СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕННЯ З ІНТЕРПЕРСОНАЛЬНИМИ ДІЄСЛОВАМИ

brief description

Херсонський державний університет

МАРТІНА ОЛЕСЯ ВОЛОДИМИРІВНА

На правах рукопису

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕННЯ З ІНТЕРПЕРСОНАЛЬНИМИ ДІЄСЛОВАМИ

УДК 811.161.2’367.625

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Руденко Людмила Миколаївна

Херсон 2007

Зміст
Перелік умовних скорочень
Вступ....................................................................................................................................4
Розділ І. Теоретичні засади дослідження дієслівних предикатів інтерперсональних відношень..........................................................................................................................13
1.1.Основні напрями вивчення семантичної структури речення.................................13
1.2. Валентність як семантико-синтаксична категорія дієслова .................................22
1.3 Мінімальна синтаксична структура елементарного речення з інтерперсональними дієсловами.................................................................................... 38
1.4. До проблеми класифікацій семантичних типів дієслівних предикатів..........................................................................................................................44
1.5. Інтерперсональні дієслова та їх роль у створенні міжособистісних відношень у реченні............................................................................................................................62
1.6. Класифікація дієслівних інтерперсональних предикатів за лексико-граматичною та оцінною семантикою....................................................................................................74
1.6.1. Характеристика інтерперсональних дієслів за лексико-граматичною ознакою статальності / акціональності..........................................................................................74
1.6.2. Характеристика інтерперсональних дієслівних предикатів за автономною семантикою .......................................................................................................................78
1.6.3. Характеристика інтерперсональних дієслівних предикатів за абстрактним семантичним компонентом „спрямованість відношення”............................................79
1.6.4. Характеристика інтерперсональних дієслівних предикатів за оцінною семантикою........................................................................................................................83
Висновки до першого розділу ........................................................................................85
Розділ ІІ. Функціонально-семантична характеристика речень з інтерперсональними дієслівними предикатами.................................................................................................90
2.1. Загальна характеристика типових ситуацій МОВ, утворених інтерперсональними дієсловами.....................................................................................90
2.2. Семантико-синтаксична структура каузативної інтерперсональної ситуації.............................................................................................................................100
2.3. Семантико-синтаксична структура речень з інтерперсональними дієслівними предикатами емоційного відношення...........................................................................112
2.4. Семантико-синтаксична структура речень з інтерперсональними дієсловами мовлення .........................................................................................................................127
2.5. Семантико-синтаксична конструкція з інтелектуальними інтерперсональними дієслівними предикатами...............................................................................................137
2.6. Семантико-синтаксична характеристика речень з інтерперсональними дієсловами суб’єктного переміщення...........................................................................143
2.7. Функціональна характеристика інтерперсональних дієслівних предикатів........................................................................................................................149
2.8. Облігаторні позиції інтерперсональних дієслівних предикатів у пропозиції міжособистісних відношень..........................................................................................152
2.8.1. Семантичні функції і способи вираження суб’єкта...........................152
2.8.2. Категорія об’єкта, способи його вираження і семантичні функції..............156
2.9. Способи мовного вираження емпатії у висловленнях, що описують ситуацію інтерперсональних відношень ......................................................................................157
Висновки до другого розділу ........................................................................................162
Висновки .........................................................................................................................165
Бібліографія.....................................................................................................................171
Джерела мовного матеріалу...193

ВСТУП
Сучасний стан розвитку мовознавства характеризується значною увагою до досліджень проблем семантики, її системності як у межах лексики, так і в межах синтаксису. Лінгвістичний доробок ХХ-го ст. показав, що речення як граматична одиниця не може вивчатися поза його лексичним наповненням, тобто поза лексичною семантикою слів, що заступають позиції в реченні, оскільки його семантична структура визначається не тільки граматичною організацією, а й лексичним складом. Тому сучасні дослідження з граматики орієнтовані на вивчення механізмів взаємодії лексики і граматики, у зв’язку з чим емпіричний матеріал вивчається у двох напрямах: від лексичного класу до граматичної закономірності та від граматичної закономірності до лексичного класу. Одне з протиріч сучасної лінгвістики полягає у вивченні багаторівневої формальної будови мови в її нерозривному й різноспрямованому зв’язку із системно організованою лексичною матерією. Незаперечним фактом мовної системи, важливість вивчення якої очевидна для мовознавців різних напрямів, є взаємозв’язок властивостей синтаксичних структур і класів слів, що утворюють ці структури. Разом з тим характер цього зв’язку, його принципові основи і механізми залишаються одним із маловивчених питань лінгвістичної теорії і практики.
