Сембе Карина Альфредівна Міфодискурс романів Маріо Варгаса Льйоси

brief description

Сембе Карина Альфредівна, тимчасово не працює: «Міфодискурс романів Маріо Варгаса Льйоси» (10.01.04 - література зарубіжних країн). Спецрада Д 26.001.39 у Київському національному університеті імені Тараса Шев­ченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах
рукопису
СЕМБЕ КАРИНА АЛЬФРЕДІВНА
УДК 821.134.2–31–343.09 Варгас Льйоса
ДИСЕРТАЦІЯ
МІФОДИСКУРС РОМАНІВ МАРІО ВАРГАСА ЛЬЙОСИ
10.01.04 – Література зарубіжних країн
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
____________ К.А. Сембе
Науковий керівник Жлуктенко Наталія Юріївна, кандидат філологічних наук,
професор
Київ – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП .................................................................................................................... 7
РОЗДІЛ 1. МІФ ЯК ЕПІСТЕМА СЬОГОДЕННЯ: ФОРМА, СЕНС,
ФУНКЦІЯ............................................................................................................. 17
1.1. Проблематизація понять “міф” і “архетип” у світовому і
вітчизняному літературознавстві.................................................................... 18
1.2. Сфера Уявного як територія міфу: Методологія Г. Башляра і
Ж. Дюрана ............................................................................................................ 34
1.3. Методологічна перспектива дослідження міфу у світовій літературі
другої половини ХХ століття – початку ХХІ століття ................................ 42
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ............................................................................ 51
РОЗДІЛ 2. ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
ЯК ПОШУК ІДЕНТИЧНОСТІ. ПИСЬМО МАРІО ВАРГАСА ЛЬЙОСИ
У КУЛЬТУРНІЙ ПАРАДИГМІ КОНТИНЕНТУ......................................... 53
2.1. Міфологізація історії Перу: cоціополітичні аспекти............................. 54
2.2. Латиноамериканська міфологія у сучасній рецепції: від
“канібалізму” до постгегемонії......................................................................... 63
2.3. Проблематизація латиноамериканізму в радянському і вітчизняному
літературознавстві.............................................................................................. 70
2.4. Маріо Варгас Льйоса у латиноамериканському літературному
процесі другої половини ХХ століття ............................................................. 81
2.4.1. Автобіографічний елемент і соціальна дійсність у еволюції
творчості М. Варгаса Льйоси......................................................................... 81
2.4.2. Реміфологізація дійсності у “ангажованому письмі” М. Варгаса
Льйоси.............................................................................................................. 90
2.4.3. Політичний детермінізм у критичній рецепції творів М. Варгаса
Льйоси.............................................................................................................. 94
6
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 .......................................................................... 101
РОЗДІЛ 3. ДЖЕРЕЛА, ФОРМИ ТА ФУНКЦІЇ МІФОЛОГІЧНОГО У
РОМАНАХ МАРІО ВАРГАСА ЛЬЙОСИ.................................................... 104
3.1. Міф Героя: Топологія постколоніальної суб’єктності у романі
“Зелений Дім” .................................................................................................... 105
3.1.1. Структура міфологічного у сюжетній та персонажній сферах
роману “Зелений Дім” .................................................................................. 105
3.1.2. Міфологічний вимір Зеленого Дому та образу Ансельмо.............. 117
3.1.3. Міфологічне тло опозиції “природа – цивілізація” у
постколоніальній перспективі ..................................................................... 124
3.2. Міф Світу: Трансформація історії та міфології у романі “Війна кінця
світу” ................................................................................................................... 135
3.2.1. Містифікація історії у політично ангажованому письмі ................ 135
3.2.2. “Христос із Баїї”: трансформація біблійної міфології .................... 150
3.3. Символічний аспект міжособистісних стосунків у сюжетах
М. Варгаса Льйоси: Міф Любові ................................................................... 163
3.3.1. Ініціація як вияв дисциплінарної влади у романі “Місто і пси” .... 165
3.3.2. Любов до Іншого і номадична суб’єктність у романі “Витівки
кепського дівчиська” .................................................................................... 177
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 .......................................................................... 187
ВИСНОВКИ....................................................................................................... 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 198
ДОДАТКИ .......................................................................................................... 219
7
ВСТУП
Латиноамериканський літературний процес ХХ століття становить
плідний ґрунт для гуманітарних досліджень – не лише через потребу
представити значну кількість невивчених явищ та процесів, але й через
гостроту методологічних проблем його сучасної рецепції. Парадигма
латиноамериканського роману визначається специфічним локальним
історизмом і характерною часопросторовою свідомістю, далекими від
більшості традиційних епістемологічних моделей, що їх застосовували до
вивчення латиноамериканського контексту до недавніх пір.
