ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЦИПАЦІЇ ЛЮДИНИ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

На правах рукопису

БАТРАЧЕНКО Іван Георгійович
УДК 159.95:001.18

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЦИПАЦІЇ ЛЮДИНИ

19.00.01  загальна психологія, історія психології

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук

Науковий консультант:
доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент
АПН України
Балл Георгій Олексійович

Дніпропетровськ – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП 2
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ АНТИЦИПАЦІЇ ЛЮДИНИ 2
1.1. Концептуалізація феномена антиципації у психології: витоки, історичні тенденції, сучасний стан 2
1.2. Методологічні засади генетико-психологічного дослідження антиципації 2
1.3. Концептуальна модель генези, розвитку та функціонування антиципації людини 2
Висновки до розділу 1 2
РОЗДІЛ 2 ФІЛОГЕНЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ АНТИЦИПАЦІЇ ЛЮДИНИ 2
2.1. Генеза антиципації в еволюції психічного 2
2.2. Розвиток доантропних форм антиципування у тваринному світі 2
2.3. Антропосоціогенез антиципації 2
Висновки до розділу 2 2
РОЗДІЛ 3 СОЦІОГЕНЕЗ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ТА СОЦІЄТАЛЬНОЇ АНТИЦИПАЦІЇ 2
3.1. Виникнення та розвиток пралогічної антиципації в первісних та ранніх аграрних суспільствах 2
3.2. Домінування теологічної антиципації в розвинутих аграрних суспільствах 2
3.3. Піднесення логічної антиципації в індустріальних суспільствах та зародження неологічних форм антиципування у постіндустріальну епоху 2
3.4. Культурно-історична гетерогеннність сучасної індивідуальної та соцієтальної антиципації 2
Висновки до розділу 3 2
РОЗДІЛ 4 ОНТОГЕНЕЗ АНТИЦИПАЦІЇ ЛЮДИНИ 2
4.1. Генезис антиципації в ранньому дитинстві та дошкільному віці 2
4.2. Особливості формування антиципації у молодшого школяра 2
4.3. Розвиток антиципації у підлітковому віці та ранній юності 2
4.4. Акмеогенез антиципації 2
4.5. Геронтогенез антиципації 2
Висновки до розділу 4 2
РОЗДІЛ 5 МАКРО- ТА МІКРОГЕНЕЗ АНТИЦИПУВАННЯ 2
5.1. Особливості майбутнього як модусу психологічного часу і фокусу антиципації 2
5.2. Макрогенез процесів антиципації 2
5.3. Особливості мікрогенезу антиципування та породження продуктів процесу антиципації 2
5.4. Макрогенез та мікрогенез антиципації як здатності індивідуального та групового суб’єкта 2
Висновки до розділу 5 2
РОЗДІЛ 6 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЄВОЇ АНТИЦИПАЦІЇ 2
6.1. Місце та функції життєвої антиципації в системі різновидів людського антиципування 2
6.2. Особливості застосування психосемантичного підходу до емпіричного дослідження життєвої антиципації 2
6.3. Метод імовірнісного диференціалу та його можливості щодо дослідження суб’єктивних моделей майбутнього 2
6.4. Математичне моделювання психосемантичних репрезентацій суб’єктивних моделей майбутнього 2
6.5. Дослідження суб’єктивних моделей майбутнього у студентів 2
Висновки до розділу 6 2
РОЗДІЛ 7 КОРЕКЦІЯ ТА РОЗВИТОК ЖИТТЄВОГО АНТИЦИПУВАННЯ 2
7.1. Психодіагностика життєвої антиципації 2
7.2. Корекція та розвиток життєвої антиципації у психологічному консультуванні 2
7.3. Розвиток життєвої антиципації традиційними методами навчання 2
7.4. Розвиток здатності до антиципування життєвого шляху засобами біографічного психологічного тренінгу 2
7.5. Розвиток здатності до життєвого антиципування засобами футурологічного психологічного тренінгу 2
Висновки до розділу 7 2
ВИСНОВКИ 2
ДОДАТКИ 2
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 2

ВСТУП

Актуальність та доцільність дослідження. З прадавніх часів люди прагнули осягнути притаманну їм здатність до цілепокладання, передбачення та планування, а також віднайти способи удосконалення та розвитку цієї здатності. На кожному витку соціального прогресу ця проблема ставилася і розв’язувалася заново відповідно досягнутого на той час рівня розвитку науки, культури та суспільної практики. Тому упродовж історії було створено чимало міфічних, теологічних, окультних та наукових пояснень феномена антиципації. Нині спостерігається особливо помітне зростання інтересу науковців до дослідження проблеми антиципації. Стрибкоподібне нарощення технічної могутності людини та ускладнення соціальної організації суспільства спричиняє необхідність передбачення наслідків людської діяльності. Адже зростає «ціна» (у широкому сенсі) як отриманих позитивних результатів, так і негативного потенціалу помилок і втрачених можливостей. Це підвищує значущість одвічно актуальних проблем ефективного передбачення, проектування та планування майбутнього. Окрім того, сьогодні відбувається процес переходу українського суспільства від індустріальної до постіндустріальної фази цивілізаційного розвитку. Одним з наслідків цього переходу є різке прискорення соціальних змін, перебігу соціального часу. Унаслідок цього суспільне та особисте майбутнє, образно кажучи, стало наступати значно швидше і до того ж стало більш невизначеним та багатоманітним.
Психологічний підхід до вивчення антиципації має можливість спиратися на фактичний та теоретичний арсенал, накопичений іншими науками та людською культурою. Але психологія повинна піти далі, розробити свою методологію дослідження і зробити свій внесок в осягнення феномена антиципації, тим самим збагативши не тільки себе, а й такі науки, як прогностика, філософія, соціологія, антропологія, етнографія, педагогіка тощо. Адже практично кожна гуманітарна наука нагально потребує знань про таку невід’ємну рису природи людини, як здатність передбачати майбутнє і проспективно орієнтувати свою діяльність.
Окрім запитів інших наук нагальна потреба у дослідженнях антиципації спричинена і внутрішніми потребами самої психології, логікою її розвитку як науки. На проблему антиципації так чи інше виходять все більше науковців, ведучи наукові розвідки щодо різних психічних явищ. Так, проблематики антиципації торкається Г. О. Балл, створюючи засади системно-інтегративного підходу в психології; М. Й. Боришевський розробляючи концепцію самосвідомості як фактора психічного розвитку особистості; Е. Л. Носенко та І. Ф. Аршава, аналізуючи феномен адаптивності; В. А. Роменець, розробляючи психологічну теорію вчинку; В. О. Татенко, досліджуючи проблематику суб’єктності; Т. М. Титаренко, вивчаючи життєвий світ та життєвий вибір особистості; О. Є. Самойлов, звертаючись до проблем психології мислення; О. П. Саннікова, аналізуючи проблеми феноменології особистості; С. М. Симоненко, вивчаючи феномен візуального мислення; Л. П. Журавльова, розбудовуючи психологічну концепцію емпатії; В. М. Чернобровкін, аналізуючи психологічні механізми прийняття педагогічних рішень, В. М. Ямницький, шукаючи шляхи розвитку життєтворчої активності особистості тощо.
Фундаментальність поняття антиципації у категоріальному апараті психології вже добре усвідомлена (Т. Ф. Базилевич, Б. Ф. Ломов, В. Д. Менделевич, Л. А. Регуш, О. О. Сергієнко, Є. М. Сурков та ін.). Надання цьому поняттю загальнопсихологічного статусу дає можливість у новому ракурсі поглянути на багато традиційних проблем, окреслити нові та зінтегрувати концепції та експериментальні факти, які лишаються досі розрізненими, розпорошеними і неприведеними в єдину систему.
Така робота вже розпочата вищезгаданими авторами, але ще далека від достатньої повноти. Цілісний системно-генетичний аналіз явища антиципації значною мірою сприятиме поступу у зазначеному напрямі. Передумови для цього створені розвитком генетичного підходу в психології (С. Д. Максименко). Більше того, протиріччя між кількістю прямого та непрямого матеріалу з проблеми розвитку антиципації та недостатнім рівнем його осмислення стає дедалі гострішим і потребує нагального розв’язання.
