СТАКАНОВ РОМАН ДМИТРОВИЧ ТРАНСФОРМАЦІЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОГО РИНКУ ПРАЦІ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису СТАКАНОВ РОМАН ДМИТРОВИЧ УДК 339.924 ДИСЕРТАЦІЯ ТРАНСФОРМАЦІЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОГО РИНКУ ПРАЦІ 08.00.02 світове господарство і міжнародні економічні відносини Подається на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело _________ Стаканов Р.Д. Науковий0консультант:- Шнирков Олександр Іванович доктор економічних наук, професор КИЇВ 2018

ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.. 28 ВСТУП 31 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ПРАЦІ. 44 1.1. Міжнародний ринок праці в методології наукових досліджень.. 44 1.2. Основні концепції регіоналізації міжнародного ринку праці. 64 1.3. Детермінанти становлення глобального ринку праці... 77 Висновки до Розділу 1 90 РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ГЛОБАЛЬНОГО РИНКУ ПРАЦІ 94 2.1. Форми міжнародного регуляторного співробітництва в умовах глобалізації 94 2.2. Понятійно-теоретичний базис трудової міграційної політики 107 2.3. Домінанти глобального ринку праці у трансформаційних процесах регулювання трудової міграції 133 Висновки до Розділу 2 157 РОЗДІЛ 3. РЕГІОНАЛЬНА КООРДИНАЦІЯ МЕХАНІЗМУ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ.. 160 3.1. Механізм реалізації міжнародної регуляторної політики в сфері трудової міграції... 160 3.2. Глобальні та регіональні координаційні механізми в системі регулювання трудових міграційних процесів.. 182 3.3. Регіональні консультативні процеси у системі координації міжнародної трудової міграції 207 3.4. Трансформаційні стратегії регіональної координації трудової міграційної політики. 216 Висновки до Розділу 3.. 224 27 РОЗДІЛ 4. ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕХАНІЗМУ ІНТЕГРАЦІЙНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НА РЕГІОНАЛЬНИХ РИНКАХ РОБОЧОЇ СИЛИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 228 4.1. Еволюція міграційної політики регіональних інтеграційних об‘єднань.. 228 4.2. Детермінанти трансформації регіональних інтеграційних систем міграційного попиту 266 4.3. Глобальні виклики формування синтетичних регіональних систем міграційної політики 282 Висновки до Розділу 4. 305 РОЗДІЛ 5. МОДЕЛЮВАННЯ ВПЛИВУ РЕГІОНАЛЬНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НА МІЖНАРОДНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ. 309 5.1. Варіативність ефектів регіональної трудової міграційної політики в економічному розвитку центрів міжнародної трудової міграції. 309 5.2. Економічна інтеграція в системі факторів розвитку міжнародної трудової міграції.. 320 5.3. Моделювання ролі основних регіональних систем міграційної політики в міжнародному русі робочої сили 325 Висновки до Розділу 5.. 331 РОЗДІЛ 6. СТРАТЕГІЯ УДОСКОНАЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 334 6.1. Діалектика участі України у глобальному ринку праці. 334 6.2. Інституційні інструменти державної трудової міграційної політики 356 6.3. Механізми інтеграції України в європейський ринок праці в умовах асоціації з ЄС 375 Висновки до Розділу 6. 390 ВИСНОВКИ. 395 ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 401 ДОДАТКИ 469

bibliography

ВИСНОВКИ У дисертації запропоновано новий напрям розвитку теорії міжнародних економічних відносин, який полягає у розкритті загальноцивілізаційних основ та процесу інтеграційної трансформації регіональної трудової міграційної політики в умовах формування та динамічного розвитку глобального ринку праці, що дозволило обґрунтувати структуру і взаємозв‘язок між підходами та концепціями регіоналізації трудової міграційної політики, виявити сутнісні характеристики, передумови та детермінанти еволюції регіональної міграційної політики на сучасному етапі. Проведене дослідження дає можливість отримати такі найбільш важливі висновки та узагальнення: 1. Глобальний ринок праці, який на сьогодні знаходиться на стадії формування, є найвищою формою розвитку світового ринку праці, домінанти формування якого є основою для трансформації сучасної регуляторної системи у сфері трудової міграції. Такими домінантами нами визначено відсутність демографічного балансу на світовому ринку праці, існування глобальної диференціації регіонів світу за рівнем безробіття, необхідність підвищення кваліфікаційного рівня імпортованої робочої сили, технологічні зміни (роботизація виробництва, розвиток штучного інтелекту, використання технології блокчейн, віртуалізація та діджиталізація світової економіки тощо). Враховуючи поточну демографічну ситуацію, країни імміграції використовують систему соціальноекономічних інтересів, пов‘язаних із розвитком робочої сили в умовах міграційних процесів, збільшуючи пропозицію робочої сили на національному рівні завдяки імміграції в умовах глобальних демографічних змін і технологічних перетворень. 