ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ (НА ПРИКЛАДІ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)

brief description

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА
На правах рукопису

КАСАТКІНА Олена Володимирівна

УДК [371.015.3 57.87] = 111

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ
(НА ПРИКЛАДІ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)

19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
доктор психологічних наук, професор
Павелків Роман Володимирович

Івано-Франківськ - 2007

ЗМІСТ
ВСТУП ...................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Проблеми формування комунікативної компетентності в психосоціальному розвитку особистості
1.1. Методичні та теоретичні проблеми категорій спілкування” і комунікація” в психологічній літературі ...............................................10
1.2. Спілкування та комунікація як соціально-психологічний феномен......18
1.3. Проблеми комунікативної компетентності (феноменологія, зміст, структура, компоненти) .............................................................................36
1.4. Джерела становлення комунікативної компетентності та шляхи подолання комунікативних бар’єрів ........................................................60
1.5. Вивчення особливостей педагогічного спілкування та порушень спілкування у вітчизняній літературі .......................................................70
1.6. Комунікативна методика навчання іноземної мови як засіб активізації психіки .........................................................................................................82
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ............................................................. 93
РОЗДІЛ 2. Експериментальне вивчення особливостей комунікативної компетентності студентів вищих навчальних закладів
2.1. Програма та основні методи емпіричного дослідження .........................95
2.2. Функціональна модель розвитку комунікативної компетентності студентів вищих навчальних закладів ....................................................103
2.2.1. Процес розвитку комунікативної компетентності студентів ...............111
2.3. Визначення сформованості сфери комунікативної компетентності та пріоритету основних комунікативних вмінь студентів ........................135
2.4. Вивчення рівня сформованості емпатійних тенденцій і встановлення взаємозв’язку між рівнями сформованості комунікативної компетентності та емпатії студентів.......................................................152
2.5. Дослідження основних проблем спілкування та соціальної взаємодії студентів ...................................................................................................158
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ ............................................................170
ВИСНОВКИ .......................................................................................174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................178
ДОДАТКИ ..........................................................................................197

ВСТУП

Актуальність дослідження. Неможливо уявити собі розвиток людини, саме існування індивіда як особистості, його зв’язок із суспільством поза спілкуванням з іншими людьми. Історичний досвід та повсякденна практика свідчать, що повна ізоляція людини від суспільства призводить до повної втрати людської особистості, її соціальних якостей і властивостей.
Сучасний етап розвитку суспільства характеризується розширенням відносин на внутрішньокультурному та міжкультурному рівнях. Зростання потреби в знанні іноземних мов сприяє підвищенню інтересу до мовних спеціальностей. Здобуття професійних знань та вмінь відбувається у вищому навчальному закладі. Сучасна освіта повинна бути спрямована на розвиток здібностей тих, хто навчається, використовувати мову як інструмент у діалозі, навчати мові як засобу спілкування, формувати в студентів комунікативну компетентність, що сприятиме їх підготовці до спілкування в різноманітних сферах співпраці. Для розвитку компетентної особистості, активного члена суспільства необхідно підвищувати ефективність процесу навчання шляхом перегляду та реформування освіти на всіх рівнях, оскільки існуючі системи не повністю відповідають запитам сучасного суспільства і потребують переорієнтації.
Безперечно важливими є знання, вміння та навички, яких молодь набуває в процесі навчання. Сьогодні важливо розглянути ці поняття комплексно, із позиції кінцевого освітнього результату. Тому питання компетентностей є чи не найцікавішим і таким, що викликає міжнародні дискусії.
Розвиток комунікативно-компетентної особистості можливий не лише в процесі вивчення навчальних дисциплін рідною мовою, а й на заняттях іноземної мови. Оволодіння іноземною мовою сприяє не лише засвоєнню студентами певних мовних знань, умінь та навичок, а й формуванню умінь і навичок практичного користування мовою, розвитку умінь спілкування на внутрішньокультурному та міжкультурному рівнях, адже спілкування як соціально-психологічний процес неможливе без встановлення певних контактів між учасниками комунікації.
Заняття іноземної мови допомагають визначити та розв’язати деякі психологічні проблеми молоді (тривожність, соціально-психологічна скутість, комунікативні бар’єри, конфлікти тощо). Тому важливим є питання розвитку не лише професійних, але й особистісних комунікативних умінь та навичок, які б сприяли налагодженню спілкування загалом та зростанню особистості молоді зокрема.
