семантико-типологічна характеристика відсубстантивних дієслів сучасної української мови

brief description

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

На правах рукопису

Лагута Тетяна Миколаївна

УДК 811.161.2¢367.625'37

семантико-типологічна характеристика відсубстантивних дієслів сучасної української мови

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
доцент Пономаренко Валентина Дмитрівна

Харків 2003

зміст

список умовних позначень та скорочень ....
ВСТУП ...
РоЗДіЛ 1. теоретичні засади вивчення дериваційної семантики похідних одиниць .........
1.1 Словотвірна мотивація та встановлення її напрямку .
1.2 Функціонально-семантичні особливості компонентів словотвірної структури похідних одиниць ..
1.3 Проблема словотвірного значення в сучасній дериватології ...
1.4 Полісемантизм терміна словотвірний тип” .
1.5 Висновки до першого розділу ...
РоЗДіЛ 2. особливості формування й РЕАЛІЗАЦІЇ словотвірної семантики відсубстантивних дієслів ......
2.1 Дериваційна спроможність іменникових основ у творен­ні дієслів сучасної української мови ..................
2.2 Семантико-словотвірні відношення між твірними іменниками й похідними від них дієсловами .
2.3 Семантичні нарощення у значеннях похідних відсубстантивів ...
2.3.1 Словотвірна метафора як один із способів взаємодії субстантивно-процесуальної семантики ..
2.4. Явище множинності словотвірної структури дієслів-відсубстантивів ...
2.5 Відсубстантивні дієслова з розходженням формальної та семантичної мотивації ...
2.5.1 Відфраземні дієслова ..
2.6 Висновки до другого розділу .
РоЗДіЛ 3. словотвірні розряди відіменникових діє­слів сучасної української мови
3.1 Словотвірний розряд із дериваційним значенням ви­ко­нувати дію, результат або продукт якої названий твір­ним іменником” ..
3.2 Словотвірний розряд із дериваційним значенням на­діляти тим / набувати того, що назване твірним імен­ником” ..
3.3 Словотвірний розряд із дериваційним значенням ви­ко­нувати дію, займатися діяльністю чи перебувати у ста­ні, зміст яких визначається твірним іменником”
3.4 Словотвірний розряд із дериваційним значенням ви­ко­нувати дію, властиву тому, хто (що) названий (е) твірним іменником” ......
3.5 Словотвірний розряд із дериваційним значенням вико­нувати дію за допомогою того, що назване твірним імен­ником” ..
3.6 Словотвірний розряд із дериваційним значенням вико­нувати дію в місці, названому твірним іменником” ...
3.7 Словотвірний розряд із дериваційним значенням вико­нувати дію в період (часовий відрізок), названий твір­ним іменником” ..
3.8 Словотвірний розряд із дериваційним значенням вико­нувати дію у спосіб, названий твірним іменником” ...
3.9 Словотвірний розряд із дериваційним значенням по­з­бав­ляти того / утрачати те, що назване твірним імен­ником” .
3.10 Словотвірна синонімія у сфері відіменникових дієслів
3.11 Висновки до третього розділу .
Висновки ..
бібліографія ..

вступ
Актуальність теми. У складі сучасної української мови, мови з високорозвинутою словотвірною системою, похідні слова становлять основний масив. Дослідження похідних одиниць і до цього часу залишається актуальним, оскільки деривати відображають головну функцію словотвірної системи­ ономасіологічну, а також виявляють усі типи залежності від інших мовних рівнів, відбиваючи наслідки цієї взаємодії у своїй формально-семантичній структурі.
Семантична структура похідних одиниць є винятково цікавим об'єктом для дослідження як із теоретичного, так і практичного поглядів. Семантика похідних слів привертає увагу своєю специфікою, що виявляється передусім у подвійній референтності похідного, тобто у зв'язку зі світом речей унаслідок індивідуальної референції (наявність власного лексичного значення), а також у зв'язку зі світом слів через указівку на твірну одиницю (референцію іншого слова). Важливим є той факт, що семантика деривата виступає складнішою від семемної структури непохідного слова, оскільки, крім лексичного і граматичного значень, внутрішньої форми слова, містить особливий тип лінгвістичного значення словотвірне значення, що виникає як результат складної семантичної взаємодії між мотивуючим і мотивованими словами. До того ж як особливо гостру визначаємо проблему ідіоматичності семантики похідних одиниць; необхідним є пояснення появи так званих прирощених значень, не виражених формальною структурою дериватів.
Для сучасного етапу розвитку мовознавчої науки характерним є посилення уваги до вивчення змістового боку лінгвістичної системи, тобто до семантичних проблем.
Зауважимо, що проблеми мовної семантики не завжди отримували належну увагу, часом ігнорувалися деякими мовознавчими школами (наприклад, представниками американського біхевіоризму й дескриптивної лінгвістики, глосематики тощо, які вважали, що семантичні проблеми є перешкодою в перетворенні лінгвістики на точну, формалізовану науку).
Варто згадати той факт, що з шістдесятих років ХХ століття розпочався новий етап у розвитку семантики, серед особливостей якого слід відзначити прагнення до послідовного проведення системно-струк­турних принципів (розуміння системи як ієрархічної сукупності підсистем, теорія поля, парадигматика й синтагматика мовних одиниць, перенесення з фонології понять опозиції та диференційних ознак на змістовий план мови як сем) через усі мовні рівні, що мають план змісту; а також усвідомлення семантичного ізоморфізму різних мовних рівнів у плані синхронії, діахронії (наприклад, перенесення з лексики на інші рівні понять полісемії та омонімії; синонімії й антонімії тощо, понять прямого й переносного значень (за Є.Куриловичем, первинної і вторинної функцій”), метафори й метонімії, перенесення з плану вираження мови до плану її змісту понять аналогії та ін.).
