РОЗВИТОК ТРУДОВИХ ВІДНОСИН І ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ В УКРАЇНІ (1917-1929 рр.)

brief description

ЗМІСТ.
Стор.
Вступ………………………………………………………………………………3
Розділ 1. Стан наукової розробки та характеристика використаних джерел……………..……………………………………………………………..10
Розділ 2. Становлення і розвиток вітчизняного трудового законодавства …33
2.1 Зародження і розвиток законодавства про працю в Україні…..…………33
2.2 Утворення органів по регулюванню трудових відносин в Україні ..……60
Розділ 3. Зміни в основних напрямках розвитку і впровадження законодавства про працю в період непу……………………………………….87
3.1 Подальший розвиток трудового законодавства та органів по його впровадженню у зв’язку з переходом до непу………………………………..87
3.2 Впровадження нового трудового законодавства на державних підприємствах………………………………………………………………….112
3.3 Застосування законодавства про працю на приватних підприємствах………………………………………………………………….141
Висновки……………………………………………………………………….166
Примітки……………………………………………………………………….173
Список використаних джерел і літератури…………………………………..194
Додатки…………………………………………………………………………219

ВСТУП.

Актуальність теми дослідження. Сьогодні, у період розбудови незалежної правової держави, історичне минуле, правова спадщина українського народу відіграють особливо важливу роль. Велике значення, зокрема, набуває дослідження історії трудового права України.
Розгортання процесів приватизації створює принципово нові стосунки між роботодавцями і трудящими, вимагає напрацювання нових форм співпраці з метою уникнення небажаних конфліктів, щоб реалізувати в нашій державі привабливі гасла суспільної солідарності і соціального партнерства. Надзвичайно болюча проблема безробіття. Вона сьогодні має планетарний характер. Гостро постали питання охорони праці, виробничого травматизму і профзахворювань. Про те, як важко приймати нове трудове законодавство, свідчить вже досвід законотворчої роботи в незалежній Україні.
Цікавим, важливим і повчальним є вивчення та узагальнення досвіду розробки і застосування законодавства про працю й діяльності органів щодо регулювання трудових відносин у 1917-1929 рр. в Україні. Цей період багато в чому нагадує сучасні реалії в нашій країні. Тому він привертає увагу не тільки правознавців, але й політологів, економістів, соціологів, психологів.
Це закономірно, оскільки велика кількість проблем становлення, розвитку і застосування трудового права перекликається з сучасним часом, коли в нашій державі відбувається певне зростання соціальної напруженості.
Варто зауважити, що окремі аспекти досліджуваної проблеми були предметом вивчення окремими вітчизняними юристами та істориками, але комплексного дослідження так і не було створено.
Тому актуальним і важливим як в науковому, так і практичному відношенні є дослідження основних напрямків становлення та розвитку вітчизняного законодавства про працю в 1917-1929 рр., позитивного досвіду його застосування на підприємствах і виробництвах як державного, так і приватного секторів економіки. Викликає значну зацікавленість вивчення взаємодії спеціально створених у цей час державних органів по регулюванню трудових відносин, а також судів, органів юстиції та професійних спілок з роботодавцями, їх спільної участі в розробці та впровадженні трудового законодавства, боротьбі з його порушеннями.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року та Постанові Кабінету Міністрів від 24 грудня 2001 р. №1716 “Про затвердження переліку державних і науково-технічних програм з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки на 2002-2006 рр.”, її складової наукової програми “Розбудова державності” та науково-дослідної програми кафедри історико-правових дисциплін Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.
Об’єктом дослідження є трудові відносини, що склалися в 1917-1929 рр. в промисловості України.
Предмет дослідження – законодавче регулювання трудових відносин та його організаційне забезпечення.
Мета і наукові задачі дослідження визначені з врахуванням актуальності і практичного значення теми. Виходячи з цього, головною метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження основних напрямків становлення та розвитку вітчизняного трудового законодавства і його практичного застосування на державних і приватних підприємствах України в 1917-1929 рр. Мета дослідження обумовила такі основні наукові конкретно-дослідницькі задачі:
 з’ясувати вплив трудового права провідних, промислово розвинених країн світу та Російської імперії на процес становлення вітчизняного законодавства про працю;
 на підставі проведеного аналізу, з сучасних позицій розкрити процес створення вітчизняного трудового законодавства після проголошення України незалежною державою у 1918 р., під час громадянської війни та в період впровадження нової економічної політики;
 вивчити діяльність урядів УНР, Української держави гетьмана П. Скоропадського та УСРР щодо створення спеціальних державних органів по регулюванню трудових відносин;
 простежити взаємозв’язок між розвитком трудових відносин та законодавством про працю УНР періоду Центральної Ради і Директорії, Української держави та УСРР в 1917-1929 рр.
 розкрити особливості та співвідношення об’єктивних та суб’єктивних чинників у розвитку трудового законодавства і його застосування на державних та приватних підприємствах;
 розробити й сформулювати рекомендації, які випливають з досвіду розвитку та впровадження законодавства про працю і діяльності органів по регулюванню трудових відносин у досліджуваний автором період для нашого часу.
Методологічна база роботи поєднує в собі загальні та спеціальні методи наукового дослідження. Теоретико-методологічною основою проведення дослідження стали вивірені часом та визнані науковцями різних правових шкіл принципи об’єктивності, орієнтації на загальнолюдські цивілізаційні цінності, історизму, що дало можливість найбільш повно і всебічно зрозуміти складні процеси розвитку трудових відносин у досліджуваний період.
Автор використовував у процесі дослідження теми загальні методи – історичний та логічний. Щодо спеціально-наукових методів, то основне застосування знайшли порівняльний і історико-порівняльний, що дало можливість підійти до вивчення й дослідження теми, аналізу її найбільш важливих проблем з позицій не статики, а динаміки, вивчити взаємозв’язки фактів і подій в усіх їх проявах і багатогранності. Дослідження мети і причин створення державних органів по регулюванню трудових відносин, змін у їх діяльності обумовило використання структурно-функціонального методу. Автором широко використовувались методи статистичного і соціологічного аналізу зібраних матеріалів. Це дозволило вивчити вплив різних соціальних процесів в Україні на створення законодавства про працю, проаналізувати результати його застосування як на державних, так і приватних підприємствах. Останнє вимагало формування широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечила необхідну репрезентативність його висновків. Формально-юридичний метод став підгрунтям для аналізу найбільш важливих законодавчих й інших нормативних актів, що були прийняті у досліджуваний період, зокрема, стосовно їх відповідності рівню тодішньої законотворчої техніки. Вивчення законодавчих новел, які постійно вносились у законодавство про працю, вимагало використання також системного, історико-генетичного, граматичного методів.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній науці наскрізним комплексним історико-правовим дослідженням процесу становлення і розвитку трудового законодавства у 1917-1929 рр., його втілення в життя, особливостей застосування в умовах громадянської війни та “воєнного комунізму”, а потім – за товарно-ринкових відносин періоду непу. При цьому автор спирався на архівно-документальні джерела та матеріали періодичного друку, переважна більшість яких вперше залучається до наукового обігу.
