СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ЗАЛІЗНЯК ВІТАЛІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 347.77:004.7

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, доцент
Ліпкан В.А.

Київ – 2011

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ………………….……...…………....3
ВСТУП………………………………………..……………………………...….4
РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ………………….……………………….…...13
1.1. Огляд літератури за темою дослідження………………………………13
1.2. Методологічні засади дослідження систематизації інформаційного законодавства України……………………………..………………………………....34
1.3. Визначення понятійно-категоріального апарату дисертаційного дослідження…………………………………………………………………………...50
Висновки до першого розділу ………………………………………………..74
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ СТАНДАРТИ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН……………………………..…………………..77
2.1. Стан правового регулювання інформаційних відносин в Україні…..…77
2.2. Міжнародно-правові стандарти регулювання інформаційних відносин………………………………………………………………………………101
Висновки до другого розділу …………………………..……………………131
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ…………….……...……….……134
3.1. Шляхи підвищення ефективності інформаційного законодавства України……………………………………………………………………………….134
3.2. Інформаційний кодекс України: стан та перспективи…………….…...155
Висновки до третього розділу ………………………………………….……174
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..…179
ДОДАТКИ……………………………………………………………………..187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..………...189
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВРУ – Верховна Рада України;
ЄС – Європейський Союз;
ЗМІ – засоби масової інформації;
ООН – Організація Об’єднаних Націй;
НАТО – Організація Північноатлантичного договору;
НПА – нормативно-правовий акт;
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення;
ККУ- Кримінальний Кодекс України;
РФ – Російська Федерація.

ВСТУП

Актуальність теми. Проголошення України як незалежної соціальної правової держави та становлення громадянського суспільства обумовило необхідність створення демократичної правової системи. У спадок від Радянського Союзу залишилась така система законодавства, що потребувала кардинального моніторингу та приведення у відповідність до нових соціальних, економічних та політичних умов.
Процес реформування національної правової системи відбувався на тлі зародження нових галузей права. Зокрема, розвиток та впровадження новітніх інформаційно-телекомунікаційних технологій призвів до науково-технічної революції, що сприяла виникненню інформаційних відносин та як наслідок виокремленню самостійної галузі права — інформаційного права.
На сучасному етапі інформаційні відносини в Україні урегульовані значною кількістю нормативно-правових актів різної юридичної сили. Водночас інформаційне законодавство України є неефективним, оскільки характеризується безсистемністю, фрагментарністю, колізійністю норм права та домінуванням підзаконних нормативно-правових актів щодо законів. Окрім того, більшість нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини в Україні, були прийняті ще до набрання чинності Конституції України 1996 року, внаслідок чого окремі норми не відповідають конституційним положенням.
Зважаючи, що інформаційна проблематика є транснаціональною, особливе значення для розвитку правової системи України має узгодження з міжнародними стандартами у цій сфері, що також потребує внесення змін та доповнень до чинного вітчизняного інформаційного законодавства.
Важливим кроком у даному напрямі стало закріплення в ряді нормативно-правових актів необхідності систематизації інформаційного законодавства України. Однак на практиці такий важливий напрям правотворчої діяльності поки не знайшов своєї реалізації.
При написанні дисертаційного дослідження автор широко використовував праці вчених у галузі адміністративного права, інформаційного права, теорії держави та права, конституційного права, цивільного права, зокрема: В.Б. Авер’янова, І.В. Арістової, В.М. Брижка, В.Д.Гавловського, П.Б. Євграфова, Р.А. Калюжного, В.В. Копєйчикова, Б.М. Лазарева, В.А.Ліпкана, Ю.Є.Максименко, А.І.Марущака, П.Є.Матвієнко, В.Я. Мацюка, Н.М. Онищенко, В.Ф. Опришка, В.П. Портнова, П.М. Рабіновича, В.І. Ремньова, З.К. Симорота, А.О. Селіванова, А.І. Сироти, С.Г. Стеценка, Р.Й. Халфіної, В.В. Цвєткова, В.С. Цимбалюка, В.Є. Чиркіна, М.Я. Швеця, Ю.С. Шемшученка.
Утім, незважаючи на наявність численних наукових досліджень, присвячених різним аспектам систематизації та інформаційній проблематиці, поза науковим обігом залишилася комплексне, системне дослідження систематизації інформаційного законодавства України.
Відсутність адекватного розуміння та наукового опрацювання зазначених питань у правовій науці зумовлюють актуальність даної теми, а отже і вибір її як теми нашого дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Національного університету біоресурсів і природокористування України 26 листопада 2009 року, протокол № 3. Роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри Національного університету біоресурсів і природокористування України та відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової програми «Наука в університетах» на 2008—2012 роки» від 18 липня 2007 року.
Робота спрямована на виконання основних положень Національної програми інформатизації, затвердженої Законом України від 4 лютого 1998 року „Про Національну програму інформатизації” та плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 653-р від 15 серпня 2007 року „Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, Доктрини інформаційної безпеки України.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі досягнень юридичної науки, узагальнення правозастосовної діяльності, аналізу вітчизняного і зарубіжного законодавства розробити та надати науково обґрунтовані пропозиції щодо систематизації інформаційного законодавства України задля підвищення його ефективності.
З метою досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження необхідно вирішити такі завдання:
- визначити ступінь розробленості наукових досліджень у сфері систематизації інформаційного законодавства України;
- уточнити поняття «інформація», «правове регулювання інформаційних відносин в Україні», «інформаційне законодавство», «систематизація інформаційного законодавства» та відмежувати поняття «систематизація інформаційного законодавства» від інших споріднених понять;
- проаналізувати стан правового регулювання інформаційних відносин в Україні та виокремити основні недоліки національного інформаційного законодавства;
- охарактеризувати міжнародно-правові стандарти регулювання інформаційних відносин;
- виділити основні етапи систематизації вітчизняного інформаційного законодавства та концептуальні засади створення Інформаційного кодексу України;
- надати пропозиції до проекту Інформаційного кодексу України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі удосконалення інформаційного законодавства України.
Предметом дослідження є систематизація інформаційного законодавства України.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження складається із сукупності загальних, галузевих та спеціальних наукових методів, які, застосовуючись комплексно, дозволяють вирішити поставлені завдання дослідження та досягнути його мети. Базовою методологічною основою став загальнонауковий системний підхід, який обґрунтовує взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ як елементів системи.
