СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ З ЧОТИРИВАЛЕНТНИМИ ПРЕДИКАТАМИ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

КУЦ ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 811.161.2’367

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ
ЧОТИРИВАЛЕНТНИМИ ПРЕДИКАТАМИ

Спеціальність: 10.02.01- українська мова

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор ГОРОДЕНСЬКА К.Г.

КИЇВ 2003

ЗМІСТ

Вступ.............................................................................................................. 4
Розділ І. Валентність і семантико-синтаксична структура елементарного речення .................................................................................................... 15
1.1. Природа семантико-синтаксичної категорії валентності....... 15
1.2. Предикат як конститутивний компонент семантично елементарного речення....................................................................................... 29
1.3. Субстанціальні компоненти в семантично елементарному реченні 39
1.4. Проблема семантичної структури речення в лінгвістиці..... 48
Розділ ІІ. Семантико-синтаксична структура речень із чотиривалентними предикатами руху, переміщення............................................... 57
2.1. Лексико-семантична характеристика чотиривалентних дієслів руху, переміщення............................................................................... 57
2.2. Типи семантико-синтаксичної структури речень із чотиривалентними дієслівними предикатами руху, переміщення.......................... 66
2.3. Словотвірна структура чотиривалентних дієслів руху, переміщення .................................................................................................... 72
2.4. Облігаторні та факультативні субстанціальні компоненти чотиривалентних предикатів руху, переміщення.................... 86
2.5. Співвідношення семантичної і формально-граматичної структур в елементарному двоскладному реченні .................................... 97
2.6. Між’ярусна кореляція в структурі односкладних речень... 103
2.7. Прислівні другорядні члени в структурі речень із чотиривалентними предикатами руху, переміщення............................................ 113
2.8. Детермінантні другорядні члени в структурі речень із чотиривалентними предикатами руху, переміщення............ 121
Розділ ІІІ. Семантико-синтаксична організація речень із чотиривалентними предикатами конкретної фізичної дії...................................... 128
3.1. Лексико-семантична характеристика чотиривалентних дієслів конкретної фізичної дії............................................................ 128
3.2. Типи семантико-синтаксичної структури речень із чотиривалентними предикатами конкретної фізичної дії...................................... 133
3.3. Словотвірна структура чотиривалентних дієслів конкретної фізичної дії.................................................................................................. 144
3.4. Облігаторні та факультативні субстанціальні компоненти чотиривалентних предикатів конкретної фізичної дії........... 153
3.5. Між’ярусні співвідношення структурних компонентів елементарних двоскладних речень ................................................................ 156
3.6. Кореляція компонентів семантико-синтаксичного і формально-граматичного рівнів односкладних речень............................ 162
3.7. Прислівні другорядні члени в структурі речень із чотиривалентними предикатами конкретної фізичної дії...................................... 169
3.8. Детермінантні другорядні члени в структурі речень із чотиривалентними предикатами конкретної фізичної дії...... 176
Висновки.................................................................................................... 183
Список використаної літератури.............................................................. 191
Список використаних джерел................................................................... 211
Додатки...................................................................................................... 212