У результаті дослідження отримані нові положення, основними з яких є наступні:
1. Вперше здійснено комплексний історіографічний аналіз наукової літератури за темою обраного дослідження і окреслено проблеми, що потребують подальшого вивчення.
2. Доведено, що становлення і розвиток вітчизняного законодавства відбувались під впливом трудового законодавства передових, промислово розвинутих країн світу, з використанням законодавства Російської імперії, а в УСРР – Радянської Росії. Встановлено, що це законодавство у досліджуваний період відповідало світовому рівню розвитку.
3. Встановлено місце, роль і значення створення й діяльності органів по регулюванню трудових відносин в УНР, Українській державі П. Скоропадського і УСРР, зроблено порівняльний аналіз їх здобутків і невирішених проблем. Доведено, що недооцінка проблем розвитку цих органів було одним із чинників падіння урядів УНР і гетьманату Скоропадського. І навпаки, велика увага, яка приділялась їх діяльності в УСРР, сприяла утвердженню і зміцненню Радянської влади.
4. Детально показано, що організаційний розвиток системи органів в сфері праці в УСРР був складним, суперечливим і сповненим вад; структура невиправдано часто зазнавала змін, котрі, як правило, не відбивались позитивно на їх роботі. Разом з тим, на початку 1920-х рр., швидко і успішно, в короткий період у республіці була проведена велика робота щодо зміцнення органів праці всіх ланок, покращений якісний склад їх працівників. Новим явищем стало залучення до цієї діяльності органів юстиції та щойно створених органів прокуратури.
5. Вперше комплексно досліджено процес створення в 1917-1929 рр. в Україні трудового законодавства, проаналізовано найбільш важливі законодавчі й інші нормативні акти, що були прийняті в цей період. В результаті зроблені висновки щодо відповідності законодавства про працю в Україні тодішній світовій і вітчизняній законотворчій техніці.
6. Подальшого розвитку дістав аналіз форм і методів застосування трудового законодавства на державних підприємствах під час проведення політики “воєнного комунізму” і переходу до товарно-ринкових відносин у період впровадження непу, встановлені особливості цього процесу.
7. Вперше розглянуто питання, пов’язані з впровадженням законодавства про працю на підприємствах і виробництвах приватного сектора в період нової економічної політики. Доведено, що більш жорстка вимогливість стосовно цензових приватних підприємств з питань дотримання норм трудового законодавства зумовила краще становище трудящих в порівнянні з працівниками підприємств державного сектору.
8. Показано, що ідейно-політичний вплив більшовицької партії, класовий характер економічної політики стали негативним чинником розвитку трудових відносин та законодавства про працю в УСРР; перехід до витіснення капіталістичних елементів, згортання ринку завдали суттєвого удару по Наркомату праці та його місцевих органах та профспілках, знизили суспільне значення їх роботи, примітивізували організацію та правові основи діяльності.
У дисертації знайшли своє відображення й інші недостатньо висвітлені в літературі проблеми або ті, що не стали предметом уваги науковців, які досліджували цю тему. Науковою новизною характеризуються і рекомендації автора. Автор переконаний у необхідності підвищити роль Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці, який повинен не тільки розробляти законодавчі акти, але й контролювати їх виконання шляхом співпраці з Міністерством праці та соціальної політики та профспілками. З огляду на позитивний досвід 20-х років, було б доцільним створити в областях і районах місцеві органи Міністерства праці та соціальної політики України, які б не входили до складу місцевих адміністрацій. Це б дало можливість більш ефективного й незалежного контролю дотримання законодавства про працю на підприємствах усіх форм власності.
Практичне значення роботи можна окреслити трьома головними аспектами:
 дисертаційне дослідження буде сприяти подальшому розширенню і поглибленню наукових пошуків у вивченні її багатьох важливих проблем;
 матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці та викладанні навчальних курсів: “Історія держави та права України”, “Трудове право України”, вітчизняної історії та економіки й інших;
 наукові рекомендації можуть бути корисними для відповідних державних органів та профспілок з метою покращення і активізації їх діяльності по захисту трудових та соціальних прав трудящих на державних підприємствах і інших форм власності; а також для більш успішного і швидшого подолання негативних наслідків переходу до товарно-ринкових відносин.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження пройшли апробацію на кафедрі історико-правових дисциплін Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, доповідались на науково-практичних конференціях: “Економічна стратегія розвитку торгівлі та послуг в умовах ринкових реформ” (Харків, 17 травня 2001 р.), “ХІХ Краєзнавча конференція молодих вчених” (Харків, 14 грудня 2001 р.), Першій обласній конференції молодих науковців “Тобі, Харківщино, пошук молодих” (Харків, 19-20 березня 2002 р.), ХХ Краєзнавчій конференції молодих вчених “Слобожанщина на межі культур” (13 грудня 2002 р.); міжнародних конференціях: “Аграрні реформи в Україні: теорія, історія, політика, інформація” (Харків, 19-20 квітня 2001 р.), IV Науково-практичній конференції “Дистанційна освіта: правове та інформаційне забезпечення” (Бєлгород, 20-21 червня 2001 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції “Дистанційна освіта: досвід і перспективи” (Бєлгород, 16-17 жовтня 2001 р.), ІІ Міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 26 лютого 2002 р.), “Актуальні проблеми реформування правової системи РФ” (Бєлгород, 25-26 квітня 2002 р.), ІІ Міжнародній конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні”(Одеса, 24-26 травня 2002 р.).
Публікації. Основні наукові результати дисертації знайшли відображення у 19 наукових працях, у тому числі, двох підручниках з історії України. Самостійно, без співавторів надруковано 16 публікацій, в тому числі, сім у міжнародних виданнях, п’ять статей у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.
Структура дисертації. Об’єкт, мета та науково-дослідницькі завдання, поставлені автором, визначили структуру дисертації. Вона побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається з вступу, трьох розділів, п’яти підрозділів, висновків, списку посилань, списку використаних джерел і літератури та додатків. Повний обсяг дисертації становить 225 сторінок машинопису, з них основний текст 172 стор. Список використаних джерел і літератури нараховує 364 найменування.

bibliography

ВИСНОВКИ.

Результати проведеного дослідження свідчать, що період з 1917 по 1929 рр. в розвитку вітчизняного законодавства займає важливе місце.
Узагальнимо основні особливості розвитку законодавства про працю в цей період. В розвитку трудового законодавства того часу чітко можна виділити три періоди.
Перший охоплює 1917-1918 рр., коли в нього внесли великий вклад всі українські уряди, які діяли в цей час. Законодавство про працю розвивалось в напрямку збагачення й розширення свого змісту. Законодавчі акти про працю, що приймаються в той час, охоплюють все нові аспекти трудових відносин.
Однак з початку 1919 р. в розвитку трудового законодавства розпочинається новий період. Це пов’язано з тим, що радянська влада утверджується на більшій території України. І тепер вже в УСРР починає домінувати радянське трудове законодавство. Одночасно в країні також вводиться політика “воєнного комунізму”. В регулюванні трудових відносин у цей час в УСРР слідом за РСФРР з’являється все більше елементів примусового характеру. Починає здійснюватись принцип впровадження загальної трудової повинності. Радянська держава відмовляється від багатьох норм декларованого й прийнятого нею трудового законодавства. Наприклад, вводяться обов’язкові понаднормові роботи, скорочується кількість святкових днів і днів відпочинку, відміняються щорічні відпустки та інше.
