СЛУЖБОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП ..................................................................................................... 4
Розділ 1. ПОНЯТТЯ СЛУЖБОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ........................................... 12
1.1. Юридична природа інституту службового розслідування в органах внутрішніх справ ................................................................................................ 12
1.2. Цілі та завдання службового розслідування в органах внутрішніх справ .................................................................................................................... 23
1.3. Підстави проведення службового розслідування в органах внутрішніх справ ................................................................................................ 44
1.4. Приводи проведення службового розслідування в органах внутрішніх справ ................................................................................................ 65
1.5. Стадії службового розслідування в органах внутрішніх справ .... 82

Розділ 2. СУБ’ЄКТИ СЛУЖБОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ........................................... 103
2.1. Суб’єкти, які здійснюють службові розслідування в органах внутрішніх справ ................................................................................................ 103
2.2. Суб’єкти, у відношенні яких проводяться службові розслідування в органах внутрішніх справ .................................................................................. 123
2.3. Суб’єкти, які беруть участь у службовому розслідуванні в органах внутрішніх справ ................................................................................................ 139
2.4. Допоміжні суб’єкти службового розслідування в органах внутрішніх справ .................................................................................................................... 148

ВИСНОВКИ ............................................................................................ 157
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................... 171
ДОДАТКИ ............................................................................................... 189

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Забезпечення розбудови в Україні демократичної, правової держави залежить в першу чергу від належного виконання своїх функцій державними органами. Важливу роль виконує Міністерство внутрішніх справ України, яке здійснює свою діяльність у напружених умовах, які обумовлені бурхливими внутрішніми соціально-політичними процесами. Триває приведення законів України у відповідність до світових стандартів, відповідно переглядаються і відомчі нормативно-правові акти МВС. У даний час основна увага приділяється реформуванню “зовнішньої” діяльності органів внутрішніх справ (пов’язаної з виконанням основних функцій, таких як охорона правопорядку та боротьба зі злочинністю), яка, безперечно, є пріоритетною. Але ефективна зовнішня діяльність не можлива за відсутності бездоганної внутрішньої, яка має забезпечувати безперебійне функціонування системи. Відомо, що найбільш впливовим у кожній соціальній системі є людський фактор. Правоохоронна діяльність працівників органів внутрішніх справ пов’язана з прийняттям та реалізацією рішень, що безпосередньо зачіпають права і свободи фізичних та юридичних осіб.
У зв’язку з цим потребують врегулювання питання, пов’язані з персоналом, і, особливо, у напрямку зміцнення законності та дисципліни. Досі мають місце факти безкарності корупційних діянь, інших службових порушень працівників, що викликає відчуження громадян, підрив авторитету органів внутрішніх справ і всієї правоохоронної системи.
Позитивний вплив на стан законності та дисципліни здійснюють своєчасні і якісні службові розслідування, хоча й вони іноді проводяться з порушеннями конституційних прав працівників та громадян. Це породжує негативне ставлення до осіб, які їх здійснюють, створює нездоровий морально-психологічний клімат у колективах.
Таке положення в певній мірі обумовлено тим, що основні нормативні джерела, які закладають основи правого статусу персоналу органів внутрішніх справ – Закон України “Про міліцію”, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ – прийняті ще за часів СРСР і, незважаючи на деякі зміни, що вносилися до них, не в повній мірі відповідають вимогам сьогодення. Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ (далі – Інструкція) затверджена 6 грудня 1991 року. З того часу було прийнято багато актів МВС України із зазначеного питання як нормативного, так і ненормативного характеру, які нерідко суперечать один одному і роблять правову базу службових розслідувань заплутаною і громіздкою.
Потреби якісно нового підходу до службових розслідувань в органах внутрішніх справ, створення належної нормативної бази, яка відповідала б сучасному законодавству, обумовлюють актуальність і важливість комплексного дослідження широкого кола питань, пов’язаних з їх проведенням, а також подальшим удосконаленням.
Окремим теоретичним та практичним проблемам, пов’язаним з діяльністю органів внутрішніх справ, були присвячені роботи Бандурки О.М., Берлача А.І., Венедиктова В.С., Гіди О.Ф., Голосніченка І.П., Демського Е.Ф., Калюжного Р.А., Клюшніченка А.П., Колодкіна Л.М., Колпакова В.К., Кондратьєва Я.Ю., Кравченка Ю.Ф., Михайленка П.П., Осадчого В.І., Плішкіна В.М., Сущенка В.Д. та інших учених-юристів. Ряд авторів, серед яких Ануфрієв М.І., Ілясов С.Г., Лихолоб В.Г., Новіков В.В., Парасюк М.В., Попов С.В., Синявська О.Ю., Сливка С.С., Стародубцев А.А., Шкарупа В.К., Шмоткін О.В., Щербина В.І. та ін., досліджував різні аспекти законності та дисципліни в органах внутрішніх справ. Їхні праці стали науковим підґрунтям для подальших досліджень функціонування органів внутрішніх справ. Питанням службових розслідувань юридична наука досі не приділяла належної уваги. До нашого часу жодна праця не була присвячена цим проблемам, хоч вони давно перебувають серед найбільш гострих, особливо в світлі реформування МВС України.
Актуальність роботи полягає в:
науковій і практичній важливості вивчення проблем службових розслідувань в органах внутрішніх справ України і з’ясування перспектив їх подальшої розробки;
пропозиціях щодо удосконалення законодавчих та підзаконних нормативних актів, які врегульовують інститут службових розслідувань як в органах внутрішніх справ України, так і в інших державних структурах;
доведенні необхідності врегулювання на якісно новому рівні питань службових розслідувань відносно працівників органів внутрішніх справ та удосконалення їх порядку;
відсутності комплексних наукових досліджень у цьому напрямі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п.1.1. Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр.) і Національної академії внутрішніх справ України (п. 60 Плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт на 2003 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення юридичної природи службового розслідування в органах внутрішніх справ, аналіз стану цього інституту та наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення відомчої нормативної бази і правозастосовчої практики з цього питання.