Цікавість до проблеми впливу комунікативних і психокорекційних вправ, які використовуються на заняттях іноземної мови, на становлення комунікативної компетентності зумовлена усвідомленням позитивного впливу, який мають зазначені прийоми на створення вільної та невимушеної атмосфери в групі, унаслідок чого відбувається послаблення психологічних та комунікативних бар’єрів, зняття тих психічних захистів студентів, які складалися впродовж життя і проявляються при використанні рідної мови.
Тому природно припустити, що процес навчання передусім має стимулювати належний психічний стан особистості в спілкуванні.
Цим пояснюється актуальність дослідження психолого-педагогічних умов і чинників, що сприяють саморозкриттю та самореалізації особистості студента, стимулюють позитивні установки на контакт із партнером, отримання зворотнього зв’язку та подолання психологічних бар’єрів спілкування.
Теоретичне вивчення вітчизняної та зарубіжної психологічної літератури показало, що проблема спілкування загалом та комунікативної компетентності зокрема є актуальною і розглядається дослідниками у контексті особистісних якостей і властивостей (Г.Андреєва, О.Бодальов, О.Леонтьєв, Б.Ломов, Р.Немов, В.Куніцина та ін), міжособистісної взаємодії (В.Куніцина, Г.Рогова, Б.Ломов, Є.Цуканова); звертається увага на роль комунікативних якостей у педагогічній діяльності (А.Добрович, В.Кан-Калік, С.Максименко, Л.Петровська, В.Семиченко, Т.Щербан та ін), у дослідженнях комунікації (Г.Андреєва, Л.Петровська), у сфері управління (М.Вудкок, Т.Дзюба, О.Корніяка, Л.Орбан-Лембрик, А.Розанова та ін.), у межах корекції спілкування (К.Роджерс, А.Ковальов). Проблеми навчальних труднощів при вивченні іноземних мов розглядали.Бізова, В.Куніцина, М.Денисенко, О.Овчинникова; особливості спілкування у навчанні іноземним мовам розглядали Г.Друзь, Л.Єрмоленко, О.Карп’юк, Є.Пассов. В українській психології вагомий внесок у дослідження проблеми спілкування, комунікації зробили Г.Костюк, О.Леонтьєв, С.Максименко, В.Семиченко, Н.Чепелєва та інші. Так, М.Боришевський, В.Кан-Калік, С.Максименко, Л.Орбан-Лембрик, Н.Чепелева у своїх працях розкривають різні сторони професійно-педагогічного спілкування; положення про роль спілкування в розвитку вищих психічних функцій, про зв’язок спілкування та спільної діяльності, навчання й виховання розкривають у працях М.Боришевський, Л.Виготський, М.Жинкін, В.Кан-Калік, О.Леонтьєв, Б.Ломов, І.Синиця, Н.Чепелева; активність суб’єкта в процесі діяльності і спілкування досліджували Б.Ананьєв, Г.Костюк, О.Леонтьєв, С.Максименко, С.Рубінштейн та інші.
На проблеми ефективності використовуваних нині педагогічних технологій указували М.Боришевський, К.Мілютіна, Р.Мартинова, Ю.Уварова, Т.Щербан, Н.Яковлева та інші.
Водночас питання своєрідності впливу комунікативних і психокорекційних вправ на заняттях іноземної мови з метою розвитку комунікативної компетентності студентів у рідній мові розв’язане недостатньо. Малодослідженими залишаються й проблеми інтегральної структури комунікативної компетентності, особливості її формування в умовах вищого навчального закладу.
Таким чином, соціальна значущість та недостатня вивченість названої проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: Психолого-педагогічні основи розвитку комунікативної компетентності студентів (на прикладі вивчення англійської мови)”.
Об’єктом дослідження є формування комунікативної компетентності студентів у процесі вивчення іноземної мови.
Предмет дослідження визначення психолого-педагогічних умов і засобів, які сприяють розвитку комунікативної компетентності студентів у процесі вивчення іноземної мови.
Мета дослідження: проаналізувати особливості психологічних ідей комунікативної компетентності; виявити складові комунікативної компетентності, визначити їх роль у комунікативному процесі; обґрунтувати розвивально-корекційні психолого-педагогічні технології розвитку комунікативної компетентності студентів у процесі оволодіння англійською мовою.
Основною гіпотезою дослідження стало припущення, що використання комунікативно-орієнтовних вправ та елементів психокорекції сприяє як поглибленому та більш інтенсивному вивченню іноземних мов, так і формуванню внутрішньокультурної комунікативної компетентності студентів на рівнях мікро та макровзаємодій і подоланню існуючих комунікативних проблем (бар’єрів).
