СИМВОЛІЗАЦІЯ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРНОМУ МОВЛЕННІ (на матеріалі фауноназв у казках, піснях і пареміях)

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім.О.О.ПОТЕБНІ

На правах рукопису

ВАСИЛЬКО Зоряна Степанівна

УДК 81’22:398 (477)

СИМВОЛІЗАЦІЯ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА
В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРНОМУ МОВЛЕННІ
(на матеріалі фауноназв у казках, піснях і пареміях)

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник ЖАЙВОРОНОК Віталій Вікторович,
доктор філологічних наук, професор

Київ - 2002

ЗМІСТ

ВСТУП __________________________________________________________4

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА СТРУКТУРИ ЗНАЧЕННЯ В ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ______________________________________________11
1.1.Семантичний і прагматичний аспекти значення слова як мовного знака___________________________________________________________11
1.2.Значення слова і контекст: лексична й граматична сполучуваність як реалізатор ідеального взаємовідношення значення і смислу_­­­­______16
1.2.1. Контекст __________________________________________________16
1.2.2. Значення і смисл ____________________________________________26
1.2.3. Лексична сполучуваність _____________________________________29
1.2.4. Лексична сполучуваність і значення слова ______________________33
1.2.5. Закони сполучуваності слів ___________________________________36
1.2.6. Лексична сполучуваність і варіантність _________________________43
1.3.Соціально-культурне значення слова як рівень колективної оцінки означуваного____________________________________________________47
1.4.Універсалізація смислу в тріаді слово (побутова назва) - образ (метафоризована назва) - символ (етнокультурна назва)”____________59
Висновки до І розділу____________________________________________76

РОЗДІЛ 2. ФАУНОНАЗВИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕТНОМОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ_________________________________________________________ 78
2.1.Зоосвіт в етнокультурі українства. Тотемізм____________________78
2.2.Значення фауноназв в етнологічному аспекті____________________94
2.2.1.Н а з в а і р е а л і я _________________________________________96
2.2.2.Н а з в а і м і ф_____________________________________________102
2.2.3. Н о м і н а т и в н а ( і д е н т и ф і к у в а л ь н а ) ф у н к ц і я
ф а у н о н а з в и ___________________________________________120
2.2.4.Х а р а к т е р и з у в а л ь н а ф у н к ц і я ф а у н о н а з в и ____131 2.3.Символізація значення фауноназв як результат колективної оцінки_________________________________________________________136
2.3.1.С и м в о л і ч н е з н а ч е н н я ф а у н о н а з в и я к в е р ш и н а
с е м а н т и ч н о ї п і р а м і д и _______________________________136
2.3.2.Ф а у н о н а з в а я к к л ю ч о в а к о н ц е п т у а л ь н а о д и н и ц я н а р о д н и х ф р а з е о л о г і ч н и х о д и н и ц ь _________________160
Висновки до ІІ розділу___________________________________________193

РОЗДІЛ 3. ФАУНОНАЗВИ ЯК ЕТНОКУЛЬТУРНІ КОНЦЕПТИ В ІДЕОГРАФІЧНОМУ АСПЕКТІ__________________________________195
3.1.Фауноназва образ - символ (від слова до концепту)____________195
3.2.Фауноназви - концепти: спроба ідеографічного опису____________201
Висновки до ІІІ розділу__________________________________________218

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ________________________________________219

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ (З УМОВНИМИ СКОРОЧЕННЯМИ) ____________________________________________225
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ_______________________230
ДОДАТОК (окремим виданням)

