Роль преси у правовому інформуванні громадян України

brief description

Зміст
Вступ...........................................................................................................3
Розділ 1. Стан розробки проблем правового інформування пресою в Україні на сучасному етапі………………………………………………………12
1.1. Правове інформування ЗМІ та інформаційне право: співвідношення форми і змісту..................................................................................................12
1.2. Поняття категорії правового інформування: еволюція, витоки і сучасність…………………………………………………………………….23

Розділ 2. Законадавче врегулювання діяльності ЗМІ: порівняльний аналіз………………………………………………………………………………..34
2.1.Загальні риси законодавства про ЗМІ (Україна, Росія, Білорусія, Литва)………………………………………………………………………………..34
2.2.Законодавство про друковані ЗМІ (пресу): його особливості…………42
2.3.Законодавство про висвітлення діяльності державних органів та державну підтримку ЗМІ: спільне та відмінне…………………………………...52

Розділ 3. Правовий режим діяльності преси з правового інформування громадян України………………………………………………60

3.1. Поняття правового режиму діяльності преси з правового нормативного інформування громадян…………………………………………...60
3.2.Регулювання відносин щодо здійснення пресою правового ненормативного інформування громадян………………………………………...67

Розділ 4. Соціальне значення діяльності преси у сфері правового інформування громадян…………………………………………………………83

4.1. Система ознак, функцій і принципів діяльності преси, що впливають на правове інформування і правову пропаганду...................................................83
4.2. Якісний та кількісний стан друкованих ЗМІ щодо забезпечення інформування населення…………………………………………………………110
4.3. Методи дослідження рівня ефективності преси з правового інформування громадян………………………………………………………….135
4.4. Основні напрямки забезпечення ефективності ролі преси у правовому інформуванні громадян.............................................................148

Висновки………………………………………………………………162
Список використаних джерел та літератури……………………..165
Додатки..................................................................................................178
ВСТУП

Актуальність дослідження теми. Сьогодні в Україні відбувається процес становлення нової політико-правової системи. Глибокі економічні, політичні, соціальні, культурні, духовні, інформаційні та інші перетворення, що знаходять свій розвиток у нашій державі на сучасному етапі, суттєво впливають на суспільну свідомість українських громадян і, зокрема, на правову культуру і правову свідомість як невід’ємні елементи формування громадянського суспільства та правової держави. Радикальна перебудова правового життя вирішальною мірою відбивається на стані правового розуміння, законності, правопорядку, правотворчої і правозастосовної практики, юридичної культури, прав та свобод людини і громадянина.
У ситуації суттєвого реформування правової системи зростає роль правової культури, а, відповідно, й інформаційної культури як її частини. Однією з найважливіших умов та засобом забезпечення підвищення рівня правової культури населення є структура відносин та засобів правового інформування. Водночас, це є невід’ємною складовою формування структури громадянського суспільства. З одного боку, тут постає ціла низка питань щодо забезпечення населення на систематичному рівні інформацією про правову дійсність. З іншого – виникає потреба удосконалення нормативно-правового змісту категоріального апарату сфери правового інформування та правового режиму, його функціонування в Україні.
Сукупність суспільних відносин, що стосуються інформації та інформаційного обороту, є достатньо новою сферою правового регулювання (її досвід понад десять років). За таких обставин закономірною є незначна кількість досліджень у цьому напрямку і, як наслідок, наукова невирішеність цілого ряду питань, що стоять перед Україною, яка інтегрується в Європу. Правове «поле», в якому діють структури засобів масової інформації, нараховує вже достатньо велику кількість нормативно-правових актів, які ретельно регулюють їх діяльність. Однак, завчасно говорити про досконалість цього регулювання.
Не відзначаються комплексною завершеністю також спроби уряду розробити відповідну сьогоденну програму розвитку інформаційного законодавства та інформатизації, а також державної інформаційної політики. Наявні в основному окремі положення, фрагменти, ідеї, які ще не створюють цілісної концепції. Виникає потреба у вдосконаленні й регулюванні сфери відносин щодо правового інформування. Необхідність подолання колізійних аспектів, прогалин у діючому правовому режимі функціонування суб’єктів правового інформування актуалізують потребу в дослідженні цієї проблематики.
Враховуючи значний вплив засобів масової інформації на суспільство, доцільним вбачається дослідження ролі преси, як окремого виду ЗМІ, на стан правової поінформованості громадян України. Автором досліджується сфера правового інформування як складовий елемент правової свідомості громадян, який впливає на рівень усвідомленості та правомірності поведінки, виконання людиною своїх громадянських обов’язків та можливість цивілізованого користування правами і свободами, а це значною мірою залежить від рівня її правової поінформованості.