Для досягнення цієї мети автором поставлені такі завдання:
- розкрити правову природу службового розслідування в органах внутрішніх справ, визначити його поняття;
- визначити ціль (мету) службового розслідування та його завдання;
- з’ясувати фактичні підстави проведення службового розслідування, згрупувати їх в залежності від характеру обставин, що підлягають вивченню під час провадження;
- запропонувати науково обґрунтовану систему стадій службового розслідування, при цьому звернути увагу на додаткові стадії, які є найменш дослідженими;
- розглянути специфіку прав та обов’язків осіб, які причетні до проведення службового розслідування, дати їх класифікацію;
- проаналізувати основні недоліки правового та організаційного характеру, які мають місце під час проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ;
- на основі проведеного дослідження сформулювати основні положення і пропозиції, спрямовані на вдосконалення нормативної бази службових розслідувань в органах внутрішніх справ та діяльності, пов’язаної з їх проведенням.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при проведенні службових розслідувань в органах внутрішніх справ України.
Предметом дослідження є порядок службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, діяльність та правовий статус осіб, які мають пряме чи опосередковане відношення до їх проведення.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використана сукупність методів наукового пізнання. Головним у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод, що дає можливість дослідити проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правової практики у сфері, яка є предметом дослідження. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено загальні засади правового статусу осіб, причетних до службових розслідувань в органах внутрішніх справ України. Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити питання адміністративно-процесуальної діяльності, організаційні проблеми службових розслідувань, а також порівняти їх з аналогічними провадженнями в інших державних структурах України. Використання соціологічного та статистичного методів дозволило узагальнити юридичну практику, провести анкетування співробітників практичних органів внутрішніх справ, проаналізувати емпіричну інформацію, що стосується теми дослідження.
Емпіричну базу дослідження склали статистичні матеріали МВС України, що дають уявлення про кількість та характер службових розслідувань в органах внутрішніх справ, висвітлюють діяльність підрозділів, які їх проводять; архівні матеріали службових розслідувань; результати авторських соціологічних досліджень. При написанні дисертації здобувач використав особистий досвід проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ. Обсяг узагальнених теоретичних та практичних матеріалів дозволяє стверджувати про вірогідність і наукову обґрунтованість результатів виконаного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором вперше в межах юридичної науки розглянуті організаційно-правові питання проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України. При цьому були досліджені сутність службового розслідування, загальні засади його проведення та правовий статус причетних до нього осіб.
Запропонована робота є першою такого плану. За результатами проведеного наукового дослідження правового регулювання та практики службових розслідувань в органах внутрішніх справ України автор сформулював ряд нових положень, найбільш значущими з яких є:
- зміст правової природи службового розслідування в органах внутрішніх справ України;
- висновок про процесуальний характер цього інституту, який представлений адміністративно-правовою формою;
- визначення службового розслідування в ОВС як адміністративно-процесуальної діяльності компетентного суб’єкта (працівника ІОС, УВБ, галузевої служби) по встановленню обставин порушень, вчинених працівниками ОВС, надзвичайних подій з їх участю, інших фактів, які тягнуть правові наслідки, з метою забезпечення законності і дисципліни у функціонуванні системи МВС шляхом надання керівництву інформації, достатньої для юридичної оцінки подій і належного на них реагування, що передбачає внесення пропозицій щодо заходів до припинення порушень, усунення негативних наслідків і причин, що їм сприяли, відповідальності причетних осіб (у разі необхідності – передачі матеріалів до органів досудового слідства), а також реалізацію правового статусу працівників, які зазнали моральної, фізичної чи матеріальної шкоди у зв’язку з проходженням служби в ОВС;
- уточнення цілей та завдань службового розслідування з точки зору юридичних і соціальних результатів, на досягнення яких воно направлене, з розподілом їх на основні та допоміжні;
- доведення, що підставою для службового розслідування слід розглядати фактичні дані про вчинення працівниками органів внутрішніх справ певного службового правопорушення або про надзвичайну подію, до якої вони причетні, перелік видів таких підстав;
- визначення приводів для призначення СР як нормативно встановлених джерел первинних відомостей про події за участю працівників органів внутрішніх справ, на підставі яких відповідні посадові особи зобов’язані здійснити перевірку інформації, що міститься в них;
- обґрунтування системи стадій службового розслідування, їх поділ на обов’язкові та необов’язкові (факультативні);
- розроблена класифікація осіб, які причетні до проведення службового розслідування, визначено перелік їх прав та обов’язків;
- обґрунтовано пропозиції щодо:
• порядку перевірки дотримання законності та дисципліни в діяльності органів внутрішніх справ;
• використання в діяльності ОВС результатів аналізу і оцінки причин та умов порушень, НП за результатами СР;
• визначення в Інструкції ознак порушень з боку працівників ОВС, що не потребують розслідування;
• закріплення в якості приводу для проведення службового розслідування письмової вимоги працівника органів внутрішніх справ;
• покращення нормативного врегулювання термінів службових розслідувань, порядку їх продовження;
• доповнення Інструкції розділом “Порядок оскарження рішення, прийнятого за результатами службового розслідування”;
• визначення повноважень керівників на призначення СР в залежності від посади працівника, у відношенні якого воно має проводитися;
• механізму забезпечення незалежності особи, яка проводить СР;
• доповнення прав та обов’язків суб’єктів СР;
• виділення в якості окремого суб’єкту СР “третіх осіб”;
• покращення правового захисту працівників, у відношенні яких проводиться СР, реального забезпечення їх права на честь та гідність, ділову репутацію;
• впровадження інституту відсторонення особи, відносно якої проводиться службове розслідування, від здійснення повноважень за посадою, та визначення його порядку;
• переліку порушень та надзвичайних подій, за настання яких участь у СР спеціаліста (експерта) є обов’язковою.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані і обґрунтовані в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення порядку проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, покращення практичної діяльності інспекцій з особового складу та підрозділів внутрішньої безпеки, посилення правового захисту працівників, а також підвищення ефективності діяльності щодо зміцнення законності і дисципліни в системі Міністерства внутрішніх справ України.