Третій період розвитку законодавства про працю охоплює період переходу і впровадження нової економічної політики (1921-1929 рр.). В цей час в Україні був вперше прийнятий КЗпП УСРР 1922 р. Він як і інші законодавчі акти, запроваджені в цей період в різних галузях права, допускав в обмежених рамках як державну, так і приватну власність. Багатоукладність економіки привела до необхідності прийняття також низки законодавчих і нормативних актів, які регулювали умови праці окремих категорій трудящих.
Підводячи підсумки вивчення нами розвитку вітчизняного трудового законодавства у 1917-1929 рр. можна зробити наступні висновки.
Власне, законодавство про працю в Україні виникає з проголошенням ІІІ Універсалу Центральної Ради. Як відомо у відповідності з ним була утворена Українська Народна Республіка. З проголошенням УНР Україна отримала таку важливу ознаку державності, як право видавати закони, які стали обов’язковими на території держави. Уряди Центральної Ради, Української держави гетьмана П. Скоропадського і Директорії УНР розпочали активну розробку законодавства про працю. Паралельно таку ж активну роботу в цій галузі права проводили уряди УСРР.
При розробці українського законодавства про працю активно використовувались досягнення в розвитку трудового права провідних в промисловому відношенні країн світу та дореволюційної Росії. Проголосивши революційні перетворення в галузі трудових відносин українські уряди на практиці не наважилися приступити до їх здійснення, за що виступали прибічники парламентської демократії. Вбачаючи згубність для України політики орієнтації на один робітничий клас, лідери УНР намагалися спрямувати суспільний розвиток у реформістське русло, тобто фактично реалізувати ліберальну доктрину.
Соціально-економічна політика всіх українських урядів носила переважно декларативний характер. Незважаючи на окремі конкретні кроки у проведенні цієї політики, вони не змогли вирішити такі глобальні питання, як організація роботи промислових підприємств, їх фінансування, забезпечення сировиною, а фабрично-заводських колективів – продуктами харчування, запровадити робітничий контроль над виробництвом, через що переважна частина трудящих і особливо робітництва України ставилась до них критично.
Законодавча і практична діяльність українських урядів, коли закони іноді приймались поспіхом і без належної підготовки, захищаючи інтереси робітничого класу, ігноруючи при цьому інтереси промисловості, або, навпаки, висуваючи на перше місце інтереси підприємців, створювала таку обстановку, яка вела до загострення суспільних антагонізмів. Це приводило до падіння їх авторитету серед широких верств трудящих і зрештою до втрати ними влади.
Водночас соціальна програма більшовиків, які обіцяли задовольнити потреби широких мас у соціальній справедливості, незважаючи на свою утопічність, оскільки вона була необгрунтованою, не відповідала економічним можливостям держави, викликала довіру, у першу чергу, в широких верствах робітництва і за умови пропагування, навіть, окремих конкретних справ давала їм велику кількість прихильників.
Однією з таких конкретних справ більшовицької партії стала розробка законодавства про працю. В короткий період ними була прийнята велика кількість законодавчих актів в галузі трудових відносин, в тому числі і Кодекс законів про працю 1918 р. Більшовицьке трудове законодавство багато в чому носило декларативний характер. По суті це були тільки наміри про впровадження в життя багатьох норм трудового права найбільш розвинутих країн Європи і США. Однак, воно допомогло вирішити їх прагматичну мету завоювати прихильність широких верств суспільства не тільки в РСФРР, а й в інших радянських республіках, включаючи й Україну.
Результатом цього стало утвердження Радянської влади не тільки в Росії, а й в Україні та в інших національних регіонах. Причому, коли виникали труднощі з впровадженням в життя прийнятих по ініціативі більшовицької партії вищими представницькими і виконавчими органами радянських республік законів в галузі праці, то вони просто ігнорувались. Це ще одне підтвердження популізму й демагогії в політиці і діяльності партії більшовиків.
Новим в розвитку трудових відносин, до речі вперше у світі, було те, що спочатку Тимчасовим урядом, а після проголошення незалежності в Українській державі, пізніше в УСРР були утворені спеціальні органи по впровадженню в життя норм законодавства про працю. Ними в Україні були Міністерства праці, які утворювались і діяли в складі всіх українських урядів. В УСРР ці функції і завдання виконував Народний комісаріат праці. На місцях в УНР спочатку діяли органи колишніх царського та Тимчасового урядів: фабричні інспекції, біржі праці, примирюючі камери й ін. В УСРР всі ці інституції були ліквідовані, а замість них були створені відділи праці, що організовувались при Радах, пізніше при виконкомах, та місцеві комісаріати праці.
В регулюванні трудових відносин швидко зростає роль найбільш масових організацій трудящих – професійних спілок. Важливість впливу і ролі профспілок на соціально-економічну політику, особливо в регулюванні трудових відносин між трудящими, в першу чергу, робітниками й підприємцями-роботодавцями, розуміли всі українські уряди. Вони застосовували найрізноманітніші методи: від загравання з профспілками, фінансової та іншої підтримки до репресій і гоніння. Більшовики, розуміючи важливість впливу на профспілки, розпочали активний наступ на їх незалежність з метою “одержавлення”. Процес цей розпочався у 1917-1920 рр. і завершився вже у 20-ті роки. Профспілки повністю були підпорядковані партійним і державним органам Радянської держави.
Зміни у трудовому законодавстві, що відбулись в УСРР в період непу, привели до значних досягнень у діяльності органів по регулюванню трудових відносин. В короткий період в республіці була проведена велика робота по зміцненню органів праці всіх рівнів, підвищенню кваліфікації їх працівників. Це значно покращило їх діяльність по регулюванню трудових відносин і впровадженню нового трудового законодавства в життя. Як і раніше органи праці спирались на допомогу трудових колективів, громадських організацій, в першу чергу, профспілок. Особливо це стосується підприємств приватного сектору. На відміну від державних підприємств, де профспілки повинні були основну увагу в своїй діяльності приділяти організації виробництва, надавати допомогу в цьому відповідним державним органам, адміністраціям фабрик і заводів, на приватних вони вирішували принципово інші завдання.
Головним серед них була організація трудового та соціального захисту працюючих в приватному секторі економіки.
Новим в роки нової економічної політики стало залучення до цієї діяльності судів, органів юстиції та створення в республіці прокуратури.
В цілому, завдяки діяльності всіх органів і організацій, що приймали участь в регулюванні трудових відносин в УСРР, впровадження і застосування законодавства про працю на промислових підприємствах незалежно від того були вони державними чи приватними, як свідчать зібрані матеріали, відбувалось досить успішно.
Результати проведеного дослідження, на думку автора, мають не тільки науково-пізнавальний характер. Вони набувають особливого значення сьогодні, коли в нашій державі відбуваються процеси глибокого реформування економіки. Ведеться велика робота по перетворенню державної економіки в багатоукладну, приділяється значна увага розвитку всіх форм приватного підприємництва. В цих умовах підвищується роль законодавства про працю в регулюванні трудових відносин між роботодавцями і трудящими, в зменшенні соціального антагонізму між ними.