Відповідно до поставленої мети та висунутої гіпотези визначені завдання дослідження:
1. Провести теоретичний аналіз стану проблеми спілкування, комунікації та комунікативної компетентності у вітчизняній і зарубіжній літературі.
2. Виявити фактори виникнення, особливості прояву та рівні сформованості комунікативної компетентності.
3. Дослідити специфіку взаємозв’язку навчальної активності студентів із процесом розвитку комунікативної компетентності.
4. Встановити наявність зв’язку між сформованістю комунікативної компетентності та рівнем емпатії, виявити основні труднощі соціальної взаємодії студентства.
5. Апробувати функціональну модель розвитку комунікативної компетентності студентів вищих навчальних закладів на заняттях іноземної мови.
6. Розробити програму цілеспрямованої роботи з реалізації та розвитку комунікативної компетентності на заняттях іноземної мови.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять: загальнопсихологічні та соціально-психологічні підходи до проблем спілкування (Б.Ананьєв, Г.Андреєва, О.Бодальов, Л.Виготський, О.Леонтьєв, Л.Орбан-Лембрик, М.Шевандрін, Д.Майєрс, Д.Мацумото та ін.); концептуальні засади і технології комунікативної методики навчання іноземних мов (О.Вєтохов, Є.Пасов та ін.); психолого-педагогічі концепції спілкування (А.Добрович, Л.Єрмоленко, В.Кан-Калік, О.Леонтьєв, М.Лісіна, Я.Коломинський та ін.).
Методи дослідження: теоретичні (аналіз, осмислення та систематизація науково-теоретичних і методичних джерел); емпіричні (спостереження, анкетування);психодіагностичні (тестування, проективні методики); активні соціально-психологічні методи навчання; методи математично-статистичної обробки експериментальних даних і якісна інтерпретація результатів дослідження.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації розглядається позитивний вплив іноземної мови на розвиток внутрішньокультурної комунікативної компетентності; набуло подальшого розвитку, уточнено та поглиблено психологічний зміст категорії комунікативна компетентність”, яка трактується як багатоякісна інтегрована психологічна категорія, заснована на поєднанні комунікативних умінь та емпатії.
На основі психологічних ідей створено функціональну модель розвитку внутрішньокультурної комунікативної компетентності нетрадиційними засобами навчання іноземних мов.
Експериментально обґрунтовано ефективність розвитку комунікативної компетентності засобами діалогічних вправ і вправ соціально-психологічного тренінгу, прийомів арт-терапії в процесі вивчення іноземної мови. У даному аспекті питання розвитку внутрішньокультурної комунікативної компетентності вивчене недостатньо.
Теоретичне значення роботи полягає в розкритті психологічного змісту поняття комунікативна компетентність” на засадах методологічного синтезу психологічних традицій дослідження цієї проблеми, у розширенні та поглибленні уявлень про процес розвитку комунікативної компетентності в навчально-виховному процесі засобами іноземної мови.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що виявлені психологічні ідеї використання психокорекційних і діалогічних вправ на заняттях іноземної мови, покладені в основу моделі розвитку компонентів-складових комунікативної компетентності, можуть бути використані в розбудові змісту і форм організації навчально-виховного процесу на сучасному етапі викладання іноземних мов.
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалася використанням діагностичних методик, адекватних меті та завданням дослідження, поєднанням кількісного і якісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням новітніх програм обробки.
Апробація і вправадження результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення дисертації обговорювались і дістали схвалення на Х та ХІ науковій викладацько-студентській конференції «Дні науки» Національного університету «Острозька академія» (м.Острог, 2004, 2005 р.р.); XIV Міжнародній науковій конференції «Мова і культура» ім. проф. Сергія Бураго (м.Київ, 2005р.); Науково-практичній конференції Київського Міжнародного університету (м.Київ, 2005 р.); IV Всеукраїнській науково-практичній конференції: Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: Проблеми і перспективи (м.Київ, 2005 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Образование и наука без границ» (М.Дніпропетровськ, 2005р); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Дні науки» ( 2006 р.); І Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих науковців «Наука, освіта, суспільство очима молодих» (м. Рівне, 2006р.); ІІ Малинському міжрегіональному науково-практичному семінарі „Особистісно-орієнтована психологія і шкільна освіта” (Малин, 2007). По підсумкам конференцій опубліковано тези доповідей. Упровадження здійснювалося шляхом розробки, апробації та популяризації функціональної моделі розвитку комунікативної компетентності в низці освітніх закладів: Рівненському державному гуманітарному університеті, Міжрегіональній академії управління персоналом, Міжнародному економіко-гуманітарному університеті ім. академіка С.Дем’янчука.
