РОЗВИТОК ЮРИДИЧНИХ, СОЦІОЛОГІЧНИХ ТА ІДЕОКРАТИЧНИХ ТЕОРІЙ ДЕРЖАВИ В ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ УКРАЇНИ І РОСІЇ КІНЦЯ ХІХ

brief description:
З М І С Т

ВСТУП ....................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. Наукові передумови юридичних, соціологічних
та ідеократичних теорій держави в політико-
правовій думці України і Росії ..........................….......................18

1.1. Основні теорії виникнення держави .........................................….…19
1.2. Теоретичні дослідження мети держави .........................................…66

РОЗДІЛ ІІ. Юридичні теорії держави ..................................................…....127

2.1. Ідеалістичний напрям .......................................................................127
2.2. Реалістичний напрям ....................................................................….160

РОЗДІЛ ІІІ. Соціологічні теорії держави .....................................................193

3.1. Органічні та органіцистські теорії держави ...................................194
3.2. Психологічні теорії держави ............................................................219
3.3. Плюралістичні теорії держави .........................................................242

РОЗДІЛ IV. Ідеократичні теорії держави ....................................................273

4.1. Монархічно-ідеократичні теорії держави .......................................274
4.2. Релігійно-філософські теорії держави .........................................…302
4.3. Євразійська теорія держави ..............................................................335

ВИСНОВКИ .......................................................................................................358

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................373
В С Т У П

Актуальність теми. Конституційне закріплення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави зумовлює необхідність поглиблення теоретичного обгрунтування основних рис сучасної держави та практичного вирішення завдань державотворення. Таке обгрунтування проблем держави нині ще відстає від практичних спроб їх вирішення. Нерідко довільно тлумачиться сутність самої держави, її завдання і функції, її роль і призначення в суспільстві, у тому числі як гаранта законності, прав людини і громадянина. Практичне вирішення цих питань не може бути досягнуто без глибокого філософського і політико-правового аналізу природи і мети держави, дослідження її сутності. Визначення сутності держави та її ролі у суспільстві має спиратися не лише на досягнення сучасних вчених. Неуважність до теоретичної спадщини мислителів минулого призводить до збіднення змісту існуючих політико-правових концепцій і теорій, до ігнорування принципу наступності у науці. У зв'язку з цим важливого значення набуває врахування досвіду, нагромадженого на попередніх етапах розвитку теоретичної думки. Адже наукові дослідження повинні враховувати не лише сучасні суспільні процеси, а й досвід наших попередників. Дослідження та критичний аналіз ідей мислителів минулого, як відомо, допомагає краще зрозуміти і вирішити проблеми сьогодення.
Спроби усвідомити і вирішити проблеми розвитку суспільства та його державної організації завжди виходили з наявного обсягу накопичених знань. Можна сказати, що історія політико-правової думки — це еволюція осмислення політико-правових проблем протягом певного часу. Якщо б ми досліджували вчення про державу надто широко, як будь-які ідеї щодо держави, то нам довелося б врахувати всі людські думки за всю історію людства, що є справою неможливою. Вчення про державу, яке ми розглядаємо, — це впорядковане дослідження проблем держави, здійснене представниками юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій у політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст., оскільки модифікації цих теорій поширені у сучасній науці.
Політико-правова думка в Російській імперії досліджується у тісному зв'язку із західноєвропейською політико-правовою думкою, адже саме так вона розвивалась. Цьому сприяло географічне розташування Російської імперії. До складу останньої входила і Наддніпрянська Україна. Таким терміном у науковій літературі позначається територія України в складі Російської імперії (на противагу Україні в складі Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії). Аналізуючи погляди вітчизняних мислителів, ми не поділяємо їх за національною ознакою. Йдеться про єдину науку, яка відповідає потребам свого часу і яка розвивається незалежно від кордонів та національності. На органічний зв'язок досліджень українських теоретиків держави і права та філософів права із запитами суспільства, наукового та духовного життя вже зверталась увага в сучасній юридичній літературі. Такий же зв'язок можна простежити і в творчості тих учених, які, не будучи юристами, займалися проблемами теорії держави.
В дисертації розглядаються вчення про державу лише певного регіону за певний час. Верхня хронологічна межа, позначена як "початок ХХ ст.", є дещо умовною. Зазвичай під початком ХХ ст. розуміють дореволюційний період. У даному ж разі щодо деяких найбільш значущих варіантів юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави, розробка яких була започаткована наприкінці ХІХ ст., або на початку ХХ ст. у Російській імперії і тривала після 1917 р., вважаємо за потрібне продовжити дослідження до того часу, до якого ці теорії були популярними, незалежно від місця перебування їх авторів після подій 1917 р.
Вчення про державу з найдавніших часів переважно було сферою письменників-філософів, більшість із яких здобули визнання в галузі філософії і літератури в широкому її розумінні. Класики теорії держави Платон і Арістотель, Н. Макіавеллі, Ж. Боден і Г. Гроцій, Дж. Локк і Ж.-Ж. Руссо, І. Кант та Г.В.Ф. Гегель заклали фундамент світової інтелектуальної традиції взагалі і її політико-правового аспекту зокрема. В даній роботі увагу зосереджено переважно на юридичній літературі, водночас розглядаються юридичні, соціологічні та ідеократичні теорії держави системно — як явище в соціально-культурному, політичному та ідейному житті. Даний підхід дає можливість здійснювати політико-правовий аналіз держави паралельно з філософським аналізом соціальних подій, в ході яких у світовій історії виникають класичні теорії, що стали основою сучасних політико-правових вчень.
У дисертації не досліджуються реальні політичні інститути, що існували, практичні заходи та традиції минулого. Однак це не означає, що будь-яка наукова теорія розглядається поза політичною практикою, з якою ця теорія пов’язана. Політико-правові теорії і політична практика тісно взаємозв'язані в тому розумінні і тією мірою, що і перші, і другі прагнуть об'єднувати людей, об'єкти і події певним поняттям спільного добра чи спільного інтересу. Суттєвою функцією політико-правової теорії є не лише відображення реального існування політико-правових інститутів, а й виявлення того, для чого вони потрібні. Тим самим політико-правова теорія здатна впливати на практику і змінювати її.
У працях сучасних вчених — В.Д. Бабкіна, К.К. Жоля, А.П. Зайця, Н.М. Золотухіної, В.Д. Зорькіна, І.А. Ісаєва, Р.А. Калюжного, Т.В. Кашаніної, А.А. Козловського, М.І. Козюбри, О.Л. Копиленка, І.О. Кресіної, О.М. Мироненка, В.С. Нерсесянца, О.В. Петришина, В.Ф. Погорілка, Н.С. Прозорової, П.М. Рабіновича, Ю.І. Римаренка, В.Ф. Сіренка, О.Ф. Скакун, В.О. Четверніна, Ю.С. Шемшученка та ін. — проблема сутності держави досліджується, як правило, у контексті аналізу суміжних наукових проблем (зокрема, походження держави, її форми, функцій, цінності держави, співвідношення суспільства і держави). Так, походження держави, її ознаки і типологію в історії політико-правової думки аналізували К.К. Жоль, Н.М. Золотухіна, І.А. Ісаєв, Т.В. Кашаніна, О.М. Мироненко, В.С. Нерсесянц, Н.С. Прозорова. Найважливіші ознаки сучасної держави визначені в працях Ю.С. Шемшученка, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун. До юридичного і соціологічного розуміння держави звертався В.О. Четвернін. Проблеми співвідношення суспільства і держави досліджували І.О. Кресіна, А.А. Козловський, В.Ф. Сіренко.