Наша зацікавленість проблемами семантики на рівні словотвору певною мірою зумовлена тим, що до недавнього часу увага дослідників концентрувалася на формальному аспекті вивчення різних словотвірних явищ; хоча семантичний бік, безперечно, не міг не враховуватися, йому надавалася другорядна роль, статус підпорядкованості. Отже, дисертаційна робота присвячена докладно не висвітленій в українській дериватології проблемі словотвірної семантики похідних одиниць, зокрема семантико-типологічній характеристиці відіменникових дієслів, словотвірна семантика яких є найменш дослідженою.
У загальнотеоретичному плані семантико-типологічне дослідження відсубстантивних дієслів є необхідним:
для виявлення специфіки особливої одиниці словотвору (похідного слова), визначення тих ознак, за якими вона відрізняється від інших мовних одиниць;
для уточнення сутності такої важливої категорії, як словотвірне значення, що є частиною змісту деривата;
для загальних семантичних концепцій, усвідомлення тенденцій, явищ, що реалізуються у процесі створення нових лексичних значень, зумовлюють появу вторинних як мотивованих, так і немотивованих значень.
Результати вивчення похідних слів, зокрема дієслів-від­субстан­тивів, у семантичному аспекті, ми переконані, сприятимуть не тільки з'ясуванню сутності взаємопов'язаних словотвірних одиниць, але й повнішому, детальнішому опису системи українського словотвору, який відображає національномовну своєрідність.
В українській дериватології відомі численні статті, окремі монографічні дослідження, присвячені як загальнотеоретичним, так і практичним питанням, пов'язаним із сутністю, характером і місцем у дериватології категорії словотвірної семантики. Так, проблеми дериваційної семантики похідних слів розглядалися українськими дослідниками: І.І.Коваликом, В.О.Горпиничем, І.Й.Ощипко, Л.О.Родніною, Т.М.Воз­ним, Н.Ф.Клименко, В.В.Ґрещуком, І.І.Кунцем, М.М.Паночком та ін. Дослідженням словотвору з боку семантики займалися й російські науковці: І.С.Улуханов, О.А.Земська, В.В.Лопатін, Р.С.Манучарян, І.С.То­ропцев, І.Г.Милославський, О.С.Кубрякова, П.А.Соболєва, В.М.Хох­лачова, Н.О.Янко-Триницька, Г.П.Циганенко та ін. Безперечно, результати досліджень згаданих мовознавців є цінним, вагомим унеском у розробку як теоретичних, так і практичних питань дериваційної семантики, однак, зауважимо, не вирішують значної частини питань цієї сфери.
У вивченні відсубстантивних дієслів сучасної української мови є певні здобутки: загальні словотвірні значення в основному розроблені Л.А.Юрчук, яка дослідила суфіксальне словотворення дієслів, а також Т.М.Возним (учений описав систему дериваційних типів суфіксальних дієслів у східнослов'янських мовах); окремі загальні СЗ ми уточнюємо, конкретизуємо; К.Г.Городенська вивчала структурну організацію цього класу слів, проблемою встановлення іменного походження дієслівних основ займався К.Г.Чемерис. Зазначимо, що поза увагою науковців, які вивчали окремі проблеми семантичної структури дієслів-відсубстан­тивів сучасної української мови, залишилася низка важливих питань словотвірної семантики відіменникових дієслів, зокрема роль іменників як твірної бази у сфері творення дієслів (вивчення словотвірних потенцій іменників, здійснення опису всіх чинників, які визначають дериваційну спроможність твірних основ; з'ясування особливостей семантики твірних іменників), установлення основних типів семантичної співвіднесеності твірних іменників і похідних від них дієслів (не тільки кількісний, але й якісний аналіз семантичних зв'язків), різноманітні семантичні зрушення під час взаємодії твірної та похідної семантики (поява вторинних лексико-семантичних варіантів, звуження семантичного обсягу мотивуючого іменника, розрив семантичних відношень та ін.), фразеологічність семантики похідних дієслів, а також типи семантичних нарощень і причини їх появи; особливої уваги потребує явище метафоричної мотивації як один із своєрідних способів взаємодії субстантивно-процесуальної семантики, аналіз відіменникових дієслів із розходженням формальної та се­мантичної мотивації, зокрема дериватів відфраземного походження. Дискусійними й до цього часу залишаються питання типології словотвірних значень відсубстантивних дієслів, зокрема їх систематизація, уточнення загальних і виділення часткових дериваційних значень, а також явище словотвірної синонімії в межах дієслівного словотвору (інтерпретація однофункційних словотворчих засобів, спільно- та різноосновних дериватів із зазначеними формантами) тощо.
Зважаючи на сказане вище, тема дисертаційної роботи є актуальною як у плані необхідного уточнення деяких теоретичних положень словотвірної семантики, так і у плані конкретної реалізації словотвірних значень дієслів-відсубстантивів. З'ясування семантико-типологічної характеристики аналізованого класу похідних важливе для вивчення словникового складу української мови, тому що репрезентує на сучасному етапі його динаміку.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації Семантико-типологічна характеристика відсубстантивних дієслів сучасної української мови” пов'язана з загальною темою кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Ка­разіна Аналіз системи рівнів української мови ХVІІ ХХІ ст.”.
Об'єкт дослідження. Об'єктом нашого дослідження стали відсубстантивні дієслова, що становлять досить численний шар лексики сучасної української мови (понад 2000 одиниць); зазначені похідні утворені суфіксальним і конфіксальним способами словотворення.