Публікації: Зміст та результати дослідження викладено у 8 публікаціях, із них 6 у виданнях, затверджених ВАК України.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, який налічує 218 найменувань, із них 18 іноземними мовами та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 240 сторінок машинописного тексту. Основний зміст дисертації викладено на 177 сторінках. Робота містить 5 таблиць, 20 рисунків.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Отже, мета нашої роботи полягала у виявленні складових комунікативної компетентності, визначенні їх ролі у комунікативному процесі; встановленні своєрідного впливу комунікативних і психокорекційних вправ на заняттях іноземної мови на становлення та розвиток комунікативної компетентності студентів; дослідження психологічних факторів, які впливають на розвиток комунікативної компетентності.
Проведене теоретичне й експериментальне дослідження проблеми підтвердило висунуту нами гіпотезу і дозволило зробити такі висновки:
1. На сьогодні категорії „спілкування” та „комунікація” в психологічній і педагогічній науках розглядаються як найбільш важливі сторони способу життя людини. Теоретичний аналіз літератури дає можливість уточнити та розмежувати названі категорії у вузькому розумінні термінів та визначити останнє як складний процес, у ході якого відбувається не лише обмін інформацією, а й формування, кодування, декодування, уточнення, розвиток її, тобто що людина думає перед тим, як виголосити інформацію, яким чином виразити свою думку, як реагує на цю інформацію співрозмовник, яким чином відбувається процес обговорення. Отже, комунікація це смисловий аспект усіх або майже всіх форм соціальної взаємодії.
Теоретичним підґрунтям, яке може презентувати спілкування та комунікацію як соціально-психологічну реальність, виступає комунікативна компетентність”. Під останньою будемо розуміти інтегральне утворення, побудоване на комбінації взаємовідповідних пізнавальних відношень, практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань, умінь і всього того, що необхідне для активного спілкування та взаємодії. Таке утворення пронизує всі сфери людського життя й охоплює: компетентність у здійсненні перцептивної та інтерактивної функцій спілкування, уміння слухати (рефлексивне та нерефлексивне слухання), уміння й навички вербального та невербального спілкування, асертивність, лідерські вміння, конфліктну компетентність, ораторські вміння та вміння адаптувати мову до специфіки аудиторії, рольову компетентність, емпатію. Це компетентність у міжособистісному сприйнятті, міжособистісній комунікації, міжособистісній взаємодії, що дає можливість трактувати комунікативну компетентність як основу соціальної компетентності особистості.
У структурі комунікативної компетентності виділено: емоційний, гностичний та конативний компоненти.
2. Вивчаючи сутність комунікативної компетентності, визначаємо чотири джерела її виникнення: життєвий досвід (досвід міжособистісного спілкування та взаємодії); загальна ерудиція; мистецтво; спеціальні активні методи навчання. Розроблено анкету дослідження рівнів сформованості комунікативної компетентності студентів та задоволеності сформованим рівнем комунікативної компетентності. На основі проведеної експериментальної роботи стало можливим виділення п’яти рівнів сформованості комунікативної компетентності: дуже високий; високий; середній; низький; дуже низький.
3. Визначено шляхи розвитку комунікативної компетентності в процесі вивчення курсу іноземної мови студентами вищих навчальних закладів.
Проведена експериментальна робота свідчить, що можна цілеспрямовано формувати в студентів професійно достатній рівень комунікативної компетентності на заняттях іноземної мови методами активного соціально-психологічного навчання та узгодженням цих методів роботи з основною робочою програмою дисципліни. Це зумовлене тим, що застосування нерідної (іноземної) мови дозволяє послабити контроль свідомості, змістити її на контроль над використанням іноземної лексики та граматики, що в свою чергу викриває внутрішні проблеми в міжособистісній, соціальній сфері взаємодії. Таким чином, використання проективних методик дозволяє виявити основні проблеми та труднощі особистості студентів у сфері соціальної комунікації та взаємодії. Ефективність використання проективних методик на заняттях іноземної мови з метою корекції та розвитку комунікативної компетентності експериментально підтверджена. Названі методи роботи за своєю провідною інтенцією мають на меті загальний розвиток особистості, формування її системи цінностей, сенситивності, освоєння та реалізацію технік спілкування та взаємодії, сприймання соціальних стосунків через специфічні вимоги, актуалізацію потенційних можливостей індивіда.
