СПОСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІРОНІЇ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

brief description

Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича

На правах рукопису

Пацаранюк Юлія Михайлівна

УДК 811.161.2’367.3’37

Способи реалізації іронії у структурі речення

10.02.01. українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Гуйванюк Ніна Василівна,
доктор філологічних наук, професор

Чернівці 2006

ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................................4
РОЗДІЛ І. ІРОНІЯ ЯК ВИЯВ КОМІЧНОГО: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ...........................................................................................................14
1.1. Іронія спосіб відображення дійсності.......................................................14
1.2. Іронія як семантичне явище..........................................................................22
1.3. Іронія стилістична категорія......................................................................24
1.4. Синтаксична природа іронії..........................................................................29
1.4.1. Інакомовлення як спосіб передачі іронічного змісту...........................30
1.4.2. Cпіввідношення суб’єктивної та об’єктивної модальності
у структурі іронічного висловлення............................................................... 34
1.4.3. Аксіологічні виміри іронічних висловлень
(прагмалінгвістичний аспект)..............................................................................42
Висновки до розділу І...........................................................................................46
РОЗДІЛ ІІ. СЕМАНТИЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ У СТРУКТУРІ ІРОНІЧНОГО ВИСЛОВЛЕННЯ..................................................................................................49
2.1. Явище енантіосемії та його реалізація в реченні.......................................49
2.2. Лексико-синтаксичний алогізм антифразисних висловлень.....................67
2.3. Комунікативна характеристика антифразисних висловлень.....................71
Висновки до розділу ІІ..........................................................................................83
РОЗДІЛ ІІІ. ІРОНІЧНІ ВИСЛОВЛЕННЯ ПРОСТІ УСКЛАДНЕНІ
РЕЧЕННЯ..............................................................................................................85
3.1. Семантико-синтаксичні алогічні відношення
у структурі сурядних рядів словоформ................................................................85
3.2. Вираження іронії напівпредикативними та пояснювально-уточнювальними зворотами................................................................................87
3.3. Парентетичні конструкції у реченнєвій структурі іронічних
висловлень: їх ознаки та функції........................................................................94
Висновки до розділу ІІІ......................................................................................116
РОЗДІЛ ІV. СПОСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІРОНІЇ У СТРУКТУРІ СКЛАДНИХ
РЕЧЕНЬ ТА ДИСКУРСИВНИХ АНТИФРАЗИСНИХ ВИСЛОВЛЕНЬ........119
4.1. Алогізм семантико-синтаксичних відношень
між частинами складного речення ....................................................................119
4.1.1. Антифразисні висловлення складносурядні речення.........................127
4.1.2. Антифразисні відношення у складнопідрядних реченнях....................130
4.1.3. Іронія у складних безсполучникових реченнях.....................................144
4.2. Парцеляція та сегментація як форми вираження іронії
у дискурсивних висловленнях...........................................................................146
4.3. Ситуативна, асоціативна та алюзійна іронія
у структурі надфразної єдності..........................................................................165
Висновки до розділу ІV......................................................................................172
Висновки..............................................................................................................174
Список використаної літератури........................................................................180
Список використаних джерел
та умовних скорочень.........................................................................................201

ВСТУП

Проблемою комічного і його типів здавна цікавились літературознавці та мовознавці, зіставляючи такі категорії, як комічне і трагічне у художньому тексті. Дослідження питань гумору, сатири, іронії продовжує залишається актуальною темою різних галузей філологічних наук літературознавства, стилістики, лінгвопрагматики, синтаксису.
Тему комічного в художній літературі досліджували такі зарубіжні вчені, як Н.Нокс, П.Верт, Й.Сипніцьки, Я.Ельсберг, Д.Ніколаєв, А.Макарян, А.Лук, Г.Почепцов, В.Пропп, Ю.Борєв і ін.; а також українські вчені: Б.Мінчин, Л.Махновець, І.Зуб, А.Щербина, В.Косяченко, С.Шаховський, П.Майдаченко, В.Калашник, Р.Семків та ін. Зокрема, Б.Мінчин розглянув питання теорії і практики сатири, здійснив критичний аналіз теорій сатиричного жанру, приділив увагу своєрідності прояву художніх засобів сатири [див.: 151].
А.Щербина з’ясовує становлення, ідейні особливості та специфіку прояву сатири і гумору в їх найрізноманітніших формах. А.Щербина зазначав, що поняття іронії дуже різнопланове. Воно містить як мінімум три смисли, три семантичні комплекси різного рівня абстракції. По-перше, це категорія філософії (теорії пізнання, етики та естетики). По-друге, це стилістичний прийом, фігура чи троп (на одному рівні з метафорою чи метонімією). По-третє, це загальне уявлення про іронію як про своєрідну критичну форму вираження думок і почуттів [251, с.41].
П.Майдаченко схарактеризував форми комічного в широкому спектрі естетичних категорій. У його працях досить повно в літературознавчому аспекті висвітлено проблему іронії як категорії комічного, схарактеризовано основні підходи до її тлумачення. Автор зазначив, що у ХХ столітті визначилися два протилежні підходи до вивчення іронії: як до явища суб’єктивного і як до явища об’єктивного. Більшість науковців стверджує, що іронія ґрунтується на рефлекторній здатності особи осмислювати явища дійсності й виражати своє ставлення до них. Саме тому іронія має здатність, оцінюючи явища від протилежного, давати не тільки негативну, але й позитивну характеристику відповідно до позицій особистості. Якщо позиція особи (суб’єктивна) збігається з правдою дійсності (об’єктивною), то й іронія мимовільно повинна орієнтуватися на об’єктивність” [142, с. 24].