Аналіз праць зазначених авторів дав змогу дисертанту виокремити малодосліджені й зовсім недосліджені аспекти проблеми сутності держави, які визначаються в результаті комплексного дослідження юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави. Ці аспекти раніше не були предметом спеціальних монографічних досліджень. Відсутність системних наукових досліджень юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави ускладнює розв'язання ряду теоретичних і практичних завдань сучасної юридичної науки і політико-правової практики, пов'язаних із розвитком держави.
Сучасний стан теоретичної думки характеризується зростаючим інтересом до самої науки, до виявлення закономірностей її розвитку, до аналізу результатів, до створення механізму реалізації теоретичних засад науки. Необхідність вирішення цих проблем обумовлює органічне поєднання досліджуваних теорій та методології, оскільки розробка принципів, прийомів, методів і способів проведення наукових досліджень не менш важлива, ніж сукупність самих ідей, концепцій і теорій, що аналізуються. Актуальність проблеми і визначила тему дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною загальної науково-дослідної програми Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Робота пов’язана з плановими темами відділу теорії держави і права “Правові аспекти становлення громадянського суспільства в Україні: тенденції сучасного розвитку” (номер державної реєстрації 0296U003024); “Державно-правові проблеми організації соціальних систем” (номер державної реєстрації 0395U006505); “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010); “Теоретичні проблеми систематизації законодавства України” (номер державної реєстрації 0196U012887); “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102U001597). Дисертаційна робота також пов’язана з плановими темами Інституту: “Підготовка Юридичної енциклопедії” (номер державної реєстрації 0199U003237); “Антологія української юридичної думки” (номер державної реєстрації 0101U005664).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування сутності держави, визначення її завдань, ролі і призначення у суспільстві в юридичних, соціологічних та ідеократичних теоріях держави в політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст.
Визначена мета зумовила постановку та розв’язання таких завдань:
визначити наукові передумови виникнення юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави;
проаналізувати і систематизувати основні теорії виникнення держави, що вплинули на формування юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій;
дослідити можливості визначення сутності держави через розкриття її мети;
визначити особливості юридичних теорій держави в політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст.;
з’ясувати сутнісні характеристики ідеалістичного і реалістичного напрямів юридичних теорій держави;
визначити особливості соціологічних теорій держави в політико-правовій думці Україні і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст.;
провести змістовний аналіз органічних та органіцистських теорій держави та визначити підстави їх розмежування;
систематизувати методологічні підходи до проблеми сутності і завдань держави в психологічних теоріях держави;
дослідити шляхи визначення сутності і завдань держави в плюралістичних теоріях держави;
визначити специфіку ідеократичних теорій держави в політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст.;
дослідити монархічно-ідеократичні теорії держави та визначити їх особливості;
з’ясувати і розкрити характерні риси та основні ідеї релігійно-філософських теорій держави;
дослідити євразійську теорію держави та визначити її особливості;
визначити найбільш ефективний підхід до з'ясування сутності держави.
Об'єктом дослідження є вчення про державу як організацію політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, її основні ознаки і завдання.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні положення та концептуальні підходи до визначення сутності, завдань, ролі і призначення держави в суспільстві, розроблені представниками юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій в державознавстві.
Методи дослідження. Для одержання достовірних наукових результатів в дисертації застосовувалася система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів. Дисертант визнає наявність об’єктивних соціальних, у тому числі політико-правових, закономірностей та можливість їх пізнання, керується принципом всебічного дослідження держави, яка розглядається у взаємозв’язку і взаємодії з іншими соціальними явищами. Такий підхід до проблеми держави дав змогу дослідити її як з юридичної точки зору, так і з позицій інших суспільних наук — філософії, соціології, політології, психології. Держава розглядалась у динаміці — аналізувалися процеси її виникнення, розвитку, а також перспективи. При цьому використовувалися філософські категорії і поняття: “сутність”, “зміст”, “форма”, “структура”, “елемент”, “функції” тощо.
Використання філософсько-світоглядних підходів дало змогу осягнути трансцендентну ідею держави (позачасову і позапросторову мету держави) і відтворити процес її виникнення. Філософський аналіз тісно пов’язаний із розглядом держави через призму аксіології, що обумовлює висновки про цінність держави для людського існування.
З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження було використано також методи і прийоми:
формально-логічний (застосовувався при формулюванні політико-правових понять і категорій). Формально-логічний прийом індукції дав можливість на основі дослідження окремих концепцій, що склали юридичні, соціологічні та ідеократичні теорії держави, сформулювати нові теоретичні положення щодо сутності держави та її призначення в суспільстві. Керуючись прийомом дедукції, на основі дослідження всієї сукупності теорій, визначались істотні риси держави;
історичний (юридичні, соціологічні та ідеократичні теорії держави досліджувались шляхом вивчення динаміки їх внутрішньої логіки на всьому часовому відрізку свого існування, включаючи витоки цих теорій). Такий підхід дав можливість простежити еволюцію вказаних теорій та еволюцію самого поняття “держава”. Поєднання історичного і логічного в конкретно-історичному методі виступає на спеціально-науковому рівні методології як єдність конкретно-емпіричного (історичного) і конкретно-теоретичного (логічного), що втілюється в “портретному” (портретно-індивідуалізованому) методі. Емпіричне і теоретичне поєднуються також в історико-психологічному аспекті “портретного методу”. В останньому пов’язані хронологічний та проблемно-теоретичний підходи;
системний (дав можливість провести комплексне дослідження юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій та одержати системне знання про державу);
структурно-функціональний (застосовано при дослідженні змісту кожної окремої теорії). Це дало можливість не лише виділити і дослідити окремо варіанти та елементи юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави, а й розкрити їхні внутрішні закономірності, зв’язки, взаємозв’язки, виявити взаємодію компонентів цілого і знайти його логічне вираження. В результаті держава була досліджена як складноструктурована система, що розвивається і функціонує в суспільстві;
аналіз (застосовувався в процесі поділу юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій на концепції та ідеї, що є їх складовими, кожна з яких досліджувалась окремо). Це дало можливість сформулювати нові змістовні положення про складові предмета дослідження;
синтез (використовувався при поєднанні досліджених ідей і концепцій, що були виокремлені в процесі аналізу юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій). Результатом стали достовірні відомості про зв’язки елементів і ознак предмета дослідження, його пізнання загалом;
класифікація (використано в процесі систематизації основних теорій виникнення держави, що вплинули на формування юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій, та в процесі дослідження мети держави). Це дало можливість систематизувати теоретично-методологічні підходи представників різних теорій до проблеми розкриття сутності і завдань держави;
визначення (ця логічна операція застосовувалась для розкриття змісту наукових термінів і понять, якими оперували представники кожної із досліджуваних теорій);
порівняння (застосування цього спеціального методу дало можливість порівняти юридичні, соціологічні та ідеократичні теорії держави загалом, порівняти окремі ідеї в межах кожної з цих теорій, порівняти підходи авторів ідей і теорій до об’єкта і предмета свого дослідження, систематизувати виявлені спільні та відмінні риси та ознаки). Результатом стало комплексне дослідження юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація являє собою перше у вітчизняній юридичній літературі комплексне спеціальне дослідження юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави в політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст., яке охоплює проблему сутності держави, її завдання, роль і призначення у суспільстві.
