СПІЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

brief description

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Лаврінець Олена Яківна

УДК 81.367.334 (477)

СПІЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ
В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Кучеренко Ілля Корнійович,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2002

Вступ.......................................................................................................... 5

Розділ І. Поняття спільний компонент” у сучасному мовознавстві 11
1.1. Спільний компонент у теорії злитого речення”............................. 13
1.2. Кваліфікаційна диференціація речень зі спільним головним членом та речень зі спільним другорядним членом......................................................... 23
1.2.1. Спільний компонент у структурі речення з однорідними членами 24
1.2.2. Спільний другорядний член та спільне неповнозначне” слово, особливості їх функціонування у структурі складносурядного речення............................................................................................................ 36
1.3. Термінологічна поліваріантність поняття спільний компонент”.. 43
1.4. Місце речень зі спільною предикативною частиною в системі багатокомпонентних складних речень.............................................. 46
1.4.1. Шляхи формування речень зі спільною головною частиною 47
1.4.2. Умови розширеної функції спільної підрядної частини........ 52
Висновки до Розділу І............................................................................ 58

Розділ ІІ. Граматична природа спільного компонента.................... 61
2.1. Головні члени речення в ролі спільних компонентів...................... 63
2.1.1. Підмет....................................................................................... 64
2.1.2. Присудок.................................................................................. 72
2.1.3. Предикативна основа............................................................... 80
2.2. Спільні другорядні члени................................................................ 84
2.2.1. Додаток..................................................................................... 86
2.2.2. Означення................................................................................. 95
2.2.3. Обставина................................................................................. 99
2.3. Семантико-функціональні різновиди спільних неповнозначних слів 116
2.3.1. Частка..................................................................................... 116
2.3.2. Сполучник.............................................................................. 120
2.4. Функції спільних вставних компонентів........................................ 122
Висновки до Розділу ІІ........................................................................ 127

Розділ ІІІ. Багатокомпонентні складні речення зі спільною предикативною частиною, особливості їх членування......................................................... 130
3.1. Речення зі спільною головною частиною при однорідних супідрядних частинах.......................................................................................... 132
3.1.1. Дворівневість членування речення з однорідною супідрядністю 134
3.1.2. Факультативність підрядного сполучника при однорідній супідрядності.......................................................................................................... 138
3.1.3. Паралелізм структури сурядних частин у реченні з однорідною супідрядністю................................................................................... 144
3.1.4. Структурні варіанти багатокомпонентного складного речення з повторюваними головними та підрядними частинами.................. 150
3.2. Речення зі спільною підрядною частиною до сурядних предикативних частин.......................................................................................................... 156
3.2.1. Концепція детермінації складної головної частини однією підрядною частиною........................................................................................... 158
3.2.2. Прислівна та приреченнєва позиція спільної підрядної
частини............................................................................................. 162
3.3. Змістова диференціація багатокомпонентних складних речень зі спільною предикативною частиною................................................................ 168
3.4. Дериваційні зв’язки багатокомпонентного складного речення зі спільною підрядною частиною та складносурядного речення зі спільним другорядним членом.............................................................................................. 173
Висновки до Розділу ІІІ....................................................................... 177

Висновки............................................................................................... 179

Список використаної літератури....................................................... 188

Список джерел...................................................................................... 211

ВСТУП

Особливість синтаксису як об’єкта лінгвістичного дослідження полягає в тому, що він безпосередньо співвідноситься з процесом мислення та процесом комунікації: одиниці інших рівнів мовної системи беруть участь у формуванні думки та її комунікативному вираженні тільки через синтаксис” (Г.О.Золотова). Тому питання про характер взаємовідношень між будовою, семантикою і прагматикою синтаксичної одиниці видається цілком правомірним та актуальним. Таким чином формується комплексний підхід до вивчення лінгвістичного об’єкта, яке здійснюється шляхом аналізу взаємодії його формальної організації, змісту та комунікативного призначення.
Цікаві висновки в галузі функціонального синтаксису було зроблено на матеріалі простого речення (І.Р.Вихованець, Г.О.Золотова, Н.А.Слюсарева, І.П.Сусов, П.Адамець). На сьогодні зростає інтерес до вивчення структурно-семантичних особливостей складного речення, зокрема складносурядного.
Дисертаційне дослідження присвячене з’ясуванню природи поняття спільний компонент”, вивченню специфіки структурної й семантичної організації та стилістичного використання складного речення зі спільним компонентом. Теоретичною базою дослідження стала концепція трансформаційного синтаксису про формування синтаксично скороченого складносурядного речення” (О.В.Падучева) із неповними сурядними частинами контекстуального характеру (І.К.Кучеренко) внаслідок скорочення” тотожних компонентів у предикативних частинах та логічне вчення про кон’юнктивні судження.
