СЕМАНТИКО-СИНТКАСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ РУХУ І ПЕРЕМІЩЕННЯ

brief description

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

МИТРОФАНОВА ОЛЕНА ГРИГОРІВНА

УДК 81`367.332

СЕМАНТИКО-СИНТКАСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ РУХУ І ПЕРЕМІЩЕННЯ

10.02.01. українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Руденко Людмила Миколаївна,
професор, доктор філологічних наук

Херсон - 2007

ЗМІСТ

ВСТУП 5

РОЗДІЛ 1
СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ СТРУКТУРИ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ В ЛІНГВІСТИЦІ
1.1. Способи опису об’єктивного змісту речення в сучасній теорії синтаксису 9
1.1.1. Різноаспектні підходи до вивчення синтаксису простого речення 9
1.1.2. Семантична структура речення з огляду на структуру ситуації 17 1.1.3. Типи семантичних класифікацій предикатів 27
1.2. Вплив валентності предиката на формування реченнєвої структури 34
1.2.1.Питання валентності в сучасній лінгвістиці 34 1.2.2. Структура граматичної категорії валентності 39 1.2.2.1. Формально-граматична і семантична валентність 39 1.2.2.2. Факультативна й обов’язкова валентність 45 1.2.3. Кількісне і якісне структурування дієслів щодо валентних гнізд 51 Висновки з розділу 1 58

РОЗДІЛ 2
ДІЄСЛОВА РУХУ, ПЕРЕМІЩЕННЯ В СКЛАДІ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
2.1. Загальна характеристика дієслів руху, переміщення 60
2.2. Ядерна сфера лексико-семантичної групи дієслів руху, переміщення 64
2.3. Дієслова поступального руху-переміщення 67 2.3.1. Ядерна сфера класу дієслів переміщення 67 2.3.2. Дієслова на позначення переміщення твердою поверхнею 77 2.3.2.1. Дієслова на позначення самостійного переміщення 78 2.3.2.2. Дієслова на позначення несамостійного переміщення 89 2.3.2.3. Дієслова на позначення переміщення волоком 90 2.3.3. Дієслова на позначення переміщення рідким середовищем 91 2.3.4. Дієслова на позначення переміщення повітрям 93 2.3.5. Дієслова на позначення переміщення, не пов’язаного з певним
середовищем 101 2.3.6. Позначення спрямованості переміщення 104 2.4. Дієслова на позначення непоступального руху 106 2.4.1. Дієслова на позначення нерегулярних рухів 107 2.4.2. Дієслова на позначення розміреного одноманітного руху 109 2.5. Дієслова на позначення обертального руху 112
Висновки з розділу 2 115

РОЗДІЛ 3
ТИПИ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНИХ СТРУКТУР РЕЧЕНЬ, ПОРОДЖЕНИХ ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ РУХУ Й ПЕРЕМІЩЕННЯ
3.1. Субстанціальні компоненти семантико-синтаксичної структури речень
із дієслівними предикатами руху, переміщення 117
3.2. Семантико-синтаксичні структури речень, породжені різновалентними дієслівними предикатами руху, переміщення 133 3.2.1. Семантико-синтаксичні структури речень, породжені
одновалентними дієслівними предикатами руху 134 3.2.2. Семантико-синтаксичні структури речень, породжені
двовалентними дієслівними предикатами руху, переміщення 139 3.2.3. Семантико-синтаксичні структури речень, породжені
тривалентними дієслівними предикатами руху, переміщення 144 3.2.4. Семантико-синтаксичні структури речень, породжені
чотиривалентними дієслівними предикатами руху, переміщення 150 3.2.5. Семантико-синтаксичні структури речень, породжені
п’ятивалентними дієслівними предикатами руху, переміщення 160
3.3. Між’ярусна кореляція в структурі односкладних речень 167
3.4. Детермінантні компоненти в реченнєвих структурах, породжених
дієслівними предикатами руху, переміщення 174
Висновки з розділу 3 195

