СПОЛУЧУВАНІСТЬ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛВИОСТІ ПРИКМЕТНИКІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПОРТРЕТНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

brief description

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРИСТЕТ
ІМЕНІ Ю.ФЕДЬКОВИЧА

На правах рукопису

Ткачівська Марія Романівна

УДК: 811.111’367.623’37

СПОЛУЧУВАНІСТЬ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛВИОСТІ
ПРИКМЕТНИКІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПОРТРЕТНОЇ
ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ
В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філлогічних наук,
професор Левицький В.В.

Чернівці 2003

ЗМІСТ

ВСТУП ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­...........................................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1
ВАЛЕНТНІСТЬ ТА СПОЛУЧУВАНІСТЬ У ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
1.1. Системні відношення в мові .................................................................................10
1. 2. З історії дослідження теорії валентності ............................................................13
1.3. Трактування понять сполучуваності та валентності у сучасному мовознавстві.................................................................................................................................16
1.4. Статистичні прийоми та методи вивчення лексики
1.4.1. Методи дослідження сполучуваності лексичних одиниць ......................23
1.4.2. Шляхи дослідження парадигматичних відношень у лексиці ..................25
1.4.3 Визначення суттєвих зв’язків методом обчислення критерію
хі-квадрат (c2) та коефіцієнта взаємної спряженості К (коефіцієнта Чупрова) .....................26
Висновки до першого розділу........................................................................................31
РОЗДІЛ 2
ПРИКМЕТНИК, ЙОГО СПОЛУЧУВАНІСТЬ ТА СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ
2.1. Основні характеристики сполучуваності прикметників................................32
2.2. Почерговість та послідовність у сполучуванні прикметників........................36
2.3. Класифікація прикметників ..................................................................................45
2.3.1. Класифікація прикметників на позначення портретної
характеристики людини ..............................................................................................................48
2.4. Частотні характеристики досліджуваних семантичних підкласів прикметників
2.4.1. Інвентаризація німецьких прикметників на позначення портретної
характеристики людини...............................................................................................................49
2.4.2. Вибірка . Частотні характеристики підкласів прикметників на
позначення характеристики людини..........................................................................................50
Висновки до другого розділу .........................................................................................52

РОЗДІЛ 3
СИНТАГМАТИЧНІ ТА ПАРАДИГМАТИЧНІ ВІДНОШЕННЯ МІЖ ПРИКМЕТНИКАМИ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПОРТРЕТНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ
3.1. Синтагматичні зв’язки прикметників на позначення портретної характеристики людини
3.1.1. Вступні зауваги .......................................................................................................53
3.1.2. Прикметники кольору .........................................................................................54
3.1.2.1.Деякі особливості вживання прикметників кольору..............................54
3.1.2.2. Семантичні відтінки та частотність вживання прикметників кольору....56
3.1.3. Прикметники форми і покрою .........................................................................81
3.1.4. Прикметники недоліку ........................................................................................88
3.1.5. Прикметники будови ...........................................................................................92
3.1.6. Прикметники настрою .........................................................................................96
3.1.7. Прикметники температури .................................................................................98
3.1.8. Прикметники стану.............................................................................................101
3.1.9. Прикметники поведінки, спритності та інстинкту.......................................108
3.1.9.1. Прикметники поведінки..........................................................................108
3.1.9.2. Прикметники спритності.........................................................................112
3.1.9.3. Прикметники інстинкту .........................................................................113
3.1.10. Прикметники вигляду......................................................................................114
3.1.11. Прикметники розміру та ваги.........................................................................120
3.1.11.1. Прикметники розміру............................................................................121
3.1.11.2. Прикметники ваги..................................................................................128
3.1.12. Прикметники походження...............................................................................129
3.1.13. Особистісні прикметники та прикметники розуму і знань......................131
3.1.13.1.Прикметники розуму і знань..................................................................131
3.1.13.2. Особистісні прикметники......................................................................133
3.1.14. Компаративні прикметники............................................................................134
3.1.15. Темпоральні прикметники (прикметники віку та часу)...........................141
3.1.16. Прикметники інтенсивності якості (або ступеня).......................................145
3.1.17. Соціальні прикметники та прикметники оцінки ......................................148
3.1.17.1. Соціальні прикметники.........................................................................148
3.1.17.2. Прикметники оцінки.............................................................................151
3.1.18. Прикметники положення.................................................................................155
3.1.19. Прикметники характеру..................................................................................157
3.2. Основні результати статистичного дослідження синтагматичних зв’язків
прикметників на позначення портретної характеристики людини...............................160
3.3. Парадигматичні відношення між досліджуваними підкласами прикметників
3.3.1. Вступні зауваги...........................................................................................162
3.3.2. Парадигматичні відношення між класами прикметників на позначення портретної характеристики. Основні результати кореляційного аналізу.............................163
3.4. Особливості вживання та специфіка сполучуваності досліджуваних прикметників у авторському стилі ......................................................................................166
Висновки до третього розділу......................................................................................171
ВИСНОВКИ ..............................................................................................................................172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ ТА ЇХ УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ..178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................................181
ДОДАТКИ .................................................................................................................................202