Речення зі спільним компонентом (до них зараховуємо: речення зі спільним другорядним членом, кваліфіковані як складносурядні речення модифікованої моделі” (А.П.Грищенко), квазі-сурядні речення (О.В.Падучева); речення з так званими однорідними членами; багатокомпонентні складні речення зі спільною головною або підрядною частиною) здавна привертали увагу вчених. Так, теорія злитого речення” є найпершою в сучасному мовознавстві, яка опосередковано стосується вчення про поняття спільний компонент” (М.І.Греч, В.О.Богородицький, Ф.І.Буслаєв, О.Х.Востоков, І.С.Нечуй-Левицький, П.Г.Перевлеський, В.І.Сімович). Поняття спільне слово” як загальнозрозумілий термін на позначення виразника одночасності дій, представлених сурядними частинами складного речення, був уведений у науковий обіг академічною Грамматикой русского языка” (М.,1954). У сучасному мовознавстві спостерігається паралельне функціонування термінів спільне слово” (І.А.Попова З.В.Ніколаєва), спільний член” (Н.М.Васильєва, В.В.Виноградов, Н.С.Горкіна, А.П.Грищенко, В.М.Перетрухін), координатор однорідності (однаковості, рівності)” (Є.А.Ларіна, І.І.Слинько), бідетермінант” (М.М.Холодов), спільний елемент” (Є.Ф.Троїцький), спільний компонент” (А.П.Загнітко).
Нам видається правомірним вживання терміну спільний компонент”, оскільки він найбільш точно з-поміж інших назв відповідає широкому змісту досліджуваної синтаксичної одиниці. Термін компонент корелює з поняттями член речення”, предикативна частина”, слово, що стоїть поза реченнєвою структурою”.
Актуальність роботи. В україністиці та русистиці проблема спільного компонента як функціонально-структурного елемента речення не була предметом окремого наукового монографічного дослідження, а поняття спільний компонент” розглядається у зв’язку з дослідженням засобів сполучення частин складносурядного речення та пояснення деяких правил пунктуації (В.В.Бабайцева, С.П.Бевзенко, Н.М.Васильєва, В.В.Виноградов, М.Т.Воронін, М.П.Гудименко, П.С.Дудик, А.П.Грищенко, М.Н.Майданський, З.В.Ніколаєва, В.М.Перетрухін, Є.Ф.Троїцький та інші). Цим пояснюється відсутність як єдиного терміна, так і тлумачення поняття спільний компонент” у науково-довідковій літературі.
Визначення синтаксичного статусу конструкцій, функціонально-структурним елементом яких виступає спільний компонент, до цього часу залишається проблемним. У мовознавстві конструкції зі спільним компонентом дістали неоднозначну граматичну кваліфікацію злитих речень, речень з однорідними членами, складносурядних речень модифікованої моделі та багатокомпонентних складних речень із сурядністю і підрядністю.
Отже, виникла необхідність уточнити такі мовознавчі поняття, як спільний компонент”, однорідні члени речення”, неповне речення”, злите речення”; узагальнити та систематизувати взаємозв’язок речень зі спільним компонентом та речень із повторюваними компонентами як структурних варіантів складного речення.
Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, до наукових і науково-методичних планів якої входять проблемні питання функціонального синтаксису.
Метою дослідження є з’ясування формально-синтаксичних, семантико-синтаксичних і стилістичних особливостей спільного компонента та визначення синтаксичного статусу речень із цим структурним компонентом. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
· розкрити взаємозв’язок злитого речення, речення з однорідними членами, складносурядного речення модифікованої моделі, багатокомпонентного складного речення з сурядністю та підрядністю як синтаксичних одиниць, у межах яких функціонує спільний компонент;
· окреслити семантично-граматичні передумови та шляхи формування речень зі спільним компонентом;
· визначити термінологічний зміст поняття спільний компонент” і проаналізувати його вплив на структуру та зміст речення;
· дослідити граматичну природу спільного компонента: морфологічну (за способом вираження та за способом граматичного зв’язку з опорним словом), функціональну (за роллю в реченні, особливостями позиційного вживання в межах речення);
· простежити структурні зв’язки речень зі спільним компонентом та речень із повторюваними компонентами;
· з’ясувати особливості членування багатокомпонентного складного речення зі спільною предикативною частиною (головною чи підрядною).
Об’єктом дослідження є речення, у синтаксичній структурі яких функціонує спільний компонент, а також складні речення з повторюваними компонентами як їхні вихідні конструкції.
Вибір для дослідження саме речень зі спільним компонентом зумовлений тим, що вони посідають значне місце в системі складних синтаксичних конструкцій, які варіюються на повну та неповні речення, співвідносяться як структурні варіанти з реченнями з повторюваними компонентами і забезпечують лаконізм та стилістичну довершеність мови.
Предмет дослідження спільний компонент як функціонально-структурний елемент складного речення, способи його вираження, особливості функціонування та впливу на реченнєву структуру.
Матеріалом дослідження стало близько 2 тис. фіксацій конструкцій, у формальній структурі яких наявні спільний компонент або повторювані компоненти. Фактичний матеріал дібраний методом суцільної вибірки з художніх творів письменників періоду нової української літератури.
Методика дослідження має комплексний характер. Для вирішення поставлених завдань у роботі застосовано такі методи: гіпотетично-дедуктивний, описово-аналітичний, дистрибутивного аналізу, елімінування та компонентного аналізу. У ході дослідження особливостей функціонування конструкцій зі спільним компонентом як структурного варіанта складної конструкції з повторюваними компонентами використано прийоми логіко-семантичного та трансформаційного аналізу.