Усе це важливо як з точки зору фундаментальної, так i з точки зоpу практичної психологiї. Установлення закономipностей розвитку антиципації повинно спpияти глибшому розумінню генезису та функціонування психiки в цiлому, адже антиципацiйнi функцiї психiки є ключовими. У пpактичному ж аспектi вже давно iснує нагальна потpеба pозpобки методiв цiлеспpямованого вдосконалення пpогностичних здатностей людини. Особливо це має значення для пpофесiй, де здатнiсть до певного piзновиду антиципування є пpофесiйно значущою якiстю. В особистому життi значущiсть такої якостi, як пеpедбачливiсть, далекогляднiсть також важко пеpеоцiнити. Бiльше того, є пiдстави пpипустити, що велика питома вага особистих пpоблем, з якими люди звеpтаються до психолога, є пеpедусім пpоблемами адаптацiї до майбутнього. Все це зумовлює неохідність розpобки науково обґpунтованих методiв pозвитку антиципації, які спиpаються на знання пpо закономipностi її генезису.
Таким чином, логіка розвитку досліджень проблеми антиципації репрезентує завдання систематизації й інтеграції різноманітних теоретико-методологічних й експериментально-прикладних напрацювань у цілісну концепцію розвитку антиципації людини.
Значущість і недостатня розробленість зазначених аспектів й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження «Психологічні закономірності розвитку антиципації людини».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до планів науково-дослідної роботи кафедри державного управління та місцевого самоврядування Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темою «Регіональна кадрова політика на сучасному етапі державотворення» (номер державної реєстрації 0104U0006877), кафедри соціальної психології та психології управління Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара «Форми виявлення стресостійкості людини і шляхи автоматизації процедури їх прогнозування» (номер державної реєстрації 0108V000633). Тема дисертації затверджена вченою радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (протокол № 2 від 17 жовтня 1996 р.) й узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 4 листопада 1996 р.). Автором досліджувались психологічні закомірності розвитку антиципації як професійної здатності державного службовця та ключової фунції владної еліти в супільстві, взаємозв’язок антиципаційної спроможності та стресостійкості особистості.
Мета дослідження – побудова цілісної концепції розвитку антиципації людини на засадах інтеграції системного, еволюційного та культурно-історичного підходів, яка репрезентує феномен антиципування в єдності його основних аспектів: філо-, соціо-, онто-, макро- та мікрогенезу.
Обрана мета зумовила такі завдання дослідження:
1. Систематизувати та узагальнити накопичені у психології та інших науках дані про розвиток антиципації людини та концептуалізувати поняття «антиципація» відповідно до постнекласичного етапу розвитку сучасної психології.
2. Побудувати цілісну загальнопсихологічну концепцію розвитку антиципації, яка репрезентує взаємозв’язок аспектів філо-, соціо-, онто-, макро- та мікрогенезу антиципаційних функцій людини.
3. Проаналізувати філогенетичні передумови розвитку антиципації людини та перехід від еволюційно-біологічних до культурно-історичних механізмів розвитку антиципування в антропосоціогенезі.
4. Здійснити психоісторичну реконструкцію соціогенезу антиципації та виокремити основні етапи її культурно-історичного розвитку.
5. Узагальнити накопичені в психології дані щодо онтогенезу антиципаційних функцій людини на сучасному етапі цивілізаційного розвитку суспільства.
6. Проаналізувати макро- та мікрогенез антиципації як продукту, процесу та здатності індивіда, спільноти, суспільства до відображення, проектування, упередження та опредметнення майбутнього.
7. Емпірично дослідити психологічні особливості життєвої антиципації.
8. Апробувати авторську концепцію розвитку антиципації у практиці надання психологічної допомоги.
Об’єктом дослідження є антиципація людини.
Предмет дослідження: психологічні закономірності розвитку антиципації у філо-, соціо-, онто-, макро- та мікрогенезі.
Головні гіпотези дослідження:
1. Антиципація є темпоральноорієнтована форма організації психічного, що призначена для відображення, проектування, упередження та опредметнення майбутнього. ЇЇ виникнення, розвиток та функціонування зумовлено видiленням у стpуктуpуваннi психiчного пiдсистем, спецiалiзованих на вiдобpаженні pеальностi в pамках часових модусiв – минулого (ретроспекція), теперішнього (презенсоспекція), майбутнього (антиципація) та екстратемпорального психічного відображення – фантастоспекції, яка продукує моделі ніяк не призначені для локалізації в реальному часі.
2. Пpогpесивний ваpiант pозвитку психiчного полягає у посиленнi та вдосконаленнi темпоральної спецiалізації пiдстpуктуp у пpоцесi фiло-, соцiо-, онто-, макро- та мiкpогенезу психiчного, завдяки чому поетапно pозшиpюються масштаби часу, якi осягаються психiчним вiдобpаженням. Кожен новий етап оволодiння часом не знищує попеpеднього, а надстpоюється над ним, унаслiдок чого вiдобpаження часу людиною має багатоpiвневий хаpактеp, а пpоцеси антиципації є темпоpально piзнопоpядковими та iєpаpхiчно оpганiзованими. Їхня iєpаpхiчно-piвнева стpуктуpа у згоpнутому виглядi повтоpює основнi етапи власного тpивалого системогенезу. Натуpальнi фоpми антиципації обслуговують пеpедусім нижчi piвнi iєpаpхiчного стpуктуpування дiяльностi (опеpацiї, частковий piвень дiй), а її вищi фоpми, хаpактеpнi насампеpед для piвня особливих дiяльностей, самi здатні перетворюватись у спецiальний їх різновид, ставати основною або ж особливо важливою пpофесiйною чи соціальною функцiєю людини.
3. Антиципацiя, презенсоспекція, ретроспекція та фантастоспекція вiдносно психічних процесів класичної класифiкацiї (мислення, уява, спpиймання, пам’ять i т.д.) є системно-iнтегpативними, а часова класифікація психічних процесів є концептуально ортогональною відносно класичної. Будь-який із психічних процесів класичної класифікації, з одного боку, може входити у вiдобpаження і минулого, i тепеpiшнього, i майбутнього, а з другого – завдяки своїй темпоpальнiй piзнопоpядковостi, пpоцеси антиципацiї входять до внутpiшньої стpуктуpи і самого мислення, уяви, сприймання та інших психічних процесів.
4. Розвиток вищих специфічно людських форм антиципації полягає у пошуку, засвоєнні та вдосконаленні засобів семіотичного та знаряддєвого опосередкування антиципаційних процесів, забезпеченні їх системою антиципаційних схем реальності, а також в озброєнні способами процедурної організації антиципування. Історичний, онтогенетичний та професійний прогрес індивідуальних форм антиципації реципрокно пов’язаний з удосконаленням соцієтальних форм антиципування.
5. Антиципація підлягає психокорекційному та розвивальному впливу на основі експлікації футурогностичних потреб, формування, корегування та вдосконалення суб’єктивних та соцієтальних моделей майбуття, розширення, переструктурування та уточнення арсеналу антиципаційних категорій (конструктів), системи антиципаційних схем та процедур.
Основними методологічними і теоретичними засадами дослідження стали: положення психологічної науки про природу та сутність антиципації (Т. Ф. Базилевич, Б. Ф. Ломов, В. Д. Менделевич, Л. О. Подкоритова, Л. О. Регуш, О. О. Сергієнко, Є. М. Сурков); філософські концепції щодо осягнення феноменів людського передбачення (А. Г. Виноградов, А. М. Гендин, А. Г. Нікітіна, О. С. Панарін, К. Ф. Руденко) та розвідки у галузі прогностики й футурології (Д. Гвішіані, В. П. Горбатенко, В. О. Лісічкин, В. Я. Матвієнко, Дж. Нейсбіт, Е. Тофлер); принципи культурно-історичного підходу (Л. С. Виготський, В. П. Зінченко, О. Р. Лурія); розробки В. А. Роменця про «науково-технічну оснащеність вчинку»; концепція трьох хвиль цивілізаційного розвитку Е. Тофлера; еволюційна парадигма розвитку психіки (П. К. Анохін, А. С. Кардашев, В. І. Крем’янський, Л. В. Крушинський); концепція антропосоціогенезу (П. Ф. Поршнєв); фактичні дані про становлення первісних та архаїчних форм антиципації (С. С. Аверінцев, Е. О. Берзін, І. М. Дьяконов, Л. Леві-Брюль, К. Р. Мегрелідзе, М. І. Рижський, Е. Тейлор, Д. Фрезер, І. М. Шифман); психологічні закономірності онтогенезу, висвітлені в роботах українських вчених (І. Д. Бех, М. Й. Боришевський, І. С. Булах, О. І. Власова, Г. В. Ложкін, С. Д. Максименко, О. Я. Чебикін), зарубіжних психологів (П. П. Блонський, К. Бюлер, А. Валлон, Л. І. Ельконінова, А. В. Запорожець, І. С. Кон, В. С. Мухіна, Л. І. Переслені, Ж. Піаже, Дж. Селлі, О. О. Сергієнко, В. Штерн); концепції психологічного часу (Є. І. Головаха, В. П. Зінченко, О. О. Кронік, К. А. Муздибаєв, Б. Й. Цуканов); поняття «мікрогенез» та «макрогенез» (В. А. Барабанщиков, Б. М. Величковський, Л. П. Журавльова).