Результати роботи поглиблюють наукові знання про правове регулювання службових розслідувань в органах внутрішніх справ і можуть бути використані як наукова база при подальшому вивченні зазначеної проблеми. Матеріали дисертаційного дослідження, крім цього, можуть бути використані в навчальному процесі при проведенні різних видів занять, для підготовки навчально-методичної літератури, а також в системі професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ.
Положення дисертаційного дослідження щодо порядку призначення та проведення службових розслідувань, організації перевірок органів і підрозділів внутрішніх справ з питань дотримання дисципліни і законності, були впроваджені в діяльність Управління внутрішньої безпеки та розслідувань і Відділу дізнання МВС України.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на базі особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції доповідалися авто¬ром на міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 29-30 квітня 2002 р.), на всеукраїнській науково-практичній конференції “Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні” (Донецьк, 13 грудня 2002 р.), на регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (Хмельницький, 21-22 лютого 2003 р.); неодноразово на засіданнях кафедри адміністративного права НАВСУ.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано сім наукових статей, з яких шість у наукових фахових виданнях, визначених ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинних законодавчих та підзаконних нормативних актів, які врегульовують інститут службових розслідувань, практики їх реалізації, значного статистичного матеріалу, теоретичного осмислення ряду наукових праць, нами сформульовано ряд висновків і пропозицій, спрямованих на вдосконалення нормативної бази службових розслідувань в органах внутрішніх справ та діяльності, пов’язаної з їх проведенням. Основні з них такі:
1. Службове розслідування за своєю юридичною природою є адміністративно-процесуальною діяльністю, оскільки здійснюється виконавчо-розпорядчими органами (якими є органи внутрішніх справ) для вирішення адміністративних (управлінських) справ на підставі адміністративно-процесуальних норм. Адміністративно-процесуальна діяльність у справі службового розслідування є адміністративним провадженням.
2. Службове розслідування (в загальному значенні) є одним з видів адміністративних проваджень. Службове розслідування в органах внутрішніх справ є його підвидом. Адміністративний процес, адміністративне про¬вадження і службове розслідування співвідносяться між собою як загальне, родове і видове поняття.
3. З урахуванням вищенаведеного службове розслідування в ОВС можна визначити як адміністративно-процесуальну діяльність компетентного суб’єкта (працівника ІОС, УВБ, галузевої служби) по встановленню обставин порушень, вчинених працівниками ОВС, надзвичайних подій з їх участю, інших фактів, які тягнуть правові наслідки, з метою забезпечення законності і дисципліни у функціонуванні системи МВС шляхом надання керівництву інформації, достатньої для юридичної оцінки подій і належного на них реагування, що передбачає внесення пропозицій щодо заходів до припинення порушень, усунення негативних наслідків і причин, що їм сприяли, відповідальності причетних осіб (у разі необхідності – передачі матеріалів до органів досудового слідства), а також реалізацію правового статусу працівників, які зазнали моральної, фізичної чи матеріальної шкоди у зв’язку з проходженням служби в ОВС.
4. Завданнями службового розслідування є: 1) повне, всебічне і об’єктивне дослідження обставин службового правопорушення чи надзвичайної події в органах внутрішніх справ; 2) встановлення осіб, причетних до порушень (НП); 3) точне і правильне застосування норм чинного законодавства та відомчих нормативних актів; 4) виявлення, узагальнення і аналіз причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушень чи призвели до надзвичайної події; 5) розробка заходів та рекомендацій, спрямованих на усунення причин і умов, що сприяли правопорушенню чи надзвичайній події, профілактику різних негативних проявів, зміцнення законності і дисципліни у підрозділах системи МВС; 6) виховання особового складу в дусі точного і безумовного дотримання чинного законодавства. Перші три завдання є основними, оскільки їх виконання визначає характер реагування на правопорушення чи надзвичайну подію; інші завдання мають перспективне, превентивне та виховне призначення, тобто їх основний зміст і призначення – це профілактика, недопущення подібних правопорушень чи надзвичайних подій в майбутньому.
5. Перспективні завдання (цілі) СР – забезпечення дисципліни в галузі (системі МВС), сфері правопорядку і на загальнодержавному рівні; охорона суспільних відносин, прав і законних інтересів громадян і організацій, виховання працівників ОВС в дусі неухильного дотримання законності та дисципліни.
Під цілями СР слід розуміти юридичні і соціальні результати, на досягнення яких воно направлене, і які складають безпосередній державний і суспільний інтерес: забезпечення режиму безумовного дотримання законності та дисципліни в діяльності органів внутрішніх справ як складової частини апарату державного управління, що здійснює правоохоронну діяльність.
6. Під час СР дотримання законності та дисципліни в діяльності органів внутрішніх справ слід перевіряти в такому порядку: планування роботи по недопущенню порушень дисципліни та законності; облікова робота з питань дисципліни та законності; профілактика порушень прав і свобод громадян; дотримання режиму таємності в діяльності органу; контроль за несенням служби особовим складом; реагування на порушення з боку працівників; попередження корупційних діянь; транспортна дисципліна; роль кураторів у зміцненні дисципліни та законності; дотримання організаційно-штатної дисципліни; організація професійної підготовки; виховна робота, психологічне забезпечення; комплектування органів, проходження служби.