З огляду на зазначене в сучасній лінгвістиці значна увага приділяється вивченню системної організації дієслівної лексики, оскільки це пов’язано з дослідженнями ролі різних лексико-семантичних класів дієслівних лексем у структурно-семантичній організації речення та обумовлено визнанням того факту, що дієслово становить конструктивний центр речення і від його характеру досить часто залежить семантико-синтаксична структура комунікативних одиниць. На думку вчених, унікальність таких властивостей дієслова визначається низкою факторів, а саме: дієслово служить засобом вираження предикативності, становить граматичний центр переважної більшості речень, визначає кількісний і якісний склад лексичних компонентів у реченні. Саме дієслова позначають не окремі явища, а явища-ситуації, явища-відношення, дії-відношення, і тому їх семантика релятивна. Вона внутрішньо налаштована на ту роль, яку дієслово виконує в реченні і до якої воно максимально пристосоване. Семантика дієслівного предиката визнається одним із важливих факторів формування семантичної структури речення, оскільки дієслово має у своєму значенні „макет” речення, за яким знаходиться певна ситуація.
Як одиниця мовної системи дієслово характеризується подвійною функцією на семантичному і граматичному рівнях. На семантичному рівні дієслово виступає в ролі лексичної одиниці, концептуальної номінації, що називає конкретну дію та своєю семантичною структурою обумовлює кількісний і якісний склад актантів на граматичному рівні. Така властивість дієслова визначається як його семантична валентність. На граматичному рівні дієслово репрезентує себе як член речення з певними морфологічними характеристиками, виступає синтаксичним ядром речення, що передбачає набір синтаксичних позицій і визначає способи їх таксономічного і морфологічного оформлення.
У пропонованій дисертації робиться спроба лексико-семантичної класифікації групи інтерперсональних дієслівних предикатів, які описують у висловленнях міжособистісні відношення, виявлення основних ситуативно обумовлених різновидів зазначеної групи дієслів, аналізу семантико-синтаксичної структури предикатних виразів, утворених дієсловами досліджуваної групи. Аналіз фактичного матеріалу показав, що міжособистісні відношення утворюють переважно каузативні дієслова, які функціонують як повнозначні каузативи, виражаючи відношення „спонукання особи до дії чи до зміни стану”, модусні дієслівні предикати, до складу яких належать дієслова мовлення, мислення та емоційного стану, а також дієслова суб’єктного переміщення.
Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю виділення в українській мові лексико-семантичної групи інтерперсональних дієслів у якості предиката й окреслення кола їх семантико-синтаксичних зв’язків та співвіднесення форми і змісту в мові на прикладі конкретної групи лексичних одиниць. Дослідження цієї загальнотеоретичної проблеми на матеріалі конструкцій з інтерперсональними дієсловами передбачає такі аспекти вивчення семантико-синтаксичної структури речення:
1) зв’язок між значеннями інтерперсональних дієслів і семантико-синтаксичною формою їх актантів;
2) залежність синтаксичної та семантичної структур речення від значення та реалізації компонентів;
3) вираження аспектуального плану висловлення з досліджуваною групою дієслів.
У лінгвістичній літературі проблемі структурно-семантичної організації речення на матеріалі дієслів різних лексико-семантичних груп присвячено чимало досліджень. Протягом останніх десятиліть до цієї теми зверталися такі лінгвісти, як І.Р.Вихованець, В.В.Богданов, Г.О.Золотова, В.П.Недялков, Н.Н.Казидуб, О.Н.Камшилова, С.Д.Кацнельсон, С.М.Кібардіна, Л.М.Руденко, В.М.Русанівський та інші дослідники. Однак інтерперсональні дієслова та їх роль у структурно-семантичній організації речення не були об’єктом спеціального дослідження в українському мовознавстві. Причина цього полягає в тому, що названі лексико-граматичні одиниці були переважно частиною досліджуваного об’єкта і згадувалися лише у зв’язку з вивченням місця і ролі дієслова в семантико-синтаксичній організації висловлення, займаючи проміжне місце між основними структурно-семантичними та функціональними класами дієслів української мови. З огляду на те, що інтерперсональні дієслова здатні утворювати висловлення і відігравати в них роль основного ідентифікатора, виражати міжособистісні відношення різних планів, вони заслуговують бути самостійним об’єктом вивчення.
В основі функціонально-семантичного класу дієслівних предикатів міжособистісних відношень лежить категоріально-лексична семантика інтерперсональних дієслів. Значення цього класу дієслів має сему „відношення”, що означає взаємне спілкування, зв’язок між певними особами. Інваріантне значення групи інтерперсональних дієслів може бути представлене таким чином: мати певне відношення до кого-небудь; виявляти стосунок до кого-небудь. Дієслова ставлення до кого-небудь, маючи абстрактну семантику, включають значення усіх функціонально-семантичних груп, що виділяються у ФСГ дієслівних предикатів міжособистісних відношень, і відіграють роль базового індикатора у створених ними ситуаціях. Основною ознакою групи інтерперсональних дієслів є вираження різноманітних інтерперсональних відношень між людьми в повсякденному житті.
Зв’язок дослідження з науковими планами, темами. Роботу виконано в межах планової теми кафедри української мови та соціолінгвістики Херсонського державного університету „Закономірності розвитку української мови та мовленнєвої практики”.