Методи дослідження. Предмет дослідження і його спрямованість зумовили використання комплексу теоретичних і емпіричних методів у їхньому взаємозв’язку. Використовувалися такі методи дослідження:
- теоретичні: теоретико-методологічний та історико-генетичний аналіз, узагальнення, систематизація, концептуальне та математичне моделювання;
- емпіричні: спостереження, бесіда, глибинне інтерв’ю, психосемантичний метод, який передбачав використання авторських методик імовірнісного диференціалу;
- розвивальні: психологічне консультування, тренінгові технології;
- математико-статистичної обробки даних: аналіз розподілу частот, кластерний аналіз, кореляційний аналіз, критерій Фішера ( ).
База дослідження. Дослідження проводилося на базі Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (1992−2000, 2006−2008 рр.), Інституту соціальної та політичної психології АПН України (2000−2001 рр.), Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (2000–2006 рр.). Загалом на різних етапах у якості досліджуваних було залучено 1035 осіб, з яких старшокласників – 87, студентів – 536, зрілого віку – 412.
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає у тому, що
- вперше концептуалізовано поняття антиципації як темпоральноорганізованої форми структурування підсистем психічного, де антиципування виступає у вигляді футуродетермінованої та футуродетермінуючої психічної та поведінкової активності; виокремлено підпроцеси антиципування (відображення, упередження, проектування та опредметнення майбутнього); розроблено цілісну концепцію розвитку антиципації людини, яка охоплює основні аспекти її генезису: філогенетичні передумови, культурно-історичне формування, онтогенетичний розвиток, макро- і мікрогенез антиципування; встановлено доантропну, пралогічну, теологічну, логічну, неологічну та постантропну стадію філогенетичного розвитку та антропосоціогенезу антиципування; висвітлено характер знаряддєвого опосередкування вищих форм антиципування людини на етапах первісного, аграрного, індустріального та інформаційного суспільства, а також особливості футуросеміосфери пралогічної, теологічної та логічної антиципації; проаналізовано основні лінії онтогенетичного розвитку антиципації людини залежно від формування дескриптивних, просторових, темпоральних, імовірнісних та аксіологічних одиниць антиципування; здійснено класифікацію психічних процесів за критерієм часової спрямованості, яка включає антиципацію, презенсоспекцію, ретроспекцію та фантастоспекцію; розроблено модель поетапного породження продукту антиципації в процесі антиципування, що включає моделюючу, дійову та футуроопредмечену фази; виявлено основні різновиди темпорально-імовірнісного структурування індивідуального та соцієтального досвіду як основи антиципаційних здатностей; розкрито типи деструкцій автобіографічного моделювання майбутнього у молоді (гіпероптимізм, антипесимізм; гіпореалізм, соціальна екстраконтекстність тощо).
Розширено й доповнено категоріальний апарат, психологічний зміст та співвідношення понять «антиципація», «прогнозування», «цілепокладання», «планування», «життєва антиципація»; психологічні уявлення про системно-інтегративний характер процесів антиципації та взаємозв’язки антиципування з усіма різновидами психічних процесів класичної класифікації (відчуття, сприймання, уява, мислення, мовлення, емоції, воля, увага, пам’ять); положення про взаємозалежність організації антиципаційних процесів та структурування психологічного і соціального часу.
Уточнено й конкретизовано положення про універсальну представленість антиципації в структурі діяльності людини і показано рівні її актуалізації як психофізичної функції в структурі операцій, операції в структурі дій, спеціальної дії в структурі діяльності та особливої антиципаційної діяльності, яка залежно від культурно-історичних умов здатна набувати професійного статусу (ворожбити, пророки, прогнозисти, плановики, футурологи та ін.).
Дістали подальшого розвитку погляди на роль майбутнього в розвитку особистості, психологічні механізми життєтворчості, прогнозування та планування життєвого шляху людини, специфіку утруднень життєвої антиципації в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні, принципи психосемантичного підходу до діагностики, корекції та розвитку життєвого антиципування.
Практичне значення та впровадження одержаних результатів. Запропонований концептуальний підхід відкриває нові можливості при створенні інструментарію для проведення діагностики антиципації, її функцій і проявів у різних видах професійної діяльності. Розроблено та апробовано методику імовірнісних футуроматриць для емпіричного дослідження життєвої антиципації особистості. Описано систему методичних рекомендацій щодо розробки відповідних консультативних та тренінгових технологій на основі творчого синтезу психосемантичного підходу з технологіями біографічного консультування та тренінгу.
Матеріали дисертаційного дослідження є органічним доповненням до курсів загальної, порівняної, вікової, історичної психології та інших навчальних предметів, які є базовими у фаховій підготовці студентів психологічних спеціальностей. Значна частина даних може бути також використана й у системі підготовки соціологів, політологів та магістрів державного управління. Автор використовував отримані результати для розробки навчальних планів, програм курсів та окремих тем дисциплін «Психологія антиципації»; «Загальна психологія», «Теоретичні й методологічні проблеми психології», «Психологія особистості», «Психологія сім’ї», «Диференціальна психологія», «Психологія вищої школи», «Кадрова політика та державна служба», «Етика державного службовця», «Організація діяльності державного службовця».
Результати дослідження впроваджені в науково-педагогічну діяльність Дніпропетроського національного університету імені Олеся Гончара (довідка про впровадження № 88-552-606 від 30.11.2009 р.), Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (довідка про впровадження № 03/1-03/1-877 від 30.11.2009 р.), Інституту соціальної та політичної психології АПН України (довідка про впровадження № 02-15/412 від 01.12.2009 р.), Державного агроекологічного університету у м. Житомирі (акт упровадження № 2633 від 30.11.2009 р.), Хмельницького національного університету (довідка про впровадження №128/5412 від 01.12.2009 р.).
Особистий внесок автора полягає в розробці принципів і вихідних положень до проблеми культурно-історичного становлення антиципаційних функцій, побудові авторської загальнопсихологічної концепції розвитку антиципації та застосування її засад для вивчення таких різновидів антиципування: політичне, життєве, педагогічне тощо. Розроблені автором теоретичні положення є його власним внеском у розвиток психології антиципації та становлення її як окремого напряму досліджень у галузі загальної психології.
У дослідженнях, виконаних під керівництвом автора та опублікованих у співавторстві, особистий внесок полягає у визначенні провідних ідей, розробці гіпотез, методичного інструментарію, теоретичному аналізі одержаних результатів та забезпеченні належного наукового рівня висвітлення піднятих проблем. Власні ідеї співавторів та виконавців досліджень у дисертації не використовувалися і представлений у даній роботі матеріал є індивідуальним науковим доробком здобувача.
Апробація результатів дослідження. Матеріал дисертаційного дослідження обговорювався на засіданнях кафедри загальної та медичної психології (1992−1996 рр.), загальної та соціальної психології (1996 − 2000 рр.), соціальної психології та психології управління (з 2006 р.), психологічному семінарі та щорічних науково-звітних конференціях у Дніпропетровському національному університеті ім. Олеся Гончара, науково-методологічному семінарі Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського (2010 р.). Окрім того основні ідеї та результати дослідження були представлені на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми психологічної служби: теорія і практика» (Одеса, 1992); «Сучасна психологія у ціннісному вимірі» (Київ, 1994); ІІІ Костюківські читання (Київ, 1994); «Діалог культур і духовний розвиток людини» (Київ, 1995); «Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика» (Київ, 1995) та всеукраїнських: «Практична психологія і розвій таланту» (Київ, 1992); «Гуманізація і гуманітаризація  пріоритетний напрямок державної політики України у галузі вищої освіти» (Дніпропетровськ, 1992); «Проблеми політичної психології та її роль в становленні громадянина української держави" (Київ, 1995, 2001, 2007); «Особистість і суспільство у вимірі політичної психології» (Харків, 2007); «Методологічні проблеми психології особистості» (Івано-Франківськ, 2007); «Психологічні проблеми адаптації особистості до змінюваних умов життєдіяльності» (Дніпропетровськ, 2008).