Перуанська література ХХ століття схарактеризована переходом від
ностальгії за колоніальним минулим до відчайдушного прагнення
звільнитися від політичного, економічного та культурного диктату
метрополії. Питання про сутність такого світоглядного повороту досі
лишається відкритим і проблемним. Боротьба контекстів у цілому позначає
специфіку латиноамериканських художнього й наукового дискурсів ХХ
століття, зокрема у аспекті міфотворчості та міфокритики, що притаманне й
перуанському культурному досвіду. Своєрідність латиноамериканського
міфологізму полягає у творенні нової гібридної міфології, що формувалася
разом із латиноамериканським культурним простором, яким ми знаємо його
зараз. На синкретизмі та гібридності латиноамериканської міфологічної
інфраструктури наголошують такі знані дослідники, як Р. Гонсалес
Ечеваррія, Ф. Аінса, А.Ф. Кофман та інші.
Актуальність дослідження міфодискурсу у романах М. Варгаса
Льйоси визначається сучасним культурним та науковим контекстом, де міф
розглядається як повноцінна епістемологічна категорія. Тенденція до
реміфологізації – явища, що стверджує циклічний принцип розвитку
культури та актуальність міфу в усвідомленні закономірностей соціального
життя, – пожвавилася у літературі ХХ століття. Реміфологізація
продовжується у художній літературі, тому в літературознавстві цей процес
8
актуальний і сьогодні: зміст поняття “міф” та його функції піддають
критичному переосмисленню, пожвавлюються тенденції до десакралізації
міфу, триває пошук нових метанаративів, у науково-критичному аналізі
спадку постмодернізму та варіантів ефективного виходу з нього питанням
міфотворчості в літературі приділяється належна увага (див. Т. Вермюлен,
Р. ван ден Аккер, Х. Ортега, Л. Гатчеон [178;152;126] та інші). Спроба
інтердисциплінарного дослідження текстів Варгаса Льйоси за
методологічними принципами французької міфокритики і на підставі
постмодерністських часопросторових концепцій, із залученням
постколоніальної та культурно-антропологічної критики видається особливо
перспективною в умовах сучасної плюритопічності та трансгресії текстів,
дискурсів, гуманітарних дисциплін.
Зважаючи на безумовну політичну значущість гуманітарних студій,
аналіз будь-якого літературного процесу, зокрема методами постколоніальної
критики, сьогодні вимагає звернення до соціополітичного тла певної
культури. За всієї специфіки літературного процесу у Латинській Америці,
його частіше досліджують не у регіональних варіантах, а у
транснаціональному контексті, тобто на рівні континенту. Національні
варіанти латиноамериканської літератури нерідко вважають відносно
неспецифічними: через спільність мови, історичних процесів, культурних
впливів національні традиції виявляються значно слабше, ніж у європейських
літературах. На тлі такої проблематики увиразнити своєрідність сучасного
перуанського роману є нагальним завданням. Перуанська література відбиває
чимало досі не вирішених національних, класових, расових, етнічних
суперечностей у країні, і стосовно її історичного контексту тісний зв’язок
між літературою та політичним життям надзвичайно актуальний.
Зазначені аспекти літературного процесу в Перу практично не
досліджені на теренах України та у Східній Європі, хоча є принципово
важливими для ефективного прочитання більшості латиноамериканських
художніх текстів другої половини ХХ століття та зокрема наративів
9
М. Варгаса Льйоси. Радянські дослідники, котрі займалися аналізом
латиноамериканських художніх текстів, практично не розглядали їх поза
ідеологізованим контекстом “братніх народів” СРСР та Латинської Америки.
Монографія Ю.В. Покальчука “Сучасна латиноамериканська проза” (1978)
[51] за радянських часів була чи не єдиною україномовною монографією про
латиноамериканську літературу. Тексти Варгаса Льйоси поряд із доробком
інших представників нового латиноамериканського роману розглядалися у
працях радянських та українських літературознавців (В. Кубілюса,
В.Б. Земскова, М.Н. Епштейна, І.А. Тертерян та інших [35]) у тому числі, в
міфокритичному аспекті, однак окремого ґрунтовного дослідження здійснено
не було.
Для сучасних українських дослідників латиноамериканська проза
останньої третини ХХ століття – відносно маловивчений матеріал, вкрай
рідко залучаються до розвідок і тексти ХХІ століття. Менше з тим, серед
ґрунтовних праць із вітчизняної латиноамериканістики можна відзначити
кандидатську дисертацію О.М. Дякун “Міфологічний дискурс прози Мігеля
Анхеля Астуріаса” (2004), а також монографії І.О. Оржицького “Ми – правда
і світло, обернене в камінь... Література країн Андійського регіону (Перу,
Болівія, Еквадор) у ХХ столітті: Етнокультурний аспект” (2006) [47] та
“Етно-національна й культурна своєрідність літературного процесу в країнах
Андійського регіону (Перу, Болівія, Еквадор) у 20-х – 80-х роках ХХ
століття” (2016) [46]. У останній монографії Оржицький розширює огляд
літератури зазначеного регіону (зокрема Перу) в межах методологічної
парадигми, заданої в попередній роботі, та поглиблює аналіз творчого
доробку Маріо Варгаса Льйоси.
