СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ СИНДРОМУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У ВЧИТЕЛІВ

brief description

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г.С. КОСТЮКА

На правах рукопису

Зайчикова Тетяна Вікторівна

УДК 159.9:37.015.3

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ СИНДРОМУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У ВЧИТЕЛІВ

19.00.05 соціальна психологія; психологія соціальної роботи

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
Карамушка Людмила Миколаївна,
доктор психологічних наук, професор

Київ 2005

ЗМІСТ
ВСТУП ..................................................................3
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ..................................................................................................................11
1.1. Поняття про стрес, професійний стрес, їх структура та взаємозв’язок ...11
1.2. Синдром «професійного вигорання», його структура, рівні та стадії......20
1.3. Соціально-психологічні детермінанти виникнення синдрому «професійного вигорання» у педагогів ...........................33
Висновки до першого розділу .............................49
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СИНДРОМУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У ВЧИТЕЛІВ .................................................................52
2.1. Загальні принципи і методика організації експериментального дослідження.................................................................................................................................52
2.2. Особливості прояву синдрому «професійного вигорання» у педагогів ..73
2.3. Емпіричне вивчення соціально-психологічних детермінант синдрому «професійного вигорання» у вчителів .....................................................84
Висновки до другого розділу ...........................................125
РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ УМОВ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПОДОЛАННЯ СИНДРОМУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ..............129
3.1. Мета, завдання та методика формуючого експерименту .......................129
3.2. Соціально-психологічна програма профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання» у вчителів ...............................................140
Висновки до третього розділу .................160
ВИСНОВКИ .....................................162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................170
ДОДАТКИ ................................192

ВСТУП

Актуальність дослідження. Інтенсифікація життя, соціально-політичні та соціально-економічні зміни, які відбуваються в Україні сьогодні, висувають до працівників освітніх організацій нові, більш складні вимоги, що, безумовно, впливає на психологічний стан працівників, обумовлює виникнення емоційного напруження, розвиток значної кількості професійних стресів. Особливо яскраво вплив стресів проявляється у педагогічній діяльності, через перенасиченість її такими стресогенами, як: відповідальність за розвиток підростаючого покоління, активна міжособистісна взаємодія, підвищена емоційна напруженість, недостатня соціальна оцінка тощо. Одним із найважчих наслідків довготривалого професійного стресу є синдром «професійного вигорання».
Аналіз літератури свідчить, що проблема синдрому «професійного вигорання» знайшла своє відображення у роботах зарубіжних і вітчизняних вчених присвячених змісту та структурі цього синдрому (М.Буриш, Г.Діон, Л.М.Карамушка, Н.О.Левицька, Г.В.Ложкін, М.П.Лейтер, С.Д.Максименко, Л.Малець, Е.Махер, В.Є.Орел, М.Л.Смульсон, Т.В.Форманюк, Х.Дж.Фрейденбергер, У.Б.Шуфелі та ін.), а також методам його діагностики (В.В.Бойко, Н.Є.Водоп’янова, С.Джексон, К.Маслач, Т.І.Ронгинська, О.С.Старченкова та ін.). Окрім того, деякі вияви синдрому «професійного вигорання» вивчались, як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками, у представників різних професійних груп працівників медичних закладів (Г.І.Каплан, І.П.Кущ, К.Маслач, Г.Е.Робертс, Б.Дж.Седок, В.Є.Семеніхіна, К.Черніс А.Є.Юр’єв, Л.М.Юр’єва та ін.), соціальних працівників (Т.Марек, К.ВанВак та ін.), спортсменів (Б.Вайт, В.Могран, Р.Сміт, Р.Уейнберг, Р.Флиппин, А.Хакней та ін.) тощо.
Особливості професійного стресу та окремі вияви синдрому «професійного вигорання» у працівників освітніх організацій досліджувались такими російськими вченими, як: О.А.Баранов, В.В.Зеньковський, Л.О.Китаєв-Смик, Л.Ф.Колеснікова, Ю.Л.Львов, В.В.Никонов, А.О.Реан, А.С.Шафранова та ін. Що ж до особливостей вияву синдрому «професійного вигорання» у педагогічних працівників вітчизняних освітніх організацій та соціально-психологічних детермінант його виникнення, то ця проблема не виступала раніше предметом спеціального дослідження.
Отже, соціальна значущість проблеми та її недостатня наукова розробка зумовили вибір теми нашого дисертаційного дослідження «Соціально-психологічні детермінанти синдрому «професійного вигорання» у вчителів».
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексних науково-дослідних тем Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України: «Теоретико-методологічні основи психолого-управлінського консультування керівників закладів освіти» (державний реєстраційний номер 0196U012044) та «Теоретико-методичні основи психологічної підготовки практичних психологів до надання психологічної допомоги управлінському персоналу організацій» (реєстраційний номер № 0100U000100). Тему дисертаційного дослідження затверджено на Вченій раді Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України (протокол № 6 від 26.06.2001р.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 7 від 25.09.2001р.).
Об’єкт дослідження синдром «професійного вигорання» особистості.