Публікації. Основний зміст дисертації викладений у 3 монографіях, 24 статтях, надрукованих у фахових наукових виданнях, затверджених переліком ВАК України, 2 навчальних посібниках, матеріалах доповідей і повідомлень.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Основний текст дисертації викладено на 392 сторінках друкованого тексту, містить 6 рисунків, 28 таблиць, 4 додатки на 17 сторінках. Список використаної літератури налічує 554 джерела, у тому числі 28 – іноземною мовою. Загальний обсяг дисертації складає 461 сторінку.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено нове розв’язання проблеми антиципації, що передбачало концептуалізацію феномена антиципування, встановлення закономірностей генезису та розвитку антиципаційних функцій у філо-, соціо-, онто-, макро- та мікрогенезі, апробацію розробленої загальнопсихологічної концепції в емпіричних дослідженнях життєвої антиципації та практиці психологічної діагностики, корекції та розвитку автобіографічного, біографічного та футурологічного антиципування. Підсумок отриманих результатів можна представити у низці висновків:
1. Аналіз історії психологічних досліджень антиципації свідчить про такі тенденції розвитку поняття антиципації, як розширення його обсягу і змісту; перехід від розгляду антиципації як складової окремих явищ до уявлення про антиципацію як універсальний компонент будь-якої активності; пошук закономірностей функціонування та розвитку антиципації, інваріантних відносно конкретного змісту активності суб’єкта і формуванні загальнопсихологічної теорії антиципації; виявлення особливостей антиципування, зумовлених специфікою конкретних різновидів людської діяльності і становленні спеціально-психологічних концепцій антиципації (комунікативної, педагогічної, ділової тощо.).
2. Розмежовано чотири етапи концептуалізації феномена антиципації в психології: апріорна ідея та знання про певні об’єкти, події та явища, що передують процесу їх пізнання; очікування певних об’єктів, подій, явищ, власних дій та їхніх результатів, а також превентивні, підготовчі та частково антиципуючі мету дії тощо; психічна форма випереджаючого відображення й просторово-часового упередження суб’єктом подій в контексті всіх психічних процесів, станів, психофізіологічних функцій, настанов, переднастройках, рухах, діях, діяльності та спілкуванні; двоєдиний процес випереджального відображення (прогнозування й упередження) і творення майбутнього (проектування (цілепокладання й планування) і опредметнення), розгляд її у контексті єдності антиципування з темпорально-альтернативними феноменами: ретроспекцією (психічне моделювання минулого), презенсоспекцією (психічне моделювання теперішнього), фантастоспекцією (екстратемпоральною формою психічного).
3. Цілісна загальнопсихологічна концепція розвитку антиципації, що репрезентує взаємозв’язок процесів філо-, соціо-, онто-, макро- та мікрогенезу антиципаційних функцій людини полягає у твердженні, що у планi системогенезу феномен антиципацiї є наслiдком видiлення в стpуктуpуваннi психiчного тpьох типiв пiдсистем, функцiонально спецiалiзованих на вiдобpаженні pеальностi в pамках кожного з тpьох часових модусiв − минулого, тепеpiшнього i майбутнього, де антиципацiя виступає як пiдстpуктуpа психiчного, спецiалiзована на суб’єктивному моделюванні майбутнього i pегуляцiї на цiй основi активностi живих iстот. Обґрунтовано, що у всіх аспектах розвитку антиципації домінує тенденція до прогресу, що проявляється у підвищенні точності, дальності, повноти, швидкості та продуктивності антиципування. Має місце ефект експонеціального розширення та поглиблення світохронотопу людини і перевершення антиципаційної спроможності послідовних форм розвитку антиципування. В основі розвитку вищих форм антиципації людини лежить механізм удосконалення медіації антиципаційних функцій, розширення та збагачення семіосфери антиципування, системи антиципаційних схем реальності та технологій організації процесів відображення, проектування та опредметнення змодельованого майбутнього. При цьому провідною тенденцією розвою людського антиципування є нарощування можливостей не лише пізнання та упередження прийдешнього, але й творення майбуття.
4. У еволюційно-генетичному плані антиципація людини є вищою формою розвитку випереджаючого відображення та преадаптації. Вивчення здатності різних тварин до елементарних форм антиципування показало величезну різницю між тваринами, що стоять на різних щаблях філогенетичного розвитку. Найрозвинутішими формами елементарної антиципації володіють ссавці, менш розвинутими у цьому плані є птахи, ще менш – рептилії, амфібії та риби. Особливо високо розвинуті елементарні форми антиципування у шимпанзе і вже в деяких рисах нагадуть людське, але все ж лишаються в межах натуральних форм. Відсутність мовлення та інших розвинутих семіотичних систем не дає змоги піднятися йому на більш високі щаблі. Наслідування культурних традицій хоч і існують серед шимпанзе, але за браком тих же розвинутих знакових систем не може перерости в такий могутній культурно-історичний фактор формування психіки, як це є у людини. Така перепона еволюційно долається у процесі антропосоціогенезу, коли здійснюється перехід від еволюційно-біологічних до культурно-історичних механізмів розвитку антиципування. Унаслідок цього поступово виникають вищi фоpми антиципацiї, які функцiонують та pозвиваються на основi натуpальних її фоpм завдяки засвоєнню, викоpистанню та вдосконаленню спецiальних засобiв i семiотичних систем, антиципацiйних пpоцедуp, а також суспiльно виpоблених антиципацiйних схем pеальностi, хаpактеpних для даної культуpи.
5. Розвиток вищих специфічно людських форм антиципації полягає у пошуку, засвоєнні та вдосконаленні засобів семіотичного опосередкування антиципаційних процесів, забезпеченні їх системою антиципаційних схем реальності, а також в озброєнні способами процедурної організації антиципування. У культурно-історичному плані цей пошук проходив три фази: фазу пралогічної антиципації, що базується на опосередкуванні ворожильними знако-символічними засобами, спирається на містичні антиципаційні схеми і проявляється у спробах організувати антиципаційні процеси у формі ясновидіння, розпізнавання прикмет, здійснення мантичних процедур; фазу теологічної антиципації, опосередковану сакральною символікою, релігійними уявленнями про світ і прагненням організувати процес антиципування у формі діалогу з Богом; фазу логічної антиципації, яка опосередковується системою житейських або наукових понять та знань про реальність, організованої процесуально у формі систем логічних умовиводів. Для первісності та ранніх аграрних суспільств був характерним розвій пралогічних форм антиципування, у зрілих аграрних суспільствах домінувало теологічне антиципування, піднесення логічної антиципації з’явилося із розгортанням індустріальної хвилі цивілізаційного розвитку. Розгортання постіндустріальної, інформаційної хвилі цивілізаційного розвитку накреслює поки ще не достаньо чіткі риси неологічних форм антиципування. При цьому індивідуальна та соцієтальна психіка сучасної людини має гетерогенний характер і утримує в собі найчастіше всі культурно-історичні типи антиципування, в тому числі його архаїчні, реліктові форми.
6. Онтогенез антиципації людини починається з одночасного освоєння дитиною як філогенетичних, так і культурно-історичних надбань, переходячи до активного їх використання в різноманітних формах антиципування в період дорослості. Інколи онтогенез антиципації окремих особистостей перевершує досягнутий рівень соціогенезу антиципаційних функцій і екстеріоризуючись у соціум, рухає на новий щабель культурно-історичний розвиток антиципації. Загалом в онтогенезі розвиток антиципації має стадіальний характер. Перша стадія є доуявною, друга − уявною, третя − уявно-мовною. На ній зароджується вербально-семіотичне опосередкування, яке використовується поки що тільки для означення вже сформованих образів уяви. На четвертій фазі вербальне опосередкування набуває здатності до випереджальної категоризації майбутнього і ведення за собою уявного антиципування. Переходячи на п’яту стадію, вербальне опосередкування сягає такого розвою, що все більше звільняється від образно-уявного наповнення і набуває абстрактного або абстрактно-символічного характеру, виступаючи в одному із трьох культуротипів: реліктів пралогічної або теологічної антиципації чи у формі логічного антиципування.
7. Місце антиципування в загальній структурі психічного відображення людини визначається будовою її психологічного часу. Унаслiдок цього пpоцес психiчного в цілому pозщеплюється на пiдпpоцеси вiдобpаження минулого (pетpоспекцiя), тепеpiшнього (пpезенсоспекцiя) та майбутнього − антиципацiя. Пpи цьому piзномасштабнiсть та iєpаpхiчна багатоpiвневiсть часових модусiв минулого, тепеpiшнього i майбутнього обумовлюють i iєpаpхiчно-piвневий хаpактеp pозщеплення психiчного вiдобpаження на вказанi пiдпpоцеси та їх piзнопоpядковiсть. Антиципацiя, презенсоспекція та pетpоспекцiя вiдносно класичної класифiкацiї психічних процесів (мислення, уява, спpиймання, пам’ять i т.д.) є синтетичними, системно-iнтегpативними. По вiдношенню до класичної вказана класифiкацiя є оpтогональною, являючи собою погляд на психiчнi пpоцеси у ще одному зpiзi за кpитеpiєм часової спpямованостi. Тому мислення, або уява, з одного боку, може входити у вiдобpаження і минулого, i тепеpiшнього, i майбутнього. З другого боку, завдяки своїй темпоpальнiй piзнопоpядковостi, пpоцеси антиципацiї входять до внутpiшньої стpуктуpи і самого мислення, уяви, сприймання та інших психічних процесів.
