Рамазанова Уляна Василівна. Адміністративно-правовий статус громадських об'єднань

brief description

Рамазанова Уляна Василівна. Адміністративно-правовий статус громадських об'єднань.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.07, Нац. акад. внутр. справ. - Київ, 2014.- 219 с.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

РАМАЗАНОВА УЛЯНА ВАСИЛІВНА
УДК: 342.9

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС
ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Іщенко Юрій Вікторович,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2014
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ГРОМАДСЬКИХ
ОБ’ЄДНАНЬ
1.1. Поняття та ознаки громадських об’єднань 12
1.2. Види та особливості громадських об’єднань 29
1.3. Принципи діяльності громадських об’єднань 37
Висновок до розділу 1 44
РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНИЙ ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ГРОМАДСЬКИХ
ОБ’ЄДНАНЬ
2.1. Природа адміністративно-правового статусу об’єднання громадян 48
2.2. Особливості утворення та реєстрації громадських об’єднань 63
2.3. Права та обов’язки громадських об’єднань 83
2.4. Відповідальність громадських об’єднань 98
Висновок до розділу 2 115
РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОДІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ З
ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
3.1. Взаємодія громадських організацій з органами внутрішніх справ 121
3.2. Взаємодія громадських спілок з органами внутрішніх справ 140
Висновок до розділу 3 156
ВИСНОВКИ 161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 171
ДОДАТКИ 197

ВСТУП

Актуальність теми. Права й свободи людини, їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Конституція України формулює, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність і саме утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Держава й громадянське суспільство в межах демократичного устрою зацікавлені в діалозі та партнерстві, підвищенні ефективності взаємодії.
Результативне вирішення цього завдання, у першу чергу, пов’язано з необхідністю створення належних умов для забезпечення свободи думки й слова, вільного прояву поглядів і переконань, свободи об’єднань, зборів, участі громадян в управлінні державними справами та місцевому самоврядуванні. Реалізація зазначених завдань багато в чому залежить від удосконалення створення, діяльності та ліквідації різних форм і видів громадських об’єднань та систематизації правових актів про їх діяльність. Саме громадські об’єднання стали невід’ємною частиною суб’єктів адміністративного права, які встановлюють зв’язок з народними масами, і засобом доведення значимої інформації до населення. Вони є не тільки підконтрольними та піднаглядовими суб’єктами публічного адміністрування, але представляють та захищають свої законні інтереси та інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах, беруть участь у політичній діяльності, проводять масові заходи (збори, мітинги, демонстрації). Так, у 2010 р. із метою захисту законних інтересів та інтересів членів (учасників) громадських об’єднань до місцевих адміністративних судів було направлено 476,3 тис. справ, у 2011 р. – 678 тис., у 2012 р. – 886 тис.
Отже, упродовж 2012 р. спостерігається загальне збільшення справ щодо захисту законних інтересів громадських об’єднань. Зокрема, у трьох кварталах 2013 р. було направлено 334 567 тис. справ, із них 106 786 справ – щодо захисту законних інтересів громадського об’єднання (36 %) та 227781 справа – щодо інтересів членів (учасників) громадських об’єднань (64 %) . У зв’язку з цим громадські об’єднання є особливими суб’єктами публічно-правових відносин, функціонуючих у межах системи адміністративно-правових норм. Згідно із статистичними даними Державної реєстраційної служби України існує 15 тис. громадських об’єднань, з яких 8 тис. асоціацій, спілок, фондів, благодійних організацій, 7 тис. інших громадських організацій та політичних партій .
