ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ, ЩО ВЧИНЕНІ ОРГАНІЗОВАНИМИ ГРУПАМИ, НА ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. УСТАНОВЛЕННЯ ОЗНАК ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ
ОРГАНІЗОВАНИМИ ГРУПАМИ У ДОСЛІДЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ 12
1.1. Установлення ознак вчинення злочинів організованими
групами під час прийому заяв і повідомлень 12
1.2. Засоби виявлення ознак вчинення злочинів організованими групами
під час перевірки інформації (заяв, повідомлень та іншої) про злочини 29
1.3. Організація взаємодії слідчого з оперативними підрозділами 47
РОЗДІЛ 2. ДОКАЗУВАННЯ ОБСТАВИН ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ
ОРГАНІЗОВАНИМИ ГРУПАМИ, НА ПОЧАТКОВОМУ
ЕТАПІ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ 72
2.1. Специфіка предмета доказування обставин злочинів,
вчинених організованими групами 72
2.2. Особливості провадження окремих слідчих дій, пов’язаних із
дослідженням речових джерел інформації 86
2.3. Особливості провадження окремих слідчих дій, пов’язаних із
отриманням інформації від осіб 109
РОЗДІЛ 3. ВІДОБРАЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ ОРГАНІЗОВАНИМИ ГРУПАМИ, В АКТАХ ОБВИНУВАЧЕННЯ 135
3.1. Особливості відображення доведеності участі особи у
вчиненні злочину в постанові про притягнення як обвинуваченого 135
3.2. Достатність доказів як підстава для закінчення
досудового слідства 141
3.3. Особливості відображення результатів розслідування
в обвинувальному висновку 150
ВИСНОВКИ 163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 169
ДОДАТКИ 194

В С Т У П

Актуальність теми. Створення правової демократичної держави, заснованої на принципах гуманізму й соціальної справедливості, забезпечення прав і свобод особи, безпеки суспільства, неухильного дотримання законності та правопорядку вимагає розробки дієвої правової основи для протидії злочинності, яка, останніми роками, характеризується якісними змінами, посиленням організованості.
Аналіз статистичної звітності МВС України свідчить, що організованій злочинності притаманні швидкі темпи зростання й поширення. Так, у 1991 р. було виявлено 260 організованих груп, якими вчинено 2549 злочинів, у 1992 — відповідно 469 і 2606, у 1993 — 631 і 2619, в 1994 — 871 і 3534, у 1995 — 871 і 4556, у 1996 — 953 і 6241, у 1997 — 1079 і 7400, у 1998 — 1157 і 9000, у 1999 — 1166 і 9307, у 2000 — 960 і понад 7700 злочинів, у 2001 — 770 і понад 6700, у 2002 — 722 і 6467, у 2003 — 634 і 6159, у 2004 — 721 і 4609. З 1999 р., за офіційними даними, кількість виявлених організованих злочинних груп та вчинених ними злочинів дещо зменшилася. На думку науковців та практиків, зменшення цих показників доводить, що злочинні угруповання змінюють тактику діяльності, і це ускладнює їх виявлення та знешкодження. Ситуація, яка сформувалася, вимагає від правоохоронних органів ужиття новітніх ефективних заходів подолання протидії ОГ на досудових стадіях кримінального процесу.
Необхідно зазначити, що основні криміналістичні, кримінологічні та кримінально-правові ознаки організованої злочинності сформулювали українські та російські науковці (Ю.П. Аленін, В.М. Биков, В.Л. Васильєв, Л.Д. Гаухман, О.І. Гуров, А.І. Долгова, В.О. Коновалова, В.Т. Контеміров, В.Г. Лукашевич, В.В. Сташис, М.П. Яблоков та інші) лише наприкінці 80 х на початку 90 х років минулого століття. В останнє десятиліття вагомий внесок у вивчення проблем боротьби з організованою злочинністю зробили відомі вітчизняні й зарубіжні вчені: Т.В. Авер’янова, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, А.Ф. Волобуєв, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, О.О. Дульський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, І.П. Козаченко, Я.Ю. Кондратьєв, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Т. Маляренко, Г.А. Матусовський, В.Т. Нор, В.С. Овчинський, М.В. Салтєвський, М.Я. Сегай, О.П. Снігерьов, П.В. Цимбал, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило та інші. Однак предметом дослідження цих науковців були здебільшого окремі питання криміналістичної характеристики злочинів, вчинених ОГ, застосування окремих тактичних прийомів у процесі їх виявлення та розслідування. Разом із тим провадження у справах цієї категорії на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування комплексно не досліджувалося.
Крім того, більшість досліджень були проведені ще до прийняття чинного КК України, у якому законодавець визначив, що є злочином, вчиненим ОГ, та вказав його ознаки. Саме встановлення й доказування наявності в діянні ознак, передбачених ч.3 ст.28 КК України, дозволяє кваліфікувати його як злочин, що вчинений ОГ.
Тому, жодним чином не применшуючи наукової й практичної цінності опублікованих робіт з розгляданої проблеми, зауважимо, що більш детального висвітлення потребують порядок встановлення ознак вчинення злочинів ОГ на стадії порушення кримінальної справи, доказування у справах про злочини, що вчинені ОГ, під час досудового розслідування. Необхідність розв’язання цих та інших проблем визначила актуальність теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України №1376/2000 від 25 грудня 2000 року, Указу Президента України №84 від 6 лютого 2003 року “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”. Тема дисертації передбачена планом науково-дослідної роботи Запорізького юридичного інституту МВС України (затверджена вченою радою, протокол №1 від 30.01.2002), відповідає Пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України №755 від 05.07.2004.
Мета та завдання дослідження. Метою роботи є вдосконалення організаційних та правових засад кримінально-процесуального провадження у справах про злочини, що вчинені ОГ, на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування.