Мета й основні завдання дослідження. Метою нашої роботи є семантико-типологічна характеристика дієслів-відсубстантивів сучасної української мови.
Поставлена мета визначила конкретні завдання наукового дослід­ження:
1) уточнити семантичні відношення між твірними іменниками та похідними дієсловами, визначити семантичну структуру дієслів-від­суб­стан­­тивів;
2) дослідити спроможність іменникових основ у творенні дієслів сучасної української мови;
3) згрупувати відсубстантиви за словотвірними типами й підтипами; створити типологію загальних і часткових дериваційних значень похідних дієслів;
4) здійснити класифікацію відіменникових дієслів за словотвірними розрядами, дослідивши в їх межах явище словотвірної синонімії;
5) проаналізувати фразеологічність семантики похідних дієслів, установити причини семантичних нарощень;
6) дослідити похідні утворення з множинною мотивацією, розходженням формально-семантичної мотивації, відфраземні деривати;
7) ураховуючи розглянуті мотиваційні відношення між твірними імен­никами та похідними дієсловами, подати практичні рекомендації щодо вдосконалення тлумачень лексичних значень відсубстантивів, наведених у Словнику української мови (в 11 т.), Великому тлумачному словнику сучасної української мови (2001 р.; далі ВТС СУМ).
Відповідно до конкретних завдань дисертаційного дослідження на захист виносяться такі положення:
1) у формуванні дериватів із різноманітними СЗ активніше беруть участь суфікси на відміну від конфіксів, що пояснюється своєрідною, вужчою й конкретнішою семантикою останніх формантів;
2) іменники сучасної української мови характеризуються неоднаковими словотвірними властивостями щодо створення процесуальної ознаки, що переважно зумовлено лексико-се­ман­тичними, формально-структурними й лексико-граматичними чинниками;
3) семантика дієслова переважно формується на базі значень (значення) твірного іменника; можуть засвоюватися всі значення (прямі, переносні), частина або одне із значень одночасно з розвитком дієслівної семантики, появою немотивованих значень (як прямих, так і переносних);
4) семантичні відношення між твірними іменниками й похідними дієсловами неоднорідні, вони можуть ускладнюватися, урізноманітнюватися під впливом різних своєрідних явищ, таких, як фразеологічність семантики похідних дієслів, множинна, роздільна формально-семантична, зокрема відфраземна, мотивації;
5) своєрідність словотвірної семантики дієслів-відсубстантивів полягає у виявленні різноманітних як загальних, так і часткових словотвірних значень, що підтверджує розглянута у третьому розділі типологія СЗ;
6) дієслівні форманти, що беруть участь у творенні спільно- й різноосновних відіменникових дієслів, здатні до синонімії.
Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань у роботі було застосовано кілька методів дослідження. Основними з них є метод лінгвістичного опису в поєднанні з елементами синхронічно-зіставного й дистрибутивного, метод компонентного аналізу та метод статистичних оцінок.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи визначається тим, що в ній уперше системно й цілісно досліджено семантичну структуру відіменникових дієслів сучасної української мови, проаналізовано різноманітні зрушення під час взаємодії твірної та похідної семантики, пов'язані з фразеологічністю семантики похідних, розроблено типологію нарощених значень у семантичній структурі похідних дієслів, загальних і часткових словотвірних значень відсубстантивів, здійснено класифікацію відіменникових дієслів за словотвірними розрядами з метою дослідження в їх межах явища словотвірної синонімії.
Вивчення семантико-типологічної характеристики відіменникових дієслів проводилося на матеріалі сучасної української мови; основною джерельною базою дисертації є інверсійні словники української мови (О., 1971, 1973, 1976; К., 1985), Словник української мови (в 11 т.), Великий тлумачний словник СУМ (К., 2001), Словарь української мови (упорядник Б.Грінченко) та інші лексикографічні праці. До аналізу також залучалися не засвідчені словниками авторські новотвори.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження. Сформульовані на основі аналізу фактичного матеріалу теоретичні узагальнення поглиблюють сучасні знання про словотвірну семантику похідних одиниць, зокрема фразеологізацію значень дериватів, сприяють визначенню статусу се­мантичних нарощень, глибшому розумінню яви­ща метафоричної мотивації як одного із своєрідних способів взаємодії субстантивно-процесуальної семантики; висновки дисертаційної роботи також доповнюють теоретичні положення про роздільну формально-семан­тич­ну та множинну мотивації; уточнюють специфіку виявлення загальних і часткових словотвірних значень, що створює надійні передумови системного опису словотвору.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в курсах морфеміки, словотвору, у спецкурсах і спецсемінарах із актуальних проблем сучасної дериватології. Матеріали дослідження окреслюють перспективи аналізу інших груп дериватів. Поданими практичними рекомендаціями щодо вдосконалення тлумачень лексичних значень дієслів-від­субстан­тивів із послідовним урахуванням напрямку мотивації можуть скористатися лексикографи при укладанні тлумачних словників сучасної української мови.
Особистий унесок здобувача. Автором уперше в українській дериватології проаналізовано різноманітні семантичні зрушення під час взаємодії твірної предметної та похідної процесуальної семантики; з'ясовано типи нарощених значень у семантичній структурі похідних дієслів; виділено часткові СЗ дієслів відіменникового походження.