Наукова новизна даної дисертації полягає у наступних висновках, положеннях та рекомендаціях:
1. Встановлено, що теоретичними джерелами юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави в політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст. стали вчення про виникнення держави і її мету.
2. На основі порівняльного аналізу праць учених, які визначали сутність держави виходячи із пояснення її виникнення та праць тих учених, які визначали сутність держави, керуючись лише її метою, дисертантом обґрунтовано положення, що розкрити сутність держави можна лише на основі комплексного аналізу проблем її виникнення і мети.
3. Доведено, що вітчизняні політико-правові мислителі кінця ХІХ — початку ХХ ст. розробили цілісне вчення про державу, основні положення якого було узагальнено представниками трьох напрямів: юридичного, соціологічного та ідеократичного. В теоріях, що входили до цих напрямів, пояснювалося виникнення держави, необхідність влади та свободи особи, з різних позицій обгрунтовувалися шляхи модернізації системи державної влади, велися дискусії між прихильниками різних течій щодо ідентифікації в якості держави різноманітних публічно-владних політичних явищ та щодо визначення сутності та завдань держави, її ролі і призначення у суспільстві.
4. Обґрунтовано характерні риси юридичних теорій держави в політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст.: юридичне трактування зовнішніх ознак держави (населення, території, влади), емпіризм, впевненість у тому, що можна пояснити об’єктивну сутність політико-правових явищ, феноменологія, формалізм, акцентування уваги на дослідженні наявних інститутів і відносин. Державу розглядали як самобутнє історичне явище, складне утворення, об'єднане в єдине ціле певною організацією. Особливість цього тлумачення полягала в тому, що державна влада незалежно від форми держави зазнає впливу права.
5. Доведено, що прихильники соціологічних теорій держави в політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст. перебували під впливом переважно неокантіанства. Тому на державу вони не поширювали закон причинності, оскільки держава охоплюється категорією мети як апріорною властивістю людської свідомості і волі. Державою визнавали будь-яку організацію публічної політичної влади незалежно від змісту влади.
6. Обгрунтовано суттєві відмінності між органічними і органіцистськими теоріями держави. Органіцистські теорії, відмовившись від порівняння держави із живим організмом та від визнання самодостатньої діяльності держави, що було характерним для органічних теорій, керувалися принципом організованості як таким, що визначає сутність і призначення держави.
7. Недоліками психологічних теорій держави є: певна обмеженість методологічних підходів при дослідженні політико-правових явищ; концентрація уваги головним чином на законах психології; відсутність аргументованих досліджень щодо впливу психіки людини на процес виникнення і функціонування держави.
8. Доведено, що в плюралістичних теоріях найбільш поширеним є трактування держави на основі поєднання юридичних, економічних, політичних і психологічних ознак. При формалізованому визначенні держави застосовується переважно класичний підхід, за якого держава розглядається як політичне об’єднання, метою якого є упорядкування суспільних відносин на певній території.
9. Вперше обґрунтовано положення про те, що ідеократичні теорії держави, для яких була обов’язковою наявність керівного принципу, світогляду або ідеалу, стали альтернативою як юридичним, так і соціологічним теоріям держави.
10. Доведено, що на межі ХІХ—ХХ ст. у вітчизняній політико-правовій літературі набула поширення позиція історичної школи права щодо еволюційного, органічного характеру розвитку суспільства і держави, необхідності збереження їх цілісності в рамках єдиної політичної системи, скріпленої монархічним принципом. Розкрито сутність монархічного принципу, який являв собою одночасно юридичну конструкцію правової науки, норму публічного права і спосіб практичної політичної організації відносин монарха з установами народного представництва.
11. Визначено характерні риси релігійно-філософських теорій держави, а саме: релігійне джерело влади, містичні, ірраціональні основи держави, її природна, історична реальність, функціональне призначення держави в суспільному житті, величезне значення психологічних мотивів у суспільстві і державі, соборність як онтологічна основа суспільства, обґрунтування зверхності соціальної спільноти, етатизм і прагматизм, апологія державної дисципліни і порядку. Вчення всіх прихильників релігійно-філософських теорій держави в політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст. більшою або меншою мірою включали есхатологічні, хіліастичні, холістичні та месіанські ідеї.
12. Обґрунтовано висновок про те, що суттєвою ознакою євразійської теорії держави є її етатизм, виправдання існуючого порядку речей (тобто сучасності) та прагнення зберегти його без змін. Складову євразійської теорії держави — вчення про “ідею-правительку” — пропонується розглядати як утопічний ідеал.
13. Доведено, що всі варіанти пояснення сутності держави в історії західноєвропейської і вітчизняної політико-правової думки грунтуються або на індивідуалістичних, або на колективістських засадах. Винятком стала теорія солідарності, прихильники якої намагалися поєднати ці засади.
14. Зроблено висновок про те, що жодна окремо взята теорія держави не забезпечує повну характеристику такого складного феномена, як держава. У зв'язку з цим найбільш ефективним є синтетичний підхід, що базується на поєднанні різних методологій і дає змогу розглядати державу як особливий політичний інститут у суспільстві.
Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у тому, що висновки, положення і рекомендації даної роботи сприятимуть подальшому розвитку юридичної науки, зокрема теорії та історії держави і права, історії політичних і правових вчень. В результаті проведеного дослідження розширюється сукупність прийомів, методів і способів одержання нових знань, розширюється також коло елементів, що становлять сутнісні характеристики держави, що відкриває нові шляхи для наукових досліджень.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у практичній діяльності, спрямованій на здійснення державно-правових перетворень у сучасному світі. Процеси державотворення і правотворення, що нині відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність адекватного визначення сутності держави, її завдань і ролі в суспільстві. Необхідно звернути особливу увагу на ті ідеї і концептуальні підходи, які співзвучні нашому сьогоденню, а саме: дослідження методологічних засад державознавства, місця і ролі методологічного плюралізму; демократизації держави, гарантій прав і свобод людини і громадянина.
Результати даного дослідження можуть бути використані в процесі викладання курсів теорії держави і права та історії політичних і правових вчень в юридичних вищих закладах освіти і на юридичних факультетах, при підготовці відповідних підручників, програм і навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем особисто, всі результати даної роботи, сформульовані в ній висновки, положення і рекомендації обґрунтовані на основі особистих досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувались праці інших вчених, на які обов’язково зроблено посилання.
У співавторстві опубліковано один розділ колективної монографії обсягом 3,3 обліково-видавничих аркуша (Історичний досвід систематизації законодавства // Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення: Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. — С. 56—116). Здобувач особисто є автором 3 обліково-видавничих аркушів цього розділу (с. 56—106). Науковий доробок здобувача полягає в дослідженні історії систематизації законодавства в Західній Європі та в Росії і Україні з ХІ ст. до початку 90-х рр. ХХ ст., в обґрунтуванні процесу систематизації законодавства як важливого завдання держави.