Відповідно до мети дослідження, були поставлені такі завдання:
1) з’ясувати особливості встановлення ознак вчинення злочинів ОГ на стадії порушення кримінальної справи;
2) конкретизувати предмет доказування у справах про злочини, вчинені ОГ, ознаки яких визначені ч.3 ст.28 КК України;
3) обґрунтувати положення про необхідність нормативного закріплення в КПК України порядку та форми взаємодії слідчої групи, що розслідує злочини, вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України, з оперативними підрозділами ОВС;
4) удосконалити методичні рекомендації щодо провадження пред’явлення особи для впізнання, що відбувається поза візуальним спостереженням з боку того, кого впізнають, у справах про злочини, що вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України;
5) з’ясувати особливості відображення результатів розслідування злочинів, вчинених ОГ, у постанові про притягнення особи як обвинуваченого та обвинувальному висновку;
6) обґрунтувати та внести пропозиції щодо змін кримінально-процесуального законодавства України, яке регулює провадження у справах про злочини, вчинені ОГ, та надати методичні рекомендації для забезпечення ефективного провадження на стадіях порушення кримінальної справи й досудового розслідування.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні правовідносини, що виникають при розслідуванні злочинів, вчинених ОГ, та закономірності формування кримінально-процесуальних засобів їх забезпечення.
Предметом дослідження є норми кримінально-процесуального права, процес кримінально-процесуального провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені ОГ, на стадії порушення кримінальної справи та досудового розслідування.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплексне використання сукупності методів та прийомів сучасної теорії наукового пізнання соціальних і правових явищ, що надає можливість досліджувати проблему в єдності її змісту та юридичної форми. У роботі також використано окремі методи наукового пізнання. Зокрема, на основі методів порівняння та узагальнення було визначено ознаки ОГ. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено зіставлення норм чинного КПК України з нормами інших Законів, котрі регулюють конкретні питання провадження у справах про злочини, вчинені ОГ. Це дозволило сформулювати пропозиції стосовно їх узгодження. Соціологічний метод (анкетування та інтерв’ювання) був застосований при опитуванні слідчих та працівників оперативних підрозділів за спеціально розробленою анкетою, яке сприяло обґрунтуванню теоретичних положень з питань дослідження. Також використані статистичні методи для обґрунтування висновків за результатами узагальнення матеріалів кримінальних справ та опитування окремих груп респондентів щодо особливостей кримінально-процесуальної діяльності на стадії перевірки заяв та повідомлень про злочини та досудового розслідування. При дослідженні міжнародно-правових актів, законів та підзаконних нормативних актів, а також при вивченні кримінальних справ про злочини, вчинені ОГ, автором були використані методи формальної логіки.
Емпіричну базу дослідження складають: аналіз статистичних даних МВС України за період з 1991 по 2004 роки, результати вивчення 175 кримінальних справ, закінчених відділом із розслідування особливо важливих справ та злочинів, що вчинені ОГ, СУ УМВС України в Запорізькій та Дніпропетровській областях та розглянуті судами Запорізької та Дніпропетровської областей у 1999-2004 роках; результати анкетування 236 слідчих та слідчих в особливо важливих справах СУ УМВС України в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Харківській, Хмельницькій, Херсонській, Черкаській областях.
Зроблені під час дослідження узагальнення та аналіз емпіричного матеріалу знайшли своє відображення у дисертації, а їх результати є основою для висновків та рекомендацій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні специфіки провадження у справах про злочини, що вчинені ОГ, на досудових стадіях кримінального процесу. В роботі враховані положення чинного законодавства, проаналізовано теоретичний та практичний матеріал, що стосується тематики дослідження. Це дозволило по-новому підійти до дослідження значного кола проблем, котрі залишаються невирішеними та мають важливе практичне значення.
У дисертації обґрунтовується низка нових концептуальних положень, запропоновані висновки та рекомендації. До найбільш значущих із них можуть бути віднесені такі.
Уперше:
– зроблено комплексний аналіз та конкретизовано предмет доказування у справах про злочини, що вчинені ОГ, ознаки котрих визначені ч.3 ст.28 КК України, для відмежування цієї групи як стійкого об’єднання трьох і більше осіб для вчинення злочинів за єдиним планом із розподілом функцій учасників, спрямованих на реалізацію цього плану, відомого всім учасникам групи, від інших видів груп, передбачених статтею 28 КК України;
– сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до КПК України стосовно визначення процесуального статусу заявника та особи, котра повідомила про злочин, провадження окремих слідчих дій за участю понятих.
Удосконалено:
– методичні рекомендації провадження слідчим впізнання особи поза візуальним спостереженням з боку того, кого впізнають, у справах про злочини, що вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України;
– пропозиції щодо відображення результатів розслідування злочинів, вчинених ОГ, у постанові про притягнення особи як обвинуваченого та обвинувальному висновку.
Набули подальшого розвитку:
– пропозиції про необхідність розширити процесуальні засоби перевірки заяв та повідомлень про злочини, що вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України;
– положення про необхідність нормативного закріплення в КПК України порядку й форми взаємодії слідчої групи, яка розслідує злочини, вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України, з оперативними підрозділами ОВС;
– пропозиції науковців щодо внесення змін до норм КПК України, які регулюють провадження зняття інформації з каналів зв’язку, щодо суб’єкта, зобов’язаного знімати інформацію й повідомляти про це слідчого.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені в роботі висновки та рекомендації сприятимуть підвищенню якості й ефективності провадження у справах про злочини, що вчинені ОГ. Результати дослідження становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес: у науково-дослідній сфері — для подальшої розробки проблем організації та провадження досудового розслідування; у законотворчій роботі — для вдосконалення окремих положень чинного кримінально-процесуального законодавства, стосовно провадження досудового слідства у справах про злочини, що вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України; у правозастосовчій діяльності органів дізнання та слідчих — для підвищення якості та ефективності провадження у справах про злочини, що вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України, на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування; у навчальному процесі — під час підготовки підручників та навчальних посібників для вивчення дисциплін кримінального процесу та криміналістики, у різних формах підвищення кваліфікації працівників органів дізнання й досудового слідства МВС України.