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку синтаксичної теорії увагу українських мовознавців привертають проблеми синтаксичної семантики, закономірності репрезентації семантичної структури речення формально-граматичними засобами. Це зумовлено розглядом речення як багаторівневої, ієрархічно організованої одиниці, структурні елементи якої перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Виділяють власне-семантичний, семантико-синтаксичний, формально-граматичний та комунікативний рівні речення [43: 7 8]. Конститутивну роль у його формуванні відіграє предикат, що детермінує кількісний і якісний характер непредикатних компонентів, субстанціальних синтаксем із власне-предметним значенням, і специфіку передаваних ними семантико-синтаксичних відношень. Властивість предиката визначати певну кількість позицій, які заповнюють відповідні іменникові компоненти, називають його семантико-синтаксичною валентністю [38: 41]. Валентна сполучуваність структурних елементів речення зумовлена сумісністю лексичних значень цих компонентів. А.П.Загнітко зазначав, що валентність можна розглядати у двох площинах: власне-семантичній та формально-граматичній, причому перша відбиває здатність предикатного слова прогнозувати кількість партнерів та їхні якісні характеристики, тобто унеможливлює реалізацію незаповнених позицій іншими партнерами. Визначальними у відборі контекстних партнерів є семантичні ознаки сумісності або несумісності поєднуваних партнерів, які мотивовані позамовними реаліями [73: 276]. Цієї думки дотримується і Т.Є.Масицька, наголошуючи на тому, що семантико-синтаксична валентність відображає той факт, що ознакові слова як єдині носії валентності (йдеться, насамперед, про дієслова) вимагають певних контекстних партнерів (іменників) з відповідними ознаками і не потребують контекстних партнерів з іншими семантичними ознаками [116: 10 11].
Семантико-синтаксична категорія валентності є міжрівневою мовною величиною, оскільки перебуває на перетині синтаксису, морфології, лексики і словотвору. Це спричинює системний підхід в її дослідженні та зумовлює неоднозначне розв’язання проблеми валентності, яка в останні роки набуває все більшої актуальності.
В історії розвитку досліджень, присвячених теорії валентності, можна виділити кілька етапів. Спочатку проблема валентності мовних одиниць постала як загальнотеоретична. Варто зазначити, що поняття валентності в лінгвістиці порівняно нове, воно ввійшло в науковий обіг на початку ХХ століття під впливом граматики залежностей Л.Теньєра, хоч саме явище валентності в його загальному витлумаченні використовували в граматиці й раніше. У межах першого етапу становлення теорії валентності М.Д.Степанова за Г.Гельбігом окреслила три стадії. Першу репрезентують праці І.Гейзе, О.Бехагеля, які поділили дієслова на абсолютні” й відносні”, тобто суб’єктні й об’єктні. Друга визначилася у зв’язку з положенням К.Бюлера про здатність одного класу слів відкривати порожні місця” для слів іншого класу. Він, зокрема, наголошував, що слова певного класу відкривають круг себе одне або кілька вакантних місць (Leerstellen), які повинні бути заповнені словами інших класів” [38: 158]. Третя стадія пов’язана насамперед з ім’ям французького лінгвіста Л.Теньєра, який обґрунтував це поняття першим у західноєвропейському мовознавстві в праці Основы структурного синтаксиса”. Він трактував валентність як властивість дієслова вимагати певну кількість актантів, причому конститутивним компонентом речення є лише дієслово [163: 117, 250]. Його ідеї розвивали Г.Брінкман [182], Й.Ербен [183], Г.Гельбіг [186], Л.Вейсгербер [188; 189], В.Юнг [185] та інші, які вивчали валентність, спираючись на дієслово та його роль у побудові речення [160: 17 18; 51: 17].
У російську лінгвістику поняття валентність” увів уперше С.Д.Кацнельсон, який у статті Про граматичну категорію” (1948 р.) зазначав, що повнозначне слово в кожній мові не є словом взагалі, а словом з конкретними синтаксичними потенціями, що уможливлюють вживання його лише строго визначеним способом, зумовленим рівнем розвитку граматичних відношень у мові. Цю властивість слова певним чином реалізовуватися в реченні та вступати в певні комбінації з іншими словами можна було б назвати його синтаксичною валентністю” [92: 126].
На другому етапі проблема валентності постала у зв’язку з пильною увагою мовознавців до класифікації предикатів, причому в центрі досліджень перебувають не лише дієслова. Подальший розвиток теорія валентності отримала в працях Ч.Філлмора [171; 184], У.Чейфа [172], Б.А.Абрамова [1], Т.П.Ломтєва [111; 112], В.В.Богданова [26], Т.Б.Алісової [4; 5], О.І.Москальської [125; 126], В.Г.Адмоні [2; 3], Н.М.Арват [10 13] та інших. М.Д.Степанова виділила дві тенденції в розвитку лінгвістики цього періоду: 1) розширення меж використання теорії валентності, бо вона вже не обмежується сполучувальними потенціями дієслова; 2) спроба поєднати формально-кількісну валентність (кількість учасників”) із змістом висловлення [159: 16].
Для третього етапу характерне дослідження теорії валентності на матеріалі конкретних мов. В українському мовознавстві вивченню її різних аспектів і пов’язаній з нею семантико-синтаксичній структурі речення присвячені праці І.Р.Вихованця [38; 42; 43], А.П.Загнітка [69 76], К.Г.Городенської [43; 53; 54], Й.Ф.Андерша [7; 9], М.Я.Плющ [138; 139], О.І.Леути [108; 109], Г.Г.Рогачової [145], Т.Є.Масицької [116], О.Г.Межова [120], В.А.Тимкової [164], І.А.Пасічник [134] та інших. В останні роки помітною стала тенденція до розгляду валентності на матеріалі одиниць різних рівнів мови, зокрема словотворчих морфем тощо. Так, А.Ф.Лосєв зазначав, що валентність є здатністю мовного елемента отримувати певне значення (функцію) у зв’язку зі своїм контекстом, чи це окремий звук, чи об’єднання звуків у єдину морфему, чи то об’єднання морфем у цілісну лексему, чи в окреме слово, чи то об’єднання слів у ціле речення, чи одиниці ще складніших зв’язків...” [114: 410].
Вивчення семантико-синтаксичної категорії валентності як синтагматичної сполучуваності мовних одиниць ґрунтується на прагненні сучасної лінгвістики дослідити системний характер функціонування мови. У зв’язку з цим слід визначити співвідношення між поняттями валентність”, сполучуваність”, дистрибуція”, контекст”. В українському мовознавстві одні дослідники, зокрема М.П.Кочерган, сполучуваність трактують як поєднуваність мовних одиниць у мовленні, валентність як потенційну сполучуваність, тому що остання охоплює не тільки валентні, а й невалентні (узуальні й оказіональні) зв’язки [167: 586 587]. Інші, передусім І.Р.Вихованець та А.П.Загнітко, валентність вважають складником сполучуваності, тобто поняття сполучуваності значно ширше, воно охоплює всю систему семантико-парадигматичних і семантико-синтаксичних зв’язків, значення валентності є частковою величиною цієї розгалуженої сфери функціонування мовленнєвих одиниць [38: 41; 69: 102].
Н.Л.Іваницька, вивчаючи склад і властивості синтаксичних компонентів, а також їхнє місце в синтаксичній структурі речення, використовує термін сполучуваність” у значенні лексико-синтаксичної особливості повнозначних слів, що виявляється в утворенні набору підпорядкованих словоформ, який залежить від умов реалізації синтаксичних зв’язків відповідних граматичних розрядів слів” [86: 98].
