РЕЧЕННЯ УЗАГАЛЬНЕНОГО ЗМІСТУ: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ І КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

brief description

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

На правах рукопису

ЮРЧИШИН ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА

УДК 811.161.2’367.3

РЕЧЕННЯ УЗАГАЛЬНЕНОГО ЗМІСТУ:
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ
І КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
доцент М.С. Заоборна

ТЕРНОПІЛЬ 2007

ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................................4
РОЗДІЛ І
РЕЧЕННЯ УЗАГАЛЬНЕНОГО ЗМІСТУ В КОНТЕКСТІ
СИНТАКСИЧНОЇ НАУКИ..................................................................................12
1.1. Актуалізація питання про речення узагальненого змісту
в дослідженні узагальнено-особових односкладних конструкцій...................12
1.2. Теоретичні засади дослідження.........................................................31
Висновки до першого розділу..............................................................................37
РОЗДІЛ ІІ
ЧИННИКИ УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗМІСТУ В РЕЧЕННЄВИХ
КОНСТРУКЦІЯХ..................................................................................................40
2.1. Мовні механізми узагальнення...........................................................40
2.1.1. Лексико-семантичне наповнення
конструкцій узагальненого змісту.......................................................................40
2.1.2. Механізм регулярної реалізації структурної схеми
речення як чинник репрезентації узагальнення змісту.....................................49
2.1.3. Незаміщення суб’єктної семантико-синтаксичної
позиції як маркер узагальнення змісту................................................................52
2.1.4. Репрезентація узагальненого змісту в структурі
складного речення.................................................................................................56
2.2. Вплив комунікативних законів на речення узагальненого змісту...58
Висновки до другого розділу...............................................................................64
РОЗДІЛ ІІІ
ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ РЕЧЕНЬ УЗАГАЛЬНЕНОГО ЗМІСТУ ..............................................................................67
3.1. Комунікативна спрямованість узагальненого змісту........................67
3.2. Ознаки мовленнєвих ситуацій, що реалізують узагальнення..........77
3.3. Семантична структура речень узагальненого змісту........................84
3.3.1. Диктумний зміст узагальнених конструкцій.......................85
3.3.2. Характер співвіднесеності пропозитивного змісту
з дійсністю............................................................................................................88
3.3.3. Організація модусного змісту речень зі
значенням узагальнення.......................................................................................91
3.3.3.1. Закономірності вияву актуалізаційних
модусних категорій ..............................................................................................91
3.3.3.2. Модусна категорія авторизації в стосунку
до речень узагальненого змісту............................................................................93
3.3.3.3. Категорія персуазивності як елемент модусу
речень узагальненого змісту................................................................................96
3.3.3.4. Характер соціальних модусних категорій
у семантичній структурі речень узагальненого змісту.....................................97
3.3.4. Інваріантний характер семантичної структури
речень узагальненого змісту.................................................................................99
Висновки до третього розділу ...........................................................................107
РОЗДІЛ IV
КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РЕЧЕНЬ УЗАГАЛЬНЕНОГО ЗМІСТУ.............................................................................109
4.1. Перлокутивний ефект узагальнення в структурі
складного мовленнєвого акту.............................................................................110
4.1.1. Висловлення узагальненого змісту як репрезентативи.....113
4.1.2. Висловлення узагальненого змісту як директиви..............126
4.1.3. Висловлення узагальненого змісту як експресиви............137
4.1.4. Висловлення узагальненого змісту як комісиви................151
4.2. Препозитивне вживання висловлень узагальненого змісту
в структурі складного мовленнєвого акту........................................................153
4.3. Узагальнені висловлення як непрямі мовленнєві акти ..................160
Висновки до четвертого розділу........................................................................182
ВИСНОВКИ.........................................................................................................184
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................................188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................207

ВСТУП

Сучасний етап у розвитку синтаксичної науки позначений утвердженням комплексного й диференційованого підходу до аналізу речення з урахуванням формального, семантичного й комунікативного рівнів його організації, оскільки саме сукупність чинників різної природи може визначати належність тієї чи іншої конструкції до певного класифікаційного типу. До синтаксичних конструкцій, які ще не стали об’єктом такого всебічного аналізу в україністиці, належать речення узагальненого змісту. Речення узагальненого змісту постають як синтаксичні одиниці, що містять загальні положення, висновки, які стосуються всіх людей. Регулярне вживання таких структур не залежить від часових та просторових чинників і відображає кодовий характер мови, наприклад: Хисту не зарити у землі (Л. Костенко); Із піснею скоріше час минає (Леся Українка).