В.Калашник у праці Комічне у світовому літературному процесі” розглядає проблеми конотації іронічності в семантичній структурі образно-смислової єдності [100].
На сучасному етапі розвитку мовознавства з’явилося чимало праць, у яких досліджуються лінгвістичні аспекти комічного, зокрема умови створення іронії, її функціонування в різних стилях мовлення. Однак варто зазначити, що вироблений літературознавством підхід до іронії як техніки комічного вплинув на загальне її розуміння в системі зображувальних засобів мови. Переважно її трактують як стилістичний прийом, художній троп, який базується на протиставленні прямого та переносного значення слова. В енциклопедії Українська мова”, наприклад, зазначається, що іронія це різновид анифразису, троп, який використовують для прихованого глузування або легкого, добродушного жарту”; мовна одиниця з позитивно-стверджувальним (в широкому розумінні) значенням, конотацією або модальністю”, вжита з прямо протилежними характеристиками” [224, с. 214].
Ми вважаємо за доцільне розглядати іронію окремо у літературознавчому та мовознавчому розумінні, не сплутуючи їх. У літературознавчому трактуванні іронія це вид комічного, що передбачає кпин чи скепсис, перевагу чи поблажливість, зумисне приховані, але визначальні для загальної тональності висловленого у тексті. Іронія у мовознавчому тлумаченні це лукаве чи насмішкувате інакомовлення, імпліцитно передане відповідною мовною одиницею, коли вираз набуває протилежного до буквального в образному контексті значення.
Узагальнюючи погляди на іронію, висловлені вітчизняними й зарубіжними дослідниками, О.Калита виділяє такі диференційні ознаки категорії іронії:
1) слово, словосполучення або речення, які мають позитивну конотацію, вживаються з протилежним значенням, тобто з негативною характеристикою;
2) результатом реалізації іронії є іронічний смисл, котрий залежить від авторського способу світосприймання, який диктує мету й завдання створення тексту;
3) на рівні словесної семантики іронічне переосмислення відбувається як у денотативному (зміна значення слова на протилежне), так і в конотативному (зміна позитивної оцінки на негативну) значенні;
4) наявність емоційно-оцінного компонента у значенні, який має суб’єктивний характер, тобто виражає особисту точку зору мовця, не залежну від об’єктивного змісту мовлення, оцінка у випадку іронії є імпліцитною;
5) для іронічної оцінки важливим є вищість суб’єкта, що оцінює, над предметом оцінки;
6) мета іронії підкреслити серйозність, іноді трагічність ситуації;
7) у реалізації іронії важливе значення має інтонація [102, с. 104-107].
Перелічені ознаки іронії засвідчують багатовимірність і різноплановість цієї філософської, світоглядної, лінгвістичної, стилістичної, прагматичної та синтаксичної категорії, що стала предметом розгляду багатьох вчених.
Іронію як стилістичний прийом розглядали у своїх працях такі дослідниці як Л.Болдирєва, Г.Казанська, Н.Саліхова (на матеріалі англійської прози), О.Лаптєва (на матеріалі російських газетних текстів), О.Шонь, А.Леськів (на матеріалі американських оповідань). Основну увагу в своїх працях вони звертали на визначення стилістичних функцій прийому іронії в мовленні, з’ясовували основні засоби вираження іронії в художніх текстах, однак виникнення іронічного значення звужували до виключно антифразисного слововживання.
Погляди на іронію, яка ґрунтується тільки на антифразисних відношеннях між окремими лексичними компонентами, на наш погляд, є не зовсім виправданими, оскільки суть її не зводиться виключно до називання негативного позитивним. Такий погляд на іронію не виводить її за межі лексичного рівня, хоч навіть і на цьому рівні є багато таких засобів вираження, які не можна беззастережно відносити до суто лексичних (як-от: словосполучення-кліше, алюзії, алогізми та ін.). Очевидним також є той факт, що складнішим від антифразису формам іронії приписуються не тільки прямо протилежні значення, а ціла гама іронічних оказіональних значень, які виникають у свідомості читача чи слухача внаслідок кореляції семантики слів з текстовою ситуацією.
Більш точним, на наш погляд, є вироблений у західному мовознавстві (Й.Вейсбергер, Н.Нокс) подвійний підхід до розуміння іронії як категорії комічного: по-перше, іронія розглядається як техніка, стилістичний прийом, по-друге, іронія це результат впливу, іронічний ефект, який створюється мовцем.
Характерною ознакою іронії є те, що іронічний смисл, який створюється різними мовними засобами, може викликати в читача найрізноманітніші асоціації, у тому числі й образні. Деякі дослідники через ці властивості порівнюють іронію з метафорою, яка зіставляє незіставлюване, демонструючи тим самим неоднозначність окремих явищ, висвітлює звичне у незвичних ракурсах. Особливості порівняння метафори та іронії розкрив дослідник П.Верт, який зазначив, що як в іронії, так і в метафорі є дві чи більше площини сигніфікації” [257, с. 69]. Це явище П.Верт назвав подвійним баченням” (double-vision).