Тема дисертації затверджена Вченою радою Херсонського державного університету (протокол №5 від 12 січня 2004 року) та узгоджена Координаційною радою „Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол №307/424 від 17 червня 2005 року).
Об’єктом дослідження є речення з інтерперсональними дієслівними предикатами, які становлять ядро висловлення, де описуються різні типи ситуацій міжособистісних відношень: каузативна, мовленнєва, емотивна, інтелектуальна та моторна.
Основу пропонованого дослідження становить вербоцентрична концепція речення, в основі якої лежить ідея співвіднесеності семантики дієслова з семантичною структурою речення і значенням екстралінгвістичної ситуації. Класи дієслів у працях багатьох сучасних дослідників синтаксису зіставляються з класами предикатів, а ті, в свою чергу, з типами ситуацій, відображених у семантичних моделях речення (Й.Ф.Андерш, Т.Б.Алісова, Н.Д.Арутюнова, В.В.Богданов, Т.В.Булигіна, І.Р.Вихованець, В.Г.Гак, Р.М.Гайсина, А.П.Загнітко, Г.О.Золотова, О.Н.Селіверстова, Ю.С.Степанов, М.І.Степаненко, Л.М.Руденко, М.Я.Плющ, Л.Теньєр, У.Чейф та інші). Інтерперсональні дієслова характеризуються основними семантико-синтаксичними дієслівними категоріями, впливають на семантико-синтаксичну структуру висловлення і можуть бути самостійним об’єктом вивчення.
Для сучасної лінгвістичної науки є актуальною її вербоцентрична спрямованість, що й обумовило вибір предмета нашого дисертаційного дослідження семантика і функції дієслівних інтерперсональних предикатів у структурі речення сучасної української мови. В роботі аналізуються предикати, морфологічно виражені дієсловом і його неозначеною формою.
Лексична система української мови визначає зміст мовної особистості, структура якої складається з трьох рівнів: вербально-семантичного (лексикону), когнітивного та мотиваційного [141, с.38]. Зокрема, вербально-семантичний рівень означає, що в семантиці інтерперсональних предикатів відображені міжособистісні дії, пов’язані зі світоглядом, емоціями, емпатією, експресією носіїв мови. Міжособистісні відношення (МОВ) виникають і розвиваються в процесі спілкування вищій формі взаємодії, де можливий взаємний обмін знаннями, уміннями, інтересами.
Таким чином, ураховуючи відсутність теоретичної розробки досліджуваної проблеми, її актуальність, визначаємо тему дисертаційного дослідження „Семантико-синтаксична структура речень з інтерперсональними дієсловами”.
Мета роботи: з’ясувати семантичну та функціональну специфіку інтерперсональних дієслів, вплив морфологічного вираження залежних актантів окресленої групи дієслів на семантико-синтаксичну організацію речення, взаємодію мовних засобів і семантичних категорій у семантико-синтаксичній структурі висловлення.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких основних завдань:
1) подати сучасну лінгвістичну інтерпретацію понять „семантико-синтаксична структура речення з інтерперсональними дієсловами”, „мінімальна структура речення з інтерперсональними дієслівними предикатами”, „типова ситуація міжособистісних відношень”;
2) запропонувати лексико-семантичну класифікацію інтерперсональних дієслів;
3) визначити й охарактеризувати семантичні типи аналізованих дієслів;
4) з’ясувати закономірності лексичного заповнення основних позицій семантичної структури речення з інтерперсональними дієсловами;
5) здійснити категоріально-семантичну і функціонально-семантичну характеристику облігаторних елементів семантичної структури досліджуваних типів речень, описати можливі способи їх мовного вираження;
6) визначити й охарактеризувати різновиди висловлень, які описують ситуацію міжособистісних відношень.
Методи дослідження. У роботі як основний застосовано описовий метод із використанням прийомів внутрішньої інтерпретації. Використано також структурний метод, що реалізується в методиках дистрибутивного, трансформаційного і компонентного аналізу.
Джерельною базою дослідження є картотека висловлень, які описують ситуацію міжособистісних відношень (понад 4-и тисячі одиниць), укладена суцільною вибіркою з художніх творів українських письменників, використано також зафіксовані в лексикографічних працях дієслівні форми, що здатні описувати ситуацію МОВ, та штучно змодельовані приклади.
Відбір висловлень із текстів проводився з урахуванням таких критеріїв: формального, коли висловлення розглядалося на рівні речення, у деяких випадках висловлення охоплює речення з належними до нього парцелятами або об’єднує декілька речень з метою збереження змісту ситуації МОВ та семантичної достатності цих речень; ситуативного, за якого відібрані висловлення повинні безпосередньо співвідноситися з усіма типами денотативної ситуації МОВ, основою яких є вияв міжособистісних відношень між учасниками ситуації; семантичного за умов наявності в семантичній структурі дієслівного предиката синсемантичного компонента „мати / виявляти відношення до когось”.