ВИСНОВКИ 199

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 205

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 221

ВСТУП
У сучасному мовознавстві помітна тенденція до ґрунтовного дослідження синтаксису, що зумовлено прагненням до більш глибокого проникнення в механізм функціонування синтаксичного рівня в цілому і кожної з його одиниць зокрема. Це виявляється передусім у зверненні дослідників до змістового боку речення, або його семантичної структури, що базується на предикатних і непредикатних знаках.
У другій половині ХХ ст. в лінгвістичній науці розпочалася активна семантизація синтаксису, пов’язана з переорієнтацією лінгвістичних досліджень за концептом від значення до форми”. Семантичний підхід, який дав можливість використовувати семантичні ознаки у дефінуванні синтаксичних одиниць, довів, що він має безперечні переваги перед однобічним формально-граматичним підходом до вивчення синтаксису.
Виділення у структурі речення глибинного семантичного ярусу, що тісно пов’язаний з його поверхневим, формально-граматичним ярусом, спричинило появу нового уявлення про речення як об’єкт дослідження: воно постало тепер багатомірною одиницею. Проблема співвідношення цих двох ярусів структури речення набула в сучасному синтаксисі особливої ваги.
Таким чином, актуальність нашого дослідження обумовлена кількома обставинами. По-перше, посиленням інтересу дослідників до синтаксичної структури простого речення, сконцентрованого навколо членування його на складові, а також до інтерпретації структури речення на рівні сучасного розвитку лінгвістичної науки; по-друге, відсутністю загальноприйнятої семантичної класифікації предикатів, в якій були б визначені основні типологічні ознаки предикатів руху, переміщення; по-третє, необхідністю ґрунтовного лінгвістичного аналізу семантико-синтаксичних структур речень, породжених дієслівними предикатами руху, переміщення. Зважаючи на це, дослідження семантико-синтаксичної структури речень з дієслівними предикатами руху, переміщення є не тільки актуальним, але й новим у теорії речення сучасної української мови.
Зв’язок дослідження з науковими планами, темами. Роботу виконано в межах планової теми кафедри української мови та соціолінгвістики Херсонського державного університету „Закономірності розвитку української мови та мовленнєвої практики”.
Тема дисертації затверджена вченою радою Херсонського державного університету (протокол № 3 від 05 листопада 2001 року) та узгоджена Координаційною радою „Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 9 від 16 квітня 2002 року).
Мета дисертаційної роботи проаналізувати семантико-синтаксичну структуру речень із дієслівними предикатами руху й переміщення, простежити вплив семантики предиката на семантико-синтаксичну структуру речення.
Для досягнення цієї мети поставлено такі основні завдання:
- обґрунтувати необхідність застосування денотативного та конкретно-мовного підходів до вивчення структури речення;
- окреслити структуру граматичної категорії валентності предиката та її роль у формуванні семантико-синтаксичної структури речень;
- виявити типологічні лексико-семантичні ознаки дієслів руху й переміщення;
- виділити й охарактеризувати семантичні підгрупи дієслівних предикатів руху, переміщення, окреслити межі їх валентного потенціалу;
- визначити способи вираження непредикатних компонентів у семантико-синтаксичній структурі речень із дієслівними предикатами руху й переміщення;
- указати конструктивно облігаторні й факультативні компоненти аналізованого типу речень;
- установити типи семантико-синтаксичних структур простих двоскладних речень із предикатами досліджуваної семантики;
- з’ясувати види між’ярусної кореляції структури речень, породжених дієслівними предикатами руху й переміщення.
Об’єкт дослідження прості речення з дієслівними предикатами руху й переміщення. У дисертації аналізуються речення, породжені предикатами, вираженими безпрефіксними дієсловами лексико-семантичної групи руху, переміщення сучасної української мови.
Предмет дослідження семантико-синтаксична структура речень, породжених дієслівними предикатами руху й переміщення.
Методи дослідження. Вивчення семантико-синтаксичної структури речень із дієслівними предикатами руху, переміщення ґрунтується на системному підході. Методика дослідження має комплексний характер, який полягає у використанні загальнонаукових і лінгвістичних методів, що зумовлено метою й конкретними завданнями. Для характеристики лексико-семантичної групи дієслів використано методи дефініційного, диференційного, компонентного аналізу; для характеристики семантико-синтаксичних одиниць дескриптивний, валентнісний та функціонально-типологічний методи аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному висвітленні семантико-синтаксичної структури речень з предикатами руху, переміщення; виділенні структурного мінімуму таких речень, визначенні їх облігаторних і факультативних компонентів; виявленні синтаксичних зв’язків між компонентами структури, опису їх характеру. Висновки й узагальнення дослідження сприятимуть глибшому пізнанню семантико-синтаксичних категорій валентності й предикативності, що уможливлює їх використання для проведення аналізу структурно-семантичної організації речень, породжених предикатами іншої семантики.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання її результатів для створення цілісної функціональної та функціонально-комунікативної граматик, укладання словників різних типів, написання навчальних посібників і підручників із синтаксису сучасної української літературної мови, а також для опрацювання нових спецкурсів і спецсемінарів із семантичного синтаксису для студентів вищих навчальних закладів.
Матеріал дослідження. Роботу виконано на матеріалі сучасної української літературної мови. Джерелом фактичного матеріалу слугували Словник української мови в 11-ти томах, різножанрові твори українських письменників XX - XXI століть. Загальний обсяг дослідженого матеріалу становить близько 4 тисяч речень.
Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження були предметом наукових доповідей та обговорення на наступних конференціях Всеукраїнській науковій конференції Комунікативна лінгвістика: теоретичний і прагматичний аспекти” (Херсон, 2004); Першій Міжнародній науково-практичній конференції Науковий потенціал світу 2004” (Дніпропетровськ, 2004); ХІІІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго Мова і культура” (Київ, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції «Современные процессы межкультурного взаимодействия и языковая практика» (Тирасполь, 2005); Всеукраїнській науковій конференції Когнітивна лінгвістика: теорія і практика” (Херсон, 2006).