Отже, актуальність дослідження обумовлена двома основними напрямками:
1) необхідністю розробки категоріального апарату сфери правового інформування; 2) потребою наукового аналізу сучасного правового режиму функціонування суб’єктів правового інформування, і зокрема друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Донецького інституту внутрішніх справ МВС України 29 грудня 1999 р. (протокол № 5, уточнення теми протокол №1 від 30 січня 2002 р.). Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних структур МВС України на 1995-2000 рр. (додаток № 2 до рішення колегії МВС України від 28 лютого 1995 р. за № 4км/2), а також згідно з Наказом МВС України «Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період 2001-2005 рр.» від 11 травня 2001 р. за № 356.
Мета і завдання дослідження. Метою цього дисертаційного дослідження є розгляд теоретичних і практичних проблем правового інформування, що полягають у науковому осмисленні й аналізі аспектів, пов’язаних з діяльністю друкованої преси, виявленні її ролі в процесі демократизації громадського і державного життя, зокрема у створенні цілісної і багатогранної структури правового інформування українських громадян, що відповідає сучасним реаліям правової дійсності, інтерпретації його ролі в нових умовах формування правової держави.
Для досягнення поставленої мети автором були поставлені такі завдання:
- розкрити сутність та соціальну природу правового інформування як самостійної теоретико-правової категорії;
- визначити поняття, характерні риси, специфіку правового інформування;
- дати докладну характеристику структури правового інформування; аналіз видів правового інформування (нормативне, ненормативне, наукове, публіцистичне, консультативне та ін.);
- визначити місце і значення правового інформування у структурі правової свідомості та правової культури;
- проаналізувати ступінь впливу правового інформування на процес формування громадянського суспільства і правової держави;
- розкрити зв’язок правового інформування з іншими правовими інститутами сфери інформаційного права і законодавства;
- здійснити науковий аналіз нормативно-правового режиму діяльності друкованих засобів масової інформації взагалі та забезпечення правового інформування зокрема;
- встановити за допомогою аналізу соціологічної і статистичної інформації загальні тенденції у сфері сучасного правового інформування пресою в Україні;
- сформулювати практичні пропозиції щодо удосконалення системи заходів з правового інформування пресою громадян України.
Об’єктом дослідження є правове інформування як правова категорія і як сфера суспільних відносин, а також роль у його здійсненні такого виду засобів масової інформації, як преса (друковані періодичні видання).
Предметом дослідження є система ознак правового інформування як складового елементу правової свідомості та правової культури, нормативно-правовий режим правового інформування в Україні, співвідношення правового інформування зі сферою інформаційного права в умовах розбудови соціально-демократичного суспільства і правової державності в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає комплексний підхід до використання системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У дисертації використані діалектичний, історичний, логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи. За допомогою порівняльного методу в роботі визначено рівень розвиненості національного законодавства про інформацію стосовно аналогічного законодавства інших держав. Системно-структурний метод надає можливість узагальнення нормативно-правової бази щодо сфери правового інформування. Історичний метод використовувався з метою встановлення певних хронологічних етапів розвитку правового інформування у суспільстві, а також рівня наукової розробленості інформаційно-правової сфери юридичних досліджень.
Емпіричну основу дослідження формують Конституція України, галузеві закони та підзаконні акти (Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», Закон України «Про інформацію», інші вітчизняні та міжнародні акти), а також спеціальна вітчизняна і закордонна література.
Теоретична основа дослідження. Проблема правового інформування завжди пов’язувалась у юридичній науці з формуванням правової культури і правової свідомості, а тому привертала до себе увагу вчених - правознавців. У цій галузі широко відомі праці таких авторів, як: П.П. Баранов, К.Т. Бєльський, Н.Л. Гранат, Г.А. Злобін, В.І. Камінська, М.І. Козюбра, Н.А. Ємельянова, І.Е.Фарбер, О.А.Лукашова, Г.С. Остроумов, І.Ф. Покровський, Д.А.Потопейко, І.П. Разумовський, А.Р. Ратинов, М.А. Рейснер, В.П.Сальников, В.А. Сапун, Н.Я. Соколов, В.А. Сирцев, В.А. Щегорцев та ін. Хоча більшість з праць зазначених авторів написані за радянських часів у руслі марксистсько-ленінської ідеології, але якщо відкинути політико-ідеологічні нашарування, виявляються чималими їх досягнення в розробці категоріального апарату, структурно-системних зв’язків між соціальними, правовими і культурними явищами тощо.
Певні аспекти правового інформування у своїх працях розглядають
Є.В. Аграновська, А.Б. Агапов, C.С. Алексєєв, Ю.М. Батурін, І.Л.Бачило, А.Б.Венгеров, В.А. Кудрявцев, В.В. Копєйчиков, О.Е. Лейст, Г.В.Мальцев, М.І.Матузов, В.С. Нерсесянц, Е.К. Нурпеїсов, В.О. Копилов, А.А.Письменицький, М.М. Рассолов, О.Ф. Скакун, А.П. Семитко, В.Н.Синюков, Ю.А.Тихомиров, В.А. Туманов, В.І. Темченко, І.В. Щербакова, А.І. Єкимов, Л.І. Явич та інші. Праці цих учених також були ретельно вивчені автором і використані при написанні дисертації, особливо її першого розділу.
