Швиданенко Олег Анатолійович. Глобальна парадигма конкурентоспроможності: імперативи становлення та розвитку

brief description

Швиданенко Олег Анатолійович. Глобальна парадигма конкурентоспроможності: імперативи становлення та розвитку : Дис... д-ра наук: 08.00.02 2007

Швиданенко О.А. Глобальна парадигма конкурентоспроможності: імперативи становлення та розвитку. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.02 «Світове господарство і міжнародні економічні відносини». Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Київ, 2007.
Досліджено концептуальні засади, що притаманні сучасному етапу становлення глобальної економіки та моделі розвитку світового господарства. Проаналізовано рушійні сили та характер сучасних трансформаційних процесів. Введено в науковий обіг термін сумісний інтеграційний розвиток”. Обґрунтовано методологію формування універсальної моделі конкурентоспроможності. Сформульовано авторську методику оцінювання потенціалу глобальної конкурентоспроможності відповідно до її видів: виробничої та споживчої. Здійснено аналіз внутрішньої природи та сучасної конфігурації глобального ринку, обґрунтовано глобальні стратегії ТНК і досліджено основні аспекти міжкраїнного аналізу конкурентоспроможного розвитку. Досліджено концептуальні орієнтири розвитку конкуренції в глобально інтегрованому просторі та обґрунтовано імперативи конкурентоспроможності. Визначено напрями вдосконалення сучасної парадигмальної конструкції глобальної конкурентоспроможності, проаналізовано процеси системної взаємодії національних господарств в умовах глобальної конкуренції. Проведено факторний аналіз конкурентного статусу України у глобальній економічній системі; визначено регіональні та загальнонаціональні аспекти факторного моделювання конкурентоспроможності. Обґрунтовано об’єктивну необхідність мобілізації ресурсних та інноваційних факторів висококонкурентного розвитку національної економіки.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано ряд нових аспектів розв’язання наукової проблеми становлення та розвитку глобальної парадигми конкурентоспроможності, визначено фактори і моделі її формування в
динамічній світогосподарській системі з урахуванням рушійних сил, закономірностей, особливостей і характеру сучасних трансформаційних процесів та концептуальних орієнтирів розвитку конкуренції і взаємодії національних господарств у макроінтегрованому просторі.

Якісні зміни, притаманні світовій економіці на сучасному етапі її функціонування за своєю суттю, масштабами та глибиною трансформують у глобальному форматі ресурсно-технологічний базис розвитку національних економічних систем і створюють передумови для пошуку їх нових контурів та ефективних моделей у контексті новітньої парадигми глобалізації, яка характеризує сучасну структуру суб’єктної взаємодії та ієрархічності зв’язків у процесі формування цілісного світогосподарського простору. З розвитком міжнародних економічних зв’язків і поглибленням інтеграції інтернаціональних процесів закладаються підвалини нового різновиду цілісності економічної системи глобального типу. Вона базується на новій організаційній основі розвитку світової економіки як полісистеми, найважливішою ознакою якої є констатуюча роль зв’язків, а не елементів, що сприяє світогосподарській консолідації. Нова цілісність світової економіки визначається не стільки єдністю фізичного простору життєдіяльності, скільки системною взаємодією її учасників на основі узгодження економічних інтересів, що набули глобалізованого характеру, можливістю синхронного глобального економічного і соціального моніторингу подій у режимі реального часу, спроможністю наднаціональних інституцій до оперативної різнорівневої проекції управлінських рішень.

Світова економіка вступила у своєму розвитку в новий біфуркаційний період, передумови якого сформовано в процесі еволюційного етапу розвитку численними економічними і позаекономічними флуктуаціями. Лише флуктуації, що досягли певної сили, будуть помітно впливати на світову економіку, хоча неможливо точно передбачити, в який стан світова економічна система перейде після проходження точки біфуркації. Можна стверджувати, що стійкість і нестійкість економічної системи однаковою мірою необхідні у процесі розвитку світової економіки. Становлення сучасної моделі розвитку в процесі інтеграції окремих елементів світової економіки у цілісну систему в умовах зміни соціальної ринкової домінанти, розмивання суб’єктно-об’єктного розмежування і жорсткої центро-периферійної диференціації світового господарства, формування глобального середовища економічних відносин визначено як сумісний інтеграційний розвиток (СІР). Основними рушійними силами СІР як об’єктивного процесу втягування національних суб’єктів у глобальну економічну систему на основі дії законів глобального ринку з нівелюванням міжкорпоративних, міждержавних суперечностей глобально інституціоналізованими засобами є інтеграція, інтернаціоналізація, підприємництво і конкуренція.
Тенденції розвитку сучасної глобалізованої економіки та особливості функціонування суб’єктів господарювання на світовому ринку в умовах глобальної конкуренції можна охарактеризувати взаємодією глобального попиту і глобальної пропозиції. Сутністю нового феномену глобальної конкуренції є саме відтворення та експансія в чистому вигляді, що впливають на розвиток людства через відповідну модель, орієнтовану на масштабність вивільнених ліквідних ресурсів, якій в цілому притаманний надекономічний характер. Нові глобальні ознаки конкуренції дають підстави вважати її

історичним явищем нинішнього етапу розвитку світової економіки, яке відображає процес боротьби у різних формах протидії суб’єктів глобальної економічної системи за володіння обмеженими економічними ресурсами та якнайвигідніші умови виробництва і збуту продукції (послуг) за умови сталого і безпечного розвитку на корпоративному, державному, регіональному та міжцивілізаційному рівнях.