Це дозволяє нам висловити окремі свої міркування, пропозиції і рекомендації відносно можливих заходів по пом’якшенню тієї соціальної напруженості, що існує сьогодні в Україні.
1. Соціально-економічна політика всіх існуючих у 1917-1920 рр. українських урядів була малоефективною. Історія не простила українській революції того, що її повело дещо в бік від проголошених ідеалів, коли не вдалося запровадити великі принципи національного та соціального визволення до української реальності і визначити, який тип людей, здатних відродити українську державність, згодом визвав до життя нових борців за волю України, які відштовхнулися від доктрини інтегрального націоналізму Д. Донцова, що не бачив жодної різниці у соціальній структурі суспільства, а замість авангардної ролі робітництва виводив в абсолют націю.
2. Останнім часом в Україні значна увага приділяється формуванню більш справедливої соціально-економічної політики, підвищенню життєвого рівня широких верств малозабезпечених громадян України. По ініціативі президента і уряду України Верховною Радою прийнята низка законодавчих актів по регулюванню трудових відносин при переході до ринкової економіки. Однак, ця робота далека від завершення. Використовуючи позитивний досвід вітчизняного трудового законодавства, в тому числі і вивчаємого періоду, більш активну роботу у створенні нового трудового законодавства, яке відповідало б міжнародним і європейським стандартам і реаліям сучасної Української держави, повинні проводити Комітет Верховної Ради з питань соціальної політики та праці й Міністерство праці та соціальної політики України. Вони могли б організувати проведення конкурсу на створення проектів окремих законодавчо-правових актів в сфері регулювання трудових відносин.
3. Можливо, по аналогії з 20-ми роками ХХ ст. для підвищення ефективності в регулюванні трудових відносин треба було б створити в областях і районах місцеві органи Міністерства праці та соціальної політики, які б не входили в склад місцевих управлінських державних структур. Це надало б їм можливість більш ефективно здійснювати контроль за дотриманням на підприємствах всіх форм власності законодавства про працю.
4. На нашу думку, можна і потрібно за прикладом деяких європейських держав створити спеціальні трудові сесії судів загальної юрисдикції. Вони більш кваліфіковано могли б розглядати індивідуальні та колективні трудові спори. При цьому судді, спеціалізуючись на цих справах, отримали б досвід їх професійного і більш об’єктивного та справедливого вирішення. Рішення цих судів можна було б широко використовувати в юридичній практиці по вирішенню таких справ.
5. Розвиток приватного підприємництва всіх форм викликає нагальну потребу в підвищенні ролі профспілок, охопленню їх діяльністю всіх підприємств і виробництв. Враховуючи досвід їх діяльності в досліджуваний період, треба провести в наш час їх повну деполітизацію і деідеологізацію. В своїй повсякденній роботі профспілки повинні керуватись тільки інтересами соціального захисту і покращення умов праці та життя всіх людей, які працюють по найму, а вони складають переважну більшість народу України.
6. Сьогодні однією з першорядних проблем для України на державному рівні є формування як у правлячої еліти, підприємців, так і трудящих такого менталітету, який передбачав би терпимість потенційних учасників соціальних конфліктів, коли зважено і твердо треба підходити до численних проблем, не давати конфліктам довго нагнітатися, щоб незадоволення ринуло через край, довівши справу до загальнодержавних страйків, цим самим кидаючи країну в економічний хаос, а то і в нову соціальну революцію.
7. Велику роботу треба провести по подоланню правового нігілізму громадян, роз’ясненню ситуації, що найшкідливішим для українського відродження є, як і в 1917 р., реалізація групових егоїстичних інтересів, які ведуть до перманентної боротьби в суспільстві, а це кінець кінцем дискредитує українську державу. Важливою проблемою є прогнозування конфліктів, а коли вони назріли, потрібно не заганяти їх вглиб, а вчасно сідати за стіл переговорів. Щоб зменшити соціальну напругу та не допустити в Україні великих соціальних конфліктів, на нашу думку, в новому Трудовому кодексі України на законодавчому рівні треба посилити відповідальність всіх роботодавців за ігнорування норм законодавства про працю.
На завершення зазначимо: не треба абсолютизувати демократичні перетворення в Україні і завуальовувати можливі потенційні соціальні конфлікти. Вивчення джерел їх живлення, механізму дій, якраз і спонукає нас кинути ретроспективний погляд на історичний досвід, вивчення якого є не лише цікавим, а й корисним як для України, так і для інших країн світового співтовариства, які зіткнулись або зіткнуться з подібними до наших проблемами. А історичне минуле вітчизняного трудового законодавства про працю, розглянуте в нашому дослідженні, аж ніяк не застаріло. Нове часто буває добре забутим старим, тому, як писав Уїнстон Черчилль, “чим далі назад звертаєш погляд, тим краще відкривається перед тобою майбутнє”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ.

1. Законодавчі та нормативно-правові акти.
1.1. Конституція УСРР від 14 березня 1919 р. // Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. – Т. 2. (лютий 1917 р. – 1996 р.). – К.: Ін Юре, 1997. – С. 140-145.
1.2. Конституція СРСР від 31 січня 1924 р. // Так само. – С. 229-244.
1.3. Конституція УСРР від 15 травня 1929 р. // Так само. – С. 273-287.
1.4. Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВР., 1996.–№30.–Ст. 141.
1.5. Кодекс законів про працю РСФРР від 10 грудня 1918 р.-М.,1920. – 48 с.
1.6. Кодекс законов о труде РСФСР от 30 октября 1922 года // Собрание узаконений и распоряжений Рабочего и крестьянского правительства РСФСР. – 1922. – № 70. – Ст. 903.
1.7. Кодекс законів про працю УСРР від 15 листопада 1922 р. – Х.: НКЮ УСРР. – 1929. – 48 с.
1.8. Кодекс законів про працю. Зі змінами й доповненнями до 15 бер. 1929 р. – Х.: Питання праці, 1929. – 120 с.
1.9. Кодекс законов о труде с постатейными разъяснениями. Практическое руководство. – М.: Гострудиздат, 1929. – 573 с.
1.10. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. // ВВР., 1971, додаток до №50. – Ст. 375.
1.11. Трудовой кодекс Российской Федерации от 30 декабря 2001 г. – М., 2002. – 271 с.
1.12. Закон України "Про оплату праці" від 24 бер.1995 р. // ВВР., 1995, №17. – Ст. 121.
1.13. Закон України "Про відпустки" від 15 лист. 1996 р. // ВВР., 1997, №2. – Ст. 4.
1.14. Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 бер. 1998 р. // ВВР., 1998, №34. – Ст. 227.
1.15. Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вер. 1999 р. // ВВР., 1999, №45. – Ст. 397.
1.16. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства РСФСР. – М., 1917 - 1922.
1.17. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства УССР. – Х., 1919 – 1929.
1.18. Сборник законоположений по труду, действующих на Украине, Ч. 2. – Х., 1919.
1.19. Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства СССР. – М., 1923-1932.
1.20. Сборник законоположений по труду, изданных на Украине в 1924 г. – Х., 1924. – 124 с.