У співавторстві опубліковано також одну статтю (Надзвичайно-указне право (З історії правової думки) // Правова держава. Щорічник наукових праць. Вип. 7. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1996. — С. 221—225). Не менше половини її обсягу є науковим доробком здобувача, внесок якого полягає в обґрунтуванні одного із завдань держави, а саме — забезпечення законності управління, в дослідженні розвитку ідеї правомірності управління в історії західноєвропейської і вітчизняної політико-правової думки кінця ХІХ — початку ХХ ст.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на таких науково-практичних конференціях: на науково-практичній конференції “Правова система України: теорія і практика” (м. Київ, 7—8 жовтня 1993 р.; тези доповіді “Суб’єктивний елемент правової системи” опубліковані); на міжнародній науково-практичній конференції “Майбутнє правної системи України” (м. Київ, 15—16 березня 1996 р.; тези доповіді “Правний захист особи як принцип правної держави” опубліковані); на науково-практичній конференції “Концепція розвитку законодавства України” (м. Київ, травень 1996 р.; тези доповіді “Громадська думка і законодавча діяльність” опубліковані); на міжвузівській науковій студентській конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 25—30 січня 2003 р.; тези доповіді “Становлення юридичного позитивізму” опубліковані); на засіданні круглого столу “Актуальні проблеми філософії права” (м. Київ, 25 березня 2003 р.; тези доповіді “Держава і право в неокантіанстві” опубліковані); на міжнародній науковій міжвузівській конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 28 січня — 4 лютого 2004 р.; тези доповіді “Юридична теорія держави в історичній ретроспективі” опубліковані).
Публікації. Основні теоретичні положення дисертації викладено у публікаціях здобувача, серед яких індивідуальна монографія “Розвиток теорії держави в політико-правовій думці України і Росії (кінець ХІХ — початок ХХ ст.): Монографія. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. — 358 с.; розділи і параграфи у колективних монографіях та понад 20 статей.
Структура дисертації визначається завданням дослідження і авторським підходом до вирішення цього завдання. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (453 найменування). Обсяг дисертації — 415 сторінок.

bibliography:
В И С Н О В К И

У дисертації вперше наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми розкриття сутності держави, виявлення її завдань, ролі і призначення у суспільстві в юридичних, соціологічних та ідеократичних теоріях держави в політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст. Ця проблема виявляється у відсутності у вітчизняній юридичній літературі спеціальних досліджень вказаних теорій, які б охоплювали позначені тут проблеми.
Проблема дослідження юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави має багатоаспектний характер, що обумовлено як теоретичним, так і практичним значенням одержаних результатів. Теоретичне значення пов’язане з розширенням сукупності прийомів, методів і способів одержання нових знань, а також з розширенням кола елементів, що складають сутнісні характеристики держави. Практичне значення мають висновки, які можуть бути використані в практичній діяльності, пов’язаній зі здійсненням державно-правових перетворень в сучасному світі і, зокрема, в Україні, яка на практиці вирішує завдання розбудови сучасної держави.
Порівняльно-правове дослідження теорій держави проводилось у трьох основних напрямах: по-перше, досліджувався генезис основних ідей, що стали складовими юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави в західноєвропейській та вітчизняній політико-правовій думці; по-друге, досліджувались основні етапи становлення юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави; по-третє, проводилось дослідження і порівняння кожної з теорій між собою через порівняння різних концепцій, які є їх складовими, визначення їх спільних і відмітних рис з метою розкриття сутності юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій в політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ — початку ХХ ст. та визначення соціально-політичної функції цих теорій, їх значення для політико-правових перетворень, їх ролі в розвитку юридичної науки.
Найбільш поширені теорії виникнення держави можна об’єднати в три групи, які розрізняються залежно від того, як дана теорія пояснює причини виникнення держави. Так, теорії теологічна, патрімоніальна, економічного матеріалізму (класова) і насильства причину виникнення держави вбачали у силі, насильстві, яке має різний характер і прояви. Договірна ж теорія знаходила причину виникнення держави у спільній угоді (договорі), який має бути результатом свідомого волевиявлення людей. При цьому слід враховувати, що примус може бути не лише зовнішнім, але і внутрішнім, не лише фізичним, але і психічним. Патріархальна, органічна і психологічна теорії причини виникнення держави знаходили в історичних умовах існування народу. Примус в тій чи іншій формі присутній і тут. Отже, без дії сили держава виникнути не може. Саме тому воля до могутності завжди була і є характерною рисою будь-якої держави. З цим прагненням пов’язується виникнення держави, її мета, а значить і сутність. Саме знання про генезис держави і мету відкриває шлях до пізнання сутності держави.
Питання про мету держави в історії західноєвропейської і вітчизняної політико-правової думки розроблялось у трьох варіантах. Перший варіант у вирішенні питання щодо абсолютної або об’єктивної мети держави передбачає характеристику держави через її мету. Поняття об’єктивної мети держави зазвичай постає у формі уявлень про історичну місію держави, про роль, яку відіграє держава в історії людства. Такі теорії часто являють собою вчення про найкращий суспільний устрій, який є кінцевою метою історії. Так, у теократичних теоріях із побудовою теократичної держави на землі має установитися рай, історичний розвиток завершиться єднанням людини з Богом. Надалі людство вже ніщо не чекає, його доля визначена і завершена.
Якщо ж вчення про найкращий суспільний устрій будується на раціональних доводах, за допомогою яких обгрунтовуються світські моделі влади, можна говорити про так звані квазітеократичні доктрини. Досконале суспільство в таких доктринах, як і царство Боже в теократичних концепціях, — кінцева мета історії. Ідентичними виглядають і шляхи досягнення райського стану. Для цього потрібно кардинально змінити наявні суспільні відносини (наприклад, марксистська теорія держави).
Другий варіант — це питання про мету, яку ставлять перед державою люди, тобто питання про відносну або суб’єктивну мету держави. Така мета змінюється залежно від багатьох факторів. У людей різні думки про сутність і призначення тих чи інших політико-правових інститутів, але думок багато, а вибрати з-поміж них можна небагато. Наукова теорія повинна мати якусь раціональну гарантію, виправдовувати себе у певній здатності впливати на реальний хід подій. Ті вчення, які відповідають цим вимогам, метою держави вважали: 1) досягнення свободи; 2) гарантію безпеки; 3) встановлення і охорону права; 4) збереження і розвиток організації держави; 5) реалізацію моральних цілей; 6) сприяння досягненню людських цілей, насамперед забезпечення матеріального і духовного добробуту; 7) досягнення мети людства.
В історії політико-правової думки значення цих термінів багато разів змінювалось. Завжди його слід було розуміти в світлі тих інститутів, за допомогою яких ідеали мали реалізовуватись, і суспільства, в якому ці інститути функціонували. Трактування ж людських цілей, моральних цілей і мети людства нерідко взагалі було майже ідентичним.
Слід звернути увагу на той факт, що у прихильників природно-правової школи поняття об’єктивної і суб’єктивної мети співпадають: якщо держава виникає в результаті договору, тобто свідомого волевиявлення людей, то завдання, які державі ставлять ці люди, водночас є метою її існування.
Третій варіант — це вчення про те, якої мети держава реально може досягти, тобто, які завдання може і повинна виконувати, часто співпадає з вченням про відносні цілі держави. В теорії поліцейської держави заради досягнення спільного блага держава не мала меж. У правовій державі навпаки, держава має дуже чіткі межі. В інших же вченнях це питання вирішується так, що держава, за загальним правилом, має діяти у тих сферах суспільного життя, в яких її методи діяльності, які завжди базуються на примусі, є прийнятними. Однак держава не може втручатися в ті сторони життя людей, які лежать поза межами державного регулювання (наприклад, духовна сфера).
Ми можемо зробити висновок, що юридичні теорії держави, розробка яких розпочалася в західноєвропейській політико-правовій літературі, знайшли розвиток і продовження в творчості російських і українських вчених-юристів кінця ХІХ — початку ХХ ст. В основу досліджень юридичних теорій держави було покладено формально-догматичний, історичний та синтетичний методи. В результаті безпосереднього сприйняття зовнішнього матеріалу, його описування і збору даних у відповідності з традиціями об’єктивного і позитивного знання, держава досліджувалась як реальний емпіричний факт, що існує поряд з іншими фактами.