Публікації. Результати дослідження висвітлено в семи статтях, які опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження свідчать, що для вивчення семантико-синтаксичної структури речення доцільним убачається денотативний підхід, орієнтований на структуру ситуації, де семантика речення розглядається як номінація відповідної ситуації, вирішальну роль у якій відіграє предикат, визначаючи місця учасників ситуації (актантів). Особливої ваги набуває конкретно-мовний підхід до синтаксичної семантики, центральним положенням якого є принцип ієрархічно організованої системи одиниць змісту в синтаксисі. Згідно з цим принципом будова конкретного речення ґрунтується на структурній схемі під впливом лексико-семантичних чинників і правил облігаторного поширення.
Доцільність застосування денотативного й конкретно-мовного підходів до аналізу семантико-синтаксичної структури речення з дієслівними предикатами руху і переміщення обґрунтована ще й тим, що зазначені підходи уможливлюють розрізнення широкого й вузького розуміння семантичної структури речення. У широкому розумінні до семантичної структури речення включаються всі семантико-синтаксичні відношення конкретного речення з урахуванням широкого спектру відображених у структурі речення логіко-семантичних відношень предиката. Вузьке розуміння пов’язане з включенням до семантичної структури речення лише семантично релевантних відношень, зумовлених валентно-інтенційними властивостями певного дієслівного предиката, тобто його здатністю вимагати лише певні формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні компоненти, необхідні для розкриття його семантики.
Завданням дослідження відповідає таке визначення семантико-синтаксичної валентності: вміщена в лексичному значенні слова синтаксична потенція, суть, здатність приєднувати до себе інше категоріально цілком визначене повнозначне слово, тобто, валентність зумовлена семантикою слова і реалізується в синтаксичній позиції предиката. Семантична валентність виявляється на пропозиційному рівні й залежить лише від значення предиката, не підлягаючи морфологічному підпорядкуванню. Синтаксична валентність діє на формально-синтаксичному рівні й визначає кількісний склад компонентів структури, який характеризується реально зазначеними в реченні суб’єктами й об’єктами.
Лексико-семантична група дієслів руху й переміщення виокремлюється в сучасній українській мові на основі інваріантної лексико-семантичної ознаки зміна місцезнаходження в просторі”. Диференціація аналізованої лексико-семантичної групи ґрунтується на абстрактній категоріальній семі характер руху”, створюючи три основних класи: 1) дієслова поступального руху; 2) дієслова коливального руху; 3) дієслова обертального руху.
Серед зазначених класів найбільш численною і диференційованою є перша група (дієслова поступального руху), яка підлягає подальшій деталізації за трьома абстрактно-семантичними категоріями: спосіб переміщення, спрямованість переміщення, середовище переміщення. Абстрактно-семантична категорія спосіб переміщення” є основою поділу на три підгрупи: 1) дієслова на позначення самостійного переміщення; 2) дієслова на позначення несамостійного переміщення; 3) дієслова на позначення переміщення волоком. За абстрактно-семантичною категорією спрямованість переміщення” дієслова членуються на дві підгрупи: 1) дієслова із загальним значенням спрямованого переміщення; 2) дієслова із загальним значенням неспрямованого переміщення. На абстрактно-семантичній категорії середовище переміщення” базується виокремлення чотирьох підгруп: 1) дієслова на позначення переміщення твердою поверхнею; 2) дієслова на позначення переміщення рідким середовищем; 3) дієслова на позначення переміщення повітрям; 4) дієслова на позначення переміщення, не пов’язаного з будь-яким середовищем.