Водночас, на сьогодні існує багато проблем щодо визначення адміністративно-правового статусу громадських об’єднань, що обумовлено низкою чинників. По-перше, одним із важливих факторів, що заважають ефективній діяльності громадських об’єднань є їх фінансування. По-друге, відсутністю законодавчого визначення та закріплення в Кодексі України про адміністративні правопорушення поняття «адміністративної відповідальності за порушення законодавства про громадські об’єднання». По-третє, невідповідністю, а в деяких випадках і суперечливістю, норм адміністративного законодавства, що регулюють діяльність громадських об’єднань. По-четверте, значним дефіцитом громадянської активності населення є однією з головних перешкод, яка суттєво гальмує розвиток вітчизняного громадського сектору на сучасному етапі. Цьому значною мірою сприяє ставлення населення до діяльності інститутів громадянського суспільства. По-п’яте, низьким рівнем довіри до громадських об’єднань через занижену оцінку ефективності їх діяльності. Головними причинами неефективності громадських об’єднань є їх недостатня активність та неспроможність реально впливати на ситуацію в регіоні та в країні.
З огляду на викладене вбачається нагальна потреба в дослідженні дефініцій «громадське об’єднання», «соціальна відповідальність громадських об’єднань», «колективне членство», «права громадських об’єднань», «обов’язки громадських об’єднань», «юридичні обов’язки», ознак та видів громадських об’єднань, визначення відповідальності громадських об’єднань та з’ясування сутності взаємодії громадських об’єднань з органами внутрішніх справ, а також у розробленні на цій основі відповідних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення національного законодавства, яким регулюються відносини в досліджуваній сфері та упорядкування діяльності громадських об’єднань в Україні.
У процесі підготовки дисертаційного дослідження було використано праці відомих вітчизняних і зарубіжних дослідників адміністративного права й процесу, зокрема: С.С. Алексєєва, О.П. Альохіна, В.Б. Авер’янова, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.Д. Бабкіна, С.Т. Гончарука, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, О.П. Копиленка, С.В. Ківалова, П.М. Рабіновича, О.В. Сурілова, В.М. Іванова, Р.А. Калюжного, Ю.М. Козлова, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, О.П. Кушніренка, А.П. Клюшніченка, Б.М. Лазарева, В.Ф. Опришка, І.М. Пахомова, А.О. Селіванова, С.С. Студенікіна, О.Г. Стрельченко, Т.М. Слінька, В.Д. Сущенка, Ю.О. Тихомирова, А.П. Ткачука, Ю.С. Шемшученка, Ц.А. Ямпольської та ін. При написанні дисертації використано статистичні дані, узагальнено практику діяльності громадських об’єднань.
На сьогодні відсутні комплексні монографічні праці, у яких усебічно розглянуто проблему сучасного адміністративно-правового статусу громадських об’єднань, у виконаних наукових дослідженнях зазначена проблема проаналізовано фрагментарно або в межах ширшої адміністративно-правової проблематики, без відповідного комплексного підходу.
Таким чином, проблему адміністративно-правового статусу громадських об’єднань на теоретичному рівні досліджено недостатньо, наявні прогалини в нормативно-правовому регулюванні досліджуваного явища. Тому назріла необхідність проведення комплексного правового дослідження такого актуального питання, як адміністративно-правовий статус громадських об’єднань, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до положень Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергових заходів щодо її реалізації (Указ Президента України від 24 березня 2012 р. № 212/2012), Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на
2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (Указ Президента України від 12 березня 2012 р. № 187/2012), Концепції реалізації державної політики у сфері інформування та налагодження комунікації з громадськістю з актуальних питань європейської інтеграції України на період до 2017 року (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 березня 2013 р. № 168-р), Плану заходів щодо формування громадянської культури та підвищення рівня толерантності у суспільстві (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 р. № 236-р), Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2013 рік.
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі досягнень науки адміністративного права та норм чинного законодавства України, вітчизняного та зарубіжного досвіду, а також узагальнень практики його застосування проаналізувати правові та організаційні проблеми діяльності громадських об’єднань, а також сформулювати відповідні пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та практики його застосування в зазначеній сфері.