За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено генезис наукових досліджень, присвячених окремим аспектам порушеної проблематики, розвиток міжнародних стандартів регулювання інформаційних відносин (п. 1.1, п. 2.2.). Формально-логічний та соціологічний методи дозволили визначити роль та місце інформаційного законодавства в правовій системі Україні, його значущість для суспільства та особливості, а також стали у нагоді при дослідженні понятійно-категорійного апарату (п. 1.3, п. 2.1.). Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення міжнародно-правових засад регулювання інформаційних відносин та шляхів удосконалення вітчизняного інформаційного законодавства (п. 2.2., п. 3.1). За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначені поняття, загальні та особливі риси інформаційного законодавства (п. 2.2). Метод порівняльно-правового аналізу було покладено в основу аналізу та співставлення національного та зарубіжного інформаційного законодавства, що уможливило наново переосмислити вітчизняний досвід правового регулювання інформаційних відносин в Україні (п. 2.1, п. 2.2). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми вітчизняних і зарубіжних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, з’ясовувалися зміст і значення використаних у них термінів, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (п. 3.1). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу проектів інформаційного кодексу України, виявленню недоліків їх структурних елементів, наміченню напрямів удосконалення структури вітчизняного інформаційного кодексу (п. 3.2). За допомогою герменевтичного методу встановлювалася текстуальна сутність нормативних приписів вітчизняних та зарубіжних законодавчих актів, що регулюють інформаційні відносини (п. 2.1, п. 2.2, п. 3.2). За допомогою соціологічного методу було з’ясовано позиції і думки фахівців інформаційної проблематики щодо ефективності нормативно-правового регулювання інформаційної сфери, а статистичний метод дозволив їх узагальнити. Завдячуючи аксіоматичному методу, були визначені вихідні параметри дослідження; індуктивний та дедуктивний методи застосовувалися при узагальненні та аналізі емпіричної інформації з тематики дослідження щодо форм систематизації інформаційного законодавства (п. 3.1). Історичні аспекти становлення нормативно-правового регулювання інформаційних відносин в Україні та за кордоном досліджувалися на підставі порівняльно-ретроспективного, історико-генетичного методів, а також методів екстраполяції і факторного аналізу (п. 2.1, п. 2.2). Прогностичний аналіз, що передбачав виявлення тенденцій розвитку інформаційного законодавства здійснювався на підставі використання методів прогнозування, а саме методу експертних оцінок, екстраполяції, методу аналогії. Інформаційна і теоретична бази дослідження складаються з національного і зарубіжного законодавства, підзаконних нормативно-правових актів, міжнародних документів, що стосуються предмета дослідження (п. 2.1, п. 2.2, п. 3.2).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній правовій науці комплексним монографічним дослідженням, що присвячене питанням систематизації інформаційного законодавства України. Проведене дослідження уможливило дисертанту сформулювати та аргументувати основні положення, що відображають новизну дослідження, зокрема:
вперше:
- запропоновано авторське визначення наступних понять: «інформація» як формально визначені результати інтелектуальної діяльності людини, що урегульовані вітчизняним законодавством; «правове регулювання інформаційних відносин в Україні» як здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування відносин, що виникають між громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства, юридичними особами, державою та міжнародними організаціями в всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток; «інформаційне законодавство» як система законів України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також підзаконних нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до Конституції України, що регулюють суспільні відносини в сфері інформації; «систематизація інформаційного законодавства» як цілеспрямована діяльність компетентних органів чи окремих осіб з упорядкування нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, з метою підвищення ефективності право реалізації;
- проведено розмежування термінів «систематизація інформаційного законодавства», «удосконалення інформаційного законодавства», «розвиток інформаційного законодавства», «ефективність інформаційного законодавства». «Удосконалення інформаційного законодавства» є більш широким за обсягом поняттям, ніж «систематизація інформаційного законодавства» в зв’язку з тим, що остання є однією із численних форм удосконалення. Щодо поняття «розвиток інформаційного законодавства», то воно є більш широким за обсягом ніж поняття «удосконалення інформаційного законодавства» оскільки охоплює не тільки зміну якісних характеристик законодавства, але і кількісних. «Ефективність інформаційного законодавства» є ширшим щодо «удосконалення інформаційного законодавства», тому що удосконалення лише один із факторів, що впливають на його ефективність. Крім удосконалення законодавства, ефективність законодавства обумовлена і механізмом правореалізації, рівнем правової культури населення, соціально-культурним, економічним та політичним потенціалом конкретної країни тощо. Саме тому поняття «ефективність інформаційного законодавства» є ширшим щодо поняття «удосконалення інформаційного законодавства». Отже, дані поняття від загального до конкретного слід розташувати за такою схемою: ефективність інформаційного законодавства - розвиток інформаційного законодавства - удосконалення інформаційного законодавства - систематизація інформаційного законодавства;
дістало подальшого розвитку:
- визначення ступеню розробленості наукових досліджень у сфері систематизації інформаційного законодавства України, внаслідок чого зроблено висновок, що, незважаючи на значну кількість праць, присвячених окремим аспектам систематизації законодавства України загалом, та інформаційного зокрема, комплексного і системного дослідження систематизації інформаційного законодавства України на монографічному рівні не здійснювалось. Наукові розвідки у цій сфері присвячені, насамперед, кодифікації як формі систематизації. Особливості розвитку інформаційного законодавства України розглядаються дослідниками через висвітлення окремих інститутів інформаційного права, найбільш популярним із яких є інститут інформаційної безпеки. У більшості наукових праць із цієї проблематики закріплено необхідність удосконалення інформаційного законодавства України шляхом систематизації, але без зазначення та конкретизації даних рекомендацій щодо форм чи напрямів її проведення;
– дослідження міжнародно-правових стандартів регулювання інформаційних відносин, внаслідок чого виділено характерні риси міжнародного інформаційного законодавства: міжнародне інформаційне законодавства має значний вплив на національне інформаційне законодавство та характеризується все більшою взаємозалежністю; міжнародні норми, що приймаються Організацією Об’єднаних Націй та Радою Європи, щодо міжнародних норм інших інституцій набувають вирішального значення при формуванні національного інформаційного законодавства; здебільшого національне інформаційне законодавство корелюється із загальними світовими тенденціями розвитку міжнародних правових норм та стандартів у цій галузі; у багатьох країнах світу розроблено спеціальні програми розбудови інформаційної інфраструктури, спрямовані на об’єднання в єдиний інформаційний простір та створення уніфікованої законодавчої бази, але, зважаючи на потенціал конкретної країни; зарубіжне національне інформаційне законодавство має розгалужений характер, що потребує його систематизації; найбільш уніфікованим з міжнародними стандартами є та частина національного інформаційного законодавства, що закріплює правові засади права на інформацію; серед основних міжнародних тенденцій є створення етичних кодексів у конкретних галузях інформаційної сфери;