8. Процес антиципації є послідовністю породження пpодуктів антиципації, якими можуть виступати антиципацiйна категоpизацiя майбутнього, антиципацiйнi обpази, стани, пеpеднастpойки, установки, антиципацiйно оpiєнтованi дiї, а також piзного pоду iнфоpмацiйно та пpедметно матеpiалiзованi пpодукти антиципації. Пpоцес поpодження пpодуктiв антиципацiї має вiдносно сталу поетапно-ієрархічну закономipнiсть, яка тим чiткiша, чим вiддаленішою є майбутня подiя. Спочатку з’являється когнiтивне вiдобpаження антиципованої подiї, потiм у мipу її наближення посилюється емоцiйне та вольове ставлення до неї, потiм формується пеpеднастpойка та установка, якi можуть пеpеходити у вiдповiдну дiю, а дiя, у свою чеpгу, може поpоджувати певний матеpiалiзований пpодукт антиципацiї. Важливою закономipнiстю антиципатогенезу є «Ефект Едiпа», тобто вплив пpоцесу антиципацiї на антиципований об’єкт, подiю, або суб’єкта антиципування, що пpоявляється у феноменах «самознищення», самопоpодження та самотpансфоpмацiї пpогнозу.
9. Антиципацiя як специфiчна здатнiсть людини являє собою цiлiсне утвоpення, яке має у своєму складі такі пiдсистеми: енгpамний базис антиципацiї, засобо-семiотичний апаpат антиципування, систему антиципацiйних пpоцедуp, автоматизмiв, навичок, умiнь, систему енгpамних та концептуальних стpуктуp антиципацiї, хpонотопний, імовipнiсний та аксiологiчний апаpат, а також систему футуpогностичних потреб особистостi. Виpiшальна pоль у соцiо- та онтогенетичному pозвитку антиципацiї людини належить культуpним чинникам, вплив яких переломляється чеpез iндивiдуальні особливості та соцiально-pольовi функцiї людини. Індивідуальна людська здатність до антиципації тісно пов’язана з соцієтальним та соціальним антиципуванням. Перебіг процесів соціальної та соцієтальної антиципації зумовлено нормативної системою та рольовою структурою групи, яка може ґрунтуватися як на монополії лідера на всі різновиди групової антиципації, так і на виокремленні ролі «оракула», а також виростанні колегіальних форм антиципування. Однак і за авторитарного, і за демократичного соцієтального антиципування більшість членів віддають перевагу асимілювати моделі майбуття від лідерів та оракулів, ніж антиципувати самим.
10. Реальний діапазон індивідуальної мінливості суб’єктивних моделей майбутнього в життєвому антиципуванні студентів значно вужчий потенційно можливого і відзначається яскраво вираженим домінуванням оптимістичного бачення власного майбутнього, рідкістю песимізму. Останній зустрічається в основному в прогнозуванні футурологічного тла власного життєвого шляху. Для студентського віку характерні такі типи деструкцій життєвого антиципування: гіперпесимізм, песимізм, гіпопесимізм, гіпероптимізм, оптимізм з низькою диференційованістю моделей майбутнього, анти песимізм, гіпореалізм, соціальна екстраконтекстність; збіднена система антиципаційних категорій та конструктів; збіднена оснащеність антиципаційними схемами; наявність деформованих антиципаційних схем, слабке володіння логічними процедурами антиципування.
11. Психологічна допомога у сфері життєвого антиципування може надаватися у формі відповідно організованого консультування, психологічного тренінгу та системи бесід з психології життєтворчості. Процес психологічного консультування доцільно організовувати, виходячи з таких фаз: вичленування проблеми особистого майбутнього у загальній структурі життєвих проблем особистості; рефлексія суб’єктивної моделі власного майбутнього клієнтом; аналіз категоріально-символічного апарату, антиципаційних схем та антиципаційних процедур; керування процесом перегляду старої і побудови нової моделі власного майбутнього. Систематизований виклад знань, накопичених людською культурою та наукою, щодо раціонального передбачення та планування життєвого шляху особистості, прийняття життєвих рішень криє в собі значний потенціал для розвитку здатності до життєвого антиципування. Глибина переосмислення суб’єктивної моделі власного майбутнього може бути значно посилена фактором групи в умовах тренінгу, завдяки інтенсивному взаємообміну досвідом життєвого антиципування між учасниками та поглибленням рефлексії малоусвідомлюваних та неусвідомлюваних аспектів суб’єктивних моделей власного майбутнього.
12. Перспективними напрямами подальших досліджень антиципації можна вважати вивчення процесу формування професійних різновидів антиципування, а також дослідження антиципування як спеціальної професійної діяльності, аналіз структури професійних здатностей прогнозистів-професіоналів та плановиків-професіоналів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова К. О. Методологічне значення категорії суб’єкта для сучасної психології / К. О. Абульханова // Людина. Суб’єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії / за заг. ред. В. О. Татенка. – К. : Либідь, 2006. – С. 37 – 51.
2. Абрамова Г. С. Алгоритмы работы психолога со взрослыми / Г. С. Абрамова. – М. : Гаудеамус-Академический проект, 2003. – 223 c.
3. Аверинцев С. С. Древнееврейская литература / С. С. Аверинцев // История всемирной литературы : в 9 т. – М. :Наука, 1983. – Т. 1. – С. 271–302.
4. Аврелий М. Размышления римского императора Марка Аврелия / М. Аврелий. – М. : Типография т-го дома «М. В. Балдин и Комп.», 1911. – 64 с.
5. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии / А. Адлер. – М. : Фонд «За экономическую грамотность», 1995. – 296 с.
6. Александров Ю. И. Психологическое и физиологическое: континуальность и/или дискретность? / Ю. И. Александров, Е. А. Сергиенко // Психол. журн. – 2003. – Т. 24. – № 6. – С. 98 – 107.
7. Алексеев Н. А. Шаманизм тюркоязычных народов Сибири / Н. А. Алексеев. – Новосибирск: Наука, 1984. – 232 с.
8. Алмаев Н. А. Элементы психологической теории значения / Н. А. Алмаев. – М. : Изд-во «Институт психологии РАН», 2006. – 432 с.
9. Ананьев Б. Г. Некоторые проблемы психологии взрослых / Б. Г. Ананьев. – М. : Знание, 1972. – 32 с.
10. Анисимов А. Ф. Исторические особенности первобытного мышления / А. Ф. Анисимов. – Л. : Наука, 1971. – 136 с.
11. Анисимов А. Ф. Религия эвенков / А. Ф. Анисимов. – М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1958. – 236 с.
12. Анохин П. К. Опережающее отражение действительности / П. К. Анохин // Вопросы философии. – 1962. – №7. – С. 97 – 109.
13. Анохин П. К. Философские аспекты теории функциональной системы / П. К. Анохин. – М. : Наука, 1978. – 400 с.
14. Антология мировой философии : в 4 т. – М. : Мысль, 1969. – Т. 1. – 576 с.
15. Ануфрієва О. Тенденція взаємодії засобів масової інформації з молодіжною аудиторією / О. Ануфрієва // Соціальна психологія. – 2005. – № 6. – С. 111 – 119.
16. Анцыферова Л. И. Мудрость и ее проявление в разные периоды жизни человека / Л. И. Анцыферова // Психол. журн. – 2004. – № 3. – С. 17–24.
17. Анцыферова Л. И. Психология старости: особенности развития личности в период поздней взрослости / Л. И. Анцыферова // Психол. журн. – 2001. – № 3. – С. 86 – 99.
18. Аргайл М. Психология счастья / М. Аргайл. – СПб. : Питер, 2003. – 272 с.
19. Арестова О. Н. Операциональные аспекты временной перспективы личности / О. Н. Арестова // Вопр. психол. – 2000. – № 4. – С. 61.
20. Архангельський Г. А. Организация времени: От личной эффективности к развитию фирмы / Г. А. Архангельський. – СПб. : Питер, 2003. – 415 с.
21. Аршава І. Ф. Емоційна стійкість людини та її діагностика : монограф. / І. Ф. Аршава. – Д. : Вид-во ДНУ, 2006. – 336 с.
22. Аскин Я. Ф. Философский материализм и научное познание / Я. Ф. Аскин. – М. : Наука, 1977. – 188 с.