7. Результати аналізу і оцінки причин та умов порушень, НП за результатами СР в діяльності ОВС можуть бути використані так:
негайні зміни в розстановці та використанні сил і засобів;
посилення боротьби з окремими видами порушень;
покращання інформування вищестоящих ОВС, органів вла¬ди, прокуратури, внесення на їх розгляд конкретних питань і пропозицій;
розширення та зміцнення зв’язків органів внутрішніх справ з громадськістю з метою профілактики перевищень влади, порушень прав громадян;
посилення контролю за діяльністю підрозділів та окремих співробітників;
поліпшення якісного складу кадрів, їх навчання та вихо¬вання, професійної підготовки;
постановка завдання щодо додаткового, більш поглибленого дослідження того чи іншого соціального або кримінологічного яви¬ща.
8. Підстави проведення службового розслідування – фактичні дані про вчинення працівниками органів внутрішніх справ певного службового правопорушення або про надзвичайну подію, до якої вони причетні.
Такими підставами можуть бути:
1) порушення кримінальної справи відносно працівників ОВС або за фактами вчинення ними злочинів;
2) вчинення працівниками ОВС правопорушень, які не підпадають під ознаки злочинів;
3) надзвичайна подія за участю працівників ОВС.
В Інструкції (або додатку до неї) доцільно навести повний перелік подій, які є підставами для проведення СР, і окремо визначити підрозділи (ІОС, УВБ, галузева служба), які мають його здійснювати у кожному конкретному випадку.
9. У чинних актах, що становлять нормативну базу СР в ОВС, немає ознаки, за якою б можна було виділити порушення, які не є підставами СР, хоча зрозуміло, що проводити його у випадку очевидності факту порушення, його незаперечності чи малозначності недоцільно.
З метою недопущення порушень прав і законних інтересів працівників у плані проникнення в їхнє особисте життя в Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України доречно внести наступне положення: “у відношенні працівників органів внутрішніх справ має бути проведене службове розслідування у випадку вчинення ними порушення, яке спричинило значну фізичну, матеріальну чи моральну шкоду”.
10. Приводи для призначення СР – це нормативно закріплені джерела первинних відомостей про події за участю працівників органів внутрішніх справ, на підставі яких відповідні посадові особи зобов’язані здійснити перевірку інформації, що міститься в них. Такими джерелами є: звернення громадян, повідомлення державних органів, громадських орга¬нізацій, засобів масової інформації. Перелік приводів СР доцільно доповнити ще одним, а саме: “службове розслідування повинно бути проведене на письмову вимогу працівника органів внутрішніх справ у випадку заперечення ним винності у вчиненні правопорушення в сфері службової дисципліни чи законності”.
11. Посадові особи під час та після завершення СР повинні вживати передбачених законодавством заходів до спростування відомостей, які принижують честь і гідність працівників ОВС або не відповідають дійсності. Це суттєво знизить кількість недостовірних публікацій (теле-, радіопередач) і сприятиме підвищенню авторитету ОВС.
12. Службовому розслідуванню притаманні як обов’язкові, так і необов’язкові (факультативні) стадії. До перших належать призначення СР, власне розслідування, завершення розслідування, а до других – перегляд рішення у порядку оскарження та у порядку нагляду.
13. Нормативне регулювання термінів службових розслідувань потребує покращання. По-перше, для забезпечення відповідності відомчої нормативної бази законодавству України (а саме Закону України “Про звернення громадян”), в Інструкції слід обмежити максимальний термін СР – 45 днів. По-друге, потрібно викорінити практику визначення термінів СР в актах ненормативного характеру (вказівках, розпорядженнях тощо), і закріпити їх в одному документі, а саме в Інструкції. По-третє, в Інструкції необхідно передбачити порядок продовження термінів службового розслідування. Пропонується наступний Порядок:
Для продовження терміну службового розслідування керівник органу, який його проводить, до закінчення встановленого терміну повинен подати на ім’я особи, яка його призначила, рапорт, де викладає короткий зміст інформації, яка перевіряється; перелік заходів, вжитих до її перевірки, та питання, що з’ясовані завдяки ним; нез’ясовані питання; причини, які унеможливлюють завершення службового розслідування у визначений термін (за наявності причин суб’єктивного характеру в рапорті мають зазначатись також заходи, вжиті для їх усунення); остаточну дату завершення службового розслідування.
На підставі такого рапорту керівник, який призначив службове розслідування, приймає одне з таких рішень: 1) погоджується із викладеним обґрунтуванням порушення терміну і продовжує його до запропонованої дати; 2) погоджується із викладеним обґрунтуванням, але встановлює більш стислий термін; 3) не погоджується з наведеними причинами, призначає для проведення службового розслідування інших осіб і вживає заходи реагування до винних у порушенні встановленого терміну.
14. Стадія перегляду рішення у порядку оскарження має своїм призначенням перевірку законності й обґрунтованості його прийняття за скаргою зацікавлених осіб та забезпечення їх прав і законних інтересів. Порядок оскарження рішення має бути відображений в Інструкції. Можлива редакція розділу Інструкції “Порядок оскарження рішення, прийнятого за результатами службового розслідування”:
“Рішення за результатами СР може бути оскаржене до вищестоящого органу внутрішніх справ особами, прав чи законних інтересів яких воно торкається, в тримісячний термін з дня його прийняття. У разі пропуску цього терміну з поважних причин він може продовжений особою, повноважною приймати рішення за скаргою. Скарга має бути вирішена у 15-денний строк з дня її надходження. У разі, коли для її вирішення необхідне проведення додаткового розслідування або вжиття інших заходів, цей строк може бути продовжений, але не більш як на місяць, з повідомленням про це особи, яка подала скаргу”.
Особливістю стадії перегляду рішення у порядку оскарження є те, що в службовому розслідуванні можливий “поворот на гірше”, оскільки Дисциплінарний статут ОВС надає керівнику право скасувати, пом’якшити чи посилити дисциплінарне стягнення, накладене його підлеглим, якщо воно не відповідає тяжкості вчиненого проступку і ступеню провини.