Апробація результатів дослідження. Окремі розділи й усю дисертацію обговорено на засіданнях кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Основні теоретичні положення та результати дослідження було викладено на міжнародній конференції Діахронічне, типологічне й контрастивне дослідження германських, романських і слов'янських мов (семантика, словотвір)” (Донецьк, 2001), на Х Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень, присвяченій 190-річчю Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Ско­воро­ди (Харків, 2001), на Всеукраїнській науковій конференції Граматика української мови у функціональному висвітленні” (Полтава, 2001), а також на Всеукраїнській науковій конференції Ак­туаль­ні проблеми українського словотвору”, присвяченій 95-річчю проф. І.І.Ковалика (Івано-Франківськ, 2002). Проблематику дослідження висвітлено в 7-ми статтях, із них 5 праць опубліковано у фахових виданнях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація загальним обсягом 223 сторінки складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії. Обсяг текстуальної частини 195 сторінок. У бібліографії нараховується 330 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дослідження особливостей формування й реалізації словотвірної семантики відсубстантивних дієслів сучасної української мови, виділення загальних і часткових словотвірних значень, властивих аналізованим дериватам, а також їх системний опис дає підстави зробити такі основні узагальнення й висновки.
1. Вивчення дериваційної спроможності іменникових основ у творенні дієслів сучасної української мови дало змогу констатувати, що іменники є досить активними у сфері дієслівного словотворення. Зосередивши увагу на семантиці (різних лексико-граматичних категоріях) іменників, оскільки переважно семантика визначає межі утворення дериватів, ми виявили високу активність субстантивів за ознаками загальне / конкретне / неістота / належність до активної лексики, а також меншу активність і обмежені словотвірні можливості за ознаками індивідуальне / абстрактне / істота / належність до пасивної лексики. Ураховуючи не тільки характер семантичної, а й морфемної структури, відзначаємо активне використання як непохідних основ, що, незважаючи на давнє походження, не втрачають продуктивності й до цього часу, так і похідних іменникових основ у дієслівному словотворі.
Семантичну класифікацію словотвірно активних субстантивів складають назви:
спеціальностей, фаху, роду занять, посад, а також назви осіб за суспільним станом (тесляр, пасічник, адвокат, чинбар, смоляр, кравець, ректор, професор, голова (у 3, 4, 5 знач.), жебрак, слуга);
людей за властивими їм ознаками (шахрай, ледар, панікер, блазень, мавпа (перен.), індик (перен.), розбишака);
інструментів, знарядь (сапа, батіг, качалка, катетер, кермо, кліщі (кліщити), вальці, помпа2, шприц, прес, весло);
назви речовин, матеріалів (сірка, пудра, глазур, нікель, лак, пемза, вакса, плюс2 (спец.), свинець);
назви дій, процесів фізичних і психічних станів, почуттів (диспут, коляда, реформа, контроль, маневр, опікунство, аналіз, панікерство, недуга, гарячка, біда, подорож, сум, нудьга, кайф, злорадство, блаженство, повага, репресія, полеміка).
З обмеженими дериваційними можливостями виступають семантичні групи іменників на позначення:
людей за родинними, суспільними зв'язками (ворог, подруга, сусід, приятель, батько, свояк, родич, брат, кум, свашка);
тварин, птахів (щеня, ягня, кроля, гадюка, мишка, каня);
рослин та їхніх частин (дуб, колос, парость, брунька, кора, шелюга);
частин організму людини (нога, рука, коліно, зуб);
часових понять (весна, день, ранок, полудень, зима);
локальних понять (гарман, тирло, дім, табір);
природних явищ (сніг, мряка, туман, дощ, хуртовина, роса, сльо­та) тощо.
Таким чином, іменники сучасної української мови характеризуються неоднаковими словотвірними властивостями, що переважно зумовлено лексико-семантичними, формально-структурними й лексико-грама­тичними особливостями твірних іменників.
2. Установлюючи семантико-словотвірні відношення між твірними іменниками та похідними дієсловами, ми відзначили, що відсубстантивні дієслова неоднорідні стосовно семантичної співвіднесеності з твірними іменниками.
Для відіменникових дієслів у кількості понад дві тисячі одиниць базою частіше виступають багатозначні іменники (1514 одиниць, 67%), на основі яких утворюються частіше багатозначні похідні (782 одиниці, 52%) та дещо рідше однозначні (732 одиниці, 48%) дієслова.
Однозначні твірні іменники (768 одиниць, 33%), які рідше виступають семантико-словотвірною основою для похідних дієслів, мотивують частіше однозначні відсубстантиви (661 одиниця, 86%) та значно рідше багатозначні похідні утворення (107 одиниць, 14%).
Дослідження семантичних відношень між твірними іменниками та похідними від них дієсловами дало змогу встановити основні типи співвіднесеності цих одиниць:
1) між полісемічними іменниками та полісемічними дієсловами: а) засвоєні похідним пряме й переносні значення іменника (хвилювати, орнаментувати, гальмувати, туманіти, гіпнотизувати); б) засвоєна тільки частина іменникових значень (рубцювати, фальцювати, межувати, сиротіти, уярмити); в) засвоєння всіх, частини або одного значення твірного з появою нових значень у власній семантичній структурі дієслова (розпогодитися, маневрувати, снити, таврувати, мотлошити, розгалузити, сідлати, кришити);
2) між однозначними іменниками та багатозначними дериватами: мотивуючись твірним іменником, похідне слово розвиває власну семантику (хлорувати, тиражувати, фосфатувати, торпедувати);
3) між полісемічними твірними й моносемічними десубстантивами: а) дієслово засвоює лише одне з іменникових значень (кривдити, збезножити, лужити, роботизувати, маревіти, склити, лоцманувати, критикувати); б) декілька значень твірного конденсується” в одне дієслівне (ретушувати, флюсувати, збезволити);
4) між однозначними твірними та однозначними похідними дієсловами: семантика десубстантива перебуває в тісному, безпосередньому зв'язку з мотивуючою семантикою (сінажувати, кравцювати, мельникувати, оскомити, розкльошити).
