Садєков Алімжан Абдуллович. Механізми еколого-економічного управління підприємством

brief description

Садєков Алімжан Абдуллович. Механізми еколого-економічного управління підприємством. : Дис... д-ра наук: 08.06.01 2003

Садєков А.А.Механізми еколого-економічного управління підприємством. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.06.01 «Економіка, організація і управління підприємствами». Донецький національний університет, Донецьк, 2002 р.
У дисертаційній роботі наведено результати дослідження проблем еколого-економічної діяльності підприємств, механізмів формування і реалізації еколого-економічного управління. Обґрунтовано стратегію господарського розвитку для досягнення цілей сталого розвитку. Сформульовано принципи переходу до еколого-економічного типу господарювання.
Доведено необхідність переходу до нового типу управління підприємством еколого-економічного. Розроблено класифікацію еколого-економічних стратегій для українських підприємств та запропоновано метод вибору ефективного варіанту. Розкрито зміст оперативних функцій еколого-економічного управління. Доведено можливість впровадження в українських підприємствах систем управління на основі міжнародних стандартів сталого розвитку. Запропоновано метод реінжинірингу системи управління для адаптації до міжнародних стандартів. Розроблено механізм екологічного маркетингу для реалізації еколого-економічного управління. Удосконалено моделі екологічного обліку та аудиту.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й отримано нове вирішення наукової проблеми з трансформації управління підприємствами на принципах сталого розвитку шляхом запровадження механізмів еколого-економічного управління. Результати проведеного дослідження еколого-економічного управління підприємствами дозволяють зробити такі висновки:
1. Обмінні процеси (речовина, енергія, інформація) у системі «економіка природа» дозволяють виділити як її фундаментальну якісну характеристику «біосферосумісність». До головних методологічних принципів біосферосуміс-ного господарського розвитку віднесені: підвищення замкнутості матеріально-енергетичних циклів виробництва і споживання; екологізація науково-технологічного розвитку і перехід до міждисциплінарної наукової культури; перехід у господарському проектуванні від «простих систем» до «складних систем»; оцінка і прогнозування екологічного ризику як вихідного етапу господарського циклу; синтез моральності й інтелекту.
2. Виявлені особливості еколого-економічної ситуації в Україні диктують необхідність посилення соціально-екологічних пріоритетів та переорієнтування головної цілі господарського розвитку. У цьому зв'язку як стратегічний напрямок підвищення соціо-екологічної сталості в дисертації обґрунтовано структурно-галузеву переорієнтацію національної економіки. Для цього необхідно трансформувати структуру сукупного попиту в напрямку формування державного замовлення на соціо-еколого-економічну діяльність.
3. У досягненні сталого розвитку вирішальну роль має підприємництво. Тому екологічний фактор стає сферою підвищення потенціалу конкурентоздатності підприємств як шляхом удосконалювання продукції, яка випускається, так і виникненням якісно нових ринків екологічних товарів і послуг. Екологічні вимоги стають невід'ємною частиною корпоративної стратегії передових компаній.
4. Реалізація еколого-орієнтованої стратегії розвитку підприємництва вимагає внесення серйозних змін у корпоративні відносини і використання нових методів у здійсненні підприємницької діяльності. Одним із провідних напрямків цих перетворень є перехід від традиційного «техногенного» напрямку управління підприємством до управління, що попереджує шкідливий вплив на довкілля на всіх стадіях створення вартості і всіх рівнях менеджменту. Умовою вирішення цієї проблеми є формування на мікрорівні систем і механізмів управління, орієнтованих не тільки на розширене відтворення в цілому, але і відтворення товару і капіталу на основі реалізації еколого-економічного управління.
5. Формування моделей інтегрованого еколого-економічного управління передбачає гармонійну інтеграцію еколого-економічного управління в структуру загального менеджменту, а також включення процедур і заходів щодо охорони довкілля в усі виробничі функції на всіх стадіях створення вартості. Теоретичний аналіз, а також наявний практичний досвід свідчить, що найбільшою мірою задачі інтегрування структур еколого-економічного управління в систему загального менеджменту відповідає Сент-Гальська модель загального менеджменту.