Наукова новизна роботи визначається тим, що вперше в українському мовознавстві виділено лексико-семантичні класи інтерперсональних дієслів у художніх текстах, з’ясовано їх семантичну і функціональну специфіку, виявлено особливості семантико-синтаксичної організації речень, змодельованих дієсловами зазначеної групи, установлено корелятивні відношення між елементами семантичного і синтаксичного рівнів у конструкціях з предикатами цього типу.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній на основі семантико-синтаксичного аналізу речення і функціонального аналізу інтерперсональних дієслів у його структурі одержано ряд нових теоретично важливих результатів, які матимуть значення для подальшого опрацювання загальних та часткових проблем функціонального синтаксису української мови. Система виявлених та проаналізованих з вербоцентричних позицій семантичних типів дієслівних предикатів, здатних утворювати ситуації міжособистісних відношень, та характеристика семантико-синтаксичної організації речень, утворюваних цими предикатами, може стати складовою частиною комплексного аналізу семантичних типів предикатів.
Практична доцільність дослідження полягає в тому, що сформульовані в ньому положення та отримані результати можуть бути використані у подальшому вивченні семантико-синтаксичної структури речення в сучасній українській мові, а також у практиці викладання курсів лексикології (семантична структура слова, слово і контекст, типи значень дієслівних слів) та синтаксису (семантичні типи речень, аналіз семантико-синтаксичних структур висловлень) у вищій школі.
Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичним обґрунтуванням його вихідних позицій, застосуванням комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням роботи, кількісним та якісним аналізом отриманих результатів.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови та соціолінгвістики Херсонського державного університету, а також на підсумкових наукових конференціях викладачів та аспірантів Кам’янець-Подільського державного університету (2003 2007рр.). Результати дослідження апробовано на Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми слов’янської філології” (м.Бердянськ), Міжнародних науково-практичних конференціях „Тарас Шевченко у контексті національної та світової культури” (м.Кам’янець-Подільський, 2004), „Актуальні проблеми сучасного мовознавства” (м. Кам’янець-Подільський, 2005).
Матеріали дисертаційного дослідження впроваджувалися на заняттях із сучасної української літературної мови на факультеті української філології та журналістики Кам’янець-Подільського державного університету (довідка про впровадження № 34 від 3.09.2007р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в шести публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Структура дисертації обумовлена її метою та дослідницькими завданнями. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (286 позицій) та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження 194 сторінки, з них основного тексту 170 сторінок.

bibliography

Висновки
Основний підсумок дисертаційного дослідження полягає у виявленні та описі структурних схем і типових значень речень з інтерперсональними дієсловами в сучасній українській літературній мові, що не дістали на сьогодні ґрунтовного висвітлення в лінгвістичній літературі.
Семантико-синтаксична структура конструкцій з інтерперсональними дієслівними предикатами належить до поліпропозитивних. Вона вміщує первинну і вторинну предикації, що виражається у ставленні одного суб’єкта до іншого. Семантична структура пропозиції міжособистісних відношень складається з групи дієслівних предикатів інтерперсональних відношень та актантів, які реалізовують свої семантичні функції, прогнозовані семантикою ДП. Конструктивним центром речень, які описують ситуацію МОВ, є інтерперсональні дієслівні предикати, які, формуючи семантико-синтаксичну структуру елементарного речення, вимагають, як мінімум, двох облігаторних суб’єктних актантів: одного в позиції підмета, другого в позиції додатка.
Мінімальна структура речення з інтерперсональними дієслівними предикатами це така семантико-синтаксична одиниця, компоненти якої зумовлюються валентно обумовленими властивостями дієслівного предиката і за зразком якої утворюються мінімальні, але достатні в інформативному відношенні речення конкретної мови. Основні типи мінімальних реченнєвих структур, з одного боку, є базою для утворення структурних і семантичних моделей речення, компоненти яких мають на рівні семантико-синтаксичного моделювання речення відмінне морфолого-синтаксичне й лексико-семантичне вираження, а з іншого становлять основу для формування похідних структур шляхом доповнення їх складу факультативними компонентами, зумовленими комунікативними потребами висловлення.
Вибір міжособистісних відношень, що характеризуються особистісним характером комунікативної діяльності суб’єктів спілкування, які обмінюються один з одним знаннями, інтересами, уміннями, ціннісними орієнтаціями тощо, відображає антропоцентричний напрям дослідження. У семантиці дієслівних предикатів, здатних утворювати міжособистісні відношення, представлені інтерперсональні дії, пов’язані зі світоглядом, емоціями, емпатією, експресією носіїв мови, що певною мірою характеризує сутність української мовної особистості.
Матеріалом для дослідження стали отримані методом суцільної вибірки з творів художньої літератури 4150 прикладів висловлень, що описують різні ситуації міжособистісних відношень.