ВСТУП

Теорія сполучуваності належить до актуальних проблем сучасного мовознавства і викликає велике зацікавлення як з точки зору загального мовознавства, так і прикладної лінгвістики. Вивчення проблематики сполучуваності та валентності збагачує наше уявлення про мовну картину світу, властивості різних типів мовних одиниць, їх місце в структурі мови. Дана теорія безпосередньо реалізується в практичному оволодінні іноземною мовою і через це знаходить своє вираження у методиці її викладання, а також у граматиці, лексикології, лінгвістиці в цілому, є суттєвою основою для укладання словників та автоматичного перекладу.
Зародки теорії про сполучуваність сягають античності (поняття повного та неповного присудка у стоїчній граматиці). У середні віки завдяки схоластам виникли терміни „соnnotatio, „абсолютні та відносні присудки”, значення яких дуже близьке до сучасного поняття валентності. Вже у VIII-у столітті з метою опису залежності непрямого відмінка від дієслова чи прийменника зустрічається термін „керування” („Rektion) [231, с.104]. Близькі до поняття „валентність” вислови присутні у працях граматиків епохи Просвітництва, особливо Ґ.Ляйбніца [225] та Й.Майнера [226].
Найбільшого розквіту ця теорія зазнала в 30 90 роках ХХ сторіччя. Поштовхом для цього були дослідження засновників теорії валентності Л.Теньєра та С.Д.Кацнельсона.
Праці французького лінгвіста Л.Теньєра знайшли своє продовження у західній науці, а С.Д.Кацнельсона у дослідженнях східноєвропейських мовознавців. У ФРН теорія сполучуваності ґрунтувалася в основному на дослідженнях Г.Брінкмана, Г.-Й Герінґера, К.Геґера, У.Енґеля, Й.Ербена, В.Флеміга, Г.Шумахера, а в НДР, орієнтованій з ідеологічних міркувань на російську науку, В.Шмідта, Ґ.Гельбіга, В.Шенкеля, В.Бондціо, К.-Е.Зоммерфельдта і Г.Шрайбера. В англійському мовознавстві її розвивали Ч.Філмор, Й.Андерсон, Й.Робінсон, Р.Джекендорф та Д.Нільсен.
Вагомий внесок у розвиток радянської теорії сполучуваності здійснили B.А.Абрамов, В.Г.Адмоні, Ю.Д.Апресян, Г.А.Гречина, О.І.Москальська, І.Г.Ольшанський, М.Д.Степанова, А.В.Щербакова. Дослідження лексики за допомогою статистичних методів домінує у працях В.В.Левицького, Б.Н.Плотнікова, Р.Г.Піотровського, Ю.А.Тулдави, Р.М.Фрумкіної та інших. Крім фундаментальних праць, важливе місце займають словники сполучуваності (К.-Е. Зоммерфельдт, Ґ.Штарке, М.Д.Степанова, У.Енґель, Г.Шумахер). Хоча дане питання на досить високому рівні досліджується протягом більше п’ятдесяти років, останнім часом багатьма мовознавцями підкреслюється велика необхідність укладання словників сполучуваності [80, с.248]. Його вивчення зумовлене необхідністю виявлення різноманітних закономірностей та їхнього функціонування в мові, адже оволодіння іноземною мовою передбачає перш за все засвоєння норм лексичної сполучуваності. Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених дослідженню сполучуваності, в українській ґерманістиці за останні роки не було дисертації, в центрі уваги якої були б прикметники портретної характеристики людини. Актуальність зумовлена необхідністю конкретизації та систематизації текстового матеріалу з метою виявлення лексичних домінант у портретній характеристиці людини в різножанрових творах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в руслі наукових досліджень кафедри германського, загального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича (тему затверджено Вченою Радою університету, протокол №2 від 27 лютого 1997року; № 0199U001872).
Об’єкт дослідження лексико-семантична мікросистема прикметників, у якій виділено 19 семантичних підкласів.
Предметом даної роботи є сполучуваність та семантично-функціональні особливості прикметників портретної характеристики людини з іменниками в сучасній німецькій мові.
Матеріалом дослідження є вибірка з 39 творів сучасних німецьких, австрійських та швейцарських письменників: Г.Бьоля, К.Вольф, Ш.Гайма, К. Гайна, П.Гертлінґа, Ґ.Ґрасса, М.Вальзера, І.Бахман, В.Баум, Е.Гакля, Й.М. Зіммеля, Р.Вальзера, Ф.Дюрренматта, М.Фріша. Проаналізовано 4134 прикметники, які стоять в препозиції та постпозиції. Загальна кількість слововживань становить 780000. Відносна похибка вибірки складає 3%, що значно менше від критичної величини (33%).
Метою дослідження є 1) вивчення вживання і сполучуваності прикметників з іменниками на рівні підкласів слів і виявлення обов’язкових та факультативних доповнень з представленням їх частотних характеристик; 2) вивчення парадигматичних відношень у мікросистемі прикметників на позначення портретної характеристики людини.
Відповідно до цього в дисертації ставляться такі завдання:
1.Охарактеризувати стан вивчення у сучасній лінгвістиці питання сполучуваності й валентності прикметників.
2.Висвітлити проблематику почерговості та послідовності у сполучуваності німецьких прикметників.
3.Проаналізувати наявні семантичні класифікації прикметників та визначити їх нові основні семантичні підкласи.
4.Визначити закономірності функціонування прикметників портретної характеристики та проаналізувати їх семантичні ознаки.
5. Вивчити за допомогою статистичних методів сполучуваність прикметників, що позначають портретний опис людини.
6. Виявити на основі синтагматичних зв’язків парадигматичні відношення між виділеними підкласами прикметників.
7.Порівняти особливості вживання досліджуваних прикметників у різних авторів.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше:
здійснена спроба власної класифікації прикметників портретної характеристики людини із виявленням закономірностей їх сполучуваності;
представлена семантична та кількісна характеристика сполучуваності досліджуваних прикметників у німецькій мові;
виявлено на основі аналізу фактичного матеріалу суттєві та несуттєві зв’язки прикметників на позначення зовнішності людини;
встановлено парадигматичні відношення у мікросистемі прикметників на позначення портретної характеристики людини.
Методологічними засадами дисертації є загальнонаукові підходи до вивчення граматичних явищ, що ґрунтуються на дослідженнях про сполучуваність. Комплексний аналіз матеріалу дослідження здійснюється з використанням індуктивного методу, методу моделювання лексико-семантичних підкласів слів, інтуїтивно-логічного та лінгвостатистичного методів. У дисертації застосований критерій c2 (хі-квадрат), основне завдання якого полягає у визначенні наявності відповідностей та розбіжностей між розподілом частот тих величин, що підлягають аналізу. За допомогою коефіцієнта взаємної спряженості К, у формулу якого входить величина «хі-квадрат», визначався ступінь зв’язку між досліджуваними явищами. Для ефективного використання цього статистичного методу було застосовано альтернативні чотирипільні таблиці.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що аналіз зв’язків та відношень між одиницями, які входять у досліджуване лексико-семантичне поле, дозволяє глибше виявити особливості організації прикметникової мікросистеми, як складової частини лексичної системи німецької мови. Цим дане дослідження розширює існуючі уявлення про структуру лексичного значення та синтагматичні зв’язки семантичних підкласів прикметників, зокрема на позначення портретної характеристики людини.