Оскільки використання активних методів розвитку комунікативної компетентності здійснюється на заняттях іноземної мови, то зміст роботи цих методів сприяє не лише розвитку перцептивного, комунікативного та інтерактивного компонентів комунікативної компетентності, а й соціальній компетентності, міжкультурній комунікативній компетентності, збагаченню активного словника іноземної мови, що забезпечує включення студентів у процес навчання, у якому задіяні і когнітивна, і емоційна, і поведінкова сфери особистості.
4. У ході експериментальної роботи встановлено наявність взаємозв’язку між рівнем сформованості комунікативної компетентності та емпатії: так, високому рівню сформованості комунікативної компетентності відповідає високий рівень емпатійності особистості, безконфліктності та вміння знаходити компроміс; недостатній рівень комунікативної компетентності, навпаки, пов'язаний із низькою сформованістю емпатії, сконцентрованістю на собі, відчуженістю.
Вивчення несвідомої сфери студентів засобами проективних методик дозволило виділити основні труднощі соціальної взаємодії студентства та спрямувати навчально-виховний процес на подолання цих труднощів. До основних труднощів соціальної взаємодії відносяться: несформованість конфліктної компетентності (безкомпромісність; запальність, конфліктність); незадоволення власним соціальним статусом із прагненням до лідерства за відсутності вмінь соціальної взаємодії та співробітництва з тенденціями уникання відповідальності; агресивність до оточуючого світу та критичних зауважень захисного характеру; брак конгруентних, емпатійних відносин, емоційної залученості та визнання при високих показниках прагнення до домінування, почуття суперництва та наявність лідерських тенденцій.
5. Ураховуючи основні механізми розвитку комунікативної компетентності та засади викладання іноземних мов у вищих навчальних закладах, створено функціональну модель розвитку внутрішньокультурної комунікативної компетентності студентів засобами соціально-психологічного тренінгу, прийомів арт-терапії, тренінгу конфліктів, комунікативних вправ та ігор на заняттях іноземної мови.
Проведене експериментальне дослідження вказує на продуктивність використаної функціональної моделі, реалізація якої дала змогу одержати нові дані про тенденції розвитку комунікативної компетентності студентів.
6. Поєднуючи основи методики викладання іноземної мови у вищому навчальному закладі та враховуючи психологічні умови розвитку комунікативної компетентності, розроблено програму розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови засобами соціально-психологічного тренінгу. Програма розвитку спирається на існуючі вимоги до викладання іноземних мов у вищих навчальних закладах і не заважає процесу навчання, гармонійно вписується у навчально-виховний процес.
Проведене дослідження, зрозуміло, не вичерпує усіх аспектів досліджуваної проблеми. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленим вивченням психологічних механізмів формування комунікативної компетентності в межах системи освіти; вивчення факторів, які заважають становленню достатнього рівня не лише внутрішньокультурної, а й міжкультурної комунікативної компетентності; дослідженням ціннісно-мотиваційної зумовленості розвитку комунікативної компетентності молоді тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г.С. Практическая психология: Издание третье, стереотипное. Екатеринбург: «Деловая книга», 1998. 368 с.
2. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т.1. - М.: Педагогика, 1980. 232 с.
3. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т.2. - М.: Педагогика, 1980. 288 с.
4. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. М.: Наука, 1977. 380 с.
5. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания 3-е изд. С.Пб.: Питер, 2001. 288 с. (Мастера психологии).
6. Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник для высших учебных заведений. М.: Аспект Пресс, 1989. 432 с.
7. Андреева Г.М., Яноушек Я. и др. Общение и оптимизация совместной деятельности. М.: Изд-во МГУ, 1998. 301 с.
8. Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. М., 1989.
9. Аргентова Т.Е. Стиль общения как фактор эффективности совместной деятельности // Психологический журнал. 1984. Т.5. № 6. С.130-133.
10. Батаршев А.В. Психодиагностика: Способности к общению или как определить организаторские коммуникативные качества личности. М.: ВЛАДОС, 1997. 176 с.
11. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М: Наука, 1979.
12. Белянин В.П. Введение в психолингвистику / Моск. гос. лингвист. ун-т. М.: ЧеРо, 1999. 128 с.
13. Березовин Н.А., Коломинский Я.Л. Учитель и детский коллектив. Минск: Наука и техника, 1975. 126 с.