ВСТУП

Концептуальна картина світу тією чи іншою мірою спроектована” на всі рівні мовної системи, а на лексико-семантичному рівні вона особливо виразна [151, 39]. Як відомо, національні особливості в мові відбиває передусім лексика етнокультурного характеру, в якій особливо виразно простежується шлях духовного розвитку етносу. Саме цей аспект життя слова яскраво постає у фольклорних текстах. Як один з найяскравіших проявів національної самобутності, мова українського фольклору зберігає і передає наступним поколінням особливості світосприймання народу, факти його історії, картини соціального та родинного побуту, найрізноманітніші гами людських почуттів та оцінок, втілених у відшліфовані словесно-виражальні форми, значною мірою символізовані.
Сучасних дослідників дедалі більше цікавить мовний тип соціуму, національномовні моделі світу. Як таку картину світу розглядають як базисне поняття теорії людини”[257, 18], універсальний орієнтир людської діяльності, що визначає загальний перебіг усіх процесів у суспільстві, все його соціокультурне життя” [257, 27]. В основу цих досліджень покладено ідеї В. фон Гумбольдта, О.О.Потебні та їхніх послідовників, які розглядали закономірності розвитку мови в тісному зв’язку з народним життям”, народною психологією”, вважаючи, що через мову все створене народом у минулому впливає на індивіда”[81, 372].
Увага до проблем національного самоусвідомлення і самовираження стимулює пошуки нових підходів до вивчення фольклорного мовлення як вмістища спектру національних конотацій. Перспективним є вихід на рівень аналізу художнього фольклорного тексту як дискурсу, тобто тексту подійного (Н.Д.Арутюнова), який особливо увиразнює символічний компонент значення слова, що є однією з важливих проблем семасіології. Не випадково проблеми мовної картини світу дедалі частіше стають предметом зацікавлення українських учених (О.Ю.Брицина, О.Ф.Бурбан, П.Н.Данилюк, Л.Ф.Дунаєвська, С.Я.Єрмоленко, В.В.Жайворонок, А.О.Івченко, В.І.Кононенко, М.П.Кочерган, О.О.Тараненко, В.А.Юзвенко та ін.). Особливо плідним для власне етнолінгвістичних досліджень видається аналіз різноманітних лексичних шарів та лексико-тематичних груп, серед яких значний інтерес привертають до себе назви реалій фауни. Сучасна лексикологія представлена значною кількістю наукових праць, присвячених вивченню фауноназв (В.Г.Бойко, Л.А.Булаховський, В.В.Виноградов, В.В.Горбань, В.Й.Горобець, А.Й.Капська, Ю.О.Карпенко, В.Л.Карпова, В.Т.Коломієць, А.П.Критенко, В.В.Німчук, І.В.Сабадош, Л.О.Симоненко, О.М.Трубачов, Ф.П.Філін). У своїх дослідженнях названі вченi студіювали походження цих слiв, розширення чи звуження їхніх лексичних значень, вживання апелятивiв у функцiї власних назв, описували змiни, якi вiдбулися в словi, зокрема фонетичнi, семантичні, словотворчі, розглядали природу номінації предметів фауни. Багато даних, що можуть бути використанi при дослiдженнi iсторiї назв на позначення тварин, знаходимо у працях з дiалектологiї, етнографiї, фольклористики, зокрема у працях М.I.Костомарова, І.Я.Франка, М.К.Номиса, М.М.Пазяка, І.І.Огієнка, В.М.Гнатюка, Г.О.Булашева, Хв.Вовка, О.Воропая та інших. Проте зазначені мовні одиниці не були предметом дослідження з огляду на їхнє місце і роль у формуванні української мовної картини світу.
Актуальність теми даного дослідження вбачаємо в потребі вивчення процесів становлення символізованого значення слова на прикладі фаунолексем, що функціонують в українському фольклорному мовленні. Важливою при цьому є проблема виокремлення символічного компонента в значенні слова.
Мета дисертаційної роботи на матеріалі фауноназв, що вживаються у фольклорному мовленні, виокремити функціональний аспект лексичної сполучуваності, як вільної, так і фразеологізованої, на загальному тлі проблеми слово і контекст” та визначити її роль у формуванні символічного компонента значення слова. Для реалізації поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
- визначити семантичний і прагматичний аспекти значення слова як мовного знака, простежити лексичну й граматичну сполучуваність у руслі реалізації ідеального взаємовідношення значення і смислу;
- виявити універсалізацію смислу в тріаді слово (побутова назва) образ (метафоризована назва) символ (етнокультурна назва)”;
- подати лінгвістичну характеристику фауноназв з погляду їхньої семантики, словотворчих потенцій, варіантних можливостей, стильового забарвлення;
- визначити основні продуктивні структурно-семантичні моделі у фразеологічній системі, проаналізувати закономірності мотивування внутрішньої форми фразеологічних одиниць;