Практичне значення дисертації. Отримані результати можуть бути використані у вузівських лекційних курсах з лексикології та стилістики, спецкурсах, дослідницькій роботі студентів, магістрів, аспірантів, на практичних заняттях з німецької мови, а також знайти застосування для уточнення словникових статей, при написанні посібників та в подальших лінгвістичних дослідженнях.
Термінологія дослідження: Слово, яке детермінує валентність, називається носієм валентності (Valenzträger). Доповнення (Ergänzungen) можемо називати також актантами (Aktanten), учасниками (Mitspieler), валентними партнерами (Valenzpartner). Однак у нашій роботі ми зупинимось на більш нейтральному терміні доповнення”. Ті доповнення, які не є обов’язковими, називатимемо даними” (Angaben) чи „вільними даними” (freie Angaben).
Щодо розмежування термінів Fügungspotenz (потенційна сполучуваність) та „Valenz (валентність), слідом за Ґ.Гельбігом, „Fügungspotenz вважатимемо як загальне поняття. Валентністю” ж позначатимемо тільки ті можливості сполучення слова з іншими словами, які виходять із його значення.
Апробація дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри германського, загального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, були викладені в доповідях на міжнародних наукових конференціях „Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2001, 2003). Основні положення дисертації відображені у 7 публікаціях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.
У першому розділі „Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях” розглядаються теоретичні та методологічні засади дослідження сполучуваності в лінгвістиці, починаючи з історії виникнення терміна „валентність” до сьогодення, а також дається сучасне трактування понять „сполучуваність” та „валентність”, описуються статистичні прийоми та методи вивчення лексики.
У другому розділі „Прикметник, його сполучуваність та семантична класифікація” приділяється увага безпосередньо сполучуваності прикметників.
Оскільки при аналізі виявлена значна частина прикметників, що виступають не тільки означеннями, а й обставинами (аплікативний зв’язок), або кількома означеннями, у роботі наводяться деякі міркування щодо малодослідженого питання почерговості та послідовності у сполучуваності прикметників.
У дослідженні здійснено огляд класифікацій прикметників провідних науковців та сучасних німецьких граматик. Пропонується власна класифікація прикметників на позначення портретної характеристики людини, яка лягла в основу даного дослідження.
Лексико-семантичне поле аналізованих прикметників складається із 19 груп, які передбачають характеристику ознак зовнішнього вигляду людини та ступінь їх виявлення. Розглядаючи близькі за значенням лексеми, ми встановили, що вони часто перебувають на рівні семантичної роздвоєності між групами прикметників (напр., розміру, форми та будови та ін.). Схожа невизначеність стосується й інших семантичних груп. Вона пояснюється не тільки об’єктивно-суб’єктивним поглядом на речі. При розподілі прикметників на групи увага звертається на комбінаторику дефініцій лексичних значень та основні тлумачні формули. При цьому обрамлюються значеннєві відтінки, представлені семантичним маркуванням переважаючої кількості прикладових позначень, що змусило кваліфікувати та описувати матеріал, підкреслюючи їх зіставлення та перехідні випадки.
Третій розділ „Синтагматичні та парадигматичні відношення між прикметниками на позначення портретної характеристики людини в німецькій мові” присвячений визначенню суттєвих та несуттєвих зв’язків прикметникових груп із різним характером семантичного впорядкування, в яких реалізується позначення портретного опису і різнорідні його особливості, з використанням сучасних статистичних методів дослідження та їх аналізу. Характеристика частотних прикметників супроводжується даними про їх ступінь зв’язку та розгорнутими і скороченими прикладами з німецькомовних джерел. Увага звертається не тільки на суттєві зв’язки, засвідчені словниками, а й на значну кількість нетипових або несподіваних словосполучень, тобто таких, що рідко реалізуються контекстуально і залишаються потенційними одиницями мови. Основна кількість найчастотніших прикметників супроводжується їх семантичною характеристикою. Аналіз кожного параграфа починається із загального опису групи прикметників та формул їх тлумачення.
Під час аналізу в більшості груп демонструються приклади відповідних компаративних прикметників (wasserhelle Augen) і так званих спресованих лексем, таких, що здатні згортатися в композитне слово, тобто, із словотворчого погляду утворилися словоскладанням та суфіксацією (eine langhaarige Frau перетворення словосполучення із сильним керуванням у складне слово) та інших композитів, що корелюють із складовою частиною досліджуваної лексеми. Окремо проводиться аналіз компаративних прикметників як окремої своєрідної лексичної групи. Важливою ознакою композитів є те, що вони не завжди можуть впорядковуватися як антоніми. Тому під час аналізу для розгляду пропонуються прості прикметники, що виступають антонімічними парами здебільшого із спільним стилістичним використанням.
Як уже згадувалося, значна частина прикметників із виявленими в результаті дослідження суттєвими зв’язками належить до словникових реєстрів. З метою підтвердження наявності реєстраційних одиниць та їх словосполучень, використовувались такі словники: 1) ”Duden. Deutsches Universalwörterbuch (1989)[1], у якому лексичне тлумачення значення реалізується в прикладах, 2) „Wörter und Wendungen (1981), де простежується широкий діапазон варіативності словосполучень та їх синонімічно-антонімічні ряди як діаметрально віддалені і наближені структурні засоби формування лексико-семантичної системи мови, 3) „Німецько-український фразеологічний словник” (1981), у якому засвідчені лексичні одиниці із слабким зв’язком компонентів та метафоризованим значенням, що закріплюється стійкими словосполученнями та фразеологізмами.
Оскільки при внесенні слів у одномовні словники до уваги беруться методи семантичного визначення, в яких фіксуються стереотипні ознаки лексем та їх словосполучень, супроводжувані тлумачною довідкою, і рідше контекстуально залежні позначення, останні виступають у дослідженні як малочастотні, а першим здебільшого притаманні суттєві зв’язки.
У висновках підведено підсумки здійсненого нами аналізу, узагальнено власні спостереження та міркування. У додатках поміщені допоміжні таблиці та рисунки.
Повний обсяг дисертації складає 210 сторінок, з них 177 сторінок тексту, 9 додатків, 24 списку використаної літератури. Бібліографія налічує 282 найменування наукових джерел та 39 творів художньої літератури.