Держава сприймалася як вище вираження влади і головний представник сили. Характерною її ознакою вважали саме наявність примусового володарювання. Держава володарює за власним правом (а не за дорученням іншої спільноти), тобто самостійно. Основними елементами держави визнавались: верховна влада, народ і територія.
Визначено, що прихильники ідеалістичного напряму юридичних теорій держави розглядали останню як колективну особу, ідеального суб’єкта, який має волю і може певним чином її проявити. Державна воля є обов’язковою для всіх індивідів, що входять до складу держави.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. теорія держави-особи залишалась найбільш популярною із всіх юридичних теорій у вітчизняній політико-правовій думці. Водночас не можна говорити, що вона була достатньо розробленою. Дискусія відбувалася, в основному, навколо кількох пунктів цього вчення. В публічному праві ідея держави-особи становила значною мірою загальне твердження з висновками практичного характеру, теоретично майже не об’єднаними.
Теоретики, які приєднались до реалістичного напряму, розглядали державу як юридичні відносини публічного права, що складаються із прав і обов’язків осіб, які до неї входять. Інтереси, що складають зміст цих відносин, розмежовуються шляхом пристосування всього об’єкта до сумісного владарювання, а не шляхом поділу його в приватне користування окремих осіб.
Особливості обґрунтування сутності держави представниками реалістичного напряму були пов'язані з особливостями пояснення сутності державного володарювання. Найчастіше державна влада розглядалася як сила, що випливає із усвідомлення громадянами їхньої залежності від держави. Психологічне пояснення державного володарювання, звернення до ірраціональних та метафізичних джерел свідчить про певний відступ від нормативно-позитивістського трактування проблем держави.
Синтетичний підхід забезпечував змогу розглядати державу, з одного боку, як складні правовідносини, з іншого — як єдиний суб’єкт права, юридичну організацію, або юридичну особу, що діє у зовнішніх та приватноправових відносинах.
Загалом для обох напрямів юридичної теорії держави було характерним юридичне трактування зовнішніх ознак держави, а саме — населення, підвладної території і суверенної влади.
Представники соціологічного напряму в своїй більшості перебували під впливом неокантіанства. Одні з них намагалися створити соціологічну гносеологію, інші наближалися до філософського ірраціоналізму, деякі розробляли варіанти індивідуального психологізму. Однак всіх їх об’єднувало принципове заперечення механістичної теорії суспільства, що поєднувалось з протиставленням наук про природу наукам про дух, з положеннями етики про подвійність буття і проблемою належності (цінностей).
Органічні теорії держави орієнтувались на одну із форм натуралізму — соціал-біологізм. У відповідності з традиціями соціал-біологізму, держава розглядалась як живий організм, подібний до біологічного організму. Іноді ці поняття навіть ототожнювалися. Найповнішою мірою такий підхід до держави проявився в тих біоорганічних теоріях, що орієнтувалися на розуміння суспільства як надорганізму, на еволюційну біологію.
Держава досліджувалася не як проста сума окремих індивідів (клітин), а як надіндивідуальна цілісність. Як ціле держава набуває нових якостей. Функції частин можна зрозуміти лише через функції цілого, до якого вони належать. За задумом теоретиків органічної школи, порівняння держави з біологічними організмами повинно було допомогти розумінню будови (анатомії) і функцій (фізіології) держави, її органів (інститутів) і елементів (індивідів) як щодо цілого, так і один до одного. В основі такої методології закладено уявлення про єдність законів еволюційного процесу, що на певному етапі переходить від індивідуальних організмів до створення надорганізмів, тобто спільнот.
Органіцистські теорії держави, які іноді ототожнюють з органічними, аналогій між державою і живим організмом не проводили. Моністичні уявлення щодо суспільства і держави доповнювались положенням про те, що держава є організуючою ланкою суспільства. Органіцистські теорії виводили властивості держави із загального принципу організованості. Принцип же організованості лише в деяких теоріях зводиться до фактичної подібності проявів держави і організмів. Більшість же органіцистських теорій виходили з того, що саме держава організує економічний і суспільний лад, забезпечує вирішення спільних справ. Соціальна, економічна і політична функції держави виступають у цих теоріях основними елементами структури держави, від них залежить стан суспільства загалом.
В органіцистських теоріях, на відміну від органічних, діяльність держави не являє собою діяльності самодостатньої, такої, яка в собі знаходить мету і засоби існування. Цим органіцистська (організаторська) теорія держави відрізняється від органічної.
Психологічна школа в державознавстві представлена трьома течіями. Представники індивідуального психологізму виходили з того, що політико-правові явища і процеси обумовлюються дією індивідуальних психічних факторів, а тому пояснювати їх слід паралельно з аналізом психіки індивіда, передусім через аналіз емоцій, які у своїх природних проявах мають сепаратистську спрямованість, оскільки в людині переважають егоїстичні прагнення. На думку прихильників групової течії, пояснювати політико-правові явища є можливим лише з позицій психології групи (колективу). Цей напрям використовує як об’єктивний, так і суб’єктивний метод, який означає, що сукупні інтереси людства є вихідним моментом і виправданням для будь-якого пізнання. Вирішальна гносеологічна роль відводиться колективу. Представники ж соцієтальної течії розглядали психіку індивіда як продукт суспільства і прагнули пояснити політико-правові явища з позицій суспільної психології і соціології. При цьому подолання природних людських афектів, їх сепаратистської спрямованості проголошувалось обов’язковою умовою досконалого суспільства і держави. Соціально-психологічні теорії стверджували, що цілісність держави полягає в колективному розумі, свідомості, волевиявленні як самостійній реальності, що не зводиться до свідомості індивідів, які входять до даної держави.
Спроби прихильників психологічної школи пояснити всі суспільні явища, у тому числі і політико-правові, одними лише законами психології, уявляються нам недостатньо обгрунтованими. Якщо суспільство є лише психічним процесом, то всі явища суспільного життя є психічними актами. Якщо суспільство є лише психічними переживаннями індивідів, які до нього належать, то слід пояснити, які ж фактори призвели до зовнішніх проявів цих переживань. Не розкриваючи сутності цих факторів, теоретики психологічної школи розглядали самостійну дію причин, відірваних від свого первинного обгрунтування.
Психологічна теорія не змогла до кінця пояснити роль психіки у виникненні держави і права. Ця теорія не визначила, як саме на виникненні держави і права позначився процес психічного відображення (психічного відтворення об’єкта в мозку людини у вигляді відчуттів, сприйняття, почуттів, емоцій, уявлень, образів, а також слів, понять, суджень і умовиводів), завдяки якому здійснюється орієнтування людини у соціальному середовищі, що необхідно для спрямування практичних дій. Між “імпульсами”, “емоціями”, “переживаннями” ця школа не бачила різниці. Як відомо, психіка людини поділяється на різні сфери — емоційну, вольову, розумову. У взаємовідносинах між людьми найбільш важливі вольові якості. На їх основі встановлюється психологічна підпорядкованість між людьми, а також соціальні утворення, одним із яких є держава.
На межі ХІХ — ХХ ст. соціологічна філософсько-моральна критика позитивістського догматичного державознавства знайшла вирішення на науковому теоретичному рівні у прагненні виробити синтетичну теорію держави.
