СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ПРЕДИКАТНИМИ СТІЙКИМИ ДІЄСЛІВНО-ІМЕННИМИ СПОЛУКАМИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

brief description

Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника

На правах рукопису

Гошилик Володимир Богданович

УДК 811. 161. 2' 367

Семантико-синтаксична структура речень із предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками в сучасній українській мові

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
академік АПН України, доктор
філологічних наук, професор
Кононенко Віталій Іванович

Івано-Франківськ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП..

4

РОЗДІЛ1. СТІЙКА ДІЄСЛІВНО-ІМЕННА СПОЛУКА ЯК ЛІНГВІСТИЧНА КАТЕГОРІЯ...

10

1.1.Генеза поняття стійкої дієслівно-іменної сполуки в науці про мову.

10

1.2.Семантична структура стійких дієслівно-іменних сполук.

16

1.3.Семантико-синтаксичні зв’язки стійких дієслівно-іменних сполук..

32

1.4.Синоніміка стійких дієслівно-іменних сполук...

44

1.5.Семантичні типи предикатів, виражених стійкими дієслівно-іменними сполуками

57

Розділ2. Семантико-синтаксична структура речень із непоширеними предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками..

65

2.1.Семантико-синтаксична структура речень із непоширеними предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками на позначення дії..

66

2.2.Семантико-синтаксична структура речень із непоширеними предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками на позначення стану.

92

2.3.Семантико-синтаксична структура речень із непоширеними предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками на позначення процесу.

114

2.4.Семантико-синтаксична структура речень із непоширеними предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками на позначення якості

121

РОЗДІЛ3. семантико-синтаксична структура речень із поширеними предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками..

137

3.1.Семантико-синтаксична структура речень із предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками, поширеними прикметниками...

138

3.2.Семантико-синтаксична структура речень із предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками, поширеними відмінковими формами іменників

154

3.3.Семантико-синтаксична структура речень із предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками, поширеними числівниками..

158

3.4.Семантико-синтаксична структура речень із предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками, поширеними займенниковими словами..

160

3.5.Семантико-синтаксична структура речень із предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками, поширеними інфінітивом.

164

ВИСНОВКИ..

175

список використаної літератури.

183

СПИСОК Використаних джерел

211

Додаток А.