Друга група (дієслова коливального руху) підлягає конкретизації, основу якої становить абстрактно-семантична категорія характер руху”: 1) дієслова на позначення невпорядкованого руху; 2) дієслова на позначення розміреного, одноманітного руху.
Третя група (дієслова коливального руху) в сучасній українській мові не підлягає жодній диференціації.
Таким чином, проведений аналіз засвідчує, що лексико-семантична група дієслів руху наділена складною, багатомірною ієрархізованою структурою, яка є характерною не лише для класів, а що найбільш важливо для її груп та підгруп.
Досліджувана лексико-семантична група дієслів не є замкнутим цілим щодо інших лексико-семантичних груп. Вона може охоплювати лексеми іншої семантики у разі виконання ними функцій, типових для дієслів руху, що у свою чергу сприяє її поповненню новими елементами за рахунок похідних значень.
Семантико-синтаксична структура простого елементарного речення складається з одного предиката та зумовлених його валентністю непредикатних іменникових синтаксем. В сучасній українській мові предикати руху, переміщення можуть бути одно-, дво-, три-, чотири- і п’ятивалентними. Такі предикати сполучаються в реченні з наступними субстанціальними компонентами: суб’єктом, об’єктом, трьома видами локативних синтаксем, інструментальною синтаксемою на позначення засобу переміщення.
З огляду на ієрархізованість структури речення, лівобічну позицію щодо предиката заповнює тільки суб’єктна синтаксема. У правобічній валентності центральну позицію посідає об’єктна синтаксема, яка найтісніше пов’язана з предикатом. Порівняно з об’єктною синтаксемою більш послабленим підрядним зв’язком характеризується локативна синтаксема. Маргінальна позиція належить інструментальній синтаксемі.
Найбільш вагомим навантаженням з-поміж інших субстанціальних компонентів речень, породжених дієслівними предикатами руху, переміщення вирізняється суб’єктна синтаксема. Зважаючи на диференційні семантико-синтаксичні ознаки, функцію суб’єкта руху, переміщення виконують іменники-назви істот. Основним морфологічним варіантом суб’єктної синтаксеми досліджуваних речень виступає називний відмінок.
Наступним за ієрархічним розподілом компонентом речення постає об’єктна синтаксема. У конструкціях з предикатами руху, переміщення у функції об’єкта виступають іменники на позначення: істот, частин тіла, конкретних предметів та фізичних речовин. Специфіка поєднання предикатів руху, переміщення з об’єктом полягає в тому, що спектр дієслів, які валентно прогнозують об’єктну синтаксему, обмежується підгрупою каузативних дієслів (надання руху об’єктові). Граматичною ознакою цих дієслів є те, що вони можуть керувати як знахідним, так і орудним відмінками. Функція прямого об’єкта традиційно зберігається за словоформами у знахідному відмінку, тоді як для родового, давального та орудного відмінків вона є вторинною, семантично і стилістично зумовленою.
Найбільш поширеними серед непредикатних компонентів у реченнях розглядуваної семантики виявилися локативні синтаксеми. Виражальним засобом локальних характеристик предмета постає система прийменниково-відмінкових форм іменника. Локативні субстанціальні синтаксеми позначають різні просторові поняття (назви населених пунктів, приміщення, предмети тощо) і поділяються на два основних типи: динамічні локативні і статичні локативні синтаксеми. Семантико-синтаксична валентність предикатів руху, переміщення прогнозує зв’язок тільки з динамічними локативними синтаксемами і представленими трьома різновидами: 1) локативними синтаксемами у значенні вихідного пункту руху; 2) локативними синтаксемами у значенні кінцевого пункту руху; 3) локативними синтаксемами на позначення шляху руху.
