СПРАВЕДЛИВІСТЬ І ТОЛЕРАНТНІСТЬ У СУЧАСНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………….......................................3
РОЗДІЛ 1 СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА
ПІДСТАВА ПРАВОВОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА .....................................................12
1.1. Витоки співвідношення справедливості і права..........................................................12
1.2. Сучасні концепції визначення справедливості в її зв'язку з правом.........................19
1.3. Справедливість як найважливіша якість сучасного правового життя України......40
Висновки до розділу 1…………………………………………………………………..52
РОЗДІЛ 2 ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ПРИНЦИП СУЧАСНОГО ПРАВА.........................54
2.1. Поняття толерантності і становлення толерантних відносин у
сучасному суспільстві ...........................................................................................................54
2.2. Генезис ідеї толерантності та її втілення в Декларації принципів толерантності..67
2.3. Толерантність як правова цінність. Типи толерантності...........................................73
2.4. Критерії толерантності та її формування у правовому житті України………..…79
Висновки до розділу 2………………………………………………………………….87
РОЗДІЛ 3 СПРАВЕДЛИВІСТЬ І ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ВЛАСТИВОСТІ
ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………......................................................................90
3.1. Поняття та ознаки юридичної діяльності....................................................................90
3.2. Професіоналізм як властивість юридичної діяльності............................................109
3.3. Справедливість як властивість юридичної діяльності.............................................116
3.4. Толерантність як властивість юридичної діяльності................................................125
Висновки до розділу 3…………………………………………………………………132
РОЗДІЛ 4 СПРАВЕДЛИВІСТЬ І ТОЛЕРАНТНІСТЬ ПРИ
ЗДІЙСНЕННІ ПРАВОСУДДЯ………………………………………………………..134
4.1. Справедливість правосуддя за міжнародно-правовими документами…..............134
4.2. Особливості судової діяльності в Україні…………………………........................141
4.3. Справедливість і толерантність – якості судді в Україні………………………...148
Висновки до розділу 4..………………………………………………………………...151
ВИСНОВКИ............................................................................................................................153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................................163

ВСТУП

Актуальність теми. У правовому житті сучасного суспільства проблема взаємозв'язку справедливості і толерантності набуває абсолютно нових рис, особливої актуальності, що відкриває можливості для досліджень її у сфері юриспруденції, зокрема, в загальнотеоретичному правознавстві. Важливість цієї проблеми зумовлена тим, що поняття справедливості та толерантності нерозривно пов'язані із застосуванням права, формами його реалізації, здійсненням юридичної діяльності, а також забезпеченням прав і законних інтересів особи.
З теоретичної точки зору важливість проблематики справедливості та толерантності в правовому житті держави полягає в тому, що вони належать до універсальних категорій юридичної науки, є своєрідним інструментом наукового аналізу у правовій сфері, забезпечують реалізацію права, дотримання прав людини тощо.
Особливої значимості справедливість і толерантність набувають в практичному житті правової держави і громадянського суспільства. В ідеалі вся правова система суспільства повинна вибудовуватися на справедливості та толерантності, служити засобом їх вираження, закріплення, охорони і захисту.
З давніх-давен до справедливості та толерантності звертали свої думки не лише філософи, а й юристи, політики та літератори, що яскраво проглядається на прикладі культури стародавнього світу. Доречно констатувати, що саме в категоріях справедливості та толерантності фіксується характер відносин людей, з ними пов'язана міра розподілу різних благ. Якщо добро єдине для всіх, то справедливість по-різному торкається кожної людини, викликаючи при цьому цілу гамму переживань. Поняття справедливості, на відміну від поняття добра, є значно конкретнішим, воно пов'язане з життєво важливими інтересами людей і є більш насиченим емоційно.
Толерантність – поняття порівняно мало досліджене в українському суспільствознавстві, водночас воно ґрунтовно закріпилося в західній політичній і моральній філософії. Однією з найбільш досліджених є теорія толерантності, що існує в рамках філософії лібералізму, витоки якої можна знайти іще в працях мислителів періоду Реформації та віку Просвітництва.
Загальновизнано, що людям не вистачає толерантності, а простіше кажучи, шанобливого, доброзичливого і терпимого ставлення один до одного. Дефіцит толерантності спричиняє багато проблем. Хоча споконвіку існує «золоте правило моральності»: чини по відношенню до інших так, як ти хотів би, щоб вони чинили по відношенню до тебе. Проте сьогодні багато хто ігнорує цей принцип соціального життя.
Слід зазначити, що два десятки років тому наші співвітчизники зі скепсисом ставилися до поняття толерантності. У суспільній свідомості толерантність сприймали як противагу революційності, духовну слабкість у ставленні до ворогів, а в цілому – як моральну нерозбірливість.
Нинішнє дистанціювання України від тоталітаризму створює можливість розглядати толерантність як вираження духовного зростання суспільства, прагнення людей до демократії, пом'якшення соціальних суперечностей. Сприяти таким змінам у соціальному житті має державна ідеологія, яка забезпечувала б довіру народу до державної влади.
Процес становлення правової системи України, у свою чергу, вимагає не лише якісних законів, він повинен спиратися на професійну діяльність, засновану на принципах справедливості та толерантності.
Нинішня правова реформа в Україні охоплює широке коло проблем, від розв’язання яких значною мірою залежатиме подальший правовий, економічний, політичний та соціальний розвиток. Вирішення цих питань забезпечує верховенство права, зміцнення законності, справедливості та толерантності, посилення механізмів підтримки правопорядку на основі високого професіоналізму державної служби, успішної боротьби з правопорушеннями, створення надійного механізму соціального і правового захисту особи.
Сучасне правове життя України слід розглядати не лише з точки зору його змістовності або сфери застосування, але й, що дуже важливо, з точки зору цінності для людини, окремих груп суб'єктів і суспільства в цілому. Відтак, характеризуючи правове життя, доречно мати на увазі, що воно спрямоване на особливе середовище, на ті об'єкти, що перебувають під захистом права, тобто виступають як цінності права.