15. Стадія перегляду рішення у порядку нагляду, як і попередня, має своїм призначенням перевірку законності й правильності прийняття рішення та забезпечення прав і законних інтересів зацікавлених осіб.
Випадки перегляду в порядку нагляду зводяться звичайно до двох варіантів:
- здійснюється органом, вищестоящим по відношенню до того, що прийняв рішення: а) за результатами власної наглядової діяльності (матеріали контрольних перевірок законності видання правових актів взагалі чи рішень за результатами СР зокрема); б) у зв’язку з наглядовим актом інших органів (повідомленням юрисконсульта органу нижчого підпорядкування про видання всупереч його висновку неправомірного наказу про звільнення працівника з ОВС; наглядовим актом прокурора про усунення порушень законності, допущених при проведенні СР тощо); в) за скаргою зацікавленої особи на попереднє рішення по її скарзі;
- провадиться самим цим органом в зв’язку з: а) розпорядженням вищого органа про скасування чи зміну рішення; б) актом наглядової діяльності прокурора; в) судовим рішенням; г) встановленням нових обставин, які істотно впливають на фактичну чи правову оцінку обставин справи.
Рішення в справі СР, винесене при перегляді її в порядку нагляду, не є остаточним і може бути предметом перегляду не один раз.
16. Службове розслідування як процесуальна діяльність складається з ряду процесуальних функцій – основних напрямків процесуальної діяльності, у яких виражається роль і призначення учасників провадження. З врахуванням існуючих систем класифікації суб’єктів процесуальних правовідносин, за характером процесуального статусу суб’єктів СР пропонуємо розділити на такі групи:
- суб’єкти, які здійснюють провадження та діяльність яких пов’язана з ним: а) керівник, який призначив службове розслідування та контролює його проведення; б) працівник, який безпосередньо його проводить.
- суб’єкти, у відношенні яких здійснюється провадження – працівники ОВС, причетні до правопорушень чи надзвичайних подій.
- суб’єкти, які беруть участь у провадженні: а) заявники, потерпілі та треті особи – з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів; б) захисники та представники – з метою захисту прав і законних інтересів інших осіб.
- суб’єкти, які не беруть участі у провадженні (не мають самостійного інтересу): а) особи, які володіють інформацією про обставини справи – свідки; б) особи, які володіють спеціальними знаннями – експерти, спеціалісти.
17. В Інструкції необхідно визначити компетенцію керівників щодо призначення СР в залежності від посади працівника, у відношенні якого воно має проводитися, наступним чином: крім керівника, який може призначати на посаду, СР має право порушувати його заступник по роботі з персоналом, оскільки саме до його функцій входить підготовка матеріалів та внесення пропозицій керівнику про призначення та переміщення осіб начальницького складу відповідної номенклатури.
18. Важливо створити механізм забезпечення незалежності особи, яка проводить розслідування, оскільки вона є центральною фігурою в ньому, несе персональну відповідальність за його повноту, всебічність та об’єктивність. Для цього необхідно внести в Інструкцію пункт, присвячений незалежності цієї особи, і вмістити в ньому положення про те, що за втручання в її діяльність настає кримінальна відповідальність.
19. Обов’язки особи, яка проводить СР, необхідно доповнити, насамперед такими, які забезпечили б нормальну оперативну діяльність органу, що перевіряється, та доказовість матеріалів СР. Також в Інструкцію доцільно внести пункт про відповідальність особи, яка проводила розслідування, за невиконання (неналежне виконання) обов’язків, необ’єктивне, недбале, упереджене, поверхове його проведення.
20. Право особи, яка проводить СР, на ознайомлення з документами та зняття з них копій в організаціях, що не належать до системи МВС, в Інструкції доцільно викласти в наступній редакції: “…В інших підприємствах, організаціях та установах ознайомлення з документами та зняття з них копій здійснюється на підставі запиту, який направляється на ім’я її керівника. Запит обов’язково повинен містити попередження про відповідальність, передбачену законодавством за невиконання законних вимог працівника міліції. В разі безпідставної відмови керівника надати таку можливість вживаються заходи у відповідності з діючим законодавством, яке передбачає за це відповідальність”.
Реалізацію права працівника, який проводить СР, направляти доручення чи запити іншим органам внутрішніх справ, що не підпорядковані керівнику, який призначив СР, про надання необхідної допомоги, інформації чи з’ясування обставин, що підлягають встановленню, можливо забезпечити шляхом закріплення в Інструкції обов’язку керівника органу, до якого надійшов такий запит (доручення), забезпечити його належне виконання. Крім того, в Інструкції слід встановити відповідальність за його невиконання, а також визначити терміни виконання такого доручення.
21. Структура органів внутрішніх справ і організація управління нею надто громіздка: численні підрозділи і ланки управління дублюють одна одну, через що вплив управлінських структур на ефективність діяльності системи залишається низьким. З метою удосконалення управління та організаційно-штатних структур шляхом раціональної відмови від дублювання в роботі і посилення служб та підрозділів практичної спрямованості доцільно ліквідувати службу внутрішніх розслідувань ДСО, яка фактично виконує функції інспекції з особового складу в системі ДСО, що дасть можливість позбутися паралелізму у виконанні функцій, скоротити управлінський апарат, звільнити значну штатну чисельність.
22. В практиці проведення СР досить частими є випадки, коли вони здійснюються групами працівників. Діяльність таких груп, які створюються як для проведення конкретних СР, так і на постійній чи тимчасовій основі, у загальних рисах повинна бути регламентованою Інструкцією. При цьому мають бути визначені повноваження керівника групи, її членів, та порядок взаємодії.
23. З метою забезпечення прав особи, у відношенні якої проводиться СР, в Інструкції необхідно закріпити правило: одержання пояснення від особи, яка вчинила дисциплінарний проступок і перебуває в нетверезому стані, відкладається до її витвереження.