Мета дослідження зумовила вирішення таких задач:
 сформулювати поняття та ознаки громадських об’єднань;
 виокремити види та особливості громадських об’єднань;
 розкрити зміст принципів утворення та діяльності громадських об’єднань;
 сформулювати поняття адміністративно-правового статусу об’єднання громадян;
 з’ясувати особливості утворення та реєстрації громадських об’єднань;
 охарактеризувати права та обов’язки громадських об’єднань;
 установити особливості відповідальності громадських об’єднань;
 дослідити взаємодію громадських спілок з органами внутрішніх справ;
 простежити взаємодію громадських організацій з органами внутрішніх справ;
 розробити пропозиції до національного законодавства та практичні рекомендації щодо адміністративно-правового статусу громадських об’єднань.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у процесі створення, легалізації та діяльності громадських об’єднань.
Предмет дослідження – адміністративно-правовий статус громадських об’єднань.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування зумовлене системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.
За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат щодо громадських об’єднань, наприклад, запропоновано дефініції «громадського об’єднання», «ознаки громадських об’єднань», «адміністративно-правового статусу громадських об’єднань», «права громадських об’єднань», «обов’язки громадських об’єднань» (підрозділи 1.1, 2.1, 2.3). Для визначення місця
адміністративно-правового статусу громадських об’єднань у системі суб’єктів публічного адміністрування та дослідження природи громадських об’єднань (підрозділ 1.1, 1.2) використано метод єдності логічного й історичного‚ методи аналізу та синтезу (підрозділи 1.1, 1.2). Системно-структурний, логіко-семантичний, структурно-функціональний методи застосовані для дослідження видів та особливостей громадських об’єднань (підрозділ 1.2) та принципів утворення та діяльності громадських об’єднань (підрозділ 1.3). Порівняльно-правовий метод дав можливість дослідити особливості утворення та реєстрації громадських об’єднань (підрозділ 1.3, 2.2, 2.3), а також права та обов’язки громадських об’єднань (підрозділ 2.3). Шляхом застосування методів класифікації та групування досліджено види та особливості громадських об’єднань, принципи утворення, діяльності громадських об’єднань, а також права та обов’язки громадських об’єднань (підрозділ 1.2, 1.3, 2.3). За допомогою соціологічного, статистичного методів і методу документального аналізу визначено недоліки діяльності громадських об’єднань в Україні, узагальнено юридичну практику, проаналізовано емпіричну базу Міністерства соціальної політики України, Головного управління МВС України в м. Києві. Здійснено анкетування 250 працівників міліції ГУМВС України в м. Києві (підрозділи 2.3).
Нормативною основою роботи є Конституція України, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відомчі
нормативно-правові акти‚ що регулюють адміністративно-правовий статус громадських об’єднань. Дисертант звертався до законодавства деяких зарубіжних країн, позитивний досвід яких може бути застосовано в Україні.
Емпіричну базу дослідження становлять: а) статистичні дані Міністерства юстиції України за 2010–2013 р.; б) статистичні дані Головного управління МВС України в м. Києві та Міністерства соціальної політики України за 2013 р.; в) результати анкетування 139 працівників ГУМВС України в м. Києві; г) інтерв’ювання членів громадських об’єднань (64 особи);
д) політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим комплексним дослідженням питань, пов’язаних з особливостями адміністративно-правового статусу громадських об’єднань. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень і висновків. Основні з них такі:
вперше:
- подано авторські визначення дефініцій «громадське об’єднання», «соціальна відповідальність громадських об’єднань», «колективне членство», «права громадських об’єднань», «обов’язки громадських об’єднань», «юридичні обов’язки»;
 розкрито сутність поняття правового статусу громадських об’єднань під яким дисертант розуміє сукупність правових приписів та норм, що юридично закріплюють становище громадських об’єднань у державі та суспільстві, визначають їх права та обов’язки в суспільних відносинах, особливості організації та функціонування, а також гарантії їх діяльності;
 запропоновано класифікацію громадських об’єднань, а саме: за організаційно-правовими ознаками; за статусом та територією діяльності; за суб’єктом функціонування (або за характером діяльності); за ступенем участі у державно-політичному житті;