– пропозиції щодо проекту Інформаційного кодексу України;
удосконалено:
– наукові підходи до виділення основних етапів систематизації інформаційного законодавства та концептуальних засад створення Інформаційного кодексу України;
– дослідження стану правового регулювання інформаційних відносин в Україні та виокремлення основних недоліків національного інформаційного законодавства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у дисертації, можуть бути використані:
у правотворчій діяльності — для вдосконалення відповідних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у інформаційній сфері, при розробленні і затвердженні проекту Інформаційного кодексу України та інших законодавчих та підзаконних актів, а також при гармонізації українського інформаційного законодавства до міжнародно-правових стандартів;
у правозастосовній діяльності — при реалізації норм нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини в Україні;
у науково-дослідній діяльності — для проведення подальших досліджень проблем правового регулювання інформаційних відносин;
у навчально-методичному процесі — при підготовці підручників та навчальних посібників із таких дисциплін, як: інформаційне право, інформаційна безпека, основи національної безпеки України, адміністративне право та при викладанні вказаних дисциплін; а також для підвищення рівня правової освіти населення.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження «Систематизація інформаційного законодавства України» є завершеною, самостійною науковою працею, а використані в дисертації роботи подаються з обов’язковим посиланням на них. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових і нормативно-правових джерел, узагальненні практики застосування законодавства України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорено на засіданні кафедри адміністративного та фінансового права НУБіП України і оприлюднено на відповідних науково-практичних конференціях: «Національні проблеми юридичної науки» (м. Хмельницький, 2009 рік), «Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки» (м. Київ, 15 квітня 2010 рік); «Філософські, методологічні і психологічні проблеми права» (м. Київ, 23 квітня 2010 рік), «Актуальні проблеми зміцнення державності та національної єдності» (м. Київ, 24 серпня 2010 рік).
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено в семи публікаціях, у тому числі в трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (247 найменувань на 21 сторінці). Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 187.

bibliography

В И С Н О В К И

Надано нове вирішення наукового завдання, яке полягає у з’ясуванні проблем систематизації інформаційного законодавства України з метою підвищення його ефективності.
Констатовано, що сучасний стан правового регулювання інформаційних відносин в Україні потребує поліпшення та узгодження з міжнародними стандартами, одним із інструментів яких є прийняття Інформаційного кодексу України. Такий стан поєднаний із тим, що в земельно-правових розвідках приділяється недостатня увага порівняно з потребами питанням систематизації інформаційного законодавства України.
За результатами проведеного дослідження проблем систематизації інформаційного законодавства України вважаємо за необхідне сформулювати найбільш важливі та практично значущі, науково обґрунтовані висновки.
1. Визначено рівень розробленості наукових досліджень у сфері систематизації інформаційного законодавства України. Незважаючи на значну кількість праць, присвячених окремим аспектам систематизації законодавства України загалом, та інформаційного зокрема, комплексного і системного дослідження систематизації інформаційного законодавства України на монографічному рівні не здійснювалось. Здебільшого наукові розвідки у цій сфері присвячені кодифікації як формі систематизації, а не загалом систематизації чи інших її форм – консолідаці, інкорпорації. Особливості розвитку інформаційного законодавства України розглядаються дослідниками через висвітлення окремих інститутів інформаційного права, найбільш популярним із яких є інститут інформаційної безпеки. У більшості наукових праць з цієї проблематики закріплено необхідність удосконалення інформаційного законодавства України шляхом його систематизації, але без конкретних рекомендації щодо форми її проведення.
2. Окреслено методологічні засади дослідження систематизації інформаційного законодавства України. Нерозробленість, дискусійність окремих аспектів систематизації інформаційного законодавства України вказує на те, що дослідження цього правового феномену потребує ретельного комплексного вивчення, яке має проводитись, на наш погляд, з використанням діалектичного, історичного, системного, структурно-функціонального, термінологічного принципів та принципу об’єктивності. При цьому необхідно використовувати такі загальні, спеціальні та часткові методи як абстрагування, аналізу та синтезу, дедукції та індукції, формально-догматичний (юридико-технічний), порівняльно-правовий тощо. Крім того, досліджуючи систематизацію вітчизняного інформаційного законодавства слід брати до уваги, що для інформаційного законодавства України характерна перманентна динаміка, мінливість, нестабільність; тісний зв’язок з іншими правовими феноменами та загалом з економічним, політичним, культурним тощо розвитком країни.
3. Уточнено поняття «інформація», «інформаційні відносини», «інформаційне законодавство», «систематизація інформаційного законодавства», «правове регулювання інформаційних відносин» та відмежовано поняття «систематизація інформаційного законодавства» від інших споріднених понять. Під інформацією в юридичній науці слід розуміти формально визначені результати інтелектуальної діяльності людини, що урегульовані вітчизняним законодавством. Під інформаційним законодавством України слід розуміти закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також підзаконні нормативно-правові акти України, прийняті відповідно до Конституції України, що регулюють суспільні відносини в сфері інформації. Систематизація інформаційного законодавства - це цілеспрямована діяльність компетентних органів чи окремих осіб з упорядкування нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, з метою підвищення ефективності правореалізації. Правове регулювання інформаційних відносин в Україні - це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування відносин, що виникають між громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства, юридичними особами, державою та міжнародними організаціями в всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Поряд з поняттям «систематизація» дослідники використовують інші категорії, зокрема: «удосконалення», «розвиток», «ефективність». «Удосконалення законодавства» є більш широким за обсягом поняттям, ніж «систематизація законодавства» в зв’язку з тим, що остання є однією із численних форм удосконалення. Щодо поняття «розвиток законодавства», то воно є більш широким за обсягом ніж поняття «удосконалення законодавства» оскільки охоплює не тільки зміну якісних характеристик законодавства, але і кількісних. «Ефективність законодавства», то «удосконалення законодавства» - це лише один із факторів, що впливають на його ефективність. Крім удосконалення законодавства, ефективність законодавства обумовлена і механізмом правореалізації, рівнем правової культури населення, соціально-культурним, економічним та політичним потенціалом конкретної країни тощо. Саме тому поняття «ефективність законодавства» є ширшим щодо поняття «удосконалення законодавства». Отже, дані поняття від загального до конкретного слід розташувати за такою схемою: ефективність законодавства - розвиток законодавства - удосконалення законодавства - систематизація законодавства.
