Шевченко Ірина Вікторівна. Соціально-економічні проблеми формування та реалізації політики екологічної безпеки (на прикладі потенційно-небезпечних підприємств Одеської області)

brief description

Шевченко Ірина Вікторівна. Соціально-економічні проблеми формування та реалізації політики екологічної безпеки (на прикладі потенційно-небезпечних підприємств Одеської області) : Дис... канд. наук: 08.00.06 2007

Шевченко І.В. Соціально-економічні проблеми формування та реалізації політики екологічної безпеки (на прикладіпотенційно-небезпечних підприємств Одеської області) Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.06 економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2007.
Дисертацію присвячено соціально-економічним проблемам екологічної безпеки. Досліджено формування економічного механізму політики екологічної безпеки України, а також вдосконалено організаційно-управлінську систему регулювання екологічною безпекою на рівні регіону.
Автором запропонована модель управління територіальним розвитком потенційно небезпечних об’єктів промислового комплексу, в основу якої покладено критерії і фактори, які обумовлюють прийняття оптимальних рішень щодо забезпечення екологічної безпеки для адміністративної області України; поглиблено підходи до вдосконалення нормативно-правового та нормативно-методичного забезпечення реалізації політики екологічної безпеки, які, на відміну від існуючих, відрізняються новітніми організаційно-управлінськими підходами (стандартизація, екологічне нормування та інше). Обґрунтовані підходи до визначення екологічної безпеки у постіндустріальний моделі економічного зростання, які враховують соціально-економічні вимоги сьогодення.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення проблем формування політики екологічної безпеки та висвітлено шляхи реалізації цієї політики у сучасних умовах. Проведене дослідження доводить, що поняття екологічної безпеки формується на основі розуміння взаємодії двох основних складових сучасного суспільного розвитку, а саме: відтворюючого і прискореного розвитку продуктивних сил та намагання суспільних інституцій обмежити негативні наслідки цього процесу, які проявляються у руйнації природного середовища і погіршенні здоров’я населення. Таке сприйняття сучасних реалій розвитку в умовах реалізації концепції сталого розвитку приводить до розуміння політики екологічної безпеки як системи державних заходів, спрямованої на підтримання оптимальних співвідношень між споживанням природних ресурсів та негативними екологічними наслідками на основі застосування економічних важелів у суспільному розвитку.
Результати дисертаційного дослідження дозволили сформулювати такі висновки теоретико-методологічного, методичного та практичного характеру:
1. У роботі визначені основні підходи до сутності поняття екологічної безпеки, яка розглядається з двох позицій: теоретичних та методичних. Головними умовами створення та існування системи екологічної безпеки держави є:
створення науково обгрунтованого методологічного забезпечення формування цієї системи, що базується на ідеях сталого розвитку та раціонального природокористування;
ефективна організація та методичні механізми державного регулювання у цій сфері на основі використання економічних законів, втіленних у нормативно-правовій базі стосовно навколишнього природного середовища на всіх рівнях суспільної діяльності: функціонування спеціальних державних органів з впровадження відповідних механізмів та контролю за їх здійсненням.
У цьому зв’язку екологічну безпеку доцільно розглядати як певний механізм забезпечення захищеності людини та території від негативного впливу розвитку продуктивних сил.
2. Доведено, що для забезпечення політики екологічної безпеки, ефективного функціонування чинної системи економічного механізму найбільш доцільним є формування, використання та подальше удосконалення ринково орієнтованого механізму заснованого на використанні екологічного оподаткування, страхування та аудиту, що забезпечить конкурентоспроможність економіки в умовах ринкових відносин, а також надасть можливість покращити стан навколишнього природного середовища.
3. Визначені цілі та пріоритети розвитку екологічної безпеки в перехідний період. Віддаленою ціллю виступає бажання наблизитися до постіндустріального суспільства та гармонійної екологічно орієнтованої економіки. Метою на найближчий час є стабілізація соціально-економічних відносин та інтеграція до Європейського Союзу. При цьому соціально-економічна ефективність політики екологічної безпеки може бути визначена деякими показниками, тісно пов’язаними із станом економіки та екологічною рівновагою. Це статистичні показники розвитку суспільства в умовах їхнього постійного зростання; показники характеристики стану середовища відповідно до норм екологічної безпеки, а також стабілізація податкових надходжень, пов’язаних із відшкодуванням за використання природних ресурсів; відповідність вітчизняного законодавства загальноприйнятим міжнародним нормам.
4. Оцінка нормативно-правового забезпечення формування та реалізації політики екологічної безпеки ґрунтується на аналізі стану науково-фахового розуміння та законодавчого забезпечення цього процесу, а також на впровадженні практичних механізмів його реалізації. Очевидно, що регулювання сфери екологічної безпеки реалізується не стільки через природоохоронне законодавство, скільки через норми, нормативи, підзаконні акти тощо. Важливим напрямом удосконалення законодавчого поля виступає врахування міжнародних, регіональних та політичних особливостей.
5. У законодавстві України екологічне управління розглядається як система, яка здійснює суто організаційну діяльність з планування, контролю за виконанням зобов’язань та відповідальністю за незаконні дії, проте тут відсутній такий напрям, на якому необхідно зробити наголос. Це - стратегічні програми та прогнози, врахування яких полегшує означений вид діяльності. При цьому удосконалення економічного механізму регулювання екологічної безпеки дозволить забезпечити взаємозв’язок та збалансованість економічних, соціальних і екологічних цілей розвитку держави та окремих її регіонів.
6. Для покращення управління потенційно небезпечними підприємствами нами була розроблена концептуальна модель управління, реалізація якої здійснюється в кілька етапів. Перший, підготовчий етап, передбачає оцінку науково-методичного та інформаційного забезпечення запланованих заходів по управлінню потенційно небезпечними підприємствами; змістом перехідного етапу є вивчення можливостей переходу на управління за міжнародними стандартами та прогнозування можливих наслідків; на останньому етапі здійснюється безпосереднє екологічне управління потенційно небезпечними підприємствами за розробленими програми та моделюванням прогнозованих наслідків такого управління. Таким чином, реалізація розроблених практичних рекомендацій щодо управління розвитком потенційно небезпечних підприємств, які, на відміну від існуючих, включають рекомендації з планування та програмування політики екологічної безпеки, рекомендації щодо впровадження організаційно-управлінських, інвестиційно-інноваційних планів, проектів, програм політики екологічної безпеки.