Прагматичний аспект аналізу іронії став визначальним для робіт Т.Андрієнко, В.Жарова, Н.Ланчуковської, В.Корчажкіної, Є.Соловйової. У дослідженні Є.Соловйової зокрема, розкрито прагматично-ігрову функцію інтонації в іронічних текстах [див.: 211]. Н.Ланчуковська провела експериментально-фонетичне дослідження, в якому проаналізувала прагмалінгвістичний механізм утворення іронії та визначила роль інтонаційних засобів у диференціації типів іронії: класичної”, сократичної”, романтичної”, іронії нерелевантності” та глобалізуючої іронії” [див.: 131]. Крім того, дослідниця звертає увагу на комунікативний аспект аналізу іронії. Вона зазначає, що відносини між учасниками комунікативного акту (іронічної ситуації), їхнє ставлення до позначення явищ дійсності номінативними знаками, які будуються на принципі своєрідної словесної гри, функціонують для створення певних семантико-стилістичних колоритів. Ігровий простір робить іронічне висловлення відокремленим у мовленнєвому потоці, утворюючи так звані мікротексти, які характеризуються цілісністю, закінченістю вираження думки й особливою значеннєвою організацією” [131, с. 7]. Має рацію Н.Ланчуковська і в тому, що при виголошенні іронічного мікротексту відбувається своєрідне програмування суб’єктом впливу на співрозмовника.
Ґрунтовні дослідження у плані аналізу іронії в комунікативному аспекті провів Г.Почепцов, який зазначав, що в іронічному мовленнєвому акті зміст і повідомлення протиставлені, причому істинним є лише повідомлення” [185, с. 18]. При створенні іронії позиція мовця перебуває в опозиції до значення речення: головний мовленнєвий акт, що cтворюється мовцем у контексті даного вислов­лення, характеризується певними умовами успішності, без ефектності або викону­ваності, котрі для буквального мовленнєвого акту відносно суперечливі. Тому в іронічному висловленні мовець ніколи не має наміру створити букваль­ний мовленнєвий акт.
Комунікативно-прагматичне спрямування мають окремі праці Ф.Бацевича, який розглядає іронію як спосіб непрямого інформування і звертає увагу на особливості виникнення іронічної ситуації, досягнення чи недосягнення запланованого іронічного ефекту, розкриває суть девіацій, пов’язаних з використанням прийому іронії [див.: 23].
Іронію як форму вираження авторської оцінки досліджували Д.Шмельов, який схарактеризував експресивно-іронічні форми вираження негативної оцінки в російській мові [245], Н.Ніколіна, у праці якої схарактеризовано мовні засоби оцінної іронічної експресії та їх функції у художньому тексті [160].
Дослідники Ю.Лотман, С.Походня вказували на наявність так званої лейтмотивної іронії” [див.: 139; 184]. Вони намагалися розглядати іронію не тільки в окремому реченні, але й на рівні дискурсу. Наслідком такого трактування іронії стала відмова від розгляду її тільки як техніки створення комічного й утворення особливого іронічного смислу, який твориться за допомогою різних мовних засобів. Протилежне розуміння змісту повідомлення і самого повідомлення дало мовознавцям підстави говорити про наявність специфічного іронічного смислу, який може створюватися різнорівневими мовними засобами у найрізноманітніший спосіб.
При розгляді іронії на рівні тексту С.Походня вводить термін іронічний смисл” (курсив наш. Ю.П.). Це смисл речення, вислову, надфразної єдності чи тексту в цілому, в котрому суб’єктивно-оцінна модальність негативного характеру міститься в підтексті і виражає протиставлення прямого та переносного (узуального та оказіонального) значення. Створення іронічного смислу, зазначає дослідниця, зумовлено інтенцією мовця висловити своє ставлення до дійсності непрямо, так би мовити, сказати щось, фактично не вимовляючи це, приховуючи модальність висловлення” [184, с. 60].
Іронію як носія імпліцитної інформації в текстах досліджено також у працях А.Сергієнко, Т.Сільман, Ж.Фомичевої [див. пр.: 201; 204; 226].
Окремі праці присвячені розгляду мовних засобів вираження іронії на словотвірному, лексичному, фразеологічному рівнях. Cловотвірні засоби реалізації іронічних значень проаналізувала В.Виноградова, яка визначила три основні способи творення іронічного ефекту словотвірними засобами: 1) деформацією узуального внутрішнього контексту певним підбором морфем; 2) деформацією узуального зовнішнього контексту виникає за умови асоціативного словотворення; 3) вживання словоформи з особливим добором морфем у широкому фоновому” контексті [44, с. 75-76].
Особливості лексичних засобів створення іронії схарактеризували у своїх працях М.Багдасарян (на матеріалі французької мови), С.Походня (на матеріалі англійської мови), А.Попович (основну увагу в своєму дослідженні вона приділила засобам створення гумору і сатири, однак у фактичному матеріалі часто траплялися випадки створення іронічного ефекту окремим лексичними та фразеологічними одиницями).
Найменш дослідженим у плані реалізації іронічних значень є синтаксичний рівень. Способам реалізації іронії у структурі речення присвячено небагато праць. Є лише окремі публікації з цієї теми у Н.Гуйванюк, С.Походні, О.Шонь [див.: 184; 62; 246].
Актуальність теми кандидатської дисертації зумовлена відсутністю комплексного аналізу синтаксичних способів реалізації іронії в сучасному українському мовознавстві. Необхідність поглибленого розгляду іронії на рівні синтаксису спричинена природою створення іронічного ефекту у структурі висловлення, адже іронічність досягається не тільки за рахунок використання лексеми у протилежному до буквального значенні, але й у граматичних зв’язках компонентів, в інтонаційному оформленні висловлень.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами, планами, темами. Напрям дисертації пов’язаний з комплексною науковою темою кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Соціокультурні та комунікативні аспекти функціонування і розвитку мовних одиниць” (0102U006599), держбюджетною темою Функціонування сучасної української мови на тлі взаємодії локальних чинників та загальноєвропейських тенденцій”, а також відповідає реалізації державної наукової програми Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності”. Тема дисертації затверджена науковою координаційною радою Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 15 від 17 квітня 2003 року).