Еволюція наукової думки щодо дослідження проблематики конкурентоспроможності відбувається в напрямку пошуку її першопричини від зовнішнього, поверхневого співвідношення «ціна-якість» - до вибудовування складних ієрархічних причинно-наслідкових залежностей факторів і розрізнення їх впливу. В основі еволюції концепцій конкурентоспроможності як складної і комплексної категорії лежить трансформація форм конкурентної боротьби, яка характеризується зміною конкурентних стратегій фірм, форм і методів конкурентної напруги” та ускладненням конкурентного поля, розширенням спектра суб’єктів конкурентної боротьби. Трактування явища конкурентоспроможності, що базується на понятті функціонування сучасного економічного феномену глобальної конкуренції, зумовило виділення споживчої та виробничої конкурентоспроможностей, діалектичне поєднання яких дозволяє по-новому визначити суть глобальної конкурентоспроможності. Сучасна концепція конкурентоспроможності світової економіки (концепція глобальної конкурентоспроможності) базується на принципі її всезагальності та стратегії розвитку різнорівневих суб’єктів і засобів її досягнення з урахуванням того, що конкурентоспроможність є наскрізною спорідненою економічною категорією та інтегрованим результатом всіх її складових: конкурентоспроможності товару, людини, підприємства (території), галузі, країни (регіону), ТНК, надгалузевих структур, світової економіки (людства), а її рівень залежить від синергічних ефектів взаємодії цих різнорівневих структур і параметрів використання потенціалів конкурентоспроможності.
В основу побудови універсальної моделі конкурентоспроможності покладено принципи виокремлення матеріально-речової і соціальної складових. Ефективна взаємодія структурних складових пропонованої моделі характеризується синергічним полем конкурентоспроможності як системи: умов висококонкурентного розвитку; ключових факторів, що впливають на результати взаємодії різнорівневих соціально-економічних суб’єктів у глобальному середовищі; акселераторів прогресу в контексті загальноцивілізаційного розвитку. Універсальна модель зумовлює можливість визначення рівнів формування глобальної конкурентоспроможності, наслідків взаємовпливу і взаємодії стрижневих факторів та об’єктів конкурентоспроможності в межах певного синергічного поля, дає змогу ефективно управляти розвитком конкурентоспроможності різнорівневих структур на засадах вибору доцільних стратегій.
Процеси трансформації, що відбуваються сьогодні у світовій економіці, дають підстави констатувати процес формування глобального ринку, для якого характерні такі тенденції: динамічне зростання місткості ринку, ускладнення його структури, збільшення кількості учасників та посилення вимог до їх конкурентоспроможності; залучення господарюючих суб’єктів до формування глобального попиту та глобальної пропозиції; зростання чутливості національних економік до змін глобального середовища; проектування, розширення масштабів виробництва глобалізованих продуктів і послуг; набуття процесами злиття та поглинання наднаціонального характеру;

формування глобальної системи управління у процесі інституціалізації, лібералізації та дерегулювання фінансових ринків; перехід до економіки знань; збільшення частки об’єктів інтелектуальної власності на світовому ринку; уніфікація та стандартизація ринку праці на глобальному рівні, посилення взаємозалежності національних ринків праці в процесі формування глобального ринку праці.