М.П.Кочерган, досліджуючи лексичну сполучуваність на загальному фоні слово і контекст” і розмежовуючи лексико-синтаксичну (набір і умови реалізації синтаксичних зв’язків слова, сполучуваність певних граматичних розрядів слів) і лексико-фразеологічну сполучуваність (набір і умови реалізації лексичних поширювачів слова, які зумовлюються його індивідуальною семантикою), зазначав, що для визначення лексико-синтаксичної сполучуваності достатньо знати, до якого граматичного класу належить слово. Сама граматична характеристика слова вказує на його сполучуваність з іншими розрядами слів” [99: 29].
На сполучуваність слів і, отже, на реалізацію повнозначними словами їхньої семантики впливає частиномовна належність, морфологічний склад (особливо наявність префіксів), відношення мотивованості речення, тобто лексико-граматичні ознаки [86: 98], однак сполучуваність зумовлена передусім семантичними характеристиками мовних одиниць. Вивчення сполучувальних параметрів слів спричинило поділ їх на: 1) слова, що автономно виражають значення, не потребуючи для цього додаткової конкретизації залежними від них словами; 2) слова, які здатні реалізувати свій значеннєвий потенціал лише в поєднанні з іншими словами [97: 62]. Отже, сполучуваність об’єднує компоненти, зумовлені семантико-синтаксичною валентністю й не зумовлені нею, ґрунтуючись на їхній семантичній кореляції.
Дистрибуцією називають узагальнену сукупність усіх оточень, у яких зустрічається одиниця мови, на відміну від оточень, у яких вона зустрічатися не може. Контекстом є мовне оточення або ситуація, де вживається лінгвістична одиниця [167: 139, 251].
Для дослідження проблеми валентності важливим є встановлення кількості й особливостей функціонування облігаторних і факультативних субстанціальних компонентів, які однаково передбачені семантико-синтаксичною валентністю предиката, однак розрізняються комунікативною значущістю. Облігаторним компонентам властиве лексичне вираження на формально-граматичному рівні, причому через їхню відсутність синтаксична конструкція втрачає граматичну й семантичну завершеність. Факультативні компоненти не представлені лексично, оскільки не передбачені метою спілкування. Реалізація максимальної кількості місць, відкритих правобічною валентністю предиката, є показником його облігаторної валентності, а неповне, часткове, або нульове вираження субстанціальних синтаксем на формально-граматичному рівні речення характерне для факультативної валентності. Облігаторна та факультативна валентності предиката є складниками семантико-синтаксичної категорії валентності.
Услід за І.Р.Вихованцем, А.П.Загнітком та іншими лінгвістами, ми вважаємо семантично елементарним реченням те, яке складається з предиката й породжених його семантико-синтаксичною валентністю субстанціальних компонентів з конкретним предметним значенням. Наявність у структурі речення вторинних предикатних синтаксем (адвербіальних, атрибутивних, модальних), що представляють у згорнутому вигляді інше семантично елементарне речення, а отже, не зумовлених валентністю предиката основного, базового, речення засвідчують процес ускладнення семантичної структури [37: 129 141; 74: 286 287; 124: 10]. Отже, семантично елементарне речення складається з однієї валентної рамки предиката, а семантично неелементарне репрезентують дві і більше.
Виконані праці засвідчують, що в українському мовознавстві основну увагу було зосереджено на вивченні валентного потенціалу різних типів предикатних слів. О.І.Леута в дисертаційному дослідженні Семантико-синтаксична структура речень з дієслівними предикатами стану в сучасній українській літературній мові” [108] подав комплексний аналіз змістової та структурної організації простих речень з дієслівними предикатами стану в українській мові. Він охарактеризував стан як дієслівну семантичну категорію й виділив відповідну лексико-граматичну групу дієслів стану, вказавши водночас на валентнісні характеристики і типи реалізації структурних схем речень, сформованих дієсловами стану, їхні структурно-морфологічні варіанти, фактори, що впливають на асиметрію синтаксичної та семантичної структур речення. Дисертаційна праця В.В.Гумовської Семантико-синтаксична структура речень з дієсловами думки в сучасній українській мові” [61] присвячена дослідженню валентнісних характеристик дієслівних предикатів із значенням думки, визначенню їхніх морфолого-синтаксичних та лексико-семантичних реалізацій, структурно-семантичних типів речень із цими предикатами. Т.Є.Масицька в дисертаційному дослідженні Семантико-синтаксична валентність дієслова” [116] охарактеризувала валентність як особливу дієслівну категорію, відзначила взаємодію в ній семантичного та формально-граматичного змісту, вирізнила валентні класи дієслів (одно- семивалентні предикати) та окреслила їхнє субстанціальне оточення і його морфологічне вираження. І.А.Пасічник у дисертаційній роботі Семантико-синтаксична валентність предикативних прикметників” [134] системно проаналізувала семантико-синтаксичну валентність предикативних прикметників на тлі дієслівної валентності, виділила й охарактеризувала семантичні групи прикметникових предикатів та типи семантично елементарних речень, породжених ними, встановила специфіку залежних субстанціальних компонентів, насамперед із суб’єктною й об’єктною семантикою. В.А.Тимкова в дисертації Двоскладні речення з предикатами якості в українській мові” [164] розмежувала одновалентні й двовалентні предикати якості, визначила їхнє субстанціальне оточення, типи семантико-синтаксичних структур, сформованих предикатами якості, встановила специфіку облігаторних і факультативних іменникових компонентів. Н.М.Попович у дисертаційній роботі Синтаксична структура речень з числівниковим компонентом у сучасній українській мові” [140] подала комплексне дослідження речень із числівниковим і числівниково-іменниковим компонентом на формально-граматичному та семантико-синтаксичному рівнях у сучасній українській мові. Вона з’ясувала роль числівника як спеціалізованого морфологічного засобу вираження предиката кількості, визначила семантичні різновиди предикатів кількості та особливості їхньої числівникової і нечислівникової реалізації, здійснила семантичну диференціацію суб’єкта кількісної ознаки, установила зв’язок між семантичними різновидами предиката та суб’єкта кількості, особливості ускладнення суб’єктної синтаксеми предикатним значенням кількості, дослідила параметри використання числівникових компонентів у ролі керованих другорядних членів речення та особливості числівникового наповнення позицій детермінантів.
Отже, у центрі уваги українських мовознавців були переважно предикати стану, дієслівні й недієслівні, і меншою мірою предикати дії, причому це здебільшого маломісні одиниці. Предикати з середньою й максимальною валентністю окреслено дуже загально. Вони потребують всебічного й ґрунтовного аналізу на принципах теорії валентності.