У сучасному європейському та американському літературознавстві
питання досліджене ширше, однак досі не втрачає актуальності. Гегемонний
принцип у рецепції латиноамериканської літератури вдається поступово
долати, відтак постколоніальний проект у цьому напрямку активно
розробляють, зокрема такі визначні літературознавці, як К. Дьєгес, Ф. Аінса,
10
К. Монсіваіс [104;78;145] та інші. Утім, дослідження проблеми історизму у
Латинській Америці та зокрема у перуанській літературі кінця ХХ – початку
ХХІ століття часто обмежуються працями небагатьох видатних
літературознавців на кшталт Р. Гонсалеса Ечеваррія [120], або ж це питання
лише частково залучається у вислідах на дотичні теми.
У межах постколоніальних студій у латиноамериканському романі
другої половини ХХ століття вбачають підрив колоніальної моделі “центрпериферія” і визнають політичну та естетичну значущість внеску
представників нового латиноамериканського роману (К. Фуентес, Х. Рульфо,
Х. Кортасар, Г.Г. Маркес, М. Варгас Льйоса, А. Карпентьєр, Ж. Амаду та
інші), а також текстів молодого покоління талановитих і політично активних
постмодерністів (С. Сардуй, Д. Ельтіт, Р.Х. Морено-Дюран, К. Пері Россі) та
представників латиноамериканського постбуму (М. Пуіг, І. Альєнде,
Л. Есківель). Разом з тим, постать перуанського письменника Маріо Варгаса
Льйоси, лауреата Нобелівської премії, публіциста, політика, стоїть дещо
окремішньо – у першу чергу, через його активну політичну діяльність та
декларування ідеологічної ангажованості, що перебуває у постійній динаміці.
Окрім романів, що їх узято у фокус дисертації, доробок Варгаса Льйоси
складають оповідання, повісті, п’єси, а також літературно-критичні статті,
ґрунтовні літературознавчі праці, есе на політичні та філософські теми.
Однак саме у романах Льйоса повною мірою поєднує свою концепцію
політично ангажованого письма із мемуарами, історичними хроніками та
міфотворчістю.
У Льйоси міфологізація не є національною міфологізацією у
ідеологічному сенсі, тобто не служить створенню утопії про “бажаний”,
ідеальний простір. Натомість наративи перуанського письменника
деміфологізують національну історію засобом деконструкції історичної
дійсності та залучення авторської міфотворчості. Аналіз міфодискурсу
романів Варгаса Льйоси у постколоніальному аспекті досі не фігурував як
окреме дисертаційне дослідження: таку критичну перспективу зустрічаємо в
11
наукових та науково-популярних статтях, а спроби дослідження міфопоетики
проводяться стосовно окремих текстів автора.
Зв’язок роботи з науковими темами. Проблематика дослідження
побудована в межах наукової теми, яка розробляється Інститутом філології
КНУ імені Т. Шевченка “Мови та літератури світу: взаємодія та
самобутність”, затвердженої Міністерством освіти і науки України (номер
державної реєстрації 11 БФ 044-01), а також комплексної науково-дослідної
теми кафедри зарубіжної літератури “Сучасне літературознавство:
перехрестя інтерпретацій” (протокол № 12 від 24.03.2016). Тему дисертації
затверджено на засіданні Вченої ради Інституту Філології КНУ імені Тараса
(протокол №9 від 22 березня 2016 р.).
Мета і завдання дослідження. Робота має на меті на матеріалі творів
М. Варгаса Льйоси визначити методологічний ґрунт міфаналізу
латиноамериканського роману другої половини ХХ століття та
продемонструвати практичний потенціал цього методу. Досягнення
зазначеної мети передбачає виконання наступних завдань:
- висвітлити основні проблеми та суперечності у теоретизації
поняття міфу; визначити методологічно виправдане значення
поняття міфу як епістеми сьогодення, що дозволяє розкрити роль
міфотворчості у сучасній епістемології та у культурі й літературі
Латинської Америки;
- окреслити роль “латиноамериканської філософії” та відповідної
світоглядної парадигми у становленні літератури континенту;
- виявити функції міфологічного та шляхи реміфологізації у
латиноамериканській соціополітичній та культурній парадигмі;
- у короткому огляді генези перуанської літератури з часів
колонізації до сьогодення виокремити аспекти, ключові для
наукової рецепції міфотворчості та історизму в
латиноамериканському романі ХХ століття;
12
- на матеріалі романів Маріо Варгаса Льйоси системно
проаналізувати шляхи та способи актуалізації архетипів,
архаїчних міфологем, способи реміфологізації індіхеністської
первинної образності, класичних літературних мотивів;
- виявити особливості взаємодії історії, міфу та художнього
вимислу у латиноамериканському романі другої половини ХХ
століття у ході інтерпретації романних наративів Варгаса Льйоси;
- дослідити логіку політичного у письмі Варгаса Льйоси,
визначити смислотворчу функцію автоміфологізації у межах його
концепції політично ангажованого письма.