Ієрархія компонентів семантико-синтаксичної структури речень з дієслівними предикатами руху, переміщення передбачає реалізацію інструментальної (медіативної) синтаксеми на позначення засобу переміщення, вираженими іменниками відповідної семантики та прийменниково-відмінковими сполуками. Первинною формою вираження засобу пересування (поступального руху) є форма орудного відмінка. За наявності в реченні семантико-синтаксичного компонента в орудному відмінку, що виконує не інструментальну, а іншу функцію, або для позначення засобу руху при предикатах з семантикою виду розваги чи заняття спортом, інструментальна синтаксема виражається прийменниковою конструкцією з місцевим відмінком іменника. Вживання у функції засобу переміщення форми орудного чи місцевого відмінка з прийменником у сучасній українській мові зумовлюється як семантикою предиката, так і семантикою залежного іменника.
Дієслівні предикати руху, переміщення наділені здатністю створювати чотирнадцять типів семантико-синтаксичних структур, в межах яких (залежно від комунікативних настанов) формуються певні комбінації облігаторних і факультативних компонентів речень. Адже будь-які субстанціальні компоненти речень відповідно до вимог спілкування можуть набувати як облігаторного, так і факультативного статусу. Так, одновалентні предикати створюють один тип реченнєвих конструкцій; дво- та тривалентні предикати по три типи відповідно; чотиривалентні чотири типи; і, нарешті, п’ятивалентні предикати три типи.
Прості елементарні речення, породжені предикатами руху, переміщення трансформуються в односкладні (з формально-граматичного погляду) конструкції з частково нейтралізованим суб’єктом, що виражається у переміщенні суб’єкта із зони називного відмінка в зону непрямих відмінків давального, родового, знахідного, орудного. Безособовість трансформованих речень актуалізується за допомогою функціонально безособового дієслова та приєднаних словоформ непрямих відмінків, що репрезентують семантику суб’єкта, носія фізичного або психічного стану, причину або джерело стану особи чи навколишнього середовища.
Односкладні трансформовані речення репрезентують асиметричні співвідношення між формально-граматичним і семантико-синтаксичним рівнями, що пов’язано з модифікаціями суб’єктного і частково предикатного компонентів. Тому двоскладні речення, породжені дієслівними предикатами руху, переміщення є базовими конструкціями для утворення односкладних означено-особових, неозначено-особових, узагальнено-особових, інфінітивних і безособових речень.
Реченнєві конструкції, які на формально-граматичному рівні мають невербалізоване вираження підмета, на семантико-синтаксичному рівні залишаються двоскладними, оскільки суб’єктна синтаксема, передбачена семантичною валентністю відповідного предиката, зазнала редукції лише на формально-граматичному рівні. Тобто потенційна можливість вираження суб’єкта дії (як компонента семантико-синтаксичної структури) називним відмінком субстантива залишається незмінною, оскільки на формально-граматичному рівні особова форма дієслова актуалізує зв’язок змісту повідомлення з позамовним, імпліцитним суб’єктом.
Механізмом трансформації формально-граматичної структури двоскладних речень, породжених предикатами руху, переміщення в означено-особові та неозначено-особові односкладні конструкції постає згортання суб’єктного компонента на семантико-синтаксичному рівні.
Семантичне ускладнення простого елементарного речення відбувається за рахунок детермінантних компонентів, не передбачених семантико-синтаксичною валентністю предиката, і зумовлених комунікативними настановами висловлювання та функціональною спрямованістю реченнєвої синтаксичної конструкції. Зважаючи на семантичне значення проаналізованих предикатів, що репрезентують зміну розташування суб’єктів у просторі відносно інших предметів, або дію, спрямовану на об’єкт з метою зміни його знаходження, структура породжених ними речень передбачає функціонування детермінантних компонентів із значеннями часу, місця, причини, мети, умов перебігу дії, допустовості та власне з’ясувальною семантикою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. М.; Л.: Наука, 1964. 105 с.