Отже, типи семантичної співвіднесеності мотивуючих іменників і мотивованих дієслів виявляють різну регулярність, яка залежить від складної взаємодії мовних та позамовних факторів. Дієслівні деривати відтворюють полісемію мотивуючих основ із більшою регулярністю. Наявність тісних структурно-семантичних зв'язків між іменниками та дієсловами також можна пояснити тим, що відбувається засвоєння певних (певного), чітко визначених значень твірного іменника.
В основному семантика похідного дієслова формується на базі значень (значення) твірного іменника. Їхня семантична взаємодія відбувається як на рівні лексичних значень, так і на рівні певних семантичних компонентів цих значень. Різноманітні типи лексичних значень твірного іменника можуть не тільки відображатися, а і своєрідно видозмінюватися в дієслівній семантиці. Така трансформація іноді зумовлює появу немотивованих значень, які свідчать про послаблення або втрату семантичних зв'язків. Часто значення, які не мотивуються семантикою твірного іменника, можуть розвиватися на базі власне дієслівного семантичного потенціалу.
3. Семантичні відношення між твірними іменниками й похідними дієсловами ускладнюються, урізноманітнюються під упливом різних своєрідних явищ, одним із яких є множинність словотвірної структури похідних дієслів, що виявляється в межах одного деривата, мотивованого кількома словами. Відповідно до цього таке похідне слово поєднує певну кількість словотвірних структур, безпосередні компоненти яких під час словотвірного аналізу виявляються або матеріально різними, або тотожними (останнім властива омонімія). Констатуємо, що близько трьохсот (із загальної кількості аналізованих дериватів) суфіксальних і конфіксальних дієслів-відсубстантивів сучасної української мови здатні вступати в семантичні та структурні зв'язки з двома й більшою кількістю твірних основ. Виділено продуктивні іменниково-прикмет­никову (туманіти, збезлісити) та іменниково-іменникову (хабарничати, покуль­турити, поструктурити) словотвірні мотивації. Потрійна (іменниково-іменниково-прикметникова) мотивація є нетиповою для дієслівного словотвору (скромничати, єхидствувати).
4. Аналіз дієслів відсубстантивного походження засвідчив, що певна частина дериватів є відносно мотивованими через наявність у їхній семантиці формально не виражених (фразеологічних) елементів (прибарахлитися, тонізувати, шурупати, скапустити). Одні семантичні нарощення є ідіоматичними (непередбачуваними) викомарювати, часувати, другі визначаємо як лексикалізовані (передбачувані) силувати, футболити тощо. Фразеологічність семантики дієслів спричинена різними факторами як лінгвістичними (характер мотивації, семантика твірного іменника та ін.), так і екстра­­лінгвістичними.
Словотвірна метафора також сприяє фразеологічності семантики відіменникових дієслів, зумовлює послаблення або навіть розрив мотиваційних відношень між твірними іменниками та похідними дієсловами. Специфіка метафоричної мотивації полягає в тому, що переносний смисл виникає тільки на рівні мотивованого слова, тільки в його семантичній структурі.
Метафоричне перенесення ґрунтується на подібності тих або інших ознак кольору, форми, поведінки, різних властивостей (перлитися, локшити, циганити, закореніти та ін.).
5. Десубстантивним дієсловам властиве також розходження формальної та семантичної мотивації (бомбардувати, театралізувати, олов'яніти, афектувати), яке полягає в тому, що кожен із дериватів представленої групи формально мотивується одним, а семантично іншим субстантивом. Певна частина відіменникових дієслів із розходження формальної та семантичної мотивації (понад п'ятдесят одиниць) має відфраземне походження (повна фраземна мотивація властива дериватам здибити, гарбузувати, насобачитися, пащекувати та ін., часткова вітрити, зондувати, батькувати, шерстити тощо). Найпродуктивнішим для аналізованих дієслів виявився морфологічний спосіб (більшою мірою суфіксальний, меншою конфіксальний), за допомогою якого на базі фразем утворилися дієслова.
6. Своєрідність, багатство словотвірної семантики дієслів-від­субстантивів полягає у виявленні різноманітних як загальних (дев'яти), так і часткових словотвірних значень, що підтверджено розглянутою в дисертаційній роботі типологією. Дериваційні значення аналізованих дієслів утворюють цілісну систему семантичних величин.
Об'єднання семантично однорідних дериваційних типів (у межах останніх унаслідок полісемії дієслівних формантів виділяємо ще підтипи) зі структурно різними, але синонімічними формантами у словотвірні розряди дало змогу системно організувати відсубстантивні дієслова, установити спільне та відмінне у структурі словотвірної семантики дериватів різних дериваційних типів і підтипів. Класифікацію відіменникових дієслів здійснено за дев'ятьма словотвірними розрядами з такими СЗ:
1) виконувати дію, результат або продукт якої названий ТІ”;
2) наділяти тим / набувати того, що назване ТІ”;
3) виконувати дію, займатися діяльністю чи перебувати у стані, зміст яких визначається ТІ”;
4) виконувати дію, властиву тому, хто (що) названий (е) ТІ”;
5) виконувати дію за допомогою того, що назване ТІ”;
6) виконувати дію в місці, названому ТІ”;
7) виконувати дію в період (часовий відрізок), названий ТІ”;
8) виконувати дію у спосіб, названий ТІ”;
9) позбавляти того / утрачати те, що назване ТІ”.