При проведенні дослідження перш за все було визначено теоретичні засади лінгвістичного аналізу семантичних типів інтерперсональних дієслівних предикатів, здатних утворювати ситуацію міжособистісних відношень. У першій главі дисертації були сформульовані теоретичні положення, що стали базою для створення семантичної типології інтерперсональних дієслівних предикатів, для вияву особливостей їх функціонування в сучасній українській мові.
Особливе значення для системного опису лексем має, на наш погляд, поняття функціонально-семантичного класу, під яким у дисертації розуміємо множину слів, що збігаються за денотативною співвіднесеністю, об’єднаних категоріально-лексичною семою, яка може бути вихідною або наведеною контекстом, і виконують єдину семантико-стилістичну функцію у мовленні. В основу ФСК дієслівних предикатів міжособистісних відношень покладено категоріально-лексичну семантику інтерперсональних дієслів. Значення цього класу обмежується семою „відношення”, яка означає взаємне спілкування, ставлення, зв’язок між двома і більше суб’єктами.
Згідно з вербоцентричною теорією речення дієслівний предикат розглядається в роботі як виразник відношень у структурі речення, основний організатор пропозиційної структури й номінатор відображуваної висловленням інтерперсональної ситуації. На понятійному рівні під семантичним типом дієслівного предиката МОВ розуміємо центральну частину пропозитивної структури висловлення, яке описує типову ситуацію МОВ, тобто багатократне відображення у свідомості мовця факту реальної дійсності, що ідентифікує каузативні, мовленнєві, емоційні, інтелектуальні та пов’язані з переміщенням (моторні) взаємовідношення учасників мовленнєвого спілкування.
З урахуванням ситуативних різновидів МОВ у пропонованій роботі подано дві класифікації семантичних типів дієслівних інтерперсональних предикатів залежно: 1) від категоріально-лексичної семантики дієслівного предиката, 2) від його лексико-граматичної й оцінної семантики.
Результатом основної класифікації стало визначення складу ФСК інтерперсональних дієслівних предикатів, що включає функціонально-семантичні групи, названі відповідно до релятивної диференційованої семи, якою характеризується значення дієслівного предиката. Виділено п’ять функціонально-семантичних підкласів інтерперсональних дієслівних предикатів: 1) каузативні, 2)мовленнєві, 3) емотивні, 4) інтелектуальні та 5) моторні. Серед кожного підкласу було виділено функціонально-семантичні групи.
Додаткову класифікацію інтерперсональних дієслівних предикатів проведено залежно від їх лексико-граматичної й оцінної семантики. Дієслівні предикати МОВ було охарактеризовано залежно від лексико-граматичної ознаки статальності / акціональності, автономної семантики, абстрактного семантичного компонента „спрямованість відношення”. Відповідно до визначених ознак було виділено статальні / акціональні ДП; сативні / пейоративні / комутативні ДП; перехідні / неперехідні (взаємо-зворотні, загальнозворотні) ДП; міжособистісні ДП позитивного / негативного ставлення. Лексико-граматична типологія інтерперсональних предикатів може знайти застосування при виявленні не тільки лексичних значень, але й формально-граматичних особливостей, граматичних значень, властивостей граматичної сполучуваності дієслівних предикатів.
У дослідженні представлена семантико-синтаксична характеристика речень з інтерперсональними дієслівними предикатами. Відомо, що на сполучувальні функції дієслівних предикатів впливають синтагмагматичні семи. Тому інтерперсональні предикати залежно від семного набору свого значення мають певні семантичні валентності, традиційно позначені термінами семантичних функцій актантів. З урахуванням основних синтагматичних сем виділено двосуб’єктні, суб’єктно-об’єктні, суб’єктно-об’єктно-мотиваційні, двосуб’єктно-деліберативні, суб’єктно-об’єктно-каузаторні дієслівні предикати. З урахуванням тільки другорядних синтагматичних сем серед ДП МОВ виділено фактитивні, інструментальні, мотиваційні та локативні предикати.
У ході дослідження семантико-синтаксичних моделей висловлень, які описують типові ситуації МОВ, установлено, що облігаторними в їх пропозиційній структурі є позиція суб’єкта МОВ і позиція об’єкта МОВ. Це обумовлено змістом синсемантичної категоріально-лексичної ознаки „мати / виявляти певне відношення до кого-небудь”, закладеної у значенні інтерперсонального дієслова і в семантиці висловлень, які передають ситуацію МОВ. Загальне значення суб’єкта в семантико-синтаксичній структурі висловлення (агентивний, експерієнсивний) конкретизується в його різновидах, що відповідають типу значення і форми вираження (суб’єкти різного типу відношень: оцінного, емоційного, раціонального, мовленнєвого контакту). Антропоморфний об’єкт у досліджуваних висловленнях представлений у таких семантичних функціях: пацієнтив, перцептив, медіатив, ономастив, результатив, бенефіциатив.