Наукова новизна дослідження полягає у розв’язанні проблеми лінгвістичного статусу поняття спільний компонент”:
· вперше в україністиці зроблено спробу уточнити термінологічний зміст поняття спільний компонент” з формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та стилістичного поглядів;
· визначено семантико-граматичні передумови та шляхи формування речень зі спільним компонентом унаслідок елімінації повторюваних компонентів;
· охарактеризовано відкриті граматичні зв’язки та контекстне відновлення елімінованих повторюваних компонентів у реченнях зі спільним компонентом як критерії визначення неповноти предикативних частин;
· простежено структурні зв’язки речень із повторюваними компонентами та речень зі спільним компонентом як мовних проявів синонімічного співвідношення речення з повним повтором речення з нульовим повтором”;
· проаналізовано дериваційні зв’язки багатокомпонентного складного речення зі спільною предикативною частиною та складносурядного речення зі спільним другорядним членом;
· кваліфіковано речення зі спільною предикативною частиною як структурний варіант сурядно-підрядного типу багатокомпонентного складного речення з провідним сурядним зв’язком;
· відзначено змістову диференціацію речень зі спільною головною частиною та речень зі спільною підрядною частиною.
Наукове значення роботи полягає як у поглибленні розробки теорії складного речення, зокрема складного речення, у структурі якого виділяються повна та неповні предикативні частини, так і в подальшому вивченні важливих проблем функціонального синтаксису. Уточнення змісту поняття спільний компонент” та надання йому мовознавчого статусу явища функціонального синтаксису обґрунтовують кваліфікацію речень зі спільним компонентом як складних синтаксичних структур. З’ясування змісту поняття спільний компонент” та ролі цього функціонально-структурного елемента речення дає можливість конкретизувати зміст таких мовознавчих понять, як злите речення”, речення з однорідними членами”, неповне речення”.
Практична цінність роботи. Результати дослідження можуть бути впроваджені в практику вищої школи при вивченні синтаксису в курсі сучасної української літературної мови. Матеріал може бути використаний у ході підготовки спецкурсів, написання курсових, дипломних і магістерських робіт; у шкільній практиці з метою оптимізації процесу навчання, а дібраний фактичний матеріал може бути використаний для укладання збірників завдань із курсу Сучасна українська літературна мова: Синтаксис. Пунктуація” та шкільних підручників Рідна мова”.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були представлені для ознайомлення та обговорення на Міжнародній науковій конференції до 70-річчя доктора філологічних наук професора С.В.Семчинського (1931-1999) Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія” (травень, 2001), на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2000, 2001).
Публікації. Основні положення й результати дослідження відображено у шести опублікованих працях автора, п’ять з яких розміщено у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць, рекомендованих ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (235 позицій), списку джерел ілюстративного матеріалу (58 позицій творів українських письменників доби нової української літератури). Повний обсяг роботи 214с. (текст дисертації 187с.).

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Злите речення, речення з однорідними членами, складносурядне речення модифікованої моделі, багатокомпонентне складне речення з сурядністю та підрядністю складні синтаксичні конструкції, у межах яких функціонує спільний компонент і виступає елементом, щодо якого сурядні елементи (члени речення, предикативні частини), поєднані з ним підрядним зв’язком, займають позиції однорідних компонентів.
Поняття спільний компонент” та однорідні члени (предикативні частини)” взаємозалежні. Однорідність елементів щодо спільного компонента є явищем синтаксичного характеру, а однорідні елементи можуть бути розгорнуті” до повних шляхом відновлення при кожному з них спільного компонента. Можливість контекстного відновлення спільного компонента логічно обґрунтовує існування групи речень із повторюваним спільним компонентом та процес спрощення таких речень до вигляду синтаксичної конструкції зі спільним компонентом при однорідних елементах. Умовою елімінації окремих компонентів у синтаксичній структурі речення та формування спільного компонента є їх тотожність у семантичному та формально-граматичному плані.
Речення зі спільним компонентом це результат проектування семантичної будови речення з тотожними компонентами, яким відповідають функціонально аналогічні елементи формальної будови, на синтаксичний рівень. Цей процес супроводжується елімінацією у реченнєвій структурі повторюваних компонентів, з-поміж яких позиція одного словесно заповнена й виконує роль спільного компонента.
2. Спільний компонент це не той самий, а такий самий елемент у певній формі, у певному зв’язку зі своїм опорним компонентом, проте формально представлений лише в одній із сурядних частин. Доказами визначеного термінологічного змісту поняття спільний компонент” є:
змістова віднесеність спільного компонента однаково до всіх сурядних частин; граматичний зв’язок спільного компонента з найближчим опорним компонентом;
відкритість граматичних зв’язків у процесі варіювання речення на повну й неповні структури та неможливість функціонування останніх без контекстного відновлення в них імпліцитної позиції спільного компонента;
можливість повторного називання спільного компонента в спрощених сурядних частинах без утрати певної змістової інформації та без перетворення цієї конструкції на граматично неправильну структуру;
факт існування групи речень, у яких елімінація повторюваних компонентів ще не відбулася, але вона цілком можлива.