4. Проаналізовано стан правового регулювання інформаційних відносин в Україні та виокремлено основні недоліки неефективності національного інформаційного законодавства. Динамічність розвитку інформаційних відносин в Україні сприяла, насамперед, фрагментарному та ситуативному підході при створенні інформаційного законодавства. Найбільш суттєвими недоліками правового регулювання інформаційних відносин в Україні є: наявність колізій та конкуренції НПА, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері; фрагментарність та ситуативність правового регулювання; неузгодженість понятійно-категоріального апарату (інформаційної термінології), що закріплено в різних НПА; чисельність та розгалуженість НПА, що ускладнює їх правореалізацію та контроль за виконанням; неузгодженість ряду НПА, що були прийняті до 1996 року, з Конституцією України; домінування підзаконних НПА щодо законів.
5. Охарактеризовано міжнародно-правові стандарти регулювання інформаційних відносин. Основними особливостями міжнародно-правового регулювання інформаційних відносин є те, що:
- рзвиток інформаційних відносин обумовлює все більшу увагу. міжнародних інституцій;
- мжнародне інформаційне законодавства має значний вплив на національне інформаційне законодавство та характеризується все більшою взаємозалежністю;
- мжнародні норми, що приймаються Організацією Об’єднаних Націй та Радою Європи, щодо міжнародних норм інших інституцій набувають вирішального значення при формуванні національного інформаційного законодавства;
- зебільшого національне інформаційне законодавство корелюється із загальними світовими тенденціями розвитку міжнародних правових норм та стандартів у цій галузі;
- у агатьох країнах світу розроблено спеціальні програми розбудови інформаційної інфраструктури, спрямовані на об’єднання в єдиний інформаційний простір та створення уніфікованої законодавчої бази, але ураховуючи потенціал конкретної країни;
- національне інформаційне законодавство має розгалужений характер, що потребує його систематизації;
- нйбільш уніфікованим з міжнародними стандартами є та частина національного інформаційного законодавства, що закріплює правові засади права на інформацію;
- серед основних міжнародних тенденцій є створення етичних кодексів у конкретних галузях інформаційної сфери.
6. Визначено основні етапи ситемтаизації інформаційного законодавства України. Систематизація інформаційного законодавства має здійснюватись поступово. Даний процес має проходите ряд етапів, на кожному з яких потрібно дотримуватися певних правил законодавчої техніки та вироблених в теорії права засад. а першому етапі, доречно визначити яке саме коло суспільних відносин буде урегульовуватись Інформаційним кодексом. Чи буде тотожна сфера дії Інформаційного кодексу сфері дії Закону України «Про інформацію» чи ні? а другому етапі слід визначитись із обсягом нормативного матеріалу, який підлягає опрацюванню. Саме на цьому етапі визначається той масив нормативного матеріалу, що не втратив чинності. При чому, слід брати до уваги той факт, що ряд нормативно-правових актів можуть реально бути чинними, фактично втратили силу у зв’язку з прийняттям нового законодавства. Отже, на другому етапі визначається спектр та чинність нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері. а третьому етапі, здійснюється видалення з чинних нормативних актів або їх частин тих норм, які в сучасних умовах уже не мають принципового значення, як-от: преамбули, що втратили значення, статті з перераховуванням актів, які відміняються або містять тимчасові правила, статті, які мають не нормативний характер і не сприяють розумінню чинного нормативного матеріалу. а четвертому етапі здійснюється безпосередньо формування структури нормативно-правового акту відповідно до опрацьованого нормативного матеріалу. Саме на цьому етапі визначається колізійність норма права чи відсутність саме тих, що потребують законодавчого урегулювання в зв’язку з появою нових суспільних відносин.
7. Надано пропозиції до проекту Інформаційного кодексу України. Структурно Інформаційний кодекс України має складатися преамбули, прикінцевих положень та з двох частин: загальної і особливої.Загальна частина охоплює 6 розділів, що поділяються на відповідні глави. Перший розділ «Основні положення» має розкривати зміст основних понять (інформація, інформаційне законодавство, інформаційні ресурси, інформаційна безпека, інформаційні відносини, документ, інформаційна інфраструктура, інформаційні технології, інформаційно-комунікаційні технології, доступ до інформації, режими доступу до інформації, інформація з обмеженим доступом, конфіденційна інформація, державна таємниця, банківська таємниця, персональна інформація (інформація про особу), інформаційні права і свободи, право на інформацію тощо). Другий розділ «Основи інформаційного законодавства» присвячений визначенню особливостей інформаційного законодавства, місця Інформаційного кодексу України в інформаційному законодавстві, структури, завдань і принципів інформаційного законодавства, сферу дії. Третій розділ «Об’єкти інформаційних відносин» характеризує специфіку і багатоаспектність об’єктів інформаційних відносин та складається з декількох підрозділів:
- підрозділ 3.1. «Галузі та види інформації»;
- підрозділ 3.2. «Джерела інформації»;
- підрозділ 3.3. «Правовий режим інформації»;
- підрозділ 3.4. «Кругообіг інформації», який поділяється на глави:
+ глава 3.4.1. «Створення інформації»;
+ глава 3.4.2. «Поширення інформації»;
+ глава 3.4.3. «Зберігання інформації»;
+ глава 3.4.4. «Знищення інформації».
Четвертий розділ під назвою «Суб’єкти інформаційних відносин та їх права і обов’язки» також складається з підрозділів, зокрема:
- підрозділ 4.1. «Суб’єкти інформаційних відносин»;
- підрозділ 4.2. «Права і обв’язки людини та громадянина у інформаційній сфері»;
- підрозділ 4.3. «напрями державної політики у інформаційній сфері»;
- підрозділ 4.4. «Повноваження органів державної влади у інформаційній сфері»;
- підрозділ 4.5. «Повноваження органів місцевого самоврядування у інформаційній сфері»;
- підрозділ 4.6. «Права та обов’язки приватних юридичних осіб у інформаційній сфері»;
- підрозділ 4.7. «Гарантії реалізації інформаційних прав людини та громадянина».
П’ятий розділ «Міжнародне співробітництво у інформаційній сфері» присвячено міжнародно-правовим засадам співробітництва України з іншими державами та міжнародними організаціями у інформаційній сфері, який поділяється на декілька підрозділів:
- підрозділ 5.1. «Міжнародна інформаційна діяльність»;
- підрозділ 5.2. «Правові та організаційні засади співробітництва з іншими державами у інформаційній сфері»;
- підрозділ 5.3. «Взаємодія України з міжнародними організаціями у інформаційній сфері».