Об’єкт дослідження – романи Маріо Варгаса Льйоси: “Місто і пси”
(1963), “Зелений дім” (1966), “Цуценята” (1967), “Тітонька Хулія і писака”
(1977), “Війна кінця світу” (1981), “Оповідач” (1987), “Витівки кепського
дівчиська” (2006). Художні тексти відібрано відповідно до завдань
дослідження на основі високого ступеня репрезентативності матеріалу в
аналізі міфодискурсу Варгаса Льйоси, з урахуванням тематичного розмаїття
та з метою якнайповніше висвітлити еволюцію творчості письменника.
Окрім художніх творів, залучені літературно-критичні статті,
філософські та політичні есе, літературознавчі праці, публічні промови,
мемуари Варгаса Льйоси: “Роман” (1966), “Література – це вогонь” (1967),
“Латиноамериканський роман у сучасності” (1970), “Габріель Гарсія Маркес:
Історія боговбивства” (1971), “Таємна історія роману” (1971), “Питання
конкісти” (1990), “Правда брехні” (1990), “Реальність письменника” (1991),
“Риба у воді” (1993), “Листи молодому романістові” (1997), “Цивілізація
спектаклю” (2012) тощо.
Предмет дослідження – специфіка міфодискурсу романів Маріо
Варгаса Льйоси у його системі політично ангажованого письма.
Теоретичні та методологічні засади дослідження. У сучасних
гуманітарних студіях необхідною умовою є трансдисциплінарність, оскільки
ключова мета літературного аналізу й зокрема міфокритики – виявлення
13
геокультурної динаміки і аналіз політичного аспекту письма з метою
переосмислення неоднозначних соціальних закономірностей. З огляду на це у
дослідженні взято міждисциплінарний методологічний вектор.
Культурно-антропологічну перспективу дослідження міфодискурсу
Варгаса Льйоси засновуємо на низці концепцій К.Г. Юнга [74-76], Н. Фрая
[67], а також на теорії Уявного Г. Башляра [3-7] та структурній антропології
Ж. Дюрана із його Режимами Уявного і типологією героя [108-109]. Задля
аналізу окремих концептів картини світу в діахронії також актуалізуються
ідеї О. Шпенглера [172]. Окрім того, стосовно центральних проблем
дисертації переосмислені здобутки таких дослідників міфу: М. Еліаде,
М. Бодкін, Е. Касірер, Е. Морен [110;92;99;146] та інші. Серед вітчизняних та
радянських досліджень з теорії міфу цінними були праці А.Є. Нямцу,
Є.М. Мелетинського, Г.Ф. Драненко, О.В. Пронкевича, Т.В. Бовсунівської
[45;42;21;53;9]. Матеріал для культурно-антропологічного підходу дозволяє
виявити рецептивна критика, а саме ідеї про роль читача У. Еко та зокрема
його теорія текстуальної кооперації [72], концепція історії рецепцій
літературного тексту Г.Р. Яусса [77], концепція рухомої точки зору В. Ізера,
його ідея про співтворчість [127].
Специфіка дослідження латиноамериканських художніх текстів і
зокрема доробку Льйоси вимагає не лише культурно-антропологічної, але й
історичної, соціополітичної перспективи. Політичну мотивацію у романному
просторі Варгаса Льйоси досліджуємо за принципами постколоніальної
критики. Зокрема залучається теорія культурної антропофагії, або
канібалізму, О. де Андраде [80], концепція лімінального простору, розвинута
Г. Бгабгою [90], ідея неперекладності як визначальна для рецепції
постколоніального письма (Е. Ептер, Д. Дамрош [103;81]).
У нагоді стали постмодерністські концепції часу та простору (Ж. Делез
і Ф. Гваттарі, С. Жіжек [20;204]), теорії влади П. Бурдьє і М. Фуко [13;68],
постфукіанські соціологічні теорії (зокрема концепти гегемонії Е. Лаклау та
постгегемонії Дж. Агамбена [137]) тощо. Ці методологічні орієнтири не
14
суперечать відмові від європоцентричної риторики, де цінності гегемонної
європейської культури постають як критерії ідентифікації. Більш того,
застосування зазначених постнекласичних теорій до латиноамериканського
контексту передбачає критичне переосмислення гегемонного дискурсу.
Окрім того, до уваги взяті розвідки радянських та українських
латиноамериканістів (Л.Н. Арутюнов, І.А. Тертерян, В. Кубілюс,
М.Н. Епштейн, В.Б. Земсков, Ю.В. Покальчук, І.О. Оржицький та інші
[35;63;25;46]). У аналізі міфологічної інфраструктури романів Варгаса
Льйоси застосовується класифікація міфообразів російського
літературознавця А.Ф. Кофмана [32].
Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є першою
спробою в Україні представити романістику Варгаса Льйоси як поліаспектне
літературне явище, а також першу спробу дослідити міфотворчість
перуанського автора на перетині міфаналізу та постколоніальної критики.
У письмі М. Варгаса Льйоси специфічний латиноамериканський
історизм та міфологічна свідомість накладаються на постмодерністську
інтелектуалізацію, а особисте (чи радше локальне) як політичне стає формою
оприявнення універсального, надкультурного. У роботі запропоновано
комплексний підхід до аналізу такої взаємодії історії та міфу на відносно
новому для українського літературознавства матеріалі.
Аналіз корпусу текстів Варгаса Льйоси виявляє поступовий вихід
автора у постмодерний міфодискурс і дозволяє усвідомити амбівалентну
концепцію письма як політичного жесту та інструменту збереження
колективної пам’яті. Дослідження цих вимірів латиноамериканського роману
другої половини ХХ століття у розмаїтті його жанрів, що зазвичай
передбачають широке міфологічне розгортання, уможливлює поглиблення
рецепції міфологічного тла, а отже актуалізує культурно-антропологічну
функцію літературознавчого дослідження.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона є внеском до
загального корпусу досліджень латиноамериканського роману ХХ ст. та його
15
місця у світовій літературній парадигмі, а також однією з перших спроб
комплексного міфаналізу прози М. Варгаса Льйоси у вітчизняному
літературознавстві. Поєднання міфокритичного та постколоніального
підходу виявило продуктивність у дослідженні сучасних
латиноамериканських художніх текстів.
Практичне значення роботи. Дослідження може стати в нагоді при
підготовці лекцій та семінарів із сучасної латиноамериканської літератури, а
також для перекладу романів і публіцистичних текстів М. Варгаса Льйоси
українською мовою.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним
дослідженням. Одержані результати й висновки сформульовані
безпосередньо авторкою роботи. Будь-які форми використання першоджерел
та досліджень інших науковців позначені посиланнями, що викладені у
списку використаних джерел. Публікації за темою дослідження – одноосібні.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації
були викладені у доповідях на 8 конференціях, з них 5 міжнародних і 3
всеукраїнських. Міжнародні наукові конференції: Present and Future of
Philology in the Era of Globalization (Спільнота за культурний і науковий
прогрес у Центральній і Східній Європі, Будапешт, 25 липня 2015 р.); Focus
on Fathers: Fatherhood in Contemporary Discourse (Вроцлавський університет,
Вроцлав, 4-5 вересня 2015 р.); “Поетика дому” (КНЛУ, Київ, 17-18 березня
2016 р.), The Many Languages of Comparative Literature – ХХI Всесвітній
Конгрес Міжнародної Асоціації Порівняльного Літературознавства
(Віденський університет, 21-27 липня 2016 р.); “Видовищні форми ігрової
культури: літературні проекції” (КНЛУ, Київ, 16-17 березня 2017 р.).
Всеукраїнські наукові конференції: “Мова, свідомість, художня творчість,
інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій” (КНУ імені Т. Шевченка,
Київ, 11 квітня 2013 р.); “Філологічна наука в інформаційному суспільстві”
(КНУ імені Т. Шевченка, Київ, 10 квітня 2014 р.); “Дух нового часу у
дзеркалі слова і тексту” (КНУ імені Т. Шевченка, Київ, 8-10 квітня 2015 р.).
16
Публікації. Ключові аспекти дослідження викладено у 9 одноосібних
публікаціях, серед них 6 статей у провідних наукових фахових виданнях
України, 3 у зарубіжних виданнях.
Структура і обсяг роботи підпорядковані послідовному розв’язанню
поставлених проблем. Робота складається з трьох розділів і десяти
підрозділів. Загальний обсяг роботи – 219 сторінок, основна частина
дисертації становить 191 сторінку. Список використаної літератури налічує
205 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ
Результатом дослідження способів міфотворчості у романістиці
перуанського письменника Маріо Варгаса Льйоси стало встановлення
функцій реміфологізації у латиноамериканському романі другої половини
ХХ ст. та виявлення взаємозв’язків між первинною образністю та
зображенням закономірностей соціальної поведінки у політично
ангажованому письмі перуанського автора.
Першим кроком у дослідженні був аналіз основних проблем
теоретизації феномену міфу у літературознавстві, визначення функцій
поняття “міф” у вивченні латиноамериканської літератури ХХ століття. Одна
з наріжних суперечностей у проблематизації поняття “міф” принагідно цього
завдання полягає у складності вибору достатньо місткого розуміння міфу, що
корелювало б з латиноамериканськими літературними практиками та
дозволило б уникнути обмеженого тлумачення сутності міфу в аналізі
сучасної літератури. Шлях до вирішення проблеми на користь ефективного
залучення функцій міфу – услід за К.Г. Юнгом, Н. Фраєм, О.Ф. Лосєвим
усвідомлювати міф як особливий наратив, покликаний пояснити порядок
речей, та як особливий модус організації дійсності, що формується за
презумпцією буквальності і вимагає відповідної міфологічної рецепції.