У межах лінгвістики сутність подібних реченнєвих структур досліджувалась та осмислювалась із різних позицій. Речення узагальненого змісту корелюють з іншими номінаціями, зокрема з пареміями (афоризмами, сентенціями, прислів’ями, максимами), абстрактно-авторськими реченнями, універсальними реченнями, загальнореферентними висловленнями. Роботи В. Бондаренка, О. Дуденко, Г. Садової, З. Тарланова присвячені дослідженню речень узагальненого змісту саме із пареміологічного погляду [28; 58; 132; 158]. Речення узагальненого змісту як паремії досліджуються також у контексті мовленнєвої діяльності, чому присвячені роботи О. Мерзлікіної та Г. Сидоркової [107; 141]. До аналізованих конструкцій часто застосовується фразеологічний підхід, орієнтований на виявлення, систематизацію й теоретичне осмислення їх як стійких, відтворюваних одиниць. У колі дослідницьких зацікавлень В. Калашника та Н. Шарманової перебуває функціонування речень узагальненого змісту на фразеологічному рівні як афористичного мовного масиву [74; 75; 76; 174]. Структурну та семантичну специфіку так званих абстрактно-авторських речень виявляє в дисертаційній роботі О. Олійник [115]. З’ясуванням особливостей універсальних” речень в системі художнього тексту на матеріалі англійської мови займалися Ю. Бірюкова та В. Шмаріна [26; 187]. Категорія узагальненості як текстова категорія стала об’єктом дослідження на матеріалі російської мови В.Таран [156]. Аналіз загальнореферентних висловлень у логіко-семіотичному аспекті здійснили О. Падучева [119] та Л. Лєбєдєва [96].
Узагальнення змісту, репрезентоване реченнєвою структурою, традиційно узгоджується з поняттям узагальнено-особового речення. Водночас останнім часом увага синтаксистів зосереджується на тому, що узагальнення змісту репрезентується в структурі всіх типів речень простих односкладних (особових, безособових, інфінітивних) та двоскладних, складносурядних, складнопідрядних та безсполучникових. Порівняй: На ділі каймося, не на словах (Леся Українка); Для своєї дитини й голову під сокиру покладають (М. Вовчок); В любові ніколи затишку немає (Л. Лежанська); Ніяк не втиснути людські стосунки у рамки виключно ділові
(О. Сенатович); Поет не може бути власністю (Л. Костенко); Жінку старять роки і чоловік (М. Стельмах); Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки (Л. Костенко); Половина всіх трагедій і нещасть від кохання різних категорій, що його так прекрасно оспівують поети і прагнуть люди (О. Копиленко); Хто зрадив раз, той зрадить і сто (М. Вакалюк-Дорошенко); На торгівлі не пожалієш копійки заробиш карбованець (М. Стельмах); Життя не просте, у ньому треба триматися мужньо (Ю. Збанацький).
Така ситуація викликає необхідність застосувати відповідне поняття речення узагальненого змісту, оскільки останній реалізується в мові передовсім у реченнєвих конструкціях, які доцільно дослідити, спираючись на сучасну синтаксичну теорію.
Проблема статусу речень узагальненого змісту в синтаксичній системі української мови пов’язана з питанням про місце односкладних узагальнено-особових речень у класифікаційних схемах. Загалом погляди синтаксистів розходяться в аспекті визнання/невизнання узагальнено-особових конструкцій як окремого різновиду в системі односкладних речень. Так, поширеним є підхід, згідно з яким узагальнено-особові речення вважають окремим конструктивним різновидом у системі односкладних речень (А. Федоров, А. Руднєв, А. Гвоздєв, Н. Валгіна, О. Мельничук, Р. Христіанінова, Б. Кулик, О. Волох, М. Плющ). Відомі також концепції, що заперечують виділення узагальнено-особових речень як окремого конструктивного різновиду. При цьому простежуються: 1) репрезентація узагальнено-особових речень як таких, що виділяються тільки на основі семантичного критерію, бо їм не притаманні визначальні структурні особливості (І. Распопов, В. Бабайцева, І. Лозебной, П. Дудик, Л. Кадомцева); 2) виключення узагальнено-особових речень із класифікаційних описів односкладних конструкцій та осмислення їх як регулярних реалізацій двокомпонентних структурних схем, маркованих семантикою узагальнення (В. Бєлошапкова, І. Вихованець); 3) розгляд узагальнено-особових речень на фоні реченнєвих конструкцій різної будови, що виражають узагальнене значення (І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська, А. Загнітко, К. Шульжук, С. Ломакович, М. Заоборна).
