ПРОФЕСІЙНА ПРАВОСВІДОМІСТЬ: ПОНЯТТЯ,ОСОБЛИВОСТІ,ФУНКЦІЇ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1
ПРОФЕСІЙНА ПРАВОСВІДОМІСТЬ ЯК РІЗНОВИД ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ

1.1. Поняття і структура правової свідомості……………………… ……….... 9
1.2. Поняття професійної правосвідомості…………………..…………….….. 46
1.3. Функції професійної правосвідомості……………………………………..80

Висновки до розділу 1………………………………………………………….103

РОЗДІЛ 2
РОЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ У ПРАВОУТВОРЕННІ І ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЇ. ДЕФОРМАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ

2.1. Роль професійної правосвідомості у правоутворенні…………………...105
2.2. Роль професійної правосвідомості у правореалізації…………………...127
2.3. Деформації професійної правосвідомості………………………………..150

Висновки до розділу 2……………………………………………………….…176

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………....183

ВСТУП

Актуальність теми. Україна знаходиться на відповідальному етапі свого розвитку, коли тривають процеси становлення громадянського суспільства і правової держави. Глибокі демократичні перетворення, формування засад ринкової економіки, утвердження й забезпечення прав і свобод людини, які визнаються найвищою соціальною цінністю, неможливі без належного рівня правового розвитку країни, який визначається рівнем дієвості права. Право діє так і настільки, наскільки його здійснюють, у зв’язку з чим великого значення набуває ефективна діяльність правових інститутів, важливою передумовою якої виступає розвинена професійно-правова свідомість. Вона значною мірою визначає якість юридичної практики, забезпечує втілення в суспільному житті принципів конституційного ладу, виступає гарантією реалізації й захисту прав та свобод людини і громадянина, впливає на функціонування державних інституцій та органів місцевого самоврядування.
Деформована ж професійна правосвідомість, навпаки, суттєво ускладнює затвердження правових засад в усіх сферах суспільного життя. Зовнішнім проявом її деформацій є численні недоліки чинного правового регулювання, вади юридичної практики. Стосовно правотворчої практики йдеться передусім про надмірну політизацію професійної правосвідомості, низьку змістовну і юридико-технічну якість нормативних правових актів. Що ж до правореалізаційної практики, то йдеться перш за все про низьку якість юридичних послуг населенню, корумпованість правоохоронних органів, внаслідок чого зростає недовірливе і скептичне ставлення людей до права й державних інституцій, що його опосередковують.
З огляду на зазначені положення набуває актуальності дослідження природи, особливостей, поняття, ролі й місця в юридичній практиці такого специфічного правового явища, як професійна правова свідомість, що виступає важливим суб’єктивним підґрунтям права, правопорядку, правової держави.
Не зважаючи на підвищення останнім часом наукового інтересу до проблем професійної правосвідомості, її загальнотеоретичний аналіз у вітчизняній науці слід визнати недостатніми, оскільки не існує присвячених їй фундаментальних праць, які повно і послідовно розкривали б її поняття, особливості, функції, форми її впливу на правотворчість і правореалізаційну діяльність.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язано з тематикою науково-дослідних робіт кафедри теорії держави та права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і виконано в межах Державної цільової комплексної програми "Розвиток демократичних процесів у правовій державі" (номер державної реєстрації 0186.0.070866).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному теоретичному аналізі професійної правосвідомості як якісного рівня сприйняття правової дійсності і як виду групової правосвідомості, що передбачає розкриття її змісту, призначення, загальних закономірностей та особливостей формування й функціонування, а також у формулюванні теоретичних положень і практичних висновків та рекомендацій, спрямованих на підвищення рівня професійної правосвідомості в Україні.
Відповідно до поставленої мети в дисертації передбачається вирішення низки наукових задач:
– уточнити поняття “правосвідомість”, здійснити аналіз його ознак;
– дослідити поняття професійної правосвідомості як форми групової правосвідомості та якісного рівня сприйняття права в усьому різноманітті його проявів і активного впливу на нього;
– установити й охарактеризувати функції професійної правосвідомості;
– навести характеристику ролі професійної правосвідомості в правотворчій і правореалізаційній (особливо в правозастосовчій) діяльності;
– з’ясувати й дати аналіз основних деформацій професійної правосвідомості та причин їх виникнення;
– проаналізувати основні способи попередження й подолання деформацій професійної правосвідомості.
Об’єктом дослідження є правосвідомість як суб’єктивний елемент правової дійсності.
Предметом дослідження є загальні закономірності формування й функціонування професійної правосвідомості.
Методи дослідження. У підґрунтя методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу професійної правосвідомості, зумовлений специфікою теми роботи і пов’язаний із застосуванням загальнонаукових і спеціально наукових методів. Методологічною основою дисертації послужили універсальні методи діалектики, що використовувалися на всіх етапах з метою з’ясування сутності професійної правосвідомості, закономірностей та особливостей її функціонування, взаємодії з іншими правовими явищами. На окремих етапах роботи застосовувалися різноманітні методи дослідження: системний і структурно-функціональний – при вивченні будови свідомості правової і професійної як її різновиду, встановленні їх елементів, з’ясуванні їх функціонального взаємовпливу, аналізі впливу професійної правосвідомості на право й пов’язані з ним явища; порівняльно-правовий – при аналізі професійної правосвідомості в різних правових сім’ях. Широкого застосування в роботі отримали категорії і прийоми формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо.
Дисертаційна робота виконувалася на загальних методологічних орієнтирах, закріплених у Конституції України: пріоритету загальнолюдських цінностей, побудови демократичної, соціальної, правової держави, поділу державної влади, принципів гуманізму, поваги людської гідності, свободи, прав людини і громадянина.