 класифіковано принципи утворення та діяльності громадських об’єднань, які розподілено на загальні та спеціальні принципи утворення та діяльності громадських об’єднань;
 виділено історичні типи правового статусу громадських об’єднань;
 удосконалено підходи до структури правового статусу громадських об’єднань та виокремлено його елементи;
- сформульовано низку пропозицій до Кодексу України про адміністративні правопорушення та законів України «Про громадські об’єднання», «Про політичні партії в Україні», «Про національні меншини в Україні»;
удосконалено:
- дефініції «громадський», «організація», «об’єднання», «громадська організації», «статус», «правовий статус», «принципи діяльності громадських об’єднань», «принципи утворення та діяльності громадських об’єднань», «права особи», «права громадських об’єднань», «конституційні обов’язки», «обов’язок особи», «суб’єктивне право», «суб’єктивні права у сфері публічного управління», «відповідальність громадських об’єднань», «юридична відповідальність громадських об’єднань», «взаємодія з точки зору права»;
- підходи щодо рис та структури правового статусу громадських об’єднань;
дістало подальший розвиток:
- класифікація ознак, які притаманні громадським об’єднанням, а саме: добровільність об’єднання; самоврядування; некомерційність формування; спільність інтересів; досягнення загальних цілей; участь членів у створенні матеріальної основи (бази) об’єднання; активність громадських об’єднань;
- позиція щодо співвідношення між громадськими об’єднаннями та громадськими організаціями як родо-видова категорії;
- підходи щодо особливостей утворення та реєстрації громадських об’єднань;
- точка зору щодо адміністративної відповідальності громадських об’єднань;
- класифікація прав громадських об’єднань.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані в:
- законодавчій та законопроектній роботі Кабінету Міністрів України – запропоновано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про міліцію» (акт впровадження Кабінету Міністрів України
№ 256-р від 12 червня 2012 р.) та Верховної Ради України (довідка про впровадження від 4 липня 2013 р.);
– практичній діяльності Міністерства соціальної політики України (акт впровадження № 78/19/164-13 від 27 червня 2013 р.) з метою сприяння підвищення ефективності діяльності громадських об’єднань;
– навчальному процесі – під час підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання таких навчально-юридичних дисциплін, як «Адміністративне право», «Адміністративна відповідальність» (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 16 травня 2013 р.).
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми загалом, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки були оприлюднені дисертантом у формі доповідей на науково-практичних конференціях: «Державний контроль: нові погляди на його сутність та призначення» (Київ, 2011 р.); «Правові реформи в Україні: реалії сьогодення» (Київ, 2012 р.); «Безпека дорожнього руху: правові й організаційні аспекти» із назвою доповіді (Донецьк, 2012 р.); «Головні напрями систематизації та вдосконалення законодавства України» (Київ, 2012 р.); «Актуальні проблеми адміністративного права і процесу» (Донецьк, 2012 р.); «Адміністративна відповідальність: проблеми та шляхи подолання» (Київ, 2012 р.); «Перспективи втілення демократичних цінностей та реалізація прав людини в Україні» (Київ, 2013 р.); «Проблеми правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ у сфері надання адміністративних послуг» (Київ, 2013 р.); V-ій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Правові реформи в Україні: проблеми та перспективи» (Київ, 2013 р.).
Публікації. Основні теоретичні висновки та практичні рекомендації, що містяться в дисертації, відображено в 15 наукових працях, п’ять з яких опубліковано у наукових фахових виданнях України, одна – у міжнародному, а дев’ять – у тезах науково-практичних конференцій та круглих столів.

bibliography

ВИСНОВКИ
У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства, практики його застосування, теоретичного осмислення наукових праць щодо адміністративно-правового статусу громадських об’єднань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій.
До основних результатів та досягнень, одержаних у наслідок проведеного дослідження, належать такі:
1. Громадський – це той, який виникає, відбувається в суспільстві або стосується суспільства та належить усій громаді стосовно діяльності по добровільному обслуговуванню політичних, культурних, професійних потреб громадськості.