- виявити етнокультурний компонент значення паремій з ключовими одиницями фауноназвами;
- з огляду на символічне значення слова як вершину семантичної піраміди” окреслити картину формування символічного значення фаунолексем у народній свідомості;
- створити модель ідеографічної характеристики фауноназв, виділити їхні тематичні і семантичні поля, найпродуктивніші групи і ряди з огляду на національне сприймання реалії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота відповідає планам і виконана в межах теми кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Лексична та граматична семантика мов різних сімей у синхронії та діахронії”.
Об’єктом дослідження є українські фольклорні тексти, для яких характерна символізація мовних одиниць, зокрема й на позначення реалій тваринного світу.
Предметом дослідження є фауноназви (понад 200 одиниць у 7267 контекстуальних варіаціях), що виступають ключовими одиницями фольклорних контекстів, дібраних з казок і пісень, а також численних паремій.
Методологія і методи дослідження. Оскільки мова існує тільки в мовленні і через мовлення [285], значення слова постає з безлічі реальних його витворів [205, 46], яскравими прикладами яких є фольклорні тексти. Вибір для дослідження фауноназв у фольклорному контексті зумовлено такими причинами: 1) лексико-семантичне поле фауноназв є досить давньою і великою, в цілому практично закритою підсистемою (майже всі слова, за незначним винятком, належать до спільнослов’янської лексики індоєвропейського походження), а для лінгвістичного аналізу закриті семантичні ряди вважаємо особливо продуктивними; 2) ця лексико-семантична сфера мови - одна з найважливіших у концептуальній картині світу будь-якого народу, оскільки лексеми на позначення тварин належать до перших 500 найчастотніших серед повнозначних слів у всіх мовах.
При дослідженні процесів символізації значення слова в українському фольклорному мовленні використано описово-аналітичний, порівняльно-історичний, зіставний методи з елементами концептуального, компонентного, дистрибутивного, трансформаційного аналізу та аналізу безпосередніх складників контексту.
Джерельною базою дисертаційної роботи служить авторська лексична картотека фольклорних контекстів (налічує понад 7 тис. фауновживань), зібрана й упорядкована на базі академічних видань фольклорних матеріалів: Прислів’я та приказки: Природа. Господарська діяльність людини / АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім.М.Т.Рильського / Упоряд. М.М.Пазяк. К.: Наук.думка, 1989; Українські народні казки: в 3-х кн. / Упоряд. М.Возняк. К.: Держлітвидав УРСР, 1946-1947; Українські народні пісні у записах С.Тобілевич. К.: Наукова думка, 1989; Українські народні пісні в записах Зорана Доленги-Ходаковського. К.: Наукова думка, 1976; Галицько-руські народні приповідки / Зібрав, упорядкував і пояснив І.Франко // Етнографічний збірник: в 3-х т. Львів, 1901-1910. Для дослідження залучено також тексти Біблії, Слова про Ігорів похід”, літописів, творів українських письменників - Т.Шевченка, П.Куліша, Панаса Мирного, О.Кобилянської, А.Свидницького, І.Нечуя-Левицького, Лесі Українки, Б.Грінченка, І.Манжури. Використано дані етимологічних, фразеологічних, тлумачних, діалектних, міфологічних, філософських, релігієзнавчих, перекладних словників, словників символів, омонімів, антонімів, синонімів, а також етнографічних праць М.Номиса, М.Пазяка, І.Огієнка, В.Гнатюка, Г.Булашева, Хв.Вовка, О.Воропая та ін.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що на широкому тлі фольклорних текстів різного жанру проведено перше комплексне дослідження лексичної тематичної групи фауноназв в плані формування в них символічного компонента значення слова, здійснено також спробу ідеографічного опису зазначених лексем української мови, подано їхні етноконцептуальні моделі, простежено тенденції розвитку лексичної системи мови взагалі з огляду на місце в ній аналізованих мовних одиниць. Національномовна картина світу, якою вона постає в українських піснях, казках, прислів’ях, відтворює не лише мовленнєво-творчий, але й світоглядний образ народу у контекстах, які чи не найбільшою мірою увиразнюють загальну структуру значення слова, яке на численних прикладах фаунолексем універсалізується в тріаді слово (побутова назва) образ (метафоризована назва) символ (етнокультурна назва)”.