[1] Надалі посилання в тексті на даний словник робитимемо так: DW (Duden-Wörterbuch).

bibliography

ВИСНОВКИ

Семантика слова розкривається не ізольовано, а у сполученні з іншими словами. Саме сполучуваність лексико-семантичного варіанта в контексті” [79, с.83] дає можливість збагнути його справжнє значення.
1. У дисертаційному дослідженні розкривається зміст понять „сполучуваність” та „валентність”, проведений їх огляд від початку виникнення, розглядається взаємозв’язок синтаксичної та семантичної валентності, висвітлюються погляди багатьох науковців.
2. Запропоновані деякі міркування щодо послідовності та почерговості прикметників, які ще недостатньо вивчені в сучасній лінгвістиці. Аналізуючи твори німецькомовних авторів, здебільшого маємо справу зі сполучуваністю прикметника з іменником в його атрибутивній функції. Нами виявлено нерівномірний розподіл їх вживання як означення в препозиції та постпозиції (82% 18%).
За допомогою прикладів досліджено і описано поняття сурядність/почерговість та підрядність/послідовність. Послідовність відрізняється від почерговості насамперед непідмінністю прикметника. Почергові прикметники можуть вільно змінювати свої позиції. При цьому місце ад’єктивів у номінативній рамці, згідно з законом зростаючих членів речення Отто Бегаґеля, здебільшого залежить від кількості складів прикметника: коротший стоїть спереду, а довший після нього.
3. Введено класифікацію прикметників на позначення портретної характеристики людини, яка лягла в основу дослідження.
4. Запропоновано семантичне впорядкування кожної групи прикметників у цілому, а також частотних і значної кількості малочастотних ад’єктивів, засвідчених тлумачними формулами та проілюстрованих прикладами.
5. Результати дослідження показали, що за критерієм частотності підкласи прикметників суттєво відрізняються один від одного. Середня частота вживання підкласів прикметників становить 218. Найбільш частотними підкласами прикметників на позначення портретної характеристики в німецькій мові є [Farbe], [Aussehen], [Zustand], [Temporal] та [Dimension]. Їм належить біля 60% усіх зареєстрованих нами слововживань. Частота вживання переважної більшості (10 підкласів прикметників) перебуває в межах між 100 та 210. Підкласи з частотою від 20 до 100 становлять всього 6,5%. До них належать [Temperatur], [Herkunft], [Lage], [Nachteile].
6. Для виявлення синтагматичних зв’язків прикметників на позначення портретної характеристики людини ми скористалися статистичними методами, які дають змогу точно й ефективно визначити синтагматичний статус кожного окремого підкласу.
У роботі визначено, чи є суттєвим або ж несуттєвим перевищення емпіричних частот над тими, що очікуються, та визначено ступінь зв’язку між досліджуваними явищами. Результати статистичного аналізу виявили 244 суттєві словосполучення, більшість з яких занесені до словників. Найбільше значущих зв’язків зафіксовано у групах прикметників стану (47) кольору (36), вигляду (28) та розміру і ваги (23), найменше у соціальних (3), спритності та інстинкту (3), поведінки (5), розуму та знань (5) і походження (5). Зовсім не зафіксовано у групі компаративних та похідних прикметників.
Прикметники кольору на позначення портретної характеристики людини належать до однієї з найбільших груп (510). Досліджено сполучуваність кольоропозначень schwarz, rot, weiß, braun, blau, grau, gelb, grün, відтінків кольору: blaß, bleich, blond та специфікатори hell і dunkel. Найбільш вживаними є кольори schwarz (109), weiß (87) та rot (77).
Прикметники недоліку описуються формулами тлумачення „позбавлені чогось”: розуму (dumm), душевного тепла, чуйності (trocken), сердечності, душевності (streng), або „сповнені чогось”: злості, ворожнечі, недоброзичливості, гніву, люті (schlecht, böse, tirisch böse). Найбільш значущі зв’язки зафіксовано у словосполученнях dummer Mann та dumme Frau, що позначають недостатній інтелектуальний рівень людини. Однак ця група прикметників не належить до найчастотніших. Це є свідченням того, що в німецькій літературі перевага надається позитивно забарвленим лексемам і, відповідно, позитивній характеристиці людини.
У групі прикметників, що характеризують будову тіла, представлені ад’єктиви, які описують властивості явищ із погляду зорового сприйняття та дотикових відчуттів. Вони належать до значеннєвих компонентів, що деталізуються як в об’єктивних, наближених до норми, так і в суб’єктивних тлумаченнях. До цієї групи належать прикметники kräftig, stark, fleischig, muskulös та інші. Дослідженням виявлено найсильнішу сполучуваність stark + Mann.
Оскільки прикметники поведінки, спритності та інстинкту є семантично наближеними і малочисельними, ми об’єднали їх у одну групу. Для неї характерний семантичний компонент „ставлення до людей та до себе”, який визначає поведінку людини, стосується ознак її суспільного життя, дотримання або недотримання певних норм, правил, традицій, порядку і т.ін. У нашому дослідженні ми зупинилися на прикметниках, які характеризують людину як з позитивної, так і з негативної сторони: vornehm, nett, freundlich, höflich, ruhig, rasch, energisch, schnell, schmächtig та інші. Найсильнішим виявився зв’язок vornehm + Frau, що засвідчує неабияку увагу авторів у німецькомовній літературі до особистості жінки та її позитивних характеристик.
Порівняно невеликою, але важливою групою є компаративні прикметники. У роботі неодноразово підтверджувалося їх значення у системі мови. В основі компаративних прикметників лежить порівняння: wasserblaue Augen. Неабияку роль для них відіграють інтенсифікатори, утворені від віддієслівної чи іменникової основи, яка втратила своє основне значення і служить для підсилення: stinkreich (sehr reich), saufrech (sehr frech), stocksauer (sehr sauer). Вони набувають рис класифікаторів, що входять у систему термінів мови, займаючи полярні місця у градуюванні певних оцінок явищ. Компаративні прикметники розглядалися нами як спресовані лексеми та розгорнуті словосполучення (значення розгортається без особливої семантичної модифікації). Крім того, були визначені джерела порівняння компаративних прикметників та їх семантична різновидність при однакових композитних основах.
Широким діапазоном варіативності відзначаються прикметники стану. Відповідно до структури лексичного значення для них характерні різноманітні зв’язки із стилістично маркованими і вільними відповідниками. Їх широка палітра свідчить про особливо розгорнуте індивідуальне бачення автором стану людини. Існує ряд прикметників, у яких накреслюється тенденція до оформлення стилістично віддалених, хоча метафорично закріплених в мові, словосполучень. До таких належить прикметник schwer: schwere Zunge. Незважаючи на це, існує ряд загальних закономірностей, що засвідчує 39 суттєвих зв’язків. Виявлено, що значна частина прикметників стану не відзначається високою семантичною регулярністю і не потребує стандартних семантичних формул пояснення.