Мета дисертаційного дослідження розглянути мовні способи вираження іронії на синтаксичному рівні, схарактеризувати різні варіанти реалізації антифразисних семантико-синтаксичних відношень у структурі простого, простого ускладненого, складного речення, а також у межах дискурсивного висловлення та надфразної єдності, обґрунтувати необхідність виокремлення особливої комунікативної одиниці антифразисного висловлення.
Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:
1) висвітлити різноманітні аспекти дослідження іронії у лінгвістиці;
2) визначити лінгвістичний статус антифразисного висловлення та його аксіологічні параметри через зв’язок з категоріями емоційності та експресивності;
3) простежити зв’язок категорії комічного та іронічного з категорією суб’єктивно-оцінної авторської модальності речення;
4) проаналізувати особливості функціонування енантіосемічних та антифразисних перетворень у семантичній структурі речення;
5) виокремити основні структурно-семантичні типи простих та складних речень з іронічним значенням;
6) з’ясувати умови реалізації іронічного значення внаслідок сегментації та парцеляції у структурі дискурсивного висловлення;
7) схарактеризувати основні вияви реалізації іронії на рівні надфразної єдності.
Об’єктом дисертаційного дослідження є категорія іронії як універсальне поняття, субкатегорія комічного на рівні реченнєвої реалізації іронічного висловлення з суб’єктивною модальністю, особливою формально-граматичною організацією та прагматикою.
Предметом дослідження є способи реалізації іронії у структурі речення, будова, семантика та прагматика іронічних висловлень.
Методи дослідження. У роботі використано комплексну методику, яка базується на описовому, порівняльно-зіставному та структурно-функціональному методах. Описовий метод застосовано у прагма­лінгвістичному дослідженні іронії, порівняльно-зіставний метод для визначення різноманітних типів іронії та способів її реалізації у структурі речення. Звернення до структурно-функціонального методу пов’язано з виявленням іронії у різних синтаксичних конструкціях та дискурсивних висловленнях, на рівні тексту.
Матеріалом дослідження послужили тексти української художньої літератури кінця ХІХ початку ХХІ століття, усна народна творчість, засоби масової інформації (зокрема журнал Перець” за 2000-2005 роки). Картотека зібраних і проаналізованих висловлень з іронічним значенням становить близько трьох тисяч одиниць.
Наукова новизна роботи полягає у поглибленій кваліфікації лінгвістичної сутності категорії іронії з урахуванням найновіших досягнень семантичного, функціонального та комунікативного синтаксису, а також напрацювань у галузі текстолінгвістики, у системному описі способів реалізації іронічних значень у структурі речення та з’ясуванні синтаксичної природи антифризисного висловлення.
Теоретичне значення дисертації зумовлене дослідженням іронії як світоглядної та лінгвістичної категорій, комплексний аналіз синтаксичних способів реалізації іронії на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному та комунікативному рівнях.
Практична цінність дослідження. Теоретичні узагальнення і фактичний матеріал можуть бути використані у процесі підготовки лекційних та спеціальних курсів з проблем комунікативного синтаксису, стилістики, лінгвістичного аналізу тексту, лінгвопрагматики, для написання відповідних підручників та навчальних посібників, у монографічних дослідженнях індивідуального стилю письменників.
Особистий внесок здобувача полягає у випрацюванні самостійної концепції наукового аналізу способів реалізації іронії у структурі речення. Усі результати дослідження є узагальненням роботи дисертанта, проведеної одноосібно. 11 публікацій підготовлено особисто, 1 публікація у співавторстві з науковим керівником проф. Н.В.Гуйванюк (ідея, теоретичні засади та висновки у зазначеній публікації належать дисертанту).
Апробація результатів кандидатської роботи. Результати дослідження обговорювалися на наукових семінарах та засіданнях кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича протягом 2003-2006 рр. Повний текст дисертації було обговорено на спільному засіданні кафедр сучасної української мови та історії та культури української мови (протокол № 8 від 8.02.2006). Основні теоретичні положення, а також практичні результати були викладені на одній всеукраїнській Буковина мій рідний край” (Чернівці, 2004) та чотирьох міжнародних наукових конференціях: Українська мова в часі і просторі” (Львів, 2004), Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури” (Чернівці, 2004), Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2005), Сучасні мовленнєві технології” (Одеса, 2005).
Публікації. Проблематику та основні результати дослідження відображені у 12-ти друкованих працях. З них 8 опубліковано у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові, 4 у матеріалах наукових конференцій.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, списку використаної літератури, в якому налічується 257 найменувань. Загальний обсяг роботи 203 сторінки, з яких основний текст становить 179 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Багатовимірність і різноплановість іронії як філософської, світоглядної, психолінгвістичної стилістичної, прагматичної та синтаксичної категорії зумовила неабиякий інтерес до її дослідження. І хоч іронія неодноразово ставала предметом розгляду різних наук (естетики, етнології, психології), а також галузей філології (літературознавства, психолінгвістики, соціолінгвістики, прагмалінгвістики, стилістики, лексикології, фразеології та граматики), чимало аспектів її функціонування залишилися ще не висвітленими.
У літературознавстві та стилістиці іронію прийнято розглядати як літературний троп, стилістичний прийом, який використовується з метою прихованого глузування і досягається вживанням лексеми з позитивною семантикою у негативному значенні.
