УПК РСФСР в связи с принятием Закона “О судоустройстве СССР союзных и автономных республик” : Указ Президиума Верховного Совета СССР от 16 августа 1938 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1938. – № 11.
82. Кудрявцев В. Политическая юстиция в СССР / Кудрявцев В., Трусов А. – М. : Наука, 2000. – 293 с.
83. Єлісовенко Ю. Основні чинні кодекси і закони України / Єлісовенко Ю. – 2-е перероб. та доповн. вид. – К. : Ін Юре, 2003. – 976 с.
84. Колоколов Н. Судебный контроль в стадии предварительного расследования: реальность, перспективы / Колоколов Н. // Государство и право. – 1998. – № 11. – С. 31–39.
85. Півненко В. Судовий контроль. Чи може він бути самостійною функцією органів судової влади у кримінальному судочинстві? / Півненко В. // Прокуратура, людина, держава. – 2004. – № 3. – С. 104–108.
86. Маляренко В. Про межі судового контролю за додержанням прав і свобод людини в стадії попереднього розслідування кримінальної справи / Маляренко В., Пилипчук П. // Вісник Верховного Суду. – 2001. – № 2. – С. 39–43.
87. Кашепов В. Институт судебной защиты прав и свобод граждан и средства ее реализации / Кашепов В. // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 70–71.
88. Гуценко К. Правосудие и процессуальный надзор в условиях формирования правового государства / Гуценко К. // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1990. – № 4. – С. 15–18.
89. Дроздов Г. Судебный контроль за расследованием пре ступлений / Дроздов Г. // Сов. юстиция. – 1992. – № 15–16. – С. 13–16.
90. Бойков А. Судебная реформа: обретения и просчеты / Бойков А. // Государство и право. – 1994. – № 6. – С. 21–24.
91. Российское законодательство Х-ХХ вв. : В 9 т. / Под ред. Н. Чистякова. – М., 1991. – –
Т.8. – 496 с.
92. Гуценко К. Основы уголовного процесса США / Гуценко К. – М. : Наука, 1993. – 342 с.
93. Чепурний О. Кримінально-процесуальні функції: проблеми, визначення та законодавче врегулювання / Чепурний О. // Право України. – 2001. – № 8. – С. 82–84.
94. Касюта М. Актуальні питання підтримання державного обвинувачення в суді / Касюта М. // Право України. – 2001. – № 7. – С. 32–35.
95. Офіційний вісник України. – 2003. – № 6. – Ст. 245.
96. Манівець Є. Деякі питання удосконалення кримінально-процесуального законодавства / Манівець Є. // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 8. – С. 104–106.
97. Петрухин И. Частная жизнь (правовые аспекты) / Петрухин И. // Государство и право. – 1999. – № 1. – С. 72–75.
98. Півненко В. Впровадження конституційних принципів змагальності та рівності сторін на стадії досудового слідства: проблеми і шлях їх вирішення / Півненко В., Мірошниченко Є. // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 2. – С. 23–27.
99. Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи : Постанова пленуму Верховного Суду України № 1 від 11.02.05 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К., 2006. – 472 с.
100. Лазарева В. Теория и практика судебной защиты в уголовном процессе / Лазарева В. – Самара, 2000. – 226 с.
101. Коваленко Є. Кримінальний процес України: підручник / Коваленко Є., Маляренко В. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
102. Лукашевич В. Советский уголовный процесс / Лукашевич В. – Л., 1989. – 298 с.
103. Жогин Н. Возбуждение уголовного дела / Жогин Н., Фаткуллин Ф. – М. : Наука, 1961. – 194 с.
104. Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються : Наказ МВС України від 14 квітня 2004 р. № 400 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://zakon1.rada.gov.ua/
105. Лопаткина Н. Становление института судебного контроля в УПК РФ: его преимущества и недостатки / Лопаткина Н. // УПК РФ – проблемы практической реализации : материалы Всеросс. научно-практической конференции (г. Сочи, 11-12 октября 2002 г.) – Краснодар, 2002. – 165 с.
106. Устимов М. Судебный контроль на стадии предварительного расследования : Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. / Устимов М. – Саранск, 1999. – 78 с.
107. Курільчук І. Поняття та сутність судового контролю в досудових стадіях кримінального процесу / Курільчук І. // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск № 31 – К. : Ін-т держави і права ім. В. Корецького НАН України, 2005. – С. 434–438.
108. Степанов В. Предварительная проверка первичных материалов о преступлениях / Степанов В. – Саратов, 1972. – 136 с.
109. Грошевий Ю. М. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: навч. посіб. для студентів юрид. спеціальностей вищих закладів освіти / Грошевий Ю. М. – Х. : Право. – 2002. – 160 с.
110. Коваленко Є. Кримінальний процес України: підручник / Коваленко Є., Маляренко В. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
111. Тертишник В. Кримінально-процесуальне право України: підручник / Тертишник В. – 4 те вид. доп. і перероб. – К. : Видавництво А.С.К., 2003. – 1120 с.
112. Уваров В. Правові основи оперативно-розшукової діяльності // Вісник національного університету внутрішніх справ / Уваров В. – 2004. – № 28. – С. 75–81.
113. Глазкова В. Законність – один із принципів ОРД / Глазкова В. // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – № 3. – С. 226–232.
114. Шумилов А. Оперативно-розыскная деятельность в схемах: учебн. пособие / Шумилов А. – 2-е изд. перед. и доп. – М. : Изд-ль Шумилов И. И. – 2001. – 112 с.
