Стахівський Сергій Миколайович. Кримінально-процесуальні засоби доказування

brief description

Стахівський Сергій Миколайович. Кримінально-процесуальні засоби доказування : дис... д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2005

Стахівський С.М. Кримінально-процесуальні засоби доказування. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. Національна академія внутрішніх справ України. Київ, 2005.
Дисертація присвячена аналізу методологічних і правових проблем вчення про докази у кримінальному судочинстві. В роботі розглядаються питання щодо суті і мети доказування, предмета, меж і суб’єктів кримінально-процесуального доказування. Досліджуються елементи процесу доказування, роль презумпцій, преюдицій та моральних засад в цій діяльності. Аналізується співвідношення кримінально-процесуальної і оперативно-розшукової діяльності, значення останньої для вирішення завдань кримінального судочинства. Узагальнюється законодавче врегулювання доказування у кримінальних справах, вказуються можливі шляхи покращення слідчої і судової практики та вдосконалення чинного законодавства.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення сучасного стану наукових розробок теорії судових доказів у кримінальному процесі, розглянуто наявні проблеми пов’язані з колізією в законодавстві, неправильним тлумаченням норм доказового права, а отже і їх реалізацією.
Результати дослідження дали можливість зробити ряд висновків та сформувати низку пропозицій для теорії і практики кримінального судочинства, а також для законодавця:
1. Кримінально-процесуальне доказування є різновидністю соціального пізнання. Йому притаманні обидві форми пізнання: безпосереднє і опосередковане.
Якщо мова йде про гносеологічну сутність кримінально-процесуального доказування як особливої різновидності пізнання оточуючої дійсності, необхідно ставити знак ідентичності між доказуванням і кримінально-процесуальним пізнанням.
Отже, кримінально-процесуальне доказування це передбачена законом діяльність суб’єктів кримінального процесу по збиранню (формуванню), перевірці і оцінці доказів та їх процесуальних джерел, прийнятті на цій основі певних процесуальних рішень і наведення аргументів для їх обґрунтування (мотивації).
2. Метою кримінально-процесуального доказування є встановлення об’єктивної істини. У кримінальному процесі об’єктивна істина носить характер абсолютної і відносної. Необхідно констатувати, що в процесі доказування одна і та ж істина може одночасно виступати і абсолютною, і відносною.
3. Розглядаючи предмет доказування не слід оперувати термінами головний факт” і доказові факти”, оскільки розмаїття їх трактування у процесуальній літературі негативно відбивається на практиці кримінального судочинства, вносить плутанину у визначення структури предмета доказування.
Предмет доказування це передбачена законом сукупність обставин, які підлягають обов’язковому встановленню у кожній кримінальній справі з метою її правильного вирішення. Межі доказування це глибина пізнання обставин, що входять до предмета доказування. Суб’єктами доказування є державні органи і посадові особи, на яких законом покладено обов’язок щодо збирання, перевірки, оцінки доказів та їх процесуальних джерел, обґрунтування рішень прийнятих в ході доказування, а також інші особи, які вправі брати участь в цій діяльності.
4. Як свідчить аналіз процесуальної літератури процес доказування традиційно складається з трьох елементів: збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел. Уявляється, що це не зовсім так. Існує четвертий самостійний елемент процесу доказування прийняття процесуального рішення та його обґрунтування наявними у справі доказами.
В той же час критерії оцінки доказів потрібно відрізняти від правил їх оцінки. Критерії оцінки процесуальних джерел доказів це визначення їх допустимості та повноти. Критерії оцінки самих доказів встановлення належності, допустимості, достовірності та достатності відомостей про факти. Правила оцінки доказів чітко визначені в ст. 67 КПК України.
5. Важливу роль в процесі доказування відіграють презумпції та преюдиції. Під час доказування використовуються фактичні та правові презумпції. Правильне розуміння поняття і суті фактичних презумпцій, шляхом їх використання в слідчій і судовій діяльності має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Узагальнення прийомів і способів вчинення злочинів, методики їх розслідування дозволяє розробити конкретні рекомендації щодо швидкого і повного розкриття злочину, сприяє прийняттю правильних рішень у кримінальних справах.
Правові презумпції теж відіграють важливу роль в процесі доказування, оскільки впливають на належність доказів, окреслюють предмет доказування, його межі, визначають окремі обставини, які не підлягають встановленню.
Практичне значення мають преюдиції, вони дозволяють при наявності встановлених обставин в рішенні суду не вдаватись повторно до їх встановлення іншим судом при розгляді іншої кримінальної справи. Однак це має бути не обов’язком, а правом суду інакше цим може бути порушено принцип всебічності, повноти і об’єктивності дослідження обставин справи.
6. Необхідно констатувати, що кримінально-процесуальне доказування має здійснюватись з дотриманням не тільки правових норм, але й норм моралі. Останні дозволяють зорієнтувати правосвідомість посадових осіб, які здійснюють доказування, на систему моральних цінностей та ідеалів, сприяють визначенню моральних пріоритетів в цій діяльності.
Уявляється доцільним КПК України доповнити загальною статтею Моральні засади провадження слідчих дій”.
7. В процесі доказування велику роль відіграє оперативно-розшукова діяльність. За її допомогою встановлюються можливі носії доказової інформації, вона сприяє перевірці доказів. В окремих випадках оперативна інформація є підставами для проведення слідчих дій, підґрунтям для розробки слідчих версій. Однак інформація одержана в ході ОРД не може виступати як процесуальні докази у кримінальній справі. А відповідно не можуть виступати як процесуальні джерела доказів протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів.
8. Поняття доказів відноситься до числа фундаментальних категорій у кримінальному процесі. Докази слід розглядати як будь-які відомості про факти, що одержані в установленому законом порядку та за допомогою яких орган розслідування, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність суспільно-небезпечного діяння, винуватість або невинуватість особи, яка його вчинила та решту обставин, що мають значення для встановлення істини і правильного вирішення справи.
Саме докази, а не їх процесуальні джерела, є засобами доказування у кримінальному судочинстві. На підставі притаманних їм властивостей докази поділяються на декілька груп. Класифікація доказів вироблена практикою і має важливе значення для їх оцінки та прийняття процесуальних рішень.
9. Процесуальні джерела доказів це певна процесуальна форма за допомогою якої відомості про факти залучаються до сфери кримінально-процесуального доказування.
Докази та їх процесуальні джерела органічно поєднані між собою, взаємопов’язані, але то є об’єктивно існуючий зв’язок як між всяким змістом і формою. Однак він не дає підстав судити про процесуальні джерела доказів і самі докази як про єдине ціле.
10. Необхідно підкреслити, що поняття процесуальні дії” та слідчі дії” не є тотожними. Слідчі дії це та частина процесуальних дій, які спрямовані на збирання і перевірку доказів у кримінальній справі та відрізняється від решти дій слідчого силою процесуального примусу.
11. Класифікація слідчих дій на вербальні, нонвербальні та змішані розмежовує принципово різні шляхи одержання інформації і запобігає необґрунтованій підміні однієї слідчої дії іншою (наприклад, огляд матеріальних слідів злочину і усне повідомлення свідка про ці ж сліди під час допиту).
У дисертації висловлені й інші положення, висновки і пропозиції спрямовані на поліпшення практики доказування, вдосконалення норм кримінально-процесуального законодавства та розвиток теорії судових доказів.