У дослідженні, з урахуванням профілю тематики, розгляниті положення і висновки з інформаційно-правових питань, розроблених суміжними суспільними і юридичними науками: інформаційним правом, теорією управління, філософією, соціологією, логікою, психологією, філологією тощо. Окрім цього, як інформаційна та емпірична база, в дисертації використаний власний досвід дисертанта, набутий під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається такими положеннями і теоретичними узагальненнями:
1. Вперше у вітчизняній юридичній науці здійснюється теоретичне конструювання категорії правового інформування як правового інституту на підґрунті досліджень категорії «інформація» та «правова інформація». Пропонується розглядати правове інформування як інститут інформаційного права, як нову галузь права.
2. Запропоноване нове визначення правового інформування як засобу набуття суб’єктами основи формування елементів предметної оцінки правової свідомості.
3. Обґрунтовується доцільність здійснення нового підходу до класифікації видів правового інформування на підставі критерію нормативності.
4. Поповнюється категоріальний апарат проблеми правового інформування завдяки введенню нових категорій: «правове нормативне інформування» і «правове ненормативне інформування».
5. Вперше проводиться аналіз нормативно-правової бази діяльності держави з правового інформування громадян України, встановлюються межі правового регулювання держави у цій сфері.
6. По-новому доводиться необхідність удосконалення джерельної бази офіційного правового нормативного інформування шляхом встановлення системи нормативно-правових обмежень поширення правової інформації пресою. Пропонуються напрямки удосконалення джерельної бази офіційного нормативного інформування.
7. Вперше науково аналізуються важелі юридичної відповідальності суб’єктів, які повинні забезпечувати правове інформування громадян пресою. Відзначається їх декларативний характер та окреслюються напрямки забезпечення їх реальної дієвості.
8. По-новому формулюються витрати правового інформування в Україні, зокрема його неповнота стосовно судової, контрольно-наглядової, правозастосовної діяльності і акцентується увага на шляхах подолання цих витрат.
9. Вперше використовується метод контент-аналізу з метою ілюстрації правової інформативної спрямованості окремого виду друкованого періодичного видання.
Таким чином, обрана проблема становить один із самостійних загальнотеоретичних аспектів юридичної науки, спрямований на забезпечення подальшого теоретичного дослідження правової діяльності держави взагалі та конкретно її органів у сфері правового інформування громадян України за допомогою преси.
Практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження. Матеріали і висновки дисертації повинні стати теоретико-методологічним підґрунтям наукового вирішення проблем правового інформування, правової поінформованості та інформаційного права. Заповнюються існуючі прогалини у вивченні багатоаспектності питання про правове інформування населення, роль у його здійсненні засобів масової інформації взагалі і преси зокрема. Започатковується напрямок поглиблення знань про роль преси у правовій інформованості населення через вищий щабель наукового пізнання, що сформувався завдяки становленню інформаційного права й активізації нормативно-правового регулювання інформаційних відносин, якими збагачується правосвідомість і правова культура народу. Правове інформування доповнюється такими категоріями, як правова свідомість і правова культура. Формується фундамент подальшого теоретико-правового дослідження права на інформацію, інформаційних правовідносин, правового інформування як правового інституту, його видів та особливостей, нормативно-правового режиму здійснення такого інформування іншими засобами масової інформації. Розробка зазначених проблем має не тільки суттєве теоретичне значення, але і робить певний внесок у юридичну науку та практику правового навчання, пропаганду правових знань. Деякі положення проведеного дослідження можуть бути використані у правотворній і правозастосовчій діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, під час проведення просвітницької роботи серед громадян з метою підвищення рівня їх правової свідомості, а також у діяльності всеукраїнських, регіональних друкованих засобів масової інформації, що здійснюють у своїх публікаціях правову пропаганду, забезпечують правове інформування населення.
Наукове і практичне значення дисертації полягає в можливості використання її матеріалів у навчальному процесі, у викладанні загальної теорії держави і права, філософії права, у науково-дослідній роботі студентів під час написання ними доповідей, рефератів, курсових і дипломних робіт з цієї проблематики.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися за розділами і в цілому на засіданнях кафедри загальноправових дисциплін Донецького інституту внутрішніх справ МВС України та кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України.
Основні положення дисертації і теоретичних висновків викладалися автором на міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми взаємопорозуміння, співробітництва і взаємодії органів охорони правопорядку з населенням» (Донецьк, 2000), на обласній науково-практичній конференції «Закон і підліток» (Донецьк, 2000), міжвузівській курсантській (студентській) науково-практичній конференції «Проблеми взаємопорозуміння ОВС із населенням» (Донецьк, 2001), міжвузівській науково-практичній конференції «Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності» (Донецьк, 2001).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в чотирьох наукових статтях, надрукованих у спеціалізованих фахових виданнях; загальний обсяг їх становить 4,2 умовн. друк. арк.