Іронію у прагмалінгвістиці розглядають у світлі теорії мовленнєвих актів, визначаючи такі основні поняття, як іронічна ситуація, суб’єкт-іронізатор, предмет іронії. Пов’язують її також з аксіологічними намірами мовця виявити авторську позицію з приводу предмета іронізування. Категорія іронії як вияв комічного у прагмалінгвістиці представлена такими поняттями, як: іронічний конфлікт (мовний парадокс), іронічна ситуація, іронічний фон, колорит, іронічний ефект, іронічна конотація, іронічне сприйняття дійсності.
Всебічний аналіз функціонування категорії іронії на синтаксичному рівні дав змогу по-новому підійти до узагальнення способів реалізації іронії різними типами речень і надфразних єдностей, вийти за межі суто антифразисного трактування мовних засобів іронії з урахуванням лексичних значень слова та його енантіосемічних перетворень. Розглянувши мовні способи реалізації іронії на синтаксичному рівні, можемо зробити низку висновків та узагальнень.
1. Проаналізувавши різноманітні аспекти дослідження іронії у лінгвістиці, звернено увагу на необхідність комплексного аналізу функціонування цієї категорії на рівні синтаксису, який вивчає живе мовлення, безпосередню мовленнєву дійсність, а також роль автора творця конкретного висловлення.
2. На основі врахування різноманітних підходів до функціонування іронії на синтаксичному рівні нам вдалося визначити лінгвістичний статус антифразисного висловлення та встановити його аксіологічні параметри через зв’язок з категоріями емоційності та експресивності. Іронічне висловлення це мовна одиниця, наділена суб’єктивною модальністю, побудована за схемою простого чи складного речення на антифразисних відношеннях між його компонентами або на основі лексико-синтаксичного алогізму. Таке висловлення передає імпліцитно виражену авторську, переважно негативну, оцінку автора щодо предмета мовлення, емоційно-експресивну суть того, з приводу чого висловлюється іронія.
3. Категорія іронії тісно пов’язана з категорією суб’єктивної модальності речення. Іронічним висловленням характерна особлива, імпліцитно виражена оцінна модальність, продиктована інтенцією суб’єкта-іронізатора, яка містить аксіологічну позицію, протилежну за значенням до буквально вираженого, узуального змісту висловлення.
4. Особливістю антифразисного висловлення є те, що воно має двочленну структуру: складається з позитивної та негативної частин (позитивами і негативеми), які сполучаються на основі лексико-синтаксичного алогізму та антифразисних відношень. У позитивній частині обов’язково наявний актуалізований, експліцитно виражений компонент структури антифразисного висловлення (позитивема). У простому реченні позитивема це здебільшого однослівний компонент (іменник, прикметник, дієслово чи прислівник), якому властива аксіологічна (оцінна) позитивна семантика (як-от: мудрий, добрий, гарний, заробив, розуміється, весело, тепло і под.).
5. У складному реченні позитивемою є одна з предикативних частин іронічного висловлення, побудованого на алогізмі семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами. Семантика негативеми ґрунтується на енантіосемічному переосмисленні. Буквально виражений зміст (поза контекстом іронічного висловлення) є негативним в аксіологічному плані. Досить часто у ролі негативеми вживається відома фразема (наприклад: як бліх на лисій голові (жодної), як мак начетверо (мало) і под. )
6. Лексико-синтаксичний алогізм виникає на основі зіткнення (семантичної невідповідності) частин антифразисного висловлення, внаслідок чого створюється іронічний ефект. Таке зіткнення можливе між значеннями поширювачів означального, об’єктного та обставинного типу чи предикативного центру простого речення, між відокремленою (напівпредикативною) чи пояснювально-уточнювальною частиною простого ускладненого речення, між частинами складного речення, між парцельованим чи сегментованим компонентами дискурсивного висловлення.
7. За структурою іронічні висловлення утворюють такі групи: прості двоскладні речення (дієслівні й іменні); односкладні номінативні речення; прості ускладнені речення (з сурядним рядом словоформ, з напівпредикативними конструкціями, з пояснювально-уточнювальними зворотами, з парантезами та суб’єктивно-модальними формами (частками); складні речення з диференційованим сполучниковим зв’язком (складносурядні та складнопідрядні) та з недиференційованим зв’язком (безсполучникові); 5) дискурсивні висловлення з парцельованими та сегментованими компонентами; 6) надфразні єдності. Кожен тип реченнєвих структур, побудованих на лексико-синтаксичному алогізмі і має певну специфіку в реалізації антифразисного характеру значення.
8. У простих реченнях іронічний ефект здійснюється через протиставлення компонентів реченнєвої структури. Позитивемами, як і негативемами, можуть виступати усі члени речення. Антифразисні відношення створюються: між підметом і присудком; між підметом і присудком та означальним поширювачем; між підметом, присудком, об’єктним та означальним поширювачем; між підметом та означальним поширювачем; між присудком та означальним поширювачем; між присудком та обставинним поширювачем причини; між присудком та обставинним поширювачем; між присудком та об’єктним поширювачем; між двома об’єктними поширювачами тощо.
9. У простому ускладненому реченні іронічний ефект зумовлений лексико-синтаксичним алогізмом: між членами сурядних рядів словоформ; між напівпредикативною конструкцією і основною (базовою) частиною речення; між компонентом-позитивемою та пояснювально-уточнювальним зворотом (негативемою); між суб’єктивно-модальною формою і основною частиною речення; між парентезою і базовою частиною ускладненого речення.