З переносом поняття міфу зі сфери психології в царину культури та
зокрема літератури смислове наповнення базових архетипів
трансформується: вони переростають у літературні форми. Кінцевою метою
міфаналізу стає не просто формальне відтворення елементів міфологічного
тла, а визначення концептуального змісту архетипних складових певного
наративу. У світовому та вітчизняному літературознавстві визнаний
діалогічний, неперервний характер міфу, виявлена наступність у розвитку
історичних та авторських варіантів міфологем. Таким чином, міф становить
своєрідну спільну “матрицю” світової культури, на основі якої формуються
вияви Символічного.
191
Для того, щоб відтворити певну культурну динаміку міфологічного,
дослідити специфіку рецепції тексту у певну добу та у конкретному
соціокультурному контексті, в дисертації застосовано міфаналіз, заснований
на теорії Уявного Г. Башляра та антропологічної міфології Уявного
Ж. Дюрана. Такий підхід є ефективним інструментом рецепції наративів
Варгаса Льйоси з його синкретичним міфологічним тлом та вагомим
політичним компонентом. Методологічна перспектива дослідження
міфодискурсу М. Варгаса Льйоси виявляє функціонал міфу як
епістемологічної категорії сучасності. Постмодерне світосприйняття
позначене не лише десакралізацією великих наративів, але й активною
реміфологізацією, а міф у сучасній культурі зумовлює плюритопічність,
відкриває особливий модус сприйняття Іншого у міфологічній світоглядній
парадигмі та пропонує шляхи ідентифікації та самоідентифікації через
первинні образи.
Функціонування міфу у сучасному культурному дискурсі задав вектор
розвитку теорії постмодернізму та зокрема постструктуралістських
концепцій часопростору і теорій соціальної взаємодії (концепція Іншого,
теорії влади тощо). Останні, у свою чергу, тепер стають у нагоді для
критичного переосмислення постсучасної реміфологізації і можуть бути
опорними точками у дослідженні латиноамериканської літератури другої
половини ХХ століття, де домінує нелінійна концепція часопростору, а
посилена тенденція до реміфологізації напряму пов’язана з характерною для
цього контексту політикою ідентичностей. У цьому випадку доцільно
звернутися до рецептивної критики: згідно з її принципами, разом із автором
та текстом у переосмисленні міфу та міфотворчості бере безпосередню
участь і читач із постколоніальним світоглядним орієнтиром.
Таким чином, у дослідженні виникає потреба встановити історичні
передумови генези латиноамериканського роману зазначеного періоду, що
визначили його тематичну та жанрову специфіку. Латиноамериканська
література нечасто досліджується з акцентом на національних особливостях:
192
головним чином, узагальнення до масштабів континенту чи регіону
допускаються через спільність мови, локального історизму, геополітичної
динаміки в межах континенту. Утім, подібна універсалізація може завадити
ґрунтовному аналізу національної специфіки літературного процесу.
Небезпечність такого редукціонізму особливо відчутна у дослідженні
літератури ХХ ст. Перуанська національна свідомість пройшла довгий шлях
від особливого статусу віце-королівства за часів колонії та заснованого на
ньому національного міфу до необхідності модернізувати картину світу у
кінці ХІХ – початку ХХ століття та включити у неї на повноправних засадах
індіхеністський компонент. Отож, глибший огляд національних варіантів
латиноамериканської літератури, зокрема перуанської, виявляє своєрідно
забарвлений колоніалізм та різну динаміку виходу з нього.
Постколоніальний підхід до прочитання латиноамериканських
художніх текстів та романів М. Варгаса Льйоси вимагає врахування
специфіки латиноамериканського історизму, де хронологічний детермінізм
поступається міфологічному. Ідеї бразильського модерніста О. де Андраде
про латиноамериканське переприсвоєння засобом “канібалізації” гегемонних
наративів та світоглядних засад – від критичного переосмислення до
травестії або повного заперечення – ще раз підтверджують курс на
реміфологізацію у літературі ХХ століття: коли табу метрополії зникає,
архаїчні міфологеми десакралізуються, відкривається шлях для нової
синкретичної міфотворчості.
Можна зробити висновок, що в умовах сучасного глобалізму
латиноамериканський культурний контекст позначений потребою у
подоланні внутрішніх суперечностей та зовнішньої екзотизації цього самого
контексту задля пояснення суті латиноамериканської ідентичності. До певної
міри, перуанському письменнику М. Варгасу Льйосі це вдається. Його
індіхенізм та постколоніалізм не екзальтовані, а цілком помірковані, через
що часом суперечливі судження перуанця з соціальних питань нерідко
зустрічали осуд прибічників як правих, так і лівих політичних настроїв
193
(останні аргументують критику позиції Льйоси класовим та расовим
привілеєм письменника відносно маргіналізованих соціальних груп).
