Самійленко Андрій Петрович. Підприємництво в економічній системі

brief description

Самійленко Андрій Петрович. Підприємництво в економічній системі : Дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана. — К., 2006. — 188арк. : табл. — Бібліогр.: арк. 170-184

Самійленко А.П. Підприємництво в економічній системі. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 Економічна теорія. Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, 2006.
Дисертація присвячена теоретико-методологічному дослідженню відносин підприємництва та виявленню їх особливостей становлення, функціонування та розвитку в умовах трансформаційної економіки. Розкрита структура відносин підприємництва та проаналізована взаємодія між його елементами. Підприємництво як тип господарської поведінки розкрито через дві групи функцій: реагування та трансформації.
Виявлено основні тенденції становлення підприємництва в Україні, визначено особливості формування та проблеми його розвитку. Встановлено основні теоретичні положення щодо ролі підприємництва в трансформаційній економічній системі.
У дисертації розкрито організаційно-економічний механізм регулювання підприємницької діяльності. Обгрунтована ключова роль державного підприємництва при визначенні напрямів соціально-економічного розвитку країни в умовах ринкової трансформації. Доведена об’єктивна необхідність державного регулювання підприємницької діяльності і узагальнені основні напрями державної підтримки підприємницького сектора.

У дисертації здійснено теоретичні узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо системного дослідження процесів становлення, функціонування і розвитку підприємництва в сучасній економічній системі. Основні результати теоретико-методологічного і науково-практичного спрямування є такими:

На основі узагальнення теоретико-методологічних принципів та грунтуючись на аналізі різних точок зору щодо сутності підприємництва, дається таке його визначення: підприємництво - це специфічний тип господарювання, де головним суб’єктом є підприємець, який здатний розпоряджатися капіталом на основі нових комбінацій факторів виробництва та реалізації нововведень і тим самим забезпечити розширене як індивідуальне, так і суспільне відтворення виробництва. Обгрунтовано авторське визначення підприємництва у політекономічному аспекті як системи відносин між суб’єктами господарювання з приводу здійснення нових комбінацій ресурсів у відтворювальному процесі і забезпечення на цій основі динамічного зростання виробництва як важливої умови для отримання максимуму прибутку і досягнення соціального ефекту.
Системний підхід до розв’язання комплексу проблем становлення і розвитку суб’єктів підприємництва здійснено на основі дослідження змісту систем господарювання, її складових, а також впливу на внутрішньогосподарське управління, здійснюваних інституціональних та організаційно-економічних перетворень при переході до ринку в Україні. При цьому аналіз суб’єктів підприємницької діяльності (підприємців, держави, найманих працівників), інтереси яких об’єктивно перетинаються у процесі реалізації економічних відносин, дозволяє логічно виокремити відповідну домінантну роль підприємницьких інтересів. Структурно-функціональна взаємодія та взаємовплив вказаних суб’єктів утворюють своєрідну економічну мікросистему, в межах якої відбувається формування, функціонування та розвиток підприємницької організації. При цьому систему підприємницька діяльність формує тоді, коли вона розглядається не ізольовано сама по собі, а як комплексна діяльність, де враховується всю сукупність прояву факторів внутрішнього і зовнішнього, конкурентно-ринкового середовища.
Оскільки підприємництво за своєю функціональною природою є дуже чутливим соціально-економічним організмом щодо впливу різних зовнішніх чинників і регуляторів, то в дисертації розкриваються напрями, форми, методи формування цивілізованого бізнес-середовища в Україні. Поки що національний бізнес приречений, в основному, на власне виживання. Це обумовлено тим, що даний вид діяльності знаходиться в досить агресивному середовищі, в тому числі у досить масовидній взаємодії з нецивілізованими” підприємцями. Суттєвим гальмом стрімкого зростання ділової активності є як інституціонально-правова неврегульованість процесів ринкової трансформації в Україні в цілому, так і в сфері підприємництва зокрема. Не сприяє його розвитку низький рівень доходів більшості громадян країни. Широкий процес приватизації поки що не надав широким верствам населенню суттєвих можливостей зайнятися бізнесом у формі стартового капіталу, оскільки кількісно-якісна аналітична наша оцінка показує, що паліативний характер української приватизації, в процесі якої було реалізовано мету: сформувати капітал-власність”, але не було забезпечено головну складову цього процесу капітал-функцію”, що є квінтесенцією підприємництва. Головна мета приватизації формування не лише реальних приватних власників, а й ефективного і відповідального власника, в своїй масі не була досягнута. Первісне нагромадження капіталу тісно переплітається з перерозподілом власності. Враховуючи ці обставини, в роботі обгрунтовується, що головним джерелом легального нагромадження капіталу в сучасних умовах правомірно вважати прибуток самого бізнесу, а це потребує від законодавчої і виконавчої влади визнати необхідність подальшого формування прозорих взаємовідносин в системі бізнес держава”.