Теоретичне значення дисертації полягає у подальшому розвитку лінгвістичної теорії символу. Аналіз лексико-семантичної групи фаунолексем у контексті народного дискурсивного мовлення розширює уяву про семантичні процеси символізації слова, нарощування його значеннєвої структури. Матеріали та висновки дисертації можна використати для подальших студій у галузі етнолінгвістики, лексикології та семасіології української мови, для поглиблення наукових знань про українську етномовну картину світу.
Особистий внесок здобувача полягає у збагаченні теоретичної бази семантики і прагматики українського слова. Знайдено нові підходи до вивчення мови фольклору як вмістища спектру національних конотацій, зібрано та проаналізовано понад 7 тисяч паремій, створено модель ідеографічної характеристики фауноназв, окреслено картину формування символічної функції слова в народній свідомості, здійснено спробу виявити природу мовної символіки.
Практична цінність дисертації полягає в тому, що результати дослідження матимуть своє застосування у процесі викладання курсів лексикології та фразеології сучасної української літературної мови. Теоретичні положення можна використати у студіях з найрізноманітніших спецкурсів не лише філологічного спрямування, а й етнопсихологічного, історичного, педагогічного та ін. Зібраний матеріал розширить емпіричну базу української фразеології, а також може бути використаним при укладанні Фразеологічного словника української мови”, Українського словника символів”, Українського фразеологічного атласу”. Матеріали словника-додатка можуть бути базою для підготовки Ідеографічного словника українських фауноназв-етносимволів”.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні відділу загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства імені О.О.Потебні НАН України. Положення дисертації апробовано на наукових конференціях, засіданнях та семінарах, серед яких: Міжнародна наукова конференція Іван Франко письменник, мислитель, громадянин” (Львів, 1996); Міжнародна наукова конференція до 150-річчя заснування кафедри української словесності у Львівському університеті Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (Львів, 1998); Міжнародна наукова конференція Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 1999); Періодичний кафедральний науковий семінар (Львів, 2001).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено в шести авторських публікаціях, уміщених у виданнях, визначених ВАК України як фахові.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку джерел та їх умовних скорочень, списку використаної літератури (414 позицій), словника-додатка (окремим виданням 194 с.). Загальний обсяг роботи 225 сторінок.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Між мовним знаком і дійсністю є дві проміжні сфери ідеальний референт (думка) і мовна інформація (семантика). Ідеальні референти відображають дійсність, знаки передають інформацію про ці відображення і через них про дійсність. Тому значення слова не є тотожним ні поняттю, ні денотату, ні будь-якій іншій позалінгвальній одиниці. Значення і значеннєвість це два аспекти одного феномена. Перше стосовно ідеального референта, друге стосовно інших значень у системі.
Посередницька роль слова видається універсальною, бо через нього усвідомлюємо не лише поняття про той чи інший предмет, а й творчі потенції самої мови. Чуттєвий образ якогось предмета може асоціюватися з образом іншого предмета, внаслідок чого образ, скажімо, тварини уподібнюється образові людини. Нове значення виникає на основі міфу-порівняння, нового узагальненого поняття, що виникло в колективній свідомості мовців. Тому національно-культурний компонент лексичного значення слова є універсальним у цьому нашаруванні, породженому етнокультурною специфікою сприйняття реалії, яку воно позначає. Водночас мова витворює цілу низку лексем, зокрема й предметних слів, на основі, скажімо, назв дій чи ознак, значення яких можна пояснити лише через відсилання до вихідної лексеми, тобто спираючись на внутрішньомовні зв’язки. Значення (зокрема й символічне) кожної лексичної одиниці зумовлюється її системним відношенням з іншими мовними одиницями на різних мовних рівнях. Ці відношення визначаються як поняттєвою її природою, так і місцем та роллю лексеми в мовній системі.
З’ясувавши роль лексичної й граматичної сполучуваності як реалізатора ідеального взаємовідношення назви і смислу, можна твердити, що контекст у цій системі має п’ять головних функцій:
· засобу надання й актуалізації потрібного значення, коли слово поза контекстом несе невизначену інформацію і має лише потенційне значення, а в контексті, де одні значення нейтралізуються, а інші актуалізуються, семантика слова одержує конкретну реалізацію;