Соціологічне і юридичне мислення, незважаючи на всі зв’язки, що історично склалися, нерідко живуть у суспільній свідомості як два різних типи мислення. Це зумовлено історично. Справа в тому, що юриспруденція не лише нині, а й на ранніх етапах розвитку характеризувалася нормативним мисленням. Водночас соціологія виникла на основі ідей пізнання соціальної дійсності, що відрізнялися прагненням знайти структурний зв’язок політико-правових інститутів із деяким набором фактів, що впливають на функціонування державного механізму.
Плюралістичні теорії розроблялись переважно представниками ліберальної течії у політико-правовій теорії, які, значною мірою, виходили з положень інституціональної школи (Л. Дюгі, М. Оріу та ін.). Ці теорії ігнорували дійсну роль держави — уряд визнавався арбітром, що підтримує рівновагу. Діяльність держави розглядалась як нескінченні соціальні рівноваги, поєднані у складну систему. Насилля найчастіше виключалось із плюралістичної системи, яка ототожнювалась із демократією.
На відміну від юридичних і соціологічних теорій держави, для яких наявність керівного принципа, світогляду або ідеала не мала значення, всі ідеократичні теорії будувалися на певній ідеї, обґрунтуванню якої слугувала відповідна теорія держави. При різноманітних формах держави за зовнішньою дієвістю установ і осіб вбачали реальне і всеохоплююче явище ідеоправства. В ідеократичних теоріях діяльність держави обґрунтовувалась з позицій моральних і метафізичних цінностей.
Консервативні ідеократичні теорії виходили з того, що існує трансцендентний моральний порядок, який слід підтримувати в суспільних справах. Божественне провидіння в суспільстві діє завжди. Таке переконання виражалось по-різному (навіть у формі віри у природний закон), але консерватизм завжди визнавав потребу у сталому моральному авторитеті.
Ідеократичним теоріям держави загалом був притаманний етатизм і прагматизм, апологія державної дисципліни і порядку. Етатизм визначав головні напрями теоретичного конструювання: держава відігравала первинну або вторинну після церкви і общини роль, але саме на державу покладалися величезні надії. При цьому держава незмінно розглядалася як соціальна інституція, яка повинна визначати і утримувати природний порядок речей, підтримувати традиційні інститути, такі як сім'я, церква, культура.
Консервативні ідеократичні теорії орієнтувались на зверхність соціальної спільноти, як певного організму, що динамічно розвивається. Тому і свобода людини в цих теоріях обмежувалась історичними (традиційними), національними, релігійними, моральними факторами, які об'єднувались у поняттях авторитету і порядку.
Обгрунтування монархічно-ідеократичних теорій держави прихильниками абсолютизму дає підстави зробити висновок, що вчення про монарха як про повновладного володаря, який знаходиться над законом і ним у своїй діяльності не пов'язаний, базується на уявленнях про державну владу як про природну, первинну силу, що є джерелом і творцем права. Таке вчення не здається обгрунтованим в теоретичному аспекті, оскільки ставить перед собою утопічну мету створення ідеальної монархії, що поєднує в гармонійний союз владу, суспільство і народ за зверхності самодержця. Ця теорія неспроможна і в практичному розумінні, оскільки можливість запровадження її в життя пов'язується з надто нереальними умовами, такими як наявність досконалого монарха, який втілює в собі суспільну совість, або наявність у народу ідеалу, який визнається всім народом разом і кожним індивідом окремо.
Дослідження монархічного принципу і його правового обгрунтування дає можливість з'ясувати особливу соціальну природу конституційної монархії. Монархічний принцип став узагальнюючою концепцією особливого типу конституційно-монархічного режиму, що був перехідною формою від абсолютизму до обмеженої монархії.
Вітчизняна релігійно-філософська теорія не заперечує західно-європейську культуру, західні правові і державницькі конструкції. Вона визнає право і державу, обгрунтовує їх утворення, але надає цим формам лише другорядне значення. Вона стверджує, що позбавлені впливу і підтримки релігійної ідеї ці цінності приречені на виродження і занепад.
Не природнім розвитком людських відносин, а їх дивовижною перервою, катастрофою і спасінням світу подається у вітчизняній релігійній філософії вирішення соціальних суперечностей. Якщо для більшості прихильників раціоналістичного методу наявність суперечностей за будь-якого державного ладу мала означати лише неправомірність його існування, то для християнського мислителя конфлікти всередині суспільства були лише відображенням гармонії, що панує у Всесвіті.
Один із основних принципів релігійно-філософської теорії держави — це заперечення можливості створення ідеального і досконалого порядку в межах земної держави і права. Недосконалий земний закон є адекватним недосконалому природному порядку речей, що існує у світі. До настання спасіння буття саме цей земний закон має обов'язкову силу, тобто природне право діє до остаточного перетворення світу.
Есхатологізм у вченні прихильників релігійно-філософських теорій держави проявився у твердженні, що з побудовою теократичної держави на землі встановиться рай, історичний розвиток завершиться єднанням людини з Богом. Християнське вчення про тисячолітнє правління на землі Ісуса Христа (хіліазм) було представлене в правлінні теократичного лідера, який завдяки своєму божественному дару поширює благодать на членів спільноти і вирішує всі їхні проблеми. Теократичні вчення були холістичні, вони охоплювали всі сфери буття особи і суспільства, чому сприяла ідея всеєдності. Месіанство теократичних теорій виявилось у вченні про народ-богоносець, тобто народ-обранець, який несе в світ істинну віру і рятує його від гріхів і страждань. Месіанські ідеї часто конкретизувались в образі певного класу або верстви на чолі з авторитетним лідером або правлячою групою.
Однією із основних характерних рис євразійської теорії держави є її етатизм. Намагаючись замінити комуністичну ідеологію євразійською “ідеєю-правителькою”, заснованою на догматизованому християнстві, євразійці посилювали тоталітаризм держави авторитетом церкви, тим самим змушували її служити "царству кесаря". Тоталітарно-ідеократична держава, підтримана авторитетом догматизованого християнства, така, що бере на себе організацію всього життя, в тому числі і сферу духа, являє собою неабияку загрозу для демократії.
Намагаючись врятувати Росію від більшовизму, євразійці мали намір скористатися готовими структурами більшовицької держави, змінивши лише правлячу комуністичну партію єдиною православно-євразійською партією. Вона повинна організувати суспільне життя, узгоджувати дії мас, припиняти їхні деструктивні дії. Виконання цих функцій вимагає від правлячої верстви єдності, запорукою якої є спільність світогляду. Отже, в основу життя суспільства і політики держави покладається ідеологія, що підноситься до Абсолюта.
Формалізм і замкненість виключно на принципі, а не на конкретному змісті “ідеї-правительки” створюють умови для утопічної конструкції. З точки зору євразійців, стихійні суспільні процеси формують правлячу верству, але керівна роль відводиться “ідеї-правительці”, яка не піддається раціональному аналізу. “Ідея-правителька” є одночасно і недосяжним соціальним ідеалом, і засобом його досягнення.
У досліджених теоріях держави можна виділити два основні методологічні принципи:
а) етатистський — зводиться до державного раціоналізму і може виражатись в поглиненні державою суспільних зв’язків, етатизації останніх, в переважанні колективізму;
б) антиетатистський — засновується на максимальному обмеженні функцій держави, що пов’язані з втручанням у справи індивіда.
В основі індивідуалістичного підходу закладено ідею про індивіда-мету і державу-засіб. Вчення, що визнають індивіда величиною єдиною, реальною, такою, що існує незалежно від суб’єктивної волі інших, створили реалістичні або емпіричні концепції держави, які не змогли обгрунтувати єдність держави. Ці вчення заперечуються тим фактом, що сам індивід із біологічної точки зору є колективною єдністю. Індивідуалістичний підхід чітко проявився в теоріях держави, розроблених прихильниками індивідуального психологізму.