1.21. Действующее законодательство о труде. Вып. 1. – М.: Вопросы труда, 1922. – 84с.
1.22. Действующее законодательство о труде Вып. 2. – М.: Вопросы труда, 1923. –290с.
1.23. Законодательство о труде в зарубежных странах. Вып. 1 / Под. ред. А.М. Стопани. – М. – Л.: Вопросы труда , 1922. – 112 с.
1.24. Иностранное законодательство по рабочему вопросу. Англия – С-Пб., 1905. – 42 с.
1.25. Хрестоматия по истории отечественного государства и права 1917 - 1991гг. / Под ред. О.И. Чистякова. - М.: Зерцало, 1997 – 592 с.
1.26. Хрестоматія з історії держави і права України у 2-х т. – Т. 2. – К.: Ін Юре, 1997. – С.140-287.
1.27. Хрестоматия по истории государства и права России: учебное пособие. – М.: Проспект, 1997. – 469 с.
1.28. Хрестоматия по истории всеобщего государства и права. В 2-х т. – М.: Юристъ, 2000.
1.29. Хрестоматия по основам советского законодательства. – М.: Политиздат, 1974. – 416 с.
2. Збірники документів та статистичних матеріалів.
2.1. Второй съезд профсоюзов Украины 3-8 ноября 1924 г. Стенограф. отчет – Х.: ВЦСПС, 1924. – 232 с.
2.2. Гриффин П., Могилевский М. Оплата труда по действующему законодательству. Практический справочник и комментарий. –М.,1928.–140 с.
2.3. Данилова Е. Кодекс законів про працю. Практичний коментар. – Х., 1929. – 304 с.
2.4. Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов в 4-х т. Т.1. (1917-1928).–М.:Госполитиздат,1957.– 879 с.
2.5. История Советской Конституции (в документах). 1917-1956. – М.: Госполитиздат, 1957. – 644 с.
2.6. Коллективный договор Донугля и Шахтинско-Донецкого окружного комитета союза Горнорабочих. – Х.: изд-во Донугля.,1926. – 80 с.
2.7. Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. В 2-х т. – Т.1. 1918-1941. – К.: Политиздат Украины, 1976. – 1062 с.
2.8. КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК КПСС. Изд. 9, доп. и испр. В 14 т. Т.2. – М.: Политиздат, 1983. – 326 с.
2.9. Кустарная и ремесленная промышленность национальных республик. Материалы к совещанию при ВСНХ СССР. – М.- Л.: ГИЗ, 1926. – 46 с.
2.10. Мелкая кустарная промышленность в СССР в 1925 г. – М., 1928.– 145 с.
2.11. Национализация промышленности в СССР. Сборник документов и материалов. М., 1954. – С.246.
2.12. Основы трудового законодательства Союза ССР и Союзных республик. Комментарий к действующему законодательству о труде / Под. ред. В.В. Шмидта. – М., 1929. – 819 с.
2.13. Отчет о деятельности Уполнаркомтруда и Всеукркомтруда за 1920 г. – 155 с.
2.14. Отчет Укрбюро ВЦСПС ко второму съезду профсоюзов Украины. – Х.: Украинский рабочий, 1923. – 186 с.
2.15. Отчёт Южбюро ВЦСПС ІІ Всеукраинской конференции профсоюзов. 20 янв. 1922. - Х.: Пролетарий, 1922. – 37 с.
2.16. Практика НКТ СССР и РСФСР по надзору за законностью коллективных договоров и примирительно-третейских органов. – М., 1928. – 188 с.
2.17. Промышленность и рабочий класс Украинской ССР в период восстановления народного хозяйства (Сборник документов). – К.: Политиздат Украины 1964. – 593 с.
2.18. Профсоюы СССР. Документы и материалы. В 4-х т. Т. 2. (октябрь 1917-1937 гг.). – М.: Профиздат, 1963. – С.347-370.
2.19. Резолюції Всеукраїнських з’їздів Рад. – Х.: Держвидав. України, 1932. – С. 1-170.
2.20. Финкельштейн А.М. Трудпрокуратура, трудсессии и трудинспекции. Систематический сборник законодательства, постановлений, инструкций, циркуляров и разъяснений НКТ, НКЮ, ГКК, Пленума Верховного Суда РСФСР и др. – М.: Вопросы труда, 1927. – 133 с.

Статистичні видання.
2.21. Материалы по статистике труда на Украине, вып.3. – Х., 1922 – 164 с.
2.22. Профсоюзы Украины в цифрах. Статистический справочник. – Х.: Пролетарий, 1927. – 117 с.
2.23. Труд в СССР. Статистический справочник за 1924-1925 гг. – М.: РИО ВЦСПС, 1926. – 222 с.
2.24. Труд и профсоюзы на Украине. Статистический справочник за 1921-1928 гг. – Х.: ЦСУ УССР, 1928. – 137 с.
2.25. Україна в цифрах. – Х.: ЦСУ УСРР, 1927. – 170 с.
3. Періодична преса.
Журнали:
3.1. Бюллетень ВЦСПС. – М., 1920-1921.
3.2. Бюллетень Центрального института труда при ВЦСПС.– М., 1921-1923.
3.3. Бюллетень Южбюро ВЦСПС. – Х., 1921.
3.4. Вестник профдвижения Украины: Орган ВУСПС. – Х., 1923-1929.
3.5. Вестник труда. – Орган ВЦСПС. – М., 1920-1923.
3.6. Вопросы труда: Ежемесячный орган Народного комиссариата труда СССР. – М., 1923-1929.
3.7. Вопросы труда на Украине: Орган Народного комиссариата труда УССР. – Х., 1925-1928.
3.8. Известия НКТ: Орган Народного комиссариата труда СССР. – М., 1922-1929.
3.9. Известия ЦК КП(б)У: Орган ЦК КП(б)У. – Х., 1922-1925.
3.10. История государства и права. – Ежемесячный орган юридического издательства Юристъ. – М., 2001.
3.11. Народное хозяйство Украины: Орган Украинского совета народного хозяйства. – Х., 1922-1926.
3.12. Питання праці: Орган Народного комісаріата праці УСРР. – Х., 1929.
3.13. Профессиональная жизнь: Орган ВЦСПС СССР. – М., 1921-1923.
3.14. Правовед: ежемесячный журнал для юристов и предпринимателей. – К, 1993.
3.15. Пролетарская мысль: Журнал политики, экономики и пролетарской общественности – Х.,1923.
3.16. Статистика труда: Орган НКТ РСФСР – М., 1918-1919.

Газети:
3.17. Беднота: Орган ЦК РКП(б). – М., 1921-1929.
3.18. Большевик: Орган ЦК КП(б)У. – К., 1919.
3.19. Вестник УНР: Орган ЦИК УССР. – Х, 1917 - 1918.
3.20. Вісті ВУЦВК: Орган Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів і Виконавчого комітету Київської Ради робітничих депутатів. – К, 1919.
3.21. Вісті Ради: Орган Полтавської Ради робітничих, воєнних та селянських депутатів. – Полтава, 1918.
3.22. Вісті: Орган Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів м. Лубни. – Лубни, 1919.