2. Адмони В.Г. Типология предложения // Исследования по общей теории грамматики. М., 1968. С. 286 287.
3. Адмони В.Г. Синтаксис современного немецкого языка. Система отношений и система построения. Л.: Наука, 1973. 208с.
4. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Л.: Наука. 1988. 238, [1] с.
5. Адмони В.Г. Система форм речевого высказывания. СПб: Наука, 1994. 151, [2] с.: портр. Библиогр. : с. 147-152.
6. Алисова Т.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений // Вопросы языкознания. 1970. №2. С. 9198.
7. Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса итальянского языка: Семантическая и грамматическая структура простого предложения. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. 293 с.
8. Алпатов В.М. О разных подходах к выделению частей речи // Вопр. языкознания. 1986. № 4. С. 37-46.
9. Альошина І.Г. Структурно-семантична характеристика дієслів динамічної просторової локалізованості у французькій мові (у зіставленні з українською): Автореф. дис. кандидата філол. наук / Донецький державний університет. Донецьк, 2000. 20 с.
10. Андерш Й.Ф. Проблеми синтаксичної семантики в сучасному зарубіжному мовознавстві // Мовознавство. 1983. № 1. С. 1118.
11. Андерш Й.Ф. До питання про семантичну структуру речення // Мовознавство. 1984. № 5. С.38 42.
12. Андерш Й.Ф. Структурно-семантическая типология простого предложения: Автореф. дис. доктора филол. наук / К., 1987. 33 с.
13. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 191 с.
14. Андерш Й.Ф. Граматика чеської мови. К.: Наук. думка. 1992. 374 с.
15. Апресян Ю.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. М.: Наука, 1967. 235 с.
16. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. М., 1974. 367 с.
17. Апресян Ю.Д. Морфологическая информация для толкового словаря // Словарные категории. М., 1988. С. 31-53.
18. Апресян Ю.Д. Избранные труды: В 2 т. / 2-е изд. испр. и доп. М., 1995. Т.1.: Лексическая семантика. (Язык. Семиотика. Культура). 472 с.
19. Арват Н.Н. Об аспекте лексического наполнения структурной схемы предложения // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. Л., 1975. С. 13-15.
20. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском литературном языке. К.: Вища шк., 1984. 159 с.
21. Арібжанова І.М. Семантико-синтаксична структура полівалентних дієслів-предикатів у сучасній українській мові: Автореф. дис. кандидата філол. наук / Київський університет ім. Т.Шевченка. К., 1994. 17 с.
22. Арутюнова Н.Д. Семантическое согласование слов и интерпретация предложения // Грамматическое описание славянских языков. Концепции и методы. М., 1974. С. 158-171
23. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы / АН СССР. Ин-т языкознания. М.: Наука, 1976. 383 с.
24. Астахова Л.Н. Предложение и его членение: прагматика, семантика, синтаксис. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1992. 160 с.
25. Бабайцева В.В. Семантика простого предложения // Предложение как многоаспектная единица языка. Русский язык: Межвуз. сб. науч. тр. М., 1983. С. 7-54
26. Бабайцева В.В. Система структурно-семантических типов простого предложения в современном русском языке // Предложение как многоаспектная единица языка. Русский язык: Межвуз. сб. науч. тр. М., 1984. С. 3-13.
27. Бабайцева В.В. Соотношение структурных и семантических признаков синтаксических единиц при их изучении и описании // Предложение и его структура в языке. Русский язык: Межвуз. сб. науч. тр. М., 1986. С. 3-13.
28. Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1988. 158, [1] с. Библиогр.: с. 156-157.