Матеріали дисертаційного дослідження використовуються: в Запорізькому юридичному інституті МВС України при викладанні дисциплін “Кримінальний процес України”, “Криміналістика”, “Оперативно-розшукова діяльність”, спецкурсу “Організація розкриття та розслідування злочинів” (акт впровадження в навчальний процес Запорізького юридичного інституту МВС України від 20.05.2004); в практичній діяльності СУ УМВС України в Запорізькій області під час розслідування злочинів, вчинених ОГ, (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих підрозділів СУ УМВС України в Запорізькій області від 28.08.2004).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були апробовані у вигляді наукових повідомлень на конференціях різних рівнів: Міжвузівській науковій конференції з іноземних мов “Правоохоронець і населення: іноземний досвід співпраці” (Донецьк, 22 березня 2002 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (Запоріжжя, 14-15 травня 2002 року); Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 30 червня-2 липня 2003 року); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання студентів і аспірантів” (Хмельницьк, 14-15 листопада 2003 року); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини”, присвяченій 55-річчю проголошення Загальної Декларації прав людини та 10 річниці “Віденської Декларації” (Запоріжжя, 11-12 грудня 2003 року).
Результати дисертаційного дослідження були обговорені на міжкафедральному семінарі в Національній академії внутрішніх справ України.
Публікації. Основні положення та висновки дослідження викладено в п’яти наукових статтях у виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та двох тезах доповідей на конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Узагальнення наукових поглядів, оприлюднених на сторінках юридичних видань, аналіз оновленого законодавства та слідчої практики щодо проблем провадження у справах про злочини, вчинені ОГ, на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування дозволяє сформулювати такі висновки.
1.1. Процесуальними засобами виявлення ознак вчинення злочинів ОГ під час перевірки інформації (заяв, повідомлень та іншої) про злочини є: відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб; витребування необхідних документів; а також проведення огляду місця події. Зазначений перелік перевірочних засобів доцільно розширити, дозволивши проводити експертизи та освідування особи, коли це необхідно для встановлення підстав для порушення кримінальної справи.
1.2. Поширеною й результативною формою взаємодії слідчих та оперативних працівників під час розслідування злочинів, вчинених ОГ, є постійно діюча слідчо-оперативна група, котра спеціалізується на розкритті й розслідуванні даних злочинів.
1.3. Ми підтримаємо пропозицію науковців про необхідність переглянути критерій оцінки результатів ОРД спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю. Така оцінка має залежати від забезпечення повного та вчасного розкриття злочинів, сприяння досягненню високої якості розслідування, припинення злочинної діяльності ОГ, встановлення й доказування вини всіх її членів, особливо організаторів, керівників групи тощо.
1.4. У справах про злочини, вчинені ОГ, необхідно конкретизувати предмет доказування. У цій категорії кримінальних справ мають бути доказані обставини, котрі:
- свідчать про стійкість об’єднання. Ознаками стійкості групи є:
а) створення та функціонування групи з метою вчинення упродовж тривалого часу наперед невизначеної кількості злочинів (злочинна діяльність на постійній основі);
б) існування досить стабільних відносин між співучасниками групи у зв’язку з підготовкою злочинів або їх вчиненням;
в) наявність організатора і (або) керівника групи, який, здійснюючи добір співучасників, розподіляє між ними ролі, встановлює дисципліну, забезпечує цілеспрямовану, сплановану й налагоджену діяльність як групи в цілому, так і кожного її співучасника;
- підтверджують участь у готуванні або вчиненні злочину трьох і більше осіб;
- вказують на наявність єдиного, відомого всім учасникам групи плану вчинення двох або більше злочинів.
- свідчать про вчинення злочину з розподілом функцій учасників групи.
1.5. Під час провадження у справах про злочини, вчинені ОГ, з метою збирання доказів, подолання протидії членів групи та інших осіб слідчий повинен зібрати якнайбільше матеріальних джерел інформації, що характеризують групу, вже на початковому етапі досудового розслідування. З цією метою слідчий проводить огляд місця події, обшуки, виїмки, накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку.
1.6. Під час планування, організації та проведення слідчих дій, спрямованих на отримання інформації від осіб, необхідно враховувати особливості провадження у справах про злочини, вчинені ОГ. Основним чинником, котрий детермінує наявність таких особливостей, можна назвати систематичну, енергійну та цілеспрямовану протидію членів групи. Для її подолання слідчий повинен забезпечити безпеку осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Доступними (такими, що не потребують значних матеріальних витрат) та досить ефективними засобами забезпечення безпеки осіб під час досудового розслідування є забезпечення конфіденційності відомостей про особу шляхом обмеження відомостей про неї у процесуальних документах, проведенням впізнання особи поза візуальним спостереженням з боку того, кого впізнають.
1.7. Результати розслідування злочинів, вчинених ОГ, відображують у постанові про притягнення особи як обвинуваченого та обвинувальному висновку. У зазначених документах повинні бути проаналізовані обставини, що складають предмет доказування у справах про злочини зазначеної категорії.
2. Проведене дослідження дає підстави для внесення відповідних пропозицій стосовно удосконалення кримінально-процесуального законодавства:
2.1. Доповнити КПК України новою статтею:
Стаття ____„Права та обов’язки заявника й особи, яка повідомила про злочин
Ч.1: Орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор повинні роз’яснити заявникові й особі, котра повідомила про злочин, їх права та обов’язки, забезпечити можливість здійснення цих прав.