Предмет дослідження психологічні особливості синдрому «професійного вигорання» у вчителів та соціально-психологічні детермінанти його виникнення.
Мета дослідження визначення змісту, соціально-психологічних детермінант синдрому «професійного вигорання» у вчителів та розробка програми соціально-психологічної підготовки вчителів до його профілактики та подолання.
В основу дослідження покладено гіпотезу про те, що підвищити рівень підготовки вчителів до попередження та подолання синдрому «професійного вигорання» можна за допомогою використання спеціальної соціально-психологічної програми, що спрямована на оволодіння педагогічними працівниками: а)знаннями, що розкривають зміст та структуру синдрому «професійного вигорання»; б)методами діагностики синдрому; в)засобами та прийомами профілактики та подолання синдрому.
У відповідності з гіпотезою визначено наступні завдання дослідження:
1. Розкрити психологічні особливості синдрому «професійного вигорання», як одного з наслідків хронічного професійного стресу у вчителів.
2. Виявити основні прояви синдрому «професійного вигорання» у вчителів та соціально-психологічні детермінанти його виникнення.
3. Розробити та експериментально перевірити програму соціально-психологічної підготовки вчителів до профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання».
Методологічна та теоретична основа дисертаційного дослідження. Методологічною основою даної роботи служать загальні принципи психологічної науки (детермінізму, активності, розвитку, системно-структурного підходу та ін.).
В основу дослідження покладено концепцію психологічного забезпечення управління закладами середньої освіти (Л.М.Карамушка). Істотне значення для визначення ролі синдрому «професійного вигорання» в управлінні освітніми організаціями відіграли роботи, що відображають методологічні та психолого-педагогічні основи управління сучасними організаціями (О.І.Бондарчук, Н.Л.Коломінський, С.Д.Максименко, В.В.Москаленко, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.В.Третьяченко та ін.).
Значну роль в осмисленні змісту, структури та психологічних особливостей професійного стресу відіграли роботи: С.Ауербаха, В.А.Абабкова, Д.Брайта, С.Гремлінга, Дж.Грінберга, Ф.Джонса, В.І.Євдокимова, Д.Льюїса, В.Л.Марищука, М.Перре, Г.Сельє.
Важливими для розуміння змісту, компонентів та детермінант синдрому «професійного вигорання» є роботи Н.О.Левицької, Г.В.Ложкіна, Л.Малець, Г.Е.Робертса, М.Л.Смульсон, Ф.Сторлі, Х.Дж.Фрейденбергера, К.Черніс та ін. У визначенні особливості професійного стресу та синдрому «професійного вигорання» у вчителів важливу роль відіграли розробки таких дослідників: О.А.Баранова, С.Джексона, Т.І.Ронгінської, К.Маслач, Е.Махер, Г.С.Никіфорова, В.Є.Орла, А.О.Реана, Т.В.Форманюка.
Суттєве значення для розробки технології підготовки педагогічних працівників до профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання» відіграли роботи, що розкривають зміст та форми активного соціально-психологічного навчання (В.А.Семиченко, В.О.Татенко, Н.В.Чепелєва, Ю.М.Швалб, Т.С.Яценко).
Методи дослідження. Теоретичні (аналіз проблеми на базі психологічної та управлінської літератури); емпіричні (метод фокус-груп, тести, констатуючий і формуючий експерименти); методи математичної статистики.
Організація дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась в три етапи упродовж 20002004рр.
На першому етапі (2000р.) було здійснено теоретичний аналіз проблеми, розроблено програму дослідження.
На другому етапі (20012002рр.) було вивчено особливості вияву синдрому «професійного вигорання» у вчителів, соціально-психологічні детермінанти його прояву. Для вирішення цих завдань було використано такі методи дослідження: метод фокус-груп, тестування («Методика діагностики рівня емоційного вигорання» В.В.Бойка; опитувальник «Психічне вигорання», Н.Є.Водоп’янової, О.С.Старченкової; «Методика діагностики рівня суб'єктивного контролю» Дж.Роттера; «Методика самооцінки психічних станів» Г.Айзенка; «Тест-опитувальник типу темпераменту» Г.Айзенка; комплексний опитувальник «Клімат1» для вивчення таких характеристик професійної діяльності вчителів, як: мотиви праці; конфліктність колективу; фактори ефективності праці; задоволеність життєдіяльністю колективу; ставлення співробітника до взаємостосунків у колективі; бажання працювати в обраній організації чи сфері діяльності). Отримані дані піддавались статистичному аналізу з наступною якісною інтерпретацією та змістовним узагальненням. Математична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювались за допомогою комп’ютерного пакету статистичних програм SPSS(версія 12).
На третьому етапі (20032004рр.) було здійснено експериментальну перевірку соціально-психологічної програми підготовки вчителів до профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання». Було використано систему проблемно-пошукових методів і активних форм навчання (проблемні лекції, психологічні практикуми, «мозкові штурми», групові дискусії, рольові ігри, індивідуальні творчі завдання та ін.).
Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось у таких освітніх закладах: у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України, у загальноосвітніх школах та школах нового типу м.Києва, м.Рівного, м.Хмельницького, м.Кобеляки, Київської та Полтавської областей. Дослідженням було охоплено 640працівників закладів середньої освіти.
