Шкурупій Ольга Всеволодівна. Інтелектуальний капітал у суспільному відтворенні

brief description

Шкурупій Ольга Всеволодівна. Інтелектуальний капітал у суспільному відтворенні : Дис... д-ра наук: 08.00.01 2009

Шкурупій О. В. Інтелектуальний капітал у суспільному відтворенні. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.01 Економічна теорія та історія економічної думки. ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана». Київ, 2009.
Дисертація присвячена обґрунтуванню новітніх політекономічних підходів до визначення сутності інтелектуального капіталу, його місця і ролі у сучасних процесах суспільного відтворення.
Сформульовано основні концептуальні принципи та підходи до визначення інтелектуального капіталу як факторного ресурсу. У результаті аналізу, проведеного у загальному контексті еволюції економічних систем та історичного процесу зміни домінуючої ролі економічних факторів у суспільному відтворенні, доведено відповідність ознак інтелектуального капіталу як «п’ятого» економічного фактора виробництва, критеріям, які характеризують фактори виробництва у рамках сприйнятих традицій економічної теорії.
Обґрунтовано методологічні підходи до визначення специфіки постіндустріальної парадигми у термінах «інформаційна економіка», «економіка знань», «креативна економіки» виходячи з розуміння інтелекту як процесуальної цілісності, яку формує і визначає тріада: інформація знання креативність.
Досліджено принципи та специфіку відтворення на мікро- та макрорівні в умовах становлення та розвитку постіндустріального суспільства. Відображено дію механізмів відтворення та руху вартості, які набувають змін із залученням до виробничих процесів інтелектуального капіталу.
Розроблено модель інституційного забезпечення інтелектуально-інноваційного типу економічного відтворення. Діагностовано дієвість інтелектуальної складової конкурентоспроможності національної економіки.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, пов’язаної з визначенням змісту інтелектуального капіталу та його ролі в суспільному відтворенні. Результати проведеного дослідження дозволили досягти поставленої мети, реалізувати завдання та сформулювати такі висновки теоретичного, методологічного та науково-практичного характеру:
1. Інтелектуальний капітал розглядається як нагромаджений людиною та сформований на основі інвестицій у людину запас інформації знань і творчих здібностей, який за умов включення у потік суспільного відтворення зумовлює створення інтелектуального продукту, що сприяє інноваційним перетворенням на макро- і мікрорівні та забезпечує його власникові факторний дохід.
2. За обсягом понять співвідношення категорій «людський капітал» та «інтелектуальний капітал» з переходом від мікро- до макрорівня аналізу змінюється. Якщо на рівні індивіда людський капітал природно розглядається як загальне відносно інтелектуального капіталу, який сприймається як особливе, то стосовно організації така підпорядкованість змінюється на протилежну: інтелектуальний капітал підприємства структурно утворюється шляхом включення до його складу людського капіталу. На макрорівні (передусім постіндустріально орієнтованих країн) нагромаджений суспільний інтелектуальний капітал, унаслідок значно ширших можливостей інтенсифікації його розширеного відтворення, завжди за своїм потенціалом перевищує наявний суспільний людський капітал.
3. Категоріально «інтелектуальний капітал індивіда» та «інтелектуальний капітал організації» мають особливості структуроутворення, хоча загальним джерелом їхнього формування є одні й ті ж самі факторі складові інформація, знання, креативність. Стосовно індивіда структуроутворюючий категоріальний ряд має бути таким: інформаційний капітал капітал знань креативний капітал інтелектуальний капітал людський капітал. Інтелектуальний капітал організації фактично складається з двох елементів людського капіталу (відповідно до відзначеної структури) та сукупності інтелектуальних продуктів, що функціонують як об’єкти інтелектуальної власності та можуть бути визначені як нематеріальні активи (до їхнього складу зокрема, входить і інформаційний капітал).
4. Можливість відокремлення та визначення інтелектуального капіталу як самостійного фактора виробництва має розглядатися у загальному контексті еволюції економічних систем та історичного процесу зміщення домінуючої ролі економічних факторів. Як на висхідній стадії індустріального суспільства у процесі свого «позиціонування» фізичний капітал оволодіває природним і трудовим факторами, так само на стадії розвинутого індустріального суспільства людський капітал у підприємницькій формі домінує над фізичним, а при переході до постіндустріального суспільства підприємницька складова щодалі більше починає поступатися інтелектуальній.