bibliography

ВИСНОВКИ

Основні результати наукового пошуку дозволили зробити такі висновки стосовно досліджуваної проблеми.
1. Правове інформування ЗМІ може бути визначене як інститут інформаційного права, як сукупність норм, що регулюють систему заходів, що здійснюються засобами масової інформації стосовно поширення інформації про правову дійсність у державі, змістом якої є чинне законодавство і право, правова ідеологія, а також відомості про правові форми діяльності держави.
2. Правове інформування можна розглядати як засіб набуття суб’єктами за активної ініціативної участі державної влади та шляхом функціонування своєрідних різноманітних інформаційних джерел, каналів правового мовлення, що забезпечують розповсюдження певної нормативної, інтерпретаційної та ненормативної правової інформації, а також відомостей про відносини, які можуть вимагати правової регламентації чи правової оцінки, або мають юридичну природу на професійному систематизованому рівні, що відображає певну правову ідеологію, об’єктивно висвітлює правову дійсність та сприяє формуванню предметної оцінки правової свідомості.
3. Розуміння правового інформування може бути визначено, наприклад, як діяльність відповідних ЗМІ (наприклад, преси) щодо поширення на систематизованій основі відомостей правової спрямованості нормативного і ненормативного характеру. При цьому нормативне правове інформування розуміється як діяльність відповідних ЗМІ (наприклад, преси) щодо поширення відомостей про нормативно-правові акти, що видаються органами державної влади різних рівнів, а також органами місцевого самоврядування, а ненормативне правове інформування, - як діяльність певних ЗМІ щодо поширення відомостей про правотворчу, правозастосовну, інтерпретаційно-правову, судову, контрольно-наглядову, правоохоронну, установчу діяльність держави, а також про науково-правову сферу життєдіяльності суспільства.
4. Спираючись на Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», можна доповнити загальне визначення поняття ненормативного правового інформування як висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері права, що передбачає встановлення розкладу, обсягу, форм і методів оприлюднення відомостей про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування в межах визначених відповідним законодавством квот часу, газетних (журнальних) площ та виділених коштів.
5. Провідною державною структурою, що забезпечує на систематичній основі доведення до населення інформації про тексти нормативно-правових актів різного рівня є Міністерство юстиції України. Водночас, системою чинних нормативно-правових актів, що регулюють питання правового нормативного інформування, практично не визначено форм юридичного впливу на суб’єктів, які забезпечують цей процес, у випадках порушення порядку такого інформування. Відповідальність визначається тільки декларативно й на невизначене коло суб’єктів.
6. Засоби масової інформації є історично сформованою потужною ідеологічною зброєю. Тому, коли вони підпорядковані лише одній (все одно якій) соціальній групі людей, тим більше людей, що мають реальну владу в країні, як правило, створюють монополію на інформацію - а отже, ймовірні і навіть неминучі всілякі викривлення в розумах і політиці, і, як наслідок, спотворення правових категорій.
7. Останні чотири роки відзначилися тенденціями загального кількісного зниження періодичних друкованих джерел правової нормативної і ненормативної інформації порівняно з попереднім періодом. На наш погляд, це зумовлено не тільки економічними труднощами розвитку преси, але й відсутністю державної протекціоністської програми конкретної підтримки правових видань.
8. Наукова правова періодична преса, представлена в Україні фаховими журналами та збірками наукових статей, не має реальних умов широкого розповсюдження. Єдиною державною структурою, що здійснює спроби опанування режимом друкованого періодичного фахового правового простору, є ВАК України. Однак, для формування умов прогресу в цьому напрямку потрібна загальнодержавна програма підтримки системи правового нормативного і ненормативного інформування громадян України. Існуючі урядові проекти реформування інформаційного законодавства до цього часу не охоплюють багатьох проблем правового інформування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Див. Роботи А.Б. Агапова, C.С. Алєксєєва, Ю.М. Батуріна, И.Л. Бачило, А.Б.Венгерова, В.О. Копилова, А.А. Письменицького, М.М. Рассолова, Ю.А.Тихомирова та ін.
2. Батурин Ю.М. Проблемы компьютерного права. – М.: Юрид. литература, 1991. – 272с.
3. Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник для юрид. факультетов и вузов. – М.: Бек, 1995. – 485с.
4. Див: Агапов А.Б. Основы федерального информационного права России. – М.: Экономика, 1995. – 219с.
5. Копылов В.А. Информационное право. – М., 1996. – 180с.
6. Копылов В.А. Информационное право. – М.: Юристъ, 2002. – 512 с.
7. Рассолов М.М. Информационное право. – М.: Юристъ, 1999. – 400с.