23. Асмолов А. Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров: Психолог. Психопедагог. Психоисторик / А. Г. Асмолов. – М. : Ин-т практ. психол., 1996. – 768 с.
24. Асмолов А. Г. Проблема установки в необихевиоризме: прошлое и настоящее / А. Г. Асмолов // Вероятностное прогнозирование в деятельности человека / под ред. И. М. Фейгенберга, Г. Е. Журавлева. – М. : Наука, 1977. – С. 60 – 111.
25. Асмолов А. Г. Психология личности: культурно-историческое понимание развития человека / А. Г. Асмолов. – 3-е изд., испр. и доп. – М. : Смысл, 2007. – 528 с.
26. Ахмеров Р. А. Биографические кризисы личности: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. психол. наук : спец. 19.00.01 «Общая психология, история психологии, психология личности» / Р. А. Ахмеров. – М., 1994. – 24 с.
27. Базылевич Т. Ф. Системное исследование антиципации в структуре индивидуальности / Т. Ф. Базылевич // Вопр. психол. – 1988. – № 4. – С. 46 – 55.
28. Байрон Дж. Г. Стихотворения 1803-1809 [Електронний ресурс] / Дж. Г. Байрон. – Режим доступу: // http://www.kulichki.com/moshkow/POEZIQ/BAJRON/byron1803.txt
29. Балл Г. О. Феномен вибору в контексті соціальної поведінки / Г. О. Балл // Соціальна психологія. – 2005. – №1 (9). – C. 3 – 13.
30. Балл Г. О. Інтегративно-особистісний підхід в психології: впорядкування основних понять / Г. О. Балл // Психологія і суспільство. – 2009. – № 4 (38). – С. 25 – 53.
31. Бальтасар Г. Карманный оракул, или наука благоразумия / Г. Бальтасар. – Мн. : БелСЭ, 1991. – 125 с.
32. Баннистер Д. Новый метод исследования личности / Д. Баннистер, Ф. Франселла //М. : Прогресс, 1987. – 236.
33. Барабанщиков В. А. Онтологические характеристики перцептивного процесса / В. А. Барабанщиков // Психол. журн. – 2001. – Т. 22. – № 5. – С. 17 – 28.
34. Барабанщиков Т. Ф. Психологические методики изучения личности. Практикум / Т. Ф. Барабанщиков, А. Н. Рыжкова. – М. : Ось-89, 2007. – 304 с.
35. Барт Р. Мифологии / Р. Барт.  М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1996.  312 с.
36. Баскин Л. М. Олени против Волков / Л. М. Баскин. – М. : Знание, 1976. – 144 с.
37. Батраченко І. Г. Антиципація як продукт еволюції / І. Г. Батраченко // Науковий вісник Південноукр. держ. пед. ун-ту ім. К. Д. Ушинського. – 2009. – № 1. – С. 44–50.
38. Батраченко І. Г. Відмінності репрезентації жінки-політика у свідомості молоді та представників більш зрілого віку / І. Г. Батраченко, Т. І. Рудік // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави : зб. наук. праць / за заг. ред. М. М. Слюсаревського. – К., 2008. – Вип. 7). – С. 83 − 91.
39. Батраченко І. Г. Вступ до психології антиципації / І. Г. Батраченко. – Д. : Вид-во ДНУ, 1996. – 92 с.
40. Батраченко І. Г. Експериментальне дослідження антиципуючих схем комунікативного досвіду педагогів / І. Г. Батраченко, В. В. Коваленко. // Психологічні перспективи. – К., 2009. – Вип. 15. – С. 119 − 133.
41. Батраченко І. Г. Зазирнути в майбутнє або антиципація в дошкільному віці / І. Г. Батраченко, Т. В. Кубриченко, В. В. Коваленко // Дошкільне виховання. – 2010. − № 5. – С. 5–9.
42. Батраченко І. Г. Культурно-історична парадигма дослідження людської антиципації / І. Г. Батраченко // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави : зб. наук. пр. / за заг. ред. М. М. Слюсаревського. – 2009. – Вип. 9. – С. 3–13.
43. Батраченко І. Г. Методичні рекомендації до вивчення курсу «Політична психологія» / І. Г. Батраченко, О. М. Данцева. – Д. : РВВ ДНУ, 2008. – 12 с.
44. Батраченко І. Г. Міждисциплінарні дослідження антиципації та їх значення для психології / І. Г. Батраченко // Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України: Проблеми загальної та педагогічної психології. /за заг. ред. С. Д. Максименка. – 2009.  Т. 11.  Ч. 3. – С. 53–61.
45. Батраченко І. Г. Мікрогенез автобіографічної антиципації особистості / І. Г. Батраченко // Вісник ДНУ ім. О. Гончара. Сер. «Педагогіка і психологія». – 2008. – № 9/1. – Т. 16. – Вип. 14. – С. 20–25.
46. Батраченко І. Г. Основні етапи філогенезу та культурно-історичного розвитку антиципації / І. Г. Батраченко // Актуальні проблеми психології: Екологічна психологія / за заг. ред. С. Д. Максименка. – 2009. – Т. 7. – Вип. 20., Ч. 1. – С. 39–42.
47. Батраченко І. Г. Основні лінії онтогенетичного розвитку антиципації людини / І. Г. Батраченко // Вісник ДНУ ім. О. Гончара. Сер. «Педагогіка і психологія». – 2007. – № 7. – С. 8–14.
48. Батраченко І. Г. Основні тенденції еволюції поняття «антиципація» в психології / І. Г. Батраченко // Вісник ДНУ ім. О. Гончара. Сер. «Педагогіка і психологія». – 2009. – № 9/1. – Т. 17. – Вип. 14. – С. 20–25.
49. Батраченко І. Г. Політична антиципація як предмет психологічного дослідження / І. Г. Батраченко, О. М. Данцева // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави : [зб. наук. пр. / за заг. ред. М. М. Слюсаревського]. – К. : Міленіум, 2005. – Вип. 4. – С. 58–64.
50. Батраченко І. Г. Психологічний аналіз антиципаційної технології Нострадамуса / І. Г. Батраченко // Науковий вісник Південноукр. держ. пед. ун-ту ім. К. Д. Ушинського. – 2009. – № 4. – С. 46–54.
51. Батраченко І. Г. Психологічний аналіз причин існування реліктових форм пралогічної антиципації / І. Г. Батраченко // Наука і освіта. – 2009. – № 1. – С. 10–15.
52. Батраченко І. Г. Психологічний тренінг антиципації особистості / І. Г. Батраченко, О. М. Данцева // Вісник Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. «Психологія». – 2007. – № 771. – Вип. 38. – С. 15–17.
53. Батраченко І. Г. Психологічні закономірності вікового розвитку антиципації людини / І. Г. Батраченко // Соціальна психологія. – № 5 (37). – С. 143–152.
54. Батраченко І. Г. Психологічні закономірності професіоналізації та інституціалізації пралогічної антиципації / І. Г. Батраченко // Наука і освіта. – 2009. – № 2. – С. 15–19.
55. Батраченко І. Г. Психологічні основи корекції і розвитку педагогічної антиципації / І. Г. Батраченко // Психологія : респ. наук.- метод. зб. – К., 1993. – Вип. 41. – С. 51–57.
56. Батраченко І. Г. Психологічні особливості антиципації у підлітковому віці та ранній юності / І. Г. Батраченко // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Сер. № 12. Психологічні науки. – 2009. – № 27 (51). – С. 125–132.
57. Батраченко І. Г. Психологічні особливості елементарних форм антиципації у тварин / І. Г. Батраченко // Наука і освіта. – 2009. – № 10. – С. 7–10.
58. Батраченко І. Г. Психологічні особливості пралогічних форм антиципації / І. Г. Батраченко // Наука і освіта. – 2009. – № 3. – С. 10–14.
59. Батраченко І. Г. Психологічні особливості теологічної антиципації / І. Г. Батраченко // Науковий вісник Південноукр. держ. пед. ун-ту ім. К. Д. Ушинського. – 2009. – № 2. – С. 69 – 76.
60. Батраченко І. Г. Психологічні особливості логічної антиципації / І. Г. Батраченко // Науковий вісник Південноукр. держ. пед. ун-ту ім. К. Д. Ушинського. – 2009. – № 3. – С. 18–25.
61. Батраченко І. Г. Психологія антиципації / І. Г. Батраченко. – Д. : Вид-во ДНУ ім. О. Гончара, 2009. – 264 с.
62. Батраченко І. Г. Психологія життєвої антиципації особистості / І. Г. Батраченко, О. Г. Рихальська. – Д. : Вид-во ДНУ ім. О. Гончара, 2009. – 168 с.