14. Бертран М. Бессознательное в работе мысли // Вопросы философии. 1993. № 12. С.35-42.
15. Бебик В. К проблеме: коммуникация и ее функции в обществе // Персонал. 2004. - № 3. С. 28-34.
16. Библер В.С. На гранях логики культуры: Книга избранных очерков. М.: Отечество, 1997. 440 с.
17. Бізова Н. Психологія зворотнього зв’язку на уроці англійської мови // English. 2002. - № 7. С. 1-2.
18. Битянова М.Р. Социальная психология. М., 1994. 106 с.
19. Бодалев А.А. О коммуникативном ядре личности // Вопросы психологии. 1991. № 5. С. 77-81.
20. Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. М.: Педагогика, 1983. 271 с.
21. Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные психологические труды. 2-е изд., перераб. М.: Международ. пед. Акад., 1995. 325 с.
22. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М.: Просвещение, 1982.
23. Бодалев А.А. Проблемы гуманизации межличностного общения и основные направления их психологического изучения // Вопросы психологии. 1989. - № 6. С. 74-81.
24. Бодалев А.А. Психологическое общение. М.: Изд-во Институт практической психологии”, Воронеж: Н.П.О., Модек”, 1996. 256 с.
25. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание, конфликт! Новосибирск, 1989.
26. Боришевський М.Й., Чепелева Н.В., Максименко С.Д. Генетична психологія у проблемному контексті навчання, виховання і розвитку / М.Боришевський, Н.Чепелева, Г.Куценко // Психологія і суспільство. 2003. - № 1. С. 4-12.
27. Боришевський М.Й. Психологія самоактивності особистості учнів у виховному процесі: Навч.-метод. посібник / За заг. ред. М.Й. Боришевського. К.: ІЗИН, 1998. 192 с.
28. Боришевський М.Й. Актуальні соціально-психологічні проблеми виховання // Психологічні проблеми гуманізації педагогічної взаємодії. К.: Наук. думка, 1993. 205 с.
29. Василишина Т.В. Емпатія як фактор ефективності педагогічного спілкування. Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук. Київ, 2000. 20 с.
30. Васильев Н.Н. Тренинг преодоления конфликтов. С.Пб.: Речь, 2003. 174 с.
31. Вєтохов О.М. Психолого-педагогічна характеристика основних сучасних методичних підходів до навчання іноземних мов у школі // Педагогіка і психологія. Вісник Академії педагогічних наук. 2005. № 2. С. 89-97.
32. Вєтохов О.М. Становлення психології навчання іноземних мов // Педагогіка і психологія. 1999. № 3. С. 134-145.
33. Войскунский Л.Е. Я говорю, мы говорим: Очерки о человеческом общении. 2-е изд., дораб. и доп. М.: Знание, 1990. 238 с.
34. Вольфовська Т. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов досягнення життєвої мети // Шлях освіти. 2001. №3. С.13-16.
35. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. М., 1991. 320 с.
36. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. Т.3. Проблемы развития психики / Под ред. и с послесл. А.М.Матюшкина. М.: Педагогика, 1983. 367 с.
37. Выготский Л.С. Психология искусства. 2-е изд. М.: Искусство, 1968.
38. Гапоненко Л. Розвиток рефлексії як психологічного механізму корекції професійної поведінки у педагогічному спілкуванні // Рідна школа. 2002. № 4. С. 14 -17.
39. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. М.: ЧеРо: Юрайт, 2000. 336 с.
40. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимоотношения. К.: Политиздат Украины, 1989. 189 с.
41. Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. К.: Наук. Думка, 1995. 127 с.
42. Грабовська Т.О. Виховний процес та педагогічна діагностика / Рівненськ. ін-т слов’янознавства. Рівне: Б.и., 1999. 61 с.
43. Грінчук О.І. До проблеми соціально-психологічної та комунікативної компетентності в управлінській діяльності // Актуальні проблеми психології. Т.1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. 2002. Ч. 4. С. 128-134.
44. Денисенко М. Принципи комунікативно-орієнтованого навчання // English. -2002. № 25-28 (лип.). С. 43-45.
45. Джонсон Д. Соціальна психологія : Тренінг міжособистісного спілкування / Пер. з англ. В. Холенка. Житомир: ДД „КМ Академія”, 2003. 288 с.
46. Дзюба Т. Конфліктологічна компетентність директора школи // Шлях освіти. 2004. - № 1. С. 29-34.
47. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения: Кн. для учителя и родителей. М.: Просвещение, 1987. 207 с.
