СТАНОВЛЕННЯ ГЕГЕЛІВСЬКОГО РОЗУМІННЯ ДІАЛЕКТИКИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ / шлях Г.В.Ф.Гегеля до “Філоcофії права”/

brief description

ЗМІСТ
Вступ.
РОЗДІЛ 1.
Гегель і проблема діалектики громадянського суспільства і держави.
1.1. Гегель у контексті філософсько - правової культури (діалектика громадянського суспільства і держави Гегеля як інтерпретаційна проблема)....29
1.2 Методологія дослідження гегелівської теоретичної спадщини......................59
1.3 Діалектика громадянського суспільства і держави як загальнотеоретична основа дослідження..................................................................................................71
РОЗДІЛ 2.
Становлення уявлень Гегеля про діалектику громадянського суспільства і держави.

2.1. Штутгарт / 1770-1788/, Тюбинген /1788-1793/................................................82
2.2. Берн /1793-1796/.................................................................................................99
2.3. Франкфурт /1797-1800/....................................................................................119
2.4 Йєна /1801 - 1807/, Бамберг /1807 - 1808/......................................................130
2.5. Нюрнберг /1808-1816/, Гейдельберг /1816-1818/..........................................163

Висновки...................................................................................................................179
Список використаних джерел.................................................................................192