6. На основі аналізу всіх етапів стратегічного еколого-економічного управління, а також узагальнення зарубіжного досвіду з урахуванням особливостей української практики еколого-економічного управління запропоновано методи організації еколого-економічного управління та здійснено класифікацію типів еколого-економічної стратегії, що включає: ігнорування екологічних аспектів, вимушену стратегію відповідності, пасивну стратегію відповідності, стратегію конкурентної переваги за рахунок екологічних аспектів, стратегію сталого розвитку.
7. Розроблено метод вибору еколого-економічної стратегії на основі економічних критеріїв оцінки. У випадку стратегії ігнорування підприємство не буде враховувати екологічні питання, доки фінансові втрати, пов'язані з ними, не перевищать прибутку. У вимушеній і пасивній стратегії відповідності економічні аспекти представлені екологічними витратами. Як критерії ефективності необхідно використовувати існуючі критерії, пов'язані з різними економічними факторами позитивної і негативної мотивації державного екологічного регулювання. Для стратегії, орієнтованої на досягнення конкурентної переваги, необхідно оцінити екологічну свідомість споживачів, що визначає готовність відмовитися від продукції, що негативно впливає на будь-якому етапі життєвого циклу, і заплатити більш високу ціну за екологічно чистий товар. Запропоновано критерій, що дозволяє провести таку оцінку через зіставлення результатів маркетингових досліджень про попит на екологічно чисту продукцію, а також витрат на виробництво такої продукції. Для стратегії, орієнтованої на досягнення сталого розвитку, необхідно оцінити можливість використання поточної технології зниження впливу на навколишнє середовище в довгостроковому періоді, через зіставлення поточних екологічних витрат і викидів на одиницю продукції.
8. Для ефективного функціонування еколого-економічного управління стратегічний підхід має поєднуватися із системою управління навколишнім середовищем. При цьому для стратегії відповідності досить традиційної системи управління навколишнім середовищем, орієнтованої на виконання вимог держави, а для досягнення конкурентної переваги і сталого розвитку необхідно перебудовувати існуючу систему на базі міжнародних стандартів.
9. З використанням запропонованих методичних підходів до оцінки стратегії виконано оцінку еколого-економічної стратегії ВАТ «ММК», що була визначена як вимушена стратегія відповідності. На основі розробки специфічних моделей економічного розвитку з урахуванням екологічних параметрів розроблені рекомендації щодо реінжинірингу системи управління навколишнім середовищем, що відповідає міжнародним стандартам.
10. Посилення екологічних вимог і підвищення попиту на екологічно чисті товари надають екологічному маркетингу як елементу інтегрованого еколого-економічного управління все більшого значення. У дисертації обґрунтовано, що в процесі переходу від традиційного маркетингу до екологічного провідну роль відіграють зміни в інформаційних системах і комунікаціях. Запропоновано набір маркетингових інструментів для реалізації еколого-економічної стратегії, який містить інструменти щодо продукту, збуту, комунікації та укладання договорів.
11. Особливе місце в еколого-економічному управлінні займає екологічний аудит системи управління. У дисертації визначені поняття, сутність, функції, задачі, розроблено основні методичні аспекти проведення і використання результатів екологічного аудиту. Результати дослідження дозволили представити узагальнену модель екологічного аудиту, яка реалізована розробкою примірного положення про екологічний аудит підприємств.
12. Запропоновано метод обліку й аналізу екологічних витрат у рамках сформованої спеціальної підсистеми екологічного бухгалтерського обліку, що має включати: облік екологічних витрат, облік екологічних фінансових зобов'язань, звітність за екологічними показниками й аудит інформації про екологічну діяльність.
13. Використання методу кластерного аналізу та головних компонент дозволило виділити основні еколого-економічні параметри, які потребують оперативного моніторингу, формувати універсальні стратегії управління в однорідних виробничо-комерційних системах.