Починаючи з 80-их років ХХ століття, синтаксиcти все менше послуговуються терміном узагальнено-особове односкладне речення”. Поряд із цим узагальнення змісту, репрезентоване в реченнєвій структурі, а також реалізація різнопланових моделей речень узагальненого змісту в мовленнєвих ситуаціях спонукає до пошуку й систематизації засобів вираження узагальнення. Визначення місця речень узагальненого змісту в синтаксичній системі української мови передбачає виявлення їх функціонального навантаження. Це узгоджується з сучасною лінгвістичною парадигмою, позначеною функціоналізмом. Два аспекти функціонування синтаксичної одиниці, статичний (докомунікативний) та динамічний (мовленнєвий), узгоджуються в сучасному синтаксисі з двома аспектами її функції потенціальним та цільовим. Такий диференційований підхід, який відповідає сучасним поглядам на речення як багатоаспектну одиницю, дає змогу наблизитися до адекватного опису речень узагальненого змісту.
Актуальність дослідження мотивується потребою в систематизації поодиноких міркувань синтаксистів щодо відсутності визначальних структурних особливостей речень, які репрезентують узагальнення. На цій основі актуалізується необхідність визначення чинників, релевантних для вираження різними конструкціями узагальненого змісту. Водночас відсутні спеціальні дослідження й монографічні праці, які реалізували б багатокомпонентний аналіз речень узагальненого змісту в контексті проблем, суттєвих для сучасної лінгвістики, зокрема з позицій семантичного та комунікативного синтаксису. При цьому своєчасність такого комплексного аналізу повинна прислужитися до уточнення класифікаційної системи речень сучасної української мови.
Об’єктом дисертаційної роботи є речення узагальненого змісту в сучасній українській мові.
Предмет дослідження становлять структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні ознаки речень узагальненого змісту в сучасній українській мові.
Мета дисертаційного дослідження визначити семантико-синтаксичні та комунікативно-прагматичні ознаки речень узагальненого змісту.
Для досягнення мети передбачається розв’язати такі завдання:
1) окреслити наповнюваність поняття речення узагальненого змісту” з урахуванням досягнень сучасної лінгвістичної науки;
2) з’ясувати лінгвальні та екстралінгвальні чинники узагальнення змісту в реченнєвій структурі;
3) обґрунтувати комунікативну спрямованість речень узагальненого змісту;
4) простежити закономірності організації семантичної структури речень узагальненого змісту;
5) представити семантичну структуру речень узагальненого змісту як інваріантну для речень різної формальної будови, що утворюють один змістовий тип;
6) здійснити прагмалінгвістичний аналіз висловлень узагальненого змісту як таких, що узгоджуються з мовленнєвими актами цілеспрямованими діями мовця в ситуації безпосереднього спілкування зі слухачем.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри українського і загального мовознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка: Закономірності розвитку української та інших слов’янських мов на лексичному, граматичному та дериваційному рівнях”, що передбачає вивчення питань синтаксису сучасної української мови.
Матеріалом дисертації є понад 2 500 речень узагальненого змісту, дібраних шляхом суцільної вибірки з художніх творів українських письменників ХІХ-ХХ ст.
Методологічну основу дослідження становить діалектичний взаємозв’язок елементів дихотомії мова мовлення” та положення про взаємодію суб’єктивного й об’єктивного в мові.