63. Батраченко І. Г. Психологія розвитку антиципації людини / І. Г. Батраченко. – Д. : Вид-во ДНУ, 1996. – 204 с.
64. Батраченко І. Г. Розвиток антиципації в молодшому шкільному віці / І. Г. Батраченко, Т. В. Кубриченко, В. В. Коваленко // Початкова школа. – 2010. − № 6. – С. 8 − 11.
65. Батраченко І. Г. Розвиток антиципації в період дорослості / І. Г. Батраченко // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Сер. № 12. Психологічні науки. – 2009. – № 25 (49). – С. 54–60.
66. Батраченко І. Г. Соціально-психологічні наслідки розвитку інформаційного суспільства в Україні / І. Г. Батраченко // Матеріали наук.-практ. конф. ф-ту психології за підсумками наук.-дослідної роботи за 2007 р. – Д. : ДНУ, 2008. − С. 47–49.
67. Батраченко І. Г. Структура та рівні розвитку автобіографічної антиципації особистості / І. Г. Батраченко // Вісник Прикарпатського ун-ту. Філософські і психологічні науки. – 2008. − Спец. випуск – С. 146 − 150.
68. Батраченко І. Г. Теоретична модель структурування психологічного часу / І. Г. Батраченко // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність. – К., 1993. – Т. 1. – С. 56–66.
69. Бауэр Т. Психическое развитие младенца / Т. Бауэр. – М. : Прогресс, 1985. – 320 с.
70. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д. Белл. – М. : Akademia, 1999. – 956 с.
71. Белявский И. Г. Мистические учения в новейшей истории психологической науки / И. Г. Белявский. – О. : Астропринт, 2002. – 420 с.
72. Берзин Э. О. Нострадамус и его предсказания / Э. О. Берзин. – М. : Республика, 1992. – 319 с.
73. Берн Э. Игры, в которые играют люди : Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры : Психология человеческой судьбы / Э. Берн. – М. : Медицина, 1988. – 399 с.
74. Бернштейн Н. А. О ловкости и ее развитии / Н. А. Бернштейн. – М. : ФиС, 1991. – 288 с.
75. Бернштейн Н. А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности / Н. А. Бернштейн. – М. : Медицина, 1966. – 349 с.
76. Библия. Книги священного писания Ветхого и Нового завета. – М. : Изд-во Моск. патриархии, 1988. – 1371 с.
77. Блонский П. П. Избранные психологические произведения / П. П. Блонский. – М. : Просвещение, 1964. – 547 с.
78. Боас Ф. Ум первобытного человека / Ф. Боас. – М. : Госиздат, 1926. – 153 с.
79. Бодров В. А. Диагностика и прогнозирование профессиональной мотивации в процессе психологического отбора / В. А. Бодров, Л. Д. Сыркин // Психол. журн. – 2003. – Т. 24. – № 1. – С. 73 – 81.
80. Бодров В. А. Нелинейная модель мотивационной сферы личности / В. А. Бодров, Г. В. Ложкин, А. Н. Плющ // Психол. журн. – 2001. –Т. 22. – № 2. – С. 90 – 100.
81. Боковиков А. М. Модус контроля как фактор стрессоустойчивости при компьютеризации профессиональной деятельности / А. М. Боковиков // Психол. журн. – 2000. – Т. 21. – № 1. – С. 93 – 101.
82. Болбочану А. В. Формирование внутреннего плана действий у детей второго года жизни в общении со взрослыми : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. психол. наук : спец. 19.00.07 «Возрастная и педагогическая психология» / А. В. Болбочану. – М., 1983. – 21 с.
83. Болтенко В. В. Изменение личности у престарелых, проживающих в домах-интернатах : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. психол. наук : спец. 19.00.07 «Возрастная и педагогическая психология» / В. В. Болтенко. – М., 1980. – 21 с.
84. Бондар А. А. Еволюція поведінки великої рогатої худоби / А. А. Бондар // Вісн. аграр. науки. – 2000. – № 7. – С. 36 – 40.
85. Бондаренко О. Ф. Суб’єктність як етичний вимір: у пошуках вітчизняної традиції у психотерапії / О. Ф. Бондаренко // Людина. Суб’єкт. Вчинок : філософсько-психол. студії / за заг. ред. В. О. Татенка. – К. : Либідь, 2006. – С. 52 – 69.
86. Боришевський М. Й. Психологія самоактивності учнів у виховному процесі : навч.-метод. посіб. / М. Й. Боришевський, С. Т. Музичук, В. В. Антоненко / Ін-т змісту і методів навчання; Ін-т психол. ім. Г. С. Костюка АПН України. – К., 1999. – 190 с.
87. Боришевський М. Й. Самосвідомість як фактор психічного розвитку особистості // М. Й. Боришевський // Психологія і суспільство. – 2009 − № 4 (38). –С. 119 – 126.
88. Бочарова С. П. Связь показателей эффективности оперативной памяти с точностью антиципации в задачах слежения / С. П. Бочарова, С. Г. Кисель, В. В. Плохих // Психол. журн. – 1998. – Т. 19. – № 5. – С. 54 – 59.
89. Брезгунова О. О. Колективні ночівлі воронових птахів: розподіл, типи організації та стратегії поведінки (на прикладі м. Харкова) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. біол. наук : спец. 03.00.08 «Зоологія» / О. О. Брезгунова. – К., 2008. – 20 с.
90. Бритов В. А. Эволюция интеллекта / В. А. Бритов. – Владивосток : Изд-во Владивосточного ун-та, 2005. – 365 с.
91. Бруннер Дж. Психология познания / Дж. Бруннер. – М. : Прогресс, 1977. – 412 с.
92. Брушлинский А. Б. «Культурно-историческая» теория мышления / А. Б. Брушлинский // Исследования мышления в сов. психол. – М. : Наука, 1966. – C. 123 – 174.
93. Брушлинский В. А. Мышление и прогнозирование / В. А. Брушлинский. – М. : Мысль, 1979. – 231 с.
94. Буддизм: энциклопедия / К. Королев (сост., общ. ред. и предисл.). – М. : Эксмо, 2008. – 398 с.
95. Будз М. М. Використання навичок антиципації у музично-професійному навчанні / М. М. Будз // Наук. зап. Вип. 27 : Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти.– Рівне, 2003. – С. 115 –117.
96. Булах І. С. Психологія особистісного зростання підлітка : монограф. / І. С. Булах. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2003. – 340 с.
97. Бурлачук В. Ф. Символічні системи і конституціювання соціального смислу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора соціол. наук: спец. 22.00.01 «Теорія та історія соціології» / В. Ф. Бурлачук. – К., 2005. – 27 с.
98. Бурлачук Л. Ф. К психологической теориии ситуаций / Л. Ф. Бурлачук, Н. Б. Михайлова // Психол. журн. – 2002. – Т. 23. – № 1. – С. 2 – 16.
99. Бурлачук Л. Ф. Словарь-справочник по психодиагностике / Л. Ф. Бурлачук. – 3-е изд., перераб. и доп. – СПб.; М.; Нижний Новгород; Воронеж : Питер, 2008.  688 с.
100. Бюкай М. Библия, Коран и наука: Священные Писания в свете современного знания / М. Бюкай.  [5-е изд., стер.].  К. : Ансар Фаундейшн, 2006.  360 с.
101. Бюлер К. Духовное развитие ребенка / К. Бюлер. – М., 1924. – 556 с.
102. Вавилов Н. И. Закон гомологических рядов в наследственной изменчивости / Н. И. Вавилов − Л. : «Наука», 1987. − 256 с.
103. Вагнер В. А. Избранные труды по зоопсихологии / В. А. Вагнер. – М. : Наука, 2002. – 285 с.
104. Валлон А. От действия к мысли. Очерк сравнительной психологии / А. Валлон. – М. : Иностр. лит., 1956. – 238 с.
105. Василюк Ф. Е. Психология переживания / Ф. Е. Василюк. – М. : Изд-во МГУ, 1984. – 200 с.
106. Василюк Ф. Е. Понимающая психотерапия как психотехническая система: автореф. дис. на соискание науч. степни доктора психол. наук : спец. 19.00.01 «Загальна психологія, історія психології» / Ф. Е. Василюк.  М., 2007.  48 с.
107. Васильева О. С. Изучение основных характеристик жизненной стратегии человека / О. С. Васильева, Е. А. Демченко // Вопр. психол. – 2001. – № 2. – 74 с.
108. Васютинський В. О. Суб’єкт у мережі владно-підвладних стосунків / В. О. Васютинський // Людина. Суб’єкт. Вчинок : філософсько-психол. студії / за заг. ред. В. О. Татенка. – К. : Либідь, 2006. – С. 70 – 91.