· засобу модифікації смислу в межах одного значення (уточнення значення, розширення або обмеження класу денотатів);
· засобу синкретизму значень полісемантичних слів, коли дифузність значень полісемантичного слова, яке має в одному контексті два розуміння, виникає внаслідок створення таких лексико-семантичних позицій багатозначного слова, при яких семантичні відміності між значеннями об’єктивно нейтралізуються і розрізнення значень не є релевантним;
· засобу формування оказіонального значення слова, коли слово потрапляє у не властиве для нього оточення і тоді змінюється не тільки предметно-поняттєвий зміст слова, а і його експресія, а це означає, що у мові існує два види експресивних забарвлень: об’єктивно властиві словам і створювані контекстами;
· засобу десемантизації й гіперсемантизації слова, причому десематизацією є й надмірне розширення значення.
Загалом відмінність між значенням і смислом можна звести до такого: 1) значення одиниця лексико-семантичної системи мови, смисл екстралінгвальна одиниця; 2) значення неактуалізована семантична категорія, смисл актуалізоване значення, хоч історично значення це колишній застиглий смисл, переведений із повсякденної життєвої практики в систему мови; 3) значення є статичним, постійним (інваріант інформації), смисл має динамічний характер; 4) значення можна інтерпретувати як сукупність диференціальних елементів (сем), тоді як смисл не визначається до кінця ні в логічних, ні в лінгвістичних термінах: він розпливається в глибинах індивідуального буття, суспільної свідомості і неповторності даної ситуації; 5) кількість смислів безкінечна (вони мають відкритий характер), тоді як кількість значень відносно обмежена; 6) значення має національно-мовну специфіку, тоді як смисл універсальний характер (при перекладі з однієї мови на іншу передаються не значення, які є специфічними для кожної мови, а смисл і тільки смисл).
Розгляд лексичної, лексико-синтаксичної та лексико-фразеологічної сполучуваності приводить до встановлення діалектичної єдності двох процесів: потужність сполучуваності лексичної одиниці визначається значенням, однак розширення відбувається за рахунок інновацій, якщо вони генералізуються шляхом масової імітації.
У народнопоетичній та індивідуально-авторській художніх системах символ як універсальне загальнофілософське поняття стає фактом відповідної словесно-художньої реальності, своєрідним конструктором, поза яким не+ можна уявити конкретної мистецької даності як цілості.
Символізовані лексеми, що функціонують у фольклорі, становлять багату і складну систему, якій притаманні різні типи відношень: парадигматичні, синтагматичні, фразеотворчі. Парадигматичні відношення реалізуються на рівні ідеографічних мікрогруп тематичних рядів і груп, семантичних полів. Саме у процесі ідеографічного аналізу найвиразніше виявляється суть символу особливості його номінації, значення, експресивності. Фауносимвол, зокрема, має свою специфіку, суть якої зводиться до того, що процес перейменування об’єкта відбувається шляхом його переосмислення крізь призму почуттів, емоцій, образних уявлень та оцінок. Експресивний компонент виступає домінантою символічного значення не лише слова, але й стійкого словосполучення. Емотивна функція символу реалізується в акті комунікації. Контекст однаковою мірою впливає як на предметно-смислові, так і на емоційно-експресивні елементи слова. Смисл контексту (словосполучення, речення чи ширшого тексту) не дорівнює сумі значень лексичних елементів, з яких він складається. Більше того, смисл може віддалятися від значеня, навіть переходити в його протилежність.
Символ не затемнює реалізму відображення об’єктивних речей у людській свідомості, образного відтворенні їх з огляду на дійсність. Навпаки, будь-яке відображення тільки й можливе з застосуванням ірраціональних і трансцендентних моментів. Однією з визначальних характеристик символу є його непряма співвіднесеність із конкретним денотатом. Тобто символ-номінант завжди вказує на об’єкт, явище тощо, які мають переважно інший лексичний код і своєрідно вписуються в світ денотатів.
Сутність символу втілює в собі узагальнений образний смисл предмета; його власний зміст, який його ж конструює і моделює; його відображення, однак не пасивне, не мертве, а наділене силою самої дійсності; його узагальнення, спільність, типовість; його закономірність у співвідношенні з іншими предметами; його впорядкованість, подану у вигляді загального принципу конструювання, тобто його внутрішньо-зовнішнє вираження; його невідокремлену структуру, заряджену низкою відповідних одиничних її проявів; його знак, який породжує численні та одиничні структури, позначувані ним у загальному вигляді як окремо дана ідейна образність; його знак, який перетворює різноманітні та протилежні один одному означувані одиниці в певним чином організовану цілість; його тотожність з означуваною ним ідейною образністю.