Цікавими стосовно виявлення словотвірної семантики відсубстантивних дієслів є часткові СЗ. Так, загальне СЗ виконувати дію, результат або продукт якої названий ТІ” має складну структуру, охоплюючи сім часткових СЗ, зокрема робити, створювати те, що назване ТІ”, об'єднувати (у будь-який спосіб), утворюючи те, що назване ТІ”, роз­діля­ти (розподіляти) на те, що назване ТІ”, виконувати дію, спрямовану на те, щоб об'єкт перетворився або був перетворений на того (те), хто (що) названий (е) ТІ”; виділяти (випускати, викидати) на поверхню те, що назване ТІ”, установлювати (знаходити, визначати) те, що назване ТІ”, викликати те, що назване ТІ”.
У межах словотвірного розряду з загальним СЗ наділяти тим / набувати того, що назване ТІ”, який об'єднує близько десяти різноманітних словотвірних типів, виділяємо словотвірні підтипи з частковими СЗ: 1) обробляти в різний спосіб (покривати, насичувати, посипати тощо) об'єкт тим, що назване ТІ”; 2) обладнувати об'єкт тим, що назване ТІ”; 3) уподібнювати (ся) (через надання / набуття ознак, властивостей) до того, хто (що) названий (е) ТІ”.
У складі загального СЗ виконувати дію, займатися діяльністю чи перебувати у стані, зміст яких визначається ТІ” розмежовуються лише два часткові СЗ: 1) здійснювати процес, названий ТІ”; 2) пе­ребувати у стані, названому ТІ”. Отже, загальна кількість установлених часткових СЗ становить понад двадцять значень.
7. Аналіз фактичного матеріалу дає змогу зробити висновок про те, що значна частина формантів, які беруть участь у творенні відіменникової дієслівної семантики, виявляє здатність до синонімії. Послідовно вступають у синонімічні відношення такі суфікси: -ува- (-юва-), -и-, -і-, -а- (-я-).
Явище синонімії властиве як словотворчим засобам, так і спільно- й різноосновним дієсловам-відсубстантивам.
Суфіксація та конфіксація, що використовуються у процесі творення відіменникових дієслів, відіграють неоднакову роль. Більшою мірою залучається суфіксація (суфікс -ува- / -юва- та його варіанти -ізува- / -изува-, -ірува- / -ирува-, -ствува-, -фікува-, а також інші суфікси -и-, -і-, -а- / -я-, -нича-): поєднуючись з іменниковими основами, суфікси беруть участь у формуванні всіх словотвірних значень, характерних для дієслів-відсубстантивів. Унаслідок своєрідної семантики і структури конфікси меншою мірою використовуються під час утворення дієслів від іменникових основ. Найпродуктивнішими є конфікси: по--и-, ви--и-, в- (у-)-и-, за--и-, збез--и-, збез--і-, зне--и-, роз--и-.
8. Під час розгляду мотиваційних відношень між твірними іменниками та похідними дієсловами, а також у процесі вивчення зазначених вище явищ виявлено неточності, недоліки у тлумаченнях лексичних значень дієслів-відсубстантивів, поданих у Словнику української мови (в 11 т.), ВТС СУМ (2001 р.). З метою вдосконалення цих тлумачень рекомендуємо: 1) послідовно враховувати мотиваційні відношення між твірними іменниками та похідними дієсловами, намагатися послідовно відбивати напрямок словотвірної мотивації; 2) уникати застосування так званої черезступеневої мотивованості; 3) указувати на додаткові компоненти, наявні в семантичній структурі похідного, тоб­то виявляти фразеологічність / нефразеологічність семантики дієслова; 4) відображати розходження формально-се­ман­тичної мотивації, а також відфраземну, множинну мотивації.

Бібліографія

1. Авилова Н.С. Слова интернационального происхождения в русском литературном языке нового времени: Глаголы с заимств. основой. М.: Наука, 1967. 246 с.
2. Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. пр. Кіровоград: Вид-во КДПУ, 1997. Вип.2. 210 с.
3. Актуальные проблемы лексикологии и словообразования: Сб. ст. Новосибирск: Изд-во НГУ, 1975. Вып. IV. 159 с.
4. Актуальные проблемы русского словообразования: Мат. респ. науч. конф. Самарканд: Изд-во СГУ, 1972. Ч. ІІ. 407 с.
5. Актуальные проблемы русского словообразования: Мат. респ. науч. конф. Самарканд: Изд-во СГУ, 1972. Ч. ІІ. 256 с.
6. Актуальные проблемы русского словообразования: Мат. ІІІ респ. науч. конф. Ташкент: Изд-во ТПИ, 1978. Ч. ІІ. 360 с.
7. Актуальные проблемы русского словообразования: Сб. науч. ст. Ташкент: Укитувчи, 1982. 469 с.
8. Актуальные проблемы русского словообразования: Сб. науч. ст. Ташкент: Укитувчи, 1985. 311 с.
9. Андреева Л.Д. Статистико-комбинаторные типы словоизменения и разряды слов в русской морфологии. Л.: Наука, 1969. 205 c.
10. Арутюнова Н.Д. О понятии системы словообразования // Филол. науки. 1960. №2. С. 2431.
11. Арутюнова Н.Д. Очерки по словообразованию в современном испанском языке. М.: Изд-во АН СССР, 1961. 151 с.
12. Архипов И.К. Деривация и функциональный подход к анализу производных слов // Деривация в норме и терминосистеме. Владивосток: Изд-во ДВО АН СССР, 1990. С.310.
13. Архипов И.К. О значении словообразовательного суффикса // Семантика и структура деривационных моделей: Сб. науч. ст. Владивосток: Изд-во ДВО АН СССР, 1988. С.311.