Методи дослідження зумовлені його метою і завданнями. Для виявлення чинників формування узагальненого змісту в роботі використовується описовий метод з елементами прийому внутрішньої інтерпретації. Для дослідження семантичних особливостей речень узагальненого змісту вагомим є денотативний підхід, що передбачає аналіз змістової організації речення як модусно-диктумного утворення. З цією метою застосовуються методики пропозиційного й трансформаційного аналізу. Виявлення закономірностей функціонування речень узагальненого змісту як висловлень забезпечує використання прагматичного методу, що конкретизується методикою актомовленнєвого аналізу з застосуванням прийомів виявлення імплікатур мовленнєвого спілкування.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі здійснено системний різнорівневий аналіз речень узагальненого змісту. В роботі з’ясовано лінгвальні та екстралінгвальні чинники формування узагальненого змісту, обґрунтовано необхідність об’єднання речень узагальненого змісту в окремий семантичний тип конструкцій сучасної української мови. Новим є дослідження закономірностей функціонування речень узагальненого змісту як висловлень, що узгоджуються з мовленнєвими актами.
Теоретичне значення дисертаційної роботи виявляється в тому, що вона доповнює синтаксичну теорію описом окремого змістового типу речень, який утворюють різні за будовою реченнєві конструкції, позначені однотипністю семантичної структури та характером лексико-семантичного наповнення семантико-синтаксичних позицій. Це дає змогу корекцій класифікаційних синтаксичних описів сучасної української мови. Водночас осмислення сутності речень узагальненого змісту необхідне для поглиблення уявлень про можливості різних за будовою синтаксичних конструкцій виражати один і той же тип змісту, а також для ілюстрації того, як комунікативні потреби забезпечують реалізацію в мовленнєвій ситуації змісту, втіленого в реченнєвій структурі.
Практичне значення роботи полягає в тому, що положення, представлені в дисертації, можна використовувати в практиці викладання курсу синтаксису, в читанні спецкурсів та семінарів з синтаксичної семантики та синтаксичної прагматики, при написанні підручників та посібників, методичних розробок із синтаксису української мови для вищої і середньої школи.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації були представлені на Всеукраїнській науковій конференції Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (м. Херсон, 2002 р.), на Міжнародній науковій конференції Мова, культура, навчання і виховання” (Жешівський університет, Польща, 2004 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції Сучасні проблеми лінгвістики та навчання іноземних мов у контексті Болонського процесу” (м. Хмельницьк, 2005 р.), на VIII Міжнародній науково-практичній конференції Семантика мови і тексту” (м. Івано-Франківськ, 2006 р.), на Міжнародній науковій конференції Культура, література і мистецтво в лінгвістичній освіті у розрізі емпіричних досліджень” (Жешівський університет, Польща, 2006 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції Проблеми та перспективи лінгвістичних досліджень в умовах глобалізаційних процесів” (м. Тернопіль, 2007 р.). Основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри українського і загального мовознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. З теми дисертації опубліковано чотирнадцять статей та тез доповідей, з них сім статей у провідних наукових фахових виданнях.
Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 209 сторінок, з них 187 сторінок основного тексту.
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається об’єкт, предмет, мета, завдання й методи дослідження, висвітлюється наукова новизна, теоретичне й практичне значення, вказуються джерела фактичного матеріалу.
Перший розділ Речення узагальненого змісту в контексті синтаксичної науки” висвітлює й систематизує підходи до осмислення статусу узагальнених конструкцій, представлені в роботах мовознавців, пов’язаних з логіко-граматичним, психологічним, формально-граматичним та структурно-семантичним напрямками синтаксичних досліджень. У розділі викладено теоретичні засади дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.
Другий розділ дисертації Чинники узагальнення змісту в реченнєвих конструкціях” систематизує й описує, з одного боку, різні мовні засоби, граматичні та лексичні, які беруть участь в узагальненні змісту й підпорядковані досягненню комунікативної мети в ситуації мовленнєвого спілкування. З іншого боку, конкретизується роль екстралінгвальних чинників у формуванні узагальненого змісту в синтаксичній конструкції.
Третій розділ Функціонально-семантичні параметри речень узагальненого змісту” репрезентує узагальнення як тип змісту, що породжується в процесі мисленнєвої й мовленнєвої діяльності людини та співвідноситься з реченнєвою структурою. На цій основі речення узагальненого змісту осмислюються як конструкції, позначені єдністю семантичної структури та закономірностями її організації. Аналізу семантичної структури як чинника, що дозволяє об’єднати ці речення в один змістовий тип, передують дві позиції: 1) осмислення узагальнення як фонового знання членів мовного соціуму; 2) обґрунтування комунікативної спрямованості узагальненого змісту.