3.Спільний компонент сприяє тіснішому змістовому й граматичному об’єднанню сурядних частин, а також указує на паралелізм їх побудови. Тісне граматичне об’єднання демонструється відкритістю граматичних зв’язків, порушенням відношень та неможливістю самостійного функціонування тих сурядних частин, у яких спільний компонент займає імпліцитну позицію. Відкриті тотожні граматичні зв’язки у спрощених сурядних частинах властиві не всім реченням зі спільним компонентам, а лише тим, у яких цей структурний елемент виражений повнозначним словом і корелює з поняттями член речення” та предикативна частина”.
Змістова спаяність сурядних частин у реченнях зі спільним компонентом полягає в однаковій семантичній віднесеності спільного компонента до всіх сурядних частин речення, щодо якого останні виражають відношення однорідності, а імпліцитна позиція спільного компонента в них зумовлює їх незавершеність в інформативному чи модальному плані.
4.Розуміючи спільний компонент” як такий самий елемент у кожній сурядній частині речення, однак формально представлений лише в одній із них, термін на позначення цього функціонально-структурного елемента слід уважати умовним. Семантика слова спільний” полягає в позначенні того самого”: Спільний. 1.Який належить усім або багатьом. 2.Який виконується, досягається і т.ін. всіма (в суспільстві, групі, колективі)” [1]. Досліджуваний компонент спільний у змістовому плані, тому що позначає те саме або тотожні поняття об’єктивної дійсності; структурно він такий самий, адже поєднаний певним граматичним зв’язком з опорними словами диференційовано.
5.Морфологічна природа спільного компонента полягає в тому, що він може бути представлений окремим словом та групою слів. У першому випадку вираження спільного компонента вкладається в межі одного слова (повнозначного чи службового), у другому виходить за його межі й може бути виражений прийменниково-іменною конструкцією, лексичним словосполученням, дієприкметниковим та дієприслівниковим зворотами, предикативною частиною.
6.Семантико-функціональна природа спільного компонента різна: він може виконувати роль окремого члена речення (головного чи другорядного), і тоді його зміст відповідає поняттю член речення”; роль сполучного або модального засобу; роль предикативної частини. Функціонування спільної предикативної частини в межах речення автоматично переводить його на рівень багатокомпонентного складного речення.
Функціональний різновид спільного компонента не впливає на граматичний статус речень зі спільним компонентом. Усі синтаксичні структури, в межах яких функціонує спільний компонент, є складними конструкціями, які існують у спрощених структурних варіантах. Речення зі спільним компонентом належать до тих же структурних типів, що й їхні вихідні конструкції з повторюваними компонентами. Речення зі спільним головним членом (підмет, присудок, пара підмет-присудок”) та речення зі спільним другорядним членом це складносурядні речення (елементарні та багатокомпонентні); речення зі спільною предикативною частиною (головною чи підрядною) сурядно-підрядний тип багатокомпонентного складного речення з провідним сурядним зв’язком.
7.Речення з повторюваними компонентами та речення зі спільним компонентом є втіленням того самого змісту й трансформами тієї самої синтаксичної структури з елімінацією повторюваного компонента й без елімінації. Така змістова та структурна кореляція зазначених конструкцій може бути представлена синонімічним семантико-синтаксичним співвідношенням складне речення з повним повтором складне речення з нульовим повтором”, у межах якого реалізується закон економії мовних засобів та уникнення надлишкового змісту. Структурні варіанти представленої моделі складного речення споріднені семантикою спільного та повторюваних компонентів, відмінні повторенням компонента у вихідній синтаксичній конструкції.
Членування похідного структурного варіанта складного речення демонструє виділення повної та неповної (неповних) сурядних частин. Співставлення сурядних частин похідного речення, які характеризуються паралелізмом будови, виявляє формально незаповнені позиції спільного компонента, які можуть бути легко усунені шляхом контекстного відновлення спільного компонента в неповних сурядних частинах. Кількість неповних сурядних частин у реченні зі спільним компонентом можна визначити за формулою: N = n 1, де N кількість неповних сурядних частин, n кількість однорідних членів (предикативних частин).
Речення зі спільним компонентом не відрізняється від вихідної конструкції ні за змістом, ні за граматичним статусом і відповідно є спрощеним структурним варіантом речення з повторюваними компонентами. Єдина відмінність між вихідною конструкцією з повторюваними компонентами та похідною від неї конструкцією зі спільним компонентом полягає в особливостях їх стилістичного вживання. Повторення компонентів у формально-семантичній структурі речення має виразне емоційно-підсилювальне значення, тому що сприяє фіксуванню уваги на певних словах, чим збільшується їх вагомість та значимість у контексті й посилюється емоційний вплив. Крім цього, вживання надлишкових компонентів збільшує час сприймання повідомлення, що забезпечує краще засвоєння інформації, та створює такі стилістичні фігури, як анафора, епіфора, оточення, зіткнення.
Стилістичне використання конструкції зі спільним компонентом має свою специфіку. Процес формування речення зі спільним компонентом зумовлений тенденцією до економії мовних засобів, а тому сприяє лаконізму, стилістичній вправності мовлення, уникненню надлишкової інформації, одноманітності та захаращення мови, адже розумова діяльність людини спрямована на досягнення найбільшого результату з найменшими зусиллями” (І.А.Чекунова). Еліміновані повторювані компоненти водночас фіксуються свідомістю, а їх відновлення порушило б норми не синтаксичні, а стилістичні” (О.М.Пєшковський).