Аби гарантувати порядок, безпеку та стабільність соціального життя потрібна не лише найважливіша складова правового буття – якісне законодавство, але й кваліфіковане співтовариство юристів, ефективні технології юридичної діяльності, а також ресурси, що використовуються при їх впровадженні. У цьому випадку визначнальну роль відіграють такі компоненти розвитку особи і суспільства, як справедливість і толерантність.
Варто підкреслити, що справедливість і толерантність є, перш за все, ідеалами, до яких потрібно прагнути. Державна влада, яка здатна їх продекларувати, більшою мірою впливає на стан упевненості та стабільності в суспільстві. В умовах толерантності та справедливості закони стають здатними викорінювати недоліки і нарощувати чесноти.
Відтак проблема справедливості та толерантності в правовому житті має не лише теоретичне значення, але й набуває практичної цінності.
Інтенсифікація процесів взаємодії народів, цивілізацій і культур надає проблемі справедливості та толерантності в сучасному світі глобального характеру. Не випадково в ООН прагнуть культивувати і поширювати ідеї та принципи справедливості та толерантності.
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці відомих філософів та правників минулого: Сократа, Платона, Аристотеля, Полібія, Цицерона, Фоми Аквінського, І. Канта. Міцне теоретичне підґрунтя для сучасних наукових досліджень з обраної проблематики створили своїми працями такі відомі вчені: Прудон, Ж.-Ж. Руссо, К. Маркс, Ганс Кельзен, Г. Шершеневіч, Р. Ієрінг, Б. Кістяківський, О. Лейст, Г. Мальцев, Т. Мор, Гегель, І. Сабо, А. Екімов, С. Алексєєв, А. Боннер, С. Гусарєв, В. Дудченко, А. Жалінський, В. Карташов, С. Ківалов, М. Козюбра, О. Копиленко, А. Коні, О. Мартишин, М. Мчедлов, В. Нерсесянц, Ю. Оборотов, А. Овчиннікова, В. Пісоцький, І. Погрібний, Н. Порубов, П. Рабінович, Дж. Ролз, О. Скакун, Ю. Тихомиров, М. Фрітцханд та багато інших.
Саме аналіз праць відомих учених дозволив виявити малодосліджені або недосліджені проблеми справедливості та толерантності у зв'язку з особливостями права сучасної України, здійснення юридичної діяльності і зокрема при відправленні правосуддя. В процесі розгляду цієї проблематики, особливо стосовно методологічних аспектів справедливості і толерантності, зроблено висновок щодо необхідності закріплення справедливості та толерантності принципами правосуддя. Оскільки раніше ці аспекти не були предметом спеціальних наукових розробок, це зумовило інтерес до обраної теми дисертаційного дослідження та її актуальність.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні кафедри теорії держави та права Одеської національної юридичної академії 2007 року, протокол № 1, рішенням вченої ради Одеської національної юридичної академії – 2007 року, протокол № 1. Відповідно до напрямків дослідження Одеської національної юридичної академії "Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин" тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов'язана з планом науково-дослідної роботи кафедри теорії держави та права на 2006-2010 рр. за темою: «Традиції та оновлення у правовому житті України (теоретичний аспект)».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є загальнотеоретичний та історико-правовий аналіз становлення, а також розвитку справедливості та толерантності як правових принципів і категорій, дослідження наукових підходів щодо співвідношення справедливості та толерантності в правовому житті України, їх прояв у юридичній діяльності в умовах демократизації цивільного суспільства і правової держави.
В рамках поставленої мети визначено завдання дисертаційного дослідження:
обґрунтування авторського бачення категорій «справедливість» і «толерантність»;
дослідження генезису ідей справедливості та толерантності в працях учених у ході історичного розвитку суспільства;
визначення критеріїв справедливості та толерантності в правовому житті суспільства;
аналіз міжнародно-правових норм, що закріплюють ідеї справедливості та толерантності як невід'ємних властивостей сучасного правового життя і основних принципів прав людини;
визначення принципів справедливості та толерантності як властивостей юридичної діяльності;
обгрунтування справедливості та толерантності в системі основоположних принципів судової діяльності сучасної України;
визначення справедливості та толерантності як невід’ємних якостей судді сучасної України.
Об'єктом дослідження є категорії справедливості та толерантності в правовому житті суспільства різних культур і цивілізацій, які характеризуються певними ознаками, особливостями і формами прояву.
Предметом дослідження є методологічні, теоретичні і практичні проблеми співвідношення справедливості та толерантності в правовому житті України, а також їх роль при здійсненні юридичної діяльності. Основою для розуміння предмета досліджень служать наукові праці радянських, українських, російських зарубіжних учених, практика застосування законодавства в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є застосування сукупності підходів та методів пізнання: філософських підходів (аксіологічного та антропологічного), загальнонаукових методів (історичного, системного) та спеціальних методів дослідження (формально-логічного, догматичного, порівняльно-правового, соціально-правовий).
Використання аксіологічного та антропологічного підходів дало можливість дослідити ідею справедливості і толерантності, характеризуючи зв’язок особа – суспільство – держава, при цьому розгляд справедливості та толерантності ведеться крізь призму визначального чинника суб’єкта у праві та ціннісними критеріями права.
З урахуванням мети і завдань дослідження було використано історичний метод, який застосовувався в процесі дослідження генезису справедливості та толерантності в правовому житті суспільства і юридичної діяльності, у площині перетворень цих категорій у різних цивілізаціях та культурах. За допомогою системного методу було визначено місце справедливості та толерантності серед інших властивостей і принципів права, у правозастосуванні та юридичній діяльності, а також в системі правовідносин. Формально-логічний метод дав можливість визначити в концептуальній сфері справедливість і толерантність, виділити їх риси й особливості як найважливіші властивості правового життя суспільства; на підставі догматичного методу було визначено закріплення справедливості та толерантності у законодавстві сучасної України. Порівняльно-правовий метод застосовувався для порівняння категорій справедливості та толерантності, їх взаємозв'язку і розвитку в правовому житті суспільства; Соціально-правовий метод використано при розгляді реакції юридичної діяльності у призмі справедливості та толерантності при вирішенні конкретних питань правового регулювання в сучасній Україні.