Аналіз чинного законодавства та судової практики показує, що працівники, у відношенні яких проводиться СР, можуть подавати скарги не лише вищестоящому керівництву, як це закріплено чинною Інструкцією, а й до суду, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, і навіть міжнародних правозахисних організацій. При цьому ми, звичайно, не схильні перебільшувати значення міжнародно-правового захисту прав працівників ОВС; очевидно, що така можливість носить більше теоретичний, ніж практичний, характер.
Потрібно скасувати обмеження щодо ознайомлення з матеріалами СР, що значно покращить правовий статус особи, у відношенні якої воно проводиться, і в той же час зменшить підстави для оскарження прийнятого за результатами рішення.
Слід вдосконалити механізм відновлення порушених прав працівників на честь та гідність, ділову репутацію. Зокрема, необхідно нормативно закріпити право особи, у відношенні якої проводиться службове розслідування, на честь, гідність і повагу до особистості, та конкретизувати обов’язок посадової особи, яка призначає службове розслідування за матеріалом, в якому містяться відомості, що торкаються честі і гідності працівників, вживати усіх передбачених законодавством заходів до охорони зазначених прав працівників.
В Інструкції наведено не повний перелік прав особи, у відношенні якої проводиться СР. Зокрема, нею не передбачено можливості участі в справі захисника, у той час як на СР розповсюджується конституційний припис про те, що адвокатура в Україні діє для надання правової допомоги при вирішенні справ не лише у судах, а й в інших державних органах. Тому обов’язково слід закріпити в Інструкції гарантоване Конституцією право на захист за участю захисника, забезпечити механізм його реалізації. Причому правовий захист в СР може здійснювати не лише адвокат, а й особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Таким чином, захисник – це суб’єкт СР, на якого покладена функція захисту, і у зв’язку з цим він зобов’язаний використовувати всі законні засоби і способи з метою з’ясування обставин, які виправдовують підзахисного або пом’якшують його відповідальність.
24. Відсутність нормативно визначених обов’язків працівника, у відношенні якого проводиться СР, не означає, що їх у нього взагалі немає. Так, працівник зобов’язаний не заважати розслідуванню, поважати честь та гідність інших його суб’єктів, не чинити перепон на шляху реалізації ними своїх прав і законних інтересів. Також він повинен з’являтися на всі виклики осіб, які проводять (призначили) СР. За наявності підстав вважати, що порушення вчинено у стані сп’яніння, працівник зобов’язаний виконати вимогу особи, яка проводить СР, про огляд на стан сп’яніння.
25. Заходи щодо забезпечення належного порядку СР не повинні обмежуватися лише покладенням обов’язків на особу, у відношенні якої воно проводиться. В практику діяльності ОВС доцільно впровадити інститут відсторонення особи, відносно якої проводиться СР, від виконання повноважень за посадою. При цьому в Інструкції потрібно детально визначити підстави і час відсторонення, повноважних осіб. Перелік підстав відсторонення має бути вичерпним. Перша підстава – це вчинення порушень, які створювали загрозу життю та здоров’ю людей. Друга – це порушення, пов’язані зі зловживанням службовим становищем. Третьою підставою відсторонення є намагання особи, у відношенні якої проводиться СР, вплинути на його об’єктивність. За наявності першої підстави відсторонення є обов’язковим; в двох інших випадках рішення про це приймається з урахуванням конкретних обставин.
Пропонується наступний порядок відсторонення. Після прийняття рішення про відсторонення керівник, який призначив СР, вносить керівнику органу, працівником якого вчинено порушення, подання про відсторонення останнього від виконання обов’язків за посадою. Відсторонення здійснюється керівником органу шляхом видання наказу. На час відсторонення за працівником зберігається середня заробітна плата. В Інструкції слід закріпити відповідальність за невиконання подання та за внесення необґрунтованого подання.
26. Заявником є особа, яка звернулася до керівника (іншої посадової особи) органу внутрішніх справ з повідомленням про порушення чинного законодавства чи вказала на недоліки в діяльності його працівників з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів, порушених такими діяннями. Заявником може бути як потерпілий, так і інші особи. Аналіз змісту Інструкції показує, що заявник наділяється рядом прав, якими може користуватися в ході розслідування. Разом з тим, він має і обов’язки, які потребують нормативного закріплення. На заявника покладається загальний обов’язок всіх суб’єктів СР: він повинен поважати честь та гідність інших учасників, посадових осіб. Також він повинен з’являтися на виклик особи, яка проводить СР, для надання пояснень, пред’явлення доказів тощо. На заявникові лежить і обов’язок звертатися лише з правдивими відомостями: подання звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів внутрішніх справ та їхніх посадових осіб, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.
Потерпілим в СР є фізична особа, якій вчиненим працівником органів внутрішніх справ правопорушенням заподіяна моральна, фізична або матеріальна шкода. Права потерпілого в Інструкції невиправдано обмежені. Їх необхідно розширити: закріпити право на честь та гідність, правовий захист; можливість судового оскарження. Крім того, необхідно надати йому можливість ознайомитися з матеріалами та висновком СР, якщо вони не одержані внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів, з яких випливає причетність заявника чи його родичів до скоєння злочинів, або іншої інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам держави. В чинній Інструкції не передбачено право потерпілого залучати до участі в ньому представників для захисту своїх прав, що є її суттєвим недоліком. Інститут представництва, як процесуальної діяльності особи (представника, повіреного), спрямо¬ваної на захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтере¬сів іншої особи, в службове розслідування може бути запозичений у спрощеному вигляді, наприклад, з цивільного процесу. В Інструкції слід передбачити і обов’язки потерпілого, аналогічні обов’язкам заявника.