Особливий різновид становлять чотиривалентні предикати. До них належать дієслова зі значенням руху, переміщення та конкретної фізичної дії. Ці предикати цікаві насамперед тим, що їхнє субстанціальне оточення характеризується різноманітним семантичним наповненням і що вони мають свої особливості в реалізації облігаторних і факультативних субстанціальних компонентів. Чотиривалентні дієслівні предикати посідають проміжне становище між предикатами з максимальною й мінімальною валентністю, оскільки, переходячи з вищої сходинки сполучуваності на нижчу, ми спостерігаємо поступове збільшення породжувальних дієслів. Виявляється певна закономірність: що більшої кількості іменників вимагає дієслово, то менша кількість цих дієслів” [42: 114].
Дієслова руху, переміщення й конкретної фізичної дії були об’єктом дослідження в різних аспектах, зокрема в лексико-семантичному та стилістичному [168; 131; 133], формально-граматичному [45] і словотвірному [46; 62; 67; 107]. Однак у сучасному українському мовознавстві немає досліджень реченнєвотвірного потенціалу чотиривалентних дієслівних предикатів, що ґрунтується на їхньому валентному оточенні. Саме цим зумовлена актуальність теми Семантико-синтаксична структура речень із чотиривалентними предикатами”, якій присвячена виконана дисертаційна робота.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає науковій проблемі кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, де виконано роботу, Лінгводидактичний опис функціонування української мови”. У широкому плані дисертація ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, теоретичні засади якої досліджують в Інституті української мови НАН України.
Предметом дослідження є проблема формування семантико-синтаксичної структури речення у зв’язку з валентністю дієслівних предикатів.
Об’єктом дослідження є семантико-синтаксична структура речень, зумовлена валентністю чотиривалентних дієслівних предикатів.
Мета роботи вивчити закономірності формування семантико-синтаксичної структури речень на основі чотирьох валентностей дієслівних предикатів у сучасній українській літературній мові.
Відповідно до мети необхідно розв’язати такі основні завдання:
1. З’ясувати зв’язок категорії валентності з семантико-синтаксичною структурою речення;
2. Виділити й охарактеризувати семантичні групи чотиривалентних дієслівних предикатів;
3. Установити закономірності реалізації облігаторних і факультативних субстанціальних компонентів у семантико-синтаксичній структурі речення;
4. Дослідити семантико-синтаксичну структуру елементарних речень, зумовлених чотиривалентними дієсловами із семантикою руху, переміщення;
5. Проаналізувати семантико-синтаксичну структуру елементарних речень, сформованих чотиривалентими дієсловами із значенням конкретної фізичної дії
6. Виявити особливості прислівних керованих другорядних членів у структурі речень із чотиривалентними дієсловами руху, переміщення і конкретної фізичної дії;
7. Вказати на специфіку детермінантних другорядних членів у структурі речень із чотиривалентними предикатами;
8. Визначити співвідношення між семантичним і формально-граматичним рівнями речень, породжених чотиривалентними предикатами дії.
Джерела фактичного матеріалу. Матеріалом дослідження стали близько 600 чотиривалентних дієслів, дібраних методом суцільної вибірки із Словника української мови в 11-ти томах (К., 1970 1980) і взятих у прямому значенні, та прості елементарні речення, змодельовані автором відповідно до валентностей цих дієслів. Використання змодельованих одиниць зумовлено їхньою мінімальною структурною достатністю, що дає змогу чіткіше дослідити закономірності їхнього формування. Ілюстративним матеріалом до тематичних груп дієслів конкретної фізичної дії послужили речення , дібрані з творів української художньої літератури.
Методи дослідження. Специфіка об’єкта й мета дослідження визначають використання описового методу з елементами трансформаційного та функціонального аналізу.
Наукова новизна виконаної дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві встановлено лексико-семантичний потенціал чотиривалентних дієслів, досліджено їхню реченнєвотвірну спроможність, визначено співвідношення облігаторних і факультативних субстанціальних компонентів, специфіку кореляції семантико-синтаксичної і формально-граматичної структури речень, породжених цими предикатами, з’ясовано особливості прислівних керованих другорядних членів, залежних від дієслівних предикатів із значеннями руху, переміщення та конкретної фізичної дії.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що вона сприяє глибшому пізнанню специфіки семантико-синтаксичної категорії валентності, зв’язку валентності й семантико-синтаксичної структури речення, збагаченню новими ідеями теорії граматики української та інших слов’янських мов. Теоретичні узагальнення прислужаться в подальшому вивченні теорії валентності, зокрема конститутивної ролі предиката в процесі формування речення, розмежуванні валентно пов’язаних і непов’язаних компонентів синтаксичної конструкції.
Практична цінність одержаних результатів виявляється в тому, що вони можуть бути використані для написання підручників і навчальних посібників з граматики української мови, укладання словників, у створенні спецкурсів з граматики української літературної мови, у науково-дослідній роботі студентів.
Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження повідомлено у виступах на Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми граматики” (м. Кіровоград, 2000р.), Всеукраїнській науковій конференції Актуальні проблеми категорійної граматики” (м. Переяслав-Хмельницький, 2002р.) та наукових конференціях викладачів і аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (2001р., 2003р.). Результати дослідження викладено в шести публікаціях.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списків використаної літератури та джерел, додатків.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дало підстави зробити такі висновки й теоретичні узагальнення.
Семантико-синтаксичною валентністю є властивість предиката визначати певну кількість позицій, які заповнюють відповідні субстанціальні компоненти. Вона зумовлена сумісністю семантичних ознак структурних елементів, тобто предикатного й непредикатних знаків. Формально-синтаксична валентність зумовлює формально-граматичний статус члена речення відповідно до ієрархії субстанціальної синтаксеми, з якою він співвідноситься, у валентності предиката. Згідно з лінійним принципом розташування мовних одиниць валентність предиката є лівобічною та правобічною. Предикатні компоненти є носіями активної валентності, непредикатні пасивної. Валентнісні характеристики дієслова формують структуру семантично елементарного речення, тобто семантично елементарна конструкція виникає внаслідок взаємодії активної і пасивної валентності її складників.
Предикат є конститутивним компонентом семантико-синтаксичної структури речення, оскільки його валентність детермінує кількісний і якісний характер субстанціальних синтаксем із власне-предметним значенням і специфіку передаваних ними семантико-синтаксичних відношень. За ознакою динамічність/статичність предикати поділяються на два узагальнених семантичних типи: предикати дії, орієнтовані на активного суб’єкта, який виступає ініціатором і виконавцем дії, і предикати стану. За характером семантичних ознак вирізняються предикати дії, предикати процесу, предикати стану, предикати якості, локативні предикати і предикати кількості. Згідно з валентними показниками предикати диференціюємо на одновалентні шестивалентні (семивалентні). За морфологічним критерієм предикати є дієслівні, прикметникові, прислівникові, числівникові, причому основним носієм предикатної семантики є дієслово. Ґрунтуючись на теорії сполучуваності мовних одиниць, зокрема ступені їхнього семантичного наповнення, дієслова поділяємо на абсолютивні та релятивні, диференційною ознакою яких є самодостатність/несамодостатність лексичного значення, що спричинює функціонування певних залежних компонентів.
Семантичними функціями субстанціальних компонентів непредикатної природи є функції діяча, адресата, експерієнсива, об’єкта, результатива, знаряддя, засобу, носія фізичного стану, носія всеохопного фізичного стану, ідентифікатива, компонентива, композитива, локатива. На основі субстанціальних семантико-синтаксичних відношень у структурі речення виділяють суб’єктну, об’єктну, адресатну, локативну й інструментальну синтаксеми, семантична і морфологічна варіативність яких залежить від семантичного типу предиката.
Аналіз концепцій українських і зарубіжних мовознавців зумовив трактування нами семантичної структури речення як змісту речення, представленого в узагальненому вигляді на основі семантико-синтаксичної валентності одного предиката, що враховує ті елементи значення, яких надає йому формально-граматична структура. Семантично елементарним реченням є те, яке складається з одного предиката й зумовлених його семантико-синтаксичною валентністю іменникових компонентів. Наявність у структурі речення вторинних синтаксем цільових, причинових, темпоральних, локативних тощо, які не входять до валентної рамки предиката базової конструкції засвідчують процес ускладнення семантичної структури речення.
Чотиривалентні дієслова руху виражають рух відносно певних просторових орієнтирів протягом визначеного часового періоду. Вони об’єднують дві підгрупи: 1) дієслова із значенням руху; 2) дієслова із значенням переміщення. Перші означають, що породжувачем і виконавцем дії є особа, другі вказують на те, що під впливом особи предмет зазнає локативних змін. Саме відмінності в їхньому лексичному значенні спричинюють різні типи семантико-синтаксичної структури речень, породжених ними, зокрема обов’язковість об’єктної синтаксеми при предикатах переміщення, що дає змогу трактувати їх як чотириваленентні дієслівні предикати руху, переміщення. Чотиривалентні дієслова руху розрізняються за такими ознаками: а) відношення дії до особи, предмета; б) середовище руху; в) темп руху; г) спосіб руху; д) спрямованість руху; е) горизонтальні/вертикальні параметри дії.
На основі валентного потенціалу чотиривалентних предикатів руху, переміщення в українській мові сформовано три основних типи семантико-синтаксичної структури елементарних двоскладних речень: 1) суб’єктна синтаксема на позначення активного виконавця дії + предикат руху + дві локативних синтаксеми, що характеризують вихідний і кінцевий пункти руху + інструментальна синтаксема із значенням засобу руху; 2) субстанціальна синтаксема з функцією суб’єкта дії + предикат руху + три локативних синтаксеми, які вказують на вихідний, кінцевий пункти руху та шлях руху; 3) суб’єкт дії + предикат переміщення + об’єктна синтаксема + дві локативних синтаксеми на позначення вихідного й кінцевого пунктів переміщення.
Чотиривалентні дієслова КФД позначають дії особи, спрямовані на предмет з конструктивною або деструктивною метою. Вони об’єднують дієслівні лексеми з конструктивним, деструктивним та із синкретичним конструктивно-деструктивним значеннями, а також ті, що поєднують значення КФД і переміщення. Дієслова диференціюються за двома семантичними ознаками: 1) характер дії; 2) результативність дії.
Чотиривалентні предикати КФД в сучасній українській мові формують чотири основних типи семантико-синтаксичної структури елементарного речення: 1) синтаксема із функцією суб’єкта дії + предикатна синтаксема КФД + дві об’єктних синтаксеми, одна з яких має предметно-результативне значення, а друга позначає джерело або засіб дії + інструментальна синтаксема з функцією знаряддя дії; 2) синтаксема з функцією суб’єкта дії + предикат КФД + об’єктна синтаксема, що вказує на предмет дії + об’єктно-локативна синтаксема, яка характеризує предмет, з поверхні чи зсередини якого вилучають інший предмет або на поверхню чи всередину якого його вміщують + інструментальна синтаксема на позначення знаряддя дії; 3) синтаксема з функцією суб’єкта дії + предикат КФД + об’єктна синтаксема + адресатна синтаксема + інструментальна синтаксема із значенням знаряддя дії; 4) синтаксема з функцією суб’єкта дії + предикат КФД + об’єктна синтаксема з партитивним значенням або із значенням виду запису + дві об’єктно-локативних синтаксеми, що вказують на вихідний і кінцевий пункти переміщення об’єкта.
У словотвірній структурі дієслівних чотиривалентних предикатів представлений предикат і залежний від нього субстанціальний компонент, що перебуває в згорненому вигляді і вказівка на який міститься в дієслівному префіксі. Специфіка значення дієслівного префікса впливає на лексичне вираження субстанціальної синтаксеми у формально-граматичній структурі речення. У семантико-синтаксичній структурі речень, породжених чотиривалентними дієсловами руху, переміщення, найслабші позиції має локативна синтаксема на позначення вихідного пункту руху, переміщення, оскільки це значення сильніше представлене дієслівним префіксом. Позиції локативної синтаксеми, що вказує на кінцевий пункт руху, переміщення, є найсильнішими, бо відповідне значення дієслівним префіксом виражено найслабше. Про локативну синтаксему з функцією шляху руху сигналізує здебільшого префікс пере-.
Префікси у структурі дієслів КФД здебільшого акцентують на об’єкті дії, що сприяє посиленню лексичного значення твірної основи. Значна частина дієслівних префіксів наголошує на певних синтаксемах, що спричинює їхнє лексичне представлення на формально-граматичному рівні речення. На цю властивість префікса впливає також і семантика твірної основи. З основами чотиривалентних дієслів КФД поєднуються префікси в-, ви-, від-, до-, за-, з-/с-, на-, при-, пере-, роз-. На їхнє об’єктне значення нашаровуються локативні (в-, ви-, на-) й результативні (від-, до-, за-, з-/с-, при-, роз-) семантичні відтінки.
Формальне заповнення всіх потенційно можливих субстанціальних позицій чотиривалентних предикатів руху, переміщення і КФД у мовленні трапляється нечасто, що залежить від комунікативної потреби та наявності словотворчого афікса в структурі дієслова. Тому їх поділяють на облігаторні та факультативні. Облігаторним є субстанціальний компонент, зумовлений семантико-синтаксичною валентністю предиката, що має лексичне вираження на формально-граматичному рівні речення і через відсутність якого синтаксична конструкція втрачає граматичне і семантичне завершення. Факультативний субстанціальний компонент також детермінований валентністю предиката, але у зв’язку з комунікативними настановами він має нульове лексичне вираження. Відповідно до особливостей спілкування субстанціальні компоненти із власне-предметним значенням можуть мати як статус облігаторних, так і факультативних.