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалися реалізацією системного підходу до проблеми; використанням методів, адекватних меті і завданням дослідження; репрезентативністю вибірки; аналізом отриманих результатів, статистичною оцінкою експериментальних даних.
Наукова новизна дослідження полягає у: а)визначенні психологічних особливостей синдрому «професійного вигорання» у вчителів; б)вивченні рівня розвитку синдрому «професійного вигорання» у вчителів та соціально-психологічних детермінант його виникнення; в)розробці програми соціально-психологічної підготовки вчителів до профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання».
Теоретичне значення дослідження полягає у: а)розкритті змісту та структури синдрому «професійного вигорання» у вчителів; б)класифікації соціально-психологічних детермінант виникнення синдрому «професійного вигорання» у вчителів; в)визначенні соціально-психологічних умов профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання» у вчителів.
Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані в дисертаційному дослідженні дані можуть будуть використані в системі вузівської та післядипломної освіти для підготовки: а)майбутніх та реально працюючих вчителів з метою профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання»; б)керівників закладів середньої освіти до розуміння сутності синдрому «професійного вигорання», детермінант його виникнення, роботи з різними категоріями вчителів; в)практичних психологів до надання допомоги педагогам та керівникам освітніх закладів з проблеми «професійного вигорання».
Результати дослідження знайшли практичне втілення протягом 20002004рр. в таких основних напрямках та організаційних формах: а)на курсах підвищення кваліфікації в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України; б)в школі керівників освітніх закладів міського управління освіти м. Рівного; в)в закладах середньої освіти (гімназія «Академія», Ірпінська Українська гімназія).
Авторські розробки знайшли своє відображення у програмі навчального курсу «Профілактика та подолання синдрому «професійного вигорання» у вчителів», у розділах навчального посібника «Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти», рекомендованого Міністерством освіти і науки України.
Особистий внесок здобувача. Розроблені автором наукові положення та одержані емпіричні дані є самостійним внеском у розробку проблеми соціально-психологічних детермінант синдрому «професійного вигорання» у вчителів. У одному навчальному посібнику, написаному у співавторстві, доробок здобувача становить 30%. Розробки та ідеї, що належать співавторам, у дисертації не використовуються.
Апробація результатів дослідження. Головні положення дисертації дістали своє відображення в публікаціях автора, доповідалися й обговорювалися на засіданнях лабораторії організаційної психології Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України та на звітних наукових сесіях Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України.
Результати роботи доповідалися автором на республіканських та всеукраїнських конференціях та семінарах: «Соціально-психологічні проблеми удосконалення управлінської діяльності» (Київ,2001р.), «Менеджмент та маркетинг: досягнення та перспективи» (Київ,2002р.), VIКостюківські читання (Київ,2003р.), «Управління конфліктами в сучасних організаціях» (Київ,2003р.) та ін. Окрім того результати досліджень представлялись на міжнародних конференціях та семінарах вУкраїні: «Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: методологія, досвід, перспективи» (Київ,2001р.), «Організаційна психологія: інноваційні підходи та технології» (Київ,2002р.), «Суспільство в XXIстолітті: психологічні проблеми гармонізації, гуманізації, демократизації» (Київ,2002р.), «Міжкультурні комунікації: діалог і співробітництво» (Крим,Алушта,2003р.), «Соціально-психологічні проблеми розробки та прийняття рішень» (Київ,2004р.), «Синдром «професійного вигорання» у вчителів: гендерні аспекти» (Київ,2004р.), «Професійний стрес, синдром «вигорання» та професійна кар’єра в закладах середньої освіти» (Кам’янець-Подільський,2004р.), «Організаційна психологія, психологія праці та економічна психологія в Україні у контексті Європейської інтеграції», що проводився за підтримки Європейської мережі організаційних психологів та психологів праці (Київ,2004р.) та ін. Результати дисертаційного дослідження представлялись на психологічних конгресах за кордоном: 8Європейському конгресі зпсихології (Австрія,Відень,2003р.), 11Європейському конгресі з організаційної психології та психології праці (Португалія,Лісабон,2003р.), 28Міжнародному конгресі з психології (Китай,Пекін,2004р.). Також результати роботи висвітлювалися у серії виступів автора в передачах для радіослухачів на телерадіокомпанії «Ера» (Київ,2003р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 1навчальному посібнику, 1навчальній програмі, 1методичних рекомендаціях, 10статтях (серед яких 6у наукових фахових виданнях), 5тезах наукових конгресів, конференцій, семінарів.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (245), додатків (9). Основний зміст дисертації викладено на 173сторінках. Робота містить 27таблиць і 2рисунка.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. У роботі поняття «стрес» розглядається як реакція організму, яка виражається у стані напруги, пригніченості та виникає у людини під натиском екстремального впливу. Стрес є комплексним процесом, який включає як фізіологічні, так і психологічні компоненти. За допомогою стресу відбувається мобілізація організму на самозахист, до пристосування до нової ситуації, приводе у дію захисні механізми, що забезпечують опір дії стресу чи адаптацію до нього.