Прикметники вигляду описують властивості явищ з погляду зорового сприйняття людини, характеризують їх різновидні особливості та мають одну з найбільш виражених контекстуальних реалізацій (538) і 28 значущих зв’язків. У даній підгрупі широко представлені позитивно забарвлені лексеми. Негативно забарвлені становлять незначний прошарок серед загальної кількості прикметників та їх словосполучень. До найчастотніших належать nackt, hübsch, schön, elegant, sympatisch, zart, (gut, schlecht) gekleidet. Здебільшого вони мають спільний компонент семантичного впорядкування, у тлумаченнях яких засвідчуються формули ”приємний на вигляд, доглянутий, привертає до себе увагу”. Найвищі показники сполучуваності характерні для словосполучень feuchte Augen, hübsches Mädchen, nackter Körper, gekleidete Frau.
Одну з найбільших семантичних груп утворюють прикметники, що позначають розміри речей у трьох вимірах довжина, висота, ширина, і визначають їх протяжність у просторі. При подачі реальних відношень автори реалізують вибір прикметника розміру, виходячи з реального чи видуманого об’єкта стосовно земної осі. Аналізом виявлено, що ці ад’єктиви здебільшого застосовуються як міра означеної та неозначеної висоти (18 суттєвих зв’язків) та довжини (4 суттєвих зв’язки). Найсильнішими з них є: klein + Mädchen, klein + Mann, groß + Auge, lang + Haar, kurz + Haаr.
Прикметники походження становлять невелику групу, що позначає належність до певного етносу: bayrischer Mann; національності: holländische Frau; виду діяльності: ritterliche Handschuhe, вплив соціального становища: bäurisches Gesicht; залежність від місця проживання: altstädtischer Mann тощо. Серед п’яти виявлених аналізом суттєвих зв’язків найбільш значущими є: національність + Mensch, регіональне походження + Mensch.
Темпоральні прикметники позначають час або відрізок часу, якому підпорядкована інформація, дані про тривалість життя або його етапи, в яких перебуває особа, існування речей, їх розвиток і виникнення об’єктивної реальності початку та кінця чи проміжного етапу між ними. Вони належать до однієї з чотирьох найбільших груп прикметників (397 од.). Часто читачеві пропонується самостійне визначення точності часу чи віку: die ältliche Person. Для вираження значення наднормативності інтенсивність прикметника, що позначає старший вік, підсилюється префіксами ur- та sub-: ein subalternes Wesen, uraltes Gesicht. До найчастотніших ад’єктивів із суттєвими зв’язками належать alt (5) та jung (6).
Прикметники ступеня, які характеризують ступінь вияву інтенсивності, якості предмета, його забарвлення тощо, часто уточнюються тлумаченнями „незначний, нижчий або значний, більший від звичайного за інтенсивністю порівняно з прийнятою нормою”. Для дослідження обрано найбільш вживані лексеми: riesig, mager, hager, winzig, laut, leise, tief, hell та інші. Серед ступеневих прикметників, у яких наголошується на високому чи низькому ступені ознак, існує низка сполучуваностей, які є носіями характеристики їх насиченості, звучності та яскравості в портретній характеристиці людини. Найсильнішими зв’язками є: mager + Körper, laut + Stimme, leise + Stimme. Високі показники сполучуваності прикметників ступеня підтверджують свою сталість фіксацією у словниках.
Соціальні прикметники позначають становище людини у суспільстві та її соціальну вартісність, підпорядкування загальноприйнятим правилам з точки зору суб’єктивно-об’єктивного оцінювання. Найчастіше соціальні прикметники arm та reich сполучаються з іменниками Mensch, Frau та Mann. Зв’язки reich + Mann, а також два наступні з однаково високими показниками: arm + Frau, arm + Mann є найсуттєвішими.
Прикметники оцінки характеризують вартісність речей та їх відповідність установленим нормам. Оцінка здебільшого представляє загальноприйняту думку, пов’язану з культурою поведінки, поглядами, переконаннями та іншими якостями людини та з матеріальним станом речей. Але оскільки вона може здійснюватися окремим індивідом, то буває цілком суб’єктивною. Найсполучуванішими прикметниками оцінки є gut, schlecht, teuer, billig та ін. Найсильнішими зв’язками визнано: gut + Frau, billig + Zubehör, teuer + Zubehör.
Прикметники положення, які належать до однієї з найменших груп, визначають місце предмета у просторі стосовно земної осі. При характеристиці положення беруться до уваги визначені суспільством позначення, що використовуються у повсякденному житті і яких навчаються. Найбільш адекватно значення представлені антонімічною парою recht link з такими суттєвими зв’язками : link + Hand, recht + Hand.
Для прикметників характеру притаманні ознаки, що вказують на ставлення до інших людей (gutmütig, gnädig), а також мають семантичний компонент „представляти себе” (stolz). До найуживаніших ад’єктивів даної групи належать: gutmütig, lieb, zart, gnädig, hart, gut, ehrlich, stolz, starr та інші. Аналізом засвідчено такі суттєві зв’язки: ehrlich+Gesicht, gnädig+Frau.
Важливе місце у семантичній структурі посідають переносні або метафоризовані значення. При визначенні суттєвих зв’язків прямі та переносні значення не вирізнялись, а розглядалися цілісно, як частина семантичної структури позначень взагалі.
7. За допомогою кореляційного аналізу досліджувалися парадигматичні відношення між прикметниками. Його результати виявили між підкласами прикметників сильні, середні або слабкі семантичні зв’язки, які умовно поділено на три групи. До найбільшої (сильні зв’язки) входять дев’ять підкласів, що становить 48% від загальної кількості: 10-12 зв’язків; до другої (середні зв’язки) шість підкласів (31%): 4-9 зв’язків, до третьої (слабкі зв’язки) чотири підкласи (22%): 0-1 зв’язок. Найбільшу кількість сильних та середніх парадигматичних відношень утворюють підкласи [Aussehen], [Bau], [Temporal], [Privativ], [Soziale], найменшу [Form] [Grad], [Lage]. Підклас прикметників [Temperatur] не вступає у парадигматичні відношення з дослідженими прикметниками.
8. Вивчення авторського стилю виявляє у різних авторів нерівномірний розподіл тих чи інших груп прикметників при однаковому обсязі текстів. Це залежить перш за все від індивідуального стилю кожного автора та форми викладу. Дослідженням виявлено, що прикметники кольору та стану домінують у творах усіх авторів, а найменш частотними є прикметники вигляду та розміру. Найнижча частотність вживання прикметників спостерігається у творах Г.Бьоля та П.Гертлінґа. Найвищі показники сполучуваності прикметників стану у В.Баум; кольору у М.Фріша, Ф.Дюрренматта та Й.М.Зіммеля; розміру у В.Баум ; темпоральних: в І. Бахманн та К.Гайна; форми у К.Вольф та Е.Гакля; вигляду у Р.Вальзера. Незважаючи на нерівномірне використання ад’єктивів при описі зовнішності людини, вони є тільки однією з характеристик авторського стилю. Запропоноване дослідження може бути використане в подальшому детальному вивченні індивідуальності та неповторності стилю кожного з авторів зокрема.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ
ТА ЇХ УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