Наукова новизна дисертації. Наукова новизна визначається передусім тим, що ця робота є першим в українській правовій літературі монографічним дослідженням загальнотеоретичних аспектів професійної правосвідомості, її особливостей, функцій, призначення в юридичній практиці, деформацій і способів їх подолання та попередження. Наукова новизна одержаних результатів знаходить свій прояв у наступних теоретичних положеннях і висновках:
– обґрунтовується авторське визначення професійної правосвідомості як цілісного, системного, практично спрямованого, нормативно детермінованого способу пізнання правової дійсності й активного впливу на неї, що забезпечує функціонування й розвиток правопорядку, суб’єктом якого виступають особи, які мають спеціальну юридичну освіту і професійно займаються юридичною практикою;
– доводиться, що професійна правосвідомість забезпечує збереження, розвиток і нормальне функціонування правопорядку. Наголошується, що така роль є іманентною ознакою саме професійної правосвідомості як певного якісного рівня сприйняття права й пов’язаних з ним правових явищ. Якщо ж вести мову про індивідуальну або групову професійну правосвідомість, то тут така ознака в якості обов’язкової відсутня, оскільки як окремі юристи, так і професійна група юристів можуть бути носіями деформованої правосвідомості;
– пропонується авторський підхід до класифікації функцій професійної правосвідомості, згідно з яким їх можна поділити на підставі прояву професійної правосвідомості щодо правової дійсності на дві групи: 1) функції, здійснення яких забезпечує сприйняття правової дійсності; 2) функції, здійснення яких забезпечує зворотній активний вплив на неї;
– уперше вирізняються такі функції професійної правосвідомості, як забезпечення адекватного вираження професійно-правової думки, подолання й попередження деформацій правосвідомості, контрольна, консультативна, забезпечення соціального партнерства, сприяння розвитку демократії, гуманізації юридичної діяльності;
− обстоюється авторський підхід до розкриття засобів (форм) впливу професійної правосвідомості на правоутворення і правореалізацію;
− дається авторське визначення деформацій професійної правосвідомості як викривлень раціональних, емоційних або (і) вольових компонентів її змісту, які унеможливлюють або суттєво ускладнюють ефективну професійно-юридичну діяльність. Деформації професійної правосвідомості в кінцевому підсумку призводять до існування в суспільстві нерозвиненого права.
Практичне значення одержаних результатів полягає:
1) у науково-дослідницькій сфері – матеріали дослідження можуть стати підґрунтям для подальшої розробки концепції професійної правосвідомості;
2) у навчальному процесі – положення, рекомендації й висновки дисертації можуть послужити матеріалом для підготовки підручників, навчальних посібників з курсу „Загальна теорія держави і права”, при викладанні відповідної навчальної дисципліни;
3) у правовиховній царині – запропоновані положення можуть бути корисними в роботі по підвищенню рівня професійної правосвідомості та правової культури державних службовців.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави та права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Положення дисертації доповідалися й стали предметом обговорення на науково-практичних конференціях: V Міжнародний науковий конгрес “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2005 р.), наукова конференція молодих учених та здобувачів “Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, 2006 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція до Дня науки “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (м. Чернігів, 2005), наукових семінарах та “круглих столах”.
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції викладені автором у 7-ми наукових публікаціях, зокрема, у 3-х статтях, опублікованих у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, і в 4-х тезах наукових повідомлень на вказаних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, які містять 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (188 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 200 сторінок, із них основного тексту – 182 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у формулюванні загальнотеоретичного поняття професійної правової свідомості, у встановленні її особливостей, функцій і можливих деформацій. Вирішення цього наукового завдання є однією з необхідних умов удосконалення юридичної практики, юридичної освіти в Україні, підвищення рівня правової культури суспільства, подальшого правового й демократичного розвитку.
Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:
1. Плідним у науковому плані є дослідження правосвідомості не тільки як пасивної форми сприйняття, опанування, відбиття правової дійсності, а й як суб’єктивного творчого чинника, умови її існування й розвитку. Правосвідомість може виступати самостійним правозумовлюючим і правоутворюючим чинником, який здатен повноцінно конкурувати з економічною, релігійною, політичною та іншими детермінаціями.
2. Правосвідомість визначається як різновид свідомості, спрямований на усвідомлення (сприйняття) минулого, існуючого або бажаного права в усьому багатоманітті його проявів, який служить суб’єктивною основою права, умовою можливості його буття, самостійним чинником його існування й розвитку.
3. Правосвідомість поділяється на види. Згідно: а) форм буття правосвідомості вирізняються інституціональна й неінституціональна правосвідомість; б) суб’єкта правосвідомості – індивідуальна й колективна; в) видів діяльності, що обслуговуються правосвідомістю, вирізняються теоретична й практична правосвідомість; г) глибини й форм сприйняття правової дійсності – науковий, професійний і повсякденний рівні правосвідомості.
4. Професійній правосвідомості властиві такі ознаки: а) її суб’єктом виступає особа (група осіб), що має юридичну освіту, а юриспруденція становить зміст її професійної діяльності; б) компонентами її змісту є когнітивний (раціонально-ідеологічний), емоційно-психологічний і практичний; в) специфіка пізнання правових явищ і зворотного впливу на них визначається станом основних компонентів професійно-правової свідомості, що зумовлений особливим підходом до права як інструменту юридичної діяльності; г) проходить обов’язкові стадії формування, характеризується особливими джерелами отримання правової інформації; д) має формалізований характер; є) забезпечує правопорядок даного суспільства та його подальший розвиток; ж) ґрунтується на системі відповідних принципів. Останні поділяються на дві групи: 1) принципи права; 2) власне принципи професійної правосвідомості: (а) етичні принципи, які визначають основи взаємодії юриста з іншими суб’єктами юридичного процесу; б) принципи організації власної професійної діяльності та професійного саморозвитку.