Вступ.
Актуальність теми дослідження
Складність і суперечливість соціально-політичного розвитку нашої
країни, формування історично нового для неї типу державності, в контексті
глибоких і неоднозначних змін у культурній, ідеологічній, політико-правовій
та економічній сферах буття цивілізації в цілому, ставлять на порозі
третього тисячоліття перед українським суспільством дуже серйозні
гуманітарні проблеми. Однієї з них є проблема діалектики громадянського
суспільства і держави, яка розкривається як в аспекті розв’язання соціальних
протиріч, так і пошуків оптимального розвитку соціуму.
При цьому виявляється, що саме сутнісний, пізнавальний, ціннісний і деонтологічний зміст цієї проблеми, можливі напрямки вирішення дозволяють визначити її своєрідний “вічний” характер, константну вкоріненість у різноманітних історичних і наукових традиціях. І якщо, справді, дуалізм суспільства і держави є основною константою європейської історії [75, 11], то саме в цій її ”вічній традиційності” й полягає загадка її актуальності, що у свою чергу вимагає розгляду проблеми як в ретроспективному контексті (з метою побачити нинішнє у вимірі минулого), так і перспективному. Саме минуле може розглядатися в якості феномену, що саме колись було актуалізованим нинішнім і діалектична цілісність якого підтверджувалася певним обсягом "знятого" і обміркованого попереднього. Однак і сама тріада: минуле-нинішнє-майбутнє не повинна мислитися лише в якості чисто ”зовнішньої сукупності тимчасових процесів і зміни різних періодів”, що веде лише до спроб зрозуміти і констатувати останню мету історичного розвитку. В цій ситуації необхідно таке “узагальнююче і синтезоване розуміння”, в силу якого все “конкретне різноманіття” історії стане “виразом надчасової єдності духовного життя людства”, що припускає осягнення різних епох в його житті в якості вираження його як єдиної духовної істоти [149, 28-30].
Актуальність нашого дослідження зумовлюється:
По-перше, філософсько-правовою значимістю самої проблеми діалектики громадянського суспільства і держави. Виникнення будь-якої епохи зв'язане із проблемою її історичного самовизначення в цілісному просторово-тимчасовому континуумі людської цивілізації. Завдяки цьому стає можливим виявлення, а можливо й відновлення тих фундаментальних цінностей (а «ідея» громадянського суспільства, при всьому плюралізмі тлумачень, і є такою цінністю), що повинні закласти аксіологічний фундамент нових політико-правових відносин. Це у свою чергу і припускає переосмислення природи самого суспільства [159, 54]. Потенційна схильність соціуму до різноманітних змін (як прогресивних, так і регресивних) потребує осягнення їхніх причин і спрямування, що дозволяє провести грань між субстанційними якостями нового і старого як у бутті української етноісторичної спільності (що знайшла у новітній час незалежну державність в якості фундаментальної соціальної форми), так і людства в цілому. При цьому відкритим залишається питання про зміст і спрямування еволюції української державності у контексті глибинних процесів як в самому українському соціумі, так і в суміжних йому геополітичних просторах, з усвідомленням множинності у взаємодії культурно-історичних типів, суспільних відносин і засобів життя [63, 244]. Саме цією обставиною визначається онтологічний, аксіологічний і інституційний статус громадянського суспільства в Україні, формування (соціогенез) якого, як власне і формування уявлень про який (згадаємо в цьому зв'язку й вітчизняну традицію наведену такими авторами як К. А. Неволін, М. П. Драгоманов, С. А. Подолинський, О. С. Терлецький, В. К. Липинський, Б. О. Кістяківський та ін.) неможливо усвідомити поза цілим рядом соціальних процесів. До цих процесів можна віднести пошук природного шляху розвитку громадянського суспільства на ґрунті внутрішніх передумов і врахування сучасних здобутків цивілізацій, що є важливою передумовою неантагоністичного розвитку української державності. Вироблення громадянським суспільством певних програм дій держави в нових історичних умовах, можливість передбачити зворотний інтеграційний вплив держави на громадянське суспільство, в свою чергу дозволяє визначити кордони легітимності у бутті держави і усвідомити проблему співвідношення загальносоціального й правового (у тому числі у контексті модифікованого природньо-правового тлумачення самої природи нормативного регулювання [145, 9-10]) у природі держави. Згадаємо й про те, що сутність самої доктрини правової держави в її сучасному розумінні визначається завдяки такій її складовій як громадянське суспільство [136, 59].
Україна сьогодні не може не ідентифікувати себе із загальноєвропейським культурним простором, в межах якого припускається найбільш ефективне вирішення реальних державних та соціальних проблем. Саме тому актуальним для нас залишається теза видатного західного філософа ХХ сторіччя Ернста Трьольча про необхідність культурного синтезу європеїзму [110, 7], здійснюваного як на основі загальної європейської історії, так і “наскільки це взагалі можливо” в рамках людства в цілому. Це стосується й природи взаємодії, діалектики громадянського суспільства й держави в Україні. Розуміння цієї діалектики покликане забезпечити національний і загальнолюдський зміст українського соціуму у субстанційному сенсі (у тому числі - єдність політико-правових і соціофілософських компонентів). Таким чином цивілізаційний поступовий рух українського суспільства повинен бути сьогодні розглянутий у якості саме вітчизняного вкладу у вищезазначений “європейський синтез”. Це стає необхідним також у силу існуючого впливу на сучасну політико-правову культуру чинників нової гуманітарної проблематики, відбивання якої у нашому дисертаційному дослідженні зв'язане із констатацією глобальних змін філософсько-історичних парадигм. При цьому притягальна влада нових проблем не може не припускати “достатньо тісний зв'язок із великими майстрами” страх перед змаганням з якими не повинен відстрашити від замисленого [110, 7].
По-друге, тієї обставиною, що вище означена філософсько-правова ідентифікація неможлива без пошуку критеріїв розуміння діалектики універсальних форм буття соціуму, що зв'язане з усвідомленням конкретної історичності й суб'єктивної природи пізнання цих форм. Ось чому особливе значення має наша орієнтація у просторово-тимчасовому континуумі актів пізнання і оцінки (здійснених і здійснюваних) природи взаємодії громадянського суспільства й держави великих мислителів та їхніх інтерпретаторів [98, 149].
І в якості такого мислителя знов актуальний Г. В. Ф. Гегель із загальновизнаною багатомірністю впливу його філософського дискурсу на духовно-інтелектуальне, а й у розумінні деяких дослідників і соціально-політичне життя сучасної цивілізації. Ця багатомірність дозволяє зробити висновок про недостатні вивченість гегелівської філософсько-правової тематики у контексті формування нових наукових парадигм. Уже більш ніж півтора сторіччя не затихає спір із приводу феномена Гегеля. Особливо гостро сприймаються і оцінюються ті погляди і теоретичні концепції філософа, що мають відношення до соціальної дійсності, її суттєвості, форм прояву, спрямування, становлення та розвитку, а також історичної цінності, що власне й змушує постійно задавати питання про “живе” та “мертве”[140] у філософії Гегеля. У той же час представляють інтерес й самі форми соціальної і філософсько-правової інтерпретації гегелівської творчості, різноманітні засоби тлумачення і оцінки на фундаменті широкого, багатоаспектного філософського аналізу. Тим більш, що ці інтерпретації були, є, та, певно, будуть як відображенням змісту філософсько-правової ідеології у межах певної політичної культури, так й своєрідним ідеологічним засобом у визначенні можливих (бажаних) напрямків її трансформації або консервації.
По-третє, існуючим дослідницьким інтересом до тих соціально-теоретичних концепцій, що включають в себе різні соціальні контексти в силу того, що сьогодні сама теорія наукової парадигми у філософії науки не може ігнорувати вплив різноманітних соціальних чинників на еволюцію тієї або іншої наукової теорії. В цьому зв'язку стає значущим особливий інтерес до дослідження соціально-політичних, політико-правових й філософсько-правових аспектів гегелівського вчення про громадянське суспільство й державу, що знаходиться у певному взаємозв'язку із системою його філософських переконань. Ось чому сучасне філософське і прагматичне використання тих або інших гегелівських теоретичних конструкцій припускає особливу процедуру аналізу й порівняння соціальних ситуацій, що були значущі як для самого Гегеля, так є дуже важливими й сьогодні для нас самих. І якщо й сьогодні деякі автори продовжують повторювати тезу про властиві гегелівській діалектиці у сфері політики риси антидемократичності, антиіндивідуалізму, конформізму й некритичності [199, 451], то, принаймні, було б необхідним пояснити саме у чому як для нашого часу, так і для часу Гегеля, полягає сенс цих понять та й чи із самої власне діалектики вони випливають.
По-четверте, тієї обставиною, що існуючі оцінки гегелівської філософії права і соціально-політична стилістика західноєвропейського і вітчизняного буття Х1Х – ХХ ст.ст. (у їхній історичній ретро- й перспективі ) знаходяться в специфічній формі взаємодії. В цьому зв'язку гегелівську філософсько-правову культуру можна розглядати в якості своєрідної системи теоретико-культурних та соціально-духовних цілей й засобів, завдяки яким можна досягнути певної онтологічної, гносеологічної, аксіологічної і телеологічної орієнтації у політико-правовому континуумі відповідної епохи. Так якщо головним завданням неогегельянського руху повинно було стати нове осмислення системи Гегеля в цілому, що мало значення для всієї філософії ХХ сторіччя [45, 7], то філософсько-правові проекти з’ясування гегелівського дискурсу на початку третього тисячоліття після Р. Х., навряд чи відмовляться від спроб розуміння того, що додало у це розуміння двадцяте сторіччя, з метою визначення своєї власної інтерпретаційної стилістики й спрямування. Важливою є також й система чинників соціально-політичного та ідеологічного характеру, коли у ситуації інтенсивного буржуазного розвитку України, знов стає важливою теза про те, що вищою формою самопізнання буржуазного суспільства є саме універсальна система Гегеля, а тому “кайдани”, які наклав Гегель на розуміння суспільного розвитку [196, 257] марксистська діалектика так і не зуміла ”розірвати”. З позиції ж цінносно-правової орієнтації, одна із якостей інтерпретації політичного вчення Гегеля зв'язана із спрямуванням на “легітимацію” певних філософсько-правових стандартів взаємодії сучасного громадянського суспільства й держави. Саме це й дозволяє у світлі гегелівського авторитету визначити “хто є хто” у політико-ідеологічному плані. Вищезазначена орієнтація дозволяє також зробити більш обґрунтованим процес пошуку раціональних засобів здійснення та реалізації ірраціональних соціальних потреб (з урахуванням як несвідомого укорінення, так й усвідомленого самовиявлення та розвитку у соціумі форм індивідуального і колективного буття). Результати цього пошуку повинні сприяти досягненню взаєморозуміння між теоретиками і практиками як при вирішенні соціальних проблем, так й у справі цілісного вдосконалення української політико-правової культури.
