РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ РИНКІВ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

На правах рукопису

ГЖЕСЮК АЛІНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 339.9(043.3)

РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ РИНКІВ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ
Спеціальність 08.00.02 світове господарство
і міжнародні економічні відносини

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Науковий керівник: Оболенська Тетяна Євгенівна - доктор економічних наук, професор

Київ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ РИНКІВ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ…………………………………………………12
1.1. Освіта в постіндустріальній парадигмі розвитку………………….12
1.2. Еволюція національних освітніх ринків…………………………....30
1.3. Глобалізаційні впливи на ефективність освітніх послуг…………..45
Висновки до розділу 1…………………………………………………….58
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ МІЖНАРОДНИХ РИНКІВ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ……………………………………………………………62
2.1. Структурна диспозиція сучасних освітніх ринків……………...…62
2.2. Сегментна диверсифікація міжнародних ринків освітніх послуг...81
2.3. Національне та міжнародне регулювання освітньої діяльності
ВНЗ…………………………………………………………………... 98
Висновки до розділу 2……………………………………………….….112
РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЯ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ …………..……………………………………………………………117
3.1. Міжнародні позиції української вищої освіти……………………117
3.2. Механізми міжнародної диверсифікації вітчизняного ринку……133
3.3. Моделі виходу на європейський ринок освітніх послуг………….149
Висновки до розділу 3………………………………………………...…166
ВИСНОВКИ………………………………………………………...……170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...……………………………..176
ДОДАТКИ……………………………………………………………….194

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасній постіндустріальній парадигмі набуває широкого поширення процес переорієнтації суспільства на головний ресурс прогресу і конкурентоспроможності – інтелектуальний капітал, основні складові якого – знання, інновації та інформація – створюються, поширюються та комерціалізуються в освітній сфері людської життєдіяльності. В сучасних умовах на університетську освіту покладено глобальну соціально інтелектуальну місію щодо формування наукової, політичної та бізнесової еліти. Водночас глобалізація, суттєво впливаючи на трансформування змісту та якості навчання, виступає найфундаментальнішим викликом університетській освіті через безпрецедентну інтенсифікацію принципово нових потоків наукової інформації, зростаючу міжнародну мобільність студентів та викладачів, універсалізацію освітніх продуктів.
У другій половині ХХ ст. вища освіта почала перетворюватись із локалізованих центрів передачі знань, вмінь та навичок в потужні комерційні консорціуми, в яких здійснюється активний міжнародний трансфер освітніх і наукових розробок, створюються нові програми, методики викладання, підручники, а результати дослідницької роботи активно запроваджуються в різні сектори глобальної економіки. Такі зміни у характері освіти потребували стандартизації та уніфікації освітніх послуг, що пропонують вищі навчальні заклади (ВНЗ), в основу чого вже на початку ХХІ ст. було покладено компетентнісний підхід. Зокрема, Болонський процес європейської університетської консолідації вже найближчим часом суттєво підвищить ступінь конвергентності навчальних програм, мобільності викладачів та студентів, а відтак й конкурентоспроможності як університетів, так і конкретних спеціальностей та програм.
Проблематика розвитку міжнародних ринків освітніх послуг постійно перебуває у полі зору зарубіжних науковців, які орієнтують свої дослідження на цінності постіндустріалізму. У широкому глобалізаційному контексті це знайшло відображення у працях Ф. Альтбаха, Л. Антонюк, А. Асаула, О. Гаврилишина, Дж. Гелбрейта, О. Дзяд, Б. Капарова, М. Кастельса, К. Келлера, Г. Колодко, А. Колота, Е. Кондрат’єва, Ф. Котлера, Д. Лук’яненка, З. Луцишин, А. Маршалла, Г. Мюрдаля, Т. Оболенської, Ф. О’Харі, Ю. Пахомова, А. Поручника, І. Пригожина, Ю. Рубіна, Дж. Саксу, Дж. Салмі, Х. Сіберта, С. Сіденко, Дж. Сороса, Дж. Стігліца, А. Філіпенка, В. Шевчука, І. Школи. Чимало вітчизняних та зарубіжних науковців акцентують свою увагу на дослідженні безпосередньо міжнародного ринку освітніх послуг, що знайшло свій відбиток у працях І. Бузько, П. Блума, Б. Вольфа, М. Галушкіної, М. Генсона, Н. Дайка, І. Каленюк, М. Костельни, М. Лю, Ю. Рубіна, Ш. Тейлора, І. Ченя, В. Щетиніна та багатьох інших.
Разом з тим, як в науковій літературі минулих років, так й у сучасних працях науковців не знайшли всебічного аналізу окремі фактори підвищення економічного значення вищої освіти в умовах глобалізації, зокрема, стосовно формування ефективних систем організації вищої освіти, регулювання національних і міжнародних ринків освітніх послуг. Недостатньо приділяється уваги і питанням розвитку освітнього потенціалу в забезпеченні конкурентоспроможності української економіки на прогресуючих сегментах глобального ринку, обґрунтуванні стратегії і механізмів органічної інтеграції вітчизняних університетів у європейський освітній простір. Це зумовило вибір автором теми дослідження, його мету, завдання, структуру та зміст пропозицій та рекомендацій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематики науково-дослідних робіт кафедри міжнародної торгівлі ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» у рамках міжкафедральної науково-дослідної теми «Ресурси і моделі глобального економічного розвитку» (номер державної реєстрації 0106U004357) факультету міжнародної економіки і менеджменту. Автором особисто підготовлені підрозділи звіту «Ієрархічні системи сучасних освітніх ринків» та «Сегментація глобальних ринків освітніх послуг».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування економічної сутності, особливостей та чинників формування міжнародного ринку освітніх послуг в процесі міжуніверситетського становлення на ньому нових форм співробітництва.
Задля досягнення сформульованої мети в роботі поставлено і вирішено наступні завдання:
- розкрити суть та економічне значення освіти в постіндустріальній парадигмі розвитку;
- дослідити еволюцію та інтернаціональний характер розвитку системи освіти;
- виявити глобалізаційні впливи на ефективність університетських освітніх послуг;
- з’ясувати особливості структурної композиції міжнародних ринків освітніх послуг;
- визначити інструменти національного та міжнародного регулювання ринку освітніх послуг;
- оцінити міжнародні позиції та конкурентний статус української освіти;
- обґрунтувати механізми диверсифікації експорту освітніх послуг українських університетів;
- розробити економічно обґрунтовану модель просування українських освітніх послуг на європейський ринок.
Об’єктом дослідження є відносини, що формуються на світовому ринку з приводу надання та отримання соціальних послуг.
Предметом дослідження є процеси розвитку міжнародних ринків освітніх послуг.
Методи дослідження. Теоретичну та методичну основу дослідження складають методи системного аналізу, а також низка спеціальних методів, зокрема, методи синтезу, що дозволили визначити величину попиту та пропозиції освітньої послуги в міжнародній економіці (підрозділ 1.1); виокремлення еволюційних стадій розвитку освітніх систем (підрозділ 1.2), метод систематизації і узагальнення застосовувався при формуванні механізмів міжнародної диверсифікації вітчизняного ринку та моделей виходу на європейський ринок освітніх послуг (підрозділи 3.2 та 3.3); кількісного та якісного порівняння для визначення особливостей ієрархічних систем сучасних освітніх ринків та національного і наднаціонального регулювання в них (підрозділи 2.1 та 2.3); мікс-маркетингу – проведення сегментації глобального ринку освітніх послуг (підрозділ 2.2); економіко-математичні методи були використані при визначенні ємності освітнього ринку країни (підрозділи 1.3; 3.1; 3.2).
Джерелами та статистичною базою, на яких ґрунтується дисертація, є Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України, статистичні дані Держкомстату України за 2000-2010 рр., офіційні матеріали Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, експертні оцінки інституцій ООН, зокрема ЮНЕСКО, аналітичні матеріали Глобального економічного форуму, Європейської Комісії, Євростату, Європейської асоціації університетів, а також результати наукових досліджень Інституту вищої освіти ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Інституту вищої освіти НАПН України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на основі узагальнення та проведених компаративного і системного аналізів виявлено економічну сутність освітніх послуг в процесі посилення їх інтернаціоналізації і диференціації та зумовленого цим формування особливостей, структури, механізмів комерціалізації щодо їх надання і формування стратегій виходу вітчизняних ВНЗ на міжнародний ринок.
Нові наукові положення, які були отримані особисто автором і виносяться на захист, полягають у наступному:
вперше:
- розроблено багатоваріантну модель виходу українських університетів на євразійські ринки освітніх послуг на основі їхньої селекції за ознаками – інституційності, професійності викладацького складу, якості матеріально-технічної бази, рівня прибутковості, ринкової гнучкості, ефективності маркетингових досліджень, характеру рекламної компанії та з виокремленням форм: 1) класичної (адміністративна регульованість державою з високим ступенем підпорядкованості профільному міністерству, формалізованість професійності викладачів, регульований характер прибутковості, слабка матеріальна база, незначна гнучкість); 2) концентричної (високий рівень автономності, ефективні підходи щодо розподілу фінансових ресурсів на користь матеріального оснащення і розвитку, висока гнучкість, потреба у проведенні маркетингових досліджень; 3) аутсорсингової (обов’язкове формування міжнародних освітніх консорціумів та зумовленого цим продукування нових підходів щодо виходу на міжнародні ринки, рейтингове оцінювання професійності та результатів діяльності ВНЗ, оптимальне використання матеріальної бази, значні прибутки від реалізації міжнародних проектів, надзвичайно висока гнучкість, орієнтована на ринок, швидке впровадження результатів маркетингових досліджень при створенні спільних навчальних закладів та продуктів, рекламна кампанія);
удосконалено:
- механізм диверсифікації експорту освітніх послуг вітчизняними ВНЗ, який передбачає постадійну систему дій (оцінювання обсягів попиту та пропозиції на міжнародних ринках, їхня сегментація, ідентифікація переваг національної освіти) і в умовах підвищення цін на освітні послуги дозволяє реалізувати нові форми організації освіти з активними запровадженнями кооперативних моделей міжнародного освітнього бізнесу; встановлено, що за умов урізноманітнення асортименту послуг, які надаються, стає можливим розширення міжнародних можливостей розвитку університетів, що дозволяє комерціалізувати процес створення та просування на світовий ринок підручників, посібників, освітніх і наукових технологій, медіа-ресурсів та здійснювати на цій основі активний освітній консалтинг;
- підходи до трансформації освітнього ринку України, в основу яких доцільно покласти скандинавську систему вищої освіти, що поєднує в собі принципи високої якості освітніх послуг, соціальної справедливості, глобальної конкурентоспроможності університетів, яка займає конкурентні позиції в міжнародних експертних оцінюваннях, коли враховуються рівень первинної заробітної плати випускників, коефіцієнт їхнього працевлаштування впродовж трьох місяців після завершення навчання, мобільність викладачів та студентів, що дозволяє найбільш чітко позиціонувати бренд закладу на секторальних ринках освітніх послуг; виявлено, що для вітчизняних економічних університетів, бізнес-шкіл та відповідних факультетів надзвичайно важливою є комплексна державна підтримка для досягнення регіонального лідерства та закріплення на євразійських ринках освітніх послуг;
- періодизацію еволюції ринків вищої освіти, в основу якої було покладено принципи соціально-економічної детермінованості, оптимальної взаємодії, часових переваг, акселерованої урбанізації, міжнародної конвергенції, інноваційності, динаміку попиту та пропозиції: 1) з початку створення ВНЗ до 1920 року – зародження (вільне ціноутворення на освітні послуги, недостатня доступність вищої освіти для широких верств населення, поява центрів престижної освіти); 2) 1920-1960 роки – соціалізації освіти (зростання мережі шкіл, розширення доступності вищої освіти, початок обміну викладачами та студентами, ідеологізація освіти в окремих країнах); 3) 1960-1990 роки – конвергентний (формування альтернативних моделей отримання освіти, зближення її змісту); 4) 1990-2010 роки – трансформаційний (стандартизація змісту та методів навчання, автономізація університетів, зростання плати за навчання, використання маркетингових підходів при розробці університетських стратегій розвитку); показано, що розпочинається період академічного глобалізму із швидким розвитком експорту знань, гіперконцентрацією університетів, віртуалізацією освітнього процесу, створенням делокалізованих ВНЗ;
дістало подальшого розвитку:
- оцінювання ємності національного ринку освітніх послуг з урахуванням чисельності всіх студентів, що навчаються у ВНЗ, включаючи іноземців, співставлену з вартістю навчання за один рік; уточнюючими коефіцієнтами для розрахунків: індекс цінової доступності, що показує існуючу на цей час спроможність студентів сплатити за своє навчання, країновий коефіцієнт еластичності, який відбиває залежність між підвищенням ціни за навчання та спроможністю сплатити за нього та коефіцієнт перспективного зростання тривалості навчання, що розраховується виходячи з прогнозованої тривалості безперервності освіти упродовж усього життя;