109. Васютинський В. О. Інтеракційна психологія влади / В. О. Васютинський. – К. : Вид-во Київського славістичного ін-ту, 2005. – 492 с.
110. Васьківська С. В. Основи психологічного консультування / С. В. Васьківська. – К. : Четверта хвиля, 2004. – 256 с.
111. Великие мысли великих людей. Антология афоризма : в 3 т. – М. : РИПОЛ КЛАССИК, 1998. – Т. 1. – 512 с., Т. 2. – 736 с.
112. Велитченко Л. К. Педагогічна взаємодія: теоретичні основи психологічного аналізу / Л. К. Велитченко – О. : ПНЦ АПН України, 2005. – 302 с.
113. Величковский Б. М. Когнитивная наука : Основы психологии познания : в 2 т. / Б. М. Величковский. – М. : Академия, 2006. – Т. 1. – 448 с.
114. Венгер А. Л. Психическое развитие ребенка в процессе совместной деятельности / А. Л. Венгер // Вопр. психол. – 2001. – №3. – 17 с.
115. Венгеров А. Б. Предсказания и пророчества : за и против / А. Б. Венгеров. – М. : Моск. рабочий, 1991. – 240 с.
116. Веракса Н. Е. Способы регуляции поведения у детей дошкольного возраста / Н. Е. Веракса, О. М. Дьяченко // Вопр. психол. – 1996. – № 3. – 14 с.
117. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. — М. : Айрис-пресс, 2007. — 574с.
118. Вероятностное прогнозирование в деятельности человека / [под ред. И. М. Фейгенберга, Г. Е. Журавлева]. – М. : Наука, 1977. – 391 с.
119. Виленская Г. А. Роль темперамента в развитии и регуляции поведения в раннем возрасте / Г. А. Виленская, Е. А. Сергиенко // Психол. журн. – 2001 – Т. 22. – № 3. – С. 68 – 85.
120. Виндекер О. С. Взаимосвязь мотивации достижения с показателями оптимизма  пессимизма / О. С. Виндекер // Известия Уральского гос. ун-та. – 2009. – № 4(68). – С. 119125.
121. Виноградов А. Г. Научное предвидение / А. Г. Виноградов. – М. : Высш. шк., 1973. – 188 с.
122. Висьневская-Рошковская К. Новая жизнь после шестидесяти / К. Висьневская-Рошковская. – М. : Прогресс, 1989. – 263 с.
123. Вірна Ж. П. Життєві та професійні перспективи в структурі особистісної саморегуляції / Ж. П. Вірна // Психологія – К., 2002. – Вип. 15 – С. 22 – 31.
124. Владленова І. В. Соціокультурний статус астрології : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. філософ. наук : спец. 09.00.04 «Філософська антропологія, філософія культури» / І. В. Владленова. – Х., 2006. – 18 с.
125. Власова О. Основні лінії розвитку соціальних здібностей в онтогенезі / О. Власова // Соц. психол. – 2005. – №4. – С. 44 – 54.
126. Власова О. І. Специфіка прогнозування життєвого шляху підлітками з особистісними відхиленнями розвитку / О. І. Власова // Київський ун-т. Вісник. Сер. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – Вип.1. – К., 1995. – С. 187 – 191.
127. Водлозеров В. М. К вопросу об уровнях антиципации в структуре сенсомоторных и интеллектуальных действий спортсмена / В. М. Водлозеров, Г. В. Суходольский, Е. Н. Сурков // Вопросы психол. подготовки к соревнованиям в спорте. – Л., 1972. – С. 18 – 85.
128. Воронкова В. Г. Соціально-економічне прогнозування : навч. посіб. / В. Г. Воронкова. – К. : Вид. дім «Професіонал», 2004. – 284 с.
129. Впереди ХХІ век. Перспективы, прогнозы, футурология. Антология современной класической прогностики (1952 – 1999) / [ред., сост. И. В. Бестужев-Лада]. – М. : Akademia, 2000. – 314 с.
130. Вундт В. Введение в психологию / В. Вундт. – М. : Книжн. изд-во «Космос», 1912. – 152 с.
131. Выбор молодежью жизненного пути / под ред. Е. М. Бабосова, М. Х. Титмы. – Минск : Наука и техника, 1988. – 158 с.
132. Выготский Л. С. Мышление и речь / Л. С. Выготский // Собр. соч. – М. : Педагогика, 1982. – Т.2. – С. 4 – 361.
133. Выготский Л. С. Развитие высших психических функций / Л. С. Выготский. – М. : Изд-во АПН СССР, 1960. – 500 с.
134. Выготский Л. С. Психология развития человека / Л. С. Выготский / [вступ. ст., сост. А. А. Леонтьев] – М. : Смысл, ЭКСМО, 2003. – 1134, [1] с.
135. Выготский Л. С. Этюды по истории поведения : Обезьяна. Примитив. Ребенок. / Л. С. Выготский, А. Р. Лурия. – М. : Педагогика-Пресс, 1993. – 224 с.
136. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє : До ефективніших суспільств : Доповідь Римському клубові / Б. Гаврилишин. – К. : Основа, 1993. – 238 с.
137. Гаженко О. П. Соціальні очікування старшокласників та їх батьків від системи вищої освіти / О. П. Гаженко // Практ. психологічна та соціальна робота. – 2002. – № 4. – С. 23 – 25.
138. Гвишиани Д. Прогностика / Д. Гвишиани, В. Лисичкин. – М. : Знание, 1968. – 92 с.
139. Геллерштейн С. Г. Антиципація в свете проблемы бессознательного / С. Г. Геллерштейн // Проблемы сознания. – М. : Наука, 1966. – С. 305 – 316.
140. Георгиевский А. Б. Проблема преадаптации / А. Б. Георгиевский.− Л. : «Наука», 1974. – 146 с.
141. Гендин А. М. «Эффект Эдипа» и методологические проблемы социального прогнозирования / А. М. Гендин // Вопросы философии. – 1970. – № 5. – С. 80 – 89.
142. Гендин А. М. Предвидение и цель в развитии общества / А. М. Гендин. – Красноярск : Изд-во Красноярск. пед. ин-та, 1970. – 436 с.
143. Генин М. Нострадамус (пророк европейской истории) / М. Генин. – Таллин : РНО, 1991. – 142 с.
144. Гилл Дж. Уведомление поставщиков услуг о неопределенностях в прогнозах [Електронний ресурс] / Дж. Гилл. – Режим доступу: // http://meteo.com.ua/articles/24/
145. Гиппенрейтер Ю. Б. Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления / Ю. Б. Гиппенрейтер, В. В. Петухов. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 400 с.
146. Гитис Л. Х. Кластерный анализ в задачах классификации, оптимизации и прогнозирования / Л. Х. Гитис  М. : Изд-во Моск. гос. горного ун-та, 2001. — 104 с.
147. Глуханюк Н. С. Поздний возраст и стратегии его освоения : учеб.-метод. пособ. / Н. С. Глуханюк, Т. Б. Гершкович. – [2-е изд., доп.]. – М. : Полиграфцентр, 2003. – 111 c.
148. Говорун Т. В. Гендерна психологія у суб’єктно-вчинковому вимірі / Т. В. Говорун // Людина. Суб’єкт. Вчинок : філософсько-психол. студії / за заг. ред. В. О. Татенка. – К. : Либідь, 2006. – С. 92 – 116.
149. Головаха Е. И. Психологическое время личности / Е. И. Головаха, А. А. Кроник. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М. : Смысл, 2008. – 267 с.
150. Головаха Е. И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение старшекласников / Е. И. Головаха. – К. : Наук. думка, 1988. – 144 с.
151. Головаха Е. И. Понятие психологического времени : Категории материалистической диалектики в психологии / Е. И. Головаха, А. А. Кроник. – М. : Наука, 1988. – С. 199 – 215.
152. Головаха Е. И. Революция ожиданий в украинском обществе: опыт применения индекса социальных ожиданий до и после президентских выборов 2004 г. / Е. И. Головаха // Вестник общественного мнения. Данные. Анализ. Дискуссии. – 2005. – № 6 (80). – С.39 – 44.
153. Горбатенко В. П. Політичне прогнозування / В. П. Горбатенко, І. О. Бутовська. – К. : МАУП, 2005. – 152 с.
154. Горбатенко В. Постмодерн і трасформація ціннісної основи людського буття / В. Горбатенко // Політичний менеджмент. – 2005. – № 1. – С. 5 – 13.
155. Горбовский А. А. Пророки и прозорливцы в своем Отечестве / А. А. Горбовский. – М. : Прометей, 1990. – 102 с.
156. Горбунова