14. Архипов И.К. Словообразовательный тип как одна из единиц классификации словообразовательной подсистемы // Словообразовательные типы и гнёзда в индоевропейских языках: Сб. науч. тр. Владивосток: Изд-во ДВНД АН СССР, 1986. С. 5766.
15. Архипов И.К. Типы значений и нормативно-коммуникативные функции дериватов // Лексическая и словообразовательная семантика русского языка: Межвуз. сб. науч. ст. Саратов: Изд-во СГПИ, 1990. С. 5064.
16. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
17. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 607 с.
18. Бакина М.А. Имена прилагательные как производящие основы современного словообразования // Развитие словообразования современного русского языка. М.: Наука, 1966. С. 5573.
19. Баратова В.В. К вопросу об определении лексического значения глагольных приставок в современном русском языке: Автореф. дисканд. филол. наук / ХГУ им. А.М.Горького. Х., 1967. 17 с.
20. Бахтурина Р.В. Значение и образование отыменных глаголов с суффиксом -Ø- // -и- (ть) // Развитие словообразования современного русского языка. М.: Наука, 1966. С. 74113.
21. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 211 с.
22. Бесценная Е.Д. Некоторые способы описания словообразовательной семантики существительных // Филол. науки. 1979. №6. С. 3947.
23. Бісовецька Л.А. Відіменниковий суфіксальний словотвір дієслів у мові писемних пам'яток Київської Русі ХІ ХІІІ ст.: Автореф. дисканд. філол. наук: 10.02.01 / Ін-т МЗ ім. О.О.Потебні НАН Укр. К., 1999. 18 с.
24. Блинова О.И. Явление мотивации слов. Томск: Изд-во ТГУ, 1984. 191 с.
25. Блумфильд Л. Язык: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1968. 607 с.
26. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. 4-е изд. К.: Рад. шк., 1949. 408 с.
27. Быкова Л.А. Современный русский литературный язык: Морфемика и словообразование. Х.: Вища шк., 1974. 95 с.
28. Васильева В.Д. К вопросу о суффиксальной синонимии в системе словообразования относительных прилагательных // Рус. яз. в шк. 1971. №1. С. 100105.
29. Васильев Л.М. Словообразовательные значения в их отношении к другим типам языковой информации // Актуальные проблемы русского словообразования: Сб. науч. ст. Ташкент: Укитувчи, 1982. С. 7174.
30. Вейнрейх У. О семантической структуре языка // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1970. Вып. 5: Языковые универсалии. 301 с.
31. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун, 2001. 1440 с.
32. Вербовська І.Т. Словотвірна синонімія у структурно-системній організації словотвору // Актуальні проблеми українського словотвору / За ред. В.В.Ґрещука. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 162172.
33. Виноградов В.В. Вопросы современного русского словообразования // Рус. яз. в шк. 1951. №2. С. 110.
34. Виноградов В.В. О грамматической омонимии в современном русском языке // Виноградов В.В. Избранные труды по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С. 295334.
35. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове: Учеб. пособ. для вузов. М. Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
36. Виноградов В.В. Словообразование и его отношение к грамматике и лексикологии // Вопросы теории и истории языка. М.: Наука, 1952. С. 99152.
37. Виноградов В.В. Современный русский язык: Введение в грамматическое учение о слове. М.: Учпедгиз, 1938. Вып. 1. 155 с.
38. Винокур Г.О. Заметки по русскому словообразованию // Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. С. 419443.
39. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
40. Возний Т.М. Відіменні дієслівні утворення на -ати в давньоруській та українській мовах // Питання українського мовознавства. Л.: Вид-во ЛДУ, 1962. Кн. 5. С. 3546.
41. Возний Т.М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською та білоруською. Львів: Вища шк., 1981. 187 с.
42. Волоцкая З.М. К описанию системы деривативных значений (опыт применения компонентного анализа) // Структурно-типологические исследования в области грамматики славянских языков. М.: Наука, 1973. С. 97113.
43. Волоцкая З.М. К сопоставительному описанию славянских языков // Вопр. языкознания. 1975. №5. С. 3854.
44. Волоцкая З.М. Об одном подходе к описанию словообразовательной системы // Лингвистические исследования по общей и славянской типологии. М.: Наука, 1966. С. 5163.
45. Волоцкая З.М. Опыт описания деривационных значений (на материале русского и польского языков): Автореф. дис канд. филол. наук. М., 1978. 25 с.
46. Вопросы сочетаемости языковых единиц: Сб. ст. Саратов: Изд-во СГПИ, 1974. 152 с.
47. Воропай C.В. Синонімія конфіксальних словотвірних морфем іменника (назви осіб) // Ономастика і апелятиви (проблеми словотвірної дериватології). Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1999. Вип. 7. С. 3948.
48. Воропай C.В. Система конфіксального творення іменників в українській мові ХІХ ХХ століть: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Запорізький держ. ун-т. Запоріжжя, 2001. 23 с.
49. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Наук. думка, 1985. 360 с.
50. Гейгер Р.М. Проблема анализа словообразовательной структуры и семантики в синхронии и диахронии: Учеб. пособ. Омск: Изд-во ОГУ, 1986. 80 с.
51. Гинзбург Е.Л. К разработке критериев направления производности // Грамматика и норма. М.: Наука, 1977. С. 8391.
52. Гинзбург Е.Л. Словообразование и синтаксис. М.: Наука, 1979. 262 с.
53. Гловинская М.Я. О зависимости морфемной членимости слова от степени его синтагматической фразеологизации // Развитие современного русского языка. М.: Наука, 1972. С. 7991.
54. Голев Н.Д. Введение в теорию и практику морфемно-слово­образо­вательного анализа: Учеб. пособ. Барнаул: Изд-во АГУ, 1980. 124 с.