- алгоритм аутсорсингу вищого навчального закладу, який включає: укладання базових угод між трьома і більше іноземними та вітчизняними ВНЗ, створення спільного консорціуму, чітке розподілення витрат та прибутків, узгодження навчальних планів та програм, критеріальний відбір студентів і викладачів та реалізацію спільних маркетингових стратегій. Визначено, що найбільш оптимальними рівнями застосування аутсорсингу може вважатися післядипломна освіта (МВА та ЕМВА); доведено, що системними ризиками сучасного аутсорсингу міжнародних освітніх проектів є можливі розбіжності між партнерами, конфлікт інтересів, різнорівневий підхід в ідентифікації кваліфікації професорсько-викладацького складу, супутні організаційні проблеми, тощо;
- визначення терміну «освітня послуга», яка в умовах глобалізації виступає специфічною формою соціально-економічної діяльності, з метою формування стандартизованої системи знань, умінь, навичок, а також моральних цінностей тих, хто навчається, з формуванням у них вихідних професійних компетенцій, що забезпечують достатній рівень конкурентоспроможності випускників на національних і міжнародних ринках праці.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання пропозицій автора щодо створення механізмів міжнародної диверсифікації вітчизняного ринку та стратегій виходу провідних університетів України на європейський ринок освітніх послуг.
Наукові результати дисертації щодо розробки механізмів диверсифікації освітніх ринків було використано Департаментом вищої освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (довідка № 4.1 -23/1078 від 18.04.11), отримані здобувачем дані щодо ієрархічних систем і національного та міжнародного регулювання освітньої діяльності ВНЗ застосовані при розробці прогнозів Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти МОНМС (довідка № 1.4/18 – 1174 від 19.04.11). Матеріали дослідження використовуються також у навчальному процесі ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» (довідка від 20.04.2011) при викладанні дисциплін «міжнародна торгівля», «міжнародний маркетинг» студентам факультету міжнародної економіки і менеджменту.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеним, самостійно виконаним дослідженням. Отримані в ній наукові результати, висновки та рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і теоретичні висновки дисертації обговорювались на 7 міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях та круглих столах: «Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади» (24 листопада 2009 р., м. Полтава) «Національні економічні стратегії розвитку в глобальному середовищі» (21-23 квітня 2010 р., м. Київ), «Пріоритети нової економіки знань в ХХІ сторіччі» (12-14 травня 2010 р., м. Ялта), «Транскордонне співробітництво як важлива складова євроінтеграційних процесів України» (6-7 травня 2010 р., м. Чернівці), «Шляхи реформування української економіки для отримання конкурентних переваг в посткризових умовах» (20 травня 2010 р., м. Київ), «Модернізація задля соціально-економічного єднання» (23-24 вересня 2010 р., м. Жешов, Польща), «Україна на шляху до європейської соціальної держави» (26 травня 2011 р., Фонд Еберта, м. Київ).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 4,1 друк. арк., з них 1 – колективна монографія, 7 – у наукових фахових виданнях та 2 публікації в інших виданнях.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення наукового завдання, що полягає у розкритті економічної сутності, особливостей та чинників формування глобального ринку освітніх послуг в процесі створення нових форм міжнародної кооперації університетів.
Результати проведеного дослідження дають можливість сформувати висновки теоретичного та практичного спрямування:
1. Перехід більшості країн-лідерів до неоліберальної моделі розвитку значною мірою загострив суперечності на глобальному ринку освітніх послуг, насамперед тих, які надають ВНЗ. Повернення від парадигми “Homo sociologicus” до “Homo economicus” створює у світовій методологічній науці своєрідний вакуум постіндустріального розвитку, в якому суттєво зростає якість та обсяги міграції людського капіталу, гіперлокалізації інтелекту, фінансових ресурсів, посилення прикладної спрямованості досліджень в провідних університетах світу, глибокі коопераційні зв’язки яких з ТНК та ТНБ стають дедалі очевиднішими і відображають суть академічного глобалізму, основними рисами чого є наступні: переважно комерційний характер діяльності ВНЗ; значна концентрація наукового потенціалу насамперед у дослідницьких університетах; висока академічна мобільність викладачів та студентів; розширення співробітництва з підприємницькими структурами; посилена конкуренція університетів за талановитих студентів та креативних викладачів; диверсифікація форм отримання освіти та поступовий перехід певної її частини на віртуальний рівень; державна підтримка окремих освітніх програм; загострення рейтингового протистояння між провідними ВНЗ; посилення автономізації університетів та можливого банкрутства певної частини з них.