Більшість каузативних інтерперсональних предикатів створюють у висловленні каузативну ситуацію, яка передбачає наявність як мінімум двох учасників суб’єкта і об’єкта каузації, що свідчить про реалізацію сем агентивності і персональності. Сема впливу (інтенціональності) може слугувати індикатором наявності локутивної семи, яка також представлена в семантичних дефініціях міжособистісних предикатів. Локутивна сема у свою чергу згортає засіб каузації у вигляді мовленнєвого впливу. У даному типі каузативної ситуації дієслова розгортають сему інтенціональності через те, що каузатором є особа впливу на іншу особу. Однак у структурах з аналітичним каузативом, де фіксуються відношення взаємовпливу осіб (каузатива і каузатора), об’єктом каузації є сам суб’єкт.
Агентивність каузативних конструкцій відображає відношення між двома особами, одна з яких активно впливає на іншу, спонукаючи її до дії чи зміни стану. Суб’єкт головної предикації найчастіше має значення агенса, а суб’єкт вторинної предикації переважно має значення патієнса або експерієнсива.
Семантико-синтаксична структура конструкцій з інтерперсональними предикатами емоційного відношення та емоційного стану завжди поліпропозитивна. Вона вміщує первинну і вторинну предикації, що виражається у відношенні чи ставленні одного суб’єкта до іншого. Суб’єкт емотивної ситуації може мати значення агентива, експерієнсива, результатива, перцептива. Суб’єкт стану емотивної ситуації переважно каузується як внутрішніми, так і зовнішніми причинами.
Характерною ознакою семантико-синтаксичної структури висловлень, які презентують типову мовленнєву ситуацію МОВ є семи агентивності та адресованості, тобто впливу однієї особи на іншу. Семи агентивності й адресованості репрезентують сему персональності, що актуалізує інтерперсональне значення інформативних дієслів. Дієслова мовлення містять також сему спрямованості впливу, яка маркується ідентифікаторами каузативного зв’язку.
Семантико-синтаксична структура висловлень, утворюваних інтерперсональними предикатами інтелектуальної дії представлена у вигляді відношення між двома суб’єктами агентом і патієнсом. Відповідні речення характеризуються номінативно-акузативною структурою. Вони формуються на базі формально виражених суб’єкта та агентивного об’єкта інтелектуальної дії. Основний зміст таких висловлень зверненість думки суб’єкта до адресата або адресований ряд дій, узагальнений дієсловами, що виражають мисленнєві операції.
Моторні типові ситуації МОВ передають взаємовідношення обох суб’єктів, для вираження яких часто вживаються придієслівні прийменниково-відмінкові конструкції. Тому тут часто простежується не семантичний компонент, що диференціює і впливає на номінацію ФСК цього класу інтерперсональних дієслівних предикатів МОВ, а синсемантичний.
Здатність людини сприймати навколишню дійсність з точки зору іншої людини впливає на вибір мовних засобів. У зв’язку з цим у роботі було виділено мовні засоби вираження емпатії: 1) сукупний суб’єкт, виражений іменними відмінковими формами; 2) зворотний займенник себе; 3) присвійні займенники; 4)порядок слів у реченні; 5) позначення суб’єкта чи об’єкта МОВ іменником власної назви. Явище емпатії безпосередньо пов’язане з особистістю, особистісними контактами, з проблемами мовленнєвої діяльності, з перспективою розгортання комунікативного синтаксису.
Проведене дослідження становить подальше вивчення проблем семантичного синтаксису з позицій вербоцентризму на прикладі інтерперсональних дієслівних предикатів, здатних утворювати ситуацію міжособистісних відношень. Категоріально-лексичні, соціолінгвістичні та стилістичні аспекти, що застосовувалися при розгляді інтерперсональних дієслів, обумовлюють значимість отриманих результатів для теорії художнього тексту, для опису української мови з огляду її функціонування та вивчення.
Таким чином, у дисертації представлене комплексне дослідження семантико-функціональних типів інтерперсональних дієслівних предикатів та семантико-синтаксична організація висловлень, утворюваних цією групою предикатів. Система виявлених та проаналізованих з вербоцентричних позицій семантичних типів дієслівних предикатів, здатних утворювати ситуації міжособистісних відношень, та характеристика семантико-синтаксичної організації речень, утворюваних цими предикатами, може стати складовою частиною комплексного аналізу семантичних типів предикатів.
Викладені в роботі зауваження щодо семантико-синтаксичних та формально-граматичних особливостей інтерперсональних дієслівних предикатів свідчать про справедливість виокремлення зазначеної групи, про наявність у їхньому значенні великого спектру ідентифікаційних та диференційних ознак та про перспективність залучення запропонованих принципів при побудові класифікаційної сітки для інших семантико-синтаксичних та функціональних груп дієслів.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Авилова Н.С. Вид глагола и семантика глагольного слова. М.: Наука, 1976.328с.
2. Адмони В.Г. Типология предложения // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С. 232-291.
3. Адмони В.Г. Структурно-смысловое ядро предложения // Члены предложения в языках различных типов. Л.: Наука, 1972. С. 35-52.