Специфіка формування та функціонування ТНК, посилення їх впливу на життєдіяльність і результативність національних економік надає їм статусу визначального фактора в міжнародній системі економічних зв’язків та функції міжнародного регулятора виробництва і розподілу продукції. Інтегрована класифікація стратегій ТНК: за способом утворення, метою заснування філій, динамікою і спрямованістю розвитку, взаємодією з державою та входженням у транснаціональні процеси дозволила сформувати нові концептуальні положення, притаманні сучасному етапу формування і функціонування конкурентних стратегій ТНК (концепції: глобального управління, дієвої взаємодії, соціальної відповідальності, оцінювання часового параметра, гнучкої адаптації) та обґрунтувати тенденції їх розвитку. Міжкраїнний аналіз конкурентоспроможного розвитку дозволяє констатувати переорієнтацію основних показників макроконкурентоспроможності, від традиційних (географічне положення, природні ресурси та ін.) у бік таких чинників як висока продуктивність, якість життя населення, володіння новітніми технологіями, а також якості економічного середовища, щодо сприяння технологічному лідерству і формуванню успішної глобальної конкурентної стратегії.
Забезпечення прогресивного сценарію розвитку соціально-економічної системи можливо за умов реалізації імперативів, які трансформувалися під випливом глобалізаційних тенденцій з резервів підвищення ефективності виробництва в об’єктивні категоричні вимоги, без обґрунтування та впровадження яких національні економіки невзмозі забезпечити собі високі конкуренті позиції у світогосподарському просторі. Гіпотетичними імперативами прогресивного розвитку визначено: інформатизацію, інноваційність, економічну демократизацію, безпеку розвитку, якість людських ресурсів, глобальне мислення, високий рівень розвитку підприємництва, соціальну відповідальність. Гіпотетичні імперативи реалізуються через категоричні: інтелектуалізацію, глобальну інституалізацію, екологізацію виробництва; персональну компетенцію, забезпечення глобальних стандартів і відкритості країни для торгівлі та інвестування, підприємницьку компетенцію, бізнес-культуру, забезпечення якості умов і стандартів життя населення.
Визначальною складовою парадигми розвитку світової економіки є парадигма глобальної конкурентоспроможності, що формується на підставі виокремлення лідируючих на даний момент часу моделей, чинників, систем забезпечення і розвитку конкурентоспроможності; трансформації парадигм за принципами наслідування, генерації нових і розпаду старих; відображення суттєвих рис основних парадигм конкурентоспроможності даного періоду; координації економічного розвитку в руслі пріоритетних напрямів. Методологічними засадами становлення нової парадигми є: наявність різних наукових теорій розвитку конкурентоспроможності суб’єктів господарювання; поглиблення наукових криз, які породжуються конфліктами різних способів виміру і вирішення завдань конкурентоспроможності, що призводить до суттєвих аномалій,

протидіючих існуючій парадигмі; накопичення якісно нових наукових знань, які виражають суттєві риси дійсності, з виокремленням систем забезпечення і розвитку конкурентоспроможності в процесі взаємодії суб’єктів світової економіки. Притаманність глобальній конкуренції парадигмальної конструкції зумовлює специфічні умови вдосконалення останньої, пов’язані із: нарощенням критичної маси принципових змін в умовах формування нової інноваційно-інформаційної економіки з участю у глобальному відтворювальному процесі і розподілі світового доходу суб’єктів з високим міжнародним рівнем конкурентоспроможності; набуттям процесом трансформації знань у технологічні, фінансові та управлінські інновації статусу вирішального фактора змін конкурентних позицій; формуванням нових тенденцій співвідношення національних та інтернаціональних факторів; випереджаючим (порівняно з факторами виробництва) рухом капіталу; поглибленням нестійкості світової економіки та глобальної асиметричної взаємозалежності її компонентів.

Поглиблення розшарування національних господарств за рівнем міжнародної конкурентоспроможності, зростання взаємозалежності і відкритості економік країн, стирання економічних кордонів між внутрішніми і зовнішніми ринками, посилення конкурентної боротьби і нарощення рівня глобальної конкуренції, зростання вагомості і лідирування транснаціональних корпорацій, збільшення кількості країнучасників відтворювальних світових процесів, постійне розширення кола суб’єктів формування глобального попиту і глобальної пропозиції сформували комплекс чинників, які безпосередньо впливають на забезпечення конкурентоспроможності економіки України. Оцінка конкурентних позицій України за традиційними групами критеріїв (технологічними, інституціональними та макроекономічними) відображає її рейтингову позицію, і лише частково розкриваючи національні потенційні можливості. Порівняльний аналіз за визначальними чинниками конкурентного статусу країн з урахуванням рівнів економічної безпеки, людського розвитку, науково-технічного та інноваційного потенціалів, екологічної безпеки, інвестиційної привабливості і глобалізації дає підстави констатувати низький конкурентний статус України.

11. Сучасне позиціонування України у світогосподарському просторі характеризується низькою технологічною готовністю до випуску конкурентоспроможної за світовими стандартами продукції (послуг), незадовільною якістю інституціональної складової та несприятливим макроекономічним середовищем, сировинною спрямованістю економіки, низьким рівнем доданої вартості експорту та нераціональною структурою імпорту, незначним обсягом іноземних інвестицій. Використання авторської методики оцінювання конкурентоспроможності регіонів України на основі кластерного аналізу дало можливість виявити великі диспропорції у їх розвитку. Визначено найвпливовіші фактори підвищення конкурентоспроможності регіонів України, до яких слід віднести: обсяг інвестицій в основний капітал та обсяг експорту. Зазначено що вплив обсягів іноземного капіталу, науково-технічних робіт та імпорт на одну особу населення є незначним. На підставі діагностики виявлених резервів і диспропорцій в економічному розвитку держави обґрунтовано систему поетапного забезпечення зростання конкурентоспроможності економіки України з виокремленням чотирьох етапів: адаптивно-створюючого (20072010 роки), інноваційно-нарощувального (20112014 роки), диференційовано-наступального (20152018 роки), глобально-інтегрованого (20192021 роки).