3.23. Вістник Ради Народних міністрів УНР. – К.-Житомир, 1918.
3.24. Всероссийская кочегарка: Орган Донецкого губкома КП(б)У и губисполкома ВСГ и Донугля. – Горловка, 1922.
3.25. Голос коммуниста: Орган Полтавского губернского и городского комитетов КП(б)У. – Полтава, 1919.
3.26. Голос пролетария: Орган Херсонского губернского и Одесского комитетов РСДРП. – Херсон, 1918.
3.27. Донецкий пролетарий: Орган Луганского комитета РСДРП. – Луганск, 1918.
3.28. Донецкий пролетарий: Орган областного комитета Донецкого и Криворожского бассейнов и Харьковского комитета РСДРП. – Донецк, 1917-1918.
3.29. Донецкий профессионалист: Орган Донецкого губернского Совета профсоюзов. – Донецк, 1922-1929.
3.30. Донецко-Криворожский коммунист: Орган Донецко-Криворожского областного комитета КП(б)У. – Донецк, 1919.
3.31. Звезда: Орган Екатеринославского комитета КП(б)У. – Екатеринослав, 1919.
3.32. Звезда: Орган Екатеринославского комитета РСДРП. – Екатеринослав, 1918.
3.33. Известия ЦК РКП(б): Орган ЦК РКП(б). – М., 1921-1929.
3.34. Известия Юга: Орган Харьковского Совета рабочих и солдатских депутатов и областного комитета Донецкого и Криворожского бассейнов. – Х., 1918.
3.35. Известия: Орган Временного Рабоче-крестьянского правительства УССР и Харьковского Совета рабочих депутатов. –Х., 1919-1920.
3.36. Известия: Орган исполнительного комитета Киевского Совета рабочих депутатов. – К., 1919.
3.37. Известия: Орган Одесского Совета рабочих депутатов и представителей армии и флота. – Одесса, 1918.
3.38. Київський комуніст: Орган Київського обласного комітета КП(б)У. – К., 1919.
3.39. Коммунист: Орган Центрального и Киевского городского комитетов КП(б)У. – К., 1919-1920.
3.40. Коммунист: Орган Центрального и Харьковского комитетов КП(б)У. – Х., 1919-1925.
3.41. Правда: Орган Центрального и Московского губернского комитетов РКП(б). – М., 1921-1929.
3.42. Пролетарская мысль: Орган Киевского Совета рабочих депутатов, областного Совета рабочих и солдатских депутатов, Центрального Совета профсоюзов и Центрального Совета фабзавкомов. – К., 1917.
3.43. Профдвижение: Орган Бюро Юга России ВЦСПС. – Одесса, 1919.
3.44. Профдвижение: Орган ВЦСПС. – М., 1919.
3.45. Рабочий путь: Орган Харьковского Совета рабочих и солдатских депутатов. – Х., 1917.
3.46. Рабочий химик: Орган Харківського губернского Совета профсоюзов хімічної промисловості. – Х.,1921.
3.47. Труд: Орган ВЦСПС СССР. – М.,1921-1929.
3.48. Харьковский пролетарий: Орган Харківського комітету КП(б)У. – Х., 1925-1926.
4.Архівні матеріали.

4.1 Центральний державний архів вищих органів державної влади та управління України (ЦДАВО України):
4.1.1.Ф.1. – Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет (ВУЦВК). Оп.2. Спр.740,1403,1483. Оп.20, Спр.1287,1350,1690.
4.1.2.Ф.2. – Рада Народних Комісарів УСРР (РНК УСРР). Оп.1. Спр.736. Оп.2. Спр.736,738. Оп.3. Спр.414,1172,3015.
4.1.3.Ф.8. – Наркомат юстиції УСРР.Оп.2. Спр.763,1300. Оп.3, Спр.1066,3015.
4.1.4.Ф.34. – Рада народного господарства УСРР (РНГ УСРР). Оп.4. Спр.1023. Оп.5. Спр.309. Оп.9. Спр.84.
4.1.5.Ф.2605. – Українська республіканська рада професійних спілок. Оп.1. Спр.676,1180,1206,1335.
4.1.6.Ф.2623. – Наркомат праці УСРР. Оп.1. Спр.9,12,15,19,26, 35,37,38,55,61,63,73,329,400,440,593,604,1209,1303,1478,1641,1656,2112,2115,2121,2172,2764,2772,2773,3103,3470.
4.2 Центральний державний архів громадських об’єднань України
(ЦДАГО України):
4.2.1.Ф.1. – ЦК КПУ. Оп.1. Спр.276,370. Оп.20.Спр.1287,1690,1752,1879,2036,2082,2083,2200,2276,2502,2503,2654,
2729, 2736,2737,2738, 2739,2743.
4.3 Державний архів Одеської області (ДАОО):
4.3.1.Ф.Р-805. – Губернський відділ профспілок робітників та службовців харчової та смакової промисловості. Оп.1. Спр.40,58,80,104.
4.4 Державний архів Харківської області (ДАХО):
4.4.1.Ф.Р.-1008. – Харківський губернський відділ профспілки робітників хімічної промисловості. Оп.1. Спр.17,18.
4.4.2. Ф.Р.-1010. – Харківський районний комітет профспілки "Металіст". Оп.1. Спр.54. Оп.4. Спр.1723,1783.
4.4.3. Ф.Р.-1023. – Харківський окружний відділ профспілок харчової промисловості. Оп.1. Спр.718.
4.4.4.Ф.1. – Харківський губком КП(б)У. Оп.1. Спр.768.

4.5 Державний архів Російської Федерації (ДАРФ):
4.5.1.Ф.5451. – ВЦРПС СРСР. Оп.6. Спр.240,327. Оп.9. Спр.267а,267б,280.

4.6 Російський державний архів економіки (РДАЕ):
4.6.1.Ф.3429. – ВРНГ СРСР. Оп.1, Спр.2861. Оп.3. Спр.6.
4.7 Російський державний архів соціально-політичної історії (РДАСПІ):
4.7.1.Ф.17. – ЦК КПРС. Оп.14. Спр.878. Оп.16. Спр.1408. Оп.68. Спр.175,377. Оп.69. Спр.576,594.
4.7.2.Ф.106. – Спілка робітників швейної промисловості. Оп.1. Спр.35.

5. Загальна та спеціальна література:
5.1. Авдеев П.Н. Новые законы о порядке разрешения трудовых конфликтов. – М.: ГИЗ, 1929. – 171 с.
5.2. Агоштон Разрешение конфликтов между трудом и капиталом в различных странах. – М.,1924. – 39с.
5.3. Александров Н.Г. Принципы советского трудового права – принципы подлинной свободы труда. – М.: Правда, 1949. – 23 с.
5.4. Александров Н.Г. Советское трудовое право.–М.:Госюриздат,1959.-407 с.
5.5. Александров Н.Г., Москаленко Г.К. Советское трудовое право. Учебник для юридических школ. – М.: Юрид. издат. 1947. – 368 с.
5.6. Алешкина Э.Н. Кодекс законов о труде РСФСР 1922 г. – Воронеж,1986. – 29 с.
5.7. Алуф А. Как построены профсоюзы в СССР. – М.: ГИЗ, 1927. – 46 с.