По-п'яте, фундаментальною потребою вітчизняного гегелізнавства у подальшому проясненні й виробленні нових підходів до цілого ряду проблем, зв'язаних із соціальним дискурсом Гегеля. В цьому зв'язку проблема діалектики громадянського суспільства і держави дозволяє ще раз поглянути на гегелівське розуміння природи взаємозв'язку й взаємодії особистості та суспільства, особистості та держави, на виявлення соціальної природи людини як такої, соціально-духовної природи держави. Ще на самому початку ХХ сторіччя Б. Н. Чичерин говорив, що встановлення поняття про громадянське суспільство було однією з самих плідних думок Гегеля, що дозволяло намітити підхід до цілого ряду явищ [111, 257]. Ми ж додамо, що імпульси дихотомічної парадигми “громадянське суспільство-держава” присутні майже в усіх працях філософа. При цьому контексти, в які обертається ця проблема, постійно змінюють свій зміст, ускладнюються, діалектично заперечують попередні, а інколи зовсім зникають. Цей аспект є наслідком однієї з фундаментальних проблеми гегелізнавства - проблеми цілісності форми і змісту політико-правової спадщини мислителя, що цілком справедливо й для проблеми нашого синтетичного осмислення гегелівського розуміння природи і призначення громадянського суспільства як такого. У передмові до зібрання есе з політичної філософії Гегеля У. Кауфман говорить про “замішання” [20,2] серед дослідників гегелівської творчості, викликаним публікацією у двадцятому сторіччі ранніх рукописів Гегеля, що при житті філософа не видавалися, а тому й з'явилося згодом причиною широкої різноманітності інтерпретацій гегелівської спадщини. Йдеться про роботу В. Дильтея “Історія молодого Гегеля” [35] 1905 року, а також публікації у 1907 році Г. Нолем ранніх творів Гегеля [73] під назвою “Теологічні рукописи молодого Гегеля”, зміст яких сьогодні розглядається як ”ембріологія” гегелівської філософії [87, 190]. І навряд чи сьогодні ми можемо з певністю сказати про повне подолання цього “замішання”, тим більш, що й самий концептуальний підхід до поняття “молодий” Гегель на сьогодні позбавлений належної точності й диференційованості [14, 57]. Ось чому ми вважаємо необхідним аналіз кола питань, зв'язаних із проблемою співвідношення поглядів “молодого” і “зрілого” (раннього і пізнього) Гегеля на суттєвість діалектики громадянського суспільства й держави, у контексті якої розкривається сам генезис гегелівського розуміння призначення держави, а також природи, сутності й соціальної ролі громадянського суспільства. При цьому необхідно відзначити, що й підходи до творчої еволюції політичних поглядів Гегеля різних інтерпретаторів також різноманітні: для одних самий цей розвиток нагадує образ “хамелеону” [50,274], інші виходять із постійності політичної думки Гегеля, констатуючи при цьому її початкову тоталітарність, що робить індивіда “рабом держави” [11, 245-246].
Значимість наведеного нами аналізу виявляється також у тому, що у західній гегелізнавській літературі висловлюється думка, згідно якої ”Філософія права” Гегеля по причині присутності в основі її змісту “ідеї… у світлі діалектики” з емпіричної точки зору “погано скомпонована” [104, 558], в наслідок чого “виклад безнадійно заплутав зміст”. У радянському гегелізнавстві також існувала теза про “грех искусственности” [200, 556] “Філософії права” у силу настання поступового “вилучення” гегелівської думки від ідеально-матеріального при вступі у сферу матеріально-ідеального, що й зумовлює ситуацію неминучої методологічної “помилки” при викладенні проблем суспільства й держави. І хоча подібний висновок є далеко не безспірним, все ж слід підкреслити, що принципово важливим й цікавим для нас є розгляд зазначеної проблеми у світлі іншого (або інакше) побудованого гегелівського матеріалу, який по-перше, з різним ступенем відбивав становлення діалектичної методології філософа, а по-друге, різноаспектне й різнопланове освітлював саму суть діалектики громадянського суспільства й держави. Ця різноплановість особливо цікава в силу того, що саме завдяки романтично пристрасним й далеким від якого-небудь формалізму релігійним пошукам [45, 6] молодого Гегеля, у закінченості, суворості та вивіреності понять громадянського суспільства й держави у пізніх системних побудовах великого філософа проступає живильна сила їхніх (понять – О. К.) романтично-ірраціональних двійників [45, 7] Аналіз і оцінка розвитку поглядів Гегеля (у цілісності його творчої еволюції) на діалектику громадянського суспільства і держави актуальний також й у тому відношенні, що є зв'язаним із пошуком критеріїв визначення самої специфіки поглядів саме пізнього Гегеля. Саме абсолютизація поглядів пізнього Гегеля, як правило, є основою для інтерпретацій як прогегелівського, так й антигегелівського спрямування. Ось чому так важлива можливість порушення гіпотетичного питання про реконструкцію відповідних уявлень Гегеля з цього питання в їхній системній цілісності. Певним моментом подібної реконструкції можуть стати погляди Гегеля на природу взаємозв'язку громадянського суспільства й держави, що були сформульовані як до (що є безпосередньою метою нашої роботи), так і після написання ”Філософії права”.
По-шосте, політико-правова ідеологія Гегеля сьогодні вже не може розглядатися поза контекстом особливого комунікативного простору, зі своїми герменевтичними підставами, традиціями критики (згадаємо позитивістську і неогегельянську полеміку з приводу суттєвості та значення гегелівської доктрини в історії політичної думки або сучасну реакцію західної аналітичної філософії на модифікацію гегелівських “метафізичних” епістемологічних парадигм), типами реконструкції і інтерпретації. В процесі цієї комунікації відбувається постійне поновлення правил і норм інтерпретації, умов компетентності і норм консенсусу. А рефлексія з приводу самої комунікації сприяє осягненню специфіки гегелівській інтерпретації як духовної співтворчості, що переборює скепсис, що сформулювався ще в минулому сторіччі, відносно сприяння системи Гегеля об'єднанню світогляду його сучасників [144, 251], виявленню передумов, прихованих від свідомості учасників комунікативної діяльності, прагненню до звільнення від застарілих традицій і норм, ідеологічних перекручень [147, 147]. І якщо все ж акт комунікації стає можливим, то й певним аспектом її результативності є визнання значення та оригінальності творчості того або іншого інтерпретатора, визнання відповідної якості у прочитанні, осмисленні гегелівської спадщини. В результаті цього визнання утворюється можливість виникнення авторитетного інтерпретаційного масштабу, логічним стрижнем якого є презумпція істинності (інтерпретаційного) висловлювання [60, 116], що будується на довірі до авторитету інтерпретатора. Так утворюються цілісні системи сучасних форм спілкування з “читачами” Гегеля тобто іншими інтерпретаторами – як співавторами гегелівської комунікації. При цьому істотною проблемою залишається осягнення комунікаційного континууму, в якому знаходився й самий Гегель, що припускає у підсумку врахування інтерпретаторами як свідомої, так і несвідомої взаємодії цих двох “комунікаційних просторів”, пізнання єдності яких можливо в якості єдиної поліфонічної ( проголошення “множинності рівноправних свідомостей з їхніми світами” [142, 6-7] ), діалогової системи філософсько-правових ідей та цінностей [61, 52]. По мірі того, які форми набуває у своєму сприйнятті, неприйнятті або прагненні до об'єктивного аналізу в інтерпретаційній культурі гегелівська спадщина, ми можемо судити і про справжнє історичне значення, здійсненність Гегеля як мислителя. У зв'язку з цим й виникає необхідність такого підходу до теоретичних підстав, природи, мети і завдань власної інтерпретації гегелівських текстів тим або іншим автором, від “самого духу” якого і залежить, говорячи гегелівськими словами, в якій мірі ці рефлексії “цікаві та життєві” [6, 8].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана у відповідності з планами держбюджетної науково-дослідної роботи по темі “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” № 01 БФО 42 –01, яка здійснюється на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета дисертаційного дослідження полягає в пошуку нових підходів до інтерпретації філософсько-правових аспектів творчості Г. В. Ф. Гегеля, комплексному аналізі специфіки, спрямування та значення гегелівського розуміння суттєвості діалектики громадянського суспільства і держави. Рішення цієї задачі досягається в єдності двох проблемних філософсько-правових полюсів: з одного боку, завдяки дослідницькому акценту саме на генезисі відповідних уявлень в різні періоди життя і творчості великого філософа, а, з іншого боку, у визначенні концептуального підходу до проблеми діалектики громадянського суспільства і держави у загальнотеоретичному аспекті.
Відповідно до мети дослідження, в дисертації вирішуються такі головні наукові завдання:
1. Проаналізувати (а у певному сенсі “сконструювати”) генезис гегелівської доктрини діалектики громадянського суспільства і держави, виявити її філософсько-правові і соціально-політичні аспекти, а саме:
а) спробувати знайти одне з рішень фундаментальної проблеми сучасного гегелізнавства- проблеми цілісності форми та змісту політико-правової спадщини мислителя. З цією метою простежити якісну динаміку еволюції відповідних гегелівських поглядів, в тому числі і в аспекті наступного заперечення або ігнорування раніше обґрунтованих положень. Це й повинно дозволити вже у іншому ракурсі поглянути на проблему молодого (раннього) і зрілого (пізнього) Гегеля у контексті теми, що досліджується.
В цьому зв'язку визначити власне бачення і дати оцінку тим положенням гегелівської доктрини, завдяки яким:
По-перше, виявити деякі аспекти діалектики громадянського суспільства і держави, що дозволяють констатувати онтологічний, а можливо і методологічний “антагонізм” між ранніми і пізніми поглядами філософа;
По-друге, виявити деякі аспекти, завдяки яким можна констатувати певну концептуальну єдність в поглядах на діалектику громадянського суспільства і держави, що була властива Гегелю на протязі всієї його творчої еволюції. Це дозволяє підтвердити, але вже у певному контексті, існуючу в гегелізнавській літературі тезу про “органічну цілісність” всієї сукупності відповідних поглядів Гегеля як підстави їхнього підсумкової системного вираження у “Філософії права”;
По-третє, виявити такі аспекти вищезазначеної діалектики, що не ввійшли у “Філософію права”, не втратив при цьому політичного і філософсько-правового значення.
б) систематизувати уявлення Гегеля про діалектику громадянського суспільства і держави, що сформулювалися до написання “Філософії права”.
2. Визначити:
а) загальне спрямування і значення форм соціально-політичної і філософсько-правової інтерпретації гегелівських уявлень про взаємовідношення держави і громадянського суспільства в контексті різноманітних засобів тлумачення і оцінки, а також вплив гегелівської доктрини на подальший розвиток вітчизняної політичної та філософсько-правової думки;
б) загальну спрямованість деяких сучасних філософсько-правових підходів до проблеми діалектики громадянського суспільства і держави, в межах яких в тій або іншій мірі є присутнім гегелівський дискурс, що в свою чергу припускає констатацію їхньої актуальності і значущості сьогодні;
3. Спрогнозувати можливі форми використання творчої спадщини мислителя в процесі вдосконалення національного законодавства, зокрема, щодо концептуального використання як категорії “громадянське суспільство”, так й розуміння контекстуальної “присутності” у правовій культурі українського суспільства самої парадигми “громадянське суспільство – держава”.