Оскільки у народній уяві багато тварин є символами такого, що їм у житті не притаманне, можемо твердити, що, символізувавши тварин, фольклор цю символізацію використовує для алегорій у казках, піснях, прислів’ях.
Вживання фауноназв зі зменшувальними суфіксами є визначальною рисою казок і пісень про тварин. Важливою і різноманітною в них є функція повторів, вони нерідко віршовані, а прозові мають більшою чи меншою мірою ритмічну організацію, насичені асонансами. У них часто трапляється дво- і потрійна ступеневість, коли герої б’ються, скажімо, з шестиголовим, потім з дев’ятиголовим і нарешті з дванадцятиголовим змієм.
Становлення номінації поєднане зі знакоутворенням, а процес означення залежить від завдань відображення. Змінюючи модус, слово змінює не тільки свою значущість, а й значущість тих компонентів, які утворюють його смислову структуру. Тим самим, якісна визначеність буття внутрішньої форми слова щоразу інша.
Властивість подвійної референції слів є основою формування безкінечного ряду висловлювань і підставою інтерпретувати будь-яку діяльність людини, охоплюючи широку гаму емоційних переживань, раціональних оцінок і чуттєво-образних уявлень у об’єктів реального світу. Основою зоофразеологізмів є такі типи вторинної номінації, як метафора та порівняння.
Віднесеність переосмислених мовних форм до позначуваних властивостей лише на основі референції суб’єкта носія властивостей або шляхом введення додаткових засобів актуалізації призводить до синтаксичної зумовленості таких значень. Непряма віднесеність до позначуваних зближує предикативно-характеризуючі значення слів з фразеологічно зв’язаними, але специфічний спосіб опосередкованості перших є основою для виділення їх в особливий вид непрямо-похідних значень слів.
Концепти фауноназв, що є водночас і результатом і засобом пізнання природи, хоч і не належать до центральних термінів культури, але є чи не найважливішими подійними концептами у площині людина природа”, семантика ж лексем, що становлять лексико-семантичне поле назв тварин, відображає численні аспекти взаємодії людини з близькими або віддаленими, реальними або міфічними, видимими або уявними просторовими сферами.
У досліджуваній фразеосемантичній групі фауносимволів найпомітніше місце займають усталені вирази на позначення свійських тварин. Фразеосемантична група позначень диких тварин це назви особин, добре відомих у певній місцевості, для певних груп людей. Причому деякі образи тварин з символічним значенням трапляються лише в одиничних випадках, що пояснюється, по-перше, моносимволічністю тієї чи іншої фаунолексеми, а по-друге, тим, що деякі фауносимволи зорієнтовані на екзотичний денотат.
Характерною рисою мовної системи казки є використання способу номінації, коли предмет не описується, а лише іменується. Разом з тим відбувається своєрідне вміщення” світу в слово-образ. Семантика казкового образу підпорядкована загально фольклорному принципу поступового звуження і виконує важливу роль загального тла та ситуативних ознак дії, створюючи тим самим умови для синтезу реального та фантастичного. Тому мовні символи як особливий, асоціативно-образний спосіб розуміння та осмислення дійсності, дають змогу оцінювати реалії через мовну модель, конкретний мовний образ.
З огляду на доцільність використання методу концептуального аналізу, досліджуючи значення слова, необхідно подавати схему дефініювання, специфічну для груп подібних концептів, хоч це відбувається передусім у проекції на деякі тематичні групи слів. Ієрархія виявлених фасет” для багатьох з таких груп є помітно відмінною від уніфікованої за родо-видовим принципом ієрархії ознак при компонентному аналізі.
Лексеми тварина, звір, скотина, худоба, товар існують у семантичному полі, яке складається з низки підполів. Головною номінацією, яку використовують для позначення тварини як частини природи в українській мові, є, безперечно, лексема тварина. У цій самій функції, але рідше, виступають і лексеми звір та худоба. У контекстах, що відтворюють картину природи (особливо це стосується народних казок, приповідок), тварина позначає одну з важливих реалій природи, в якій проходить життя українського селянства. Використання концептів скотина, товар, худоба у контексті досліджених матеріалів порівняно обмежене.