Заявник та особа, яка повідомила про злочин, мають право:
1) звертатися в усній або письмовій формі до органів дізнання, слідства, прокуратури та суду (або до посадових осіб цих органів) з інформацією про відомий їм злочин, що вчинений або готується;
2) давати пояснення щодо зробленої заяви;
3) не давати пояснення стосовно себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом;
4) отримувати від прокурора, слідчого, органу дізнання або судді письмове повідомлення про прийняте рішення за інформацією про злочин;
5) оскаржувати відповідному прокуророві постанову слідчого й органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи;
6) знайомитися з матеріалами закінченого провадження при відмові в порушенні справи;
7) за наявності відповідних підстав вимагати вжиття заходів безпеки у порядку, передбаченому статтями 52-1 – 52-5 цього Кодексу.
Ч.2: Заявник та особа, котра повідомила про злочин, зобов’язані:
1) робити заяви, що відповідають дійсності;
2) з’являтися за викликом прокурора, слідчого, органу дізнання або судді для того, щоб дати пояснення стосовно зробленої заяви;
3) не розголошувати даних попередньої перевірки без дозволу прокурора, слідчого, органу дізнання або судді”.
2.2. Внести зміни до КПК України і вказати у п. 5) ч. 2 ст. 94 КПК України:
п. 5) „рапорт особи, яка здійснює дізнання, або слідчого чи повідомлення прокурора, судді, суду про безпосереднє виявлення ознак злочину”.
2.3. Доповнити КПК України новою статтею:
Стаття____„Перевірка заяв та повідомлень про злочини проведенням опитування окремих громадян чи посадових осіб
Ч.1: З метою перевірки заяв та повідомлень про злочин до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий або посадова особа органу дізнання може проводити опитування окремих громадян чи посадових осіб.
Ч. 2: За результатами опитування особою, яка його провела, складається довідка, в котрій зазначається: місце, час опитування, дата складення довідки, ким вона складена, дані про особу опитуваного, а також стислі відомості про обставини діяння, як вони були повідомлені опитуваною особою. Осіб, яких опитують, попереджають про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих відомостей, про що робиться відмітка в довідці”.
2.4. Внести зміни до ст. 187 КПК України такого змісту:
Ч. 3 виключити.
Ч. 6 викласти в такій редакції: „Постанова про накладення арешту на кореспонденцію направляється слідчим начальникові відповідної установи, для якого вона є обов’язковою. Постанова про зняття інформації з каналів зв’язку направляється слідчим начальникові відповідного органу, для якого вона є обов’язковою”.
Ч. 7 викласти в такій редакції: „Начальник відповідної установи затримує кореспонденцію, а начальник відповідного органу знімає інформацію з каналів зв’язку, і упродовж доби вони повідомляють про це слідчому”.
2.5. Внести зміни до ст. 193 КПК України й доповнити її ч. 5:
Стаття 193. Ч. 5. „У невідкладних випадках освідування особи, котра звернулася з заявою про вчинення злочину, а також інших осіб може бути призначене та проведене до порушення кримінальної справи”.
„У випадку, якщо необхідно виявити або засвідчити наявність ознак злочину в особи, котра звернулася з заявою про вчинення фізичного насильства стосовно себе, а також іншої особи, освідування може бути призначене та проведене до порушення кримінальної справи”.
2.6. Внести зміни до ст. 196 КПК України та доповнити її ч. 5 такого змісту:
Стаття 196. Ч. 5. „Коли без проведення судової експертизи не можна встановити наявності підстав для порушення кримінальної справи (для встановлення причини смерті, характеру й ступеня спричиненої здоров’ю шкоди, а також стосовно дослідження якостей предмета злочину, безпосередньо вказаного у відповідній статті КК України (наркотичних речовин, зброї, тощо)), судова експертиза може бути призначена до порушення кримінальної справи”.
2.7. Доповнити КПК України новою статтею:
Стаття ___„Створення слідчо-оперативної групи
У разі складності та великого обсягу роботи, яку необхідно виконати, під час провадження досудового слідства у кримінальній справі, за ініціативою прокурора, начальника ОВС, начальника слідчого підрозділу, може бути прийняте рішення про створення слідчо-оперативної групи. Старший групи виносить постанову про порушення кримінальної справи, у якій зазначає про створення слідчо-оперативної групи, або про це виноситься окрема постанова. У постанові зазначається керівник, склад групи. Про зміни у складі групи й заміну керівника виноситься постанова. З цими постановами ознайомлюються підозрювані, обвинувачені, їх законні представники й захисники, потерпілі, цивільні позивачі, цивільні відповідачі та їх представники, котрим роз’яснюється право заявляти відводи керівникові та членам слідчо-оперативної групи.
Слідчий – керівник слідчо-оперативної групи приймає справу до свого провадження. Він здійснює загальне керівництво розслідуванням, несе повну відповідальність за всебічність, повноту та об`єктивність розслідування, приймає рішення про спрямування справи, виносить від свого імені постанови про закриття провадження у справі, про притягнення осіб як обвинувачених, пред’являє обвинувачення й допитує обвинуваченого, складає та підписує обвинувальний висновок”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдумаджидов Г. Совершенствование норм о понятом, переводчике и специалисте // Труды Высшей школы МВД СССР. – Ташкент, 1971. – Вип. 3. – С. 34-37.
2. Аверьянова Т.В. Особенности расследования преступлений организованных преступных сообществ // Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования. – М.: Новый Юрист, 1997. – С. 345-366.
3. Акулов В.И., Карпов Н.С., Лукьянчиков Б.Е., Лукьянчиков Е.Д. Признаки внешности человека и использование информации о них в работе органов внутренних дел. – К.: Национальная академия внутренних дел Украины, 2001. – 62 с.
4. Алексеев С.С. Проблемы теории права. – Т. 2. – Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1973. – 334 с.
5. Аленин Ю.П. Основы раскрытия и расследования очагов преступлений: Учебное пособие. – Одесса, 1993. – 130 с.
6. Алешин Д. Организованные формы соучастия в преступлении по УК РФ и УК Украины // Российская юстиция. – 2003. – №5 – С. 51-53.
7. Андреев И.С., Грамович Г.И., Порубов Н.И. Криминалистика: Учеб. пособие / Под ред. Н.И. Порубова. – Минск: Высшая школа, 1997. – 344 с.