2. Стрес має три стадії прояву (за Г.Сельє): 1)стадія тривоги у відповідь на швидке зниження рівня стійкості організму, порушення деяких вегетативних та соматичних функції організм мобілізує резерви і включає механізми саморегуляції захисних процесів; 2)стадія опору організм намагається чинити опір загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути; 3)стадія виснаження настає у випадку порушення захисних пристосувальних механізмів при надмірно сильному і тривалому впливі стресора, дуже різко знижуються адаптаційні резерви та опір організму, як наслідок з’являються функціональні та морфологічні порушення. У стресі виділяють три ступені прояву: слабкий (вказує практично на його відсутність, психічний стан при цьому майже не змінюється, фізичні та фізіологічні зміни не спостерігаються), середній (відбуваються відчутні зміни у соматичному та психічному станах, спостерігається загальна мобілізація психічної діяльності, часто не притаманна людині у звичайних обставинах), сильний (відбувається порушення та розлад основних фізичних, фізіологічних та психічних функцій людини).
3. Поняття «професійний стрес» у роботі визначається як багатовимірний феномен, який виражається у фізіологічних і психологічних реакціях на складну професійну ситуацію. Розглянуто три основні підходи до вивчення професійного стресу екологічний (стверджується, що професійний стрес виникає в результаті невідповідності вимог професійного середовища та індивідуальних ресурсів людини, що працює), транзакційний (професійний стрес трактується як індивідуальна пристосувальна реакція людини на ускладнення ситуації; центральне місце в аналізі займає суб’єктивна значущість ситуації, в якій діє людина, і стратегії подолання труднощів), регуляторний (стрес розуміється як особливий клас станів, що відображає механізми регуляції діяльності в ускладнених умовах; основним предметом дослідження є деталізація уявлень про зміну механізмів регуляції діяльності під впливом різних факторів, а також визначення їх «ціни» з точки зору внутрішніх витрат).
4. Екологічний підхід відповідає рівню макроаналізу, транзакційний дає інформацію про мезорівень, а регуляторний займається мікроаналізом механізмів професійного стресу.
5. Синдром «професійного вигорання» у роботі розглядається як наслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності. З точки зору визначення стресового процесу за Г.Сельє, (тобто стадій тривоги, резистентності і виснаження), вигорання відноситься до третьої стадії, якій передує стійкий і непідвладний контролю рівень збудження. Термін окреслює психічний стан здорових людей, що знаходяться в інтенсивному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.
6. Структуру синдрому «професійного вигорання» ми визначаємо як трикомпонентну систему. У роботі ми спираємось на визначення структури синдрому за К.Маслач та С.Джексон, що включає емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію особистісних досягнень. А також на визначення В.В.Бойка, який до структури синдрому включає такі компоненти як: напруження, резистенція, виснаження.
7. У роботі ми притримуємось класифікації симптомів «професійного вигорання» у вчителів за Г.Е.Робертсом, який серед них виділяє: 1) зміни в поведінці; 2) зміни в мисленні; 3) зміни в почуттях; 4) зміни в здоров’ї. Також ми розглядаємо синдром з погляду наявності рівнів його розвитку, серед яких виділяємо: 1) перший рівень, що проявляється у легкій формі і виражаються в турботі про себе, ознаки процесу помірні, недовгі і випадкові; 2)другий рівень симптоми проявляються регулярніше, носять більш затяжний характер, і важче піддаються корекції; 3)третій рівень ознаки і симптоми «професійного вигорання» є хронічними, можуть розвиватися фізичні і психологічні проблеми типу виразок і депресії; спроби піклуватися про себе, як правило, не дають результату, а професійна допомога може не давати швидкого полегшення.
8. В процесі аналізу детермінант виникнення синдрому «професійного вигорання» у вчителів, автором було побудовано модель яка включає: 1) соціально-економічні детермінанти (економічна нестабільність; складні політичні процеси; інтенсифікація професійної діяльності; соціальний статус професії; рівень соціального захисту; рівень оплати праці в даній галузі тощо); 2) соціально-психологічні детермінанти (бажання працювати в обраній організації чи сфері діяльності; ставлення співробітника до взаємостосунків у колективі; фактори ефективності праці; мотиви праці; конфліктність колективу; задоволеність життєдіяльністю колективу тощо); 3) індивідуально-психологічні детермінанти (особистісні: рівень тривожності, агресивності, фрустрованості, ригідності, рівень суб’єктивного контролю тощо; соціально-демографічні та професійні: вік, стать, стаж професійної діяльності, сімейний статус тощо).
9. У вивченні синдрому «професійного вигорання» важливу роль відіграє підбір діагностичних методів та методик, що можуть адекватно та глибоко розкрити структуру та особливості прояву синдрому у педагогічній діяльності. У цьому дослідженні ми використали якісні та кількісні методи діагностики. Серед якісних методів ми використали метод спостереження, опитування (інтерв’ювання та анкетування), модифікований нами метод фокус-груп, метод «незакінчених речень». Проаналізувавши методичний інструментарій, серед кількісних методів діагностики для вивчення синдрому «професійного вигорання» у вчителів ми обрали опитувальник «Психічне вигорання» (варіант для вчителів) розроблений Н.Є.Водоп’яновою, О.С.Старченковою на основі моделі К.Маслач та С.Джексон та «Методику діагностики рівня емоційного вигорання» В.В.Бойка. Використання під час дослідження обох методик дало нам змогу різнобічно вивчити цей синдром, розглянув його під кутом різних моделей синдрому «професійного вигорання».