48. Добрович А.Б. Общение: Наука и искусство. М.: Знание, 1987. 144 с.
49. Добрынин А.Ф. Возрастная психология: Курс Лекций / Под ред. Н.Ф.Добрынина. М.: Просвещение, 1965. 296 с.
50. Донцов А.И., Полозова Т.А. Проблема конфликта в западной социальной психологии // Психологический журнал. 1980. Т.1. № 6. С. 45-58.
51. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология: Учеб. пособие для студентов вузов / под ред. А.А. Леонтьева. М.: Высшая школа, 1980. 224 с.
52. Друзь Г. Ділова гра як засіб навчання студентів професійного спілкування іноземною мовою // Рідна шк. 2002. №6. С. 69-70.
53. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. 168 с.
54. Єрмоленко Л.П. Комунікативний підхід до навчання англійської мови в середній школі // Іноземні мови. 2002. № 3. С. 10-11.
55. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Соловьева О.В. Введение в практическую и социальную психологию. М.: Смысл, 1996. 373 с.
56. Заброцький М.М., Павелків Р.В. Педагогічна психологія (Теоретичні концепції та практикум): Навчальний посібник. Рівне, 2003. 297 с.
57. Завіниченко Н.Б. Особливості розвитку комунікативної компетентності майбутнього практичного психолога системи освіти: Дис. канд. психол. наук: 19.00.07 / Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. К., 2003. 229 с.
58. Знаков В.В. Понимание в познании и общении. М.: Политиздат, 1994. 237с.
59. Ивашов А.Н., Заика Е.В. Методика исследования коммуникативных установок личности // Вопросы психологии. 1991. - № 5. С. 162-166.
60. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. С-Пб.: Изд-во Питер”, 2000. 512 с.
61. Каган М.С. Мир общения: Пробл. межсубъектн. отношений М.: Политиздат, 1988. 315 с.
62. Каган М.С. Человеческая деятельность: опыт системного анализа. М.: Политиздат, 1974. 323 с.
63. Каган М.С., Эткинд А.Н. Общение как ценность и творчество // Вопросы психологии. 1988. - № 4. С. 25-34.
64. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении: Кн. для учителя. М.: Провещение, 1987. 190с.
65. Карп’юк О. Навчання як модель успішного життя: Основні критерії навчання іншомовного спілкування за комунікативно-орієнтованою методикою // Іноземні мови в навчальних закладах. 2005. № 4. С. 86-94.
66. Качур О. Психолінгвістика на уроці // Психолог. 2003. лютий 6 (54). С. 1-2.
67. Китайгородская Г.А. Методические основы интенсивного обучения иностранным язикам. М.: Изд-во МГУ, 1986. 175 с.
68. Ковалев А.Г. Психология личности. М.: Просвещение, 1970. 391 с.
69. Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений в малых группах: (Общение и возрастные особенности). Минск, 1976. 157 с.
70. Кон И.С. Открытие Я”. М.: Знание, 1979. 367 с.
71. Кондаков Н.И. Логический словарь справочник. М.: Наука, 1975. 675 с.
72. Кондратьева С.В. Учитель ученик. М.: Педагогика, 1984. 80 с.
73. Кондратьєва С.В., Роздобудько В.М. Основа індивідуального підходу до учня (Розуміння вчителем школяра як складова педагогічної майстерності). К.: Знання, 1975. 45 с.
74. Кордунова Н.О. Рівень взаєморозуміння вчителя і учня // Практична психологія та соціальна робота. 2000. - №3. С. 45-46.
75. Котко Т.П. Пути формирования здорового психологического климата в классном коллективе // Практична психологія та соціальна робота. 2001. - № 6. С. 22-23.
76. Корніяка О. Культура фахового спілкування засіб реалізації соціального призначення педагога // Директор школи, ліцею, гімназії. 2003. № 5-6. С. 30-36.
77. Крысько В.Г. Общая психология в схемах и комментариях к ним: Учебно-метод. пособие / Акад. пед. и соц. наук. Моск. психолого-соц. Ин-т. М.: Флинта, 1998. 192 с.
78. Кукленко-Лук’янець І.В. Поєднання комунікативних та психокорекційних елементів на заняттях з англійської мови // Практична психологія та соціальна робота. 2001. № 6. С. 52-54.
79. Кукленко-Лук’янець І.В. Вивчення англійської мови в контексті можливостей психокорекції // Практична психологія та соціальна робота. 2000. № 7. С. 43-46.