4. Особливості становлення суб’єктів підприємницької діяльності в умовах трансформаційної економіки обумовлені специфікою економічних відносин, характерних для даного етапу розвитку. Діяльність підприємницької структури виражається в адекватному її пристосуванні до організаційно-інституціональних змін ринкових умов, або, навпаки у пристосуванні самих ринкових умов господарювання згідно потреб підприємницьких інститутів. Це свідчить про те, що діяльність підприємця орієнтована на завоювання конкурентних переваг шляхом відповідної раціональної поведінки, а не на особисті зв’язки з органами виконавчої влади, де головним інструментом конкуренції виступає можливість реалізації адміністративного ресурсу. Таким чином, буде формуватись підприємницьке середовище, яке містить ознаки деформованих відносин підприємництва, що, на жаль, і нині має місце в Україні.

Механізм регулювання підприємницької діяльності визначено як комплекс двох взаємопов’язаних блоків, і включає поєднання децентралізованого саморегулювання та державного регулювання.

При цьому зазначено, що в державному секторі прерогатива управління, контролю і регулювання належить державі цілком. Водночас ринковий сектор також має бути охоплений системою державного регулювання. А враховуючи те, що ринковий сектор, де органічна складова це підприємницьке середовище, тому функції держави, перш за все, зводяться до регулювання підприємництва, що проявляється в економічних і правових відносинах між державою і підприємцями, де першість, звичайно, належить державі як інституту, що представляє загальнонаціональні інтереси. Виходячи з теоретичної значимості системного аналізу даної проблеми, в роботі досліджено механізм державного регулювання підприємництва у взаємодії 2-х основних методів економічного та нормативно - правового.

Як показав аналіз, механізм підприємницького регулювання включає як комплекс форм і засобів координації дій суб’єктів підприємницької діяльності, спрямованих на встановлення порядку як у власній організації, так і навколо себе, динамізуючи процес змін функцій та своїх господарських зв’язків. Метою такого системного регулювання є забезпечення оптимальної діяльності і раціональної організації економічних зв’язків в структурі відносин підприємництва. Дисертант акцентує увагу на тому, що основною рисою даного механізму є саморегуляція та оптимізація, які визначаються як реакція підприємницької організації на динамічні зміни у зовнішньому середовищі.
Обгрунтовано основну суперечність державного підприємництва, істотними моментами якої є два аспекти: підприємницький, представлений приватним інтересом комерційного державного підприємства як відокремленого товаровиробника, і державний, який охоплює суспільний інтерес. Формою виразу вищезазначних інтересів стають відповідно соціально-економічні і комерційні цілі державного підприємництва, які знаходяться в діалектичному взаємозв’язку, сутність якого зводиться до наступного: первинність суспільних завдань забезпечується наявністю державної власності. Однак в силу атомізованого” характеру державної власності в умовах ринкової економіки соціально-економічний ефект не досягається поза реалізацією комерційних цілей держпідприємств. Оптимальною може вважатися система державного підприємництва, яка, з одного боку, обмежує груповий егоїзм державних комерційних підприємств і, з іншого - не припускає гіпертрофії суспільного інтересу.