55. Голев Н.Д. Введение в теорию и практику мотивационного и структурного анализов: Учеб. пособ. Барнаул: Изд-во АГУ, 1981. 89 с.
56. Головин Б.Н. Введение в языкознание. М.: Высш. шк., 1966. 332 с.
57. Головин Б.Н. Замечания к теории словообразования // Учен. зап. Горьк. ун-та. 1967. Вып. 78. С. 3031.
58. Головин В.Г. Очерки по русской морфемике и словообразованию. Воронеж: Изд-во ВГУ, 1990. 158 с.
59. Горецкий Я. Выступление на IV Междунар. съезде славистов // Мат. IV Междунар. съезда славистов. М.: Изд-во АН СССР, 1962. Т. 2: Проблемы славянского языкознания. С. 123129.
60. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). К.: Наук. думка, 1981. 199 с.
61. Городенська К.Г. Реалізація семантичного потенціалу дієслів у синтаксичних дериватах // Словотвірна семантика східнослов'янських мов. К.: Наук. думка, 1983. С. 102113.
62. Городенська К.Г. Словотвірна синонімія // Актуальні проблеми українського словотвору: Мат. ІІІ наук. чит., присв. пам'яті проф. І.Ковалика. Івано-Франківськ: Плай, 1995. С. 1112.
63. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. К.: Рад. шк., 1977. 142 с.
64. Горпинич В.О. Семантичний взаємозв'язок мотивованого і мотивуючого у процесі словотворення // Словотвірна семантика східнослов'янських мов. К.: Наук. думка, 1983. С. 4656.
65. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова: Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. К.: Вища шк., 1999. 207 с.
66. Грамматика русского языка. М.: Изд-во АН СССР, 1953. Т. 1: Фонетика и морфология. 720 с.
67. Грамматика современного русского литературного языка / Отв. ред. Н.Е.Шведова. М.: Наука, 1970. 767 с.
68. Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. Івано-Франківськ: Плай, 1995. 208 с.
69. Даниленко В.П. Имена собственные как производящие основы современного словообразования // Развитие грамматики и лексики современного русского языка. М.: Наука, 1964. С. 7792.
70. Даниленко В.П. Имена существительные (нарицательные) как производящие основы современного словообразования // Развитие грамматики и лексики современного русского языка. М.: Наука, 1964. С. 6376.
71. Дацків С. До питання про словотвірну синонімію в діалектному мовленні // Актуальні проблеми словотвору української мови: Мат. наук. чит., присв. пам'яті І.Ковалика. Т., 1993. С. 5456.
72. Денисенко Л.П. Морфемне варіювання іменників на позначення осіб у нижньонаддніпрянських говірках // Словотвір як вияв динаміки мови: Наук. конф., присв. пам'яті проф. Т.Возного. Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1994. Ч. 1. С. 79-80.
73. Деривационные отношения в лексике русского языка: Сб. науч. тр. Тверь: Изд-во ТГУ, 1991. 117 с.
74. Деривационные типы и гнёзда в синхронии и диахронии: Сб. науч. тр. Владивосток: Изд-во ДВО АН СССР, 1989. 203 с.
75. Деривация и номинация в русском языке. Межуровневое и внутриуровневое взаимодействие: Межвуз. тем. сб. науч. тр. Омск: Изд-во ОГУ, 1990. 171 с.
76. Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір, синонімія, стилістика. К.: Наук. думка, 1982. 171 с.
77. Донова З.П. Словообразование как самостоятельный раздел науки о языке // Учен. зап. Моск. заоч. пед. ин-та. М., 1968. Вып. 23. С. 815.
78. Дослідження з граматичної будови української мови: Зб. наук. пр. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1988. 102 с.
79. Дослідження зі словотвору та лексикології / Відп. ред. І.С.Олійник. К.: Вища шк., 1985. 163 с.
80. Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие: Докл. симпозиума. М.: Наука, 1969. 331 с.
81. Ермакова О.П. Лексические значения производных слов в русском языке. М.: Рус. язык, 1984. 151 с.
82. Ермакова О.П. Некоторые изменения в системе аффиксов и производящих основ качественных наречий // Развитие грамматики и лексики современного русского языка. М.: Наука, 1964. С. 138147.
83. Ермакова О.П. Фразеологичность семантики производных слов различных словообразовательных структур // Учен. зап. Ташкентского пед. ин-та им. Низами / Отв. ред. А.Н.Тихонов. Ташкент, 1975. Вып. 1. Т. 143. С. 5763.
84. Ефремова Т.Ф. Толковый словарь словообразовательных единиц русского языка. М.: Рус. язык, 1996. 638 с.
85. Зверев А.Д. Выражение направления производности в русском языке // Актуальные проблемы русского словообразования: Мат. респ. науч. конф. Самарканд: Изд-во СГУ, 1972. Ч. 1. С. 7280.
86. Зверев А.Д. Лексическое и словообразовательное значение // Актуальные проблемы лексикологии: Тез. докл. и сообщ. Всесоюз. науч. конф. Минск: Изд-во БГУ, 1970. С. 7888.
87. Звєрев А.Д. Словотворче значення в семантичній структурі похідних // Мовознавство. 1988. №1. С. 2127.
88. Зеленько А.С. Структурна семантика під кутом зору загальнотеоретичних і лінгвістичних проблем. Луганськ: Вид-во ЛПУ, 2000. 195 с.
89. Земская Е.А. Заметки по современному русскому словообразованию // Вопр. языкознания. 1965. №3. С. 102110.
90. Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. М.: Просвещение, 1973. 304 с.
91. Земская Е.А.,