Із трьох потенційних правобічних валентностей предикатів руху, переміщення лексичного вираження можуть потребувати здебільшого одна дві, які набувають статусу облігаторних, інші стають факультативними. Комбінації облігаторних і факультативних субстанціальних синтаксем бувають досить різноманітними, що спричинило виділення в межах першого та другого типів семантико-синтаксичної структури ще по шість різновидів, а третього двох.
У межах чотирьох типів семантико-синтаксичної структури, сформованої чотиривалентним предикатом КФД, виділяємо ще по два додаткових різновиди, які репрезентують співвідношення облігаторних і факультативних субстанціальних компонентів.
Між’ярусне співвідношення компонентів семантичної, зокрема семантико-синтаксичної і формально-граматичної структури елементарних двоскладних речень, породжених чотиривалентими предикатами руху, переміщення та конкретної фізичної дії, має як симетричний, так і асиметричний характер. Ознакою симетричної кореляції є кількісна і якісна відповідність між одиницями структурних рівнів. Асиметрії властива відсутність однозначного функціонального зв’язку між ними. Симетричні співвідношення відрізняють елементарні двоскладні речення, що є вихідними одиницями в трансформаційних процесах, які відбуваються на семантико-синтаксичному рівні і внаслідок яких утворюються похідні двоскладні речення з асиметричною між’ярусною кореляцією.
У двоскладному елементарному реченні, сформованому предикатом руху, переміщення, асиметрія представлена компонентами із синкретичним значенням інструментального суб’єкта та локативного суб’єкта, які репрезентовані на формально-граматичному рівні підметом. Асиметрію між’ярусних співвідношень у реченні, породженому предикатом переміщення, втілено в пасивній двоскладній конструкції, підмет якої співвідноситься з об’єктним суб’єктом, а приприсудковий другорядний член, поєднаний з головним формою слабкого керування, ґрунтуються на інструментальному суб’єкті.
Асиметрична кореляція в елементарному двоскладному реченні, конститутивним компонентом якого є чотиривалентний предикат КФД, представлена функціонуванням синтаксем із синкретичним значенням об’єктного суб’єкта й інструментального суб’єкта, формально-граматичними виразниками яких є відповідно підмет і приприсудковий другорядний член, поєднаний із присудком слабким керуванням. Наявність інструментального суб’єкта в позиції підмета внаслідок редукції суб’єкта дії також засвідчує асиметричні співвідношення.
Елементарні односкладні речення, породжені чотиривалентними предикатами руху, переміщення та КФД, представлені такими структурними типами: означено-особовими, неозначено-особовими, інфінітивними й безособовими з предикативними формами на -но, -то, причому останні зумовлені тільки предикатами переміщення й КФД. Односкладні речення відрізняє між’ярусна асиметрія. Виділяємо три типи міжрівневої асиметрії у структурі зазначених односкладних речень. Перший тип, властивий інфінітивним реченням, представляє функціонування прислівного другорядного члена речення, поєднаного з головним напівсильним керуванням, що репрезентує адресатний суб’єкт, який у структурах другого різновиду цього типу редукується і отримує нульове лексичне вираження, та головний член, що виражає предикат стану потенційної дії. Другий тип відзначається тим, що в односкладних означено-особових і неозначено-особових реченнях, головний член, представлений особовою формою дієслова, корелює з предикатом дії а суб’єкт дії, унаслідок редукції, лексично невиражений. Третьому типу властиве співвідношення головного члена односкладного безособового речення з предикатом результативного стану, нульове вираження суб’єкта, здебільшого лівобічна позиція прислівного керованого другорядного члена, що корелює з об’єктною синтаксемою.
Прислівні другорядні члени речення бувають зумовленими і не зумовленими семантико-синтаксичною валентністю предиката базового елементарного речення. Прислівні другорядні члени, що наявні в структурі елементарного речення, породженого чотиривалентним предикатом, виражають на формально-граматичному рівні субстанціальні й атрибутивні семантико-синтаксичні відношення.
Приприсудкові керовані другорядні члени у структурі речення, сформованого чотиривалентним предикатом руху, переміщення, співвідносяться з об’єктною, локативними синтаксемами, які вказують на вихідний, кінцевий пункти руху, переміщення та шлях руху, а також з інструментальною синтаксемою із функцією засобу руху. Вони поєднуються з присудком сильним, напівсильним і слабким керуванням, у межах напівслабкого залежно від локативного значення напівслабким першого, другого і третього рівнів. Елементарне двоскладне речення має три приприсудкових керованих другорядних члени, а односкладне чотири. Це детерміновано кореляцією правобічного керованого компонента, що поєднаний із головним членом односкладного речення напівслабким керуванням, з суб’єктною синтаксемою стану потенційної дії.
У структурі елементарного двоскладного речення, породженого предикатом КФД, функціонують приприсудкові керовані другорядні члени, що ґрунтуються на правобічних об’єктній, об’єктно-локативній, адресатній та інструментальній синтаксемах. Об’єктній та об’єктно-локативній синтаксемам притаманна варіативність значень, зумовлена семантикою дієслова. Сила керування залежить від значення іменникового компонента, з яким співвідноситься приприсудковий другорядний член. Елементарне двоскладне речення із предикатом КФД так само має три приприсудкових керованих другорядних члени, а односкладне чотири. Це спричинено тим, що в структурі односкладного речення в лівобічній позиції виступає керований другорядний член із значенням суб’єкта результативного стану потенційної дії.
Прислівні узгоджені та прилягаючі другорядні члени представляють на формально-граматичному рівні атрибутивні семантико-синтаксичні відношення, які сигналізують про семантичне ускладнення структури вихідного речення. Найпериферійніша позиція у складі речення характерна для прилягаючих другорядних членів.
Детермінантні другорядні члени найбільш автономні у формально-граматичній структурі речення. Детермінанти із значенням причини, умови, мети, допустовості та темпоральним значенням функціонують у складі синтаксичних конструкцій, породжених чотиривалентними дієслівними предикатами руху, переміщення і КФД. Ці структурні компоненти утворені на ґрунті детермінантної підрядної частини складнопідрядного речення з відповідними семантико-синтаксичними відношеннями. Предикат підрядної частини змінюється на відпредикатний іменник, а функцію сполучника перебирає на себе прийменник. Якщо відпредикатний іменник має залежні компоненти, зумовлені валентністю згорненого предиката, то можливий ще один етап трансформації, унаслідок чого відпредикатний іменник зазнає редукції, а прийменник формує детермінант з непредикатним компонентом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.