Семасіологічний аналіз лексичних значень засвідчує автономність та позиційну (синтаксичну чи лексичну) закріпленість їхньої номінативної функції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абаев В.И. Понятие идиосемантики // Язык и мышление. - М. - Л.: АН СССР, 1948. Т.2. С.13-29.
2. Абрaмов Б. А. Синтаксическне потенцин глагола (в сопоставлении с потенциями других частей речи) // Филол. науки, 1966, № 3. С.34-44.
3. Абрамов Б. А. О понятии семантической избирательности слов. - В кн.: Инвариантные синтаксические значення и структура предложения. М.: Наука, 1969. С. 5-15.
4. Абрамян А. А. Значение как категория семиотики // Вопр. философии, 1965, № 1.
5. Аверинцев С. С. Символ // Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. - М.: Сов.Энциклопедия, 1971.
6. Адамар Ж. Исследование психологии процесса изобретения в области математики. - М.: Сов.радио, 1970. 152 с.
7. Ажнюк Б.М. Англійська фразеологія в культурно-етнічному освітлені. К.: Наук.думка, 1989. 132 с.
8. Ажнюк Б.М. Еволюція української мови в діаспорі (етно- і соціолінгвістичні аспекти). - Автореф. дис. д-ра філол. Наук. К., 1999. 38 с.
9. Амосова Н. Н. К вопросу о лексическом значении слова // Вестн. Ленингр. гос. ун-та, 1957. - № 2. - Вып.1. С.47-49.
10. Амосова Н. Н. О синтаксическом контексте // Лексикограф. сборник, 1962. - Вып. 5. С. 36-45.
11. Амосова Н. Н. Слово и контекст // Уч. зап. Ленингр. гос. ун-та. Серия филол. наук, 1958. - № 248. - Вып. 42. С.3-23.
12. Андрієнко Л.О. Генеза поетичної метафори бароко // Мовозн., 1996, № 2-3. С.39-44.
13. Антипенко Л.А. Опыт концептуального анализа имен негативной змоции в русском языке: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. Харьков, 1995. 20 с.
14. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. - М.: Наука, 1974. 367 с.
15. Апресян Ю. Д. Современные методы изучения значений и некоторые проблемы структурной лингвистики. - В кн.: Проблемы структурной лингвистики. - М., 1963. С.131.
16. Апресян Ю. Д. Экспериментальное исследованне семантики русского глагола. - М.: Наука, 1967. 251 с.
17. Апресян Ю. Д. Современная лексическая семантика. Синонимические средства языка и правила перефразирования // Рус. яз. в нац. шк., 1972, № 3. С.2-14.
18. Арнольд И. В. О некоторых насущних задачах лексикологии. - В кн.: Актуальные проблемы лексикологии. Минск: Изд.БГУ, 1970. С.11.
19. Астафьева Н. А. О некоторых изменениях лексической сочетаемости слов. - В кн.: Актуальные проблемы лексикологии. Минск: Изд.БГУ, 1970.
20. Ахманова О. С. К вопросу о словосочетании в английском языке // Изв. АН СССР. Отд. лит. и яз. М., 1950. - Т. 9. - Вып. 6.
21. Ахманова О. С., Гюббенет Й. В. Вертикальний контекст” как филологическая проблема // Вопр. языкозн., 1977, № 3. С.47-54.
22. Ахманова О. С., Драздаускас А. А., Миказлян Г. Б. и др. Синтаксис как диалектическое единство коллигации и коллокации. - М.: Изд.Моск.ун-та, 1969. 183 с.
23. Ахманова О. С., Медникова 3. М., Григорьева С. А. К вопросу о границах сочетаемости слов и путях её изучення. - В кн.: Проблемы фразеологии и задачи её изучення в высшей и средней школе. Вологда: Сев.-Зап. кн.изд., 1967. С. 94-102.
24. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
25. Бабич Н.Д. Фразеологізм як стилістичний засіб української народної пісні. В кн..: Мова та стиль українського фольклору. Зб. наукових праць. К.: ІЗМН, 1996. С.74-80.
26. Бавольська Р.А. Назви тварин твірні основи дієслів // Культура слова, 1988. Вип.34. С.50-51.
27. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. - М., 1955. - 416 с.
28. Балли Ш. Французская стилистика. - М.: Иностр.лит, 1961. 394 с.
29. Балушок В.Г. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. Львів-Нью-Йорк: В-во М.П.Коць, 1998. 216 с.
30. Бартминский Е., Небжегоская С. Когнитивное определение, профилирование понятий и субъективная ннтерпретация мира. В кн.: Когнитивная лингвистика конца XX века: Материалы междунар. науч. конф. 7-9 октяоря 1997 г.: В 3 ч. - Минск: МГЛУ, 1997.
31. Бацевич Ф.С. Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Світ, 1997. 392 с.
32. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. С.528.
33. Белявская Е.Г. Когнитивные основания изучения семантики слова. В кн.: Структуры представлення знаний в языке. - М.: Изд-во РАН, 1994.
34. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
35. Бенвенист Э. Уровни лингвистического анализа. - В кн.: Новое в лингвистике. М., 1965, вип.4. С.434-449.
36. Билинкис Я.С. О творчестве Л. Н. Толстого. - Л.Сов.писатель, 1959. 414 с.
37. Білодід І. К. Мова масовополітичної і ділової інформації як структурно-функціональний стиль сучасної літературної мови // Мовозн., 1977, № 1. С. 3-11.
38. Білодід І. К. Розвиток мов соціалістичних націй СРСР. - К.: Наук.думка, 1967. 287 с.
39. Богуславский В. М. Семантико-стилистическая группа слов, соотносимых с одним понятием. - В кн.: Синонимы русского языка и их особенности. - Л.: Наука, 1972. С.154-183.
40. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию. - М.: Изд.АН СССР, 1963. 301 с.