80. Кукленко-Лук’янець І.В. Вивчення англійської мови в контексті можливостей психокорекції // Практична психологія та соціальна робота. 2001. № 1. С. 44-45.
81. Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение: Учебник для вузов. С-Пб.: Питер, 2002. 544 с.
82. Куницына В.Н., Алемаскин М.А. Всесоюзный симпозиум по психологии общения. [Ленинград. Дек. 1970] // Вопросы психологии. 1971. - № 3. С. 184-188.
83. Куриш С. Комунікативний підхід у викладанні іноземної мови // Антологія адаптованого досвіду або для чого існують програми освітніх обмінів. Рівне, 2004. С. 156-163.
84. Леонтьев А.А. Педагогическое общение / Под ред. М.Кабардова. М. Нальчик, 1996. 108 с.
85. Леонтьев А.А. Языкознание и психология. М.: Наука, 1966. 80 с.
86. Леонтьев А.А. Возникновение и первоначальное развитие языка. М.: Наука, 1963. 139 с.
87. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики: Учебн. пособие для студентов высш. учебн. заведений, обучающихся по спец. Психология”. М.: Смысл, 1999. 128 с.
88. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики: Учебник для студентов. М.: Смысл, 1999. 287 с.
89. Леонтьев А.А. Язык и речевая деятельность в общей и педагогической психологии: Избр. психолог. труды / Рос. акад. образования. МПСИ. Воронеж: НПО «МОДЭК», 2001. 448 с.
90. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. 3-е изд. М.: Изд-во МГУ, 1972. 573 с.
91. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М.: Наука, 1975. 304 с.
92. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: В 2-х томах. Т.II. М.: Педагогика, 1983. 320 с.
93. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. М.: Педагогика, 1986. 143 с.
94. Лозниця В.С. Основи психології та педагогіки: Навч. посібник / М-во освіти і науки України. КНЕУ. К., 2001. 288 с.
95. Лозниця С.В. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч. посібник. К.: ЕксОб, 2000. 303 с.
96. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука, 1984. 449 с.
97. Ломов Б.Ф. Категории общения и деятельности в психологии // Вопросы философии. 1979. - № 8. С. 34-47.
98. Лурия А.Р. Научные горизонты и философские тупики в современной лингвистике // Вопрсы философии. 1973. № 4. С. 18-29.
99. Лурия А.Р. Язык и сознание. М.: МГУ, 1979. 319 с.
100. Майерс Д. Социальная психология. 5-е междунар. издание. С.Пб.: Питер, 2000. 688 с.
101. Макаренко С.С. Психологічні умови розвитку комунікативної компетентності учителя. Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психолог. Наук. К., 2001. 20 с.
102. Маклаков А.Г. Общая психология. Питер, 2000. 592 с.
103. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці. Методологія, методи, програми, процедури: Навч. посібник для вищої школи. К.: Наукова думка, 1998. 223 с.
104. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / М-во освіти і науки України. Нац. мед. ун-т ім. О.О.Богомольця. 2-е вид., переробл. та допов. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 271 с.
105. Максименко С.Д. Генетическая психология (методологическая рефлексия проблем развития в психологии). М.: Рефл-бук, К.: Маклер, 2000. 320 с.
106. Марисова Л.И. О мотивационно-потребностной основе общения. Берлин, 1978. 79 с.
107. Маркова А.К. Психология усвоения языка как средства общения. М.: Педагогика, 1974. 240 с.
108. Мартинова Р.Ю. Системно-комунікативний метод навчання іноземних мов // Педагогіка і психологія. 1999. № 3. С. 37-44.
109. Матласевич О.В. Психологічні ідеї гуманізму в світі концепцій острозьких просвітників 16 -17 століття. Дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук. Острог, 2004. 267 с.
110. Мацумото Д. Психология и культура. С-Пб. Прайм-Еврознак: Изд-во Дом Нева; М: Олма-пресс, - 2002. 416 с.
111. Мелибурда Е.Я. Я Ты Мы: Психолог. возможности улучшения общения: Пер. с пол. / Вступ. ст. и общ. ред. А.А. Бодалева и А.Б.Добровича. М.: Прогресс, 1986. 256 с.
112. Мельникова Н.М. Социально-психологическая компетентность старшекласников в общении: Автореф. дисс. канд. психолог. наук. М., 1992. 19 с.
113. Мінько Т.В. Емпатія як умова розвивального впливу в міжособистісних стосунках // Практична психологія та соціальна робота. 2000. № 2. С. 19-21.
114.