8.Функціональна природа спільного компонента, вираженого повнозначними словами, полягає у виконанні ним функцій головних та другорядних членів. Елімінація тотожних підметів та тотожних присудків у сурядних частинах складного речення зумовлена тим, що тотожні форми іменних та дієслівних частин мови позначають відповідно однакові чи ті самі суб’єкти та однакові предикати складного судження. Сформований спільний головний член у реченнях з однорідними членами сприяє уникненню надлишкових компонентів та тісному змістовому об’єднанню сурядних частин: однорідні підмети позначають різні суб’єкти, які співвідносяться, а не об’єднуються на основі виконання ними однакових дій; однорідні присудки позначають різні предикати, які корелюють їх роздільною співвіднесеністю з тим самим або однаковими суб’єктами; спільна пара підмет-присудок” позначає суб’єкт та предикат, які є тими самими в кількох ситуаціях.
Умови елімінації повторюваних другорядних членів і формування спільного другорядного члена дещо відрізняються від умов формування спільного головного члена: спільний другорядний член є результатом пропуску компонентів, формально тотожних і таких, що позначають ті самі, а не однакові, ознаки, об’єкти чи обставини. Вирішальну роль при спрощенні повторюваних другорядних членів має їх семантична тотожність.
Формування спільного другорядного члена, який функціонує, як правило, на початку першої сурядної частини, зумовлює структурну пристосованість та тісне змістове об’єднання сурядних предикативних частин, тобто свого роду структурно-семантичну взаємозалежність однорідних предикативних частин. Спільне означення ототожнює предмети з погляду належності тій самій особі або співвідносить предмети щодо їх тотожних кількісних характеристик. Вихідним моментом для загальносемантичної характеристики спільного додатка є зв’язок між діями, станами або ознаками і єдиним об’єктом, на який ці дії, стани або ознаки поширюються паралельно (тобто одночасно) чи послідовно. Спільна обставина надає змістової взаємозалежності предикативним частинам щодо обставин здійснення кількох дій, виражених ними: просторової, темпоральної єдності, єдності чинника, єдності призначення дій або станів, єдності умови, всупереч якій відбуваються дії або тривають стани.
9.Окрему групу складають речення зі спільним компонентом, вираженим службовим словом. Спільна частка та спільний сполучник не відповідають змістові поняття член речення” і не вносять якихось змін у структуру складносурядного речення, адже не є структурно необхідними його елементами. Вони надають вихідному реченню з повторюваними компонентами лаконічної форми та стилістичної вправності, сприяючи тісному змістовому взаємозв’язку сурядних частин, що на письмі ілюструється уникненням коми перед одиничним єднальним та розділовим сполучником. Наявність тотожних часток чи тотожних сполучників у структурі складного речення зумовлює зосередження уваги на кожній із частин повідомлення, а елімінація їх та формування відповідного морфологічного різновиду спільного компонента забезпечує цілісність повідомлення та рівнозначність частин без акцентування уваги на деталях.
10.Спільний вставний компонент, що стоїть поза структурою речення і має характер надсегментного компонента, виконує дві функції в структурі складносурядного речення: 1) вираження модальних, емоційних чи експресивних оцінок повідомлюваного; 2) конструктивну роль, подібну до ролі сполучника, зокрема єднального та розділового.
11.Конструкція зі спільною предикативною частиною як структурний варіант вихідного речення з повторюваними предикативними частинами у складнопідрядних блоках відноситься до багатокомпонентного складного речення, що існує у спрощеному структурному варіанті. Похідна конструкція побудована за формулою відкритої/закритої структури, реалізує сурядно-підрядний тип складного речення з провідним сурядним зв’язком і відзначається неповнотою тих складнопідрядних блоків, у яких позиція спільної предикативної частини словесно не заповнена.
Похідність речення зі спільною предикативною частиною стосовно речення з повторюваними предикативними частинами, що зумовлена пропуском у формально-граматичній структурі повторюваних елементів, не впливає на кількість рівнів членування. Мінімальна структура речення зі спільною предикативною частиною має два рівні членування. На зовнішньому рівні вичленовуються складнопідрядні речення із сурядними зв’язками між ними; внутрішній рівень членування демонструє однотипні семантико-синтаксичні відношення в межах складних блоків, з-поміж яких лише один є повний. Кількість сурядних блоків у конструкції зі спільною головною частиною формально відповідає кількості однорідних супідрядних частин, у конструкції зі спільною підрядною частиною кількості сурядних предикативних частин.
Кількість складнопідрядних блоків є критерієм виділення структурних типів багатокомпонентних складних речень зі спільною предикативною частиною, які представляють собою дво- і n-компонентні конструкції. Дво- і n-компонентність та виділення єднальних відношень на першому рівні членування свідчать про відкритість структури багатокомпонентного складного речення; речення закритої структури обмежуються лише двокомпонентністю. За мінімуму сурядних блоків, які не є нагромадженням великого обсягу інформації, глибина речення зі спільною предикативною частиною може збільшуватися за рахунок ускладнення кожного з сурядних блоків, що спричиняє збільшення кількості рівнів членування. При цьому характер членування перших двох рівнів є однаковим для всіх структурних типів багатокомпонентного складного речення зі спільною предикативною частиною.