Шостий розділ «Відповідальність за порушення інформаційного законодавства України» складається з декількох підрозділів:
- підрозділ 6.1. «Відповідальність за порушення інформаційного законодавства»;
- підрозділ 6.2. «Звільнення від відповідальності за порушення інформаційного законодавства»;
- підрозділ 6.3. «Вирішення спорів та конфліктів, що виникають в інформаційній сфері»
- підрозділ 6.4. «Контроль за дотриманням виконання норм інформаційного законодавства».
Особлива частина Інформаційного кодексу України корелюється з основними галузями інформаційного законодавства України. Таким чином, Особлива частина складається з декількох розділів:
- розділ шостий «Правове регулювання діяльності засобів масової інформації», який охоплює такі підрозділи:
- підрозділ 6.1. «Діяльність друкованих засобів масової інформації»;
- підрозділ 6.2. «Правові засади функціонування телебачення і радіомовлення»;
- підрозділ 6.3. «Діяльність мережі Інтернет в Україні»;
- підрозділ 6.4. «Діяльність інформаційних агентств»;
- підрозділ 6.5. «Телекомунікаційна діяльність»;
- розділ 7 «Правове регулювання бібліотечної діяльності»;
- розділ 8 «Правове регулювання архівної діяльності»;
- розділ 9 «Правове регулювання рекламної діяльності»;
- розділ 10 «Правове регулювання телемедицини»;
- розділ 11 «Правове регулювання електронної торгівлі»;
- розділ 12 «Правове регулювання дистанційного навчання»;
- розділ 13 «Правове регулювання кінематографії»;
- розділ 14 «Правове регулювання інтелектуальної власності»;
- розділ 15 «Інформаційна безпека як складова частина Національної безпеки України», який складається з таких підрозділів:
+ підрозділ 15.1. «основні засади інформаційної безпеки України»;
+ підрозділ 15.2. «Національні інтереси в інформаційній сфері»;
+ підрозділ 15.3. «Загрози інформаційній безпеці України»;
+ підрозділ 15.4. «Система забезпечення інформаційної безпеки України»;
+ підрозділ 15.5. «Напрями державної політики у сфері інформаційної безпеки України»;
- розділ 16 «Прикінцеві положення».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Копылов В. А. Информационное право : [учеб]. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 2003. – 512 с.
2. Катков В.Д. Jurisprudentiae novum organon. (Реформированная общим языковедением логика и юриспруденция). – Т.1. – Одесса, 1913. – 510 с.
3. Кистяковский А. Ф. Права, по которым судится малороссийский народ. – К., 1879.
4. Сперанский М. М. Краткое историческое обозрение Комиссии составления законов. Предложение к окончательному составлению законов / М. М. Сперанский // Русская старина. – 1876. –№ 2.
5. Сперанский М. М. Обозрение исторических сведений о Своде законов. — Санкт-Петербург, 1837.
6. Толиченко И. В. Очерк кодификации малороссийского права и введения свода законов. – К., 1888.
7. Каринский М. И. Классификация выводов. — С. — Петербург, 1880. — 180 с.
8. Алексеев С. С. Основы теории государства и права. – Москва: Юрид. лит., 1971.- 408 с.
9. Алексеев С. С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие, классификация / С. С. Алексеев // Советское государство и право. — 1987. — № 6.
10. Алексеев С. С. Общая теория права. — Москва : Юрид. лит., 1982. — Т.2.
11. Богдановская И. Ю. Систематизация английских законов: консолидация против кодификации // Сов. государство и право. — М., 1986. — N 2.
12. Богдановская И. Ю. Закон в английском праве. – Москва : Наука, 1987.
13. Братусь С. Н. О путях систематизации хозяйственного законодательства / С. Н. Братусь // Советское государство и право. — М., 1975. — № 9.
14. Братусь С. Н. Отрасль советского права: понятие, предмет, метод // Советское государство и право. — М., 1979. — № 11. — С. 22—26.
15. Иодковский А. Н. Вопросы кодификации законодательства : дис ... канд. юрид. наук / А.Н. Иодковский. — М., 1948. — 189 с.
16. Керимов Д. А. Кодификация и законодательная техника. — Москва : Госюриздат, 1962. — 104 с.
17. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). — Москва : Аванта+, 2000. — 437 с.
18. Керимов Д.А. Законодательная деятельность Советского государства. — Москва : Госюриздат, 1955. – 246 с.
19. Керимов Д.А. Культура и техника законодательства. — Москва, 1991. – 160 с.
20. Козюбра М. І. Демократія і перебудова. – К., 1988. – 176 с.
21. Козюбра М. І. Переконання і примус в радянському праві. – К. : Наукова думка, 1970. – 152 с.
22. Козюбра М. І. Демократія, права і свободи: реальність і ідеологічні міфи / М.І. Козюбра, В.К. Забігайло. – К., 1983. — 104 с.
23. Козюбра Н. И. Социалистическое право и общественное сознание. — К. : Наукова думка, 1979. — 206 с.
24. Рахманина Т. Н. Новые формы и виды кодификации законодательства / Т. Н. Рахманина // Тр. Всесоюз. НИИ сов. законодательства. — М., 1987. — Вып. 40.
25. Рахманина Т. Н. Свод законов советского государства и развитие законодательства / Т. Н. Рахманина // Тр. ВНИИ сов. законодательства. — М., 1990. — Вып. 48.
26. Самощенко И. С. Подготовка и издание систематических собраний действующего законодательства. — Москва, 1969. — 162 с.
27. Самощенко И. С. Правовая наука и совершенствование советского законодательства. — Москва : Знание, 1972. — 186 с.
28. Самощенко И. С. О консолидации нормативных актов / И. С. Самощенко // Труды ВНИИСЗ. — Вып. 7. — Москва, 1966.
29. Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України. К. : - Видавництво Київського університету, 1968. —170 с.
30. Ушаков А. А. Важнейшие кодификационные работы на первой фазе развития Советского государства. : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – Ленинград, 1953.— 23 с.
31. Ушаков А. А. О кодификации советского законодательства / А. А. Ушаков // Учёные записки Пермского университета. — Т. XIV. — Кн. 4, 1959.
32. Шебанов А. Ф. Форма советского права. — М., 1968. — 236 с.