Емпіричну базу дослідження склали не лише законодавство України і принципи його реалізації, але й міжнародні конвенції та декларації, що стосуються прав людини та розглядають принципи справедливості та толерантності як обов'язкові у сфері як міжнародних, так і внутрішньодержавних відносин.
Наукова новизна одержаних результатів. До останнього часу в науковій літературі розглядалися окремі елементи справедливості та толерантності у правозастосуванні. Відтак, новизна проведеної роботи полягає в тому, що це одна із перших спроб на основі аналізу, накопиченого в науковій літературі, виконати комплексне дослідження теоретичних і практичних питань використання справедливості та толерантності в правовому житті суспільства та у сфері прав людини, їх розгляд як властивостей юридичної діяльності, з визначенням необхідності нормативного закріплення справедливості та толерантності як принципів правосуддя. Наукове дослідження виконане на тлі обширної філософської та науково-правової інформації. Отже, наукова новизна дослідження полягає у такому:
уперше:
у загальнотеоретичному правознавстві України здійснено дисертаційне дослідження зв’язку категорій «справедливість» та «толерантність»;
проведено систематизацію досліджень справедливості та толерантності в ході історичного розвитку суспільства, здійснено аналіз нормативів закріплення справедливості та толерантності у їх співвідношенні з правом;
визначено основні аспекти, властивості та критерії справедливості та толерантності в правовому житті сучасного суспільства;
запропоновано розглядати серед основних властивостей юридичної діяльності справедливість і толерантність, а також запровадити їх нормативно-правове закріплення у законодавстві України;
удосконалено визначення поняття справедливості та толерантності як складових законодавства сучасної України, запропоноване з урахуванням сучасної методології юриспруденції;
проаналізовано міжнародно-правові норми, що закріплюють ідеї справедливості та толерантності як невід’ємні властивості сучасного правового життя і основних принципів прав людини;
набули подальшого розвитку:
обґрунтування необхідності впровадження в систему основних принципів судової діяльності сучасної України справедливості та толерантності;
внесено пропозиції і рекомендації щодо розгляду справедливості та толерантності як невід’ємних якостей судді.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що розгляд справедливості та толерантності у площині юриспруденції дозволяє використати їх в умовах становлення інститутів громадянського суспільства в Україні та при здійсненні правозастосовчої діяльності.
Сформульовані автором теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані у:
подальшому дослідженні категорій справедливості та толерантності у пізнанні витоків українського права, затвердженні справедливості і толерантності у правовому житті України, підвищенні їх ролі при здійсненні юридичної діяльності;
правотворчій діяльності – для усунення недоліків в законодавстві та його удосконалення, а також можуть бути використані в процесі систематизації і кодифікування законодавства, вдосконаленні принципів і властивостей юридичної діяльності, проведенні тестування суддів на предмет дотримання ними принципів справедливості та толерантності;
навчальному процесі – при розробці навчальних курсів, методичних матеріалів, викладанні та вивченні курсів теорії та історії держави і права; судових і правоохоронних органів; юридичної деонтології; юридичної етики.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації викладені автором в опублікованих роботах. Вони доповідалися на: 4-й звітній щорічній студентській науковій конференції (Одеса, 20 березня 2001 р.), міжнародній науково-практичній конференції: право, держава, духовність: шляхи ровитку та взаємодії (Одеса, 3 вересня 2006 р.), 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (Одеса, 26 квітня 2006 р.) та 10-й ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу "Правове життя сучасної України" (Одеса, 27 – 28 квітня 2007р.), V Всеукраїнській науковій конференції правників-початківців, присвячена пам’яті учених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова (Львів, 9-10 листопада 2007 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки знайшли відображення у тринадцяти статтях, вісім з яких опубліковано в наукових фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України, та тезах п’яти доповідей на науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Здійснене з урахуванням правових реформ, традицій і новацій, складності взаємодіючих чинників і компонентів дослідження методологічних, наукових, теоретичних основ і конституційних принципів взаємодії справедливості і толерантності в сучасному правовому житті України дозволило сформулювати узагальнені науково-теоретичні висновки, які послужили повнішому розумінню обраної проблематики і можуть бути основою для подальшої розробки питань, пов'язаних із врегулюванням принципів толерантності і справедливості у правовому житті держави, зокрема при здійсненні юридичної діяльності і її основного виду – правосуддя.
За результатами проведеного дисертаційного дослідження зроблено такі висновки.
Справедливість – життєво важливий для збереження і розвитку суспільства ціннісно-етичний орієнтир, один з критеріїв оцінки всіх політичних і державно-правових явищ. Справедливість уявляється як служіння загальному благу в цілому і окремо взятому індивідууму зокрема, будучи приблизно рівним розподілом вигод і тягот, що виникають із взаємодії в рамках суспільства, безсторонністю, істинністю, правильністю, обґрунтованістю правового реагування на ту чи іншу діяльність, вирішення суперечок про право і конфліктів, що виникають при цьому, рівність перед законом і судом, рівноправ'я, відповідність злочину і покарання, відповідність між цілями законодавця і обраними ним засобами досягнення.
Толерантність – одна з чеснот і високих цінностей, що припускає пошану і визнання рівності, відмову зведення різноманіття до одноманітності або переважання будь-якої однієї точки зору, а також від домінування, насильства і насильницьких дій проти іншого через визнання у кожній людині рівноцінної істоти, яка має право на власні переконання, визнання різних людських культур, норм поведінки, прав іншого. Толерантність – це відношення до іншої людини як до рівнодостойної особи, що виражається у свідомому придушенні відчуття неприйняття, викликаного всім тим, що знаменує в іншому інше (зовнішність, спосіб життя, переконання, скоєння злочинів тощо), при цьому припускаючи настроєність на порозуміння і діалог з іншим, визнання й пошану його прав на відмінність.