10. Експериментальна перевірка теоретичної моделі детермінант виникнення синдрому «професійного вигорання» у вчителів відбувалась за допомогою вищеназваних якісних та кількісних методів, а також за допомогою додаткових тестових методик. Соціально-психологічні детермінанти синдрому «професійного вигорання» у вчителів ми вивчали за допомогою комплексного опитувальника «Клімат1», який дав нам змогу вивчити такі характеристики професійної діяльності вчителів, як: мотиви праці; конфліктність колективу; фактори ефективності праці; задоволеність життєдіяльністю колективу; ставлення співробітника до взаємостосунків у колективі; бажання працювати в обраній організації чи сфері діяльності. Серед індивідуально-психологічних детермінант ми вивчали особистісні та соціально-демографічні і професійні фактори. Особистісні фактори (рівень суб’єктивного контролю, тривожність, агресивність, фрустрованість, ригідність, тип темпераменту, нейротизм, інтроверсія-екстраверсія, психотизм) ми вивчали за допомогою таких методик, як: «Методика діагностики рівня суб’єктивного контролю» Дж.Роттера, «Методика діагностики самооцінки психічних станів» Г.Айзенка, «Тест-опитувальник типу темпераменту» Г.Айзенка. Соціально-демографічні та професійні фактори (стать, сімейний статус, кількість дітей у сім’ї, вік, професійний стаж, тип навчального закладу, місце розташування закладу середньої освіти (сільські та міські загальноосвітні заклади), навчальна ланка, освітньо-кваліфікаційна категорія вчителя) ми вивчали за допомогою розробленого нами опитувальника. Для обробки результатів експериментального дослідження ми використовували методи математико-статистичної обробки даних (комп’ютерна програма SPSS, версія 12).
11. В результаті експериментального дослідження ми констатували широку поширеність синдрому «професійного вигорання» у педагогічних працівників вітчизняних закладів середньої освіти. При вивченні особливостей прояву синдрому у вчителів ми спирались на трикомпонентну структуру синдрому «професійного вигорання» за В.В.Бойком. Середній та високий рівень сформованості компонентів синдрому «професійного вигорання» спотерігався у компоненті напруження (відповідно 35,4%; 13,2% опитаних), резистенція (43,4%; 37,5% опитаних), виснаження (30,5%; 11,6% опитаних). Аналізуючі отримані дані, ми прийшли до висновку, що домінуючим компонентом в синдромі «професійного вигорання» у педагогів є «резистенція» (р<0,0001), яка характеризується згортанням професійних обов’язків, зменшенням взаємодії з колегами та учнями, розширенням сфери економії емоцій, бажанням побути на самоті, неадекватним емоційним реагуванням тощо.
12. Домінуючими в синдромі «професійного вигорання» у вчителів є симптоми другого компоненту синдрому резистенції (р<0,0001). На перше місце вийшов симптом «неадекватне вибіркове емоційне реагування» у 53,0% опитуваних він є сформованим. Друге місце має симптом «редукція професійних обов’язків» 44,2% опитуваних. Третє симптом «розширення сфери економії емоцій» 32,6% опитуваних.
13. У результаті експериментального дослідження ми підтвердили достовірність розробленої нами теоретичної моделі детермінант виникнення синдрому «професійного вигорання» у педагогів. Соціально-психологічні та індивідуально-психологічні (особистісні та соціально-демографічні і професійні) фактори мають статистично значущі взаємозв’язки з синдромом «професійного вигорання» у вчителів.
14. Була встановлена наявність статистично значущих зв’язків між синдромом «професійного вигорання» та такими соціально-психологічними факторами як: покращення стосунків у колективі (р<0,05), бажання працювати у колективі (р<0,05), мотивація праці (р<0,05), конфліктність колективу (р<0,05). При вивченні соціально-психологічних детермінант синдрому ми спирались на трикомпонентну структуру синдрому «професійного вигорання» за К.Маслач, С.Джексон. Дослідження показало що, чим вищі показники таких факторів, як: покращення стосунків у колективі, бажання працювати у колективі, тим нижчий рівень третього компоненту синдрому редукції особистих досягнень. Чим вищий рівень конфліктності у коллективі, тим вищий першого компоненту синдрому емоційного виснаження. В той же час, чим вищі показники мотивації праці, тим вищий рівень першого та другого компонента синдрому «професійного вигорання» емоційного виснаження та деперсоналізації.
15. Серед індивідуально-психологічних детермінант ми встановили статистично значущий взаємозв’язок між синдромом «професійного вигорання» та такими особистісними факторами, як: тип темпераменту (р<0,05), інтроверсієя-екстраверсієя (р<0,05), нейротизм (р<0,05), психотизм (р<0,05), тривожність (р<0,01), фрустрація (р<0,01), агресивність (р<0,05), ригідність (р<0,05).