2. В сучасних умовах простежується існування трьох основних систем міграційної політики: міграційної системи, орієнтованої на попит на робочу силу (міграційної системи попиту), міграційної системи, орієнтованої на пропозицію робочої сили (міграційної системи пропозиції), і синтетичної міграційної системи. Міграційні системи пропозиції використовуються переважно в традиційних країнах імміграції, до яких належать країни регіону Океанії, і частково країни Північної Америки (в першу чергу міграційна система Канади). Водночас у ряді країн міграційні системи пропозиції модернізуються і включають окремі елементи міграційних систем попиту, що дозволяє говорити про перспективний перехід до третього рівня синтетичних систем міграційної політики на регіональному рівні. Здійснено структуризацію системних детермінант 396 формування регіональних синтетичних систем міграційної політики, визначено, що ключовими імперативами формування сучасних міграційних систем виступає регіоналізація міграційного регулювання, перехід на синтетичну модель управління трудовою міграцією та зростаючі тенденції селективності міграційної політики. Країни, що реалізують свою міграційну політику, можуть дотримуватись інерційного або стратегічного підходу. Для інерційного підходу характерна імпульсивність та непослідовність, в той час як для стратегічного підходу послідовність державної політики щодо залучення іноземної робочої сили для забезпечення довгострокових завдань економічного та соціального розвитку, а також демографічної стійкості. Інерційний тип міграційної політики притаманний міграційним системам попиту, а стратегічний міграційним системам пропозиції. Механізм міжнародної міграційної політики визначається її суб‘єктами (приймаючі країни, країни походження міграції або дво- та багатосторонні домовленості перших двох суб‘єктів), а також конкретним механізмом її реалізації на різних рівнях, що, зокрема, включає контроль, зв‘язки з діаспорою, циркуляцію, створення, конкуренцію та компенсацію. 3. Трансформація міграційної політики має три форми прояву: 1) регулювання → дерегулювання; 2) регулювання → ререгулювання; 3) регулювання → регулювання+. У першому випадку трансформація міграційної політики відбувається з приводу об’єкта регулювання. Зокрема, знімаються бар‘єри для доступу на ринок праці для всієї робочої сили в межах регіонального об‘єднання або спрощується режим доступу для окремих категорій (переважно висококваліфікованих) найманих робітників або самозайнятих працівників. У другому випадку трансформація міграційної політики відбувається з приводу мети регулювання. Якщо метою регулювання міграції є досягнення короткострокової мети заповнення вакансій на ринку праці, економічна турбулентність (глобальні економічні кризи або регіональні «міграційні кризи») змінює поточну кон‘юнктуру ринку праці, зменшуючи короткострокову потребу в робочій силі, і формує передумови для ререгулювання (реверсивного регулювання). В третьому випадку трансформація міграційної політики відбувається з приводу інструментів регулювання. Відбувається зміна підходів до регулювання, зумовлена удосконаленням інструментарію міграційної політики, насамперед завдяки таким домінантам, як дегуманізація праці, роботизація та технологізація. Нами виокремлено чотири типи трансформаційних процесів регіональної міграційної політики: разова (вибіркова), періодична (циклічна), 397 системна, безперервна. Автором запропоновано 3 моделі трансформації регіональної міграційної політики: 1) трансформація від міграційної системи попиту до міграційної системи пропозиції; 2) трансформація від міграційної системи попиту до синтетичної міграційної системи; 3) трансформація від міграційної системи пропозиції до синтетичної міграційної системи. 