5. Інвестиції в інтелектуальний капітал людини мають специфіку, яка полягає у тому, що цей процес є опосередкованим. Розвиток творчих (креативних) здібностей індивіда відбувається на основі механізму опосередкованого інвестування в людину як носія інтелектуального капіталу насамперед шляхом капіталовкладень у людський капітал (через канали освіти та інформації, досвіду та ін.). Таким чином, позитивний ефект у вигляді підвищення продуктивності людини творчої праці, може бути лише наслідком прирощення інвестицій у людський капітал носія, результатом інвестиційного посередництва в освіту, охорону здоров’я, мобільність, доступ до інформації та ін.
6. Визначеність інтелектуального капіталу як факторного ресурсу передбачає також визначеність специфіки факторного доходу на інтелектуальний капітал, який набуває форми інтелектуальної ренти. Інтелектуальна рента безпосередньо не пов’язана з підприємницькою діяльністю. Вона є тим платежем власникові інтелектуального капіталу, який (платіж) перевищує кошти, необхідні для того, щоб привернути та утримати інтелектуальний капітал у певній сфері використання. Індивід отримує ренту від використання, по-перше, таланту того дару, яким його наділила природа (через активацію своїх природних здібностей), по-друге, від знань, які він креативно використовує (через відчуження та привласнення певної частини суспільного надбання, яким є знання).
7. Передумовою та результатом відтворення інтелектуального капіталу виступає інтелектуальна власність. Під впливом постіндустріальних тенденцій усе очевиднішою стає внутрішня суперечність, притаманна інтелектуальній власності, що проявляється на категоріальному та інституціональному рівнях. В аспекті теоретичного аналізу та з погляду логіки твердження про неможливість відособлення інтелекту від його носія у остаточному підсумку підводить до висновку про неможливість його відчуження і, на цій основі, про обмеження сфери дії інституту інтелектуальної власності. Практика ж, навпаки, іде шляхом розширення переліку об’єктів інтелектуальної власності, але при цьому існуючий алогізм правової традиції (коли можливість забезпечення захисту виключних прав на продукт має пріоритети відносно факту породження таких благ інтелектом), без сумніву, стримує процеси інституціоналізації інтелектуального капіталу.
8. Відображення дії механізмів відтворення та процесів руху вартості з урахуванням елементу «ідея» (І) потребує виокремлення у загальній формулі кругообігу капіталу чотирьох послідовних стадій: (1) стадії формування підприємством активної частини інтелектуального капіталу; (2) стадії продукування ідей; (3) стадії втілення ідей у споживній вартості товарів; (4) стадії втілення ідей у ринковій вартості товарів.
9. Зважаючи на те, що інтелект як процесуальну цілісність можна звести до трьох складових інформації, знань, творчості, які одночасно і в наведеній послідовності є відповідними стадіям відтворювального циклу потік запас потік, виникають підстави для визначення особливостей макрофеномену інтелектуальної економіки в термінах «інформаційна економіка», «економіка, заснована на знаннях», «креативна економіка», а саме: «економіка, заснована на інформації» повинна розглядатися як вихідна, більш поверхова характеристика «економіки, заснованої на знаннях», остання ж покладається у підґрунтя визначення феномену «креативна економіка», а у своїй цілісності всі три терміни охоплюються поняттям «інтелектуальна економіка» у тому її значенні, що факторною домінантою економічного розвитку стає інтелектуальний капітал.
10. В основу визначення сутності суспільного інтелектуального капіталу як похідної категорії від інститутів суспільної та інтелектуальної власності покладені фундаментальні підходи до обґрунтування розширеного відтворення знання. Вони інтегрально відображають, по-перше, складну систему інтересів людини, яка створює блага в рамках господарської системи, та, по-друге, взаємопов’язану єдність інтересів і дій людини як індивіда і як члена суспільства. В умовах «накладання» цих різних за критеріями системоутворення форм власності (інтелектуальної та суспільної) спрацьовує синергетичний ефект, що безпосередньо забезпечує суспільний характер інтелектуального капіталу. Суспільна сутність інтелектуальної власності, а отже, й інтелектуального капіталу є ідеологічною підставою інституціоналізації принципів формування національних моделей інтелектуально-інноваційного розвитку.