4. Здійснити спробу побудови герменевтичної моделі самої інтерпретації. У зв'язку із цим, з одного боку, аналізується і систематизується актуальний для нас зміст гегелівських уявлень про діалектику громадянського суспільства і держави в їхній “текстуальній чистоті”, а з іншого, здійснюється їхнє концептуальне “занурення” в сучасне “поле” політико-правової і філософсько-правової проблематики. З цією метою, по-перше, конструюється сама модель інтерпретації в якості “апріорного” базису, що структурує внутрішню логіку дослідження гегелівських текстів, а по-друге, використовуючи гегелівські контексти, конструюється власне “гегелівська” модель діалектики громадянського суспільства і держави з виявленням внутрішніх закономірностей її становлення та розвитку.
Предметом дисертаційного дослідження є:
1) як процес формування, так і самий зміст (в єдності політико-правових і філософсько-правових аспектів) концепції діалектики ( взаємовизначення, взаємодії, взаємовідношення, взаємопроникнення, взаємопритягнення і взаємовідштовхування, конкуренції) громадянського суспільства і держави Гегеля в тюбінгенський, бернський, франкфуртський, йєнський, нюрнберзький та гейдельберзький періоди його життя і творчості;
2) особливості інтерпретаційної культури гегелівської політико-правової та філософсько-правової спадщини у контексті проблеми, що досліджується;
3) загальні підходи до проблеми діалектики громадянського суспільства і держави як актуальної парадигми філософсько-правового пізнання.
Хронологічні рамки дослідження включають період з другої половини XVIII ст. по теперішній час. Щодо еволюції гегелівського розуміння проблеми діалектики громадянського суспільства і держави хронологічні рамки дослідження охоплюють: навчання Гегеля у публічній гімназії в Штутгарті у 1777 - 1787 роках, перебування і творча діяльність в Тюбингені з жовтня 1788 по осінь 1793 р., у Берні з 1793 по 1796 р., у Франкфурті з 1797 по 1800 р., в Йєні з 1801 по 1807 р., у Бамберзі з березня 1807 по жовтень 1808 р., у Нюрнберзі з 1808 по 1816 р., в Гейдельберзі з жовтня 1816 по жовтень 1818 р., у Берліні з 1818 по 1831 р. Вибір викладених вище хронологічних рамок закликаний з одного боку систематизувати відповідні твори Гегеля, створені саме в ці періоди, а з іншого простежити якісну динаміку в еволюції (в тому числі і в аспекті наступного заперечення або ігнорування тих або інших положень, що обґрунтовуються) гегелівських поглядів на проблему діалектики громадянського суспільства і держави.
Стосовно характеристики основних напрямків інтерпретації гегелівської політико-правової і філософсько-правової творчості у вітчизняній і зарубіжній літературі хронологічні рамки охоплюють період з сорокових років XIX сторіччя по нинішній час. Особливо виділяються періоди інтерпретаційного сприймання гегелівської доктрини діалектики громадянського суспільства і держави у вітчизняній філософсько-правовій і політичній думці, що зв'язане з ідеологічними парадигмами (в їхній суперечливій динаміці) того або іншого соціально-політичного континууму в якому знаходилась Україна: це період перебування України у складі Російської і Австро-Угорської імперії, період перебування України у складі СРСР, сучасний період незалежної української державності.
Стан наукової розробки проблеми
Наукова розробка дисертаційної проблеми складається з декількох рівнів:
1. Рівень розробки самої парадигми діалектики громадянського суспільства і держави. Діалектика громадянського суспільства і держави є “вічною, наскрізною” гуманітарною класичною різноаспектною філософсько-правовою проблемою в її самому широкому історико-системному розумінні, реконструкція якого ґрунтується:
По-перше, на визнанні та постійному переосмисленні фундаментального вкладу таких мислителів як Демокрит, Сократ, Платон, Аристотель, Цицерон, М. Падуанський, Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Г. Гроцій, Т. Гоббс, Б. Спіноза, Д. Локк, Дж. Лилберн, Д. Віко, Д. Дідро, К. А. Гельвецій, Ш. Л. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо, Т. Пейн, В. фон Гумбольдт, С. Пуффендорф, Х. Томазій, І. Кант, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, Фіхте, Г. В. Ф. Гегель, Д. Бентам, Дж. Ст. Мілль, Б. Констан, А. де Токвіль, К. Маркс і Ф. Енгельс, Г. Спенсер, Ф. Прокопович, П. Козельський, О. Радищев, П. О. Кропоткін, М. П. Драгоманов, В. М. Гессен, О. Д. Градовський, О. Ф. Кістяківський, М. М. Коркунов, М. М. Ковалевський, Б. М. Чичерин, М. С. Грушевський, М. О. Бердяєв та ін.
По-друге, на осмисленні сучасного звучання цієї проблеми, пошуку шляхів і засобів її рішення, наприклад, такими вітчизняними і зарубіжними авторами як С. Алексєєв, В. Н. Амелін, А. Б. Антонов, А. Арато, Р. Арон, В. А. Бачинин, Є. В. Бекенферд, С. Боголюбов, А. Боднар, К. В. Вайлдс, К. С. Гаджиєв, В. Геєць, Є. Гелнер, Р. Дарендорф, Р. Дебрей, Н. Г. Діденко, З. Захарієв, Б. Я. Замбровський, В. Зотов, М. В. Ільїн, Б. І. Коваль, М. Г. Кириченко, М. Кеннеді, І. Клямкін, Д. Кола, А. Н. Колодій, Т. І. Ковальчук, М. І. Козюбра., М. Крізан, О. Е. Лейст, В. П.. Марчук, І. Ф. Мачінін, А. Мацюк, А. Мігранян, М. А. Ноттурно, А. В. Одинцова, О. В. Орлова, Д. Плевник, К. Поппер, Н. С. Прозорова, Г. Роді, В. Селіванов, Р. Ступишин, О. Ф. Скакун, В. В. Філатов, Є. Р. Хубер, З. М. Черніловський, І. Шапіро, Г. П. Щєдрова, Ю. Шевченко та ін.
2. Рівень розробки самої проблеми діалектики громадянського суспільства і держави як певної частини соціально-правовий доктрини Гегеля.
Означена проблема вже протягом більш ніж півтора століття є однією з “класичних” проблем гегелізнавства. Вклад в її розробку був внесений такими авторами як Т. Адорно, В. Адоратський, М. Аржанов, В. Ф. Асмус, К. Ахам, К. С. Бакрадзе, М. А. Бакунін, Ф. Бауер, В. Г. Белінський, Ю. А. Баскін, Ю. Біндер, Б. Бозанкет, М. Буссе, М. Биховський, Ж. Вадь, В. Вер Экке, В. Вайхельт, Б. Вігерсма, А. Вілліх, Б. Віллмс, Г. Н. Волков, А. І. Володін, Т. Гаеринг, П. Н. Галанза, Г. Геллер, Л. Герман, А. І. Герцен, І. Гессінг, Е. Гірш, Г. Гізе, Г. Глокнер, Я. Гоммес, З. А. Грановський, А. Д. Градовський, Гріммер, Т. Грін, А. В. Гулига, Ф. Даллмаєр, М. Деборин, Д. Джентіле, В. Дільтей, К.К.Жоль,Е. Зауэер, Г. Засс, І. А. Ільїн, К. Х. Ілтінг, Ж. Іпполіт, Е. В. Ільєнков, М. Каммарі, Е. Кассірер, П. Кауфман, Г. Келлі, Д. А. Керімов, С. Ф. Кечекьян, В. В. Кешелава, М. А. Кіссель, Г. Кіндерманн, Г. Кленнер, Ю. В. Клецов, А. Кожев, П. Козловскі, М. Конвей, Ф. Коплестон, Б. Кроче, Р. Кронер, В. Н. Кузнецов А. Куайре, П. Л. Лавров, Ж. Лаво, Д. В. Лазуренко, Б. Лакебрінк, Н. І. Лапін, А. Лассон, К. Левіт, В. І. Ленін, Д. Лукач, Г. Люббе, В. Майхоффер, А. К. Макаров, І. Максимович, К. Маркс, Л. Макдональд, В. А. Малинин, Г. В. Мальцев, Л. С. Мамут, Б. С. Маньковський, Г. Маркузе, Р. Марчич, К. Мілонов, М. О. Мітін, К. Мольнау, Н. В. Мотрошилова, Г. Мюллер, К. А. Неволін, В. С. Нерсесянц, П. І. Новгородцев, Г. Нуль, М. Ф. Овсянніков, Т. І. Ойзерман, А.Ю.Олійник, Є. Пашуканіс, З. Пельчинскі, А. А. Піонтковський, І. Пленге, В. А. Погосян, К. Поппер, І. П. Разумовський, Б. Рассел, І. А. Рау, Г. Ранкл, П. Г. Редкін, К. Редер, Г. І. Ризз, М. Рідель, Е.Л Розін, Г. Рормозер, Д. Сміт, П. І. Стучка, В. Таймер, Б. Телдерс, Ю. В. Тіхонравов, Е. Топич, В. А. Туманов, Д. І. Фельдман, І. Фетчер, В. Флеч, К. Фрідріх, Г. Ханей, А. А. Хандруєв, Р. Хорстман, С. Хук, Л. А. Чіковані, Б. Н. Чічерін, К. Швейтцер, К. Шенебург, В. Шенфелд, В. І. Шинкарук, А. І. Щиглик, В. Шмідт, Г. Шмідт, О. Шпанн, М. В. Эмдін, Ф. Енгельс і ін.
При цьому фундаментальною підставою для різноманітних інтерпретацій змісту, спрямування і історичного значення цієї діалектики у філософському, політико-правовому, соціально-економічному контексті є саме “Філософія права” як деяка квінтесенція гегелівської творчості, що ввібрала в себе цілу систему уявлень і що стала засадою для характеристики гегелівського розуміння природи і призначення громадянського суспільства в його співвідношенні із державою. Саме в акцентованій увазі до пізніх гегелівських поглядів (в тому числі і до самої “Філософії права”) полягає специфіка політико-правових і соціофілософських інтерпретацій вищезазначеної проблеми.
3. Рівень розробки проблеми діалектики громадянського суспільства і держави в ранні періоди творчості Гегеля.
1. Важливе місце у світовому гегелізнавстві присвяченому проблемам становлення соціально-політичних поглядів Гегеля займають роботи К. С. Бакрадзе, В. Байєра, Ф. Бюлова, Р. Гайма, Г. Геллера, А. В. Гулиги; В. Дільтея, Ж. Донта, Є. Зеллера, Т. Зіглера, К. Ілтінга, І. А. Ільїна, П. Л. Лаврова, Й.. Клайбера, Г. Лассона, Д. Лукача, Н. В. Мотрошилової, В. С. Нерсесянца, Г. Ноля, М. Ф. Овсяннікова, А. А. Піонтковського, М. Ріделя, К. Розенкранца, Ф. Розенцвейга, В. Таймера, К. Фішера, Т. Хеарінга, Ю. Шварца, Х. Шмітца, Г. Шмідта, Г. Едліна та ін.
2. Вже у дев'ятнадцятому сторіччі деякі автори вказували на певну неоднозначність в розвитку соціальних переконань Гегеля. Так представник російського народництва П. Л. Лавров в трьох статтях, об'єднаних під загальною назвою “Гегелізм” (1858-1859), підкреслював різницю в переконаннях Гегеля на природу і призначення держави у суспільстві. Так він протиставляв деякі положення гегелівської роботи франкфуртського періоду “Про внутрішні відносини у Вюртемберзі нового часу, передусім про недоліки конституції, що стосуються управління магістратів” 1798 року загальній, наскрізній ідеї всеохоплюючої організації держави, що охоплює всі сфери і всі прояви людського духу [62, 89]. Сама ж проблематика “молодого” Гегеля в світовому і вітчизняному гегелізнавстві стала можливою завдяки публікації у двадцятому сторіччі ранніх рукописів Гегеля, що при житті філософа не видавалися (йдеться про роботу В. Дильтея “Історія молодого Гегеля” [35] 1905 року, а також публікації у 1907 році Г. Нолем ранніх творів Гегеля [73] під назвою “Теологічні рукописи молодого Гегеля”. Зміст останніх й сьогодні розглядається як “ембріологія” гегелівської філософії [87, 190] ), що й призвело до деякого “замішання” [20, 2] серед дослідників гегелівської творчості та згодом з'явилося причиною широкого різноманіття інтерпретацій гегелівської спадщини (як у контексті текстологічних, так й ідеологічних тлумачень [37, 13]. При цьому в сучасному гегелізнавстві присутні деякі аспекти, що дозволяють істотно уточнити важливі для нашого аналізу контексти:
а) має місце оцінка самого характеру розвитку політико-правових поглядів Гегеля, який нагадує образ “хамелеону” ( див. В.Таймер [50, 274]);
б) формулюються положення, що обґрунтовують єдність і постійність соціально-політичної думки Гегеля, наприклад, для констатації її споконвічної тоталітарності ( див. Г. Едлін [11, 245-246]) або хибного розуміння як раннім, так і пізнім Гегелем християнської релігії у теологічній інтерпретації Г. Шмідта [131, 249-250] ;
в) має місце звернення саме до ранніх гегелівських творів з метою пошуку деякої “парадоксальності” у динаміці та специфіці еволюції його політико-правової ідеології в її загальному змісті і значенні;
г) дається обґрунтування внутрішньої логіки політико-правових доктрин, що в тій або іншій мірі включають в себе інтерпретацію гегелівських текстів. Останній випадок має місце у В. Байєра, що в загальному контексті марксистського погляду на наступність гегелівських і ленінських ідей обґрунтовував “паралельність” двох тез: тези молодого Гегеля про необхідність “скинення застарілих державних установ” і теоретичного положення В. І. Ленина про необхідність руйнування державної машини [151,. 70].
Використання подібних підходів в контексті проблеми “ранній – пізній” Гегель і змушує критиків таких інтерпретацій апелювати з метою спростування або до “пізнього” (так робить В. С. Нерсесянц, коли критикуючи вищезазначені уявлення В. Байєра, наполягає на фундаментальній значимості саме етатистських мот