Багато вчених розглядали справедливість в її взаємозв'язку з правом. Так, В. Нерсесянц зазначав, що справедливість – категорія і характеристика правова, а не позаправова (не моральна, етична, релігійна тощо), при цьому тільки право і є справедливим; О. Лейст вважав, що сутність права не може бути досягнута ані практичним правознавством, ані навіть загальною теорією права, якщо остання не вийде за межі юридичних категорій, однією з таких неюридичних категорій, без якої неможливо обійтися, і є справедливість. При вивченні теоретичних моментів Дж. Ролз акцентував увагу на тому, що принципи справедливості належать до ідеальної теорії. При характеристиці політичних питань, Аристотель виділяв два види справедливості: зрівняльна і розподільча, при цьому відзначаючи, що державним благом є справедливість, тобто те, що служить загальній користі. Ж.-Ж. Руссо повторював, що метою всякої держави і законодавства повинно бути найбільше благо всіх громадян, але розуміння "загального блага" у нього принципово відмінне від ідеолога справедливості нерівності Платона і прихильника нерівної, тобто розподільчої, справедливості Аристотеля. За твердженням Руссо, благо всіх зводиться до двох найважливіших речей: свободи і рівності. Етичну основу справедливості розглядав І. Кант. При цьому, Кант будував свої уявлення про справедливість і моральність на пошані до ближнього, дотриманні його інтересів; Прудон характеризував справедливість як визнання в іншій особи рівної нашій.
Однією з найбільш відомих теорій толерантності є теорія, що існує в рамках філософії лібералізму, витоки якої знаходимо в працях мислителів періоду Реформації і Освіти. Поширене уявлення, що основи теорії толерантності були закладені Джоном Локком та продовжені Дж. Стюартом Мілем дослідженням «Про свободу», а сучасну версію цієї теорії, відповідну стану плюралістичного суспільства, дав Дж. Ролз в роботах «Теорія справедливості» і «Політичний лібералізм».
Сучасне українське законодавство забезпечує рівність різних об'єднань перед законом, виключає дискримінацію, створює умови для обстановки терпимості. Для правової культури України є характерним прагнення розглядати поняття права в тісному взаємозв'язку з толерантністю і справедливістю. Тут показовим є висновок про те, що українська правова система належить до невіддиференційованих правових систем. Справедливість і толерантність втілюються в праві, а право, у свою чергу, існує як справедливість і толерантність. Право не може бути вищим за справедливість або толерантність, несправедливим може бути лише законодавство. Справедливість і толерантність права народжуються як результат інтенсивних процесів пізнання, функціонує у формі пізнавального процесу і відмирає також як результат пізнавальних процесів. Право існує як пізнання справедливості і толерантності. Не пізнане право стає мертвим, несправедливим і нетолерантним і тому неправом. При цьому, принципи толерантності і справедливості покликані регулювати і забезпечувати взаємодію всіх складових ланок механізму правового регулювання суспільних відносин. Дотримання принципів толерантності і справедливості припускає дотримання законності, гуманізму і рівності громадян перед законом. При цьому, справедливість і толерантність забезпечують принцип правозаконності, який полягає в тому, що позитивний закон лише тоді є законом в справжньому його значенні, коли відповідає духу права, його сутності. Саме правозаконність дозволяє повною мірою здійснити реалізацію принципу справедливості і толерантності, виключаючи можливість використання репресивної сили закону в неправомірних цілях.
У чинному законодавстві України так чи інакше є присутнім відображення справедливості та толерантності у суспільних правовідносинах. Так, наприклад в основних положеннях Цивільного кодексу України закріплено, що до загальних засад цивільного законодавства відноситься поряд з іншими й справедливість, добросовісність та розумність, а також неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. У змісті принципу неприпустимості свавільного втручання кого-небудь у сферу особистого життя людини ключовим є поняття особистої справи як діяльності фізичної особи, заснованої на приватному інтересі в сфері застосування приватного права. Принцип «справедливості» – це відповідність поведінки суб’єктів пануючим у суспільстві морально-етичним і моральним нормам. Для того, щоб визначити, чого вимагають «справедливість і розумність», слід звертатися до тлумачення загальновизнаних принципів права, сучасних правових поглядів, враховуючи реальні соціальні й приватні інтереси. Виходячи із засад розумності й справедливості, сторони повинні при веденні переговорів враховувати розумні інтереси один одного.
Крім того, ст. 13 Цивільного кодексу закріплено, що при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. До того ж, не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Учасники цивільних правовідносин повинні здійснювати цивільні права розумно, добросовісно, відповідно до вимог актів цивільного законодавства або договору, додержуючись моральних засад суспільства. Закон, визначаючи межу можливої поведінки учасників цивільних правовідносин,зокрема:
а) зобов’язує учасників цивільних правовідносин при здійсненні ними своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Згідно з цим здійснення цивільних прав з порушенням прав інших осіб є протиправною поведінкою і може бути підставою для виникнення деліктних зобов’язань;
б) забороняє дії осіб, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням цивільним правом слід розуміти недозволену поведінку учасника цивільних правовідносин, який спирається на суб’єктивне право, що належить йому. Спираючись на нього, особа виходить за межі можливо допустимої поведінки або використовує суб’єктивне право з метою завдати шкоди іншій особі;
в) зобов’язує учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав додержуватися моральних засад суспільства. Норми моралі в суспільстві є одним із способів регулювання поведінки людини за допомогою установлених приписів, які підтримуються суспільним порядком, силою звичок, велінь, громадською думкою. Закон визначає суспільну мораль як систему етичних норм, правил поведінки, що склались у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, справедливість.
Завдання, які стоять перед судом, повинні конкретизуватися при розгляді кожної справи та на усіх стадіях процесу, але в остаточному підсумку вони мають знайти своє відображення у постановленому судом рішенні, що є актом правосуддя, приймається іменем України та спрямований саме на захист прав суб’єктів цивільних процесуальних відносин. Суд при вирішенні справи повинен дотримуватися закону та вимагати дотримання його усіма учасниками процесу. При оцінці доказів він має керуватися своїм внутрішнім переконанням. Отже, виходячи із цього, суддя має бути справедливим та неупередженим при ухваленні рішення, а також толерантним при проведенні судового процесу.
