Снігова Олена Юріївна. Механізм державного та регіонального управління соціальною безпекою

brief description

Снігова Олена Юріївна. Механізм державного та регіонального управління соціальною безпекою : Дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / НАН України; Інститут економіки промисловості. — Донецьк, 2006. — 259, [16]арк. : табл. — Бібліогр.: арк. 171-190

Снігова О.Ю. Механізм державного та регіонального управління соціальною безпекою. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 Організація управління, планування і регулювання економіки. Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2006.
Дисертаційна робота присвячена удосконаленню концептуальних, законодавчих, нормативно-правових і науково-методичних основ соціальної безпеки та обґрунтуванню механізму державного та регіонального управління соціальною безпекою. Надано пропозиції з удосконалення та розвитку концептуальних основ соціальної безпеки; поліпшення якості законодавчого та нормативно-правового забезпечення соціальної безпеки в системі національної безпеки, державного та регіонального управління; забезпечення співвідношення соціальних інтересів, соціальних загроз та напрямів їх подолання. Визначено напрями державної та регіональної політики, спрямовані на подолання міжрегіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку України в контексті соціальної безпеки. Запропоновано порогові значення та інтервали допустимих змін показників соціальної безпеки, адаптованих до використання у сучасних економічних умовах України. Розраховано вагу окремих складових соціальної безпеки, визначено інтегральний показник соціальної безпеки. Надано пропозиції із прискорення та стимулювання реалізації договірних засад між центром та регіонами через розробку та запровадження відповідних типових заходів. Основні результати дисертації мають практичне впровадження на державному рівні.

У дисертаційній роботі на основі проведених досліджень розроблено теоретичну базу, удосконалено нормативно-правове та науково-методичне забезпечення соціальної безпеки України в системі державного та регіонального управління. Основні висновки і результати зводяться до такого.