8. Аркуша Л.І. Основи методики виявлення і розслідування організованої злочинної діяльності при наявності корумпованих зв’язків: Дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.09. – Одеса, 2002 – 218 с.
9. Бабаева Э., Ефимов И. Противодействие изменению показаний обвиняемыми и свидетелями // Законность. – 1995. – №9. – С. 5-8.
10. Багаутдинов Ф. Процессуальное положение заявителя // Законность. – 2003. – №1. – С. 29-30.
11. Бараненко Б.І., Казміренко Л.І., Кондратьєв Я.Ю., Цвєтков Г.О. Конфлікти, їх походження та роль в оперативно-розшуковій діяльності // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – №5. – С. 168-179.
12. Бараннік Р.В. Особливості використання права на свободу від самовикриття суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності на деяких стадіях кримінального процесу // Матеріали Всеукраїнської наук.-практичної конференції „Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства”. – Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 2003. – Ч. 1. – С. 3-6.
13. Бахин В.П., Ищенко А.В., Кузьмичев В.С. О необходимости новых форм и методов борьбы с преступностью // Вестник Днепропетровского университета. Правоведение. – 1995. – Вып. 2. – С. 132-141.
14. Бахин В.П., Карпов Н.С., Цымбал П.В. Преступная деятельность: понятие, характеристика, принципы, изучение. / Под ред. П.В. Мельника. – К.: Академия государственной налоговой службы Украины, 2001. – 275 с.
15. Бахин В.П., Кузьмічов В.С., Весельський В.К. Тактика слідчої діяльності: поняття, сутність та зміст // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1998. – №2. – С. 217-225.
16. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. - М.: Юридическая литература, 1991. – 202 с.
17. Белкин А.Р. Теория доказывания: Научно-методическое пособ. – М.: НОРМА, 1999. – 429 с.
18. Белкин Р.С. Нравственные начала деятельности следователя органов внутренних дел: Лекция. – М., 1999. – 23 с.
19. Белкин Р.С. Очерки криминалистической тактики: Учеб. пособ. – Волгоград: Высшая следственная школа МВД РФ, 1993. – 200 с.
20. Белозеров Ю.Н., Рябоконь В.В. Законность и обоснованность возбуждения уголовных дел органами внутренних дел: Учеб. пособ. – М.: МССШМ МВД СССР, 1988. – 49 с.
21. Билоусов А.В. О необходимости изменений в институте понятых // Прокурорская и следственная практика. – 2000. – №3-4. – С. 101-106.
22. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження особи обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення особи обвинуваченого в стадії попереднього слідства): Монографія. – К.: Атіка, 1999. – 352 с.
23. Біленчук П.Д., Луговий І.О. Способи протидії злочинних угруповань діяльності правоохоронних органів у розслідуванні злочинів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – №1. – С. 195-200.
24. Бірюков В.В. Використання комп’ютерних технологій для фіксації криміналістично значимої інформації у процесі розслідування: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2001. – 20 с.
25. Бондаренко А.А. Зміст і форми взаємодії слідчого та оперативно-розшукових підрозділів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – №2. – С. 245-252.
26. Боровая С.А. Организационные проблемы проведения групповых обысков по делам о преступлениях, совершенных организованными преступными сообществами // Материалы научно-практической конференции „Оперативно-розыскное и криминалистическое обеспечение деятельности органов предварительного расследования”. – Калининград, 1998. – С. 113-118.
27. Бояров В.І. Особливості методики розслідування вбивств, скоєних в умовах протистояння злочинних угруповань: Автореф. … дис. канд. юрид наук: 12.00.09 / Київський університет ім. Т. Шевченка. – 2000. – 16 с.
28. Бояров В.І. Про деякі питання тактики захисту при використанні на досудовому слідстві свідчень під псевдонімом // Адвокат. – 2003. – №6. – С. 13-15.
29. Бояров В.І., Рохненко О.В. Про деякі проблеми захисту окремих учасників кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – №5. – С. 35-37.
30. Брусницын Л.В. Обеспечение безопасности лиц, содействующих уголовному правосудию: российский, зарубежный и международный опыт ХХ века (процессуальное исследование). – М.: Юрлитинформ, 2001. – 400 с.
31. Бурков И.В. , Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – Владимир: Транзит-Икс, 2001. – 152 с.
32. Быков В. Институт понятых в уголовном процессе // Уголовное право. – 2002. – №3. – С. 72-74.
33. Быков В.М. Контроль и запись переговоров // Законность. – 2001. – №10. – С. 39-43.
34. Быков В.М. Преступная группа: криминалистические проблемы. – Ташкент: Узбекистан, 1991. – 143 с.
35. Быков В. Признаки организованной группы в Постановлениях Пленума Верховного Суда РФ // Уголовное право. – 2001. – №3. – С. 6-8.
36. Быков В.М. Проблемы расследования групповых преступлений: Автореф. дис. … д-ра. юрид. наук: 12.00.09 / Академия МВД Российской Федерации. – М., 1992. – 30 с.
37. Быков В.М., Гришин Ю.А. Обвинительное заключение по групповому уголовному делу. – Ташкент, 1998. – 35 с.
38. Быховский И. Понятые // Социалистическая законность. – 1972. – №4. – С. 44-45.
39. Вандер М.Б. Объективизация доказывания в уголовном процессе с применением научно-технических средств. – СПб., 1994. – 82 с.
40. Ведерников Н.Т. Место и роль обвиняемого в предмете доказывания по уголовному делу // Государство и право. – 2003. – №6. – С. 45-49.
41. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: Перун, 2001. – 1440 с.
42. Весельський В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти): Дис. ... к. ю. н.: 12.00.09. – К., 1999 – 212 с.
43. Взаимодействие следователей МООП и органов милиции при расследовании преступлений. / Под ред. А.Д. Соловьева. – К.: МООП Укр. СССР, 1968. – 80 с.