В основі колективістського підходу, що мав місце в досліджуваний період розвитку політико-правової думки — зверхність держави, виняткова роль певної групи або колективу, наприклад класу, без яких індивід — ніщо. Колективна єдність, що поєднує єдність цілого з єдністю частин, закладена у першу чергу в основу органічної теорії держави і юридичного вчення про державу як суб’єкта права.
Взаємні поступки цих біполярних підходів привели до появи теорії солідарності, яка поєднувала в собі вимогу захисту особи та її прав з утвердженням колективістських основ буття суспільства. Водночас теорія солідарності стала базою теорій політичного плюралізму, що ігнорували дійсну роль держави в суспільному житті.
Таким чином, протилежність принципових поглядів на державу зводиться до протилежності двох основних світоглядів: індивідуалістично-атомістичного і універсально-колективістського. Саме ці два постулати фактично репрезентують як західноєвропейську, так і вітчизняну політико-правову традицію.
Найбільш ефективним підходом до з'ясування сутності держави є синтетичний підхід, який базується на поєднанні позитивних моментів усіх наукових напрямів, що застосовували різну методологію і дає змогу розглядати державу як особливий політичний інститут, що діє у суспільстві і зазнає впливу різних факторів: соціальних, економічних, психологічних, біологічних тощо. Включення до аналізу держави психологічних, релігійних і культурних аспектів дає можливість не лише розширити сутнісні характеристики держави, а й по-новому усвідомити і оцінити проблему відчуження людини від держави, виявити існування економічної, психологічної, релігійної та інших форм примусу поряд з державною.
Досліджуючи різні варіанти теорій держави, ми акцентували увагу на концептуальних підходах їх авторів до визначення поняття держави, пояснення її генезису, мети, завдань і ролі в суспільстві, розроблені представниками юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави. При цьому філософсько-світоглядні, загальнонаукові та спеціальні методологічні установки конкретизувалися відповідно до предмета дослідження. Ми намагались показати наступність різних шкіл і напрямів в історії політико-правової науки, яка, незважаючи на наявність різних, на перший погляд незалежних одна від одної методологій і наукових систем, є єдиним процесом накопичення і розвитку знань. Ці знання то розпадаються на кілька теорій, що доповнюють одна одну, то знову об’єднуються в межах одного методу, однієї наукової традиції. Саме прагнення до цієї єдності завжди було основною рушійною силою узагальнень і розвитку наукового знання, яке ніколи не могло задовольнитися розкриттям лише однієї сторони свого предмета. Дослідження юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій в їх історичній перспективі показує, що конкретно-історичні моменти відповідних теорій із плином часу відступають на задній план, а теоретичні положення постають все чіткіше як основний об'єкт інтерпретацій.
Дисертант доводить неможливість теоретичного обгрунтування та практичного здійснення такого державного ладу, який був би прийнятним для всіх і назавжди. Система політико-правових принципів та інститутів, що реалізується в різних державах, має відповідати особливостям життя конкретного народу, численним історичним, національним, релігійним і моральним факторам.
В результаті дослідження теоретико-методологічних положень та концептуальних підходів до визначення сутності, завдань і ролі держави в суспільстві, що були розроблені представниками юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій, в дисертації синтезується багатство понятійного апарату цих теорій і розкриваються субстанційні основи держави. На основі цих узагальнень робляться висновки на питання: що ж в державі є минучим, а що суттєво спільним в усі періоди її існування; що є підставою розвитку юридичних, соціологічних та ідеократичних теорій держави у вітчизняній політико-правовій думці кінця ХІХ — початку ХХ ст.; у чому особливість цих теорій; чому ідеї політико-правових мислителів минулого актуальні і в наші дні. Висновки дослідження мають сприяти вирішенню завдань сучасного державотворення і подальшому розвитку юридичної науки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаркин Н.М. История юридической мысли России: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 1999. — 525 с.
2. Алексеев А.С. К учению о юридической природе государства и государственной власти. — М.: Тип. Губернського Правления, 1894. — 121 с.
3. Алексеев А.С. Русское государственное право: Конспект лекций. — 4-е изд. — М.: Типо-лит. Г.И. Простакова, 1897. — 281 с.
4. Алексеев В.А. Психологическое направление в русской буржуазной социологии (конец ХІХ — нач. ХХ вв.). Автореф. дисс. … канд. филос. наук: 09.00.03 / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова, 1978. — 21 с.
5. Алексеев Н.Н. Евразийцы и государство // Мир России — Евразия: Антология / Сост.: Л.И. Новикова, И.Н. Сиземская. — М.: Высш. шк., 1995. — С. 176—190.
6. Алексеев Н.Н. Русский народ и государство. — М.: “Аграф”, 1998. — 640 с.
7. Алексеев Н.Н. Собственность и социализм. Опыт обоснования социально-экономической программы Евразийства. — Париж, 1928. — С. 62—63.
8. Алексеев Н.Н. Очерки по общей теории государства. Основные предпосылки и гипотезы государственной науки. Вып. 1. — М.: Московское научное изздательство, 1920. — 208 с.
9. Алексеева И.Ю. Савицкий Петр Николаевич // Философы России ХІХ—ХХ столетий. Биографии, идеи, труды / П.В. Алексеев — ведучий автор, составитель и гл. ред. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Мысль, 1999. — С. 688—691.
10. Андрианова Т.В. Геополитические теории ХХ в.: Социально-философское исследование. — М.: ИНИОН РАН, 1996. — 178 с.
11. Андрусяк Т.Г., Римаренко Ю.І. Бачинський Юліан Олександрович // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: “Укр.. енцикл.”, 1998. — Т. І: А-Г. — 672 с.: іл.
12. Анри Мишель. Идея государства. Критический очерк истории социальных и политических теорий во Франции со времени революции. — СПб.: Тип. М. Акинфиева и И. Леонтьева, 1903. — 591 с.
13. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. ІІІ. Европа. Америка: XVII—XX вв. // Нац. обществ.-науч. фонд / Руководитель науч. проекта Г.Ю. Семигин. — М.: Мысль, 1999. — 815 с.
14. Антология мировой правовой мысли: В 5 т. Т. V. Россия конец ХІХ—ХХ в. / Нац. обществ.-науч. фонд; Руководитель науч. проекта Г.Ю. Семигин. — М.: Мысль, 1999. — 829 с.
15. Антология мировой философии. — М.: Мысль, 1969. — Т. І. — Ч. 2. — 936 с.
16. Цит. за: Антонович А.Я. Курс государственного благоустройства (полицейского права). — К.: Тип. В.И. Завадского, 1890. — Ч. І. — VIII, 312 c.
17. Аренс Г. Юридическая энциклопедия или органическое изложение науки о праве и государстве, на основании принципов этической философии права / Пер. с нем. — М.: В тип. А. Семена, 1863. — IV, 524 c.
18. Асмус В.Ф. Владимир Соловьев. — М.: Прогресс, 1994. — 205 с.
19. Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть. Опыт системного исследования воззрений М.Е. СалтыковаЩедрина. — К.: Манускрипт, 1996. — 447 с.
20. Бабкін В.Д., Усенко І.Б. Нарис історії розвитку загальної теорії держави і права, філософії та енциклопедії права // Антологія української юридичної думки: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Том 1. Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Упорядники: В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко, Н.М. Пархоменко; відп. редактори В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко. —К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2002. — С. 7—43.