10. У складному реченні іронічний ефект виникає внаслідок протиставлення змісту предикативних одиниць, що входять до його складу. Іронія у складносурядному реченні виникає через поєднання сурядних частин, які за змістом практично не поєднуються, тобто будуються на семантико-синтаксичному алогізмі між предикативними частинами. Найчастіше іронічні висловлення побудовані за схемою складносурядного речення з другою предикативною одиницею зі значенням коментування, уточнення (іронічний ефект створюється шляхом іронічного маркування цих значень, тобто у контексті вони позначають негативему).
Позитивемою у складнопідрядному реченні зазвичай виступає головна частина. Подекуди роль позитивеми виконує лише опорне слово, яке знаходиться у ній, відносно підрядної присубстантивної (означальної) чи з’ясувальної частини. Антифразисні відношення найчастіше виникають у складнопідрядних реченнях розчленованої структури з детермінантним непередбачуваним зв’язком (з підрядними зумовленості та порівняння), а також у побудовах з займенниково-співвідносним зв’язком. Найтиповішими з них є речення ототожнювальні та фразеологічні (якісно-кількісні).
11. Лексико-синтаксичний алогізм у реченнях з недиференційованим зв’язком найчастіше будується на невідповідності позитивного і негативного змісту предикативних частин у реченнях типізованої структури з анафоричним елементом; з незаміщеною синтаксичною позицією, а також у реченнях нетипізованої структури з пояснювальними, зіставно-протиставними та коментувальними відношеннями.
12. Сегментація та парцеляція найбільш яскраві репрезентанти створення іронічного контексту на рівні дискурсивних висловлень. Іронія у парцельованих та сегментованих конструкціях виникає як наслідок антифразисних відношень між головною частиною висловлення та сегментом чи парцелятом.
13. У надфразних єдностях актуалізуються ситуативний, асоціативний та алюзійний типи іронії, які характеризуються своєрідним добором мовних засобів вираження іронічного значення. Вони можуть виявлятися на рівні кількох речень (ситуативний, алюзійний типи) а також на рівні мегаконтексту (асоціативний).
14. В основі створення іронічних конотацій лежать власне семантичні трансформації мовних засобів у контекстуальних умовах висловлень, створення концепту невідповідності” між позитивним і негативним компонентами змісту:
- через порушення лексичної сполучуваності слів (іменників, прикметників, дієслів та прислівників);
- через порушення синтаксичної сполучуваності частин речення (лексико-синтаксичний алогізм);
- через подвійну актуалізацію звичного (звичайного, позитивного) та іронічного (зниженого, негативного) компонента висловлення;
- через антифразисне коментування змісту компонента структури висловлення;
- через обігравання внутрішньої форми слова на зразок народної етимології;
- через трансформацію семантики слів, позитивне (словникове) значення яких відступає на другий план, а на перший план виходить контекстуальне значення, що є протилежним до вихідного, інваріантного. Накладання негативного значення на позитивне словникове створює нове імпліцитне модальне значення мовної одиниці, яку ми називаємо іронічним, або антифразисним висловленням.
Отже, комплексне дослідження синтаксичних способів реалізації іронії на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному та комунікативному рівнях, здійснені теоретичні узагальнення і фактичний матеріал доповнюють наукові положення щодо розгляду іронії в лінгвістиці, а також можуть бути використані у процесі підготовки спеціальних курсів з проблем синтаксису, стилістики української мови, лінгвістичного аналізу тексту, лінгвопрагмат

Список використаної літератури
1. Авганова Н.А. Синтаксические конструкции оценочной семантики (на материале английского языка): Автореф. дисс. канд. филол. наук: 10.02.04. М., 1975. 16 с.
2. Авксеньтьєв Л.Г. Особливості семантики фразеологічних одиниць сучасної української мови // Укр. мова і література в школі. 1986. №3. С. 29-32.
3. Агафонова А.М. Проблема авторизованої оцінки у мовленні: культурологічний аспект // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Львів, 2004. Вип. 34. Ч.І. С. 311-318.
4. Агафонова А.М., Максим’юк О.В. Співвіднесеність авторизованої оцінки з категорією авторської модальності // Семантика мови і тексту: Зб. статей VІІІ Міжнар. наук. конф. Ів.-Франківськ: Плай, 2003. С. 3-7.
5. Адмони В.Г. О модальности предложения // Учен. зап. Ленингр. гос. пед. ин-та им. А.И. Герцена, 1956. Т.21. С. 47-70.
6. Акимова Г.Н. Наблюдения над сегментированными конструкциями в современном русском языке // Синтаксис и стилистика. М., 1976. С. 237-247.
7. Акимова Г.Н. Современное употребление скобок (в связи с новыми синтаксическими явлениями) // Русский язык в школе. 1980. №3. С. 99-103.
8. Александрова О.В. Проблемы экспрессивного синтаксиса. М.: Высш. шк., 1984. 211 с.
9. Александрова С.П. Фразеологізми в загальнонародній мові та в художньому тексті // Мовознавство. 1993. № 6. С.70-74.
10. Андриенко Т.П. Речевой акт иронии в английском языке (на материале художественной литературы ХVІ и ХХ веков): Дисс. канд. филол. наук. Харьков, 2002. 204 с.
11. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. Ленинград: Просвещение, 1973. 304 с.
12. Арнольд И.В. Потенциальные и скрытые семы и их актуализация в английском художественном тексте // Иностр. языки в шк. 1979. № 5. С. 10-19.
13. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1985. Вып. 16. С. 58-67.
14. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976. 383 с.
15. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка, событие, факт. М.: Наука, 1988. 338 с.
16. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навчальний посібник. Львів: Світ, 2003. 432 с.
17. Баган М.П. Категорія ствердження / заперечення: нові аспекти дослідження // Наук. вісник Харківського держ. ун-ту. Серія лінгвістична. Херсон, 2005. Вип. 2. С. 171-174.