Абрамов Б.А. Синтаксические потенции глагола (в сопоставлении с потенциями других частей речи)// Филол. науки. 1966. № 3. С. 34 44.

2.

Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Л.: Наука, ЛО, 1988. 239 с.

3.

Адмони В.Г. Завершенность конструкции как явление синтаксической формы// Вопр. языкознания. 1958. № 1. С. 111 117.

4.

Алисова Т.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений// Вопр. языкознания. 1970. № 2. С. 91 98.

5.

Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса итальянского языка: Семантическая и грамматическая структура простого предложения. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. 293 с.

6.

Альошина І.Г. Структурно-семантична характеристика дієслів динамічної просторової локалізованості у французькій мові (у зіставленні з українською): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.17/ Донецьк. держ. ун-т. Донецьк, 2000. 20 с.

7.

Андерш Й.Ф. Про співвідношення інтенційної і валентної структур дієслова// Укр. мовознавство. 1980. Вип. 8. С. 62 65.

8.

Андерш Й.Ф. Проблеми синтаксичної семантики в сучасному зарубіжному мовознавстві// Мовознавство. 1983. № 1. С. 11 19.

9.

Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 191 с.

10.

Арват Н.М. До питання про семантичну типологію простого речення (на матеріалі східнослов’янських мов)// Мовознавство. 1979. № 2. С. 24 31.

11.

Арват Н.М. Про асиметрію простого речення// Мовознавство. 1978. № 2. С. 37 43.

12.

Арват Н.Н. О семантике предложения// Филол. науки. 1979. №5. С. 52 61.

13.

Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища шк., 1984. 160 с.

14.

Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 310 с.

15.

Арутюнова Н.Д. О синтаксической сочетаемости в испанском языке// Филол. науки. 1962. № 2. С. 31 40.

16.

Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.

17.

Арутюнова Н.Д. Проблемы синтаксиса и семантики в работах Ч.Филлмора// Вопр. языкознания. 1973. № 1. С. 115 124.

18.

Бабайцева В.В. Односоставные предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1968. 160 с.

19.

Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.

20.

Бархударов Л.С. О поверхностной и глубинной структуре предложения// Вопр. языкознания. 1973. № 3. С. 50 61.

21.

Безпояско О.К. Відтворення темпоральності відмінковою системою української мови// Мовознавство. 1989. № 1. С. 27 33.

22.

Безпояско О.К. Дериваційні відношення між реченням і словосполученням // Мовознавство. 1984. № 2. С. 32 37.

23.

Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії. К.: Наук. думка, 1991. 172 с.

24.

Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 211 с.

25.

Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.

26.

Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л. Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. 204 с.

27.

Болюх О.В. Семантико-синтаксична структура безособового речення: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ АН України. Ін-т укр. мови. К., 1992. 16 с.

28.

Бондарко А.В. Проблемы грамматической семантики и русской аспектологии. Спб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1996. 220 с.

29.

Брицин В.М. Односкладні речення в українській мові: До питання методології їхнього дослідження// Мовознавство. 2001. № 3. С. 81 87.

30.