2. Об’єднання – це формування людей, що згрупувалися на базі спільності інтересів, мети, програми дій з ціллю забезпечення та захисту власних прав та інтересів тощо.
3. Громадська організація – це недержавне утворення, що засноване на добровільному членстві, самоврядуванні, із власною матеріальною базою, яке має суворо впорядковану структуру та мету діяльності, направлену на задоволення особистих потреб та інтересів і діє на підставі статуту.
4. Громадське об’єднання – це добровільне самоврядне утворення фізичних осіб та/або юридичних осіб, з метою реалізації та захисту власних прав, свобод та інтересів, що мають різні форми громадської активності (спілки, організації, партії, дружини тощо).
5. Ознаки, які притаманні громадським об’єднанням: добровільність об’єднання; самоврядування; некомерційність формування; спільність інтересів; досягнення загальних цілей; відносна відстороненість громадських об’єднань від політики; участь членів у створенні матеріальної основи (бази) об’єднання; активність громадських об’єднань тощо.
6. Громадські об’єднання виокремлено у чотири кваліфікаційні групи: 1) за організаційно-правовими ознаками; 2) за статусом та територією діяльності; 3) за суб’єктом функціонування (або за характером діяльності); 4) за ступенем участі в державно-політичному житті.
7. Принципи – це основні ідеї, вихідні положення, які виражають головні вимоги щодо діючої системи соціально-правових норм.
8. Принципи діяльності – це керівні, найголовніші начала, ідеї, що відображають закономірності розвитку тієї чи іншої діяльності, яка характеризує природу та сутність відповідної діяльності і визначає її направленість.
9. Принципи утворення та діяльності громадських об’єднань – це основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, відображають їх сутність та діяльність із забезпечення прав та свобод громадян і закріплюються у Конституції та чинному законодавстві України.
10. Сформовано загальні та спеціальні принципи утворення та діяльності громадських об’єднань. Де, до загальних принципів утворення та діяльності громадських об’єднань, віднесено: принцип верховенства права; законності; свободи об’єднання; добровільності; самоврядування; рівноправності; гласності, а до спеціальних – вільного вибору території діяльності; рівності перед законом; відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); прозорості, відкритості та самоконтролю.
11. Політична партія сформульована як особлива форма громадського об’єднання, що зареєстрована згідно із законодавством України як добровільне утворення, метою якого є сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян через своїх представників у публічній адміністрації та здобуття, впливу та здійснення політичної влади в країні.
12. Статус – це сукупність загальних прав та обов’язків особи при виконанні тієї чи іншої діяльності.
13. Доведено, що правовий статус є складовою частиною соціального статусу, що визначає правове становище суб’єкта права щодо інших суб’єктів права, має офіційне визнання з боку держави, формальну визначеність, характеризується системністю, стабільністю та обумовлений існуючою системою суспільних відносин.
14. Правовий статус – це сукупність правових приписів та норм, що юридично закріплюють становище суб’єктів у державі та суспільстві, визначають їх права і обов’язки в суспільних відносинах, особливості створення та функціонування.
15. Виокремлено риси правового статусу, а саме: правовий статус є складовою частиною соціального статусу; є юридичною категорію, що визначає правову позицію (становище) суб’єкта права у взаємовідносинах з іншими суб’єктами незалежно від його участі в конкретних правовідносинах; є мірою правового зв’язку суб’єкта права з іншими суб’єктами, включає в себе весь спектр відносин (зв’язків) суб’єкта права; відображає індивідуальні особливості суб’єктів права, та відображає їх реальний стан в системі різноманітних відносин в конкретних умовах; має офіційне визнання з боку держави; характеризується формальною визначеністю, тобто існує нерозривний зв’язок правового статусу суб’єктів та права; характеризується системністю, тобто, включає в себе певні елементи, пов’язані між собою (зокрема, права та обов’язки); має безстроковий характер (точніше, відповідає строку існування норм права) і відповідно є стабільним, тривалим.