Deutsche Schriftsteller
(BH USKEW) Böll Heinrich. Und sagte kein einziges Wort. Leipzig und Weimar:
Kiepenheuer Verlag, 1987. 203 S.
(BH VEKB) Böll Heinrich. Die verlorene Ehre von Katharina Blum.- Leipzig und
Weimar: Kiepenheuer Verlag, 1987. 142 S.
(BH ED) Böll Heinrich. Ende einer Dienstfahrt. Leipzig und Weimar: Kiepenheuer
Verlag, 1988. 190 S.
(GG B) Grass Günter. Der Butt. Frankfurt/M.: Fischer Taschenbuch Verlag, 1979.
560 S.
(GG R) Grass Günter. Die Rättin. Göttingen: Steidl Verlag, 1993. Band 9. 464 S.
(GG KM) Grass Günter. Katz und Maus. Steidl Verlag. Göttingen, 1993. 168 S.
(HCH HE) Hein Christoph. Horns Ende. Berlin und Weimar: Aufbau-Verlag, 1985.
320 S.
(HCH EK) Hein Christoph. Exekution eines Kalbes. Berlin und Weimar: Aufbau- Verlag, 1994. 190 S.
(HCH ELB) Hein Christoph. Einladung zum Lever Bourgeois. Berlin und Weimar:
Aufbau-Verlag, 1986. 171 S.
(HS ASG) Heym Stefan. Auf Sand gebaut. München: C.Bertelsmann Verlag, 1990.
104 S.
(HS FG) Heym Stefan. Der Fall Glasenapp. Frankfurt/M.: Fischer Taschenbuch
Verlag, 1978. 300 S.
(HS WUM) Heym Stefan. Der Winter unseres Mißvergnügens. Aus den
Aufzeichnungen des OV Diversant. München: Wilhelm Goldmann
Verlag, 1996. 222 S.
(WCH KON) Wolf Christa. Kein Ort. Niergends. Berlin: Aufbau-Verlag, 1980. 173 S.
(WCH NCH) Wolf Christa. Nachdenken über Christa. Berlin; Weimar: Aufbau-Verlag,
1997. 205 S.
(WCH S) Wolf Christa. Sommerstück. Berlin [u.a.]: Aufbau-Verlag, 1989. 191 S.
(HP W) Härtling Peter. Das Windrad. Berlin und Weimar: Aufbau Verlag, 1984.
200 S.
(HP FG) Härtling Peter. Felix Guttmann. Roman. Berlin; Weimar: Aufbau-Verlag,
1986. 278 S.
(HP H) Härtling Peter. Hölderlin. Berlin; Weimar: Aufbau-Verlag, 1978. 519 S.
(WM H) Walser Martin. Halbzeit.München, Zürich: Droemer Knaur,1960.618 S.