44. Винокуров С.И. Организованная преступность как она есть // Российский следователь. – 1999. – № 1. – С. 9.
45. Власенко Н., Иванов А. Опознание в условиях, исключающих визуальное наблюдение // Законность. – 2003. – №6. – С. 22-23.
46. Волобуев А.Ф. Противодействие расследованию экономических преступлений и его преодоление // Государство и право. – 2002. – №4. – С. 42-47.
47. Галаган В.И. К вопросу о проведении экспертизы в стадии возбуждения уголовного дела // Теоретические и практические проблемы обеспечения и расследования преступлений криминалистическими методами и средствами. Научные труды. – К.: КВШ МВД СССР, 1992. – С. 50-56.
48. Галаган В.І. Правові та криміналістичні проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності (на матеріалах органів внутрішніх справ України): Автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2003. – 39 с.
49. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 299 с.
50. Галиакбаров Р.А. Квалификация преступлений по признаку их совершения организованной группой // Российская юстиция. – 2000. – №4. – С. 10-11.
51. Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Уголовная ответственность за организацию преступного сообщества (преступной организации). – М.: Учебно-консультационный центр „ЮрИнфор”. – 1997. - 26 с.
52. Гевко В.І. Використання оперативно-розшукової інформації у боротьбі з організованою злочинністю // Уряду України, Президенту України, Верховній Раді України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. – Т. 7. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. – К., 1998. – С. 248-250.
53. Гинзбург А.Я. Опознание в следственной, оперативно-розыскной и экспертной практике: Учебно-практическое пособие. – М.: Ассоциация работников правоохранительных органов РФ, 1996. – 122 с.
54. Голубев В.В. Организация взаимодействия при расследовании преступлений, совершаемых организованными преступными группами // Следователь. – 1997. – №5. – С. 35-38.
55. Гончаренко В.Г., Сокиран Ф.М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навч. посіб. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 48 с.
56. Григорьев В.Н. Обнаружение признаков преступления органами внутренних дел: Учеб. пособ. – Ташкент: ВШ МВД СССР, 1986. – 85 с.
57. Гришин Ю.О. Закінчення досудового слідства зі складанням обвинувального акта: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. – 19 с.
58. Гришин Ю.А. Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного заключения: проблемы и пути реформирования: Монография. – Луганск: РИО ЛИВД, 1999. – 252 с.
59. Гришин Ю.А. О структуре обвинительного заключения // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 1998. – Вип. 4. – С. 136-141.
60. Гришин Ю.А., Чверткин М.И. Расследование деятельности преступных сообществ с участием защитника. – РИО ЛИВД: Луганськ, 1997. – 279 с.
61. Грошовий Ю., Дідоренко Е., Розовський Б. Кримінально-процесуальні аспекти оперативно-розшукової діяльності // Право України. – 2003. – №1. – С. 73-78.
62. Гурев М.С. Убийства на „разборках” (методика расследования). – СПб: Питер, 2001. – 288 с.
63. Гусаков А.Н. Тактика обыска // Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. – М.: Высшая школа, 1994. – С. 261-275.
64. Гуторова Н.А. Совершение преступления организованной группой лиц как форма соучастия по уголовному праву Украины // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Випуск другий. – Харків: Харківський Центр по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні, 2001. – С. 31-48.
65. Гуцалюк М.В. Протидія злочинам у сфері обігу пластикових карток // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). Науково-практичний журнал. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – №6. – С. 175-181.
66. Даньшин М.В. Класифікація способів приховування злочинів у криміналістиці: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. – 19 с.
67. Денисюк С.Ф. Проблеми тактики обшуку в сучасних умовах боротьби з організованою злочинністю // Вісник Академії Правових наук України. – 1999. – №1. – С. 224-227.
68. Денисюк С.Ф., Шепитько В.Ю. Обыск в системе следственных действий (Тактико-криминалистический анализ): Научно-практическое пособие. – Харьков: Консум, 1999. – 160 с.
69. Дєєв М.В. Достатність доказів як передумова законності та обґрунтованості рішень у кримінальній справі // Вісник Запорізького державного університету. – 2003. – №1. – С. 183-185.
70. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. – М.: СПАРК, 1996. – 111 с.
71. Драпкин Л.Я. Проблемы расследования преступлений, совершаемых организованными сообществами // Криминалистика: Учебник / Под. ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. – М.: Высшая школа, 1994. – С. 332-350.
72. Дудніков А.Л. Криміналістична концепція взаємодії правоохоронних органів у боротьбі з організованою злочинністю // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 1(8). – С. 185-189.
73. Дульський О. Стратегія діяльності спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС України на сучасному етапі // Право України. – 2002. – №8. – С. 72-77.
74. Душейко Г.О. Організаційно-тактичні основи реалізації оперативно-розшукової інформації на стадії порушення кримінальної справи: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 21.07.04 / Університет внутрішніх справ МВС України. – Харків, 2001. – 17 с.
75. Душейко Г.О. Організаційно-тактичні основи реалізації оперативно-розшукової інформації в стадії порушення кримінальної справи: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Харків, 2000. – 271 с.
76. Ефимичев С.П. Структура обвинительного заключения по делам о хищении социалистической собственности // Труды ВСШ МВД СССР. – Волгоград, 1977. – Вып. 7. – С. 99-15.
77. Жбанков В.А. Фиксация информации о деятельности коррумпированных членов организованных преступных структур // Коррупция в России. – М. – 1996. – Вып. 1. – С. 127-130.
78. Жердеев В.А., Комисаров В.И. Расследование серийных корыстно-насильственных преступлений, совершенных организованными группами, на первоначальном этапе. – М.: ООО Издательство „Юрлитинформ”. – 2002. – 160 с.
79. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1965. – 367 с.
80. Жуковский В.М. О тайне телефонных переговоров на предварительном следствии // Укрепление законности предварительного расследования в условиях перестройки (сборник научных трудов). – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1990. – С. 143-144.