5.8. Алуф А. Профсоюзы и положение рабочего класса в СССР (1921-1925 гг.). – М.: ГИЗ, 1925. – 57 с.
5.9. Амп Пьер Труд на распутье. – Л.: Печатный двор, 1925. – 315 с.
5.10. Андрусишин Б.І. У пошуках соціальної рівноваги: нарис історії робітничої політики українських урядів революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. – К., 1995. – 191 с.
5.11. Аникст А. Этапы развития Народного комиссариата труда. – М.: Вопросы труда, 1923. – 32 с.
5.12. Аншелес И.И. Законы о найме рабочих и служащих и ответственность за их нарушение. – М.: Право и жизнь, 1924. – 155 с.
5.13. Аристов Н.Ф. Сезонные работы и труд сезонных рабочих. – М.: Вопросы труда, 1926. – 118 с.
5.14. Арский Ф. Как бороться с частным капиталом. – М.: ГИЗ,1927.–123 с.
5.15. Архипов В.А. Партийное руководство классовой борьбой трудящихся на частных и арендованных предприятиях промышленности и торговли в годы нэпа (1921-1929) // Вопросы истории КПСС. – 1974. – №6. – С. 42-51.
5.16. Архипов В.А., Морозов Л.Ф. Борьба против капиталистических элементов в промышленности и торговле: 20-е начало 30-х гг. – М.: Мысль, 1978. – 263 с.
5.17. Астапович З.А. Первые мероприятия Советской власти в области труда. – М.: Госкомиздат, 1958. – 144 с.
5.18. Бабий Б.М. Государственное строительство и право Украинской ССР в период восстановления народного хозяйства(1921-1925 гг.).-К.:КГУ,1963.-307с.
5.19. Бакал И. Как должна работать РКК. – Одесса: Молот, 1926. – 111с.
5.20. Белкин Г. Рабочий вопрос в частной промышленности. – М.: ГИЗ, 1926. – 205 с.
5.21. Бенсман А.Л. Спецнормы по охране труда-М.:Вопросы труда,1928.-275 с.
5.22. Броневий А. Злочинні шляхи нагромадження приватного капіталу. Практика спекулятивного капіталу на Україні. – Х.: Пролетар, 1929. – 117 с.
5.23. Будаев П.А. Работа профсоюзов на частных предприятиях. – Х.: Пролетарий, 1928. – 123 с.
5.24. Буянов В.А. О работе профсоюзов на частных и концессионных предприятиях. –¬ М.-Л.: ГИЗ, 1927. – 40 с.
5.25. Буянов В.А. Трудовые конфликты и практика работы профсоюзов. – М.: Профиздат, 1925. – 109 с.
5.26. Быкова С.Г. Работа советских профсоюзов по заключению коллективных договоров на частных предприятиях в годы НЭПа // Вопросы социально-экономической деятельности профсоюзов в СССР и зарубежных странах. Материалы научной конференции аспирантов. – М.: ВШПД ВЦСПС, 1972. – С. 75-81.
5.27. Варшавский К.М. Трудовое право СССР. – Л.:АСАDEMIA,1924.– 180 с.
5.28. Вебб С., Кокс Х. 8-ми часовой рабочий день. – СПб.: Товарищество “Общественная польза”, 1904. – 312 с.
5.29. Велика історія України. До 1923 р. опрацював І. Крип’якевич. Ред. М. Голубець. До 1948 р. доповнив Д. Дорошенко. – Львів-Вінніпег, 1948. – 965 с.
5.30. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины в 2-х ч. Ч.1. – Х.: Консум., 1998. – 139 с.
5.31. Веронин В. Труд в условиях непрерывной недели – Х., 1929. – 47 с.
5.32. Виленский Б.В. Из истории становления советского трудового права. Учен. записки Саратов. юрид. института. Вып.18. – Саратов, 1969. – С. 67-84.
5.33. Винников А. На 7 часов. – М.-Л.: ГИЗ, 1929. – 74 с.
5.34. Винников А. Что такое инспекция труда.- М: Вопросы труда,1925.- 64 с.
5.35. Винниченко В. Відродження нації. – В 3-х т. – К.-Відень, 1920. – 542 с.
5.36. Войтинский В. Заработная плата. – СПб., 1910. – 106 с.
5.37. Войтинский И.С. Трудовое право в 2 частях. Ч.1. – М.: Советское законодательство, 1934. – 223 с.
5.38. Волкова О.Н. История развития советского трудового законодательства. – М.: ВЮЗИ, 1986. – 62 с.
5.39. Вопросы трудового права / под ред. В.М. Догадова. Сб. 1. – М.-Л.: АН СССР, 1948. – 273 с.
5.40. Гвоздев С. Записки фабричного инспектора. – М.-Л., 1925. – 227 с.
5.41. Гончаренко В.Д. Законодательное закрепление нэпа в Украине (20-е годы). // Проблемы законности: Республиканский межведомственный сборник. – Вып. 31. – Х., 1996. – С. 9-17.
5.42. Гончаренко В.Н. Законодательное регулирование трудового посредничества в Украине в период нэпа (20-е гг.) // Проблемы совершенствования украинского законодательства и повышения эффективности правоприменительной деятельности: Тем. сборник научных трудов. – Х.: НЮАУ. – 1997. – С.101-107.
5.43. Горкіна Л.П. Михайло Іванович Туган-Барановський – мислитель, вчений, громадянин // Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. – К.: Наукова думка. – 1994. – С.3-55.
5.44. Горошков Ю. К вопросу о частном капитале в промышленности // Социалистическое хозяйство. – 1926. – Кн.4. – С.190-197.
5.45. Горошочек В.Я. Трудовая политика Советской власти на Украине после перехода к нэпу // Молодь і актуальні проблеми історичної науки (Зб. тез V суспільно-політичних читань 29-30 травня 1990 р., м. Києв). – К., 1990. – С.77-80.
5.46. Горшенин К.П. Правовое регулирование труда рабочих и служащих в первый год Советской власти. – М.: НКЮ СССР, 1939. – 104 с.
5.47. Горшенин К.П. Развитие кодификации зак-ва о труде. – В кн.: Развитие кодификации советского зак-ва. – М.: Юрид. лит-ра, 1968. – 247 с.
5.48. Государственное нормирование заработной платы. Сб. руководящих статей. – М., 1928. – М., 1928. – 111 с.
5.49. Готман А. О системе заработной платы. – М., 1926. – 52 с.
5.50. Гриффин П.,Могилевский М. Справ. книга фабзавместкома.-Л.,1926.- 83с.
5.51. Громова І.А. До питання про діяльність Тимчасового робітничо-селянського уряду України // Укр. іст. журн. – 1988. – №4. – С.100-113.
5.52. Грушевський М. Українська Центральна Рада й її Універсали. – К., 1917. 16 с.
5.53. Гурвич С.А., Позняков В.Н. Заработная плата. Теоретические основы и современные проблемы. – М.-Л., 1929. – 141 с.
5.54. Гухман Б.А. Производительность труда. Заработная плата в промышленности СССР. – М.: ГИЗ, 1925. – 135 с.