bibliography

ВИСНОВКИ

Перефразуючи слова А.Ф.Лосєва про Платона [194, 4], можна сказати, що і Гегель став для нас “якоюсь вічною проблемою”. І дотепер ми на можемо уявити, коли, при яких обставинах і ким вона буде остаточно вирішена. Значимість і глибина цієї проблеми, сам “приголомшливий світ” Гегеля з “його шаленими контрастами” і “останньою єдністю” [202, 248] змушує нас згадати Л.Н.Гумильова, що у виправдання своєї книги “Древняя Русь и Великая степь” поставив запитання: а навіщо вивчати процеси, якими ми не можемо керувати? [195, 13].
Звичайно в цій роботі ми далекі були від думки “бути думкою” самого Гегеля або “керувати” нею, а також від того, щоб спекулювати на тих аспектах сучасного знання, що Гегель не знав і не міг знати. Ми проясняли лише наші власні можливості розуміння “за допомогою гегелівської думки” хвилюючих нас тем, заданих контекстом самої нашої історії, контекстом, що був колись у визначеній мері визначений й самим великим філософом.
Ми як би спробували угадати “думку Гегеля” з іншого історичного простору, ми спробували подивитися крізь призму його уявлень на значимі для нас сьогодні проблеми, головною з яких є проблема діалектики громадянського суспільства і держави, що фокусується перш за все на розумінні свободи людини. Навряд чи можна погодитися з думкою, що Гегель “не смог дать убедительного ответа на вопрос об индивидуальной свободе индивида” у силу того, що зрозумів її “не как развитие внутренних потенций общественного индивида, а как некое единение индивида с духовной субстанцией, как реализацию “Абсолютного духа” в культурной и исторической деятельности человека” [197, 147]. Уже усією своєю творчістю, що зробила і робить колосальний вплив і нині, розвитком потенцій свого власного мислячого духу Гегель довів, що така критика несправедлива. При всьому скептичному відношенні до категорії “абсолютного духу” як поза нами сущої абстракції, не можна не визнати, що гегелівське пізнання “абсолютного духу” стало насамперед результатом творчості його вільної у своїй колосальній напрузі і внутрішньому трагізмі, а також і парадоксальної, тобто тією, що вільно породжувала свою власну історико-культурну межу, думки… І саме діалектика громадянського суспільства і держави Гегеля демонструє зіткнення різних принципів свободи, свободи, що реалізується на різних рівнях соціального буття, свободи різних соціальних сил, свободи нереалізованих можливостей. Ця діалектика проявляється також у розумінні меж держави у її взаємодії із громадянським суспільством, що дозволяє оцінити вплив самого громадянського суспільства на державу. І саме аналіз ідей раннього Гегеля у більший мірі дозволяє визначити характер цього впливу, що взагалі дозволяє зрозуміти гегелівське розуміння природи держави у творчості великого філософа .
У цьому відношенні хотілося б змоделювати думку Гегеля у найбільш “радикальній” формі - у вигляді гіпотетичного “інтерв’ю” і, таким чином, підвести певний підсумок нашого дисертаційного дослідження.
Питання: В чому полягає природа громадянського суспільства?
Гегель:
- громадянське суспільство є сферою, що зв’язана феноменом «чуттєвості» - як головним елементом дій і прагнень індивіда. У цій сфері і виявляється людина як вільна істота, а сама воля є основним визначенням природи індивіда, з урахуванням таких його потреб, як прагнення до пізнання і збереження свого життя;
- громадянське суспільство ця велика безліч вільних людей, деяка духовна субстанція, що абстрактно відокремлюється на безліч осіб (родини, окремі індивіди), визнаних як самостійні особистості, дійсність яких забезпечується у державному житті;
- громадянське суспільство це формальна загальність з відносною тотальністю вольових відносин індивідуумів один до один до одного. При цьому індивіди виступають у якості особливих для себе, тобто їхнє для-себе-буття заперечує можливість абсолютної єдності;
- структурною основою громадянського суспільства є буття станів, завдяки яким окремі громадяни піднімаються над зовнішньою загальністю, соціалізуються й у такий спосіб проста безліч індивідів як форма неорганічна знаходить свою органічність. Стани громадянського суспільства мають особливу базу свого матеріального існування (відповідні види праці, потреби, засоби їхнього задоволення, цілі, інтереси, звички, природні таланти й уміння), що власне й дає підстави визначити ці безлічі (маси) осіб як стани в їхньому розходженні. При цьому розподіл у станах індивідів залежить також й від випадку і сваволі. Ці потреби створюють певну систему, в межах якої індивіди одержують певне задоволення і усвідомлюють себе в деякому суспільному зв'язку. При цьому виявляється схильність людей до більшого збереження себе в економічних відносинах, ніж у політичних;
- у громадянському суспільстві буття станів може бути співвіднесене з буттям самого народу;
- у громадянському суспільстві стосунки індивідів один до одного визначаються в силу індивідуально-природних стосунків, у той час як у державі це стосунки є відношенням між індивідами як особистостями;
- у громадянському суспільстві критерієм об'єднання індивідів стає частіше миттєвий, а не постійний інтерес, що виражається в непомірних амбіціях індивідів, що й призводить до різноманітних протиріч між ними. Соціальні відносини громадянського суспільства дуже заплутані, різноманітні, а тому з цих відносин часом складніше вийти, ніж взагалі не вступати в них. Важко змусити індивідів у сфері громадянського суспільства відмовитися від своїх прав заради суспільного блага, а саме тому здійснення справедливості у громадянському суспільстві означає лише перемогу одного угруповання над іншим;
- у громадянському суспільстві знімається природний стан.

Питання: що саме у природі громадянського суспільства є чинником, що визначає певні межи держави?
Гегель: Це насамперед ті засади у природі громадянського суспільства, що визначають природу діалектичної взаємодії громадянського суспільства і держави. Тут можна виділити кілька аспектів:
- держава як законодавство розуму у своєму відношенні до громадянського суспільства не може встановлювати тільки одну лінію соціально-моральної досконалості. Індивід повинен мати право на відхилення у траєкторії його власного руху у стихії громадянського суспільства і держави. Необхідно усвідомити, що саме духовний стан громадянського суспільства (інтриги, впливовість родин, їх амбіції), ускладнює функціонування державної влади;
- держава і громадянське суспільство мають свої власні етичні межі, розуміння яких дозволяє оцінити значимість і абсолютність «царства божого” з його власними ідеальними межами. Саме ця оцінка дає можливість державі й громадянському суспільству захиститися від руйнівного впливу помилкових ідей і цінностей, а також тверезо оцінити власну моральну виправданість своїх інтересів.
- розуміння природи громадянського суспільства і держави допомагає уникнути глобальних соціальних протиріч і конфліктів. «Громадянське суспільство - держава» стає віссю структурування цілісного людського соціуму, а в ідеалі можна говорити навіть про “трійцю”: «Громадянське суспільство – держава – людство». Природа функціонування цієї “трійці” зв'язана зі служінням розуму і моральності як критеріям здійснення людського буття;
- від природи співвідношення громадянського суспільства і держави залежить ступінь взаємозв'язку і якісний рівень співвідношення прав і обов'язків індивіда;
- держава повинна враховувати природу громадянського суспільства, а тому не повинна переносити на свою власну природу характер буття громадянського суспільства. «Машиною» чи «ієрархічною» державою буде та держава, що спробує підкорити собі всю сферу громадянського суспільства. Держава не може цілком визначати і регулювати всі сторони життя громадянського суспільства, що безпосередньо зв'язані із самою його природою - з мовою, культурою, вдачами, релігією, характером станів та корпорацій. Держава не може до дрібних деталей визначати самостійну і живу діяльність громадян, що лише може призвести до втрати почуття індивідами власної гідності. Подібне зазіхання аморально і позбавляє громадянське суспільство справжньої свободи. Держава повинна визнати суперечливий характер громадянського суспільства, його «неідеальність» з урахуванням різноманітних розходжень між індивідами. Усі ці розходження повинні бути розглянуті й оцінені в якості обов'язкової умови існування сучасних держав. Саме наявність цих розходжень виключає тотальну відповідальність держави за все, що відбувається у громадянському суспільстві. І якби держава спробувала б узяти на себе відповідальність за все, що відбувається в сфері громадянського суспільства в прагненні вирішити всі його протиріччя, все ж таки є зрозумілим, що подібна спроба була б приречена а її наслідком була б деформація самої держави. Держава обмежена у силі свого втручання в процеси громадянського суспільства, в тому числі, й усвідомленням того, що абсолютне зняття усіх протиріч громадянського суспільства здійснити не в силах.