Негативні тенденції у соціально-економічному розвитку України та її регіонів свідчать про наявність загроз соціальній безпеці, які є наслідками низької ефективності державного та регіонального управління соціальними процесами. Це обумовлює необхідність опрацювання нових підходів та розробки механізмів забезпечення соціальної безпеки України на національному та регіональному рівнях.
Формування ефективного механізму забезпечення соціальної безпеки потребує: розробки та удосконалення концептуальних і правових основ забезпечення соціальної безпеки, встановлення регіональних особливостей регулювання соціальної безпеки; визначенняосновних складових соціальної безпеки:соціальних інтересів, загроз соціальній безпеці та причин, що їх обумовлюють; впровадження науково обґрунтованої системи оцінки та виміру соціальної безпеки; визначення напрямів забезпечення соціальної безпеки в умовах надмірної соціально-економічної диференціації регіонального розвитку; формування ефективної державної та регіональної політики щодо скасування соціальних загроз національній безпеці та створення в регіонах механізмів саморегуляції досягнення соціальної безпеки.
Удосконалення механізму державного та регіонального управління соціальною безпекою повинно здійснюватись із використанням результатів експертних опитувань вітчизняних фахівців з проблем економічної та соціальної безпеки. Це дозволило визначити недоліки державного та регіонального управління забезпеченням соціальної безпеки. Головними серед них є: неспроможність регіонів до постійного відновлення та самовдосконалення; відсутність системи заохочення регіонів, які розв’язують свої соціальні проблеми самостійно та сприяють підтримці проблемних регіонів; слабка мотивація у регіонів щодо соціально-економічної інтеграції, невикористання переваг територіального поділу й кооперації праці; здійснення структурної перебудови економіки регіонів без урахування їх особливостей стосовно умов та потреб збереження людського та трудового потенціалу; недосконалість фінансових міжбюджетних відносин, їх незорієнтованість на розв’язання соціальних проблем; відсутність ефективних механізмів участі територіальних громад та органів місцевого самоврядування у формуванні та реалізації регіональної політики.
Концептуальні та правові основи забезпечення соціальної безпеки з прийняттям у 2003 р. Закону України „Про основи національної безпеки України” стали гіршими. Скасовано значну кількість перехідних положень, які містились у Концепції (основах державної політики) національної безпеки України (1997 р.), що втратила чинність після прийняття цього закону. Для скасування цих недоліків запропоновано збалансоване структурне співвідношення основних елементів системи національної безпеки в соціальній сфері: соціальних інтересів, соціальних загроз та напрямів забезпечення соціальної безпеки.
Проведені дослідження дозволили визначити загрози соціальній безпеці, встановити їх гостроту та вагомість. Головними серед них є: незабезпеченість гідного рівня та якості життя населення України, стале його падіння; зубожіння значної частини населення; відсутність умов збереження і розвитку людського, трудового та інтелектуального потенціалу країни; розвиток негативних демографічних тенденцій; погіршення стану здоров’я населення; низька вартість національної робочої сили; несформованість середнього класу. Загрози соціальній безпеці, обумовлені значною соціально-економічною диференціацією регіонального розвитку, включають: критичний стан монофункціональних міст у районах закриття містоутворюючих підприємств, недосконалість механізмів та низька ефективність державних заходів з їх підтримки та відновлення; незбалансованість інтересів між центром та регіонами; нерозробленість механізмів забезпечення рівних стартових можливостей життєдіяльності населення; збільшення кількості депресивних регіонів в Україні.
Обґрунтовано причини недосконалості системи державного та регіонального управління забезпеченням соціальної безпеки. Встановлено, що значна міжрегіональна соціально-економічна диференціація розвитку регіонів обумовлює доцільність перерозподілу ресурсів між регіонами та необхідність надання „проблемним” регіонам державної підтримки. Визначено умови підвищення ефективності цих заходів. Ними є: забезпечення прозорості системи міжбюджетних відносин, формування системи заходів запобігання утриманських настроїв серед регіонів; вироблення чітких критеріїв і механізмів надання державної підтримки „проблемним” регіонам; встановлення диференційованих нормативів розподілу ресурсів та визначення пріоритетних напрямів і механізмів їх цільового використання; запровадження заходів непрямого стимулювання регіонального розвитку в межах активної державної регіональної політики, спрямованої на нарощування власних можливостей регіонів для вирішення пріоритетних проблем.
Встановлено кількісні порогові значення та інтервали критичних порогових меж соціальних показників, які визначають рівень соціальної безпеки в сучасних умовах України. Більшість з них не виходять за рівень світових або наближаються до їх значення, але деякі мають певні відмінності. Розраховано інтегральний показник соціальної безпеки за період 1999-2003 рр. та визначено вагу окремих складових соціальної безпеки, що впливають на її загальний стан. Серед одинадцяти складових, запропонованих для оцінки, найважливішими є: зниження соціально-політичної напруженості у суспільстві, підвищення рівня життя населення, зниження рівня безробіття, подолання злочинності та „тінізації” економічних відносин, підвищення вартості національної робочої сили, зменшення диспропорцій у соціально-економічному розвитку регіонів.
Обґрунтовано та визначено пріоритетні напрями державної та регіональної політики забезпечення соціальної безпеки. Ними є: забезпечення сталості соціально-економічного розвитку регіонів, їх спроможності до постійного відновлення та самовдосконалення; реалізація заходів із попередження в регіонах негативних соціальних наслідків структурної перебудови економіки, якої потребують державні інтереси; створення системи заохочення регіонів, які розв'язують свої соціальні проблеми самостійно та сприяють підтримці проблемних регіонів; забезпечення пріоритетного розвитку регіонів, які мають стратегічне значення для України; запровадження системи спільного використання фінансових ресурсів виконавчої влади та місцевого самоврядування на договірних засадах для ефективного використання бюджетних коштів для вирішення регіональних соціально-економічних проблем.

Забезпечення реалізації договірних засад між центром та регіонами потребує прискорення та стимулювання цих процесів через розробку та запровадження відповідних типових заходів. Доцільно до них включити такі: створення умов та механізмів забезпечення рівних стартових можливостей життєдіяльності населення регіонів з урахуванням державних соціальних гарантій, державних соціальних стандартів та мінімального рівня соціальних послуг; визначення та обґрунтування державних пріоритетів із подолання надмірної диференціації умов збереження людського потенціалу; надання державних замовлень підприємствам, що мають містоутворююче значення; сприяння запровадженню бюджетних, нормативно-правових засад формування в регіоні власних резервів соціально-економічного розвитку; пошук нових ефективних механізмів подолання соціальних проблем депресивних територій тощо.