2. Вища освіта пройшла доволі складний та багато у чому суперечливий шлях свого розвитку, який можна визначити як її еволюцію, та спираючись на принципи: соціально-економічної детермінованості; оптимізованих систем, компаративного аналізу, акумуляції капіталу, часових переваг, зростання чисельності населення; конвергентно-дивергентних тенденцій домінування форм та емпіричного дослідження величини попиту та пропозиції на освітні послуги, можна виокремити такі етапи розвитку ВНЗ: зародження вільного ціноутворення, що характеризувався ринковими підходами до формування цін на освітні послуги; соціалізації освіти – зростання мережі ВНЗ, шкіл, розширення доступності до вищої освіти; конвергентно-дивергентний – зростання автономізації західних університетів; трансформаційний – стандартизація змісту та методів навчання, розширення прав ВНЗ, використання маркетингових підходів при розробці університетських стратегій розвитку; академічного глобалізму, який передбачає швидкий розвиток експорту знань, віртуалізацію освітнього процесу, глибоку міжнародну кооперацію провідних вищих навчальних закладів.
3. Посилення глобалізації світового господарства та розвиток так званого академічного капіталізму суттєво вплинули на модель та структуру управління сучасними ВНЗ, які виявилися не тільки готовими до подальшої автономізації своєї діяльності, але й пішли значно далі, створивши світові (мегаконтинентальні) освітні альянси, найбільш стійку та престижну на цей час форму секторальної інтернаціоналізації вищої освіти. Як наслідок таких процесів у світі склалися декілька основних ринків освітніх послуг, які мають чітку географічну орієнтацію: північноамериканський, японський, китайський, європейський, пострадянський, а також ринок країн, що розвиваються. Вони різняться між собою за якістю послуг, що надаються, та ціною на них, участю держави у процесі управління ВНЗ, а також престижністю та брендовістю. Найбільш ефективними на цей час виявилися реформи в країнах Північної Європи, вища освіта в яких за рівнем конкурентоспроможності не має собі рівних в світі. Разом з тим вищі навчальні заклади у скандинавських країнах переважно належать до державного сектору, а відтак їх діяльність значною мірою регулюється з боку уряду. Для освітніх ринків цих країн це означало посилення залежності від державного бюджету, а відтак попит та пропозиція на освітні послуги в них є регламентованими, хоча самоорганізація ВНЗ та їх автономний статус продовжують залишатися непорушними, що у свою чергу стимулює поглиблення міжнародної кооперації у цій сфері.
4. Якість освітніх послуг, що створюється в університетах у сучасних умовах, визначається швидкою конвергенцією навчальних та освітніх систем управління освітою, запровадженням новітніх освітніх технологій, імплементацією в національне законодавство міжнародних стандартів якості, гіперлокалізації ВНЗ внаслідок їхнього злиття та поглинання, моніторингу результатів навчання, аутсорсингу освітніх послуг. Ідентифікація цих процесів в умовах глобалізації є надзвичайно важливою, а отримані внаслідок цього результати нерідко виконують роль потужної реклами, а відтак запровадження перших університетських рейтингів визначило характер глобального попиту на ті освітні послуги, що створювались у ВНЗ. Тим не менше такі оцінювання носять в окремих випадках суб’єктивний характер, який багато у чому був зумовлений селектуванням лише окремих індикаторів, які не враховували галузевої специфіки профільних університетів, насамперед економічних. Важливою для оцінки конкурентоспроможності ВНЗ є система показників, в основі якої лежать соціально-економічні підходи, що включають первинну заробітну плату випускників, їхнє працевлаштування впродовж трьох місяців після завершення навчання, освітню диверсифікацію, рівень мобільності викладачів та студентів тощо. Мобільність студентів суттєво впливає на структуру міжнародних освітніх ринків, де лідируючі позиції щодо залучення іноземних абітурієнтів на програми вищого рівня належать постіндустріальним країнам з домінуванням США (21 %), що свідчить про переважну орієнтацію їхніх стратегій на розбудову економіки знань.