5. Професійна правосвідомість – це цілісний, системний, практично спрямований, нормативно детермінований спосіб пізнання правової дійсності й активного впливу на неї, що забезпечує функціонування й розвиток правопорядку, суб’єктом якого виступають особи, які мають спеціальну юридичну освіту і професійно займаються юридичною практикою.
6. Професійна правосвідомість неоднорідна. Її спеціалізація відбувається за двома напрямками: 1) за юридичними спеціальностями; 2) всередині відповідної юридичної спеціальності в залежності від: а) інститутів, галузей права; б) значимості здійснюваних функцій і повноважень.
7. Функції правосвідомості – це основні напрямки сприйняття правової дійсності та впливу на неї, що здійснюються відповідними способами (у певних формах) і виражають соціальну роль і призначення правосвідомості. Функції професійної правосвідомості можна поділити на підставі її прояву стосовно правової дійсності на дві групи. Це функції, здійснення яких забезпечує: 1) сприйняття правової дійсності (пізнавальна, оціночна, прогностична); 2) активний вплив на правову дійсність (регулятивна, нормотворча, нормореалізаційна, правового моделювання, правовиховна, ідеологічна, контрольна, консультативна, подолання юридичних колізій, забезпечення соціального партнерства, комунікативна, ефективного і економного використання правових засобів, розвитку демократії, гуманізації юридичної діяльності, забезпечення самостійності у прийнятті рішень, сприяння адекватному, грамотному вираженню власних думок, суджень, умовиводів, а також фіксації, зберігання й накопичення професійного досвіду).
8. Професійна правосвідомість у правовій демократичній державі з розвиненими, сформованими структурами громадянського суспільства виступає одним із чинників, що забезпечують (а) трансформацію соціального в соціально-правове і (б) адекватну потребам суспільним, потребам правого розвитку правотворчу діяльність. На етапі правотворчості професійна правосвідомість забезпечує переведення правових ідей, сформованого правоутворювального інтересу у формально-правову нормативність.
9. Основними засобами (формами) впливу професійної правосвідомості на процес правоутворення є:
− усвідомлення необхідності правового регулювання суспільних відносин або шляхів і засобів його удосконалення, висунення відповідних пропозицій у належних інформаційних, організаційних та інших формах;
− активна участь юристів-практиків в обговоренні й опрацюванні реформ у сфері права, найбільш важливих концепцій і проектів нормативних правових актів.
10. Роль професійної правосвідомості в реалізації права полягає в тому, що вона виступає одним з чинників, що забезпечують а) максимально точне втілення норм права в соціальне життя; б) досягнення цілей правового регулювання. Основними засобами (формами) впливу професійної правосвідомості на процес реалізації права є такі:
− здійснення предметної професійної діяльності в сфері правозастосування, правозахисту і правового консультування;
− вплив на формування правових ціннісних орієнтацій, правових знань, правових установок суб’єктів права;
– вплив на формування суспільної думки про право й пов’язані з ним явищ.
11. Деформації професійної правосвідомості – це викривлення раціональних, емоційних або (і) практичних компонентів її змісту, які унеможливлюють або суттєво ускладнюють ефективну професійно-юридичну діяльність.
12. Деформації професійної правосвідомості найзагальнішим чином можна поділити на дві групи: а) ті, які є загальними для всіх різновидів правосвідомості; б) які притаманні правосвідомості професійній. До першої групи належать: правовий інфантилізм, недооцінка права, правовий ідеалізм, правовий ригоризм, правова демагогія, правовий нігілізм, “переродження правосвідомості”. До другої групи –стереотипність мислення; звуження кругозору; зниження емоційного ставлення до подій, що відбуваються й байдужність до осіб, щодо яких здійснюється професійна юридична діяльність; упередженість стосовно правопорушників (обвинувальний ухил); юридичне сприйняття неюридичного світу; зневага неюридичною професійною думкою; формалізм і бюрократизм професійної правосвідомості.
13. Причини деформації професійної правосвідомості поділяються на дві групи: а) ті, які зумовлюють існування загальних видів деформації професійної правосвідомості; б) ті, які зумовлюють існування спеціальних видів деформації професійної правосвідомості й пов’язані зі специфікою юридичної професії. Перша група охоплює історичні, культурно-ментальні, економічні, соціально-комунікативні, юридичні причини. До другої групи причин належать: домінування професійної правосвідомості юриста над усіма іншими видами, формалізований та спеціалізований характер професійної правосвідомості.
14. До спеціальних засобів попередження й подолання деформацій професійної правосвідомості належать: а) створення системи моральних, матеріальних і соціальних стимулів, що заохочують до сумлінної й ефективної роботи; б) виважена кадрова політика; в) удосконалення системи юридичної освіти; г) забезпечення правової інформованості юристів; д) ефективна організація праці; є) проведення виваженої державної інформаційної політики в юридичній сфері.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 188 с.
2. Алексеев С.С. Общая теория права: Учебник: В 2-х т. – Т.1. – М.: Юрид. лит., 1982. – 360 с.
3. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
4. Арутунян С.Л. Правосознание студентов МГУ им. М.В. Ломоносова: отдельные показатели социально-криминологического анализа // Вестн. МУ. Сер. 11. Право. – 2000. – № 1. – С. 80 – 90.
5. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
6. Бабаев В.К. Теория современного советского права: Фрагменты лекций и схемы. – Н. Новгород: Нижегор. ВШ МВД РСФСР, 1991. – 156 с.
7. Байер Д. Правосудие и правосознание // Рос. юстиция. – 1999. – № 3. – С. 37, 38.
8. Байниязов Р.С. Правосознание и российский правовой менталитет // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 31 – 40.
9. Байниязов Р.С. Роль правосознания в выработке и реализации государственной политики // Известия ВУЗов. Правоведение. – 1997. – № 4. – С. 170 – 182.
10. Байниязов Р.С. Философия правосознания: постановка проблемы // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2001. – № 5. – С. 12 – 23.
11. Баранов В. М. Концепция законопроекта: понятие, элемент, виды, проблемы реализации // Законотворческая техника современной России: состояние, проблемы, совершенствование: Сб. статей: В 2 т. / Под ред. В.М. Баранова. – Нижний Новгород, 2001. – Т.1.  С. 82 – 133.
12. Батуркин В.Г. Понятие и структура правового сознания // История гос-ва и права. – 2004. – № 5 – С. 19 – 21.
13. Бачинин В.А. Социология: Три курса лекций студентам-юристам. – Х.: Консум, 2003. –576 с.
14. Бельский К.Т. Формирование и развитие социалистического правосознания. – М.: Высш. шк., 1982. – 183 с.
15. Бережнов А.Г. Теоретические проблемы правопонимания и формирования содержания права // Вестн. МУ. Сер. 11. Право. – 1999. – № 4. – С. 3 – 13.
16. Бержель Ж.-Л. Общая теория права: Пер. с фр. – М.: Изд. дом NOTA BENE, 2000. – 576 с.
17. Боботов С. В. Буржуазная социология права. – М.: Юрид. лит., 1978. – 223 с.
18. Бондарев А.А. Профессиональное правосознание сотрудников ОВД: теоретико-правовые аспекты функционирования и формирования // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк: Дон. ін.-т внутрішніх справ при ДНУ, 2000. – № 2. – С. 135 – 139.
19. Булгакова Д.А. Индивидуальное правосознание и его роль в развитии социально-правовой активности личности в условиях зрелого социализма: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01./ Ин-т філософ. права АН Казах. ССР. – Алма-Ата, 1984. – 21 с.
20. Бура Н.А. Функции общественного правосознания: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01./ ИГП АН УССР. – К., 1985. – 18 с.
21. Васькович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу // Право України. – 1998. – № 6. – С. 108 – 111.
22. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укл. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К., Ірпінь: ВТФ, «Перун», 2001. – 1440 с.
23. Виноградов Н.А. Правосознание и национальная идея // История гос-ва и права. – 2005. – № 4. – С. 11 – 13.
24. Волошенюк А.В. Правовой нигилизм: общетеоретическая характеристика. – Х.: ООО «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕСС», 2005. – 104 с.
25. Гойман-Калинский И.В., Иванец Г.И., Червонюк В.И. Элементарные начала общей теории права: Учеб. пособ. для вузов / Под ред. В.И. Червонюка. –М.: КолосС, 2003. – 544 с.
26. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави // Право України. – 2005. – № 4. – С. 24, 25.
27. Гранат Н.Л. Правосознание и правовая культура // Юрист. – 1988. – № 11 – 12. – С. 2.
28. Гревцов Ю.И. Очерки теории и социологии права: Учеб. пособие – СПб.: С.-Петерб. орг. о-ва «Знание» России, 1996. – 263 с.
29. Гриб В.В. Факторы, влияющие на формирование профессионального правосознания российских юристов // История гос-ва и права. – 2003. – № 6. – С. 17 – 19.
30. Грошев А.В. Правосознание в системе оснований криминализации общественно-опасных деяний // Рос. юрид. журн. – 1997. – № 1. – С. 122 – 132.
31. Грошевий Ю. Роль професійної правосвідомості судді у формуванні рішення суду: кримінально-процесуальний аспект // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2005. – С. 168 – 180.
32. Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие. – Х.: Вища школа, 1986. – 185 с.
33. Гуренко М.М. Правосвідомість як важлива умова гарантії прав і свобод людини і громадянина (за філософсько-правовою спадщиною І. Ільїна) // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк: Донецьк. ін.-т внутр. справ при ДНУ, 2001. – №1. – С. 23 – 33.
34. Дашин А.В. Особенности этнического правосознания в генезисе традиционной правовой культуры // История госуд. и права. – 2005. – № 9. – С. 7 – 10.
35. Демічева В.В. Функції правосвідомості: поняття, система та значення // Часопис Київськ. ун-ту права. – 2004. – № 4. – С. 24 – 28.
36. Денисова О.С. Сучасні підходи до поняття та структури правової свідомості // Вісн. Луганськ. ін-ту внутр. справ МВС України імені 10-річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛІВС, 2001. – Вип. 4. – С. 16 – 23.
37. Дмитриенко Ю.М. Скрытые эффекты девиантного правосознания: ориентиры и природа синергетической методологии правового познания // Право і безпека. – 2004. – 3’4. – С. 18 – 25.
38. Долгова А.И. Криминологические исследования взаимосвязи правосознания и преступности // Криминологические проблемы правосознания и общественного мнения о преступности: Сб. научн. трудов / Под ред. Карпец И.И. – М. –Прага: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1986. – С. 34 – 53.