Питання: Як співвідносяться держава і громадянське суспільство у сфері матеріальних відносин і інтересів?
Гегель: Сфера матеріальних відносин є тим простором, у якому між індивідами (як головним елементом громадянського суспільства) і державою виникають протиріччя. Які шляхи виходу з них? Насамперед, матеріальні інтереси повинні стати правами громадян, тобто знаходитися в структурованому стані усередині самого громадянського суспільства. Якщо ж матеріальні інтереси не соціалізовані у громадянському суспільстві, то й держава стосовно них поводиться індиферентно. Громадянське суспільство, таким чином, змушує державу виявити належне уміння щодо розв’язання матеріальних протиріч тим самим сприяючи інтересам самої особистості. Неможливість гідного перебування індивіда в структурі громадянського суспільства з необхідністю порушує питання про перебування індивіда у самій державі як громадянина. Повинен бути баланс комплексу прав і обов'язків, що має індивід у громадянському суспільстві та прав, які він має як громадянин держави. У самій природі громадянського суспільства є те, що в ньому права окремої людини стають правами держави, що держава бере на себе обов'язок затверджувати і захищати права людини як свої власні.
Соціально-економічне буття індивіда пов'язується з буттям держави, як гаранта здійснення його прав, і таким чином, з необхідністю встановлюються межи впливу держави на громадянське суспільство. Так держава не повинна бути всесильною у своєму впливу на власність народу взагалі (саме у деспотичній державі існують деформації щодо відносин власності). Щоб цього не відбулося, держава повинна усвідомити свою власну залежність від сформованих у громадянському суспільстві тенденцій розвитку соціально-економічних факторів.
Питання: діалектика громадянського суспільства і держави носить ціннісний характер?
Гегель: Так, повинна бути ціла система державних гарантій недопущення ціннісної деформації цивільне суспільства, що виявляється, наприклад, у нав'язуванні всьому соціуму ідеології, що здатна зруйнувати правові цінності. Головною з них є, насамперед, свобода, можливість і необхідність робити вільний вибір у здійсненні морального ідеалу. Саме свобода у правовій формі, здатна зв'язати громадянське суспільство і державу загальною і гуманною метою. А тому держава є не лише гарантом задоволення матеріальних потреб, але ще повинна гарантувати політичну свободу, завдяки чому знаходить свою власну етичну значимість і цінність.
Держава повинна робити все, щоб не стати «машиною», що неминуче відбувається у випадку розриву діалектичної єдності громадянського суспільства і держави. Завжди треба пам'ятати про те, що від природи, міри й органічності взаємодії громадянського суспільства і держави залежить характер їхнього загального взаємного впливу на природу людської індивідуальності. Сама природа індивіда є своєрідним полем боротьби між громадянським суспільством і державою, і однозначна перемога одного над іншим рівнозначно деформує вільний розвиток особистості. Але саме цікаве, що й сам індивід може стати суддею результату цієї боротьби, що накладає і на нього самого визначену відповідальність за свою майбутність.

Питання: Що у природі громадянського суспільства може бути каталізатором протиріч у самій держави?
Гегель: Факторами впливу громадянського суспільства на державу є принцип «автономії» індивіда, діалектика несвідомого і вільного як певних засад громадянського суспільства. Саме вони зіштовхуються із правовою формою державності. Ця несвідомість виявляється, насамперед, у тім, що індивіди у своїх діях всередині громадянського суспільства не виступають як люди, що охоплюються однією ідеєю. Це перш за все обумовлено відносинами панування і підкорення, а також відносинами власності. При вирішенні протиріч власного буття держава немовби вимагає деяку жертву від громадянського суспільства. Ця жертва проявляється у згоді громадянського суспільства гармонізувати свої внутрішні відносини за допомогою права. Серйозним випробуванням для взаємовідносин громадянського суспільств і держави є також війна. При цьому політична експансія станів і виявляється у «війнах» усередині самого громадянського суспільства, що у підсумку й саму державу роздирає на певні частини. При війні станів немає держави, є лише правова анархія. Розколоте громадянське суспільство позбавляє себе свободи саме у тій мері, в який відмовляє державі, як носію системи духовно-моральних, правових і загальнонаціональних цінностей. Самий по собі феномен війни станів (громадянської війни?) у якості певного індикатора дозволяє перевірити наявність чи відсутність державної влади, а також встановити - яка соціальна сила перешкоджає утворенню держави як форми соціальної згоди.

Питання: Яка роль права у діалектиці громадянського суспільства і держави?
Гегель: Головною обставиною, що перевіряє міцність уз громадянського суспільства і держави, є відповідність реального буття громадянського суспільства праву самої держави, характеру діючих законів. Якщо дійсність буття громадянського суспільства не опосередкована правовою діяльністю держави (тобто право і дійсність громадянського суспільства є самостійними і незалежними один від одного), то у випадку виникнення кризової ситуації в соціумі страждає як держава, так і саме громадянське суспільство. Розбіжність соціальної дійсності і права (відсутність віри в правові розпорядження, поваги до закону) є показником кризи як громадянського суспільства , так і держави.
Ось чому так важливо, щоб право було правом, що відповідає порядку речей. Правова дійсність й повинна виступити основним критерієм у визначенні суті діалектики громадянського суспільства і держави. Більш того, сама ця діалектична співвіднесеність стає ефективною, коли вдається знайти реально-розумне у природі взаємозв'язку громадянського суспільства і держави. Підставою цієї діалектики і буде зустрічне прагнення схильностей громадянського суспільства і законів держави друг до друга. Право не повинне виступати інструментом відокремлення громадянського суспільства від держави. Це мало місце, коли самосвідомість німецького суспільства використовувало право як інструмент свого власного відокремлення від цілого (держави), що й стало причиною роздробленості німецької нації. Ось чому божественним провидінням відзначена та держава, де право зв'язує в єдине ціле інтереси нації з інтересами громадянського суспільства і держави.

Питання: Поняття нації також відбивається у діалектичній взаємодії громадянського суспільства і держави?
Гегель: Так, звичайно. У цьому зв'язку можна говорити про наступну модель: громадянське суспільство-нація-держава, де нація виступає тим, що опосередковує взаємодію початок суспільства і держави. Можна навіть говорити про деяку тенденцію до злиття громадянського суспільства і нації. Хоча в цьому є також певна неповнота і неорганічність у силу того, що цій єдності, заважає індивідуальний початок (принцип особистості), який у свою чергу також впливає на ступінь зв'язку нації і держави, розплавляючи їхню єдність.

Питання: Яка роль принципу особистості у взаємодії громадянського суспільства і держави?
Гегель: Принцип особистості є основою діалектичних взаємодій усередині всієї системи громадянське суспільство - нація - держава. Людина, так чи інакше, залишається сама за себе, її честь і доля не зв'язані з класом, а перебувають у самому індивіді. Він сам вступає в єдиноборство зі світом і або гине, або перетворює світ. Таким чином, держава зіштовхується не лише із громадянським суспільством у формі національної тотальності , але із громадянським суспільством в його індивідуальній роздробленості. Тому й сама природа громадянського суспільства стає гранично суперечливою, коли у спробі визначити його сутність і призначення зіштовхуються між собою індивіди і держава. І якщо держава прагне побачити в громадянському суспільстві своє цілісне доповнення, свого компаньйона, то індивіди намагаються побудувати усередині громадянського суспільства свою власну «державу», своєрідні кола панування, сферу своєї «політичної власності». Ця сфера «свого» виражається у різноманітній власності, яка виключає усяке втручання держави і розподіляється без яких-небудь правил і принципів, а також у незалежній від держави системі прав. Це виражається також у відчуженні політичної влади і політичних прав від держави як цілого в особі його відповідних бюрократичних структур і організацій. Потреби держави ігноруються змістом обов'язків «окремої» людини як члена іншої політичної ієрархії громадянського суспільства - князівського будинку, стану, міста, цеху, що завоювали права «державного» характеру. У зв'язку із цим скорочується міць і прерогативи справжньої держави, яка не в силах протистояти окремим індивідуумам, а в остаточному підсумку може втратити свою владу. Це домінування принципів громадянського суспільства призводить до того, що законодавча, судова, духовна і військова влади безладно і нерівномірно змішувалися, поділялися і з'єднувалися подібно власності приватних осіб. Ось чому така державність власне не є державністю, а громадянське суспільство завдяки правам, що були відняти від держави парадоксально починає нагадувати саму державу, хоча не може бути нею.

Питання: що може лежати в основі філософського розуміння природи діалектики громадянського і держави? Що може бути фундаментом єдності громадянського суспільства і держави?
Гегель: визначення необхідної єдності громадянського суспільства і держави у філософсько-правовому контексті повинне відкинути емпіричний підхід у силу його позитивної хибності. Справді науковий підхід полягає в тому, щоб осягти «абсолютну ідею моральності», що здатна здійснити діалектичний синтез природного стану (як передоснову громадянського суспільства) і велич правового стану (держава). У цьому зв'язку проблема діалектичної єдності громадянського суспільства і держави зв'язана з визначенням ролі і призначення народу як абсолютно моральної цілісності. Саме народ охоплює у собі «тотожності» громадянського суспільства і держави в їхній єдності і взаємозв'язку. Сама жива індивідуальність народу може бути зрозуміла, якщо відправлятися від загальної «необхідності», що є внутрішньою сутністю потенцій буття громадянського суспільства і держави. Завдяки цієї необхідності відбувається безупинне становлення народу у часі та еволюція буття його соціальних форм. У силу уявлення про народ як «загальне» стає більш зрозумілими моральні підстави соціальної взаємодії індивідів на рівні громадянського суспільства. Саме моральна цілісність народу повинна перешкоджати протиріччям, зв'язаним із майновою диференціацією та нерівністю. І саме на державі полягає обов'язок підтримати цю моральну цілісність народу, за допомогою використання сили у справі контролю за системою майнових відносин.
“Абсолютна моральність” може бути розглянута як універсальна форма історичного і діалектичного руху різних соціально-правових принципів, а також власне громадянського суспільства і держави. Як громадянське суспільство, так і держава коливаються на вагах «абсолютної моральності», позбавляючи в остаточному підсумку самостійної субстанціальної значимості.
Кінцевим результатом спів-буття громадянського суспільства і держави є втрата кожним з цих соціальних феноменів своєї особливості і змістовної протиставленості. Саме сутнісна неможливість держави зняти і вирішити всі протиріччя громадянського суспільства і приводить саму державу у підсумку до особливої стадії розвитку - «державного суспільства - громадянської держави», як соціального синтезу, джерелами якого є єдність природних, економічних, правових та моральних принципів.
«Державне суспільство» може бути розглянуто як суспільство, що представляє усередині себе єдиний, індивідуальний народний дух, формами внутрішньої організації якого є права індивідів та конституйовані державою закони.
«Громадянська держава» це держава яка:
- усвідомлює потреби громадянського суспільства;
- усвідомлює цінність права як способу вирішення проблем і колізій громадянського суспільства;
- створює правову модель свого взаємозв'язку із громадянським суспільством, у результаті чого утворюється дихотомічна конструкція «громадянське суспільство – громадянська держава» як інституціональна основа постійних можливостей громадянського суспільства реалізовувати свої права.
Саме така держава стане державою в справжньому змісті цього слова, державою, що здійснює розумну взаємодію із громадянським суспільством і тим самим реально захищає індивіда від соціальних колізій і потрясінь.