Одним із основних процесуальних нормативно-правових актів при відправленні судочинства, об’єктом якого є цивільні правовідносини є Цивільний процесуальний кодекс України, відповідно до ст. 1 якого завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України є посилання на обов’язкове додержання принципу толерантності при вчиненні процесуальних дій. Ця норма зобов’язує суд поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Ця норма доповнюється ст. 10 ЦПК України, де зазначається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сутність цього положення полягає у тому, що Цивільний процесуальний кодекс гарантує сторонам рівні процесуальні можливості з метою захисту їх порушених, оспорюваних, невизнаних прав та свобод і законних інтересів.
Окрім того, нормами ЦПК України встановлено, що суддя не може розглядати справу у разі, якщо є обставини, які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді. За такої умови суддя підлягає відводу.
Відповідно до ст. 16 Кримінально-процесуального кодексу України правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Отже, цією нормою КПК України встановлено вимогу додержання принципів справедливості, толерантності та рівності при відпрвленні правосуддя з кримінальних справ. Згідно зі ст. 16-1 КПК України розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав. Ст. 18 КПК України передбачається, що при здійсненні правосуддя в кримінальних справах судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки законові. Судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. Ст. 22 КПК України встановлюється, що прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність. Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
Відповідно до ст. 1 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Одним із завдань кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов’язків. Згідно зі ст. 5 КВК України кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом тощо. Ст. 7 КВК України передбачено, що держава поважає й охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських справах здійснюється на засадах змагальності. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Міжнародне співтовариство виробило й закріпило в міжнародних актах основні процесуальні гарантії, що задовольняють уявленням про справедливий процес (Загальна декларація прав людини; Міжнародний пакт про громадські та політичні права; Конвенція про запобігання тортур та нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню; Основні принципи незалежності судових органів; Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх; Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини; Американська конвенція про права людини; Африканська хартія прав людини і народів тощо). До процесуальних гарантій, у першу чергу, належать: право на ефективне відновлення в правах компетентними національними судами; безсторонність розслідування і розгляду кримінальної справи; рівність всіх перед законом і судом; особливий захист учасників кримінального процесу, що об'єктивно не мають можливість здійснювати таку діяльність, зокрема неповнолітніх, таких, що мають фізичні або психічні вади.
Значні зусилля у напрямі матеріалізації категорії толерантності в сучасному житті доклала Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), саме 28-ою сесією Генеральною конференцією ЮНЕСО 16 листопада 1995 року була прийнята Декларація принципів толерантності. Толерантність, як зазначено у цьому документі означає пошану, прийняте і правильне розуміння всього різноманіття культур, форм самовираження і прояву людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відвертість, спілкування і свобода думки, совісті, переконань. Терпимість – це гармонія в різноманітті. Це не лише моральний борг, але й політична і правова потреба. Терпимість – це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою миру.
Юридична діяльність виступає одним із засобів втілення права, а, отже, втілення справедливості. Формами втілення справедливості вважатимуться окремі форми здійснення юридичної діяльності. Законність і справедливість в юридичній діяльності доповнюють одна одну і тісно між собою взаємозв'язані. Вони визначають параметри допустимої поведінки, встановлюють свободу дій і міру відповідальності, завдяки чому здійснюють регулюючий вплив на систему суспільних відносин. Справедливість відображає етичну природу законності, при цьому справедливість виступає як соціальний та етичний критерій права. Впроваджуючись у практику реалізації діючого права, справедливість набуває юридичних рис, які визначають її офіційний рівень.
Концепція толерантності в якості властивості юридичної діяльності є результатом тривалого розвитку соціально-політичної думки. Толерантність можлива в суспільстві, де в результаті соціального і політичного розвитку визнаються права та законні інтереси спільноти. Але вірно і зворотне: без толерантності, визнаної як цінність у суспільній свідомості, складно побудувати цивілізоване суспільство. Толерантність є найважливішою умовою знаходження компромісу, подолання конфлікту. Сучасна культура толерантності при здійсненні юридичної діяльності формується у гострому протиборстві. Вирішальними чинниками формування суспільної толерантності є зовнішні умови існування індивіда, соціальної групи і суспільства в цілому. Принцип толерантності диктує необхідність зближення, взаєморозуміння, взаємозбагачення, в решті-решт, конвергенції і інтеграції світоглядних установок і поведінкових пріоритетів людей.
Справедливе судове рішення повинне виноситися неупередженим суддею, який веде процес з дотриманням вимог толерантності. Суддя-професіонал – це людина високих моральних якостей, з бездоганною репутацією, позбавлена симпатій або антипатій до сторін в процесі, який за жодних обставин не повинен проявляти їх зовні і, тим більше, у своїх рішеннях. Професійність судді – це вміння не створювати своїми діями конфлікт, бути толерантним і справедливим.
Думається, є доцільним введення обов'язкового тестування і анкетування кандидатів на посаду судді, що стосується попередньої перевірки моральних якостей, оскільки моральні, етичні вимоги, що вимагаються від судді, найтіснішим чином переплітаються з його процесуально-правовими обов'язками. Непрофесійно здійснене правосуддя позбавлене моралі. Суддя повинен думати не тільки про кінцевий результат, але і про супутні чинники, які формують уявлення про судову владу. В рамках судового процесу суддя не повинен віддавати перевагу одній зі сторін, оскільки це відразу ставить під сумнів його об'єктивність. Результати дослідження свідчать про необхідність реформування судової системи підбору кандидатів на посаду судді. Тому, на даному етапі є досить актуальними концептуальні основи судово-правової реформи, яка, будучи складовою частиною здійснюваних у країні перетворень, спрямована на формування цілісної судової системи, кадрове та фінансове забезпечення, посилення гарантій незалежності судів і суддів. Судово-правова реформа, в першу чергу, передбачає розширення можливостей захисту прав і свобод громадян у судовому порядку, вдосконалення процесуального порядку судочинства відповідно до світових стандартів, міжнародно-правових норм і принципів. Крім того, одним із основних аспектів судової реформи необхідно визначити створення незалежного, неупередженого і справедливого суду, без якого не може бути і сильної судової влади, а з нею і надійного судового захисту прав людини і громадянина, конституційного ладу, економічного і правового простору України.