12.Дериваційні зв’язки між синтаксичними одиницями одного рангу спостерігаємо між спільною підрядною частиною та спільним другорядним членом. Вихідне багатокомпонентне складне речення зі спільною підрядною частиною реалізує сурядно-підрядний тип складного речення з головним сурядним зв’язком, тоді як похідна від нього конструкція зі спільним другорядним членом є складносурядним реченням. Конструкція зі спільною підрядною частиною має мінімум два рівні членування, а його синтаксичний дериват завжди на один рівень менше від вихідного речення.
13.Диференціація речень зі спільною головною частиною та речень зі спільною підрядною частиною безпосередньо залежить від їх різноструктурної варіантності та змістової відмінності. Речення зі спільною головною частиною при однорідних супідрядних частинах є структурним варіантом багатокомпонентного складного речення з повторюваними головними частинами в сурядних блоках. Вихідною конструкцією для речення зі спільною підрядною частиною є багатокомпонентне складне речення з повторюваними підрядними частинами. Однорідні супідрядні частини актуалізують різні ознаки того самого носія, предмета, різні умови здійснення й різні часові та просторові рамки поширення тієї самої дії тощо. Спільна підрядна частина об’єднує предмети, дії, представлені сурядними частинами, з погляду їх тотожної якісної або кількісної характеристики, спільного суб’єкта чи об’єкта, спільних обставин.
14.Позиційне функціонування спільного компонента, який співвідноситься з поняттями спільний член речення”, спільне службове слово”, спільний вставний компонент”, в абсолютному початку речення та у межах першої сурядної частини (на початку, у середині та в її кінці) полегшує процес контекстного відновлення елімінованих повторюваних компонентів, яке відбувається у свідомості автоматично. Спільна предикативна частина може займати пре- та постпозицію до сурядних предикативних частин, а також між ними. Позиційне функціонування спільної предикативної частини між сурядними предикативними частинами ілюструє неповноту наступного складнопідрядного блоку, що ще раз обґрунтовує шлях формування речення зі спільним компонентом унаслідок елімінації тотожних компонентів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. АбакумовС.И. Методика пунктуации. 4-е изд. М.: Учпедгиз, 1956. 119 с.
2. АндрусенкоА.В. Многокомпонентные сложные предложения с параллельным соподчинением в современном русском языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01. М., 1973. 27 с.
3. АнисимоваЛ.В. О некоторых дополнительных функциях вводно-модальных слов в составе предложения // Синтаксис русского предложения. Воронеж, 1985. С. 65-73.
4. АнтипинаИ. О сложных бессоюзных предложениях однородного состава // Синтаксические отношения в предложении и тексте: Межвузовск. сб. тр. Иваново, 1984. С. 37-46.
5. АртеменкоЕ.Б. К вопросу об односоставных предложениях в структуре сложного // Известия Воронежского пединститута. 1962. Т. 42: Русский язык и методика его преподавания в средней школе. С. 51-61.
6. БабайцеваВ.В., МаксимовЛ.Ю. Современный русский язык: Синтаксис. Пунктуация. // Современный русский язык в 3-х частях: Учебное пособие по спец. № 2101 Рус. яз. и лит.” М.: Просвещение, 1981. Ч. 3. 271с.
7. БевзенкоС.П. Структура складного речення в українській мові: Навчальний посібник / КДПІ ім. О.М.Горького. К., 1987. 79 с.
8. БелеховаЛ.И. Сочетаемость элементарных предложений в составе сложноподчиненных в современном английском языке: Дисканд. филол. наук: 10.02.04. М., 1978. 193 с.
9. БелошапковаВ.А. Современный русский язык: Синтаксис: Учебное пособие для филолог. специальностей университетов. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.
10. БогородицкийВ.А. Общий курс русской грамматики (из университетских чтений). Изд. 4-е, дополн. Казань, 1913. 553 с.
11. БондаревскаяО.Д. Синтаксическая однородность в украинском языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.02. К., 1973. 21 с.
12. БоярченкоЭ.П. К проблеме неполноты в сложном предложении (на материале трилогии К.Федина) // Научно-практические очерки по русскому языку: Уч. зап. Курского пед. ин-та / Под ред. Г.В.Денисевича. Курск, 1968. Т.22, вып.44. С. 45-54.
13. БуддеЕ.О. Основы синтаксиса русского языка. 3-е, вновь просмотренное издание. Казань, 1914. 47 с.
14. БунинаМ.С. К вопросу о сложном предложении // Вопросы синтаксиса и лексики современного русского языка: Сб. тр. М.,1973. С.57-64.
15. БуслаевФ.И. Историческая грамматика русского языка / Вступит. статья И.Кузьминой и др. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
16. БылинскийК.И., РозентальД.Э. Трудные случаи пунктуации. М.: Искусство, 1961. 231 с.
17. ВалгинаН.С., РозентальД.Э., ФоминаМ.И. Современный русский язык: Учеб. для студ. вузов, обуч. по спец. Рус. яз. и лит.” 5-е изд., перераб. М.: Высшая школа, 1987. 480 с.