8. Бачило И.Л. Информационное право. Роль и место в системе права Российской Федерации // Государство и право. – 2001. – № 2. – С. 5-14.
9. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
10. Письменицкий А.А. Проблемы правовой информированности // Бизнес Информ. – № 9. – 1994. – С. 5-6.
11. Письменицький А.А. Галузеві ознаки інформаційного права України // Вісник Національного університету внутрішніх справ, 2001. – № 15.
12. Письменицкий А.А. Информационное право Украины. Сборник нормативно-правовых актов с комментариями и словарем информационно-правовых терминов. – Х.: Бизнес Информ, 1996. – № 4. – С.11-14.
13. Україна: інформація і свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців / Упоряд. А.М. Задворний. – К.: Молодь, 1997.
14. Законодавство України про інформацію // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. – № 7. – 272с.
15. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: станом на 1 січня 2001 р. / Упоряд. С.Е. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 688с.
16. Арістова І. В. Правове регулювання суспільних інформаційних відносин: стратегія розвитку інформаційного законодавства України // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – №14.
17. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади: Автореф. дис… доктора юридичних наук: 12.00.07. – Харків, 2002. – 23с.
18. Казанчук І.Д. Цільове призначення та специфіка діяльності з паблік рилейшнз в органах внутрішніх справ // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Спецвипуск. – 2001.
19. Петров Є.В. Інформація як об’єкт правовідносин // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Спецвипуск. – 2001.
20. Див.: Копылов В.А. О структуре и составе информационного законодательства // Государство и право. – 1996. – № 6. – С.101-110.
21. Копылов В.А. Информационное право. – М.: Юристъ, 2002. – 512с.
22. Роскошный А.П. Пресса в политической жизни общества. Учебно-методическое пособие по спецкурсу. – Донецк: Изд-во ДонГУ, 1998. – С.5-9. (97).
23. Маркс К. Дебаты местного рейнского ландтага /ст. первая/. Дебаты о свободе печати и об опубликовании протоколов сословного собрания // Маркс К., Энгельс Ф. Собр. Соч. – Т. 1. – С. 6.
24. Выступление Л. Кагановича в 1929 г. в Институте советского строительства и права // Советское правительство и революция права. – 1930. – № 1. – С. 9.
25. Юридический словарь. – М.: Юридическая литература, 1956. – С. 96.
26. Див.: Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 57.
27. Закон СССР «О печати и других средствах массовой информации» // Известия. – 1990, 15 декабря. – С. 5-6.
28. Монахов В.Н. Опыт Судебной палаты по информационным спорам и проблемы совершенствования законодательства о СМИ // Концепция законодательства о средствах массовой информации для посттоталитарных государств. – 26-28 октября 1996. Стенографический отчет. – СПб., 1997. – С. 89-90.
29. О средствах массовой информации: Закон Российской Федерации // Ведомости Верховного Совета Российской Федерации. – 1992.-№ 7.– Ст.300.
30. Про інформацію: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650
31. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1 (із змінами, внесеними згідно із Законами № 3582-12 від 11.11.93), ВВР. – 1993. – № 46. – Ст. 427; № 70/97 – ВР від 14.02.97, ВВР. – 1997. – № 15. – Ст. 115.
32. Про телебачення і радіомовлення: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
33. Про інформаційні агентства: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 13. – Ст. 83.
34. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
35. Соколова И.И. Независимость СМИ по-белорусски // Концепция законодательства о средствах массовой информации для посттоталитарных государств. – 26-28 октября 1996. Стенографический отчет. – СПб., 1997. – С. 136-138.
36. Балтрусайтите Р. Становление литовского законодательства о СМИ // Концепция законодательства о средствах массовой информации для посттоталитарных государств. – 26-28 октября 1996. Стенографический отчет. – СПб., 1997. – С. 133-134.
37. Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 45. – Ст. 284.
38. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 48. – Ст. 296.
39. Галахова А.В. Уголовный Кодекс Российской Федерации (с постатейными материалами). – М.: Юридическая литература, 2002. – 928с.
40. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
41. Федеральный закон от 13 января 1995 г. № 7-ФЗ «О порядке освещения деятельности органов государственной власти в государственных средствах массовой информации» // Свод Законов Российской Федерации. – 1995. – №3. – Ст. 170.
42. О государственной поддержке средств массовой информации и книгоиздательства в Российской Федерации. Федеральный закон // Свод Законов Российской Федерации. – 2000. – № 2. – Ст. 136.
43. Федеральный закон от 24 ноября 1995 г. № 177-ФЗ «Об экономической поддержке районных (городских) газет» // Свод Законов Российской Федерации. – 1995. – № 48. – Ст. 4559.
44. Положення про Міністерство юстиції України. Затверджене Указом Президента України від 30 грудня 1997 року № 1396/97 // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні, 2001. – С. 354.
45. Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції. Затверджене наказом Міністерства юстиції України від 30 липня 2000 р. № 36/5 // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні, 2001. – С. 355.
46. Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції. Затверджене наказом Міністерства юстиції України від 30 липня 2000 р. № 36/5 // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні. – К., 2001. – С. 355-356.
47. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності. Указ Президента України // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні. – К., 2001. – С. 356-357.
48. Регламент Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
49. Про державну таємницю: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
50. Про статус народного депутата України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. - Ст. 17.
51. Рішення Конституційного Суду (№ 8-рп/2000 від 10.052000).
52. Про вибори народних депутатів України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 43. – Ст. 280.
53. Про вибори Президента України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 14. – Ст. 81.
54. Про публікацію переліку загальнодержавних засобів масової інформації України з державною участю у газеті «Голос України»: Постанова Центральної Виборчої Комісії від 16 грудня 1997 р. № 43 // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 р. / Упоряд. С.Е. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 330-331.
55. Про порядок акредитації представників засобів масової інформації при Центральній виборчій комісії. Постанова Центральної Виборчої Комісії від 29 січня 1998 р. № 34 // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 р. / Упоряд. С.Е. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 331.
56. Положення про порядок акредитації представників засобів масової інформації при Центральній виборчій комісії. Додаток 1 до постанови Центральної виборчої комісії від 29 січня 1998 року № 34 // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 р. / Упоряд. С.Е. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 332.
57. Положення про порядок поширення інформації Центральної виборчої комісії. Додаток до постанови Центральної виборчої комісії від 12 грудня 2000 року №113 // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 р. / Упоряд. С.Е. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 333-334.
58. Тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 915 // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 р. / Упоряд. С.Е. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 335-336.
59. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
60. Про об'єднання громадян: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
61. Про запровадження обов'язкового оприлюднення офіційних повідомлень ДІНАУ. Наказ Міністерства інформації України від 20 травня 1998 р. № 25 // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 р. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 338-339.
62. Положення про Державну податкову адміністрацію України. Затверджене Указом Президента України від 13 липня 2000 року № 886/2000 // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 р. /Упоряд. С.Е. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 339-340.
63. Про порядок зв'язків державних податкових адміністрацій з засобами масової інформації Розпорядження Державної податкової адміністрації України від 7 квітня 1997 р. № 57-р // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні. – К., 2001. – С. 340.
64. Общественное сознание и его формы / Под общей ред.В.И. Толстых. – М.: Политиздат, 1986. – 367с.
65. Айзенберг А.М. Социалистическое право, правосознание и мораль. Теория государства и права / Под ред. А.М. Васильева. – М.: Юрид. лит., 1983. – 416с.
66. Ильин И.А. О сущности правосознания // Собр. Соч. – Т.1. – М., 1993. – 234с.
67. Ильин И.А. О правосознании // Русская философия права: философия веры и нравственности (Антология); Сост. А.П. Альбов, Д.В. Масленников, А.И. Числов, С.В. Филлипова. – СПб., 1997.
68. Новгородцев П.И. Введение в философию права [Часть 2], Кризис современного правосознания. – М., 1909. – 393с.
69. Правовое воспитание молодежи / Отв.ред. Н.И.Козюбра, В.В. Оксамытный, П.М. Рабинович.- Киев.: Наук.думка ., 1985. – 319с.
70. Куприянов А. Библейские корни правосознания россиян // Российская юстиция. – 1998. – № 1. – С.59-62. – 64с.
71. Суслов В.И. Структура правосознания // Правоведение. – 1997. – № 2.
72. Гранат Н.Л. Правосознание и правовая культура // Юрист. – 1988. – №11-12. – С.2.
73. Грошев А.В. Правосознание в системе оснований криминализации общественно опасных деяний // Российский юридический журнал. – 1997. – №4. – С.122-132.
74. Байниязов Р.С. Роль правосознания в выработке и реализации государством правовой политики // Правоведение. – 1997. – № 4. – С.173.
75. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 320с.
76. Остроумов Г.С. Правовое осознание действительности / Отв. ред. Н.П. Фарберов; Академия наук СССР, Институт государства и права. – М.: Наука, 1969. – 175с.
77. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2т. Т.1. – М.: Юрид. лит.,1981. – 395с.
78. Щегорцов В.А. Социология правосознания. – М.: Мысль, 1981. – 174с.
79. Фарбер В.И. Правосознание как форма общественного сознания. – М.: Юрид. лит., 1963. – 205с.
80. Российская ментальность (материалы «круглого стола») // Вопросы философии. – 1994. – № 1. – С.25-53. – 160с.
81. Соловьев Э.Ю. Правовой нигилизм и гуманистический смысл права // Квинтэссенция: философский альманах / Сост. В.И. Мудрагей, В.И. Усанов. – М., 1990.
82. Кулапов В.Л. Динамика права. Теория государства и права /Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – Саратов, 1995. – 76 с.
83. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. /Под ред. М.Н. Марченко. Т.2. Теория права. – М.: Зерцало, 1998. – 400с.
84. Сурилов А.В. Теория государства и права: Учебное пособие. – К., Одесса: Выща шк., 1989. – 439с.
85. Политология: Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост.: Ю.И.Аверьянов. – М.: Изд-во Моск. коммерч. ун-та, 1993. – 431 с.
86. Нестеренко Г.Я. Идеология, ее особенности и формы / Заочная высшая партийная школа при ЦК КПСС. – М.: Мысль, 1964. – 200 с.
87. Уледов А.К. Структура общественного сознания. – М., 1968. – 180с.
88. Назаренко Е.В. Социалистическое правосознание и советское правотворчество. – К., 1968. – 190с.
89. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности / Отв. ред. Е.А. Лукашева; Академия наук СССР. Институт государства и права. – М.: Наука, 1988. – 145с.
90. Бельский К.Т. Формирование и развитие социалистического правосознания: Монография. – М.: Высшая школа, 1982. – 183с.
91. Мальцев Г.В. Право как идеологическое явление // Советское государство и право. – 1973. – № 3.
92. Боер В.М. Правовая информированность и формирование правовой культуры личности (вопросы теории): Автореф. дис… канд. юрид. Наук. – СПб., 1993. – С.14-15. – 20 с.
93. Спиркин А. Г. Происхождение сознания. – М.: Госполитиздат, 1960. – 471с.
94. Коршунов А.М. Отражение, деятельность, познание. – М.: Политиздат, 1979. – 216с.
95. Карл Маркс и Фридрих Энгельс. – Сочинения. [В 30-ти т.]. – 2-е изд. – М.: Госполитиздат, 1961. – Т. 18. – 807 с.
96. Карл Маркс и Фридрих Энгельс. – Сочинения. [В 30-ти т.]. 2-е изд. – М.: Госполитиздат, 1960. – Т. 16. – 839 с.
97. Малько А.В. О роли информации в современной общественной жизни. Право гражданина на информацию: необходимость, природа, гарантии реализации // Правоведение. – 1995. – № 3.
98. Малько А.В. Двоичность юридической информации и язык законодательства // Правоведение. – 1993. – № 1. – С.80-88. – 128с.
99. Кирьякова А.В. Теория ориентации личности в мире ценностей. – Оренбург, 1996. – 187с.
100. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом. – М., 1975. – 408 с.
101. Засорина Т., Федосова Н. Профессия – журналист. – Ростов н/Д.: Феникс, 1999. – 320 с.
102. Урсул А.В. Информация и мышление. – М.: Знание, 1970. – 48 с.
103. Гаджиев К.С. Политическая наука: Учебное пособие. – 2-е изд. – М.: Международные отношения, 1996. – 400 с.
104. Москаленко А.З. Основные функции и принципы прессы. – К., 1998.
105. Москаленко А.З. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 334 с.
106. Денісова О.С. Основні засоби та методи впливу преси на формування і розвиток правової свідомості суспільства // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001.-№1(14). – С. 80-85.
107. Прохоров Е.П. Эффективность журналистики как объект социологического исследования журналистики / Под. ред. Я Засурского. – М., 1996.
108. Задыхайло Д.В. Предпринимательское право в Украине: Юридический справочник. – Х., 1998. – 637 с.
109. Российская юстиция. – 1998. – № 12. – С. 38.
110. Российская юстиция. – 1999. – № 1. – С. 39.
111. Российская юстиция. – 1999. – № 6. – С. 27.
112. Вайнштейн Г.И. Массовое сознание и социальный протест в условиях современного капитализма. – М.: Наука, 1990. – 167с.
113. Иванов В.М. Политическая психология. – М., 1990. – 218с.
114. Рощин С.К. Западная психология как инструмент идеологии и политики.– М.: Наука, 1980. – 303с.
115. Свобода и ответственность: что сделано и почему. Тексты, репортажи, эссе, отчеты неправительственных организаций и новые проекты // Ежегодный сборник статей за 1999/2000 год. – Вена, 2000. – 282 с.
116. Актуальні питання подальшого забезпечення свободи слова в Україні. Щорічний звіт апарату Верховної Ради України. Тематичні доповіді III // www.Liga.com.ua, 01.01.2002. – С. 35-36.
117. Повні результати проекту «Громадська експертиза» фонду «Суспільство» // www. suspilstvo. com. ua, 30. 11. 2000.
118. Все про медіа регіонів України: Збірник аналітичних статей в рамках проекту Громадська експертиза. Свобода слова. – К.: Фонд «Центр «Суспільство»», 2000. – С. 90-94. – 152 с.
119. Про публікації результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук та їх апробацію. Постанова президії ВАК України від 10.02.99 р. - № 1-02/3 // Де і як публікувати результати дисертаційних досліджень. Збірник нормативних документів з питань атестації наукових кадрів вищої кваліфікації. – К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», 2000. – 64 с.