39. Долгова А.И. Особенности правосознания и правового воспитания лиц, совершающих преступления // Правосознание и правовое воспитание осужденных: Сб. научн. трудов / Под ред. А.И. Долговой – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1982. – С. 5 – 23.
40. Ефремова Г.Х., Ратинов А.Р. Изучение правосознания и общественного мнения о преступности и деятельности правоохранительных органов. – М.: ВНИИ пробл. укрепл. законности и правопорядка, 1989. – 119 с.
41. Желтова В.П. Философия и буржуазное правосознание. – М.: Наука, 1977. – 105 с.
42. Желтова В.П., Дробницкий О.Г. Философия и ценностные формы сознания. – М.: Наука, 1978. – 358 с.
43. Жилинский А. Социально-правовое мышление и эффективность борьбы с преступностью // Соц. законность. – 1984. – № 12. – С. 46 – 49.
44. Загальна теорія держави і права: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
45. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства (Витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. - № 1: Адвокатура в Україні. – С. 179 – 185.
46. Законотворчество в Российской Федерации (науч.-практ. и учеб. пособ.) / Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Формула права, 2000. – 608 с.
47. Збагаєв А.В. Поняття та призначення державної ідеології // Вісн. Одеськ. ін-ту внутр. справ. – 2001. – № 2. – С. 58 – 62.
48. Ильин И.А. Теория права и государства: Учебник. – М.: Зерцало, 2003. – 400 с.
49. Ильин И.А. Путь к очевидности. – М.: ЭКСМО-пресс, 1998. – 909 с.
50. Казимирчук В.П. Социальный механизм действия права // Советское гос-во и право. – 1970. – № 10. – С. 37 – 44.
51. Казьмин И.Ф. Подготовка научной концепции законопроекта (Методологические вопросы) // Сов. гос-во и право. – 1985. - № 3. – С. 28  35.
52. Калинина В.А. Особенности формирования правосознания в Украине // Наук. вісн. Юрид. акад. МВС. – Дніпропетровськ, 2002. – № 1 (7). – С. 47 – 51.
53. Калиновський Ю.Ю. Сутність та особливості правосвідомості українського суспільства у трансформаційний період // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Зб. наук. тез: За матер. XV Харків. політолог. читань. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – С. 91 – 93.
54. Каминская В.И., Ратинов А.Р. Правосознание как элемент правовой культуры // Правовая культура и вопросы правового воспитания / Под ред. А.Д. Бойкова. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1974. – С. 39 – 67.
55. Канони професійної етики юристів (Проект) // Юрид. вісн. України. – 2000. - № 14. – С. 45.
56. Карпунов В.М. Правова свідомість: деякі теоретичні та практичні аспекти дослідження // Вісн. Луганськ. ін.-ту внутр. справ. – Спец. вип. у 4-х част.: Ч.1. – Луганськ: РВВ ЛІВС, 1999. – С. 100 – 105.
57. Карпунов В.Н. Правовое сознание как социальная реалия украинского общества // Вісн. Луганськ. акад. внутр. справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – Спец. вип. у 5-ти ч.: Ч.3. Ідея правової держави: історія і сучасність. – Луганськ, 2004. – С. 160 – 170.
58. Кашанина Т.В. Правовые понятия как средство выражения содержания права // Сов. гос-во и право. – 1981. – № 1. – С. 36  44.
59. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. – Львів: Новий Світ-2000, 2003. – 584 с.
60. Керимов Д.А. Методология права (Предмет, функции, проблемы философии права). – М.: Аванта +, 2001. – 560 с.
61. Керимов Д.А. Соотношение практической и теоретической деятельности в процессе познания права // Сов. гос-во и право. – 1980. – № 3. – С. 11 – 16.
62. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 471 с.
63. Клочкова А.В. Правовое сознание студенческой молодежи: результаты криминологических исследований //Вестн. МУ. Сер. 11. Право. – 1998. – № 1. – С. 78 – 89.
64. Кодекс професійної етики судді: Рішення V з’їзду суддів України від 24.10.2002 // Вісн. Верх. Суду України. - № 5 (33). – С. 24.
65. Коган В.М. Правосознание и уголовный закон // Сов. гос-во и право. – 1983. – № 12. – С. 66 – 74.
66. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К.: Наук. думка, 1979. – 207 с.
67. Колесніков М.П. До проблеми формування правосвідомості у контексті сучасності // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Зб. наук. тез: За матер. XV Харків. політолог. читань. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – С. 107 – 109.
68. Колотов А.Ф. Правовое сознание в условиях обновления советского общества: Автореф. дис. … канд. юрид. наук.: 12.00.01 – М., 1991. – 21 с.
69. Кононенко О. Правосвідомість судді і перспективи впровадження міжнародних норм у сфері прав людини в практику судового захисту // Право України. – 2001. – № 2. – С. 60 – 62.
70. Копнин П.В. Идея как форма мышления. – К.: Изд-во Киевского ун-та, 1963. – 108 с.
71. Кормщиков В.М. К вопросу о механизме формирования правосознания несовершеннолетних правонарушителей // Правосознание и правовое воспитание молодежи: Сб. научн. трудов / Под ред. В.В. Панкратова. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1979. – С. 130 – 138.
72. Коробка В.М. Сучасні процеси формування правосвідомості підлітків // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – № 2. – Донецьк: Донецьк. юрид. ін.-т МВС при ДНУ, 2005. – С. 54 – 59.
73. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
74. Крижанівський А.Ф. Корупція і криміналізація у світлі правової культури: метаморфози і деформації посттоталітарного соціуму // Вісн. Одеськ. ін.-ту внутр. справ. – Одеса, 2001. – № 3. – С. 13 – 16.
75. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 288 с.
76. Кудрявцев В.Н. Юридические исследования – на уровень новых задач // Сов гос-во и право. – 1987. – № 6. – С. 3 – 11.
77. Кулыгин В. Уголовное право, правосознание, справедливость // Уголов. право. – 2003. – № 1. – С. 119, 120.
78. Куприянов А. Библейские корни правосознания россиян // Рос. юст. – 1998. – № 1. – С. 59 – 62.
79. Ладиченко В. Гуманістична парадигма організації державної влади // Юридична Україна. – 2005. – № 9(33). – С. 4 – 10.
80. Лазарев В.В. Социально-психологические аспекты применения права. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 144 с.
81. Лапаева В.В. Социология права. – М.: НОРМА, 2000. –304 с.
82. Легеза Ю.О. Відомчі засоби масової інформації у формуванні професійної правосвідомості працівника ОВС України // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: Наук.-практ. зб. – № 28. – Київ, 2004. – С. 9 – 13.
83. Легеза Ю.О. Інформаційні потреби та інтереси співробітників органів внутрішніх справ у формуванні фахової правосвідомості // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – Вип. 28. - Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – С. 174 - 180.
84. Ллойд Д. Идея права: Пер. с англ. – М.: Югона, 2002. – 416 с.
85. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юрид. лит., 1973. – 344 с.
86. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Х.: Право, 2002. – 328 с.
87. Максимов С.И. Правосознание: философско-правовое осмысление // Пробл. законности: Респ. міжвід. наук. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій – Вип. 52. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – С. 148 – 155.
88. Мамут Л.С. Правосознание // Общественное сознание и его формы. – М.: Полтиздат, 1986. – С. 108 – 143.
89. Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Матузова Н.И. – М.: Юристъ, 2001. – С. 698 – 740.
90. Медушевский А. Спрос на право как индикатор гражданского общества // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. – 2002. – № 1(38). – С. 86 – 91.
91. Мельничук О.Ф. Правовий нігілізм: причини, форми прояву та шляхи подолання // Вісн. Луганськ. акад. внутр. справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – Спец. вип. у 5-ти ч.: Ч.3 – Луганськ, 2004. – С. 46 – 51.
92. Менюк О., Головченко В. Формування правової культури підприємців як практична потреба // Право України. – 2001. – № 1. – С. 114 – 116.
93. Миколенко Я.Ф.; Шавгулидзе Т.Г., Лежава Г.Ш. Общественное мнение и правосознание в динамике. – Тбилиси: Мецниереба, 1990. –288 с.
94. Міленін О.Л. Контроль за дорожнім рухом за допомогою телекомунікаційного обладнання і правосвідомість учасників дорожнього руху // 2001. – № 1. – С. 41 – 45.
95. Музичук О.М. Сутність та загальна характеристика професіоналізму працівників органів внутрішніх справ // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – Вип. 28. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – С. 445 – 450.
96. Назаренко Е.В. Социалистическое правосознание и советское правотворчество: Автореф. … д-ра юрид. наук: 12.00.01. – К., 1970. – 36 с.
97. Наливайко В.С., Дурманенко Є.А. Про засоби регулювання соціальної поведінки особистості // Кримінальний кодекс України 2001 р. (Проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства): Матер. наук.-практ. конф., 4 – 5 квіт. 2003 р., Львів. – Львів: Львівськ. ін.-т внутр. справ при Нац. акад. внутр. справ України, 2003. – С. 262, 263.
98. Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника: Пер. с рум. – М.: Прогресс, 1974. – 256 с.
99. Невважай И.Д. Типы правовой культуры и формы правосознания // Известия вузов: Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 23 – 30.
100. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. – М.: НОРМА-ИНФРА·М, 1999. – 552 с.
101. Нерсесянц В.С. Право и закон. Из истории правовых учений. – М.: Наука, 1983. – 367 с.
102. Оборотов Ю.М. Загальноправовий розвиток і збереження національної правової культури // Вісн. Одеськ. ін-ту внутр. справ. – 2001. – № 1. – С. 16 – 19.
103. Общая теория государства и права: Учебник / Под ред. Петрова В.С., Явича Л.С. : В 2-х т. – Т. 2. – Л.: Изд-во ЛУ, 1974. – 416 с.
104. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристъ, 2000. – 520 с.
105. Общественное сознание и его формы / Под ред. В.И. Толстых – М.: Политиздат, 1986. – 367 с.
106. Окара А.Н. Правосознание – центральная категория философии права И.А. Ильина // Гос-во и право. – 1999. – № 6. –С. 84 - 93.
107. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. – К.: Наукова думка, 1985. – 175 с.
108. Оніщенко Н.М. Культура правової діяльності (інноваційно-акмеологічний характер) // Держава і право: Юрид. і політ. науки: Зб. наук. праць – Вип. 18. – К.: ІДП НАН України, 2002. – С. 6 – 12.
109. Осика І.В. Правова культура у формуванні правової, соціальної держави // Дис. … канд. юрид. наук.– К.: ІДП НАН України, 2004. – 194 с.
110. Остроумов Г.С. Правовое осознание действительности. – М.: Юрид. лит., 1969. – 128 с.
111. Ошеров М.С., Спиридонов Л.И. Общественное мнение и право. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 192 с.
112. Певцова Е.А. Формирования правового сознания школьной молодежи: состояние, проблемы, перспективы // Гос-во и право. – 2005. – № 4. – С. 28 – 36.
113. Пересыпкин А.С. Некоторые аспекты исследования конституционного правосознания // Гос-во и право. – 2005. – № 1. – С. 92 – 96.