У четвертому розділі Комунікативно-прагматичні характеристики речень узагальненого змісту” представлено прагмалінгвістичний аналіз цих реченнєвих структур. Визначення узагальненого змісту як комунікативно спрямованого, з одного боку, та як такого, що формується в результаті реалізації комунікативного наміру суб’єкта в умовах певної мовленнєвої ситуації, з іншого, дає підстави для осмислення конструкцій, що репрезентують узагальнення, як таких, які оформлюють мовленнєві дії людей у процесі комунікації. Аналіз функціонування речень узагальненого змісту в мовленні та висновки стосовно комунікативної спрямованості узагальнення окреслюють міркування щодо поліфункціональності узагальнених висловлень та варіативності їх прагмалінгвістичного статусу.
Висновки представляють основні результати дослідження.

bibliography

ВИСНОВКИ

Здійснений у роботі багатоаспектний аналіз речень узагальненого змісту сучасної української мови дозволяє зробити такі висновки:
1. Речення узагальненого змісту визначаються як окремий семантичний тип комунікативно спрямованих конструкцій різної формальної будови, компоненти семантико-синтаксичної структури яких позначені семантикою узагальнення, що узгоджується з відображенням типізованих життєвих явищ, загальних положень та висновків, які стосуються всіх людей безвідносно щодо місця й часу.
2. Узагальнення змісту в реченнєвій структурі пов’язане з дією чинників лінгвального та екстралінгвального характеру. До лінгвальних чинників належать універсальне для всіх речень узагальненого змісту лексико-семантичне оформлення, а також конструктивно визначені механізм узагальнено-особової регулярної реалізації структурної схеми речення та незаміщення суб’єктної семантико-синтаксичної позиції. У плані екстралінгвальних чинників узагальнення змісту в реченнєвій структурі корелює з закономірностями процесу комунікації, в якому склалися певні закони. Для функціонування речень узагальненого змісту видаються релевантними закон довіри до зрозумілих висловлень, закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль та закон мовленнєвого самовпливу.
3. Мовні чинники узагальнення змісту діють у синтаксичній структурі комплексно, взаємно доповнюючи один одного та підсилюючи ефект узагальнення. При цьому домінантну роль відіграє лексико-семантичне наповнення, типове для всіх речень узагальненого змісту: як простих двоскладних та односкладних, так складносурядних, складнопідрядних і безсполучникових.
4. Узагальнення змісту в реченнєвій структурі постає як комунікативно спрямоване. Речення, позначене узагальненням, вживається мовцем з метою якомога ефективніше донести й увиразнити актуальну для нього інформацію. При цьому актуальний та узагальнений зміст співвідносяться відповідно до критеріїв необхідності й достатності. Інформація актуальна осмислюється як необхідна, а зміст узагальненої конструкції постає як інформація достатня. Загалом у структурі висловлення речення узагальненого змісту виконує певні комунікативні функції: надає переконливості, семантичної достатності актуальній, необхідній інформації; готує слухача до сприймання основної інформації; опосередковано репрезентує актуальну інформацію.
5. Комунікативно визначена семантична структура речень узагальненого змісту постає як модусно-диктумне утворення, інваріантне для синтаксичних конструкцій різної будови.
6. Диктумний зміст реченнєвих структур узагальненої семантики не обтяжений обмеженнями в плані монопропозитивності/поліпропозитивності. При цьому пропозиції речень узагальненого змісту є моделями ситуацій, що постають як типові, загальновідомі й становлять фонові знання мовців певного соціуму.
7. Модусний зміст узагальнених конструкцій пов’язаний з нейтралізацією актуалізаційних протиставлень щодо суб’єкта, об’єкта, адресата, часової та просторової локалізації. Основою для формування узагальненої семантики є відсутність актуалізації семантичного суб’єкта. Неактуалізований суб’єкт, що мислиться узагальнено, спричиняє позбавлення актуалізації інших персоналізаційних компонентів і детермінує нейтралізацію протиставлень стосовно просторової та часової локалізації.