216

вступ

Сучасний етап розвитку лінгвістичної думки характеризується ускладненням проблематики досліджень із синтаксису, що зумовлено намаганням глибше проникнути в механізм функціонування синтаксичної системи мови та кожної з її одиниць зокрема. Це виявилося передусім у звертанні дослідників до змістового боку синтаксичних одиниць, у застосуванні семантичного підходу до їх вивчення.
Одним із здобутків синтаксичної теорії є трактування речення як багаторівневої, ієрархічно організованої одиниці, структурні елементи якої перебувають у взаємозв’язку і взаємодії [57; 8; 11; 109; 12; 85; 177; 13; 25; 5; 31; 189; 256; 179; 257; 131; 71; 112; 270; 309; 276; 147; 45; 165; 152; 129; 30]. Сучасні українські мовознавці (І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський та ін.) зокрема виділяють у структурі речення чотири яруси: власне-семантичний, семантико-синтаксичний, формально-граматичний та комунікативний [57]. Перші три яруси речення стосуються сфери мови, а четвертий, комунікативний ярус, спрямований у сферу мовлення. Розмежування чотирьох ярусів речення дає змогу диференціювати формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції синтаксичних одиниць, а також синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення між ними.
Семантико-синтаксичний підхід до вивчення синтаксичних одиниць, запроваджений у нашій роботі, дає змогу, з одного боку, врахувати їх семантичну структуру, з іншого боку, їх власне-синтаксичні функції. Така достатньо апробована методика дослідження ґрунтується на визнанні визначальної організаційної ролі у формуванні семантико-синтаксичної структури простого семантично елементарного речення семантико-синтаксичної валентності предиката, якому приписуються функції регуляції кількісно-якісного складу субстанціальних (іменникових) синтаксем: суб’єктної, об’єктної, адресатної, інструментальної та локативної. Вони виділяються на основі субстанціальних семантико-синтаксичних відношень, які вказують на відношення іменникових синтаксем до відповідного класу предикатів.
Актуальність теми. З часу виокремлення семантичного синтаксису як лінгвістичної дисципліни зі своїм специфічним об’єктом вивчення, проблематикою, системою наукових понять і термінів, методів та прийомів дослідження науковці отримали значні результати. Поглиблений аналіз формально-граматичної і семантичної природи синтаксичних одиниць, який здійснюють останнім часом в українському мовознавстві В.М.Русанівський, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, С.Я.Єрмоленко, В.І.Кононенко, В.М.Брицин, А.П.Загнітко, Н.В.Гуйванюк, М.В.Мірченко, Н.М.Сологуб та ін. з урахуванням функціонально-комунікативних характеристик мовних засобів, зумовив появу нових прихильників референційно-денотативної концепції семантики речення, представленої у працях Т.П.Ломтєва, В.Г.Гака, О.В.Падучевої, Н.Д.Арутюнової, Г.О.Золотової та ін. Наразі в україністиці досліджено реченнєвотвірний потенціал предикатів різних типів [86; 160; 190; 167; 262; 263; 273; 201; 149; 183; 72; 105; 148; 240; 230]; виконано комплексний аналіз суб’єктних [170], об’єктних [155], адресатних [191], локативних [255] та порівняльних [219] синтаксем; здійснено системне дослідження семантико-синтаксичної структури простого ускладненого речення [38] й семантико-синтаксичної та стилістичної організації тексту з обставинними детермінантами[221] тощо.
Попри активні пошуки дослідників, що зумовили появу зазначених розвідок, в українському мовознавстві об’єктом спеціального наукового дослідження досі не була породжувальна (реченнєвотвірна) здатність стійких дієслівно-іменних сполук типу давати оцінку, брати в полон, мати гнів, відчувати гордість, набувати розмаху, зазнавати руйнування, мати схожість, відзначатися відданістю тощо. До цього часу українські мовознавці (О.С.Мельничук, А.П.Коваль, Г.М.Удовиченко, О.С.Снітко, Л.Г.Авксентьєв, М.Ф.Алефіренко, І.І.Чередниченко, Н.М.Сологуб, О.Д.Пономарів, Д.В.Горбачук, Ю.А.Сергєєв та ін.) досліджували їх переважно з позицій сутнісних характеристик, місця у системі мови, семантики, експресивного потенціалу. Тому необхідність системного опису простого речення з предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками як розчленованими найменуваннями дієслівної ознаки з позицій семантичного синтаксису на матеріалі сучасної української мови вмотивовує актуальність дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках реалізації державної наукової програми Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” і відповідає профілеві наукових планів кафедри української мови та кафедри загального і порівняльного мовознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. У ширшому плані робота ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, проблематику якої досліджують в Інституті української мови НАН України.
Об’єктом дослідження є прості семантично елементарні та ускладнені речення з предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками в сучасній українській мові. При вивченні синтаксичних побудов речень із неоднослівними номінаціями дієслівного типу за одиницю плану вираження приймається елементарне речення, за одиницю плану змісту пропозиція.
Предметом дослідження є семантико-синтаксична структура речень із предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками.
Мета дисертаційної праці дослідити семантико-синтаксичну структуру речень із предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками в сучасній українській мові.
Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань:
- дати лінгвістичну інтерпретацію стійкої дієслівно-іменної сполуки як семантичного предиката;
- з’ясувати семантичну сутність аналітичних дієслівних предикатів та здійснити їх семантичну класифікацію, враховуючи семантико-синтаксичні диференційні ознаки й функціональні особливості як організаційних компонентів семантичної структури речення;
- визначити валентнісні характеристики предикатних стійких дієслівно-іменних сполук, розмежувати на їх основі лінгвістичну природу облігаторності/факультативності компонентів у структурі аналізованих речень;
- визначити статус і місце речень із неоднослівними дієслівними предикатами у системі синтаксичних одиниць сучасної української мови та здійснити дослідження їх семантико-синтаксичної організації;
- проаналізувати вплив предикатних стійких дієслівно-іменних сполук на пропозитивні потенції висловлювання;
- з’ясувати характер симетрії/асиметрії синтаксичної та семантичної структур породжених неоднослівними предикатами конструкцій.
Методи дослідження. Мета дисертації та специфіка досліджуваного предмета зумовили необхідність комплексного використання різних методів: описового методу, на підставі якого узагальнено спостереження над зібраним фактичним матеріалом; методу моделювання при визначенні власне-семантичної, семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної структур елементарного речення; прийомів компонентного аналізу для з’ясування специфіки семантичної структури дієслівних предикатів аналітичної будови та їх номінативного (пропозитивного) потенціалу; дистрибутивного методу та методу контекстологічного аналізу при дослідженні синтагматичних зв’язків стійких дієслівно-іменних сполук; прийомів трансформації (семантичного перефразування) при розмежуванні власне-семантичних та семантико-синтаксичних функцій компонентів породжених аналітичними дієслівними предикатами конструкцій.
Джерела фактичного матеріалу. Дослідження побудовано на фіксаціях (понад 8000 реченнєвих конструкцій), дібраних із художніх творів, публіцистичних і наукових текстів, офіційних документів та матеріалів Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України. Матеріали різностильової належності були вибрані з метою повнішого охоплення функціонування в ролі предиката складних номінативних одиниць.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першою в українському мовознавстві спробою системного й комплексного аналізу семантико-синтаксичної структури речень із предикатними стійкими дієслівно-іменними сполуками. Вперше на матеріалі української мови досліджено реченнєвотвірну спроможність та пропозитивний потенціал неоднослівних номінацій дієслівного типу, детально висвітлено семантичні процеси ускладнення реченнєвої структури з аналітичними дієслівними предикатами, з’ясовано характер симетрії/асиметрії синтаксичної та семантичної структур породжених ними конструкцій. Новою є спроба семантичної класифікації аналітичних предикатів, яку здійснено на логіко-семантичних засадах.
Теоретичне значення дослідження. Висновки й узагальнення виконаного дослідження сприяють глибшому пізнанню семантико-синтаксичної категорії валентності, суттєво доповнюють теорію української лінгвістики новими інтерпретаціями функціонально важливого мовного матеріалу, формують наукові засади вивчення структурно-семантичної організації речень з різними предикатами, поглиблюють синтаксичну теорію в царині семантичних варіювань дієслівних предикатів у мовленнєвій діяльності. Опрацьовані в дисертації принципи аналізу семантико-синтаксичної структури речень із неоднослівними предикатами дієслівного типу можуть застосовуватися при розв’язанні ряду питань функціональної та категорійної граматики української та типологічно подібних до неї мов.
Практичне значення одержаних результатів виявляється в тому, що вони можуть бути використані при написанні підручників та навчальних посібників із граматики сучасної української мови, при читанні спецкурсів, проведенні спецсемінарів та факультативних занять із функціонального та семантичного синтаксису у вищій школі, у науково-пошуковій роботі з проблем синтаксису та стилістики, а також при укладанні словників.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на спільному засіданні кафедри української мови та кафедри загального і порівняльного мовознавства Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника й апробована на VIIIМіжнародній науковій конференції Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2003), Міжнародній науковій конференції Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету” (Харків, 2004), а також на щорічних науково-звітних конференціях та наукових семінарах кафедри загального і порівняльного мовознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2003-2005).
Публікації. Основні положення дисертації викладено у шести публікаціях, з яких п’ять надруковано у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку використаних джерел та додатка.

bibliography

висновки

Проведене дослідження дає підстави зробити такі висновки й теоретичні узагальнення:
1.Стійкі дієслівно-іменні сполуки це лексико-граматичні аналітичні одиниці вторинної номінації, що є неоднослівними найменуваннями дії, стану, процесу чи якості й складаються з дієслівного компонента з переосмисленим первинним значенням та іменникового компонента, що несе основне смислове навантаження.
Відповідаючи розвиткові аналітизму індоєвропейських мов, складні номінації дієслівного типу створюються внаслідок розходження між потребами мови у вираженні процесуальної семантики у сфері непростежуваних (абстрактних) реалій та її обмеженими словотвірними потенціями.
Цілісність переданого СДІС номінативного значення досягається завдяки органічному (взаємодоповнюючому) поєднанню її конституентів, що супроводжується перерозподілом функціонально-смислового навантаження між ними. Зазнаючи часткової втрати власного реально-речового змісту, дієслівний компонент як носій категорійного значення дієслівності виконує функції граматичного центру сполуки. Номінативну значущість і лексичну конкретність вона отримує завдяки іменниковій складовій, що формує її семантичне ядро.
Співвіднесеність складних найменувань дієслівного типу на денотативному рівні з єдиною поняттєвою одиницею ставить їх в один ряд з дієсловами та дає змогу ідентифікувати відношення функціональної еквівалентності між цими двома різновидами цілісних номінативних одиниць у системі засобів позначення сучасної української мови.
Маючи повний набір притаманних дієсловам властивостей та функцій, СДІС можуть вступати з ними у синонімічні відношення. При цьому співвідношення між зазначеними одиницями має різний характер, що зумовлено неоднорідною словотвірною похідністю іменникового компонента сполуки. Наявність спільнокореневого відповідника СДІС можлива лише за умови його етимологічної спорідненості з семантично опорним конституентом складного дієслова. Внаслідок транспонування в дієслівну одиницю онтологічно непохідних предикатних іменників та деад’єктивів абстрагованої семантики новоутворені сполуки або слугують єдиним засобом позначення реалій позамовної дійсності, або складають синонімічну пару наявним у системі мови різнокореневим однослівним відповідникам.
Проведене дослідження не підтвердило тезу про дублетний характер аналізованих сполук щодо існуючих у мові спільнокореневих дієслів-еквівалентів, оскільки СДІС є аналітичними не лише за формою, а й за додатковими можливостями свого семантичного наповнення:
- завдяки неповній втраті дієслівним компонентом власної речової семантики загальне значення сполуки може ускладнюватися додатковими семантико-граматичними та експресивно-стилістичними відтінками;
- іменник як семантично опорний конституент СДІС відкриває можливості стильової диференціації складних дієслівних номінацій, спеціалізації їх значення, а також вираження семантики модальності.
Аналітизм будови досліджуваних сполук зумовив специфіку їх синтагматичних властивостей, що знаходить вияв, зокрема, у можливості поширення їх семантично верховного члена компонентом означального характеру з метою уточнення та конкретизації позначуваної предикативної ознаки та експлікації її відповідної якісної оцінки. У низці випадків конкретизація виражених СДІС дії, стану, процесу чи якості атрибутом (морфологічним чи синтаксичним) є єдино можливим засобом адекватного відображення ситуації позамовної дійсності.
Однією з диференційних ознак складних найменувань дієслівного типу є їх більша здатність до абсолютивного вживання, що компенсує відсутність такої можливості у відповідних їм дієслівних еквівалентах.
2.Займаючи у системі мови межове положення між фразеологізмами та вільними словосполученнями, СДІС як цілісні номінативні одиниці дієслівного типу відіграють роль конститутивного компонента семантико-синтаксичної структури речення, поділяючись за характером семантичних ознак на:
- предикати дії, які репрезентують динамічну ситуацію, пов’язану з діяльністю, породженою і активно та цілеспрямовано стимульованою суб’єктом-діячем;
- предикати стану, які передають характеристику тимчасової, перехідної ознаки особи чи предмета, що є результатом внутрішніх процесів або зовнішніх впливів й абсолютно не залежить від свого носія;
- предикати процесу, що репрезентують динамічну ситуацію, пов’язану зі змінами у часі станів та певних ознак особи чи предмета, причому ці зміни ними не породжуються та не контролюються;
- предикати якості, які передають статичну ознаку, що характеризується незмінністю, стабільністю, постійністю та внутрішньою належністю предметові, визначає його характеризаційну своєрідність, відмінність від інших предметів.
Складні дієслова реалізують власну семантико-синтаксичну валентність, тобто детермінують кількісний і якісний характер субстанціальних синтаксем із власне-предметним значенням та специфіку переданих ними семантико-синтаксичних відношень.
Залежно від характеру експлікованої предикативної ознаки предикатні СДІС можуть супроводжуватися від однієї до шести субстанціальними синтаксемами відповідної семантики. Так, виражені неоднослівними найменуваннями акціональні предикати зумовлюють появу у реченнєвій структурі синтаксем зі значенням суб’єкта дії, об’єкта дії, адресата дії, знаряддя/засобу дії, а також початкового/кінцевого пункту та напряму руху у предикатів зі значенням руху та переміщення в просторі. Аналітичні предикати зі значенням стану, процесу та якості здатні супроводжуватися двома (суб’єктною та об’єктною) субстанціальними синтаксемами.
Розчленований характер номінації досліджуваних неоднослівних предикатів уможливлює різнобічну конкретизацію приписаної суб’єкту предикативної ознаки шляхом експлікації додаткових її характеристик. Багатовимірність прояву переданих предикатними сполуками ознак увиразнюється, зокрема, вказівками інтенсивності її вияву, повноти охоплення, аспектів становлення тощо. До переваг неоднослівних предикатів, зумовлених аналітизмом їх будови, належить можливість всебічного представлення оцінки, оскільки аксіологічну семантику здатні передавати як семантично опорний іменниковий, так і дієслівний компоненти сполуки.
Семантична структура елементарних речень, що складаються із предикатної СДІС певної семантики та зумовлених її семантико-синтаксичною валентністю іменникових компонентів, може зазнавати ускладнення за умов появи вторинних синтаксем, які не входять до валентної рамки предиката базової конструкції. До компонентів, які ускладнюють семантичну структуру висловлювань із аналітичними предикатами дієслівного типу, належать локативні, часові, причинові, цільові, допустові та інші синтаксеми, утворені на ґрунті детермінантної підрядної частини складнопідрядного речення з відповідними семантико-синтаксичними відношеннями.
3.Розчленованість форми складних дієслівних номінацій та семантична центральність їх іменникового компонента створює можливості додаткової характеризації експлікованої предикативної ознаки через використання в присубстантивній позиції різного роду атрибутивних поширювачів, що відбивається на пропозитивних потенціях породжених аналітичними предикатами конструкцій.
Вторинність атрибутивних відношень, які становлять формально-синтаксичну категорію і на поверхневому рівні приховують складні семантичні перетворення в межах реченнєвої структури, передбачає ускладнення семантики речень із атрибутивною синтаксемою, виявляючи тенденцію до економії мовних засобів, збільшення семантичної ємності висловлювання через використання імпліцитних структур.
Комплікативні потенції поширювальних компонентів з атрибутивною семантикою, граматично представлених прикметниками, безприйменниково- і прийменниково-відмінковими формами іменників, числівниками, займенниковими словами та інфінітивами, залежить від ступеня їх семантичної ємності, особливих сигніфікативних та предикативних властивостей, тобто від їх здатності виражати пропозитивну семантику.
Показовими у плані формування поліпропозитивних висловлювань є прикметники як спеціалізовані засоби вираження атрибутивності в сучасній українській мові. У реченнях із аналітичними дієслівними предикатами пропозитивність семантики морфологічних атрибутів стосується категорій темпоральності, локативності, речовинності (предметності), ознаки за дією та за відношенням до різного роду вимірів, параметричних ознак, причиново-наслідкових та цільових відношень, відношень належності, природних властивостей об’єктів позамовної дійсності тощо. Якісні прикметники уможливлюють передачу міри інтенсивності ознаки та її кількісного вияву, що часто супроводжується експлікацією її суб’єктивної оцінки, тобто передачею емоційного ставлення мовця до повідомлюваного.
Транспозиційний характер відмінкових та прийменниково-відмінкових форм іменника зумовив здатність виконання ними (родовим присубстантивним зокрема) у реченнях із предикатними СДІС ролі атрибутивного комплікатора та завуальованість” у формально-синтаксичній функції атрибута чималої кількості власне-семантичних функцій: посесивного предиката, детермінантного компонента часового чи просторового плану, ситуації-причини тощо.
Інформативний потенціал породжених неоднослівними предикатами конструкцій може збільшуватися завдяки використанню в присубстантивній атрибутивній позиції при семантично опорному конституенті СДІС компонентів з квантитативною семантикою. Увиразнюючи зміст повідомлюваного у кількісному плані, засоби квантитативної номінації як згорнуті предикати кількості виконують комплікативну функцію, тобто ускладнюють семантичну структуру висловлювання.
Семантико-синтаксичну функцію атрибутивної синтаксеми у реченнях із дієслівними предикатами аналітичної будови можуть виконувати займенникові слова прикметникового типу, дейктичний характер яких уможливлює конденсацію змісту окремих висловлювань та цілих фрагментів тексту в межах одного елементарного речення.
Елементом означальної семантики вважаємо інфінітив, здатність якого займати синтаксичну прикметникову позицію зумовлена модальним планом іменникових компонентів неоднослівних предикатів. Вступаючи з ними в атрибутивно-комплетивні відношення, неозначена форма по-різному виявляє себе у реченнєвій структурі, що виражається, зокрема, у співвідношенні диктуму й модусу. Так, інфінітив може спалювати” предикатне значення досліджуваних сполук, внаслідок чого їх роль зводиться до формування модусної рамки висловлювання та забезпечення вираження модальних значень можливості, повинності, бажаності тощо. З іншого боку, неозначена форма може вступати у причиново-наслідкові, цільові та інші відношення із предикатом базової структури, тобто формувати семантично складні конструкції. Можливість ускладнення семантики породжених предикатними СДІС модального характеру конструкцій залежить при цьому від каузативного аспекту категорії модальності, який певною мірою пов’язаний із розрізненням суб’єктного та об’єктного інфінітивів.
Значний пропозитивний потенціал висловлювань із предикатними СДІС зумовлений здатністю поширення їх іменникового компонента кількома атрибутивними синтаксемами різної природи.
4.Між’ярусне співвідношення структурних компонентів породжених неоднослівними предикатами конструкцій має виключно асиметричний характер. Такий стан зумовлений передусім відмінною кваліфікацією предикатної СДІС на семантичному та формально-граматичному рівнях структурної організації висловлювання. Якщо у власне-семантичному та семантико-синтаксичному ярусах неоднослівні найменування дії, стану, процесу чи якості складають цілісний предикат, виражений відповідною предикатною синтаксемою, то у формально-граматичному ярусі вони традиційно розкладаються на присудок та сильнокерований другорядний член речення (додаток).
За умов спільності позначуваної ситуації засобами певного предиката та зумовлених його семантико-синтаксичною валентністю субстанціальних синтаксем відповідної семантики асиметрична кореляція ярусів речень із непоширеними предикатними СДІС може бути зумовлена синкретичністю значень окремих їх компонентів та невідповідністю власне-семантичних, семантико-синтаксичних та формально-синтаксичних функцій, які вони виконують.
Асиметричність характеру співвідношення структурних компонентів породжених аналітичними предикатами конструкцій посилюється із введенням до реченнєвої структури компонентів з атрибутивною семантикою, які у формально-синтаксичній функції атрибута-означення приховують різні власне-семантичні функції.
5.Завдяки універсальності СДІС речення з аналітичними предикатами дієслівного типу складають значний прошарок одиниць синтаксичної системи сучасної української мови.
Маючи великий номінативний потенціал, неоднослівні найменування дії, стану, процесу чи якості забезпечують передачу всебічної характеристики експлікованої предикативної ознаки, створюють можливості додаткової пропозитивності породжених ними конструкцій, що відповідає вимогам часу й тенденціям мови до збільшення виражальних потенцій за умов використання мінімальної кількості засобів вираження.
Виконане дисертаційне дослідження відкриває можливості для визначення семантико-синтаксичних функцій інших типів аналітичного предиката, що дасть змогу з’ясувати особливості функціонування у реченні всіх різновидів розчленованого найменування об’єктів позамовної дійсності. Перспективним залишається аналіз неоднослівних предикатів з більшим або меншим рівнем спаяності їх компонентів з урахуванням впливу ідіоматичності (фразеологізованості) цих сполук на семантичну структуру предиката для створення загальної картини функцій предикатних знаків у пропозитивній семантиці.