120. Перелік № 1 наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук. Додаток до постанови президії ВАК України від 9 червня 1999 р. - № 1-05/7 // Де і як публікувати результати дисертаційних досліджень. Збірник нормативних документів з питань атестації наукових кадрів вищої кваліфікації. – К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», 2000. – 64 с.
121. Бюлетень Вищої атестаційної комісії України. – 2000. – № 6. – 48с.
122. Бюлетень Вищої атестаційної комісії України. – 2001. – № 1. – 48с.
123. Бюлетень Вищої атестаційної комісії України. – 2001. – № 3. – 48с.
124. Бюлетень Вищої атестаційної комісії України. – 2001. – № 6. – 48с.
125. Речицький В. Політична деградація і культурний контекст // Свобода висловлювань і приватність: Щоквартальний додаток до інформаційно-аналітичного бюлетеня «Права людини». - № 1 (9). – 30 с.
126. Концепція реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Проект / Урядова комісія з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади. Протокол №7 від 06.10.2000.
127. Матеріали науково-практичного семінару АПН України щодо обговорення проекту концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин, підготовленої урядовою комісією з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади від 06.10.2000. / Уклад. проф. д. ю. н. О.В.Петришин. 25.01. 2001.
128. Lasswell H., Leites N. Landuade of Politias. – New York., 1949.
129. Молчанов В.И. Анализ документов, подлежащих статистической обработке // Социальные исследования. Вып. 7. Методологические проблемы исследования быта. – М., 1971.
130. Волович В.И. Надежность информации в социологическом исследовании: Проблемы методологии и методики. – К., 1974. – 135с.
131. Волович В.И. Определение надежности документальной информации // Вопросы методики и техники социологических исследований. – М., 1975.
132. Волович В.И. Социологические исследования в идеологической работе. – К., 1981. – 175с.
133. Шевченко В.Ф. Преса і соціологічні дослідження читача: Спец. Курс. – К., 1972. – 93 с.
134. Шевченко В.Ф. Социологические исследования в газетном творчестве: Автореф… дис. канд. филол. наук. – К., 1982. – 19с.
135. Іванов В.Ф. Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження ЗМК: Навчальний посібник / Наук. ред. А.З. Москаленко. – К.: ІСДО, 1994. – 112с.
136. Метод контент-анализа прессы // Массовая информация и общественное мнение молодежи / В.Л. Оссовский и др.; Отв. ред. В.О. Оссовский / АН УССР, Институт философии. – К., 1990.
137. Контент-анализ // Социологический справочник / Под рук. В.И.Воловича. – К., 1990.
138. Tenny A. The scientific analysis of the press // Independent. – 1912.–Vol. – 73.
139. Массовая информация в советском промышленном городе: Опыт комплексного социологического исследования / Под общ. ред. Б.А.Грушина, Л.А. Оникова. – М.: Политиздат., 1980. – 446с.
140. Беглов С. Внешнеполитическая пропаганда. Очерк теории и практики : Учебное пособие для факультетов журналистики. – 2-е издание., исправ. и дополн. – М., 1985. – 375с.
141. Martin J. International Propaganda. – Minneapolis., 1958.
142. Зильберт Б.А. Социопсихолингвистические исследования текстов радио, телевидения, газеты. – Саратов., 1980. – 154 с.
143. Weaver David H . and McCombs M . E. Journalism as Social Science : A New Relationship? // Public Opinion Quarterly 1980. Vol. 44. – Р. 483.
144. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания: пер. с нем. / Общ. ред. и предисл. Н.С Мансурова. – М: Прогресс-Академия, Весь мир, 1996. – 352 с.
145. Журналистика и социология / Под ред. И.Д. Фомичевой. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1995. – 199 с.
146. Богомолова Н.Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1991. – 125 с.
147. Вачнадзе Г. Секреты прессы при Горбачеве и Ельцине. – М.: АО «Книга и бизнесс», 1992. – 420 с.
148. Олешко В.Ф. Заложники гласности: Молодежная печать второй половины 80-х годов: характер изменений, тенденции развития, противоречия. – Екатеринбург, 1992. – 76 с.
149. Прохоров Е.П. Искусство публицистики. – М.: Совет. Писатель, 1984. –360 с.
150. Свитич Л.Г. Эффективность журналистской деятельности. – М.: Изд-во МГУ, 1986.
151. Ермаков Ю.А. Манипуляция личностью: смысл, приемы, последствия. – Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 1995.
152. Сидоров В.А. Социология журналистики и эффективность журналистской деятельности // Социология журналистики. Очерки методологии и практики. – М., 1998.
153. Как провести социологическое исследование: В помощь идеологическому активу / Под ред. М.К. Горшкова, Ф.Э.Шереги. – М., 1990. – 288с.