33. Шебанов А. Ф. Некоторые вопросы теории нормативных актов в связи с систематизацией союзного законодательства / А. Ф. Шебанов // Советское государство и право, 1960. — № 7.
34. Симорот З. К. Проблемы кодификации законодательства Союза ССР и союзных республик о труде / Симорот З.К., Монастырский Е.А. — К., 1977. — 300 с.
35. Bennion F. Statute law. – London, 1980.
36. Bennion F. Legislative Technique. – New Law Journal, 1979. – v. 129. – № 5932.
37. Bergbohm K. Jurisprudenz und Rechtsphilosophie. - Leipzig, 1892.
38. Krenz I. System der ősterreichischen allgemeinen Privatrechts. Dritte Aufl. Erster Band. – Wien: Manzche k. u k. Hof-Verlags – und Universitäts-Buchhandlung, 1899.
39. Кросс Р. Прецедент в английском праве. — Москва: Юрид. Лит., 1985. – 238 с.
40. Fleiner T. Entwurf und Gestaltung von Gesetzesnormen. – Forschungen aus Staat und Recht 50: Springer-Verlag. – Wien, New York, 1981.
41. Кабрияк Р. Кодификации / Пер. С фр. Л.В. Головко. – М.: Статут, 2007. – 476 с.
42. Погорєлов Є. В. Кодифікаційна діяльність в правовій системі України (загальнотеоретичний аспект) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Євген Валентинович Погорєлов. — Х., 2000. — 166 с.
43. Граціанов А. І. Процес систематизації та уніфікації законодавства і розвиток правової системи України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Анатолій Ігорович Граціанов. — К., 2004. — 185 с.
44. Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення : Монографія. — К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. — 220 с.
45. Калакура В. Я. Кодифікація міжнародного приватного права в країнах Європи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 „Міжнародне право” / В.Я. Калакура. — К., 1993. — 17 с.
46. Рогач О.Я. Кодифікаційні акти в системі законодавства України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Олександр Янович Рогач. — Ужгород., 2003. — 209 с.
47. Ющик О. І. Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка / [Ю.С. Шемшученко, О.І. Ющик, Л.М. Горбунова, М.О. Теплюк, Л.В. Гульченко, В.І. Риндюк; за заг. ред. О.І. Ющика]. – К. : Парламентське вид-во, 2007. – 208 с.
48. Меленко С. Г. Консолідація як вид систематизації нормативно-правових актів : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Сергій Гаврилович Меленко. — Чернівці, 2002. — 206 с.
49. Грищук В. К. «Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.08 / Віктор Климович Грищук. — К., 1992. — 438 с.
50. Харитонова Т. Є. Систематизація права у Візантійській імперії у першій половині VІ ст. н.е. (Систематизація Юстиніана) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Тетяна Євгенівна Харитонова. — Одеса, 2003. — 219 с.
51. Клименко О. В. Систематизація права Лівобережної України у другій чверті ХІХ сторіччя : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Олена Вікторовна Клименко. — К., 2004. — 219 с.
52. Россолов М. М. Информационное право : [учеб. пособие]. – М. : Юристь, 1999.— 400 с.
53. Бачило И. Л. Информационное право. Основы практической информатики. — М., 2001. — 318 с.
54. Бачило И. Л. Информационное право \ Бачило И. Л., Лопатин В. Н., Федотов М. А.; Под ред. Акад. РАН Б.Н. Топорнина. — СПб. : «Юридический центр Пресс», 2001. — 422 с.
55. Беляков К. И. Управление и право в период информатизации : [монография]. — Киев : Издательство “КВІЦ”, 2001. — 301 с.
56. Цимбалюк В. С. Основи інформаційного права України: [навч. посіб.] \ В. С. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Грищенко та ін.; За ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельника. — К. : Знання, 2004. — 274 с.
57. Марущак А. І. Інформаційне право : регулювання інформаційної діяльності : [навч. посібник]. — К. : Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008. — 344 с.
58. Рождественська О. С. Особливий суб'єкт інформаційних правовідносин (загальнотеоретичний аспект) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Олена Сергіївна Рождественська. — Х., 2009. — 203 с.
59. Шемшученко Ю. С. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні / за заг. ред.. Ю.С. Шемшученка, І.С. Чижа. — К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. — 384 с.
60. Бєляков К. І. “Інформаційна” аксіоматика у праві: проблеми формування / К.І. Бєляков // Науковий вісник Юрид. академії МВС України. — 2004. — № 3. — С. 263—268.
61. Шемшученко Ю. С. Інформаційне законодавство України : науково-практичний коментар / За ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. — 232 с.
62. Макаренко Є. А. Європейська інформаційна політика : [монографія]. — К. : Наша культура і наука, 2000. — 368 с.
63. Дубас О. П. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті : [монографія]. — К. : Генеза, 2004. — 208 с.
64. Кудрявцева С. П., Колос В. В. Міжнародна інформація : [навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл.] — К. : Видавничий Дім «Слово», 2005. — 400 с.
65. Харченко Л. С. Інформаційна безпека України : [Глосарій] / Харченко Л. С., Ліпкан В. А., Логінов О. В.; За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Р. А. Калюжного. — К.: “Текст”, 2004. — 180 с.
66. Ліпкан В .А. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях / Ліпкан В. А., Ліпкан О. С., Яковенко О. О. — К. : Текст, 2006. — 256 с.
67. Ярочкин В. И. Словарь терминов и определений по безопасности и защите информации / Ярочкин В. И., Шевцова Т. А. — М. : “Ось-89”, 1996. — 86 с.
68. Приходько А. Я Словарь-справочник по информационной безопасности. Серия : Информационная безопасность. — М., 2001. — 124 с.
69. Бутузов В. М. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку. Науково-практичний коментар./ Бутузов В. М., Остапець С. Л., Шеломенцев В. П. — К. : Друкарня МВС України, 2005. — 86 с.
70. Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія]. — Одеса: Юридична література, 2003.— 472 с.
71. Кормич Б. А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи : [навч. посібник.] — К. : Кондор, 2004. — 384 с.
72. Лопатин В. Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство. / Санкт-Петербургский университет МВД России. — СПб. : Фонд «Университет», 2000. — 428 с.
73. Юдін О. К. Інформаційна безпека держави: [Навчальний посібник]./ Юдін О. К., Богуш В. М. — Харків : Консул, 2005. — 576 с.
74. Сідак В.С. Забезпечення інформаційної безпеки в країнах НАТО та ЄС : [навчальний посібник]. / Сідак В.С., Артемов В.Ю. – К. : КНТ, 2007. – 160 с.