115. Погорецький М. Принципи оперативно-розшукової діяльності / Погорецький М. // Проблеми законності. – 2001. – Вип. 50. – С. 138–145.
116. Курочка М. Законність в ОРД та прокурорський нагляд за її дотриманням : Монографія / Курочка М. / За ред. члена-кореспондента АПрН України Є. Дідоренка ; МВС України, Луганський ін-т внутр. справ. – Луганськ : РВВЛІВС, 2001. – 160 с.
117. Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – ст. 650.
118. Винницкий Л. О процессуальной сущности освидетельствования / Винницкий Л. // Актуальные проблемы совершенствования производства следственных действий. – Ташкент, 1982. – С. 80–86.
119. Ларин А. Уголовный процесс: структура права и структура законодательства / Ларин А. – М. : Наука, 1985. – 338 с.
120. Бандурка О. Оперативно-розшукова діяльність. Частина І: підручник / Бандурка О. – Харків : Вид-во Нац. ун-ту внутрішніх справ. – 2002. – 336 с.
121. Середа Г. Прокурорський нагляд за додержанням законів при прийняття, реєстрації та вирішенні заяв і повідомлень про злочини: деякі проблеми правового регулювання / Середа Г. // Право України. – 1999. – № 3. – С. 8–22.
122. Бабенко В. Деякі питання прокурорського нагляду за додержанням законів в Україні / Бабенко В. // Підприємство, господарство і право. – 2003. – № 7. – С. 130–136.
123. Кирій Л. Сутність, поняття і значення прокурорського нагляду та судового контролю при вирішенні питання про відмову в порушенні кримінальної справи / Кирій Л. // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 12. – С. 174–180.
124. Михайлов А. Прокурорский надзор в стадии предварительного расследования преступлений. Вопросы совершенствования предварительного следствия / Михайлов А. – М. : Наука, 1983. – 118 с.
125. Нор В. Прокурорський нагляд в Україні / Нор В. – Л., 2002. – 244 с.
126. Тацій В. Прокуратура в системі поділу влади / Тацій В., Грошевий Ю. // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 1(16). – С. 61–64.
127. Бойко П. Оскарження постанови про порушення кримінальної справи / Бойко П. // Юридична Україна. – 2003. – № 7. – С. 74–77.
128. Захист прав людини судовою гілкою влади : Щорічна доповідь Уповноваженого з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ombudsman.kiev.ua/
129. Капліна О. Оскарження до суду постанови слідчого та прокурора порушені кримінальної справи щодо певної особи: проблеми теорії та практики / Капліна О., Шило О. // Юридичний вісник України. – 2003. – № 30. – С. 8–10.
130. Халемін М. Проблеми оскаржених до суду постанови про порушення кримінальної справи / Халемін М. // Науковий вісник Юридичної Академії Міністерства внутрішніх справ : Збірник наукових праць. – 2003. – № 2(11). – С. 300–303.
131. Петрухин И. Можно ли обжаловать в суд постановление о возбуждении уголовного дела? / Петрухин И. // Российская юстиция. – 2002. – № 4. – С. 49–50.
132. Вознюк В. Оскарження дій органів досудового слідства / Вознюк В. // Юридичний вісник України. – 2002. – 23–29 березня. – С. 6–7.
133. Слінчук Ю. Співвідношення судового контролю і функцій органів дізнання, досудового слідства та прокуратури / Слінчук Ю. // Вісник прокуратури. – 2001. – № 1. – С. 92–96.
134. Маляренко В. Про оскарження дій (бездіяльності) та процесуальних рішень органів дізнання, слідчого і прокурора / Маляренко В. // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 6 (28). – С. 50–53.
135. Ковбасюк В. Щодо практики участі прокурорів у справах. За скаргами осіб на постанови про порушення кримінальних справ / Ковбасюк В. // Вісник прокуратури. – 2007. – № 4 (70). – С. 46–51.
136. Доросинська Г. Оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи / Доросинська Г. // Право України. – 2007. – № 10. – С. 157–160.
137. Лобач В. Повноваження прокурора як головного суб’єкта кримінального переслідування / Лобач В. // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 7. – С. 7–8.
138. Кудрявцев В. Проблеми розгляду судами скарг / Кудрявцев В. // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 11. – С. 8.
139. Дроздов О. Оскарження постанови про порушення кримінальної справи / Дроздов О. // Юридичний вісник. – 2007. – № 9. – С. 10–12.
140. Штогун С. Новий порядок оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи. Проблеми та перспективи / Штогун С. // Вісник прокуратури. – 2007. – № 7 (73). – С. 68–72.
141. Оліянчук Ю. Співвідношення судового контролю і функцій органів дізнання, досудового слідства та прокуратури / Оліянчук Ю. // Вісник прокуратури. – 2003. – с. 7-12.
142. Маляренко В., Пилипчук П. Межі судового контролю за додержанням прав і свобод людини в стадії попереднього розслідування кримінальної справи / Маляренко В., Пилипчук П. // Право України. – 2001. – № 4. – С. 43–45.
143. Пилипчук П. Розгляд судом скарги на постанову про порушення кримінальної справи / Пилипчук П. // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 2. – С. 59–63.
144. Письменний Д. Отказ в возбуждении уголовного дела в советском уголовном процессе: Дис. … канд. юрид. наук. : спец. 12.00.09 / Письменний Д.– К., 1980. – 134 с.
145. Гапанович Н. Отказ в возбуждении уголов