16. Серед соціально-демографічних і професійних факторів був встановлений статистично значущий взаємозв’язок між симптомами «професійного вигорання» та такими соціально-демографічними характеристиками, як: стать (р<0,01), сімейний статус (р<0,05), кількість дітей у сім’ї (р<0,05), вік (р<0,05), професійний стаж (р<0,05), тип навчального закладу (р<0,05), місце розташування закладу середньої освіти (сільські та міські загальноосвітні заклади) (р<0,01), навчальна ланка, у якій викладає вчитель (р<0,05), освітньо-кваліфікаційна категорія вчителя (р<0,05). При цьому статистично значущий зв’язок був встановлений між компонентами синдрому «професійного вигорання» та такими з вищеназваних соціально-демографічних та професійних характеристик, як: сімейний статус вчителя (р<0,05), місце розташування закладу середньої освіти (сільські та міські загальноосвітні заклади) (р<0,01), навчальна ланка, у якій викладає вчитель (р<0,05).
17. Спираючись на розроблену нами модель детермінант синдрому «професійного вигорання» у вчителів ми розробили схему заходів щодо профілакти та подолання цього синдрому, яка включала навчальний курс «Профілактика та подолання синдрому «професійного вигорання» у вчителів» та дворівневу технологію роботи з синдромом (на рівні освітньої організації та на рівні особистості).
18. На соціально-економічному рівні впливу ми розробили та впровадили у роботу Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України та школи керівників освітніх закладів міського управління освіти м.Рівного протягом 20032004рр. навчальний курс «Профілактика та подолання синдрому «професійного вигорання» у вчителів», який у процесі використання довів свою ефективність.
19. На соціально-психологічному та індивідуально-психологічному рівні ми розробили та апробували соціально-психологічну програму профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання» у вчителів, що реалізувала дворівневу технологію роботи з синдромом, а саме: а) групову технологію (на рівні освітньої організації); б) індивідуальну технологію (на рівні особистості).
20. Групова технологія роботи з синдромом «професійного вигорання» полягала у проведенні семінару-тренінгу, програма якого складалась з трьох компонентів: а)інформаційно-пізнавального; б)діагностичного; в)корекційно-розвивального. Інформаційно-пізнавальний компонент був реалізований завдяки міні-лекціям, що розкривали зміст, структуру, рівні та детермінанти синдрому «професійного вигорання» у вчителів. Діагностичний компонент завдяки оволодінню вчителями комплексом діагностичних засобів, що дозволяють своєчасно встановити наявність синдрому та глибоко вивчити його структуру. Корекційно-розвивальний компонент був реалізований завдяки використанню різних форм роботи: «мозкових штурмів», навчально-рольових ігор, аналітичних практикумів, роботи в малих групах, групових дискусіях, проективних методів (малюнків, незакінчених речень) тощо. Семінар-тренінг «Профілактика та подолання синдрому «професійного вигорання» в освітніх організаціях» включав такі смислові блоки: 1)сутність та природа стресу; причини виникнення професійного стресу в освітніх організаціях; 2)зміст, структура та рівні синдрому «професійного вигорання»; 3)методи діагностики синдрому «професійного вигорання» у вчителів; 4)засоби профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання» у вчителів;
21. Індивідуальна технологія профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання» у вчителів представлена в роботі у вигляді рекомендацій щодо роботи вчителя з синдромом (індивідуально чи за допомогою психолога). Технологія складається з двох послідовних фаз, кожну з яких наповнює система конкретних прийомів: а)фаза аналізу професійної ситуації; б)фаза аналізу власного емоційного та фізичного стану.
22. Для оцінки ефективності соціально-психологічної програми профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання» у вчителів було визначено об’єктивні та суб’єктивні, кількісні та якісні критерії. Також було підібрано адекватні методи дослідження: анкетування, інтерв’ювання, проведення діагностичних методик. Результати впровадження програми засвідчили її ефективність щодо профілактики та подолання синдрому професійного вигорання у вчителів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АбабковВ.А., ПерреМ. Адаптация к стрессу. Основы теории, диагностики, терапии. СПб.: Речь, 2004. 166с.
2. АбрамоваГ.С. Практическая психология. М.: Издательский центр «Академия», 1997. 368с.
3. АйвіА. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування: сприяння розвитку клієнта. Пер. з англ. О.Абесонової. Навчальний посібник. К.: Сфера, 1998. 342с.
4. АлешинаЮ.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. Изд. 2-е. М.: Независимая фирма «Класс», 1999. 208с.
5. АлиевХ.М. Метод Ключ в борьбе со стресом/Серия «Психологический практикум». Ростов н/Д.: Феникс, 2003. 320с.
6. Альманах психологических тестов./Сост. и общ. ред. РимскиеР.Р. и С.А. М.: «КСП», 1996. 400с.
7. БитяноваМ.Р. Организация психологической работы в школе. М.: Совершенство, 1998. 298с.
8. БогомоловаН.Н., ФоломееваТ.В. Фокус-групы как метод социально-психологического исследования. Уч. пособие. М.: «Магістр», 1997. 197с.