75. Гуз А. М. Історія захисту інформації в Україні та провідних країнах світу: [навчальний посібник]. – К. : КНТ, 2007. – 260 с.
76. Проблеми систематизації законодавства України про підприємництво // Право України. — 1998. — № 8. — С. 28—39, с. 29
77. Авер’янов В. Нова доктрина українського адміністративного права: концептуальні позиції / В. Авер’янов // Право України. — 2006. — № 5. — С. 11—17.
78. Рекомендації міжнародної науково-теоретичної конференції «Проблеми методології сучасного правознавства» // Вісник Академії правових наук України. —Харків, 1997. — Вип. 1. — С. 150—154.
79. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [Підручник] / О. Ф. Скакун. — Харків : Консул, 2008. — 656 с.
80. Лазарев В. В. Теория государства и права : [учебник для вузов] / В.В. Лазарев, С.В. Липень. — М. : Спарк, 2004. — 528 с.
81. Теория государства и права: [курс лекций] / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. — М. : Юристъ, 1997. — 672 с.
82. Гусарєв С. Д. Теорія права і держави : [навчальний посібник] / С.Д. Гусарєв, А.Ю. Олійник, О.Л. Слюсаренко. — К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. — 270 с.
83. Шейко В.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності : [Підручник] / В.М. Шейко, Н.М. Кушнаренко. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К : Знання-Прес, 2002. – 295 с.
84. Мельничук О. С. Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. — К., 1974. — 775 с.
85. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Борис Анатолійович Кормич. — О., 2004. — 427 с.
86. Ковальський В. Охоронна функція держави як система / В. Ковальський // Юридична Україна. — 2003. — № 11. — С. 26—30.
87. Теорія управління в органах внутрішніх справ : [навчальний посібник] / за ред. В.А. Ліпкана. – К. : КНТ, 2007. – 884 с.
88. Haken Н. Синергетика, An Introduction, Springer, Berlin, 1983.
89. Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень” / Ю. Є. Максименко. — К., 2007. — 20 с.
90. Максимов С. І. Проблеми методології сучасного правознавства / С. І. Максимов, М. П. Рабінович, Ю. М. Тодика, І. М. Данишин // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1997. – Вип. 1. – С. 146-150.
91. Основы научных исследований : [Учеб. пособие] / Под ред. А.А. Лудченко. – К. : «Знання», 2000. – 114 с.
92. Данільян О.Г. Національна безпека України: сутність, структура та напрямки реалізації. / Данільян О. Г., Дзьобань О. П., Панов М. І. — Харків : “ФОЛІО”, 2002. — 296 с.
93. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія / За загальною редакцією О.М. Бандурки. – Харків : Ун-т внутрішніх справ, 2000. – 368 с.
94. Шеннон К. Е. Работы по теории информации и кибернетике. – М., 1963 – 718 с.
95. Колгоморв А. Н. Три подхода к определению понятия «количество информации» // Проблемы передачи информации. – М., 1965. – вып. 1. – т. 1.
96. Винер Н. Кибернетика и управление, их связь в животном и машине. – М. : Иностранная литература, 1958. – 418 с.
97. Погорілко В. Ф. Інформація / В. Ф. Погорілко // Юридична енциклопедія : у 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : Укр. енцикл., 1999. — Т. 2. — С. 717.
98. Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
99. Про телекомунікації : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 12. — Ст. 155.
100. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40. — Ст. 356.
101. Корчагін М. Поняття інформації як цивільно-правової категорії / М. Корчагін // http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2392
102. Философский словарь. (Под ред. Розенталя М.М.) — М. : Политиздат, 1972 — 496 с.
103. Лукашевич В. Г. До визначення поняття «інформація», що вживається в сучасному юридичному обігу/ В. Г. Лукашевич // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 1998. — № 3. — С. 263 – 268.
104. Голубєв В. О. Програмно-технічні засоби захисту інформації від комп’ютерних злочинів. — Запоріжжя : ВЦ «Павел», 1998.
105. Белкин Р. С. Курс криминалистики в 3 т. : общая теория криминалистики. —М. : Юристъ, 1997. — т. 1. — с. 270.
106. Венгеров А. Б. Категория «информация» в понятийном аппарате юридличекской науки / А. Б. Венгеров // Советское государство и право. — 1977. — № 10. — с. 70—71.
107. Мацюк В. Я. Використання інформаційного ресурсу підрозділами податкової міліції для прийняття управлінського рішення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / В.Я. Мацюк. — Ірпінь, 2004. — 16 с.
108. Дементій Н. О. Аналіз інформаційних теорій і понять інформації / Н. О. Дементій // http://www.naiau.kiev.ua/tslc/pages/biblio/visnik/2002_2/dementi.htm
109. Кохановська О. В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин : [монографія] / О. В. Кохановська. — К. : Націон. акад. внутр. справ України, 2001. — 212 с.
110. Антопольский А. А. Правовое регулирование информационных объектов / А.А. Антопольский // Проблемы информатизации. – 1999. – Вып. 3. – С. 51.
111. Письменський А. А. Информационное право Украины / Письменський А. А. – Харьков : Бизнес Информ, 1996. – 248 с.
112. Марценюк О. Г. Теоретико-методологічні засади інформаційного права України: реалізація права на інформацію : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Олександр Геннадійович Марценюк. — К., 2009. — 266 с.
113. Лилак Д. Колізії наукових поглядів на поняття «законодавство» і практичну необхідність його нормативної легалізації / Д. Лилак // Право України. — 2001. — № 8. — С. 48-51.
114. Шемшученко Ю. С. Безпека національна / Ю. С. Шемшученко // Юридична енциклопедія : у 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : Укр. енцикл., 1998. — Т. 1. — С. 210—211.
115. Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміна «законодавство»).  Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997-2001. Кн. 1 / Відповід. редакт. канд. юрид. наук П.Б. Євграфов.  К.: Юрінком Інтер, 2001.  С. 272-276.
116. Шебанов А. Ф. Система законодательства как научная основа кодификации / А. Ф. Шебанов // Советское государство и право. —– 1971. — № 12. — С. 30 — 37.
117. Самощенко И. С. Совершенствование законодательства – закономерность развитого социалистического общества / И. С. Самощенко // Советское государство и право. — 1981. — № 3.
118. Совершенствование советского законодательства на основе Конституции СССР. - К. : Наукова думка, 1982. —303 с.