4. Адмони В.Г. Структура грамматического значения и его статус в системе языка // Стуктур предложения и словосочетания в индоевропейских языках. Л.: Наука, 1979. С. 6-36.
5. Акимова Г.Н. К вопросу о валентности переходных глаголов в русском языке // Теория языка: Методы его исследования и преподавания. К 100 - летию со дня рождения Л.В.Щербы. Л., 1981. С. 28-32.
6. Алексеюк М.И. Предикатные наименования лиц в современном украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Харьков, 1988. 26с.
7. Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса современного итальянского языка. М.: Изд-во Московского университета им. М.В. Ломоносова, 1971. 293с.
8. Алисова Т.Б., Репина Т.А., Таривердиева М.А. Введение в романскую филологию: Учебник. М.: Высш. шк., 1987. 343с.
9. Андерш Й.Ф. Про співвідношення інтенційної і валентної структур дієслова: На матеріалі укр.мови // Укр. мовознавство. 1980. Вип.8. С. 62-65.
10. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 190с.
11. Андерш Й.Ф. Валентно-інтенційна структура предиката і типологія простих речень у сучасних слов’янських мовах // Слов’янське мовознавство: Доповіді Х Міжнар. з’їзду славістів, Софія, вересень 1988р. К., 1988. С. 124-136.
12. Антонова С.М. К вопросу о функционировании глагола "говорить" в литературной и в диалектной речи // Глагол в языке и речи: Сб.научн.трудов Кемеровского ун-та. Кемерово, 1986. С. 139-148.
13. Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. М.: Наука, 1967. 252с.
14. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367с.
15. Апресян Ю.Д. Недавние американские исследования в области эмоций и эмоциональной лексики // Семантика и информатика. Вып. 34, 1995.
16. Арват Н.М. Про лексичне наповнення структурних схем простого речення // Мовознавство. 1973. №4. С. 42-49.
17. Арват Н.Н. Компонентный анализ семантической структуры простого предложения. Черновцы: Изд-во Чернов. ун-та, 1976. 68с.
18. Арват Н.Н. О семантике предложения //Научные доклады высшей школы. Филол. науки. 1979. № 5. С. 52-61.
19. Арват Н.Н. До питання про семантичну топологію речення: На матеріалі східнослов’янських мов // Мовознавство. 1979. № 2. С. 24-31.
20. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища шк., 1984. 159с.
21. Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 131с.
22. Арутюнова Н.Д. О номинативной и коммуникативной моделях предложения // Изв.АН СССР, СЛЯ. 1972. Т.31, вып.1. С. 41-49.
23. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383с.
24. Арутюнова Н.Д. Семантическая структура и функции субъекта // Изв. АН СССР, СЛЯ. 1979. Т.38, № 4. С. 323-334.
25. Арутюнова Н.Д., Ширяев Е.Н. Русское предложение. Бытийный тип: (структура и значение). М.: Рус.язык, 1983. 198с.
26. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка, событие, факт. М.: Наука, 1988. 338с.
27. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Изд-во Советская энциклопедия, 1969.
28. Бабайцева В.В. Русский язык. Синтаксис и пунктуация. М.: Просвещение, 1979. 269с.
29. Бабенко Л.Г., Кузнецова Э.В. Предложения, передающие ситуацию неадресованной речевой информации, в художественном тексте (на мат-ле прозы А.Платонова) // Исследования по семантике. Уфа, 1981. вып.7. С.74-83.
30. Бабенко Л.Г. Лексические средства обозначения эмоций в русском языке. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1989. 182с.
31. Бабенко Л.Г. Функционирование глаголов отдельных ЛСГ в текстах разных стилей // ЛСГ русских глаголов. / Под ред. Э.В.Кузнецовой. Иркутск: Иркут. ун-т, 1989. С. 127-146.
32. Бабенко Л.Г. Лексико-семантические группы глаголов и семантические модели предложения // ЛСГ русских глаголов. / Под ред. Э.В.Кузнецовой. Иркутск: Иркут. ун-т, 1989. С. 97-112.
33. Баландіна Н.Ф. Предикатно-аргументне представлення семантики речення // Мовознавство. 1992. №2. С. 60-66.
34. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1968. 551с.
35. Бахтина В.П. К семантической характеристике глаголов речи в русском языке // Материалы по русско-славянскому языкознанию. Воронеж, 1963. С.143-161.
36. Бахтина В.П. Некоторые особенности глаголов речи в русском языке // Ученые записки Башкирского госуд. ун-та. Т.XVIII, Серия филол.наук № 8 (12). Уфа, 1964. С. 35-51.
37. Бахтина В.П. Лексико-грамматическая сочетаемость глаголов речи в русском литературном языке II пол. XIXв.: Автореферат дис. канд. филол. наук. Воронеж, 1965. 21с.
38. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1977. 248с.
39. Белошапкова В.А. Минимальные структурные схемы русского предложения // Рус.язык за рубежом, 1978. № 5. С. 55-59.
40. Белошапкова В.А. Расширенные структурные схемы русского предложения // Рус.язык за рубежом. 1979. № 5. С. 63-68.
41. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447с.
42. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. 204с.
43. Богданов В.В. Структурная схема и семантика предложения // Исследования по семантике. Семантические аспекты синтаксиса. Уфа: Изд. Башкирского гос. ун-та, 1985. С. 18-24.
44. Бондар О.І.Онтологічні категорії і функціонально-семантичні поля: відображуваність, конститутивність, ізоморфність// Записки з загальної лінгвістики. − Одеса, 2001. − Вип.2. − С. 17-26.
45. Бондарко А.В., Буланин Л.Л. Русский глагол. Л.: Просвещение, 1971. 192с.
46. Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 175с.
47. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 136с.
48. Бондарко Л.В. Лингвистика и модели речевого поведения. Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. 184с.
49. Бородина М.А., Скрелин Л.М. Категория субъекта и объекта в романских языках // Категория субъекта и объекта в языках различных типов. М.: Наука, 1982. С. 4-23.
50. Брицын В.М. Синтаксис и семантика инфинитива в современном русском языке. АН УССР. Ин-т языковедения им. А.А. Потебни. К.: Наукова думка, 1990. 320с.
51. Будагов Р.А. К теории синтаксических отношений // Вопр. языкознания, 1973. № 1. С. 3-15.
52. Булыгина Т.В. К построению типологии предикатов в русском языке // семантические типы предикатов // Под ред. О.Н.Селиверстовой. М.: Наука, 1982. С. 7-85.
53. Бурдаковская Н.Н. Выражение отношения причины в структуре простого предложения в современном украинском языке: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.02/ Киев. гос. пед. ин-т им. А.М.Горького. К.,1990. 22с.
54. Валимова Г.В. Функциональные типы предложений в современном русском языке. Ростов н/Д.: Изд-во Ростов. ун-та, 1967. 331с.
55. Васильев Л.М. Семантические классы глаголов чувства, мысли и речи // Очерки по семантике русского глагола. Уфа, 1971. Вып.43. С. 38-311.
56. Васильев Л.М. Семантические модели предложения // Исследования по семантике. Уфа, 1976. Вып.6 С. 125-128.
57. Васильев Л.М. Семантика русского глагола. М.: Высшая школа, 1981. 184с.
58. Васильев Л.М. Семантика русского глагола. Глаголы психической деятельности, речи, звучания и поведения. Уфа: Изд-во Башкирского ун-та, 1981. 72с.
59. Васильев Л.М. Принципы семантической идентификации глагольной лексики // Семантические классы русских глаголов. Свердловск, 1982. С. 11-14.
60. Васильев Л.М. Предикаты состояния, их типология, парадигматика и синтагматика // Глагол в системе языка и речевой деятельности. Свердловск, 1990. С. 6-7.
61. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика: Учеб.пос. для вузов. М.: Высш.шк., 1990. 176с.
62. Вардуль И.Ф. Основы описательной лингвистики (синтаксис и супрасинтаксис). М.: Наука, 1977. 352с.
63. Вардуль И.Ф. Основные понятия актуального синтаксиса. // В кн. Исследования по японскому языку. М.: Наука, 1967. С. 20-30.
64. ВахнееваН.А. Сочетаемость в лексико-семантических исследованиях // Вопросы сочетаемости языковых единиц. Саратов, 1974. С.35-40.
65. Вейнрейх И.О. О семантической структуре языка // Новое в лингвистике. М., 1970. Вып.5 С. 163-249.
66. Великий тлумачний словник сучасної української мови. К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 1991-2001. 1440с.
67. Величко А.В. Структуры предложений с глаголами речи, выражающие прямое и обратное направление отношения // Синтаксис простого и сложного предложения. М., 1973. С. 5-16.
68. Величко А.В., Овчинникова Л.А. К вопросу о соотношении одно-, двух-, трехместной моделей предложений на материале предложений с глаголами-сказуемыми семантических классов речи, передачи, отчуждения // Филологические науки, 1973. №3.
69. Величко А.В., Туманова Ю.А., Чагина О.В. Простое предложение: Опыт семантического описания. М.: Изд-во МГУ, 1986. 119с.
70. Вінтонів М.О. Функціонально-семантичні вияви предикатів дії в сучасній українській мові // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць / Наук. ред. А.П.Загнітко. Донецьк: ДонДУ, 1999. Вип..5. С. 149-157.
71. Выготский Л.С. Мышление и речь // Избранные психологические исследования. М., 1956.
72. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопр. языкознания, 1953. № 5. С. 5-29.
73. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.: Высшая школа, 1986. 640с.
74. Вихованець І.Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українськиій літературній мові. К.: Наук. думка, 1971. 120с.
75. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Радян.школа, 1982. 207с.
76. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219с.
77. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 232с.
78.