18. Багдасарян М.А. Языковые средства выражения иронии в современном французском языке: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М., 1969. 26 с.
19. Багмут А.Й. Семантика й інтонація в українській мові. К.: Наукова думка, 1991. 168 с.
20. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
21. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Прогресс, 1961. 394с.
22. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
23. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної девіатології. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. 236 с.
24. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Академія, 2004. 326 с.
25. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови: Морфологія. К.: Либідь, 1993. 335 с.
26. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке. М.: Просвещение, 1967. 160 с.
27. Беляев Ю.И. Синтаксис современного русского литературного языка: Учебное пособие. Херсон: Айлант, 2001. 494 с.
28. Беляева Е.И. Функционально-семантические поля модальности в английском и русском языках. Воронеж: Изд-во Воронеж. университета, 1985. 180 с.
29. Бергсон А. Смех // Собрание сочинений: В 5 т. Т. 5. М., 1914. С. 19-199.
30. Беценко Т. Порівняння як засіб творення гумористичного колориту у поемі І.Котляревского Енеїда” // Сатира і гумор в українській літературній традиції: Матеріали Всеукр. конф. Чернівці, 1994. С. 232-233.
31. Білецький Ф.М. Мечем сатири, гумором любові // Укр. мова і літ. в школі. 1991. №2. С. 90-93.
32. Білецький Ф.М. Особливості сатири і гумору М.Черемшини // Українське літературознавство: Міжвід. респ. зб. К., 1970. Вип. 10. С. 83-88.
33. Білодід Ю.І. Засоби іронії у сучасному політичному романі // Мовознавство. 1981. №4. С. 71-73.
34. Біятенко Л.О. Номінативні речення в сучасній українській літературній мові // Наук. зап. Київ. пед. ін.-ту. К., 1957. Т.24. С. 102 105.
35. Болдырева Л.М. Стилистические потенции фразеологиче­ских единиц в области юмора, иронии и сатиры // Вопросы лексикологии германских языков. М., 1979. Вып. 139. С. 48-52.
36. Бондар О.І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові: Наукова монографія. Одеса: Астропринт, 1996. 192 с.
37. Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст. Ленинград: Наука, 1971. 116 с.
38. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 136 с.
39. Борев Ю.Б. О комическим. М.: Искусство, 1957. 232 с.
40. Величко А.В. Синтаксическая фразеология для русских и иностранцев. М.: Изд-во Моск. ун-та., 1996. 96 с.
41. Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Виноградов В.В. Избранные труды: Исследования по русской грамматике. М., 1975. 559 с.
42. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высш. шк., 1971. 240 с.
43. Виноградов В.В. Основные типи лексических значений слова // Виноградов В.В. Избр. труды: Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. 312 с.
44. Виноградова В.Н. Словообразовательные средства иронии // Русск. язык в шк. 1987. № 3. С. 75-80.
45. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 366 с.
46. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с.
47. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222 с.
48. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / за ред. І.Вихованця. К.: Унів. вид-во Пульсари”, 2004. 400 с.
49. Гак В.Г. Семантическая структура слова как компонент семантической структуры высказывания // Семантическая структура слова. М.: Наука, 1971. С. 78-97.
50. Галайбіда О. Взаємодія вставних і вставлених слів // Зб. наук. пр. Кам’янець-Подільського держ. пед. ун-ту. Серія філологічна. Випуск 2. Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський ДПУ, 1998. С. 80-83.
51. Гальона Н.П. Функції модальних часток // Укр. мова і літ. в школі. 1990. № 11. С. 23-27.
52. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
53. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 360 с.
54. Гартман М. Эстетика. / Под ред. А.С.Васильева. М.: Изд. иностр. лит., 1958. 683 с.
55. Голянич М.І. Внутрішньоформна номінація у політичному дискурсі (на матеріалі текстів засобів масової інформації) // Семантика мови і тексту: Зб. статей VІІІ Міжнар. конф. Ів.-Франківськ: Плай, 2003. С. 104-110.
56. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст. Коломия: Вік, 1997. 180 с.
57. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова. К.: Наук. думка, 1981. 200 с.
58. Горченко I. Перифраза як засіб сатири і гумору в українській поезії 20-30 рр. XX ст. // Сатира і гумор в українській літературній традиції: Матеріали Всеукраїнської конференції. Чернівці, 1994. С. 118-120.
59. Граудина Л.К., Кочеткова Г.И. Русская риторика. М., 2001. 668 с.
60. Григорук А.П. Лексичні засоби сатири та гумору в художніх творах Леся Мартовича // Праці Одеськ. ун-ту ім. Мечнікова. Т. 148. Філолог. науки, 1958. Вип. 2. С. 247-265.
61. Григорук А.П. Фразеологічні засоби сатири і гумору в художніх творах Леся Мартовича // Праці Одеськ. ун-ту ім. Мечнікова. Т.148. Філолог. науки, 1958. Вип. 8. С. 223-235.
62. Гуйванюк Н.В. Антифразисні висловлювання як засіб гумору та іронії в усній народній творчості // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку: Наук. щорічник. Тернопіль, 1999. С. 182-186.
63. Гуйванюк Н.В. Вставні конструкції із значенням переповідної модальності // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства (Збірник наукових праць). Випуск 8: Збірник пам’яті професора Василя Добоша. Ужгород, 2005. С. 367-377.
64. Гуйванюк Н.В., Кардащук О.В., Кульбабська О.В. Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2000. 131 с.