4. В результаті аналізу методологічних засад на базі гіпотези «ефекту субституції» виділено окремі елементи аналізу ефективності міграційних обмежень) 1) просторова субституція; 2) категоріальна субституція; 3) інтертемпоральна субституція; 4) реверсна субституція. Такі ефекти субституції свідчать про необхідність розгляду екстерналій конкретних політичних заходів, які можуть виходити за межі короткострокового впливу на таргетовані міграційні категорії, враховувати короткострокові та довгострокові наслідки міграційної політики для інших імміграційних та еміграційних потоків, які прямо не є об‘єктом регулювання, що, в свою чергу, дозволить отримати більш фундаментальне та всебічне уявлення про роль політики у міграційних процесах. Перехід від переважно неоліберальної ринкової доктрини до інституціоналізованих підходів державного втручання в економіку змінює цільову функцію міграційної політики як національного, так і регіонального масштабу. Визначено компоненти регулювання трудової міграції (імміграційна політика, комплекс заходів щодо інтеграції мігрантів, еміграційна політика, політика рееміграції, демотивація еміграції); охарактеризовано поняття та типи міграційного неопротекціонізму: 1) контрольноорієнтований (міграційна політика є обмежувальною за сутністю та формальними ознаками, віддає пріоритет міграційному контролю замість сприяння та розвитку трудової міграції) відсутність повної гарантії трудових і соціально-економічних прав (урядом не забезпечуються можливості захистити права мігрантів та здійснити їх ефективну адаптацію в країні імміграції.) 3) пріоритет місцевим трудовим ресурсам (здійснюються заходи з надання громадянства, основані на належності до певної національності, а не на підтримці багатокультурності та багатонаціональної спільноти). 5. У синтетичній моделі міграційної політики, яка сформувалася на рівні окремих країн (Канади, Австралії, Нової Зеландії, Данії, Гонконгу, Сполученого Королівства), є всі перспективи щодо трансформації у домінуючу регіональну міграційну систему в окремих регіонах світу. Сьогодні синтетичні міграційні системи функціонують переважно в країнах традиційної міграції в регіонах Північної Америки та Океанії. 398 Більшість міграційних політик цих регіонів пройшли стадію чистих міграційних систем пропозиції, крім США, рух яких до синтетичної моделі здійснюватиметься від системи, основаної на попиті на робочу силу. З огляду на історичну спільність країн, що входять до регіональних об‘єднань НАФТА і АНЦЕРТА, а також на британську міграційну систему (яка також враховує систему балів і може набрати ще вагомішого значення після BREXIT), у перспективі можна говорити про формування англо-саксонської міжрегіональної моделі міграційної системи, яка ґрунтуватиметься на синтетичній міграційній системі. 6. Роль основних регіональних систем міграційної політики в міжнародному русі робочої сили досліджено за допомогою моделювання за теорією ігор, завдяки чому виявлено, що вищі рівні інтеграції не у всіх випадках є більш вдалими стратегіями міграційної політики. Водночас РТУ, які використовують системи міграційної пропозиції або синтетичні міграційні системи (АНЦЕРТА та НАФТА), загалом є успішнішими міграційними стратегіями. Водночас для РТУ низьких рівнів інтеграції можливості перемогти в грі з використанням міграційних систем попиту є мінімальними. Отже, ймовірною оптимальною стратегією регіональної міграційної політики може бути досягнення максимальних рівнів інтеграції із запровадженням повної свободи переміщення осіб у межах РТУ та запровадження комбінованих міграційних систем при прийнятті мігрантів із третіх країн. 7. Одним із ключових транснаціональних акторів на сьогодні виступають діаспори мігрантів, які лобіюють інтереси країн походження мігрантів при розробленні міграційної політики приймаючими країнами. Їх представники беруть участь у громадських організаціях, діяльність яких спрямована на надання допомоги новим мігрантам з їх історичної батьківщини і є одним із ефективних первинних каталізаторів інтеграції нових мігрантів у країні призначення. З іншого боку, діаспоральна політика в унітарних країнах мононаціонального типу, за умов слабкого контролю з боку інститутів влади в приймаючій країні може призвести до створення етнічних анклавів та подальшого посилення етнічної анклавізації та сегментації ринку праці замість його повноцінної інтеграції. Країни походження можуть реалізовувати декілька моделей співпраці з діаспорами: 1) централізована (діаспора за кордоном підтримується історичною батьківщиною, а мігранти є «агентами впливу» країни походження в приймаючій країні), 2) децентралізована (діаспори за кордоном розвиваються незалежно 399 від історичної батьківщини, не маючи вагомої підтримки з боку країни походження і не впливаючи на політичні процеси в ній), 3) збалансована (діаспора є вагомим гравцем, який визначає політику країни походження). Співпраця з діаспорою має на меті такі пріоритети: інвестиційний, кваліфікаційний, мережевий, політико-економічний. 