119. Козлов В. А. Вопросы теории эффективности правовой нормы : автореф. дисс. … канд. юрид. наук. / В. А. Козлов. — Л., 1976.— 22 с.
120. Кудрявцев В. Н. Эффективность правовых норм. / Кудрявцев В. Н., Никитинский В. И., Самощенко И. С., Глазырин В. В. — М. : Юрид. лит., 1980. — 280 с.
121. Малько А. В. Эффективность правового регулирования / А. В. Малько // Правоведение. — 1990. — № 6., с. 61—67.
122. Баранов В. М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и практики. — Саратов : Из-во Сарат. ун-та, 1989. — 400 с.
123. Поленина С. В. Качество закона и эффективность законодательства. — М., 1993. — 152 с.
124. Николаева М. Н. Систематизация ведомственных нормативных актов / М. Н. Николаева, Т. Н. Рахманина // Закон и ведомственные нормативные акты в СССР: Труды. 46. – М. : ВНИИСЗ. – 1989. – С. 47-59.
125. Гусев Ю. И. Теоретические проблемы составления свода законов Союза ССР (по материалам предметной систематизации советского законодательства в 1927-1930 гг.) : Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / ВНИИСЗ. – М., 1973. – 22 с.
126. Опришко В. Ф. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України / В. Ф. Опришко // Право України. – К., 1999. – № 12. – С. 5—30.
127. Спиридонов Л. И. Теория государства и права: Учебник. – М. : Фирма Гардарика, 1996. – 304 с.
128. Теория государства и права. / Под ред. С. С. Алеексева. — М. : Юрид. лит., 1985. — 480 с.
129. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. — К., 1994. — 236 с.
130. Теорія держави і права : навчальний посібник / за заг. ред. професора Р. А. Ромашова, Н. М. Пархоменко. – К. : КНТ, 2007. – 216 с.
131. Протасов В. Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. – 2-е изд., перераб. и доп. – Москва : Юрайт-М, 2001. – 346 с.
132. Погорєлов Є. В. Кодифікація і її функції як форми систематизації й удосконалення законодавства / Є. В. Погорєлов // Вісник Запорізького Юридичного інституту. – Запоріжжя, 2000. – № 1. – С. 28-34.
133. Коталейчук С. П. Теорія держави та права : [навч. пос. для підг. до держ. іспитів] / С.П. Коталейчук. – К. : КНТ, 2009. – 320 с.
134. Проект Закону України «Про закони і законодавчу діяльність» // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
135. Научная сессия, посвящённая теоретическим вопросам систематизации ссоветского законодательства (Тезисы докладов и сообщений). – М.: Красная звезда, Всесоюзный инст-т юрид.наук, 1961. – 70 с.
136. Теоретические вопросы систематизации советского законодательства (Под редакцией С.Н. Братуся, И.С. Самощенко). – М. : Государственное издательство юридической литературы, 1962. – 575 с.
137. Конституція України та проблеми систематизації законодавства. Збірник наукових праць. – Київ, 1999. – Вип. 5. – 366 с.
138. Общая теория права : Учебник для юридических вузов. / Под ред. А.С. Пиголкина. — М. : Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1997. — 384 с.
139. Словник іншомовних слів / Л. О. Пустовіт, О. І. Скопненко, Г. М. Сюта, Т. В. Цимбалюк / За ред. Л. О. Пустовіт. – К. : Довіра, 2000. – 1018 с.
140. Юридична енциклопедія : в 6 т. – Т.2: Д-Й. – К.: «Українська енциклопедія», 1999. – 744 с.
141. Усенко И. Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР. – К. : Наукова думка, 1989. – 118 с.
142. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. Изд. 2-е. – Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. – Т.2. – Москва: ИКД “Зерцало – М”, 2001. – 528 с.
143. Рогач О. Я. Історичні аспекти поняття кодифікації / О. Я. Рогач // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Випуск 125: Правознавство. – Чернівці, 2001. – С. 30.
144. Люблинський П. И. Кодификация / П. И. Люблинский // Энциклопедический словарь Русского библиографического института– Спб., 1913. – Т.24. – 640 с.
145. Проблемы кодификации советского права // Вестник ЛГУ. – № 4. – 1947. – С. 80-81.
146. Суходрев В. Н. О некоторых вопросах теории и практики систематизации советского законодательства // Советское государство и право. – 1960 - № 8. – С.91-102.
147. Бурчак Ф. Г. Роль і значення кодифікації законодавства в розбудові правової системи України / Ф. Г. Бурчак // Українське право. — 1994. — № 1. — С. 12—16.
148. Сіренко В. Ф. Законодавство і закон / Методологічні підходи до визначення ефективності законодавства / В. Ф. Сіренко, О. І. Ющик // Вісник Академії правових наук України, — 1994. — № 2. — С. 13—22.
149. Красноступ Г. Проблема визначення об’єкта та предмета інформаційного права / Г. Красноступ // Право України. – 2007. – № 5. – С. 125-127.
150. Дурдинець В. Правова інформатика : [підруч.] / Є. Моісеєв, М. Швець; за ред. В. Дурдинця, [2-е вид.]. – К. : ПанТот, 2007. – 524 с.
151. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 1. — Ст. 1.
152. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 50. — Ст. 302.
153. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації : Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1997. — № 49. — Ст. 299.
154. Про телебачення і радіомовлення: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 43.
155. Про інформаційні агентства : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 13. — Ст. 83.
156. Про поштовий зв’язок : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 6. — Ст. 39.
157. Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 45. — Ст. 284.
158. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 48. — Ст. 296.
159. Про Концепцію національної інформаційної політики : Постанова Верховної Ради України // http : // zakon1.rada.gov.ua.
160. Письменницкий А. А. Взаимодействие государства и средств массовой информации : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / А. А. Письменницкий. — Х., 1997. — 194 с.
161. Кравчук О. Поняття та правовий статус засобів масової інформації в Україні / О. Кравчук // Право України. – 2005. – № 5. – С. 125-128.
162. Фінклер Ю. Е. Особливості функціонування друкованих засобів масової інформації в сучасному українському суспільстві : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Ю. Е. Фінклер. — К., 1998. — 201 с.
163. Стеценко Ю. В. Засоби масової інформації – відкриті носії прихованих повідомлень членів організованих злочинних груп і терористичних організацій / Ю. В. Стеценко // Актуальні проблеми політики : Зб.наук.праць.\ Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. В. М. Дрьомін. — Одеса: Фенікс, 2004. — Вип.21. — С. 236-242.
164. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України //