114. Петражицкий Л. Теория права и государства в связи с теорией нравственности: В 2-х т. – Т. 1. – СПб.: Екатерининское печатное дело, 1909. – 318 с.
115. Подкопаєв С.В. Дисциплінарна відповідальність суддів: сутність, механізм реалізації. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 192 с.
116. Поляков А.В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Изд. дом СПб. гос. ун-та, 2004. – 864 с.
117. Полякова О.М. Правова культура і правосвідомість як засоби стабілізації політичного режиму // Держава і право: Зб. наук. пр.: Юрид. і політ. науки. – Вип. 29. – К.: ІДП НАН України, 2005. – С. 34 – 39.
118. Потопейко Д.А. Правосознание как особое общественное явление. – К.: Наукова думка, 1970. – 112 с.
119. Правовое воспитание молодежи / Под ред. Н.И.Козюбры. – К.: Наук. думка, 1985. – 319 с.
120. Проблемы методологии и методики правоведения. – М.: Мысль, 1974. –206 с.
121. Рабінович П. Громадянське суспільство і правова держава (загальнотеоретичні міркування) // Укр. право. – 1996. – № 3. – С. 22 – 34.
122. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Пособие для студ. – Вид. 3-е. – К.: Радянська шк., 1994. – 236 с.
123. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Посіб для студ. – Вид. 6-е. – Х.: Консум, 2002. – 160 с.
124. Радбрух Г. Философия права / Пер. с нем. – М.: Междунар. отношения, 2004. – 240 с.
125. Ратинов А.Р. Правосознание и противоправное поведение. Вопросы методологии // Криминологические проблемы правосознания и общественного мнения о преступности: Сб. науч. тр. / Под ред. Карпец И.И. – Москва-Прага: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1986. – С. 54 – 75.
126. Рейснер М. Право, наше право, чужое право, общее право. – М.-Л.: Госиздат, 1925. – 275 с.
127. Рісний М. Правозастосувальний розсуд: до характеристики сфери здійснення // Акт. пробл. держ. і права. – Вип. 18. – Одеса: Одеськ. нац. юрид. акад., 2003.– С. 116 – 121.
128. Рябко И.Ф. Правосознание и правовое воспитание масс в советском обществе. – Ростов-на-Дону: Ростов. гос. ун-т, 1969. – 192 с.
129. Сабо И. Основы теории права: Пер. с венг. / Под ред. Туманова В.А. – М.: Прогресс, 1974. –272 с.
130. Самигуллин В.К. Право и неправо // Гос. и право. – 2002. – № 8. – С. 5 – 8.
131. Сапун В.А. Социалистическое правосознание и реализация советского права. – Владивосток: Изд. Дальневосточ. ун-та, 1984. – 112 с.
132. Семкив В.О. Правовое предвидение как функция социалистического правового сознания: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – К.: Гос. ун-т, 1989. – 18 с.
133. Сібільова Н.В. Еволюція поняття «правосуддя» // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. пр. – Вип. 10. – Х.: Право, 2005. – С. 186 – 196.
134. Скакун О.Ф. Етнокультурний зміст права // Часопис Київ. ун-ту права. – 2004. – № 4. – С. 17 – 24.
135. Сливка С. Професійна культура юриста (теоретико-методологічний аспект). – Львів: Світ, 2000. – 336 с.
136. Сливка С.С. Юридична деонтологія: Навч.-метод. посіб. – Рівне, 1997. – 108 с.
137. Смоков С.М. Організація розслідування злочинів і внутрішнє переконання слідчого // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. 14 – 15 трав. 2002 р., м. Запоріжжя: У 2-х ч. Ч. 2 / За ред. Стецюк Р.І. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2002. – Ч.2. – С. 12 – 15.
138. Соколов Н.Я. Опыт конкретно-социологического исследования профессионального правосознания // Сов. гос-во и право. – 1985. – № 3. – С. 36 – 45.
139. Соколов Н.Я. Профессиональное сознание юристов. – М.: Наука, 1988. – 224 с.
140. Соловьев Э.Ю. И.Кант: взаимодополнительность морали и права. – М.: Наука, 1992. – 210 с.
141. Сорокина Ю.В. Государство и право: философские проблемы. – М.: Изд. дом «Городец», 2004. – 208 с.
142. Социальные отклонения. Введение в общую теорию / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Юрид. лит., 1984. – 320 с.
143. Социология права / Под ред. В.М. Сырых. – М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 2001. – 480 с.
144. Сочнев Д.В. Направления взаимодействия правоохранительной и массово-коммуникативной систем в формировании молодежного правосознания // История гос-ва и права. – 2003. – № 6. – С. 29 – 32.
145. Сочнев Д.В. Правосознание современной российской молодежи, его струткура и функции // История гос-ва и права. – 2003. – № 3. – С. 41 – 43.
146. Сочнев Д.В. Содержание и способы массово-коммуникативного воздействия на правосознание молодежи // История гос-ва и права. – 2003. – № 4. – С. 16 – 18.
147. Суслов В.А. Струкутра правосознания // Известия вузов: Правоведение. – 1997. – № 2. – С. 85 – 91.
148. Тацій В., Тодика Ю.М. Конституція України і правосвідомість юристів // Вісник Акад. прав. наук. – 1998. – № 4(15). – С. 44 – 54.
149. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.А. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2001. – 776 с.
150. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. – М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1997. – 570 с.
151. Теория государства и права: Учебник / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2004. – С. 612
152. Теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчікова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. –368 с.
153. Тимченко О.В., Ковальова І.І. Роль засобів у формуванні правосвідомості особистості й об’єктивної громадської думки про діяльність правоохоронних органів // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – № 2. – Донецьк: Донецьк. юрид. ін.-т МВС при НДУ, 2005. – С. 60 – 65.
154. Тихомиров Ю.А. Коллизионное право: Учеб. и науч.-практ. пособ. – М.: Изд. г-на Тихомирова М.Ю., 2000. – 394 с.
155. Тихомирова М.Л., Гриб В.В. К вопросу о роли идей метафизической полицеистики в формировании профессионального правосознания сотрудников ОВД // История гос-ва и права. – 2004. – № 2. – С. 19 – 20.
156. Тодика Ю.М. Конституційні засади формування правової культури. – Х.: РАЙДЕР, 2001. – 160 с.
157. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. – Х.: Факт, 2000. – 608 с.
158. Томаровська С.О. Правовий нігілізм та шляхи його подолання // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Зб. наук. тез: За матер. XV Харків. політолог. читань. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – С. 220 – 222.
159. Фарбер И.Е. Правосознание как форма общественного сознания. – М.: Юрид. лит., 1963. – 204 с.
160. Философская энциклопедия / Под ред. Ф.В. Константинова. В 5-ти т. – Т. 5. – С – Я. – М.: Сов. энцикл., 1970. – 740 с.
161. Философский энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА–М, 1998. – 576 с.
162. Формування правосвідомості юриста. – Львів: Львівськ. ін.-т ВС, 1997. – 96 с.
163. Фурса С. Нотаріальна процедура та правосвідомість // Право України. – 2001 – № 2. – С. 101 – 104.
164. Хойман С.Е. Взгляд на правовую культуру предреволюционной России // Сов. гос-во и право. – 1991. – № 1. – С. 121 – 127.
165. Хохряков Г.Ф. Формирование правосознания у осужденных: Учеб. пособ. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1985. – 84 с.
166. Царенко В.І. Теоретичні питання формування правосвідомості воїнів-прикордонників шляхом правового самовиховання // Держава і право: Юрид. і політ. науки. – К.: ІДП НАН України, 2002.–– Вип. 16. – С. 22 – 26.
167. Царенко В.І. Формування правосвідомості особистості військовослужбовців-прикордонників України // Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – К.: Київ. нац. ун-т, 2003. – 18 с.
168. Цимбалюк М. Формування правосвідомості громадян у процесі реформування інституту власності // Право України. – 2003. – № 9. – С. 57 – 61.
169. Циппеліус Р. Філософія права: Пер. з нім. – К.: Тандем, 2000. –300 с.
170. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юрайт, 1999. – 432 с.
171. Черданцев А.Ф. Юридические конструкции, их роль в науке и практике // Изв. вузов. Правоведение. – 1972. – № 3. – С. 12 – 19.
172. Чефранов В.А. Взаимодействие правового сознания с иными видами социального отражения: Текст лекции для студ. юрид. ин-та. – Х.: Харьков. юрид. ин-т, 1975. – 31 с.
173. Чефранов В.А. Некоторые философские аспекты проблемы обратных связей в правовом сознании // Пробл. соц. законности: Респ. междувед. науч. сб. / Отв. ред. В.Я. Тацій – Х.: Вища шк., 1988. – Вып. 22. – С. 16 – 22.
174. Чефранов В.А. Опережающее правоотражение как методологическая проблема // Пробл. соц. законности: Респ. междувед. науч. сб. / Отв. ред. В.Я. Тацій – Х.: Вища шк., 1980. – Вип. 5. – С. 9 – 15.
175. Чефранов В.А. Относительная самостоятельность правовой формы общественного сознания // Проблемы социалистической законности на современном этапе развития Советского государства: Межвуз. научн. конф. (октябрь, 1968). – Х.: Харьков. юрид. ин-т, 1968. – С. 33 – 35.
176. Чефранов В.А. Правовое сознание как разновидность социального отражения (Философско-методологический очерк). – К.: Вища шк., 1976. – 210 с.
177. Чефранов В.А. Правовое сознание как специфическая разновидность социального отражения. – Х.: ХЮИ, 1973. – 39 с.
178. Чефранов В.О. Філософські проблеми суспільної свідомості: Консп. лекції. – Х.: Укр. юрид. акад., 1992. – 33 с.
179. Чухвичев Д.В. Законодательная техника. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2006. – 239 с.
180. Чхиквадзе В.М. Государство, демократия, законность. – М.: Юрид. лит., 1967. – 504 с.
181. Шаповалов И.А. Некоторые теоретические аспекты формирования российского правосознания // Гос-во и право. – 2005. – № 4. – С. 84 – 90.
182. Шмельова Г. Концепція закону: загально-теоретичні аспекти // Право України. – 1992. – № 1. – С. 37  39.
183. Щегорцов В.А. Социология правосознания. – М.: Мысль, 1981. – 176 с.
184. Юдин Э.Г. Методология науки. Системность. Деятельность. – М.: Эдиториал УРСС, 1997. – 444 с.
185. Юрашевич Н.М. Правосознание и право: общность и различия // Гос-во и право. – 2005. – № 7. – С. 69 – 74.
186. Юрашевич Н.М. Эволюция понятия правового сознания // Правоведение. – 2004. – № 2. – С. 165 – 181.
187. Юрій М.Ф. Етногенез та менталітет українського народу. – К.: Таксон, 1997. – 237 с.
188. Явич Л.С. Советское право – регулятор общественных отношений. – Сталинабад: Таджикский госуд. ун-т им. В.И. Ленина, 1957. – 162 с.