Літературна програма Варгаса Льйоси завжди була тісно пов’язана з
його політичною позицією, і це визначає його місце у жанрово-тематичній
парадигмі латиноамериканської літератури другої половини ХХ століття.
Свою концепцію ідеологічно ангажованого письма перуанський письменник
і політик обґрунтовує потребою чинити спротив гнітючому абсурду дійсності
та зокрема диктату системи влади засобом створення альтернативної
реальності у художніх текстах. Ідеологічний детермінізм та
автобіографічний компонент у письмі Варгаса Льйоси, а також актуалізація
історичних подій у його романах, становлять додаткові виклики для
міфокритичного дослідження.
Апробацію викладених теоретичних проблем на текстах перуанського
письменника у дисертації проведено в кількох аспектах, що у своїй
послідовності дозволяють здійснити поступовий перехід від фізичного
простору, територіального виміру суб’єктності (підрозділ 3.1. “Міф Героя:
Топологія постколоніальної суб’єктності у романі “Зелений Дім”) до більш
абстрактного історичного простору (підрозділ 3.2. “Міф Історії:
Трансформація історичної дійсності та міфології у романі “Війна кінця
світу”) та до умоглядно відтвореної сфери соціальних відносин (підрозділ
3.3. “Символічний аспект міжособистісних стосунків у сюжетах М. Варгаса
Льйоси: Міф Любові”). Постійні стрибки у рецепції суб’єктності при
прочитанні текстів Льйоси – від усвідомлення індивідуальної ідентичності
персонажів до роздумів над долею цілого суспільства чи трансценденції у
сферу безпосереднього чуттєвого або інтелектуального пізнання –
підтверджують слушність умовиводів Г. Башляра про різні “концентричні”
виміри універсуму як дому – від власного тіла або помешкання до масштабів
континенту чи усесвіту.
Реміфологізація у Варгаса Льйоси здійснюється на різних рівнях:
міфологічному, параміфологічному, міфопоетичному, – і виявляє як
194
космополітичні тенденції, так і суто латиноамериканське відчуття lo real
maravilloso (“чудесної реальності”), а отже є репрезентативним матеріалом
для впровадження міфаналізу латиноамериканського роману другої половини
ХХ століття.
У дисертації досліджені образи різних типів героїв Варгаса Льйоси:
архетиповий музикант Ансельмо та японський контрабандист Фусія у
магічно-реалістичному романі “Зелений Дім”, легендарний проповідник
Антоніо і фікційний персонаж Галілео Галль у історичному романі “Війна
кінця світу”, різні іпостасі автобіографічного протагоніста у визначному
ранньому тексті “Місто і пси” та одному з пізніх творів,
постмодерністському любовному романі “Витівки кепського дівчиська”, а
також героїв інших романів, що згадувалися у ході аналізу основних текстів.
Заглиблення у систему мотивацій героя засобом дослідження
міфологічного тла приводить до висновку, що протагоністів і антагоністів у
романах Варгаса Льйоси поєднує різний ступінь номадичності. Ця якість
властива постмодерному персонажу, але також відрізняє нового героя у
латиноамериканській літературі – не лише перуанській, адже Льйоса пише й
про події в інших країнах континенту (Бразилія, Куба тощо). У цьому
випадку послаблена національна специфіка культурного процесу у країнах
Латинської Америки підсилюється інтелектуальним потягом Льйоси до
універсалізації своїх спостережень за історичними і культурними явищами.
Новий герой у новому латиноамериканському романі – як місцевий,
так і чужинець – виражає водночас і реактивність, і фрустрацію. Практично
усі згадані герої у романах Льйоси знаходяться у постійному русістановленні, і їхня метафізична або цілком фізично зреалізована подорож у
пошуку ідентичності виявляє хоч і гібридний, однак усе ж кіхотизм. Аналіз
міфодискурсу Льйоси показує, що подвижницького ідеалізму та екзальтації
не позбавлені й автобіографічні персонажі. Їхній міфологізм завжди
синкретичний, навіть дещо колажевий, а тому в ході дослідження стає
особливо очевидним наступне: образність, що оточує героя сучасної
195
літератури, рідко буває іманентно Денною або Нічною (за класифікацією
Ж. Дюрана), а демонструє сутність героя відповідно до обставин, у яких він
представлений. Така закономірність ще раз акцентує і той факт, що героя – і
автобіографічного, й історичного, й суто фікційного – доцільно аналізувати
подібно до Маски, а не як певну сталу фікційну суб’єктність. Суб’єктність
льйосівського героя-номада є якраз категорією умовною і відповідає
постмодерній просторовій парадигмі, що розгортається за принципом
ризоми.