16. Правовий статус громадських об’єднань – це сукупність правових приписів та норм, що юридично закріплюють становище громадських об’єднань в державі та суспільстві, визначають їх права і обов’язки в суспільних відносинах, особливості організації та функціонування, а також гарантії їх діяльності.
17. Адміністративно-правовий статус громадських об’єднань – це розуміється комплекс правових положень та принципів, що законодавчо встановлюють права та обов’язки громадських об’єднань згідно з нормативними моделями їх поведінки у суспільстві.
18. Виокремлено історичні типи правового статусу, а саме: а) правовий статус в умовах рабовласницької держави; б) правовий статус в умовах феодальної держави; в) правовий статус в умовах буржуазної держави; г) правовий статус в умовах соціалістичної держави; д) правовий статус суб’єкта права в сучасних умовах держави.
19. Колективне членство як участь у тій чи іншій діяльності юридичних осіб, їх структурних підрозділів, трудових колективів, творчих колективів, ініціативних груп, інших суб’єктів, що відповідно до чинного законодавства України можуть набувати колективне членство в громадських організаціях, які поділяють основну мету та завдання, беруть участь в їх реалізації або реалізують свої права та обов’язки через власних представників.
20. Доведено, що права особи – це її можливості, які необхідні для її нормального існування та розвитку. З метою заповнення прогалини у визначенні поняття «права особи», автор запропонував зазначене поняття визначити в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні «право особи» – це комплекс прав, свобод та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, які виникають у зв’язку із задоволенням людиною або громадянином своїх потреб та ставить особу в статус суб’єкта адміністративних правовідносин. У вузькому розумінні «право особи» – це суб’єктивне право, яке виникає в зв’язку із реалізацією людиною або громадянином свого адміністративно-правового статусу.
21. Суб’єктивне право – це передбачена нормами права міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі метою якої є задоволення особистих інтересів та потреб і котра забезпечується відповідними юридичними обов’язками інших (зобов’язаних) осіб, користуватися відповідними соціальними благами, а при потребі звертатися до компетентних органів публічної адміністрації за захистом.
22. Сформульовано ознаки суб’єктивного права, якими є: міра можливої поведінки; заснована нормами права; належить уповноваженій особі; метою є задоволення особистих інтересів та потреб; забезпечується відповідними юридичними обов’язками інших (зобов’язаних) осіб; можливість користування відповідними соціальними благами; наявність права звернення до компетентних органів публічної адміністрації за захистом.
23. Суб’єктивні права у сфері публічного управління – це надана й гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов’язком іншого суб’єкта правовідносин.
24. Права громадських об’єднань – це надана й гарантована державою міру дозволеної поведінки членів громадських об’єднань, яка закріплена в адміністративно-правових нормах та забезпечена державним примусом.
25. Сформульовано чотири класифікаційних груп прав громадських об’єднань: 1) загальні права громадських об’єднань; 2) управлінські права громадських об’єднань; 3) політичні права громадських об’єднань; 4) спеціальні права громадських об’єднань.
26. Доведено, що конституційний обов’язок – це закріплена в нормах Конституції міри належної поведінки суб’єктів і відповідальність за неналежну реалізацію цієї норми.
27. Юридичні обов’язки – це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах, а їх реалізація, забезпечена можливістю державного примусу.
28. Визначено, що юридичними обов’язками у сфері публічного управління є: а) необхідна, належна поведінка; б) можливість покладання тільки на праводієздатну особу; в) покладаються в інтересах інших осіб; г) існують у правовідносинах; е) реалізація забезпечується державним примусом; ж) мають свою межу, міру; з) мають юридичну природу, оскільки закріплені адміністративно-правовими нормами і забезпечуються застосуванням державного примусу.
29. Обов’язок особи – це міра об’єктивно необхідної її поведінки, що є гарантією реалізації особою наданих їй прав.
30. Обов’язки громадських об’єднань – це покладена державою й закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки членів громадських організацій у правовідносинах, їх реалізація, забезпечена можливістю державного примусу.