9. БодровВ.А. Информационный стресс. М.: ПЕР СЭ, 2000. 352с.
10. БойкоВ.В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других. М.: Информ. Издат. Дом Филин, 1996. С.132147.
11. БрайтД., ДжонсФ. Стресс. Теории, исследования, мифы. СПб.: прайм ЕВРОЗНАК, 2003. 352с.
12. БурнардФ. Тренинг навыков консультирования. СПб.: Питер, 2002. 256с.
13. БююльА., ЦёфельП. SPSS: искусство обработки информации. Анализ статистических данных и восстановление скрытых закономерностей: Пер. с нем./Ахим Бююль, Петер Цефель СПб.: ООО «ДиаСофтЮП», 2002. 608с.
14. ВасильевВ.Н. Здоровье и стресс. М.: Знание, 1991. 160с.
15. Введение в практическую социальную психологию / Под. ред. Ю.М.Жукова, Л.А.Петровской, О.В.Соловьёвой. М.: Смысл, 1996. 360с.
16. Введение в психотерапию / Под ред. С.Блоха. Амстердам-Киев: Изд-во «Сфера», 1997. 280с.
17. ВильямсК. Тренинг по управлению стрессом. М.: Изд-во Эксмо, 2002. 272с.
18. ВинославськаО.В., МалигінаМ.П. Людські стосунки: Зошит для практичних занять для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання. К.: ІВЦ «Політехніка», 2001. 39с.
19. ВинославськаО.В., МалигінаМ.П. Людські стосунки: Навчальний посібник. К.: «КВІЦ», 2001. 83с.
20. ВодопьяноваН.Е., СтарченковаЕ.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. СПб.: Питер, 2005. 336с.
21. ГибсонДж.Л., ИванцевичД.М., ДоннеллиД.Х.-мл. Организации: поведение, структура, процессы: Пер. с англ. 8-е изд. М.: ИНФРА-М, 2000. С.238275.
22. ГинзбургМ. Стрессменеджмент//Инструменты развития бизнеса: Тренинг и консалтинг: Сост. Л.Кроль, Е Пруткова. М: Независимая фирма «Класс», 2001. С.154170.
23. ГремлингС., АуэрбахС. Практикум по управлению стресом. СПб.: Питер, 2002. 240с.
24. ГринбергДж. Управление стрессом. 7-е изд. СПб: Питер, 2002. 496с.
25. ГришинаН.В. Помогающие отношения: Профессиональные и экзистенциональные проблемы//Психологические проблемы самореализации личности. СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1997. С.143156.
26. ГубенкоО.В. Рекомендации по психогигиене педагогической деятельности//Практична психологія та соціальна робота. 1998. №5. С.3134.
27. ДжуэллЛ. Индустриально-организационная психология: Учебник для вузов. СПб: Питер, 2001. С.429442.
28. ДушковБ.А., СмирновБ.А. КоролевА.В. Психология труда, профессиональной, информационной и организационной деятельности (реклама, управление, инженерная психология и эргономика): Словарь/Под ред. ДушковаБ.А., прил. ГришинойТ.А. 2-е изд., доп. и перераб. М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. 848с.
29. ЗайчиковаТ.В. Діагностика та профілактика синдрому «професійного вигорання» у вчителів: Методичні рекомендації. К.Рівне, 2003. 24с.
30. ЗайчиковаТ.В. Профілактика та подолання синдрому «професійного вигорання» у вчителів: соціально-психологічні та гендерні аспекти. Навчальна програма/За наук. ред. КарамушкиЛ.М. К.: «Міленіум», 2004. 24с.
31. ЗанковскийА.Н. Психическая напряженность как свойство личности//Психическая напряженность в трудовой деятельности. М.: Наука. С.225237.
32. ЗимбардоФ. Застенчивость (что это такое и как с ней справляться). СПб.: Питер Пресс, 1996. 256с.
33. КалинаН.Ф. Основы психотерапии. М.: «Рефл-бук»; К.: «Ваклер», 1997. 272с.
34. КалининС.И. Компьютерная обработка данных для психологов/Под науч. ред. А.Л.Тулупьева. СПб.: «Речь», 2002. 134с.
35. КаппониВ., НовакТ. Как делать все по-своему, или ассертивность в жизнь!/Перев. с чешск. СПб.: Питер, 1995. 192с.
36. КаппониВ., НовакТ. Сам себе психолог/Перев. с чешск. СПб.: Питер, 1994. 224с.
37. КарамушкаЛ.М. Психологічні основи управління закладами середньої освіти: Дис. ... докт. психол. наук: 19.00.05/Інститут психології ім.Г.С.Костюка АПН України. К., 2000. 481с.
38. КарамушкаЛ.М. Психологія освітнього менеджменту: Навч. посібник. К.: Либідь, 2004. 424с.
39. КарамушкаЛ.М. Психологія управління: Навч. посіб. К.: Міленіум, 2003. 344с.
40. КарамушкаЛ.М., ЗайчиковаТ.В. Синдром «професійного вигорання» у вчителів: гендерні аспекти. К.: «Міленіум», 2003. 40с.