11. Інституційне забезпечення інтелектуально-інноваційного типу економічного відтворення може бути формалізовано і представлено у вигляді динамічно функціонуючої системи, яка складається з трьох блоків. Ці блоки формують конкретні передумови зазначеного типу економічного відтворення, а саме: (а) інституціональні (організаційно-правові) передумови інтелектуально-інноваційного розвитку; (б) передумови економічного розвитку; (в) передумови соціального розвитку. Кожен із цих блоків знаходяться у полі впливу держави, підпорядковуючись одночасно функціям регулювання на макро- та мікроекономічному рівнях.
12. Ефективність систем суспільного відтворення, масштаби і темпи економічного зростання у різних країнах зумовлені передусім специфікою національних моделей інноваційного розвитку, а отже, продукуванням та впровадженням інновацій. У таких умовах винятково важливою є система заходів щодо формування інституціональної матриці (стійкої, узгодженої системи базових інститутів, якщо регулюють економічну, політичну та ідеологічну підсистеми суспільства), яка б відповідала стратегії інтелектуально-інноваційного розвитку України. Складовими інституціонального ядра такої системи відтворення є: (1) базовий інститут обміну (вільна циркуляція на ринковій та позаринковій основі об’єктивованих знань та інформації); (2) базовий інститут власності (інтелектуальна власність); (3) базовий сигнальний інститут (ринкова вартість компанії, при визначенні якої особливої значущості набувають нематеріальні активи); (4) базовий компенсаторний інститут (інститут державного регулювання економічних і соціальних процесів, пов’язаних передусім із використанням інтелекту людини, яка включена у виробничі відносин, а також із рухом продуктів, отриманих за результатами творчої праці індивіда, що існують у вигляді новацій, об’єктивованих ідей тощо).
13. Перетворення, що виникають при поступовому переході країн до постіндустріальної економіки, супроводжуються глобалізаційними процесами та посиленням конкуренції, яка відчутно змінюється внаслідок того, що основою конкурентних переваг стають знання. У таких умовах найбільш конкурентною стає та макроекономічна система, всередині якої не лише активно використовуються, а й створюються новітні знання. У цьому відношенні інтелектуальна складова конкурентоспроможності національної економіки (передусім потенціал науки і освіти) не використовується повною мірою, а та частина інтелектуальних ресурсів, яка задіяна у відтворювальному процесі, не забезпечує ту ефективність макросистеми, якої вимагає необхідність слідування постіндустріальному розвитку. Отже, необхідні умови для паритетності економічних відносин України на світовому ринку не створюються.
14. Для активації та ефективного використання інтелектуального потенціалу конкурентоспроможності національної економіки розв’язання потребують передусім такі проблеми: (1) реформування національної системи вищої освіти відповідно до світових та європейських стандартів з метою усунення диспропорції між новим технологічним укладом і застарілою системою підготовки кадрів та, як наслідок, неадекватною якістю трудових ресурсів; (2) значне посилення мотивації кадрового потенціалу науки, в тому числі галузевої та заводської; (3) впровадження державних заходів, які зумовлюють активізацію попиту на інновації з боку підприємств; (4) сприяння досконалості стратегічного управління в науково-технологічному середовищі; (5) формування і розвиток на рівні підприємств стратегії управління інтелектуальною власністю; (6) поширення інституту партнерства при виконанні НДДКР як на взаємодію суб’єктів реального сектору економіки, так і за його межами (передусім на взаємодію підприємств з суб’єктами секторів вищої освіти та академічної науки); (7) оптимізація політики державного фінансового сприяння розвитку освіти і науки; (8) усунення несприятливої спрямованості міграційних потоків, яка нині орієнтована не на ввіз інтелектуального капіталу, а на вивіз.