Колись Ернст Блох порівняв Гегеля із “нефізичним” сонцем, що знову піднімається через далекі моря і яке сіяє лише в “історичний ранок” [203, 355]. Хотілося б вірити, що наш історичний ранок вже настав.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Гегель Г.В.Ф. Философия религии. - М., 1977, - Т.2.
2. Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет. - М., 1972, -Т.1.
3. Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет. - М.,1973.-Т.2.
4. Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М.: Мысль, 1990.
5. Гегель Г.В.Ф. Феноменология духа. - М., 1959.
6. Гегель Г.В.Ф. Философия истории. - М.-Л., 1935.
7. Гегель Г.В.Ф. Наука логики. - М.: Мысль, 1998.
8. Гегель Г. Политические произведения. - М.: Наука, 1978.
9. Гегель Г.В.Ф.Энциклопедия философских наук.Т.3.Философия духа. - М.:
Мысль, 1977.
10. Костенко О.Б., Неліп М.І. До проблеми взаємозв"язку громадянського суспільства і держави: в контексті філософсько-правової концепції Гегеля.// Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 4-5.- Чернівці: ЧДУ, 1996.
11. Нерсесянц В.С. Гегелевская философия права. - М.: Наука, 1974.
12. Гегель.Философия религии.// Предисловие А.В.Гулыги. - М.,1976, - Т.1.
13. Нерсесянц В.С. Гегель. - М., 1979.
14. Мотрошилова Н.В. Путь Гегеля к "Науке логики". - М.: Наука, 1984
15. Brod, Harry Hegel's Philosophy of Politics //Idealism, Identity, and
Modernity.Westview Press Boulder, - San Francisco & Oxford, 1992.
16. Dallmayr, Fred R.(Fred Reinhard ) G.W. F.Hegel : modernity and politics.SAGE
Publications,Teller Road Newbury Park, - California, 1993.
17. Селіванов В., Щедрова Г. "Громадянське суспільство" та деяки погляди на нього у західній політології.//Право України, 1995, - № 11.
18. Марков Б.В. Философская антропология. Очерки истории и теории. - СПб, 1997.
19. Нерсесянц В.С. Философия права. - М.: Инфра М-Норма, 1997.
20. Kaufmann W. Introduction / Hegel`s Political Philosophy.Ed.by W.
Kaufmann/.- New York: Atherton, 1970.
21. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., изд. 2-е, - Т.1.
22. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. Предисловие ко второму
изданию. // Собрание соч. в пяти томах. -М.,1992, - Т.1.
23. Поппер К. Открытое общество и его враги. - М.,1992, - Т.2
24. Фукуяма Ф. Конец истории? // Страна и мир.1990, - №1.
25. Современная западная философия.Словарь. Сост.Малахов В.С.,Філатов В.П.
- М., 1991.
26. Ленин В.И. Полн.собр.соч., - т.23.
27. Кізіма В.В. Метастратегія соціально-політичного життя України (від
ідеології тоталітаризму до ідеї тотальності)//Політологічні читання, 1994,- №2.
28. Юнг К. Архетипи колективного несвідомого.Псіхологічні типи.Вибрані
праці з аналітичної психології./Фрагменти однойменних творів.Читанка з
історії філософії. Книга 6. - Київ, 1993.
29. Рябчук М. Від «Малоросії» до «Індоєвропи» : стереотип «народу» в
українській суспільній свідомості та громадській думці.// Політологічні
читання, 1994, - №2.
30. Новгородцев П.И. Об общественном идеале. - М., 1991.
31. Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. -К., 1996.
див. Горский В.С. Историко-философское истолкование текста. -Киев, 1981.
32. Рассел Б. Істория західної філософії. -К.: Основи, 1995.
33. Фейербах Л. К критике философии Гегеля. В кн."Избранные философские произведения. В 2-х томах. -М., 1955. -Т.1.
34. Haering Th.L.Hegel.Sein Wollen und sein Werk : Eine chronologische
Entwicklungsgeschichte der Gedanken und der Sprache Hegels.Leipzig; Berlin,
1929, S.16 в монографии Н.В.Мотрошиловой "Путь Гегеля к "Науке логики",
- Москва: Наука, 1984.

35. Dilthey W.Die Jugengeschichte Hegels. B., 1905.
36. Фишер К. Гегель, его жизнь, сочинения и учение. - М., Л., 1933.
37. Лукач Д. Молодой Гегель и проблемы капиталистического общества.
М.: Наука, 1987.
38. Рикёр П. Герменевтика. Этика. Политика. - М., 1995.
39. Рикёр П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. - М.,1995.
40. F.Bulow. Hegels Leben und Lehr.- Hegel. Recht, Staat, Geschichte. Stuttgart.1955.
41. Овсянников М.Ф.Гегель.- М.: Мысль, 1971.
42. Гайм Р. Гегель и его время. - Спб., 1861.
43. Чичерин Б.Н.Философия права. - М.,1900.
44. Steinberger P.Logic and politics:Hegel's philosophy of right.Yale University Press, 1988.
45. Ильин И.А. Философия Гегеля как учение о конкретности бога и человека.
Спб.: Наука, 1994.