Список використаної літератури

1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія. Харків: Вища шк., 1983. 136 с.
2. Адамец П. К вопросу о модификациях (модальных трансформациях) со значением необходимости и возможности // CSK. 1968. Т. 13. № 2. С.88-90.
3. Адамец П. О семантико-синтаксических функциях девербативных и деадъективных существительных // Филологические науки. 1973. № 4. С.40-46.
4. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. Харків: Вища шк., 1987. 133 с.
5. АлисоваТ.Б. Очерки синтаксиса итальянского языка: Семантическая и грамматическая структура простого предложения. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. 293 с.
6. АмосоваН.Н. Основы английской фразеологии. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1963. 207с.
7. Аналитические конструкции в языках различных типов: Сб. статей / Отв. ред. В.М. Жирмунский и О.П. Суник. М.-Л.: Наука, 1965. 343 с.
8. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 191 с.
9. АпресянЮ.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. М.: Наука, 1967. 251 с.
10. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. М.: Наука, 1974. 367 с.
11. АрватН.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища шк., 1984. 160 с.
12. Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 131 с.
13. АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383с.
14. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с.
15. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 898 с.
16. Архангельский В.Л. Устойчивые фразы в современном русском языке. Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1964. 314 с.
17. АчиловаВ.П., ГанінаА.В. Усталені дієслівно-іменні словосполучення як вияв стандартизованості публіцистичних текстів // Культура народов Причерноморья. 2002. №32. С. 383-386.
18. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 394 с.
19. Баран Я.А. Фразеологія у системі мови. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. 176 с.
20. БацевичФ.С., КосмедаТ.А. Очерки по функциональной лексико-логии. Львов: Свит, 1997. 392 с.
21. БезпояскоО.К. Дериваційні відношення між реченням і слово-сполученням // Мовознавство. 1984. № 2. С. 32-37.
22. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії. К.: Наук. думка, 1991. 171 с.
23. Безпояско О.К. Прикметник // Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови: Морфологія. К.: Либідь, 1993. С. 93-141.
24. БелецкийБ.Я. Сочетания типа глагол + абстрактное существительное” французского языка и их соответствия в русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.05 / Ленингр. гос. пед. ин-т им. А.И.Герцена. Л., 1985. 19с.
25. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Высш. шк., 1977. 248 с.
26. Беляева Е.И., Цейтлин С.Н. Соотношение значений возможности и необходимости в семантической сфере потенциальности // Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. Л.: Наука, ЛО, 1990. С. 123-126.
27. БеляевскаяЕ.Г. О некоторых аспектах устойчивости фразеологи-ческих сочетаний” // Сб. научн. тр. Моск. гос. пед. ин-та иностр. языков им.М.Тореза. М., 1978. Вып. 131. С.16-34.
28. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 448 с.
29. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. К.: Наук. думка, 1989. 155 с.
30. Бирвиш М. Семантика//Новое в зарубежной лингвистике. Вып.10: Лингвистическая семантика. М.: Прогресс, 1981. С. 177-199.
31. БогдановВ.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. 204 с.
32. БогинГ.И. Две концепции устойчивости словосочетаний // Филологические науки. 1966. № 3. С. 153-155.
33. Бойченко Н.О. Стійкі дієслівні сполуки у публіцистичному тексті: типологічні ознаки та експресивний потенціал: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2002. 18 с.
34. Бойченко Н.О. Стійкі дієслівні сполуки у публіцистичному тексті: типологічні ознаки та експресивний потенціал: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2001. 240с.
35. БолинджерД. Атомизация значения // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 10: Лингвистическая семантика. М.: Прогресс, 1981. С.200-234.
36. Бондарко А.В. Проблемы грамматической семантики и русской аспектологии. СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1996. 220 с.
37. Брицын В.М. Синтаксис и семантика инфинитива в современном русском языке. К.: Наук. думка, 1990. 319 с.
38. БудькоМ.В. Семантико-синтаксическая структура простого осложненного предложения: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.02/ АН Украины; Ин-т укр. языка. К., 1992. 16 с.
39. Букия Т.Б. Лингвометодические основы составления пособия по изучению средств выражения долженствования, необходимости и вероятности английского языка. Тбилиси, 1981. 51 с.
40. БулыгинаТ.В. К построению типологии предикатов в русском языке// Семантические типы предикатов / Под ред. О.Н.Селиверстовой. М.: Наука, 1982. С.7-85.
41. Бурдаківська Н.М. Вираження відношення причини у структурі простого речення у сучасній українській мові: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02 / Київський держ. педагогічний ін-т ім. О.М.Горького. К., 1990. 20 с.
42. БуслаєвФ.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623с.
43. БутарєваЛ.А. Устойчивые комплексы типа дать + существительное” (с предлогом и без предлога) в русском языке (сравнительно с украинским и белорусским): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Самаркандск. гос. ун-т. Самарканд, 1974. 27 с.