Österreichische Schriftsteller
(BI DDJ) Bachmann Ingeborg. Das dreißigste Jahr . München/Zürich: R.Piper & Co Verlag, 1982. 188 S.
(BI S) Bachmann Ingeborg. Simultan. Erzählungen. München/Zürich: R.Piper & Co Verlag, 1982. 218 S.
(BI UG) Bachmann Ingeborg. Undine geht. Leipzig: Reclam Verlag, 1976.
240 S.
(BV LOG) Baum Vicki. Leben ohne Geheimnis. Frankfurt/M. Berlin: Ullstein Verlag, 1996. 176 S.
(BVMH) Baum Vicki. Menschen im Hotel. Berlin und Weimar: Aufbau-Verlag,
1977. 271 S.
(BV LTB) Baum Vicki. Liebe und Tod auf Bali. Berlin und Weimar: Aufbau-Verlag,
1988. 439 S.
(SJM EMNIKS) Simmel Johannes Mario. Es muß nicht immer Kaviar sein. Berlin und
Weimar: Aufbau-Verlag, 1990. 288 S.
(SJM JGR) Simmel Johannes Mario. Und Jimmi ging zum Regenbogen. München:
Th.Knaur, 1975. 639 S.
(SJM IGA) Simmel Johannes Mario. Ich gestehe alles. München/Zürich: Knaur, 1968. 303 S.
(HE AS) Hackl Erich. Abschied von Sidonie. Erzählung. Zürich: Diogenes, 1989.
127 S.
(HE AA) Hackl Erich. Auroras Anlaß. Erzählung. Zürich: Diogenes, 1989.141 S.
(HE SS) Нackl Erich. Sara und Simon: eine endlose Geschichte. Zürich: Diogenes,
1995.198 S.