5. У глобальній соціально-економічній моделі розвитку постіндустріальних держав національна система освіти позиціонується як складна поліструктурна галузь, в якій чітко прослідковується ієрархічність, наступність початкової, середньої та вищої ланок та зумовлена цим комерційність, яку визначають як об’єктивні чинники (приведені витрати), так і суб’єктивні (наявність світового бренду, ефективна реклама тощо). Характер та форми державного регулювання в освітній галузі (стандартизація, ліцензування, контроль за цінами, державна підтримка селективних освітніх програм), а також загострення конкуренції на ринках освітніх послуг створюють доволі складний феномен консолідації національних та міжнародних ринків, який характеризують: висока динамічність, вразливість від впливу дій уряду, швидка зміна кон’юнктури, постійно зростаюча технологічність, посилення зв’язків з виробництвом та сервісними сферами. Вітчизняний освітній комплекс не займає високі позиції на міжнародному ринку освітніх послуг, а його соціально-економічний потенціал ще й досі залишається таким, що не повністю нереалізований через недостатньо конкурентну матеріально-технічну базу ВНЗ, відсутність білатеральних угод із закордонними університетами найбільш розвинутих держав світу щодо взаємного визнання дипломів, малоефективну рекламну кампанію та агітаційні акції задля залучення потенційних студентів з інших держав на навчання в Україну.
6. В основу визначення суті міжнародної диверсифікації вітчизняного ринку освітніх послуг має бути покладена система селектування переваг, що включає в себе мотиваторів (успіх, визнання, роботу, просування, зростання) та внутрішніх чинників (політика ВНЗ та керування, нагляд, відносини з колегами, умови праці, зарплата, особисте життя, статус, охорона), в основі чого лежить домінуюча на цей час концепція ІВЗ (існування-відношення-зростання). Створення сучасного механізму експорту освітніх послуг України передбачає: формування алгоритму, що включає сегментацію освітніх ринків, оцінювання переваг та недоліків національної освітньої системи, селектування переваг конкретного університету, організацію експортної моделі ВНЗ та продаж освітніх послуг. Стримуючими чинниками розвитку сучасного ринку є зниження державного фінансування, зростання плати за навчання та можливе банкрутство (чи реструктуризація) ВНЗ. Зашкодити негативним наслідкам допоможе формування нових видів кооперації в освіті, зокрема консорціумів. В умовах швидкої диверсифікації освітнього бізнесу в світі додатковими джерелами отримання прибутку для вітчизняних ВНЗ може вважатися пакетний продаж: методичних матеріалів, освітніх інноваційних технологій, результатів наукової діяльності та конкурентоспроможних методик дослідження. Інституційною формою просування освітніх послуг на міжнародні ринки могла б стати Українська агенція з експорту освітніх послуг.
7. Модель виведення ВНЗ країни на міжнародний освітній ринок являє собою комплекс організаційно-економічних заходів, механізмів та інструментів, скерованих на дослідження, вихід, закріплення і посилення на тих чи інших його сегментах своїх позицій, що дозволяє ефективніше використовувати порівняльні переваги вітчизняної освітньої системи, підвищувати її конкурентоспроможність, синергетичний ефект чого в умовах глобалізації, що посилюється, може значно збільшити переваги від гіперлокалізації університетської діяльності. Серед можливих моделей виведення українських освітніх послуг на конкурентний європейський ринок надзвичайно важливого значення набувають три з них: по-перше, класична, яка характеризується рекламною кампанією, формалізацією оцінювання рівня викладацького складу, високим ступенем регульованості цін на освітні послуги, застарілою матеріальною базою та домінуванням адміністративних рішень; по-друге, концентрична, яка, на відміну від першої, надає університету значно більше прав, зокрема щодо можливості створення міжнародних агенцій експорту освітніх послуг, високий ступінь гнучкості на секторальних ринках, що стає можливим за умов використання результатів маркетингових досліджень; по-третє, аутсорсингова, яка веде до створення міжнародних консорціумів, що передбачають розроблення альтернативних форм виходу на міжнародні ринки, проведення вільної рекламної кампанії, що базується на аналізі рейтингів, дослідженні іміджу ВНЗ, максимізації прибутків та розвитку конкурентоспроможної матеріально-технічної бази. Для України найбільш доцільним був би перехід від класичної моделі до концентричної у середньостроковій перспективі та до аутсорсингової у довгостроковій.