27. Потребує визначення правовий статус таких можливих учасників СР, як треті особи – рішення за результатами СР нерідко зачіпає їх інтереси, оскільки воно тягне наслідки майнового характеру для потерпілого працівника, а відповідно і для осіб, які перебувають на його утриманні, чи спадкоємців. Тому третім особам, які мають самостійний інтерес, слід надати ті ж права та обов’язки, що й потерпілим.
В якості третьої особи в Інструкції необхідно врегулювати правовий статус керівництва (адміністрації) органу, діяння працівників якого розслідуються. Права зводяться в основному до надання доказової інформації, ознайомлення з результатами розслідування, можливості оскаржувати дії осіб, які його здійснювали. Основні обов’язки керівництва органу полягають в негайному інформуванні вищестоящого керівництва про порушення (надзвичайну подію), збереженні всіх обставин події (за можливості), забезпеченні умов, потрібних для ефективного проведення розслідування, вжитті невідкладних заходів щодо усунення виявлених порушень, відшкодування завданої шкоди та притягнення винних до відповідальності.
28. В Інструкції слід закріпити і права та обов’язки свідків, оскільки їх досі не визначено навіть в загальних рисах, у той час як відомості, які вони надають, є доказами по справі. Правовий статус свідків у СР в цілому має відповідати загальним началам юридичного процесу. При цьому весь перелік обов’язків може поширюватися лише на працівників ОВС.
29. Важливі процесуальні функції у СР іноді виконуються фахівцями (експертами чи спеціалістами), які дають певні висновки щодо тих чи інших обставин справи. Права та обов’язки експерта і спеціаліста в СР, порядок призначення експертизи не врегульовані, думається, що їх потрібно визначити відповідно до загальних правил юридичного процесу й закріпити в Інструкції про порядок проведення СР в ОВС.
Потрібно визначити випадки порушень та надзвичайних подій, за настання яких участь у СР спеціаліста (експерта) є обов’язковою, зокрема: у випадках будь якого застосування (використання) вогнепальної зброї та спеціальних засобів працівниками ОВС – працівники підрозділів професійної підготовки; у випадках втрати або викрадення зброї, патронів та спецзасобів – працівники підрозділів професійної підготовки, штабу та служби озброєння; у випадках загибелі чи поранення працівника ОВС – працівники підрозділів професійної підготовки, служби психологічного забезпечення; у випадках самогубств – психолог, психіатр; у випадках дорожньо-транспортних пригод – працівники ДАІ та автогосподарства.
Для підвищення ефективності діяльності фахівців у СР можуть бути розроблені методичні рекомендацій щодо участі в СР дорожньо-транспортних пригод працівників ДАІ, автогосподарств, порушень та надзвичайних подій, пов’язаних зі зброєю – працівників професійної підготовки, служби озброєння тощо. В якості прикладу можуть бути взяті методичні рекомендації щодо участі психолога у проведенні службового розслідування за фактом самогубства.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затверджене Указом Президента України № 1138/2000 від 17 жовтня 2000 р. // Офіційний Вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1774.
3. Ануфрієв М.І. Управлінські шляхи зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ (соціолого-правові аспекти): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Ун-т внутр. справ. – Х., 1998. – 178 с.
4. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Х.: Основи, 1996. – 398 с.
5. Соціологічно-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України: Навч.-метод. посіб. / Ануфрієв М.І., Венедиктов В.С., Негодченко О.В., Соболєв В.О., Шкарупа В.К., Щербина В.І. / Дніпропетр. юр. ін-т. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – 161 с.
6. Парасюк М.В. Адміністративно-правове регулювання службової дисципліни працівників органів внутрішніх справ: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Українська акад. внутр. справ. – К., 1994. – 151 с.
7. Сливка С.С. Дисципліна та професійна правомірна поведінка працівників органів внутрішніх справ. – Л., 1991. – 41 с.
8. Щербина В.І. Дисциплінарна відповідальність державних службовців органів внутрішніх справ: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Ун-т внутр. справ. – Х., 1998. – 22 с.
9. Стародубцев А.А. Організаційно-правові питання діяльності інспекцій з особового складу щодо зміцнення законності і дисципліни в органах внутрішніх справ: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Ун-т внутр. справ. – Х., 1999. – 183 с.
10. Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України: Затверджена Наказом МВС України № 552 від 6.12.91 р.
11. Інструкція про порядок проведення службової перевірки причин та обставин пр¬никнень і крадіжок, які допущені з об’єктів та квартир, що охор-няються підрозділами охорони при органах внутрішніх справ України: Затверджена Наказом МВС України № 610 від 29.10.92 р.
12. Інструкція по проведенню службових розслідувань дорожньо-транспортних пригод за участю транспортних засобів органів внутрішніх справ України: Затверджена Наказом МВС України № 818 від 25.11.96 р.
13. Інструкція про порядок проведення службового розслідування дорожньо-транспортних пригод з тяжкими наслідками: Затверджена Наказом МВС України № 498 від 30.06.2001 р.
14. Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі: Затверджене Постановою Верховної Ради України № 243/95-ВР від 23 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 25. – Ст. 193.
15. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 752 с.
16. Юридическая процессуальная форма: теория и практика / Под общ. ред. П.Е. Недбайло и В.М. Горшенева. – М.: Юрид. лит., 1976. – 279 с.
17. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР: процессуальное регулирование. – Воронеж: Изд-во Ворон. ун-та, 1976. – 196 с.
18. Шергин А.П. Административная юрисдикция. – М.: Юрид. лит., 1979. – 143 с.
19. Порядок проведення службового розслідування стосовно державних службовців: Затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 13 червня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 127 від 15 липня.
20. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
21. Порядок проведення службових розслідувань у митних органах: Затверджений Наказом Державної митної служби № 462 від 27.07.99 р. // Офіційний Вісник України. – 1999. – № 33. – Ст. 1756.
22. Положення про службове розслідування авіаційних подій на території України: Затверджене Наказом Державного департаменту авіаційного транспорту України № 262 від 28.11.95 р. // Юридичний вісник України. – 1996. – № 32-33.