18. ВалимоваГ.В. Сложное предложение и сочетание предложений // Теоретические проблемы синтаксиса индоевропейских языков: Тезисы докл. 20-23 апреля. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1971. С. 73-80.
19. ВасиленкоИ.А. Сложноподчиненные предложения с неоднородным соподчинением // Русский язык в школе. 1953. № 5. С.18-23.
20. ВасильеваН.М. К проблеме однородных сказуемых (на материале французского языка) // Иностранный язык в школе. 1970. №4. С.2-11.
21. ВиноградовВ.В. Основные вопросы синтаксиса предложения (На материале русского языка) // Вопросы грамматического строя: Сб. ст. М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1955. С. 389-436.
22. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г., ГрищенкоА.П. Граматика української мови. К.: Рад. школа, 1982. 208 с.
23. ВихованецьІ.Р. Граматика української мови: Синтаксис: Підручник для студ. філол. фак. вузів. К.: Либідь, 1993. 368 с.
24. ВихованецьІ.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / АН України. Ін-т укр. мови. К.: Наук. думка, 1992. 224с.
25. ВоронинМ.Т. Общие слова и словосочетания в предложениях с союзом и”// Русский язык в школе. 1971. № 1. С. 38-42.
26. ВостоковА.Х. Русская грамматика. СПб., 1831. 408 с.
27. ГавриловаГ.Ф. К вопросу о статусе сложносочиненного предложения // Синтаксические связи, строение формантов и семантические отношения в сложном предложении: Сб. науч. тр. Калинин: Калинин. ун-т, 1985. С. 81-88.
28. ГавриловаГ.Ф. Переходные конструкции в синтаксисе сложного предложения и их системные отношения: Учебн. пособие к спецкурсу. Р.-на-Д.: РГПИ, 1985. 84 с.
29. ГавриловаГ.Ф. Сочинение в усложненном сложном предложении // Функциональный анализ синтаксических структур: Сб.науч.тр. Иркутск: Изд-во Иркутск. ун-та, 1982. С. 22-33.
30. ГавриловаГ.Ф. Сложноподчиненные предложения со сложносочиненным подчиняющим компонентом // Структура предложения и абзац: Сб. ст. Р.-на-Д.: Рост. н/Д. пед. ин-т, 1974. С. 88-103.
31. ГавриловаГ.Ф. Сложносочиненные односубъектные единства и их функционирование в составе полипредикативных сложных конструкций // Сложные элементарные и полипредикативные предложения: Сб. науч. тр. Калинин, 1983. С. 66-75.
32. ГавриловаГ.Ф. Сложносочиненные предложения со сложноподчиненной частью в их составе // Вопросы синтаксиса русского языка: Сб. ст. Р.-на-Д.: Рост. н/Д. ун-т, 1978. С. 119-132.
33. ГавриловаГ.Ф. Усложненное сложное предложение в русском языке. Р.-на-Д.: Изд-во Ростов. ун-та, 1979. 229 с.
34. ГамидовИ.Г. Многокомпонентные сложноподчиненные предложения с комплексным подчинением в современном русском языке: Автореф. дисд-ра филол. наук: 09.00.08 / Рост. н/Д. гос. ун-т. Р.-на-Д., 1977. 23 с.
35. ГаничД.І., ОлійникІ.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, Голов. изд-во, 1985. 360 с.
36. ГвоздевА.Н. Очерки по стилистике русского языка. Изд. 3-е. М.: Просвещение, 1965. 408 с.
37. ГепнерЮ.Р. Сложное предложение и принципы его изучения: Учебн. пособие для студентов филол. фак. Х., 1963. 91 с.
38. ГерманК.Ф. Структурносемантичний аналіз складносурядних речень сучасної української літературної мови. Чернівці, 1973. 54 с.
39. ГолоюхВ.І. Еліптичні речення з невербалізованими головними членами // Мовознавство. 1982. № 1. С. 21-26.
40. ГоркинаН.С. О структуре предложения с однородными членами (на материале английского языка) // Научно-техническая информация: Ежемес. научно-технич. сборник. ВИНИТИ. Серия 1. 1966. № 2. С.34-38.
41. ГороденськаК.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 191 с.
42. ГорскийД.Г. Логика: Учебн. пособ. для пед. ин-тов. Изд. ІІе, испр. М., 1963. 292 с.
43. ГорянаГ.І. Складне речення з різночленною супідрядною в сучасній українській літературній мові // Граматичні та стилістичні студії з української та російської мов. К.: Наук. думка, 1965. С. 257-272.
44. ГорянаяТ.М. Типы многочленных предложений в современном русском литературном языке // Исследования по грамматике и лексикологии: Республикан. межведомств. сб. Серия Вопросы языкознания”. К., 1966. С. 143-152.
45. Грамматика русского языка. М.: Акад. наук СССР, 1954. Т. ІІ: Синтаксис. Ч. 2. 444 с.
46. ГречН.Н. Практическая русская грамматика. СПб., 1834. 526с.
47. ГрищенкоА.П. Вираження залежності між структурними частинами складносурядних речень // Дослідження з української та російської мов: Зб. ст. К., 1964. С. 77-92.
48. ГрищенкоА.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка. 1969. 156 с.