41. Борисевич А. Д., Каменева 3. М., Крисевич В. С. Проблема лексической сочетаемости при составлении словарей оборотов для машинного перевода. - В кн.: Актуальные проблемы лексикологии. Минск: Изд.БГУ, 1970. С.27-28.
42. Будагов P. А. Слово и его значение. - Л.: Изд.Ленингр.гос.ун-та, 1947. 66 с.
43. Будагов Р. А. Введение в науку о языке. - М.:Учпедгиз, 1958. 435 с.
44. Будагов Р. А. Категория значения в разных направлениях современного языкознания // Вопр. языкозн., 1974. - № 4. С.3-20.
45. Будагов Р. А. О так называемом промежуточном звене в смысловом развитии слов. - В кн.: Профессору В. В. Виноградову в день 60-летия. М., 1958. С.73-85.
46. Булаховский Л. А. Введение в языкознание: 2-е изд. - М.:Учпедгиз, 1954. - Ч. 2. 175 с.
47. Булаховский Л. А. Курс русского литературного языка. - К.: Рад.школа, 1952. 447 с.
48. Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства. - К.: Рад. школа, 1955. 248 с.
49. Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.: Довіра, 1992. 414 с.
50. Бурбак О.Ф. Сукупність та функції національно-культурного компонента лексичного значення реалій // Мовозн., 1986, № 4. С.56-58.
51. Бутырин К. М. Проблема поэтического символа в русском литературоведении (XIX—XX вв.). В кн.: Исследования по поэтике и стилистике.— Л.: Наука, 1972.
52. Выготский Л. С. Мышление и речь. - Л.: Соцэкгиз, 1934. С.324.
53. Вандриес Ж. Язык. Лингвистическое введение в историю. — М.: Соцэкгиз, 1937. 412 с.
54. Вардуль И. Ф. Об изучеини семантического аспекта языка // Вопр. языкозн., 1974, № 6. С.9-21.
55. Васильев Л. М. Значение, знаковая функция, значимость, смысл. - В кн.: Преподавание русского языка в высшей и средней школе. - Рязань, 1973. С.132-136.
56. Васильев Л. М. Теория значения в лингвистической литературе // Филол. науки, 1971, № 4. С.119-124.
57. Вежбицкая А. Семантика грамматики. М., 1992. 31 с.
58. Вейнрейх У. О семантической структуре языка. - В кн.: Новое в лингвистике. М., 1970. - Вып. 5. С...
59. Виноградов В. В. Вопросы изучения словосочетаний // Вопр. языкозн., 1954, № 3. С..
60. Виноградов В. В. О поэзии Анны Ахматовой. В кн.:Виноградов В. В. Поэтика русской литературы : Избр. труды.— М., 1976. 165 с.
61. Виноградов В. В. Об омонимии и смежных явлениях // Вопр. языкозн, 1960, № 5. С.3-17.
62. Виноградов В. В. Основные типи лексических значений слова // Вопр. языкозн., 1953, № 5. С.3-29.
63. Виноградов В. В. Русский язык: 2-е изд. - М.: Высш.школа, 1972. 614с.
64. Виноградов В. В. О задачах стилистики : Наблюдение над стилем жития протопопа Аввакума // Русск. речь, 1923. - Вып. 1. С. 195-293.
65. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. - М.-Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
66. Винокур Г. О. Об изучении языка литературних произведений. - В кн.: Избранные работы по русскому языку. - М., 1959. С.229-256.
67. Винокур Т. Г. Синонимия в функционально-стилистическом аспекте // Вопр. языкозн., 1975, № 5.
68. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. - М.: Изд.иностр.лит., 1958. 133 с.
69. Вовк Хв.К. Студії з української етнографії та антропології. - К.: Мистецтво, 1995. 335 с.
70. Волкова Н. О., Гинзбург Р. 3., Перебейнос В. И. и др. Исследование сочетаемости и некоторые проблемы изучения словарного состава. - В кн.: Вопросы описання лексико-семантической системы языка: Тезисы докл. науч. конф. - М., 1971. -Ч. 1. С. 80-81.
71. Волкова Н. О., Гінзбург Р. С., Перебейнос В.И. и др. Опыт составления частотного словаря сочетаемости современного английского язика. - В кн.: Актуальные проблемы лексикологии. Минск: Изд. БГУ, 1970. С.47-48.
72. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис: В 2 т. К.: Оберіг, 1991.
73. Гаврись В.І. Сталі сполучення слів у сучасній німецькій мові. - К.: Рад.школа, 1971. 247 с.
74. Гак В. Г. К проблеме семантической синтагматики. - В кн.: Проблемы структурной лингвистики. - М., 1972. С.77-85.
75. Галаванова Г. П. К вопросу о роли взаимозаменяемости при выделении и определении синонимов. - В кн.: Синонимы русского языка и их особенности. - Л.: Наука, 1972. С. 112-122.
76. Гвоздарев Ю.А. Основы русского фразообразования. - Ростов-н/Д: Изд.Рост.ун-та, 1977. 184 с.
77. Гейзінга Й. Homo Ludens. К.: Основи, 1994. 249 с.
78. Гинзбург Р. С., Медникова Э. М., Михальчин А. Д. Проблема сочетаемости и лексикография // Иностр. яз. в шк., 1977, № 1. С.7-14.
79. Гинзбург Р. С., Хидекель С. С. О работе над свободным словосочетанием // Иностр. яз. в шк., 1958, № 3.
80. Гнатюк В.М. Деякі уваги над байкою. В кн.: Гнатюк В.М. Вибр. ст. про народну творчість. К.: Наук.думка, 1966. 247 с.
81. Голан А. Миф и символ. М., 1992.
82. Голіченко Т.С. Слов’янська міфологія та антична культура. - К.: Наук.думка, 1994. 86 с.
83. Головин Б. Н. Coчетаемость слова и словосочетание как объект лексикографии. - В кн.: Тезисы IV симпозиума составителей словаря М. Горького. - Рига, 1971. С. 19-71.
84. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст. - Івано-Франківськ: Плай, 1997. 178 с.
85. Горбань В.В. Емоційно-експресивне поле українських народних пісень. В кн.: Мова та стиль українського фольклору: Зб. наукових праць. К.: ІЗМН, 1996. С.33-51.
86. Горобець В.Й. Д