81. Журавльов В.П., Муженко П.М. Кваліфікація злочинів за ознаками їх вчинення організованою групою // Психологічні особливості організованих злочинних об’єднань (використання психологічних знань у протидії організованій злочинності): Наук.-практ. посібник / За ред. Я.Ю. Кондратьєва, С.Д. Максименка, Б.В. Романюка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 436 с.
82. Закатов А.А., Цветков С.И. Тактика допроса при расследовании преступлений, совершаемых организованными преступными группами. Лекция. – М., 1996. – 54 с.
83. Застосування законодавства про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві // Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками ОВС. – К., 2001. – С. 186-195.
84. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. - Харьков: КримАрт, 1998. – 340 с.
85. Зеленецький В.С. Взаємодія слідчого з органами дізнання у боротьбі з організованою злочинністю // Вісник Академії правових наук. – 1997. – Вип. 1. – С. 183-185.
86. Зеленецький В., Куркін М. Про забезпечення безпеки суб’єктів кримінального процесу, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – №4. – С. 37-42.
87. Зеленецкий В.С. Проблемы формирования совокупности доказательств в уголовном процессе: Монография. – Харьков: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004. – 108 с.
88. Зеленецький В.С. Структура дослідчого кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. – 1996. – №7. – С. 126-133.
89. Земскова А.В. О процессуальном регулировании прослушивания телефонных переговоров лиц с коррумпированными и преступными связями // Материалы научно-практической конф. „Коррупция в России: состояние и проблемы.” - М.: МВД России, Московский институт, 1996. – Т. 2. – С. 129-134.
90. Иванов В.В. Методические рекомендации по совершенствованию взаимодействия следователя с оперативными подразделениями органов внутренних дел при раскрытии и расследовании преступлений. – Чернигов: Черниговское училище внутренних дел МВД Украины, 1997. – 34 с.
91. Исаева Л. Предъявление для опознания // Законность. – 2002. – №6. – С. 17-21.
92. Исаенко В. Проблемы выполнения следственных действий до возбуждения уголовного дела (закон и реальность) // Уголовное право. – 2003. – №3. – С. 85-88.
93. Ієрусалімов І.О. Забезпечення використання науково-технічних досягнень у слідчій діяльності: Навч. посіб. – К.: Науковий світ, 2000. – 68 с.
94. Калюжний Р.А., Цимбалюк В.С. Координація діяльності органів влади у боротьбі з організованою кіберзлочинністю // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика): Науково-практичний журнал. – К.: Національна академія внутрішніх справ України. – 2002. – №6. – С. 157-161.
95. Каминский В.В., Коряковцев В.В., Питулько К.В. Законодательное и организационное обеспечение расследования и судебного разбирательства по уголовным делам, связанным с организованной преступной деятельностью. – СПб: Питер. – 2002. – 247 с.
96. Канафин Д. Проблемы процессуальной формы судопроизводства по делам об организованной преступности: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Московский юридический институт МВД Российской Федерации. – М., 1997. – 18 с.
97. Карнеева Л. Доказательственное значение материалов видео- и звукозаписи // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. – №7. – С. 31-32.
98. Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе: Учеб. пособ. – Волгоград: Высшая следственная школа МВД СССР, 1988. – 68 с.
99. Карнеева Л.М. Особенности предъявления обвинения и допроса обвиняемого в условиях деятельности органов внутренних дел: Учеб. пособ. – М.: МССШМ МВД СССР, 1989. – 48 с.
100. Карпов Н.С. Криминалистическое изучение преступной деятельности, средств и методов борьбы с ней (данные эмпирических исследований). – К.: Национальная академия внутренних дел Украины, 2004. – 218 с.
101. Карпов Н.С. Про вдосконалення досудового слідства // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2003. – №4. – С. 110-114.
102. Карпов Н.С. Проблеми захисту учасників кримінального судочинства // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2003. – №2. – С. 269-274.
103. Каткова Т.В., Каткова А.Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку у кримінальній справі. Навч. посібник. – Харків: „Рубікон”, 2002. – 96 с.
104. Козьяков І. Проблеми теорії та практики застосування статей 187, 187-1 КПК України // Право України. – 2003. – № 4. – С. 57-62.
105. Коляда П.В. Який кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Проблеми досудового слідства у кримінальному процесі. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С.25-48.
106. Комиссаров В. Предъявление для опознания живых лиц // Законность. – 1994. – №9. – С. 30-34.
107. Комиссаров В.И. Предъявление для опознания и допрос опознающих в уголовном судопроизводстве: состояние и перспективы развития // Правоведение. – 2001. – №4. – С. 170-176.
108. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации. – М.: Изд-во ЄКСМО, 2003. – 1264 с.
109. Коновалова В.Е. Правовая психология: Учеб. пособие. – Харьков: Основа, 1990. – 198 с.
110. Коновалова В.О. Криміналістичні аспекти боротьби з організованою злочинністю // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку (короткі тези доповідей та наукових повідомлень республіканської науково-практичної конференції). – Харків: НЮА України, 1995. – С. 343-345.
111. Коновалова В.О. Організована злочинність: Проблеми методики розслідування // Вісник Академії правових наук. – 1996. – №6. – С. 137-145.
112. Корж В. Деякі проблеми взаємодії слідчого з учасниками розкриття та розслідування економічних організованих злочинів // Вісник прокуратури. – 2002. – №1. – С. 60-65.
113. Корж В.П. Теоретические основы методики расследования преступлений, совершаемых организованными преступными образованиями в сфере экономической деятельности. Монография: Изд-во Национального университета внутренних дел. – Харьков, 2002. – 412с.
114. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К., 1996. – 138 с.
115. Котухов М. Контроль и запись переговоров // Законность. – 2001. – №12. – С. 28-32.
116. Коханов В.А., Савкин А.В. Обвинительное заключение по уголовному делу. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1993. – 62 с.