Підсумовуючи все вищезазначене, пропонується внести зміни до чинного процесуального законодавства шляхом впровадження і закріплення таких основоположних принципів здійснення правосуддя, як справедливість і толерантність. Крім того, необхідно чітко вказати, що порушення суддями цих принципів тягне за собою відкриття провадження щодо порушення суддею присяги.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Крестовская Н.Н., Цвиркун А.Ф. История о государстве и праве: Курс лекций. – Х.: Одиссей, 2007. – 376 с.
2. Аристотель. Политика. – Соч. в 4 т. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4 – 716 с.
3. Руссо Ж.Ж. Об общественном договоре. Трактаты / Пер. с фр. А.Д. Хаютина и В.С. Алексеева-Попова. – М.: КАНОН-пресс, Кучково поле, 1998. – 416 c.
4. Платон. Государство. – М.: Мысль, 1999. – 656 с.
5. Бергман А. И. Учение Канта о пространстве и времени // Журнал Министерства народного просвещения. – 1907. – № 8. – С. 259–307.
6. Об основании защиты владения. Пересмотр учения о владении / Пер. со 2-го нем. изд., исправл. и доп. / Иеринг Р. – М.: Тип. А.И. Мамонтова и Ко, 1883. – 183 c.
7. Прудон. Что такое собственность или исследование о принципе права и власти / Пер. И. Леонтьев, Е. Леонтьев. – М.: Книгоиздательство коммунитсов Советская звезда, 1907. – 271 с.
8. Алексеев Н.Н. Основы философии права: Рекомендовано Министерством общего и профессионального образования РФ для использования в учебном процессе со студентами высших учебных заведений, обучающимися по юридическим специальностям / МВД России. Санкт-Петербургский университет; Отв. ред. Г. Г. Бернацкий и др.; Сост. Ю. А. Сандулов – СПб.: Лань, 1999. – 256 с.
9. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – М.: Госполитиздат, 1961. – Т.18 – 2-е изд.– 807 с.
10. Экимов А.И. Справедливость и социалистическое право. – Ленинград: Изд. Ленинград. ун-та, 1980. – 119 с.
11. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. – М.: Мысль, 1977. – 255 с.
12. Мор Т. Утопия / Пер. с лат. А. Малина и Ф. Петровского – М.: Наука – 1978. – 416 с.
13. Гегель Г.В.Ф. Политические произведения. – М: Наука, 1978. – 438 с.
14. Cабо И. Основы теории права / Пер. с венг.; Под ред. В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1974. – 269 с.
15. Мартышин О.В. Справедливость и право // Право и политика. – 2000. – № 12. – С. 4–15.
16. Нерсесянц В. С. Философия права: Учебник для вузов. – М.: Изд. гр. НОРМА-ИНФРА-М, 1997. – 652 с.
17. Ролз Дж. Теорія справедливості / Пер. О. Мокровольського. – К.: Вид-во Соломії Павличко Основи, 2001. – 822 с.
18. Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т. / Под ред. М. Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – Т. 2. – 416 с.
19. Дудченко В.В. "Буква" і "дух" права: до методології питання // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2005. – Вип. 28. – С.19–24.
20. Корх О.М. Ідея особистості, що самовизначається в теорії справедливості Дж. Роулза // Грані. – 2004. – № 1. – С. 83–84.
21. Гулевич О.А. Направления изучения представлений о спарведливости // Вопросы психологии. – 2003. – № 3. – С. 123–132.
22. Скрипнюк О. Ідея соціальної справедливості в контексті теорії соціальної, правової держави // Вісник академії правових наук України. – 2001. – № 2 (25). – С. 17–24.
23. Цыбулевская О.И. Нравственные основания современного российского права / Под ред. Н.И. Матузова. – Саратов: Изд-во Сарат. гос. акад. права, 2004. – 218 с.
24. Жиренов И.П. О соотношении государственного принуждения с категориями свободы и справедливости // Современные гуманитарные исследования. – 2006. – № 5. – С. 203–204.
25. Дудченко В.В. Традиція правового розвитку: плюралізм правових вчень: Монографія. – Одеса: Юрид. л-ра, 2006. – 304 с.
26. Хеффе О. Политика. Право. Справедливость: Основоположения критической философии права и государства. – М.: Юрист, 1994. – 340 с.
27. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні: Монографія / Кол. авт.; За ред. Н.М. Оніщенко, О.В. Зайчука. – К.: ТОВ Вид-во «Юридична думка», 2007. – 424 с.
28. Прокофьев А.В. Теория межкультурной справедливости: поиск нормативных оснований // Человек. – 2006. – № 1. – С. 19–35.
29. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 132 с.
30. Хайруллин В.И. Понятие справедливости в работах Мишеля де Монтеня // Право и политика. – 2001. – № 7. – С. 123–131.
31. Колодій А.М. Принципи законотворчості в світлі вимог Конституції України – основа подальшого розвитку законодавства: Зб. наук. пр. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – Вип. 2. – С. 64–68.
32. Селиванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин // Право України. – 2000. – № 10. – С. 16–18.
33. Кашников Б.Н. Исторический дискурс российской справедливости. Теория справедливости и возможность ее применения к политическому бытию России // Вопросы философии. – 2004. – № 2. – С. 29–42.
34. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. – М.: Юрист, 1999. – 333 с.
35. Болдырев Ю. Что делать с коррупцией? // Независимая газета. – 1999. – 15 октября. – С. 8.
36. Андхилов В.А. Затянувшееся ученичество // Независимая газета. – 1999. – 4 февр. – C. 7–8.