Інформація, яку виражають речення узагальненого змісту, пред’являється мовцем як загальновідома, що спростовує, нейтралізує опозицію своє чуже”, яка лежить в основі модусної категорії авторизації. Відсутність конкретного, індивідуального, джерела інформації спонукає мовця наголошувати на її правдивості, достовірності й тим самим актуалізувати в змістовій організації речень узагальненого змісту категорію персуазивності, координуючи її з категорією авторизації.
Водночас модус речень узагальненого змісту пов’язаний із самовираженням мовця як частини генералізованої спільноти суб’єктів, що тим самим мотивує його право керувати поведінкою адресата, а також знімає з нього відповідальність як виразника позиції загалу на випадок невдач співрозмовника.
8. Семантична структура речень узагальненого змісту виступає інваріантною для різних структурних типів та семантико-синтаксичних класів конструкцій. Це дає підстави для їх презентації як окремого змістового типу.
9. На рівні мовлення речення узагальненого змісту оформлюють висловлення, що узгоджуються з мовленнєвими актами, які не мають самостійного прагматичного статусу. Це виявляється в їхньому функціонуванні у структурі складного мовленнєвого акту та участі в оформленні непрямих висловлень.
10. Висловлення узагальненого змісту функціонують як елементи складного мовленнєвого акту, де корелюють із базовими мовленнєвими актами, в яких зосереджена актуальна інформація, й перебирають їх ілокутивну силу, осмислюючись як репрезентативи, директиви, експресиви чи комісиви. У цьому плані висловлення узагальненого змісту реалізують перлокутивний ефект: їх уживання додатково впливає на слухача, забезпечуючи ефективну реалізацію комунікативного наміру мовця. При цьому функціональне навантаження висловлень узагальненого змісту позначене певною специфікою стосовно класів мовленнєвих актів: при кореляції з репрезентативами вони увиразнюють та пояснюють подану в них інформацію; супроводжуючи директиви, формують мотив для виконання спонукання та пом’якшують комунікативний намір мовця; поруч з експресивами репрезентують об’єктивну оцінку широкого загалу та сприймаються як основа для ціннісних орієнтирів співрозмовників; вживаючись біля комісивів, обґрунтовують обіцянку та надають їй більшої переконливості.
11. Непрямі мовленнєві акти, оформлені висловленнями узагальненого змісту, виявляють ілокутивну силу всіх типів та класів мовленнєвих актів. Використання узагальнених конструкцій як засобів непрямої комунікації зумовлюється специфікою прагматичної ситуації та спричиняє відповідні комунікативні ефекти.
12. Комунікативно-прагматичне осмислення речень узагальненого змісту засвідчує їх поліфункціональність та прагматичну варіативність на мовленнєвому рівні.
Таким чином, речення узагальненого змісту формуються як окремий змістовий тип у процесі комунікативної діяльності мовця. Виступаючи конструкціями різної будови, які позначені універсальною семантичною структурою і типовим лексико-семантичним наповненням, вони оформлюють висловлення, що узгоджуються з різноманітними мовленнєвими актами. Відповідно семантична однотипність речень узагальненого змісту не передбачає одноплановості їх структурних та комунікативно-прагматичних характеристик. Водночас комунікативно-прагматичний підхід до аналізу речень узагальненого змісту відкриває для дослідження перспективи на предмет виявлення закономірностей функціонування цих конструкцій у різних мовленнєвих жанрах та типах дискурсу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія. Харків: Вища школа, 1983. 132 с.
2. Агафонова А.М. Авторизація як компонент семантичної структури номінативних речень // Проблемні питання синтаксису: збірник статей. Чернівці: Чернівецький державний університет, 1997. С. 34-39.
3. Агафонова А.М. Авторизовані конструкції в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд.філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. Івано-Франківськ, 1999. 19 с.
4. Алисова Т.Б. Дополнительные отношения модуса и диктума // Вопросы языкознания. 1971. №1. С. 54-64.
5. Андерш І.Ф. До питання про семантичну структуру речення // Мовознавство. 1984. №3. С. 18-21.
6. Андрощук Т.В. Семантична організація синтаксичних конструкцій узагальненого змісту // Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: Тернопільський державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка. 4(2), 2000. С. 225-229.