5.55. Гюк А. Коллективный договор. Тарифное право. – М.: Вопросы труда, 1924. – 104 с.
5.56. Диденко Г.Д. Рабочий класс Украины в годы восстановления народного хоз-ва (1921-1925 гг.). – К.: Политиздат Укр., 1962. – 276 с.
5.57. Догадов В.М. Коллективные договоры в буржуазных государствах и СССР. – Л.: ЛГСПС, 1926. – 95 с.
5.58. Догадов В.М. Прав. положение профсоюзов СССР. Очерки проф. права. –
М.-Л., ГИЗ, 1928. – 176 с.
5.59. Догадов В.М. Состояние профдвижения в СССР (1924-1926 гг.).¬¬ – М.: ВЦСПС, 1927. – 61 с.
5.60. Догадов В.М. Текущие вопросы проф. движения. – М.:ВЦСПС,1927.- 81с.
5.61. Догадов В.М. Этапы развития советского трудового права // Ученые записки. – Л.: изд-во ЛГУ, 1949. – Вып.2. – С.113-172.
5.62. Ерохин Н. В. Вопросы и ответственность по трудовым делам. (Из
практики НКТ СССР,РСФСР и прокуратуры по трудовым делам при Верховном суде). – М.: Вопросы труда, 1927. – 232 с.
5.63. Жемчужнікова М. Права та обов’язки інспекції праці СРСР. – М.,1925. – 165 с.
5.64. Зайкин А.Д., Коняхин Л.Г. Развитие трудового права за 70 лет советской власти // Вестник МГУ. – Право. – 1987. – №6. – С. 30-38.
5.65. Законознавство: популярний підручник.За ред. С. Пригова.-Х.,1929.-303с.
5.66. Зосин Я. Что надо знать рабочему о кол. договоре.-Одесса,1927.-31с.
5.67. Зосин Я. Что надо знать рабочему о примкамере и тре¬тейском суде.
Одесса: БИП, 1928. – 48 с.
5.68. Иванов С.А. Российское трудовое право: история и современность. // Государство и право. – 1999. – №5. – С. 36-37.
5.69. Ильюхов А.А. Политика Советской власти в сфере труда (1917-1922 гг.). – Смоленск: СГПУ, 1998. – 269 с.
5.70. Исаев А. Порядок найма рабочих и служащих. – М.: Вопросы труда, 1927. – 40 с.
5.71. Исаев И.А. История государства и права России: полный курс лекций. – М.: Юристъ, 1994. – 380 с.
5.72. История ВКП(б). Краткий курс. – М.: Госполитиздат, 1945. – 351 с.
5.73. История государства и права зарубежных стран. В 2-х ч. Ч. 2 / Под. общей ред. О.А. Жидкова, Н.А. Крашенинниковой. – М.: Норма, 1998. - 703 с.
5.74. История государства и права СССР. Сборник документов. – Т. 1-2. – М.: Госполитиздат, 1968. – 421с.
5.75. История государства и права УССР в трех томах. – Т.2. – К.: Наукова думка, 1987. – 293 с.
5.76. История Советского государства и права (1917-1920 гг.) В 3-х кн. Кн. 1. – М.: Наука, 1968. – 447 с.
5.77. История социалистической экономики в 4-х т. Т. 2. – М.: Политиздат, 1972. – 479 с.
5.78. История США. В 5-ти томах. Т. 2. – М.: Наука, 1985. – 598 с.
5.79. История Украины. Курс лекций. – Х.: Консум, 2002. – 365 с.
5.80. Історія держави і права України в 2 част. Ч.2. – Х.: Основа, 1996.– 479 с.
5.81. Історія держави і права України: Академічний курс. У 2-х т. Т.2. – К.: Інюре, 2000. – 580 с.
5.82. Історія економічної думки України. – К.: Либідь, 1993. – 272 с.
5.83. Історія народного господарства УРСР у 3-х т. Т.2. Створення соціалістичної економіки (1917-1937 рр.). – К.: Наука, 1974. – 439 с.
5.84. Історія України. Курс лекцій у 2-х кн. К. 1. – К.: Либідь, 1992. – 571 с.
5.85. Історія України. Курс лекцій. – Х.: ХВУ, 1995. – 293 с.
5.86. Історія України: Нове бачення. У 2-х т. Т. 2.–Київ: Україна, 1996. –493 с.
5.87. Історія Української РСР. У 8 т. 10 кн. Т.6.–К.:Наукова думка,1977.–407 с.
5.88. Каминская П.Д. Очерки трудового права.-М.: Вопросы труда,1927.-135 с.
5.89. Каминская П.Д. Советское трудовое право. – Х.: Юриздат, 1927. – 471 с.
5.90. Канторович Я.И. Коллективный договор. – Л.: изд-ние Лен. губ. Совета профсоюзов, 1925. – 194 с.
5.91. Канценелембаум И.,Троицкий И., Шухер М. Правовые вопросы коллективных договоров / По материалам практики. - М.:Вопросы труда, 1926. - 212 с.
5.92. Каплун С.И. Десятилетие советской охраны труда. // Вопросы труда, 1927. – №10. – С. 52-76.
5.93. Каплун С.И. Охрана труда в новых условиях.-М.:Красная Новь,1923.-42 с.
5.94. Каплун С.И. Охрана труда в СССР. – М.: Вопросы труда, 1925. – 64 с.
5.95. Каплун С.И. Охраняйте детский труд. – М.: Красная Новь, 1923. – 65 с.
5.96. Каплун С.И. Теория и практика охраны труда. – М., 1927. – 262 с.
5.97. Каринский С.С. Основные направления в развитии советского трудового права. / Сб. Вопросы социалистического права. – М.: ВИЮН, 1958. – С.167-251.
5.98. Карсаков А. Коллективный договор на предприятии. – М.: Профиздат, 1954. – 96 с.
5.99. Каскель В. Новое трудовое право. – М., 1925. – 408 с.
5.100. КЗоТ РСФСР 1922 г. и современность. Сб. статей. – М.: ВЮЗИ. – 1974. – т. XXXV. – 217 c.
5.101. Кисилев И.Я. Трудовое право России. – М.: Норма, 2001. – 371 с.
5.102. Кожевников М.В. История советского суда. – М.: Госюриздат,1957.-382 с.
5.103. Кондурушкин И.С. Частный капитал перед советским судом. – М.-Л.: ГИЗ, 1927. – 142 с.
5.104. Конквест Р. Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор. – К.: Либідь, 1993. – 383 с.
5.105. Копалкин В.М. Частная промышленность СССР. - М.: ГИЗ, 1927.-124 с.
5.106. Коршунова Е.Н., Краснопольский А.С. Советское трудовое право и вопросы производительности труда. Очерки. – М.: АН СССР, 1955. – 164 с.
5.107. Кудлай О.С. Боротьба трудящих Харківщини за відбудову промисловості і сільського господарства (1921-1925 рр.). – Х.: Вища школа, 1961. – 187 с.
5.108. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів: Світ, 1996. – 295 с.
5.109. Курский Д.И. Избранные статьи и речи. – М.: Юриздат, 1948. – 199 с.
5.110. Кучер О.О. З історії класової боротьби на приватних та орендних підприємствах України в перші роки НЕПу // П