Із цього сучасного та за своєю суттю міфологічного уявлення про
простір виходить топологія М. Варгаса Льйоси, часто забарвлена
індіхеністськими елементами. Така тенденція домінує зокрема у романах
“Зелений Дім” або “Оповідач”, де антропоморфний топос басейну Амазонки,
протиставлений урбаністичному просторові, опирається вторгненню
агресорів і “співпрацює” з локальним населенням. Місто у романах Варгаса
Льйоси часто зображене у вавілонічних архетипних образах і позначає
невідповідність бажаної системи координат реальному стану речей у
суспільствах Латинської Америки.
Обидва просторові виміри – і природу, і місто – Льйоса відтворює
через категорію травми. Міфопоетика простору у наративах Льйоси формує
для читача ангажованого письма курс на культурну деколонізацію
континенту. Це питання сьогодні на часі, як ніколи, оскільки повна
деколонізація так і не була здійснена поза художніми наративами та
активістською риторикою, попри те, що необхідна для цього постгегемонна
свідомість нарешті дозріла. Уряди країн Латинської Америки, міжнародні
паливні компанії, підприємства із деревообробної промисловості тощо
викорчовують унікальну біосистему Амазонки і таким чином призводять до
зникнення тубільних племен. У такій перспективі поміркована позиція
Варгаса Льйоси стосовно індіхеністського питання не виглядає апологією
консерватизму, а лише констатує реалістичні виходи з ситуації. Образ
зґвалтованої Америки у романах Льйоси та творах інших авторів ХХ століття
196
не втратив актуальності. Разом з тим, задля подолання травми необхідно
активно вбудовувати цей контекст у глобальний діалог, і будь-який
дослідницький проект у цій царині робить внесок у постгегемонний вектор
відносин у суспільстві.
Повертаючись до міфопоетики простору, варто зазначити, що вона,
безумовно, знаходиться у постійному взаємозв’язку з міфопоетикою часу.
Циклічність часу та неперервність пам’яті є ключовими принципами
латиноамериканської філософії. Відповідно, у літературі континенту та
зокрема у текстах Льйоси історія і міф перетинаються й становлять
рівноцінні інструменти у пошуку національної ідентичності за допомогою
акту письма. Латиноамериканська ідентичність, як і будь-яка національна або
етнічна ідентичність, здобувалася через творення міфів про відповідний
етнос чи націю, однак у суспільствах Америки це відбувалося зовсім недавно
– ще у ХІХ столітті. Саме тому досі настільки виразні тенденція до міфізації
у латиноамериканській історіографії та міфопоезис у історичній прозі.
Усвідомлення історії і міфу як рівноцінних дискурсотворчих сил
дозволяє розкрити функції реміфологізації біблійної та зокрема
апокаліптичної образності у текстах Варгаса Льйоси, де вона іронічно
трансформується. Біблійний міф є міфом показовим: це своєрідна матриця
міфу, що демонструє його ключову функцію як телеологічного наративу й
керівництва до дій. Цю специфіку біблійного коду Льйоса інтегрує в
латиноамериканський хронотоп. Результатом міфаналізу такого тексту стає
обґрунтування логіки політичного (у широкому сенсі) через актуалізацію
первинної образності. У цьому антропологічному висліді й полягає кінцева
мета міфаналізу, проведеного в дисертації.
Тексти Варгаса Льйоси, які він визначає як політично ангажовані,
доцільно читати через постструктуралістські концепції влади: вони, як не
дивно, доводять свою актуальність у архетипній критиці, оскільки основа
владних відносин – міжособистісні стосунки (мережа відносин мікровлади за
Фуко) – коріниться у сфері первинної образності. Персонажі Льйоси
197
знаходяться у мережі взаємозалежностей: відстежуючи їх, можна розкрити
закономірності взаємодії різних суспільств і соціальних груп – від
перуанської сельви до Франції, від повій та військових до аристократів і
вірян – що їх автор, обізнаний у історії і політиці, маскує позірно побутовим
тлом. Автобіографізм у Льйоси також слугує його політичній агенді: автор
ніби прищеплює своїм персонажам ту чи іншу систему моральних мотивацій
і демонструє, що з ними станеться за певної конфігурації історичних,
соціальних, політичних передумов. Такий “хамелеонний” автобіографізм
Варгаса Льйоси не лише позбавляє мемуарну прозу одновимірності, а й
вказує на потенціал відновлення та збереження колективної пам’яті.
Таким чином, у ході дисертаційного дослідження виявлено, що
міфаналіз латиноамериканського роману у поєднанні з постколоніальною
критикою на матеріалі текстів Маріо Варгаса Льйоси доводить ефективність
міждисциплінарного підходу у літературознавстві та підтверджує
антропологічний потенціал міфокритики.
Ключові слова: архетип, Варгас Льйоса Маріо, латиноамериканська
література, міф, міфокритика, новий латиноамериканський роман, перуанська
література, постколоніальна критика