117. Криминалистика. Учебник для вузов / Аверьянова Т.В., Белкин Р.С. и другие / Под ред. Р.С. Белкина. – М.: Норма-ИНФРА, 1999. – 990 с.
118. Криміналістика: Підручник / П.Д. Біленчук, В.К. Лисиченко, Н.І. Клименко та ін.; За ред. П.Д. Біленчука. – 2-ге вид., випр. та доп. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.
119. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
120. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За загальною редакцією В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн „Видавничий дім” „Ін юре”, 2003. – 1196 с.
121. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошовий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошового та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
122. Кузьмічов В.С. Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми та засоби здійснення. – Афтореф. дис. … доктора юрид. наук: 12.00.09 / Українська академія внутрішніх справ. – К., 1996. – 36 с.
123. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу. Планирование, организация. – М.: Юридическая литература, 1970. – 223 с.
124. Лисиченко В.К., Когутич І.І. Негативні обставини та їх значення в розслідуванні злочинів. – К.: ДІЯ, 2002. – 182 с.
125. Лисиченко В.К. Концептуальні напрямки і етапи розвитку кримінально-процесуального законодавства // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1997. – №1. – С. 98-104.
126. Лісогор В.Г. Криміналістичне забезпечення збереження таємниці досудового слідства: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2003. – 19 с.
127. Лобойко Л.М. Актуальні проблеми дослідчого кримінального процесу: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. – Харків, 1997. – 18 с.
128. Лукашевич В.Г. Криминалистические аспекты изучения преступных групп: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1979. – 25 с.
129. Лукашевич В.Г. Проблеми оптимізації діяльності з розслідування злочинів // Теоретичні та практичні проблеми використання можливостей криміналістики і судової експертизи у розкритті та розслідуванні злочинів. – К., 1996. – С. 17-26.
130. Лук’янчиков Є.Д. Зняття інформації з каналів зв’язку як засіб інформаційного забезпечення розслідування // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – №4. – С. 245-252.
131. Лук’янчиков Б.Є., Лук’янчиков Є.Д. Напрями удосконалення правових норм, що регулюють процесуальні засоби збирання криміналістичної інформації // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – №1. – С. 50-54.
132. Лукьянчиков Е.Д. Криминалистическая идентификация объектов по следам памяти. – Донецк: Академия, 1998. – 112 с.
133. Лук’янчиков Є.Д., Моісєєв О.М. Пред’явлення для впізнання: Навч. посіб. – Макіївка: Графіті, 1998. – 104 с.
134. Лукьянчиков Е.Д., Письменный Д.П. Уголовно-правовые проблемы досудебного производства // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2004. – Вип. 1. – С. 223-231.
135. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве (их виды, содержание, форма). – М.: Юрид. лит., 1976. – 168 с.
136. Ляш А.О. Проблеми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ у сучасних умовах // Матеріали наук.-практ. конф. „Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю” – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – С. 126-131.
137. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Про інститут понятих у кримінальному процесі України // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – №3. – С. 22-27.
138. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика: Монографія. – К.: Концерн „Видавничий дім” „Ін Юре”, 2004. – 544 с.
139. Мариупольский Л.А., Статкус В.Ф., Тульчина В.С. Обвинительное заключение в советском уголовном процессе: Учебное пособие / Под ред. Б.В. Ворогушина. – М., 1969. – 56 с.
140. Матусовський Г.А. Основи методики розслідування злочинів, які вчиняються організованими злочинними групами // Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. – Харків: Право, 1998. – С. 365-381.
141. Матусовський Г.А., Бодянський Є.В., Бущан О.П., Багинський В.З, Городянський О.М. Правоохоронні органи у боротьбі з організованою злочинністю: компетенція та взаємодія // Питання боротьби зі злочинністю. Збірник наукових праць. – Харків: Право, 1998. – С. 19-62.
142. Мерещакова Е.В. Взаимодействие следователя прокуратуры и органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность при расследовании преступлений // Российский следователь. – 2002. – №5. – С. 2-5.
143. Миньковский Г.М. Предмет доказывания по уголовным делам // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 27. – М., 1977. – С. 42-47.
144. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: Законность и обеспечение прав граждан: научно-практическое издание. – К.: Юринком Інтер, 1999. – 448 с.
145. Михеенко М.М. Содержание предмета доказывания по уголовному делу // Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 89-99.
146. Михеєнко М.М. Вопросы доказывания в стадиях возбуждения уголовного дела, предания суду и исполнения приговора // Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 127-129.
147. Михеєнко М.М. Про предмет і засоби доказування в кримінальному процесі // Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 196-198.
148. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1992. – 431 с.
149. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Друге вид., перероблене і доповнене – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
150. Моисеева Т.В. Судебный контроль за соблюдением права граждан на тайну телефонных переговоров и иных сообщений // Журнал российского права. – 2001. – №1. – С. 54-58.
151. Нагнойный Я.П. О возможности назначения судебной экспертизы до возбуждения уголовного дела // Криминалистика и судебная экспертиза. – Вып.4. – К., 1967. – С. 176-178.
152. Наказ МВС України „Про організацію діяльності органів досудового слідства системи МВС України” № 1600 від 25 грудня 2003 р.
153. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. Ю.М. Грошевого. – Харків: Право, 2002. – 160 с.
154. Нор В. Удосконалення процесуального статусу потерпілого від злочину та системи гарантій // Вісник Львівського Університету. Серія юридична. – 2001. – Вип. 36. – С. 524-532.
155. Образцов В.А. О криминалистической классификации преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 33. – М., 1980. – С. 94-96.
156. Овчинский А.С. Перспективные направления применения информационных технологий в профилактике и пресечении организованной преступной деятельности путем оперативно-розыскных мероприятий и тактических действий // Материалы Всероссийской научно-практической конференции „Состояние, проблемы применения и совершенствования законодательства о борьбе с организо