37. Гоббс Т. Избранные произведения: В 2 т. – М.: Мысль, 1965.– Т. 2. – – 747 с.
38. Локк Дж., Сочинения: В 3 т. – М.: Мысль, 1988. – Т. 3. – 688 с.
39. Мамут Л.С. Государство в ценностном измерении. – М.: Норма, 1998. – 48 с.
40. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебн. для вузов. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2002. – 552 с.
41. Теория государства и права: Курс лекций: 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2001. – 776 с.
42. Хайєк Ф.А. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т. / Пер. з англ. Т. Комарова. – К.: Сфера, 2000. – Т. 3: Політичний устрій вільного народу. – 252 с.
43. Ведяхин В.М. Право и справедливость // Государственная власть и местное самоуправление. – 2005. – № 1. – С. 3–7.
44. Павлухин А.Н. Общие начала назначения наказания и справедливость // Закон и право. – 2003. – № 10. – С. 67–70.
45. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т. / Под ред. М. Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – Т. 2. – 416 с.
46. Назаренко Є.В. До питання про поняття правової культури // Правова культура і підприємництво. – Київ – Донецьк: Ін-т приватного права і підприємництва АПрН України, Донецький ін-т підприємництва. – 1999. – С. 18–19.
47. Назаренко Е.В. Социалистическое правосознание и советское правотворчество // Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова) та ін. – К.: Видавн. дім Юридична книга, 2004. – Т. 9: Юридична наука радянської доби / Упорядники: В.Б. Авер’янов, О.М. Костенко, В.П. Нагребельний та ін.; Відп. ред. В.П. Нагребельний.– С. 111–114.
48. Барбашева Н.С., Венгеров А.Б. Закон на страже социальной справедливости. – М.: Знание, 1987. – 64 с.
49. Мартьянов В.С. Об условиях возникновения теории справедливости в российской политике // СОЦИС. – 2006. – № 4. – С. 61–73.
50. Тарасишина О.М. Справедливість як правова цінність // Юридический вестник. – 2002. – № 3. – С. 114–117.
51. Кистяковский Б.А. Философия и социология права. – СПб.: Изд-во Русского Христианского института, 1998. – 800 с.
52. Максимов С.И. Справедливость и эффективность как критерии оценки права // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 49. – С. 195–204.
53. Гранкин С.М. Справедливость как основная аксиологическая категория в социально-правовых воззрениях Н.Н. Алексеева // Философия права. – 2007. – № 1. – С. 20–25.
54. Погрібняк С. Справедливість змісту нормативно-правових актів як умова їх правомірності // Вісник академії правових наук. – 2005. – № 2. – С. 41–50.
55. Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. – Одесса: Юрид. л-ра, 2001. – 157 с.
56. Медведчук В. Принцип справедливості і сучасна соціал-демократія: об’єктивна перспектива чи соціальна утопія // Право України. – 2001. – № 6. – С. 21–25.
57. Хайєк Ф. А. Право, законодавство та свобода. Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т. / Пер. з англ. Н. Комарова – К.: Сфера, 1999. – Т. 2: Міраж соціальної справедливості. – 200 с.
58. Козюбра М., Лисенко О. Євразійська або слов’янська правова сім’я: реальність чи міф // Українське право. – 2003. – № 1. – С. 7-16.
59. Печерская Н.В. Современный дискурс справедливости: Джон Ролз или Майкл Уолзер? // Общественные науки и современность. – 2001. – № 2. – С. 75–80.
60. Дудченко В.В. До питання щодо дослідження феномена права // Актуальні проблеми держави і права. – 2003. – Вип. 18. – 25–30.
61. Малахов В.А. Этика: Курс лекций – К.: Либідь, 1996. – 304 с.
62. Кірюхін Д., Щербак С. Уявлення про справедливість в Росії та Україні: повсякденність та ідеологія // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 1. – С. 136–150.
63. Иванова С.А. Значение принципа социальной спрведливости для гражданского права как отрасли частного права // Современное право. – 2005. – № 5. – С. 42–47.
64. Арендаренко А.В. Основные подходы к понятию «социальная справедливость» // Закон и право. – 2007. – № 7. – С. 29–30.
65. Арендаренко А.В. Социальная справедливость как правовая категория // Закон и право. – 2007. – № 9. – С. 22–23.
66. Мозоль Н. Сучасний погляд на справедливість // Право України. – 2007. – № 5. – С. 39–44.
67. Мінченко Р.М. Державна влада і справедливість // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – № 1. – С. 143–150.
68. Петрова Л.В. Нариси з філософії права. – Х.: Національна юридична Академії України, 1995. – 260 с.
69. Козловський А.А. Сутнісні характеристики гносеологічно-екзистенціональної структури правового принципу справедливості // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. – № 2. – С. 15–19.
70. Клименко К. Справедливість як основа правозастосовної діяльності // Право України. – 2007. – № 8. – С. 30–33.
71. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Пер. с фр.; Под общ. ред. В.И. Даниленко. – М.: Издат. дом NOTA BENE, 2000 – 347 c.
72. Арендаренко А.В. Значение принципа справедливости для уголовного права России // Закон и право. – 2007. – № 6. – С. 44–46.
73. Иванова С.А. Значение принципа социальной справедливости для гражданского права как отрасли частного права // Современное право. – 2005. – № 5. – С. 42–47.
74. Рабінович П. М. Філософія права: деякі наукознавчі аспекти // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – №1.— С. 44–47.
75. Тихомиров Ю. А. Государство на рубеже столетий // Государство и право. — 1997. – № 2. — С. 31–33.
76. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. – М.: Изд-е Бр. Башмаковых, 1910. – Вып. 1. – 320 с.
77. Конституція України від 28.06.96 №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 381–417.
78. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40–44. – Ст. 356.
79. Цивільний кодекс України: Наук.-практ. коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – Ч. 1. – 692 c.
80. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 2-е вид., перероб. і доп. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – Т. 1. – 832 c.