Schweizerische Schriftsteller

(WR PI) Walser Robert. Prosastücke I. Berlin: Verlag Volk und Welt, 1978. 480 S.
(WR PII) Walser Robert. Prosastücke II. Berlin: Verlag Volk und Welt, 1978. 458 S.
(DF RSH) Dürrenmatt Friedrich. Der Richter und sein Henker. Rowohlt.1991.118 S.
(DF MOSL) Dürrenmatt Friedrich. Midas oder die schwarze Leinwand. Zürich: Diogenes Verlag, 1991. 87 S.
(DF J) Dürrenmatt Friedrich. Justiz. Frankfurt a.M. [u.a.]: Büchergilde Gutenberg,
1989, 229 S.
(FM HF) Frisch Max. Homo Faber. Frankfurt/M: Suhrkamp Verlag, 1957. 216 S.
(FM S) Frisch Max. Stiller. Leipzig: Reclam, 1986. 406 S.
(FM MNSG) Frisch Max. Mein Name sei Gantenbein: Roman. Berlin: Verlag Volk und
Welt,1983. 314 S.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов В.А. Синтаксические потенции глагола в сопоставлении с потенциями частей речи // Науч. докл. высшей школы. Филол. науки.- 1966.- № 3.- С.34-44.
2. Аветисян Н.Н. Глагол и глагольное словосложение (на материале немецкого языка): Автореф. дис. канд. филол. наук.- Ленинград , 1971.- 24 с.
3. Агапій А.П. Семантичні особливості лексико-семантичної групи дієслів мовлення в сучасній німецькій мові // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. Чернівці: ЧДУ. - 2000. - Вип.71. - С. 24-31.
4. Адмони В.Г. Завершенность конструкции как явление синтаксической формы // Вопросы языкознания. 1958.- № I.- С.111-117.
5. Адмони В.Г. Теоретическая грамматика немецкого языка: Строй современного немецкого языка: Учебное пособие для пед. институтов.- 4-е изд., дораб. - М.: Просвещение, 1986.- 333 с.
6. Амбарцумян Р.С. Логико-семантический и синтаксический аспект теории валентности: Автореф. дис. канд. филол. наук.- Москва, 1977.- 24 с.
7. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка.- М.: Наука, 1974.- 367 с.
8. Аракин В.Д. О лексической сочетаемости //К проблеме лексической сочетаемости: Сб. статей. Моск. гос. пед. ин-та. - 1972.- С.5-І2.
9. Арапов М.В. Квантитативная лингвистика.- М.: Наука, 1988.- І84 с.
10. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов: Около 7000 терминов.- М.: Сов. энциклопедия, 1966.- 607 с.
11. Ахманова О.С., Медникова Э.М., Григорьева С.Л. К вопросу о границах сочетаемости слов и путях ее изучения // Проблемы фразеологии и задачи ее изучения в высшей и средней школе.- Вологда, 1967.- С.94-102.
12. Баскевич В.М. Дистрибутивно-статистичний аналіз семантичних підкласів прикметників у німецькій мові // Мовознавство.- 1988.- № 6.- С. 64-67.
13. Баскевич В.М. Сочетаемость немецких прилагательных с су­ществительными в текстах газетно-публицистического стиля: Автореф. дис. ... канд. филол. наук.- Киев, 1989.- 23 с.
14. Бережан С.Г. Семантическая эквивалентность лексических единиц.- Кишинев: Штиинца,1973.- 372 с.
15. Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание.- М.:Просвещение,1979.- 416с.
16. Бєлова С.В. Лінгвостатистичні характеристики антонімів просторово-часового континууму (на матеріалі іменників і прислівників сучасної англійської мови): Автореф. дис...канд. філол. наук:10.02.04/Київськ. лінгвіст. ун-т. - К., 2000. - 20с.
17. Большой немецко-русский словарь: В 2-х т. / Сост. Е.И.Лепинг, Н.П.Страхова, Н.Я.Филичева и др.; Под рук. О.И.Москальской.- 2-е изд.; стереот. - М.: Рус.яз., 1980.- Т.1.- 760 с.; Т.2.- 656 с.
18. Быстрова Л. В. Прилагательные со значением "сильный" и "слабый" в современном английском языке. Семантике-ста­тистическое исследование: Автореф. дис ... канд. филол. наук:10.02.04/Киевский гос. ун-т.- Киев, 1977.- 24 с.
19. Бистрова Л.В. Вивчення синтагматичних зв’язків слів за допомогою статистичних методів // Мовознавство.- 1978.- №4.- С.44-47.
20. Быстрова Л.В., Капатрук Н.Д., Левицкий В.В. К вопросу о принципах и методах выделения лексико-семантических групп слов//Науч. докл. высш. школы. - Филол. науки.- 1980. №6. С.75-78.
21. Бистрова Л.В., Шевченко О.Ф. Сполучуваність прислівників з прикметниками у сучасній англійській мові // Мовознавство.- 1986.- № 3.- С.27-31.
22. Будагов Р.А. Язык и речь в кругозоре человека.- М., 2000.- С.10-136.
23. Васильев Л.М. Теория семантических полей//Вопросы языкознания.- 1971.- №5.- С.105-113.
24. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003.1440 с.
25. Венкель Т.В. Дослідження семантичної сполучуваності прикметників кольору в англійській мові // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. Чернівці: Рута. - 2002. - Вип.135. С. 53-63.
26. Венкель Т.В., Кушнерик В.І. Про вживання прикметника «білий» в американській прозі ХХ століття// Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія.- Чернівці:ЧДУ.-1997.- Вип.15.- С.39-41.
27. Вердиева З.Н. Семантические поля в современном английском языке.- М.:Высшая школа, 1986.- 118 с.
28. Вилюман В.Г. Английская синонимика: Введение в теорию синонимии и методику изучения синонимов.- М.: Высшая школа, 1980.- 128 с.
29. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове.- М.:Учпедгиз, 1947.- 639 с.
30. Висоцький А.В. Структура та склад лексико-семантичної групи прикметників на позначення кольору в українській мові//Система і структура східнослов’янських мов.- К.,1998.- С.53-60.
31. Вольф Е.М. К вопросу о семантическ