7. Арват Н.М. Про асиметрію простого речення // Мовознавство. 1978. № 2. С. 37-43.
8. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища школа, 1984. 158 с.
9. Арделян М.В. Складнопідрядні просторово-ототожнювальні речення в сучасній українській мові: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. Харків, 2002. 211 с. : Бібліогр.: с. 192-211.
10. Арполенко Т.П., Забєліна Я.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 131 с.
11. Арутюнова Н.Д. Понятие пресуппозиции в лингвистике // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. М., 1973. Т.32.: Вып. 1. С. 84-89.
12. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
13. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
14. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская Энциклопедия, 1966. 608 с.
15. Бабайцева В.В. Односоставные предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1968. 160 с.
16. Бабайцева В.В. Переходные конструкции в синтаксисе. Воронеж: Центр. Черноземное книжное изд-во, 1967. С. 325-362.
17. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1955. 416 с.
18. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Видавничий центр Академія”, 2004. 344 с.
19. Бевзенко С.П. Сучасна українська мова мова: Синтаксис. Навч. посіб. для студ. вузів філол. спец. / С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин, Г.В. Семеренко. К.: Вища школа, 2005. 270 с.
20. Безпалько О.П. Нариси з історичного синтаксису української мови. К.: Рад. школа, 1960. 260 с.
21. Белошапкова В.А. Общность семантического наполнения нулевых позиций субъекта и объекта в русском предложении // Русский язык за рубежом. 1987. № 2. С. 55-60.
22. Белошапкова В.А. Синтаксис // Современный русский язык: Учебник / Белошапкова В.А., Земская Е.А., Милославский И.Г., Панов М.В.; Под ред. В.А. Белошапковой. − М.: Высшая школа, 1981. − С. 532 - 771.
23. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
24. Бергельсон М.Б. Проблема императива в контексте теории речевых актов // Императив в разноструктурных языках. Л., 1988. С. 23-25.
25. Бережан Л.В. Категорiя спонукальностi в сучаснiй українськiй мовi: Автореф. ... дис. канд. фiлол. наук: 10.02.01 / Чернiвецький національний університет ім. Ю. Федьковича. Чернівці, 1996. 16 c.
26. Бирюкова Ю.А. Общесмысловое высказывание в строе художественного текста: На м-ле англ. языка: Дисс. канд. филол. наук: 10.02.04 / Московский государственный университет. Москва, 1998. 194 с.
27. Богданов В.В. Семантико - синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. 208 с.
28. Бондаренко В.Г. О варьировании пословиц со структурой односоставных предложений // Русский язык в школе. 1988. № 6. С. 73-77.
29. Буслаев Ф.М. Историческая грамматика. М.: Госпедиз, 1959. 623 с.
30. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка: Уч. для студ. вуз. 3-е изд., испр. М. Высшая школа, 1991. 432 с.
31. Васильев Л.Г. Некоторые аспекты языковой деятельности // Прагматические и семантические аспекты синтаксиса. Калинин: Калининский ун-т, 1985. С. 35-41.
32. Веденькова М.С. Опыт прагматического анализа директивно-констативных высказываний // Прагматика и типология коммуникативных единиц языка (Сборник научных трудов). Днепропетровск, 1989. С.25 -27.
33. Вежбицкая А. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16. М.: Прогресс, 1985. С. 251-275.
34. Вендлер З. Иллокутивное самоубийство // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. М.: Прогресс, 1985. С. 238-250.
35. Виноград Т. К процессуальному пониманию семантики // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХII. М.: Радуга, 1983. С. 123 -171.
36. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Радянська школа, 1982. 209 с.
37. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 228 с.
38. Вихованець І.Р. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. − К.: Либідь, 1993. − 368 с.
39. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. К.: Вища школа, 1989. 335 с.
40. Воронина Д.Д. О функции и значении семантического субъекта в строе русского предложения: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М., 1976. 16 с.
41. Воронина Д.Д. Типы агенса и значение определенности, неопределенности и обобщённости // Филологические науки. 1975. № 4. С.74-82.
42. Гаврилова Е.М. Универсальные высказывания и другие обобщающие суждения // Филологические науки. 1986. № 3. С. 56-62.
43. Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1973. С. 85 102.
44. Гак В.Г. Номинализация сказуемого и устранение субъекта // Синтаксис и стилистика. М.: Наука, 1976. С. 85 102.
45. Гак В.Г. Категория модуса предложения: Предложение и текст в семантическом аспекте. Калинин: Изд-во Калин. ун-та, 1978. С. 19-26.
46. Гак В.Г. К проблеме синтаксической семантики (семантическая интерпретация глубинных” и поверхностных” структур) // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С. 77-85.
47. Гальперин И.Р. К проблеме зависимости предложения от контекста // Вопросы языкознания, 1977. № 1. С. 48-55.
48. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
49. Гвоздев А.Н. Современный русский литературный язык. М.: Просвещение, 1968. Ч . II. 344 с.
50. Глаголевский П. Синтаксис языка русских пословиц // Сборник пословиц А.И. Богданова. Спб., 1873. С. 3 ­-16.
51. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. М.: Прогресс, 1985. С.276-302.
52. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. М.: Прогресс, 1985. С. 217-237.
53. Гуйванюк Н.В., Гнатчук О.С., Нечипорук М.В. Семантична структура тексту: Навч. метод. посіб. Чернівці: Рута, 2000. 132 с.
54. Гулыга Е.В. О семантике предложения // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. Л.: Наука, 1975. С. 21-29.
55. Гулыга Е.В. Реализация категории обобщения на синтаксическом уровне // Вопросы русского языкознания. №2. М., 1979. С.18-24.
56. Гусліста Л.О. Негативна етична оцінка у контекстах осуду (на матер. сучасної публіцистики): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02 / Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2002. 18 с.
57. Дейк Т.А. ван. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. М.: Прогресс, 1985. С. 259 - 336.
58. Дуденко О.В. Номінативна та комунікативна природа українських паремій: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. − Київ, 2002. − 17 с.
59. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. К.: Наукова думка, 1973. 288 с.
60. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
61. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностранной литературы, 1958. 404 с.
62. Жоголева М. Бессоюзные предложения с общим значением причинно-следственных отношений // Вопросы преподавания современного русского языка в вузе: Материалы Горьковской межвузовской лингвистической конференции. Горький, 1958. С. 175-196.
63. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. − Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
64. Загнітко А.П. Український синтаксис: науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс: У 2-х ч. Ч. 2. К.: ІЗМН, 1996. 240 с.
65. Заоборна М.С. Складнопідрядні порівняльні речення в сучасній українській мові: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Терноп. держ. пед. ін-т. Тернопіль, 1996. 167 с.
66. Заоборна М.С. Просте речення: Складні випадки аналізу: Навч. посіб. для студ. вищих пед. навч. закл. Тернопіль : Підручники і посібники, 2002. 126 с.
67. Звегинцев В.А. История языкознания ХIX XX вв. в очерках и извлечениях. Ч.2. М.: Просвещение, 1965. С. 85-90.
68. Золотова Г.А. О соотношении формальной и семантической структуры предложения // Проблемы синтаксической семантики. Материалы научной конференции. М.: МГПИИЯ им. М. Тореза, 1976. С. 124-126.
69. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.
70. Івченко М.П. Сучасна українська літературна мова. К., 1965. 504 с.
71. Исаченко А.В. К вопросу об императиве в русском языке // Русский язык в школе. 1957. №6. С. 7-14.
72. Кадомцева Л.О. Граматичні основи класифікації простих речень // Українське мовознавство. 1988. Вип. 13. К.: Вища школа. С. 69-74.
73. Кадомцева Л.О. Українська мова: Синтаксис простого речення: Навч. посібник для філол. ф-тів ун-в. К.: Вища школа, 1985. 127 с.
74. Калашник В.С. Фразотворення в українській поетичній мові мові радянського періоду: Семантико-типологічний аспект. Харків: Вища школа, 1985. 172 с.
75. Калашник В.С. Поетичні афоризми Тараса Шевченка (спроба типології) // Слово про Шевченка. Х.: Основа, 1998 . С. 54-60.
76. Калашник В.С. Структурно-функціональні моделі афоризмів // Дослідження з граматичної будови української мови: Зб. наук. праць. Дніпропетровськ, 1988. С. 9095.
77.&