81. Бабич І.Г. Принцип справедливості і відповідальність у цивільному праві // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. / Голов. ред. С.В. Ківалов; Відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса: ПП „Фенікс”, 2006. – Вип. 29. – С. 337–340.
82. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №№ 40, 41, 42. – Ст. 492.
83. Тимченко Г.П. Принцип справедливого судового процесу та його закріплення в новому ЦПК України // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 1. – С.78–83.
84. Цивільний процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар: У 2 т. / За заг. ред. С.Я. Фурси. – К.: Видавець С.Я. Фурса: КНТ, 2006. – Т. 1. – 912 c.
85. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст.131.
86. Горелик А. Реализация принципа справедливости в правилах назначения наказания // Следователь. – 2007. – № 1. – С. 2–7.
87. Кримінально-процесуальний кодекс України, затверджений Законом від 28.12.1960 // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
88. Кримінально-виконавчий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 3–4. – Ст. 21.
89. Соловьев Э. Переосмысление талиона: карательная справедливость и юридический гуманизм // Новый мир. – 2004. – № 1. – С. 123 –142.
90. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
91. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України (із зм. і доп. станом на 22 верес. 2005 р.): Наук.-практ. комент. – К.: Видавництво «Юстініан», 2006. – 672 c.
92. Юридична енциклопедія. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія», 1999. – Т. 2. – 741 c.
93. Закон України «Про державну службу» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст.490.
94. Закон України «Про захист суспільної моралі» // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 14. – Ст. 192.
95. Гусаев К.Г., Магомедова Е.К. Толерантность как основа стабильности межнациональных и межконфессиональных отношений // Политика и общество. – 2007. – № 3. – С. 27–32.
96. Рязанов А.В. Манипулятивный потенциал концепта «толерантность» // Философия и общество. – 2007. – № 1. – С. 82–97.
97. Доманов В.Г., Тихонов С.С. Толерантность: идеологема или критерий зрелости гражданского общества? // Философия права. – 2007. – № 1. – С. 38–44.
98. Касьянова Е.И. Роль установок и стереотипов сознания в формировании толерантного поведения // Современные гуманитарные исследования. – 2006. – № 4. – С. 269–272.
99. Мчедлов М.П. Проблемы толерантности в постсоветской России // Философские науки. – 2002. – № 4. – С. 62–65.
100. Тарасишина О.М. Толерантність у сучасній політичній і правовій культурі // Актуальні проблеми держави і права. – 2005. – № 25. – С. 93–99.
101. Тарасишина О.М. Поняття толерантності в політичній і правовій культурі // Актуальні проблеми держави і права. – 2006. – № 29 – С. 58–62.
102. Довгополова О.А. Діалектика форм терпимості – нетирпимості у Європейській культурі середньовіччя і нового часу // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. / Голов. ред. С.В. Ківалов; Відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса: Юрид. л-ра. – 2000. – № 8. – С. 380–386.
103. Романчук О. Соціальна справедливість як фактор суспільної свідомості (проблеми формування в сучасному ринковому середовищі) // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 87–91.
104. Хомяков М.Б. Толерантность: парадоксальная ценность // Журнал социологии и социальной антропологии. – 2003. – Т. VI, № 4. – С. 100–102.
105. Хомяков М.Б. Проблема толерантности в современной англоязычной политической философии: основные концептуальные подходы // Толерантность в современной цивилизации: Матер. междунар. конф., Екатеринбург, 14–19 мая 2001 г. / Под ред. М.Б. Хомякова. – Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2001. – 292 с.
106. Перекрестова И.Ю. Социально-психологические аспекты толерантности // Актуальні пролеми політики: Зб. наук. пр. / Голов. ред. С.В. Ківалов; Відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса: Фенікс, 2004. – Вип. 22. – С. 170–174.
107. Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1989. – 815 с.
108. Логвінчук В. Значення політичної толерантності в сучасній українській політиці // Трибуна. – 2006. – № 7–8. – С. 19–21.
109. Дробижева Л.М. Толерантность и рост этнического самосознания: пределы совместимости // От толерантности к согласию. – М., 1997. – С. 52-53.
110. Лекторский В.А. О толерантности, плюрализме и критицизме // Вопросы философии. – 1997. – № 11. – С. 46–54.
111. Соколов В.М. Толерантность: состояние и тенденции // Социологические исследования. – 2003. – № 8. – С. 52–55.
112. Терещенко Ю. Творчий дух толерантності // Віче. – 2004. – № 9 (150). – С. 76–79.
113. Перекрестова І.Ю. Етимологічний аналіз поняття „толерантність” // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. / Голов. ред. С.В. Ківалов; Відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса: ПП „Фенікс”, 2006. – Вип. 28. – С. 199-204.
114. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: Фолио, 1999. – 609 с.
115. Гриншпун И.Б. Понятие и содержательные характеристики толерантности (к вопросу о толерантности как психологическом явлении) // Толерантное сознание и формирование толерантных отношений (теория и практика): Сб. науч.-метод. ст. – М.: Изд-во МПСИ; Воронеж: Изд. МОДЕК, 2002. – С. 29–33.
116. Садохин А.П. Толерантное сознание: сущность и особенности // Толерантное сознание и формирование толерантных отношений (теория и практика): Сб. науч.-метод. ст. – М.: изд. МПСИ; Воронеж: Изд-во МОДЭК. – 2002. – С. 23–24.
117. Українська Радянська енциклопедія: У 12 т. / 2-е вид. – К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1984. – Т.11. – 606 с.
118. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ Перун, 2001. – 1440 с.
119. Федеральная целевая программа Формирование установок толерантного сознания и профилактика экстремизма в российском обществе // Век толерантности: Науч.-публ. вестник. – М. – 2001. – № 2. – С. 17.
120. Гречко П. О границах толерантности // Свободная мысль – ХХІ. – 2005. – № 10. – С. 173–182.
121. Ашин Г. Толерантность и элита // Власть. – 2002. – № 5. – С. 29–30.
122. Ростецька С.І. То