65. Гуйванюк Н.В. Мовна картина світу” українців засобами синтаксису // Матер. V конгресу Міжнар. асоціації україністів. Мовознавство: Зб. наук. статей. Чернівці: Рута, 2003. С. 382-388.
66. Гуйванюк Н.В. Синтаксичні засоби комічного у творах Євгена Дударя // Сатира і гумор в українській літературній традиції: Матеріали Всеукр. конф. Чернівці, 1994. С. 268-269.
67. Гуйванюк Н.В., Пацаранюк Ю.М. Синтаксичні способи реалізації іронічного значення в українських фольклорних жанрах // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Львів, 2004. Вип. 34. Ч. І. С. 24-31.
68. Гуйванюк Н.В., Чолкан В.А. Співвідношення суб’єктивної та об’єктивної модальності в реченні. Чернівці: Рута, 1997. 63 с.
69. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 335 с.
70. Дземидок Б.О. О комическом. М.: Прогресс, 1974. 223 с.
71. Дмитриева А.С. Романтическая эстетика А.В.Шлегеля. М.: Искусство, 1986. 448 с.
72. Докторевич Д.Л. О некоторых свойствах риторического вопроса // Изучение стиля художественного текста: Межвуз. сб. научн. трудов. Смоленск, 1984. С. 35-38.
73. Дудик П.С. Просте ускладнене речення. Вінниця, 2002. 335 с.
74. Дудик П.С. Синтаксично нерозкладні речення, що виражають емоції // Укр. мова і літ. в школі. 1972. №11. С. 32-28.
75. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. Просте речення: еквіваленти речення. К.: Наук. думка, 1973. 288 с.
76. Дудик П.С. Стилістика української мови. К.: Академія, 2005. 368 с.
77. Дудик П.С. Явища номінації, сегментації і контамінації в структурі речення // Синтаксис словосполучення і простого речення: Синтаксичні категорії і зв’язки. К.: Наукова думка, 1975. С. 212-221.
78. Ермакова О.П. Вербализованная ирония в естественном диалоге // Русская разговорная речь как явление городской культуры. Екатеринбург, 1996. С. 71-72.
79. Єрмоленко С.Я. Семантичний аспект дослідження синтаксису і проблеми стилістики // Мовознавство. 1981. №1. С. 16-25.
80. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наукова думка, 1982. 210 с.
81. Ершов Л.Ф. Сатирические жанры русской и советской литературы. Ленинград: Наука, Ленингр. отдел., 1977. 282 с.
82. Жайворонок В.В. Вставлені речення та розділові знаки при них // Укр. мова та літ. в школі. 1980. № 6. С. 16-17.
83. Жаркова Л.П. Емоційно-оцінні назви осіб у системі художньо-зображальних засобів мови // Мовознавство. 1970. №2. С. 76-80.
84. Жаров В.Е. Прагматический аспект стилистических средств выражения иронии в синтагматике: Канд. дисс. М.: МГПУ, 1997. 187 с.
85. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Вища шк., 1972. 402 с.
86. Загнітко А.П. Новий погляд на категорію суб’єктивної модальності // Ткачук В.М. Категорія суб’єктивної модальності: Монографія. Тернопіль: Підручники й посібники, 2003. 240 с. С. 7-12.
87. Загнітко А.П. Семантика і прагматика вставлених одиниць в українському реченні // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. Вип. 28. С. 301-308.
88. Загнітко А.П. Структурні і семантичні різновиди українських синтаксичних інновацій // Лінгвіст. студії. Вип. ІІ. Ч. І. Донецьк: ДонНУ, 2003. С.135-147.
89. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. Донецьк, ДонНУ, 2001. 662 с.
90. Загнітко А.П. Українські синтаксичні інновації: структурні і функціональні різновиди // Матер. V конгресу Міжнар. асоціації україністів. Мовознавство: Зб. наук. статей. Чернівці: Рута, 2003. С. 250-256.
91. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 390 с.
92. Змиевская Н.А. Субъективно-оценочная модальность в художественном тексте // Лингвистические аспекты образности. М., 1981. Вып. 174. С. 112-127.
93. Золотова Г.А. О модальности предложения в русском языке // Науч. докл. высш. шк.: Филол. науки. 1962. № 4. С. 65-79.
94. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351с.
95. Зуб І.В. Зброя несхибного прицілу. Сучасна українська сатира. К.: Рад. письм., 1965. 270 с.
96. Їжакевич Г.П. Стилістична класифікація фразеологізмів // Українська мова і література в школі. 1971. № 10. С. 13-16.
97. Кадомцева Л.О. Інтонація як виразник комунікативної спрямованості висловлення // Мовознавство. 1973. № 1. С. 53-58.
98. Кадомцева Л.О. Граматичні форми ускладнення простого речення // Укр. мова і літ. в школі. 1988. № 2. С. 29-33.
99. Казанская Г.П. Некоторые стилистические приемы создания эффекта иронии в портретных характеристиках романа С.Ричардсона Кларисса Гарлоу” // Вопросы стилистики английского языка. М., 1980. Вып. 155. С. 22-28.
100. Калашник В.С. Комическое в мировом литературном процессе. Харків: ХГУ, 1992. 204 с.
101. Калинина А.А. Риторический вопрос среди различных типов предложений // Русский язык в школе. 1986. № 4. С. 97-101.
102. Калита О. Іронія як світоглядний принцип і стилістична категорія // Наукові записки Тернопільського національного пед. університету. Серія: Мовознавство. 2004. 1 (11). С.104-107.
103. Кант И. Сочинения в 6 т. Т. 5. М.: Мысль, 1966. 564 с.
104. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови. К.: Либідь, 1995. &ndash