8. Національний рівень регулювання міжнародної трудової міграції і надалі залишається визначальним, що не дозволяє говорити про остаточно сформовану на сьогодні міграційну політику регіональних інтеграційних угруповань. Однак регіоналізація спричинила значний вплив на розвиток міграційних процесів або за допомогою інструментарію регулювання комунітарного рівня, або шляхом юридично не зобов‘язуючих переговорів у рамках регіональних консультативних процесів, де відбувається регіональна координація національної міграційної політики, що є значно перспективнішим з точки зору інституційної імплементації рішень міграційного управління, ніж на глобальному рівні. 9. Запропонована автором стратегія удосконалення державної міграційної політики України включає 5 етапів: 1) інформаційний; 2) тактичного планування міграційної політики; 3) стратегічного планування міграційної політики; 4) введення в дію рішень тактичного та стратегічного характеру; 5) контроль успішності міграційної політики. Певний період до стабілізації ситуації в Україні (як політичної, так і економічної) тимчасова міграція буде альтернативним виходом. Але для того, щоб короткострокові ефекти еміграції, які все ще залишаються і можуть залишатися надалі, були позитивними, потрібно сформувати економічний базис для майбутньої реінтеграції і зовнішніх мігрантів, і тимчасових репатріантів (з Півдня і Сходу України). Поряд із цим необхідно залучити перспективних зовнішніх репатріантів з етнічних українських територій у Російській Федерації, розвинути тісну співпрацю із західною діаспорою українців у регіонах Європи та Америки. Короткостроковими заходами такої політики мають стати створення нових робочих місць, прогресивне подолання соціальної несправедливості, розбудова соціальної економіки, перенесення пріоритетів економічної політики з власників фактора «капіталу» на відновлення балансу у розподілі доходів між капіталом і робочою силою. 10. Сформовані міграційні мережі можна розглядати як механізм реконфігурації участі України у глобальному ринку праці в умовах військової агресії Російської Федерації. Такі мережі, історична спадщина зв‘язків на пострадянському просторі (міграційні 400 зв‘язки в цьому регіоні були сформовані ще в період існування Російської імперії), демографічна криза в Україні, фактор ліберальної міграційної політики (можливість для безвізових поїздок українців як до Росії, так і до ЄС), і, що особливо важливо на поточному етапі, військовий конфлікт з Росією, стають ключовими факторами, що формують участь України одночасно в двох регіональних міграційних системах ЄС та Євразійській системі з центром у РФ. Інтеграція в регіональну міграційну систему ЄС, при частковому збереженні міграційних зв‘язків з Росією (внаслідок як культурноісторичного чинника, так і нинішньої окупації території Криму то Донбасу, яка призвела до виїзду частини населення з неконтрольованих територій на сході України в Росію), трансформує еміграційні потоки України. Водночас Україна буде змушена активізувати імміграційну політику, зумовлену стрімкою депопуляцією в країні через природне скорочення населення, посилене значним еміграційним відтоком як у східному, так і в західному напрямі. 11. Концептуальні підходи до формування трудової міграційної політики, передбачені Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, та скасування в 2017 р. Радою ЄС короткострокових віз для громадян України вже забезпечили додаткові можливості для трудової міграції українців до ЄС (передусім завдяки ліберальній політиці Польщі щодо трудових мігрантів з України). Угода має низку ще не реалізованих потенційних можливостей для поглиблення інтеграції України до європейського ринку праці. Це, зокрема, стосується загальних питань співпраці в міграційній сфері, механізму коректного використання можливостей положень Угоди працівниками «основного персоналу», міграції з метою постачання послуг для співробітників українських корпорацій та незалежних спеціалістів окремих категорій. Вагоме значення для розвитку національного ринку праці в Україні має імплементація норм європейського законодавства в найближчі 10 років, що також передбачено Угодою.