44. Вайнер Л.Р. Опыт анализа устойчивых глагольных словосочетаний нефразеологического характера // Романское и германское языкознание. Минск: Вышейш. шк., 1976. Вып. 6. С. 193-196.
45. ВейнрейхУ. Опыт семантической теории//Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 10: Лингвистическая семантика. М.: Прогресс, 1981. С.50-176.
46. ВейнрейхУ. О семантической структуре языка // Новое в лингвистике. Вып. 5: Языковые универсалии. М.: Прогресс, 1970. С.163-249.
47. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.: ВТФ Перун”, 2001. 1440с.
48. ВиноградовВ.В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке // ВиноградовВ.В. Избранные труды. Лексикология и лексикография. М., 1977. С. 140-161.
49. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. 1958. № 5. С. 20-25.
50. Виноградов В.В. Очерки по истории русского литературного языка (XVII-XIX). М.: Высш. шк., 1982. 529 с.
51. ВирганІ.О., ПилинськаМ.М. Російсько-український словник сталих виразів. Х.: Прапор, 2000. 864 с.
52. ВихованецьІ.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368с.
53. ВихованецьІ.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224с.
54. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 231 с.
55. ВихованецьІ.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
56. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови. К.: Унів. вид-во Пульсари”, 2004. 400 с.
57. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219с.
58. Вінтонів М.О. Функціонально-семантичні вияви предикатів дії в сучасній українській мові // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. / Наук. ред. А.П.Загнітко. Донецьк: ДонДУ, 1999. Вип 5. С. 149-157.
59. Вольф Е.М. Грамматика и семантика местоимений: На материале иберо-романских языков. М: Наука, 1974. 224 с.
60. Вольф Е.М. Грамматика и семантика прилагательного: На материале иберо-романских языков. М: Наука, 1978. 200 с.
61. ВольфЕ.М. Эмоциональные состояния и их представление в языке//Логический анализ языка. Проблемы интенсиональных и прагматических контекстов / Отв. ред. Н.Д.Арутюнова. М.: Ин-т языковедения, 1989. С.55-75.
62. ВольфЕ.М. Состояния и признаки. Оценки состояний // Семантические типы предикатов / Под ред. О.Н.Селиверстовой. М.: Наука, 1982. С.320-339.
63. ВольфЕ.М. Функциональная семантика. Описание эмоциональных состояний (Главы из незавершённой книги) // ВольфЕ.М. Функциональная семантика оценки. 2-е изд., доп. М.: Едиториал УРСС, 2002. С. 214-246.
64. ВольфЕ.М. Функциональная семантика оценки. 2-е изд., доп. М.: Едиториал УРСС, 2002. 280 c.
65. Воронцов Г.Н. Очерки по грамматике английского языка. М.: Наука, 1960. 205 с.
66. Вригт Георг Хенрик фон. Объяснение и понимание действий. (Лекция, прочитанная в Университетах Граца, Инсбрука и Зальцбурга в ноябре 1984 г.) // http://www.ruthenia.ru/logos/number/2001_2/09_2_2001.htm
67. Гайсина Р.М. Валентностные и сочетаемостные характеристики устойчивых глагольно-именных сочетаний (на материале сочетаний со значением отношения) // Исследования по семантике: Общие вопросы семантики/Отв. ред. Васильев Л.М. Уфа: Башкирск. гос. ун-т, 1983. Вып.9. С. 40-46.
68. Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в современном русском языке. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1981. 195с.
69. Гайсина Р.М. Соотношение семантики и синтагматики глаголов // Исследования по семантике: Семантические единицы и их парадигмы/Отв. ред. Гайсина Р.М. Уфа: Башкирск. гос. ун-т, 1992. Вып. 17. С. 41-48.
70. ГакВ.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Синтаксис. М.: Высш. шк., 1981. 208 с.
71. ГакВ.Г. Языковые преобразования. М.: Языки русской культуры, 1998. 768с.
72. ГалаганО.М. Семантико-синтаксична структура речень з три-валентними предикатами: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01/ Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім.Володимира Винниченка. Кіровоград, 2004. 20 с.
73. Галкина-ФедорукЕ.М. О категории состояния в русском языке // Русский язык в школе. 1957. № 4. С. 6-17.
74. ГвоздарёвЮ.А. Фразеологические сочетания современного русского языка. Ростов- на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1973. 102 с.
75. ГоловащукС.І. Російсько-український словник сталих словосполучень. К.: Наук. думка, 2001. 640 с.
76. ГоловащукС.І. Словник-довідник з українського літературного слововживання. К.: Наук. думка, 2004. 448 с.
77. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст. Івано-Франківськ: Плай, 1997. 178 с.
78. Горбачук Д.В. Структурно-семантичні типи стійких сполучень слів в офіційно-ділових текстах: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01/ НАН України; Ін-т укр. мови. К., 1997. 17 с.
79. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 191 с.
80. Городенська К.Г. Числівник // Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови: Морфологія. К.: Либідь, 1993. С. 142-157.
81. Городенська К.Г. Явища синтаксичної деривації // ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. С. 152-212.
82. Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. Івано-Франківськ: Плай, 1995. 208 с.
83. Григораш А.М. Фразеологія і стиль. К.: Вища шк., 1991. 136с.
84. Грищенк