49. ГудименкоН.П. Сложные предложения с союзом и” в научной речи // Вопросы грамматики и лексики современного русского языка: Сб.тр. М., 1975. С. 53-73.
50. ДзюбакН.М. Структурно-комунікативні ознаки неповноти речення: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Нац. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова. К., 1999. 20 с.
51. ДмитриеваЛ.К. Осложненное предложение в его сближении со сложным на шкале переходности // Сложное предложение в системе других синтаксических категорий: Межвуз. сб. науч. тр. Л., 1984. С. 30-38.
52. ДобиашА. Об элементарно-синтаксическом анализе языка в средней школе (Применительно к греческому языку). К.: Типография Петра Барского, 1899. 47 с.
53. ДоленкоМ.Т., ДацюкІ.І., КващукА.Г., ПоповськийВ.Д. Сучасна українська мова. Вид. 3, перероб і доп. К.: Вища школа. Головне вид-во, 1987. 352 с.
54. ДудикП.С. Зміст поняття неповні речення” та основи їх класифікації // Проблеми синтаксису: Праці міжвуз. наук. конф. з питань синтаксису (Львів, 25-28 січня 1962 р.). Львів: Вид-во Львів. університет, 1963. С. 10-20.
55. ДудикП.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення (Просте речення; еквіваленти речення). К.: Наук. думка, 1973. 288 с.
56. ДудниковА.В. Пунктуация сложного предложения. М.: Учпедгиз, 1958. 164 с.
57. ДурновоН.М. Грамматический словарь (Грамматические и лингвистические термины). Москва-Петроград: Изд-во Л.Д.Френкель, 1924. 154 с.
58. ЄрмаковаС.Д. Про однорідність головних членів у односкладних реченнях // Українська мова і література в школі. 1969. № 10. С. 33-36.
59. ЖиляеваТ.Г. К вопросу об употреблении вводных слов в сложносочиненном предложении // Вопросы синтаксиса русского языка: Сб. статей. Р.-на- Д.: Рост. н/Д. пед. ин-т, 1978. С. 113-119.
60. ЖовтобрюхМ.А. Українська літературна мова. К.: Наук. думка, 1984. 256 с.
61. ЗагніткоА.П. Український синтаксис: Науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс; Навч. посібник / Інститут змісту і методів навчання. Донецький держ. ун-т. К., 1996. Ч. 2. 240 с.
62. ЗолотоваГ.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 352 с.
63. ИльенкоС.Г. Переходные явления в системе сложного предложения // Проблемы учебника русского языка как иностранного. Синтаксис: Сб. статей. М.: Рус. яз., 1980. С. 392-403.
64. ИнфантоваГ.Г. Смысловые и грамматические соотношения между однородными членами предложения и однородными придаточными предложениями // Ростов. гос. ун-т им. В.М.Молотова: Сб.студенческ. науч. работ. Р-на-Д., 1953. Вып. 2. С. 3-13.
65. ІвченкоМ.П. Сучасна українська літературна мова. К.: Вид-во Київск. ун-ту, 1965. 504 с.
66. КадомцеваЛ.О. Граматичні форми ускладнення структури простого речення // Українська мова і література в школі. 1988. № 2. С.29-34.
67. КадомцеваЛ.О. Українська мова: Синтаксис простого речення. К.: Вища школа, 1985. 128 с.
68. КадомцеваЛ.О. Ускладнення структури простого речення як категорії тексту // Вісник Київського університету. Серія: Літературознавство. Мовознавство. 1989. Вип. 31. С. 69-74.
69. КадомцеваЛ.О. Функціональні різновиди речень з однорідними присудками // Мовознавство. 1987. № 3. С. 17-21.
70. КазминВ.В. Классификация усложненных предложений с соподчинением // Материалы ІХ и Х конференций Северо-Кавказского зонального объединения кафедр русского языка. Ростов, 1971. С. 142-150.
71. КазминВ.В. Подчинительные союзы и союзные слова в разных типах усложненного предложения с однородными придаточными // Вопросы изучения русского языка: Сб. статей. Краснодар: Краснодар. гос. пед. ин-т. Научн. труды. 1968. Вып. 81. С. 3-16.
72. КазминВ.В. Сложное предложение с сочиненными главными и соподчиненным придаточным // Вопросы изучения русского языка. Тезисы пятой научно-методической конференции Северо-Кавказского зонального объединения кафедр русского языка. Р.-на-Д., 1962. С. 35-38.
73. КазминВ.В. Сложные предложения с однородными придаточными частями (союзное подчинение). Дисканд. філол. наук. Р.-на-Д., 1954. 192 с.
74. КазминВ.В. Сложные предложения с соподчиняющими и соподчиненными единицами // Единицы различных уровней в языке и речи: Сб. статей. Краснодар: Кубанск. гос. ун-т. Науч. труды. 1976. Вып. 216. Часть 3. С. 127-146.
75. КалашниковаГ.Ф. Многокомпонентные сложные предложения в современном русском языке. Х.: Высшая школа. Изд-во при ХГУ, 1979. 159с.
76. КалашниковаГ.Ф. О границах предикативного усложнения предложения // Филологические науки: Науч. доклады высшей школы. 1974. № 5. С. 57-69.
77. КалашниковаГ.Ф. О некоторых особенностях сложно