41. КарамушкаЛ.М., ЗайчиковаТ.В., БондарчукО.І. Особливості вияву синдрому «професійного вигорання» у вчителів//Освіта і управління. Т.6, Число 3. 2003. С.5766.
42. КарамушкаЛ.М., ЗайчиковаТ.В., КовальчукО.С., ФедосоваГ.Л., ФілатоваО.Ф., ФільО.А. Комплекс методик для діагностики синдрому «професійного вигорання» у вчителів. К.: «Міленіум», 2004. 24с.
43. КартрайтС., КуперК.Л. Стресс на рабочем месте / Пер. с англ. Х.: Изд-во Гуманитарный Центр, 2004. 236с.
44. КемпбелД. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. СПб.: Социально-психологический центр, 1996. 391с.
45. Китаев-СмыкЛ.А. Психология стреса. М.: Изд-во «Наука», 1983. 368с.
46. КлимовЕ.А. Пути в профессионализм (Психологический взгляд): Учебное пособие М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта, 2003. 320с.
47. КлюеваН.В. Технологии работы психолога с учителем. М.: ТЦ «Сфера», 2000. 192с.
48. КлючниковС. Держи стресс в кулаке. Как извлечь выгоду из срессовых ситуаций. СПб.: Питер, 2002. 192с.
49. КобленцИ.Л. Как превратить безучастного в слушающего? Обучение педагогов искусству речевого воздействия//Практична психологія та соціальна робота. 1998. №3. С.57.
50. КоломінськийН.Л. Психологія педагогічного менеджменту: Навч. посібник. К.: МАУП, 1996. 176с.
51. КондрашенкоВ.Т., ДонскойД.И. Общая психотерапия: Учеб. пособие. 2-е изд., доп. и перераб. Мн.: Выш. шк., 1997. 464с.
52. КочюнасР. Основы психологического консультирования: Пер. с лит. М.: Академический проект, 1999. 240с.
53. КривцоваС.В., МухаматулинаЕ.А. Тренинг: навыки конструктивного взаимодействия с подростками. 3-е изд., стер. М.: Генезис, 1999. 192с.
54. КрыжкоВ.В., ПавлютенковЕ.М. Психология в практике менеджера образования СПб.: КАРО, 2002. 304с.
55. КуликС.М. Психологічні проблеми професійної адаптації вчителів//Актуальні проблеми психології. Том 1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія/За ред. МаксименкаС.Д., КарамушкиЛ.М. К.: Інститут психології ім.Г.С.Костюка АПН України. Частина 2, 2001. С.201204.
56. КуликовЛ.В. Психогигиена личности. Вопросы психологической устойчивости и психопрофилактики: Учебное пособие. СПб.: Питер, 2004. 464с.
57. КушнірукТ.Д. Подолання конфліктності серед педагогів (соціально- психологічний аспект)//Практична психологія та соціальна робота. 1998. №4. С.610.
58. ЛевицкаяН.О. Синдром эмоционального сгорания у телефонных консультантов//Ваптеках города и области (Нижний Новгород), 1999. №9(184), 16 марта. С.715.
59. ЛожкинГ., ВыдайА. Психологическое «выгорание» лидера//Персонал. 1999. №6. С.3643.
60. ЛозницяВ.С. Психологія менеджменту: Навчальний посібник. К.: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2000. 512с.
61. ЛушинП.В. О гуманном отношении психолога к себе: изменение парадигмы//Практична психологія та соціальна робота. 1998. №8. С.46.
62. ЛьюисД. Стресс-менеджер. Пер. с англ. М.: Изд-во «Рефл-бук», ООО «Фирма «Издательство АСТ». 2000. 266с.
63. МайерсД. Социальная психология. 6-е изд., переаб. и доп. СПб.: Питер, 2001. 752с.
64. МаксименкоС.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. К.: НДІП, 1990. 240 с.
65. МаксименкоС.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2т.]. К.: Форум, 2002. Т.1.: Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. 319с. Т.2.: Моделювання психологічних новоутворень: генетичний аспект. 335 с.
66. МалецЛ. Внимание «выгорание»//Персонал, 2000. №2. С.99102.
67. МалецЛ. Синдром «выгорания»//Персонал, 1999. №1. С.103114.
68. МарасановГ.И. Социально-психологический тренинг. 4-е изд., испр. и доп. М: «Когито-Центр», 2001. 251с.
69. МарищукВ.Л., ЕвдокимовВ.И. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса. СПб.: Издательский дом «Сентябрь», 2001. 260с.
70. НаенкоН.И. Психическая напряженность. М.: Из-во Москов. ун-та, 1976. 112с.
71. НиконовВ.В. Стресс: Современный патофизиологический подход к лечению. Харьков: Консум, 2002. 240с.
72. НьюстромДж.В., ДєвисК. Организационное поведение. СПб: Питер, 2000. С.366388.
73. ОбозовН.Н. Психологическое исследование и консультирование. СПб., 1994. 55с.
74. ОвчароваР.В. Технологии практического психолога образования: Учебное пособие для студентов вузов и практических работников. М.: ТЦ