23. Інструкція з службового розслідування, обліку пожеж та наслідків від них на залізничному транспорті: Затверджена Наказом Міністерства транспорту України № 8 від 5.01.95 р. // Інформаційний збірник копій офіційних текстів нормативних актів вищих органів державної влади України. – 1995. – № 4.
24. Воловик В. Проведення службового розслідування стосовно державного службовця // Право України. – 1995. – № 11. – С. 51-53.
25. Колодкин Л.М. Организационные и правовые основы работы с кадрами в органах внутренних дел. – М.: Акад. МВД СССР, 1979. – 424 с.
26. Організація виховної роботи в частинах та з’єднаннях Внутрішніх військ МВС України: Навчально-методичний посібник / Під заг. ред. М.М. Литвина. – К., 1998. – 222 с.
27. Попов С.В. Увольнение работников органов внутренних дел за нарушения дисциплины и законности (теоретико-правовой аспект): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Университет внутренних дел. – Х., 2001. – 186 с.
28. Аристотель: Сочинения в 4-х томах. – М.: Мысль, 1976. – Т.4. – 830 с.
29. Цвєтков В.В. Державне управління; основні фактори ефективності (політико-правовий аналіз). – Х.: Право, 1996. – 165 с.
30. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник. – К., Нац. акад. внутр. справ України, 1999. – 701 с.
31. Тертышник В.М. Уголовный процесс: Учебное издание. – Х.: Арсис, 1997. – 528 с.
32. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Затверджений Указом Президії Верховної Ради УРСР № 1368-XII від 29 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 45. – Ст. 599.
33. Фатхутдінова О.В. Теоретико-правові проблеми юридичного процесу: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2000. – 201 с.
34. Синюков В.Н. Российская правовая система: Введение в общую теорию. – Саратов: Сарат. юр. ин-т, 1994. – 494 с.
35. Про стан дотримання законності в діяльності органів внутрішніх справ України за 1997 р.: Доповідна записка ГУРОС МВС України від 19 січня 1998 р.
36. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. – М.: Наука, 1976. – 286 с.
37. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М.: Юрид. лит., 1985. – 192 с.
38. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 204 с.
39. Юсупов В.А. Теория административного права. – М.: Юрид. лит., 1985. – 160 с.
40. Ремнев В.И. Социалистическая законность в государственном управлении. – М.: Наука, 1979. – 301 с.
41. Криминология: Учебник / Под ред. Б.В. Коробейникова, Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: Юрид. лит., 1988. – 384 с.
42. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
43. Соціально-психологічний аналіз причин порушення дисципліни та законності в органах внутрішніх справ: Науковий звіт. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1997. – 42 с.
44. Синявська О.Ю. Засоби забезпечення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України (організаційно-правові питання): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Ун-т внутр. справ. – Х., 2001. – 215 с.
45. Бородин В.В. Воспитание правовой культуры у молодых сотрудников милиции: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / АН УССР, И-т гос-ва и права. – К., 1989. – 25 с.
46. Сливка С.С. Професійна культура працівника міліції. – Л.: Вільна Україна, 1995. – 94 с.
47. Методичні рекомендації щодо організації перевірок органів і підрозділів внутрішніх справ з питань зміцнення дисципліни і законності. – Лист МВС України від 10.09.2001 № 6593/Ан.
48. Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та дисципліни серед особового складу органів внутрішніх справ Укрବ¬їни: Наказ МВС України № 708 від 18.10.97 р.
49. Про стан дисципліни і законності в діяльності органів внутрішніх справ та заходи щодо їх зміцнення: Рішення колегії МВС України № 1км/1 від 15.05.2001 р.
50. Порядок збору, опрацюван¬¬¬ня та подання оперативної інформації: Затверджений Наказом МВС України № 325 від 1.06.92 р.
51. Інструкція про порядок обліку порушень законності (правопорушень) та надзвичайних подій за участю особового складу органів внутрішніх справ України: Затверджена Наказом МВС України № 552 від 6.12.91 р.
52. Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і органі¬зацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаці¬ях і на підприємствах системи МВС України: Затверджена Нака¬зом МВС України № 414 від 10.06.98 р. // Офіційний вісник Украї¬ни. – 1998. – № 32. – Ст. 1213.
53. Про незадовільну роботу органів внутрішніх справ щодо взаємодії з народними депутатами України, депутатами місцевих рад та представниками засобів масової інформації: Вказівка МВС України № 3489/Ан від 4.05.2001 р.
54. Про попередження фактів перевищення влади або посадових повноважень та побиття громадян в органах внутрішніх справ: Вказівка МВС України № 4127/Ан від 30.05.2001 р.
55. Щодо зміцнення дисципліни та законності, очищення від зрадників інтересів служби та відпрацювання регіонів з найгіршим станом дисципліни і законності: СТ МВС України № 1690/См від 30.03.2001 р.
56. Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 роки: Затверджена Указом Президента України № 367/98 від 24 квітня 1998 р. // Офіційний Вісник України. – 1998. – № 17. – Ст. 621.
57. Про незадовільний стан транспортної дисципліни в органах внутрішніх справ: Вказівка МВС України № 3901/Дж від 26.07.2000 р.
58. Про неналежне виконання вимог міністерства щодо зміцнення транспортної дисципліни серед особового складу органів внутрішніх справ: Вказівка МВС України № 4964/Ан від 3.07.2001 р.
59. Положення про організаційно-штатну роботу в системі МВС України та її наукове забезпечення: Затверджене Наказом МВС України № 494 від 28.06.2001 р.
60. Інструкція про порядок прийому на курси початкової підготовки кандидатів на службу в органи внутрішніх справ України на посади працівників міліції: Затверджена Наказом МВС України № 662 31.08.99 р.
61. Порядок закріплення табельної вогнепальної зброї та спеціальних засобів на постійне зберігання та