31. Соціальна відповідальність громадських об’єднань є обов’язок суб’єктів дотримуватися вимог соціальних норм, що реалізується в правомірній поведінці громадських об’єднань, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає приписам цих норм та порушує громадський порядок, – накладення на винуватого суб’єкта обмежень особистого або майнового характеру.
32. Юридична відповідальність – це феномен соціальної дійсності, що полягає у встановленні чинним законодавством негативних наслідків вчиненого правопорушення, настання яких викликає гарантовану можливість застосування до винної особи заходів державного примусу.
33. Юридична відповідальність громадських об’єднань – це форма державного примусу, що виразилася в їх обов’язку зазнавати несприятливі наслідки за порушення вимог, передбачених нормою права.
34. Взаємодія у контексті філософії – це динамічне явище, яке проявляється в активному впливі суб’єктів відносин один на одного, у результаті якого відбувається взаємна зміна взаємодіючих сторін.
35. Взаємодія у контексті права – це врегульована нормативно-правовими актами діяльність двох і більше суб’єктів, яка характеризується рівністю чи підпорядкованістю таких суб’єктів, узгодженістю за часом, місцем та цілями.
36. Взаємодія громадських організацій з органами внутрішніх справ являє собою передбачену законами та підзаконними актами, узгоджену за своїми цілями, завданнями діяльність усіх суб’єктів щодо попередження правопорушень, яка спрямована на недопущення виникнення причин та умов правопорушень, їх профілактику, налагодження зв’язків з населенням і громадськістю, розробку спільних заходів з профілактики правопорушень у країні з найменшими витратами сил, засобів і часу.
37. Сформульовано ознаки взаємодії громадських організацій з органами внутрішніх справ, а саме: взаємодія передбачена Законами України та нормативно-правовими актами; має визначені цілі та завдання; метою є попередження правопорушень серед населення; інформування населення про результати роботи міліції у боротьбі зі злочинністю та адміністративними проступками; профілактична спрямованість; зв’язки з громадськістю та населенням; договірна та добровільна основа діяльності; забезпечення та підтримання громадського порядку в державі; формування позитивного іміджу міліції тощо.
38. Розкрито основні форми взаємодії органів внутрішніх справ і громадських спілок під час здійснення адміністративних функцій.
39. Обґрунтовано, що взаємодія органів внутрішніх справ з громадськими спілками проявляється в процесі взаємовпливу і використанням можливостей один одного для досягнення власних цілей. Саме тому передбачено: по-перше, взаємодія між предметами (явищами) виникає там і тоді, де і коли їх взаємозв’язок об’єднано спільною ціллю; по-друге, взаємодія виявляється не тільки в безперервному впливі один на одного, а також і в використанні взаємодіючими сторонами можливостей один одного для досягнення власних цілей.
40. Сформульовано фактори спільного патрулювання патрульно-постової служби міліції та громадських спілок: спільність предмета правового регулювання й розв’язуваних при цьому задач (забезпечення дотримання законодавства по боротьбі з правопорушеннями, запобігання і припинення конкретних його проявів); розходження повноважень, ролі й місця патрульно-постової служби й громадських спілок у здійсненні цілеспрямованої правоохоронної діяльності; відносна близькість форм і методів роботи; обмеженість сил і можливостей, що змушує вирішувати проблему охорони суспільного порядку зусиллями взаємодіючих сторін; взаємозалежність ефективності діяльності одного суб’єкта від функціональної активності іншого.
41. Обґрунтовано доцільність створення з працівників відповідного територіального підрозділу внутрішніх справ, на чолі з одним із членів органу, що проводить реєстрацію статуту громадських формувань, спеціальну комісію (координаційну раду, штаб), а саме Координаційну раду з питань спільної діяльності органів внутрішніх справ і громадських організацій, яка безпосередньо має спрямовувати, координувати і контролювати правоохоронну діяльність таких організацій, проводила нагляд за забезпеченням охорони громадського порядку.