46. Михайлов А.В. Предисловие к статье М.Хайдеггера о Фридрихе Ницше:
Слова Ницше "Бог мертв" // Вопросы философии, 1990, - №7.
47. Кубанова О.Ю. Проблема интерсубъективности в "Картезианских
размышлениях" Э.Гуссерля. // Историко-философский ежегодник. - М.:
Наука, 1991.
48. Соловьев Э.Ю. Прошлое толкует нас.Очерки по истории философии и
культуры. - М., 1991.
49. История политических и правовых учений. Учеб.под ред. В.С.Нерсесянца.
- М.,1995.
50. Нерсесянц В.С. Философия права Гегеля. - М.: Юристъ, 1998.
51. Котюк В.О. Основи держави і права. - К.: Вентурі, 1998.
52. Белинский В.Г. Полное собрание сочинений.-М., 1954.- Т.III
53. Бакунин М.А. Собрание сочинений и писем. –М,1934. - Т. II
54. Володин А.И. Гегель и русская социалистическая мысль ХIХ века.-М.,1973;
Гегель и философия в России. - М.,1974; Чижевский Д.И. Гегель в России.
- Париж, 1939.
55. Бакунин М.А. Полное собрание сочинений. - СПб., 1907.- Т. II
56. Зеньковский В.В. История русской философии.Т.1.ч. 2.Ленінград: ЭГО, 1991.
57. Чаадаев П.Я. Статьи и письма. - М.: Современник, 1989.
58. Драгоманов М.П. Вибране. – Київ: Либідь,1991.
59. Колаковский Л. Посреди движущихся руин.// Путь.Международный
философский журнал. 1993. - №3,
60. Левин Ю. Истина в дискурсе.// Новый круг. - К., 1992. - №2,
61. Библер В. Из «заметок впрок».// Новый круг. Киев, №1, 1992.
62. Лавров П.Л. Гегелизм //Избранные сочинения. -М.,1965.-Т.1.
63. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. Курс
лекцій. В 2-х Т. – Київ: Генеза, 1993.
64. Кропоткин П.А. Хлеб и воля. Современная наука и анархия. Приложение к
журналу «Вопросы философии». - М., 1990.
65. Редкин П.Г. Энциклопедия юридических и политических наук.-СПб.,1872-
1873.
66. Кузнецов Э.В. Философия права в России. - М., 1989.
67. История философии в СССР. Т.3. - М.: Наука, 1968.
68. Скакун О.Ф.М.П. Драгоманов как политический мыслитель. – Харьков,1993.
69.Етнонаціональний розвиток України.Терміни,визначення,персоналії.-К.,1993.
70. Шинкарук В.И. О месте права в формообразованиях человеческого духа в
философии Гегеля.-"У1межд.гегелевский философский конгресс". -М.,1968
71. Шинкарук В.И. Логика, диалектика и теория познания Гегеля.- Киев, 1964
72. Чижевский Д.И. Гегель в России. - Париж, 1939.
73. Киссель М.А. Гегель и современный мир. - Ленинград, 1982.
74. Колінгвуд Р.Дж. Ідея історії.Киів: Основи, 1996.
75. Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм. -М.: Республика, 1998.
76. Современная западная философия. Словарь. - М., 1991.
77. Діденко Н.Г. Держава як основне знаряддя забезпечення прав людини
//Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність.Матеріали
науково - практичної конференції. - К., 1997.
78. Дарендорф Р. Мораль, институты и гражданское общество.// Путь.
Международный философский журнал. 1993, - № 3.
79. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права: от истоков этики и права к
мировоззрению. Учебное пособие. - М.: Юрайт, 1998.
80. Алексеев С.С. Философия права.- М.: Норма, 1997.
81. Толочко П.П. Від Русі до Украіни. - К.: Абрис, 1997.
82. Виндельбанд В. История философии. - К., 1997.
83. Розин В.М. Культурология. Учебник для вузов. - М., 1999.
84. Спенсер Л., Краузе А. Гегель для начинающих. - Ростов-на-Дону, 1998.
85. Философия права Гегеля и современность.-М.: Наука, 1977.
86. Lakeland P. The Politics of Salvation: The hegelian idea of the state.State
University of New York Press ALBANY, 1984.
87. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия второй половины ХVIII-
начала XIX века. - М.: Высшая школа, 1989.
88. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. -М.: Прогресс, 1992.
89. Культурология. Курс лекций. – Минск: Тетрасистемс, 1998.
90. Соловьев Е. Гегель, его жизнь и философская деятельность.Биографический
очерк. В кн. Жизнь замечательных людей. – СПб.:ЛИО Редактор, 1998.
91. Бачинин В.А. Философия права и преступления. –Харьков: Фолио, 1999.
92. Мамардашвили М.К. Стрела познания (набросок естественноисторической
гносеологии). -М.: Школа "Языки русской культуры", 1996.
93. Костенко О.Б. Розуміння взаємозв"язку держави і громадянського
суспільства Г.В.Ф.Гегелем./Франкфуртський період/. // Вісник Київського
університету. Юридичні науки. - Випуск 35, 1998.
94. Костенко О.Б. Філософія права Гегеля і становлення громадянського
суспільства в Україні.//Українська культура:минуле, сучасне та шляхи
розвитку /міжвузівський збірник наукових праць/. -Рівне, 1994.
95. Костенко О.Б., Неліп М.І. Становлення гегелівського розуміння суспільства і
держави /бернський період творчості.//Вісник Київського університету.
Юридичні науки. - Випуск 33/34. - Київ, 1995.
96. Костенко О. Гегель і проблема діалектики громадянського суспільства і
держави.// Право України, 1998, - № 6.
97. Неліп М.І., Костенко О.Б. Гегель і проблема філософсько-правового пізнання
діалектики громадянського суспільства і держави.//Теоретичні та практичні
проблеми становлення правової держави в Україні.-Випуск 2.-Чернівці,1995
98. Костенко О.Б. Праворозуміння в контексті проблеми діалектики
громадянського суспільства і держави.//Правова держава /щорічник
наукових праць/. - Випуск дев'ятий. -Київ; Ін Юре, 1998.
99. The state and civil society. Studies in Hegel's Political Philosophy edited by Z.
A. Pelczynski CAMBRIDGE UNIVERSITY PRESS, 1984.
100. Kelly G.A.Hegel's Retreat from Eleusis. Studies in Political
Тhought. PRINCETON UNIVER SITY PRESS, 1978.
101. Гусев Н.Н. Лев Николаевич Толстой. Материалы к биографии.
- М.:Издательство Академии Наук СССР, 1954.
102. Чичерин Б.Н. Воспоминания. Москва сороковых годов. - М., 1929.
103. Вилков В. Человек и мир.- К.: Фемина, 1995.
104. Себайн Джордж Г.,Торсон Томас Л.Історія політичної думки.-К.:Основи,
1997.
105. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. -К.:
Юрінком, 1999.
106. История политических и правовых учений под ред. О.Э.Лейста.- М.:
Юрид. лит., 1999.
107. Маркс К., Энгельс Ф. Из ранних произведений. - М., 1956.
108. Фишер К. Гегель, его жизнь, сочинение и учение.-СПб, 1902.-Т.8,полутом 2.
109. Гулыга А.В. Шеллинг. - М.: Соратник, 1994.
110. Трёльч Эрнст. Историзм и его проблемы.-М.: Юрист, 1994.
111. Чичерин Б.Н. Фи¬лософия права. -М., 1900.
112. Філософія права: Навчальний посібник /П.Д.Біленчук, В.Д. Гвоздецький,
С.С.Сливка. -К.: Атіка, 1999.
113. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання
державотворення. -К.: Україна, 1997.
114. Потульницький В.А. Нариси з української політології (1819-1991).-К.:
Либідь, 1994.
115. Політологія. Кінець XIX – перша половина ХХ ст. Хрестоматія./ за ред.
О.І. Семківа. –Львів: Світ, 1996.
116. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - Відень, 1926.
117. Татаркевич, Владислав. Історія філософії: Філософія Нового Часу до
1830 року /Пер. з пол. Львів: Свічадо, 1999.-Т.2
118. Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз.-К.:
Політична думка, 1996.
119. Ризз Г.И. Философия государства Гегеля и неогегельянцев (О месте Гегеля в
истории философии государства). Автореф. канд.дисс., -Л., 1970.
120. Hyppolite J. Le Tragique et le rationnel dans la philosophie de Hegel // Hegel-
Jahrbuh 1964. Meisenheim. Glan. 1965.
121. Hook S. Hegel and the Persective of Liberalism // A Hegel Symposium.
Austin,1962.
122. Kelsen H.The Political Theory of Bolschevism.A Critical Analysis.Berklly-Los
Angeles, 1948.
123. Theimer W. Geschichte der politischen Ideen. Bern – Munchen. 1959.
124. Неволин К. Энциклопедия законоведения. Киев, 1839.-Т.1.
125. Hyppolite J. Discours d`introduction.-“Hegel-Studien”, Bhf.3.- Bonn, 1966.
126. Serreau R. Hegel et l`Hegelianisme. - Paris, 1962.
127. Cтруве П.Б.Patriotica: Политика, культура, религия, социализм. -М.:
Республика, 1997.
128. Ойзерман Т. И. Главные философские направления: ( Теорет. анализ
историко-философского процесса). -М.: Мысль, 1984.
129. Hirsch E. Deutschlands Schicksal. - Berlin. 1920.
130. Bernhart J. Geschichtslehre aus Philosophie und Theologie.—“Salzburger
Zeitschrift für Philosophie”, 1957. - N l.
131. Schmidt Hаns. Verheissung und Schrecken der Freiheit.-Stuttgart-Berlin, 1964.
132. История современной зарубежной философии: компаративистский
подход. - Спб., 1997.
133. Медушевский А.Н. Демократизация и тирания в новое и новейшее время //
Вопросы философии. 1993, - № 10.
134. Литвиненко Ю.Н. Истинный мир (взгляд со стороны).Гражданское
общество и государство. - Киев, 1999. - Книга 1.
135. Кривушин Л.Т. Проблема государства и общества в домарксистской
мысли. - М.,1988.
136. Правознавство. Навчальний посібник. За ред.В.В.Копейчикова. - К., 1999.
137. Marcuse H. Reason and Revolution. Hegel and the Rise of Social Theory.
N.Y.1941.
138. Adorno T. Drei Studien zu Hegel. - Frankfurt / Main, 1966.
139. Kains Р.Howard. Hegel, The Philosophical System. Published by Ohio
University Press, 1996
140. Croce B. Lebendiges und Todes in Hegels Philosophie.Heidelberg, 1909.
141. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. - К., 1993.
142. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. 4-е изд. -М., 1979.
143. Ленин В.И. Полн. Собр.соч. - Т.2.
144. Ткачев П.Н.Кладези мудрости российских философов. // О пользе
философии. - М., 1990.
145. Костенко О.Б. Про деякі парадокси права як феномена.// Науковий вісник
Чернівецького університету. Випуск 70. Правознавство.Збірник наукових
праць. - Чернівці, 1999.
146. Юркевич П.Д. Философские произведения. - М., 1990.
147. Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер.с нем. 2-ое изд. - М., 1994.
148. Kaufmann W. Hegel. A Reinterpetation. - N.Y., 1965.
149. Франк С.Л. Духовные основы общества. - М., 1922.
150. Tarschys D. Hegel as a Leninist //VIII World Congress. Aug.31 – Sept.5.1970.
International Political Science Association. - Munich, 1970.
151. Байер В. О философии права Гегеля.// Вопросы философии. 1968. - №2
152. Деборин А. Маркс и Гегель.// Под знаменем марксизма.1923. - № 8-9.
153.Милонов К.Необходим ли нам Гегель?//Под знаменем марксизма.1925.-№ 7.
154. Макаров А. К.Маркс и его критика “Философии права” Гегеля // Под
знаменем марксизма. 1938.
155. Аржанов М. “Философия права” Гегеля // Вестник Коммунистической
академии. 1934. - № 5-6.
156. О недостатках и ошибках в освещении истории немецкой философии конца
XVIII и начала XIX вв.// Большевик. 1944. - № 7-8.
157. Митин М. О реакционных социально-политических взглядах Гегеля. //
Большевик. 1944. - № 12.
158. Вопросы философии. 1947. - № 1.
159. Громадянське суспільство в Україні: проблемі становлення.-К.:Логос, 1997.
160. Політологія. За ред. О.І. Семківа. 2-ге вид. -Львів, 1994.
161. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права.-Чернівці:
Рута, 1999.
162. Ковальчук Т.І. Громадянське суспільство: сутність і тенденції розвитку /
/порівняльно-правові аспекти/ Автореферат дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук. -К., 1995.
163. Hegels theologische Jugendschriften / Hrsg. H.Nohl, - Tubingen, 1907
164. Schriften zur Politik und Rechtsphilosophie Hegels / Hrsg. Von G.Lasson.
- Leipzig, 1923.
165. Гулыга А.В. Гегель.- М.: Молодая гвардия, 1970.
166. Овсянников М.Ф. Первые философские работы молодого Геге