21. Бакунин М.А. Государственность и анархия // Утопический социализм в России: Хрестоматия / А.И. Володин, Б.М. Шахматов; Общ. ред. А.И. Володина. — М.: Политиздат, 1985. — С. 402—414.
22. Бакунин М.А. Избр. философские сочинения и письма. — М.: Мысль, 1987. — 574 с.
23. Бакунин М.А. Философия, социология и политика. — М.: Правда, 1989. — 624 с.
24. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. — Х.: Кунсум, 2000. — 208 с.
25. Бачинський Ю. Україна irredenta. — 3-е вид. — Берлін: Вид-во укр.. молоді, 1924. — XXVIII, 237 с.
26. Бегей І.І. Політичні інститути суспільства в теоретичній спадщині Юліана Бачинського. — Львів: Світ, 1999. — 67 с.
27. Безобразов В.П. Государство и общество. Управление, самоуправление и судебная власть. — СПб.: Тип. В. Безобразова и Ко, 1882. — XXVIII, 737 c.
28. Белков П.А. Раннее государство, предгосударство, протогосударство: игра в термины? // Ранние формы политической организации: от первобытности к государственности. — М.: Изд. фирма “Восточная литература” РАН, 1995. —С. 165—187.
29. Бердяев Н. Новое средневековье. Размышление о судьбе России и Европы. — М.: Феникс—ХДС-пресс, 1991. — 82 с.
30. Бердяев Н. Утопический этатизм евразийцев. ("Евразийство". Опыт систематического изложения) // Собр. соч.: В 4-х т. — Т. 3. Типы религиозной мысли в России. — YMCA-PRESS, Paris, 1989. — С. 659—667.
31. Бердяев Н. Философия неравенства. Письмо третье. О государстве // Собр. соч.: В 4-х т. — Т. 4. Духовные основы русской революции. Философия неравенства. — YMCA-PRESS, Paris, 1990. — С. 253—591.
32. Бердяев Н.А. Распря Церкви и государства // Вопросы религии. Вып. 2. — М., 1908. — С. 108—122.
33. Бердяев Н.А. Философия неравенства. Письмо седьмое. О либерализме // Опыт русского либерализма. Антология. — М.: Канон, 1997. — С. 310—328.
34. Бердяев Н.А. Царство Духа и царство Кесаря / Сост. и послесл. П.В. Алексеева; подгот. текста и прим. Р.К. Медведевой. — М.: Республика, 1995. — 383 с. (Мыслители ХХ века).
35. Бердяев Н.А. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого // О назначении человека. — М.: Мысль, 1993. — 376 с.
36. Бердяєв Н. Новое религиозное сознание и общественность. — СПб.: Пирожков, 1907. — L, 233 c.
37. Блинников Л.В. Великие философы: Учебный словарь-справочник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Изд. корпорация “Логос”, 1997. — 432 с.
38. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных / Пер. с англ. А.И. Федорова. — С.-Петербург: МФИН, 1992. — 448 с.
39. Блюнчли. Общее государственное право / Пер. с 3-го изд. / Под ред. проф. Ф.М. Дмитриева. — М.: В университетской тип. (Катков и Ко), 1865. — Т. І. — VII, 323 c.
40. Брайович С.М. Карл Каутский — эволюция его воззрений. — М.: Изд-во “Наука”, 1982. — 230 с.
41. Браун Дж. Психология Фрейда и постфрейдисты / Пер. с англ. — М.: “Рефл-бук”; К.: “Ваклер”, 1997. — 304 с. (Сер. “Актуальная психология”).
42. Брегеда А.Ю. Основи політології: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1997. — 324 с.
43. Булгаков С.Н. Два града. Исследования о природе общественных идеалов. — СПб.: Изд-во РХГИ, 1997. — 589 с.
44. Булгаков С.Н. На пиру богов. — К.: Летопись, 1918. — 96 с.
45. Булгаков С.Н. Свет невечерний: Созерцания и умозрения. — М.: Республика, 1994. — 415 с. (Мыслители ХХ века).
46. Булгаков С.Н. Церковь и государство // Вопросы религии. Вып. І. — М., 1906. — С. 53—101.
47. Величко А.И. Государственные идеалы России и Запада. Параллели правовых культур. — СПб.: Изд-во Юрид. ин-та, 1999. — 235 с.
48. Виноградов П.Г. О прогрессе. — М.: Типо-лит. Височайше утвержд. Т-ва И.Н. Кушнерев и Ко, 1898. — 62 с.
49. Власть и право: Из истории русской правовой мысли / Сост. А.В. Поляков, И.Ю. Козлихин. — Л.: Лениздат, 1990.— 319 с.
50. Власть: очерки современной политической философии Запада / В.В. Мшвениерадзе, И.И. Кравченко, Е.В. Осипова и др. — М.: Наука, 1989. — 328 с.
51. Взыскующие града. Хроника частной жизни русских религиозных философов в письмах и дневниках А.С. Аскольдова, Н.А. Бердяєва, С.Н. Булгакова, Е.Н. Трубецкого, В.Ф. Эрна и др. — М.: Школа “Языки русской культуры”, 1997. — 752 с., 21 илл.
52. Вольтман Л. Политическая антропология. Исследование о влиянии эволюционной теории на учение о политическом развитии народов / Пер. с нем. — СПб.: Изд-во О.Н. Поповой, 1905. — 336 с.
53. Вормс Р. Общественный организм / Под ред. и с предисл. проф. А.С. Трачевского / Пер. с франц. — СПб.: Павленкова, 1897. — IV, XVI, 246 c.
54. Выдрин Д.И. Невостребованные идеи, или об истоках отечественной политологии. — К.: Лыбидь, 1992. — 94 с.
55. Галактионов А.А., Никандров П.Ф. Русская философия ІХ—ХІХ в. — Л.: “Наука” Ленинградкое отделение, 1989. — 651 с.
56. Гальперин С.И. Органическая теория строения и развития общества. І. Изложение и критика учения Спенсера. — Екатеринослав: Тип. Л.М. Ротенберга, 1900. — 134 с.
57. Гегель Г.В.Ф. Философия права. — М.: Мысль, 1990. — 524 с. (Философское наследие).
58. Гелей С.Д. Василь Кучабський: від національної ідеї до державності (українська консервативна політична думка першої половини ХХ ст. та її вклад в історичну науку). Автореф. дис. ... д-ра іст. наук: 07.00.06 / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України — К., 1999. — 37 с.
59. Гессен В.М. Русское государственное право: Курс лекций. — СПб.: Лит. И. Трофимова, 1909. — 335 с.
60. Гоббс Т. Избр. произв.: В 2 т. — М.: Мысль, 1965. — Т. ІІ. — 736 с.
61. Гоббс Т. Философские основания учения о гражданине / Пер. с лат. — М.: Изд. Г.А. Лемана и Б.Д. Плетнева, 1914. — XXIV, 269 с.
62. Годинер Э.С. Политическая антропология о происхождении государства // Этнологическая наука за рубежом: проблемы, поиски, решения. — М.: Наука, 1991. — С. 51—78.
63. Гордієнко М.Г. Сутність та основні засади концепції української державності В'ячеслава Липинського. Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.01 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1999. — 20 с.
64. Градовский А.Д. Государство и прогресс // Градовский А.Д. Сочинения. — СПб.: Наука, 2001. — 512 с. (Сер. “Русская государственная мысль”).
65. Градовский А.Д. Начала русского государственного права.