42. Запропоновано зміни та доповнення до нормативно-правових актів України
до п. 1 ст. 1 Закону України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 року доповнити вищевказаною дефініцією громадського об’єднання;
до п. 5.ст. 1 Закону України «Про громадські об’єднання» виключити слова «або без такого статусу». Так як можливість громадського об’єднання без статуту не надає такого статусу прав і обов’язків і не визначає мети, напрямок та цілі діяльності громадського об’єднання та не дає можливості притягнення громадських об’єднань до відповідальності за вчинення протиправних вчинків;
до Закону України «Про громадські об’єднання» внести Главу*** із назвою «Політичні партії», а п. 2 ст. 1 зазначеного закону слід доповнити наступними словами: «утворюється як громадська організація, громадська спілка та політична партія» та створити п. 4.1. ст. 1 Закону України «Про громадські об’єднання», який слід доповнити вищевизначеною дефініцією «політична партія»;
до ст. 3 Закону України «Про громадські об’єднання» слід внести доповнення наступного змісту: «Принцип верховенства права полягає у об’єднанні вимог, що забезпечуватимуть: по-перше, підпорядкування діяльності громадських об’єднань потребам реалізації й захисту прав людини; по-друге, пріоритетність цих прав перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави»;
до ст. 186-5 КУпАП наступного змісту:
за обмеження в правах чи переслідування громадян у зв’язку з належністю чи неналежністю до політичних партій – передбачена адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від тридцяти до ста п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
за необґрунтовану відмову в реєстрації політичної партії – передбачена адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від двадцяти до ста двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
за надання політичній партії будь-яких переваг чи обмеження передбачених законом прав політичної партії та її членів – передбачена адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від двадцяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
за порушення закону при використанні символіки політичної партії – передбачена адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від двадцяти до ста тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
за заподіяння матеріальної чи моральної шкоди політичній партії – передбачена адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від п’ятдесяти до двісті п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
за утворення воєнізованих формувань – передбачена адміністративна відповідальність у вигляді адміністративного арешту від п’яти до п’ятнадцяти діб;
за неподання звіту про використання бюджетних коштів, інших матеріальних цінностей, наданих молодіжним, дитячим громадським організаціям та їх спілкам або нецільове використання таких цінностей, отримання їх з порушенням законодавства винні особи – передбачена адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
за порушення законодавства про громадські спілки, які своїми діями або бездіяльністю перешкоджають законній діяльності громадських спілок – передбачена адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від п’ятдесяти до двісті п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян тощо;
п. 7 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про участь громадян у охороні громадського порядку й державного кордону» рекомендовано викласти в наступному вигляді «для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх приналежності, або їх звільнення у разі захоплення та з метою масштабнішого забезпечення членів громадських організацій спеціальними засобами»;
п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про участь громадян у охороні громадського порядку й державного кордону», у наступній редакції: складати протоколи про адміністративні проступки за порушення вимог законодавства про порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів; порушення правил тримання собак і котів; торгівлю з рук у невстановлених місцях; куріння тютюнових виробів у заборонених місцях; розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на виробництві; публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України тощо.
Запропоновано прийняття законопроекту «Про громадські організації» з урахуванням вимог сьогодення.
Запропоновано доповнити законопроект «Про органи внутрішніх справ» чітко окресленим колом осіб, відповідальних за організацію діяльності підрозділів органів внутрішніх справ для взаємодії з громадськими спілками.
Автором обґрунтовано доцільність прийняття на рівні МВС України Концепції правової та спеціальної підготовки громадян, які виявили бажання стати членами громадських організацій, які взаємодіють з органами внутрішніх справ, де визначатимуться: завдання підготовки, перелік обов’язкових знань й навичок, якими повинні оволодіти громадяни; принципи навчання, на яких вона повинна базуватися; терміни, форми й методи навчання; місце можливого проведення занять; перелік служб та підрозділів, посадових осіб, які в обов’язковому порядку повинні проводити заплановані заняття; порядок прийняття заліків тощо.