29. Баган М.П. Семантико-синтаксичні параметри безособового вживання особових дієслів у сучасній українській мові: Автореф. дис. ... кандидата філол. наук / Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. К., 2000. 18 с.
30. Баган М.П. Семантико-синтаксична структура безособових речень із давальним суб’єкта (на матеріалі безособових речень, породжуваних особовими дієсловами) // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Херсон, 2002. Вип. XIV. С. 254-256.
31. Баландіна Н.Ф. Предикатно-аргументне представлення семантики речення // Мовознавство. 1992. №2. С. 60-65.
32. Банару В.И. Очерк по теории предикативности. Кишинев: Штиинца, 1973. С. 3-17.
33. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз) / АН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Відп. ред. Й.Ф.Андерш. К.: Наук. думка, 1991. 169, [2] с. Бібліогр.: с. 164-170.
34. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 448 с. Бібліогр.: с. 399-406.
35. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та. 1977. 204 с.
36. Богданов В.В. Структурная схема и семантика предложения // Семантические аспекты синтаксиса. Уфа, 1985. С. 18-25.
37. Болюх О.В. Семантико-синтаксична структура безособового речення: Автореф. дис. кандидата філол. наук / Інститут української мови АН України. К., 1992. 16 с.
38. Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 175 с.
39. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 208 с.
40. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 133 с.
41. Бондарко А.В. Теория функциональной грамматики. Л.: Наука, 1987. 347, [1] с. Библиогр.: с. 321-334; указат. имен и предм. С. 335-344.
42. Бондарко А.В. Проблемы грамматической семантики и русской аспектологии / Санкт-Петерб. гос. ун-т. РАН Ин-т лингв. исслед. СПб: Изд-во С-Петерб. ун-та, 1996. 218, [1] с. Библиогр.: с. 199-213; предм. указ. С. 214-215.
43. Бондарь Н.А. Структурно-семантическая характеристика предложений с предикатами лексико-семантической группы глаголов изменения: Автореф. дис. кандидата филол. наук / К., 1990. 19 с.
44. Будько М.В. Семантико-синтаксическая структура простого осложненного предложения: Автореф. дис. кандидата филол. наук / Институт украинского языка АН Украины. К., 1992. 16 с.
45. Булахов М.Г., Жовтобрюх М.А., Кодухов В.И. Восточнославянские языки. М.: Просвещение. 1987. 304 с.
46. Булыгина Т.В. Грамматические и семантические категории и их связи // Аспекты семантических исследований. М., 1980. С. 320-355.
47. Васильев Л.М. Семантика русского глагола. М.: Высшая шк. 1981. 184 с.
48. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высшая шк., 1990. 175, [1] с. Библиогр.: с. 166-174.
49. Величко А.В. Простое предложение. Опыт семантического описания. М.: Наука, 1986. 118, [1] с. Библиогр.: с. 114-116.
50. Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения: На материале русского языка // Избр. тр. Исслед. по рус. грамматике. М., 1975. С. 254-294.
51. Виноградов В.В. Из истории изучения русского синтаксиса (от Ломоносова до Потебни и Фортунатова). М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958.
52. Виноградова О.В. Функціонально-семантична категорія локативності в сучасній українській літературній мові: Автореф. дис. кандидата філол. наук: / Інститут української мови НАН України. К., 2001. 19 с.
53. Вихованець І.Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка. 1971. 120 с.
54. Вихованець І.Р. Синтаксичні зв`язки і семантико-синтаксичні відношення // Синтаксис словосполучення і простого речення. К., 1975. С. 29-45.
55. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Рад. шк., 1982. 209 с.
56. Вихованець І.Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації // Мовознавство. 1983. № 2. С. 65-71.
57. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с. Бібліогр.: с. 213-217.
58. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 231 с.