Будько М.В. Семантико-синтаксическая структура простого осложненного предложения: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.02/ АН Украины. Ин-т укр. языка. К., 1992. 16 с.

31.

Булаховський Л.А. Питання синтаксису простого речення в сучасній українській мові// Дослідження з синтаксису української мови/ Відп. ред. Л.А.Булаховський . К.: Наук. думка, 1958. С. 5 29.

32.

Бурдаковская Н.Н. Выражение отношения причины в структуре простого предложения в современном украинском языке: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.02/ Киев. гос. пед. ин-т им. А.М.Горького. К., 1990. 22 с.

33.

Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция. М.: Издательская группа Прогресс”, 2000. 528 с.

34.

Вейренк Ж. Синтаксический анализ творительного падежа// Исследования по славянскому языкознанию: Сб. в честь 60-летия проф. С.Б.Бернштейна. М.: Наука, 1971. С. 129 139.

35.

Виноградов В.В. Вопросы изучения словосочетаний (На материале русского языка)// Вопр. языкознания. 1954. № 3. С. 3 24.

36.

Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). М.: Высш. шк., 1986. 640 с.

37.

Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.

38.

Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222 с.

39.

Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наук. думка, 1980. 286 с.

40.

Вихованець І.Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації// Мовознавство. 1983. № 2. С. 65 71.

41.

Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 231 с.

42.

Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.

43.

Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с.

44.

Вінтонів М.О. Функціонально-семантичні вияви предикатів дії в сучасній українській мові// Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць/ Наук. ред. А.П.Загнітко. Донецьк: ДонДУ, 1999. Вип 5. С. 149 157.

45.

Вінтонів М.О. Типологія форм присудка в сучасній українській мові: Дис. ...канд. філол. наук. Донецьк, 1997. 181 с.

46.

Войцехівська В.Г. Придієслівне керування в сучасній українській літературній мові (словосполучення з префіксально-прийменниковою кореляцією): Дис. ...канд. філол. наук. К., 1969. 394 с.

47.

Войцехівська В.Г. Сполучуваність префіксованих дієслів переміщення// Укр. мовознавство. 1975. Вип. 3. С. 32 38.

48.

Гак В.Г. Высказывание и ситуация// Проблемы структурной лингвистики, 1972. М.: Наука, 1973. С. 349 372.

49.

Гак В.Г. К проблеме синтаксической семантики: Семантическая интерпретация глубинных” и поверхностных” структур// Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С. 77 85.

50.

Гнатюк Г.М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка, 1982. 248 с.

51.

Гонтар Т.Ф. До проблеми валентності мовних одиниць// Мовознавство. 1995. № 2 3. С. 17 21.

52.

Гордеев Ю.М. Поле направленности (глаголы движения и их распространители) в современном русском языке: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.01/ Саратов. гос. ун-т им. Н.Г.Чернышевского. Саратов, 1974. 20 с.

53.

Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 192 с.

54.

Городенська К.Г. Симетрія та асиметрія між’ярусних співвідношень // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць/ Наук. ред. А.П.Загнітко. Донецьк: ДонДУ, 1998. Вип. 4. С. 6 11.

55.

Городецька В.А. Структура односкладного речення української мови (у порівнянні з російською): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 1997. 16 с.

56.

Грамматика современного русского литературного языка/ Отв. ред. Н.Ю.Шведова. М.: Наука, 1970. 767 с.

57.

Грищенко А.П. Модальність і часова віднесеність як зовнішньосинтаксичні ознаки речення// Синтаксис словосполучення і простого речення (Синтаксичні категорії і зв’язки)/ Відп. ред. М.А.Жовтобрюх. К.: Наук. думка, 1975. С. 16 25.

58.

Гуйванюк Н.В. Референційна концепція семантики речення і поняття кореферентності// Лінгвістичні студії: Зб. Наук. праць/ Наук. ред. А.П.Загнітко. Донецьк: ДонДУ, 1999. Вип. 5. С. 111 114.

59.

Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць: Автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.02.01/ АН України. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні. К., 1993. 34 с.

60.

Гулыга Е.В. Автосемантия и синсемантия как признак смысловой структуры слова// Филол. науки. 1967. № 2. С. 62 72.

61.

Гумовская В.В. Семантико-синтаксическая структура предложений с глаголами мысли в современном украинском языке: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.02/ Киев. гос. пед. ин-т им. А.М.Горького. К., 1988. 22 с.

62.

Джочка І.Ф. Дериваційний потенціал дієслів конкретної фізичної дії з семантикою створення об’єкта: Автореф. дис. ...канд.. філол.. наук: 10.02.01/ Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. Івано-Франківськ, 2003. 20 с.

63.

Джура А.С. Синтаксична транспозиція відмінкових форм (на матеріалі іменникових форм родового відмінка): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ НАН України. Ін-т укр. мови. К., 2000. 19 с.

64.

Дзюбишина Н.Я. Роль автосемантичних і синсематичних дієслів у реченні// Організація тексту (граматика і стилістика)/ Відп. ред. Г.М.Колесник. К.: Наук. думка, 1979. С. 5 13.

65.

Евстигнеева Г.А. Способы выражения причинно-следственных отношений в научном стиле речи (на материале учебных текстов): Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.01/ Киев. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. К., 1983. 21 с.

66.

Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 404 с.

67.

Жигилій Н.Д. Дієслівно-іменні словосполучення на вираження просторових відношень: Дис. ...канд. філол. наук. К., 1974. 220 с.

68.

Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. К.: Наук. думка, 1984. 255 с.

69.

Загнітко А.П. Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці. К.: НМК ВО, 1990. 132 с.

70.

Загнітко А.П. Позиційна модель речення і валентність дієслова// Мовознавство. 1994. № 2 3. С. 48 56.

71.

Загнітко А.П. Система і структура морфологічних категорій сучасної української мови (Проблеми теорії): Дис. ...д-ра філол