59. Вихованець І.Р. Категорія відмінка в проекції на семантико-синтаксичну структуру речення // Українське мовознавство. 1987. Вип. 14. С. 61-67.
60. Вихованець І.Р. Семантико-синтаксична класифікація відмінків української мови // Мовознавство. 1988. № 2. С. 44-51.
61. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
62. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222 с.
63. Вихованець І.Р. Предикатність як реченнєва семантико-синтаксична надкатегорія // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Херсон, 2002. Вип. XIV С. 256-258.
64. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І.Вихованець, К.Городенська; За ред. І.Вихованця. К.: Унів. вид-во Пульсари”, 2004. 400 с. Бібліогр.: с. 391-398.
65. Вінтонів М.О. Типологія форм присудка в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... кандидата філол. наук / Донецький державний університет. Донецьк, 1997. 23 с.
66. Гак В.Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация. М., 1977. С. 259 278.
67. Галаган О.М. Семантико-синтаксична структура речень з тривалентними предикатами: Автореф. дис. кандидата філол. наук / Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка. Кіровоград, 2004. 20 с.
68. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К., 1985. 360 с.
69. Гонтар Т.Ф. До проблеми валентності мовних одиниць // Мовознавство. 1995. № 2-3. С. 17-21.
70. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць / АН України. Ін-т мов-ва ім. О.О.Потебні. К.: Наук. думка, 1991. 192 с.
71. Горяний В.Д. Предикативи в українській мові // Українська мова і література в школі. 1982. № 3 С.45-53.
72. Гуйванюк Н.В. До поняття комунікативної парадигми речення // Мовознавство. 2005. № 3-4. С. 148-154.
73. Гумовская В.В. Семантико-синтаксическая структура предложений с глаголами мысли современного украинского языка: Автореф. дис. кандидата филол. наук / Киевский государственный педагогический институт им. А.М.Горького. К., 1988. 22 с.
74. Гумовська В.В. Семантико-синтаксична характеристика дієслів розумової діяльності // Семантичні і формальні аспекти морфології і синтаксису української мови. К., 1988. С. 23-29.
75. Данеш Ф., Гаузенблас К. К семантике основных синтаксических формаций // Грамматическое описание славянских языков. Концепции и методы. М., 1974. с. 90-99.
76. Долгов Ю.С. Тип валентности как грамматическая категория в русском языке // Рус. языкознание. 1990. Вып. 21. С. 44-49.
77. Дудик П.С. Із синтаксису простого речення: Навч. посіб. Вінниця, 1999. 299 с.
78. Єрмоленко С.Я. Категорія предикативності // Синтаксис словосполучення і простого речення. К., 1975. С. 6-11.
79. Єрмоленко С.Я. Загальна і власне синтаксична семантика речення // Синтаксис словосполучення і простого речення. К., 1975. С. 11-14.
80. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка. 1982. 210 с.
81. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
82. Жданова О.П. Стилистическая и интеллектуальная оценочность глаголов поведения // Лексико-семантические группы современного русского языка. Новосибирск, 1985. С. 48-55.
83. Загнітко А.П. Структура та ієрархія валентних значень дієслова. К.: НМК ВО, 1990. 64 с.
84. Загнітко А.П. Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці: Навч. посіб. К.: , 1990. 130 с.
85. Загнітко А.П. Основи функціональної морфології української мови. К.: Вища шк. 1991. 77 с.
86. Загнітко А.П. Взаємодія іменних і дієслівних категорій // Мовознавство. 1992. № 5. С. 19-29.
87. Загнітко А.П. Система і структура морфологічних категорій сучасної української мови (проблеми теорії). К., 1993. 344 с.
88. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Донецьк: ДонДУ, 1996. 437 с.
89. Загнітко А.П. Актуальні проблеми сучасної граматики // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк, 2001. Вип. 7. С. 32-36.
90. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови.